В унікальному підземному середовищі, на межі Албанії та Греції, вчені зробили вражаюче відкриття, що розширює уявлення про колективну поведінку павукоподібних. У глибинах Сірчаної печери була виявлена колосальна веретеноподібна павутина, що простягається на 106 квадратних метрів. Її розміри настільки значні, що теоретично її площа достатня, аби в неї міг потрапити кит. Ця структура, ймовірно, є найбільшою колоніальною павутиною, яку коли-небудь знаходили. Проте, ця гігантська конструкція не є роботою однієї істоти. Дослідники, вивчивши щільність популяції, дійшли висновку, що павутина є домом для величезної колонії, що налічує приблизно 111 000 павуків, пише T4. Автор зображення: І. Урак та ін. / Підземна біологія / 2025 (CC BY 4.0) Ще більш дивовижним є те, що ця мегаструктура створена не одним видом. Генетичний аналіз зразків павутини показав, що в ній співіснують близько 69 000 домашніх павуків (Tegenaria domestica), також відомих як ткачі воронки сараю, та понад 42 000 павуків виду Prinerigone vagans. Автори дослідження підкреслюють, що це відкриття є «першим задокументованим випадком формування колоніальної павутини у цих видів», які зазвичай не виявляють такої складної соціальної взаємодії. Планування Сірчаної печери, де вчені виявили найбільшу у світі павутину.Автор зображення: І. Урак та ін. / Підземна біологія / 2025 (CC BY 4.0) Середовище, що породило цей феномен, є настільки ж унікальним, як і сама павутина. Сірчана печера, частиною якої є лабіринт камер і тунелів, вирізаних річкою Сарандапоро, характеризується екстремальними умовами. Глибоко всередині з джерел б’є багата на сірку вода, що надає печері запаху тухлих яєць, через що місцевість і отримала назву “Вромонер”, або “смердюча вода”. Це середовище унеможливлює фотосинтез, тому місцева екосистема базується на хемоавтотрофії. Основу харчового ланцюга складають мікроорганізми, які отримують енергію шляхом хімічних реакцій зі сполуками сірки. Ці сірколюбні бактерії утворюють “липку біоплівку”, що покриває стіни печери. Цей слизовий шар слугує основним джерелом їжі для личинок мошок та мух, які, в свою чергу, стають легкою здобиччю для павуків. Не випадково, що основна частина гігантської павутини розташована саме там, де команда зафіксувала «надзвичайно щільний рій маленьких мух-хірономід». Варто зазначити, що хоча павутина в Сірчаній печері є рекордною за розміром для колоніальних утворень, інші види здатні створювати гігантські павутини самостійно. Найбільш відомим прикладом є павук Дарвіна з Мадагаскару, який, маючи розмір з монету, будує кулясті павутини довжиною до 25 метрів над водоймами. Детальні результати цього відкриття опубліковані в журналі Subterranean Biology. Читайте за темою: Найсмертоносніший в світі павук мешкає лише в одному місці на ЗемліThe post Найбільша у світі павутина настільки велика, що може зловити кита (ФОТО) first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

На узбережжі Алгарве, серед дюн та вітрів Атлантики, вчені знайшли сліди, яким понад 80 тисяч років — і вони належать не людям, а неандертальцям. Це перші в історії відбитки ніг давніх родичів людини, знайдені на території Португалії. І хоча час стер багато їхніх слідів, ці залишилися, щоб розповісти історію про життя, яке давно згасло, але залишило на піску свій підпис. Відкриття зробила міжнародна команда науковців із Португалії, Іспанії, Італії, Данії, Гібралтару та Китаю. Їхнє дослідження, опубліковане у Scientific Reports, стало справжнім проривом у розумінні того, як неандертальці освоювали узбережжя Іберійського півострова наприкінці льодовикової епохи. Геолог і палеонтолог Карлос Нету де Карвалью з Лісабонського університету назвав знахідку «вікном у повсякденне життя» цих давніх людей. Перші відбитки виявили на двох пляжах — Монте Клерігу та Телейру. У першому місці, на схилі стародавньої дюни, дослідники знайшли 26 чітких слідів — від дорослих і дітей, навіть зовсім маленьких, яким, за оцінками, було трохи більше року. В іншому місці, на пляжі Телейру, в осадових породах зберігся лише один відбиток, але його форма вказує, що його могла залишити юна або доросла жінка. Поруч — сліди давніх птахів, що колись ходили по тій самій піщаній поверхні. Сліди гомінідів були виявлені у плейстоценових прибережних відкладеннях Ці сліди унікальні тим, що вони фіксують мить — буквально кілька секунд із життя неандертальців. Кістки чи знаряддя можна перенести або втратити, а слід — це пряме свідчення: ось тут вони стояли, бігли, можливо, гралися або полювали. За розміром і розташуванням слідів учені змогли визначити, що на дюнах перебувала група з кількох осіб — чоловіки, жінки, діти. Це говорить про те, що неандертальці жили сім’ями, мали соціальні зв’язки й розподіл обов’язків. Один зі слідів навіть перетинається з відбитками оленя. Це може свідчити, що неандертальці переслідували здобич — можливо, полювали або готували засідку. Такі сцени дозволяють буквально «зазирнути» у минуле і побачити, як вони рухалися, мислили і взаємодіяли зі своїм середовищем. Вчені також відновили ймовірний раціон мешканців цих прибережних поселень. Судячи з аналізу екологічних мереж і даних з інших місць, неандертальці в цих регіонах полювали на оленів, коней, зайців, а також доповнювали свій стіл морськими ресурсами — молюсками, рибою, можливо, водоростями. Це свідчить, що вони були надзвичайно гнучкими й добре пристосованими до життя біля океану. Відбитки, які пролежали під шарами піску десятки тисячоліть, тепер відкривають нам фрагмент щоденного життя істот, які колись дивилися на той самий океан, що й ми. Вони залишили лише кілька кроків — але цих кроків достатньо, щоб знову відчути їхню присутність. Можливо, саме тут, на цих дюнах Алгарве, неандертальська дитина зробила свої перші кроки. І ці кроки, через тисячі років, стали частиною історії всього людства.

Світ глибин продовжує дивувати — і часом навіть лякати. На дні біля Південних Сандвічевих островів, за понад 11 тисяч футів під поверхнею океану, дослідники натрапили на істоту, яку вже охрестили “губкою-куля смерті”. Її желеподібні відростки закінчуються круглими орбами, вкритими мікрогачками, якими вона ловить здобич. Хижі губки — відкриття, якого ніхто не очікував Ще кілька десятиліть тому вчені вважали, що всі губки — це мирні істоти, які просто фільтрують воду, вбираючи поживні частинки. Але у 1995 році ситуація змінилася. Біля берегів Франції знайшли Abestopluma hypogea — першу відому хижацьку губку, яка ловить дрібних ракоподібних своїми тендітними щупальцями та буквально ковтає їх живцем. Новий вид, поки що без офіційної назви, належить до родини Cladorhizidae, де всі представники — справжні морські хижаки. І “куля смерті” — не виняток. Її тіло всіяне дрібними гачками, здатними зачепити ізопод, амфіпод чи інші маленькі створіння, які необачно заповзають занадто близько. Монстр із Південного океану Губку знайшли під час експедиції The Nippon Foundation–Nekton Ocean Census на борту дослідницького судна R/V Falkor (too). Роботизований апарат ROV SuBastian занурився на глибину понад 3,6 км, щоб дослідити Південний Сандвічевий жолоб і вулканічні кратери поблизу островів Сандерс і Монтагу. Саме ця команда раніше вперше в історії зняла живого юного колосального кальмара — і тепер додала до списку відкриттів новий, майже фантастичний вид. “Сучасні технології — від точного картування дна до відео високої роздільності — дають нам змогу бачити місця, куди ніколи не ступала людина,” — розповіла Джйотіка Вірмані, виконавча директорка Schmidt Ocean Institute. Невидимий світ під кілометрами води З квітня 2023 року експедиція вже зібрала понад 2 000 зразків тварин із 14 різних типів організмів — від чорних коралів до дивних морських червів і ракоподібних. І це лише початок: вчені встигли дослідити менше ніж 30% усіх матеріалів. “Ми тільки починаємо розуміти, наскільки багатим є життя у Південному океані,” — зазначає Мішель Тейлор, керівниця наукового напрямку Ocean Census. “Якщо вже зараз ми підтвердили 30 нових видів, уявіть, скільки ще залишається невідомого.” Усі потенційно нові види відправляють до лабораторії в Чилі, де спеціалісти вивчають їхню морфологію та ДНК. Використовуючи DNA barcoding, вони з’ясовують, чи справді перед ними абсолютно нова істота, чи лише юна форма відомого виду. Хижі губки: жорстокість природи у повільному темпі Хоча губки здаються нешкідливими, родина Cladorhizidae доводить протилежне. Наприклад, “арфова губка” (Chondrocladia lyra) має відростки, схожі на струни музичного інструмента, якими вона ловить здобич. А “губка-пінгпонгове дерево” (Chondrocladia lampadiglobus) має схожі кулеподібні гачки, як і нова “куля смерті”. Ці істоти показують, що навіть у найпохмуріших куточках планети життя не лише існує — воно знаходить способи полювати, виживати й еволюціонувати у найжорсткіших умовах. Глибоководна “куля смерті” — ще одне нагадування, що океан залишається останньою великою таємницею Землі. І хто знає, які ще монстри з безодні чекають, поки людство спрямує камеру трохи глибше?

У США оголосили ціни на кросовер Toyota Crown Signia зразка 2026 модельного року. Машина пропонується у двох комплектаціях: XLE за $4 390, а також Limited за $48 790. У технічному плані різниці немає: обидві версії оснащені гібридною силовою установкою на базі 2,5-літрового двигуна, її потужність складає 243 к.с. Привід лише повний. У версії Limited краще оснащення: наприклад замість стандартної системи Toyota Audio використовується акустика JBL з 11 динаміками. З іншого обладнання, характерного лише для версії Limited — 21-дюймові колісні диски, панорамний дах, дзеркало заднього виду, цифровий ключ. Також версія Limited тепер доступна у двоколірних виконаннях із чорним дахом та кузовом, пофарбованим у білий, червоний, бронзовий та синьо-сірий. Продаж Toyota Crown Signia 2026 стартує ближче до кінця поточного року.

Microsoft офіційно запустила MAI-Image-1 — свою першу модель для генерації зображень із текстових підказок. Вона вже доступна в Bing Image Creator та Copilot, зокрема й користувачам в Україні. MAI-Image-1 позиціонують як конкурентне рішення для створення фотореалістичних зображень з точними світловими ефектами та деталями. Microsoft запускає власну модель для зображень Компанія представила модель MAI-Image-1 як частину лінійки MAI — серії власних нейромереж для роботи з мультимедійним контентом. Раніше Microsoft презентувала: MAI-Voice-1 — модель для синтезу природного голосу (серпень 2025), MAI-1-preview — текстову мовну модель. MAI-Image-1 стала третьою моделлю у лінійці. Де працює нова модель MAI-Image-1 вже інтегрована в: Bing Image Creator — з’явилася поруч з DALL-E 3 та GPT-4o у меню вибору моделі, Copilot Audio Expression — використовується для створення зображень у режимі Story Mode. Функція доступна в усіх країнах, що мають доступ до Bing Image Creator та Copilot Labs, включно з Україною. ЄС поки що не входить до списку регіонів, де модель активована. Приклад згенерований за допомогою MAI-Image-1 : Ultra-realistic futuristic workspace with a glowing holographic screen showing “MAI-Image-1”, cinematic lighting, reflections on glass surfaces, depth of field, high contrast, 8K, photo-realism, Microsoft aesthetic, sharp details, volumetric light, clean minimalistic tech environment. Які можливості демонструє MAI-Image-1 За заявами Microsoft, модель показує високі результати у фотореалізмі та роботі зі світлом: точно відтворює освітлення, глибину та відбиття, добре справляється з пейзажами та деталізованими сценами. За результатами незалежного тестування на платформі LMArena, MAI-Image-1 увійшла до топ-10 найкращих моделей для генерації зображень за текстом.

Задовго до того, як люди стали найнебезпечнішими мисливцями на планеті, вони самі були жертвами. Нове дослідження показало, що два мільйони років тому на ранніх представників роду Homo habilis у Східній Африці полювали… леопарди. І що цікаво — цей висновок зробив штучний інтелект, який проаналізував крихітні сліди зубів на скам’янілих кістках із Танзанії. Як комп’ютер навчився “читати” укуси Команда під керівництвом професора Мануеля Домінгес-Родріго з Університету Райса використала машинне навчання, щоб визначити, хто саме залишив сліди на стародавніх кістках, знайдених у знаменитій ущелині Олдувай — колисці людства. Вчені сфотографували понад 1 200 відбитків зубів чотирьох хижаків — леопардів, левів, гієн і крокодилів — і “навчили” штучний інтелект розпізнавати, які саме тварини залишають певні форми і глибини подряпин. Завдяки сучасним алгоритмам, зокрема meta-learning (мета-навчання) і few-shot learning, комп’ютер навчився розпізнавати навіть дуже рідкісні та нечіткі сліди. Найкраща модель досягла 85% точності, а для леопардів — навіть 88%. Це дало змогу впевнено сказати: укуси на кістках ранньої людини належать саме леопардам. Люди — не мисливці, а здобич Результати показали, що Homo habilis — один із перших видів людей — ще не був домінуючим хижаком. У деяких регіонах Африки леопарди залишалися грізними суперниками, здатними полювати на людей. Одна з досліджених скам’янілостей, відома як OH7, мала характерні прокуси й подряпини, типові саме для леопардових нападів. Це свідчить, що наші далекі предки не завжди були мисливцями — іноді вони самі ставали обідом. Як зазначають автори, ця знахідка перевертає звичну історію еволюції, де люди поступово переходили від ролі жертв до мисливців. Насправді цей процес був складнішим і різним у різних регіонах. Як страх зробив нас розумнішими Хоч історія про “людей-жертв леопардів” звучить моторошно, вона має і світлий бік. Життя серед небезпек загартувало людський розум: навчило бути пильним, діяти разом, передбачати загрози. Саме такі уміння могли стати основою для розвитку соціальної поведінки, співпраці й інтелекту, якими ми володіємо сьогодні. Штучний інтелект у службі археології Попри вражаючі результати, дослідники зазначають: збереженість кісток, хімічні зміни й ерозія з часом можуть спотворювати відбитки. Тому вчені виклали всі зображення та код у відкритий доступ, щоб інші дослідники могли перевірити й доповнити роботу. У майбутньому розширення бази даних допоможе точніше ідентифікувати навіть найдрібніші сліди на скам’янілостях — і відтворити, як саме жили, виживали й гинули наші предки. Цікаво: укуси леопардів на людських кістках — це не просто свідчення хижаків. Це — сліди страху й боротьби, які колись запустили механізми нашого виживання. І сьогодні, через два мільйони років, саме завдяки цій боротьбі ми можемо досліджувати минуле — за допомогою розуму, який тоді тільки починав формуватися.

Під шотландським пагорбом археологи натрапили на загадкову камеру, вимощену каменем. Вона захована в надрах стародавнього укріплення, відомого як форт Броксі-Кеннелс, поблизу міста Перт. Її вік — понад дві тисячі років, але навіть після ретельного аналізу вчені досі не можуть сказати напевне, для чого вона була збудована. Форт, за даними радіовуглецевого аналізу, виник між 550 і 400 роками до нашої ери — ще задовго до приходу римлян. Колись тут, на вигині річки Тей, стояло укріплене поселення залізної доби. З пагорба відкривався чудовий огляд на долину, і саме це, ймовірно, зробило місце ідеальним для життя та захисту. Проте згодом люди зникли звідси, залишивши після себе лише каміння та загадки. Іронія долі в тому, що стародавнє поселення знайшли випадково — під час підготовки до будівництва нової дороги Cross Tay Link Road. Археологи звернули увагу на архівні аерофотознімки 1960-х років, які показали дивні контури під полями. Якби не ці кадри, про форт, стертий століттями оранки, ніхто й не здогадався б. Розкопки почалися у 2022 році. Серед уламків давніх споруд фахівці з Guard Archaeology та університетів Глазго й Стерлінга натрапили на кам’яну камеру, частково занурену під землю. Її розміри вражають: близько дев’яти метрів завдовжки, чотири завширшки й майже метр у глибину. Стіни зміцнені валунами, привезеними з річки, а підлога акуратно викладена камінням. Такі підземні споруди — «сотерени» — у Шотландії велика рідкість: їх відомо лише близько двох сотень. Вони належать до пізньої залізної доби, але їхнє призначення — загадка навіть для досвідчених археологів. Одні вважають, що це були сховища, інші — святилища чи місця для ритуалів. На підлозі камери знайшли зерна, але занадто мало, щоб це було зерносховище. Хімічні аналізи теж не дали чіткої відповіді. Археологи припускають, що камера з’явилася не одразу — її викопали пізніше, коли форт уже кілька разів перебудовували. Ймовірно, люди засипали один із ровів, викопали в ньому підземний хід і обвели новим валом. Сліди металургійної діяльності — шлаки й рештки печі — свідчать, що мешканці займалися обробкою заліза, а не лише землеробством. Та не все збереглося: вікове орання стерло верхівку пагорба, і від колишніх житлових споруд лишилися лише найглибші ями від стовпів. Те, що не забрала ерозія, тепер повертає археологам у вигляді обвуглених прутів, шматочків глини та фрагментів давнього побуту. Чому мешканці покинули форт — невідомо. Можливо, люди просто переселилися, а можливо, на їхні землі насунули римські легіони, що змусили їх тікати. Та сьогодні, коли на місці стародавнього поселення прокладають сучасну дорогу, водії навіть не здогадуються, що під їхніми колесами колись кипіло життя залізної доби. Як зазначила представниця місцевої ради Джилліан Фергюсон, будівництво дороги «випадково дало нам шанс зазирнути у минуле». Адже під асфальтом майбутнього виявився уламок історії, що нагадує — навіть під звичайним пагорбом може дрімати цілий світ, забутий на дві тисячі років.

Колишній уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь заявив, що одним із кроків для посилення ролі української мови має стати заборона Telegram-каналів в Україні. Про це він сказав в ефірі телеканалу «Еспресо». Кремінь вважає, що держава повинна жорсткіше контролювати виконання мовного законодавства та активніше просувати українську в соцмережах. Кремінь запропонував блокувати Telegram-канали Колишній уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь в інтерв’ю телеканалу «Еспресо» заявив, що держава має розглянути повну заборону Telegram-каналів. Він зазначив, що, на його думку, це може позитивно вплинути на використання української мови в медіапросторі. Що ще він пропонує Кремінь назвав кілька кроків, які, на його думку, повинна зробити влада: посилити інформаційно-роз’яснювальну кампанію; забезпечити контроль за виконанням мовного закону; створювати більше можливостей для появи українськомовного контенту в соцмережах. Цитата з ефіру: «…щоб української мови було більше в соціальних мережах, щоб нарешті було заборонено Telegram-канали». Але механізму не пояснив Як саме блокування Telegram-каналів може вплинути на використання української мови, Кремінь не конкретизував.

Астрономи зробили відкриття, яке може стати кроком ближче до відповіді на головне питання людства — чи є життя поза Землею. Усього за 19 світлових років від нас вони знайшли планету, яка може бути не просто схожою на Землю, а ще й розташованою у так званій «зоні життя» — області, де можуть існувати рідка вода й, можливо, живі організми. Ця нова планета отримала назву GJ 251 c. За оцінками дослідників, вона приблизно в чотири рази масивніша за Землю, тож потрапила до категорії «суперземель». Попередній аналіз показує, що планета, найімовірніше, має тверду, кам’янисту поверхню, а не газову оболонку, як у гігантів типу Юпітера. Планета, на якій може бути вода «Ми шукаємо саме такі світи, тому що вони дають нам найкращий шанс знайти життя поза Сонячною системою», — пояснює Суврат Махадеван, професор астрономії з Пенсильванського університету та співавтор відкриття. GJ 251 c обертається навколо червоного карлика на ідеальній відстані — не надто близько й не надто далеко, саме в межах «зони життя» (або ж Goldilocks Zone). Це означає, що на її поверхні може існувати рідка вода, якщо там є атмосфера. Відкриття стало можливим завдяки приладу Habitable Zone Planet Finder (HPF) — надчутливому спектрографу, який аналізує світло від зір і виявляє незначні зміни, спричинені рухом планет. HPF встановлено на телескопі Гоббі–Еберлі в Техасі. Саме цей інструмент допоміг зібрати дані, які підтвердили існування нової суперземлі. Як вчені «побачили» невидиму планету Насправді планету GJ 251 c ніхто не бачив напряму. Її виявили за «хитанням» зірки, спричиненим гравітаційним впливом планети. Це схоже на те, як танцівник і партнерка на паркеті обертаються навколо спільного центру — навіть якщо бачиш лише одного, можна здогадатися про іншого. Спершу дослідники уточнили дані про відому планету GJ 251 b, яка робить оберт навколо своєї зірки всього за 14 днів. Але коли вони об’єднали старі спостереження з новими даними HPF, з’явився ще один чіткий сигнал — планета з орбітою 54 дні. Так команда підтвердила існування другої, більш масивної планети. Додаткові вимірювання за допомогою іншого високоточного інструмента — спектрометра NEID — повністю підтвердили відкриття. Коли зірка обманює Одне з найбільших випробувань для астрономів — це «шум» самої зірки. Її плями, спалахи й магнітна активність можуть імітувати сигнали від планети. Щоб відокремити справжній рух від stellar noise, команда застосувала складні комп’ютерні моделі, які аналізують зміни сигналу на різних довжинах хвиль світла. «Це дуже складна гра — відрізнити справжній сигнал планети від активності поверхні зірки, яка буквально кипить і змінюється щосекунди», — каже Махадеван. Планета, яку поки не видно, але скоро побачать Хоча безпосередньо побачити GJ 251 c сьогоднішні телескопи ще не можуть, майбутні обсерваторії — такі як нові 30-метрові телескопи наступного покоління — зможуть зробити це. Вчені сподіваються, що через кілька років зможуть навіть проаналізувати атмосферу планети. Якщо в ній знайдуть сліди таких речовин, як кисень, метан чи озон, це може стати найсильнішим натяком на наявність життя поза Землею. «Ми тільки на початку подорожі» Махадеван підкреслює, що такі відкриття — результат десятиліть зусиль, командної роботи та наполегливості. Щоб знайти одну потенційно придатну для життя планету, потрібно роки спостережень, аналізів і вдосконалення приладів. «Ми зробили захопливе відкриття, але це лише початок, — каже він. — Ще багато чого потрібно дізнатися про цей світ. І, можливо, саме такі планети одного дня дадуть нам перші докази життя за межами Землі». Підсумок:GJ 251 c — це одна з найближчих і найперспективніших суперземель, які можуть підтримувати життя. Вона стала символом надії для астрономів у всьому світі — і, можливо, першим кроком до того, щоб ми зрозуміли, що Земля у Всесвіті не одна.

DXOMARK провів повний тест дисплея iPhone 17 Pro Max — і екран отримав високий бал за точність кольорів та комфорт використання на сонці. Однак у темряві смартфон несподівано програє конкурентам. Чому так — і чи вартий він апгрейду NNews підбиває підсумки. iPhone 17 Pro Max пройшов комплексний тест дисплея DXOMARK протестував новий iPhone 17 Pro Max, оцінивши екран за чотирма ключовими параметрами: читабельність, передача кольорів, відео, сенсор (touch responsiveness). Підсумковий бал: 151 Місце у глобальному рейтингу: 25 Місце серед ультрапреміум-смартфонів: 20 Характеристики дисплея 6,9″ OLED 120 Гц Роздільна здатність: 1320 × 2868 (≈460 ppi) Співвідношення сторін 19.5:9 Дуже тонкі рамки (≈91% фронтальної площі) Читабельність — сильна сторона (але не для темряви) Відмінно читається в приміщенні та на сонці Низька відбиваність екрану– У темряві яскравість падає надто сильно → читати складніше У DXOMARK зазначили: на вулиці дисплей читається майже ідеально, але в темряві доведеться вручну підвищувати яскравість. Кольори — точні та природні Без True Tone кольори максимально точні З True Tone — більш «теплі» та комфортні для очей Apple забезпечує стабільність кольорів при зміні кутів перегляду Для фото й дизайну — великий плюс. Відео та HDR HDR-контент виглядає збалансовано при кімнатному освітленні– В автоматичному режимі яскравість у темряві знижується, втрачається контраст Сенсор ігрового рівня iPhone 17 Pro Max отримав один із найвищих балів за сенсорну чутливість: точні жести, швидка реакція, без затримок у динамічних іграх. Комфорт для очей Apple отримала Eye Comfort Label: використовує технологію зниження ШІМ, мінімізує мерехтіння на низькій яскравості. Тобто екран безпечніший для користувачів, чутливих до PWM. Висновок iPhone 17 Pro Max — це: точні й природні кольори чудова читабельність на сонці ідеальна сенсорна відповідь Але: у темряві яскравість екрана падає сильніше, ніж у конкурентів Samsung. Якщо часто використовуєш телефон у темряві — занотуй: доведеться регулювати яскравість вручну.