У Чумацькому Шляху є багато об'єктів, які мерехтять, світяться та пульсують у незвичний спосіб.Від стрибкоподібного статичного сигналу пульсара до раптових спалахів та повільного зникнення світла від нови, астрономи мають чітке уявлення про різні тимчасові зміни космічних об'єктів.Однак було б помилкою вважати, що каталог космічних аномалій завершений.Астрономи спостерігали об'єкт, який веде себе так, як ніхто раніше не бачив.Цей об'єкт називається VT J1906+0849, він розташований за межами зовнішньої спіральної руки Чумацького Шляху і змінюється в яскравому радісвітлі.Цікаво, що те, що живить цей об'єкт, здається, працює на часових масштабах десятиліть."Джерело, - пишуть астрономи в статті, - це віддалений галактичний синхротронний транзієнт, який залишався радіо-ярким приблизно протягом двох десятиліть, демонструючи еволюцію частотного обертання спектра та невелику очевидну експансію."Радіотелескопи під Чумацьким Шляхом. Астрономи виявили загадкове джерело радіосигналів у нашій галактиці, яке змінюється протягом десятиліть.(000ne/E+/Getty Images)Більшість змінних об'єктів, які астрономи виявляють на нічному небі, трансформуються на відносно коротких часових масштабах, від мілісекунд до місяців. Це багато в чому пов'язано з технологією – способом, яким ми спостерігаємо небо, і тим, як довго ми це робимо.У 1990-х роках багато великих оглядів почали більш детально вивчати все небо, і з тих пір багато інших приєдналися до цього процесу.VT J1906+0849 вперше привернув увагу астрономів у даних, зібраних у 2017 році в рамках Огляду дуже великого масиву (VLASS). На відстані щонайменше 49 000 світлових років від Землі, за межами спіральної руки галактики, було виявлено найяскравіший радіо-транзієнт, який знайшли в огляді.Приблизно 70 міліджансків, це був надзвичайно яскравий радіо-транзієнт, особливо на такій великій відстані.Це, природно, викликало питання: що це таке, і чи не було його пропущено в попередніх даних огляду?Таким чином, почалася звична метушня для астрономів – пошук інших спостережень, які охоплювали ту ж ділянку неба, а потім перевірка, як виглядав їх джерело в тих спостереженнях.Були кілька радіо-оглядів, які охоплювали ту ж ділянку неба до спостереження VLASS 2017 року.У 1996 році… на місці не було абсолютно нічого, що можна було б побачити в даних, зібраних в рамках Огляду NRAO VLA Sky Survey.Але до 2005 року ситуація почала змінюватися.Протягом кількох оглядів, які спостерігали об'єкт між 2006 і 2013 роками, він показав загальне посилення – досягнувши піку близько 200 міліджансків у 2014 році.Виявлення 2017 року, здавалося, зафіксувало VT J1906+0849, коли він зменшувався від цього піку, але загальна світлова крива була настільки дивною, що єдиним розумним кроком було спостерігати, що буде далі.Дослідники отримали подальші спостереження у 2019, 2024 та 2026 роках, з додатковими спостереженнями у 2025 році, які включали кут неба VT J1906+0849. І на деякий час здавалося, що VT J1906+0849 зменшується. Спостереження 2019 та 2024 років показали, що він поступово стає тьмянішим.А потім, наприкінці 2025 року, він знову став яскравим.Астрономи спостерігали, як VT J1906+0849 знову стає яскравішим.Це ще не все дивно. Але це не найдивніше.Астрономи можуть багато чого дізнатися про радіоджерело, вивчаючи, як яскраво воно світить на різних довжинах хвиль радіоспектра.У випадку VT J1906+0849 радіовипромінювання досягає піку на певній частоті, перш ніж знову зменшитися. Але цей пік не веде себе передбачувано.У 2019 році він був на рівні близько 1,9 гігагерц. До 2024 року він знизився до приблизно 0,8 гігагерц. Але до 2026 року він знову піднявся до приблизно 2,2 гігагерц.Не є незвичайним, що пік яскравості переміщується, але зазвичай це відбувається певним чином для конкретного випромінювання. Дослідники вважають, що радіовипромінювання цього об'єкта походить від енергійних заряджених частинок, що рухаються через магнітні поля за допомогою синхротронного випромінювання.Якщо джерело було б просто розширюючим хмарою матеріалу, як це часто буває для синхротронного випромінювання, його змінний радіоспектр очікувалося б, що слідуватиме більш передбачуваному шаблону, з піком, що зміщується до нижчих частот, оскільки хмара розширюється.Але VT J1906+0849, здається, не розширюється.Незважаючи на драматичні зміни в його яскравості та радіоспектрі, дослідники не знайшли жодних доказів того, що джерело розширилося протягом кількох років спостережень.І раптова зміна назад до вищих частот вказує на щось набагато складніше, ніж просто охолодження та розсіювання хмари енергійних частинок.У поєднанні з повторним освітленням, ці підказки свідчать про те, що, що б не робив VT J1906+0849, це триває.Є кілька можливостей, але три з них особливо цікаві.Одна з можливостей, яка може яскравіти і потім зникати з часом, – це вибух, наприклад, нова – але викинутий матеріал повинен показувати ознаки розширення, навіть якщо часовий масштаб має сенс, що не так.Інша опція – це туманність, що живиться пульсаром, але танцюючий частотний пік занадто хаотичний.Це залишає третю опцію, і це звичайний підозрюваний у багатьох космічних загадках: чорна діра, що скоює злочини. Або чорна діра або нейтронна зірка, що поглинає матеріал від супутника, якщо ви хочете бути серйозними.Однак, якщо це компактний об'єкт, що харчується, він робить це надзвичайно добре, приховуючи докази. Спостереження за допомогою телескопа NASA Swift не виявили жодних натяків на потужні рентгенівські промені, які очікуються від такої системи.Але ненадання не обов'язково означає ненадходження. І є ще один об'єкт у Чумацькому Шляху, який може дати останню, вирішальну підказку.SS 433 – це об'єкт, розташований приблизно за 18 000 світлових років від Землі, і він надзвичайно дивний. Вважається, що він складається з чорної діри або нейтронної зірки, що обертається з супутньою зіркою кожні 13 днів.Але дійсно цікаво в SS 433 те, що відбувається з матеріалом, який відривається від супутньої зірки.Частина з нього падає на компактний об'єкт, але багато з нього викидається назад у космос у вигляді потужних струменів і щільного вітру з диска матеріалу, що обертається навколо центрального об'єкта.Цей вітер також може приховувати рентгенівські промені, що виробляються процесом акреції, приховуючи частину доказів того, що відбувається в серці системи.Дослідники вважають, що щось подібне може відбуватися з VT J1906+0849.Якщо компактний об'єкт постійно запускає струмінь енергійних частинок у щільний навколишній вітер, взаємодія може виробляти дивне, змінююче радіовипромінювання, заважаючи випромінювальному матеріалу вільно розширюватися.Це також може пояснити відсутність рентгенівських променів. І є ще одна підказка: інфрачервоні спостереження VT J1906+0849 виявили ознаки газу, що рухається зі швидкістю близько 2000 км/с, що відповідає потужному викиду.Це переконлива можливість, але далеко не підтверджена ідентифікація. Потрібні додаткові спостереження, щоб визначити, чи дійсно VT J1906+0849 є молодшим родичем SS 433, або чимось ще більш дивним.Проте це задовольняє дивну послідовність проблем і є повідомленням для мікроквазарів скрізь. Ви можете думати, що вам вдалося уникнути покарання… але астрономи починають розуміти вашу гру."VT J1906+0849, - пишуть вони, - підкреслює потенціал широкомасштабних радіооглядів для виявлення популяції прихованих галактичних акреторів, які важко ідентифікувати на інших довжинах хвиль."Цікаво, що це відкриття може допомогти в подальшому вивченні космосу та розумінні його таємниць.

Морква, закладена на зберігання в ящик, вистелений газетою, за два-три тижні вкривається м’якими плямами, а буряк набуває дивного хімічного присмаку. Знайома картина? Багато господарів досі вважають газету чи не найкращим матеріалом для зберігання коренеплодів: вона нібито вбирає зайву вологу й не дає овочам пріти. Логіка зрозуміла, і частково вона навіть правильна. Ось тільки є нюанс, про який рідко згадують, коли радять «застелити дно газеткою». Про це пише Pixelinform. Газета справді вбирає конденсат, але разом із ним тягне проблеми Папір - гігроскопічний матеріал, і це правда: він швидко вбирає краплинки вологи, що осідають на стінках ящика. Проблема не в самій целюлозі, а в тому, чим вона просякнута. Типографська фарба для газет - це не харчовий барвник. До її складу входять мінеральні оливи, сажа, а в дешевших варіантах - домішки важких металів на кшталт свинцю та кадмію. На сторінках свіжої газети ці речовини залишаються рухомими: варто пальцями провести по тексту - і на шкірі лишиться сірий слід. Уявіть, що той самий слід з’являється на шкірці моркви, яку ви потім нарізаєте в борщ. Овочі мають пористу поверхню й тонку шкірку. Коренеплід, що лежить на газеті місяцями, контактує з фарбою постійно, а волога від конденсату працює як розчинник: вона полегшує перенесення речовин із паперу на продукт. Це не означає, що одна морквина одразу стане небезпечною. Але накопичення - річ підступна, і навіщо ризикувати там, де є безпечніші варіанти? Друга проблема - не фарба, а сам папір Навіть абсолютно чистий папір має ваду: він щільно прилягає до овочів і перекриває циркуляцію повітря. А коренеплодам під час зберігання потрібен повітрообмін - щоб дихати й не накопичувати етилен, газ, який вони самі виділяють. Коли газетні шари щільно обгортають моркву чи буряк, вологість усередині такого «кокона» зростає до критичної, і створюються ідеальні умови для цвілі та гнилісних бактерій. Парадокс: газета нібито мала захистити від вологи, а на практиці вона ж і «запирає» її біля овоча. Окремий ризик - друкарська фарба на газеті часто змазується. Варто покласти моркву на щойно розгорнуту сторінку, і вже за день на ній сліди. Далі ці сліди переносяться на сусідні овочі, на руки, на ніж, на дошку. Ланцюжок довгий, і жодна з його ланок не виглядає апетитно. Що використовувати замість газети Найпростіша заміна - чистий папір без друку: папір для випічки, пергамент або звичайні білі серветки. Вони так само вбирають конденсат, але не містять фарби. Для моркви добре працює сухий пісок або тирса - вони забезпечують стабільну вологість і захист від світла. Для буряка достатньо прохолодного місця з гарною вентиляцією: у ящику з отворами або в сітці. Головне - не закривати овочі герметично й час від часу перебирати запаси, прибираючи підозрілі екземпляри. Що зробити за 5 хвилин Витягніть усі газетні шари з ящика й викиньте їх. Переберіть коренеплоди: приберіть м’які, з плямами чи тріщинами. Просушіть овочі на повітрі 15-20 хвилин, щоб зник конденсат. Вистеліть ящик пергаментом або серветками без друку. Залиште між овочами щілинки для повітря й не накривайте ящик щільно. Коли газета все ж допустима Є один виняток: якщо газета лежить не впритул до овочів, а як прошарок між стінкою ящика й чистим папером. Тоді контакт із продуктом мінімальний. Але й тут варто зважити: перевага сумнівна, а заміна коштує копійки. Тож чи варто тримати в голові цей компроміс, якщо можна просто використати пергамент? Питання риторичне - але саме з таких дрібниць складається врожай, що доживає до весни без втрат. Газета в ящику для овочів: чому звичний метод зберігання варто переглянути читайте на сайті Pixel.inform.

Для багатьох вірус герпесу є неприємним ворогом, що викликає болючі та непривабливі пухирці.Але правда набагато тривожніша, ніж будь-яка короста.Дослідження показує, що вірус простого герпесу (HSV-1) може інфікувати мозок і нервову систему, де він пов'язаний з викликом хвороби Альцгеймера, можливо, навіть подвоюючи ризик деменції.Для вірусу, який мучить мільярди, важливо дізнатися більше про те, як працює інфекція HSV-1, і вчені тільки що виявили нову частину головоломки.У дослідженні в PLOS Pathogens вчені виявили, що HSV-1 може фактично перепрограмувати імунні клітини, звані мікроглією в мозку, і ці ефекти можуть допомогти пояснити, як вірус сприяє запаленню, яке спостерігається при захворюваннях когнітивного зниження.Мікроглія - це спеціалізовані імунні клітини, які постійно контролюють і підтримують мозок, виявляючи загрози, очищаючи мертві клітини та пошкоджені тканини, а також обрізаючи нейронні зв'язки – але в присутності вірусу герпесу їх здатність виконувати здорове обслуговування мозку, здається, під загрозою."Коли HSV-1 потрапляє в мозок, ці клітини переходять в режим надзвичайної оборони," говорить нейробіолог Крісті Німейер з Університету Колорадо Аншутц."Хоча це допомагає боротися з вірусом, це також може знизити їх здатність виконувати повсякденні функції, навіть після того, як вірус зникне."У експериментах вчені інфікували мишей HSV-1, а потім через шість днів досліджували їх мозок, використовуючи генетичний аналіз та методи візуалізації, щоб вивчити імунні реакції тварин і картографувати, де був присутній вірус.Результати показали, що вірус був обмежений окремими ділянками в стовбурі мозку, а не поширювався по всьому мозку, і маркери активації мікроглії були вищими в регіонах мозку, де був виявлений вірус.Більше того, активовані мікроглії показали значно підвищене сигналізування інтерферону, при якому імунні клітини вивільняють білки як хімічні сигнали для інших сусідніх клітин.У порівнянні з тваринами, яким було проведено імітаційне лікування, частка мікроглій, чутливих до інтерферону, була більш ніж у 30 разів вищою у мишей, інфікованих HSV-1, що свідчить про те, що система попередження могла перейти в режим надмірної активності.Але це ще не все. Уражені клітини також показали знижену експресію генів, пов'язаних з нормальним обслуговуванням мозку, моніторингом і комунікацією, що свідчить про "перерозподіл ідентичностей мікроглії", що може мати потенційно негативні наслідки для здоров'я мозку."В цілому, пригнічення цих факторів може порушити фагоцитоз мікроглій, очищення нейротоксичних факторів і сприяти агрегації білків, що підвищує ризик нейродегенеративних захворювань після інфекції HSV-1," пояснюють дослідники у своїй статті."Що робить ці результати особливо цікавими, так це те, що вірус не просто викликає запалення," говорить Німейер."Він змінює молекулярні програми, які контролюють, як функціонують ці імунні клітини. Важливе питання полягає в тому, чи ці зміни зберігаються після інфекції."Поки що у нас немає відповіді на це питання.Те, що ми маємо, - це докази – якщо тільки в моделі тварин – що HSV-1, здається, перевищує нормальну функцію мікроглії таким чином, що як сприяє запаленню як першій лінії відповіді на вірус, так і порушує здатність імунних клітин піклуватися про мозок."Зниження цих шляхів свідчить про те, що інфекція HSV-1 зміщує мікроглію від їхніх гомеостатичних функцій обслуговування до високоспеціалізованого антивірусного стану," пояснюють дослідники."Втрата цих гомеостатичних програм була зафіксована в багатьох неврологічних розладах, включаючи хворобу Альцгеймера та розсіяний склероз, що підвищує ймовірність того, що вірусна інфекція може ініціювати переходи стану мікроглії, які нагадують ті, що спостерігаються при нейродегенеративних захворюваннях."Варто ще раз підкреслити, що поки що ми лише спостерігали цю імунну реакцію у невеликій кількості мишей, і тварини були евтаназовані в рамках експерименту, тому у нас немає доказів того, що вони могли б розвинути нейродегенерацію.Але якщо ті ж імунні реакції відбуваються у людей, інфікованих HSV-1, можливо, ми виявили критичний шлях, який сприяє когнітивному зниженню."Враховуючи зростаючі докази, що пов'язують HSV-1 з довгостроковими нейрозапальними фенотипами та патологією хвороби Альцгеймера, критично важливо дослідити тривалість цих переходів стану мікроглії," підсумовують дослідники."Наші результати надають механізм, що пов'язує гостру вірусну інфекцію з довгостроковим нейрозапаленням, яке може передувати неврологічним захворюванням."Цікавий фактВірус герпесу може залишатися в організмі в неактивному стані, і в певних умовах він може знову активуватися, викликаючи симптоми.

Життя схоже на експедицію в глибини океану: ніколи не знаєш, що знайдеш.Цього року вчені з норвезького уряду виявили справжню несподіванку в арктичному безодні – зуби, кістки та інше.Дослідницька команда керувала дистанційно керованим апаратом (ROV) по дну океану, коли раптом помітила аномалію вдалині.Ландшафт був практично однорідним, і все ж, у кутку ока ROV, з'явилася іскра цікавості.Це була щільна купа трубчастих червів, їхні довгі, тонкі тіла піднімалися над дном океану, як маленькі волоски.Коли ROV взяв зразок, темна чорна хмара на мить закрила його вид.Коли вона зникла, дослідники побачили багатий біотоп, розкиданий серед кісток і зубів.Здавалося, це була підводна могила.Чорні хмари часто виникають там, де багато органічного матеріалу, захованого в морських осадках. Вони є ознакою бактеріального зростання та інтенсивного споживання кисню.ROV заховав зразок з дивного місця у своєму ящику і повернувся на поверхню.«Запах не був таким вже поганим, але ми використовували газові маски на всякий випадок», – йдеться в щоденнику експедиції наукової команди, опублікованому в травні.«Ми справді відчували себе справжніми археологами – як Індіана Джонс глибокого моря!»Невдовзі стало очевидно, з чим вони мають справу.Дослідники випадково виявили могилу кита.«Ці спостереження служать потужним нагадуванням про те, що навіть на перший погляд непримітні глибоководні ландшафти можуть час від часу приховувати надзвичайні події, такі як падіння китів», – написала команда для MAREANO, національної програми картографування морського дна Норвегії.Це також є хорошим нагадуванням про те, що може бути під загрозою через майбутнє видобування на дні океану.Дно океану багате мінеральними ресурсами, але також і життям.Деякі морські вчені стурбовані тим, що видобуток у глибоких водах може порушити цінні середовища, про які ми ще так мало знаємо.Падіння китів відбувається, коли кит «падає» після своєї смерті, забезпечуючи життя дну океану, як оаза в пустелі.Коли м'ясо та кістки ссавця розкладаються, вони живлять місцеву екосистему, підвищуючи різноманітність видів і слугуючи важливим «перехрестям» для деяких видів.Падіння китів також допомагають захоплювати вуглець і циклізувати сірку, азот і фосфор.Вони є важливими для екосистем глибокого моря, і їх видобуток може бути ризикованим для місцевих середовищ.Скелет кита не завжди очевидний.Недавнє виявлення в Арктиці є доказом цього. Кістки китів іноді занурюються під осад і стають набагато важчими для виявлення.Це може зробити їх вразливими до майбутніх інтересів у видобутку.Під час експедиції 2017 року біля узбережжя Австралії, наприклад, природне падіння кита було виявлено на глибині приблизно 1000 метрів.Якщо майбутні дослідження не будуть обережними, вони можуть знищити деякі з найважливіших джерел їжі глибокого океану.«Ці рідкісні надходження органічної речовини підтримують високо спеціалізовані та часто тимчасові спільноти, чия дисперсія, розподіл, екологічні ролі та зв'язки в глибокому океані залишаються в значній мірі невивченими», – пояснила команда з норвезького MAREANO.Цікавий фактПадіння китів можуть підтримувати життя в глибоководних екосистемах на багато років, забезпечуючи їжею численні види морських істот.

Викопні свідчать про те, що наші предки Homo erectus були першими гомінінами, які почали адаптуватися до життя на землі, з'явившись з довшими ногами та коротшими руками (назва перекладається як 'прямостоячий людина').Тому важливо, щоб антропологи могли правильно датувати цей вид. Новий аналіз викопних, проведений міжнародною командою дослідників, опублікований у Annals of Human Biology, відсуває появу цих протолюдей на близько 200 000 років назад.Уявіть, що археологи далекого майбутнього знаходять перший iPhone і виявляють, що його не винайшли в 2007 році, як вважалося раніше, а він з'явився в епоху неандертальців та шершака мамонтів. Ось про який часовий масштаб йдеться.Це відкриття походить з кар'єру Drimolen Main поблизу Йоганнесбурга в Південній Африці, який є надзвичайно важливим місцем для ранніх людей, відомим як 'колиска людства'. Більше того, дослідження включає додаткові знахідки для більш віддаленого давнього родича людей."Ця стаття публікує новий викопний, що належить Homo erectus, DNH 127, що підтверджує, що цей вид вперше з'явився в південній Африці 2 мільйони років тому," говорить археолог Джессе Мартін з Університету Ла Троба в Австралії.Коригований графік не є абсолютно новим, оскільки фрагмент черепа, позначений як DNH 134, вже був датований на той же період. Однак DNH 134 належав молодій дитині, що ускладнювало порівняння з дорослими.Дослідники знайшли понад 100 викопних фрагментів на сайті кар'єру Drimolen Main. (Martin et al., Ann. Hum. Biol., 2026)Усього в цьому останньому дослідженні було проаналізовано 18 викопних, фізичні характеристики яких використовувалися для ідентифікації кожного виду, а геологічні методи, включаючи радіоактивне датування, використовувалися для визначення віку викопних.Окрім єдиного викопного DNH 127 для H. erectus, команда також пов'язала 14 викопних з іншим гомініним, Paranthropus robustus. Цей давній родич є далі від нас на родовому дереві і мав важкі щелепи та великі зуби для обробки їжі, яка була жорсткою та важкою.В той час, коли H. erectus еволюціонував, збільшуючи розмір мозку та зменшуючи зуби, зуби P. robustus ставали більшими, а їх жувальні м'язи ставали сильнішими (що показано формами щелеп).Врешті-решт, саме лінія H. erectus вижила."Ці два людські види ділили одне й те саме середовище і обидва збереглися в печері Drimolen," говорить Мартін."Хоча ми знаємо, що Homo erectus і лінія, що веде до нас, врешті-решт були успішними, 2 мільйони років тому P. robustus перевершував Homo erectus в Drimolen більше ніж у 10 разів."Знахідки P. robustus підтверджують ідею, що вид еволюціонував з часом. Інші викопні з того ж виду, знайдені в інших місцях, свідчили про більших, сильніших гомінідів, що є ознакою змін у виді.Загалом, нові викопні P. robustus виявили деякі характеристики в структурі щелепи, які раніше не спостерігалися, а також кілька областей варіації."Велика кількість викопних з Drimolen, деякі з яких опубліковані в цій статті, дозволяє отримати безпрецедентний погляд на мікроеволюційні зміни, які формували предків людей," говорить Мартін.Фрагмент DNH 127 з різних кутів. (Martin et al., Ann. Hum. Biol., 2026)Ми вже знали, що давня людська родовід є складною, з кількома видами, що перекриваються в різних місцях, а не слідують один за одним. Це останнє дослідження додає деяку ясність для двох видів у регіоні Drimolen.Варто пам'ятати, що викопні тут є відносно невеликими фрагментами, і подальші дослідження знадобляться, щоб підтвердити наявність H. erectus та P. robustus так далеко в часі. Доброю новиною є те, що на цьому сайті є багато знайдених викопних, і, ймовірно, ще більше буде викопано.Можливо, тут ще багато чого знайдеться, щоб допомогти зрозуміти, чому еволюційна лінія P. robustus врешті-решт вимерла, а врешті-решт H. erectus ймовірно призвела до сучасних людей."Протягом цього періоду наші предки [H. erectus] виглядали як зовнішній шанс на виживання," говорить Мартін.Дослідження було опубліковано в Annals of Human Biology.Цікавий фактВикопні з Drimolen є частиною великої колекції, яка допомагає вивчити еволюцію людства, і це місце вважається одним з найважливіших для розуміння наших предків.

Наші мозки залежать від постійного постачання кисню, і проблеми можуть виникати, коли клітини не можуть правильно використовувати кисень, що до них надходить.Вчені, які досліджують, що відбувається, коли цей баланс порушується, протестували несподіваний підхід на мишах з симптомами, схожими на хворобу Паркінсона: зменшення доставки кисню до їхніх тканин.Миші, яким давали експериментальну комбінацію ліків, стали швидшими при спуску з стовпа і могли довше триматися за кришку клітки. Лікування почалося після того, як у них вже з'явилися проблеми з рухом.Дослідники називають свій підхід "гіпоксія в таблетці", оскільки він відтворює деякі ефекти дихання повітрям з низьким вмістом кисню.Хвороба Паркінсона пошкоджує клітини мозку, які виробляють дофамін, хімічну речовину, що допомагає регулювати рух. Хвороба також пов'язана з накопиченням білка під назвою альфа-синуклеїн.Пошкодження, пов'язане з цим білком, може порушити роботу маленьких енергетичних структур всередині клітин, званих мітохондріями. Ці структури використовують кисень для генерації енергії."Наша поточна робоча гіпотеза полягає в тому, що коли є дисфункція мітохондрій, кисень не споживається належним чином, і це призводить до невідповідності кисню, тобто доставка кисню перевищує його використання," - сказав лікар і вчений Гарвардської медичної школи Вамсі К. Мутха.Зменшуючи доставку кисню, команда прагне обмежити цю невідповідність і пов'язані з нею пошкодження.У 2025 році дослідники показали, що миші з симптомами, схожими на хворобу Паркінсона, отримали користь від постійного дихання повітрям з 11 відсотками кисню. Звичайне повітря містить близько 21 відсотка. У новому дослідженні вони перевірили, чи можуть ліки досягти подібних ефектів.Гонг Ван і колеги використали два сполуки, які доповнюють одна одну. Перша, GBT601, зменшує вивільнення кисню з крові в тканини. Оскільки організм може компенсувати це, виробляючи більше червоних кров'яних клітин, друга сполука, PT2399, обмежує цю реакцію.Для експерименту вчені ін'єктували фібрили альфа-синуклеїну в мозок мишей, щоб викликати накопичення білка і труднощі з рухом. Через шість тижнів, коли проблеми з рухом вже розвинулися, вони почали щодня давати ліки перорально.Протягом наступних шести тижнів лікувані тварини покращили свої результати в тестах на спуск з стовпа і тримання за клітку, тоді як миші, яким давали лише ін'єкцію рідини без білкового розчину, продовжували погіршуватися. Комбінація також зменшила надлишок кисню в мозку і знизила маркер жирового пошкодження в мозковій тканині, але не покращила показники поведінки, схожі на тривогу.Мутха зазначив, що покращення з використанням або вдиханням низького кисню, або підходу з ліками можуть початися вже через один-два тижні після початку лікування.Краще рух не свідчить про те, що нервові клітини були відновлені. Мутха пояснив, що в експерименті 2025 року миші вже мали проблеми з рухом, коли почалося затримане лікування, але ще не було виявлено втрати нервових клітин. Миші відновили свої рухові здібності і уникнули подальшої втрати нервових клітин, хоча накопичення альфа-синуклеїну залишалося незмінним.Нове дослідження не повідомляло про кількість дофамінергічних нейронів у основній статті, тому не встановлює, чи комбінація захищає ці клітини.Команда також спробувала цю комбінацію в двох інших моделях захворювання. У мишей, які моделювали синдром Лея, рідкісне захворювання, що впливає на виробництво енергії в клітинах, комбінація продовжила середню тривалість життя з 62 до 158 днів. У моделі Фрідрейха, яка впливає на рух і координацію, вона зупинила подальше погіршення без відновлення існуючих труднощів.Після шести тижнів лікування у контрольних мишей дослідники не виявили збільшення показників серця, пов'язаних з легеневою гіпертензією, ризиком тривалого низького кисню."Гіпоксія може бути небезпечною, тому важливим викликом є можливість досягти терапії гіпоксією, яка є безпечною та ефективною," - застеріг Мутха."Вся наша робота на сьогоднішній день є доклінічною, на моделях мишей, і потрібно ще багато роботи, перш ніж перенести цю концепцію на людей."Дослідження було опубліковано в PNAS.Цікавий фактДослідження показали, що зменшення вмісту кисню в повітрі може мати позитивний вплив на рухові функції у мишей з симптомами хвороби Паркінсона.

Дата-центри потребують води для охолодження та функціонування, і багато з них споживають її стільки ж, скільки місто з 50 000 жителів. Оскільки велика частина охолодження відбувається через випаровування, зазвичай віддається перевага прісній воді.Це піднімає серйозні питання щодо екологічного впливу хмарних обчислень, які ми використовуємо для запуску запитів штучного інтелекту, зберігання фотографій і відео, потокового музичного контенту та інших послуг. Дослідники намагаються зрозуміти, який вплив на використання води насправді має ця діяльність.У новому дослідженні, опублікованому в Environmental Science & Technology, команда дослідників з Інституту Карнегі в США картографувала розташування 9 347 визнаних дата-центрів у всьому світі.При аналізі місцевих водних умов усіх цих об'єктів команда виявила, що близько 25% дата-центрів знаходяться в районах, де спостерігається нестача води принаймні один місяць на рік – це коли попит на воду перевищує пропозицію.2,315 з 9,347 дата-центрів знаходяться в зонах нестачі води. (Rosa et al., Environ. Sci. Technol., 2026)На основі кліматичних моделей та підвищення середньої глобальної температури на 3 °C (5.4 °F) з рівня 1900 року, кількість місць з нестачею води для дата-центрів може зрости до 33% протягом наступних 10 років.Ці об'єкти не розташовані в пустих ландшафтах. Вони знаходяться на водних ресурсах міст і сільського господарства.Хоча електрику можна передавати на великі відстані через електромережі, те ж саме не можна сказати про воду. Вона зазвичай повинна бути отримана локально, що означає, що місцеві умови на об'єктах, обраних для дата-центрів, дійсно мають значення.Вода зазвичай береться з озер, річок і водоносних горизонтів, які можуть варіюватися в залежності від сезону.Енергетичний слід дата-центрів був детально кількісно оцінений, оскільки електрика вимірюється та звітується. Натомість нестача води вимірюється локально, непослідовно і часто взагалі не вимірюється.Дослідники зазначають, що інформація про використання води в дата-центрах залишається обмеженою – великі технологічні компанії неохоче діляться точними даними про попит, який ці об'єкти чинять на наші природні ресурси.Більш відповідальна звітність безумовно допоможе, що може вимагати втручання регуляторів і урядів.Дослідники також вказують на зусилля використовувати стічні води та оброблену морську воду замість прісної, а також на покращення управління теплом у дата-центрах. Ясно одне: зміни необхідні, перш ніж проблема з використанням води в дата-центрах погіршиться.Цікавий фактДослідження показало, що 41% глобальних дата-центрів безпосередньо конкурують з містами та муніципалітетами за їх водні ресурси.

Ожиріння асоціюється з багатьма серйозними проблемами зі здоров'ям, підвищуючи ризик серцевих захворювань, кількох видів раку та загальної смертності.Але є одна область тіла, де вплив ожиріння виявився складнішим для розуміння: мозок.У дослідженні, опублікованому в Neurology Open Access, вчені виявили нові дані про те, що ожиріння може робити з мозком, виявивши збільшений обсяг аномалій у білий речовині мозку у людей з ожирінням.Ці результати також важливі, оскільки вони використовують нові рекомендації для оцінки ожиріння у пацієнтів, що може прояснити деякі непорозуміння, які існували в дослідженнях раніше.Хоча багато наукових доказів пов'язують ожиріння з тривожними наслідками для здоров'я, такими як прискорене старіння мозку та зменшення обсягу мозку, деякі дослідження вказують на те, що ожиріння може навіть допомогти захистити від деменції.Вчені виявили, що люди, які протягом десятиліть мали клінічне ожиріння, мали гірше здоров'я мозку в середньому віці.Дослідження показало, що учасники, які більше часу провели з клінічним ожирінням, мали більший обсяг аномалій у мозку, відомих як гіперінтенсивності білої речовини (WMHs).Гіперінтенсивності білої речовини – це яскраві області, які видно на МРТ-скануваннях, що є маркером пошкодження кровоносних судин та інших змін у структурі білої речовини, які пов'язані зі зниженням когнітивних функцій.З 190 учасників 133 (70 відсотків) мали клінічне ожиріння в якийсь момент свого життя, причому частка клінічного ожиріння зростала з віком.Дослідження підкреслює важливість ранньої профілактики та втручання для зменшення довгострокових ушкоджень мозку.Цікавий фактДослідження показало, що ожиріння може впливати на здоров'я мозку, але також вказує на важливість розуміння метаболічних наслідків надмірної ваги.

У ніч із суботи на неділю, 25 жовтня, стрілки годинників в Україні відкочуються на годину назад. І якщо ви вже потерли руки: “Нарешті висплюся”, - є новина. Ця “зайва” година сну - не подарунок, а найпідступніша пастка переведення часу. Чимало людей у понеділок почуваються розбитими не через недосип, а саме через пересип і зсув графіка. І триває це не один день. Про це пише Pixelinform. Що насправді відбувається з організмом - це називають соціальним джетлагом. Усередині голови є біологічний годинник - скупчення нейронів у гіпоталамусі, яке зветься супрахіазматичним ядром. Він керує виробленням мелатоніну - гормону сну, який виділяється за темряви, - і кортизолу, що допомагає прокинутися. Цей годинник налаштований на світловий день і не знає, що ви вирішили перевести стрілки. Коли час зсувається на годину, внутрішній розклад і зовнішній розходяться, як дві стрілки на різних циферблатах. Чому зайва година сну завдає більше клопоту, ніж недосип Здавалося б, логіка проста: спати довше - краще. На практиці все навпаки. Якщо ви зазвичай лягаєте об 23:00 і прокидаєтесь о 7:00, то в неділю, за новим часом, ваші біологічні 7:00 - це вже 8:00 на годиннику. Тіло прокидається за внутрішнім графіком, а ви дивитесь на циферблат і розумієте, що проспали “зайве”. Наступного вечора організм ще не хоче спати: для нього зараз на годину раніше, ніж звично. І ось тут починається неприємне. Увечері в неділю ви довго крутитесь у ліжку, засинаєте пізніше, а в понеділок дзвінок будильника звучить наче знущання. Ви не виспались, кава не рятує, а до обіду хочеться прилягти. Далі - вечірня втома, раннє засинання, і графік ще кілька днів хитається, як човен на хвилях. У багатьох цей розхитаний стан розтягується на 3-5 днів. Хто в зоні найбільшого ризику Найчутливіші до зсуву часу - “жайворонки”, які звикли рано вставати: для них нова година сну б’є по вечірньому засинанню найсильніше. Також люди з нерегулярним графіком, ті, хто працює позмінно, підлітки (їхній циркадний ритм і без того зсунутий уперед) і всі, хто й так живе з хронічним недосипом. Для останніх “зайва” година - це не бонус, а ще один збій у системі, яка й без того ледве тримається. Цікавий нюанс: сам по собі перехід на зимовий час вважається фізіологічно “легшим”, ніж на літній, бо восени ми ніби отримуємо годину. Але саме осінній перехід часто б’є по самопочуттю сильніше - через те, що людина розслабляється і дозволяє собі “відіспатися”, збиваючи режим. Весняний перехід хоч і болючий, але люди ставляться до нього уважніше. Що зробити за 5 хвилин, щоб не зірвати тиждень Ось короткий алгоритм, який реально працює: У суботу ввечері ляжте спати на 20-30 хвилин пізніше, ніж зазвичай, - так ви трохи “підтягнете” внутрішній годинник до нового часу. У неділю не спіть довше, ніж на 30-40 хвилин від звичного - не віддавайте “зайвій” годині шансів розхитати режим. У неділю вдень - 15-20 хвилин на свіжому повітрі при денному світлі: саме воно “перезавантажує” циркадний ритм найефективніше. Увечері в неділю приглушіть верхнє світло за годину до сну та приберіть телефон - синє світло екрана гальмує мелатонін. У понеділок не пийте каву після 14:00 - кофеїн живе в організмі 5-6 годин і заважатиме заснути ввечері. А що з переведенням годинника в Україні надалі Окремий нюанс, який варто тримати в голові: в Україні вже ухвалили закон, який передбачає скасування сезонного переведення часу - тобто зимовий час мав би стати постійним. Однак він набирає чинності не одразу, тож найближчий перехід 25 жовтня відбувається за звичною процедурою. Іншими словами, цього разу стрілки переводимо, а от чи востаннє - питання відкрите. Тож ставитися до переведення як до “останнього разу” не варто. Найпростіший спосіб пережити 25 жовтня без втрат - не сприймати зайву годину як премію. Це радше позика, яку тіло потім вимагатиме назад із відсотками. Краще віддати її світлу, прогулянці й стабільному режиму, ніж проспати в неділю до обіду. А як у вас зазвичай минає понеділок після переведення годинника - бадьоро чи з кавою в обох руках? Переведення годинника 25 жовтня: чому зайва година сну зіб’є тиждень читайте на сайті Pixel.inform.

Щоб зрозуміти, як наші узбережжя витримують екстремальні умови, потрібні надзвичайні наукові експерименти.Вчені з Нідерландів підняли планку, продемонструвавши фізичну силу солончака під час масивних штормових хвиль.Інженер водних ресурсів Пім Віллемсен та його колеги викопали 306 квадратних метрів справжнього солончака з узбережжя Вадденського моря і пересадили його у найбільшу хвильову машину світу, Delta Flume.Потім вони піддавали «солончак» безжальним штормовим хвилям протягом 21 години.«Ми обрали цей досить незвичайний метод, тому що умови, які ми хотіли протестувати, і для яких спроектовані дамби в Нідерландах, просто не відбуваються в природі [часто]», - розповів Віллемсен.«Дамби спроектовані для витримування шторму, який статистично відбувається раз на тисячі років. Ми не можемо чекати, поки це станеться в природі, тому ми мали принести солончак до шторму».Результати опубліковані сьогодні в Nature.Налаштування цього грандіозного експерименту було нелегким завданням.Дослідники доклали великих зусиль, щоб забезпечити, щоб блоки солончака були в більш-менш однаковому стані, коли вони досягли хвильової машини.Блоки були викопані з природного резервуару Peazemerlannen у вересні та жовтні 2023 року. Кожен блок важив від 3000 до 6000 кілограмів, включаючи 0,4 до 0,7 метра глибини ґрунту, а також рослинність, що в ньому росте.Команда транспортувала ці блоки в закритому вантажівці, щоб запобігти їх розриву вітром під час ~250-кілометрової подорожі до Delta Flume в Делфті.Все це підкреслює, наскільки серйозно Нідерланди ставляться до контролю за повенями.З чвертю країни нижче рівня моря, Нідерланди завжди піддаються ризику затоплення, особливо під час штормових хвиль. Багато з цього ризику зменшується завдяки системі дамб, морських стін і гребель, відомих як Delta Works.Ці «сірі» заходи захисту від повеней працювали відносно добре протягом історії, але обставини змінюються.Люди продовжують спалювати викопне паливо, викидаючи парникові гази в атмосферу. Ці гази затримують величезні обсяги тепла, що суттєво змінює кліматичні системи Землі.Стає спекотніше, вітряніше і штормовіше. Штормові хвилі підвищують рівень води набагато вище, ніж більшість інфраструктури спроектована, і очікується, що це погіршиться в наступні десятиліття.«Жорсткі інженерні структури є статичними і не адаптуються до змінюваного середовища», - пише Віллемсен та його команда.Солончаки, з іншого боку, є трохи більш гнучкими, як демонструє експеримент Delta Flume. Вони мають потенціал розсіювати енергію хвиль, перш ніж вона досягне побудованого середовища – якщо ми збережемо їх у цілості.«Солончак у флюмі піддавався зростаючим висотам хвиль від 0,75 метра до 2 метрів», - розповів Віллемсен.«В залежності від місця розташування та місцевих умов, це рівні води та потенційні умови хвиль, які відбуваються раз на сто до тисячі років».Віллемсен очікував, що солончак допоможе поглинути частину енергії хвиль.Проте він був здивований, що після 21 години постійного удару хвиль, солончак втратив лише 7 міліметрів осаду.Після першого циклу хвиль 33 відсотки надземної біомаси рослинності було втрачено, а пошкодження зростало в міру прогресування впливу хвиль.Після 21 години залишалося близько 20-25 відсотків початкової надземної біомаси. Довжина стебел зменшилася на 47 відсотків.Рослинність зазнає пошкоджень, але на відміну від бетонної дамби, вона може відновитися після шторму.«Це показує, що рослинність може сприяти зменшенню хвиль за широкого спектра умов», - сказав Віллемсен.«Солончак навіть сильніший, ніж ми очікували».Але є межі того, що ми можемо від них очікувати.Солончак був найефективнішим у системах з низькою енергією, з хвилями до 1 метра, зменшуючи енергію хвиль до 50 відсотків. У системах з високою енергією, з висотою хвиль понад 1 метр, зменшення не перевищувало 10 відсотків.У Нідерландах відновлення та збереження солончака можуть використовуватися разом з дамбами і навіть допомогти зекономити кошти, зменшуючи потребу в перебудові або підвищенні побудованої інфраструктури для захисту від повеней.«Глобально це показує, що існує великий потенціал включення солончака з його рослинністю в схеми захисту узбережжя як гібридний захист узбережжя, де дамби та морські стіни поєднуються з екосистемою узбережжя», - сказав Віллемсен.