Земля зберігає спогади, значно давніші за людство. Вони приховані в давніх каменях, сформованих теплом, тиском і часом. Багато ранніх слідів життя зникли, коли ці породи змінювалися глибоко всередині земної кори. Та вчені продовжують шукати ледь помітні сигнали, які все ж збереглися. Нове дослідження виявило хімічні сліди біологічного походження в породах віком понад 3,3 мільярда років. Робота свідчить про те, що фотосинтез, який виробляє кисень, почався значно раніше, ніж очікувалося. Дослідники поєднали сучасну хімію та штучний інтелект. Мета була простою: «прочитати» хімічні повідомлення, залишені ранніми організмами. Ці повідомлення існують у вигляді дрібних молекулярних фрагментів. Вони зберігаються навіть тоді, коли самі клітини чи біомолекули давно зникли. Сліди раннього життя в породах Команда навчила системи машинного навчання аналізувати хімічні профілі великої кількості органічних матеріалів. Система навчилася розрізняти молекулярні візерунки, характерні для життя, від тих, що виникають без участі біології. Після навчання система дослідила давні породи й виявила сигнали, що вказують на життя навіть у зразках, старших за три мільярди років. Дослідження показує, що життя залишило більш стійкий хімічний слід, ніж вважалося раніше. Ці сліди проявляються як слабкі візерунки всередині сильно змінених порід. Багато попередніх моделей не могли «прочитати» ці сліди. Новий метод відкриває ширше вікно в ранню Землю, продовжуючи зростаючий напрямок досліджень на основі хімічних даних і штучного інтелекту. Раніші роботи показували, що органічна речовина біологічного походження має інші молекулярні візерунки, ніж матеріали, сформовані небіологічною хімією. Нове дослідження розширює цю ідею, використовуючи більший набір зразків і потужніші моделі. Викопні рештки зі змістом Науковиця Університету штату Мічиган Кеті Мелоні приєдналася до проєкту. Вона вивчає ранні складні організми та давні екосистеми. Мелоні надала унікальні викопні водорості з Канади віком один мільярд років. Це одні з найдавніших відомих морських водоростей — з часу, коли більшість життя на Землі було мікроскопічним. «Давні породи повні загадок, які розповідають історію життя на Землі, але кількох фрагментів завжди бракує», — сказала Мелоні. — «Поєднання хімічного аналізу та машинного навчання допомогло виявити біологічні підказки, які раніше були невидимі». Її зразки допомогли підтвердити, що метод працює як для дуже давніх, так і для молодших викопних решток. У цих викопних залишилися органічні фрагменти, що все ще відображають природу організмів, які колись жили. Чіткий біологічний візерунок У дослідженні детально проаналізували понад 400 зразків. Серед них були сучасні рослини й тварини, викопні мікроби, давні рослини, метеорити, древні осадові породи та синтетичні матеріали. Кожен зразок вивчали методом піролізної газової хроматографії з мас-спектрометрією. Цей підхід розбиває органічну речовину на дрібні фрагменти для аналізу. Штучний інтелект потім досліджував ці фрагменти. Моделі з високою точністю розділяли біологічні та небіологічні матеріали. Вони також визначали ознаки, пов’язані з метаболізмом — зокрема сигнали від фотосинтезуючих та нефотосинтезуючих організмів. Результати підтверджують: навіть зруйновані та деградовані молекулярні залишки зберігають чіткий біологічний візерунок. Хоча тепло, тиск і хімічні процеси руйнують повні біомолекули, характерний патерн багатьох фрагментів усе ще вказує на життя. Відлуння життя в давніх породах Команда виявила, що кілька зразків віком понад три мільярди років мають потужні сигнали біологічного походження. Деякі нагадують мікробний матеріал. Інші демонструють зв’язок із ранніми формами фотосинтезуючого життя. Це відкриття відсуває початок фотосинтезу, що виробляє кисень, майже на мільярд років у минуле. Метод також відрізняє біологічний органічний матеріал від органіки, принесеної метеоритами. Це важливо, оскільки деякі давні породи містять обидва типи. Така здатність відкриває великі можливості для майбутніх місій у космосі. Вченим потрібно знати, чи містить порода з Марса або іншого світу сліди життя чи лише небіологічний космічний вуглець. «Давнє життя залишає більше, ніж скам’янілості — воно залишає хімічні відлуння», — сказав доктор Роберт Хейзен. — «Завдяки машинному навчанню ми вперше можемо надійно їх інтерпретувати». Візерунки крізь епохи Об’єднані результати демонструють закономірність у геологічній історії Землі. Молодші породи містять чіткі біологічні сигнали. У старіших ці сигнали слабшають, але все ще розпізнавані. Таке зменшення, ймовірно, відображає поступову молекулярну деградацію. Можливо також, що найдавніші зразки містять частку небіологічної органіки. Та головне інше: багато палеоархейських зразків усе ще зберігають патерни, що вказують на життя. Ці висновки узгоджуються з попередніми дослідженнями, що використовували морфологічні та ізотопні методи. Новий підхід додає вагоме хімічне підтвердження. Разом вони показують, що рання Земля була домом для багатого мікробного світу задовго до появи складних організмів. Пошук життя за межами Землі «Ця інноваційна техніка допомагає нам «читати» давній літопис життя по-новому», — сказала Мелоні. — «Вона може стати ключем до пошуку життя на інших планетах». Метод незабаром може поєднати ізотопні дані, спектроскопію Рамана, інфрачервону спектроскопію та морфологічні характеристики. Це може відкрити ще глибші деталі про раннє життя й допомогти виявити форми метаболізму, що не залежать від кисню. Довгострокова мета очевидна: зрозуміти, як виникло життя, як воно змінювалося в глибокому часі і як його виявляти на далеких світах. Нові результати показують: навіть у найдавніших земних породах збереглися хімічні спогади про життя — і тепер вони промовляють голосніше, ніж будь-коли. Дослідження опубліковано в журналі Proceedings of the National Academy of Sciences.

Серія потужних сонячних бур минулого тижня змусила екіпаж Міжнародної космічної станції перейти на посилений режим безпеки. Викиди корональної маси від активної групи плям AR4274 підвищили рівень радіації на орбіті, створивши загрозу для астронавтів. Вибухи на Сонці дісталися до орбіти Землі. Сплески сонячної активності призвели до надходження високоенергетичних частинок у район МКС. Рівень радіації підвищився настільки, що екіпажу довелося перейти в укриття, згідно зі стандартними протоколами NASA. Як поводився екіпаж Астронавти США та Японії (NASA і JAXA) залишилися у своїх капсулах — там рівень радіаційного захисту вважається достатнім. Представники країни-агресора рф провели ніч у лабораторному модулі станції, який має краще екранування від заряджених частинок. Подібні дії не є екстреною евакуацією — це штатна безпекова процедура, яка застосовується під час сильних сонячних спалахів. Чому сонячні бурі небезпечні Під час викидів корональної маси: порушується робота супутників і GPS, зростають ризики збоїв у наземних електромережах, найбільшу загрозу отримують астронавти за межами атмосфери. МКС має базове екранування, але під час пікових бур екіпаж уникає зон зі слабшим захистом, зокрема великих модулів та оглядових сегментів. Попередження на майбутнє Фахівці NASA зазначають, що поточний сонячний цикл демонструє підвищену активність, тому подібні ситуації можуть повторюватися частіше. Для прогнозування бур застосовують місії на кшталт SOHO, проте у майбутніх польотах на Місяць і Марс захист від радіації стане одним із ключових викликів. Аврора — краса й небезпека Сонячні бурі подарували мешканцям Землі яскраві полярні сяйва, які спостерігали навіть у середніх широтах. Для екіпажу МКС це нагадування: ті самі частинки, що створюють аврори на поверхні планети, у відкритому космосі можуть бути смертельно небезпечними. Джерело

Скам’янілі залишки давнього вуглецю з центральної частини південноафриканської провінції Мпумаланга щойно принесли найдавніші на сьогодні хімічні докази існування життя на Землі. Згідно з новим аналізом, проведеним із використанням машинного навчання, фрагментарні сліди вуглецю з кременю Йозефсдал (Josefsdal Chert), віком 3,33 мільярда років, є найранішим і найбільш переконливим виявленням біотичної хімії на Землі. Крім того, дослідники виявили найдавніші на сьогодні докази фотосинтезу — у породах віком 2,52 та 2,3 мільярда років з Південної Африки та Канади відповідно. Це відсуває задокументовану часову шкалу виникнення фотосинтезу більш ніж на 800 мільйонів років назад. «Наші результати показують, що давнє життя залишає по собі не лише скам’янілості — воно залишає хімічні “луни”», — каже мінералог та астробіолог Роберт Гейзен із Інституту Карнегі (США). «Завдяки машинному навчанню ми тепер можемо надійно інтерпретувати ці луни вперше». Час, розкладання та геологічні процеси не надто прихильні до слідів, які залишає життя — і чим більше часу минає, тим більше ці сліди руйнуються. Крім того, перше життя на Землі, як вважають науковці, було представлено крихітними мікроорганізмами, чиї фізичні залишки за мільярди років від їхнього існування зазнали значних змін. Проте це не означає, що вони не залишили жодних слідів. За їхньою структурою такі утворення, як строматоліти, вважають залишками мікробних матів — величезних спільнот мікроорганізмів, настільки численних, що вони залишили шари в древніх породах. У чорному кремені, сланцях і карбонатних породах збереглися фрагментарні залишки викопного вуглецю, які пережили еони. Однак визначити достеменно, чи ці сильно змінені вуглецеві залишки мають біологічне походження, чи утворилися абіотично, дуже складно. Тепер команда під керівництвом Гейзена опублікувала роботу, першими авторами якої виступили астробіологи з Carnegie Science Майкл Вонг та Анірудх Прабгу, де описано метод позитивної ідентифікації древнього вуглецю, створеного життям. Спочатку вони визначили специфічні, тонкі хімічні патерни, притаманні біологічним молекулам, на основі молодших зразків. Потім вони тренували алгоритм машинного навчання для виявлення цих патернів на рівні, недоступному людському оку. «Уявіть, що ви показуєте комп’ютеру тисячі пазлових фрагментів і питаєте, чи була на зображенні квітка, чи метеорит», — пояснює Гейзен. «Ми зосередилися не на окремих молекулах, а на хімічних патернах — і ці патерни потенційно можуть бути знайдені і деінде у Всесвіті». Далі дослідники зібрали 406 зразків як сучасних організмів, так і давніх викопних залишків — від строматолітів до слідів вуглецю в кременистій матриці — і піддали їх аналізу методом піроліз-газової хроматографії-мас-спектрометрії (Py-GC-MS). Py-GC-MS передбачає нагрівання зразка, розщеплення його органіки на фрагменти, їх розділення та вимірювання мас-спектрів. Після цього модель машинного навчання проаналізувала дані, шукаючи біотичні патерни, і досягла точності понад 90%. «Ці зразки та їхні спектральні дані вивчалися десятиліттями, але штучний інтелект пропонує нову потужну лінзу, що дозволяє нам витягувати критично важливу інформацію й краще розуміти їхню природу», — пояснює Прабгу, фахівець із машинного навчання. «Навіть коли деградація ускладнює виявлення слідів життя, наші моделі все одно можуть розпізнати тонкі відбитки давніх біологічних процесів». Зразки охоплювали період від сьогодення до приблизно 3,8 мільярда років тому, включно з вуглецем із Гренландії віком 3,7 млрд років та 3,5-мільярдними строматолітами з австралійської пустелі. Молодші зразки — віком до 500 мільйонів років — давали чіткі й сильні біологічні сигнатури. Але що старішим ставав зразок, то слабшими були сигнали, адже геологічні процеси знищували хімічні деталі. Найстарішим зразком із позитивною ідентифікацією виявився кремінь Йозефсдал, віком 3,33 мільярда років. Це не означає, що старіші зразки не є біологічними — просто їхні патерни могли бути настільки зруйновані, що їх не може розпізнати навіть алгоритм. Проте тепер науковці можуть упевнено стверджувати, що життя на Землі виникло та поширилося щонайменше 3,33 мільярда років тому — і, ймовірно, ще раніше. «Це дослідження є величезним кроком уперед у нашій здатності розшифровувати найдавніші біологічні сигнатури Землі», — каже Гейзен. «Поєднавши потужний хімічний аналіз із машинним навчанням, ми отримали спосіб “читати” молекулярні привиди, які залишило перше життя і які досі шепочуть свої таємниці через мільярди років. Найстаріші породи Землі мають історії — і ми тільки починаємо їх чути». Дослідження опубліковане в журналі Proceedings of the National Academy of Sciences.

xAI випустила Grok 4.1 — доволі масштабне оновлення, яке стосується не лише швидкості чи точності. Нова версія помітно краще зчитує тон, реагує на емоції та загалом звучить так, ніби справді розуміє людину по той бік чату. Схоже, вона також отримала легку схильність до пустощів. Протягом кількох годин після запуску Grok 4.1 піднявся на вершину двох великих рейтингів ШІ. У текстовому рейтингу LMArena він набрав попередній бал 1483, обійшовши всі інші моделі, з якими зараз можна спілкуватися публічно. Він також зайняв перше місце в EQ-Bench3 — бенчмарку, що фокусується саме на емоційному інтелекті й оцінюється моделлю Claude Sonnet 3.7. Головні покращення стосуються емоційної обізнаності та якості письма. Розмови відчуваються природнішими, ніж раніше: відповіді часто містять легкі нотки емпатії чи гумору замість того, щоб звучати як типовий чат-бот. Якщо попросити порад для подорожі Сан-Франциско чи придумати дотепний пост для X, відповіді більше схожі на думки кмітливого друга, а не на рядки з програми. За словами xAI, цього вдалося досягти завдяки залученню більшої кількості «ШІ-тьюторів» для тонкого налаштування стилю та тону моделі. Але оновлення має й зворотний бік. У картці моделі Grok 4.1 зазначено, що тепер вона демонструє дещо вищі показники нечесності та маніпулятивності порівняно з попередньою версією. Вона також охочіше заходить у сумнівні теми в режимі Thinking та трохи легше піддається атакам типу prompt-injection через API. Нічого надзвичайного — xAI позиціонує 4.1 як більш виразну та менш відфільтровану модель — але ці моменти все одно варто враховувати. Оновлення вже доступне всюди. Якщо ви користуєтеся Grok у вебверсії або через застосунки X, можна перемкнутися на Grok 4.1 у виборі моделей і протестувати його самостійно. Це зараз найрейтинговіша модель у публічних списках, і судячи з перших вражень, вона прагне бути не просто розумною — а дійсно зустрічати вас там, де ви є.

Great Wall офіційно вивела на ринок новий Haval H6L – середньорозмірний кросовер. Авто вийшло на ринок із двома варіантами турбодвигунів – об’ємом 1,5 і 2,0 літра. Комплектацій чотири, ціни – від 104 до 128 тис. юанів. Новий H6L виконаний в стилістиці моделі Xiaolong Max зі логотипом, що світиться. Габарити становлять 4800х1895х1730 мм при колісній базі 2810 мм – це більше, ніж у актуального Haval H6. Подовжений кузов та збільшена база забезпечили більш просторий салон. У салоні кросовера цифрова панель приладів з екраном діагоналлю 12,3 дюйма і медіасистема з екраном діагоналлю 14,6 дюйма, програмною платформою Coffee OS 3, 16 ГБ ОЗУ і підтримкою Apple CarPlay, Huawei HiCar і Honor Car Connect. Потужність 1,5-літрового двигуна складає 183 к.с., 2,0-літрового – 238 к.с. Перший поєднується з 7-ступінчастим “роботом”, другий – з 9-ступінчастим “роботом”. Підтримуються розширені функції допомоги водієві: адаптивний круїз-контроль на всіх швидкостях, утримання в смузі та автоматичне паркування, здатне розпізнавати нерівну розмітку.

Більше п’яти років свого перебування на Марсі ровер NASA Perseverance все ще повільно рухається по поверхні червоної планети, роблячи те, що подобається будь-якій п’ятирічній дитині – зупиняючись, щоб роздивитися кожен камінь на своєму шляху. Одне з його останніх відкриттів виглядає дивно чужорідним, що змушує вчених задуматися: чи не могло воно взагалі не походити з Марса. Знайдений у районі Vernodden кратера Jezero, камінь шириною 80 сантиметрів (приблизно 31 дюйм) отримав назву Phippsaksla. NASA надало два його знімки: один крупним планом, інший – з трохи більшої відстані. Те, що робить Phippsaksla чужинцем у його геологічному оточенні, – це його склад: багатий на залізо та нікель, що свідчить про те, що камінь не завжди був на Марсі, і, ймовірно, є метеоритом, який колись впав на планету. Менш поширені, ніж їхні кам’яні «родичі», залізо-нікелеві метеорити зазвичай утворюються з ядра великих астероїдів, коли важкі мінерали осідали в центрі розігрітих порід у ранні часи Сонячної системи. Вчені NASA вперше помітили камінь через його унікальну форму. Він виглядає більшим і підноситься над іншими каменями у своїй околиці, маючи цікаво скульптурну поверхню. Зацікавившись новою метою, Perseverance зробив кілька знімків каменя за допомогою однієї з передових камер Mastcam-Z, встановленої на його щоглі. Ровер використав лазери та спектрометри інструменту SuperCam, які вимірюють довжину хвиль світла, щоб проаналізувати хімічний склад Phippsaksla, чітко визначивши вміст заліза та нікелю. Хоча Phippsaksla може бути далеким гостем із космосу, його присутність у районі Vernodden кратера Jezero не є зовсім несподіваною. Залізо-нікелеві метеорити вже знаходили в інших місцях на Марсі, тому дивно, що Perseverance не натрапив на такий камінь раніше. Потрібен буде подальший аналіз, щоб підтвердити, що це дійсно метеорит на поверхні Марса. Якщо так, це стане ще одним значущим «першим» для Perseverance і дасть нам більше підказок про червону планету та її історію. За допомогою вбудованого бурового інструменту Perseverance став першим ровером, який збирає марсіанські зразки порід. Мініатюрна лабораторія, вбудована в ровер, дозволяє дослідникам детально вивчати ці зразки та визначати їхнє походження. Якщо NASA вирішить, що варто повернути шматок Phippsaksla на Землю, зразки можуть бути збережені для майбутнього транспортування. На жаль, Perseverance не може самостійно доставити жодного зразка на Землю: для цього потрібен інший космічний апарат. Від моменту посадки на Марс у лютому 2021 року Perseverance досяг багато чого. Він подорожував по стародавніх дна озер, знаходив цікаві камені на поверхні та виявив ознаки того, що на планеті колись могло існувати життя. Ровер дав нам змогу наблизитися до особливостей марсіанського ландшафту – включно з вулканами – що неможливо спостерігати навіть за допомогою найсучасніших телескопів на Землі. Perseverance навіть встановив новий рекорд з подорожей по іншій планеті, і, ймовірно, попереду ще багато відкриттів. Дата завершення місії не встановлена, тож цей допитливий «ентузіаст каменів» може ще довго знаходити нові зразки для вивчення.

Після масштабного збою, який стався влітку 2024 року, Microsoft впровадила більше функцій відновлення у свою операційну систему, щоб забезпечити якомога швидше відновлення ПК, уражених шкідливим програмним забезпеченням, оновленнями з помилками або іншими факторами, що перешкоджають їх завантаженню. На Ignite 2025 компанія представить ще більше можливостей відновлення, щоб мінімізувати час простою. Окрім Quick Machine Recovery, відносно нової системи, яка може розгортати необхідні оновлення та виправлення через WinRE, Microsoft пропонує нові функції, такі як відновлення в певний момент часу та відновлення в хмарі. Відновлення на певний момент часу (PITR) розроблено як швидкий та простий метод повернення системи до попереднього робочого стану — і все це без тривалого усунення несправностей або необхідності мати значний технічний досвід. Microsoft стверджує, що PITR буде корисним для звичайних користувачів та ІТ-фахівців, яким потрібно відновити один пристрій або низку непрацюючих комп’ютерів. Відновлення на певний момент часу має зайняти лише кілька хвилин, щоб скасувати проблемні зміни та знову відновити роботу системи, повернувши операційну систему, програми, налаштування та локальні файли. Що стосується хмарного відновлення, ця функція дозволить ІТ-адміністраторам виправляти несправні комп’ютери шляхом повного перевстановлення системи з усіма необхідними драйверами. Якщо комп’ютер працює неналежним чином і нічого не допомагає, хмарне відновлення встановить нову копію Windows 11, а Microsoft Intune, Windows Autopilot, Windows Backup та OneDrive подбають про решту — зокрема про дані, програми та налаштування. Крім того, Microsoft заявляє, що Intune працюватиме як єдина платформа керування для всіх її інструментів відновлення на керованих пристроях і підтримуватиме надсилання сценаріїв відновлення на пристрої або безпосередній запуск дій відновлення. Відновлення на певний момент часу та хмарне відновлення будуть доступні в режимі попереднього перегляду в першій половині 2026 року в рамках Ініціативи стійкості Windows, яка зосереджена на запобіганні, управлінні та відновленні після інцидентів і збоїв.

Протягом багатьох років здавалося, що історія вовняного мамонта назавжди застигла в минулому. Давні кістки, заморожені тканини та фрагменти ДНК допомагали вченим відтворювати, як ці велетні жили й помирали. Нове дослідження просуває цю історію ще далі. Дослідники отримали РНК із тканини мамонта, що пролежала майже 40 000 років у сибірській вічній мерзлоті. РНК показує, які гени були активними, коли тварина була живою, що дає вченим значно ближчий погляд на її біологію. Таку інформацію ніколи раніше не вдавалося отримати від настільки давньої тварини. Це відкриває двері, які багато хто вважав зачиненими назавжди, адже РНК швидко руйнується. Ідея про те, що вона може вижити тисячі років, здавалася малоймовірною. Команда зі Стокгольмського університету взялася за цей виклик. Їхня робота показала, що РНК може зберігатися набагато довше, ніж очікувалося, і відкриває новий спосіб вивчення вимерлих видів. Виявлення РНК мамонта Довгий час учені зосереджувалися на ДНК при вивченні доісторичних тварин. ДНК є стабільною та може пережити величезні проміжки часу. Але проблема в тому, що вона розповідає лише частину історії. РНК показує, які гени були активними, що допомагає зрозуміти, що відбувалося в клітинах тварини наприкінці її життя. Дослідники вивчали тканини Юки — молодого мамонта, тіло якого знайшли в дивовижному стані. Вічна мерзлота діяла як природний морозильник. Це дало команді шанс шукати РНК, навіть попри те, що багато хто вважав цю молекулу надто крихкою, щоб вона могла зберегтися після смерті. Розширення меж секвенування РНК Дослідження очолив Еміліо Мармоль, колишній постдок Стокгольмського університету, який зараз працює в Інституті Глоба в Копенгагені. «За допомогою РНК ми можемо отримати прямі докази того, які гени були “увімкненими”, що дає нам погляд у фінальні моменти життя мамонта, який ходив Землею під час останнього льодовикового періоду. Цю інформацію неможливо отримати лише з ДНК», — пояснив Мармоль. «Ми вже раніше розширювали межі відновлення ДНК за позначку в мільйон років. Тепер ми хотіли дослідити, чи можливо відсунути секвенування РНК ще далі в минуле, ніж це робилося в попередніх дослідженнях», — сказав Лове Дален, професор еволюційної геноміки. Молекули РНК з мамонта Дослідники визначили закономірності активності генів у м’язовій тканині Юки. Серед понад 20 000 білок-кодуючих генів мамонта активними були лише деякі. Виявлені молекули РНК були пов’язані зі скороченням м’язів і механізмами, якими організм управляє стресом. «Ми знайшли ознаки клітинного стресу, що, можливо, не дивно, адже попередні дослідження припускали, що Юка був атакований печерними левами незадовго до смерті», — сказав Мармоль. Захопливі генетичні відкриття Команда також виявила РНК, які допомагають регулювати гени. Співавтор дослідження Марк Фрідлендер описав їхню важливість: «РНК, які не кодують білки, такі як мікроРНК, були одними з найцікавіших знахідок», — зазначив він. «М’язоспецифічні мікроРНК, які ми виявили в тканинах мамонта, — це прямий доказ регуляції генів у реальному часі в давні часи. Це вперше отримано настільки давніх зразках». Співавтор Бастіан Фромм, доцент Музею Арктичного університету Норвегії (UiT), додав: «Ми знайшли рідкісні мутації в певних мікроРНК, що є прямим доказом їхнього мамонтового походження. Ми навіть виявили нові гени, базуючись лише на доказах РНК — те, чого раніше ніколи не робили на настільки давніх рештках». Вивчення генів у вимерлих тварин «Наші результати демонструють, що молекули РНК можуть виживати набагато довше, ніж ми думали», — сказав Дален. «Це означає, що ми зможемо не лише вивчати, які гени були “увімкненими” у різних вимерлих тварин, але й зможемо секвенувати РНК-віруси, такі як грип та коронавіруси, збережені в рештках льодовикового періоду». Команда сподівається поєднувати ці нові дані з ДНК, білками та іншими збереженими матеріалами доісторичних тварин. «Такі дослідження можуть докорінно змінити наше розуміння вимерлої мегафауни та інших видів, розкриваючи багато прихованих шарів біології, які залишалися замороженими в часі», — зазначив Мармоль. Уроки від РНК мамонта Вовняні мамонти жили на холодних рівнинах Євразії та Північної Америки під час останнього льодовикового періоду. Вони були вкриті густою шерстю, мали довгі вигнуті бивні та жили великими стадами. Коли клімат потеплів, їхня чисельність різко впала. Останні популяції виживали на ізольованих арктичних островах до близько 4000 років тому. Їхня історія завжди здавалася застиглою в минулому. Тепер, завдяки давній РНК, вчені можуть дізнатися, як ці тварини функціонували на рівні, який раніше здавався недосяжним. Повне дослідження опубліковано в журналі Cell.

Компанія Logitech повідомила, що хакери зламали її бази даних та викрали 1,8 ТБ інформації. Про це стало відомо зі спеціальної форми, яку компанія, відповідно до вимог, подала до комісії SEC. При цьому Logitech запевняє, що жодних конфіденційних даних зловмисникам не дісталося. Logitech нещодавно зіткнулася з інцидентом кібербезпеки, пов’язаним із крадіжкою даних. Інцидент не вплинув на продукцію, бізнес-операції чи виробництво компанії. Після виявлення порушення Logitech оперативно вжила заходів для розслідування та реагування, залучивши провідні зовнішні компанії, що спеціалізуються на кібербезпеці. У Logitech вважають, що несанкціонована третя сторона скористалася вразливістю нульового дня у сторонній програмній платформі та скопіювала певні дані з внутрішньої ІТ-системи. У цьому випадку йдеться про вразливість Oracle E-Business Suite. За даними BleepingComputer, компанія, ймовірно, постраждала саме від цієї уразливості нульового дня. Показник у 1,8 ТБ викрадених даних був опублікований на сайті хакерської групи Clop, яка нещодавно додала Logitech до списку своїх жертв.

Компанія Microsoft розповіла, як блокувала найбільшу в історії DDoS-атаку на свій хмарний сервіс Azure. Відбулася атака в Жовтні, але розповісти про неї компанія вирішила тільки зараз.  Атака відбулася 24 жовтня 2025 року. У цей день служба Azure DDOS Protection автоматично виявила та відобразила багатовекторну DDoS-атаку потужністю 15,72 Тбіт/с та майже 3,64 млрд пакетів на секунду. Це була наймасштабніша DDoS-атака, що коли-небудь спостерігалася у хмарі, і вона була спрямована на одну кінцеву точку в Австралії.  Такий обсяг даних еквівалентний приблизно 3,5 млн фільмів, що одночасно транслюються Netflix.   Атаку було здійснено за допомогою ботнету Aisuru. Aisuru – це ботнет для Інтернету речей класу Turbo Mirai. Він використовує зламані домашні маршрутизатори та камери. Як сказано на сайті, атака включала надзвичайно інтенсивний потік UDP-атак, спрямованих на конкретну публічну IP-адресу, запущених з більш ніж 500 000 вихідних IP-адрес в різних регіонах. Ці атаки мали мінімальну заміну джерела і використовували випадкові вихідні порти.  За останні кілька років масштаб DDoS-атак виріс у геометричній прогресії. Тільки цього року спостерігалися рекордні атаки з трафіком 7,3 Тбіт/с у червні, а потім ще більш масштабну атаку 11,5 Тбіт/с у вересні. Тепер цей рекорд був перебитий з великим запасом.