Нове дослідження пов’язує тривалу посуху зі зникненням Homo floresiensis — маленького давнього родича людини — на острові Флорес. За даними дослідників, літні опади впали приблизно до 45 см під час критичного періоду десятки тисяч років тому, і цей вид зникає з археологічного архіву незабаром після цього. Дослідження зосереджене на печері Лянг Буa, де у 2003 році були знайдені перші рештки Homo floresiensis, пізніше названого «хобітами» через їх незвично малий зріст. Основний висновок простий і суворий: посуха тривала тисячоліттями, а варіанти виживання значно скоротилися. Кліматичні записи, збережені в печері Дослідження проводив Майкл К. Гаган, почесний професор Університету Воллонгонг (UOW), який спеціалізується на палеокліматичних записах і історії мусонних опадів. Команда розглядала печеру як природний архів, відбираючи зразки сталактитів — мінеральних колон, що піднімаються від підлоги печери. Шар за шаром хімічний склад цих колон відображає зміни кількості опадів протягом часу. Одним із проксі-показників є співвідношення магнію до кальцію в кальциті, яке зростає в посушливі роки, коли інфільтрація сповільнюється. Інший показник — ізотопи кисню, атоми кисню з різною масою, які змінюються залежно від інтенсивності літніх дощів. Разом ці сигнали дозволяють відокремити закономірності сезону дощів і сухого сезону. Часові рамки збігаються з рештками в печері, що дозволяє встановити тісний зв’язок із місцевою екосистемою. Зменшення водного ресурсу Записи показують довготривалу тенденцію висихання, що почалася близько 76 000 років тому, з особливо бідними літами між 61 000 і 55 000 років тому. За цей період літні опади впали до приблизно 45 см — приблизно половини сучасного рівня біля Лянг Буa. Простими словами, мусон ослаб, а потоки води втратили стабільний притік. Сигнал посухи підтверджується даними з решток. Місцеву воду можна відстежити за емаллю зубів, і ці значення узгоджуються з даними печери, вказуючи на зменшення річного водопостачання. За словами дослідників, деякі тварини зникли, коли літні опади досягли рекордно низького рівня. Зокрема, стегодон, ключова здобич для хобітів, почав скорочуватися близько 61 000 років тому і зникає з печери приблизно до 57 000 років тому. Підказки від слонів та кам’яних знарядь Стегодон, карликовий слон, що мешкав на Флоресі, залишив зуби, які зберегли інформацію про воду, яку він споживав. Ізотопи свідчать про залежність від річкової води, яка зникала в сезон посухи. Хобіти полювали на підлітків стегодонів, які ще не досягли повної фізичної зрілості, і рештки цих тварин зосереджені у шарах, що передують найсуворішим літом. Коли літня вода ставала дефіцитною, основна здобич зникала, і мисливці втрачали ресурси для виживання. Рештки та знаряддя з печери Лянг Буa формують тісну хронологічну послідовність пізнього плейстоцену. Це дозволяє дослідникам точно прив’язати занепад стегодонів і хобітів до одного тривалого періоду посухи. Шари печери також допомагають відокремити види: матеріали для виготовлення знарядь змінюються близько 46 000 років тому, що сигналізує про появу сучасних людей на Флоресі. Хобіти втратили свій шанс на виживання Хоча збіги не зовсім точні, хронологія викликає питання про контакти між групами під час міграцій через архіпелаг. Ширше дослідження показує, що кістки хобітів датуються приблизно 100 000–60 000 років тому, а кам’яні знаряддя — до близько 50 000 років тому. Цей проміжок часу між останніми кістками та пізнішими інструментами узгоджується з картиною, де вид залишає печеру ще до настання інших змін. Посуха надає цьому проміжку правдоподібну причину. Клімат не діє самостійно, але створює умови: обмежена прісна вода посилює будь-які інші стресові фактори, від конкуренції до вулканічного попелу, прямо там, де зустрічаються люди і тварини. Нові записи показують, що найбільший стрес припадав на літо, коли річки мали бути життєво необхідними. Ця сезонність важлива, оскільки впливає на радіус пересування тварин і частоту переміщень людей. Загублена гілка людства Прісна вода залишається ключем до виживання. У малих водозбірних басейнах підземні води, що підтримують річки, швидко висихають, якщо поповнення не відбувається, а сьогоднішні сухі сезони вже подовжуються у багатьох мусонних регіонах. Хімія печери також підкреслює важливий урок: у карстових районах короткі дощі не компенсують дефіцит, а посуха впливає глибше, ніж це здається за загальною кількістю опадів. Ці результати не стверджують, що лише посуха знищила хобітів, але показують чітке звуження виживання. Коли здобич зменшувалася, а водопої ставали уривчастими, покинути печеру Лянг Буa могло бути єдиним виходом. Дослідження демонструє, що клімат може тихо підривати існування виду, поки не буде перевищено критичний поріг. Записи печери тепер прив’язують цю зміну до конкретного місця і часу, пов’язуючи одну долину зі зникненням цілої гілки людства. Дослідження опубліковане в Communications Earth & Environment.

Вчені з Колумбійського університету, Нью-Йоркської пресвітеріанської лікарні (NewYork-Presbyterian Hospital), Стенфордського університету та Університету Пенсільванії створили новий тип нейрокомп’ютерного інтерфейсу, який отримав назву BISC (Biological Interface System to Cortex). Система складається з надтонкого кремнієвого чіпа, носимого «ретрансляційного модуля» та спеціалізованого програмного забезпечення. Чіп забезпечує бездротовий зв’язок між мозком і зовнішніми пристроями. «Більшість систем, що імплантуються, будуються навколо контейнера з електронікою, який займає багато місця в тілі, – пояснює Кен Шепард, професор електротехніки, біомедичної інженерії та неврології Колумбійського університету й один із провідних авторів роботи. – Наш імплант – це окремий чіп, настільки тонкий, що він може ковзати у простір між мозком і черепом, лежачи на поверхні мозку, як шматочок вологого паперу». Ключовою перевагою BISC є його мініатюрність та висока швидкість передачі даних. Об’єм чіпа становить лише близько 3 мм³, і він містить 65 536 електродів, 1024 канали для одночасного запису та 16 384 канали для стимуляції. «Ретрансляційний модуль», що працює від акумулятора, забезпечує бездротовий зв’язок із чіпом на швидкості 100 Мбіт/с – це у 100 разів швидше, ніж у попередніх бездротових нейрокомп’ютерних інтерфейсів. При цьому модуль використовує протокол Wi-Fi 802.11, що дозволяє під’єднати його до будь-якого комп’ютера. «BISC перетворює поверхню кори головного мозку на портал, який забезпечує високошвидкісний, мінімально інвазивний зв’язок зі штучним інтелектом та зовнішніми пристроями, – каже Андреас Толіас, професор офтальмології Стенфордського університету та співавтор роботи. – Масштабованість системи відкриває шлях до адаптивних нейропротезів та інтерфейсів мозок–ШІ для лікування багатьох нейропсихічних розладів, таких як епілепсія». Для комерціалізації розробки Колумбійський та Стенфордський університети заснували компанію Kampto Neurotech, яка займається створенням комерційних версій чіпа для доклінічних досліджень та залученням інвестицій для подальшого розвитку системи. Вчені сподіваються, що в майбутньому такі технології дозволять лікувати хвороби мозку, взаємодіяти з комп’ютерами та покращити взаємодію людини зі штучним інтелектом. Джерело

Усвідомлення того, що жоден вид на Землі не існує вічно, включаючи людину, породжує інтригуюче питання: хто або що займе наше місце, коли людський відбиток зникне з поверхні планети? Хоча наша відносно коротка історія існування глибоко змінила ліси, океани та атмосферу, історія життя свідчить про неминуче вимирання. Професор Тім Колсон з Оксфордського університету, багаторічний дослідник біології та еволюції, розмірковує про це у своїй книзі «Універсальна історія нас», стверджуючи, що наше зникнення відкриє шлях для дивовижних нових видів, які візьмуть на себе екологічні ролі Землі. Еволюція, яку Колсон описує як поступову зміну живих організмів завдяки мутаціям, які забезпечують перевагу у виживанні, не зупиниться. Природа адаптується, і екосистеми знову знайдуть баланс, пише T4. Колсон сумнівається, що нашими найімовірнішими наступниками стануть примати, попри їхню близьку спорідненість з нами. Він пояснює, що примати сильно залежать від міцних соціальних мереж та специфічних видів діяльності, таких як полювання та захист, що може ускладнити їхню адаптацію до різких екологічних змін. Натомість, Колсон пропонує вражаючого і несподіваного суперника, який може стати “мозком моря” і потенційним засновником нової цивілізації: восьминога. Вчений пропонує вражаючого і несподіваного суперника, який може стати “мозком моря” і потенційним засновником нової цивілізації: восьминога. Автор фото: Jeffry Surianto Цей вибір ґрунтується на винахідливості та адаптивності цих морських безхребетних. Восьминоги вже демонструють здатність вирішувати складні проблеми, спілкуватися за допомогою спалахів кольору та маніпулювати предметами. Їхня розвинена нейронна структура, децентралізована нервова система та видатні навички вирішення проблем роблять деякі види восьминогів добре пристосованими до непередбачуваного світу. Відомі випадки, коли восьминоги в дослідницьких центрах тікали зі своїх акваріумів, використовували інструменти та виявляли ознаки високої цікавості. Колсон припускає, що за сприятливих екологічних умов вони могли б еволюціонувати у вид, здатний будувати цивілізацію. Звичайно, Колсон зазначає критичну проблему: восьминоги навряд чи адаптуються до життя на суші через відсутність скелета, що ускладнює швидке пересування поза водою. Однак він не виключає, що еволюційний прогрес може призвести до розвитку способів дихання поза водою, і що ці морські істоти одного дня зможуть полювати на наземних тварин, таких як олені чи вівці, — якщо ці ссавці переживуть катастрофічну подію, що призвела до вимирання людей. Хоча це звучить надмірно, Колсон просто підкреслює, що еволюція може приймати шляхи, які здаються нам неможливими. Майбутнє життя на Землі формується незліченними змінними — випадковими мутаціями, непередбаченими вимираннями та проблемами з чисельністю, що означає, що траєкторія еволюції широко відкрита. Ніхто не передбачав, що стародавні примати перетворяться на двоногих людей. Гіпотеза про восьминогів слугує не стільки прогнозом, скільки уроком про те, як природа може перебудуватися, і що розум у тій чи іншій формі може виникнути ще довго після того, як людство зникне. Читайте також: Вчені вважають, що люди – найрозумніші й водночас найдурніші тварини всіх часівThe post Вчені назвали тварину, яка замінить людей як домінуючий вид на Землі first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

На початку стосунків здається, що всі елементи ідеально збігаються: присутня любов, комфорт, спільні звички та плани. Проте, як зазначає психолог Марк Треверс, дистанція між партнерами часто виникає не раптово, а поступово, тихо проникаючи у повсякденне життя. Саме ці непомітні “дрібниці”, які легко ігнорувати, є першими, але найважливішими індикаторами того, що колишня близькість починає згасати. Вчасне усвідомлення цих сигналів дає шанс зупинити процес емоційного розриву до того, як він стане незворотним, пише Pixelinform. Мінімізація або уникнення напруги Першою і найбільш очевидною ознакою, що зв’язок слабшає, є зміна реакції на конфлікти. Якщо раніше ви прагнули вирішити проблему через діалог, то зараз один або обидва партнери починають уникати обговорень, “згладжувати” ситуацію, або різко змінювати тему при виникненні найменшої напруги. Замість чесного діалогу панує холод, ухиляння і формальне “все гаразд”, навіть коли внутрішнє напруження зростає. Згодом ці моменти накопичуються, закладаючи фундамент для глибокої емоційної дистанції. Зменшення бажання ділитися внутрішнім світом Спілкування, яке колись було глибоким і відкритим — про мрії, страхи, плани та переживання, — поступово перетворюється на поверхневий обмін інформацією про побут, роботу чи погоду. Партнери все рідше діляться внутрішніми емоціями, “жовтими новинами” зі свого життя чи справжніми переживаннями. Це тривалий, але вірний знак послаблення зв’язку, оскільки зниження емоційної відкритості створює порожнечу. Ви можете жити під одним дахом і фізично бути поруч, але внутрішні світи стають чужими. Емоційне «вимикання» без скандалів Іноді повна відсутність суперечок, конфліктів чи сварок не є ознакою стабільності, а навпаки, є проявом максимальної дистанції. Такий “м’який розрив” означає, що партнери перестали вкладати емоційну енергію у стосунки, втратили зв’язок і пристрасть. Люди ніби продовжують жити разом, проте вже не живуть один для одного — вони внутрішньо віддалилися, і зовнішня тиша маскує глибоку байдужість та відсутність інтересу до спільного життя. Іноді повна відсутність суперечок, конфліктів чи сварок не є ознакою стабільності, а навпаки, є проявом максимальної дистанції. Такий “м’який розрив” означає, що партнери перестали вкладати емоційну енергію у стосунки, втратили зв’язок і пристрасть. Автор фото: cottonbro studio Відхід від спільних планів та цілей Колись ви разом будували майбутнє, обговорювали відпустки та мріяли. Якщо зараз ви не обговорюєте нічого спільного, не будуєте спільних планів, або кожен занурився виключно у свої інтереси та цілі, це є тривожним сигналом. Зникнення навіть простих, буденних планів на вихідні чи вечір може означати послаблення зв’язку. Це свідчить не стільки про відкритий занепад почуттів, скільки про втрату інтересу до спільного майбутнього. Відчуття самотності поруч із партнером Один із найбільш руйнівних симптомів емоційного віддалення — це відчуття гострої самотності, перебуваючи поруч із партнером. Ви можете сидіти разом, але не відчувати ні підтримки, ні справжнього інтересу, ні емоційного тепла. Це сигнал, що серце пари вже перебуває на відстані. Хоча все може здаватися тихим і стабільним, всередині нічого не гріє. Така самотність, що прийшла непомітно, чітко показує: емоційний зв’язок розірвано. Якщо ви впізнали у своїх стосунках хоча б кілька із цих пунктів, не варто вважати, що все втрачено. Важливо зупинитися, помітити зміни і діяти. Почніть із щирої розмови не про побут, а про свої відчуття, спробуйте повернути увагу до дрібниць, які колись зближували, і чесно запитайте себе про бажання бути разом. Пам’ятайте, стосунки руйнуються тихо, і лише вчасне усвідомлення “дрібних тріщин” дає шанс зберегти те, що важливе, або гідно обрати завершення. Як розпізнати 5 ранніх сигналів емоційного віддалення у парі читайте на сайті Pixel.inform.

Багато власників смартфонів досі керуються внутрішнім імпульсом негайно відключати телефон від мережі, щойно індикатор досягне 100%, побоюючись, що постійне живлення зіпсує акумулятор. Однак ця порада є застарілим міфом, який дістався нам від попередніх поколінь акумуляторних технологій. Сучасні смартфони, будь то iPhone або пристрої на Android, є достатньо “розумними”, щоб автоматично припиняти подачу енергії після повної зарядки, тому технічно перезарядити акумулятор неможливо. Проте, хоча це не призведе до миттєвої поломки, експерти зазначають, що це не є оптимальним для довготривалого здоров’я літій-іонних елементів, пише T4. Суть проблеми полягає не в “перезарядженні”, а в навантаженні (напрузі) та перегріві. Літій-іонні акумулятори старіють найшвидше, коли вони піддаються екстремальним рівням заряду — як 0%, так і 100%. Тривале утримання елемента майже повністю зарядженим створює додаткове хімічне навантаження на катод та електроліт. Саме тому провідні виробники використовують системи поступового або адаптивного заряджання, які зупиняються на 100%, лише поповнюючи заряд за потреби. Однак, справжнім “тихим ворогом” довговічності є висока температура. Коли телефон підключений до зарядки, особливо якщо паралельно запущені вимогливі програми, він виробляє тепло, яке прискорює хімічний знос. Заряджання на сонці, в гарячому автомобілі або під подушкою завдає набагато більшої шкоди, ніж просто залишений на ніч кабель. Компанія Apple описує літій-іонні акумулятори як “витратні компоненти”, які з часом природно втрачають ємність. Щоб уповільнити цей процес, iPhone використовують функцію “Оптимізоване заряджання акумулятора”, яка вивчає ваш щоденний графік і призупиняє заряджання приблизно на 80% до моменту, коли ви зазвичай відключаєте пристрій, мінімізуючи час перебування під високою напругою. Apple також настійно рекомендує тримати пристрої в прохолодному середовищі (від 0 до 35°C) та знімати чохли під час заряджання для кращого розсіювання тепла. Samsung та інші виробники Android пропонують аналогічні рішення. Наприклад, Samsung Galaxy має функцію “Захист акумулятора” (Battery Protect) у налаштуваннях One UI, яка обмежує зарядку на рівні 85% під час тривалих сеансів живлення. Власники пристроїв Google Pixel, OnePlus та Xiaomi можуть користуватися “Адаптивною зарядкою” або функціями догляду за батареєю, які динамічно уповільнюють або обмежують подачу енергії відповідно до звичок користувача. Ці системи дозволяють безпечно залишати телефон підключеним протягом тривалого часу. Для того, щоб заряджати смартфон розумніше і продовжити термін його служби, необхідно, перш за все, увімкнути вбудовані інструменти оптимізації на вашому пристрої. Крім того, критично важливо тримати телефон прохолодним: уникайте заряджання під прямими сонячними променями, інтенсивного використання під час підключення до мережі та використання бездротових зарядних пристроїв, які можуть затримувати тепло. Також варто використовувати лише якісні, сертифіковані зарядні пристрої та кабелі, оскільки дешеві аналоги часто подають нестабільний струм. Варто пам’ятати, що літій-іонні акумулятори насправді віддають перевагу частим, поверхневим зарядам протягом дня, а не глибоким циклам, тому не варто зациклюватися на підтримці ідеального діапазону 20–80%. Постійне підключення до мережі не знищить ваш телефон, але цілеспрямована зарядка та контроль температури забезпечать його безперебійну роботу на роки. Читайте також: Названо смартфону 2025 рокуThe post Чи можна залишати смартфон у мережі після заряджання до 100%: що кажуть Apple, Samsung та Google first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Астрологи стверджують, що кожен знак Зодіаку має не лише свої планетарні та стихійні відповідності, але й власний цілющий колір, енергія якого здатна посилювати вроджені переваги, заспокоювати емоційні бурі та стимулювати зростання. Вибір правильного відтінку, який резонує з глибинною природою знака, може стати потужним інструментом для балансування життя, пише Pixelinform. Овен: полум’я червоного зцілення Для пристрасних та цілеспрямованих Овнів, чия стихія Вогонь, цілющим кольором є червоний. Цей відтінок втілює їхню енергійну натуру, допомагаючи зарядитися мотивацією, підживлюючи природний ентузіазм та сміливий дух. Червоний надає Овнам необхідну силу та життєву силу для досягнення своїх амбіцій. Телець: заземлення у зеленому Земний знак Телець, який прагне стабільності та комфорту, знаходить зцілення у зеленому кольорі. Зелений символізує оновлення духу, з’єднує їх із заспокійливою енергією природи та приносить гармонію і мир, задовольняючи їхню любов до естетики та рівноваги. Близнюки: стимул інтелекту в жовтому Комунікабельні та допитливі Близнюки черпають свою цілющу енергію з жовтого. Цей колір є символом інтелекту та дружби, він посилює їхню природну допитливість, стимулює бажання навчатися та ділитися знаннями. Жовтий дарує яскравий, оптимістичний заряд, що підтримує їхню жваву особистість. Рак: місячне сяйво срібла Емоційні та інтуїтивні Раки, керовані Місяцем, знаходять спокій у сріблі. Срібний колір відображає їхню рефлексивну природу, пропонуючи заспокійливу та врівноважуючу енергію, яка традиційно асоціюється з їхньою планетою-управителем. Срібло допомагає заспокоїти емоційні потрясіння та приносить внутрішню ясність. Лев: блиск золотої впевненості Харизматичні Леви, керовані Сонцем, природно резонують із золотом. Це їхній цілющий колір, що символізує процвітання, впевненість та самовираження. Золото посилює їхню природну харизму, допомагаючи їм сяяти ще яскравіше та привертати увагу, як і належить королівському знаку. Діва: ясність блакитного спокою Для скрупульозної Діви, чий розум постійно зайнятий аналізом, цілющим є блакитний. Цей колір приносить спокій, ясність та умиротворення, що критично важливо для їхнього зайнятого розуму. Блакитний також покращує комунікацію та допомагає чіткіше висловлювати думки. Терези: гармонія у рожевому Терези, що цінують любов, дипломатію та гармонію, знаходять своє зцілення у рожевому кольорі. Його ніжна енергія символізує збалансовані стосунки та відображає любов їхньої планети-управителя до естетики. Рожевий дарує відчуття спокою, посилюючи їхню природну здатність до компромісу. Скорпіон: сила та захист чорного Глибокі та таємничі Скорпіони знаходять цілющу силу у чорному. Цей колір втілює їхню глибину, пропонуючи необхідний захист та силу. Чорний допомагає їм занурюватися в себе для роздумів, підтримуючи їхній шлях трансформації та автентичності. Стрілець: духовний пошук фіолетового Стрільці, філософи та дослідники, знаходять натхнення у фіолетовому. Це колір мудрості та пригод, що стимулює вищі думки та ширший світогляд. Асоціація фіолетового з духовним проникливістю резонує з їхньою натурою, надаючи сил для будь-якої філософської чи фізичної пригоди. Козеріг: структура коричневого заземлення Амбітні та дисципліновані Козероги, як земний знак, мають цілющим кольором коричневий. Він уособлює стабільність, структуру та підтримку, допомагаючи їм залишатися приземленими та зосередженими на своїх цілях. Коричневий забезпечує робочому простору спокій, необхідний для продуктивності. Водолій: інноваційне сяйво неоново-блакитного Незвичайні та прогресивні Водолії найкраще резонують із неоново-блакитним. Цей яскравий, футуристичний колір стимулює їхнє інноваційне мислення та допомагає виражати унікальні ідеї, доповнюючи їхній гуманітарний та прогресивний дух. Неоново-блакитний надихає їх на технологічні та соціальні інновації. Риби: творча глибина морської зелені Плинні та інтуїтивні Риби, як водний знак, знаходять гармонію у морській зелені. Цей колір поєднує заспокійливі властивості синього з оновлювальними якостями зеленого, символізуючи їхній глибокий зв’язок з емоційним та творчим світом. Морська зелень дарує їм спокій та натхнення, необхідні для їхньої художньої натури. Астрологи розкрили колір, який є цілющим для кожного знаку Зодіаку читайте на сайті Pixel.inform.

Вміст шлунка давньої істоти оживляє історію. Щоб розкрити таємниці минулого, науковці застосовують найрізноманітніші методи, аби дістатися істини. Кліматологи бурять двокілометрові льодові керни, щоб зрозуміти кліматичні умови давньої Землі. Палеонтологи аналізують шари осадових порід, щоб відтворити фізичну хронологію минулих епох. І хоча єгиптологи так само використовують численні передові археологічні технології, інколи найкраще просто скористатися шлунком муміфікованого крокодила. Саме так і зробили дослідники з Манчестерського університету, які дослідили 3000-річну мумію крокодила довжиною 2,2 метра, що зберігалася в Бірмінгемському музеї та художній галереї під інвентарним номером 2005.335. Хоча давні єгиптяни зазвичай видаляли внутрішні органи під час муміфікації людей, крокодилам, принесеним у жертву богу Собеку, залишали нутрощі. Ця невелика відмінність у ритуалі дає змогу сучасним ученим аналізувати органи та розкривати таємниці цього химерного жертвоприношення. Щоб зберегти експонат для майбутніх виставок, команда дослідників застосувала неінвазивні методи — рентген та комп’ютерну томографію, щоб задокументувати вміст шлунка крокодила. Серед стародавніх залишків їжі вчені знайшли звичні гастроліти — невеликі камінці, які крокодили регулярно ковтають для полегшення травлення. Однак дослідники також виявили цілу рибу, наживлену на бронзовий гачок. Оскільки проміжок часу між останньою трапезою та смертю тварини був дуже коротким — гастроліти ще не встигли дістатися шлунка — крокодила, ймовірно, навмисно впіймали давні єгиптяни для участі в жертвоприношенні Собеку. «Якщо раніше дослідження спиралися на інвазивні методи, такі як розгортання мумії та розтин, то тривимірна радіографія дозволяє зазирнути всередину, не пошкоджуючи ці важливі та захопливі артефакти», — сказала археозоолог Манчестерського університету Лідія МакНайт, співавторка дослідження, опублікованого в журналі Digital Applications in Archaeology and Cultural Heritage. Зберігаючи древнього крокодила неушкодженим, МакНайт та її команда також «віртуально» відтворили бронзовий гачок, що застряг у шлунку, для майбутніх музейних експозицій. Вона зазначає, що давні єгиптяни, ймовірно, використовували затверділу глину для створення форми, а потім заливали в неї розплавлений метал на деревному вугіллі. «Незважаючи на кілька тисячоліть, що минули між виготовленням стародавнього рибальського гачка та сучасної репліки, процес лиття залишається напрочуд схожим», — додала МакНайт. Хоча експонат 2005.335 загинув жахливою смертю, крокодили насправді були шанованими у давньоєгипетському суспільстві за силу, але й за прояви ніжності — особливо щодо своїх дитинчат. Проте, можливо, їх шанували надто сильно. Археологи вважають, що ця культура, де крокодил був головним хижаком Нілу (після людей, звісно), ймовірно, спеціально розводила цих тварин для жертвоприношень так званими «крокодилячими культами». У місті Фаюм, центрі поклоніння Собеку, було знайдено тисячі муміфікованих крокодилів, багато з яких — дитинчата. Але завдяки цим давнім жертвам історія цих муміфікованих крокодилів нарешті розкриває свої таємниці.

Римська імперія, що залишила по собі монументальні споруди, які стоять тисячоліттями, була побудована на фундаменті надзвичайного, самовідновлювального бетону. Сучасні вчені довго намагалися розгадати хімічну загадку цього «чарівного» будівельного матеріалу, і тепер, завдяки новим відкриттям, зробленим на руїнах Помпеїв, ми маємо чітке розуміння його унікальної довговічності. Дослідники з Массачусетського технологічного інституту (MIT), які у 2023 році вперше описали потенційний рецепт, ґрунтуючись на аналізі міської стіни в Пріверно, тепер підтвердили свою теорію, розв’язавши історичну суперечність. Вони виявили, що ключовим інгредієнтом є пуцолан — реактивний вулканічний порошок, що походить з району Поццуолі, поблизу Везувію. Цей матеріал змішувався з вапном та іншими сухими компонентами, після чого додавалася вода, а суміш нагрівалася у процесі, відомому як «гаряче змішування», пише T4. Саме цей незвичний метод під час застигання бетону залишав у ньому мікроскопічні кишені високореактивного негашеного вапна у вигляді дрібних білих зерен. За словами Адміра Масіча, доцента MIT і автора дослідження, ці вкраплення є ключем до довговічності: якщо в структурі з часом утворюються тріщини, вода, проникаючи в бетон, вступає в реакцію з цими залишками вапна, змушуючи їх розчинятися та перекристалізовуватися, ефективно заповнюючи прогалини та самовідновлюючи матеріал. Ця властивість є мрією для сучасного будівництва. Як зазначає Масіч, «римський цемент міцний, він самовідновлюється і є динамічною системою». Вчені виявили, що ключовим інгредієнтом римського бетону є пуцолан — реактивний вулканічний порошок, що походить з району Поццуолі, поблизу ВезувіюАвтор фото: Michael Giugliano Нове дослідження, опубліковане в журналі Nature Communications, мало на меті виправити прогалину у власній теорії MIT, яка суперечила опису знаменитого римського інженера Вітрувія у його трактаті «De architectura libri decem». Вітрувій стверджував, що римляни додавали воду до вапна на початковому етапі, створюючи пасту, а потім змішували її з іншими інгредієнтами, не згадуючи про вирішальний етап гарячого змішування. Для з’ясування істини команда Масіча проаналізувала археологічні зразки із будівельного майданчика в Помпеях. Мікроструктурний та хімічний аналіз матеріалів з незавершеної стіни та купи сухої сировини підтвердив, що фрагменти негашеного вапна були попередньо змішані з іншими сухими інгредієнтами. Дослідження стабільних ізотопів дозволило відрізнити гаряче змішане вапно від гашеного, описаного Вітрувієм, і довело, що римляни готували свій зв’язуючий матеріал, змішуючи подрібнений кальцинований вапняк (негашене вапно) насухо з вулканічним попелом, і лише потім додавали воду, запускаючи процес гарячого змішування. Хоча це суперечить прямому тлумаченню Вітрувія, Масіч припускає, що інженер міг бути просто неправильно витлумачений, або ж його згадка про приховану теплоту під час змішування стосувалася саме цього унікального, життєво важливого етапу. Читайте також: Вчені вважають, що люди – найрозумніші й водночас найдурніші тварини всіх часівThe post Вчені виявили сполуку, завдяки якій римський бетон здатний самовідновлюватися first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Вміст шлунка давньої істоти оживляє історію. Щоб розкрити таємниці минулого, науковці застосовують найрізноманітніші методи, аби дістатися істини. Кліматологи бурять двокілометрові льодові керни, щоб зрозуміти кліматичні умови давньої Землі. Палеонтологи аналізують шари осадових порід, щоб відтворити фізичну хронологію минулих епох. І хоча єгиптологи так само використовують численні передові археологічні технології, інколи найкраще просто скористатися шлунком муміфікованого крокодила. Саме так і зробили дослідники з Манчестерського університету, які дослідили 3000-річну мумію крокодила довжиною 2,2 метра, що зберігалася в Бірмінгемському музеї та художній галереї під інвентарним номером 2005.335. Хоча давні єгиптяни зазвичай видаляли внутрішні органи під час муміфікації людей, крокодилам, принесеним у жертву богу Собеку, залишали нутрощі. Ця невелика відмінність у ритуалі дає змогу сучасним ученим аналізувати органи та розкривати таємниці цього химерного жертвоприношення. Щоб зберегти експонат для майбутніх виставок, команда дослідників застосувала неінвазивні методи — рентген та комп’ютерну томографію, щоб задокументувати вміст шлунка крокодила. Серед стародавніх залишків їжі вчені знайшли звичні гастроліти — невеликі камінці, які крокодили регулярно ковтають для полегшення травлення. Однак дослідники також виявили цілу рибу, наживлену на бронзовий гачок. Оскільки проміжок часу між останньою трапезою та смертю тварини був дуже коротким — гастроліти ще не встигли дістатися шлунка — крокодила, ймовірно, навмисно впіймали давні єгиптяни для участі в жертвоприношенні Собеку. «Якщо раніше дослідження спиралися на інвазивні методи, такі як розгортання мумії та розтин, то тривимірна радіографія дозволяє зазирнути всередину, не пошкоджуючи ці важливі та захопливі артефакти», — сказала археозоолог Манчестерського університету Лідія МакНайт, співавторка дослідження, опублікованого в журналі Digital Applications in Archaeology and Cultural Heritage. Зберігаючи древнього крокодила неушкодженим, МакНайт та її команда також «віртуально» відтворили бронзовий гачок, що застряг у шлунку, для майбутніх музейних експозицій. Вона зазначає, що давні єгиптяни, ймовірно, використовували затверділу глину для створення форми, а потім заливали в неї розплавлений метал на деревному вугіллі. «Незважаючи на кілька тисячоліть, що минули між виготовленням стародавнього рибальського гачка та сучасної репліки, процес лиття залишається напрочуд схожим», — додала МакНайт. Хоча експонат 2005.335 загинув жахливою смертю, крокодили насправді були шанованими у давньоєгипетському суспільстві за силу, але й за прояви ніжності — особливо щодо своїх дитинчат. Проте, можливо, їх шанували надто сильно. Археологи вважають, що ця культура, де крокодил був головним хижаком Нілу (після людей, звісно), ймовірно, спеціально розводила цих тварин для жертвоприношень так званими «крокодилячими культами». У місті Фаюм, центрі поклоніння Собеку, було знайдено тисячі муміфікованих крокодилів, багато з яких — дитинчата. Але завдяки цим давнім жертвам історія цих муміфікованих крокодилів нарешті розкриває свої таємниці.

 Високо над небом, у тій частині простору, де супутники мчать навколо Землі, по орбіті носиться щільне кільце старого металу зі швидкістю понад 24 000 кілометрів на годину. Люди називають це космічним сміттям. Науковці ж називають це орбітальним уламками — і вони накопичуються дуже швидко. До них належать «мертві» супутники, зламані деталі попередніх місій і крихітні фрагменти, що виникли внаслідок вибухів або зіткнень. І цей безлад зовсім не стоїть на місці. Кожен об’єкт — навіть завбільшки з рисове зерно — рухається з такою швидкістю, що стає небезпекою. GPS, метеосупутники, інтернет-системи та навіть астронавти на Міжнародній космічній станції залежать від чистих і безпечних орбіт. За словами експертів, навіть крихітний шматок сміття може вивести з ладу супутник вартістю у мільярд доларів. Зростаюча небезпека космічного сміття Професор Хао Чень зі Стівенського технологічного інституту, який вивчає проєктування космічних систем, пояснює, наскільки серйозна ситуація. «Якщо навіть крихітний, п’ятиміліметровий об’єкт влучить у сонячну батарею чи сонячний масив супутника, він може його зламати», — каже він. — «А на орбіті понад 100 мільйонів об’єктів менших за один сантиметр. Тож якщо ви хочете уникнути зіткнення, вам доведеться маневрувати апаратом, а це потребує палива і коштів». Навіть астронавти на МКС перебувають у небезпеці. Іноді їм доводиться виходити у відкритий космос — а там їх також може вразити уламок. Глобальних правил, які б змушували країни чи компанії прибирати за собою, немає. Не існує й системи «забруднювач платить» із реальними наслідками. У результаті, каже Чень, у космосі панує повний безлад. Його нове дослідження показує, як це можна змінити. Варіанти очищення космічного простору Чень та його команда вивчили три можливі шляхи позбавлення орбіти від сміття. У кожному варіанті використовується спеціальний космічний апарат — «ремедіаційний сервіс», який захоплює уламки і виконує з ними безпечні дії. Перший варіант — неконтрольований спуск. Сервіс знижує уламок до приблизно 350 км над Землею, а далі природа робить своє: об’єкт продовжує обертатися, поки його не затягне в атмосферу, де він або згорить, або впаде. «Він або згорить, або впаде десь на Землі — ми не знаємо де, бо це залежить від атмосферного опору», — каже Чень. Це найдешевший варіант, бо апарату не потрібно літати далеко. Другий варіант — контрольований спуск. Тут сервіс знижує уламок до приблизно 50 км. «Контрольований спуск дорожчий, бо сервісу потрібно опустити уламок значно нижче, а потім знову піднятися, щоб забрати наступний», — зазначає Чень. — «Це потребує більше енергії та палива». Переробка сміття прямо в космосі Спершу ідея здається дорогою, адже сервіс мусить транспортувати уламки на переробну станцію на орбіті. Але повторне використання металів, зокрема алюмінію, може зекономити величезні кошти й енергію. «Запуск будь-чого з Землі в космос коштує близько 1500 доларів за кілограм», — пояснює Чень. Переробка скорочує кількість матеріалів, які потрібно виводити з Землі. Як мотивувати компанії прибирати космос Навіть за наявності технологій очищення космос — це не благодійність. Хтось має платити за місії та обладнання. Команда Ченя застосувала теорію ігор та теорію кооперативних переговорів Неша, щоб створити справедливу систему розподілу витрат і вигод. Такий підхід балансує інтереси операторів супутників та компаній, що прибирають сміття. «Ремедіатори платять за місії, технології та саму роботу. Без фінансових стимулів вони не отримують нічого — вони несуть усі витрати, а інші отримують вигоду», — каже Чень. Оператори ж отримують безпечніші орбіти та менше аварійних маневрів, нічого не роблячи. «Але вони нічого не роблять, щоб прибрати сміття — лише користуються чистішим середовищем», — зазначає він. Стимули для прибирання космічного сміття Команда пропонує систему зборів, де оператори платять у фонд, який винагороджує компанії, що прибирають сміття. «Потрібна агенція, яка створить стимули для ремедіаторів», — каже Чень. — «Гроші мають надходити від тих, хто користується всіма цими перевагами». «Наш аналіз показує, що очищення орбіти створює додаткову вигоду, яку можна оптимально розділити між операторами та ремедіаторами». Космос потребує плану дій Щороку запускають все більше супутників. Все більше техніки залишається на орбіті. Якщо нічого не змінити, ситуація тільки погіршиться. Чень вважає, що шлях уперед потребує дій і стимулів, які дозволять поєднати безпеку та прибуток. «Саме це нам потрібно, щоб зробити космічну індустрію безпечнішою, стійкішою і все ще прибутковою». Небо може здаватися безмежним, але корисні частини земної орбіти — ні. Незалежно від того, оберуть компанії переробку, контрольований спуск чи дешевший неконтрольований варіант — висновок один: якщо хочемо, щоб космос залишався відкритим для досліджень і відкриттів, очищення треба починати вже зараз. Дослідження було опубліковане в журналі Aerospace Research Central.