Зручно, швидко, нібито безпечно — пляшка води стала незмінним супутником у спортзалі, в офісі чи просто під час прогулянки. Ми купуємо її, думаючи про користь гідратації, але чи замислювалися ви коли-небудь, що ховається у прозорій тарі, окрім самої H₂O? Нещодавні дослідження канадських вчених з Університету Конкордія проливають світло на невидиму проблему, яка може стосуватися кожного з нас. Виявляється, разом із кожним ковтком ми можемо споживати тисячі мікроскопічних частинок пластику. Про це пише Pixelinform. Невидимий інгредієнт: що таке мікропластик? Уявіть собі крихітні, майже невидимі уламки пластику розміром від кількох мікрометрів до п’яти міліметрів. Це і є мікропластик. Він потрапляє у воду не ззовні, а безпосередньо зі стінок самої пляшки. Як це відбувається? Процес починається ще на етапі виробництва та транспортування тари, а продовжується щоразу, коли ви відкриваєте кришку, стискаєте пляшку або залишаєте її на сонці. Аналіз понад 140 наукових праць показав шокуючі цифри: людина, яка п’є виключно воду з-під крана, споживає близько 40-50 тисяч частинок мікропластику на рік. А от прихильники бутильованої води додають до цієї цифри ще близько 90 тисяч частинок щорічно. Це майже втричі більше! Звучить тривожно, чи не так? Від пляшки до клітин: чим це загрожує здоров’ю? Але що ж відбувається, коли ці крихітні «гості» потрапляють до нашого організму? Їхній малий розмір дозволяє їм проникати крізь стінки кишківника в кровотік і розноситися по всьому тілу, накопичуючись в органах. Хоча довгострокові наслідки ще вивчаються, вчені вже б’ють на сполох. Потрапляння мікропластику в організм пов’язують із цілою низкою потенційних проблем: Хронічні запальні процеси; Порушення гормонального балансу, оскільки деякі хімічні речовини у пластику імітують гормони; Проблеми з репродуктивною функцією; Ураження нервової тканини; Підвищення ризику розвитку онкологічних захворювань. Найбільш тривожним є факт, що мікропластик знаходили навіть у плаценті, що ставить під загрозу здоров’я ще не народженої дитини. Це вже не просто теорія, а реальна загроза, яку ми не можемо ігнорувати. Як захистити себе: прості кроки до безпечної води Звісно, повністю уникнути контакту з мікропластиком у сучасному світі неможливо. Проте значно зменшити його споживання — цілком реальне завдання. Це не заклик до паніки, а привід зробити свідомий вибір. Почніть з малого: придбайте якісну багаторазову пляшку зі скла або нержавіючої сталі. Вдома використовуйте фільтри для очищення водопровідної води — це не лише безпечніше, але й значно дешевше. Якщо ж уникнути купівлі води у пластику не вдалося, намагайтеся не залишати пляшку під прямими сонячними променями (наприклад, у машині) і не використовувати її повторно. Ці прості звички допоможуть зберегти ваше здоров’я та зменшити кількість пластикових відходів, роблячи внесок у здоров’я цілої планети. Невидима отрута: чому щоденна звичка пити воду з пляшок може коштувати здоров’я читайте на сайті Pixel.inform.

Смартфон Vivo Y500i з’явився в базі China Telecom, що фактично підтвердило його швидкий вихід на ринок. Новинка отримає акцент на автономність, великий дисплей та чип Snapdragon 4 Gen 2 і буде офіційно представлена 16 січня в Китаї. Дисплей і дизайн Vivo Y500i оснащений 6,75-дюймовим дисплеєм з роздільною здатністю 1570×720 пікселів. Смартфон має великі габарити — 166,64×78,43×8,39 мм і важить близько 219 г, що логічно з огляду на місткий акумулятор. Сканер відбитків пальців розміщений на бічній грані, а дизайн загалом нагадує свіжі моделі бренду, зокрема Vivo S50, але без преміальних акцентів. Камери Фотоблок орієнтований на базові сценарії: основна камера — 50 Мп; фронтальна — 5 Мп. Це стандартний набір для бюджетного сегмента без акценту на мобільну фотографію. Продуктивність і ПЗ Смартфон працює під управлінням Android 16 та базується на Snapdragon 4 Gen 2 (SM4450) — енергоефективному чипі для повсякденних задач. Передбачені конфігурації: 8 ГБ + 256 ГБ; 8 ГБ + 512 ГБ; 12 ГБ + 256 ГБ. Такі варіанти виглядають нетипово щедро для доступної серії. Головна перевага — батарея Ключова фішка Vivo Y500i — акумулятор на 7200 мА·год. Це один із найбільших показників у своєму класі, що дозволяє розраховувати на декілька днів автономної роботи. Інформації про швидку зарядку наразі немає. Підключення та кольори Смартфон підтримує: Wi-Fi; Bluetooth; NFC; USB Type-C. Кольори корпусу: Obsidian Black; Galaxy Silver; Near-Gold Brown; Wind Feather Gold.

Чи знайоме вам це відчуття, коли 31 грудня перетворюється на кулінарний марафон? Годинник невблаганно наближається до півночі, а ви все ще стоїте біля плити, мріючи лише про одне — нарешті сісти за стіл. Бажання все приготувати заздалегідь, ще з вечора 30-го, є цілком зрозумілим. Але чи варто жертвувати смаком заради кількох вільних годин? Професійні кухарі впевнені: правильний таймінг — це не просто рекомендація, а головний секрет страви, яка запам’ятається. Давайте розберемося, як знайти ідеальний баланс між зручністю та бездоганним результатом. Про це пише Pixelinform. Мистецтво тайм-менеджменту: готуємо заздалегідь, але з розумом Ключ до успіху — це двоетапний підхід. Ніхто не змушує вас починати нарізку олів’є за годину до бою курантів. Більшість підготовчої роботи можна і треба зробити наперед, щоб розвантажити себе ввечері. Це ваш стратегічний резерв часу та сил. Що можна і треба зробити зранку 31 грудня: Відварити та остудити овочі (картоплю, моркву), яйця. Запекти або відварити м’ясо чи курку, дати їм повністю охолонути, а потім нарізати. Нарізати тверді інгредієнти, які не пускають сік: ковбасу, твердий сир, цибулю. Маленька порада: нарізану цибулю можна злегка замаринувати у воді з оцтом та цукром, щоб вона втратила гіркоту і стала хрусткішою. Підготувати консервовані продукти: відкрити банки з горошком, кукурудзою, оливками та злити рідину. Зберігайте всі підготовлені компоненти в окремих герметичних контейнерах (бажано скляних) у холодильнику. Так вони не обвітряться і не змішають аромати. А от фінальне «збирання» салату — це вже вечірня магія. Головні вороги свіжості: кого додавати в останню чергу? Здавалося б, яка різниця, коли змішати інгредієнти? Величезна! Деякі продукти є справжніми «ворогами» довгого зберігання у заправленому вигляді. Їх варто додавати буквально за годину-дві до подачі на стіл, щоб не перетворити витвір мистецтва на розчарування. Майонез та соуси. Заправка — це каталізатор. Вона витягує вологу з овочів, особливо зі свіжих огірків та цибулі. В результаті салат «стікає», стає водянистим, а інгредієнти втрачають свою пружну текстуру. Свіжа зелень. Кріп, петрушка, листя салату — надзвичайно ніжні. Під дією солі та кислоти з соусу вони в’януть за лічені хвилини. Додавайте їх в останній момент, а ще краще — прикрашайте ними страву безпосередньо перед подачею. Морепродукти і риба. Це делікатні продукти, які швидко псуються і втрачають свій смак при тривалому контакті з іншими компонентами, особливо з кислою заправкою. Салати з креветками чи червоною рибою готують виключно «під ніж». Хрусткі елементи. Якщо ваш рецепт передбачає сухарики, горіхи чи насіння, вони мають залишатися хрусткими! Додавайте їх порційно в тарілку кожного гостя або посипайте салат зверху перед самою подачею. Дотримуючись цих простих правил, ви гарантовано здивуєте гостей свіжістю та насиченістю смаку ваших страв. Адже новорічний стіл — це не просто їжа, це частина святкової атмосфери, турботи та любові. Нехай ваші салати будуть такими ж свіжими та яскравими, як і ваші сподівання на новий рік Свіжість до самого ранку: секретний графік приготування святкових салатів читайте на сайті Pixel.inform.

Нові наукові дані свідчать: COVID-19 може залишати тривалий слід у мозку навіть у тих людей, які вважають себе повністю одужалими і не мають жодних помітних симптомів. Дослідження показує, що вплив вірусу на нервову систему може бути прихованим і проявлятися на клітинному рівні ще довго після перенесеної інфекції. Про це йдеться в роботі вчених з Університету Ґріффіта (Австралія), які використали сучасні методи магнітно-резонансної томографії для детального аналізу стану мозку людей, що перехворіли на COVID-19. Отримані результати порівнювали з показниками учасників, які ніколи не мали підтвердженого зараження. Зміни, які не завжди відчуваються Дослідники виявили, що перенесений COVID-19 може спричиняти помітні зміни як у сірій, так і в білій речовині мозку. Саме ці ділянки відіграють ключову роль у пам’яті, мисленні, концентрації уваги та загальному когнітивному здоров’ї. За словами керівника дослідження доктора Кірана Тапалії, відмінності були зафіксовані не лише у людей із так званим «тривалим COVID», а й у тих, хто вважав себе повністю здоровим після хвороби. Мова йде про зміни в нейрохімічних показниках мозку, структурі тканин і сигналах, які зазвичай не помітні без високоточного сканування. «Наш підхід дозволив побачити зміни, які не проявляються у вигляді явних симптомів, але можуть мати довготривалі наслідки для роботи мозку», — зазначив учений. Не тільки Long COVID Особливу увагу вчені звернули на те, що ступінь змін у мозкових тканинах корелював із тяжкістю симптомів у людей із тривалим COVID. Це може означати, що вірус здатен залишати «тихий» слід у нервовій системі, який не зникає навіть після клінічного одужання. Водночас факт наявності змін у тих, хто не скаржиться на проблеми зі здоров’ям, викликає додаткові запитання. Дослідники припускають, що деякі наслідки COVID-19 можуть проявитися пізніше — наприклад, у вигляді погіршення пам’яті, складнощів із концентрацією або підвищеної втомлюваності. Пояснення когнітивних скарг Отримані результати допомагають краще зрозуміти, чому багато людей повідомляють про «туман у голові», проблеми з мисленням і пам’яттю не лише під час хвороби, а й через місяці або навіть роки після зараження. Директорка Національного центру нейроімунології та нових захворювань професорка Соня Маршалл-Ґрадіснік наголосила, що такі дослідження є критично важливими для оцінки реального впливу пандемії на здоров’я населення. За її словами, поєднання передових технологій і міждисциплінарної співпраці дозволяє робити відкриття, які можуть змінити підхід до діагностики та лікування пацієнтів. Що це означає для майбутнього Хоча дослідження не стверджує, що всі люди після COVID-19 обов’язково зіткнуться з неврологічними проблемами, воно підкреслює необхідність довгострокового спостереження за станом мозку. Вчені наголошують: навіть за відсутності симптомів наслідки інфекції можуть бути глибшими, ніж здавалося раніше. Подальші дослідження мають з’ясувати, чи є ці зміни оборотними та як саме вони впливають на якість життя в довгостроковій перспективі. Одне зрозуміло вже зараз — COVID-19 не завжди закінчується з негативним тестом, і його вплив на мозок може бути набагато тривалішим.

Чи чули ви про легендарну гречану дієту, що обіцяє вражаючі результати всього за тиждень? Напевно, так. Цей метод схуднення став чимось на зразок народного екстриму: простий, доступний і, як запевняють, неймовірно ефективний. Але що насправді стоїть за обіцянкою втратити від трьох до семи кілограмів? Звучить заманливо, чи не так? Давайте разом розберемося, як працює цей «марафон», чому він дає швидкий ефект і які підводні камені приховує за своєю аскетичною простотою. Про це пише Pixelinform. Чому це працює: магія гречки та відсутність солі Секрет успіху цієї дієти криється у двох ключових компонентах. По-перше, сама гречка. Це не просто крупа, а справжній скарб: вона багата на складні вуглеводи, рослинний білок та клітковину. Завдяки цьому гречка надовго дає відчуття ситості, допомагаючи боротися з нападами голоду. До того ж вона допомагає стабілізувати рівень цукру в крові, що робить її значно безпечнішою за, наприклад, сокові дієти чи повне голодування. Але справжня «зірка» цієї системи — це повна відмова від солі. Саме сіль затримує воду в тканинах нашого організму. Коли ви прибираєте її з раціону, тіло починає активно позбуватися зайвої рідини. Перші кілька кілограмів, що зникають на вагах, — це не стільки спалений жир, скільки втрачена вода. Ефект швидкий та помітний, і саме це мотивує продовжувати. Однак важливо розуміти, що це тимчасове явище, і частина ваги неминуче повернеться, щойно ви додасте сіль до своїх страв. Ціна простоти: ризики та психологічний тиск Головний ворог на гречаній дієті — це не голод, а нудьга. Уявіть собі: сніданок, обід та вечеря складаються з одного й того ж продукту без смакових підсилювачів. Така монотонність, що виснажує, стає серйозним психологічним випробуванням. До того ж, тривале дотримання такого раціону може призвести до дефіциту важливих поживних речовин. Організму для повноцінної роботи потрібні жири, повний спектр амінокислот, вітаміни та мінерали, яких в одній гречці просто немає. Тому лікарі категорично не радять дотримуватися її довше 5-7 днів. Щоб зробити цей період безпечнішим, спробуйте додати трохи різноманітності: Дозвольте собі трохи зелених овочів без солі (огірки, листя салату, капуста). Пийте достатньо чистої води, щоб допомогти організму очищуватися. Додайте до раціону склянку нежирного кефіру раз на день. І найголовніше: перед початком будь-якого експерименту зі своїм харчуванням обов’язково проконсультуйтеся з лікарем, особливо якщо у вас є хронічні захворювання. Отже, гречана дієта без солі — це потужний, але короткостроковий інструмент для «експрес-схуднення», наприклад, перед важливою подією. Вона дійсно допомагає швидко скинути вагу за рахунок виведення рідини та низької калорійності. Проте розглядати її як довгострокову стратегію для здоров’я — велика помилка. Справжній шлях до стрункості та гарного самопочуття лежить через збалансоване харчування, фізичну активність та любов до свого тіла, а не через тижневі «марафони» на одній крупі. Тиждень на гречці: феноменальні результати чи ілюзія схуднення читайте на сайті Pixel.inform.

Вчені зробили важливий крок до розуміння того, як мозок обробляє інформацію, навчається і зберігає спогади. Дослідникам уперше вдалося з високою точністю «побачити» хімічні сигнали, які надходять до нейронів і фактично керують роботою пам’яті та мислення. Невидима сторона роботи мозку Робота мозку ґрунтується на обміні сигналами між нейронами. Протягом десятиліть наука вміла добре фіксувати те, що нейрони «відправляють» — електричні імпульси та зміни рівня кальцію. Але сигнали, які нейрони отримують, залишалися майже невловимими. Йдеться про нейромедіатори — хімічні речовини, за допомогою яких клітини мозку спілкуються між собою. Найважливішим серед них є глутамат — основний збуджувальний нейромедіатор у мозку людини. Його вивільнення відбувається блискавично: один електричний імпульс зазвичай означає появу лише одного «пакета» молекул глутамату, який існує в синапсі менш ніж мілісекунду. Саме через це такі сигнали було надзвичайно складно зафіксувати. Чому вхідні сигнали такі важливі Кожен нейрон отримує інформацію від тисяч інших клітин через синапси. Саме поєднання цих слабких, але численних сигналів визначає, чи «запуститься» нейрон і яку інформацію він передасть далі. Від цього залежать навчання, формування спогадів і складні когнітивні процеси. До цього моменту вчені змушені були робити висновки опосередковано — за електричною активністю або кальцієвими сплесками. Пряме спостереження за вивільненням глутамату відкриває можливість точно зрозуміти, які саме сигнали впливають на роботу нейронів, а які ігноруються. Білок, який змінив правила гри Команда дослідників з Інституту нейронної динаміки Аллена та дослідницького центру Janelia створила нове покоління біосенсорів — білків iGluSnFR4. Їх спеціально «налаштували» так, щоб вони були яскравішими, чутливішими та швидшими за попередні версії. У результаті з’явилися два ключові варіанти. Один із них дозволяє фіксувати надзвичайно швидкі події на окремих синапсах, інший — бачити слабші сигнали одразу в багатьох точках мозку. Обидва сенсори здатні реєструвати вивільнення глутамату навіть з одного-єдиного синаптичного «пакета». Живе спостереження за думками Нові інструменти дали змогу спостерігати за хімічними сигналами в реальному часі в різних ділянках мозку — корі, гіпокампі, таламусі та середньому мозку. Вчені бачать, як сигнали змінюються буквально з мілісекундною точністю, наприклад у відповідь на зовнішні стимули. Важливо й те, що сигнали від сусідніх синапсів не «зливаються» між собою. Це дозволяє створювати детальні карти того, як саме інформація поширюється нейронними мережами. Ключ до розуміння хвороб мозку Порушення роботи глутаматної системи пов’язують із багатьма захворюваннями — від епілепсії та хвороби Альцгеймера до шизофренії й аутизму. Часто проблема полягає не в загибелі нейронів, а в збоях їхньої комунікації. Нові сенсори дозволяють безпосередньо побачити, де саме виникає «злам» у передачі сигналів. Це відкриває нові можливості і для розробки ліків — тепер дослідники можуть оцінювати дію препаратів не лише за поведінкою чи електричною активністю, а й за реальною хімічною комунікацією між клітинами. Новий розділ у нейронауці Як пояснюють автори дослідження, раніше роботу мозку можна було порівняти з книгою, в якій видно окремі слова, але не зрозуміло, як вони пов’язані між собою. Тепер науковці отримали інструмент, який показує самі «зв’язки» між нейронами та порядок обміну інформацією. Оскільки ці сенсори стануть доступними для лабораторій у всьому світі, їх широке застосування може значно прискорити дослідження пам’яті, навчання та неврологічних розладів. Робота, опублікована в журналі Nature Methods, уже називають одним із найважливіших технологічних проривів у сучасній нейронауці.

Світова технологічна гонка виходить на новий рівень — цього разу за межі Землі. Якщо у ХХ столітті держави змагалися за перші кроки на Місяці, то сьогодні боротьба точиться за контроль над обчисленнями в космосі. Штучний інтелект стає настільки енергоємним і масштабним, що його інфраструктуру дедалі частіше намагаються винести на орбіту. І, схоже, саме Китай зараз виривається вперед. Космічний етап гонки ШІ І США, і Китай відкрито прагнуть першими розгорнути повноцінний дата-центр зі штучним інтелектом на навколоземній орбіті. Такі системи вже називають «космічними суперкомп’ютерами». Йдеться не про один супутник, а про мережі апаратів із потужними обчислювальними модулями, здатними виконувати складні ШІ-завдання прямо в космосі. У Китаї над цим напрямом активно працюють на базі Інституту обчислювальних технологій Китайської академії наук у Пекіні. Там розробляють проєкт орбітального дата-центру, який у перспективі може включати до 10 тисяч високопродуктивних обчислювальних карт. Паралельно до ініціативи підключаються аерокосмічні компанії та наукові лабораторії. США не відстають, але конкуренція жорстка По інший бік Тихого океану теж не сидять склавши руки. Ілон Маск розглядає можливість модернізації супутників Starlink для виконання ШІ-обчислень. Джефф Безос через Blue Origin працює над власною орбітальною обчислювальною платформою. Google під керівництвом Сундара Пічаї запустила експериментальний проєкт Project Suncatcher — це мініатюрні серверні стійки на супутниках, які можуть масштабуватися у разі успіху. Втім, несподівано вперед вирвався стартап Starcloud, який підтримує Nvidia. Компанія вже вивела на орбіту супутник Starcloud-1 з графічним процесором Nvidia H100 — чипом у 80 ГБ, який у сто разів потужніший за будь-який інший процесор, що коли-небудь працював у космосі. Перший ШІ, навчений у космосі Саме Starcloud-1 увійшов в історію як платформа, на якій вперше було натреновано мовну модель у космосі. Йдеться про NanoGPT — компактну LLM, створену за участі співзасновника OpenAI Андрея Карпати. Зараз супутник використовує відкриту модель Gemma від Google для обробки запитів, що стало першим випадком роботи великої мовної моделі на GPU Nvidia безпосередньо на орбіті. Навіщо виносити дата-центри в космос Головний аргумент на користь орбітальних обчислень — екологія та енергетика. Сучасні дата-центри на Землі споживають колосальні обсяги електроенергії й води та продукують значні викиди парникових газів. У космосі ж можна використовувати сонячну енергію без обмежень. За оцінками Starcloud, їхні орбітальні центри обробки даних потребуватимуть у десять разів менше електроенергії, ніж наземні аналоги. «Орбітальні дата-центри гігаватного класу — одні з найамбітніших космічних проєктів в історії. Ми переконані, що вони не лише можливі, а й необхідні для сталого розвитку штучного інтелекту», — зазначають у компанії. Китай нарощує темп Китай, у свою чергу, вже зробив кілька практичних кроків. Нещодавно компанія Guoxing Aerospace разом із лабораторією Zhejiang Lab вивела на орбіту 12 супутників, сформувавши перше обчислювальне угруповання в космосі. Їхня система має продуктивність до 5 петаоперацій за секунду та модель із 8 мільярдами параметрів, орієнтовану на комерційні застосування. Ще раніше, у 2022 році, компанія Zhongke Tiansuan запустила супутник із високопродуктивними чипами, який стабільно працює на орбіті вже понад тисячу днів. Виклики та перспектива Робота суперкомп’ютерів у космосі — це серйозний інженерний виклик. Чутлива електроніка має витримувати вібрації під час запуску, мікрогравітацію, різкі перепади температур і вплив сонячної радіації. Проте і в США, і в Китаї впевнені, що ці проблеми можна вирішити. Багато експертів прогнозують появу повноцінного орбітального суперкомп’ютера вже у 2030-х роках. Питання лише в тому, хто саме стане першим. І наразі все більше ознак того, що Китай має реальні шанси випередити конкурентів у цій новій, космічній гонці штучного інтелекту.

Те, що ще вчора вважалося харчовими відходами й прямувало на смітник або в компост, сьогодні може стати основою для екологічного землеробства та нових медичних розробок. Вчені дедалі частіше знаходять у залишках їжі прихований потенціал — від захисту рослин до створення біологічно активних сполук для фармацевтики. Одразу кілька нещодавніх досліджень, опублікованих у наукових журналах Американського хімічного товариства (ACS), показують, як аграрні та харчові відходи можна перетворити на корисний ресурс для сільського господарства, екології та здоров’я людини. Захист рослин без хімії Одним із перспективних напрямів стало використання жому цукрового буряка — побічного продукту виробництва цукру, який становить до 80% маси коренеплоду. Дослідники з’ясували, що з цієї сировини можна отримати вуглеводи, здатні активувати природні захисні механізми рослин. У лабораторних експериментах такі сполуки допомагали пшениці ефективніше протистояти хворобам, зокрема борошнистій росі. Це відкриває шлях до зменшення використання синтетичних пестицидів і робить агровиробництво більш екологічним. Екологічна альтернатива торфу Ще одне дослідження пропонує несподіване рішення для вирощування розсади. Замість торфу, видобуток якого шкодить болотним екосистемам і впливає на рівень ґрунтових вод, науковці випробували кокосові волокна, перероблені… багатоніжками. Такий «мілікопост» у суміші з іншими рослинними матеріалами показав не гірші результати, ніж традиційні торф’яні субстрати. Зокрема, розсада солодкого перцю росла так само добре, що робить цей підхід привабливим для сталого землеробства. Листя, яке ми недооцінюємо Часто разом із редискою на смітник летить і її бадилля. А дарма. Огляд наукових робіт свідчить, що листя редиски може бути навіть кориснішим за сам коренеплід. Воно містить багато клітковини та біоактивних речовин. Лабораторні та експериментальні дослідження на тваринах показали, що ці сполуки сприяють росту корисних кишкових бактерій і можуть позитивно впливати на травлення. У перспективі такі «відходи» можуть стати інгредієнтом функціональних продуктів харчування. Від косметики до ліків Ще один напрям — збереження корисних речовин для промислового використання. Вчені розробили метод, який дозволяє стабілізувати антиоксиданти з листя буряка. Рідкий екстракт висушують у вигляді мікрочастинок, «запакованих» у їстівний біополімер. Ці мікрокапсули не лише краще захищають активні сполуки від руйнування, а й демонструють вищу антиоксидантну активність, ніж сам екстракт. Така технологія може знайти застосування у фармацевтиці, косметології та харчовій промисловості. Сміття, яке змінює майбутнє Усі ці приклади показують: харчові та аграрні відходи — це не проблема, а ресурс. Їх повторне використання здатне зменшити навантаження на довкілля, зробити фермерство стійкішим і навіть відкрити нові можливості для медицини. І, схоже, ми лише на початку цього шляху.

Феномен біологічного довголіття серед домашніх тварин продовжує залишатися об’єктом прискіпливої уваги геронтологів та ветеринарних фахівців, і випадок британської кішки Флоссі став справжньою науковою віхою в цій галузі. Народившись 29 грудня 1995 року, ця тварина офіційно досягла тридцятирічного рубежу, що за методологією перерахунку на людський вік відповідає неймовірним 120 рокам. Статус найстарішої живої кішки у світі був підтверджений Книгою рекордів Гіннесса ще у листопаді 2022 року, коли Флоссі було 26 років і 316 днів, проте її здатність зберігати життєву активність і сьогодні робить її однією з найстаріших представниць виду за всю історію задокументованих спостережень. Історія Флоссі почалася з порятунку зі зграї безпритульних тварин біля лікарні в графстві Мерсісайд, після чого вона прожила довге життя, змінивши кількох власників у межах однієї родини, перш ніж потрапити під опіку благодійної організації Cats Protection, пише T4. Народившись 29 грудня 1995 року, ця кішка офіційно досягла тридцятирічного рубежу, що за методологією перерахунку на людський вік відповідає неймовірним 120 рокам. Авторство фото: Захист котів/Книга рекордів Гіннеса. З погляду ветеринарної медицини, стан Флоссі демонструє вражаючу стійкість організму до процесів старіння. Попри те, що на момент офіційної реєстрації рекорду тварина вже була повністю глухою та мала значні порушення зору, клінічні показники її здоров’я залишалися стабільними. Це свідчить про високий адаптивний потенціал домашніх котів при забезпеченні належного догляду та відсутності критичних патологій внутрішніх органів. Нова власниця Вікторія Ґрін із міста Орпінгтон зазначає, що Флоссі не демонструє ознак деменції чи повної втрати інтересу до довкілля, зберігаючи звичний котячий ритм життя, що включає регулярне харчування, глибокий сон та епізодичні ігрові маніпуляції. Такі спостереження мають велике значення для розуміння вікових змін у поведінці тварин-довгожителів. Flossie, the world's oldest living cat, will celebrate her 30th birthday on December 29, 2025. pic.twitter.com/NoZ42sBby2— The Figen (@TheFigen_) December 29, 2025 Дослідження генетичних та середовищних чинників, що сприяли такому екстремальному довголіттю, вказують на важливість стабільного середовища та соціальної взаємодії. Флоссі протягом майже трьох десятиліть перебувала в умовах домашнього затишку, що мінімізувало стресові навантаження на імунну систему. Її випадок підкреслює, що межа тривалості життя домашніх котів, яка зазвичай становить 12–18 років, може бути значно відсунута за сприятливих обставин. Наукова спільнота розглядає подібні рекорди не лише як курйозні факти, а й як базу для вивчення механізмів уповільненого старіння ссавців. Флоссі залишається живою легендою гляціології домашніх тварин, нагадуючи нам про глибинні зв’язки між генетикою, середовищем та якістю життя, які дозволяють долати природні біологічні бар’єри. Читайте за темою: Вчені зʼясували, чому коти нявкають до чоловіків голосніше, ніж до жінокThe post Найстарішій у світі кішці виповнилось 120 людських років (ФОТО) first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Відкриття, зроблене палеонтологами на заході Індії, вносить радикальні зміни в наше розуміння мегафауни палеогену та кидає виклик багаторічному домінуванню колумбійської титанобоа як найбільшої змії в історії планети. У лігнітовій шахті регіону Панандро, що в штаті Гуджарат, було виявлено скам’янілі останки гігантської рептилії, яка отримала назву Vasuki indicus. Згідно з результатами дослідження, опублікованого в журналі Scientific Reports, ця доісторична істота сягала приголомшливих 15 метрів у довжину, а її вага наближалася до однієї тонни. Знахідка, що датується періодом приблизно 56 мільйонів років тому, представляє сегмент із 27 хребців, частина з яких збереглася в оригінальному анатомічному положенні, що дозволило вченим з Індійського технологічного інституту Руркі реконструювати фізичний вигляд цього стародавнього хижака, пише T4. Геологічна карта басейну Кач із зазначенням місця знахідки скам’янілостей. Авторство: Scientific Reports. Аналіз морфології хребців, ширина яких сягає 11 сантиметрів, вказує на те, що Vasuki indicus мав надзвичайно широке циліндричне тіло діаметром близько 44 сантиметрів. За своєю біологічною стратегією ця змія не була створена для швидкого переслідування жертви; натомість вона була повільним хижаком-засідником. Провідний автор дослідження Дебаджит Датта зазначає, що Васукі мешкав у прибережних болотистих масивах у часи, коли глобальна температура Землі була значно вищою за нинішню. Подібно до сучасних анаконд та пітонів, ця рептилія не використовувала отруту для полювання. Її головною зброєю була колосальна фізична сила: вона вбивала здобич шляхом констрикції, тобто потужного стискання, що призводило до зупинки кровообігу та руйнування скелета жертви. Дорзальний вигляд хребців Васукі , показаний на художній реконструкції змії. Авторство: Суніл Баджпай/Дебаджіт Датта. Геологічний контекст знахідки в басейні Кач підтверджує, що такі гігантські констриктори були поширені не лише в Південній Америці, але й на території давньої Індії, що значно розширює географію проживання гігантських змій після вимирання динозаврів. Порівняння з Titanoboa cerrejonensis, виявленою у 2009 році в Колумбії, показує, що обидві змії мали схожі габарити. Хоча хребці титанобоа трохи більші, загальна орієнтовна довжина Васукі в 15 метрів потенційно робить індійський екземпляр довшим. Наразі палеонтологи не можуть однозначно стверджувати, яка з рептилій була масивнішою, оскільки відсутність черепа та повного скелета Васукі залишає певні питання щодо його точної ваги та статури відкритими. Порівняння з Titanoboa cerrejonensis, виявленою у 2009 році в Колумбії, показує, що обидві змії мали схожі габарити. Хоча хребці титанобоа трохи більші, загальна орієнтовна довжина Васукі в 15 метрів потенційно робить індійський екземпляр довшим. Існування другої незалежної лінії гігантських змій на іншому континенті свідчить про те, що теплий клімат еоцену сприяв виникненню подібних суперхижаків у різних частинах світу. Васукі, названий на честь міфічного царя змій з індійської міфології, став символом епохи, коли рептилії знову зайняли верхівку харчового ланцюга. Це відкриття не лише збагачує літопис вимерлих видів, а й змушує вчених переглянути швидкість та шляхи міграції стародавніх хребетних між розрізненими тоді континентами, підкреслюючи складність та динамічність еволюційних процесів у посткрейдовий період. Читайте також: Вчені знайшли скамʼянілу стопу довжиною 1 метр: кому вона належалаThe post Завдовжки 15 метрів і вагою близько тонни: вчені виявили найбільшу змію на Землі first appeared on T4 - сучасні технології та наука.