Нові докази з північного заходу Нью-Мексико свідчать, що динозаври залишалися різноманітними й численними буквально до моменту, коли 66 мільйонів років тому впав астероїд. Їхні спільноти не занепадали й не ставали одноманітними — навпаки, вони були динамічними, регіонально відмінними й формувалися під впливом температурних відмінностей у різних частинах ландшафту. Дослідження, виконане спільно науковцями з Університету Бейлора, Державного університету Нью-Мексико та Інституту Смітсонів, поєднує точне датування з екологічним і біогеографічним аналізом. Результати пропонують новий погляд на «останню главу» історії динозаврів — не як на повільне згасання, а як на період розквіту перед катастрофою. Яскраві останні дні динозаврів У басейні Сан-Хуан породи формації Кіртленд, зокрема її підрозділ Наашойбіто, фіксують дуже короткий проміжок часу наприкінці крейдяного періоду. Ці шари, що залягають безпосередньо під горизонтом масового вимирання, містять кістки, зуби та інші рештки тварин, які жили у кількасоттисячоліття перед ударом астероїда. Радіометричне датування показує, що ці викопні віком від 66,4 до 66,0 мільйонів років — саме в межах подій на межі крейди та палеогену. «Динозаври з Наашойбіто жили в той самий час, що й відомі види з Хелл-Крік у Монтані та Дакотах», — каже Деніел Пепп, доцент геонаук Університету Бейлора. — «Вони не занепадали — це були життєздатні, різноманітні спільноти». Процвітання до самого кінця Записи з Нью-Мексико узгоджуються з іншими пізньокрейдовими місцями знахідок. Вони показують, що межі між екосистемами визначали не гори чи річки, а температурні градієнти. Тепліші й прохолодніші зони створювали різні набори травоїдних і хижаків. Так виникали мозаїки спільнот, що процвітали паралельно, а не єдина втомлена фауна, яка поступово зникала. «Наше нове дослідження показує, що динозаври не йшли до вимирання поступово», — зазначає провідний автор Ендрю Флінн, доцент геологічних наук Державного університету Нью-Мексико. — «Вони чудово почувалися, процвітали, і саме удар астероїда поклав їм край. Це суперечить давній ідеї про поступове скорочення різноманіття, яке нібито зробило динозаврів вразливішими». Відлік до катастрофи Точні дані віку стали основою цього відкриття. Команда використала детальну стратиграфію та сучасні методи датування, щоб точно закріпити скам’янілості Наашойбіто в останніх 400 000 роках крейди. Це важливо, адже якби динозаври справді занепадали, у цих шарах мали б бути лише поодинокі рештки або одноманітна фауна. Натомість знахідки свідчать про стійкі, регіонально відмінні екосистеми. У цих місцях поруч мешкали гадрозаври, цератопси, унікальні хижаки та дрібні хребетні, пристосовані до місцевих кліматичних умов. Клімат як головний чинник Температура виступає «тихим архітектором» цих закономірностей. Невеликі зміни клімату створювали екологічні «смуги», які динозаври ефективно заселяли. Цей кліматичний сигнал зберігся навіть після межі крейди й палеогену — правила формування екосистем не зникли з динозаврами, а лише змінилися й поступово відновилися. «Ссавці, які пережили катастрофу, зберігають ті самі північні та південні біопровінції», — пояснює Флінн. — «Тварини півночі та півдня сильно відрізняються, і це відрізняє це масове вимирання від інших, коли все ставало більш одноманітним». Як ссавці успадкували Землю Удар астероїда миттєво завершив еру динозаврів. Але екологічна основа, яку вони залишили — ґрунти, харчові ланцюги, кліматичні градієнти — сформувала подальшу еволюцію. Вже через приблизно 300 000 років ссавці почали активно заповнювати порожні екологічні ніші, експериментуючи з новими раціонами, розмірами тіла та способом життя. Ті ж температурні відмінності, які структурували екосистеми динозаврів, визначили й ранню еволюцію ссавців. Це свідчить, що клімат продовжував впливати на «відбір переможців і переможених», коли життя відновлювалося після катастрофи. Динозаври ще не згасали Протягом десятиліть поширеною була думка, що динозаври поступово занепадали, що нібито зробило їх легшою мішенню для вимирання. Нове дослідження повністю перевертає цю версію: динозаври процвітали, а не зникали; їхні спільноти були різноманітні, а не одноманітні. Це важливо, бо переносить акцент із «внутрішньої слабкості» на зовнішню катастрофу. Астероїд не підштовхнув нестійку систему — він знищив динамічний, багатий світ. Більшість доказів походять із державних земель, якими управляє Бюро з питань управління земельними ресурсами США. Саме завдяки обережному збереженню, ретельному картуванню та відкритій співпраці дослідники змогли відтворити точну хронологію та деталізовану екологічну картину з вузької товщі порід. Вимирання динозаврів стало раптовим Загалом результати повертають драматизм у фінал історії динозаврів. Вони не зникали поступово — вони процвітали, жили у різних кліматичних регіонах і продовжували еволюціонувати, коли небо буквально впало на землю. Єдиний, різкий удар, а не тривалий занепад, поставив крапку в епохі крейди. «Динозаври з Наашойбіто жили в той самий час, що й відомі види з Хелл-Крік у Монтані та Дакотах», — нагадує Пепп. — «Вони не занепадали — це були активні, різноманітні спільноти». «Наші нові дані показують, що динозаври не йшли до вимирання поступово», — додає Флінн. — «Вони процвітали, і саме астероїд, схоже, раптово знищив їх». Це суперечить давній гіпотезі, що поступовий спад різноманіття зробив їх вразливішими до катастрофи. Послання зрозуміле: все вирішує час. Завдяки точнішим датам і ширшому погляду останні дні динозаврів виглядають не як повільний захід сонця, а як день, який обірвався посеред яскравого світла — жвавий, різнобарвний і раптово зниклий. Джерело