Розпад суперматерика Нуна трансформував поверхню Землі, створюючи мілководні морські середовища, які могли сприяти виникненню еукаріотичного життя. Протягом останніх трьох десятиліть вчені часто применшували значення великого періоду історії Землі (приблизно від 1,8 мільярда до 800 мільйонів років тому), надаючи йому прізвиська на кшталт «Безплідна мільярдолітка», «Скучна мільярдолітка» або «Середні віки Землі». На перший погляд, такі назви можуть здатися обґрунтованими — порівняно з більш динамічними еонами в історії Землі, цей «нудний» період (який включає статарський, мезопротерозойський та ранній тонійський періоди) характеризується відносно стабільною тектонікою, незмінним кліматом та загалом незначними змінами у біологічній еволюції. Але протягом останнього десятиліття дослідження почали спростовувати це спрощене уявлення. «Протягом тривалого часу вважалося, що «нудна мільярдолітка» була вражаюче непомітною», — зазначив у 2015 році Тімоті Лайонс, геохімік з Каліфорнійського університету в Ріверсайді, в інтерв’ю Science News. «Але це критичний розділ у історії життя на Землі, і є базові питання, які ми ще не розуміємо». Нове дослідження, опубліковане у журналі Earth and Planetary Science Letters, надає додаткові докази цієї точки зору. Стаття зосереджена на розпаді суперматерика Нуна (суперматериків у історії було багато, і знаменитий Пангея — лише найновіший із них). За словами Дітмара Мюллера, провідного автора дослідження з Університету Сіднея, тектонічні процеси «Скучної мільярдолітки» допомогли створити умови для появи еукаріотичного життя — тобто вас, мене та всіх інших складних організмів, що нині населяють планету. Щоб дослідити взаємопов’язані процеси тектоніки плит, глобального вуглецевого циклу, хімії океану та їхнього зв’язку з появою еукаріотів, команда створила модель, яка симулювала 1,8 мільярда років руху плит і континентальних кордонів. Вони також змоделювали обмін вуглецю між мантією, океанами та атмосферою. «Наша робота показує, що глибинні процеси Землі, зокрема розпад давнього суперматерика Нуна, запустили ланцюг подій, який зменшив викиди вулканічного вуглекислого газу та розширив мілководні морські середовища, де еволюціонували ранні еукаріоти», — заявив Мюллер у пресрелізі. «Наш підхід демонструє, як тектоніка плит формувала придатність Землі для життя». Протягом «Скучної мільярдолітки» континенти двічі розпадалися і знову об’єднувалися, утворюючи суперматерики Нуна та Родінія. Близько 1,46 мільярда років тому Нуна почала фрагментуватися, що призвело до утворення широких мілководних континентальних шельфів. Хоч кисню тоді було небагато, ці мілководні помірні моря, ймовірно, забезпечували ідеальні умови для появи складного життя. Зменшення вулканічних викидів та збільшення зберігання вуглецю в океанічній корі лише покращували ці умови. «Ми вважаємо, що ці широкі континентальні шельфи та мілководні моря були критично важливими екологічними «інкубаторами»», — зазначив Юрай Фаркаш, співавтор дослідження з Університету Аделаїди. «Вони забезпечували тектонічно та геохімічно стабільні морські середовища з підвищеним рівнем поживних речовин та кисню, що було критично для еволюції та різноманітності складніших форм життя на нашій планеті». Інше дослідження з Університету Арізони минулого року показало, що складне життя потребує значно більше енергії та кисню, ніж одноклітинні протисти. Можливо, «Скучна мільярдолітка» була нудним, але необхідним геологічним періодом, який підготував планету для розвитку складного життя.

У світі тварин, де родина ведмедів міцно посідає місце серед найбільших наземних хижаків, важко уявити представника, який би кидав виклик цьому образу. Проте, навіть у наймогутніших групах є свої винятки. Вчені представили світу Helarctos malayanus, або малайського ведмедя — найменший вид ведмедів на планеті, унікальну, дивно довгоязику і, як нещодавно з’ясувалося, дивовижно схожу на людину тварину, пише T4. Довжина цього ведмедя становить приблизно від 1,1 до 1,4 метра, що щонайменше вдвічі менше за його арктичних родичів, білих ведмедів, або гігантів-кодьяків. Автор фото: Regan Dsouza Довжина цього ведмедя становить приблизно від 1,1 до 1,4 метра, що щонайменше вдвічі менше за його арктичних родичів, білих ведмедів, або гігантів-кодьяків. Але не варто плутати малий розмір із лагідною вдачею; малайські ведмеді відомі своєю агресивністю, і краще не опинятися поблизу щелеп розлюченого звіра, здатного з легкістю розривати стовбури дерев. Мабуть, найдивнішою рисою малайського ведмедя є його язик, найдовший у всій ведмежій родині. Цей орган, що сягає 20-25 сантиметрів, є ідеальним інструментом для діставання меду та комах із важкодоступних щілин. На грудях тварина має золотисту латку хутра у формі півмісяця, що нагадує сонце, яке сходить, — звідси й назва. Ця пляма слугує не лише окрасою, але й методом залякування супротивників у дикій природі. Читайте за темою: У США виявили найтовстішого ведмедя (ФОТО) Мабуть, найдивнішою рисою малайського ведмедя є його язик, найдовший у всій ведмежій родині. Цей орган, що сягає 20-25 сантиметрів, є ідеальним інструментом для діставання меду та комах із важкодоступних щілин. Автор фото: Hiếu Trọng Нетрадиційний вигляд малайського ведмедя нещодавно спричинив справжній фурор в Інтернеті. У 2023 році вірусне відео із зоопарку Ханчжоу в Китаї, на якому ведмідь стояв на задніх лапах, переконало мільйони, що це людина у ведмежому костюмі. Складки обвислої шкіри на спині та його загальна мініатюрність здавалися надто підозрілими. Проте експерти, як-от доктор Ешлі Маршалл із Честерського зоопарку, швидко розвіяли міфи, підтвердивши, що це, безперечно, справжній ведмідь. Насправді, ці “костюмні” складки шкіри є життєво важливою захисною адаптацією. Якщо на малайського ведмедя нападає хижак, ця вільна шкіра дозволяє йому буквально розвернутися всередині власної шкури та завдати укус у відповідь. Малайські ведмеді, що мешкають у тропічних лісах Південно-Східної Азії, наразі класифікуються як вразливий вид, популяція якого невпинно зменшується. Автор фото: Regan Dsouza Незважаючи на ці дивовижні механізми захисту, майбутнє найменшого ведмедя у світі виглядає похмурим. Малайські ведмеді, що мешкають у тропічних лісах Південно-Східної Азії, наразі класифікуються як вразливий вид, популяція якого невпинно зменшується. Цей спад зумовлений двома головними факторами. По-перше, це катастрофічна втрата середовища існування через вирубку лісів, яка за останні десятиліття подекуди сягнула 80 відсотків. По-друге, нещадне браконьєрство. Хоча вид юридично захищений, на ведмедів полюють заради м’яса, а також заради їхніх жовчних міхурів та жовчі, які цінуються у традиційній медицині. Природоохоронці працюють над реабілітацією врятованих тварин та закликають до посилення захисту лісів, але визнають, що без припинення браконьєрства та збереження домівок цих унікальних тварин, найменший ведмідь у світі може зникнути назавжди. Не пропустіть: У стародавніх єгиптян виявили одну “жахливу” спільну звичкуThe post Дивовижно схожий на людину: як виглядає найменший в світі ведмідь first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Космічний корабель Shenzhou-20 зазнав удару від уламка космічного сміття, що дрейфував на орбіті. Через це китайські чиновники змушені були відкласти повернення апарата з орбітальної станції «Тяньгун» на початок листопада 2025 року. Інцидент не лише тимчасово залишив на орбіті трьох китайських тайконавтів, які мали повернутися на Землю, а й знову привернув увагу до зростаючої загрози космічного сміття — як для Китаю, так і для міжнародної спільноти. Я досліджую китайську космічну програму. Мої спостереження свідчать, що національна гордість відіграє важливу роль у розвитку космічних амбіцій Китаю. Із нарощуванням інвестицій у дорогі космічні можливості Китай стає дедалі більш чутливим до ризику їх втрати. Тож зростання кількості космічного сміття може створити стимули для співпраці з США у сфері зменшення ризиків зіткнень на орбіті. Космічне сміття — зростаюча проблема Космічне сміття дедалі більше ускладнює роботу в космосі. Воно включає будь-які штучні об’єкти на орбіті, які більше не функціонують як супутники або апарати. Його розміри варіюються — від частинки фарби до великих ступенів ракет розміром із шкільний автобус. У найпопулярнішій орбіті — низькій навколоземній — уламки рухаються зі швидкістю близько 28 000 км/год, тобто майже у сім разів швидше за кулю. Навіть крихітні частинки на таких швидкостях можуть завдати руйнівної шкоди. Якщо уламки стикаються й розбиваються на ще дрібніші частини, кількість сміття продовжує зростати, потенційно роблячи певні орбіти непридатними для використання. Певною мірою іронічно, що саме Китай постраждав від уламка, адже країна сама створила велику частину космічного сміття. У 2007 році Китай підірвав зношений метеорологічний супутник Fengyun-1C, тестуючи протисупутникову зброю. Цей вибух створив найбільшу кількість сміття в історії — понад 3000 уламків досі обертаються навколо Землі. Міжнародній космічній станції (МКС) неодноразово доводилося маневрувати, щоб уникнути зіткнення з уламками цього вибуху — востаннє у 2021 році. Протисупутникова зброя Чому Китай або будь-яка інша держава розробляє протисупутникову зброю?Супутники дають військовим колосальні переваги — забезпечують розвідку, наведення далекобійної зброї, зв’язок і метеодані. Ці переваги стали очевидними під час Першої війни в Перській затоці, яку часто називають «першою космічною війною». США використали космічні технології для швидкої та рішучої перемоги над Іраком, зазнавши мінімальних втрат. Ця війна справила великий вплив на китайське військове мислення — аналітики Народно-визвольної армії усвідомили вирішальне значення космосу у сучасній війні. Історично Китай менше залежав від космічних можливостей, ніж США, тому мав менше втрат і більше вигоди у разі знищення ворожих супутників.З 1990-х років Китай активно інвестував у технології, здатні глушити, виводити з ладу або знищувати супутники противника, вбачаючи у космічній залежності США їхню головну вразливість. Але відтоді ситуація суттєво змінилася. Сьогодні Китай майже зрівнявся зі США у космічних можливостях і став однією з провідних космічних держав світу. Відтак тепер він має значно більше втрат у разі пошкодження своїх апаратів. Зростаючі ризики для Китаю Космічне сміття дедалі серйозніше загрожує китайським інтересам.У 2022 році уламки від російського тесту ПСЗ 2021 року ледь не зачепили китайський супутник. У 2021-му Китай подав скаргу до ООН, стверджуючи, що його станції «Тяньгун» довелося ухилятися від супутників Starlink.А нині, у листопаді 2025 року, Shenzhou-20 дійсно постраждав від космічного сміття. Усвідомлення проблеми Поки що рано оцінювати, наскільки серйозно китайські чиновники сприймають загрозу космічного сміття. Однак масштаб цього інциденту може привернути увагу суспільства та керівництва до проблеми. Космічна станція, тайконавти та супутники є символами престижу для Комуністичної партії Китаю. Їх втрата або загибель астронавта, ймовірно, спричинила б громадський резонанс. «Тяньгун» — результат понад 30 років роботи і головна гордість китайської космічної програми. Якщо США дійсно спустять МКС з орбіти у 2030 році, то китайська станція стане єдиною постійною орбітальною базою. Як власник розкішного Lamborghini боїться зіпсувати авто на небезпечній дорозі, так і китайські чиновники дедалі більше турбуються про можливість втрати станції через засміченість орбіти. Навіть якщо «Тяньгун» не постраждає, уламки загрожують численним китайським супутникам. Тим часом орбіта стає дедалі щільнішою: SpaceX планує вивести до 40 000 супутників Starlink, а Китай — десятки тисяч апаратів у межах програм Guowang і Qianfan. Можливість співпраці з США Зростаюча вразливість Китаю створює спільну сферу інтересів, де Китай і США могли б співпрацювати, щоб уникнути подальших інцидентів.Заходи зі зменшення ризиків могли б включати взаємне попередження про потенційні зіткнення або узгодження правил виведення супутників з орбіти після завершення їхньої служби. Поки що невідомо, які висновки зроблять китайські лідери після цього випадку.Але одне зрозуміло напевно — проблема космічного сміття нікуди не зникне.

Планета, схожа на Землю, із густими хмарами може зовсім не приховувати життя. Навпаки, вона може допомогти його помітити — якщо ці хмари містять кольорові мікроорганізми, що населяють атмосферу. Науковці з Корнельського університету повідомили про перші спектри відбиття — точні кольорові шаблони у відбитому світлі — для аеробних мікробів, які здатні виживати високо над Землею. Нова «кольорова карта» команди охоплює сім штамів мікроорганізмів і робить хмарні екзопланети перспективними цілями для пошуку життя. Хмари як сигнал позаземного життя Дослідження очолила Лігія Коелью з Інституту Карла Сагана (Carl Sagan Institute, CSI) при Корнельському університеті. Її робота зосереджена на біопігментах і тому, як вони залишають помітні сліди на планетах. «В атмосфері Землі існує яскрава спільнота мікроорганізмів, що виробляють кольорові біопігменти — вони вже багато років привертають увагу біологів», — зазначає Коелью. «Виявлення кольорових форм життя в атмосфері Землі відкрило абсолютно нову можливість — знайти життя на інших планетах», — додає професорка астрономії Ліза Кальтенеггер, директорка Інституту Карла Сагана. Це відкриття кидає виклик давньому припущенню спільноти дослідників екзопланет: густі хмари не лише послаблюють сигнали з поверхні, а й можуть нести власну біологічну «підпис». Як працює «кольорова карта» Команда виміряла, як ці мікроби відбивають і поглинають світло у видимому та інфрачервоному діапазонах. Отримані спектри діють як своєрідні «відбитки пальців», за якими телескопи можуть розпізнавати життя у відбитому світлі планет. Ключове поняття тут — біосигнатура, тобто вимірюваний слід життя, який не може бути пояснений неживими процесами. Якщо мікроорганізми забарвлюють значну частину хмарного шару, їхній колективний сигнал може змінити спектр планети в цілому. Як збирали зразки Мікроби для цього каталогу походять із нижньої стратосфери — сухого, холодного шару атмосфери, розташованого над тропосферою. Попри суворі умови, деякі бактерії здатні там виживати та зберігати своє забарвлення. Під час експедицій на аеростатах було зібрано життєздатні клітини на висоті до 38 км над рівнем моря. Команда Корнельського університету проаналізувала сім штамів, відібраних на висоті близько 20–30 км, виростила їх і записала спектри у вологих і сухих умовах. Сухі зразки відбивали світло сильніше, підсилюючи видимість жовтих і помаранчевих пігментів. Вологі — показали виразніші ознаки у діапазоні 400–600 нанометрів, де поглинають багато ключових пігментів. Ознаки інопланетного життя в хмарах Астрономи моделювали, як виглядатимуть планети з хмарами, що містять пігментовані мікроби, і без них. Спектри показали помітні зміни поблизу 500 нанометрів, коли у хмарах присутні мікроби. Майбутня місія NASA Habitable Worlds Observatory призначена для пошуку життя на кам’янистих планетах поблизу Сонця. Нова бібліотека кольорів допоможе визначити параметри інструментів і плани спостережень для цієї місії. На Землі надзвичайно великий телескоп ESO Extremely Large Telescope (діаметр дзеркала — 39 метрів) розширить можливості спектроскопії екзопланет. «Перше світло» заплановане на 2029 рік. Хмари зазвичай підвищують яскравість планети порівняно з океанами, що полегшує спостереження. Якщо мікроби надають хмарам відтінку, вони можуть залишити у спектрі виразний «поворот», який вирізнятиметься серед неживих атмосфер. Чому пігменти важливі для виживання Мікроорганізми виробляють біопігменти — захисні молекули, що надають клітинам колір і допомагають їм витримувати сонячне випромінювання або посуху. До них належать каротиноїди та інші сполуки, які або екранують енергію, або безпечно її розсіюють. Каротиноїди, що поглинають світло у діапазоні 400–600 нанометрів, захищають клітини від окисного стресу, а в деяких бактерій — допомагають збирати світло для метаболізму. Інше ключове поняття — альбедо, тобто частка світла, яку відбиває поверхня або хмара. Додавання пігментів у краплі хмар може змінювати цю відбивну здатність і форму спектру. Обмеження дослідження Мікроби в атмосфері Землі поширені дуже розріджено, тому їхній сумарний сигнал важко помітити на великих відстанях. На інших планетах із густішою атмосферою або сильнішою вертикальною циркуляцією концентрації можуть бути значно вищими. Телескопи все ще обмежені чутливістю до слабких сигналів, тому необхідні високоточні прилади, ефективне блокування світла зірки та тривалі спостереження найкращих кандидатів. Не кожен кольоровий «сплеск» у спектрі є біологічним: пил, фотохімічні серпанки чи похибки інструментів можуть створювати подібні ефекти. Для підтвердження потрібні кілька незалежних свідчень. Щоб сигнал вважався переконливою біосигнатурою, він має відповідати реалістичному атмосферному контексту — наявності води, узгодженій хімії та повторюваним спектральним ознакам. Пошук життя триває Традиційно стратегії пошуку життя ґрунтуються на виявленні газів, як-от кисень у поєднанні з метаном. Метод «пігментованих хмар» додає третій підхід — аналіз світла, відбитого живими спільнотами в атмосфері. Цей підхід відкриває шлях до дослідження планет, поверхня яких прихована суцільним шаром хмар. Тепер менше світів виключатимуть із пошуків, і більше — розглядатимуть як потенційно придатні для життя. Нові спектри дають спостерігачам шаблон для планування часу на майбутніх телескопах і допомагають моделювати алгоритми виявлення ще до отримання перших даних. Це не гарантує швидкого відкриття життя, але додає ще одне місце для пошуку — верхівки хмар, де життя може виказати себе в кольорі. Дослідження опубліковане в журналі The Astrophysical Journal Letters.

Компанія Samsung офіційно запустила продаж нового планшета Galaxy Tab A11+ — удосконаленої версії моделі Galaxy Tab A11, представленої раніше цього року. Galaxy Tab A11+ оснащений 11-дюймовим дисплеєм із роздільною здатністю WUXGA (1920×1200 пікселів) та частотою оновлення 90 Гц. В основі апаратної платформи лежить SoC MediaTek Dimensity 7300. Пристрій працює на Android 16 з інтерфейсом One UI 8 і отримуватиме оновлення протягом семи років. Планшет має 8-мегапіксельну основну камеру з автофокусом і 5-мегапіксельну фронтальну. Передбачено чотири динаміки з підтримкою Dolby Atmos та 3,5-мм роз’єм для навушників. Акумулятор ємністю 7040 мА·год підтримує швидке заряджання потужністю 25 Вт. Серед іншого — Wi-Fi 5, Bluetooth 5.3, GPS, а також (опціонально) модем 5G. Ціни: 256 ГБ (5G) — 445 доларів. 128 ГБ (Wi-Fi) — 320 доларів, 256 ГБ (Wi-Fi) — 380 доларів, 128 ГБ (5G) — 380 доларів.

Вчені виявили, що організм здатен природним шляхом притуплювати біль за допомогою власних локалізованих «бензодіазепіноподібних» пептидів. Проривне дослідження під керівництвом науковця з Університету Лідса відкрило нові уявлення про те, як організм контролює біль, що може прокласти шлях до лікування хронічного болю без застосування звикальних опіоїдів. Професор Нікіта Гампер із Школи біомедичних наук Лідського університету разом зі своєю командою виявили, що людське тіло може виробляти власну форму природних «снодійних речовин», схожих на бензодіазепіни. Ці сполуки здатні зменшувати сигнали від певних нервів, впливаючи на інтенсивність сприйняття болю. Дослідження, яке продовжує попередні роботи професора Гампера та професорки Сяони Ду з Медичного університету Хебею (Шицзячжуан, Китай), може стати переломним моментом у сфері знеболення. Завдяки новому фінансуванню на наступний рік команда планує детальніше дослідити, як цей біологічний процес може привести до створення безпечніших і ефективніших методів лікування хронічного болю. Новий шлях поза межами опіоїдів Професор Гампер зазначив: «Ми досить добре розуміємо, як людина відчуває біль, але не дуже знаємо, як з цим впоратися. Незважаючи на всі наукові досягнення, опіоїди досі залишаються “золотим стандартом”. Нічого принципово кращого за опіоїди досі не створено. Якщо ви страждаєте від болю, вам, найімовірніше, призначать або ібупрофен — який допомагає лише при легкому болю, але зовсім неефективний при сильному чи невропатичному болю, — або ж опіоїди, які дійсно діють, але є небезпечними». Бензодіазепіни (так звані «бензо») — це група препаратів-депресантів, які зазвичай призначають при безсонні, тривожних розладах або судомах. У своїх дослідженнях професори Нікіта Гампер, Сяона Ду та доктор Темугін Берта з Університету Цинциннаті виявили, що певні клітини, пов’язані з людськими нервами, розташовані у структурах, відомих як спинальні ганглії, можуть виділяти пептид, який діє подібно до бензодіазепінів. Оскільки цей процес відбувається лише в периферичній нервовій системі, він не змушує всю нервову систему «засинати». Тому природні пептиди можуть забезпечити знеболення без небезпечних побічних ефектів і ризику залежності, притаманних опіоїдним препаратам. Результати дослідження показують, що нерви здатні «приглушати» сигнали болю або обмежувати, наскільки сильно мозок їх сприймає, відкриваючи новий потенційний механізм контролю болю безпосередньо в його джерелі. Приглушення болю в його джерелі Доктор Ганесан Баранідхаранан, консультант із лікування болю в Лідсі, зазначив, що відкриття може дати надію пацієнтам, які щодня борються з хронічним болем. «Хронічний біль — одна з найсерйозніших проблем системи охорони здоров’я. У клініках ми намагаємось навчити пацієнтів “самоконтролю” — жити з болем, або допомагаємо фізіотерапією, ін’єкціями чи операціями. Однак деяким людям потрібні ліки, і тривале застосування препаратів проти невропатичного болю чи опіоїдів часто має важкі побічні ефекти — відчуття “зомбі”, порушення пам’яті тощо. Хоча невеликі дози опіоїдів допомагають окремим пацієнтам, нам потрібні нові варіанти лікування. Чим більше ми відкриємо нових механізмів і знайдемо відповідні препарати, тим краще для наших пацієнтів». До безпечнішого лікування болю Висновки професора Гампера, опубліковані в журналі Journal of Clinical Investigation (JCI), відкривають можливість створення нових цільових препаратів, які можуть блокувати больові сигнали, не проникаючи крізь гематоенцефалічний бар’єр і не впливаючи на функції мозку. Для третини населення Землі біль є щоденним тягарем, і, попри те що саме біль є однією з найчастіших причин звернення до лікаря, його досі лікують неефективно. Доктор Берта з Університету Цинциннаті, чия робота фінансується в межах ініціативи NIH HEAL, додав: «Мільйони людей страждають від хронічного болю, і понад половина не може знайти ефективного полегшення. Як дослідники болю, ми маємо можливість відкривати нові механізми, що сприяють розвитку хронічного болю, і ділитися проривами, які можуть лягти в основу нових стратегій лікування». Професор Гампер зізнався, що на його рішення зосередитися на цій темі вплинув особистий досвід — член його родини страждав від невропатичного болю. «Біль — це цікаве явище для дослідження, але врешті-решт тебе рухає не просто цікавість, а прагнення — або хоча б шанс — звільнити людей від болю», — сказав він. Нове фінансування досліджень Команда під керівництвом професора Гампера в Лідсі отримала £3,5 мільйона від Медичної дослідницької ради (MRC) та фармацевтичної галузі для продовження досліджень. Новий проєкт розпочався у січні 2025 року і триватиме п’ять років. Його мета — детальніше дослідити потенційні маркери невропатичного болю та нові підходи до знеболення, спираючись на нові знання про спинальні ганглії та «бензо»-пептид.

Компанія Apple представила другу бета-версію iOS 26.2 для iPhone, яка приносить одразу кілька помітних змін і покращень інтерфейсу. У застосунку «Рівень» (Measure) повністю перероблено однойменний інструмент: замість колишніх білих кіл тепер використовуються прозорі «рідинні» бульбашки у стилі Liquid Glass, який вперше було анонсовано на WWDC. Системні анімації меню також оновлено: спливаючі елементи тепер з’являються швидше й супроводжуються плавним відскоком, наближаючись до демонстрацій Apple. Застосунок Games отримав нові функції сортування — тепер ігри можна впорядковувати за розміром бібліотеки, а також за назвою чи датою додавання. Крім того, покращено навігацію за допомогою ігрового контролера та оновлення рахунків у реальному часі. У CarPlay з’явилася можливість відключати закріплені бесіди в Messages, що забезпечує більшу гнучкість під час користування системою в автомобілі. Також розділ Enhanced Safety Alerts («Розширені повідомлення про безпеку») став більш інформативним — він надає зрозумілі пояснення щодо отримання екстрених сповіщень, зокрема про землетруси чи повені. Apple планує фінальний реліз iOS 26.2 у грудні, орієнтовно між 9 і 16 числами, для всіх пристроїв, що підтримують iOS 26.

Спільне підприємство Dongfeng Nissan почало приймати попередні замовлення на абсолютно новий седан з гібридною установкою, що підключається, — Nissan N6. Модель побудована на архітектурі Tianyan та позиціонується як вхідний квиток у сегмент преміум-гібридів. Відкритий продаж намічено на 8 грудня, і машина може виявитися дешевшою, ніж за попереднім замовленням. Nissan N6 виконаний у стилістиці моделі N7. Фронтальна частина – із закритими решітками радіатора, суцільною верхньою світловою смугою, L-подібними нижніми вогнями та підсвіченою емблемою. Акценти: чорний дах та приховані дверні ручки. Nissan N6 виявився трохи компактнішим за модель N7. Габарити складають 4831х1885х1494 мм, колісна база – 2815 мм. Тобто за габаритами Nissan N6 можна порівняти за розмірами з Toyota Camry XV80. У салоні — цифрова панель приладів та медіасистема з великим екраном, бездротова зарядка для смартфона, електрорегульовані крісла з вентиляцією, підігрівом та масажем, двозонний клімат-контроль із дефлекторами ззаду, панорамний дах та атмосферне підсвічування. Гібридна система побудована на базі 1,5-літрового двигуна потужністю 102 к.с., потужність електромотора – 210 к.с. Тягова батарея літій-залізо-фосфатна ємністю 21,1 кВт·год запас ходу на чистій електриці — 180 км (за циклом CLTC).

Нове дослідження показало: чим менше дощу, тим більше зустрічей з ведмедями, койотами й пумами. Коли річна кількість опадів у Каліфорнії зменшується на один дюйм, кількість конфліктів між людьми та дикими тваринами зростає приблизно на 2–3%. Це з’ясували вчені, проаналізувавши семирічну базу даних Каліфорнійського департаменту рибних ресурсів і дикої природи (CDFW). І хоча дослідження охоплює лише один штат, фахівці вважають, що висновки можна застосувати і до інших регіонів світу, які переживають посухи. Коли тварини йдуть до людей Під час тривалих посух у природі бракує води й їжі — тож тварини починають шукати ресурси поблизу людських поселень. Їх приваблюють зрошувачі, смітники, корм для хатніх тварин, фруктові дерева або декоративні ставки. За словами керівника дослідження Кендала Калгуна, еколога з Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі та Девісі, така поведінка — не «атака» на людей, а реакція на втрату природних ресурсів. «Коли тварини з’являються в наших дворах, це не тому, що вони хочуть відібрати ресурси у людей. Це ми забрали їх у природи», — пояснює Калгун. Цифри, які говорять самі за себе Науковці підрахували: конфлікти з гірськими левами зростають на 2,1% за кожен дюйм браку опадів; з койотами — на 2,2%; з чорними ведмедями — на 2,6%; з рисями — на 3%. І хоча здається, що відсотки невеликі, під час тривалих посушливих періодів це перетворюється на сотні додаткових випадків. Що вважати конфліктом? Дослідження не враховує напади на людей — вони надзвичайно рідкісні. Йдеться про повсякденні ситуації:погризені плодові дерева, зруйновані курники, перевернуті смітники, пошкоджене майно. «Те, що одна людина сприймає як шкоду, інша може назвати природною взаємодією. Наприклад, птахи можуть і допомагати, і шкодити врожаю — усе залежить від контексту», — зазначає Калгун. Посуха, стрес і сприйняття Дослідники не виключають, що зростання кількості повідомлень частково пояснюється людським сприйняттям: під час економічного та кліматичного стресу люди частіше бачать у тваринах «загрозу». Та навіть якщо це так, результат для екологів однаковий — більше дзвінків, більше пасток, більше переселень тварин і тиск на служби, які вже перевантажені. Як запобігти конфліктам Вчені пропонують практичні рішення. У посушливі роки допомагають «екологічні оази» — місця, де тварини можуть знайти їжу та воду, не наближаючись до людських осель. Серед ефективних заходів: відновлення заплав і природних водойм, висадка посухостійких місцевих рослин, збереження зелених коридорів, створення водопоїв для тварин подалі від житла. На приватних ділянках теж можна допомогти:закривати смітники, зміцнювати курники, прибирати джерела приваблення, встановлювати електроогорожі там, де це необхідно. «Тепер, коли ми знаємо, як посуха погіршує ситуацію, чому б не зробити навпаки — покращити її?» — каже Калгун. Межа між природою і містом стирається Дослідники наголошують: мега-пожежі, посухи та інші наслідки зміни клімату змінюють поведінку тварин. Вони шукають воду та їжу на нових територіях — і дедалі частіше ці місця збігаються з людськими поселеннями. «Якщо ми здатні зробити гірше, ми здатні зробити й краще», — підсумовує Калгун. — «Усе залежить від того, наскільки люди готові піклуватися про своє довкілля». Дослідження опубліковане у журналі Science Advances. . Його головний висновок простий: чим менше дощу — тим ближче дикі тварини до нас. Тепер головне питання — як навчитися співіснувати.

Екзопланета K2-18 b нещодавно прославилася завдяки виявленню в її атмосфері гіпотетичних продуктів життєдіяльності фітопланктону. У це важко повірити, зокрема тому, що її батьківська зірка — червоний карлик, а такі зірки відомі своїми екстремальними спалахами. Нові спостереження показали, що K2-18 відрізняється незвичайним спокоєм. За оцінками, середню температуру повітря на екзопланеті K2-18 b можна порівняти із земною. Цей передбачуваний світ-океан, розташований у 124 світлових роках від нас, отримує навіть більше тепла та світла, ніж наша планета. Він міститься приблизно у два з половиною рази ближче до своєї зірки, ніж Меркурій до Сонця. Найімовірніше, екзопланету приливно захоплено — тобто вона завжди повернута до світила однією й тією ж стороною. Це типова картина для систем червоних карликів — найчисельніших зірок у Всесвіті. Вчені багато років ведуть суперечки про те, чи можливе життя в таких системах. Для комфортного клімату планета має бути розташована до зірки дуже близько, але це «підставляє» її під жорстокі удари космічної радіації: здавалося б, маленькі та тьмяні червоні карлики виробляють спалахи набагато потужніші за сонячні. Це не лише ставить під сумнів можливість виживання будь-яких істот у таких умовах, а й піднімає питання про існування придатного для життя середовища на планетах червоних карликів: «шторм» заряджених частинок під час їхніх спалахів здатен «здувати» атмосфери. Дані про систему K2-18 роблять картину максимально суперечливою. Численні спостереження екзопланети під час її проходження перед диском своєї зірки показують, що атмосфера в неї є — причому дуже щільна й різноманітна за хімічним складом. Здебільшого вона складається з водню, але в ній простежуються водяна пара, метан і вуглекислий газ. Найцікавіша подробиця з’ясувалася у 2023 році й відтоді стала предметом жвавих наукових дебатів: телескоп «Джеймс Вебб» допоміг виявити на K2-18 b можливі ознаки присутності диметилсульфіду — газу, який на Землі активно виділяється лише внаслідок життєдіяльності мікроорганізмів. Багато дослідників вважають це помилкою інтерпретації даних. У будь-якому випадку це ще більше загострює питання про те, як взагалі може існувати життя на планеті поряд із зіркою, що постійно спалахує. Нещодавно міжнародна команда астрономів спробувала розібратися в цьому за допомогою мережі радіотелескопів Very Large Array («Дуже велика антенна решітка»), розташованої в американському штаті Нью-Мексико. Про результати спостережень вчені розповіли у статті, опублікованій на сервері препринтів arXiv.org. Вони пояснили, що кожна зірка має магнітне поле, а його взаємодія з речовиною породжує радіовипромінювання. Під час спалахів воно має бути найсильнішим. Завдяки цьому за радіосигналами від зірки можна визначити рівень її активності. Телескопи «слухали» K2-18 з 29 вересня до 21 грудня 2023 року — майже три місяці. За цей час провели загалом 18 сеансів спостережень: два з них тривали по 84 хвилини, решта — по 10 хвилин. У результаті не вдалося зафіксувати жодного сплеску радіовипромінювання через зірковий спалах. Варто зазначити, що на багатьох червоних карликах вони трапляються кілька разів на день, і у випадку активної зірки було б дивно не «зловити» жодного за такі довгі тижні. Ба більше, навіть радіосигналів від постійного «фонового» світіння K2-18 не виявлено. Це не означає, що їх узагалі немає, але вони надто слабкі для реєстрації. Тому астрофізики дійшли висновку, що цей червоний карлик — винятково «тихий» і «спокійний». Це не лише дає надію на життя планет біля таких зірок, а й може слугувати підтвердженням надійності даних від обсерваторії «Вебб»: отже, вони не спотворені «космічною погодою».