Ґрунтовне дослідження, опубліковане у травні 2023 року, показало, що внутрішнє ядро Місяця — це насправді твердий шар, густина якого подібна до густини заліза. Дослідники сподіваються, що це допоможе завершити тривалу суперечку про те, є серцевина Місяця твердою чи розплавленою, а також сприятиме точнішому розумінню історії Місяця — і, відповідно, історії всієї Сонячної системи. «Наші результати, — пише команда під керівництвом астронома Артура Бріяу з Французького національного центру наукових досліджень, — ставлять під питання еволюцію магнітного поля Місяця завдяки демонстрації існування внутрішнього ядра та підтримують сценарій глобального перевороту мантії, що дає суттєві уявлення про часову шкалу місячного бомбардування в перший мільярд років Сонячної системи». Щоб побачити короткий відеопідсумок їхніх висновків, дивіться ролик нижче: Як досліджують внутрішню будову Місяця? Найефективніший спосіб визначити внутрішній склад об’єктів Сонячної системи — це сейсмічні дані. Те, як акустичні хвилі від «місяцетрусів» проходять крізь матеріал і відбиваються від різних шарів, дозволяє створити детальну карту надр планети або супутника. У нас є сейсмічні дані «Аполлонів», але їхня роздільна здатність занадто низька, щоб точно визначити стан внутрішнього ядра. Відомо, що існує рідкий зовнішній шар, але що він охоплює — досі предмет дискусій. Моделі як із твердим внутрішнім ядром, так і повністю рідким ядром однаково «працюють» із наявними даними. Щоб остаточно з’ясувати, що всередині, Бріяу та його колеги зібрали дані космічних місій та результати лазерної дальнометрії, щоб створити профіль різних характеристик Місяця — ступеня його деформації земним тяжінням, коливань відстані від Землі, густини тощо. Потім вони порівняли ці спостереження з моделями різних типів ядра, щоб знайти найточнішу відповідність. Що ж вони виявили? По-перше, найточніші моделі вказують на активний переворот у глибинах місячної мантії: густіші матеріали опускаються до центру, а легші піднімаються. Цей процес давно розглядають як пояснення появи певних елементів у місячних вулканічних регіонах, і нові результати укріплюють цю гіпотезу. Команда також встановила, що ядро Місяця дуже схоже на земне — із зовнішнім рідким шаром і твердим внутрішнім ядром. За їхніми моделями: радіус зовнішнього ядра ≈ 362 км радіус внутрішнього ядра ≈ 258 км Тобто близько 15% радіуса всього Місяця. Густина внутрішнього ядра становить приблизно 7822 кг/м³ — майже як у заліза. Цікаво, що ще у 2011 році команда під керівництвом планетологині NASA Рене Вебер отримала дуже схожі дані: внутрішнє ядро радіусом близько 240 км і густиною ~8000 кг/м³. Результати Бріяу та його команди підтверджують ці ранні висновки й утворюють вагому доказову базу на користь того, що ядро Місяця подібне до земного. Це має важливі наслідки для розуміння еволюції Місяця. Чому це важливо? Відомо, що незабаром після формування Місяць мав потужне магнітне поле, яке почало слабшати приблизно 3,2 млрд років тому. Магнітні поля створюються рухом та конвекцією у рідких ядрах, тому склад місячної серцевини — ключ до розуміння, чому поле зникло. З огляду на те що людство планує повернення на Місяць у найближчі роки, можливо, нам не доведеться довго чекати на сейсмічне підтвердження цих моделей. Дослідження опубліковано в журналі Nature.

Проблеми зі сном, такі як безсоння та неспокійний відпочинок, є поширеною скаргою в сучасному світі. Багатьом людям бракує належної кількості або якості нічного відновлення. У пошуках натуральних та безпечних засобів для покращення сну лікарі та дієтологи все частіше звертають увагу на вишневий сік. Дослідження показують, що цей напій, особливо сік із терпких сортів вишні (таких як Монморансі), може не лише покращити ефективність сну, але й принести користь для здоров’я мозку та імунітету. Його секрет полягає у унікальному хімічному складі, який природним чином сприяє розслабленню та сонливості, пише Pixelinform. Причина, чому кисло-вишневий сік так ефективно допомагає заснути, пов’язана з двома ключовими компонентами. По-перше, вишні є одним з небагатьох природних джерел мелатоніну — гормону, який безпосередньо регулює наш цикл сну та неспання. Саме мелатонін дає тілу сигнал про те, що настав час відпочивати. По-друге, вишні містять значну кількість триптофану. Це незамінна амінокислота, яку наш організм використовує для синтезу серотоніну, а вже з нього — того самого мелатоніну. Таким чином, вишневий сік діє у двох напрямках: він дає тілу готовий мелатонін і водночас надає “будівельні матеріали” для виробництва власного. Дослідження показують, що цей напій, особливо сік із терпких сортів вишні, може не лише покращити ефективність сну, але й принести користь для здоров’я мозку та імунітету. Щоб досягти бажаного ефекту, не обов’язково пити сік літрами. Хоча деякі дослідження використовували дози близько 225 мл двічі на день, лікарі зазначають, що позитивний вплив можна відчути і від меншої кількості. Для початку можна спробувати вживати близько 120-150 мл (приблизно пів склянки) чистого соку або 30-50 мл концентрованого вишневого соку, розведеного водою. Оптимальний час для прийому — за 1-2 години до запланованого сну. Це дає організму достатньо часу, щоб засвоїти мелатонін і триптофан та почати процес розслаблення. Окрім позитивного впливу на сон, попередні дослідження показують, що терпкий вишневий сік має й інші переваги. Спортсмени цінують його за здатність прискорювати відновлення після фізичних навантажень та зменшувати м’язовий біль. Також є дані про його здатність знижувати маркери запалення в організмі, покращувати реакцію імунної системи та, завдяки зниженню артеріального тиску і рівня холестерину, потенційно знижувати ризик когнітивного спаду. Однак, як і з будь-яким продуктом, варто пам’ятати про потенційні ризики. По-перше, у деяких людей може виникнути алергічна реакція. По-друге, вишневий сік містить вуглеводи та натуральні цукри, що може бути важливим для людей з діабетом або тих, хто дотримується низьковуглеводної дієти. Також варто проконсультуватися з лікарем, перш ніж вводити сік у щоденний раціон, якщо ви приймаєте будь-які ліки. Хоча відомих взаємодій немає, теоретично він може взаємодіяти з препаратами так само, як і добавки мелатоніну. Забудьте про безсоння: всього пів склянки цього соку допоможуть швидко і міцно заснути читайте на сайті Pixel.inform.

Зустріти людину, з якою легко і комфортно з першої хвилини, — справжнє диво, яке багато хто вважає подарунком долі. Але що, якщо зірки справді спочатку визначили деякі союзи як ідеальні? Астрологія стверджує, що існують пари знаків Зодіаку, які ніби створені один для одного. Вони не просто мають високу сумісність; вони доповнюють партнера саме там, де це життєво необхідно. У таких союзах відмінності не руйнують стосунки, а навпаки, роблять їх міцнішими, дозволяючи прожити разом довге і щасливе життя, пише Pixelinform. Телець і Рак: надійність зустрічає ніжність Ця пара є втіленням домашнього затишку та абсолютної стабільності. Практичний Телець, що міцно стоїть на землі (стихія Землі), дає чутливому Раку (стихія Води) те, чого той підсвідомо прагне найбільше — надійний тил, безпеку та впевненість у завтрашньому дні. У свою чергу, емоційний та турботливий Рак вчить прагматичного Тельця виявляти почуття, відкриваючи йому глибину душевної близькості, а не лише матеріального комфорту. Їхні стихії ідеально взаємодіють: вода робить землю родючою, а земля дає воді форму та напрямок. Телець м’яко заспокоює тривожність Рака, а Рак пом’якшує вроджену впертість Тельця, створюючи атмосферу повного прийняття. Близнюки і Діва: спілкування на одній хвилі На перший погляд, легковажні Близнюки та педантична Діва здаються повною протилежністю. Близнюки — це вічний рух і хаос ідей, тоді як Діви — втілення практичності та порядку. Однак секрет їхньої дивовижної сумісності криється у спільному покровителі — Меркурії. Ця планета наділяє обох гострим інтелектом та любов’ю до спілкування. Вони можуть говорити годинами і ніколи не втомляться один від одного. Близнюки вчать Діву легше ставитися до життя і не зациклюватися на дрібницях, а Діва допомагає вітряним Близнюкам “приземлитися” і довести свої геніальні проекти до логічного завершення. Їхні стосунки просочені взаємною повагою та вдячністю. Лев і Водолій: вогонь і повітря створюють феєрверк Це союз двох надзвичайно яскравих індивідуальностей, які, всупереч логіці, не гасять одна одну, а розпалюють ще сильніше. Царствений Лев (Вогонь) обожнює бути в центрі уваги, тоді як незалежний Водолій (Повітря) живе за власними, часто ексцентричними правилами. Здавалося б, конкуренція неминуча, але магія в тому, що Водолій зовсім не претендує на трон Лева, а Лев щиро захоплюється інтелектом та оригінальністю Водолія. Повітря роздмухує полум’я: Водолій привносить у життя Лева свіжий погляд та інтелектуальну глибину, а Лев дарує Водолію пристрасть та щедрість. Обидва цінують свободу, тому в їхній парі немає місця задушливим ревнощам. Овен і Стрілець: вічний двигун пристрасті Коли зустрічаються два вогняних знаки, чекайте на вибух. Овен і Стрілець миттєво відчувають споріднену душу — їх об’єднує нестримна енергія, любов до пригод та вроджений оптимізм. Імпульсивний Овен дає рішучість діяти “тут і зараз”, а філософський Стрілець перетворює будь-яку дію на захоплюючу авантюру. Разом вони готові спонтанно вирушити в подорож чи підкорювати нові вершини. Звичайно, їхнє життя не позбавлене конфліктів, адже обидва запальні та прямолінійні. Але головна перевага цієї пари в тому, що вони абсолютно не тримають образ. Вони голосно сваряться, випускають пару і вже за п’ять хвилин знову є найкращими друзями та пристрасними коханцями. Скорпіон і Риби: глибина почуттів і розуміння Дві водні стихії створюють пару, де панує майже телепатичний зв’язок. Скорпіон і Риби відчувають настрій один одного на відстані, для них інтуїція та емоції завжди важливіші за слова. Це один із найромантичніших і найглибших союзів у всьому Зодіаку. Пристрасний, сильний і часом ревнивий Скорпіон знаходить у Рибах те, чого йому бракує, — щиру відданість, м’якість і готовність прийняти його складний характер. У свою чергу, мрійливі Риби отримують від Скорпіона той захист, рішучість і міцний “якір”, якого їм так не вистачає у реальному світі. Риби вчать Скорпіона прощенню, а Скорпіон вчить Риб впевненості. Овен і Водолій: коли протилежності працюють разом Впевнені в собі Овни та непередбачувані Водолії — пара, яка дивує своєю несподіваною сумісністю. Ці двоє настільки не схожі, що здаються вихідцями з різних планет, але саме це і робить їхній союз особливим. Вогняний Овен мотивує інтелектуального Водолія на реальні дії, не даючи йому застрягти у хмарах теоретичних роздумів. Натомість, Водолій допомагає імпульсивному Овну зупинитися і подумати, перш ніж бігти стрімголов. Обидва знаки понад усе цінують незалежність, тому в їхніх стосунках немає місця задушливому контролю. Вони захоплюються один одним: Овен цінує оригінальність та інтелект Водолія, а Водолій — сміливість та рішучість Овна. Звичайно, астрологічна сумісність — це лише один із факторів, що впливають на стосунки. Навіть найідеальніша пара за гороскопом може розвалитися, якщо партнери не готові працювати над стосунками, чути один одного та йти на компроміси. І навпаки, “несумісні” знаки часто живуть у щасливому шлюбі, доводячи, що щира любов сильніша за будь-які зіркові прогнози. Проте, знання особливостей свого знака і знака партнера допомагає краще розуміти його реакції та знаходити гармонію. Дарунок долі: 6 пар знаків Зодіаку, яким судилося бути разом читайте на сайті Pixel.inform.

Власники смартфонів Pixel, випущених у 2021 році та пізніше, отримують доступ до функції запису телефонних розмов. Компанія Google анонсувала впровадження цієї можливості у вересні. Для активації функції потрібне встановлення листопадового оновлення Feature Drop та версії 198 програми Google Phone. Функція запису стає доступною в меню налаштувань Phone через розділ Call Assist. Після увімкнення користувачі можуть налаштувати автоматичний запис дзвінків від абонентів, які не занесені до контактної книги, або вибрати певні номери для запису. З’являється також можливість ручного запуску запису безпосередньо під час розмови за допомогою спеціальної кнопки. Система автоматично інформує учасників розмови про початок запису попереджувальним повідомленням або звуковим сигналом відповідно до законодавчих вимог. Обійти це повідомлення неможливо.

Відкриття гробниці Тутанхамона Говардом Картером, що відбулося понад століття тому в єгипетській Долині Царів, досі вважається однією з найвизначніших археологічних подій в історії. Однак за блиском золота та тріумфальними заголовками ховалася моторошна правда, яку команда Картера, схоже, свідомо приховувала. Нові дослідження архівних записів та фотографій проливають світло на жахливі подробиці розкопок, пропонуючи раціональне пояснення тому, чому першовідкривачі так боялися бути “проклятими”. Легенда про прокляття фараона, що нібито несе смерть кожному, хто потривожить мумію, поширилася світом після серії дивних смертей, зокрема фінансового спонсора Картера, лорда Карнарвона. Проте, схоже, Картер боявся не надприродної відплати, а цілком реального громадського осуду за те, що вони насправді зробили з тілом царя, пише T4. У своїх журналах Картер описував відчайдушні, але марні спроби розм’якшити смолу: саркофаг виставляли під палюче єгипетське сонце, де температура сягала 65 градусів Цельсія, і навіть використовували спеціальні лампи. Коли нічого не допомогло, команда вирішила застосувати грубу силу. Проблема, з якою зіткнулася команда, була безпрецедентною. Під час похоронного ритуалу в 1323 році до нашої ери стародавні жерці вилили на мумію величезну кількість ритуальних олій та смол. За 3300 років ця суміш затверділа, перетворившись на надзвичайно міцний, схожий на клей матеріал, який намертво приклеїв тіло Тутанхамона та його знамениту золоту маску до дна труни. У своїх журналах Картер описував відчайдушні, але марні спроби розм’якшити смолу: саркофаг виставляли під палюче єгипетське сонце, де температура сягала 65 градусів Цельсія, і навіть використовували спеціальні лампи. Коли нічого не допомогло, команда вирішила застосувати грубу силу. Як зазначає Елеонора Добсон з Бірмінгемського університету, розтин був жахливим. Те, що відбулося далі, було не науковим дослідженням, а радше жорстоким розчленуванням. Як зазначає Елеонора Добсон з Бірмінгемського університету, розтин був жахливим. Картер та анатоми Дуглас Деррі та Салех Бей Хамді взяли звичайні ножі, нагрівали їх у полум’ї до червоного кольору і буквально почали вирубувати мумію з труни. Вони використовували зубила та молотки, щоб відокремити рештки від золотого саркофага. Щоб зняти знамениту золоту маску, команді довелося обезголовити Тутанхамона. Вони відрубали йому руки на рівні плечей, ліктів та кистей, ноги — на рівні стегон, колін та щиколоток, а тулуб розпиляли навпіл, відрізавши його від тазу. Зрештою, тіло фараона було розібрано на понад десяток окремих частин, щоб вилучити їх разом із коштовностями, що застрягли у смолі. Щоб зняти знамениту золоту маску, команді довелося обезголовити Тутанхамона. Зрозуміло, чому Картер не включив ці моторошні деталі до своєї тріумфальної серії книг про знахідки. Розкриття такого зневажливого ставлення до королівської мумії викликало б скандал. Шокуючі фотографії розчленування, що зберігаються в Інституті Гріффіта при Оксфорді, підтверджують цей факт. Пізніше, як виявили дослідження у 1960-х роках, останки Тутанхамона були недбало склеєні разом гарячим парафіном та смолою, щоб імітувати неушкоджене тіло для виставки — жахлива реконструкція, що приховувала жорстокість процесу. Таким чином, “прокляття”, якого боявся Картер, було викриттям його методів. Картер не включив моторошні деталі до своєї тріумфальної серії книг про знахідки. Сьогодні наукова спільнота розділилася в оцінках. Деякі дослідники, як Добсон, закликають до етичного переосмислення спадщини Картера, вважаючи каліцтво тіла невиправданим. Інші, як єгиптолог Айдан Додсон, захищають Картера, стверджуючи, що, враховуючи обмежені ресурси 1920-х років, він діяв якнайкраще і значно випереджав свій час як польовий археолог. Проте незаперечним залишається факт, що за лаштунками найбільшого археологічного відкриття XX століття ховалася таємниця, набагато страшніша за будь-яку містичну легенду. Не пропустіть: Фінансовий кошмар: вчені назвали тварину, яку найскладніше прогодувати в умовах зоопаркуThe post Археологи розкрили моторошну правду про гробницю Тутанхамона: чого Говард Картер боявся більше за “прокляття” first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Світові викиди від спалювання викопного палива у 2025 році прогнозуються на новому історичному максимумі, причому всі джерела — вугілля, газ і нафта — сприяють цьому зростанню. Водночас наш новий глобальний огляд викидів вуглецю та поглиначів показує, що щонайменше 35 країн мають плани декарбонізації. Австралія, Німеччина, Нова Зеландія та багато інших країн демонструють статистично значне зниження викидів вуглецю з викопного палива протягом останнього десятиліття, при цьому їхні економіки продовжували зростати. Викиди Китаю також зростають значно повільніше, ніж за останні тенденції, і можуть залишитися стабільними до кінця року. Під час зустрічі світових лідерів і делегатів у Бразилії на Глобальному кліматичному саміті ООН COP30 багато країн, які подали нові зобов’язання щодо скорочення викидів до 2035 року, демонструють підвищену амбіційність. Але якщо ці зусилля не будуть суттєво масштабовані, поточні глобальні температурні тенденції значно перевищать ціль Паризької угоди, яка передбачає обмеження глобального потепління значно нижче 2°C. Викиди викопного палива знову зростуть у 2025 році Разом із колегами зі 102 дослідницьких установ світу, Global Carbon Project сьогодні опублікував  Global Carbon Budget 2025 — щорічний звіт про джерела та поглиначі вуглецю у світі. Ми також публікуємо основні наукові досягнення, що дозволяють точніше визначати глобальні антропогенні та природні джерела й поглиначі CO₂. Поглиначі вуглецю — це природні або штучні системи, наприклад ліси, які поглинають більше CO₂ з атмосфери, ніж виділяють. Глобальні викиди CO₂ від використання викопного палива продовжують зростати. У 2025 році очікується зростання на 1,1%, після аналогічного зростання у 2024 році. Всі види палива сприяють зростанню: викиди від природного газу зросли на 1,3%, нафти — на 1,0%, вугілля — на 0,8%. Загалом викопне паливо виробить 38,1 мільярда тонн CO₂ у 2025 році. Не все погано. Наше дослідження показує, що викиди від провідного емітента — Китаю (32% світових викидів CO₂) — зростатимуть значно повільніше, ніж протягом останнього десятиліття, всього на 0,4%. Викиди Індії (8% світових) прогнозуються зростанням на 1,4%, також нижче недавніх тенденцій. Водночас викиди США (13% світових) та ЄС (6% світових) очікуються вищими за останні тенденції. Для США прогнозоване зростання на 1,9% обумовлено холодним початком року, збільшенням експорту зрідженого газу (LNG), зростанням споживання вугілля та більш високим попитом на електроенергію. Викиди ЄС очікуються зростанням на 0,4%, що пов’язано з меншим виробництвом гідро- та вітроенергії через погодні умови, що призвело до зростання виробництва електроенергії з LNG. Невизначеність даних також передбачає можливість відсутності зростання або невеликого зниження. Зниження викидів від змін у використанні земель У позитивних новинах: чисті викиди вуглецю від змін у землекористуванні (вирубка лісів, деградація, відновлення лісів) знизилися за останнє десятиліття. У 2025 році вони очікуються на рівні 4,1 млрд тонн CO₂, проти середнього щорічного показника 5 млрд тонн у попередні десять років. Постійна вирубка лісів залишається найбільшим джерелом викидів. Ця цифра враховує також 2,2 млрд тонн CO₂, поглиненого людськими програмами відновлення лісів щорічно. Три країни — Бразилія, Індонезія та Демократична Республіка Конго — забезпечують 57% глобальних чистих викидів від змін у землекористуванні. У сумі з викидами від викопного палива загальні антропогенні викиди CO₂ досягнуть 42,2 млрд тонн у 2025 році. Цей показник зростав у середньому на 0,3% на рік за останнє десятиліття проти 1,9% у попереднє (2005–2014). Стагнація природних поглиначів Природні поглиначі вуглецю в океані та наземних екосистемах поглинають близько половини всіх антропогенних викидів. Але нові дані свідчать, що їхня здатність не зростає так, як очікувалося. Океанський поглинач залишався відносно стабільним з 2016 року через кліматичну мінливість та вплив теплових хвиль у океані. Наземний поглинач CO₂ був відносно стабільним з 2000 року, з істотним падінням у 2024 через теплі умови Ель-Ніньо на фоні рекордного глобального потепління. Попередні оцінки на 2025 рік показують відновлення цього поглинача до рівня до Ель-Ніньо. З 1960 року негативний вплив зміни клімату на природні поглиначі, особливо на наземні, обмежив їхній потенціал, залишаючи більше CO₂ в атмосфері — концентрація зросла додатково на 8 ppm. У 2025 році атмосферні рівні CO₂ очікуються трохи вище 425 ppm. Глобальний прогрес Попри зростання викидів, є ознаки прогресу в переході на низьковуглецеву енергетику та управлінні землями. 35 країн знизили викиди викопного вуглецю за останнє десятиліття, при цьому економіка росла. Багато країн, включно з Китаєм, переходять на чистішу енергетику, що значно сповільнило зростання викидів. Існуючі політики під скорочення викидів за Паризькою угодою прогнозують глобальне потепління на 2,8°C до кінця століття — покращення проти попередніх 3,1°C, хоча частково завдяки змінам методології. Нові зобов’язання до 2035 року демонструють підвищену амбіційність, але цього все одно недостатньо для досягнення мети Паризької угоди (<2°C). При нинішніх рівнях викидів глобальний вуглецевий бюджет — CO₂, який ще можна викинути перед досягненням певних температур — буде використаний за 4 роки для 1,5°C (170 Гт), 12 років для 1,7°C (525 Гт) та 25 років для 2°C (1 055 Гт). Висновок Оновлений глобальний вуглецевий бюджет демонструє невпинне зростання викидів CO₂ від викопного палива, але також показує вимірний прогрес у декарбонізації в багатьох країнах. Відновлення природних поглиначів — позитивний сигнал, хоча їхня чутливість до тепла та посухи висока. Загалом, звіт за 2025 рік свідчить, що ми знову не досягли піку викидів викопного палива і ще не почали швидке скорочення викидів, необхідне для стабілізації клімату.

Asus нарешті почала випуск оновлення Android 16, і першими його отримали Zenfone 12 Ultra та ROG Phone 9. Обидва пристрої брали участь у бета-тестуванні, яке почалося в серпні, а через три місяці вони отримали стабільну версію. Оновлення Android 16 для Zenfone 12 Ultra та ROG Phone 9 поставляється у складі прошивки 36.0810.1810.43. Оскільки це велике оновлення, розмір файлу для завантаження перевищує 1 ГБ. Власники Zenfone 12 Ultra або ROG Phone 9 можуть перейти до «Налаштування» > «Система» та натиснути «Оновлення системи», щоб перевірити наявність оновлення. Оскільки оновлення зазвичай розповсюджується партіями, його отримання може зайняти кілька днів. Android 16 для Zenfone 12 Ultra та ROG Phone 9 не принесла революційних функцій чи серйозних змін інтерфейсу, але додала низку покращень і невеликих нововведень, зокрема новий спосіб запуску предиктивного жесту «Назад», нову кнопку зворотного відліку перед початком запису екрана та можливість запуску цифрових інструментів. Оновлення також усуває періодичну проблему відсутності звуку під час дзвінків через Bluetooth-гарнітуру. Для телефонів ROG Android 16 включає оновлені ігрові профілі, оновлені профілі AirTrigger та оновлені профілі макросів у ROG Instant Master для багатьох популярних ігор.

Утримання тварин у неволі — це складна наукова дисципліна, і в її основі лежить одна з найскладніших проблем: харчування. Забезпечити хижака м’ясом або травоїдну тварину сіном може здатися простим завданням, але відтворення точного екологічного раціону для деяких видів перетворюється на справжній логістичний та біологічний виклик. Хоча гігантські панди з їхньою бамбуковою дієтою часто спадають на думку, науковці та доглядачі зоопарків сходяться на думці, що титул найскладнішої для годування тварини належить іншому “спеціалісту” — коалі (Phascolarctos cinereus), пише T4. Проблема коали полягає в її абсолютній еволюційній спеціалізації. Як крайні фолівори (листоїдні), їхній раціон на 99% складається з листя евкаліпта. Це створює відразу три фундаментальні проблеми. По-перше, токсичність: листя евкаліпта насичене фенольними сполуками та оліями, які є отруйними для більшості ссавців. Коали еволюціонували, маючи спеціалізовану печінку для детоксикації та надзвичайно довгу сліпу кишку, де мікроби розщеплюють токсини та ферментують клітковину. Проблема коали полягає в її абсолютній еволюційній спеціалізації. Як крайні фолівори (листоїдні), їхній раціон на 99% складається з листя евкаліпта. Автор фото: Eric Choi По-друге, ця дієта метаболічно невигідна. Листя евкаліпта має вкрай низьку калорійність і бідне на білки. Щоб вижити, коалі доводиться спати до 20 годин на добу для економії енергії, фактично живучи на межі “енергетичного банкрутства”. Для зоопарку це означає, що будь-яке відхилення від дієти, збій у постачанні або заміна їжі є критичними. Саме тут виникає третя, найскладніша для зоопарків, проблема — логістика та вибагливість. Представники Шенбруннського зоопарку, що у Німеччині, в інтерв’ю T4 влучно підсумували цей виклик: “Проблема коали полягає не в кількості їжі, а в її абсолютній унікальності. Вони змушені жити на дієті з токсичного, низькокалорійного листя, яке має бути бездоганно свіжим, перетворюючи їх годування за межами Австралії на справжній логістичний та фінансовий кошмар”. Коали відмовляться їсти, якщо листя не є абсолютно свіжим. Автор фото: Flip Side Цей “кошмар” полягає в тому, що коали не їдять будь-який евкаліпт. З понад 700 видів вони споживають листя лише близько 30, причому часто вибагливі до віку листя та конкретного дерева. Вони відмовляться їсти, якщо листя не є абсолютно свіжим. Це змушує зоопарки за межами Австралії або утримувати власні евкаліптові плантації (з різними видами дерев для “меню”), або витрачати сотні тисяч доларів на рік, імпортуючи свіжі гілки літаками кілька разів на тиждень. На відміну від панди, якій можна запропонувати різні частини бамбука (що легше вирощувати та зберігати), коала не визнає компромісів. Її дієта — це еволюційний глухий кут, що робить її унікальною в дикій природі, але неймовірно складним та дорогим пацієнтом у неволі. Читайте також: Дивовижно схожий на людину: як виглядає найменший в світі ведмідьThe post Фінансовий кошмар: вчені назвали тварину, яку найскладніше прогодувати в умовах зоопарку first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Використовуючи методи роботизованої еволюції, вчені з Каліфорнійського університету в Сан-Дієго навчили бактерії виробляти більше пігменту, який забезпечує камуфляж восьминогів. Генетичний аналіз виявив ключові мутації, що перетворили мікробів на високоефективні «пігментні фабрики». Розкриття секрету природного камуфляжу Дослідники з Каліфорнійського університету в Сан-Дієго зробили значний крок до розуміння однієї з найвражаючих здібностей природи — зникати просто на очах. Восьминоги, кальмари, каракатиці та інші головоногі відомі своїм неймовірним умінням маскуватися, швидко змінюючи колір і текстуру шкіри, щоб зливатися з оточенням. Цей природний трюк залежить від складного пігменту — ксантоматину, який контролює багато з їхніх колірних змін. Упродовж десятиліть науковці та навіть військові дослідники були зачаровані потенціалом ксантоматину до зміни кольору. Проте відтворити цей пігмент у лабораторії було надзвичайно складно — до сьогодні. Масове виробництво природного пігменту камуфляжу У новому дослідженні команда з Інституту океанографії Скриппса при UC San Diego повідомляє про великий прорив у розумінні природних механізмів камуфляжу. Дослідники розробили спосіб отримувати ксантоматин у великих кількостях, що дозволяє набагато простіше вивчати та використовувати цей унікальний пігмент. Їхня біоінспірована методика дала змогу виробляти пігмент всередині бактерій, збільшуючи вихід у 1000 разів у порівнянні з попередніми методами. Це досягнення може відкрити шлях до створення екологічних барвників, матеріалів із захистом від ультрафіолету, інноваційних покриттів та фотоелектронних пристроїв. Створення бактерій, що виробляють пігмент головоногих «Ми розробили нову техніку, яка прискорила наші можливості виробляти матеріал — у цьому випадку ксантоматин — уперше в бактерії», — сказав Брэдлі Мур, старший автор дослідження й морський хімік з подвійним призначенням в Інституті Скриппса та Школі фармації UC San Diego. «Цей природний пігмент дає восьминогам і кальмарам їхню неймовірну здатність до маскування — справжню суперсилу — і наше досягнення у вдосконаленні його виробництва є лише початком.» Дослідження, опубліковане 3 листопада в Nature Biotechnology, підтримали Національні інститути здоров’я США, Управління військово-морських досліджень, Швейцарський національний науковий фонд та Фонд Ново Нордіск. За словами авторів, це відкриття не лише пояснює хімію природної зміни кольорів. Створена технологія може бути застосована й до інших корисних природних сполук, допомагаючи індустріям відмовлятися від нафтопродуктів на користь сталих біоматеріалів. Від чорнила восьминога до крил метеликів Окрім головоногих, ксантоматин зустрічається й у комах, де він надає яскраві помаранчеві та жовті кольори крилам монархів, а також червоні відтінки тілам бабок і очам мух. Попри унікальні оптичні властивості ксантоматину, його дослідження гальмувалося через нестачу сировини. Отримувати пігмент з тварин — неефективно, а традиційні хімічні методи синтезу трудомісткі й малопродуктивні. Команда з лабораторії Мура вирішила змінити це, розробивши разом із колегами з UC San Diego та Центру біостійкості Фонду Ново Нордіск у Данії нову систему, яку вони назвали «біосинтез, пов’язаний із ростом». Як «обманули» бактерії Метод, яким учені біоінженерили пігмент восьминогів у бактерії, став радикально новим підходом. Вони тісно пов’язали виробництво пігменту з виживанням самої бактерії. «Нам був потрібен абсолютно новий підхід, — сказала Лія Бушін, провідна авторка дослідження. — Ми фактично придумали спосіб, який змушує бактерії виробляти більше потрібного нам матеріалу.» Зазвичай мікроорганізми неохоче витрачають свої ресурси на синтез чужорідних молекул. Але дослідники знайшли спосіб змусити їх це робити. Пов’язавши життя з виробництвом пігменту Вони створили генетично модифіковану «хвору» клітину, яка могла вижити лише за умови виробництва як потрібного пігменту, так і форміатової кислоти. Для кожної молекули пігменту створювалася молекула кислоти, яка, своєю чергою, давала бактеріям енергію для росту. Так виник самопідтримуваний цикл, що стимулював виробництво пігменту. «Якщо організм не виробляє ксантоматин — він не росте», — пояснила Бушін. Коли біоінженерія зустрічається з еволюцією Щоб ще більше посилити продуктивність бактерій, команда використала роботизовану еволюцію. За допомогою автоматизованих систем вони провели два цикли адаптивної лабораторної еволюції, виявивши генетичні варіанти, які суттєво підвищили ефективність виробництва. Рекордне виробництво пігменту Попередні методи давали лише близько 5 мг пігменту на літр. Новий підхід збільшив це значення до 1–3 грамів на літр — у тисячу разів більше. «Коли я побачила результат наступного ранку, я була у захваті, — згадує Бушін. — Такі моменти й надихають займатися наукою.» Виробництво майбутнього Мур вважає, що цей природоорієнтований метод може змінити біохімічну індустрію: «Ми перевернули уявлення про те, як потрібно інженерити клітину. Наш підхід дав величезний стрибок у продуктивності.» Від камуфляжу до косметики Матеріалом уже цікавляться в оборонній сфері та косметичній індустрії. Військові бачать у ньому засіб для створення систем камуфляжу, а виробники косметики — можливість створити екологічні сонцезахисні засоби. Також пігмент може бути використаний у розумних покриттях, фарбах, що змінюють колір, та екологічних сенсорах. «Наш синтетичний спосіб життя потребує нових матеріалів, і ми щойно відкрили новий шлях до таких рішень», — підсумував Мур.

Загадка зникнення неандертальців, наших найближчих еволюційних родичів, з палеонтологічного літопису близько 40 000 років тому, давно хвилює наукову спільноту. Традиційні теорії, що пояснюють їхнє зникнення, часто вказують на різкі зміни клімату, хвороби або пряму конкуренцію з Homo sapiens, що прийшли з Африки. Проте, нове дослідження, опубліковане в журналі Scientific Reports, пропонує радикально інший погляд на ці події, припускаючи, що неандертальці, можливо, ніколи по-справжньому і не вимирали, розповідає T4. Замість того, щоб зникнути під тиском ворожого середовища чи конкурентів, вони, ймовірно, були генетично поглинені набагато чисельнішою популяцією сучасної людини. Ця гіпотеза ґрунтується на новій математичній моделі, розробленій командою, що включає обчислювального хіміка Андреа Амадея, еволюційного генетика Джулію Лін та еколога Сімоне Фатторіні. Їхній аналіз досліджує сценарій, за якого тривалий період схрещування між двома видами неминуче призвів до розчинення меншого генофонду неандертальців у більшому генофонді Homo sapiens. Тривалий період схрещування між двома видами неминуче призвів до розчинення меншого генофонду неандертальців у більшому генофонді Homo sapiens. Ідея про те, що Homo sapiens та неандертальці схрещувалися, колись вважалася ледь не єретичною, але сьогодні вона є загальновизнаним науковим фактом. Сучасні геномні дослідження переконливо доводять, що люди неафриканського походження успадкували приблизно від 1 до 4 відсотків своєї ДНК від неандертальців. Це свідчить не про поодинокі випадкові контакти, а про тривалий і затяжний “роман”, що тривав десятки тисяч років на просторах Євразії. Нова математична модель не відкидає повністю інших факторів, таких як кліматичні зміни чи конкуренція, але вона показує, що одного лише генетичного дрейфу та асиміляції було б достатньо для пояснення зникнення неандертальців як окремої морфологічної групи. Модель припускає, що протягом 10 000–30 000 років взаємодії, чисельна перевага Homo sapiens просто “затопила” геном неандертальців. Цей сценарій добре узгоджується з останніми археологічними даними, які свідчать про поступове, а не раптове скорочення популяції неандертальців у Європі. Схоже, що Homo sapiens почали мігрувати з Африки набагато раніше, ніж вважалося, і прибували до Євразії кількома окремими хвилями, можливо, починаючи понад 200 000 років тому. Кожна така хвиля міграції стикалася з місцевими неандертальськими громадами, і замість простої заміни відбувався процес злиття. Хвиля за хвилею, гени неандертальців розмивалися, немов пісок, що його затягує в море, аж поки їхня унікальна культура та фізичні риси не перестали бути помітними у викопних рештках. Навіть якщо припустити, що гени неандертальців не давали жодної переваги для виживання, нерівна демографічна ситуація неминуче вела до такого результату. Таким чином, термін “вимирання” може бути не зовсім коректним у випадку неандертальців. Вони не програли еволюційну гонку; вони стали частиною переможців. Це змінює наш погляд на них: вони були не просто двоюрідними братами, а нашими предками. Неандертальці були напрочуд адаптивним та розумним видом, здатним виготовляти складні знаряддя праці, створювати наскельні малюнки та, ймовірно, володіти складними формами спілкування. Їхні популяції та унікальні культури, можливо, справді зникли з лиця землі, але їхня генетична спадщина живе всередині мільярдів сучасних людей, продовжуючи впливати на наше здоров’я та біологію. Їхня історія — це не трагедія зникнення, а складна сага про злиття та асиміляцію, що лежить в основі того, ким є сучасна людина. Цікаво знати: У стародавніх єгиптян виявили одну “жахливу” спільну звичкуThe post Нове дослідження показує, що неандертальці ніколи насправді не вимирали first appeared on T4 - сучасні технології та наука.