Будова нашої планети зазвичай уявляється як чітка ієрархія шарів, де тонка земна кора надійно ізолює розпечену та пластичну мантію від поверхні. Для того щоб безпосередньо дослідити мантійну речовину, людству зазвичай доводиться бурити надглибокі свердловини або аналізувати непрямі прояви внутрішньої активності, такі як лавові потоки вулканів. Однак вулканічна порода — це лише вторинний продукт, матеріал, що пройшов крізь товщу кори та зазнав значних хімічних змін. Справжньою геологічною сенсацією є існування місць, де тектонічні сили виштовхнули цілі блоки незміненої мантії безпосередньо на денну поверхню, дозволяючи людині в буквальному сенсі ступити на внутрішню оболонку Землі, пише T4. Шари, що утворюють Землю. Автор зображення: Запорізький вектор/Shutterstock.com. Найбільш вражаючим прикладом такого явища є субантарктичний острів Маккуорі, розташований на півдорозі між Австралією та Антарктидою. Внесений до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, цей острів площею лише вдвічі більше Мангеттена є єдиним місцем на планеті, де процеси на нині активній межі літосферних плит винесли на поверхню породи океанічного мантійного походження. Острів є частиною величезного підводного хребта довжиною 1600 кілометрів, що утворився внаслідок стиснення матеріалу між Тихоокеанською та Індо-Австралійською плитами. Як зазначає IFLScience Близько 300–600 тисяч років тому тиск у цій зоні став настільки критичним, що мантійний матеріал, який зазвичай знаходиться на глибині багатьох кілометрів під океанічним дном, був вичавлений вгору, утворивши унікальну сушу посеред океану. Більшість відвідувачів острова Маккуорі приїжджають заради тюленів та пінгвінів, але скелі, на яких вони лежать або стоять, мабуть, більш примітні. Автор зображення: Чарльз Бергман/Shutterstock.com. Іншим класичним місцем для «прогулянок по мантії» є національний парк Грос-Морн на канадському острові Ньюфаундленд. Якщо Маккуорі — це відносно молоде геологічне утворення, то плато Тейбллендс у Грос-Морн має поважний вік близько пів мільярда років. Ця місцевість часто асоціюється з фантастичними пейзажами через свій специфічний червоно-бурий колір, що виник внаслідок окислення заліза, на яке багаті мантійні породи. Через свій хімічний склад ці землі майже непридатні для рослинності, що створює ефект «Середзем’я» — оголеної, первісної поверхні планети. Внутрішній зріз цих скель часто має темно-зелене забарвлення, що свідчить про наявність олівіну — ключового мінералу земної мантії. Плато Національного парку Грос-Морн є частиною першого місця на Землі, де мантійні породи були виявлені на поверхні. Автор зображення: Френк Фіхтмюллер/Shutterstock.com. Хоча Маккуорі та Грос-Морн є найвідомішими та найбільш вивченими локаціями, наукові дискусії щодо інших подібних місць тривають. Наприклад, архіпелаг Святих Петра і Павла в Атлантиці, попри свою крихітну площу, також демонструє ознаки невулканічного підняття мантійної речовини. Механізм появи таких об’єктів зазвичай пов’язаний з утворенням офіолітів — фрагментів океанічної кори та підстилаючої мантії, що в процесі зіткнення континентів вминаються у гірські ланцюги. Проте більшість офіолітів у світі є фрагментарними та еродованими, тоді як Маккуорі залишається майже незайманим зразком. Ці унікальні геологічні вікна дозволяють науковцям зазирнути вглиб планети, не вдаючись до дорогого буріння, і нагадують про колосальну динаміку тектонічних процесів, що формують наше середовище. Читайте також: Вчені зʼясували, скільки важить душа людиниThe post На Землі є два місця, де можна ходити прямо по мантії first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Долина Смерті відома як одне з найсухіших і найспекотніших місць на планеті. Саме тут розташована найнижча точка Північної Америки — западина Бедвотер, що лежить більш ніж на 80 метрів нижче рівня моря. Зазвичай туристи бачать тут лише безкраї соляні рівнини, випалені сонцем. Але цього разу природа зробила несподіваний поворот. Після рекордно дощової осені давнє озеро, яке зникло понад 10 тисяч років тому, знову заявило про себе. Йдеться про озеро Менлі — водойму льодовикової епохи, що колись займала значну частину сучасної Долини Смерті. Коли пустеля стає озером За даними Національної метеорологічної служби США, період з вересня по листопад став найвологішим за всю історію спостережень у цьому регіоні. Лише за листопад випало майже стільки опадів, скільки Долина Смерті зазвичай отримує за цілий рік. Цього виявилося достатньо, щоб вода зібралася в природній улоговині й утворила неглибоке озеро на місці стародавнього дна. Новий «привид» озера з’явився приблизно за кілометр від парковки Бедвотера. Воно неглибоке — у більшості місць вода ледь прикриває взуття. Але навіть така кількість вологи тут виглядає майже дивом. Не вперше, але завжди рідкість Подібні явища трапляються в Долині Смерті раз на кілька років, зазвичай після потужних злив або тропічних штормів. Востаннє озеро Менлі поверталося у 2023 році після залишків урагану «Гіларі». Тоді води було настільки багато, що вона протрималася всю зиму, а після ще сильніших дощів у лютому 2024 року по озеру навіть дозволяли плавати на каяках. Цього разу рівень води значно нижчий, тому про човни мова не йде. Але сам факт появи озера знову нагадує, якою мінливою може бути навіть найсуворіша пустеля. Озеро з льодовикового минулого Під час льодовикової епохи озеро Менлі було зовсім іншим. За оцінками вчених, воно могло сягати понад 300 метрів завглибшки та простягатися більш ніж на 160 кілометрів у довжину. Його живили талі води з гірського хребта Сьєрра-Невада. Коли клімат став сухішим і теплішим, водойма поступово зникла, залишивши по собі лише солоні рівнини. Чи побачимо квітковий вибух? Рясні дощі мають ще один потенційний наслідок. Працівники національного парку сподіваються, що волога осінь може створити умови для так званого «суперцвітіння» навесні — масового розквіту пустельних квітів. Востаннє таке видовище спостерігали у 2016 році. Втім, фахівці застерігають: дощі — лише один з кількох необхідних чинників. Температури, час опадів і стан ґрунтів також відіграють важливу роль. Тож чи перетвориться Долина Смерті навесні на килим із квітів, поки що залишається відкритим питанням. Одне можна сказати точно: навіть у найпосушливішому місці Північної Америки природа здатна нагадати про своє водяне минуле — хай навіть на короткий час.

На вантажне судно в Іспанії інженери встановили найбільше у світі вітрило з ефектом аеродинамічного підсмоктування, яке створює підйомну силу, що в сім разів перевищує показники традиційних рішень. Вітрило було повністю підготовлене до експлуатації заздалегідь і змонтоване за один підхід на верфі. Іспанська парусобудівна компанія завершила встановлення найбільшого «вакуумного» вітрила, яке коли-небудь застосовувалося на вантажному судні. Проект став частиною ширшої стратегії щодо скорочення витрат палива та шкідливих викидів у комерційному судноплавстві. Монтаж 22-метрової вітрової рухової установки eSAIL було виконано на судноверфі Astander у Сантандері (Іспанія). Вітрило встановили на судно Fluvius Tavy — універсальне суховантажне судно компанії Amasus Shipping. Розроблене компанією bound4blue автономне вітрило стало другою подібною установкою для цього судновласника. Проект продемонстрував як масштабованість «вакуумних» вітрил, так і зростаючу довіру судновласників до використання вітрової енергії. Цей проект став продовженням попередньої установки на судні Eems Traveller, що належить Amasus. Це було перше універсальне вантажне судно, яке почало експлуатацію «вакуумних» вітрил після оснащення двома щоглами eSAIL заввишки 17 метрів. З того часу система, сертифікована класифікаційним товариством DNV, була встановлена на судах таких операторів, як Odfjell, Louis Dreyfus Armateurs та Eastern Pacific Shipping. Економія палива та зниження викидів були підтверджені незалежними оцінками. Система використовує аеродинамічне всмоктування, створюючи підйомну силу, яка до семи разів перевищує показники традиційних вітрил. Принцип роботи заснований на протяганні повітряного потоку вздовж аеродинамічно оптимізованої поверхні. Технологія повністю автономна та автоматично підлаштовується під вітрові умови без участі екіпажу.

Задовго до появи чисел, формул і письма люди вже вміли мислити математично. Нове археологічне дослідження показує, що абстрактне розуміння симетрії, поділу простору й послідовностей виникло набагато раніше, ніж ми звикли вважати. Вчені з Єврейського університету в Єрусалимі проаналізували кераміку халлафської культури — доісторичної спільноти, яка мешкала на півночі Месопотамії приблизно між 6200 і 5500 роками до нашої ери. Їхню увагу привернули квіткові орнаменти на посуді, які на перший погляд здаються суто декоративними. Насправді ж у цих візерунках прихована чітка математична логіка. На понад 700 фрагментах кераміки дослідники виявили так звані «рослинні мотиви», де пелюстки квітів розташовані з дивовижною регулярністю. Кількість елементів часто підпорядковується подвоєнню: 4, 8, 16, 32, 64. Така послідовність свідчить про усвідомлене використання симетрії та рівномірного поділу простору — фактично, про математичне мислення без чисел. Автори дослідження, Йосеф Гарфінкель і Сара Крулвіч, вважають ці орнаменти одним із найдавніших відомих доказів існування математики у доісторичні часи. За їхніми словами, хоча від тієї епохи не збереглося жодних письмових джерел, сама структура візерунків дозволяє зробити висновки про рівень абстрактного мислення людей. Цікаво, що в найдавнішому мистецтві людства переважають зображення тварин і людей, тоді як рослини з’являються значно пізніше — попри те, що вони відігравали важливу роль у повсякденному житті. Халлафська кераміка може позначати момент, коли рослини стали не лише ресурсом, а й об’єктом естетичного осмислення. При цьому на посуді зображені не їстівні культури, а декоративні квіти, вибрані, ймовірно, заради краси й симетрії. Це ще раз підкреслює, що мова йде не про практичні позначки, а про свідоме прагнення до порядку, балансу й повторюваності. Дослідники припускають, що здатність ділити простір на рівні частини мала цілком прикладне походження — наприклад, під час розподілу врожаю або землі в громаді. З часом ці навички знайшли вираження в мистецтві. Таким чином, халлафська кераміка показує: математика як спосіб мислення існувала задовго до того, як люди винайшли числа й записали перші рівняння. Вона була мовою, якою людство користувалося інтуїтивно — і яка здатна «говорити» з нами навіть через сім тисяч років.

Мільярди років тому доба на Землі виглядала зовсім інакше, ніж сьогодні. Замість звичних 24 годин наша планета оберталася так, що один день тривав близько 19 годин — і цей ритм зберігався приблизно протягом цілого мільярда років. До такого висновку дійшли вчені, проаналізувавши давні геологічні записи та складні взаємодії між Місяцем, океанами й атмосферою Землі. Чому дні зазвичай подовжуються Зараз добре відомо, що обертання Землі поступово сповільнюється. Основна причина — припливи, які створює Місяць. Рух океанських мас діє як гальмо: частина енергії обертання втрачається, і доба стає трохи довшою. За оцінками NASA, цей процес додає до тривалості дня приблизно дві тисячні секунди за століття. На людських часових масштабах це майже непомітно, але за мільярди років ефект стає значним. Однак нове дослідження показує, що цей процес не був рівномірним. Геологічні «годинники» в камені Геофізик Росс Мітчелл з Інституту геології та геофізики Китайської академії наук разом із колегою зібрав дані з десятків осадових порід по всьому світу, вік яких охоплює останні 2,5 мільярда років. У цих породах збереглися ритмічні шари, що відображають регулярні зміни обертання Землі та її орбіти — метод відомий як цикло-стратиграфія. Аналіз показав несподівану картину: замість плавного уповільнення обертання існували довгі періоди «плато», коли тривалість доби майже не змінювалася. Найяскравіший із них — інтервал між приблизно 2 та 1 мільярдом років тому, коли день стабільно тривав близько 19 годин. Рівновага між Місяцем і Сонцем Причина цього феномена — у тонкому балансі сил. Окрім океанських припливів, на обертання Землі впливають і атмосферні припливи. Сонячне нагрівання щодня створює хвилі тиску в атмосфері, які, на відміну від океанських, можуть трохи прискорювати обертання планети. Коли Земля оберталася достатньо швидко, щоб атмосферні припливи «потрапляли в резонанс» із 19-годинною добою, їхній прискорювальний ефект майже точно компенсував гальмування від Місяця. У результаті доба перестала подовжуватися на надзвичайно довгий час — майже на мільярд років. Коротші дні та кисень Цей дивний ритм мав важливі наслідки для життя. У той період основними виробниками кисню були фотосинтезуючі мікроорганізми — ціанобактерії, що утворювали щільні мати на мілководдях. Вони виділяли кисень удень і споживали його вночі, а загальний баланс залежав від тривалості світлового часу. Експерименти та моделювання показали: за доби коротшої ніж 16 годин такі мікробні спільноти поглинали більше кисню, ніж віддавали. Довші дні сприяли накопиченню кисню, але «застигла» 19-годинна доба обмежувала цей процес. Це може пояснювати, чому рівень кисню на Землі довгий час залишався відносно низьким. Лише після того, як планета вийшла з резонансу і доба почала подовжуватися до сучасних 24 годин, фотосинтез отримав більше часу щодня. Це створило умови для подальшого зростання кисню і, зрештою, для появи складніших форм життя. Обертання Землі змінюється й сьогодні Хоча мільярдолітні плато залишилися в далекому минулому, обертання Землі все ще не є абсолютно стабільним. Сучасні атомні годинники фіксують коливання тривалості доби на частки мілісекунди з року в рік. Вітри, океанські течії й навіть рухи розплавленого металу в ядрі планети можуть трохи прискорювати або сповільнювати обертання. Дослідження цих дрібних змін показують, що внутрішні процеси Землі — зокрема рухи у зовнішньому ядрі, пов’язані зі змінами магнітного поля, — залишають свій «пульс» у тривалості доби. Так само, як давні породи зберегли пам’ять про 19-годинні дні, сучасні мілісекундні коливання нагадують: Земля — жива динамічна система, чий ритм змінюється разом із її глибинами, океанами та небесними сусідами.

Німецькі вчені пропонують радикально новий підхід до створення мікрочипів — вони намагаються змусити електроніку працювати так само ефективно, як людський мозок. Дослідники з Технічного університету Ільменау (TU Ilmenau) оголосили про розробку надшвидких і надзвичайно енергоощадних мікросхем у межах проєкту neuroNODE. Його мета — різко скоротити енергоспоживання сучасних обчислювальних систем. Чипи, що «мислять імпульсами» Замість постійного електричного струму, який використовують класичні кремнієві процесори, нові компоненти працюють за принципом коротких електричних імпульсів. Саме так інформація передається нервовими шляхами в людському організмі. Такий підхід дозволяє уникнути марних витрат енергії, адже струм з’являється лише в момент обробки сигналу. За словами керівника проєкту Ганнеса Тепфера, у разі впровадження цієї технології в дата-центрах споживання електроенергії можна буде скоротити щонайменше вдвічі без втрати обчислювальної потужності. А з подальшим удосконаленням ефект може бути ще відчутнішим. Обчислювальна криза наближається Потреба в таких рішеннях стрімко зростає. Світовий обсяг даних вибухово збільшується через смартфони, хмарні сервіси, стримінг і особливо — штучний інтелект. Навчання великих мовних моделей споживає колосальні обсяги електроенергії. Наприклад, тренування однієї з версій ChatGPT, за оцінками, вимагало близько 50 мільйонів кіловат-годин — цього вистачило б для живлення понад 10 тисяч домогосподарств протягом року. У США споживання електроенергії IT-сектором за останні вісім років подвоїлося, і дослідники прогнозують, що вже до 2028 року понад половину енергії дата-центрів поглинатимуть саме AI-системи. Традиційні чипи, які споживають струм навіть у режимі простою, стають серйозним гальмом для подальшого розвитку цифрової інфраструктури. Натхнення людським мозком і квантовим майбутнім Рішенням мають стати надпровідні електронні схеми, розробку яких команда TU Ilmenau планує розпочати з початку наступного року. Ідея таких схем бере початок ще з робіт Джона фон Неймана у 1950-х роках. Вони використовують квантові ефекти та передають інформацію надкороткими імпульсами напруги. Перевага такого підходу очевидна: людський мозок виконує надскладні завдання, споживаючи всього близько 20 ватів енергії — показник, недосяжний для сучасних комп’ютерів. Перенесення цього принципу в мікроелектроніку може змінити правила гри. Крім того, ці розробки вважаються критично важливими для майбутніх квантових комп’ютерів. Без подібних компонентів, здатних з’єднувати велику кількість квантових бітів без взаємних завад, керування квантовими системами стане практично неможливим. Погляд у 2035 рік Технологічні аналітики вже зараз прогнозують, що приблизно з 2035 року оптичні надпровідні електронні модулі стануть не просто бажаними, а необхідними. Якщо німецьким ученим вдасться реалізувати задумане, їхні «мозкоподібні» чипи можуть стати фундаментом нової, значно більш стійкої та енергоефективної цифрової епохи.

На польському полі знайшли 600-річне зображення святої Катерини: історична знахідка для музею У полі одного з фермерів поблизу Бранево в Польщі археологи зробили унікальну знахідку — бронзову печатку віком 600 років із зображенням святої Катерини Олександрійської. Свята Катерина була покровителькою місцевої церкви та стародавнього кавалерійського підрозділу, і ця печатка допомагає краще зрозуміти її символічне значення в середньовічному житті регіону. Артефакт, датований XIV століттям, виглядає надзвичайно добре збереженим. Печатка плоска з одного боку, а в центрі красується зображення святої Катерини з мечем та колом — символами її мученицької смерті. Краї печатки прикрашені готичними написами, а зворотний бік має виступаюче кільце з отвором, через яке печатку можна було прикріпити до іншого об’єкта. Томаш Калуський з Сілезького університету, який досліджував знахідку, зазначив, що подібні парафіяльні печатки середньовічного періоду збереглися вкрай рідко. За його словами, ця печатка використовувалася не конкретним священником, а цілою парафією, і тому є надзвичайно цінним історичним артефактом. Цікаво, що зображення коронованої святої Катерини на печатці дуже схоже на образ із відомого полотна Яна Матейка «Битва під Грюнвальдом», на якому польські та литовські війська борються проти лицарів Тевтонського ордену. Історики припускають, що воїни з регіону Бранево могли використовувати образ святої Катерини на своїх прапорах під час битви, що додає печатці ще більшої історичної ваги. «Уявіть собі життя в середньовічному Бранево XIV століття, тоді столицю Вармінського князівства», — зазначив Адріан Клос, співзасновник археологічної фірми Pogotowie Archeologiczne, яка виявила печатку. «Ця печатка використовувалася єпископством Бранево, чия кавалерія брала участь у битві під Грюнвальдом у 1410 році, яку назавжди увічнив Матейко у своєму знаменитому полотні». Наразі залишається загадкою, як печатка з XIV століття опинилася в полі. «Вона була знайдена у плузі в селі Йозефув поблизу Бранево», — повідомив археолог Роберт Виросткевич. «Можливо, її залишили, сховали чи загубили. Без археологічного контексту визначити це неможливо». Знахідка вже експонується у головному залі Музею землі Бранево і тепер вважається одним із найважливіших артефактів музею, привертаючи увагу істориків і відвідувачів.

Дослідники зі США зробили крок до створення принципово нових противірусних препаратів, виявивши «слабке місце» вірусів на молекулярному рівні. За допомогою штучного інтелекту їм вдалося знайти одну-єдину критично важливу взаємодію в білку, без якої вірус просто не здатен проникнути в клітину. Коли цю взаємодію порушили, інфекція зупинялася ще до початку. Роботу виконала команда з Університету штату Вашингтон, а результати опублікували в науковому журналі Nanoscale. У проєкті об’єднали зусилля фахівці з механіки та матеріалознавства, а також вірусологи. Разом вони зосередилися на герпесвірусах — поширеній групі вірусів, вакцини проти яких досі залишаються серйозним викликом для науки. Як віруси «відмикають» клітини Щоб заразити клітину, віруси використовують спеціальний злиттєвий білок. Саме він дозволяє вірусу прикріпитися до клітинної мембрани та буквально злитися з нею, відкривши шлях усередину. Цей білок дуже складний і може змінювати форму, тому вчені досі не до кінця розуміють, які саме його частини є вирішальними для зараження. «Процес проникнення вірусу надзвичайно складний і включає безліч взаємодій, — пояснює керівник дослідження професор Цзінь Лю. — Але далеко не всі вони однаково важливі. Більшість — це, умовно кажучи, фоновий шум. Наше завдання — знайти ті кілька ключових моментів, без яких механізм не працює». Штучний інтелект проти тисяч варіантів Щоб не витрачати роки на лабораторні експерименти методом спроб і помилок, команда залучила штучний інтелект і комп’ютерне моделювання. Алгоритми проаналізували тисячі можливих взаємодій між амінокислотами — «цеглинками», з яких складається вірусний білок. Машинне навчання допомогло відсіяти другорядні елементи та виділити одну конкретну амінокислоту, яка відіграє центральну роль у проникненні вірусу в клітину. Один збій — і вірус безсилий Коли в лабораторії дослідники змінили саме цю амінокислоту, результат виявився разючим: вірус утратив здатність зливатися з клітиною. Фактично інфекція зупинялася ще на старті — до того, як вірус встигав завдати шкоди. За словами науковців, без попередніх обчислень пошук такої «кнопки вимкнення» міг би тривати роками. Натомість поєднання комп’ютерних моделей і експериментів значно прискорило відкриття. Що це означає для майбутніх ліків Попри успіх, дослідники наголошують: це лише перший крок. Поки що не до кінця зрозуміло, як зміна однієї амінокислоти впливає на структуру всього білка та його поведінку на більших масштабах. Саме над цим команда планує працювати далі, знову залучаючи симуляції та машинне навчання. У перспективі це відкриття може лягти в основу нових противірусних препаратів, які не просто боротимуться з наслідками інфекції, а блокуватимуть вірус ще до того, як він потрапить у клітину. Для медицини це означає шанс отримати більш точні та ефективні методи захисту від вірусних захворювань.

Наступного року VW Polo стане електричним і вийде на ринок під назвою VW ID. Polo. Також очікується електрична версія VW T-Cross — під назвою VW ID. Cross. Крім того, Volkswagen готує наступника VW Up, який з’явиться як VW ID.1 (або, можливо, VW ID Up — назва ще не остаточна). Втім, постає питання щодо нових автомобілів із двигунами внутрішнього згоряння, адже платформа MEB+ (призначена для цих нових електромобілів) не підходить для ДВЗ. За словами Томаса Шефера в інтерв’ю ams, нових моделей із ДВЗ у цьому сегменті більше не буде, оскільки «майбутнє в цьому класі — електричне». Сегмент Polo та менших моделей «не має сенсу з огляду на майбутні норми викидів», тому найменшим автомобілем Volkswagen із двигуном внутрішнього згоряння залишиться Golf. Коли саме настане кінець для Polo та споріднених моделей, поки що не повідомляється — компанія не уточнювала терміни.

Ubuntu 26.04 LTS (Resolute Raccoon) постачатиметься з ядром Linux 6.20 вже наступного квітня — про це сьогодні повідомила компанія Canonical. Це рішення відповідає політиці Ubuntu щодо використання найновішої доступної основної версії ядра на момент заморожування функціональності (Feature Freeze). З метою забезпечення підтримки найновішого обладнання та функцій Canonical готова включити ядро 6.20 навіть у разі, якщо на дату фінального релізу воно перебуватиме у статусі Release Candidate (RC). Згідно з поточними прогнозами щодо релізів ядра Linux, версія 6.20 (яка також може бути випущена як Linux 7.0) очікується 5 квітня. У графіку Canonical передбачено такі ключові дати: 19 березня — заморожування можливостей ядра (Kernel Feature Freeze), 23 березня — бета-реліз і заморожування HWE, 9 квітня — повне заморожування ядра (Kernel Freeze), 16 квітня — фінальне заморожування (Final Freeze), а фінальний реліз Ubuntu 26.04 LTS запланований на 23 квітня. Основною перевагою використання найновішого ядра Linux є розширена підтримка апаратного забезпечення. Це особливо важливо для Ubuntu 26.04 LTS, оскільки ця версія буде значно ширше використовуватися, ніж проміжні релізи на кшталт Ubuntu 25.04 і 25.10. Крім того, LTS-версія матиме триваліший період підтримки, і новіше ядро дозволить зберігати актуальність програмного забезпечення протягом усього життєвого циклу дистрибутива. Окрім нового ядра, в Ubuntu 26.04 LTS очікуються й інші зміни. Зокрема, планується заміна двох застарілих застосунків на сучасні альтернативи: відеопрогравач Totem буде замінено на Showtime, а GNOME System Monitor — на Resources. Після виходу Ubuntu 26.04 LTS у квітні, систему можна буде завантажити та встановити з нуля або оновитися з Ubuntu 25.10. Водночас користувачам Ubuntu 24.04 LTS оновлення буде запропоновано лише після релізу Ubuntu 26.04.1 LTS, який очікується приблизно у серпні. Це зроблено для забезпечення додаткової стабільності системи.