Життя в глибокому океані часто розподіляється на приховані зони, сформовані температурою, солоністю та рухом води. Багато тварин, як-от медузи Botrynema, залишаються в дуже вузькому діапазоні умов — майже як у стабільній «батьківщині». Коли морський вид з’являється далеко за межами своєї звичної зони, це викликає запитання і щодо самої тварини, і щодо стану океану. Нове дослідження морських науковців з Університету Західної Австралії (UWA) свідчить, що спосіб, у який глибоководні медузи роду Botrynema розподіляються океаном, може вказувати на раніше невідомий біогеографічний бар’єр у Північній Атлантиці. У цьому випадку команда виявила медузу Botrynema, яка зазвичай мешкає в крижаних арктичних водах, далеко на півдні — у темних субтропічних водах біля Флориди. На основі цього відкриття дослідники переосмислили класифікацію цього виду та те, як приховані «бар’єри» в океані впливають на його здатність виживати. Медузи Botrynema — мандрівні дрейфери Більшість медуз переходять між двома основними стадіями: рухливою медузою у формі дзвону та прикріпленою поліпною стадією, що кріпиться до каміння чи інших поверхонь. Група, яку вивчали дослідники — Trachymedusae — пропускає другу стадію. Ці медузи все життя проводять у вільному дрейфі, без прикріпленого поліпа. У межах цієї групи команда зосередилася на медузах роду Botrynema, особливо на підвиді Botrynema brucei ellinorae. Близько століття вважалося, що Botrynema brucei — поширений вид, який мешкає в обох полярних регіонах і глибоких водах багатьох океанів, а Botrynema ellinorae — північний підвид. З часом дослідники помітили два морфотипи: один із невеликим горбком на верхівці дзвона (апікальним вузлом) і один із гладкою верхівкою без вузла. Спочатку ці два типи вважали окремими видами, але пізніші спостереження в Арктиці та субарктиці показали, що обидві форми зустрічаються в межах одного підвиду — Botrynema brucei ellinorae. Карта поширення Botrynema Дослідження мало відповісти на три пов’язані питання: Як справді розподіляється Botrynema у світі? Як пов’язані між собою обидва морфотипи генетично? Як нібито арктичний підвид опинився в глибоких субтропічних водах біля Флориди? Для цього науковці використали морфологічні дані, ДНК-аналіз, карти місць знахідок і понад 100 років опублікованих записів. Вони також використали дані глобальних баз біорізноманіття, відкинули помилкові записи та нанесли на карту достовірні знахідки, щоб визначити, у яких середніх водних зонах мешкає Botrynema. Медузи з північних морів Дослідникам потрібні були не лише історичні записи, а й нові зразки. Наукова програма в Норвезькій Арктиці виловила десятки медуз Botrynema brucei ellinorae планктонними сітками. Кожну медузу сфотографували для документування наявності або відсутності вузла, а потім зберегли для генетичного аналізу. Це створило сучасну, добре задокументовану вибірку для порівняння. Оскільки всі зразки були з одного регіону й діапазону глибин, дослідники отримали чітке уявлення про те, як виглядають обидва морфотипи та як часто трапляються в Арктиці. Блідо-рожевий мандрівник у темряві Під час глибоководної експедиції на західній Північній Атлантиці дистанційний апарат ROV досліджував морське дно на глибині близько 1000 метрів біля Флориди та зняв медузу, що дрейфувала в темряві. На відео та завдяки зібраному зразку дослідники побачили, що це була Botrynema. Вона мала характерний апікальний вузол та щитоподібні гонади з блідо-рожевим відтінком. Цей один екземпляр став ключем до перевірки того, чи справді арктичний підвид потрапив так далеко на південь. Що показала генетика У лабораторії команда проаналізувала ДНК цієї південної медузи та зразків з Арктики й субарктики. Результат здивував їх. ДНК південної медузи входила до групи Botrynema brucei ellinorae й лише незначно відрізнялася від найпоширенішої арктичної послідовності. Це означає, що південний екземпляр — не окремий тепловодний вид, а фактично арктичний підвид, який якимось чином доплив у субтропічні глибини. Вузлики, течії й приховані кордони Глобальний аналіз показав виразну закономірність: медузи з вузлом зустрічаються в багатьох океанах і широкому діапазоні широт, включаючи помірні й субтропічні регіони; медузи без вузла обмежені Арктичним океаном та прилеглими субарктичними районами Північної Атлантики, особливо зоною Північно-Атлантичної течії. Поза цією зоною немає достовірних записів медуз без вузла. Це породжує питання: якщо підвид арктичний, як він дістався Флориди — і чому лише у формі з вузлом? Відповідь, ймовірно, у глибоководних течіях. У Північній Атлантиці холодна щільна вода опускається біля Гренландії та тече на південь у складі океанського «конвеєра», включно з гілкою, що називається Глибинна Західна Прибережна течія. За словами авторів, медузи Botrynema brucei ellinorae можуть дрейфувати в цій течії, подорожуючи на тисячі кілометрів без зміни глибини. «М’який бар’єр» для медуз Водночас дослідження показує існування «м’якого бар’єра» в зоні Північно-Атлантичної течії — не стіни, а перехідної області, де змінюються температура, хімія води, доступна їжа та хижаки. Північніше обидва морфотипи співіснують. Південніше — лише форма з вузлом. Дослідники припускають, що вузол може давати невелику перевагу в більш теплих водах, де більше хижаків — можливо, впливаючи на рух медузи чи ускладнюючи хижакам її захоплення. Бар’єри океану й медузи Botrynema Урешті ця історія — про невидимий кордон, створений самим океаном. Хоча глибокі течії можуть перенести арктичну медузу на тисячі кілометрів на південь, «м’який бар’єр» Північно-Атлантичної течії визначає, яка форма зможе там вижити. На північ від цієї зони обидві форми почуваються добре, а на південь — лише форма з вузлом може витримати тепліші, насичені хижаками умови. Відстеживши одного блідо-рожевого мандрівника й порівнявши його генетику з арктичними родичами, дослідники показали, як приховані зміни температури, хімічного складу води та харчових мереж визначають, де життя може — а де не може — існувати. Повне дослідження опубліковане в журналі Deep Sea Research.

Тривимірний друк методом пошарового наплавлення (FDM) перетворив створення прототипів та виробництво на доступний і швидкий процес. Тепер кожен, хто має 3D-принтер, може надрукувати функціональну деталь, прототип чи декоративний елемент буквально за декілька годин. Та щоб отримати якісний результат, який відповідатиме поставленим завданням, потрібно правильно підібрати філамент для 3D-друку – термопластик, з якого формується об’єкт. Саме він визначає, які властивості буде мати готовий виріб. Існує багато видів пластиків, і кожен із них має свої особливості: одні вирізняються міцністю, інші – термостійкістю, а деякі – гнучкістю. У цій статті ми розглянемо найпопулярніші типи пластиків для 3D-друку, їхні властивості та випадки, коли варто обирати той чи інший матеріал. Популярні види філаментів для 3D-друку Філамент – це витратний матеріал у вигляді тонкої термопластичної нитки, який подається в екструдер 3D-принтера, розплавляється та пошарово формує об’єкт. Він є основою будь-якого виробу, створеного за допомогою технології FDM. Існування великої різноманітності пластиків для 3D-друку зумовлене тим, що різні сфери застосування потребують різних властивостей матеріалу. Одні деталі мають витримувати високу температуру або механічні навантаження, інші – бути гнучкими чи максимально легкими. PLA – недорогий біорозкладний пластик для 3D-друку PLA (полілактид) – найпоширеніший матеріал серед початківців та користувачів настільних 3D-принтерів. Його виготовляють із цукрової тростини або кукурудзяного крохмалю, тому він вважається екологічним і безпечним для здоров’я. Переваги PLA: не виділяє різкого запаху та токсичних випарів під час плавлення; простий у друці, не потребує підігріву платформи; широкий вибір кольорів і текстур. Цей матеріал має низьку термостійкість і меншу міцність порівняно з іншими видами пластиків. PLA чудово підходить для створення декоративних моделей, фігурок, сувенірів, навчальних і демонстраційних об’єктів та є ідеальним вибором для тих, хто лише починає знайомство з 3D-друком. ABS – ударостійкий та міцний матеріал ABS (акрилонітрил-бутадієн-стирол) цінується за високу міцність та стійкість до ударів і високих температур. Це той самий пластик, з якого виготовляють деталі LEGO, що свідчить про здатність матеріалу витримувати значні навантаження. Плюси ABS: ідеально підходить для створення функціональних деталей і прототипів; піддається постобробці (шліфування, свердління, ацетонова обробка); добре витримує механічні навантаження і підвищені температури. Втім, ABS складніший у друці: він схильний до деформації та потребує підігріву платформи (90-110 °C), стабільної температури та хорошої вентиляції (під час плавлення може виділяти різкий запах). PETG – універсальний і зносостійкий пластик PETG (гліколь-модифікований поліетилентерефталат) часто називають «золотою серединою» між PLA і ABS. Друкується майже так само легко, як PLA, але за характеристиками ближчий до ABS. Переваги PETG-філаменту: висока ударостійкість; хороша стійкість до вологи та хімічних речовин; дозволяє отримувати моделі з гладкою поверхнею без деформацій. Це чудовий матеріал для виготовлення побутових предметів, корпусних деталей, ємностей, елементів техніки та виробів, що контактують із рідинами. TPU – гнучкий пластик для еластичних деталей TPU (термопластичний поліуретан) – матеріал, призначений для виготовлення виробів, що мають бути максимально гнучкими та зносостійкими. Його застосовують у сферах, де потрібні еластичні компоненти – від медицини до моделювання. TPU чудово підходить для створення амортизуючих і захисних елементів, ущільнювачів і чохлів для телефонів. Друк з TPU вимагає досвіду: через високу гнучкість матеріал потребує знижених швидкостей та точного налаштування подачі філамента. Nylon – міцний і зносостійкий термопластик Нейлон – міцний поліамід, стійкий до високих температур і безпечний для харчових продуктів. Він витримує вплив масел, спиртів і слабких кислот, але швидко вбирає вологу, тому перед друком його слід висушити. Найчастіше використовується для формування деталей, що піддаються великим навантаженням, таких як шестерні, втулки та муфти. Поради щодо вибору філамента для 3D-принтера Вибір пластику для 3D-друку залежить від мети проєкту, необхідних фізичних властивостей кінцевого виробу та типу 3D-принтера. Для більшості домашніх та навчальних завдань підійде PLA – він легкий у друці, екологічний і не вимагає закритої камери чи підігріву столу. Якщо потрібна міцність, термостійкість та довговічність, варто звернути увагу на PETG або ABS. Для виготовлення гнучких деталей слід обирати TPU. Також потрібно перевіряти, чи підтримує 3D-принтер необхідну температуру екструдера та столу для обраного матеріалу. Оцінивши вимоги до фізичних властивостей та зовнішнього вигляду готової деталі, можна підібрати оптимальний тип філамента.

Витік, що з’явився, розкрив передбачувані характеристики iPhone 17e, який, згідно з повідомленнями, планується до випуску на початку 2026 року. Концептуальні зображення вказують на відмову від великого вирізу, що використовувався в iPhone 16e, та перехід до оформлення в стилі Dynamic Island. Візуально модель близька до спрощеної версії iPhone 17, а дисплей може зберегти діагональ близько 6,1 дюйма і стандартну частоту оновлення 60 Гц. Очікується, що пристрій буде заснований на чіпі A19, конфігурація графіки може відрізнятися від старших моделей лінійки. Пристрій орієнтований на власників попередніх поколінь, включаючи iPhone 11, яким потрібне актуальне апаратне оновлення з підтримкою iOS. Серед майбутніх змін відзначається 18-мегапіксельна фронтальна камера з функцією Center Stage. На задній панелі, як передбачається, залишиться одиночний модуль з роздільною здатністю 48 мегапікселів. Внутрішні системи зв’язку можуть отримати власний модем Apple C1 та новий бездротовий чіп N1, розраховані на підвищення стабільності з’єднання та енергоефективності.

Дрони колись були галасливими непроханими гостями, які змушували слонів поспіхом тікати з полів. Команди охоронців природи навіть використовували цю реакцію, щоб відганяти стада від сільськогосподарських угідь. Однак нове дослідження організації Save the Elephants (STE) та Оксфордського університету повністю змінює цю уяву. Якщо літати високо й рівно, щоб мінімізувати занепокоєння, слони швидко звикають до дронів і поводяться цілком нормально. Така зміна перетворює безпілотники з інструментів відлякування на тихі, високоефективні платформи для дослідження дикої природи. Погляд на слонів з висоти пташиного польоту Класичні дослідження поведінки слонів, що беруть початок від піонерської роботи Ієна Дугласа-Гамільтона у 1960-х роках, спиралися на наземні транспортні засоби, укриття або підвищені платформи. Тепер дрони пропонують огляд зверху, який дозволяє охопити групову динаміку в одному кадрі. Стабілізовані камери та бортикові сенсори можуть відстежувати дистанції між особинами, ходу, взаємодії та поведінковий контекст у спосіб, що доповнює наземні спостереження. Залучення ШІ до обробки даних дозволяє виявляти закономірності, які надто тонкі або швидкоплинні, щоб їх помітив людський спостерігач. «Біорізноманіття переживає кризу, але ми не стоїмо на місці», — сказав генеральний директор Save the Elephants Френк Поп. «Нові технології розширюють наші можливості бачити, аналізувати й розуміти дикий світ так, як це раніше було просто неможливо. Це дослідження відкриває нове вікно в те, як живуть слони». Що показали випробування в Кенії Дослідники провели 35 польотів квадрокоптерів над 14 добре вивченими сім’ями слонів у заповідниках Самбуру та Баффало-Спрінґс на півночі Кенії. Приблизно половина груп продемонструвала легкі та короткочасні ознаки занепокоєння під час першого контакту з дроном — піднімання хобота або короткі зупинки. Ці реакції швидко зникали, зазвичай протягом шести хвилин, і з 70% меншою ймовірністю повторювалися під час наступних польотів. Основний висновок простий: спосіб польоту має значення, а слони — навчаються. «Те, як саме здійснюється політ дрона, є критично важливим. Ми з’ясували, що не всі слони реагують занепокоєнням, а ті, які реагували, ставали менш збудженими як у межах одного польоту, так і під час повторних експозицій», — сказав провідний автор дослідження Ангус Кері-Дуглас. «Крім того, наші результати свідчать, що ці ефекти звикання можуть тривати багато місяців, якщо не років, демонструючи здатність до навчання та адаптивності, якими слони давно відомі». Швидка еволюція технологій Коли слони перестають реагувати на шум угорі, дрони можуть фіксувати їхню невтручальну, природну поведінку: хто ініціює рух, як захищаються слоненята, як стада перебудовуються у відповідь на загрози та як окремі особини домовляються про простір. Уночі тепловізійні камери відкривають доступ до даних про сон — де, коли та як довго відпочивають слони — а також до прихованої активності, яку складно задокументувати іншими методами. «Це дослідження демонструє можливості нової та стрімко розвивної технології, яка дозволяє зазирнути дедалі глибше у приховане життя слонів», — сказав професор Фріц Фолрат. «Наприклад, тепловізійна камера на борту проникає в темряву, відкриваючи можливості для детальних досліджень нічної поведінки та режимів сну». Команда вже наближається до випуску інструмента комп’ютерного зору, який зможе автоматично визначати вік і стать за аерозйомкою, прискорюючи демографічний аналіз і покращуючи моніторинг у реальному часі. Зростаюча роль дронів Дрони не зникнуть як відлякувальний інструмент біля ферм, але їхня роль очевидно розширюється. Завдяки ретельно розробленим протоколам польоту (вища висота, рівні траєкторії, короткі проходи) дрони стають недорогим і ненав’язливим способом фіксувати переміщення, соціальні взаємодії та реакції на зміни довкілля.З часом отримані дані допоможуть планувати екологічні коридори, визначати пріоритети патрулювання та оптимізувати стратегії співіснування. «Ми пишаємося партнерством із Save the Elephants та підтримкою у впровадженні передових технологій для захисту слонів у дикій природі», — сказав Метт Джеймс, виконавчий директор Colossal Foundation, яка підтримала дослідження. «Ця співпраця є потужним прикладом того, як наші інновації у сфері “де-екстинкції” вже допомагають захищати сучасні види, демонструючи, що інструменти, які ми створюємо для повернення минулого, такі ж важливі для збереження біорізноманіття сьогодні». Регулювання польотів для захисту тварин Дослідники наголошують, що дрони — потужні інструменти, але вони повинні бути суворо регламентовані поблизу дикої природи. У Кенії туристичні та рекреаційні польоти дронів у парках і заповідниках заборонені, щоб не завдавати тваринам зайвого стресу. У межах цього проєкту польоти здійснювалися за спеціальними дозволами Управління цивільної авіації Кенії та Інституту досліджень і підготовки у сфері дикої природи, із суворими протоколами мінімізації втручання. Саме такий підхід — законний, обережний і заснований на даних — перетворює потенційний подразник на цінний інструмент охорони природи. Дрони для збереження слонів Результати показують, що слони не лише незворушні, коли їм дають можливість звикнути. Вони фактично стають відкритими для співпраці «учасниками» дослідження. Звикання робить дрони надійними «очима в небі», які дають глибші поведінкові інсайти при мінімальному втручанні. Це виграш для науки і практична перевага для охорони природи, адже захисники дикої природи розширюють масштаби моніторингу у швидкозмінному світі. Дослідження опубліковане в журналі Scientific Reports.

 Сонячна система поєднує у собі виняткову красу та надзвичайну фізичну жорсткість. За межами планет, придатних для відвідування людиною, лежать області з фізичними параметрами, що значно перевищують межі виживання відомих форм життя, а також кидають виклик сучасним інженерним та дослідницьким технологіям. Нижче наведено огляд деяких із найбільш екстремальних та потенційно небезпечних середовищ у межах Сонячної системи. Лінія термінатора на Меркурії На Меркурії межа між денним та нічним боком — термінатор — характеризується надзвичайно різким температурним градієнтом. Денна поверхня прогрівається до ≈430 °C, тоді як нічна сторона охолоджується до ≈–180 °C. Апарат, що опинився у цій перехідній зоні, зазнав би інтенсивного теплового навантаження, деградації конструкційних матеріалів та впливу майже повного вакууму. Велика червона пляма на Юпітері та Велика темна пляма на Нептуні Велика червона пляма — гігантський антициклонічний вихор на Юпітері, що перевищує Землю за розмірами, із зареєстрованими швидкостями вітру до ≈432 км/год. Велика темна пляма на Нептуні демонструє ще екстремальніший динамічний режим атмосфери: швидкість вітру там може досягати ≈2100 км/год — найвищий показник у Сонячній системі. Такі утворення свідчать про складну та високоенергетичну динаміку атмосфери газових гігантів. Афродіта Терра на Венері Афродіта Терра — обширний тектонічно деформований регіон екваторіальної Венери. Місцевість характеризується рифтовими структурами, гористим рельєфом і залишками давніх вулканічних потоків. Фізичні параметри поверхні Венери включають атмосферний тиск ≈90 атм, температуру ≈460 °C та присутність хмар із сірчаної кислоти. Такі умови роблять регіон одним із найекстремальніших середовищ у Сонячній системі. «Тигрові смуги» на південному полюсі Енцелада На Енцеладі, супутнику Сатурна, чотири паралельні тріщини — так звані «тигрові смуги» — є джерелом кріовулканічних викидів водяної пари, льоду та органічних молекул. Температура в зоні тріщин підвищена порівняно з навколишньою поверхнею. Інженерні апарати, що працювали б у цьому регіоні, зазнали б впливу кріогенних температур, неконтрольованих викидів частинок, нестабільного рельєфу та низької гравітації. Розрив Енке в кільцях Сатурна Розрив Енке — ≈325-кілометрова порожнина в кільці A Сатурна, спричинена гравітаційним впливом маленького супутника Пена. Усередині кільцевої системи частки льоду та каменю рухаються зі швидкостями до десятків тисяч кілометрів на годину. Апарат у межах цього регіону зіткнувся б із щільними потоками високоенергетичних фрагментів, турбулентними структурами та високою ймовірністю катастрофічних зіткнень. Іо — найактивніший вулканічний об’єкт Сонячної системи Іо, супутник Юпітера, має понад 400 активних вулканів і демонструє надзвичайно інтенсивну геологічну активність. Лавові фонтани можуть підніматися на сотні кілометрів. Супутник перебуває в межах сильної радіаційної зони магнітосфери Юпітера, отримуючи значні дози іонізуючого випромінювання. Поєднання вулканізму та радіаційного середовища створює один із найбільш небезпечних регіонів Сонячної системи. Уступ Верона на Міранді — найвища скеля в Сонячній системі На супутнику Урана Міранді розташований Уступ Верона — тектонічне утворення висотою ≈20 км. Через низьку гравітацію падіння з вершини тривало б кілька хвилин і завершилося б ударом зі швидкістю ≈200 км/год. Список найнебезпечніших місць у Сонячній системі величезний і заворожує. Ці сім прикладів — лише мала частина того, які загрози для людей та роботизованих апаратів може приховувати наша планетарна система.

Samsung випустила оновлення програмного забезпечення для холодильників Bespoke AI, яке дозволяє повністю вимкнути рекламні банери на екрані. Функція з’явилася після масових скарг користувачів, які помітили появу реклами під час перегляду відео та рецептів. Щоб прибрати оголошення, достатньо встановити останню версію ОС. Про це повідомляє NNews із посиланням на SamMobile.​ Чому розгорівся скандал Восени власники смарт-холодильників Samsung Bespoke AI почали публікувати скарги в соцмережах і на Reddit – пристрої раптово почали показувати рекламні банери брендів, зокрема Apple та Amazon. Відключити їх було неможливо, і реклама з’являлась навіть під час перегляду рецептів чи відео на екрані холодильника. Що змінилося після оновлення У новій версії ПЗ Samsung додала пункт «Реклама» до меню налаштувань. Тумблер дозволяє повністю вимкнути показ оголошень — без прихованих функцій і повторного відображення після перезавантаження. Якщо пункт відсутній, користувачам рекомендують вручну оновити ОС холодильника. Чому це важливо Екрани Bespoke AI створені для: перегляду відео та кулінарного контенту; онлайн-замовлення продуктів; генерації рецептів за вмістом холодильника. При вартості понад $1500 покупці не очікували примусової реклами, тим більше без знижок чи попередження. Саме це і викликало суспільний резонанс. Що буде далі Samsung не прокоментувала, чи планує у майбутньому відновлювати рекламу та на яких умовах. Наразі компанія залишила рішення за користувачем — увімкнути оголошення чи залишити холодильник працювати без банерів.

Серед усіх екстремальних умов, які існують на нашій планеті, прагнення науки виміряти та зрозуміти абсолютний холод завжди було однією з найбільш захопливих задач. Існує місце на Землі, настільки віддалене і нещадне, що його температури наближаються до меж, встановлених фізичними законами, кидаючи виклик уяві про життя. Про нього розповідає T4. Найхолоднішим місцем на Землі є Східно-Антарктичне плато. Аналіз супутникових даних, зібраних Національним центром даних про сніг та лід у Боулдері, що охоплює період з 2004 по 2016 роки, показав, що в окремих, найбільш високогірних частинах Східної Антарктиди температура під час полярної ночі, у розпал зими, опускається до неймовірних -98°C. Ці ультрахолодні умови були виявлені на льодовиковому щиті на висоті приблизно від 3800 до 4050 метрів над рівнем моря. Східне Антарктичне плато. (Тед Скамбос, NSIDC/Університет Колорадо-Боулдер) Така надзвичайна природна температура пояснюється кількома факторами, включаючи високу гірську місцевість та наявність сильного антарктичного полярного вихору — закрученої маси потужного вітру. Цей вихор діє як невидима стіна, ефективно утримуючи холодне повітря в межах континенту і не даючи йому змішуватися з теплішими масами. Ці антарктичні показники, хоч і є рекордно низькими для природного середовища, суттєво відрізняються від досягнень, створених у лабораторних умовах. Фізична межа того, наскільки низькою може бути температура, відома як абсолютний нуль — 0 кельвінів або -273,15°C. Третій закон термодинаміки стверджує, що ця точка не може бути досягнута, але вчені постійно прагнуть наблизитися до неї якомога ближче. У 2021 році команда німецьких вчених встановила новий світовий рекорд найнижчої штучно створеної температури, охолодивши газ до 38 пікокельвінів (трильйонних часток кельвіна) — це температура, що лише на мізерну частку вища за абсолютний нуль. Цього вдалося досягти шляхом використання магнітної пастки на вершині 110-метрової скидної вежі, де близько 100 000 атомів рубідію були стиснуті до стану конденсату Бозе-Ейнштейна — дивного квантового стану, в якому атоми рухаються як єдина хвиля-частинка. Скидання цього конденсату і вимкнення пастки дозволило йому розширитися та охолонути ще більше під час вільного падіння. При таких температурах атоми ледве рухаються, а звичні правила матерії поступаються місцем дивній царині квантової фізики. При температурі -98°C людина без спеціального захисту зіткнеться зі смертельною небезпекою протягом кількох хвилин. Автор фото: Саймон Гонінон. Що відчуває людина при -98°C? При температурі -98°C людина без спеціального захисту зіткнеться зі смертельною небезпекою протягом кількох хвилин. Дихальна система: вдихання такого повітря спричинить миттєве обмороження легень, що призведе до дихальної недостатності та смерті. Шкіра: будь-яка відкрита ділянка шкіри обморожується і отримує некроз (відмирання тканин) за лічені секунди. Переохолодження: тепло тіла втрачається надзвичайно швидко, викликаючи стрімку гіпотермію, порушення функцій мозку і, як наслідок, зупинку серця. Відчуття: свідоме відчуття болю швидко переходить у повне оніміння та нерухомість м’язів. Читайте також: Чоловік роками зберігав камінь, думаючи, що це золото. З’ясувалося, що він набагато дорожчийThe post До -98°C взимку: як виглядає найхолодніше місце на планеті first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Потужний землетрус, що стався в Каламі у 2024 році, спростував давні уявлення про те, як поводяться глибинні землетруси. У липні 2024 року землетрус магнітудою 7,4 сколихнув місто Кала́ма на півночі Чилі, пошкодивши будівлі та спричинивши відключення електроенергії по всьому регіону. Чилі добре знайома з масштабними сейсмічними подіями, включно з найбільшим коли-небудь зафіксованим землетрусом — мегатолчком магнітуди 9,5, що стався у центральній частині країни в 1960 році, спричинив цунамі та забрав від 1 000 до 6 000 життів. Проте землетрус у Каламі не був схожий на неглибокі мегатолчки, які зазвичай спричиняють найбільші руйнування як у Чилі, так і у світі. Мегатолчки виникають на порівняно невеликій глибині, але подія в Каламі почалася значно глибше — на глибині 125 кілометрів у межах тектонічної плити, що занурюється. Землетруси на такій глибині зазвичай викликають слабкіші поштовхи на поверхні. У Каламі ж учені з Техаського університету в Остіні виявили низку геологічних процесів, які значно підсилили струс. Їхнє дослідження, опубліковане в Nature Communications, описує нову послідовність подій, що сприяли неочікуваній силі землетрусу. Окрім пояснення тектонічних сил, що стояли за цим потужним поштовхом, результати дослідження мають значення для майбутніх оцінок сейсмічної небезпеки. «Ці події в Чилі спричиняють сильніше струшування, ніж зазвичай очікується від землетрусів середньої глибини, і можуть бути доволі руйнівними», — сказав провідний автор дослідження Чже Цзя, науковий співробітник Школи геонаук Джексона Техаського університету. «Наша мета — краще зрозуміти, як виникають такі землетруси, аби наша робота могла підтримати аварійне реагування та довгострокове планування». Відхід від традиційної теорії землетрусів Землетруси середньої глибини, подібні до того, що стався в Каламі, тривалий час пов’язували з процесом накопичення тиску в міру «висихання» порід — явищем, відомим як «крихкість через дегідратацію». Воно відбувається, коли тектонічна плита занурюється в гарячі надра Землі, і зростання температури та тиску змушує мінерали втрачати воду. Зневоднені породи слабшають і тріскаються, що може призвести до розриву — і землетрусу. Зазвичай вважається, що цей процес закінчується там, де температура перевищує 650 °C. Але, за словами дослідників, землетрус у Каламі був таким потужним, тому що прорвав цю межу — зайшовши на 50 кілометрів глибше, у ще гарячіші зони, через другий механізм, відомий як «тепловий розгін». Він виникає тоді, коли величезне тертя від початкового зсуву створює значну кількість тепла на передньому краї розриву, що додатково послаблює породи навколо та прискорює поширення розриву. «Уперше ми побачили, як землетрус середньої глибини порушує всі припущення: він почався в холодній зоні, але перейшов у дуже гарячу, рухаючись набагато швидше», — сказав Цзя, співробітник Інституту геофізики Техаського університету. — «Це свідчить про перехід механізму із дегідратаційної крихкості до теплового розгону». Відтворення складного розриву Щоб визначити, як саме деформувалася порода та якою була протяжність розриву, команда Техаського університету співпрацювала з дослідниками з Чилі та США, поєднавши кілька типів аналізів. Це включало вивчення сейсмічних даних Чилі, що зафіксували поширення та швидкість розриву, геопозиційні дані GNSS для вимірювання зсуву вздовж розлому та комп’ютерне моделювання для оцінки температури та складу порід у зоні розриву. «Той факт, що в Чилі вже давно “перестиг” ще один великий землетрус, стимулював дослідження землетрусів та встановлення численних сейсмометрів і геодезичних станцій, щоб моніторити події та деформацію земної кори», — зазначив співавтор дослідження Торстен Бекер, професор Школи геонаук Джексона й старший науковий співробітник Інституту геофізики. Бекер і Цзя зазначили, що глибше розуміння того, як землетруси виникають на різних глибинах, може допомогти передбачати їхній можливий масштаб і характер. Це важливо для оцінки рівня майбутнього струшування та для планування інфраструктури, систем раннього попередження та швидкого реагування.

Майже двометрова Motorola V70, встановлена ​​біля входу до музею мобільних телефонів у китайському Хуацянбеї, привернула увагу багатьох. На роликах, що розлетілися по соцмережах, видно, як відвідувачі вишиковуються, щоб зробити фото з величезним розкладним телефоном. Сам власник музею, пан Ян, стверджує, що це не макет, а єдиний у світі збільшений V70, здатний здійснювати дзвінки. Оригінальний телефон Motorola V70 вийшов у 2002 році та привернув увагу незвичайною поворотною кришкою. Свого часу апарат коштував $1200 у Китаї. За словами власника, створення гігантської версії зайняло понад шість місяців: кожна клавіша тут робоча, при цьому пристрій працює як справжній телефон. «Люди, які тоді не могли дозволити собі V70, тепер можуть навести своїх дітей, щоб вони змогли оцінити цю „збільшену версію мрії“. Можливо, це найромантичніша форма технологічної ностальгії», — заявив власник. Колекція Яна в різні роки включала понад тисячу мобільних пристроїв – від пейджерів до класичних Nokia, Samsung та Motorola. Саме ця пристрасть підштовхнула його відкрити музей, який запустився навесні.

Відбиток руки, ймовірно, залишив давньоєгипетський гончар на стародавній споруді, що використовувалася у поховальних практиках. Приблизно 4 000 років тому, коли давньоєгипетський майстер-гончар залишив відбиток долоні на нижній частині «будинку душі», який застосовувався під час поховань, цей слід, імовірно, ніхто навіть не помітив. Сьогодні ж цей відбиток демонструють у музеї Кембриджа. «Ми помічали сліди відбитків пальців, залишених у вологому лаку або на оздобленні трун, але знайти повний відбиток руки під цим будинком душі — рідкісна й захоплива подія», — сказала Гелен Страдвік, кураторка виставки Made in Ancient Egypt і старша єгиптологиня Музею Фіцвільяма, у заяві, опублікованій Кембриджським університетом. «Цей слід залишив майстер, який торкнувся глини до того, як вона висохла». 4 000-річний відбиток руки був знайдений на зворотному боці «будинку душі» — споруди, схожої на будівлю з відкритим двориком, яку використовували для розміщення харчових приношень у гробницях. Будинки душі були символічними місцями для принесення дарів і духовним «житлом», і їхнє використання було поширеною практикою в Давньому Єгипті. Глиняний будинок душі датують між 2055 і 1650 роками до н.е., за даними дослідників Музею Фіцвільяма, і відбиток на його нижній частині, ймовірно, утворився тоді, коли гончар переносив виріб для сушіння перед тим, як поставити його в піч для випалу. «Я ніколи не бачила такого повного відбитка руки на єгипетському артефакті», — сказала Страдвік. «Можна просто уявити людину, яка це виготовила, як вона піднімає споруду, щоб винести її з майстерні на сушіння перед випалом». Дослідники музею вважають, що будинок душі спочатку створили, використавши дерев’яні палички, а потім обліпили їх глиною, щоб сформувати двоповерхову будівлю, підтримувану стовпами. Сходи створювали, притискаючи та формуючи вологу глину пальцями. Під час випалу дерев’яний каркас згорів, залишивши порожнини в середині. Глина й кераміка були широко розповсюджені в Давньому Єгипті та використовувалися як для утилітарних, так і для декоративних предметів (хоча перших було значно більше). Глина вважалася надзвичайно звичним матеріалом — її приносив як мул Ніл, так і поклади сланцю — тому гончарі не мали високого соціального статусу; у деяких текстах їх порівнювали зі свинями, що валяються в багнюці, за даними BBC. Більше інформації збереглося про керамічні та глиняні артефакти, ніж про самих майстрів, які їх створювали. Тому жовтневе відкриття виставки Made in Ancient Egypt у Музеї Фіцвільяма має на меті виправити цю нерівність, розповівши історії творців артефактів. Музей прагне «створити яскравий портрет цих працівників як індивідуальностей», використовуючи робочі записи, квитанції, накладні та незакінчені вироби. Цей відбиток руки додає всьому дуже особистого виміру. «Він переносить вас безпосередньо в момент створення цього предмета, — сказала Страдвік, — і до людини, яка його зробила».