Неочікувано Microsoft оголосила про появу нового розділу в Microsoft Store, присвяченого персоналізації Windows. Новий розділ Themes («Теми»), як видно з назви, містить добірки тем для Windows — пакети шпалер з акцентними кольорами. Теми Windows у Microsoft Store не є новою концепцією. Можливість встановлювати теми Windows з Microsoft Store існує майже десять років. Тепер Microsoft приділяє їй заслужену увагу, представивши єдину сторінку, де користувачі можуть переглядати безкоштовні теми та застосовувати їх одним клацанням миші. Наразі можливості цих тем дещо обмежені. Ви отримуєте лише набір шпалер і акцентні кольори, тому вони більше нагадують розширені пакети заставок. На жаль, теми не містять звуків, курсорів чи іконок. Утім, доступно чимало красивих добірок шпалер — приємний бонус, особливо коли все зібрано в одному зручному місці. У своєму анонсі Microsoft зазначає, що новий розділ уже містить понад 400 тем, з яких 35 — нові для магазину. У майбутньому компанія обіцяє працювати над тим, щоб «кожен пристрій став справжнім відображенням свого власника», тож варто очікувати більше покращень у цьому напрямку. Деякі з найкрасивіших тем та посилання на них можна знайти тут. Microsoft уточнює, що розділ Themes вже починає з’являтися «в окремих користувачів Microsoft Store у Windows», тому не дивуйтеся, якщо у вашій системі його ще немає (у мене, наприклад, усі оновлення встановлені, а нового меню Пуск досі немає). Проте ви все одно можете завантажувати теми за прямими посиланнями. Анонс на Windows Experience Blog стосується не лише шпалер. Microsoft також згадує сторонні додатки, які дозволяють змінювати інтерфейс ширше, ніж це дозволяють стандартні інструменти Windows 11 — такі як TranslucentTB, Lively Wallpaper та інші.

Астрономи створили перші безперервні двовимірні карти зовнішнього краю атмосфери Сонця — мінливої, пінистої межі, де сонячний вітер виривається з-під магнітного контролю світила. Поєднавши карти з детальними вимірюваннями, вчені з Центру астрофізики | Гарвард і Смітсонівський інститут (CfA) показали, що під час посилення активності Сонця ця межа стає більшою, грубішою та «колючішою». Отримані результати допоможуть поліпшити моделі впливу Сонця на Землю та точніше передбачати складність атмосфер інших зірок. «Дані з апарата Parker Solar Probe, який занурюється глибоко під поверхню Альфвена, можуть допомогти відповісти на великі питання про корону Сонця, наприклад, чому вона така гаряча. Але спершу нам потрібно точно знати, де саме проходить ця межа», — сказав Сем Бадман, астрофізик CfA та провідний автор дослідження. Учені безпосередньо підтвердили ці карти завдяки глибоким зануренням у атмосферу Сонця, здійсненим космічним апаратом NASA Parker Solar Probe. Результати опубліковано сьогодні в журналі The Astrophysical Journal Letters. Розуміння межі поверхні Альфвена Межа в атмосфері Сонця, де швидкість сонячного вітру перевищує швидкість магнітних хвиль і яка відома як поверхня Альфвена, є «точкою неповернення» для матеріалу, що виривається у міжпланетний простір. Після перетину цієї точки плазма вже не може повернутися назад до Сонця. Ця поверхня є фактичним «краєм» атмосфери Сонця та слугує активною лабораторією для вивчення того, як сонячна активність впливає на решту Сонячної системи, включно з життям і технологіями на Землі та навколо неї. За допомогою приладу SWEAP (Solar Wind Electrons Alphas and Protons), розробленого CfA разом із Каліфорнійським університетом у Берклі, вчені зібрали дані з глибини субальфвенівської області атмосфери Сонця. «Залишається чимало цікавих фізичних питань про корону Сонця, на які ми досі не маємо повної відповіді», — сказав Майкл Стівенс, астроном CfA та головний дослідник приладу SWEAP. «Ця робота без сумніву показує, що Parker Solar Probe з кожною орбітою занурюється в область, де зароджується сонячний вітер. Тепер ми входимо в захопливий період, коли апарат спостерігатиме, як ці процеси змінюються під час нового циклу активності Сонця». Карта Сонця, яку вперше вдалося перевірити «Раніше ми могли лише здалеку оцінювати межу Сонця, не знаючи, чи правильні наші висновки. Тепер же маємо точну карту, яку можемо використовувати для навігації й досліджень», — додав Бадман. — «І головне — ми можемо стежити за її змінами та співставляти їх із близькими вимірюваннями. Це дає значно ясніше уявлення про те, що насправді відбувається навколо Сонця». Раніше науковці знали, що межа змінюється динамічно залежно від сонячного циклу — віддаляється від Сонця та стає більшою й структурно складнішою під час сонячного максимуму, і навпаки — звужується під час мінімуму. Але до цього моменту не було підтверджено, як саме виглядають ці зміни. Бадман пояснив: «У ході циклів активності ми бачимо, що форма та висота поверхні Альфвена стають значно більшими й набагато «шипуватішими». Саме це ми й прогнозували раніше, але тепер можемо підтвердити напряму». Наслідки для сонячної та зоряної фізики Нові карти та супутні дані допоможуть ученим відповісти на ключові питання про фізичні процеси в глибині атмосфери Сонця. Ці знання дозволять удосконалити моделі сонячного вітру та космічної погоди, забезпечуючи точніші прогнози того, як сонячна активність поширюється та формує середовище навколо Землі та інших планет.

Компанія Google запустила ШІ-помічник Gemini у фірмовому браузері Chrome для мобільних пристроїв Apple. Тепер користувачі iPhone та iPad можуть скористатися ШІ-технологіями Google, раніше доступними в десктопній версії браузера та мобільної для Android. Для активації функції необхідно оновити Chrome до версії 143, встановити англійську мову інтерфейсу та вийти з інкогніто. Gemini у Chrome на iOS дозволяє користувачам отримувати короткі огляди веб-сторінок, створювати нотатки в стилі відповідей на питання, що часто задаються, на тему, адаптувати рецепти під індивідуальні дієтичні уподобання та багато іншого. Для цього потрібно натиснути на значок Gemini в рядку адреси. Функція поступово поширюється в США і доступна лише користувачам віком від 18 років. Google попередила, що, як і будь-який інший ШІ-інструмент, Gemini може припускатися помилок і видавати неточну інформацію, тому не варто повністю покладатися на ШІ-відповіді у важливих питаннях.

У наші дні ми назвали б це «фірмовими сумішами». Але наприкінці 1500-х та на початку 1600-х років окремі алхіміки називали ліки, які вони виготовляли у своїх лабораторіях, «секретами». І завдяки дослідженню, опублікованому в журналі Heritage Science, ми тепер знаємо трохи більше про секрети одного конкретного алхіміка. Виявилося, що Тихо Браге, найбільш відомий своїми астрономічними дослідженнями, мав власну підвальну лабораторію для змішування ліків — включно з деякими специфічними елементами. Відомий обсерваторій Браге, розташований у його замкоподібному комплексі Ураніборг на острові Вен (нині територія Швеції), був демонтований після його смерті у 1601 році. Але нещодавно команда дослідників з Південно-Данського університету та Національного музею Данії проаналізувала п’ять уламків, знайдених на території колишнього саду між 1988 та 1990 роками. Вважається, що ці уламки походять із підвальної алхімічної лабораторії Браге. Автори дослідили поперечні зрізи уламків на наявність 31 мікроелемента, використовуючи мас-спектрометрію, яка перетворює молекули зразка на заряджені іони. Хоча на уламках (чотири були скляними і один керамічним) було багато очікуваних елементів — зокрема нікель, мідь, цинк, олово, сурма, золото, ртуть та свинець — один елемент вразив дослідників: вольфрам. «Вольфрам — дуже загадковий», — сказав Кааре Лунд Расмуссен, експерт з археометрії з Південно-Данського університету, у своїй заяві. «У той час вольфрам навіть не був описаний, тож що нам думати про його присутність на уламку з алхімічної майстерні Тихо Браге?» Це питання не має однозначної відповіді. Расмуссен зазначив, що хоча вольфрам природно зустрічається в певних мінералах і міг потрапити до лабораторії Браге таким шляхом, існує й інша правдоподібна версія: у Браге була секретна речовина, яку він використовував для створення своїх ліків для європейської еліти. Не класифікований як елемент до 1780-х років, вольфрам, імовірно, уперше з’явився в німецькій хімії як «вольфрам» (Wolfram), і відомо, що ліки Браге мали німецький вплив. «Можливо, Тихо Браге чув про це і таким чином знав про існування вольфраму», — припустив Расмуссен. «Але ми цього не знаємо і не можемо стверджувати на основі проведених аналізів. Це лише можлива теоретична гіпотеза, яка пояснює, чому ми знаходимо вольфрам у цих зразках». «Найцікавішими є елементи, які зустрічаються у вищих, ніж очікувалося, концентраціях», — зазначив Расмуссен. — «Це вказує на їх цілеспрямоване збагачення й допомагає зрозуміти, які речовини використовували в алхімічній лабораторії Тихо Браге». Створення ліків було таємною справою. Браге, як і інші тогочасні алхіміки, не розкривав склад своїх рецептів. Він був відомий своїми ліками від чуми — надзвичайно складним засобом, який міг містити до 60 інгредієнтів, включно зі зміїним м’ясом, опіумом, міддю, оліями та травами. Чи міг у фінальному продукті також бути вольфрам? «Можливо, здається дивним, що Тихо Браге займався і астрономією, і алхімією, але якщо зрозуміти його світогляд, це має сенс», — сказав Пауль Ґріндер-Гансен, старший науковець і куратор Національного музею Данії. «Він вважав, що між небесними тілами, первинними субстанціями та органами людського тіла існують очевидні зв’язки». Золото та ртуть часто використовувалися алхіміками (включно з Браге) у ліках, і було звичним пов’язувати земні елементи з властивостями космосу та людського організму. Існував цілий перелік таких відповідностей: срібло — до Місяця та мозку, золото — до Сонця та серця; Юпітер і печінка були пов’язані через олово, Венера та мідь — через нирки, Сатурн і селезінка — через свинець, Марс і жовчний міхур — через залізо, а Меркурій і легені — через (звісно) ртуть. У такому світогляді золото було поширеним інгредієнтом ліків того часу, включно з тими, які приймав Браге.

Вчені нещодавно привернули увагу до однієї з найнезвичайніших анатомічних особливостей тваринного світу, продемонструвавши тварину з прямокутними зіницями, що суперечить звичному нам круглому або вертикально-щілинному вигляду. Якщо ви коли-небудь зазирнете в очі вівці, ви побачите не пружну круглу пляму, а горизонтальну чорну смугу, і ця особливість, що є спільною для жуйних ссавців, таких як кози, олені та антилопи, має вирішальне значення для їхнього виживання, пише T4. Ці горизонтальні зіниці виявилися майже універсальною ознакою тварин, що є здобиччю, а не хижаками, як пояснив Марті Бенкс, головний дослідник Лабораторії Бенкса в Каліфорнійському університеті в Берклі. Він зазначив, що ці тварини майже завжди мають очі, розташовані збоку голови, що надає їм панорамний зір майже на 360 градусів, чого, очевидно, не можемо досягти ми. Ця подовжена зіниця покращує панорамний зір, пропускаючи більше світла саме в горизонтальній площині; таким чином, ліве око вівці може краще бачити позаду неї ліворуч, оскільки довший розмір зіниці дозволяє більшій кількості світла потрапити саме з цього напрямку, що значно підвищує їхню здатність вчасно помітити хижака. Цікаво, що вузька вертикальна висота зіниці забезпечує додаткову перевагу, загострюючи сприйняття горизонтальних контурів. Це може бути критично важливим для того, щоб тварина могла впевнено ставити ноги на землю, коли вона мчить, намагаючись втекти від загрози. У світі зіниць панує багате розмаїття: від вертикальних щілин у котів, ідеальних для хижацтва із засідки, та круглих зіниць вищих хижаків, до дивовижної W-подібної форми у каракатиці. Однак, як і в будь-якому правилі в біології, є винятки: мангуст, кровожерливий хижак, який не відповідає теорії про вертикальну орієнтацію для хижаків, має зіниці, схожі на зіниці вівці, що створює дивовижне протиріччя у цій науковій гіпотезі. Читайте також: Науковці зʼясували, чому шерсть чорнобильських собак стала синьоюThe post Вчені показали тварину, яка має прямокутні зіниці first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Тепла вода непомітно роз’їдає Антарктиду знизу. Глибоко під поверхнею, там, де льодові шельфи плавають над океаном, морська вода протікає прихованими просторами й приносить тепло безпосередньо до льоду. Це тепло робить шельфи тоншими й менш стабільними, що впливає на швидкість ковзання льодовиків у море та темпи підвищення рівня океану. Науковці знають, що цей підльодовиковий світ має вирішальне значення, проте деталі того, як тепла вода рухається крізь так звані «порожнини льодових шельфів», залишаються малодоступними. Циркуляція теплої води та перенесення тепла в цих порожнинах усе ще залишаються переважно невідомими — особливо в регіонах, де лід уже стрімко тане. Одним із таких «гарячих точок» є шельф Дотсон у морі Амундсена — район, відомий швидкою втратою льоду, що значною мірою пов’язана зі збільшенням океанського тепла навколо та під кригою. Робот під кригою Щоб дослідити цю зону, команда з Університету Східної Англії (UEA) направила автономний підводний апарат під шельф Дотсон — у порожнину, де лід плаває над морською водою. Робот рухався вздовж морського дна та зібрав дані більш ніж за 100 кілометрів пройдених маршрутів, надаючи дослідникам рідкісну можливість побачити те, що приховано від очей. Доктор Марен Ріхтер, провідна авторка дослідження, є експерткою Центру наук про океан та атмосферу UEA. «Підйом теплої глибокої води до мілкішої межі лід-океан у порожнинах льодових шельфів і є основним чинником танення нижньої частини шельфу. Це танення робить льодовий шельф тоншим і, відповідно, менш міцним», — зазначила доктор Ріхтер. Коли льодовий шельф слабшає, він більше не може ефективно стримувати льодовик позаду — тож зміни під кригою мають значно ширші наслідки. Як тепла вода досягає Антарктиди Дослідження Дотсона показує, що поведінка цієї теплої глибокої води є ключовою. «Ми виявили, що хоча тепла вода змішується з холоднішою, під шельфом Дотсон більша частина теплої води не піднімається вгору. Натомість вона тече горизонтально до лінії з’єднання — точки, де льодовик втрачає контакт із морським дном і починає плавати», — пояснила доктор Ріхтер. «Це означає, що вода зберігає тепло аж до лінії з’єднання, де вона може безпосередньо топити льодовик. Це призводить до його відступання, прискорення руху та втрати більшої кількості льоду в океан. Разом ці зміни сприяють глобальному підвищенню рівня моря». Інакше кажучи, тепла вода може подорожувати порожниною, залишаючись достатньо гарячою, щоб завдати шкоди там, де це найважливіше — біля основи льодовика. Ризикована підводна місія Апарат, використаний у дослідженні, — це автономний підводний апарат Autosub Long Range, відомий під прізвиськом «Boaty McBoatface», який експлуатує Національний океанографічний центр. Під час місії під шельфом Дотсон Boaty зафіксував швидкість течії у важливій зоні припливу на сході шельфу — близько від 5 до 10 сантиметрів за секунду. У найкрутіших ділянках морського дна нахил становив приблизно 45 градусів. Boaty був оснащений сенсорами температури, течій, турбулентності й кисню під час руху вздовж дна порожнини. Він утримувався на висоті приблизно 100 метрів над морським дном і залишався під кригою близько 74 годин. Збір даних охоплює чотири місії 2022 року. Вводити робот під льодовий шельф і успішно повертати його назад дуже складно, а місії з надточними інструментами для вимірювання змішування — винятково рідкісні. Тепла вода під Антарктидою Всередині порожнини Дотсона команда зафіксувала теплу солону воду під холоднішою та свіжішою. Вчені вже знали, що тепла вода може підніматися внаслідок змішування, а нові вимірювання показують, де саме цей процес найбільш активний. Найсильніше змішування та підйом теплої води відбувається у східній зоні припливу, і особливо важлива роль у цьому належить формі морського дна. «Ми очікували побачити набагато більший вплив швидкості течії на змішування, ніж те, що отримали. Натомість форма дна виявилася вирішальною», — сказала доктор Ріхтер. «Ми також знайшли воду в найглибшій частині порожнини, яка була несподівано теплою, і зараз ми працюємо над тим, щоб пояснити, як і коли вона туди потрапила». Цінні дані для майбутніх досліджень Ці результати натякають на минулі зміни в циркуляції, які могли перенести тепло в важкодоступні частини порожнини. За словами доктора Ріхтер, це була перша місія такого типу під шельфом Дотсон. «Ми отримали надзвичайно цінні базові вимірювання, які тепер можна порівнювати з припущеннями про змішування в регіональних і глобальних моделях взаємодії льодових шельфів та океану, а також із вимірюваннями під іншими шельфами. Це допоможе нам зрозуміти, чим ці порожнини схожі або відрізняються одна від одної». Ці базові дані дають моделістам надійнішу відправну точку для оцінки майбутньої втрати льоду та підвищення рівня моря. Повне дослідження було опубліковано в журналі Ocean Sciences.

Надра Землі, що складаються з розпеченого рідкого ядра, генерують тепло, яке не лише підтримує геологічні процеси, але й живить бігову доріжку тектоніки плит та створює захисне магнітне поле планети. У надзвичайно довгостроковій перспективі ці внутрішні шари неминуче продовжуватимуть охолоджуватися, доки Земля не стане подібною до Марса. Однак нове дослідження вчених з Університету Осло, опубліковане в Geophysical Research Letters, виявило несподівану асиметрію: одна сторона надр Землі втрачає тепло значно швидше, ніж інша. Ця нерівномірність, корені якої сягають аж до часів Пангеї, пояснюється різною “ізоляцією” континентальною масою, що діє як термос, який затримує внутрішнє тепло, пише T4. Дослідники створили комп’ютерну модель, що охоплює останні 400 мільйонів років, щоб розрахувати теплові втрати, розділивши Землю на дві півкулі: Африканську та Тихоокеанську. Загальновідомо, що теплова еволюція планети значною мірою контролюється швидкістю втрати тепла через океанічну літосферу. Це пояснюється тим, що мантія Землі функціонує як конвекційна піч, де нове морське дно народжується з магми на континентальних вододілах, а старе морське дно руйнується та плавиться під континентальною сушею. Оскільки морське дно є набагато тоншим, ніж об’ємна суша, тепло з надр швидше розсіюється крізь нього, особливо під величезною масою холодної океанської води, що “гасить” температуру. Враховуючи гігантський розмір Тихого океану порівняно з протилежними континентальними масивами Африки, Європи та Азії, цілком логічно, що тепло найшвидше розсіюється саме з найбільшого морського дна світу. Тихоокеанська сторона охолола приблизно на 50 градусів Цельсія більше, ніж Африканська півкуля. Автор зображення – Відділ наук про Землю та дистанційного зондування, Космічний центр імені Джонсона NASA Модель, що об’єднала дані про вік морського дна та положення континентів за останні 400 мільйонів років — період, що майже вдвічі перевищує охоплення попередніх досліджень, — дозволила розрахувати загальну швидкість охолодження. Результати були однозначними: тихоокеанська сторона охолола приблизно на 50 градусів Цельсія більше, ніж Африканська півкуля (Африканська суперплюмна область). Це виявлення містить дивовижне протиріччя: постійно вищі швидкості руху тектонічних плит у Тихоокеанській півкулі протягом цього ж періоду свідчать про те, що в певний момент часу Тихий океан був набагато гарячішим. Науковці припускають, що, можливо, у далекому минулому він був покритий сушею, яка довше утримувала тепло всередині. У будь-якому разі, висока тектонічна активність, яка спостерігається у Тихому океані сьогодні, вказує на цю теплову нерівність, оскільки чим більш плавною є мантія (через тепло), тим більше тектонічні плити можуть ковзати та стикатися одна з одною. Це дослідження є ключовим для розуміння того, як теплова історія континентального дрейфу продовжує формувати геологічну динаміку нашої планети. Читайте також: У шоколаді виявили ключову хімічну речовину, яка здатна уповільнити біологічне старіння людиниThe post Одна половина Землі охолоджується швидше за іншу first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Близько 3 мільярдів років тому нещасна зірка потрапила у викривлене перетягування каната між двома гігантськими чорними дірами — і тепер ми бачимо слабкі «крики» рентгенівського випромінювання, що долинають від цього жорстокого космічного акту насильства. Якщо це відкриття підтвердиться, воно може виявитися найвіддаленішим випадком атаки двох чорних дір на зірку з-поміж будь-коли зафіксованих. Міжнародна команда астрономів повідомила про багаторічні спостереження за найтьмянішим із відомих змінних рентгенівських спалахів у статті, прийнятій до публікації в журналі The Innovation у листопаді. Джерело рентгенівського випромінювання, назване XID 925, уперше було виявлене 1999 року в межах огляду Deep Field South, проведеного обсерваторією Chandra X-ray Observatory — найглибшого та найповнішого рентгенівського огляду, будь-коли здійсненого. Відтоді астрономи пильно спостерігали за ним, бачачи, як яскрава точка випромінювання поступово тьмяніла й тьмяніла, допоки не досягла лише однієї сорокової від свого первісно зафіксованого максимуму. Як готують зоряне «спагеті» Яскравий спалах рентгенівських променів, за яким слідує тривале згасання, — це саме те, чого астрономи очікують від жорстоких явищ під назвою приливні руйнування (TDE), які відбуваються, коли зірка заходить надто близько до надмасивної чорної діри. Перш ніж зірка буде поглинута горизонтом подій (точкою неповернення), величезна гравітація чорної діри розриває її на шматки — процес, який жартома називають «спагеттифікацією», ніби зірку витягують у довгу нитку пасти. Стерильна речовина зірки потім осідає в тонкий, швидко обертовий диск навколо чорної діри. Енергія, що вивільняється під час цього процесу, розігріває газ настільки, що той випромінює рентгенівське світло, видиме навіть з іншого краю Всесвіту. Згодом речовина спрямовується до ненаситної пащі чорної діри, і диск починає тьмяніти. XID 925 і без того був винятковим: це одне з найдальших і найтьмяніших із будь-коли зафіксованих приливних руйнувань. Але в 1999 році все пішло шкереберть. У період із січня по березень того року XID 925 різко й несподівано став яскравішим у 27 разів. Потім рентгенівська яскравість так само стрімко зникла, і XID 925 продовжив тьмяніти. Атака чорних дір удвох Тепер астрономи, які провели нове дослідження, вважають, що за цим дивним спалахом стоїть інший механізм. Це не просто TDE навколо однієї надмасивної чорної діри. Це TDE навколо двох надмасивних чорних дір. На їхню думку, нещасна зірка потрапила в гравітаційні обійми центральної гігантської чорної діри та іншої, меншої (хоч і все одно дуже масивної) чорною діри-компаньйона. Більша чорна діра розірвала зірку та перетворила її рештки на акреційний диск. Але потім друга чорна діра наблизилася до диска або навіть прорвалася крізь нього, і це порушення спричинило потужний вибух енергії, пояснюють дослідники. Як нещасний автомобіль, що врізається в місце аварії, ця подія зробила хаос ще більшим — у цьому випадку, вивільнивши ще більше рентгенівського випромінювання. Коли менша чорна діра відійшла далі, система повернулася до нормального стану. Попри те, що астрономи застерігають: ця історія не ідеально пояснює всі дані, вони вважають її найбільш переконливим сценарієм, виходячи з наявних спостережень. Якщо це правда, то йдеться про найвіддаленіший із відомих випадків приливного руйнування зірки подвійною системою чорних дір, що дає нам унікальне й захопливе вікно у складні взаємодії між зірками та чорними дірами в серцях молодих галактик.

Дослідження показують дивовижний зв’язок між групою крові та ризиком інсульту: люди з однією конкретною групою крові — А — мають вищу ймовірність інсульту до 60 років. Це відкриття, опубліковане у статті 2022 року, поглиблює наше розуміння того, як наш унікальний біологічний склад може впливати на здоров’я. «Це важливе та несподіване відкриття доповнює наші поточні знання про незмінні фактори ризику інсульту, включаючи групу крові людини», – сказав лікар і науковець з Університету Меріленду Марк Гладвін після публікації дослідження. Ви, мабуть, чули про групи A, B, AB та O — вони відповідають різним хімічним маркерам, відомим як антигени, що знаходяться на поверхні наших еритроцитів. Навіть у межах цих основних груп крові існують тонкі відмінності, спричинені мутаціями у відповідних генах. Дослідники проаналізували дані 48 генетичних досліджень, які охопили приблизно 17 000 пацієнтів, що перенесли інсульт, та майже 600 000 осіб контрольної групи без інсульту. Усі учасники були віком від 18 до 59 років. Результати виявили чіткий зв’язок між геном, відповідальним за підгрупу крові А1, та раннім початком інсульту. «Кількість людей з ранніми інсультами зростає», – сказав старший автор дослідження та судинний невролог Стівен Кіттнер з Університету Меріленду. «Ці люди мають більшу ймовірність померти від події, що загрожує життю, а ті, хто вижив, можуть зіткнутися з інвалідністю протягом десятиліть. Незважаючи на це, існує мало досліджень щодо причин ранніх інсультів». Пошук по всьому геному виявив дві ділянки, тісно пов’язані з раннім ризиком інсульту. Одна з них збігалася з місцем розташування генів, відповідальних за групу крові. Подальший аналіз специфічних типів генів показав, що люди, чий геном кодував варіант групи А, мали на 16 відсотків вищий ризик інсульту до 60 років порівняно з іншими групами крові. Для тих, у кого був ген типу O1, ризик був нижчим на 12 відсотків. Однак дослідники зазначили, що додатковий ризик інсульту у людей із групою крові А невеликий, тому немає потреби у додатковому скринінгу або підвищеній пильності для цих пацієнтів. «Ми досі не знаємо, чому група крові А може свідчити про підвищений ризик», — сказав Кіттнер. «Але, ймовірно, це пов’язано з факторами згортання крові — такими як тромбоцити й клітини, що вистилають кровоносні судини, а також інші циркулюючі білки, які відіграють певну роль у розвитку тромбів». Хоча результати можуть звучати тривожно — адже група крові впливає на ризик раннього інсульту — важливо розглядати дані в контексті. Щороку в США майже 800 000 людей переживають інсульт. Більшість цих подій — приблизно три з кожних чотирьох — трапляються у людей віком 65 років і старше, причому ризики подвоюються кожні десять років після 55. Також варто врахувати, що учасники дослідження жили в Північній Америці, Європі, Японії, Пакистані та Австралії, а люди неєвропейського походження становили лише 35 відсотків. Майбутні дослідження з більш різноманітною вибіркою можуть допомогти уточнити значущість цих результатів. «Нам явно потрібні додаткові дослідження, щоб з’ясувати механізми підвищеного ризику інсульту», – додав Кіттнер. Ще один ключовий висновок було отримано шляхом порівняння людей, які перенесли інсульт до 60 років, з тими, хто переніс його після 60. Для цього дослідники використали дані приблизно 9300 осіб старше 60 років, які пережили інсульт, та близько 25 000 осіб контрольної групи такого ж віку, які не мали інсульту. Вони виявили, що підвищений ризик у носіїв групи крові А майже зникає у людей з інсультом пізнього початку, що свідчить: механізм інсульту в молодих людей може відрізнятися від того, що спостерігається у літніх. За словами авторів, інсульти в молодих людей рідше пов’язані з накопиченням жирових відкладень у судинах (атеросклерозом) і частіше — з факторами, що сприяють утворенню тромбів. Дослідження також показало, що люди з групою крові B мали приблизно на 11 відсотків вищий ризик інсульту порівняно з контрольною групою, незалежно від віку. Попередні дослідження показують, що ділянка геному, яка кодує групу крові й називається «локусом ABO», пов’язана з кальцифікацією коронарних артерій, що обмежує кровотік, а також із ризиком інфаркту. Генетичні варіанти груп крові A та B також асоціюються з дещо підвищеним ризиком венозного тромбозу. Ця стаття була опублікована в журналі «Неврологія».

BMW зробила стратегічний крок, який може змінити весь ринок електромобілів: компанія запускає глобальну програму переробки високовольтних батарей. Мета — створити замкнений цикл виробництва, де акумулятори не стають відходами, а перетворюються на ресурс для нових моделей. Це дозволить зменшити викиди CO₂, скоротити залежність від видобутку металів і подовжити життя кожної батареї у системі. Навіщо BMW переходить на замкнений цикл Зростання кількості електромобілів створює нову проблему: через 10–15 років батареї почнуть масово виходити з експлуатації. Літій, кобальт і нікель — дорогі та обмежені ресурси, а їх видобуток шкодить довкіллю.BMW вирішує цю проблему, запускаючи Circular Economy — систему, де матеріали повертаються у виробництво замість утилізації. Екологія та незалежність від ринку металів Програма вирішує два стратегічні завдання: Мінус 30–50% CO₂ — використання вторинної сировини різко зменшує викиди під час виробництва нових акумуляторів. Менше ризиків у постачанні — переробка зменшує залежність від цін і політичної нестабільності на ринку металів. Як це працює: технології та партнери BMW співпрацює з провідними компаніями — зокрема Redwood Materials у США.Компанія використовує гідрометалургійні методи, які дозволяють повернути до 96–99% цінних металів. З батарей отримують «чорний порошок» — концентрат літію, нікелю, кобальту та марганцю, який після очищення повертається у нові катоди. Second Life: друге життя батарей Перед переробкою батарея проходить діагностику. Якщо її ресурс знижений на 20–30%, вона вже не оптимальна для авто, але ідеально підходить для стаціонарних систем зберігання енергії. BMW вже використовує батареї BMW i3 для енергоблоків на «зелених» електростанціях у Лейпцигу. Такі системи працюють ще 10–15 років. Як це вплине на майбутнє електромобілів BMW встановлює новий стандарт сталого виробництва: впровадження «паспорта батареї» у відповідності до нових вимог ЄС, створення мережі збору акумуляторів через дилерські центри, виробництво нової лінійки Neue Klasse зі збільшеним вмістом вторинних матеріалів. Для покупця це означає, що електромобілі BMW не лише екологічні під час експлуатації, а й максимально безпечні для планети після завершення свого життєвого циклу.