Компанія Microsoft, як повідомляється, готує нове велике складання Windows 11 26H1, яке буде засноване на новій версії платформи під назвою Bromine.  На жаль, судячи з усього, Windows 11 26H1 буде орієнтована тільки на майбутні ПК з чіпами Arm, причому не будь-якими, а новітніми: Qualcomm Snapdragon Elite X2 і Nvidia N1X. Наразі ця збірка вже доступна у бета-версії для учасників програми Insiders на каналі Canary Channel.   26H1 не є оновленням функцій для версії 25H2 і включає лише зміни платформи підтримки певних чіпів. Від клієнтів не потрібно ніяких дій  Поки ніяких подробиць немає, але вихід бета-версії цієї збірки вже зараз натякає на те, що занадто довго чекати ноутбуки на нових платформах не доведеться. З іншого боку, ранні дані говорили про запуск як мінімум для нових Snapdragon лише наприкінці першої половини 2026 року. 

Компанія HiBy, відома своїми програмними та апаратними аудіоплеєрами, представила свій оновлений флагманський аудіоплеєр – RS8 II. Причому сама компанія позиціонує його як ультра-флагманський. З важливого, моделі не використовуються класичні вже чіпи конвертера, а замість них поставили R2R матрицю у зв’язці з FPGA, вона ж вентильна матриця. Все це називається Darwin III. У начинці – сучасний процесор Qualcomm Dragonwing QCS8550, 16 Гб оперативної пам’яті та 512 Гб – для розміщення музики. Відзначено першокласний дизайн, високу якість складання, всього 411 грам ваги, адаптивний рівень посилення та спотворення менше 0.0008%. Аналогових виходів тут три: 3.5 мм джек, що працює, у тому числі як лінійний та окремі балансні на 4.4 мм. Цифрових входів-виходів більше – I2S, USB-C, що підтримує SPDIF, USB Audio In, USB Audio Out, блютуз версії 5.3 і Wi-Fi 7 для стріммінгу. FullHD екран встановили на 5.5 дюймів, є підтримка PCM до фантастичних 1536 кГц на 32 біти, DSD до DSD1024 та MQA16X, а от батарея так і залишилася на 6000 мАг. Втім, час роботи тут теж збільшили, він вар’єрується в середньому до 15 чи 17 годин, залежно від роз’єму та класу посилення. Купити апарат можна прямо зараз за $3899.

Дослідники з Університету Британської Колумбії опублікували у Journal of Holography Applications in Physics роботу, що доводить математичну неможливість існування нашої реальності як комп’ютерної симуляції. Керівник групи Мир Файзал представив наукове обґрунтування того, що Всесвіт не може бути цифровою моделлю. Основа доказу будується на принциповій неможливості описати всі аспекти реальності виключно алгоритмічними методами. Будь-яка симуляція, незалежно від рівня складності, функціонує з урахуванням алгоритмів. Дослідники застосували три фундаментальні математичні концепції: теореми про неповноту Курта Геделя, теорему про невизначеність Альфреда Тарського та теоретико-інформаційну неповноту Грегорі Чайтіна. Аналіз показав існування аспектів реальності, які залишаються нерозв’язними обчислювальними способами та потребують неалгоритмічного розуміння. Вчені дійшли висновку про неможливість створення повністю алгоритмічної «теорії всього». Група розширила дослідження, звернувшись до платонівської концепції математичного царства – метафізичної області, що передує простору та часу. Застосування математичних теорем до цієї концепції підтвердило, що опис реальності засобами обчислень нездійсненно. Робота канадських математиків переклала гіпотезу симуляції в галузі філософських міркувань у площину наукової перевірки, надавши конкретне математичне спростування популярної теорії. Джерело

Багато хто думає, що довга шия жирафа існує лише для того, щоб діставати соковите листя на верхівках акацій у саванах Африки. І це частково правда: тільки жирафи можуть безперешкодно ласувати цим високим кормом, тоді як менші тварини змушені змагатися за листя біля землі. Завдяки такій перевазі жирафи можуть розмножуватися протягом усього року та виживати під час посухи краще за коротших ссавців. Проте довга шия — це не тільки перевага, а й величезне навантаження для організму. Серце жирафа має виробляти достатній тиск, щоб прокачувати кров на кілька метрів вгору до голови. У дорослого жирафа кров’яний тиск зазвичай перевищує 200 мм рт. ст., що вдвічі більше, ніж у більшості ссавців. Через це серце жирафа у стані спокою витрачає більше енергії, ніж весь організм спокійної людини — більше, ніж серце будь-якого іншого ссавця схожого розміру. Нове дослідження, опубліковане у Journal of Experimental Biology, показало, що жирафи мають у цьому важкому завданні несподіваних помічників — їхні довгі ноги. Зустрічайте «елаффе» Щоб оцінити, яку роль відіграють ноги, вчені змоделювали «ідеальну» тварину для порівняння: уявний ссавець з короткими ногами, але такою ж довгою шиєю, щоб дістати листя на ту саму висоту. Її назвали «елаффе» — комбінація тіла африканського еланда та шиї жирафа. Уявна «елафе» з нижньою частиною тіла канни та видовженою шиєю жирафа витрачала б ще більше енергії на перекачування крові від серця аж до голови. (Естель Мейх’ю/Університет Преторії) Результати показали, що «елаффе» витратив би 21% своєї енергії на роботу серця, тоді як у жирафа цей показник становить 16%, а у людини лише 6,7%. Іншими словами, завдяки довгим ногам серце жирафа розташоване ближче до голови, що економить близько 5% енергії, яку він отримує з їжі. За рік це означає економію більше 1,5 тонн корму — різницю між життям і смертю у суворих умовах савани. Як працює жираф За словами зоолога Грема Мітчелла, предки жирафів мали довгі ноги ще до того, як з’явилася довга шия. Це логічно з точки зору енергії: довгі ноги полегшують роботу серця, а довга шия навпаки збільшує навантаження. Втім, довгі ноги теж мають «платню»: коли жираф п’є воду, йому доводиться широко розставляти передні ноги, що робить його повільним і незграбним. Статистика показує, що серед усіх травоїдних жирафи найчастіше залишають водойму, так і не напившись, через страх перед хижаками. Межа довжини шиї Робота серця стає все енерговитратнішою з ростом шиї. Тому існує фізична межа її довжини. Для прикладу, у динозавра-гіганта Giraffatitan, що в музеї Берліна, шия сягала 8,5 метрів. Для забезпечення кров’ю такої голови потрібен тиск близько 770 мм рт. ст., майже вісім разів більший за середній тиск ссавців — це фізично неможливо, адже серце витрачало б більше енергії, ніж усе тіло. Виходить, що ніякий сухопутний тварина в історії Землі не могла б підняти голову вище, ніж дорослий жираф. Довгі ноги та шия — ідеальний баланс між здобуванням їжі і витратами енергії. Жираф — унікальний приклад того, як еволюція знайшла спосіб поєднати висоту, силу серця та економію енергії, дозволяючи виживати у суворому африканському середовищі.

Сивина, яку більшість людей сприймає як звичайну ознаку старіння, може виявитися не просто зміною кольору волосся, а частиною складного захисного механізму нашого організму. Нове дослідження японських учених показало, що процес посивіння волосся може бути своєрідним «запобіжником» проти розвитку раку шкіри, зокрема меланоми. Команда під керівництвом професорки Емі Нісімура та доцента Ясуакі Мохрі з Токійського університету дослідила, як стовбурові клітини, що відповідають за пігментацію волосся, реагують на ушкодження ДНК. Ці клітини, відомі як меланоцитарні стовбурові клітини (McSC), утворюють меланоцити — клітини, що виробляють пігмент меланін, який надає волоссю та шкірі колір. У нормальних умовах McSC постійно оновлюються й підтримують природну пігментацію. Але коли ДНК у цих клітинах пошкоджується, вони опиняються перед вибором: або перетворитися на зрілі клітини, що більше не діляться, або ж залишитися активними — з ризиком перетворення на ракові. Генотоксичні пошкодження призводять до різних наслідків у стовбурових клітинах меланоцитів (McSCs). Під впливом цитотоксичних генотоксинів, таких як рентгенівське опромінення, самооновлення McSCs порушується, що призводить до виснаження та посивіння волосся. У гомеостазі McSCs підтримують самооновлення та пігментний баланс. Однак канцерогенні генотоксини сприяють передачі сигналів KIT та змінюють метаболізм арахідонової кислоти, що призводить до появи клонів-засновників меланоми та прогресування до меланоми. Авторство: Емі К. Нішімура з Токійського університету, Японія У своїх експериментах на мишах дослідники виявили, що при певному типі ушкодження ДНК, зокрема при розривах подвійних ланцюгів, стовбурові клітини запускають особливу програму самознищення — так зване «сенесцентно-залежне дозрівання». Під час цього процесу McSC остаточно перетворюються на зрілі клітини й припиняють ділитися. У результаті волосся втрачає пігмент і сивіє. Цей механізм активується через сигнальний шлях p53–p21 — відомий «охоронець» клітинного геному, який не дозволяє пошкодженим клітинам продовжувати поділ. Проте не завжди цей захист спрацьовує. Коли McSC піддаються впливу певних канцерогенів — наприклад, ультрафіолетового випромінювання або хімічних сполук, таких як 7,12-диметилбенз(а)антрацен, — вони можуть оминути цей безпечний шлях. Замість того, щоб старіти і зникати, клітини зберігають здатність до поділу, починають активно розмножуватися та накопичувати мутації. У результаті з них можуть формуватися ракові клони, що стають початком меланоми. Професорка Нісімура пояснює: «Наші результати показують, що одна й та сама популяція стовбурових клітин може поводитися по-різному — або виснажувати себе через дозрівання, або, навпаки, неконтрольовано розмножуватися — залежно від типу стресу та сигналів навколишнього середовища». Отже, посивіння волосся — це не просто естетичний ефект часу, а своєрідна біологічна стратегія виживання. Коли стовбурові клітини вирішують «піти на спокій», вони фактично жертвують пігментацією, аби не допустити перетворення на потенційно небезпечні ракові клітини. Дослідники наголошують: це не означає, що сивина безпосередньо захищає від раку, але сам процес, який до неї призводить, є прикладом природного очищення тканин від пошкоджених клітин. Якщо цей механізм порушується, ризик розвитку пухлин може зрости. Таким чином, нове відкриття пов’язує два, на перший погляд, несумісні процеси — старіння та онкологію — в єдину історію про клітинну рівновагу. Посивіння може бути не ознакою слабкості, а доказом того, що наш організм продовжує боротися, обираючи здоров’я замість кольору.

Унікальна знахідка в Ізраїлі: археологи розкопали виноробню віком 5 000 років, що змінює уявлення про початок цивілізації Археологи в Ізраїлі зробили відкриття, яке може переписати історію перших міст. Під час розкопок біля Телль-Мегіддо, на півночі країни, вони натрапили на найдавніший винний прес із відомих — йому близько п’яти тисяч років. Ця знахідка стала прямим доказом того, що виноробство було невід’ємною частиною зародження міського життя та ритуалів стародавніх мешканців Ханаану. Вино, що стояло біля витоків міст Під час масштабних розкопок у долині Єзреел, які проводила Ізраїльська управління старожитностей (IAA), археологи виявили докази раннього поселення, що швидко розвивалося в період становлення перших міст. Саме тут вони знайшли виноробню, яка, за словами керівників розкопок доктора Аміра Голані та Барака Цзіна, є «однією з небагатьох, відомих із настільки давніх часів». “Ми давно здогадувалися, що вино могли виробляти вже 5 000 років тому, але досі не мали переконливих доказів. Цей винний прес — наша перша справжня «гаряча знахідка», яка підтверджує, що виноробство дійсно існувало на нашій землі у той період”, — розповіли археологи. Знахідка важлива ще й тому, що вино відігравало не лише побутову, а й культову роль. Виготовлення вина часто було пов’язане з обрядами, святами та жертвоприношеннями — тобто з духовним життям перших міських спільнот. Культові артефакти і таємниці віри ханаанців Однак виноробня — не єдина сенсація. Під час розкопок археологи виявили також залишки житлових споруд і сліди ханаанського народного культу, якому близько 3 300 років. Серед артефактів — керамічна модель святилища, цілісний набір ритуального посуду у формі тварин та вражаючий комплект обрядових судин. Такі предмети зазвичай знаходять лише у фрагментах, тому цього разу науковці вперше змогли побачити, як виглядали цілі комплекти культових речей і як вони використовувалися разом. Цікаво, що ритуальні об’єкти розташовувалися на лінії, спрямованій до великого храмового комплексу, який видно на відстані. Це може свідчити, що ханаанський культ діяв за межами міста, можливо, спеціально для селян або подорожніх, які не мали доступу до внутрішніх храмів. Новий погляд на життя стародавнього Мегіддо Місце розкопок біля Мегіддо археологи вивчають уже понад століття, але саме тепер відкрилася нова сторінка в історії міста.Виявлений винний прес і ритуальні артефакти створюють цілісну картину: вино та обряди були тісно переплетені з формуванням перших міських структур. “5 000-річний висічений у камені винний прес свідчить, що виноробство з’явилося саме в контексті перших міських поселень. А знахідки періоду 3 300 років тому показують, що традиція ритуальних узливань тривала століттями”, — підсумували дослідники. Символ цивілізації Вино у давнину було не просто напоєм — воно стало символом спільності, ритуалу й міського життя. Виноробня з Телль-Мегіддо тепер допомагає зрозуміти, як звичайна лоза і простий напій стали частиною культури, релігії та становлення перших міст. І, можливо, саме тут, серед пагорбів північного Ізраїлю, людство вперше підняло келих за народження цивілізації.

У водах поблизу Ск’єрвей у Північній Норвегії 2 листопада 2025 року відбулася безпрецедентна наукова подія: дослідникам вперше в історії вдалося задокументувати народження косатки (Orcinus orca) у дикій природі, пише T4. Спостереження, зроблене командами Orca Channel та Norwegian Orca Survey, стало можливим завдяки швидкому розгортанню дронів та акустичних датчиків після повідомлень про незвичайну активність групи косаток. Спочатку поведінка тварин, переважно самок та молодих особин, що плескалися біля острова Лаукойя, була інтерпретована як реакція на лихо, можливо, пов’язана з мертвим малям. Однак аеровідеозйомка спростувала ці побоювання, зафіксувавши життєздатне новонароджене дитинча. Командам вдалося зняти “останній поштовх” пологів, ідентифікувавши матір як NKW-591, самку з відомою історією успішних пологів. Про народження косатки, свідком якого був вчора Багато з вас запитували, що сталося 2 листопада… Опубліковано Опитування Norwegian Orca Survey Понеділок, 3 листопада 2025 р. Отримані дані є безцінними для морської біології, оскільки вони проливають світло на одну з найменш вивчених подій у життєвому циклі косаток. Одразу після народження вся група стала надзвичайно активною та утворила щільне захисне коло навколо вразливого маляти. Новонароджений боровся протягом перших 15 хвилин, що, ймовірно, і пояснювало інтенсивну активність групи, але згодом почав плавати самостійно. Було відзначено, що спинний плавець маляти був зігнутий — стан, який у дорослих особин може свідчити про стрес, але у новонароджених вважається нормою через стиснення в утробі матері. Досі єдині кадри народження косаток були отримані в умовах неволі, зокрема в SeaWorld, однак такі спостереження мають обмежену цінність для розуміння природної поведінки через штучність середовища. Ця подія знаменує собою “історичну першість”, надаючи науковцям унікальні дані про першу годину життя новонародженої косатки в її природному арктичному середовищі. Організації, що проводили спостереження, планують зібрати всі дані для публікації в рецензованому науковому журналі. Читайте також: Вчені виявили жабу розміром із кішкуThe post Народження косатки вперше зняли на камеру first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Як одна цифрова вправа повертає мозок на 10 років назад Клінічне дослідження McGill University довело: спеціальні тренування мозку здатні відновити функції, які згасають із віком. Мозок, який «омолоджується» без ліків Дослідники з Університету Макґілла (McGill University) в Канаді провели унікальне клінічне випробування: вони виявили, що цифрові тренування мозку можуть буквально повернути час назад. Літні учасники, які виконували вправи у додатку BrainHQ протягом 10 тижнів, показали хімічну активність мозку, подібну до тієї, що спостерігається у людей на 10 років молодших. «Ми вперше довели, що немедикаментозне втручання може відновити роботу мозкових систем до більш молодого рівня», — пояснює керівник дослідження доктор Етьєн де Вільє-Сідані, невролог з Інституту нейронаук у Монреалі (The Neuro). Як це працює З віком у мозку поступово знижується активність холінергічної системи — саме вона відповідає за пам’ять, концентрацію й прийняття рішень. Саме ця система найсильніше страждає при деменції та хворобі Альцгеймера. Після курсу тренувань у BrainHQ в учасників помітно зросла активність цієї системи — тобто їхній мозок буквально почав працювати так, як у молодшому віці. «Це перше підтвердження, що вправи можуть відновити здоров’я холінергічної системи — не просто зупинити спад, а повернути мозок у більш молодий стан», — каже доктор де Вільє-Сідані. Не просто «кросворди» Додаток BrainHQ нагадує гру — це серія вправ, які тренують швидкість реакції, увагу, пам’ять і мислення. Рівень складності автоматично зростає, щойно користувач покращує свої результати. «Багато хто думає, що кросворди чи читання тримають мозок у формі. Але не всі заняття справді стимулюють нейропластичність — здатність мозку змінюватися й розвиватися», — пояснює дослідник. Саме вправи, побудовані на швидкому прийнятті рішень і зміні завдань, активують нові зв’язки між нейронами — це і є “фітнес” для мозку. Як виміряли ефект Щоб перевірити зміни в роботі мозку, науковці застосували рідкісну технологію — ПЕТ-сканування (позитронно-емісійну томографію) із особливим маркером, який показує активність холінергічної системи. Такі дослідження можна провести лише у кількох наукових центрах світу, серед яких і The Neuro у Монреалі. У дослідженні взяли участь 92 здорових людей віком від 65 років. Половина з них виконувала вправи BrainHQ по 30 хвилин щодня, інша половина — просто грала у звичайні комп’ютерні ігри. Через 10 тижнів тільки група BrainHQ показала помітне зростання активності у ключових ділянках мозку, пов’язаних із пам’яттю та увагою. Крок до профілактики деменції Результати відкривають двері до нового підходу у профілактиці вікових змін мозку.Цифрові тренування можуть стати безпечнішою альтернативою медикаментам, або ж доповненням до них. Науковці вже готують новий етап експерименту — тепер вони хочуть перевірити, чи допоможе BrainHQ людям із початковими проявами деменції. «Ми бачимо, що мозок навіть у літньому віці зберігає величезну здатність до змін. Питання лише в тому, як правильно його стимулювати», — додає доктор де Вільє-Сідані. Що це означає для кожного з нас Наука дедалі переконливіше доводить: старіння мозку не є вироком.Регулярні розумові тренування можуть не лише зберегти пам’ять, а й покращити її, навіть якщо роки вже далися взнаки. І, на відміну від пігулок, такий «розумовий фітнес» не має побічних ефектів — хіба що може викликати здорову залежність від нових знань. Дослідження опубліковано в журналі Nature Communications Engineering.

Світ рухається до епохи, коли пристрої з’єднуватимуться між собою майже миттєво — ще до того, як сигнал повністю надійде. І цей стрибок стає ближчим завдяки відкриттю вчених, які розробили нову технологію надточного спрямування радіохвиль. Вона може стати основою для майбутніх 6G-мереж, де швидкість і точність зв’язку вийдуть на рівень, про який сьогодні лише мріють. Як це працює Команда науковців створила метод, який дозволяє передавачам і приймачам знаходити один одного з неймовірною точністю — до однієї десятої градуса. Це означає, що бездротові пристрої зможуть з’єднуватися майже миттєво, без затримок і втрат сигналу. Основна ідея полягає в тому, щоб керувати радіохвилями за допомогою “контрольованої випадковості”. Звучить парадоксально, але саме це дозволяє системі «бачити» напрям сигналу точніше, ніж будь-коли раніше. 6G-мережі працюватимуть на надвисоких частотах — у діапазоні терахерц, де сигнал може передавати гігантські обсяги даних, але при цьому швидко слабшає і не проходить крізь стіни. Тому для стабільного зв’язку важливо, щоб промені між пристроями ідеально співпадали по лінії прямої видимості. Новий підхід дає змогу цим вузьким променям автоматично вирівнюватися та навіть миттєво відновлювати зв’язок, якщо він раптом перервався. «Маяк із кольоровими променями» Один із провідних авторів дослідження, аспірант Бурак Білґін, пояснює технологію простою аналогією. Передавач, каже він, схожий на маяк, який випромінює промені різних кольорів, але з випадковою інтенсивністю. Кожен приймач — мов корабель у морі — визначає своє місцезнаходження, аналізуючи унікальну комбінацію кольорів, що до нього доходить. У реальному експерименті замість кольорів використовувалася метаповерхня — тонкий електронний матеріал, який розсіює широкосмуговий сигнал у складний візерунок, залежний від напрямку і частоти хвилі. Кожен напрямок формує свій електромагнітний “відбиток пальця”, за яким приймач миттєво визначає, звідки прийшов сигнал. Процес займає лише кілька пікосекунд — трильйонні частки секунди. Керована випадковість — ключ до точності Раніше науковці могли змінювати сигнал або за частотою, або в часі — але не одночасно. Тепер нова метаповерхня створює динамічні випадкові патерни в обох вимірах. Це як маяк, що не лише блимає різними кольорами, а й змінює їхню послідовність у часі. Завдяки цьому приймач може робити надточні вимірювання, навіть коли сигнал слабкий, зашумлений або має обмежену смугу пропускання. Іншими словами, випадковість допомагає приборкати хаос. Підготовка до терахерцової ери У міру того як бездротові мережі рухаються до терахерцового діапазону, така точність стає критично важливою. Команда дослідників зібрала величезні масиви даних, щоб проаналізувати, як поводяться випадкові сигнали статистично. Професор Едвард Найтлі з кафедри електроніки та інформатики зазначає, що це дослідження показує: «Фізика сигналів визначатиме майбутнє комунікацій. Ми перетворюємо складність на можливість — випадковість, якщо її правильно запрограмувати, робить мережі швидшими, розумнішими й надійнішими». Коли випадковість стає точністю Цей прорив — не лише про швидкість, а й про стійкість зв’язку. Технологія дозволить майбутнім 6G-пристроям швидше знаходити одне одного, підлаштовуватися під зміни середовища і миттєво відновлювати зв’язок, навіть якщо сигнал тимчасово зникає. Завдяки такій системі, світ, де смартфони, авто, роботи й сенсори обмінюються даними без затримок, стає все реальнішим. Дослідження опубліковано в журналі Nature Communications Engineering.

У Колорадо знайшли динозавра розміром із кішку: новий вид Enigmacursor mollyborthwickae змінює уявлення про юрський світ. На південному заході США, серед стародавніх відкладів знаменитої формації Моррісон, палеонтологи знайшли рештки істоти, яка могла б легко пробігти поміж ніг велетенського диплодока. Новий вид отримав назву Enigmacursor mollyborthwickae — що у перекладі з латини означає «загадковий бігун». Цей невеличкий динозавр, завдовжки всього близько 90 сантиметрів, мав довгі ноги та легкий скелет — ознаки справжнього спринтера юрського періоду. Тепер його скелет прикрашає експозицію Музею природознавства в Лондоні, де він став справжньою зіркою серед гігантів. Хто такий Enigmacursor? Дослідження, очолене професоркою Сюзанною Мейдмент з Лондонського музею природознавства, показало, що цей динозавр належить до групи неорнітішій — дрібних рослиноїдних двоногих динозаврів, родичів предків птахів. Його ноги — справжній підручник з анатомії бігуна: довге стегно, витягнена гомілка та гнучкий гомілковостопний суглоб. Судячи з того, що деякі частини хребців ще не зрослися, тварина, ймовірно, була молодою і мала б вирости трохи більшою. Розв’язати стару наукову плутанину Протягом більш ніж ста років маленькі рослиноїдні динозаври з формації Моррісон класифікувалися під різними іменами, серед яких найвідоміше — Nanosaurus. Але нещодавній огляд, проведений Барретом і Мейдмент, показав, що ці назви базувалися на неповних зразках і не дають змоги точно визначити вид. Enigmacursor став нарешті «надійною опорою» — повним зразком одного індивіда, із збереженими ногами, тазом і частиною хребта. Це дає палеонтологам чіткий еталон для майбутніх порівнянь. Цікаво, що за будовою кісток новий вид ближчий до Yandusaurus із Китаю, ніж до пізніших «качкодзьобих» динозаврів. Його особлива комбінація ознак робить його унікальним серед дрібних юрських травоїдних. Життя серед гігантів Формація Моррісон — це величезний шар гірських порід, який зберіг життя пізньої юри (приблизно 150 мільйонів років тому). Тут жили гіганти — диплодоки, стегозаври, алозаври. Але поруч із ними бігали маленькі, моторні травоїдні, як-от Enigmacursor. Для істоти висотою «по коліно людині» життя серед гігантів було справжнім випробуванням. Ймовірно, швидкість і спостережливість були її найкращими засобами захисту від хижаків і важких ніг сусідів. Від приватної колекції — до цифрової науки Скелет Enigmacursor знайшли на приватній землі у Колорадо у 2021–2022 роках. Згодом музей придбав зразок, ретельно очистив і відсканував у форматі 3D. Тепер дослідники по всьому світу можуть вивчати його цифрову модель, не торкаючись оригіналу. Такі скани мають роздільність менше міліметра і дозволяють розгледіти найдрібніші деталі — від слідів прикріплення м’язів до структури кісткової тканини. Це справжній крок у цифрову епоху палеонтології, де навіть найрідкісніші знахідки стають доступними онлайн. Чому це відкриття важливе Маленькі динозаври зазвичай залишаються в тіні своїх гігантських родичів — їхні кістки крихкі, а колекціонери часто шукають «великі експонати». Через це такі види залишаються недослідженими. «Дрібних динозаврів часто просто не помічають. Ймовірно, багато з них досі чекають у землі», — каже професорка Мейдмент. Проте саме ці невеличкі істоти допомагають зрозуміти, як працювали давні екосистеми: хто з ким співіснував, як розподілялися ресурси і як еволюціонували адаптації до швидкого руху. Enigmacursor доводить, що юрський світ не був лише царством гігантів — він кишів життям, рухом і різноманіттям. Новий погляд на юрський світ Відкриття Enigmacursor mollyborthwickae не лише додає ще один рядок у каталог динозаврів, а й змінює баланс у нашому баченні минулого. Маленькі, прудкі травоїдні, можливо, відігравали не меншу роль у підтриманні екосистем, ніж гігантські рослиноїдні велети. Їхня швидкість, спритність і здатність виживати серед хижаків роблять їх символом еволюційної винахідливості. І тепер, коли Enigmacursor стоїть у Лондонському музеї, він нагадує: навіть найменші створіння можуть залишити великий слід в історії життя на Землі. Джерело: дослідження опубліковано в журналі Royal Society Open Science.