Виявлення поховання доби вікінгів у регіоні Тренделаг у Норвегії поставило перед археологами історичну загадку. Надзвичайно добре збережена могила містила останки жінки, яку поховали з гребінцевими мушлями, акуратно й свідомо розміщеними біля її рота. Це не лише перший відомий випадок для дохристиянських поховань вікінгів, а й ситуація, що не має очевидних аналогів в опублікованих археологічних матеріалах. «Найдивовижніше — це дві гребінцеві мушлі, розміщені біля рота померлої жінки», — каже археолог Реймонд Соваж з Норвезького університету науки і технологій (NTNU). «Подібна практика раніше не була відома для дохристиянських поховань у Норвегії. Ми поки що не знаємо, що означає ця символіка». Поховання ще не було офіційно описане в науковій публікації, однак попередній каталог знахідок робить наявність мушель ще більш загадковою. Перші ознаки існування могили з’явилися завдяки пошуковцю з металодетектором Рою Сьоренгу, який під час обстеження поля в населеному пункті Б’югн, у фюльке Тренделаг, виявив бронзову фібулу, типову для епохи вікінгів. Він разом із власником землі Арве Іннстрандом повідомив музей NTNU та раду фюльке Тренделаг, які направили фахівців для розслідування. Детальніше обстеження поля виявило поховання жінки, що датується добою вікінгів — само по собі це рідкісна знахідка, адже кислотність норвезьких ґрунтів зазвичай швидко й повністю руйнує людські рештки. Хоча значна частина поховання справді деградувала за століття після смерті жінки, збережених елементів вистачило, щоб археологи змогли встановити кілька ключових фактів про неї. Зокрема, були знайдені дві овальні фібули, які кріпилися до лямок сукні, а також кільцева пряжка, якою застібали нижній одяг. «Могила доби вікінгів містить останки жінки, похованої в типовому для IX століття вбранні та з характерним набором прикрас», — пояснює Соваж. «Це свідчить про те, що вона була вільною і, ймовірно, одруженою жінкою — можливо, господинею ферми». Одна з двох овальних брошок Втім, гребінцеві мушлі не мають жодних відомих прецедентів. Вони були розміщені по обидва боки щелепи жінки: зовнішній бік мушель був звернений назовні, лінії з’єднання — у напрямку вилиць, а вентральні краї — ближче до шиї. Також у могилі знайшли кілька пташиних кісток, ретельно розкладених, імовірно, від крил — елемент поховання, що має деякі відомі аналоги. Найвідоміший приклад — 6000-річне поховання в Данії, де немовля було обережно покладене на крило лебедя поруч із матір’ю. У різні періоди та в різних культурах гребінцеві мушлі мали символічне значення, однак нічого подібного не відомо для Скандинавії IX століття. У грецькій і римській античності, наприклад, гребінцева мушля асоціювалася з Афродітою (Венерою) та символізувала родючість, народження й жіночність. Лише приблизно з XI століття мушля набула потужного християнського символізму паломництва та духовної подорожі. Хоча таке значення могло б відповідати поховальному обряду, воно з’явилося через багато століть після цього поховання, тому не може бути застосоване до Норвегії IX століття. В інших регіонах світу численні поховання містили мушлі або їхні фрагменти, іноді навіть далеко від моря. Так, у поховальних комплексах неолітичної та бронзової доби в Польщі двостулкові мушлі, зокрема Spondylus, пов’язувалися з багатством, престижем і далекими торговельними контактами. Отже, хоча археологи поки що не можуть пояснити, чому саме це поховання містило гребінцеві мушлі, інші докази того, що морські мушлі часто мали символічне значення впродовж історії, а також їхнє ретельне розміщення в цій могилі свідчать про важливість цього елементу для людей, які її поховали. Наразі дослідники працюють над тим, щоб дізнатися більше про жінку й з’ясувати, чи мала вона якийсь зв’язок з іншим похованням, датованим VIII століттям, раніше знайденим на цьому ж полі. «Ми дослідимо скелет, законсервуємо предмети та візьмемо зразки для датування й аналізу ДНК», — каже Соваж. «Мета — дізнатися більше про цю людину та можливу спорідненість із попередньою знахідкою з цього ж місця».

Один із інтернет-супутників Starlink компанії SpaceX буквально в останній момент уникнув небезпечного зближення на орбіті. «Перешкодою» виявився один із дев’яти космічних апаратів, виведених у вівторок, 9 грудня, на орбіту китайською ракетою Kinetica-1, яка стартувала з космодрому Цзюцюань у пустелі Гобі. За твердженням SpaceX, апарат пройшов на небезпечно малій відстані від супутника Starlink — інцидент, який у компанії сприйняли вкрай негативно. «Наскільки нам відомо, жодної координації чи розведення орбіт із уже діючими супутниками проведено не було, внаслідок чого один із виведених апаратів пройшов на відстані лише 200 метрів від STARLINK-6079 (56120) на висоті 560 кілометрів. Основна частина ризиків у космосі пов’язана саме з відсутністю координації між операторами супутників — і це необхідно змінювати», — написав у соціальній мережі X віце-президент SpaceX з інженерних рішень Starlink Майкл Ніколлс. Kinetica-1 — це твердопаливна ракета заввишки близько 30 метрів, яку експлуатує компанія CAS Space зі штаб-квартирою в Гуанчжоу. У відповідь на заяву Ніколлса компанія повідомила, що як постачальник пускових послуг виконала всі необхідні процедури перевірки, проте все ж таки вивчає подію. Ракета Kinetica-1 вивела на орбіту 9 грудня «шість багатофункціональних китайських супутників, один супутник дистанційного зондування Землі для ОАЕ, науковий супутник для Єгипту та освітній супутник для Непалу». У публікації Ніколлса не уточнюється, який саме з цих апаратів небезпечно зблизився із супутником Starlink. Необхідність координації, про яку говорив Ніколлс, стає дедалі актуальнішою: навколоземний простір швидко переповнюється. Так, у 2020 році на навколоземній орбіті функціонувало менше ніж 3400 супутників. Усього через п’ять років їхня кількість зросла приблизно до 13 000 — і запуски тривають. Більшість цих апаратів належить SpaceX. Наразі компанія експлуатує майже 9300 супутників Starlink, причому понад 3000 з них було запущено лише цього року. Супутники Starlink здатні уникати можливих зіткнень, самостійно виконуючи маневри ухилення на основі доступних даних спостереження. І такі маневри — звичайна справа: за перші шість місяців 2025 року апарати Starlink здійснили близько 145 000 маневрів ухилення, що в середньому становить приблизно чотири маневри на супутник на місяць.

Chery Automobile офіційно представила новий середньорозмірний кросовер Fulwin T9L. Модель отримала повністю новий дизайн, сучасну електронну архітектуру та просунуті системи допомоги водієві. Вихід автомобіля на ринок очікується у березні – квітні 2026 року. Зовні Fulwin T9L виконаний у мінімалістичному стилі, подібному до Omoda C7. Габарити моделі становлять 4870×1930×1710 мм, колісна база — 2920 мм. У салоні зроблено акцент на цифровізацію та комфорт. Перед водієм — повністю цифрова панель приладів і двоспицеве кермо з мультимедійними кнопками, а в центрі встановлено екран діагоналлю 17,3 дюйма з роздільною здатністю 2,5K. На центральному тунелі розмістилися дві бездротові зарядки для смартфонів і підсклянники. Передні сидіння регулюються електроприводом у 16 напрямках, мають вентиляцію, підігрів і функцію масажу, а також пам’ять положень і поперекову підтримку. Спинка заднього сидіння відхиляється електроприводом на кут до 35 градусів; воно також оснащене підігрівом і вентиляцією. Виробник передбачив трансформацію сидінь у «двоспальне ліжко», аудіосистему з 23 динаміками (потужність — 1080 Вт) та холодильник. Fulwin T9L оснащується інтелектуальною системою допомоги водієві Falcon 700+ з лідаром на даху та процесором SoC Horizon Journey 6P із продуктивністю 560 TOPS. Комплекс використовує 27 датчиків. Система забезпечує навігацію й напівавтономне керування як на трасах, так і в місті, включно з автоматичними перебудовами, обгонами, з’їздами та заїздами на магістралі, а також розпізнаванням світлофорів, перехресть і пішоходів. Силова установка — гібрид Kunpeng Super Hybrid C-DM 5.0. В її основі — 1,5-літровий турбований двигун із тепловою ефективністю 45,79%. Сумарна потужність системи становить 353 к. с. Повнопривідна версія розганяється до 100 км/год менш ніж за 5 секунд, максимальна швидкість — 240 км/год.

Коли люди втручаються в місця, куди їх ніхто не запрошував, усе починає змінюватися. Місяць — не виняток. Група дослідників з Університету Канзасу вважає, що людська діяльність — зокрема понад 100 взаємодій із нашим природним супутником за останні 64 роки, включно з посадками та аварійними зіткненнями космічних апаратів — зробила нас однією з найвпливовіших сил, що формують Місяць. На думку науковців, цього вже достатньо, аби оголосити початок нової епохи — «Місячного антропоцену» (Lunar Anthropocene). Дослідники опублікували статтю з обґрунтуванням цієї ідеї в журналі Nature Geoscience. У ній вони наголошують, що Місяць зовсім не є незмінним середовищем, майже не зачепленим людством, як це часто уявляють. Відтоді як радянський апарат Луна-2 уперше врізався в місячну поверхню у вересні 1959 року, люди відіграють помітну роль в еволюції нашого найближчого космічного сусіда. «Ця ідея дуже схожа на дискусію про антропоцен на Землі — дослідження того, наскільки сильно люди вплинули на нашу планету», — зазначив у заяві провідний автор дослідження Джастін Голкомб. — «На Землі існує консенсус, що антропоцен почався в минулому — чи то сотні тисяч років тому, чи в 1950-х роках. Аналогічно, ми стверджуємо, що Місячний антропоцен уже розпочався. Водночас ми хочемо запобігти масштабній шкоді або ситуації, коли його визнають лише після того, як людська діяльність спричинить помітне “місячне гало” — тоді буде вже запізно». За словами команди, понад 100 космічних апаратів уже торкалися Місяця — інколи здійснюючи жорсткі посадки, а інколи доставляючи на поверхню людей, — і цього достатньо, щоб говорити про формування нової геологічної епохи. «У контексті нової космічної гонки місячний ландшафт за 50 років буде зовсім іншим», — сказав Голкомб, наголосивши, що людська присутність уже переміщує осадові породи й істотно порушує поверхню. — «На Місяці будуть представлені багато країн, що призведе до численних викликів». Голкомб також зауважив, що принцип «не залишай слідів», поширений серед любителів активного відпочинку на Землі, на Місяці не діє. Перелік предметів, уже доставлених і залишених людьми на його поверхні, дуже довгий, хоча покинуті космічні апарати є найбільш масштабними за впливом. Автори дослідження зазначають, що різні елементи місячного середовища — зокрема крихка екзосфера, що складається з пилу та газів, а також можливі поклади льоду в постійно затінених ділянках — вразливі до поширення вихлопних газів. «Майбутні місії, — пишуть вони, — мають враховувати необхідність зменшення шкідливого впливу на місячне середовище». Проголошуючи Місячний антропоцен, науковці прагнуть досягти кількох цілей. Вони хочуть звернути увагу на вразливість місячних об’єктів, особливо з огляду на відсутність чітких правових і політичних механізмів захисту Місяця від руйнівних втручань. Також дослідники прагнуть забезпечити ретельну фіксацію кожної людської взаємодії з супутником, залучаючи до цього археологів та антропологів. Каталогізуючи кожен слід на поверхні Місяця — не кажучи вже про марсоходи, м’ячі для гольфу та залишені пакети з людськими відходами, — людство могло б зберегти детальний літопис своєї присутності. «Як археологи, ми сприймаємо сліди на Місяці як продовження шляху людства з Африки — ключовий етап в історії нашого виду», — підсумував Голкомб. — «Ці відбитки тісно пов’язані з загальною історією еволюції».

Вчені виявили нову, безпрецедентну геофізичну аномалію глибоко під Бермудськими островами, що кидає виклик звичним уявленням про океанічну кору і може пояснити одну з найтриваліших загадок Північної Атлантики. Загадковість Бермудського трикутника, значною мірою перебільшена, відходить на другий план перед справжньою науковою таємницею. Дослідники, використовуючи записи сейсмічної станції на архіпелазі та аналізуючи віддалені сильні землетруси, виявили шар гірських порід завтовшки 20 кілометрів під океанічною корою, чого ніколи не спостерігалося в жодному іншому подібному шарі у світі. Провідний автор дослідження Вільям Фрейзер, сейсмолог з Carnegie Science, пояснив, що зазвичай під океанічною корою одразу очікується мантія, але під Бермудами виявлено додатковий шар, що лежить у межах тектонічної плити, пише T4. Ця гігантська “структура” може бути ключем до розуміння Бермудської хвилі — аномального підняття океанічного дна на 500 метрів. Класичні острівні ланцюги, як Гаваї, утворюються гарячими точками мантії, і їхні хвилі зазвичай спадають, коли кора віддаляється від гарячої точки. Однак, Бермудські острови, попри 31 мільйон років вулканічної бездіяльності, зберігають свою високу топографію. Відкриття свідчить про те, що під час останнього виверження, ймовірно, мантійна порода була впорскнута в земну кору, де вона застигла, створивши своєрідний «пліт», який підтримує високе положення океанічного дна. Вчені виявили нову, безпрецедентну геофізичну аномалію глибоко під Бермудськими островами, що кидає виклик звичним уявленням про океанічну кору і може пояснити одну з найтриваліших загадок Північної Атлантики. Додаткові дослідження, проведені геологинею Сарою Мацца зі Сміт-коледжу, поглиблюють унікальність цього явища. Вона виявила, що лавові утворення Бермуд мають низький вміст мінералу кремнезему, що вказує на походження з породи з високим вмістом вуглецю. Аналіз ізотопів цинку показав, що цей вуглець походить із глибин мантії, куди він, імовірно, потрапив, коли мільйони років тому утворився суперконтинент Пангея. Ця різниця в складі відрізняє Бермудські острови від тих, що утворилися в результаті гарячих точок у Тихому чи Індійському океанах, і може бути пов’язана з тим, що Атлантика є відносно молодим океаном. Фрейзер та співавтор Джеффрі Парк, професор Єльського університету, використовували сейсмічні дані, щоб отримати зображення Землі на глибині близько 50 кілометрів, виявивши, що цей надзвичайно товстий шар є менш щільним, ніж навколишні породи. Розуміння такого «екстремального» місця, як Бермудські острови, є життєво важливим для геології, оскільки воно дає вченим уявлення про те, які процеси на Землі є нормальними, а які – більш винятковими. Наразі Фрейзер досліджує інші острови у світі, щоб з’ясувати, чи справді Бермуди є абсолютно унікальною геологічною аномалією. Читайте також: Вчена назвала фрукт, вживання якого дає більшу дозу радіації, ніж рік життя на атомній електростанціїThe post В районі Бермудського трикутника виявили нову аномалію first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Багато хто сприймає тривалий авіапереліт, що триває майже цілу добу, як виснажливу подорож, але це ніщо в порівнянні з витривалістю звичайного стрижа. Уявіть, що ви змушені тримати руки розпростертими та залишатися в повітрі протягом десяти місяців поспіль — саме такий час без посадки здатен провести птах-рекордсмен. Хоча валлійський орнітолог Рональд Локлі ще у 1970-х роках висунув гіпотезу про таку можливість, лише у 2016 році дослідники з Лундського університету у Швеції змогли підтвердити цей феноменальний подвиг, пише T4. Для цього команда відстежувала 13 дорослих звичайних стрижів, прикріпивши до них крихітні реєстратори даних, оснащені акселерометрами для запису польотної активності та датчиками освітленості для визначення їхнього місцезнаходження. Деякі птахи перебували під наглядом протягом кількох років під час їхньої міграції зі Швеції на південь Сахари і назад. Результати підтвердили давні підозри: стрижі звичайні проводять абсолютну більшість свого життя у повітрі. Відстежувані птахи приземлялися лише на два місяці на рік, коли осідали для розмноження. Протягом решти десяти місяців, що припадали на міграцію, вони проводили у польоті понад 99,5 відсотка часу, а троє птахів взагалі залишалися в повітрі протягом усіх 10 місяців. Це особливо вражаюче досягнення, якщо врахувати, що це відносно невеликі істоти, вагою лише близько 40 грамів. Уявіть, що ви змушені тримати руки розпростертими та залишатися в повітрі протягом десяти місяців поспіль — саме такий час без посадки здатен провести стрижень. Автор фото: Derek Keats. Вчені припускають, що різниця в поведінці між птахами, які приземлялися на короткі періоди, і тими, що залишалися в повітрі, може бути пов’язана зі станом їхнього пір’я. Ті птахи, що літали безперервно, линяли та відрощували нове махове пір’я, тоді як ті, що приземлялися, цього не робили. Автор дослідження Андерс Хеденстрем пояснив, що линяння може свідчити про невеликі відмінності у загальному фізичному стані птахів або їхньому зараженні паразитами, що пояснює варіативність індивідуальної поведінки. Ключ до такого неймовірного досягнення полягає в тому, як стрижі звичайні пристосувалися до мінімізації витрат енергії під час тривалих польотів. Хеденстрем зазначив, що вони еволюціонували до надзвичайно ефективних літунів, маючи обтічні форми тіла та довгі й вузькі крила, що дозволяє їм створювати підіймальну силу з низькими енергетичними витратами. Це дозволяє їм витрачати менше енергії, хоча вони можуть швидко піднятися, щоб вловити комах, які також знаходяться в повітрі. Хоча вони перекушують у польоті, питання про те, як стрижі керують сном і відновлюють сили під час такого тривалого польоту, залишається не до кінця зрозумілим. Вчені припускають, що вони можуть, подібно до фрегатів, спати під час планування. Щодня, на світанку та в сутінках, стриж звичайний піднімається на висоту близько двох-трьох кілометрів, і, можливо, він використовує цей спад для сну під час планування. Однак, у чому дослідники впевнені, так це в тому, що безперервний політ протягом десяти місяців є надзвичайним біологічним подвигом, що заслуговує на глибоке захоплення. Читайте також: Чому найглибшу діру на Землі поспіхом запечатали: що виявили вчені перед тим, як її закрилиThe post Скільки місяців птахи можуть літати без посадки: відповідь дивує first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Багато хто сприймає тривалий авіапереліт, що триває майже цілу добу, як виснажливу подорож, але це ніщо в порівнянні з витривалістю звичайного стрижа. Уявіть, що ви змушені тримати руки розпростертими та залишатися в повітрі протягом десяти місяців поспіль — саме такий час без посадки здатен провести птах-рекордсмен. Хоча валлійський орнітолог Рональд Локлі ще у 1970-х роках висунув гіпотезу про таку можливість, лише у 2016 році дослідники з Лундського університету у Швеції змогли підтвердити цей феноменальний подвиг, пише T4. Для цього команда відстежувала 13 дорослих звичайних стрижів, прикріпивши до них крихітні реєстратори даних, оснащені акселерометрами для запису польотної активності та датчиками освітленості для визначення їхнього місцезнаходження. Деякі птахи перебували під наглядом протягом кількох років під час їхньої міграції зі Швеції на південь Сахари і назад. Результати підтвердили давні підозри: стрижі звичайні проводять абсолютну більшість свого життя у повітрі. Відстежувані птахи приземлялися лише на два місяці на рік, коли осідали для розмноження. Протягом решти десяти місяців, що припадали на міграцію, вони проводили у польоті понад 99,5 відсотка часу, а троє птахів взагалі залишалися в повітрі протягом усіх 10 місяців. Це особливо вражаюче досягнення, якщо врахувати, що це відносно невеликі істоти, вагою лише близько 40 грамів. Уявіть, що ви змушені тримати руки розпростертими та залишатися в повітрі протягом десяти місяців поспіль — саме такий час без посадки здатен провести стрижень. Автор фото: Derek Keats. Вчені припускають, що різниця в поведінці між птахами, які приземлялися на короткі періоди, і тими, що залишалися в повітрі, може бути пов’язана зі станом їхнього пір’я. Ті птахи, що літали безперервно, линяли та відрощували нове махове пір’я, тоді як ті, що приземлялися, цього не робили. Автор дослідження Андерс Хеденстрем пояснив, що линяння може свідчити про невеликі відмінності у загальному фізичному стані птахів або їхньому зараженні паразитами, що пояснює варіативність індивідуальної поведінки. Ключ до такого неймовірного досягнення полягає в тому, як стрижі звичайні пристосувалися до мінімізації витрат енергії під час тривалих польотів. Хеденстрем зазначив, що вони еволюціонували до надзвичайно ефективних літунів, маючи обтічні форми тіла та довгі й вузькі крила, що дозволяє їм створювати підіймальну силу з низькими енергетичними витратами. Це дозволяє їм витрачати менше енергії, хоча вони можуть швидко піднятися, щоб вловити комах, які також знаходяться в повітрі. Хоча вони перекушують у польоті, питання про те, як стрижі керують сном і відновлюють сили під час такого тривалого польоту, залишається не до кінця зрозумілим. Вчені припускають, що вони можуть, подібно до фрегатів, спати під час планування. Щодня, на світанку та в сутінках, стриж звичайний піднімається на висоту близько двох-трьох кілометрів, і, можливо, він використовує цей спад для сну під час планування. Однак, у чому дослідники впевнені, так це в тому, що безперервний політ протягом десяти місяців є надзвичайним біологічним подвигом, що заслуговує на глибоке захоплення. Читайте також: Чому найглибшу діру на Землі поспіхом запечатали: що виявили вчені перед тим, як її закрилиThe post Скільки місяців птахи можуть літати без посадки: відповідь дивує first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Досліджуючи ледь помітні спотворення форм галактик на величезній ділянці неба, вчені змогли зазирнути в приховану структуру Всесвіту. У стандартній картині Всесвіту майже все приховане від безпосереднього спостереження. Близько 95 відсотків космосу складають темна матерія та темна енергія — субстанції, які неможливо побачити напряму і які досі залишаються не до кінця зрозумілими. Попри це, вони відіграють ключову роль у формуванні Всесвіту: темна матерія впливає на утворення галактик завдяки гравітації, а темна енергія змушує розширення простору прискорюватися. Вчені вивчають ці невидимі компоненти, відстежуючи їхній вплив на видимі об’єкти. Саме таким підходом скористалися дослідники з Університету Чикаго, які проаналізували ці ефекти на новій, раніше не дослідженій ділянці неба. Картографування темного Всесвіту У період з 2013 по 2019 роки Огляд темної енергії (Dark Energy Survey, DES) збирав спостереження за допомогою камери Dark Energy Camera (DECam), встановленої на 4-метровому телескопі Бланко в Міжамериканській обсерваторії Серро-Тололо в Чилі. Використовуючи цей інструмент, науковці з високою точністю виміряли форми понад 150 мільйонів галактик, розташованих на площі близько 5 000 квадратних градусів — приблизно восьмої частини всього неба. Ця детальна карта допомагає краще зрозуміти розподіл матерії у Всесвіті та поведінку темної енергії. Дані DES також відіграли важливу роль у вивченні нещодавніх питань, пов’язаних із провідною космологічною моделлю — моделлю ΛCDM (лямбда-CDM). Деякі вимірювання ближнього Всесвіту, отримані з оглядів галактик на кшталт DES, виявляються дещо відмінними від даних про ранній Всесвіт, які походять із космічного мікрохвильового фону (CMB) — реліктового випромінювання після Великого вибуху. Окрім основної програми спостережень, DECam також робила знімки великих ділянок за межами офіційних кордонів DES. У новій серії досліджень, опублікованих у Open Journal of Astrophysics, вчені з Університету Чикаго використали ці додаткові дані, майже подвоївши кількість галактик із точно виміряними формами. Розширений набір даних охоплює тисячі квадратних градусів за межами початкової зони DES. Хоча ці спостереження спочатку не планувалися для досліджень слабкого гравітаційного лінзування, команда показала, що їх можна використати для незалежної перевірки розбіжностей у межах моделі ΛCDM. Спотворення і відстань Гравітаційне лінзування — викривлення світла масивними об’єктами — є ключовим методом для визначення кількості матерії та її розподілу у Всесвіті, а також для вивчення взаємодії темної матерії, звичайної матерії та темної енергії, пояснив Чіхвей Чан, доцент кафедри астрономії та астрофізики й керівник проєкту DECADE зі слабкого гравітаційного лінзування. У разі слабкого лінзування форма галактик, які ми спостерігаємо із Землі, здається трохи спотвореною, оскільки їхнє світло проходить крізь і повз матерію Всесвіту. Цей ефект настільки слабкий, що для його виявлення потрібен статистичний аналіз. «Вимірювання слабкого лінзування найкраще підходять для дослідження “грудкуватості” матерії», — зазначив Дхаяя Анбаджагане, аспірант з астрономії та астрофізики і провідний аналітик проєкту DECADE. — «Кількісна оцінка цієї грудкуватості проливає світло на походження й еволюцію таких структур, як галактики та їхні скупчення. Це приблизно схоже на аналіз розподілу людей у регіоні, щоб зрозуміти рельєф місцевості або вік і розташування міст». У межах проєкту команда виміряла форми понад 100 мільйонів галактик. Також було визначено їхні відстані шляхом вимірювання червоного зміщення — зсуву світла галактики до червоної частини спектра, що вказує на швидкість її віддалення. На основі цього обчислюється відстань до галактики. Використовуючи ці дані, дослідники підігнали модель ΛCDM до спостережень. Це загальноприйнята стандартна модель космології, яка включає компоненти темної енергії, темної матерії, звичайної матерії, нейтрино та випромінювання. «Це добре перевірена модель, яка витримала численні перевірки протягом останніх десятиліть, і наші дані доповнюють цю історію», — зазначив Чан. Дослідження DECADE показало, що зростання структур у Всесвіті узгоджується з передбаченнями моделі ΛCDM, підтверджуючи результати попередніх вимірювань слабкого лінзування. «Крім того, порівнюючи наші обмеження з тими, що отримані з CMB раннього Всесвіту, ми також бачимо хорошу відповідність», — додав Чан. — «Це питання було предметом дискусій протягом останніх п’яти років, і наші нові результати свідчать про відсутність напруження між даними слабкого лінзування та CMB». «Ми також змогли об’єднати вимірювання лінзування DECADE з даними DES, отримавши аналіз, що використовує найбільшу на сьогодні кількість галактик — 270 мільйонів — і охоплює найширшу ділянку неба, 13 000 квадратних градусів», — сказав Анбаджагане. — «Завдяки такому обсягу даних ми можемо дозволити собі дуже консервативні підходи до аналізу і все одно досягати достатньої точності для змістовних порівнянь із CMB». «Нетрадиційний огляд слабкого лінзування» Проєкт DECADE незалежно перевіряє узгодженість між даними CMB і слабкого лінзування на зовсім іншій, але за розмірами подібній до DES ділянці неба. Проте на початку проєкту не було очевидно, що набір даних DECADE буде достатньо якісним для космологічного аналізу, зазначив Алекс Дрліца-Вагнер, науковець Fermilab і доцент Університету Чикаго, який керував спостережною кампанією. «Ми показали, що він справді може дати надійні результати», — сказав він. «Одним із унікальних результатів цієї роботи стали наші підходи до якості зображень», — додав Анбаджагане. Зазвичай огляди, спеціально орієнтовані на слабке лінзування, роблять сотні тисяч знімків протягом багатьох років, але значну їх частину відкидають через невідповідність критеріям якості. «Проєкт DECADE унікальний тим, що повторно використовує архівні дані — зображення, зняті для найрізноманітніших наукових цілей, — і застосовує значно м’якші критерії якості. Наше дослідження показує, що надійний аналіз лінзування можливий і без спеціалізованих кампаній зі зйомки». Це може змінити підхід до майбутніх досліджень лінзування, зокрема в межах огляду Vera C. Rubin Legacy Survey of Space and Time (Rubin LSST), дозволивши використовувати більше знімків і підвищити точність космологічних вимірювань. Значною мірою успіх DECADE у використанні архівних даних став можливим завдяки ретельному аналізу зображень, який очолював аспірант з фізики Чін Ї Тан. Підсумковий каталог, об’єднаний із даними DES, охоплює близько третини неба (13 000 квадратних градусів) і містить інформацію про 270 мільйонів галактик. Цей каталог був оприлюднений для наукової спільноти восени й уже викликав значний інтерес серед космологів та астрономів. Зокрема, зображення використовуються для дослідження карликових галактик і побудови карт розподілу маси у Всесвіті. «Ми активно працюємо над застосуванням інших методів аналізу до наших даних разом із фахівцями з Інституту космологічної фізики Кавлі», — зазначив Анбаджагане. До виконання аналізу DECADE об’єднали зусилля науковці з Університету Чикаго, Fermilab та NCSA при Університеті Іллінойсу, а також дослідники з Аргоннської національної лабораторії, Університету Вісконсину в Медісоні та багатьох інших установ у світі. «Було справді особливо мати всі ці різні компоненти поруч», — підсумував Чан. — «Це дало змогу вчитися одне в одного й привело до несподіваного, але чудового результату».

Поступіться, Бермудський трикутнику: найновіша загадка Північної Атлантики прихована під цим таємничим архіпелагом. Вчені виявили дивний шар гірських порід завтовшки 12,4 милі (20 кілометрів) під океанічною корою під Бермудськими островами. Такої товщини подібного шару не спостерігали більше ніде у світі. «Зазвичай під океанічною корою одразу очікують побачити мантію, — пояснив провідний автор дослідження Вільям Фрейзер, сейсмолог з Carnegie Science у Вашингтоні. — Але під Бермудою існує ще один шар, розташований під корою всередині тектонічної плити, на якій лежить архіпелаг». Хоча походження цього шару досі остаточно не з’ясоване, він може пояснити давню загадку Бермуд, розповів Фрейзер виданню Live Science. Острови розташовані на океанічному піднятті — ділянці, де океанічна кора піднята вище за навколишні області. Водночас немає жодних ознак активного вулканізму, який би підтримував це підняття: останнє відоме виверження на Бермуді сталося 31 мільйон років тому. Виявлення нової гігантської «структури» свідчить про те, що під час останнього виверження мантійна порода могла бути втиснута в кору й там застигнути, утворивши своєрідний «пліт», який підіймає океанське дно приблизно на 1 640 футів (500 метрів). Бермуди давно мають репутацію загадкового місця, значною мірою через Бермудський трикутник — область між архіпелагом, Флоридою та Пуерто-Рико, де нібито зникла незвично велика кількість кораблів і літаків (хоча ця репутація значною мірою перебільшена). Проте справжньою загадкою залишається саме існування океанічного підняття під Бермудою. Острівні ланцюги, такі як Гаваї, зазвичай пов’язують із мантійними гарячими точками — місцями, де з глибин мантії підіймається гарячий матеріал, викликаючи вулканічну активність. Там, де гаряча точка контактує з корою, океанське дно часто піднімається. Але коли тектонічні плити зміщуються й кора віддаляється від гарячої точки, це підняття зазвичай зникає. На відміну від цього, бермудське підняття не зникло, попри 31 мільйон років відсутності вулканічної активності, зазначив Фрейзер. Існують різні гіпотези щодо процесів у мантії під островами, але на поверхні жодних вивержень не відбувається. Фрейзер та співавтор дослідження Джеффрі Парк, професор наук про Землю і планетології Єльського університету, використали записи сейсмічної станції на Бермуді, яка фіксувала потужні землетруси з усього світу. Це дозволило «побачити» структуру Землі на глибину приблизно 31 милі (50 км) під архіпелагом. Вчені проаналізували місця, де сейсмічні хвилі різко змінювали свої властивості, і саме так виявили надзвичайно товстий шар порід, менш щільний за навколишні. Результати дослідження були опубліковані 28 листопада в журналі Geophysical Research Letters. «Під Бермудою досі залишається матеріал, що зберігся з часів активного вулканізму, і він, ймовірно, допомагає утримувати цей регіон як область підвищеного рельєфу в Атлантичному океані», — зазначила геологиня Сара Мацца зі Сміт-коледжу в Массачусетсі, яка не брала участі в дослідженні. Власні дослідження Мацца, присвячені вулканічній історії Бермуд, показали, що місцеві лави мають низький вміст кремнезему — ознаку походження з порід, багатих на вуглець. Аналіз ізотопів цинку в зразках із Бермуд, опублікований у вересні в журналі Geology, свідчить, що цей вуглець походить із глибин мантії. Ймовірно, він був занурений туди під час формування суперконтиненту Пангея між 900 і 300 мільйонами років тому. Це відрізняє Бермуди від островів, утворених гарячими точками в Тихому чи Індійському океанах. За словами Мацца, така різниця може пояснюватися тим, що Атлантичний океан, який утворився після розпаду Пангеї, є відносно молодим порівняно з Тихим і Індійським океанами, що існували на її краях. «Те, що ми знаходимося в регіоні, який колись був серцем останнього суперконтиненту, на мою думку, є важливою частиною пояснення цієї унікальності», — сказала вона. Фрейзер нині досліджує інші острови світу, щоб з’ясувати, чи існують подібні шари під ними, чи ж Бермуди справді є унікальним випадком. «Розуміння таких місць, як Бермуди — екстремальних у своєму роді, — важливе для розуміння менш екстремальних регіонів, — підсумував Фрейзер. — Це допомагає відрізнити звичайні процеси, що відбуваються на Землі, від по-справжньому виняткових».

За даними Financial Times, концерн Volkswagen зупинить випуск автомобілів на своєму заводі в Дрездені після 16 грудня. Це стане першою подією за 88 років історії компанії, коли Volkswagen повністю припинить автомобільне виробництво на території Німеччини. Незважаючи на статус найбільшого автовиробника Європи, Volkswagen стикається із серйозним тиском одразу на кількох ринках, зокрема через слабкі продажі в Китаї, зниження попиту в Європі, а також посилення торговельних обмежень і тарифної політики США. Останніми роками Volkswagen переглядає свої інвестиційні плани. Бюджет на найближчі п’ять років становить близько 160 млрд євро, що помітно менше за попередній план у 180 млрд євро на період 2023–2027 років. При цьому бюджет коригується у «ковзному» форматі та поступово скорочується. Паралельно концерн змушений продовжувати інвестиції у розвиток двигунів внутрішнього згоряння, оскільки термін їхньої присутності на ринку, за оцінками компанії, буде довшим, ніж очікувалося. Зупинення виробництва в Дрездені є частиною масштабнішої програми скорочення виробничих потужностей у Німеччині, погодженої з профспілками минулого року. У її межах Volkswagen планує скоротити близько 35 тисяч робочих місць у країні. Завод у Дрездені, запущений у 2002 році, за весь час випустив менш ніж 200 тисяч автомобілів — це менше половини річного обсягу головного підприємства Volkswagen у Вольфсбурзі. Глава бренду Volkswagen Томас Шефер наголосив, що рішення про закриття лінії не було поспішним і є економічно необхідним. Спочатку так звана «прозора фабрика» в Дрездені випускала представницький седан Volkswagen Phaeton, а згодом була переорієнтована на складання електромобіля ID.3. Після завершення автомобільного виробництва завод змінить профіль. Volkswagen передасть майданчик Технічному університету Дрездена, де буде створено дослідницький кампус для розробок у сферах штучного інтелекту, робототехніки та мікроелектроніки. Спільні інвестиції в проєкт становитимуть 50 млн євро протягом семи років. Водночас підприємство збереже функції центру видачі нових автомобілів і залишиться відкритим для туристів.