У коді бета-версії прошивки Samsung One UI 8.5, реліз якої очікується разом із лінійкою Galaxy S26 на початку наступного року, виявлено зображення майбутніх Galaxy S26, S26 Plus та S26 Ultra. Пристрої позначені внутрішніми кодовими іменами M1, M2 та M3. Знайдені в One UI 8.5 зображення повністю збігаються із попередніми витоками. Всі моделі отримали єдиний стиль – овальний острівець камери в лівому верхньому кутку, що включає три сенсори. Навіть Galaxy S26 Ultra, незважаючи на чотири камери, отримав ту саму форму блоку. Також підтвердилася інформація про єдиний радіус заокруглення корпусу для всіх трьох смартфонів. Серія Galaxy S26, згідно з витоками, вийде на різних ринках з різними чіпсетами: Samsung Exynos 2600 та Qualcomm Snapdragon 8 Elite Gen 5. Є ймовірність, що навіть Galaxy S26 Ultra отримає дві платформи.

У Тихому океані знайшли корал, схожий на Чубакку зі «Зоряних війн» Ми знаємо поверхню Марса краще, ніж дно власних океанів — і кожна глибоководна експедиція знову це доводить. Науковці регулярно натрапляють на істот, які світяться, виглядають як інопланетяни або нагадують персонажів із фантастичних фільмів. Остання знахідка з тропічної частини західного Тихого океану стала справжньою сенсацією: дослідники відкрили новий вид глибоководного коралу, який зовні дуже схожий на легендарного Чубакку зі «Зоряних війн». Новий вид отримав назву Iridogorgia chewbacca. Коли на нього світять прожектори підводних роботів, його довгі «кошлаті» гілки блищать і коливаються у воді, створюючи враження живої волохатої постаті. Перший зразок такого коралу виявили ще у 2006 році біля острова Молокаї, і він сягав майже півтора метра заввишки. Другу знахідку зробили біля Маріанської западини приблизно через десять років — там корал був менший, але з такою ж характерною формою. Насправді цей «космічний персонаж» — не одна істота, а ціла колонія з тисяч крихітних поліпів. Кожен із них живе своїм маленьким життям, ловить частинки їжі з води, а разом вони формують вражаючий «волохатий» силует. Цікаво, що такі корали зазвичай ростуть самотньо: одна-єдина колонія здіймається над темним дном, мов підводне дерево серед пустелі. Окрім Iridogorgia chewbacca, науковці описали ще один новий вид — Iridogorgia curva. Тепер у цьому роді налічують уже десять видів лише в одному регіоні Тихого океану. Це ще раз доводить, що навіть добре досліджені райони приховують масу сюрпризів. Особливо цінними такі корали є не лише як притулок для риб та безхребетних, а і як своєрідні «архіви» минулого океану: вони ростуть дуже повільно й зберігають у своєму скелеті інформацію про клімат давніх епох. Назва на честь Чубакки — не просто жарт учених. Вона допомагає привернути увагу до глибоководних екосистем, які залишаються одними з найуразливіших на планеті. Видобуток корисних копалин, зміни клімату та діяльність людини можуть зруйнувати ці світи ще до того, як ми встигнемо їх повністю вивчити. А такі «зоряні» відкриття нагадують: у темних глибинах океану ще ховається багато дивовижного — і ми лише на початку цього великого шляху пізнання. Дослідження опубліковане в журналі Zootaxa.

Відбулася прем’єра не тільки Toyota GR GT, а й нового спорткара Lexus: LFA Concept є прообразом майбутнього наступника культового V10 LFA. Щоправда, якщо у Toyota GR GT ставку зроблено на стару добру ДВС, то Lexus здивував: LFA Concept дебютував у вигляді електромобіля. LFA Concept “виріс” з раніше показаного Lexus Sport Concept, і тепер машина набагато ближче до серійного вигляду. Цікаво, що LFA Concept та Toyota GR GT побудовані на одній платформі. Тобто модель Lexus теж могла отримати ДВС, але бренд вибрав принципово інший шлях. У компанії заявили, що назва LFA більше не означає автомобіль з ДВС – тепер воно відображає передові технології. Lexus не розкриває дані про електромотори, потужність і запас ходу. Проте очікується, що за потужністю він не поступиться топовим електричним спорткарам. Тобто очікується потужність на рівні 1000 к.с. Lexus офіційно підтвердив: LFA Concept піде у серію як нове покоління LFA. Очікуваний термін появи серійної версії – 2027, орієнтовно одночасно з виходом Toyota GR GT.

Компанія Microsoft офіційно підтвердила, що тепер усі користувачі, комп’ютери яких відповідають системним вимогам, можуть встановити оновлення Windows 11 25H2. Це стосується як власників Windows 11, так і Windows 10. У Microsoft підкреслили, що оновлення доступне для всіх підтримуваних систем, і користувачі можуть запустити його встановлення, якщо пристрої відповідають мінімальним вимогам Windows 11. При цьому власники Windows 11 23H2, яка нещодавно втратила підтримку, також отримають доступ до оновлення 25H2. Загальні системні вимоги залишилися незмінними, проте деякі функції штучного інтелекту тепер потребують потужнішого обладнання. Для перевірки сумісності Microsoft рекомендує використовувати програму PC Health Check. Для корпоративних ПК діють окремі вимоги. Щоб отримати оновлення, користувачам необхідно ввімкнути опцію «Отримувати останні оновлення, як тільки вони стануть доступними» в налаштуваннях Windows Update («Центр оновлення Windows»). Після цього можна перевірити наявність оновлень, перейшовши в «Параметри» → «Оновлення Windows» і вибравши «Перевірити наявність оновлень». Якщо пристрій готовий до оновлення, з’явиться можливість завантажити та інсталювати Windows 11 версії 25H2. Нагадаємо, Microsoft офіційно випустила версію Windows 11 25H2 ще восени. Раніше повідомлялося про проблеми з інтерфейсом у версіях Windows 11 24H2 та 25H2, зокрема про збої в роботі таких ключових компонентів, як меню «Пуск», Провідник та панель завдань. Однак ці проблеми здебільшого стосуються корпоративних систем, а домашні користувачі, як правило, не стикаються із серйозними незручностями. В останньому оновленні KB5070311 були підтверджені артефакти темного режиму.

Дослідники виявили несподівано велике та тектонічно зумовлене поле гідротермальних джерел поблизу острова Мілос. Нове дослідження, опубліковане в журналі Scientific Reports, описує відкриття разюче масштабного поля гідротермальних вентів уздовж підводного шельфу острова Мілос у Греції. Вчені ідентифікували джерела під час експедиції METEOR M192, використовуючи різноманітні інструменти, зокрема сучасні підводні системи — автономний підводний апарат і дистанційно керований апарат — для картування та огляду морського дна. Завдяки цим методам команда виявила раніше невідомі зони викиду гідротермальних флюїдів на глибинах від 100 до 230 метрів (приблизно 330–755 футів). Це відкриття відносить Мілос до найбільших відомих мілко- та середньоглибинних гідротермальних систем у Середземному морі та суттєво розширює сучасне розуміння поширення таких джерел у регіоні. Дослідження описує три основні зони прояву гідротермальної активності: Агія-Кіріакі, Палеохорі–Тіоріхія та Вані. Усі ці ділянки розташовані вздовж активних розломів, що простягаються через шельф Мілоса. Ці розломи є частиною великої тектонічної западини, відомої як грабен затоки Мілос–Фіріплака, який опустив морське дно до глибин понад 230 метрів (близько 755 футів). Чіткий зв’язок між розташуванням джерел і цими геологічними структурами свідчить про те, що саме тектонічні сили значною мірою визначають, де та як гідротермальні флюїди підіймаються й виходять на поверхню дна. Венти, вирівняні за тектонічними структурами «Ми зовсім не очікували знайти біля Мілоса настільки велике поле газових викидів», — розповідає Зольвейґ І. Бюрінг, старша авторка дослідження та науковиця Центру морських екологічних досліджень MARUM при Бременському університеті, яка очолювала експедицію M192. — «Коли ми вперше побачили ці джерела через камери ROV, нас вразили їхня різноманітність і краса — від мерехтливих, ніби киплячих потоків до товстих мікробних матів, що вкривали димарі». За словами першої авторки роботи Параскеві Номіку з Національного та Каподистрійського університету Афін, просторове розміщення кластерів джерел тісно контролюється тектонічною будовою острова: «Наші дані чітко демонструють, що газові викиди повторюють конфігурацію основних розломних систем навколо Мілоса, — пояснює Номіку. — Різні зони розломів впливають на різні кластери джерел, особливо там, де сходяться кілька розломів. Ці тектонічні структури жорстко визначають, яким шляхом і де саме гідротермальні флюїди досягають морського дна». Отримані результати показують, як активні розломи та тривалі геологічні процеси формували еволюцію цих гідротермальних полів. Відкриття закріплює за Мілосом статус однієї з найважливіших природних лабораторій у Середземномор’ї для вивчення взаємодії тектоніки, вулканізму та гідротермальної активності.

Нещодавній звіт описує висічений у скелі храм віком близько 2 700 років, розташований поблизу сучасного міста Денізлі на заході Туреччини. Археологи вважають, що святиню збудували фригійці — народ залізного віку з центральної Анатолії, які поклонялися могутній Матері-богині. Це відкриття дає рідкісну можливість побачити, як у давній Анатолії перепліталися релігія та ландшафт. Воно також натякає на те, як уявлення про єдину божественну матір згодом поширилися по всьому Середземномор’ю. Фригійський храм у скелях Дослідження очолює Більґе Їлмаз Коланджі, доцентка археології Памуккальського університету в Денізлі. Її наукові інтереси зосереджені на фригійських скельних пам’ятках і тому, як давні спільноти позначали священні місця в суворому гірському середовищі. «Священний комплекс включає фригійський скельний монумент, культову печеру та двох кам’яних ідолів між двома спорудами», — пояснила Коланджі. Ці різьблені фігури висічені безпосередньо у скелі, тому образ богині та саме священне місце утворюють єдину кам’яну поверхню. Польові роботи ведуться на пагорбі Асар — акрополі, укріпленій висоті давнього міста Аттуда над сучасним селом. Розкопки є частиною національної програми Туреччини «Спадщина для майбутнього», яка підтримує довготривалі дослідження ключових археологічних пам’яток. У тій самій місцевості, за словами Коланджі, також було виявлено численні висічені в скелях чаші для узливань, колодязі й водовідвідні канали, пов’язані з ритуалами жертвопринесення зерна та рідин. Узливання — це ритуальне виливання рідини під час богослужінь. Ймовірно, ці рідини стікали через кам’яні чаші та канали у напрямку печери. Хто такі фригійці Фригійці створили своє царство в центральній Анатолії після приблизно 1200 року до н. е., будували храми та контролювали ключові торговельні шляхи на Анатолійському плоскогір’ї. Пізніше грецькі автори згадували їхнього легендарного царя Мідаса та пов’язували Фригію з історіями про багатство, музику та раптові нещастя. Археологічні дані свідчать, що фригійська знать висікала монументальні фасади й культові ніші прямо у скелях, часто пов’язуючи їх із поклонінням Матері-богині на ім’я Матар. Дослідження її іконографії — тобто символів, якими її зображали, — показують, що ці скельні пам’ятки тісно пов’язують богиню зі стрімкими горами та кам’яними «дверима», вирізаними у скелях. Історикиня Лінн Роллер у своїй узагальнювальній праці зазначає, що саме фригійська Мати-богиня стала основою образу, якого пізніше шанували в багатьох містах Середземномор’я. Громади вважали її могутньою покровителькою, здатною оберігати людей і міські укріплення. Хоча культ Матар вивчають уже багато десятиліть, достовірно ідентифікованих святилищ, пов’язаних із нею, досі небагато. Новий комплекс поблизу Денізлі особливо цінний, адже кожна різьблена поверхня дає нові дані про те, як на практиці відбувалося поклоніння. Зустріч із Матір’ю-богинею У давньому мистецтві богиню часто зображували сидячою на троні з левами з обох боків або такою, що стоїть над скелястим схилом. Це свідчить про її роль як покровительки дикої природи, міських мурів і всього живого. «Пов’язування цього культу лише з родючістю та врожаєм виглядає доволі спекулятивним. Насправді ми маємо дуже обмежену інформацію про конкретні ритуали, пов’язані з фригійською богинею Матар», — зазначає Роллер. Деякі інтерпретації вважають, що подібні святилища були передусім місцями обрядів родючості. Через нестачу письмових джерел археологи змушені значною мірою спиратися на матеріальні сліди — храми, печери та вирізьблені монументи. В Аттуді святилище розташоване на схилі пагорба, продовжуючи давню традицію культу у відкритих, піднесених місцях. Печери, скелі та вузькі тераси створюють простір, у якому богиня ніби вкорінена в саму землю. Життя в культовій печері Відкритий скельний монумент, центральний ідол і печера, ймовірно, утворювали єдиний ритуальний шлях — від світла до тіні. Археологи припускають, що процесії та невеликі обряди проходили саме цим маршрутом, використовуючи висічені сходи та канали як своєрідні орієнтири. «Судячи зі зображень, це місце добре узгоджується з іншими фригійськими святилищами, які нам відомі», — зазначає Роллер, додаючи, що зношена пара кам’яних ідолів нагадує приклади з таких центрів, як Мідійське місто в серці Фригії. Регіон Денізлі й раніше був важливим культовим осередком, зокрема тут розташований давній Ієраполіс, де ранні храми та святилища, ймовірно, теж були пов’язані з місцевими образами Великої Матері. Розташування нового святилища поблизу Аттуди свідчить, що долини, які пізніше приваблювали римських і християнських паломників, уже вфригійські часи були священними. Під час ритуалів рідина, ймовірно, переливалася з чаші в чашу, а потім просочувалася в пористу породу біля входу до печери. Зерно із сезонних обрядів могло накопичуватися в неглибоких заглибленнях, змішуватися з вином або водою, а потім зникати у водовідвідних каналах. Чого навчає нас цей фригійський храм Наразі фахівці датують святилище в Аттуді періодом розквіту фригійської держави — приблизно VIII–VI століттями до н. е. Для уточнення датування команда вивчатиме уламки кераміки, дрібні знахідки та зразки ґрунту з району печери й монументів. Коланджі з колегами також зазначає, що ідоли такого типу раніше були відомі лише з гірських районів поблизу Ескішехіра, Афьонкарахісара та Кютахьї. Їхнє виявлення далеко на південь, в Аттуді, свідчить про те, що фригійський релігійний вплив поширювався значно ширше за його традиційне ядро, об’єднуючи віддалені громади спільними обрядами. Наразі команда продовжує обережно розчищати ґрунт, фіксувати кожен виріз у скелі та документувати взаємозв’язок між печерою, ідолами та поселенням. Після завершення сезонів розкопок дослідники планують опублікувати детальні результати, що дозволить іншим ученим перевірити гіпотези про культ Матар на основі надійно задокументованих даних. Святилище в Аттуді — це не просто вражаюче археологічне відкриття. Воно яскраво показує, як люди майже три тисячі років тому пов’язували свою віру з конкретними місцями. Завдяки кільком зношеним різьбленням, темній печері та ретельно витесаним чашам археологи поступово відновлюють історію богині, що колись формувала життя цілих регіонів Західної Туреччини.

Гелі, що прикріплювалися до поверхонь, могли забезпечити структуру й хімію, необхідні для зародження життя на Землі — і, можливо, деінде у Всесвіті. Як саме з’явилося життя? Група вчених із Японії, Малайзії, Великої Британії та Німеччини припускає, що відповідь може критися в ранніх липких гелях, які прилипали до поверхонь задовго до появи перших клітин. Їхні висновки пропонують новий погляд на те, як життя могло виникнути на Землі, а також розширюють уявлення про те, яким воно може бути на інших планетах. Дослідження нещодавно опубліковано в журналі ChemSystemsChem. Походження життя залишається однією з найстійкіших загадок науки. Хоча безпосередньо спостерігати найперші моменти формування життя неможливо, дослідники й надалі створюють реалістичні сценарії, спираючись на хімію, фізику та геологію. «Хоча багато теорій зосереджуються на функціях біомолекул і біополімерів, наша концепція натомість враховує роль гелів у виникненні життя», — зазначив професор Хіросімського університету Тоні Цз. Цзя, один зі співавторів дослідження. Концепція «гелів перед клітинами» У запропонованій моделі «передбіотичних гелів» команда описує, як життя могло зародитися всередині гелевих матриць, пов’язаних із поверхнями — липких, напівтвердих субстанцій, які нагадують сучасні мікробні біоплівки. Такі біоплівки — це тонкі шари мікроорганізмів, що часто утворюються на камінні, на поверхні водойм і навіть на штучних матеріалах. Спираючись на хімію м’якої речовини та знання сучасної біології, дослідження доводить, що подібні первісні гелі могли забезпечити необхідну структуру й функціональність для ускладнення ранніх хімічних систем ще задовго до виникнення клітин. Затримуючи й упорядковуючи молекули, передбіотичні гелі могли подолати ключові бар’єри «дожиттєвої» хімії, забезпечуючи концентрацію молекул, вибіркове утримання та стабілізацію середовища. Усередині таких гелів ранні хімічні системи могли розвинути протометаболічні та самовідтворювальні властивості, закладаючи основу для біологічної еволюції. «Це лише одна з багатьох теорій у широкому полі досліджень походження життя, — пояснив Кухан Чандру, науковий співробітник Космічного наукового центру Національного університету Малайзії та співкерівник роботи. — Однак через те, що роль гелів часто залишалася поза увагою, ми вирішили об’єднати розрізнені дослідження в єдину концепцію, де первісні гелі займають центральне місце». Пошук життя за межами Землі Дослідники також поширюють цю ідею на астробіологію, припускаючи, що подібні гелеподібні системи можуть існувати й на інших планетах. Так звані «ксено-плівки» можуть бути неземними аналогами біоплівок, утвореними з інших хімічних сполук, доступних у конкретному середовищі. Такий підхід розширює стратегії пошуку позаземного життя, пропонуючи звертати увагу не лише на конкретні молекули, а й на самі структури. Команда планує експериментально перевіряти свою модель, досліджуючи, як подібні гелі з простих хімічних сполук могли формуватися в умовах ранньої Землі й які властивості вони могли надавати зароджуваним хімічним системам. «Ми також сподіваємося, що наша робота надихне інших учених глибше досліджувати як цю, так і інші маловивчені теорії походження життя», — додала Рамона Ханум, співавторка дослідження та колишня стажерка UKM.

Toyota офіційно представила свій абсолютно новий спорткар — дорожній GR GT та його гоночну модифікацію GR GT3, створену для участі в чемпіонаті GT3 та конкуренції з Mercedes-AMG GT. Це перший за багато років спортивний флагман марки, який продовжує традиції легендарної Toyota 2000GT. GR GT побудований на повністю новому алюмінієвому шасі з широким застосуванням вуглепластику в конструкції кузова. Маса автомобіля становить 1750 кг (у версії GT3 — менше), а розважування — 45:55 на користь задньої осі. Габарити спорткара — 4820×2000×1195 мм, колісна база — 2725 мм. Toyota GR GT оснащений новим 4,0-літровим бітурбомотором V8 із системою сухого картера та 8-ступінчастим «автоматом». Привід — виключно задній. Toyota заявляє, що двигун розвиває не менше 641 к. с. і не менше 850 Н·м, а помічником виступає електродвигун, завдяки чому забезпечується миттєвий відгук. Максимальна швидкість — 320 км/год і вище, динаміка розгону поки що не розкрита. Зовні GR GT нагадує справжній гоночний болід: довгий капот, агресивна оптика, низький профіль, 20-дюймові диски з широкими шинами — 265/35 спереду та 325/30 ззаду. У стандартній комплектації встановлені карбон-керамічні гальма. Салон виконаний в агресивній червоно-чорній гамі: шкіра, алькантара, цифрова панель приладів, нове кермо GR, підкермові пелюстки та медіасистема з великим екраном. Інтер’єр радше функціональний, ніж розкішний. Обидві версії — GR GT та GR GT3 — усе ще проходять фінальні етапи розробки. Ціну поки не оголошено, постачання стартують у 2027 році.

Міжнародна група палеонтологів під час розкопок у травні 2025 року на півдні Бразилії виявила частковий скелет раніше невідомого виду рептилії. Знахідка отримала наукову назву Tainrakuasuchus bellator і була описана в журналі Journal of Systematic Palaeontology у грудні 2025 року. Виявлена тварина мешкала на Землі 240 мільйонів років тому, у період тріасу, тобто ще до появи динозаврів. Tainrakuasuchus bellator належить до групи псевдозухій — еволюційної лінії, від якої походять сучасні крокодили. За життя рептилія досягала 2,4 метра завдовжки та важила близько 60 кілограмів. Анатомічні особливості тварини включають спинний панцир із кісткових пластин, подовжену шию та загострену щелепу з вигнутими зубами. Будова таза з характерними кульшовими суглобами дозволила вченим однозначно віднести знахідку до псевдозухій, а не до динозаврів. Дослідники встановили родинні зв’язки між бразильським екземпляром і видом Mandasuchus tanyauchen, викопні останки якого знайшли в Танзанії. Доктор Родріґо Темп Мюллер зазначає, що така схожість пояснюється існуванням суперконтиненту Пангеї, коли території сучасних Південної Америки та Африки становили єдиний масив суші. Назва роду утворена від слів мовою гуарані, що означають «зуб» і «гострий», у поєднанні з грецьким словом «крокодил». Видовий епітет bellator перекладається з латини як «воїн» — на честь жителів бразильського штату Ріу-Ґранді-ду-Сул.

Уміння справляти сильне враження під час розмови — це не талант обраних, а навичка, яку можна свідомо розвивати. Психологи наголошують: магнетична привабливість у спілкуванні виникає не завдяки зовнішності чи ідеально підібраним фразам, а завдяки тонким поведінковим сигналам, які запускають у мозку співрозмовника відчуття довіри, інтересу та комфорту. Чотири прості техніки здатні кардинально змінити те, як люди реагують на вас у будь-якій бесіді — від ділової зустрічі до невимушеної розмови, пише Pixelinform. Завершуйте розмову з натяком Однією з ключових порад є вміти залишати співрозмовника «з бажанням дізнатися більше». Замість того, щоб викладати всю історію цілком і закінчити її чітко, спробуйте обірвати її ненав’язливо — наприклад, запропонуйте «нагадай мені пізніше розповісти про те, як усе закінчилося». Такий прийом створює легку «відчинену петлю» у думках співрозмовника: мозок прагне завершення, і ця неозначеність стимулює інтерес, заохочує людину до подальшої взаємодії. Таким чином ви залишаєте місточок для майбутньої розмови і стаєте для співрозмовника людиною, з якою хочеться спілкуватися знову. Слухайте інтенсивно протягом 90 секунд Дуже ефективною є техніка «короткого, але глибокого слухання». Проводьте хвилину-півтори, повністю занурившись у те, що каже співрозмовник — без відволікань на телефон, без планування власної відповіді, без сканування кімнати. Такий короткий, але щирий «спалах уваги» часто сприймається як надзвичайно цінний: людина відчуває, що її справді чують і цінують. Після цих 90 секунд поступово поверніться до більш нейтрального ритму розмови. Цей контраст — між глибинним слуханням і звичайним ритмом — підсилює ефект: співрозмовнику стає комфортно, він відчуває себе «уважно почутим». Віддзеркалюйте те, ким людина прагне бути Ключ до справжнього зв’язку — не лише повторити жести чи тон голосу, а «відлунювати» ту ідентичність, яку співрозмовник намагається передати. Якщо людина натякає, що вона надійна, працьовита, чи має якесь захоплення — скажіть це словами: «Ти справді той, хто…», «Мені здається, ти — людина, яка…». Це не банальна лестощі, а психічно потужне підтвердження: ви визнаєте внутрішні переконання та цінності співрозмовника. Така «ідентифікаційна емпатія» зміцнює довіру, створює відчуття, що вас розуміють на глибшому рівні, а не лише на рівні поверхневого діалогу. Підлаштовуйте емоційний ритм, а потім ведіть до спокою Люди дуже чутливі до ритму і темпу спілкування — темп мови, енергія, емоційна температура. Якщо співрозмовник збуджений або напружений — дозвольте йому сперва «виплеснути» емоції, підлаштуйтесь під його темп. Потім поступово знизьте темп, м’яко зменшуючи швидкість мови, тональність, емоційну напругу. Якщо ж людина спокійна — підтримайте мірну енергію й так само ведіть розмову в стабільному ритмі. Така здатність «ко-регулювати» емоційний фон спілкування — демонстрація емоційної інтелігентності, підсвідомо сприймається як сигнал безпеки і комфорту, що робить вас більш магнетичною людиною. Коли ви застосуєте ці поради — залишите легку недомовленість, будете уважно слухати, визнаєте справжнє «я» співрозмовника і вміло підлаштовуєтесь емоційно — ваша розмова набуде глибини, а ви станете для інших значно привабливішим співрозмовником. 4 поради психолога, які підсилять вашу привабливість під час розмови читайте на сайті Pixel.inform.