Незвичайний, але повсюдний симбіоз між найбільшими морськими ссавцями — китами — та крихітними панцирними ракоподібними, відомими як вусоногі молюски (циропеди), є однією з найцікавіших загадок океану. Цей несподіваний союз, де вусоногі, розміром не більше кількох міліметрів, постійно прикріплюються до шкіри гігантських господарів, ілюструє унікальні стратегії виживання в безкрайньому морському просторі. Вусоногі молюски, які є родичами крабів та омарів, вирізняються своїм сидячим способом життя: вони прикріплюються до нерухомих поверхонь, якими в даному випадку стають кити, пише T4. Професор Джеффрі Боксхолл, експерт з крихітних ракоподібних, пояснює цей союз трьома основними факторами. По-перше, кити, як найбільші мешканці океану, забезпечують достатню площу поверхні для прикріплення колоній цих істот, панцирі яких можуть виглядати як ребристі куполи. По-друге, кити постійно курсують добре освітленими та продуктивними поверхневими водами, де вдосталь дрібного планктону. Таким чином, “рухома скеля” переносить вусоногих молюсків до рясних запасів свіжої їжі, тоді як для їхніх личинок, довжиною лише один-два міліметри, самостійний пошук харчування у величезному океані був би майже неможливим. По-третє, соціальні звички китів, які збираються у великі групи для спарювання та годування, дають личинкам вусоногих молюсків багато можливостей для швидкого поширення серед нових господарів. Горбатий кит висуває голову з вод Бразилії, демонструючи свої вусоногі молюски. Авторство зображення: Вінісіус Фонсека/Shutterstock.com Важливо, що цей зв’язок є не паразитичним, а формою коменсалізму, оскільки вусоногі молюски не завдають китам значної шкоди. Їхня біологія живлення ідентична біології їхніх родичів, що прикріплюються до скель: вони використовують свої пір’ясті кінцівки, звані циррі, для збору планктону з води. Однак не всі кити однаково схильні до цього “обростання”: сірі кити є найбільш “зараженими”, деякі особини переносять понад 180 кілограмів вусоногих молюсків, тоді як сині кити та косатки (технічно — дельфіни) майже не мають їх, імовірно, через свою гумову, слизьку шкіру. Існує також вражаюча видоспецифічність: деякі вусоногі еволюціонували разом з певним видом кита і прикріплюються виключно до нього, наприклад, Tubicinella major живе майже лише на гладких китах. Цей зручний і древній союз, який, ймовірно, виник незабаром після того, як перші кити повернулися в океани мільйони років тому, демонструє, як найбільші та найменші мешканці моря можуть існувати у взаємовигідному партнерстві. Цікаво знати: Вчені назвали найбільш “злопамʼятного” птаха на ЗемліThe post Найбільший мешканець океану завів собі друга завбільшки з горошину (ФОТО) first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Нещодавно більшість представників галузі посміялися б з цього приводу: Apple, як повідомляється, розглядає Intel як виробника свого наступного базового чіпа M7, повністю пропускаючи TSMC для цієї конкретної моделі. Інформація надходить від аналітика Мін-Чі Куо, який стверджує, що звичайний M7 — той, що, ймовірно, буде використовуватися в майбутніх MacBook Air, iPad і, можливо, в більш доступному Vision Pro в майбутньому — може бути побудований за технологічним процесом Intel 18A. Intel, очевидно, називає версію, адаптовану для Apple, брендом «18AP». Виробництво розпочнеться лише у 2027 році, тож до результатів залишилося ще кілька років. Чи потужніші M7 Pro та M7 Max? Очікується, що вони все ще використовуватимуть TSMC для свого наступного покоління N2P або оновленого процесу A18. По суті: Apple розподіляє робоче навантаження, зберігаючи найкращий кремнієвий процесор поруч зі своїм найнадійнішим партнером. Якщо все вийде за планом, базовий M7 стане вітриною для великої спроби Intel повернутися на ринок — чого компанія дуже хоче після років боротьби із затримкою випуску вузлів та втратою клієнтів. І одне лише ім’я Apple, ймовірно, допоможе Intel залучити інших (таких як Qualcomm), які також шукають альтернативи TSMC. З боку Apple цей крок виглядає як стратегія постачання. Постачання мільйонів Mac та iPad нижчого рівня означає, що Apple потребує серйозних виробничих потужностей. Передача цієї частки Intel дає TSMC більше можливостей зосередитися на високорентабельних продуктах, а також дає Apple друге джерело, яке може перетворитися на реальний варіант у довгостроковій перспективі. Ми краще зрозуміємо, наскільки насправді хороша технологія Intel 18A, коли перші ноутбуки Panther Lake з’являться на ринку наступного року. Але чутки про те, що Apple навіть розглядає можливість створення реальних продуктів на базі розробок Intel, говорять багато про що, особливо враховуючи історію між цими двома компаніями.

Вчені визначили точні ділянки в геномі людини, де ДНК найімовірніше може зазнати мутацій. У місцях, де РНК-полімераза «відкриває» вашу ДНК, щоб прочитати й скопіювати інструкції — так званих точках старту транскрипції — геном стає особливо вразливим до пошкоджень і випадкового недосконалого відновлення, що може призвести до постійних змін. Вчені називають ці ділянки «гарячими точками мутацій», і вони можуть бути ключовими для розуміння генетичних захворювань. «Ці послідовності надзвичайно схильні до мутацій і належать до найфункціональніших ділянок усього геному людини, поряд із білок-кодуючими областями», — каже генетик Донате Веггорн із Центру регуляції геному в Іспанії. Генетичні мутації часто виникають, коли пошкоджена ДНК не може коректно відновитися, що призводить до невеликої, але незворотної зміни геному. Більшість мутацій є нешкідливими і не впливають на здоров’я чи розвиток. Рідше мутації можуть бути корисними — саме такі мутації рухають еволюцію і дають живим істотам змогу адаптуватися. Але шкідливі мутації можуть спричиняти серйозні проблеми — і навіть передаватися нащадкам. За оцінками, близько 300 мільйонів людей у світі страждають на рідкісні генетичні розлади. Розуміння вразливості людського геному до мутацій є критично важливим для створення точних моделей, що дозволяють вивчати ці хвороби. Пошкодження геному різко збільшується під час процесу, який називається транскрипцією, коли ДНК копіюється в молекули РНК. Уявіть геном як кулінарну книгу, а ген — як рецепт. РНК-полімераза відкриває книгу, щоб переписати рецепт на стікер — РНК — після чого книга знову замикається. У результаті цього процесу пошкодження можуть виникати сотні тисяч разів на клітину щодня. Веггорн і його колеги хотіли з’ясувати, чи призводить додаткове «зношування» в місцях початку транскрипції до підвищеного рівня недосконалого ремонту — того самого, що перетворюється на постійні генетичні мутації. Щоб перевірити це, дослідники проаналізували величезні набори даних людського геному, відстежуючи надзвичайно рідкісні мутації (ERV) у майже 15 000 генів у понад 220 000 людей. Це спадкові мутації, що збереглися протягом кількох поколінь. Вони також дослідили дані з 10 досліджень «тріо». У таких дослідженнях секвенують геноми батька, матері та їхньої спільної дитини, щоб визначити мутації, які дитина не успадкувала — так звані de novo мутації (DNM). Тобто мутація виникла випадково — у сперматозоїді, яйцеклітині або вже після запліднення. У людей з ERV дослідники виявили дуже сильну й стабільну «гарячу точку» мутацій навколо точок старту транскрипції. Повертаючись до аналогії з кулінарною книгою — ніби шеф порвав сторінку, коли відкривав її, або залив її соусом, а під час ремонту частина рецепта спотворилася. Але в дослідженнях DNM ця гаряча точка загадково зникла. Якби вона існувала, вона мала б проявлятися і в нових, і в спадкових мутаціях. Відповідь прийшла з 11 попередніх досліджень мозаїчних мутацій, які виникають на ранніх стадіях поділу клітин після запліднення. Це трапляється з кожною людиною; всі ми маємо принаймні одну клітину з такою мутацією. Коли команда проаналізувала дані про мозаїчність, зникла гаряча точка повернулася — у тій самій області, що й у ERV. Ранні ембріональні мутації накопичувалися на початку транскрипції, але через мозаїчну природу вони можуть виглядати як шум секвенування, і багато аналітичних систем для DNM автоматично відфільтровують їх. «У цих дослідженнях є сліпа зона», — каже Веггорн. «Щоб обійти це, можна аналізувати співпадіння мутацій, щоб виявити мозаїчні мутації. Або повторно розглянути відкинуті мутації, що виникають поблизу стартів транскрипції генів, які найбільше піддаються дії гарячої точки». Розглянувши всі три набори даних разом, дослідники змогли розкрити механізми вразливості точок старту транскрипції. Початок гена — це «жваве», крихке й складне місце, де РНК-полімераза часто зупиняється, ненадовго розмотуючи ДНК. Ця машина може давати збої або залишати ДНК відкритою надто довго, що призводить до пошкоджень, які залишають «шрами», замість того щоб відновитися чисто. Це — відсутній фрагмент пазла про те, звідки беруться мутації ДНК, і ключ до покращення досліджень генетичних станів, що базуються на даних про de novo мутації. Дослідження опубліковане в журналі Nature Communications.

Mazda представила третє покоління CX-5, наголосивши не дизайн, а електроніку та сервіси. Кросовер виріс у розмірах, позбувся більшості фізичних органів управління і перейшов на сучасну платформу EEA+, яка відповідає за підключення, OTA-оновлення та розширений набір асистентів. Для Європи вже оголошено ціни – старт від 35 000 євро, а сама модель буде доступна з переднім і повним приводом, зберігши перевірений часом бензиновий 2,5-літровий Skyactiv-G, який працює з автоматичною коробкою передач. А головне нововведення — інтеграція сервісів Google. Інтерфейс поширюється відразу на три екрани: цифрову приладку діагоналлю 10,25 дюйми, проекційний дисплей і центральну сенсорну панель розміром 12,9 або 15,6 дюйми. Apple CarPlay та Android Auto нікуди не зникли, а голосовий помічник від Google пізніше оновиться до платформи Gemini. Салон став технологічнішим: з’явилисясенсорні блоки на кермі, допрацьовано голосове управління, а для старших версій запропоновано аудіосистему.

Китайські фахівці заявили про успішне моделювання блокування супутникового інтернету Starlink за допомогою дронів радіоелектронної боротьби. За результатами експерименту, для повного придушення сигналу над територією масштабу Тайваню потрібно від 935 до 2000 безпілотників. Дослідження демонструє, що Starlink може стати ключовою ціллю у війнах майбутнього. Як КНР тестує методи протидії Starlink Дослідники Чжецзянського університету та Пекінського технологічного інституту змоделювали ситуацію, у якій Народно-визвольна армія Китаю мала позбавити супротивника супутникового інтернету Starlink на великій території. Мета — оцінити, чи можливо створити умови, коли зв’язок через орбітальну мережу стає недоступним. Головний інструмент — велика група безпілотників За розрахунками китайських учених: для повного «приглушення» Starlink на площі Тайваню потрібно від 935 до 2000 дронів; безпілотники повинні бути оснащені синхронізованими системами радіоелектронної боротьби (РЕБ); їхня дія має формувати електромагнітне перекриття, яке блокує канали передавання даних. Окрім дронів, дослідники пропонують розміщувати засоби РЕБ: на аеростатах, на літаках, на великих БПЛА тривалої дії. Ціль — створити над територією супротивника електромагнітний «купол», що позбавляє доступу до супутникового інтернету. Чому Китай розробляє такі технології Після вторгнення Росії в Україну Пекін різко активізував дослідження у сфері протидії супутниковим комунікаціям. Китайські військові оцінили роль Starlink у забезпеченні: управління дронами, зв’язку для мобільних груп ППО, створення мереж спостереження, стійкості РЕБ. Китай вважає, що у разі конфлікту за Тайвань супротивник отримає критичну перевагу, якщо Starlink не буде нейтралізовано. Чому Starlink складно придушити Система Starlink складається із: понад 8800 супутників на орбіті ~550 км, мережі, яка постійно маневрує, динамічного перемикання частот і каналів, адаптивного протистояння глушінню. Через це класичні методи РЕБ майже не дають результату — потрібні масовані електромагнітні атаки, які одночасно покривають всю територію.

Національне управління з аеронавтики та дослідження космічного простору (NASA) оприлюднило докладний аналіз даних про комету 3I/ATLAS — третій в історії підтверджений об’єкт, що прибув до Сонячної системи з міжзоряного простору. Доповідь, представлена після завершення урядового шатдауну, ставить крапку у спекуляціях щодо природи небесного тіла та розкриває унікальні деталі його будови. Агентство виділило чотири ключові факти, засновані на спостереженнях понад 20 космічних місій та наземних телескопів: NASA офіційно класифікувало об’єкт C/2025 N1 (3I/ATLAS) як комету, остаточно спростувавши поширені в мережі теорії про «інопланетний зонд». На відміну від астероїда Оумуамуа та комети Борисова, 3I/ATLAS має класичні ознаки природного небесного тіла: крижане ядро та газопиловий шлейф. Аміт Кшатрія, заступник помічника адміністратора NASA, наголосив, що, попри стратегічний пріоритет агентства у пошуку ознак позаземного життя, науковий аналіз однозначно класифікував об’єкт 3I/ATLAS як комету природного походження. Спектральний аналіз показав, що комета складається з речовини, сформованої в невідомій планетній системі, яка, ймовірно, старша за нашу Сонячну систему. Спостереження телескопа «Габбл» виявили «сльозоподібний» кокон пилу навколо ядра. Примітно, що активність комети почалася ще на далеких підступах до Сонця (за 6,4 астрономічної одиниці), що вказує на сублімацію летких льодів, відмінних від водяного, — найцінніших зразків первинної матерії галактики. Об’єкт рухається незамкнутою гіперболічною орбітою, що підтверджує його гравітаційну незалежність від Сонця. У точці перигелію (30 жовтня) швидкість комети досягала 246 000 км/год. Нині 3I/ATLAS уже залишає нашу систему, зберігаючи швидкість, достатню для виходу назад у глибокий космос. Балістичний аналіз траєкторії повністю виключає ризик зіткнення, спростовуючи будь-які спекуляції щодо небезпеки об’єкта. У момент максимального зближення із Землею, яке відбудеться 19 грудня 2025 року, комету відокремлюватиме від нас дистанція в 1,8 астрономічної одиниці (близько 270 млн км). Така велика відстань гарантує повну безпеку, оскільки вона майже вдвічі перевищує шлях від нашої планети до Сонця. Для наукової спільноти візит 3I/ATLAS став унікальною можливістю дослідити склад інших зіркових систем «із доставкою додому», використовуючи дані марсіанських місій (MRO, MAVEN) та космічного телескопа «Джеймс Вебб». Джерело: space.com

Зразки порід віком 60 мільйонів років, добуті з великої глибини під Південній Атлантикою, прояснили тихий, але потужний кліматичний процес. Величезні масиви зламаної лави на дні океану можуть утримувати вуглекислий газ упродовж геологічних масштабів часу. У дослідженні, проведеному під керівництвом Саутгемптонського університету, науковці проаналізували давні океанічні лави. Результати показали, що пухка, дуже пориста брекчія, яка накопичується на схилах підводних вулканів, перетворюється на довготривале сховище для вуглецю, який переноситься морською водою. Як лавова брекчія захоплює вуглець За словами дослідників, ці відкладення – технічно відомі як вулканічні брекчії – поводяться наче геологічні губки. Упродовж десятків мільйонів років морська вода просочується крізь уламки, запускаючи хімічні реакції, під час яких карбонатні мінерали повільно цементують фрагменти, «замикаючи» вуглець у камені. Провідна авторка дослідження Розалінд Коггон є науковою співробітницею Саутгемптонського університету. «Ми давно знаємо, що ерозія на схилах підводних гір утворює великі обсяги вулканічної брекчії — подібно до осипів на континентальних горах», — зазначила Коггон. «Однак наші бурові роботи вперше дозволили отримати зразки цього матеріалу після того, як він провів десятки мільйонів років, дрейфуючи океанським дном унаслідок розходження тектонічних плит.» «І що найцікавіше, керни показали, що ці пористі, проникні відкладення здатні зберігати великі обсяги CO₂ морської води, оскільки поступово цементуються кальцитними мінералами, що утворюються під час циркуляції води.» Глибокий вуглецевий цикл Повільний обмін вуглецем між надрами Землі, океанами та атмосферою визначає клімат планети впродовж глибокого часу. Серединно-океанічні хребти створюють нову океанічну кору, коли плити розходяться, вивільняючи CO₂ з мантії в океан і атмосферу. Але ця ж кора, коли вона віддаляється від хребта й охолоджується, починає діяти як хімічний фільтр. Морська вода циркулює через тріщини та порожнини, реагує з вулканічними мінералами й утворює карбонати, що «замикають» вуглець у породі. Пробуривши дно Південної Атлантики, команда натрапила на ділянки, де фільтр працював на повну силу. У порівнянні з монолітною лавою, брекчія містила набагато більше карбонатів, що вказує на її підвищену здатність поглинати CO₂. «Океани вимощені вулканічними породами, які утворюються на серединно-океанічних хребтах, коли тектонічні плити розходяться, створюючи нову океанічну кору», — пояснює Коггон. «Ця вулканічна активність вивільняє CO₂ із глибин Землі в океан і атмосферу.» Океанічні басейни — це не просто контейнери. Морська вода протягом мільйонів років циркулює крізь тріщини в охолодженій лаві, реагує з породою, переносить елементи та, зрештою, видаляє CO₂ із води, зберігаючи його у вигляді карбонатів. Лавова брекчія поглинає вуглець краще за тверду породу Монолітний базальт також поглинає вуглець, але робить це повільно — процес обмежений тим, як швидко рідина досягає нових поверхонь. Брекчія ж утворюється тоді, коли круті вулканічні схили обсипаються або коли морські гори руйнуються на товсті шари уламків та попелу. Така структура створює величезну внутрішню поверхню та широкі шляхи для циркуляції морської води. Результат — більше реакцій, більше карбонатів і більше зв’язаного вуглецю. Нові керни підтвердили це чисельно. «Під час буріння ми виявили лавову брекчію, яка містила від двох до сорока разів більше вуглецю, ніж раніше досліджені зразки лави», — зазначила Коггон. «Дослідження показало важливість брекчії, що утворюється внаслідок ерозії морських гір уздовж серединно-океанічних хребтів.» Прихована кліматична роль океанічної кори Науковці давно визнавали океанічну кору поглиначем вуглецю, але не повністю усвідомлювали виняткову ефективність шарів брекчії. Оскільки ці відкладення утворюються всюди, де підводні вулкани ростуть і руйнуються, вони можуть вносити суттєву, недооцінену частку у довгостроковий вуглецевий баланс Землі. Це важливо для реконструкції давніх кліматів, перевірки моделей атмосферного CO₂ та розуміння того, як тверда Земля допомагає стабілізувати клімат упродовж мільйонів років. Водночас це не швидке технологічне рішення для сучасних викидів — процеси тривають неймовірно довго й залежать від руху плит, вивітрювання океанського дна та мінералоутворення. Однак результати уточнюють картину того, як планета природним чином балансувала вуглецеві потоки в минулому. Вони також підкреслюють раніше недооцінене, високої місткості «сховище», куди зрештою потрапляє вуглець. Вікно під хвилями Отримання цих кернів саме по собі було досягненням. Команда пробурила відкладення, що формувалися на давньому серединно-океанічному хребті й відтоді дрейфували басейном разом із мігруючою плитою. Ця подорож і довговічність брекчії надали вченим унікальну лабораторію — цілісний запис взаємодії води та породи, що тривав десятки мільйонів років. Поєднавши геологію морського дна, карбонатну хімію та фізику руху рідин у пористих середовищах, дослідження додає витончену нову частину до пазлу клімату глибокого часу. Лавова брекчія може виглядати хаотичною, але вона надзвичайно ефективно організовується, коли «зачиняє» вуглець у своїй структурі. Дослідження опубліковано в журналі Nature Geoscience.

Деякі з давніх споруд, розташованих уздовж гірських річок Китаю, датуються аж 2800 р. до н.е., а інші є залишками періодів різних династій. У горах неподалік міста Юйлінь, Китай, розташовані 573 раніше невідомі кам’яні фортеці-поселення, деякі з яких датуються 2800 р. до н.е. Згідно з повідомленням Global Times, команда фахівців із культурної спадщини та археології Юйліня протягом шести років досліджувала провінцію Шеньсі, щоб виявити ці об’єкти: частина з них належить до періоду Яншао (починаючи з 2800 р. до н.е.), інші — до династії Шан (1600–1046 рр. до н.е.), а ще одна група поселень датується епохою династії Чжоу (1046–221 рр. до н.е.). Кам’яні фортеці були розташовані вздовж річок, що й дозволило дослідникам визначити їхнє місцезнаходження. Команда використовувала карти водних систем, вирушаючи в експедиції як на місцевості, так і за допомогою аерозйомки, щоб знайти й дослідити ці об’єкти. Сильно укріплені, обнесені каменем території інколи розташовувалися поруч із тим, що дослідники визначили як звичайні поселення без кам’яних стін. Ма Мінчжі, керівник дослідницької групи, повідомив, що в розташуванні поселень із кам’яними стінами та без них простежується чітка взаємозалежність. Неукріплені поселення часто були меншими за розмірами, тож укріплені фортеці, ймовірно, слугували головними центрами, навколо яких формувалися інші поселення. Деякі знахідки виявилися досить складними. Мінчжі зазначив, що всі 573 об’єкти відрізнялися за розмірами, а отже й за плануванням та будівельними техніками. Деякі фортеці були невеликими й примітивними за конструкцією, тоді як інші — зазвичай пізніші — мали складні внутрішні плани та більш розвинені технології будівництва. Проте, незалежно від типу поселення, у всіх простежується помітна соціальна ієрархія. Ідея будувати укріплені поселення була поширеною тисячі років тому. Робити це поблизу джерел води було життєво необхідно. Торік археологи виявили укріплене місто в північній пустелі Саудівської Аравії, яке, ймовірно, було домом для 500 людей приблизно у 2400 р. до н.е. — частиною зростаючого урбаністичного комплексу зі складною соціальною структурою. Будь-яке місце, де живе багато людей, майже неминуче формує соціальну ієрархію. У Китаї це, очевидно, сталося щонайменше 573 рази лише в районі Юйліня. Мінчжі вважає, що відкриття цих понад 500 фортець відкриває нові можливості для дослідження того, як доісторичні поселення Китаю зростали та змінювалися з часом. Нові знахідки допоможуть дослідникам відстежити розвиток суспільства й культури, зокрема вивчити оборонну архітектуру та планування громад.

Дослідники MIT відстежили хімічні «скам’янілості» в давніх породах до предків сучасних демоспонжів. Команда геохіміків із Массачусетського технологічного інституту виявила переконливі свідчення в давніх породах, що деякі з перших тварин на Землі могли бути предками сучасних морських губок. У дослідженні, опублікованому в Proceedings of the National Academy of Sciences, вчені описують відкриття «хімічних скам’янілостей» у зразках порід, яким понад 541 мільйон років. Ці хімічні сліди — це збережені залишки біомолекул, що колись належали живим організмам, а потім були поховані, змінені та заблоковані в осаді протягом величезних проміжків часу. Нововиявлені хімічні скам’янілості — це особливі типи стеранів, геологічно стабільних форм стеролів (таких як холестерин), що містяться в клітинних мембранах складних організмів. Дослідники простежили ці специфічні стерани до класу морських губок, відомих як демоспонжі. Сьогодні демоспонжі бувають різних розмірів і кольорів і живуть у всіх океанах як м’які й губчасті фільтратори. Їхні давні предки, ймовірно, мали подібні характеристики. «Ми точно не знаємо, як ці організми виглядали тоді, але вони безумовно жили в океані, були м’якотілими, і ми припускаємо, що не мали кремнієвого скелета», — говорить Роджер Саммонс, почесний професор геобіології кафедри наук про Землю, атмосферу та планети MIT (EAPS). Відкриття групи щодо специфічних для губок хімічних скам’янілостей надає сильні докази того, що предки демоспонжів були серед перших тварин, які еволюціонували, і, ймовірно, з’явилися набагато раніше, ніж інші головні групи тварин Землі. Серед авторів дослідження, включно із Саммонсом — перша авторка та колишня постдок-фелоу EAPS у MIT Лібна Шавар, яка зараз працює науковицею в Caltech, а також Гордон Лав з Університету Каліфорнії в Ріверсайді, Бенджамін Ювегес із Корнельського університету, Алекс Зумберге з GeoMark Research у Х’юстоні, Пако Карденаc з Уппсальського університету у Швеції та Хосе-Луїс Гінер із Державного університету Нью-Йоркського коледжу екологічної науки та лісового господарства. Губки на стероїдах Нове дослідження спирається на результати, які команда вперше опублікувала у 2009 році. У тому дослідженні команда виявила перші хімічні скам’янілості, що, ймовірно, походили від давніх губок. Вони проаналізували зразки порід з ділянки в Омані й знайшли значну кількість стеранів — збережених залишків 30-вуглецевих (C30) стеролів, рідкісної форми стероїдів, які, як вони показали, найімовірніше походять від давніх морських губок. Стерани були знайдені в дуже давніх породах, що сформувалися в едіакарському періоді — від приблизно 635 до 541 мільйонів років тому. Цей період передував кембрію, коли на Землі стався різкий і глобальний «вибух» складного багатоклітинного життя. Відкриття команди вказувало, що губки з’явилися набагато раніше більшості інших багатоклітинних організмів і могли бути одними з перших тварин. Однак невдовзі після публікації з’явилися альтернативні гіпотези: що C30-стерани могли бути створені іншими групами організмів або навіть неживими геологічними процесами. Команда заявляє, що нове дослідження зміцнює їхню початкову гіпотезу про те, що давні губки залишили цей хімічний слід, оскільки вони виявили нову хімічну скам’янілість у тих самих докембрійських породах, що майже напевно має біологічне походження. Накопичення доказів Як і в попередній роботі, дослідники шукали хімічні скам’янілості в породах едіакарського періоду. Вони отримали зразки зі свердловин і виходів порід в Омані, західній Індії та Сибіру і проаналізували їх на наявність стеранів — геологічно стабільної форми стеролів, що містяться у всіх еукаріотів (рослин, тварин і організмів із ядром та мембранними органелами). «Ви не еукаріот, якщо у вас немає стеролів або подібних мембранних ліпідів», — каже Саммонс. Стероли мають ядро з чотирьох з’єднаних вуглецевих кілець. Додаткові бічні ланцюги та хімічні групи можуть приєднуватися до стеролу залежно від того, які гени має організм. Наприклад, холестерин у людей містить 27 атомів вуглецю, тоді як стероли в рослин зазвичай містять 29. «Вкрай незвично знайти стерол із 30 атомами вуглецю», — каже Шавар. Хімічна скам’янілість, яку дослідники ідентифікували у 2009 році, була 30-вуглецевим стеролом. Крім того, команда визначила, що сполука могла бути синтезована завдяки наявності характерного ферменту, який кодується геном, типовим для демоспонжів. У новому дослідженні команда зосередилася на хімії цих сполук і з’ясувала, що той самий «губковий» ген може виробляти ще рідкісніший стерол — із 31 атомом вуглецю (C31). Коли вони проаналізували зразки порід на наявність C31-стеранів, вони знайшли їх у значній кількості — разом із раніше знайденими C30-стеранами. «Ці особливі стерани були там весь час», — говорить Шавар. — «Потрібно було лише поставити правильні запитання, щоб їх знайти й зрозуміти їхнє значення». Дослідники також отримали зразки сучасних демоспонжів і проаналізували їх на наявність C31-стеролів. Вони виявили, що ці стероли — біологічні попередники C31-стеранів у породах — дійсно присутні в деяких сучасних видів демоспонжів. Далі вони синтезували в лабораторії вісім різних C31-стеролів як еталонні зразки для перевірки їхньої структури. Потім вони піддали молекули умовам, що імітують поховання й тиск протягом сотень мільйонів років. Продукти лише двох із восьми стеролів точно відповідали формі C31-стеролів у давніх породах. Наявність цих двох і відсутність інших шести свідчить, що сполуки не могли виникнути випадково неорганічним шляхом. Ці результати, підтверджені кількома лініями доказів, переконливо показують, що стерани в давніх породах були утворені живими організмами, а не геологічними процесами. Більше того, ці організми, ймовірно, були предками демоспонжів, які й сьогодні зберігають здатність виробляти ті самі сполуки. «Це поєднання того, що є в породі, у губці та того, що можна створити в лабораторії», — каже Саммонс. — «Три узгоджені лінії доказів вказують на те, що губки були одними з найдавніших тварин на Землі». «У цьому дослідженні ми показуємо, як підтвердити біомаркер і довести, що сигнал справді походить від життя, а не від забруднення чи неорганічної хімії», — додає Шавар. Тепер, коли команда показала, що C30- і C31-стероли є надійними сигналами давніх губок, вони планують шукати ці хімічні скам’янілості в древніх породах інших регіонів світу. На основі вже досліджених зразків можна сказати лише, що відкладення та губки сформувалися під час едіакарського періоду. Отримавши більше зразків, вони зможуть точніше визначити, коли саме з’явилися перші тварини.

Знаменита приказка про те, що одне яблуко на день відганяє лікаря, знаходить глибоке наукове підтвердження: регулярне включення цього популярного фрукта в раціон активує низку біологічних механізмів, які забезпечують профілактику хронічних захворювань. Цей ефект досягається завдяки унікальному поєднанню розчинної клітковини, поліфенолів та антиоксидантів, які містяться переважно у шкірці яблука. Дослідження пов’язують щоденне споживання яблук зі зниженням ризику серцевих захворювань, а також із впливом на такі фактори ризику, як високий рівень холестерину та підвищений кров’яний тиск. Більш того, регулярне вживання яблук корелює зі зниженням ризику смерті від інсульту на 27% та смерті від серцевих захворювань на 25%, розповідає Pixelinform. Регуляція травлення та контроль метаболізму Ключовим компонентом яблука є пектин, розчинна клітковина. Вона поглинає воду в травному тракті, сприяючи формуванню м’якшого стільця, а також діє як пребіотик, стимулюючи ріст та активність корисних бактерій у кишечнику. Ці ж компоненти відіграють значну роль у контролі ваги та запобіганні діабету 2 типу. Завдяки високому вмісту клітковини та води при низькій калорійності, яблука забезпечують відчуття ситості. Дослідження показали, що підвищене споживання багатих на клітковину фруктів пов’язане зі зниженням ваги. Що стосується діабету, люди, які з’їдають дві порції цілих фруктів на день, мають на 36% нижчий ризик його розвитку. Це частково пояснюється концентрацією флавоноїдів, зокрема кверцетину, який може покращувати чутливість до інсуліну та знижувати рівень цукру в крові, а розчинна клітковина уповільнює засвоєння вуглеводів. Антиоксидантний захист та нейрокогнітивна підтримка Антиоксиданти та фітохімічні речовини, такі як кверцетин, катехін і хлорогенова кислота, роблять яблука цінними в зниженні ризику онкологічних захворювань, нейтралізуючи вільні радикали та уповільнюючи ріст ракових клітин. Зокрема, клітковина допомагає захистити від колоректального раку. Нарешті, кверцетин у яблуках може захищати нейрони мозку від оксидативного пошкодження, підтримуючи здоров’я мозку та потенційно запобігаючи хворобі Альцгеймера. Одне середнє яблуко забезпечує організм приблизно 9% добової норми вітаміну С, який також є потужним антиоксидантом, необхідним для імунної системи та вироблення колагену. Потенційні ризики та застереження Незважаючи на значну користь, слід пам’ятати про потенційні ризики. У людей із непереносимістю цукрів (фруктоза, сорбіт) або алергією на пилок берези може виникати здуття живота чи інші алергічні реакції. Крім того, важливо уникати розжовування або подрібнення насіння, оскільки воно містить високотоксичну сполуку — ціанід. Людям з діабетом слід пам’ятати, що одне невелике яблуко містить близько 15 грамів вуглеводів, і його бажано поєднувати з джерелом білка або здорового жиру, наприклад, горіхами, для збалансованого засвоєння. Раніше дієтологи назвали найкращий час для вживання яблук: отримаєте максимум користі Що відбувається з вашим тілом, коли ви їсте одне яблуко на день читайте на сайті Pixel.inform.