Звичайна глина океанічної кори, відома як тальк, показала новий спосіб перенесення води глибоко під землю. У ретельно контрольованих лабораторних експериментах тальк перетворювався на надзволожений кристал, який утримує близько 31% води за масою. Ця фаза виникає на глибині приблизно від 56 до 59 миль і зберігається до близько 78 миль у холодних зонах субдукції. Дослідження виконала команда вчених з Південної Кореї, Німеччини та США. У солоній, слабкобазовій воді тальк поглинає додаткову воду та збільшується в об’ємі приблизно на 60%, показує нове дослідження. Ця нова структура затримує воду між шарами кристала, підвищуючи його загальний вміст води до приблизно 31%. Дослідження очолила доктор Юнах Банг (Yoonah Bang) з Університету Ёнсеї. Її робота зосереджена на високонапірних мінеральних реакціях, які переносять воду в надра Землі. Вода, тальк і ангстреми Ангстрем, що дорівнює одній десятимільярдній метра, використовується для вимірювання відстаней на атомному рівні всередині кристалів. Коли вчені говорять про «ангстремну фазу», вони мають на увазі стадію мінералу, визначену відстанню між його атомними шарами. Більше число ангстремів означає, що шари розташовані далі один від одного, часто через проникнення води чи інших молекул у проміжки. Фаза 15 ангстремів зберігалася від приблизно 56 до 78 миль, а потім переходила у відому фазу 10 ангстремів на глибині близько 103 миль. Після цього фаза 10 ангстремів залишалася стабільною до приблизно 112 миль. «Наша робота демонструє перетворення мінералів у більш реалістичних умовах субдукції, що потребує переоцінки геохімії та сейсмічності, пов’язаних із субдукцією, а також транспортування води у глибокі надра Землі», — сказала Банг. Як глина стає губкою Міжшарова зона — тонкий простір між листами — заповнюється молекулами води, які зв’язуються з гідроксильними групами кристала. Команда виявила один шар води на 10 ангстремів і три шари на 15 ангстремів. Попередні високонапірні експерименти показували, що тальк і вода утворюють фазу 10 ангстремів при тиску 5–7 гігапаскалів та температурі 450–650°C. У новому дослідженні вчені випробували лужні, слабкобазові, солоні розчини, що нагадують воду у субдукційних плитах біля жолобів. За таких умов тальк переходив у фазу 15 ангстремів при значно нижчому тиску та температурі. Де і коли виникає фаза Команда помістила порошковий тальк у алмазну ковадлу — пристрій для стискання невеликих зразків до екстремального тиску. Потім вони відстежували зміни кристалів за допомогою синхротрону, джерела рентгенівського випромінювання високої інтенсивності. Рентген показав, що розширена кристалічна структура з’являється глибоко під землею, під тиском, що відповідає приблизно 60 милям під поверхнею Землі, при температурі близько 662°F (350°C). Цей тиск відповідає умовам гірських порід на глибині близько 56 миль у холодній плиті, за даними глобальних теплових моделей. У чистій воді або лише у солі тальк пропускав фазу 15 ангстремів і безпосередньо переходив у фазу 10 ангстремів. Це вказує, що поєднання солі та слабкої лужності спричиняє додаткове поглинання води. Зміни глибокого водного балансу Фаза 15 ангстремів утримує значно більше води, ніж звичайний тальк, приблизно в 8 разів більше води, пов’язаної зі структурою. Коли пізніше вона стискається до 10 ангстремів на глибині близько 103 миль, близько двох третин води виділяється в навколишні породи. Це додаткове зберігання дозволяє більшій частині поверхневої води проникати всередину гідратованих мінералів. Також це означає, що новий потік води може виділятися глибше, ніж очікувалося. Вода на глибині знижує температуру плавлення порід і послаблює розломи, що впливає на постачання магми та характер землетрусів. Уроки від тальку та води Землі Вода, що виділяється з опускаючої плити, допомагає утворювати магму для вулканічних дуг, зазначає USGS. Глибше виділення через стискання тальку може змінити місце початку плавлення. У прикладі холодної плити команда виявила типовий джерельний рівень на глибині близько 97 миль, що відповідає лабораторним межам для фази 10 ангстремів. Це співпадіння натякає, що перехід 15 ангстремів → 10 ангстремів може визначати розташування дуг. Кількість землетрусів у цьому регіоні зменшувалася між приблизно 47 і 78 милями, а потім зростала між 93 і 124 милями. Ці ділянки збігаються з ростом фази 15 ангстремів та її наступним дегідратаційним процесом. Польові геологи можуть шукати стародавні високонапірні породи з проміжками 15 ангстремів та їх властивостями набрякання, подібними до смектиту. Геофізики можуть відстежувати провідність або сейсмічні сигнали додаткової води на цих глибинах. Майбутні моделі повинні враховувати хімію рідин, а не лише тиск і температуру. За наявності відповідних рідин тальк може грати більшу роль у глибокому водному циклі Землі, ніж раніше вважалося. Дослідження опубліковане у журналі Nature Communications.

Глобальне дослідження, у межах якого проаналізували понад 2000 підводних каньйонів, показало: саме крутість морського дна найкраще передбачає місця їхнього формування. Роботу виконала німецька дослідницька група, що вивчала континентальні окраїни по всьому світу. Дослідження очолювала Анне Бернгардт, PhD, з Вільного університету Берліна, чия наукова діяльність зосереджена на тому, як узбережжя та континентальні межі Землі змінюються протягом геологічного часу. Підводний каньйон — це глибока підводна долина, що врізається в континентальний схил і спрямовує осади та вуглець у глибокий океан. Нові результати показують, що такі каньйони «полюбляють» круті схили й не потребують річки безпосередньо над ними. «Наш аналіз демонструє, що тектонічні та термічні процеси, які формують океанічне дно, визначають місця виникнення каньйонів. А ці глибокі підводні долини стають основними каналами транспортування осадів і вуглецю в глибоке море, впливаючи на клімат Землі впродовж геологічних масштабів часу», — зазначила Бернгардт. Команда також повідомляє про певний «конкурентний» аспект. Коли каньйон отримує доступ до прибережних осадів, він може перехоплювати більше матеріалу, ніж сусідні каньйони, і зростати швидше. Підводні каньйони та схил Континентальний схил — це ділянка морського дна, що спадає від мілководного шельфу вглиб океану. Він формується під впливом руху літосферних плит, охолодження земної кори, накопичення або втрати осадів. На крутих схилах гравітація легше запускає ерозійні процеси та підтримує їх. Такі схили особливо вразливі до зсувів. Ця нестабільність, тобто схильність схилів руйнуватися під власною вагою, може ініціювати зародження каньйонів, які згодом прорізаються дедалі вище в бік узбережжя. Швидкі турбідітні потоки — густі хмари піску та мулу, що рухаються схилом під дією гравітації — часто трапляються в каньйонах та навколо них. Згідно з недавнім оглядом, такі потоки щороку захоронюють близько 62–90 млн тонн наземного вуглецю в морських осадах. Це поховання відбувається нерівномірно: у районах з великим числом каньйонів і крутим рельєфом здатність транспортувати та накопичувати вуглець значно вища, особливо коли голови каньйонів з’єднані з прибережними джерелами осадів. Річки та підводні каньйони Каньйони не потребують річок для зародження, але річки можуть підсилювати їхній розвиток. Коли каньйон просувається в бік шельфу, осади, що надходять від річок або прибережних течій, можуть підтримувати його активність. Під час льодовикових мінімумів, коли рівень моря падав, берегова лінія просувалася вперед, і більше річок, ймовірно, впадали прямо в каньйони. Це збільшувало кількість осадів, що досягали глибоководних зон. Попередні дослідження показали, що каньйони, пов’язані з берегом, частіше трапляються там, де шельфи вузькі та круті. Міцність корінних порід і велика водність річок також мають значення, адже забезпечують грубий матеріал, який сприяє ерозії. Коли рівень моря зріс, багато таких зв’язків зникло. Однак ті каньйони, що їх зберегли, продовжували транспортувати осади та вуглець у глибоке море. Перевірка теорії Команда використала аналіз точкових патернів — статистичний метод, що визначає, чи певні об’єкти розташовані щільніше, ніж випадково. Дослідники розглянули кожен каньйон як окрему точку й перевірили, які фактори найкраще пояснюють їхнє розташування. Було зіставлено 16 можливих предикторів — від крутості схилу та ширини шельфу до сейсмічної активності й товщини осадів. Вибір найкращої моделі базувався на інформаційному критерії Акаіке, який оцінює поєднання точності та простоти. Крутість морського дна виявилася найсильнішим предиктором і для каньйонів, що цілком лежать на схилі, і для тих, що врізані в шельф. Крутість шельфу також допомагає прогнозувати, які каньйони просуваються в бік узбережжя. Щоб перевірити, чи каньйони групуються частіше, ніж прогнозує модель, команда протестувала залишкові патерни за допомогою пуассонівського процесу — математичної моделі випадкового розподілу точок. Тести показали, що коли каньйон досягає шельфу, він може «пригнічувати» розвиток сусідніх, перехоплюючи більше осадів. Чому це важливо Підводні каньйони транспортують та похороняють органічний вуглець у глибокому морі. Це довготривале поховання робить морське дно вуглецевим поглиначем, який зберігає більше вуглецю, ніж вивільняє, і таким чином впливає на клімат протягом мільйонів років. Краще розуміння того, де формуються каньйони, допомагає вдосконалювати моделі Землі, а також визначати райони, де вуглець потрапляє в глибокі води найефективніше. «Ці процеси розгортаються протягом величезних геологічних масштабів часу й важко піддаються спостереженню, оскільки відбуваються глибоко під поверхнею океану. Саме тому ми використали статистичне моделювання й глобальні дані, щоб краще зрозуміти, як утворюються підводні каньйони», — сказав Вольфганг Шванггарт з Інституту наук про довкілля та географію Потсдамського університету. Висновки мають значення і для безпеки. Швидкі потоки осадів у каньйонах здатні пошкоджувати підводні кабелі та трубопроводи, тому точні карти каньйонів і системи моніторингу є вкрай важливими. Дослідження опубліковане в журналі Science Advances.

З точки зору споживача одним із позитивних кроків Apple цього року було збереження цін на серію iPhone 17 на рівні минулого року. Фактично, компанія запровадила поступові оновлення вбудованої пам’яті, а також почала пропонувати базовий обсяг у 256 ГБ за ту саму ціну в 799 доларів, що й стандартна модель iPhone 17 у США. Схоже, що Samsung (знову!) взяла приклад з Apple, і це гарна новина для шанувальників Galaxy. Згідно з новим повідомленням південнокорейського видання Newspim, базова модель Samsung Galaxy S26 може коштувати 799 доларів — аналогічно до базової моделі Galaxy S25 цього року. Раніше повідомлялося, що Samsung нарешті підвищить ціни на серію Galaxy S26. Але в останньому звіті стверджується протилежне. У ньому зазначається, що оскільки Apple не підвищувала ціни на iPhone 17 цього року, то, аби залишатися конкурентоспроможною, Samsung також, імовірно, заморозить ціни на свої флагмани наступного року — принаймні на базову модель. Базовий iPhone 17 став величезною «дійною коровою» для Apple. Здається, значні оновлення та вдвічі більший обсяг пам’яті за ту саму ціну, що й у торішньої моделі, зробили свою справу. Samsung нібито прагне дотримуватися тієї ж стратегії та розраховує на певний успіх. Повідомляється, що Samsung планує деякі оновлення для базової версії Galaxy S26, зокрема зменшення товщини телефону до 6,9 мм — на 0,3 мм менше, ніж у Galaxy S25. Крім того, компанія хотіла представити акумулятор ємністю 4900 мА·год. Але, згідно з нещодавнім звітом та даними Newspim, Galaxy S25 отримає лише на 300 мА·год більшу ємність, тоді як його старша модель, Galaxy S26+, отримає акумулятор на 4900 мА·год. Представник Samsung Electronics сказав: «Незвично, щоб такий рівень коригування відбувався, коли дизайн майже завершений». Також він додав: «Samsung Electronics буде важко випустити базову модель, яка дорожча за iPhone. Якщо ціновий бар’єр входу буде занадто високим порівняно з конкурентами, це створить середовище, де нелегко завоювати вибір споживачів». Galaxy S26 Ultra, як очікується, отримає деякі оновлення, такі як покращені сенсори камери, найшвидша дротова та бездротова зарядка, камера-острів, подібний до того, що є в Galaxy Z Fold7, та інше. Поки що сприймайте цю інформацію з певною часткою скептицизму. Напишіть у коментарях нижче, чи вважаєте ви Galaxy S26 привабливою покупкою за 799 доларів, враховуючи розкриті характеристики.

Інструменти штучного інтелекту, якими ми користуємося щодня — від голосових помічників до генераторів зображень — не існують у якомусь невидимому хмарному просторі. Вони працюють на потужних комп’ютерах, розміщених у величезних дата-центрах. І ці центри зовсім не тихо собі гудуть. Вони поглинають електроенергію, мов губки, і споживають величезні обсяги води для охолодження. І чим стрімкіше зростає використання ШІ, тим більшим стає попит на машини, що його забезпечують. Масштаб впливу ШІ величезний До 2030 року, якщо ШІ продовжить зростати такими темпами, він може виробляти від 24 до 44 мільйонів метричних тонн вуглекислого газу щороку. Це все одно що додати на дороги ще від 5 до 10 мільйонів автомобілів. І це не лише про викиди. Інфраструктура ШІ може також споживати від 731 до 1 125 мільйонів кубічних метрів води на рік. Це приблизно стільки, скільки за рік використовують у побуті від 6 до 10 мільйонів американців. Ці цифри — не про далеке майбутнє. Йдеться лише про наступні п’ять років. Кліматичні наслідки зростання ШІ Новий аналіз виконала команда дослідників під керівництвом Феньці Ю, професора інженерії енергетичних систем у Корнельському університеті. Дослідники не просто порахували сервери й навмання оцінили енергоспоживання. Вони провели три роки, збираючи фінансові, виробничі та маркетингові дані по всій технологічній індустрії. Команда також додала дані, специфічні для різних регіонів, — про енергомережі, водопостачання та кліматичні умови. «Штучний інтелект змінює кожен сектор суспільства, але його швидке зростання має реальний слід в енергоспоживанні, воді та вуглеці», — сказав Ю. «Наше дослідження покликане відповісти на просте запитання: з огляду на масштаби буму обчислень для ШІ, якою буде його екологічна траєкторія? І головніше: які рішення здатні направити її до сталості?» Шлях уперед Добра новина в тому, що якщо все зробити правильно, шкоду можна суттєво зменшити. Дослідження пропонує дорожню карту, яка може скоротити викиди вуглецю приблизно на 73%, а використання води — на 86% порівняно з найгіршими сценаріями. План потребує узгодженості в трьох ключових сферах: де будуються дата-центри, як генерується електроенергія та наскільки ефективно працюють самі центри. «Чарівної кулі тут немає, — сказав Ю. — Розміщення, декарбонізація мережі та ефективні операції працюють разом — саме так досягаються скорочення близько 73% вуглецю та 86% води». Розташування має велике значення Одна з найбільших проблем полягає в тому, що багато дата-центрів будують у регіонах, де й так бракує води. Наприклад, Невада та Аризона вже відчувають її дефіцит. Будівництво технологічних об’єктів із великим споживанням лише погіршує ситуацію. Навіть у таких регіонах, як Північна Вірджинія, де вже зосереджено багато дата-центрів, місцева інфраструктура працює на межі. Це стосується і електромереж, і водних систем. Дослідження показало, що вибір місця з меншим водним навантаженням та кращими стратегіями охолодження може скоротити споживання води наполовину. А якщо додати зеленішу електроенергію та ефективнішу роботу, сукупна економія води може сягнути 86%. До найкращих локацій належать штати Середнього Заходу та вітрові регіони — Техас, Монтана, Небраска, Південна Дакота. Вони мають кращий баланс чистішої енергії та стабільних водних ресурсів. Нью-Йорк також отримав високі оцінки завдяки поєднанню ядерної, гідро- та відновлюваної енергії. Але навіть там потрібно впроваджувати ефективніше охолодження. Навіть чисті мережі не встигають Чиста енергетика зростає, але не настільки швидко, щоб наздогнати потреби ШІ. Якщо тенденції збережуться, викиди можуть зрости приблизно на 20%. «Навіть якщо кожна кіловат-година стає чистішою, загальні викиди можуть зростати, якщо попит на ШІ зростає швидше, ніж декарбонізується енергомережа», — зазначив Ю. «Рішення — прискорити перехід до чистої енергії саме в тих регіонах, де розширюються обчислення для ШІ». Дослідники виявили, що навіть у найоптимістичнішому сценарії розвитку чистої енергетики викиди зменшаться лише на 15%. Це все одно залишає приблизно 11 мільйонів тонн CO₂. Для усунення цієї кількості знадобилося б 28 гігават вітрової або 43 гігавати сонячної енергії — величезний обсяг. Як ШІ може зменшити власний слід Покращення технологій також може суттєво допомогти. Ефективніше рідинне охолодження та розумніше завантаження серверів можуть зменшити викиди ще на 7% і скоротити споживання води на 29%. У поєднанні з іншими заходами загальна економія води зростає приблизно до 32%. Але нічого з цього не станеться само собою. І поки компанії на кшталт OpenAI та Google змагаються у будівництві нових дата-центрів, часу на правильні рішення дедалі менше. «Це момент масштабного будівництва, — сказав Ю. — Вибір інфраструктури для ШІ, який ми зробимо у цьому десятилітті, визначить, чи прискорить ШІ кліматичний прогрес, чи стане новим екологічним тягарем». Повне дослідження було опубліковане в журналі Nature Sustainability.

Ґрунтовне дослідження, опубліковане у травні 2023 року, показало, що внутрішнє ядро Місяця — це насправді твердий шар, густина якого подібна до густини заліза. Дослідники сподіваються, що це допоможе завершити тривалу суперечку про те, є серцевина Місяця твердою чи розплавленою, а також сприятиме точнішому розумінню історії Місяця — і, відповідно, історії всієї Сонячної системи. «Наші результати, — пише команда під керівництвом астронома Артура Бріяу з Французького національного центру наукових досліджень, — ставлять під питання еволюцію магнітного поля Місяця завдяки демонстрації існування внутрішнього ядра та підтримують сценарій глобального перевороту мантії, що дає суттєві уявлення про часову шкалу місячного бомбардування в перший мільярд років Сонячної системи». Щоб побачити короткий відеопідсумок їхніх висновків, дивіться ролик нижче: Як досліджують внутрішню будову Місяця? Найефективніший спосіб визначити внутрішній склад об’єктів Сонячної системи — це сейсмічні дані. Те, як акустичні хвилі від «місяцетрусів» проходять крізь матеріал і відбиваються від різних шарів, дозволяє створити детальну карту надр планети або супутника. У нас є сейсмічні дані «Аполлонів», але їхня роздільна здатність занадто низька, щоб точно визначити стан внутрішнього ядра. Відомо, що існує рідкий зовнішній шар, але що він охоплює — досі предмет дискусій. Моделі як із твердим внутрішнім ядром, так і повністю рідким ядром однаково «працюють» із наявними даними. Щоб остаточно з’ясувати, що всередині, Бріяу та його колеги зібрали дані космічних місій та результати лазерної дальнометрії, щоб створити профіль різних характеристик Місяця — ступеня його деформації земним тяжінням, коливань відстані від Землі, густини тощо. Потім вони порівняли ці спостереження з моделями різних типів ядра, щоб знайти найточнішу відповідність. Що ж вони виявили? По-перше, найточніші моделі вказують на активний переворот у глибинах місячної мантії: густіші матеріали опускаються до центру, а легші піднімаються. Цей процес давно розглядають як пояснення появи певних елементів у місячних вулканічних регіонах, і нові результати укріплюють цю гіпотезу. Команда також встановила, що ядро Місяця дуже схоже на земне — із зовнішнім рідким шаром і твердим внутрішнім ядром. За їхніми моделями: радіус зовнішнього ядра ≈ 362 км радіус внутрішнього ядра ≈ 258 км Тобто близько 15% радіуса всього Місяця. Густина внутрішнього ядра становить приблизно 7822 кг/м³ — майже як у заліза. Цікаво, що ще у 2011 році команда під керівництвом планетологині NASA Рене Вебер отримала дуже схожі дані: внутрішнє ядро радіусом близько 240 км і густиною ~8000 кг/м³. Результати Бріяу та його команди підтверджують ці ранні висновки й утворюють вагому доказову базу на користь того, що ядро Місяця подібне до земного. Це має важливі наслідки для розуміння еволюції Місяця. Чому це важливо? Відомо, що незабаром після формування Місяць мав потужне магнітне поле, яке почало слабшати приблизно 3,2 млрд років тому. Магнітні поля створюються рухом та конвекцією у рідких ядрах, тому склад місячної серцевини — ключ до розуміння, чому поле зникло. З огляду на те що людство планує повернення на Місяць у найближчі роки, можливо, нам не доведеться довго чекати на сейсмічне підтвердження цих моделей. Дослідження опубліковано в журналі Nature.

Проблеми зі сном, такі як безсоння та неспокійний відпочинок, є поширеною скаргою в сучасному світі. Багатьом людям бракує належної кількості або якості нічного відновлення. У пошуках натуральних та безпечних засобів для покращення сну лікарі та дієтологи все частіше звертають увагу на вишневий сік. Дослідження показують, що цей напій, особливо сік із терпких сортів вишні (таких як Монморансі), може не лише покращити ефективність сну, але й принести користь для здоров’я мозку та імунітету. Його секрет полягає у унікальному хімічному складі, який природним чином сприяє розслабленню та сонливості, пише Pixelinform. Причина, чому кисло-вишневий сік так ефективно допомагає заснути, пов’язана з двома ключовими компонентами. По-перше, вишні є одним з небагатьох природних джерел мелатоніну — гормону, який безпосередньо регулює наш цикл сну та неспання. Саме мелатонін дає тілу сигнал про те, що настав час відпочивати. По-друге, вишні містять значну кількість триптофану. Це незамінна амінокислота, яку наш організм використовує для синтезу серотоніну, а вже з нього — того самого мелатоніну. Таким чином, вишневий сік діє у двох напрямках: він дає тілу готовий мелатонін і водночас надає “будівельні матеріали” для виробництва власного. Дослідження показують, що цей напій, особливо сік із терпких сортів вишні, може не лише покращити ефективність сну, але й принести користь для здоров’я мозку та імунітету. Щоб досягти бажаного ефекту, не обов’язково пити сік літрами. Хоча деякі дослідження використовували дози близько 225 мл двічі на день, лікарі зазначають, що позитивний вплив можна відчути і від меншої кількості. Для початку можна спробувати вживати близько 120-150 мл (приблизно пів склянки) чистого соку або 30-50 мл концентрованого вишневого соку, розведеного водою. Оптимальний час для прийому — за 1-2 години до запланованого сну. Це дає організму достатньо часу, щоб засвоїти мелатонін і триптофан та почати процес розслаблення. Окрім позитивного впливу на сон, попередні дослідження показують, що терпкий вишневий сік має й інші переваги. Спортсмени цінують його за здатність прискорювати відновлення після фізичних навантажень та зменшувати м’язовий біль. Також є дані про його здатність знижувати маркери запалення в організмі, покращувати реакцію імунної системи та, завдяки зниженню артеріального тиску і рівня холестерину, потенційно знижувати ризик когнітивного спаду. Однак, як і з будь-яким продуктом, варто пам’ятати про потенційні ризики. По-перше, у деяких людей може виникнути алергічна реакція. По-друге, вишневий сік містить вуглеводи та натуральні цукри, що може бути важливим для людей з діабетом або тих, хто дотримується низьковуглеводної дієти. Також варто проконсультуватися з лікарем, перш ніж вводити сік у щоденний раціон, якщо ви приймаєте будь-які ліки. Хоча відомих взаємодій немає, теоретично він може взаємодіяти з препаратами так само, як і добавки мелатоніну. Забудьте про безсоння: всього пів склянки цього соку допоможуть швидко і міцно заснути читайте на сайті Pixel.inform.

Зустріти людину, з якою легко і комфортно з першої хвилини, — справжнє диво, яке багато хто вважає подарунком долі. Але що, якщо зірки справді спочатку визначили деякі союзи як ідеальні? Астрологія стверджує, що існують пари знаків Зодіаку, які ніби створені один для одного. Вони не просто мають високу сумісність; вони доповнюють партнера саме там, де це життєво необхідно. У таких союзах відмінності не руйнують стосунки, а навпаки, роблять їх міцнішими, дозволяючи прожити разом довге і щасливе життя, пише Pixelinform. Телець і Рак: надійність зустрічає ніжність Ця пара є втіленням домашнього затишку та абсолютної стабільності. Практичний Телець, що міцно стоїть на землі (стихія Землі), дає чутливому Раку (стихія Води) те, чого той підсвідомо прагне найбільше — надійний тил, безпеку та впевненість у завтрашньому дні. У свою чергу, емоційний та турботливий Рак вчить прагматичного Тельця виявляти почуття, відкриваючи йому глибину душевної близькості, а не лише матеріального комфорту. Їхні стихії ідеально взаємодіють: вода робить землю родючою, а земля дає воді форму та напрямок. Телець м’яко заспокоює тривожність Рака, а Рак пом’якшує вроджену впертість Тельця, створюючи атмосферу повного прийняття. Близнюки і Діва: спілкування на одній хвилі На перший погляд, легковажні Близнюки та педантична Діва здаються повною протилежністю. Близнюки — це вічний рух і хаос ідей, тоді як Діви — втілення практичності та порядку. Однак секрет їхньої дивовижної сумісності криється у спільному покровителі — Меркурії. Ця планета наділяє обох гострим інтелектом та любов’ю до спілкування. Вони можуть говорити годинами і ніколи не втомляться один від одного. Близнюки вчать Діву легше ставитися до життя і не зациклюватися на дрібницях, а Діва допомагає вітряним Близнюкам “приземлитися” і довести свої геніальні проекти до логічного завершення. Їхні стосунки просочені взаємною повагою та вдячністю. Лев і Водолій: вогонь і повітря створюють феєрверк Це союз двох надзвичайно яскравих індивідуальностей, які, всупереч логіці, не гасять одна одну, а розпалюють ще сильніше. Царствений Лев (Вогонь) обожнює бути в центрі уваги, тоді як незалежний Водолій (Повітря) живе за власними, часто ексцентричними правилами. Здавалося б, конкуренція неминуча, але магія в тому, що Водолій зовсім не претендує на трон Лева, а Лев щиро захоплюється інтелектом та оригінальністю Водолія. Повітря роздмухує полум’я: Водолій привносить у життя Лева свіжий погляд та інтелектуальну глибину, а Лев дарує Водолію пристрасть та щедрість. Обидва цінують свободу, тому в їхній парі немає місця задушливим ревнощам. Овен і Стрілець: вічний двигун пристрасті Коли зустрічаються два вогняних знаки, чекайте на вибух. Овен і Стрілець миттєво відчувають споріднену душу — їх об’єднує нестримна енергія, любов до пригод та вроджений оптимізм. Імпульсивний Овен дає рішучість діяти “тут і зараз”, а філософський Стрілець перетворює будь-яку дію на захоплюючу авантюру. Разом вони готові спонтанно вирушити в подорож чи підкорювати нові вершини. Звичайно, їхнє життя не позбавлене конфліктів, адже обидва запальні та прямолінійні. Але головна перевага цієї пари в тому, що вони абсолютно не тримають образ. Вони голосно сваряться, випускають пару і вже за п’ять хвилин знову є найкращими друзями та пристрасними коханцями. Скорпіон і Риби: глибина почуттів і розуміння Дві водні стихії створюють пару, де панує майже телепатичний зв’язок. Скорпіон і Риби відчувають настрій один одного на відстані, для них інтуїція та емоції завжди важливіші за слова. Це один із найромантичніших і найглибших союзів у всьому Зодіаку. Пристрасний, сильний і часом ревнивий Скорпіон знаходить у Рибах те, чого йому бракує, — щиру відданість, м’якість і готовність прийняти його складний характер. У свою чергу, мрійливі Риби отримують від Скорпіона той захист, рішучість і міцний “якір”, якого їм так не вистачає у реальному світі. Риби вчать Скорпіона прощенню, а Скорпіон вчить Риб впевненості. Овен і Водолій: коли протилежності працюють разом Впевнені в собі Овни та непередбачувані Водолії — пара, яка дивує своєю несподіваною сумісністю. Ці двоє настільки не схожі, що здаються вихідцями з різних планет, але саме це і робить їхній союз особливим. Вогняний Овен мотивує інтелектуального Водолія на реальні дії, не даючи йому застрягти у хмарах теоретичних роздумів. Натомість, Водолій допомагає імпульсивному Овну зупинитися і подумати, перш ніж бігти стрімголов. Обидва знаки понад усе цінують незалежність, тому в їхніх стосунках немає місця задушливому контролю. Вони захоплюються один одним: Овен цінує оригінальність та інтелект Водолія, а Водолій — сміливість та рішучість Овна. Звичайно, астрологічна сумісність — це лише один із факторів, що впливають на стосунки. Навіть найідеальніша пара за гороскопом може розвалитися, якщо партнери не готові працювати над стосунками, чути один одного та йти на компроміси. І навпаки, “несумісні” знаки часто живуть у щасливому шлюбі, доводячи, що щира любов сильніша за будь-які зіркові прогнози. Проте, знання особливостей свого знака і знака партнера допомагає краще розуміти його реакції та знаходити гармонію. Дарунок долі: 6 пар знаків Зодіаку, яким судилося бути разом читайте на сайті Pixel.inform.

Власники смартфонів Pixel, випущених у 2021 році та пізніше, отримують доступ до функції запису телефонних розмов. Компанія Google анонсувала впровадження цієї можливості у вересні. Для активації функції потрібне встановлення листопадового оновлення Feature Drop та версії 198 програми Google Phone. Функція запису стає доступною в меню налаштувань Phone через розділ Call Assist. Після увімкнення користувачі можуть налаштувати автоматичний запис дзвінків від абонентів, які не занесені до контактної книги, або вибрати певні номери для запису. З’являється також можливість ручного запуску запису безпосередньо під час розмови за допомогою спеціальної кнопки. Система автоматично інформує учасників розмови про початок запису попереджувальним повідомленням або звуковим сигналом відповідно до законодавчих вимог. Обійти це повідомлення неможливо.

Відкриття гробниці Тутанхамона Говардом Картером, що відбулося понад століття тому в єгипетській Долині Царів, досі вважається однією з найвизначніших археологічних подій в історії. Однак за блиском золота та тріумфальними заголовками ховалася моторошна правда, яку команда Картера, схоже, свідомо приховувала. Нові дослідження архівних записів та фотографій проливають світло на жахливі подробиці розкопок, пропонуючи раціональне пояснення тому, чому першовідкривачі так боялися бути “проклятими”. Легенда про прокляття фараона, що нібито несе смерть кожному, хто потривожить мумію, поширилася світом після серії дивних смертей, зокрема фінансового спонсора Картера, лорда Карнарвона. Проте, схоже, Картер боявся не надприродної відплати, а цілком реального громадського осуду за те, що вони насправді зробили з тілом царя, пише T4. У своїх журналах Картер описував відчайдушні, але марні спроби розм’якшити смолу: саркофаг виставляли під палюче єгипетське сонце, де температура сягала 65 градусів Цельсія, і навіть використовували спеціальні лампи. Коли нічого не допомогло, команда вирішила застосувати грубу силу. Проблема, з якою зіткнулася команда, була безпрецедентною. Під час похоронного ритуалу в 1323 році до нашої ери стародавні жерці вилили на мумію величезну кількість ритуальних олій та смол. За 3300 років ця суміш затверділа, перетворившись на надзвичайно міцний, схожий на клей матеріал, який намертво приклеїв тіло Тутанхамона та його знамениту золоту маску до дна труни. У своїх журналах Картер описував відчайдушні, але марні спроби розм’якшити смолу: саркофаг виставляли під палюче єгипетське сонце, де температура сягала 65 градусів Цельсія, і навіть використовували спеціальні лампи. Коли нічого не допомогло, команда вирішила застосувати грубу силу. Як зазначає Елеонора Добсон з Бірмінгемського університету, розтин був жахливим. Те, що відбулося далі, було не науковим дослідженням, а радше жорстоким розчленуванням. Як зазначає Елеонора Добсон з Бірмінгемського університету, розтин був жахливим. Картер та анатоми Дуглас Деррі та Салех Бей Хамді взяли звичайні ножі, нагрівали їх у полум’ї до червоного кольору і буквально почали вирубувати мумію з труни. Вони використовували зубила та молотки, щоб відокремити рештки від золотого саркофага. Щоб зняти знамениту золоту маску, команді довелося обезголовити Тутанхамона. Вони відрубали йому руки на рівні плечей, ліктів та кистей, ноги — на рівні стегон, колін та щиколоток, а тулуб розпиляли навпіл, відрізавши його від тазу. Зрештою, тіло фараона було розібрано на понад десяток окремих частин, щоб вилучити їх разом із коштовностями, що застрягли у смолі. Щоб зняти знамениту золоту маску, команді довелося обезголовити Тутанхамона. Зрозуміло, чому Картер не включив ці моторошні деталі до своєї тріумфальної серії книг про знахідки. Розкриття такого зневажливого ставлення до королівської мумії викликало б скандал. Шокуючі фотографії розчленування, що зберігаються в Інституті Гріффіта при Оксфорді, підтверджують цей факт. Пізніше, як виявили дослідження у 1960-х роках, останки Тутанхамона були недбало склеєні разом гарячим парафіном та смолою, щоб імітувати неушкоджене тіло для виставки — жахлива реконструкція, що приховувала жорстокість процесу. Таким чином, “прокляття”, якого боявся Картер, було викриттям його методів. Картер не включив моторошні деталі до своєї тріумфальної серії книг про знахідки. Сьогодні наукова спільнота розділилася в оцінках. Деякі дослідники, як Добсон, закликають до етичного переосмислення спадщини Картера, вважаючи каліцтво тіла невиправданим. Інші, як єгиптолог Айдан Додсон, захищають Картера, стверджуючи, що, враховуючи обмежені ресурси 1920-х років, він діяв якнайкраще і значно випереджав свій час як польовий археолог. Проте незаперечним залишається факт, що за лаштунками найбільшого археологічного відкриття XX століття ховалася таємниця, набагато страшніша за будь-яку містичну легенду. Не пропустіть: Фінансовий кошмар: вчені назвали тварину, яку найскладніше прогодувати в умовах зоопаркуThe post Археологи розкрили моторошну правду про гробницю Тутанхамона: чого Говард Картер боявся більше за “прокляття” first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Світові викиди від спалювання викопного палива у 2025 році прогнозуються на новому історичному максимумі, причому всі джерела — вугілля, газ і нафта — сприяють цьому зростанню. Водночас наш новий глобальний огляд викидів вуглецю та поглиначів показує, що щонайменше 35 країн мають плани декарбонізації. Австралія, Німеччина, Нова Зеландія та багато інших країн демонструють статистично значне зниження викидів вуглецю з викопного палива протягом останнього десятиліття, при цьому їхні економіки продовжували зростати. Викиди Китаю також зростають значно повільніше, ніж за останні тенденції, і можуть залишитися стабільними до кінця року. Під час зустрічі світових лідерів і делегатів у Бразилії на Глобальному кліматичному саміті ООН COP30 багато країн, які подали нові зобов’язання щодо скорочення викидів до 2035 року, демонструють підвищену амбіційність. Але якщо ці зусилля не будуть суттєво масштабовані, поточні глобальні температурні тенденції значно перевищать ціль Паризької угоди, яка передбачає обмеження глобального потепління значно нижче 2°C. Викиди викопного палива знову зростуть у 2025 році Разом із колегами зі 102 дослідницьких установ світу, Global Carbon Project сьогодні опублікував  Global Carbon Budget 2025 — щорічний звіт про джерела та поглиначі вуглецю у світі. Ми також публікуємо основні наукові досягнення, що дозволяють точніше визначати глобальні антропогенні та природні джерела й поглиначі CO₂. Поглиначі вуглецю — це природні або штучні системи, наприклад ліси, які поглинають більше CO₂ з атмосфери, ніж виділяють. Глобальні викиди CO₂ від використання викопного палива продовжують зростати. У 2025 році очікується зростання на 1,1%, після аналогічного зростання у 2024 році. Всі види палива сприяють зростанню: викиди від природного газу зросли на 1,3%, нафти — на 1,0%, вугілля — на 0,8%. Загалом викопне паливо виробить 38,1 мільярда тонн CO₂ у 2025 році. Не все погано. Наше дослідження показує, що викиди від провідного емітента — Китаю (32% світових викидів CO₂) — зростатимуть значно повільніше, ніж протягом останнього десятиліття, всього на 0,4%. Викиди Індії (8% світових) прогнозуються зростанням на 1,4%, також нижче недавніх тенденцій. Водночас викиди США (13% світових) та ЄС (6% світових) очікуються вищими за останні тенденції. Для США прогнозоване зростання на 1,9% обумовлено холодним початком року, збільшенням експорту зрідженого газу (LNG), зростанням споживання вугілля та більш високим попитом на електроенергію. Викиди ЄС очікуються зростанням на 0,4%, що пов’язано з меншим виробництвом гідро- та вітроенергії через погодні умови, що призвело до зростання виробництва електроенергії з LNG. Невизначеність даних також передбачає можливість відсутності зростання або невеликого зниження. Зниження викидів від змін у використанні земель У позитивних новинах: чисті викиди вуглецю від змін у землекористуванні (вирубка лісів, деградація, відновлення лісів) знизилися за останнє десятиліття. У 2025 році вони очікуються на рівні 4,1 млрд тонн CO₂, проти середнього щорічного показника 5 млрд тонн у попередні десять років. Постійна вирубка лісів залишається найбільшим джерелом викидів. Ця цифра враховує також 2,2 млрд тонн CO₂, поглиненого людськими програмами відновлення лісів щорічно. Три країни — Бразилія, Індонезія та Демократична Республіка Конго — забезпечують 57% глобальних чистих викидів від змін у землекористуванні. У сумі з викидами від викопного палива загальні антропогенні викиди CO₂ досягнуть 42,2 млрд тонн у 2025 році. Цей показник зростав у середньому на 0,3% на рік за останнє десятиліття проти 1,9% у попереднє (2005–2014). Стагнація природних поглиначів Природні поглиначі вуглецю в океані та наземних екосистемах поглинають близько половини всіх антропогенних викидів. Але нові дані свідчать, що їхня здатність не зростає так, як очікувалося. Океанський поглинач залишався відносно стабільним з 2016 року через кліматичну мінливість та вплив теплових хвиль у океані. Наземний поглинач CO₂ був відносно стабільним з 2000 року, з істотним падінням у 2024 через теплі умови Ель-Ніньо на фоні рекордного глобального потепління. Попередні оцінки на 2025 рік показують відновлення цього поглинача до рівня до Ель-Ніньо. З 1960 року негативний вплив зміни клімату на природні поглиначі, особливо на наземні, обмежив їхній потенціал, залишаючи більше CO₂ в атмосфері — концентрація зросла додатково на 8 ppm. У 2025 році атмосферні рівні CO₂ очікуються трохи вище 425 ppm. Глобальний прогрес Попри зростання викидів, є ознаки прогресу в переході на низьковуглецеву енергетику та управлінні землями. 35 країн знизили викиди викопного вуглецю за останнє десятиліття, при цьому економіка росла. Багато країн, включно з Китаєм, переходять на чистішу енергетику, що значно сповільнило зростання викидів. Існуючі політики під скорочення викидів за Паризькою угодою прогнозують глобальне потепління на 2,8°C до кінця століття — покращення проти попередніх 3,1°C, хоча частково завдяки змінам методології. Нові зобов’язання до 2035 року демонструють підвищену амбіційність, але цього все одно недостатньо для досягнення мети Паризької угоди (<2°C). При нинішніх рівнях викидів глобальний вуглецевий бюджет — CO₂, який ще можна викинути перед досягненням певних температур — буде використаний за 4 роки для 1,5°C (170 Гт), 12 років для 1,7°C (525 Гт) та 25 років для 2°C (1 055 Гт). Висновок Оновлений глобальний вуглецевий бюджет демонструє невпинне зростання викидів CO₂ від викопного палива, але також показує вимірний прогрес у декарбонізації в багатьох країнах. Відновлення природних поглиначів — позитивний сигнал, хоча їхня чутливість до тепла та посухи висока. Загалом, звіт за 2025 рік свідчить, що ми знову не досягли піку викидів викопного палива і ще не почали швидке скорочення викидів, необхідне для стабілізації клімату.