OpenAI додала до ChatGPT одразу три професійні інструменти Adobe — Photoshop, Acrobat і Adobe Express. Тепер редагувати фото, створювати макети та працювати з PDF можна прямо в чаті без встановлення програм. Функціональність адаптується під запит користувача, показуючи лише потрібні інструменти. Adobe в ChatGPT: що вже доступно OpenAI офіційно запустила інтеграцію Photoshop, Acrobat та Adobe Express у ChatGPT. Користувачам достатньо ввести назву програми у чаті або обрати її через меню «+». Доступ є безкоштовним, але для роботи з Acrobat і Express потрібно увійти у свій Adobe-акаунт. Як працює Photoshop у ChatGPT Найбільше уваги привертає інтеграція Photoshop. ChatGPT автоматично формує інтерфейс під конкретний запит: при корекції світла показуються повзунки експозиції, тіней, світлих ділянок; при роботі з ефектами з’являються опції дзеркального відображення, тритону тощо; при складних змінах бот підтягує додаткові параметри, щоб надати контроль над результатом. Це дозволяє виконувати професійне редагування зображень без складного меню класичного Photoshop. Adobe Express та Acrobat: створення контенту прямо в чаті У Acrobat можна генерувати, редагувати та поєднувати PDF-файли.У Adobe Express — створювати банери, обкладинки, соцмережеві візуали та інший графічний контент. Суть нововведення в тому, що ChatGPT бере на себе роль інтерфейсу: ви описуєте задачу, а інструменти Adobe виконують її фоново. Навіщо це OpenAI Це частина більшої стратегії OpenAI — перетворити ChatGPT на універсальний робочий інструмент, що об’єднує різні сервіси. Інтеграції з Spotify, Canva та іншими програмами вже в процесі, тож екосистема ChatGPT продовжує розширюватися.

Корона була залишена разом із померлою, але її положення свідчило, що її правління, ймовірно, завершилося не так, як вона бажала. Ніхто не може точно сказати, ким була знатна жінка, похована у другій половині VII століття до н.е., тому наразі її називають «Дамою з перевернутим діадемом». Згідно з перекладеною заявою Міністерства культури Греції, команда археологів виявила некрополь у центрально-східній частині країни, приблизно за 60 миль на північний захід від Афін, переповнений гробницями, датованими приблизно від 800 до 320 років до н.е., тобто архаїчним і класичним періодами. Некрополь складався з груп поховань з ямними гробницями, курганами та черепичними могилами. Наразі археологи розкопали близько 40 поховань, багато з яких свідчили про елітний статус похованих. Та жодне не було настільки вражаючим чи інтригуючим, як «Дама з перевернутим діадемом». Померлу знайшли в групі з трьох ямних гробниць, а бронзові поховальні предмети чітко свідчили про її шляхетне походження. Попереднє дослідження зубних решток показало, що це була доросла жінка віком від 20 до 30 років. Найвражаючою деталлю знахідки стало бронзове діадема (або корона), урочисто покладена на її голову догори дриґом — як символ її вищого статусу чи рангу. На короні була велика розета у вигляді сонця спереду та пари самців і самок левів ззаду. Археологи зазначили, що рівень майстерності в зображенні тварин був надзвичайно високим. Леви символізували королівську владу й авторитет, але в перевернутому положенні корони вони виглядали так, ніби лежать. Однак її високий статус, можливо, не пережив саму шляхтянку. У той час перевернута корона символізувала зречення або падіння монарха та означала втрату влади й титулу. У міністерстві зазначили, що середина VII століття до н.е. була особливо неспокійним часом для монархів у Греції: традиційні спадкові царські династії та вплив знаті поступалися місцем аристократичним режимам, що зрештою привело до зародження афінської демократії на початку VI століття до н.е. У цьому контексті перевернута корона може свідчити, що шляхтянка стала жертвою змінної епохи. Хоча вона, можливо, втратила свій статус, багатства вона, імовірно, не втратила. Поховальний інвентар молодої жінки включав велику кількість бронзових предметів, зокрема дві великі шпильки з гравірованими кіньми у геометричному стилі, намисто з підвісом, кістяні та слонові намистини, бурштинові талісмани та бронзові сережки. На ній також були браслети та персні. У тій самій групі могил команда знайшла поховання маленької дівчинки, ймовірно чотирирічного віку, на голові якої теж була бронзова діадема з інкрустованими розетками. Дівчинка мала схожі прикраси, що може свідчити про родинний зв’язок між нею та шляхтянкою. Інші знахідки в районі включають жінку середини VI століття до н.е., поховану разом з неглибокою чашею із зображенням півня, винним посудом, прикрашеним міфічними істотами та богом Гермесом, мідною пляшкою та посудом, пов’язаним із керамічною майстернею Акрефії. Команда планує продовжувати дослідження території.

Більшість людей ставляться до сну як до «вільного часу» — зручного, щоб позичити його в напружені дні, і першого, що можна скоротити, коли життя стає надто насиченим. Повноцінний нічний відпочинок часто здається необов’язковим, а не життєво необхідним, і наслідки для здоров’я рідко відчуваються одразу. Але нове дослідження Університету охорони здоров’я та науки Орегону (OHSU) перевертає це уявлення. Сон не є пасивною частиною добробуту — він відіграє центральну роль у тому, скільки ви живете. Проаналізувавши мільйони анкет по всій території США, дослідники виявили вражаючу закономірність: кількість годин сну щоночі стабільно корелює з тривалістю життя на рівні округів. Більше сну — довше життя, менше сну — коротша тривалість життя. Масштаб даних зробив цю тенденцію неможливою для ігнорування. Сон — це не просто «перерва». Це активна сила, яка формує довгострокове здоров’я — і нові докази чітко показують, наскільки це важливо. Більше сну — довше життя Дослідники порівняли тривалість життя в округах із даними CDC за 2019–2025 роки й виявили: чим більше сплять люди, тим довше вони живуть. Попри таку чітку тенденцію, науковці наголошують: оптимальна норма залишається незмінною — 7–9 годин сну щоночі. У дослідженні сон порівняли з іншими поширеними факторами способу життя. Сон перевершив харчування, фізичну активність, а також самотність. Лише куріння виявилося сильніше пов’язаним зі скороченням тривалості життя. Така сила взаємозв’язку здивувала навіть самих дослідників. «Це інтуїтивно зрозуміло, але все одно вражає, коли бачиш настільки чіткі результати у всіх моделях», — сказав провідний автор доктор Ендрю МакГілл. Візерунки життя у сні Попередні дослідження пов’язували поганий сон із підвищеною смертністю. Але це дослідження показало щось точніше: у кожному штаті з року в рік простежувалася кореляція між тривалістю сну та тривалістю життя. CDC визначає достатній сон як принаймні сім годин на добу — і це прийнято в усіх великих наукових групах. Карти окремих штатів змінювалися щороку зовсім трохи, але зв’язок залишався стабільним. Такий рівень деталізації показав, що сон — це не абстрактний чинник, а вимірюваний параметр, який підпорядковується чітким закономірностям. Висока ціна для здоров’я Аналіз не розкрив точні біологічні механізми цього зв’язку, але медицина вже дає підказки. Сон підтримує роботу серця, зміцнює імунну систему, захищає пам’ять і увагу. Хронічний недосип виснажує ці системи, і повторний стрес з часом позначається на здоров’ї. «Це дослідження показує, що ставитися до сну потрібно не менш серйозно, ніж до харчування чи фізичної активності», — підкреслив МакГілл. Він додав просту, але важливу думку: «Повноцінний нічний сон покращує не лише самопочуття — він продовжує життя». Простi способи покращити сон Якісний сон не потребує дорогих методів чи радикальних змін. Потрібні лише стабільний час для відпочинку, спокійний простір і трохи уваги до власних потреб. Дослідження закликає перестати ставитися до сну як до «решти часу», який залишається наприкінці дня. Сон варто сприймати так само, як їжу або рух, — як щоденну потребу організму. Коли ви захищаєте свій сон, тіло це помічає: яснішає розум, стабілізується настрій, зростає рівень енергії. Навіть дрібні зміни допомагають:— стабільний час відходу до сну,— менше нічних відволікань,— достатня кількість годин у ліжку. Ці кроки здаються незначними, але вони накопичуються.Просте правило для вечірнього режиму може стати одним із найефективніших рішень для здоров’я. Дослідження опубліковане в журналі SLEEP Advances.

Напередодні максимального зближення із Землею, запланованого на 19 грудня 2025 року, міжзоряна комета 3I/ATLAS стала об’єктом пильного вивчення. Згідно з даними, озвученими астрофізиком із Гарварда Аві Льобом, хімічний аналіз газового шлейфу комети виявив складний і суперечливий хімічний склад. Спостереження, проведені за допомогою радіотелескопа ALMA (Atacama Large Millimeter/Submillimeter Array) у Чилі, зафіксували у складі комети сліди метанолу (CH₃OH), ціаністого водню (HCN) та сірководню (H₂S). Метанол, за словами Льоба, є ключовим органічним компонентом для формування амінокислот і цукрів — «будівельних блоків», необхідних для зародження життя. Водночас ціаністий водень і сірководень відомі як токсичні сполуки. Зокрема, сірководень використовувався як хімічна зброя під час Першої світової війни. Особливу увагу дослідників привернув той факт, що співвідношення метанолу до ціаністого водню у складі 3I/ATLAS є аномально високим — одним із найвищих серед усіх комет, які коли-небудь спостерігалися. Нові зображення, отримані у листопаді 2025 року з борту космічного апарата Juice (Європейське космічне агентство), підтвердили високу активність об’єкта. На знімках видно, що комета має два хвости й інтенсивно виділяє газ після проходження перигелію — найближчої до Сонця точки своєї орбіти. На основі цих даних Аві Льоб висунув дві гіпотези. Згідно з першою, подібні об’єкти могли доставляти органічні речовини до ранньої Сонячної системи, сприяючи зародженню життя. Друга гіпотеза розглядає хімічний склад із погляду штучного походження: Льоб припустив, що метанол може бути продуктом переробки палива, а «складна структура струменів», що спостерігається, — результатом роботи рухової установки. Очікується, що у грудні 2025 року додаткові дані про склад 3I/ATLAS надасть космічний телескоп «Джеймс Вебб». Повний набір даних із апарата Juice буде опубліковано у лютому 2026 року, що дозволить отримати детальніше уявлення про природу цього міжзоряного гостя.

Kia офіційно представила нове покоління компактного кросовера Seltos. Машина змінилася радикально: абсолютно новий дизайн доповнений повністю переробленим інтер’єром, новими опціями та, вперше, гібридною силовою установкою. Екстер’єр Seltos став виразнішим: спереду з’явилися вертикальні розділені фари, широкі ґрати радіатора та оновлена захисна накладка. Збоку кросовер схожий на Kia EV5 — втоплені ручки дверей, потужний пластиковий обвіс і характерна діагональна виштамповка. Ззаду — подовжений спойлер і новий світловий блок на всю ширину багажних дверей із вертикальним елементом у формі «пісочного годинника». Модель значно зросла: габарити становлять 4430×1830×1600 мм, колісна база — 2690 мм. Це робить новий Seltos помітно ближчим за розмірами до європейського Sportage (колісна база — 2755 мм). Покупцям запропонують три нові кольори кузова, а також дві версії — спортивну GT-Line і позашляхову X-Line (з матовими темними вставками). Салон нагадує інтер’єри моделей серії EV (електромобілів). Перед водієм — блок із двох екранів діагоналлю 12,3 дюйма, окрема панель керування кліматичною системою, нова медіасистема з підтримкою оновлень «по повітрю» та ШІ-помічником. Серед опцій — панорамний дах, проекційний дисплей, аудіосистеми Harman Kardon або Bose, 64-кольорове атмосферне підсвічування, а також розширений набір систем допомоги водієві. Задній ряд тепер має регулювання нахилу, багажник збільшено до 536 літрів, а підлога стала дворівневою та складаною. Підтримується фірмова система кріплення Kia AddGear. Кросовер переїхав на платформу K3, як у Kia Niro, K4 і Hyundai Kona. Вона забезпечила збільшену жорсткість кузова, покращену шумоізоляцію та більш збалансовану підвіску. Базовий мотор — 2,0-літровий атмосферник потужністю 147 к.с. У топових версіях буде гібридна система потужністю 178 або 190 к.с. (залежно від ринку) на базі 1,6-літрового двигуна. Цікаво, що Seltos зберіг механічну коробку передач — 6-ступеневу. Альтернативні трансмісії — 7-ступеневий «робот» або 8-ступеневий «автомат». У топових версіях буде повний привід із багатоважільною задньою підвіскою. Випуск другого покоління Seltos розпочнеться до кінця 2025 року. Першими кросовер отримають покупці в Індії, потім — у Кореї, Північній Америці, Європі та Китаї. У США модель вийде як Seltos 2027.

Деякі види морських окунів (seabreams) починають життя представниками однієї статі, а закінчують — іншої, використовуючи зміну статі як частину свого нормального розвитку. У дослідженні 68 видів цих риб вчені з’ясували, як еволюціонувало це переключення та чому один зі шляхів вимагає додаткової кількості сперми. Також робота оцінює, яку частку маси тіла самці витрачають на свої репродуктивні органи, відкриваючи підказки про те, наскільки інтенсивно вони змагаються за запліднення ікри. Чому морські окуні змінюють стать Дослідження очолила Сусанна Пла, біологиня з Інституту морських наук (Institut de Ciències del Mar) Іспанської національної дослідницької ради в Барселоні. Її робота вивчає, як взаємодіють зміна статі, визначення статі та середовище, формуючи розмноження риб у дикій природі та в аквакультурі. Багато видів морських окунів використовують послідовний гермафродитизм — змінюють стать один раз протягом життя, зазвичай після досягнення дорослого віку або критичного розміру. Спершу вони функціонують як одна стать, потім переключаються на іншу й більше не повертаються назад. Інші родичі зберігають фіксовану стать від народження до смерті — це називається гонахо́ризмом, коли організми є або самцями, або самками, але ніколи не обома. Наявність обох стратегій в межах однієї родини риб створює для біологів природний полігон для перевірки гіпотез про те, навіщо еволюціонує зміна статі. Одна з ключових ідей — модель переваги розміру, яка пояснює зміну статі тоді, коли великий розмір більше вигідний одній статі — наприклад, у змаганні за партнерів або у виробленні потомства. Дослідження використало цю модель, щоб перевірити, як зміни у шлюбній поведінці спричиняють появу або зникнення зміни статі в різних лініях риб. Відстеження родоводів морських окунів Морські окуні належать до родини Sparidae, що включає близько 150 прибережних видів, які живуть переважно в теплих і помірних морях. «Спариди — ідеальна група риб для вивчення еволюції статевих систем», зазначають Пла та її колеги. У межах дослідженої вибірки одна група видів демонструє протандрію — вони спочатку дозрівають як самці, а потім пізніше в житті змінюють стать на самок. Ці риби починають маленькими, рано запліднюють ікру, а потім виростають у великих самок із високою плодючістю протягом кількох сезонів нересту. Інша група демонструє протогінію — починає життя як самки, а після збільшення розміру переходить у самців. У решти окунів стать залишається фіксованою. Таким чином, родина охоплює практично всі відомі статеві системи, що зустрічаються у риб в межах однієї еволюційної групи. Наносячи ці стратегії на родове дерево, команда з’ясувала, що види з фіксованою статтю можуть еволюціонувати в будь-який тип риб, що змінюють стать. Вони також дійшли висновку, що «послідовний гермафродитизм є еволюційно нестабільним станом», про що свідчить багаторазове повернення до фіксованої статі. Морські окуні, стать і сперма Щоб визначити приховані витрати кожної стратегії, дослідники використали гонадо-соматичний індекс — показник, що порівнює масу гонад із масою тіла. Класичні дослідження серед риб показували, що високі значення цього індексу пов’язані з інтенсивним суперництвом самців за запліднення ікри. У дослідженні морських окунів самці видів із фіксованою статтю мали досить високі значення гонадо-соматичного індексу протягом усього сезону нересту. Ці показники відповідають очікуванням для риб, які часто спаровуються у великих групах, де багато самців одночасно випускають сперму. Сюрпризом стали самці видів, що спочатку є самцями і лише потім змінюють стать: саме вони показали найвищий середній гонадо-соматичний індекс серед усіх проаналізованих видів. Деякі з цих видів нерестяться переважно у форматі «один самець — одна самка», тому інтенсивне суперництво багатьох самців не може повністю пояснити спостереження. Пла та колеги припускають, що маленьким самцям доводиться накопичувати значні запаси сперми, щоб запліднити величезні порції ікри, які виробляють значно більші за розміром самки. У цьому сенсі додатковий гонадо-соматичний індекс — це компенсаторна інвестиція, яка дозволяє дрібним самцям наздогнати високу репродуктивну продуктивність гігантів. Уроки зі зміни статі в морських окунів «Послідовний гермафродитизм явно переважає над одночасним гермафродитизмом», пишуть Пла та її колеги. Нове дослідження демонструє, як ця глобальна закономірність проявляється в межах однієї родини риб, що має ключове значення для рибальства на кам’янистих і піщаних узбережжях. Для рибальських управлінців важливо знати, чи є запас популяції «спочатку самці», «спочатку самки» або з фіксованою статтю — тому що вилучення великих особин може спотворити статеві пропорції. Коли види, що змінюють стать, нерівномірно інвестують у розмноження залежно від статі, рибальський тиск може змінювати їхні системи розмноження у спосіб, який менеджери не завжди можуть передбачити. Для студентів, які вивчають еволюцію, ця робота демонструє, що навіть стать може бути напрочуд гнучкою в океані. Поєднуючи родову історію, поведінку та крихітні наповнені спермою органи, Пла та її колеги розкривають еволюційний секрет, прихований у тілі цих риб. Дослідження опубліковане в журналі Scientific Reports.

Гамма-спалахи (GRB) — це справжні важковаговики серед космічних феєрверків: короткі, надпотужні спалахи високоенергетичного світла, які зазвичай тривають лише секунди або хвилини. Вони настільки швидкоплинні, що зловити один «на гарячому» зазвичай — велика космічна удача. Але 2 липня 2025 року цей сценарій зламався. Гамма-райд телескоп NASA Fermi зафіксував GRB, який просто відмовився згасати: спалахував повторними імпульсами понад сім годин поспіль. Подія, що отримала назву GRB 250702B, одразу побила всі рекорди тривалості. Вона перевернула давні уявлення про те, як астрономи класифікують і пояснюють такі екстремальні вибухи. Після цього почалася глобальна гонитва за розгадкою того, що могло живити спалах, настільки впертий, яскравий і довготривалий. Полювання на космічний сигнал Fermi першим зафіксував гамма-проміння, тоді як рентгенівські телескопи швидко уточнили місце на небі, що дозволило запустити глобальну кампанію спостережень. Інфрачервоні дані з Дуже Великого Телескопа ESO (VLT) дали критично важливу підказку: джерело розташоване в галактиці за межами Чумацького Шляху. Переконавшись у позагалактичному походженні, астрономи почали стежити за згасанням післясвітіння — довготривалої емісії, що залишається після початкового вибуху. Як ловлять гамма-спалахи Аспірант Університету Північної Кароліни Джонатан Карні очолив одну з найамбітніших кампаній спостереження із Землі. Його команда задіяла три провідні світові обсерваторії:— 4-метровий телескоп NSF Віктора М. Бланко в Чилі,— два 8,1-метрові телескопи International Gemini Observatory на Гаваях і в Чилі. Спостереження розпочалися приблизно через 15 годин після спалаху, тривали 18 днів і дозволили отримати детальну світлову криву в інфрачервоному та оптичному діапазонах. «Можливість швидко зорієнтувати телескопи Blanco та Gemini — критична для подій, що тривають секунди або хвилини», — зазначив Карні. «Без цього ми були б значно обмежені у розумінні далеких і динамічних явищ нічного неба». GRB 250702B, прихований космічним пилом Інструменти NEWFIRM і DECam на телескопі Blanco, разом із спектрографами GMOS на Gemini, показали проблему: об’єкт сильно заслонений пилом. Потемніння частково зумовлене пилом у нашій галактиці, але основна «завіса» — у самій галактиці-хості. Telескоп Gemini North витратив майже дві години глибокої експозиції, щоб видобути слабкий сигнал від хост-галактики крізь пилові смуги. Саме ця пилова завіса пояснює, чому післясвітіння не було видно у звичайних оптичних фільтрах, зате добре проявлялося в інфрачервоному діапазоні. Сфокусований космічний джет Щоб розгадати фізику рекордного спалаху, команда Карні використала також спостереження телескопа Keck I, відкриті дані VLT і телескопа Hubble, а також рентгенівські та радіоспостереження. Аналіз багатохвильового набору даних указує на знайомий двигун із небаченою потужністю: вузький релятивістський джет, тобто матеріал, розігнаний майже до швидкості світла, що врізається в щільне середовище. Форма та еволюція післясвітіння відповідають сценарію, де джет залишається яскравим, пробиваючись крізь газ і пил, перетворюючи кінетичну енергію на тривале світіння. Галактика-хост виявилася незвично масивною для місця виникнення GRB. Лінія зору проходить крізь щільну пилову смугу — рідкісна підказка про середовище, що оточувало джерело вибуху. Унікальний гамма-спалах Із моменту відкриття GRB у 1973 році астрономи зафіксували приблизно 15 000 таких подій. Лише деякі за тривалістю наближаються до GRB 250702B. Подібні «аномально довгі» спалахи зазвичай пов’язані з екстремальними сценаріями:— колапсом блакитного надгіганта,— приливним руйнуванням зорі чорним дірою (TDE),— вивільненням енергії новонародженого магнетара. GRB 250702B не вписується в жоден із цих шаблонів. Він належить до ультрадовгого «хвоста» розподілу тривалостей. Проте його післясвітіння більш схоже на джет, ніж у відомих TDE, і водночас сильніше приховане пилом, ніж типові вибухи масивних зір. Можливі джерела GRB 250702B На цей момент дані допускають кілька захопливих сценаріїв: Незвичний колапс зорі.Всередині зорі, позбавленої водню, формується чорна діра, яка запускає довгоживучий джет. Мікроприливне руйнування (micro-TDE).Під час близького проходження компактного об’єкта руйнується планета, бурий карлик або мала зоря, що запускає яскравий джет. Чорна діра проміжної маси.Об’єкт масою між ~10² і 10⁵ мас Сонця розриває зорю й створює релятивістський джет.Якщо це підтвердиться, це буде перше пряме свідчення подібного джета від такої чорної діри. Чому GRB 250702B такий важливий Ультрадовгі GRB — це випробування для астрофізичних моделей. Вони змушують теорії пояснювати роботу джетів не секунди, а години. Пил уздовж лінії зору нагадує, що багато подій залишаються непоміченими, якщо не вести інфрачервоні та тривалі спостереження. А незвично масивна галактика-хост розширює уявлення про місця народження таких потужних джетів. Також залишається глобальне питання: чи всі GRB — прояви одного явища, чи кількох різних механізмів, що дають подібні спостережувані сигнатури? GRB 250702B кидає новий виклик існуючим моделям і встановлює еталон, який має пояснити будь-яка майбутня теорія. Питання залишаються відкритими Спостереження тривають. Пізнє інфрачервоне зображення може виявити слід наднової. Глибокі радіоспостереження дозволять простежити, як джет втрачає енергію. Спектроскопія допоможе точніше визначити відстань, склад хост-галактики та вплив пилу й газу. Нові швидкі інфрачервоні спостереження можуть показати родинні події в цій ультрадовгій групі. «У цій роботі ми займаємося справжньою космічною археологією — відтворюємо подію, що сталася мільярди світлових років від нас», — сказав Карні. «Відкриття таких космічних загадок нагадує, як багато ми ще не знаємо про найекстремальніші явища у Всесвіті. І спонукає уявляти, що ще може там відбуватися». Дослідження опубліковане в журналі Astrophysical Journal Letters.

Google Photos почав поширювати оновлення відеоредактора для Android та iOS, яке розширює можливості створення відеодобірок. Оновлення включає готові шаблони, покращений вибір музики, інструменти для додавання тексту та більш гнучку роботу з окремими кліпами. На Android з’явилася функція шаблонів для відеодобірок: користувачі можуть вибрати пресет із заздалегідь синхронізованими музичними бітами, текстом та переходами, завантажити свої фото й відео, а сервіс автоматично сформує готове відео. Шаблони доступні через розділ «Створити → Відеодобірка», а їхній список згодом буде розширюватися. Інтерфейс редактора переробили на обох платформах: тепер він використовує єдиний часовий графік для монтажу кількох кліпів і адаптивну робочу область, що спрощує навігацію. Усі основні інструменти зібрані в одному вікні. Бібліотека саундтреків стала зручнішою — підібрати музику для відео тепер можна швидше. На Android також додали можливість накладати текстові написи з вибором шрифту, кольору та тла. Крім того, оновлений редактор став стандартним інструментом для обробки окремих відео: користувачі можуть обрізати кліп, додавати музику й текст безпосередньо у відео. Усі функції вже доступні або поступово впроваджуються в Google Photos на Android та iOS.

У той час, як світова увага була прикута до величних хвостів міжзоряних гостей, таких як недавня комета 3I/ATLAS з її звичайним та рідкісним антихвостом, мало хто замислюється, що подібну, хоча й менш помітну, особливість має й наша власна планета. Це не ексклюзивна риса комет чи навіть найближчого до Сонця Меркурія, який, як відомо, має яскравий, помаранчево-світний хвіст. Хвіст Меркурія утворюється завдяки радіаційному тиску Сонця, що виштовхує атоми натрію з його надзвичайно тонкої атмосфери, змушуючи їх витягуватися у довге, ледь помітне світіння. Але якщо Меркурій має хвіст, то чи має його і Земля? Коротка відповідь — так, і цей магнітний хвіст простягається щонайменше на 2 мільйони кілометрів у космос позаду нашої планети на її нічному боці, пише T4. На відміну від натрієвого хвоста Меркурія, хвіст Землі є плазмовим і виникає завдяки унікальному захисному полю планети. Ядро Землі, що обертається, створює власне магнітне поле, генеруючи геодинамічні процеси, що діють як гігантський магніт із північним та південним полюсами. Цей регіон, оточений магнітним полем, відомий як магнітосфера, і він відіграє вирішальну роль у захисті планети від сонячного вітру — безперервного потоку електрично заряджених частинок, що вилітають із Сонця. Саме магнітосфера захоплює цей електрично заряджений газ, відомий як плазма. Взаємодія між сонячним вітром і магнітосферою Землі не лише захищає нас, але й спотворює форму магнітного поля, подібно до того, як опір повітря впливає на краплю дощу, що падає, надаючи їй форми сльози. З денного боку магнітосфера стискається, утворюючи “голову”, а з нічного боку вона розтягується далеко в космос, формуючи плазмовий хвіст — або, точніше, магнітохвіст. Плазмовий хвіст Землі, знятий за допомогою камери NASA для дослідження магнітопаузи до Aurora Global Exploration (IMAGE). Автор зображення: NASA та наукова команда IMAGE. Захоплена магнітосферою плазма перетягується в цю розтягнуту нічну область. Вважається, що цей хвіст являє собою зворотний потік плазми, де вона вимушена текти всередині структури. Хоча точний розмір і форма цієї структури постійно змінюються, залежно від примх сонячного вітру, за деякими оцінками, він може розтягуватися до 1000 разів більше радіуса Землі. Хоча магнітохвіст є, як правило, постійною ознакою, його може деформувати активність Сонця. Наприклад, сильні викиди корональної маси можуть настільки вплинути на швидкість сонячного вітру, що магнітосфера Землі тимчасово перетворюється з характерної “сльози” на так звані альвенівські “крила”. Попри десятиліття досліджень за допомогою численних космічних апаратів, магнітний хвіст залишається недостатньо вивченим, головним чином через його колосальні розміри — щонайменше два мільйони кілометрів, що робить повне розкриття його таємниць викликом для одного космічного апарату. Зображення повного вигляду плазмового хвоста Землі, отримане за допомогою камери NASA IMAGE, ілюструє цю грандіозну структуру, яка не лише є наслідком захисного механізму нашої планети, але й є важливим елементом динамічної системи взаємодії Землі з навколишнім космічним середовищем. Останні новини: Вчені нарешті дізналися, що стало причиною вимирання найменшого виду людиниThe post Земля має хвіст, який простягається щонайменше на 2 мільйони кілометрів first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Єдиний корінний комах Антарктиди вже ковтає мікропластик: нове дослідження б’є на сполох Міжнародна група науковців, очолювана дослідниками Університету Кентуккі, виявила тривожний факт: навіть у найвіддаленіших куточках планети, зокрема в Антарктиді, місцеві комахи вже проковтують мікропластик. Це перше дослідження, яке зафіксувало частинки пластику всередині диких антарктичних мошок та оцінило його вплив на їхній організм. Результати опубліковані в журналі Science of the Total Environment. Як документальний фільм привів до наукового відкриття Керівник дослідження Джек Девлін розповів, що ідея вивчення мікропластику в антарктичних комах виникла у нього в 2020 році, коли він ще був аспірантом. «Той фільм про пластикове забруднення буквально перевернув моє уявлення про масштаби проблеми. Я подумав: якщо пластик знаходять всюди, то чи справді Антарктида залишається винятком?» — згадує Девлін. Маленька мошка-екстремал і її роль в екосистемі Belgica antarctica — єдина комаха, що є справді корінною для Антарктиди. Це крихітна безкровна мошка завдовжки з рисове зернятко. Її личинки живуть у вологих ділянках моху та водоростей уздовж Антарктичного півострова, де їх щільність може досягати 40 тисяч на квадратний метр. Ці організми відіграють ключову роль у переробці органічних решток та кругообігу поживних речовин у ґрунті. «Це справжні поліекстремофіли — вони виживають у холоді, засоленні, різких коливаннях температури та потужному УФ-випромінюванні», — пояснює Девлін. Але питання в іншому: чи допомагає ця витривалість протистояти новій загрозі — мікропластику? Досліди показали приховану шкоду Команді вдалося протестувати личинок у контрольованих умовах з різними концентраціями мікропластику. На перший погляд мошки не зазнали значної шкоди — їхня виживаність і базовий метаболізм не змінилися. Однак детальніший аналіз виявив наслідки: у личинок, що контактували з більшою кількістю мікропластику, зменшилися запаси жиру. Рівень білків і вуглеводів при цьому залишився стабільним. Науковці припускають, що короткий термін експозиції — лише 10 днів — міг не дати повної картини. В Антарктиді реалізувати довготривалі експерименти технічно складно, тому питання про наслідки тривалого впливу залишається відкритим. Пошук пластику в диких комах У 2023 році команда провела експедицію вздовж західного узбережжя Антарктичного півострова, щоб з’ясувати, чи вже ковтають мікропластик личинки у природному середовищі. Комах зібрали на 13 островах у 20 різних точках. Для аналізу використовували передові візуалізаційні технології, здатні розпізнавати частинки розміром усього 4 мікрометри. Із 40 досліджених личинок у двох знайшли мікропластикові фрагменти. Здавалося б, це небагато, але, за словами Девліна, це ознака початку тривожного процесу: «Антарктида поки що має низький рівень пластикового забруднення, і це добрий знак. Але тепер ми точно знаємо, що мікропластик уже проник у ґрунтову екосистему. На високих концентраціях він впливає на енергетичний баланс комах». Що це означає для екосистеми Антарктиди Belgica antarctica не має наземних хижаків, тому пластикові частинки навряд чи передаються далі харчовим ланцюгом. Але небезпека полягає в іншому: личинки живуть до двох років. Тривале поглинання мікропластику, поєднане з теплішанням і висиханням середовища, може створити для них критичний рівень стресу. Науковці наголошують, що Антарктида — один із останніх регіонів планети, де рівень пластикового забруднення залишається мінімальним. Однак навіть тут людський слід стає дедалі помітнішим.