Ми зазвичай вважаємо старіння чимось, що нас наздоганяє пізніше в житті. Але, згідно з новими дослідженнями, процес може починатися значно раніше.Дослідження показують, що зростання в бідності може прискорити біологічне старіння в дитинстві, що додає до ряду негативних наслідків, які бідність має на дітей.Однак важко підтвердити причинний зв'язок між бідністю та здоров'ям дітей через велику кількість інших факторів, пов'язаних із соціально-економічними труднощами.Один з проектів, що намагається це зробити, - це дослідження Baby's First Years, яке триває в США. Воно вивчає, як грошові виплати матерям з низьким доходом впливають на здоров'я та розвиток їхніх дітей.Нове дослідження, опубліковане в Nature Human Behaviour, аналізує дані з проекту Baby's First Years і показує, що грошові виплати мали вимірювальний вплив на біологічне старіння дітей, що підтверджується епігенетичними маркерами в їхній слині.Діти з сімей, які отримували щомісячну грошову допомогу в розмірі $333 (приблизно 12 000 грн), демонстрували повільніше епігенетичне старіння.Хоча довгострокові наслідки для здоров'я цих дітей ще невідомі, це важливий крок у дослідженнях, що свідчить про те, що зменшення дитячої бідності може мати довгострокові переваги для здоров'я.Дослідники вважають, що навіть невеликі зміни можуть мати значний вплив на здоров'я в майбутньому.Цікавий фактДослідження показують, що фінансова підтримка може не лише покращити умови життя, але й вплинути на здоров'я дітей, зменшуючи ризики, пов'язані з бідністю.

«Я майже нічого не їм, але набираю через гормони» — одна з найпоширеніших фраз у дискусіях про вагу. І найнеприємніше тут те, що вона одночасно може бути правдою і дуже далеким від реальності поясненням. Гормони справді впливають на апетит, обмін речовин, розподіл жиру та кількість рідини в організмі. Але справжні ендокринні захворювання, здатні помітно змінювати вагу, — лише частина всієї картини. NNews розбирається, коли зайві кілограми справді можуть бути пов’язані з гормонами, а коли слово «гормони» лише створює зручне пояснення. Гормони не можуть створити жир «з нічого» Почнемо з головного. Гормональні порушення можуть змінити те, як організм використовує енергію, регулює апетит або утримує воду. NIDDK серед станів, які можуть сприяти набору ваги, називає, зокрема, гіпотиреоз, синдром Кушинга та синдром полікістозних яєчників. На масу тіла також впливають харчування, фізична активність, сон, ліки, генетика, стрес та інші захворювання. Тому формула «гормони зробили мене товстою» занадто проста. Точніше буде сказати: певне гормональне захворювання може змінити умови, за яких організм регулює вагу. І це принципова різниця. Щитоподібна залоза: так, але не настільки, як прийнято думати Гіпотиреоз — реальний приклад гормонального стану, який може сприяти збільшенню маси тіла. При недостатній кількості гормонів щитоподібної залози організм витрачає менше енергії. Серед можливих симптомів — втома, мерзлякуватість, сухість шкіри, порушення менструального циклу та збільшення ваги. Але сам набір ваги не є доказом гіпотиреозу: ці симптоми досить неспецифічні. Є ще один момент, який часто губиться в соцмережах. За даними Американської тиреоїдної асоціації, для більшості людей із гіпотиреозом приблизно 5–10 фунтів, тобто близько 2–4,5 кг, можуть бути пов’язані саме з функцією щитоподібної залози. Значна частина цієї маси припадає не на новоутворений жир, а на затримку солі та води. Тому пояснювати значний набір ваги лише незначним відхиленням показників щитоподібної залози — некоректно. І ще одна незручна деталь: лікування гіпотиреозу не є препаратом для схуднення. У дослідженні 101 людини з первинним гіпотиреозом після нормалізації ТТГ лише 52% учасників схудли. Серед тих, хто втратив вагу, середнє зниження становило 3,8 кг. Тобто гормони щитоподібної залози можуть бути частиною проблеми, але не магічним поясненням будь-якого набору ваги. «У мене високий кортизол через стрес» — не те саме, що синдром Кушинга Кортизол справді бере участь у регуляції обміну речовин і реакції організму на стрес. Але популярна схема «стрес → високий кортизол → жир на животі» часто перетворює складну фізіологію на мем. Синдром Кушинга — зовсім інша ситуація. Це рідкісне захворювання, за якого організм тривалий час має надлишок кортизолу. NIDDK оцінює частоту ендогенного синдрому Кушинга приблизно у 40–70 випадків на мільйон людей. При цьому можуть з’являтися характерні зміни: збільшення жирової тканини на тулубі, округлення обличчя, накопичення жиру в ділянці шиї, тонші руки й ноги, м’язова слабкість, легке утворення синців і широкі фіолетові розтяжки. Отже, хронічний стрес і синдром Кушинга — не синоніми. Саме тому звичайний аналіз на кортизол без показань не перетворює проблему ваги на діагноз. СПКЯ та інсулінорезистентність: складніше, ніж «інсулін не дає схуднути» Синдром полікістозних яєчників — ще один стан, де гормональні та метаболічні механізми справді переплітаються. Інсулінорезистентність є одним із патофізіологічних факторів СПКЯ. Жінки із синдромом мають підвищений ризик метаболічних порушень, а контроль ваги для деяких із них може бути складнішим. Але міжнародна настанова щодо СПКЯ не говорить про якийсь універсальний механізм, який робить набір ваги неминучим. Навпаки, рекомендації передбачають звичайні принципи здорового харчування та фізичної активності, а за потреби — індивідуально підібраний енергетичний дефіцит. Є важлива деталь: експерти окремо застерігають від стигматизації ваги у жінок із СПКЯ. Тобто правильна теза звучить так: СПКЯ може ускладнювати контроль ваги, але не скасовує фізіологію енергетичного балансу. А якщо вага різко підскочила перед місячними? Ось тут гормони справді можуть створити дуже переконливу ілюзію набору жиру. Але ваги в такому випадку можуть показувати не новий жир, а воду. У дослідженні 2023 року за участю 42 жінок маса тіла під час менструації була в середньому на 0,45 кг вищою, ніж у перший тиждень циклу. Автори пов’язали цю різницю переважно зі збільшенням кількості позаклітинної рідини — приблизно на 0,47 кг. Тому плюс 500–800 грамів на вагах за короткий період не означає автоматично, що людина набрала стільки жиру. Якщо спростити: вода може змінити цифру на вагах без того, щоб організм накопичив еквівалентну кількість жирової тканини. Саме тому порівнювати вагу в різні фази менструального циклу без урахування цього фактора — не найкращий спосіб оцінювати прогрес. Менопауза теж не працює за формулою «гормони = зайві кілограми» Під час менопаузального переходу тіло справді змінюється. Дослідження показують, що гормональні зміни пов’язані зі збільшенням загальної кількості жиру та, особливо, його накопиченням у ділянці живота. Але сам факт збільшення маси тіла не можна автоматично приписати лише менопаузі. Тобто твердження «після менопаузи гормони неминуче зроблять мене товстою» так само спрощує реальність. Гормональні зміни можуть впливати на склад і розподіл тіла. Це не означає, що кожен додатковий кілограм після 40 років створений гормонами. А гормональна контрацепція? Тут причинно-наслідковий зв’язок теж не такий очевидний. В одному дослідженні жінки з левоноргестрел-вивільняючою внутрішньоматковою системою за рік набрали в середньому 2,9 кг. Але учасниці з мідною ВМС також набрали в середньому 1,4 кг, а статистично значущої різниці між групами за зміною маси тіла не виявили. Це важливий нюанс. Якщо дві події відбулися одна після одної, це ще не доводить, що перша стала причиною другої. Тому твердження «я встановила гормональну ВМС і набрала вагу — отже, вона зламала мій метаболізм» саме по собі не є доказом причинного зв’язку. Найбільша помилка — шукати «той самий гормон» Ось тут можна легко потрапити в нескінченне коло аналізів. Зайва вага сама по собі не означає, що в людини є гормональне захворювання. Водночас справжня ендокринна проблема не обов’язково проявляється лише зайвими кілограмами. Тому лікар оцінює не одну цифру на вагах, а сукупність симптомів та анамнез. При гіпотиреозі можуть бути втома, мерзлякуватість, сухість шкіри та порушення циклу. При синдромі Кушинга — характерний розподіл жиру, м’язова слабкість, легке утворення синців і широкі фіолетові стрії. При СПКЯ — порушення овуляції або циклу, ознаки надлишку андрогенів та метаболічні прояви. Саме симптоми та медична оцінка визначають, чи є підстави шукати конкретне гормональне порушення. 💡 Цікаво знати У короткостроковій перспективі вага може змінюватися навіть тоді, коли кількість жиру практично не змінилася. У дослідженні менструального циклу різниця близько 0,45 кг між періодами була пов’язана переважно з позаклітинною рідиною, а не зі змінами складу тіла. Тобто ранкове «+700 грамів» після кількох днів цілком може бути історією про воду, а не про те, що організм за цей час накопичив сотні грамів жиру. ❓ Головне питання: чи можуть гормони справді завадити схудненню? Так. Гормональні захворювання можуть впливати на вагу та умови, за яких людина її контролює. Це підтверджують дані щодо гіпотиреозу, синдрому Кушинга та СПКЯ. Але з цього не випливає, що будь-яке плато або набір ваги має гормональну причину. Саме тому спроба знайти «гормон, який заважає схуднути» без симптомів і медичних показань може вести зовсім не туди. Чому це важливо Міф про «гормони» небезпечний у двох напрямках. Він може змусити людину ігнорувати реальне захворювання, списуючи симптоми на «звичайний набір ваги». Але може спрацювати і навпаки — людина починає шукати неіснуючий гормональний збій та витрачати гроші на численні аналізи. Особливо небезпечні самостійні спроби використовувати гормони для схуднення. Американська тиреоїдна асоціація попереджає, що надлишок тиреоїдних гормонів може спричинити безсоння, серцебиття, тривожність, втрату м’язової та кісткової тканини й порушення серцевого ритму. Висновок NNews Гормони справді можуть бути причиною набору ваги. Але вони не є універсальним поясненням кожного зайвого кілограма. Плюс кількасот грамів за кілька днів може виявитися водою. Натомість поступове збільшення ваги протягом місяців потребує ширшого погляду: харчування, активність, сон, стрес, ліки, вік і стан здоров’я також мають значення. А якщо разом із набором ваги з’явилися виражена втома, постійна мерзлякуватість, порушення менструального циклу, незвичний розподіл жирової тканини, м’язова слабкість або інші нові симптоми — це вже привід обговорити ситуацію з лікарем. Бо іноді проблема справді в гормонах. Просто далеко не кожен зайвий кілограм — їхня провина. Джерела:У матеріалі використано дані NIDDK, American Thyroid Association, міжнародної доказової настанови щодо СПКЯ та наукових публікацій у PubMed. «повідомляє NNews із посиланням на National Institute of Diabetes and Digestive and Kidney Diseases (NIDDK), American Thyroid Association та наукові публікації в PubMed».

Найпростіший спосіб прибрати літній одяг, це запхати все в першу-ліпшу коробку чи пакет і забути до весни. Навесні часто чекає неприємний сюрприз: плями, яких раніше не було, дірочки від молі чи затхлий запах на речах, які здавалися абсолютно чистими восени. Це не випадковість, а наслідок кількох конкретних помилок зберігання, яких легко уникнути, пише Pixelinform. Правило перше: усе має бути ідеально чистим перед зберіганням Навіть речі, які виглядають чистими, часто містять невидимі сліди поту, шкірного жиру чи їжі, і саме ці залишки, а не сама тканина, найбільше приваблюють міль та інших шкідників упродовж місяців зберігання. Крім того, такі невидимі плями з часом окиснюються й “закріплюються” в тканині, перетворюючись на помітні жовтуваті чи сірі плями, які навесні вивести значно складніше, ніж було б одразу після носіння. Правило друге: тара має “дихати”, а не бути герметичною Герметичні пластикові контейнери чи вакуумні пакети здаються найнадійнішим варіантом, але для натуральних тканин, бавовни, льону чи вовни, це не завжди найкращий вибір. Якщо в тканину потрапила хоч трохи залишкової вологи під час пакування, у повністю герметичній тарі цій волозі нема куди виходити, і за кілька місяців там може розвинутися пліснява. Значно безпечніший варіант, це тканинні чохли, картонні коробки чи спеціальні пакети з невеликою вентиляцією. Правило третє: прохолодне, сухе й темне місце, а не спекотна антресоль Тканина псується від поєднання тепла, вологості й світла: волокна слабшають, кольори вицвітають, а тепла волога антресоль чи горище створюють ідеальні умови для розвитку плісняви. Оптимальне місце для зберігання одягу, це прохолодна, суха й темна шафа чи комора, а не гаряче горище влітку чи вологий підвал. Поширені запитання про зберігання літніх речей Чи допомагають засоби від молі, якщо речі вже трохи забруднені Засоби від молі радше відлякують дорослих метеликів, але не замінюють чистоту речей і не знищать личинок, які вже могли потрапити на забруднений одяг. Чи можна використовувати вакуумні пакети для зберігання одягу Для синтетичних тканин чи для короткострокового зберігання, коли є повна впевненість, що речі абсолютно сухі, вакуумні пакети цілком підходять. Для натуральних тканин і тривалого зберігання безпечніше обирати варіант з хоча б мінімальною вентиляцією. Як зрозуміти, що речі зберігалися неправильно, перш ніж діставати весь гардероб навесні Варто перевірити кілька показових речей: чи немає затхлого запаху, нових плям чи дрібних дірочок, перш ніж розпаковувати все відразу. Куди подіти літні речі: 3 правила зберігання читайте на сайті Pixel.inform.

Ви не можете змінити вік, вказаний у вашому паспорті. Але що щодо віку вашого тіла?Ліки, розроблені за допомогою штучного інтелекту, зробили профілі крові людей з легеневими захворюваннями біологічно молодшими, як показало нове дослідження.Результат був отриманий за допомогою шести комп'ютерних моделей, які оцінюють біологічний вік, аналізуючи білки в крові. Вчені називають їх годинниками біологічного старіння.Кожен годинник давав різні оцінки залежно від дози та стадії лікування. Проте всі шість виявили зміщення в одному напрямку.Ліки, які досліджувалися в дослідженні, опублікованому в Nature Biotechnology, називаються рентозертіб.Вони були розроблені для лікування стану, який викликає рубцювання легень і ускладнює дихання, а також націлені на біологічні процеси, пов'язані зі старінням.Цей стан, відомий як ідопатичний легеневий фіброз, зазвичай вражає людей похилого віку. Він супроводжується запаленням, пошкодженням клітин і проблемами з відновленням тканин – змінами, які частково збігаються з тими, що спостерігаються під час старіння.Це зв'язок викликав питання: чи може ліки, розроблені для лікування легеневих захворювань, також вплинути на біологічні процеси, пов'язані зі старінням?Дослідники з Insilico Medicine, Гарвардської медичної школи та інших установ вирішили це дослідити. Вони повернулися до зразків крові, зібраних під час раніше проведеного клінічного випробування рентозертіб.Оригінальне випробування включало 71 людину з IPF. Учасники отримували одну з трьох доз рентозертіб або плацебо. Для нового аналізу дослідники вивчили зразки від 42 учасників з середнім віком 67 років.Вони виміряли майже 3000 білків у крові. Запалення, захворювання, використання енергії, пошкодження тканин і старіння можуть залишати впізнавані сліди в цих молекулах.Дослідники потім проаналізували ці патерни, використовуючи шість годинників біологічного старіння. Деякі були розроблені для оцінки віку людини, в той час як інші призначалися для прогнозування ризиків здоров'я та смертності.Чому важливо використовувати шість годинників?Немає ідеального способу вимірювання біологічного старіння. Результат з одного годинника може бути під впливом білків, які він аналізує, або способу, яким працюють його розрахунки.Але коли кілька незалежно розроблених моделей виявляють подібну зміну, стає менш імовірним, що результат є просто випадковістю одного з моделей.У новому аналізі всі шість годинників виявили зсув у бік нижчого прогнозованого біологічного віку серед людей, які отримували рентозертіб. Група плацебо показала незначні зміни, деякі годинники навіть вказували на збільшення біологічного віку.Найчіткіші результати з'явилися через чотири тижні. У групі з дозою 60 міліграмів один раз на день годинники, призначені для оцінки хронологічного віку, показали зменшення в межах від 2.71 до 3.46 років.Інші годинники та групи дозування давали різні цифри, включаючи значно більші оцінки з деяких експериментальних моделей, розроблених для вивчення окремих органів. Тому дослідники не визначили одне число як загальну величину, на яку рентозертіб зменшив біологічний вік.Важливим відкриттям було напрямок зміни: незважаючи на те, що вони були побудовані по-різному, всі шість годинників виявили молодші білкові патерни у людей, які отримували ліки.Рентозертіб також змінив рівні 326 білків, у порівнянні лише з двома в групі плацебо. Деякі з них були пов'язані з рубцюванням легень і відновленням тканин. Інші були залучені до запалення, використання енергії, клітинного стресу та поведінки старих або пошкоджених клітин.Багато змін у білках продовжувалися протягом 12-тижневого дослідження. Однак очевидний рух у бік молодшого біологічного віку перестав зростати після четвертого тижня і досягнув плато.Дослідники ще не знають, чому. Можливо, організм адаптувався до ліків. Може знадобитися інший графік дозування, або годинники старіння могли досягти межі того, що вони могли виявити під час такого короткого дослідження.Результати є цікавими, але вони мають важливі обмеження.Кожен учасник мав серйозне легеневе захворювання. Якщо рентозертіб зменшив фіброз або іншим чином покращив їхнє легеневе захворювання, це покращення саме по собі могло зробити їхню кров виглядати біологічно молодшою.Отже, годинники могли виявити поліпшення захворювання, а не зміни в самому старінні. Дослідження не змогло повністю відокремити ці два можливості.Аналіз також включав лише 42 людини і тривав 12 тижнів. Він не продемонстрував, що учасники стали молодшими, залишаться здоровішими довше або житимуть довше.Також варто зазначити, що кілька авторів працюють в Insilico Medicine, компанії, що розробляє рентозертіб. Головний автор Олександр Жаворонков є засновником і спів-генеральним директором компанії.На даний момент рентозертіб не можна ще назвати ліками проти старіння. Знайдені результати потрібно буде перевірити в більших і триваліших дослідженнях, включаючи випробування з участю людей, які не мають IPF.Але шість різних годинників, які вказують в одному напрямку, важко ігнорувати, і дослідження вказує на майбутнє, де ліки, розроблені для лікування захворювань старості, можуть робити більше, ніж націлюватися на одну умову, допомагаючи вченим виявити, чи можна змінити ширші біологічні процеси, пов'язані зі старінням.Дослідження було опубліковане в Nature Biotechnology.Цікавий фактДослідження показало, що ліки, розроблені за допомогою штучного інтелекту, можуть не лише лікувати захворювання, але й впливати на біологічні процеси старіння.

Стояти в передпокої й безрезультатно намагатися пригадати, куди щойно поділися ключі, доводилося практично кожному, і це майже ніколи не має стосунку до поганої пам’яті чи проблем з мозком. Насправді за цим стоять кілька добре вивчених особливостей роботи уваги й пам’яті, які однаково стосуються практично всіх людей незалежно від віку, пише Pixelinform. Причина перша: у момент дії просто не було уваги Щоб подія взагалі закарбувалася в пам’яті, мозку потрібна хоча б мінімальна свідома увага саме в момент, коли ця подія відбувається. Коли людина кладе ключі, думаючи водночас про робочий дзвінок чи список справ на вечір, дія відбувається практично на автопілоті, а мозок просто не встигає зафіксувати саме цю конкретну деталь. Це не забування в звичному розумінні, коли спогад був, а потім стерся, а радше ситуація, коли спогад ніколи повноцінно не сформувався. Причина друга: сотні однакових дій зливаються в одну Класти ключі, це настільки рутинна дія, що людина повторює її практично однаково по кілька разів на день упродовж років. Через це окремий спогад про сьогоднішній конкретний раз змішується в пам’яті з сотнями інших майже ідентичних випадків. Мозку складно виокремити саме сьогоднішню подію серед настільки схожого масиву спогадів, тому виникає відчуття, ніби пам’ять підвела, хоча насправді проблема радше в надмірній схожості самих подій. Причина третя: перехід через двері ніби скидає короткочасну пам’ять Дослідники пам’яті виявили цікавий ефект: сам факт проходження через двері чи перехід з одного приміщення в інше змушує мозок частково оновлювати вміст короткочасної пам’яті, ніби позначаючи початок нової “сцени”. Саме тому інформація, яку людина тримала в голові прямо перед тим, як зайти в квартиру, часто губиться відразу після цього переходу через поріг. Поширені запитання про забування дрібних побутових деталей Чи це ознака поганої пам’яті чи проблеми з мозком Ні, для переважної більшості людей це не має жодного стосунку до якості пам’яті загалом чи стану мозку. Це універсальна особливість того, як увага й короткочасна пам’ять працюють у всіх людей. Чи можна якось цьому запобігти Найпростіше рішення, це завести одне постійне місце для ключів і завжди класти їх саме туди. Додатково допомагає буквально на секунду свідомо зупинити увагу саме на моменті, коли кладете ключі, замість того щоб робити це цілком на автопілоті. Коли часті забування вже привід для занепокоєння Якщо забування виходить далеко за межі побутових дрібниць на кшталт ключів чи окулярів і починає стосуватися важливої нової інформації, знайомих маршрутів чи супроводжується іншими помітними змінами, це вже інша ситуація, яку варто обговорити з лікарем. Чому ви не пам’ятаєте, куди поклали ключі: 3 причини читайте на сайті Pixel.inform.

Наш відносно стабільний глобальний клімат залежить від складної системи факторів, які взаємодіють між собою. Одним з ключових елементів цієї системи є Атлантична меридіональна обертальна циркуляція (AMOC).Ця система океанських течій перерозподіляє тепло з тропіків до холодніших регіонів, а також охолоджує теплі води, що важливо для чутливих морських організмів, таких як корали. Наразі AMOC ослаблюється через зміни клімату, викликані людською діяльністю, що може мати серйозні наслідки для температури та режимів опадів, на які покладаються люди для вирощування їжі.Дослідники прагнуть зрозуміти, коли і як AMOC може досягти критичного порогу, після якого його ослаблення стане незворотним. Це стало темою міжнародного дослідження, яке включало в себе вчених з різних країн.Дослідження показало, що AMOC діє не лише як простий конвеєр, що переміщує тепло, а скоріше як 'тепловий клапан', який контролює, чи може тепло виходити з океану. Коли клапан відкритий, тепло виходить. Коли він закритий, тепло накопичується.Ця нова модель допомагає пояснити, чому зміни в AMOC можуть впливати на те, як багато тепла планета утримує. Дослідники вважають, що подальше ослаблення AMOC може посилити глобальне потепління, 'зменшуючи' тепловий клапан океану.Цікавий фактДослідження показало, що AMOC під час льодовикових епох неодноразово змінювалося між сильними та слабкими станами, що впливало на клімат Землі.

Після важкого робочого дня може бути важко встояти перед спокусою замовити їжу на доставку замість того, щоб перевірити, що є в холодильнику. Але коли ви все ж знаходите в собі сили розігріти залишки, ви можете подякувати за це своєму контролю імпульсів.Виявляється, що не лише люди здатні до цього. Дослідження, проведене психологами Сідні Хоупом і Джошуа Плотніком з Університету міста Нью-Йорк, показало, що азійські слони (Elephas maximus) можуть ефективніше контролювати свої імпульси, щоб дістати їжу.Вони опублікували свої результати в журналі PLOS One.Дослідники співпрацювали з командою Фонду азійських слонів Золотого трикутника в Таїланді, де 16 азійських слонів віком від 4 до 60 років проходили тестування за допомогою детур-парадигми.Детур-парадигма — це класичний психологічний тест, у якому суб'єкту (в даному випадку слонам) пропонується мета (смачна їжа). Але для перевірки контролю імпульсів дослідники ставлять бар'єр, щоб дістатися до мети через найменш опірний шлях. Суб'єкт повинен діяти проти своїх імпульсів.У випадку зі слонами їжа була поміщена в прозору коробку. Слони звикли діставати їжу з чорної коробки, що було частиною ознайомлювальної задачі перед тестами.Слони могли бачити і відчувати запах їжі через маленькі, непроникні отвори в передній частині коробки, але не могли дістатися до неї безпосередньо.Однак, якщо слони обійшли коробку, вони могли дістати їжу своїми хоботами, як вони вже звикли робити з чорної коробки.Дослідники зафіксували всі спроби в цій детур-парадигмі на камеру і детально їх проаналізували: скільки часу слон витратив на те, щоб доторкнутися до коробки, знайти відкриту сторону, взяти їжу тощо.Коли слони стикалися з прозорою поверхнею після того, як їх навчали обходити непрозорий бар'єр, вони не показали жодної різниці в часі, щоб увійти в отвір, і продовжували швидко обходити прозорий бар'єр.Це може свідчити про те, що слони демонструють дуже сильний контроль імпульсів; однак це також може вказувати на те, що прозора поверхня не викликала сильного спонукального імпульсу.Дослідники також помітили, що старші слони мали більше труднощів з адаптацією до змін, що може свідчити про зниження когнітивних функцій.Цікавий фактСлони мають складну соціальну структуру і можуть спілкуватися один з одним за допомогою звуків, які не чують люди, що робить їх одними з найбільш розумних тварин на планеті.

Біологія – це вивчення живих організмів, і часом вона може бути дещо спрощеною. Легко пропустити важливі зв'язки, залежно від того, як ви дивитеся на організм. Мікроскопи показують нам деталі тіла, а рентгенівські знімки допомагають зрозуміти внутрішні системи.Але до цього часу було важко побачити, як живі клітини спілкуються між собою в різних системах, які традиційно вивчалися окремо, хоча наші тіла працюють як єдине ціле.Тепер вчені з'ясували, як спостерігати за комунікацією клітин з різних частин тіла. Їхнє дослідження було представлено в журналі Nature.Нові техніки виявляють раніше невидиму комунікацію між живими системами в тілі рибки-зебри. І так, те світле утворення між її очима – це епіфіз.Ця робота з'єднує дві основні шкали біології – клітину та організм, що дозволяє заповнити прогалину в спостереженнях, говорить комп'ютерний нейробіолог Вірджинія Руеттен, яка розробила цю техніку разом з командою з Інституту Говарда Х'юза в США.Нова техніка зображення – WHOLISTIC (WHole-Organism Live-Imaging System for recording Tissue and IntraCellular activity) – захоплює активність клітин по всьому тілу, секунду за секундою.Досі Руеттен і команда використовували цю техніку для зображення сигналізації в прозорих тваринах: спочатку у личинок рибки-зебри, а потім у ще одного виду прісноводної риби, Danionella cerebrum, яка залишається прозорою до дорослого віку.Обидві ці риби є важливими модельними організмами в наукових дослідженнях. Можливість бачити, як клітини в їхніх тілах спілкуються між різними органними системами, може допомогти вченим зрозуміти, як подібні системи в наших власних тілах можуть працювати.Кальцій – це майже універсальний сигнал, який клітини використовують для спілкування одна з одною. Він бере участь у всіх видах біологічних процесів. Він допомагає м'язам скорочуватися і синапсам активуватися; він критично важливий на початку життя, коли статеві клітини запліднюються, і в кінці, коли клітини програмуються на смерть.Техніка WHOLISTIC використовує генетичну інженерію, щоб майже кожна клітина в тілі виражала флуоресцентні сенсори кальцію. Ці сенсори буквально світяться, коли рівень кальцію в клітинах змінюється.Один флуоресцентний канал дозволяє ідентифікувати органи та тканини за допомогою різних візуальних текстур. Області з жовтим 'світлом' показують сильнішу флуоресценцію від сенсора кальцію.Цей підхід до зображення всього організму вже призвів до деяких несподіваних відкриттів. Наприклад, вчені побачили, як сенсори кальцію в хондроцитах (основних клітинах, які формують хрящ) спалахують у відповідь на холод.Вони також були здивовані, побачивши, що захисні тканини мозку (менінгі) – не лише його нейрони – реагують на кетамін.Команда сподівається, що вчені з усього світу зможуть використовувати цей метод у своїх дослідженнях, пропонуючи безпрецедентний погляд на тіло в цілому.Дослідження опубліковане в Nature.Цікавий фактКальцій є важливим сигналом для клітин, який використовується в багатьох біологічних процесах, включаючи скорочення м'язів і активацію синапсів.

У мохах і лишайниках світу, де умови життя швидко змінюються, живе крихітна тварина з надзвичайними здібностями до виживання.Це не ведмедики-тардигради, а їхні дивні сусіди – bdelloid rotifers.Як і tardigrades, bdelloid rotifers можуть майже повністю висихати і відновлюватися, коли вода повертається. Вони можуть витримувати радіацію, що в сотні разів перевищує ту, що вбиває людину, і виживати, навіть коли їхні хромосоми зруйновані.Тепер вчені виявили, що один вид bdelloid rotifer, відомий як Adineta vaga, може розмножуватися, не відновлюючи свої хромосоми після радіаційних ушкоджень, і його нащадки продовжують ремонтувати ушкодження протягом поколінь.Це відкриття вразило науковців, адже вони не очікували, що хромосоми можуть стабілізуватися і передаватися наступним поколінням.Вчені піддавали A. vaga потужній радіації, збирали яйця, відкладені однією з тварин, і використовували їх для створення клональної популяції. Вони очікували, що всі клони матимуть однакові ушкодження, але натомість виявили, що великі видалення в хромосомах варіювалися між особинами.Це свідчить про те, що хромосоми не ремонтувалися до розмноження, а ушкоджені фрагменти зберігалися в наступному поколінні, де процес ремонту міг продовжуватися.Вчені вважають, що хромосоми bdelloid rotifers мають 'голоцентричну' структуру, що дозволяє фрагментам зберігати необхідні компоненти для правильного розподілу під час клітинного поділу.Це означає, що навіть якщо хромосома розбивається, її фрагменти можуть зберігати те, що потрібно для потрапляння в дочірню клітину, дозволяючи ушкодженим частинам зберігатися через клітинні поділи і, зрештою, покоління.Ця здатність виживати, коли їхнє геном у повному безладі, може бути корисною для розуміння інших ситуацій, коли хромосоми зазнають катастрофічних ушкоджень.Цікавий фактЦя крихітна тварина, ймовірно, живе у вашому дворі, і має надзвичайну здатність до самовідновлення, що може навчити нас виживати в найекстремальніших умовах.

Нове дослідження, яке пов'язує ймовірність розвитку симптомів аутизму та ADHD у ранньому віці з впливом звичайного пластифікатора під час вагітності, безумовно, викличе обговорення.Це ще одна глава в постійному пошуку відповідей на складні питання, такі як чому діагнози аутизму та ADHD зростають, і чому так багато дітей у світі страждають від поведінкових проблем, а також що можуть робити хімікати в пластиках з нашими мозками.Дослідження, опубліковане в Med (рецензований журнал), вивчало поведінкові риси дітей у віці двох і чотирьох років та їх кореляцію з потенційним пренатальним впливом звичайного пластифікатора DEHP.DEHP (ді-(2-етилгексил)фталат) - це синтетичний хімікат, який робить пластики більш гнучкими. Його часто використовують у оббивці меблів, садових шлангах, душових завісах, медичних трубках та веганських шкірах.Цей хімікат також відомий своєю здатністю легко вивільнятися з матеріалів, до яких він доданий, що може призводити до його потрапляння в їжу, воду та, зрештою, в наш організм.Дослідження виявило, що рівні впливу хімікатів в основному визначаються на рівні населення і не є простим вибором для окремих осіб. Анн-Луїза Понсонбі, нейроепідеміолог з Університету Мельбурна, зазначає, що безпечні регуляції урядів щодо обробки та упаковки їжі є дуже важливими.Дослідження також підкреслює, що глобальні зусилля з контролю за пластиком повинні враховувати нові докази, що виникають щодо необхідності захисту здоров'я, особливо для вразливих груп, таких як вагітні жінки та маленькі діти.Експериментальні дослідження на тваринах та спостереження за людьми виявили зв'язки (це кореляція, а не причина) між впливом DEHP у материнській утробі та проблемами нейророзвитку, включаючи симптоми, які зазвичай асоціюються з ADHD та аутизмом.Нове дослідження глибше досліджує цю асоціацію, особливо епігенетичні фактори, які деякі вважають можливими причинами.Епігенетика - це наукова дисципліна, яка вивчає, як фактори навколишнього середовища, такі як вплив DEHP, впливають на функціонування генів, навіть якщо послідовності ДНК в організмі не змінюються.Дослідження виявило, що діти, які зазнали впливу високих рівнів DEHP до народження, показали характерні зміни в метилюванні ДНК – епігенетичний механізм, який активує або деактивує гени.Ці результати підкреслюють важливість подальших досліджень у цій галузі, оскільки аутизм, ADHD та інші нейророзвиткові розлади є багатофакторними умовами, які виникають внаслідок поєднання багатьох генетичних та екологічних факторів.Цікавий фактДослідження показали, що рівень впливу DEHP може бути вищим у жінок, які працюють у сферах, пов'язаних з обробкою пластику, що підкреслює важливість безпеки на робочому місці.