Нещодавно описана хижа рептилія з південної Бразилії — саме той вид тварин, який більшість людей мимоволі назвала б динозавром. Але це не так. Tainrakuasuchus bellator належить до Pseudosuchia — давньої гілки архозаврів, що згодом дала початок сучасним крокодилам та алігаторам. Цей хижак жив у тріасовому періоді близько 240 мільйонів років тому, незадовго до того, як динозаври стали домінувати на Землі. Покритий броньованими пластинами й створений для швидких атак, він доповнює галерею ранніх архозаврових хижаків новим, грізним персонажем. Тіло, створене для полювання Завдовжки приблизно 2,4 метра і масою близько 60 кілограмів, Tainrakuasuchus bellator мав довгу, гнучку шию та вузьку морду, заповнену гострими зубами. Така будова свідчить про мисливця, який робив точні ривки, швидко втягував голову та міцно хапав здобич, не дозволяючи їй утекти. Броньовані шкірні пластини — остеодерми — захищали спину, нагадуючи будову сучасних крокодилів. Попри схожість на динозавра, будова тазу і стегна чітко вказує: це псевдосухій, а не динозавр. «Це був активний хижак, але, попри його значний розмір, він був далеко не найбільшим мисливцем свого часу», — каже провідний автор Родріго Темп Мюллер з Федерального університету Санта-Марії. «Хоча зовні він нагадує динозавра, Tainrakuasuchus bellator до цієї групи не належить». Однією з найчіткіших відмінностей є будова таза — суглоби стегон і стегнової кістки суттєво відрізняються від динозаврових. Tainrakuasuchus був створений для швидкості Його анатомія вказує на хижака, який полював не силою, а швидкістю й точністю. Довга шия, легка щелепа та загнуті зуби — класичні інструменти для захоплення рухливої здобичі. Хоч кінцівки не збереглися, команда припускає, що він пересувався на чотирьох ногах, що забезпечувало стабільність і маневреність під час засідок та різких поворотів. У тріасовій екосистемі він співіснував з набагато більшими псевдосухіями, займаючи свою нішу серед хижаків різних розмірів та стилів полювання. За словами Мюллера, відкриття Tainrakuasuchus bellator показує складність екосистеми того часу: різні види псевдосухій займали свої екологічні ніші, відрізняючись розмірами та стратегіями полювання. «Це відкриття проливає світло на ключовий момент в історії життя — період, що передував появі динозаврів». Раніше невідомий вид Частковий скелет — фрагменти нижньої щелепи, частини хребта й елементи тазового пояса — знайшли у травні 2025 року неподалік Дони Франсіски в штаті Ріу-Гранді-ду-Сул. У лабораторії кістки обережно звільнили від породи, що дозволило виявити унікальні риси, які не відповідали жодному відомому виду. «Попри різноманіття псевдосухій, ми знаємо про них небагато, бо їхні скам’янілості трапляються надзвичайно рідко», — каже Мюллер. «Коли анатомічні деталі стали видимими, ми були вражені та схвильовані — стало зрозуміло, що це раніше невідомий науці вид». Зв’язок між Південною Америкою та Африкою Назва роду поєднує гуарані та грецьку мови: Tainrakuasuchus — це tain («зуб») і rakua («загострений»), разом із suchus («крокодил»). Видова назва bellator — латинське «воїн» — присвячена жителям Ріу-Гранді-ду-Сул, які виявили силу й стійкість під час недавніх руйнівних повеней. Порівняння пов’язують Tainrakuasuchus із Mandasuchus tanyauchen з Танзанії. Це логічно: під час тріасу Південна Америка і Африка були частинами суперконтиненту Пангея, і тварини могли вільно мігрувати сушею, яка сьогодні розділена океанами. «Тоді континенти були об’єднані, що дозволяло організмам вільно поширюватися регіонами, які нині розділені морями», — пояснює Мюллер. Уроки від Tainrakuasuchus bellator Вид жив на межі величезної посушливої пустелі — у тих же умовах, де згодом з’явилися перші динозаври. На території сучасної південної Бразилії рептилії вже зайняли різноманітні екологічні ніші: від гігантських верхівкових хижаків до спритних середніх мисливців. «У той час у цьому регіоні вже існували різноманітні спільноти рептилій, пристосованих до різних стратегій виживання», — каже Мюллер. Кожна нова знахідка псевдосухій заповнює прогалини у бідному літописі скам’янілостей і допомагає зрозуміти, хто насправді домінував у харчових ланцюгах перед епохою динозаврів. Tainrakuasuchus bellator показує, наскільки складними вже були тріасові екосистеми — і наскільки легко ми можемо сплутати їхніх акторів із динозаврами. Тут «воїн» виявився родичем крокодилів: струнким, броньованим і створеним для точних, блискавичних атак у суворому ландшафті. Дослідження опубліковане в журналі Journal of Systematic Paleontology.

Група китайських астронавтів застрягла на космічній станції. Вони повинні були змінити своїх колег, але через космічне сміття віддали їм свій апарат, що спускається. Троє китайських астронавтів із екіпажу «Шеньчжоу-21» застрягли на космічній станції «Тяньгун». Чжан Лу, У Фей та Чжан Хунчжан перебувають на станції з 31 жовтня. Вони мали змінити діючий екіпаж «Шеньчжоу-20». Передбачалося, що перша група астронавтів повернеться на Землю 5 листопада. Повернення «Шеньчжоу-20» зірвалося в останню хвилину. Через шматок космічного сміття на спусковому апараті з’явилася тріщина. Тоді екіпаж «Шеньчжоу-20» пересів у капсулу, призначену для «Шеньчжоу-21», і вони успішно повернулися на Землю 14 листопада. Тепер астронавти зі «Шеньчжоу-21» не можуть самостійно повернутися. Спочатку запуск «Шеньчжоу-22» планувався на весну 2026 року, але тепер його вирішили перенести на більш ранній термін — ймовірно, на кінець листопада 2025 року. Однак ситуація залишається ризиковою: якщо на станції станеться якийсь інцидент, наприклад, ще один удар космічного сміття, вони, можливо, не зможуть безпечно повернутися на Землю.

Україна, що знаходиться на перетині різних кліматичних зон, може стати однією з країн, яка відчує на собі руйнівні наслідки глобального потепління вже до кінця поточного століття. За словами Євгенії Засядько, голови правління Грінпіс в Україні, підвищення середньорічної температури призведе до масштабних затоплень територій, і, на жаль, ціль утримати потепління в межах +1,5°C виглядає все більш недосяжною. Навіть найамбітніші сценарії, що передбачають зростання температури на +1,5-2°C, ставляться під сумнів, тоді як наукові прогнози не виключають зростання до +4°C, що матиме катастрофічні наслідки, пише T4. Громадська організація “Екодія” в рамках дослідження “Вода близько” вже змоделювала потенційні загрози для України, і результати вражають: мільйони гектарів українських земель можуть опинитися під водою. Це стосується всієї прибережної території країни, включаючи сільськогосподарські угіддя, населені пункти, промислові зони та навіть військові полігони, розташовані поблизу моря. Загалом, під загрозою опиняться близько 1168 тисяч гектарів, з яких 212 тисяч гектарів становлять сільськогосподарські території, а 35 тисяч гектарів — забудовані площі. Деякі з цих територій, як зазначає Засядько, на момент проведення дослідження у 2018 році вже були окуповані. Хоча основні наслідки прогнозуються з 2100 року, експертка наголошує, що діяти потрібно вже зараз, оскільки Паризька угода 2015 року вимагає скорочення викидів кожні 10 років, чого фактично не відбувається. Загроза затоплення через зміну клімату стосується значної частини прибережних територій України. Під ризиком опиняються такі великі міста, як Одеса (17% ймовірності затоплення), Миколаїв (9%), Херсон (13%), Маріуполь (8%) та Севастополь (4%). Особливо вразливими є менші населені пункти та регіони: Гола Пристань (до 75%), Бердянськ (30%), Скадовськ (20%), а також такі унікальні місця, як Вилкове (“українська Венеція”) в дельті Дунаю та Щолкіне. Автор фото: David Kouakou Паризька угода, укладена 12 грудня 2015 року, є міжнародною рамковою угодою, спрямованою на боротьбу зі зміною клімату шляхом скорочення викидів парникових газів. Однак, політичні рішення, як-от вихід США з цієї угоди під час адміністрації Дональда Трампа, ставлять під велике питання ефективність глобальних зусиль. Невиконання міжнародних зобов’язань може призвести до незворотних змін, які суттєво вплинуть на життя майбутніх поколінь. У разі реалізації найбільш песимістичних сценаріїв та підняття рівня світового океану лише на один метр, деякі з найважливіших міст та регіонів України опиняться під прямою загрозою затоплення. Серед них — Одеса та Миколаїв, які можуть частково опинитися під водою. Під загрозою також Вилкове, відоме як “українська Венеція”, що розташоване в дельті Дунаю, та Щолкіне. Найбільш вразливими містами, згідно з дослідженням, виявилися Гола Пристань (75% території під ризиком), Бердянськ (30%), Скадовськ (20%), Одеса (17%), Херсон (13%) та Миколаїв (9%). Навіть такі великі міста, як Маріуполь (8%), Севастополь (4%), Чорноморськ (2%) та Ялта (менше 1%), також відчують на собі наслідки підйому рівня води. Це підкреслює критичну необхідність негайних дій для пом’якшення наслідків зміни клімату, щоб захистити мільйони гектарів української землі та життя сотень тисяч людей. Читайте також: Не лише люди: неандертальці практикували це ще 21 мільйон років томуThe post Мільйони гектарів українських земель можуть опинитися під водою first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Ідея про те, що поцілунок є виключно людською прерогативою, глибоко вкорінена у нашій культурі, проте нове новаторське дослідження Оксфордського університету кидає виклик цьому уявленню, розкриваючи давню та несподівано широку еволюційну історію цієї інтимної дії. Вчені виявили переконливі докази того, що поцілунки з’явилися у спільного предка людей та інших великих мавп приблизно 21 мільйон років тому, і, що найцікавіше, наші вимерлі родичі, неандертальці, також, ймовірно, цілувалися. Результати цього дослідження, опубліковані в журналі Evolution and Human Behavior, переписують історію інтимності, показуючи, що акт рот-в-рот далеко не унікальний для Homo sapiens, пише T4. З еволюційної точки зору, поцілунок тривалий час залишався загадкою. Він несе в собі значні ризики, зокрема передачу хвороб, і водночас не надає очевидних репродуктивних чи емоційних переваг, які б пояснювали його повсюдне поширення. Хоча ми знаємо про його культурне та емоційне значення в багатьох людських суспільствах, його походження досі залишалося маловивченим. Щоб реконструювати цю еволюційну історію, команда дослідників здійснила міжвидовий аналіз, використовуючи генеалогічне дерево приматів. Вони визначили поцілунок як будь-який неагресивний контакт «рот до рота», що не передбачає передачі їжі, дозволивши застосувати це визначення до широкого спектра видів. Вчені виявили переконливі докази того, що поцілунки з’явилися у спільного предка людей та інших великих мавп приблизно 21 мільйон років тому, і, що найцікавіше, наші вимерлі родичі, неандертальці, також, ймовірно, цілувалися. Автор зображення: Andrea Piacquadio Встановивши чітке визначення, вчені зібрали дані з наукової літератури про те, які сучасні види приматів (шимпанзе, бонобо, орангутанги) були помічені за поцілунками. Потім вони провели складний філогенетичний аналіз, розглядаючи поцілунки як “рису” та зіставляючи її з генеалогічним деревом приматів. За допомогою статистичного підходу (байєсівського моделювання), що моделював різні сценарії еволюції 10 мільйонів разів, вони оцінили ймовірність того, що різні предки також цілувалися. Результати виявилися однозначними: поцілунок є давньою рисою великих мавп, яка еволюціонувала у предка цієї групи між 21,5 та 16,9 мільйона років тому і збереглася до наших днів у більшості видів. Доктор Матильда Бріндл, провідний автор дослідження та еволюційний біолог з Оксфордського факультету біології, підкреслила: “Це перший випадок, коли хтось застосував широку еволюційну призму для дослідження поцілунків. Наші висновки доповнюють зростаючий обсяг робіт, що підкреслюють надзвичайну різноманітність сексуальної поведінки, яку демонструють наші двоюрідні брат і сестра-примати”. Це відкриття має далекосяжні наслідки не лише для розуміння поведінки приматів, але й для людської історії. Те, що неандертальці також цілувалися, підкріплюється попередніми дослідженнями, які показали, що Homo sapiens та неандертальці мали спільні мікроби ротової порожнини (через передачу слини) та генетичний матеріал (через схрещування). Це переконливо свідчить про те, що між цими двома видами відбувалася не лише біологічна, а й інтимна взаємодія. Хоча дослідники застерігають, що існуючі дані обмежені за межами великих мавп, це дослідження закладає основу для майбутньої роботи, надаючи приматологам узгоджене визначення для фіксації поведінки поцілунків у тварин і відкриваючи нові горизонти для вивчення соціальної поведінки як сучасних, так і вимерлих видів. Читайте також: Наявність цієї домашньої тварини може подвоїти ризик розвитку шизофреніїThe post Не лише люди: неандертальці практикували це ще 21 мільйон років тому first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

У жовтні Китайське національне космічне управління (CNSA) зв’язалося з NASA, щоб уникнути зіткнення американського та китайського супутників. Зазвичай саме NASA першим піднімає тривогу при наближенні своїх апаратів до китайських. Але цього разу динаміка змінилася. Алвін Дрю, директор зі стійкості космосу NASA, розповів: «Ми навіть мали невелике святкування. Вперше Китайська національна космічна адміністрація зв’язалася з нами і сказала: “Ми бачимо зближення між нашими супутниками. Рекомендуємо вам залишатися на місці. Ми виконаємо маневр”». Така співпраця відбулася вперше. Низька навколоземна орбіта швидко заповнюється супутниками: SpaceX вже вклала мільярди у сузір’я Starlink, а китайські супутникові групи планують розмістити 26 тисяч апаратів до 2029 року. Вартість таких проєктів величезна, і ніхто не хоче ризикувати зіткненням. За даними Європейського космічного агентства, на низькій навколоземній орбіті вже перебуває близько 40 тисяч великих фрагментів космічного сміття. Один із них свого часу знищив китайський військовий супутник. Поки що не існує міжнародного плану великомасштабного видалення сміття. Такі агентства, як NASA та CNSA, відстежують уламки, прогнозують можливі зіткнення та маневрують апаратами, коли загроза стає реальною. Із зростанням кількості супутників зростають і ризики. Попри дію поправки Вулфа 2011 року, яка забороняє NASA фінансувати двосторонню співпрацю з Китаєм, обмін інформацією щодо зближень може поступово стати нормою.

Океанічні глибини продовжують зберігати таємниці, які здаються неймовірними в епоху супутникових технологій та глобального моніторингу, і однією з таких загадок донедавна залишався гінкгозубий дзьоборилий кит або ременезуб японський (Mesoplodon ginkgodens). Цей рідкісний вид китів, здатний пірнати на екстремальні глибини, був справжньою примарою для морських біологів: вперше описаний у 1958 році після того, як тушу тварини викинуло на пляж поблизу Токіо, він залишався відомим науці виключно за кількома мертвими особинами, знайденими протягом наступних 66 років. Проте в червні 2024 року, під час п’ятої цільової експедиції у водах біля берегів Каліфорнії та Мексики, вченим вдалося здійснити історичний прорив, вперше сфотографувавши та генетично підтвердивши існування живого гінкгозубого дзьоборила у його природному середовищі, пише T4. Вчені вважають, що кити з гінґозубами живуть біля берегів Каліфорнії та північної частини Нижньої Каліфорнії в Мексиці. Фотографія: Серхіо Мартінес. Шлях до цього відкриття почався не з візуального контакту, а з акустичної детективної історії, що роками інтригувала дослідників північної частини Тихого океану. Гідрофони неодноразово фіксували специфічний ехолокаційний сигнал, відомий під кодовою назвою BW43, але ніхто не міг з упевненістю сказати, якій саме тварині він належить. Деякі експерти припускали, що це голос іншого невловимого виду — дзьоборила Перріна, якого також ніколи не бачили живим. Щоб розгадати цю таємницю, науковці з 2020 року організовували спеціальні експедиції, озброєні потужною оптикою та обладнанням для прослуховування океану, але три роки пошуків не приносили результатів. Доросла самка дзьобастого кита з гінкго-зубами плаває з дитинчам.Автор зображення: Хендерсон та ін., Marine Mammal Science 2025 (CC BY-NC-ND 4.0) Успіх прийшов лише влітку 2024 року, коли команда дослідників нарешті натрапила на групу китів. Візуальних спостережень, хоча їх і було шість, виявилося недостатньо для точної ідентифікації, оскільки у воді різні види дзьоборилів надзвичайно схожі між собою. Для остаточного підтвердження необхідний був генетичний матеріал, тому вчені використали модифікований арбалет для дистанційного взяття крихітного зразка шкіри. Цей критичний момент ледь не зірвався через несподіване втручання природи: альбатрос, що пролітав повз, вирішив, що цінний зразок біопсії є легкою здобиччю, і спробував його схопити. На щастя, команді вдалося відлякати птаха і зберегти матеріал, аналіз якого згодом підтвердив, що перед ними дійсно були легендарні гінкгозубі дзьоборили. Порівняння розмірів з людиною. Автор зображення: Chris huh, ліцензія: CC BY-SA 3.0. Це відкриття не лише пов’язало загадковий сигнал BW43 з конкретним видом, але й дало науці перші детальні описи зовнішності живих особин. Вченим вдалося задокументувати дорослого самця, вкритого шрамами, ймовірно, від укусів бразильських світних акул, а також самку з дитинчам. Особливу цінність становлять дані про забарвлення молодих китів: у всіх спостерігалася блідіша голова порівняно зі спиною, характерні темні плями під очима та світла ділянка перед очною пов’язкою. Результати дослідження, опубліковані в журналі Marine Mammal Science, свідчать про те, що цей вид, хоч і рідкісний, зустрічається у східній частині Тихого океану значно частіше, ніж вважалося раніше, і тепер, знаючи їхній унікальний “голос”, біологи зможуть набагато ефективніше вивчати цих примар океану. Читайте також: Вчені назвали тварину, яка невдовзі може витіснити собак і котівThe post Найневловимішого в світі кита вперше побачили наживо (ФОТО) first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Дослідники під керівництвом команди з Університету Бен-Гуріона в Негеві (Ізраїль) щойно виявили спосіб знищувати шкідливі «сенесцентні» клітини, які накопичуються з віком і посилюють ушкодження тканин та запальні процеси, що повільно доводять організм до виснаження. Команда з’ясувала, що імунні клітини CD4 T перетворюються на «вбивць» ушкоджених тканин, коли організм виявляє біологічні ознаки старіння. Ці нові «борці», названі CD4-Eomes (на честь білка, який вони виробляють), уже спостерігалися раніше. Однак нове дослідження вперше показує, наскільки тісно вони пов’язані із сенесцентними клітинами та процесом старіння на молекулярному рівні. «Наші результати демонструють фундаментальну роль CD4-Eomes-клітин у модулюванні клітинної сенесценції, що має значення для вікових захворювань і тривалості життя», — пишуть дослідники у своїй статті. Сенесцентні клітини, яких інколи жартома називають «зомбі-клітинами», більше не діляться і не утворюють нових поколінь клітин, але залишаються достатньо активними, щоб виділяти молекули, які провокують запалення в навколишніх тканинах. Попередні дослідження показували, що спеціалізовані клітини, які атакують сенесцентні клітини, стають численнішими з віком. Це спонукало науковців уважніше придивитися до CD4-Eomes-клітин, щоб з’ясувати, яку саме роль вони виконують. Порівнюючи клітини в молодих і старих мишей, дослідники зробили два ключові відкриття. Дослідники додали CD4 Т-клітини, зібрані у молодих мишей, як молодим, так і старим мишам. По-перше, перехід до стану CD4-Eomes запускався наявністю сенесцентних клітин — наче імунна система виявляє ризик посилення запалення й відповідно адаптується. По-друге, коли в мишей генетично «вимкнули» здатність формувати CD4-Eomes-клітини, кількість сенесцентних клітин значно збільшилася. Це є прямим доказом того, що імунні клітини CD4-Eomes стримують їхнє накопичення. Подальші експерименти показали подібний захисний ефект при хронічних захворюваннях — зокрема, у мишачій моделі цирозу печінки. Рубцювання тканин зменшувалося, а рівень сенесцентних клітин падав за наявності CD4-Eomes. Дослідження демонструє, що імунна система здатна адаптуватися для боротьби зі старінням, і що деякі елементи старшого імунітету (особливо CD4-Eomes-клітини) повинні враховуватися в антистарінних дослідженнях. «Люди кажуть, що щоб повернути старіння назад і «омолодити» організм, потрібно «перезавантажити» імунну систему, щоб вона працювала як у 20-річних», — каже нейрофізіолог Алон Монсонего з Університету Бен-Гуріона. «Однак наше дослідження показує, що це може бути неправдою. Тож один із засадничих принципів боротьби зі старінням може виявитися хибним». Перспективи для подальших досліджень величезні — і насамперед важливо перевірити, чи такі самі імунні процеси відбуваються у людей, а не лише у мишей. Команда також хоче проаналізувати, як реакції CD4-Eomes можуть відрізнятися залежно від генетики людини, ступеня старіння та інших чинників. Надалі підвищення рівня CD4-Eomes для посилення очищення організму від сенесцентних клітин може стати ефективним способом уповільнення біологічного старіння та зменшення шкоди від запалення в пізнішому віці — але до цього ще далеко, і такі підходи стануть можливими лише тоді, коли наука значно краще зрозуміє ці механізми. «Людям не потрібна надпотужна імунна система, — каже Монсонего. — Їм потрібна така, що працює правильно і відповідає їхньому вікові». Дослідження опубліковано в журналі Nature Aging.

Деякі з найбільших відкриттів в історії спочатку здавалися такими, що не мають жодного практичного застосування. Коли науковці створили перші робочі лазери через кілька десятиліть після того, як Альберт Ейнштейн у 1917 році сформулював теорію стимульованого випромінювання, мало хто розумів, де їх можна буде використати. Тепер же, звісно, значна частина технологічного світу на них тримається. І справа не обмежується лазерами. Лу Лі з Університету Мічигану багато років досліджує дивну квантову поведінку в ізоляторі, відомому як борид ітербію (YbB₁₂), або «Kondo-ізолятор». У 2018 році Лі та його команда опублікували в журналі Science роботу про дивне явище в YbB₁₂: хоча його поверхня поводиться як провідник, внутрішня частина є ізолятором — але команда знайшла докази квантових осциляцій у товщі матеріалу. Це узгоджувалося з попередніми дослідженнями, проведеними роками раніше вченими з Кембриджського університету. «Цей результат підтверджує, що Kondo-ізолятори мають дуальну природу — вони одночасно є електричними ізоляторами та ітерентними металами», — сказав тоді Лі в коментарі для Physics World. «Ця дуальність є несподіваним наслідком сильних кореляцій між електронами в матеріалі». Минуло сім років, і Лі з командою зібрали ще більше доказів цієї вражаючої квантової поведінки у новому дослідженні, опублікованому в журналі Physical Review Letters. Працюючи в найпотужнішій магнітній лабораторії світу — Національній лабораторії магнітних полів у Таллахассі, штат Флорида — Лі прагнув підтвердити, що ці осциляції справді виникають у товщі ізолятора і є властивими самому матеріалу. «Наукова спільнота досі не досягла консенсусу щодо фундаментальних питань про квантові осциляції; дискусії тривають щодо того, чи походять вони з поверхні, чи з товщі матеріалу, і чи є вони внутрішніми чи зовнішніми», — пишуть автори. «Критично важливо отримати прямі термодинамічні докази, щоб визначити, чи походять теплові властивості з того самого квазічастинкового рівня, що й квантові осциляції». Хоча дослідження підтверджує, що квантові осциляції мають внутрішнє походження з товщі матеріалу, автори зазначають, що така поведінка з’являється лише за магнітних полів приблизно 35 Тесла. Для порівняння: у звичайному МРТ-апараті використовується поле близько однієї тесла. Втім, Лі визнає, що поки не має чіткого уявлення про те, куди це відкриття приведе галузь. Топологічні ізолятори — матеріали, які проводять струм на поверхні, але залишаються ізоляторами всередині — вже відкрили шлях до нових квантових технологій, але матеріал, у якому квантові осциляції виникають саме в товщі, досі залишається загадкою. «Хотів би я знати, що з цим робити, але на цьому етапі ми справді не маємо уявлення», — сказав Лі у пресрелізі. «Зараз у нас є експериментальні докази дивовижного явища — ми його зафіксували і, сподіваюся, з часом зрозуміємо, як його можна застосувати». Якщо історія з відкриттям і створенням лазера може служити прикладом, це усвідомлення одного дня може мати колосальні наслідки для технологій майбутнього.

Лінійка iPhone 17 від Apple привертає багато уваги завдяки звичним речам — великій камері, дизайну unibody, черговому покращенню чіпсета та деяким проблемам з анодованим алюмінієм — але одна з найцікавіших змін — це та, яку більшість людей навіть не побачить. Телефон працює на новому мережевому чіпі Apple N1, і це вперше, коли компанія замінила компоненти Broadcom, які використовувала роками. І, згідно з новими даними Speedtest від Ookla, ця зміна вже відображається в реальних результатах. Ookla зібрала дані про продуктивність Wi-Fi 7, зібрані за допомогою краудсорсингу, з широкого спектру пристроїв: серії Pixel 10, лінійки Samsung Galaxy S25 та кількох телефонів на базі Snapdragon та Dimensity, включаючи vivo X200 Pro, Oppo Find X8 Pro та сімейство Huawei Pura 80. Багатьох здивувало те, наскільки добре iPhone 17 справляється з цими флагманами Android (а іноді й перевершує їх), навіть попри те, що це перша спроба Apple створити власний мережевий чип. Порівняно з iPhone 16, стрибок очевидний — приблизно на 40% більше загальної продуктивності мережі. У світовому масштабі Google Pixel 10 все ще лідирує з дещо вищою медіанною швидкістю завантаження, але розрив незначний. А якщо подивитися на повільніший сегмент результатів — швидкості, яких люди досягають у переповнених квартирах, кафе, аеропортах — iPhone 17 насправді виглядає сильнішим. Йому вдається утримувати більшу пропускну здатність, коли ситуація стає складною. Найбільше різниця помітна у Північній Америці. Зараз там найвищий рівень використання Wi-Fi 7, і в цій вибірці iPhone 17 демонструє пікову швидкість близько 416 Мбіт/с. Це трохи більше, ніж у Pixel 10 Pro (411,21 Мбіт/с) і значно випереджає Samsung S25 (323,69 Мбіт/с). Показники верхнього рівня розповідають схожу історію: Apple майже досягає 1 Гбіт/с на 90-му процентилі, що вражає для кастомного чіпа першого покоління.

18 листопада 2025 року о 11:20 UTC у мережі Cloudflare почали виникати значні збої в доставці трафіку основної мережі. Це відображалося для користувачів Інтернету, які намагалися отримати доступ до сайтів наших клієнтів, як сторінка помилки, що свідчила про збій у мережі Cloudflare. За даними моніторингового сервісу Downdetector, пік скарг на збої досяг 11 тисяч повідомлень зі звітами зі США, Європи та Азії. Серед постраждалих виявились платформи електронної комерції, освітні сайти. У Великій Британії та США було зафіксовано збої в роботі Uber, Visa. Cloudflare, яка обслуговує близько п’ятої частини глобального інтернету та обробляє трильйони запитів щодня, підтвердила інцидент у своєму офіційному блозі. Корінь проблеми, за словами представників компанії, крився в конфігураційному файлі, що автоматично генерується, призначеному для управління погрозами трафіку. «Ми приносимо вибачення клієнтам та всій інтернет-спільноті за завдані незручності. Будь-який збій у нашій системі неприйнятний», – заявили в Cloudflare. На діаграмі нижче показано обсяг кодів стану помилок HTTP 5xx, що обслуговуються мережею Cloudflare. Зазвичай цей показник має бути дуже низьким, і таким він був аж до початку збою. Проблема не була спричинена, прямо чи опосередковано, кібератакою чи будь-якою зловмисною діяльністю. Натомість, її спричинила зміна дозволів однієї з наших систем баз даних, що призвело до того, що база даних виводила кілька записів у «файл функцій», який використовувала наша система керування ботами. Цей файл функцій, своєю чергою, подвоївся в розмірі. Потім файл функцій, більший за очікуваний, був поширений на всі машини, що входять до нашої мережі. Джерело