У дивовижному світі Південної Америки, де природа кишить різноманітністю форм життя, однією з найнезвичайніших і найчарівніших істот є капібара (Hydrochoerus hydrochaeris) – найбільший вид гризунів на планеті. Ці велетенські гризуни, що важать до 60 кг і досягають 1,3 метра в довжину, відомі своєю надзвичайною доброзичливістю. Вони легко уживаються з безліччю інших видів тварин, що часто викликає подив, адже капібар можна побачити навіть поряд з крокодилами – рептиліями, які відомі своєю лютістю та відсутністю сентиментів, пише T4. Загадка полягає в тому, чому ж ці мирні травоїдні, що мешкають у прісноводних водоймах басейну Амазонки, не стають легкою здобиччю кайманів, численних видів крокодилів, які панують у їхньому середовищі? Капібари живуть у більшій частині Південної Америки, віддаючи перевагу берегам озер, річок і боліт, де вони проводять дні, пасучись на траві та водних рослинах. Ці місця є також ідеальною територією для кайманів, що створює постійну близькість між хижаком та потенційною жертвою. Проте, як пояснює доктор Елізабет Конгдон, сертифікований експерт з капібар та доцент Університету Бетюн-Кукман, дуже незвично спостерігати, як крокодили полюють і їдять дорослих капібар у дикій природі. Це не означає, що капібари ніколи не потрапляють в меню кайманів, особливо у важкі часи, але це скоріше виняток, ніж правило. “Я бачив їх у дикій природі, як вони спали поруч”, – зазначає доктор Конгдон, підкреслюючи унікальність цієї взаємодії. Винятком є лише дитинчата капібар, які, будучи дрібними та беззахисними, є легкою здобиччю не тільки для крокодилів, а й для хижих птахів. Головна причина такого несподіваного перемир’я полягає в тому, що капібари напрочуд добре вміють захищатися. Здалеку вони можуть виглядати нешкідливими, але їхні неймовірно великі та гострі передні зуби можуть завдати значної шкоди будь-якому нападнику. Головна причина такого несподіваного перемир’я полягає в тому, що капібари напрочуд добре вміють захищатися. Здалеку вони можуть виглядати нешкідливими, але їхні неймовірно великі та гострі передні зуби можуть завдати значної шкоди будь-якому нападнику. Доктор Конгдон пояснює: “У капібар великі, гострі зуби. У поєднанні з розміром їхнього тіла, я думаю, що вони просто не варті клопоту та ризику травмування для крокодила”. Іншими словами, потенційна травма, яку кайман може отримати під час полювання на дорослу капібару, часто перевищує енергетичну цінність здобичі, змушуючи хижака шукати легшу їжу, таку як риба. Дружні стосунки капібар не обмежуються лише крокодилами. Будучи відносно нешкідливими травоїдними, вони мирно співіснують з багатьма іншими видами, які із задоволенням ділять з ними місце біля річки. “У мене є фотографії капібар, на яких птахи сидять верхи, черепах, що засмагають на їхніх спинах, поки сплять”, – розповідає доктор Конгдон, додаючи, що це звичайна картина як у дикій природі, так і в неволі. Дружні стосунки капібар не обмежуються лише крокодилами. Будучи відносно нешкідливими травоїдними, вони мирно співіснують з багатьма іншими видами, які із задоволенням ділять з ними місце біля річки. Проте, попри їхню миролюбність, капібари все ж стикаються з певними загрозами. Хоча каймани, ягуари, анаконди, оцелоти та гарпії можуть полювати на них за певних обставин, найбільшу загрозу для цих дружніх гризунів становлять люди. Багато громад Південної Америки полюють і їдять диких капібар, незважаючи на заборони в деяких країнах. Для зменшення тиску на дикі популяції в останні роки з’явилися ферми з розведення капібар, оскільки цей вид виявився напрочуд придатним для комерційного сільського господарства. Важливо пам’ятати, що розслаблений вигляд капібари може бути оманливим. Хоча точну статистику нападів гігантських гризунів на людей чи домашніх тварин у Південній Америці важко знайти, повідомлення ЗМІ та вірусні відео свідчать про те, що капібари можуть нападати, якщо їх спровокувати. Навіть у наймиліших істот є свої межі терпіння, і вони можуть захищати себе, якщо відчувають загрозу. Читайте також: “Це як початок фільму жахів”: в океані знайшли золоте яйце, з якого вибралась невідома науці істотаThe post Наймиліша істота у світі осідлала найлютішого хижака: чому крокодили не їдять капібар first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

З моменту свого виявлення в липні, таємничий об’єкт, що проноситься крізь нашу Сонячну систему, названий 3I/ATLAS, захопив уяву як вчених, так і широкої публіки, викликавши хвилю спекуляцій. Початково багато дослідників припускали, що це просто комета, що завітала до нас з іншої зоряної системи. Проте інші, включаючи деяких конгресменів та гарвардського дослідника, були переконані, що об’єкт насправді є космічним кораблем інопланетян. Ця дискусія набула таких масштабів, що навіть впливові люди зверталися до NASA за роз’ясненнями. Тепер, завдяки довгоочікуваним знімкам від космічних апаратів NASA, що досліджують Марс, суперечка, здається, нарешті добігла кінця, пише T4. NASA опублікувало довгоочікувані знімки таємничого об’єкта, що проноситься крізь нашу Сонячну систему, які нарешті підтвердили його справжню ідентичність. На фото: фотографія, зроблена 2 жовтня камерою HiRISE на орбітальному апараті NASA для розвідки Марса. NASA опублікувало фотографії, зроблені трьома своїми космічними апаратами, які пролетіли лише за 29 мільйонів кілометрів від об’єкта. Ці знімки остаточно підтвердили справжню ідентичність 3I/ATLAS. До розчарування мисливців за інопланетянами, космічне агентство США заявило, що об’єкт є кометою. Аміт Кшатрія, високопоставлений чиновник NASA, на прес-конференції підкреслив: “Ми дуже хочемо знайти ознаки життя у Всесвіті… але 3I/ATLAS — це комета”. Ці знімки можуть нарешті покласти край будь-яким спекуляціям, оскільки вони підтверджують справжню приналежність об’єкта до комети. На фото: фотографія, зроблена 9 жовтня космічним апаратом NASA MAVEN. Космічний апарат HiRISE на Марсі зробив перше зображення, на якому комета виглядає як розмита біла куля. NASA пояснило, що ця куля — хмара пилу та льоду, відома як кома, яку комета скинула під час свого руху повз Марс. Подальший аналіз цих зображень дозволить NASA оцінити розмір ядра комети – її центрального ядра з льоду та пилу. Тим часом, космічний апарат MAVEN зняв комету двома унікальними способами за допомогою своєї УФ-камери (IUVS). Спочатку IUVS зробив кілька знімків на різних довжинах хвиль, використовуючи різні “фільтри”, а потім створив ультрафіолетові зображення високої роздільної здатності для ідентифікації водню, що надходить з 3I/ATLAS. Вчені сподіваються вивчити комбінацію цих зображень, щоб ідентифікувати різноманітні молекули та краще зрозуміти хімічний склад комети. Зображення 3I/ATLAS, отримане з масштабом приблизно 30 кілометрів на піксель, виглядає як піксельна біла куля на знімках HiRISE. Ця куля — хмара пилу та льоду, що називається комою, яку комета скинула, продовжуючи свою траєкторію повз Марс. Навіть марсохід NASA Perseverance, що знаходиться на поверхні Марса, зробив знімок комети за допомогою своєї камери Mastcam-Z. Однак, як зазначили в космічному агентстві, для виявлення такого тьмяного об’єкта експозиція мала бути надзвичайно довгою. На відміну від телескопів, що відстежують рух об’єктів, Mastcam-Z фіксується на місці під час тривалих експозицій, що додало складності зйомці. NASA також нещодавно опублікувало фотографії комети, зроблені обсерваторією STEREO та космічним апаратом SOHO. NASA також нещодавно опублікувала фотографії комети, зроблені її обсерваторією STEREO та космічним апаратом SOHO. Томас Пузія, астрофізик, який очолював команду чилійської обсерваторії, що першою зробила відкриття, назвав широке обговорення комети “дивовижним”. Проте він наголосив на небезпеці ставити спекуляції вище за науковий процес, зазначивши, що “факти, всі без винятку, вказують на звичайний об’єкт, який летить до нас з міжзоряного простору”. Він додав, що комета була “дуже винятковою за своєю природою, але це нічого такого, що ми не могли б пояснити за допомогою фізики”. Незважаючи на остаточні заяви NASA, професор Гарвардського університету Аві Лоеб, який був одним з головних прихильників ідеї про інопланетний космічний корабель, досі не переконаний. Він зазначив, що “очевидно, це може бути природним явищем”, але додав: “ми повинні враховувати можливість того, що це технологічно, бо якщо це так, то наслідки для людства будуть величезними”. Таким чином, хоча NASA, здається, поставило крапку в суперечці щодо 3I/ATLAS, дебати про міжзоряні об’єкти та можливе інопланетне життя залишаються відкритими для подальших досліджень та обговорень. The post Комета чи інопланетний корабель: нові зображення NASA нарешті розкрили природу 3I/ATLAS first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Вчені з’ясували, що певні макрофаги утворюють нейроноподібні зв’язки з м’язовими волокнами та доставляють їм кальцій, запускаючи відновлення всього за кілька секунд. Таке швидке сигнальне передавання прискорювало загоєння як у моделях травм, так і захворювань. Відкриття може відкрити шлях до нових регенеративних терапій. Проте дослідникам ще належить зрозуміти, чому такий механізм прискореного відновлення не зменшує больові відчуття. Клітинна складність м’язового відновлення На мікроскопічному рівні процес відновлення м’язів стає дедалі складнішим. Загоєння також залежить від типу пошкодження, адже організм реагує зовсім по-різному на гострий м’язовий розрив під час спортивної травми та на поступову втрату м’язів при хворобах на кшталт м’язової дистрофії. Команда дослідників із Cincinnati Children’s виявила спільний й несподіваний механізм, який може покращити відновлення за різних видів м’язових ушкоджень. Несподіване відкриття, схоже на роботу синапсів Разючі результати опубліковано сьогодні (21 листопада 2025 року) в журналі Current Biology. Дослідження провели перший автор Г’янеш Тріпатхі, PhD, та керівник роботи Майкл Янковскі, PhD, який очолює дослідницький підрозділ у відділенні анестезіології Cincinnati Children’s та є заступником директора з базових наукових досліджень у Педіатричному центрі вивчення болю. Цей новий процес зосереджений на певному типі імунних клітин — макрофагах. Зазвичай їх знають як клітини, що знищують бактерії, мертві клітини та різноманітні відходи, виконуючи роль маленьких «прибиральників». Виявлено нейроноподібний механізм відновлення «Найбільшим сюрпризом було те, що макрофаг має властивість, подібну до синапса: він доставляє йон до м’язового волокна, щоб пришвидшити його відновлення після пошкодження», — каже Янковскі. — «Це буквально працює як нейрон — надзвичайно швидко й синапсоподібним способом регулює процес відновлення». Науковці давно знали, що макрофаги беруть участь у відповіді організму на м’язову травму. Вони виділяють такі молекули, як цитокіни й хемокіни, які стимулюють запалення, впливають на біль і підтримують ріст та регенерацію м’язових волокон. Пошук знеболення привів до відкриття механізму відновлення Команда Янковскі спочатку прагнула з’ясувати, як зменшити біль під час відновлення після операцій. Вони шукали нові підходи, які могли б стати безпечнішою альтернативою існуючим знеболювальним. Хоча шлях знеболення знайти не вдалося, дослідники натрапили на швидкодіючий механізм відновлення, що може допомогти у створенні нових методів лікування м’язової атрофії й травм. Результати також свідчать, що макрофаги потенційно можуть стати «транспортними засобами» для майбутніх клітинних терапій. Що саме роблять ці інфільтруючі макрофаги «Це інфільтруючі макрофаги, дуже специфічний тип. Це не ті, що вже перебувають у тканинах. Вони приходять лише після того, як сталося пошкодження», — пояснює Янковскі. У серії експериментів на мишах з різними видами травм дослідники простежили, як макрофаги взаємодіють з міофібрами — м’язовими волокнами. Ба більше, їм вдалося зафіксувати ключові моменти цієї взаємодії в реальному часі. Швидка доставка кальцію та миттєва активація м’язів Використовуючи короткі імпульси спеціально створеної хімічної речовини, команда побачила, як макрофаги формують синапсоподібні контакти з міофібрами. Потім клітини імунної системи безпосередньо доставляли кальцій у м’язові волокна, що пришвидшувало загоєння. Уже через 10–30 секунд у м’язах фіксували електричну активність. «Це відбувається дуже швидко. Достатньо активувати макрофаг — і м’яз майже миттєво починає ледь помітно скорочуватися», — каже Янковскі. Механізм працює і при захворюваннях Макрофаги також запускали подібну регенерацію у мишей з хворобоподібним ураженням м’язів. Після виявлення ушкодження імунні клітини масово прибували в зону та викликали хвилі активності міофібр. Через 10 днів кількість нових м’язових волокон у піддослідних мишей була більшою, ніж у контрольної групи. «Подібна синапсоподібна реакція спрацьовує в обох випадках», — зазначає він. Наступні кроки на шляху до застосування в людей Потрібні додаткові дослідження, щоб визначити, чи поводяться людські макрофаги так само після травм м’язів і чи можна керувати цим процесом у терапевтичних цілях. Команда також хоче з’ясувати, чому попри прискорене загоєння такі макрофаги не зменшували гострі больові відчуття. Краще розуміння цього може пояснити, чому близько 20% дітей після хірургічних операцій відчувають тривалий біль. Майбутні можливості клітинної доставки Надалі дослідники планують вивчити, які ще речовини макрофаги можуть доставляти до м’язових клітин.

Під час проведення передстартових випробувань перший щабель ракети SpaceX Starship нового покоління — Super Heavy — отримав серйозні пошкодження. Компанія поки не прокоментувала інцидент і не повідомила, що саме пішло не так під час тестування оновленого прискорювача. Раніше SpaceX викотила величезну ракету з ангара, оголосивши про початок випробувань, про що повідомила в соцмережі X. Тести розпочалися в четвер, 20 листопада, на полігоні Massey за кілька кілометрів від основного космодрому Starbase. У п’ятницю о 4:04 за місцевим часом у нижній частині Super Heavy стався вибух. На знімках після інциденту видно значні пошкодження прискорювача — у нижній половині, де розташований великий бак із рідким киснем. Офіційних коментарів від SpaceX чи її глави Ілона Маска (Elon Musk) не надходило. Втрата екземпляра Booster 18 може мати суттєве значення для SpaceX. Хоча компанія має великий арсенал обладнання, саме на цю ракету покладалися значні надії: це перша версія Starship 3 з численними конструктивними змінами та вдосконаленнями порівняно з попередніми варіантами. Ці оновлення були покликані підвищити надійність і продуктивність ракети. На полігоні Massey прискорювач мав пройти випробування на заправку кріогенним паливом, після чого очікувалося тестування 33 модернізованих двигунів Raptor, але до цього так і не дійшло. Вибух був менш потужним, ніж той, що стався у червні: тоді на полігоні відбулися значні руйнування, а ракета була повністю знищена. Цього разу на прискорювачі не було встановлено двигунів Raptor. Проте саме на цьому етапі SpaceX прагнула прискорити розробку Starship і вийти на стабільний режим запусків уже у 2026 році. Наступного року модернізована ракета мала продемонструвати посадку та повторне використання прискорювача, а також захоплення верхнього ступеня. Проєкт Starship є частиною місячної програми NASA, і космічному агентству разом зі SpaceX необхідно провести випробування з дозаправки корабля на орбіті — їх попередньо заплановано на другу половину 2026 року. Однією з ключових переваг SpaceX є налагоджений механізм швидкої діагностики несправностей, усунення проблем і максимально оперативного повернення до польотів. Інженери компанії, безперечно, вже аналізують дані і, можливо, причину аварії вже встановлено. Чи стане інцидент серйозною перешкодою — поки сказати важко, адже розробка ракети ще триває.

Каліфорнійський підрозділ Hyundai у місті Ірвайн продемонстрував концептуальний електричний позашляховик під назвою Crater. Автомобіль отримав виражену позашляхову спрямованість і нестандартний футуристичний дизайн. Концепт побудований на базі компактного кросовера, габарити якого, імовірно, менші за серійну модель Tucson. Як силову установку розробники можуть використовувати електричну платформу від Ioniq 5 з двигуном потужністю 320 кінських сил і крутним моментом 605 Н·м. Батарея ємністю 84 кВт·год забезпечить запас ходу близько 570 кілометрів. Зовнішній вигляд Crater характеризується широким масивним капотом, вузькими світлодіодними смугами головного світла та габаритних вогнів. Автомобіль встановлений на шини розмірністю 33 дюйми, що забезпечує збільшений дорожній просвіт. На даху розміщено багажник із чотирма прожекторами. Передній бампер захищений сталевою пластиною з буксирувальними гаками оранжевого кольору, один з яких інтегрований із кріпленням для пляшки. Від капота до даху протягнуті металеві троси, призначені для захисту лобового скла від гілок під час руху лісовими дорогами. Бічні дзеркала заднього виду замінені знімними камерами із вбудованими ліхтарями. Камери можна від’єднувати й використовувати як екшн-камери. Доступ до салону забезпечують передні та задні розстібні двері з електроприводом. Інтер’єр виконано в утилітарному стилі з каркасом безпеки ралійного типу. Панель приладів відсутня — вся інформація проєктується на нижню частину лобового скла. Центральна консоль оснащена рядом механічних перемикачів для керування позашляховими системами та чотирма невеликими дисплеями з даними про режими повного приводу й геометричну прохідність. Сидіння обладнані чотириточковими ременями безпеки, обробка виконана зі шкіри та алькантари з елементами матового металу. Інформація про плани серійного виробництва Crater поки не розкривається.

На легендарному броненосці USS Cairo, що пролежав під водою понад століття, вчені й досі знаходять нові загрози для його збереження. Попри багаторічні спроби реставрації, корабель продовжує руйнуватися — і головними винуватцями цього процесу виявилися гриби. Дослідники з Університету Міннесоти з’ясували, що деревина судна активно уражається різними видами грибків, які з часом навчилися виживати навіть попри застосовані раніше консерваційні методи. Корабель, що пережив війну, але не природу USS Cairo — один із перших броньованих, парових гарматних кораблів часів Громадянської війни у США. Спущений на воду у 1861 році, він затонув всього за рік — після того, як натрапив на міну (тоді такі пристрої називали торпедами). Лише у 1960-х роках судно підняли з річки Язу, а згодом передали до Національного військового парку Віксберга в Міссісіпі. Хоч над кораблем і встановили захисний навіс, від впливу дощу, температурних коливань та вологи він повністю не врятований. А саме такі умови створюють ідеальне середовище для мікроорганізмів, які повільно руйнують історичну деревину. Гриби, що пережили всі консерваційні методи Команда вчених разом із фахівцями Terra Mare Conservation та Служби національних парків США провела мікробіологічний та хімічний аналіз деревини USS Cairo. Їхні результати виявилися доволі тривожними. Дослідники помітили: Сильний ступінь руйнування у багатьох частинах корпусу. Гриби, які пережили попередні методи консервації, зокрема сполуки, що мали б зупинити їх розвиток. Велику різноманітність мікроорганізмів, включно з м’яко́трухлими та біло́трухлими грибами, які часто зустрічаються в довготривало вологому середовищі. Фактично, ті грибкові види, що не знищили старі консерваційні засоби, змогли поступово заселити деревину й продовжують її розкладати. “Будь-яка стара деревина, яка перебуває на відкритому повітрі, рано чи пізно стане жертвою мікроорганізмів. Історичні споруди та кораблі — не виняток. Навіть оброблене дерево зрештою може бути уражене грибами, стійкими до захисних речовин,” — пояснює керівник дослідження Роберт Бланшетт. Як зупинити руйнування USS Cairo Науковці переконані: головний крок до порятунку корабля — ізолювати його від зовнішнього середовища. Зменшення вологості та повний контроль кліматичних умов допоможуть зупинити поширення грибів, які розкладають деревину навіть попри попередню обробку. Тому команда пропонує побудувати закриту кліматично контрольовану структуру, яка повністю накриє корабель. Це дозволить стабілізувати умови та уповільнити або повністю зупинити подальше руйнування. Однак дослідження ще далеко не завершене. Вчені наголошують: необхідно глибше вивчити біологію й екологію грибів, що колонізували судно. Лише розуміючи, як саме вони взаємодіють із деревиною, можна створити ефективні стратегії їх стримування. USS Cairo — це не просто корабель. Це унікальний артефакт епохи, який показує розвиток військової техніки та інженерії XIX століття. І тепер його майбутнє залежить від того, чи зможе наука зупинити невидимого ворога, що десятиліттями точить його зсередини.

Компанія «Ласунка» добре відома українським споживачам завдяки своєму смачному та натуральному морозиву. Але сьогодні бренд впевнено розширює свій асортимент, пропонуючи не лише прохолодні десерти, а й високоякісні заморожені напівфабрикати для щоденного столу. Пельмені та вареники «Ласунка» створені з добірних інгредієнтів, за сучасними технологіями та з любов’ю до традицій української кухні. І саме зараз компанія представляє новинки, на які давно чекали поціновувачі справжнього домашнього смаку. Пельмені Масляні Якщо ви любите ніжну, соковиту та ароматну начинку — ця новинка стане вашим фаворитом. У Пельменях Масляних поєднані: добірна яловичина, натуральне солодковершкове масло, яке робить кожен шматочок м’яким та по-домашньому ніжним, тонке та пружне тісто. Це ідеальний варіант для швидкої та поживної вечері, коли хочеться чогось особливого, але без зайвих зусиль. Пельмені з оцтом і перцем Це сміливий та винятковий смак для тих, хто цінує яскраві кулінарні акценти. У складі начинки: яловичина, свинина, курятина. Легкі нотки оцту та чорного перцю додають пікантності, але не перебивають природної соковитості начинки. Це сучасна інтерпретація класичних пельменів — виразна, ароматна й неймовірно апетитна. Вареники з солоним кисломолочним сиром Ця новинка — справжній подарунок для шанувальників традиційної української кухні. Начинка з солоного кисломолочного сиру має насичений смак, і вареники чудово смакують як з маслом, так і зі сметаною — або навіть у запеченому вигляді. Тонке тісто та правильна порція начинки створюють той самий баланс, який ми пам’ятаємо з дитинства. Чому «Ласунка»? Натуральні інгредієнти без компромісів щодо якості. Сучасне виробництво з високими стандартами безпеки. Смак, максимально близький до домашнього. Продукція, якій довіряють тисячі українських родин. Смачно вдома — легко з «Ласункою» Оберіть нові пельмені та вареники у найближчому магазині й відчуйте, наскільки смачним може бути швидке приготування. А якщо хочете побалувати себе класикою бренду – морозивом, завждиможете купити морозиво та насолодитися улюбленими смаками.

Графік виходу iPhone 18 може серйозно змінитись. За даними галузевих джерел, включаючи інсайдера Марка Гурмана, Apple планує розділити реліз лінійки на два етапи. Ця перебудова має допомогти компанії точніше конкурувати з флагманами Samsung та Google. Моделі iPhone 18 Pro і iPhone 18 Pro Max, а також перший доладний iPhone, як очікується, представлять на початку вересня 2026 року — у ті ж терміни, до яких звикли користувачі. Осінній реліз для старших моделей залишається незмінним, і вони стануть основою нового циклу. А ось базовий iPhone 18, версія 18e та можливий iPhone Air 2 вийдуть не восени, а вже у першій половині 2027 року. Найімовірніший сценарій — лютий: Apple вже використовувала цей місяць для релізу моделей серії «e», і аналітики вважають, що графік повториться. Марк Гурман, однак, припускає, що запуск може зрушити ближче до квітня — якщо Apple дійсно вирішить витримувати шестимісячну паузу після Pro-версій. Такий поділ релізів дозволяє Apple точніше підлаштуватися під ринок: серія Galaxy S традиційно виходить у лютому, і вихід базового iPhone 18 у ті самі терміни зробить конкуренцію більш прямою. Офіційних коментарів Apple щодо нового розкладу поки що немає.

Полярні океани входять у нову епоху руху: як танення льоду змінює течії, клімат і морське життя Полярні води переживають глибоку трансформацію. У міру того як морський лід у Північній та Південній півкулях стрімко тоншає й відступає, вітри отримують більший вплив на відкриту воду. Це підсилює бічне перемішування — процес, що визначає, куди в океані переміщуються тепло, поживні речовини й навіть забрудники. Такі зміни здатні впливати на цілі екосистеми та змінювати, скільки тепла повертається з океанів до атмосфери. Щоб розібратися, як саме змінюється це перемішування, група дослідників під керівництвом аспіранта Пусанського національного університету Ґюсеока Ї разом з Інститутом фундаментальних наук (IBS) використала високоточну кліматичну модель. Її роздільна здатність достатня для відстеження океанічних течій шириною всього кілька кілометрів — саме тих, що відіграють ключову роль у циркуляції вод у полярних регіонах. Танення льоду перебудовує океанічні течії Одним із найважливіших процесів є горизонтальне мезомасштабне перемішування — розтягування водних мас на десятки або сотні кілометрів. Воно переносить тепло, солі, фітопланктон, мікропластик і всі інші домішки. Зміни в його інтенсивності здатні суттєво впливати на життя океану. У своїй роботі вчені застосували показник, який називається експонента Ляпунова, щоб оцінити, як швидко сусідні ділянки води розходяться між собою. Чим вищий показник — тим активніше перемішування. Арктика: що менше льоду, то сильніші течії Арктичний морський лід скорочується десятиліттями, і моделювання підтвердило: чим більше відкритої води, тим більше енергії вітер передає океану. Це призводить до посилення мезомасштабних течій — широких вихрових потоків, що простягаються на десятки кілометрів упоперек Центральної Арктики. Моделі показують, що щойно концентрація CO₂ подвоюється, ці сильні течії стають виразнішими, а із подальшим потеплінням — тривають довше протягом року. Чітка сезонність майже зникає: замість регулярного річного циклу з’являється більш хаотичне перемішування. «Наші результати свідчать про те, що горизонтальне перемішування значно посилиться в Арктиці та Південному океані у міру потепління клімату», — зазначає Ґюсеок Ї. Антарктида: прискорення прибережних течій У Південному океані ключовим елементом циркуляції є Антарктична шельфова течія — потужний потік, що огортає континент уздовж материкового схилу. За результатами моделювання, ця течія прискорюється в міру того, як тане морський лід і поверхневі води опріснюються. Свіжа тала вода робить поверхневі шари легшими, посилюючи контраст густини між сусідніми водними масами. Це, своєю чергою, надає течії більше «палива» — вона забирає енергію з гравітаційних різниць та вітрів і переносить додаткове тепло вздовж материкового схилу. Такий механізм може впливати на швидкість танення льодовикових шельфів знизу. Навіть попри те, що модель не враховує повну динаміку льодовикових щитів, вона чітко демонструє: у теплішому кліматі антарктичні течії стають потужнішими. Вплив на поживні речовини та морське життя Посилене перемішування змінює те, як поживні речовини й організми подорожують океаном. Водні маси перетинають фронти — межі між теплими й холодними або солоними й менш солоними водами — швидше. Це впливає на розподіл фітопланктону, на переміщення молоді риб і зоопланктону та на продуктивність морських екосистем. Мікропластик теж рухається інакше Окреме занепокоєння викликає те, як змінюється переміщення мікропластику. Він уже виявлений в арктичних водах у концентраціях, що подекуди перевищують рівні, характерні для густонаселених регіонів світу. Глобальні моделі показують, що поверхневі течії можуть затягувати плавучий пластик у полярні широти, де він накопичується у підповерхневих шарах — на глибині від кількох метрів до десятків метрів. Саме там пластик може довго залишатися, перебуваючи в зоні активного життя багатьох видів. У звітах Arctic Report Card наголошується: пластик переноситься не лише течіями, а й вітрами та дрейфом льоду. Нові моделювання підтверджують, що зміни в океанічному перемішуванні можуть перерозподіляти й людські забрудники. Що це означає для кліматичної політики? Дослідження зосереджене насамперед на фізиці океану, тому вплив на рибу, птахів та інших мешканців поки що лишається предметом подальших робіт. Проте його висновок однозначний: для точних прогнозів клімату моделі мають краще враховувати дрібні структури течій і взаємодію океану з живими організмами. «Це дослідження підкреслює важливі наслідки глобального потепління для океанічних екосистем», — говорить співавторка Джун Ї Лі. Зміни в русі вод під танучими льодовим покривами здатні як посилювати, так і пом’якшувати кліматичні зрушення, викликані парниковими газами. А це означає, що те, що відбувається під арктичною та антарктичною кригою, має значення для клімату на всій планеті. Дослідження опубліковане в Nature Climate Change.

Під час масштабної хакерської атаки, що отримала назву Operation WrtHug, було зламано кілька десятків тисяч маршрутизаторів Asus — переважно застарілих або знятих з виробництва. Схема атаки передбачає експлуатацію вже відомих уразливостей. За останні шість місяців сканери, налаштовані на пошук скомпрометованих у межах цієї кампанії пристроїв Asus, виявили приблизно 50 тис. адрес по всьому світу. Більшість уражених роутерів мають тайванські IP-адреси, але їх також зафіксовано у Південно-Східній Азії, Центральній Європі, США. Примітно, що не виявлено жодного зараження в Китаї, хоча підтвердити китайський слід організаторів атаки не вдалося. Виходячи з цілей та методів, дослідники не виключають зв’язок між Operation WrtHug та раніше виявленою кампанією AyySSHush. Атака починається з експлуатації вразливостей у роутерах Asus — головно серій AC та AX. Серед них: CVE-2023-41345/46/47/48 — командна ін’єкція через модулі токенів; CVE-2023-39780 — критична вразливість, що дозволяє виконувати довільні команди; її експлуатували в кампанії AyySSHush; CVE-2024-12912 — ще одна вразливість, пов’язана з можливістю довільного виконання команд; CVE-2025-2492 — вразливість неналежного управління автентифікацією; єдина з критичним рівнем небезпеки. Останню вразливість, про яку Asus попередили у квітні, можна експлуатувати через спеціально сформований запит до роутера, якщо на ньому активовано функцію AiCloud. Головною ознакою, за якою ідентифікували злом у межах Operation WrtHug, стало встановлення самопідписаного TLS-сертифіката в службі AiCloud замість оригінального сертифіката від Asus. Підроблений сертифікат виявили на 99% зламаних пристроїв. Він привернув увагу тим, що його строк дії становить 100 років, тоді як справжній має термін лише 10 років. Саме за цим сертифікатом дослідники ідентифікували 50 тис. заражених пристроїв. Найчастіше зламуються роутери таких моделей: Asus Wireless Router 4G-AC55U Asus Wireless Router 4G-AC860U Asus Wireless Router DSL-AC68U Asus Wireless Router GT-AC5300 Asus Wireless Router GT-AX11000 Asus Wireless Router RT-AC1200HP Asus Wireless Router RT-AC1300GPLUS Asus Wireless Router RT-AC1300UHP За оцінками експертів, зламані пристрої можуть використовуватися як приховані ретранслятори, проксі-сервери або елементи інфраструктури управління під час хакерських операцій — сам характер цих операцій не уточнюється. Asus вже випустила оновлення безпеки, що усувають уразливості, які використовуються в атаках Operation WrtHug. Власникам роутерів рекомендується оновити прошивку до останньої доступної версії. Якщо маршрутизатор знято з підтримки, компанія радить замінити його на сучасну модель, що отримує оновлення безпеки.