Існує чимало доказів того, що вживання більшої кількості м'яса, особливо червоного та обробленого, підвищує ризик раку. Проте не всі дослідження підтверджують цю асоціацію, і вчені прагнуть отримати більше ясності, особливо щодо конкретних типів раку.Нове дослідження, опубліковане в International Journal of Cancer, проведене міжнародною командою дослідників, детально вивчає зв'язок між споживанням м'яса та раком шлунка (гастричним) і стравоходу, зокрема аденокарциномами – раком, що починається в залозистих клітинах.Випадки аденокарциноми стравоходу, зокрема, зростають останніми роками, і рак стравоходу загалом тепер є 11-м найпоширенішим раком у світі. Гастричні раки ще більш поширені, займаючи 5-те місце в таблиці.Команда проаналізувала дані 450 112 людей, які брали участь у тривалому дослідженні здоров'я, що включало деталі про дієту та випадки раку. Учасників спостерігали в середньому 14,1 року, і з'явилися чіткі кореляції, а також деякі несподівані результати."Вищий рівень споживання обробленого м'яса був пов'язаний з підвищеним ризиком гастричного раку, особливо гастричного раку кишечника, та аденокарциноми стравоходу," – пишуть дослідники у своїй публікації.Дослідники порівняли випадки раку з споживанням м'яса. (Bonet et al., Int. J. Cancer, 2026)"Це дослідження додає нові докази для профілактики гастричного та стравоходного раку, пов'язаного зі споживанням м'яса."Додаткові 30 грамів обробленого м'яса на день були пов'язані з 9-відсотковим підвищенням ризику гастричного раку та 13-відсотковим підвищенням ризику аденокарциноми стравоходу, підрахували дослідники.Однак дослідження також окремо проаналізувало необроблене червоне м'ясо та необроблене біле м'ясо, і це дало цікаві результати. По-перше, не було виявлено значного зв'язку між необробленим червоним м'ясом і цими конкретними типами раку.По-друге, 20-грамове щоденне збільшення споживання білого м'яса було пов'язане з 20-відсотковим підвищенням ризику раку в нижній та середній частинах шлунка у жінок – у чоловіків такого зв'язку не виявлено.Можливо, тут грають роль кілька факторів, вважають дослідники, включаючи канцерогенні ефекти хімічних речовин, що утворюються під час приготування, та побічні продукти розщеплення білків (якими багате біле м'ясо). Проте це дослідження було зосереджене на виявленні асоціацій, а не на їх поясненні."Хоча біле м'ясо часто вважається більш здоровим у порівнянні з червоним або обробленим м'ясом, потенційний ризик підвищення раку через метаболізм білків, зміни мікробіоти та методи приготування потребує подальшого вивчення," – пишуть дослідники.Існує багато інших потенційних шляхів від обробленого м'яса до раку, які ми знаємо, що робить це менш дивним результатом дослідження. Хімічні речовини, що утворюються внаслідок вживання червоного м'яса, можуть пошкоджувати ДНК і підвищувати окислювальний стрес на клітини, що, в свою чергу, збільшує шанси на розвиток раку."Для обробленого м'яса методи обробки та зберігання також є важливими факторами, які можуть підвищити ризик гастричного та аденокарциноми стравоходу," – пишуть дослідники."У цьому контексті споживання обробленого м'яса сприяє вищому споживанню солі, що, як було показано, дратує шлункову слизову оболонку і викликає значні пошкодження та запалення шлунка."Хоча тривалий період спостереження та велика кількість учасників є ключовими перевагами, це дослідження саме по собі не може довести причинно-наслідковий зв'язок. Звички споживання м'яса перевірялися лише один раз, на початку, і тому могли змінитися протягом наступних років.Незважаючи на обмеження, проте, і враховуючи все, що ми знаємо з попередніх досліджень, справа проти обробленого м'яса лише зміцнюється. Для авторів дослідження тепер зрозуміло, що зайва сосиска або шматок бекону можуть не варто вашого здоров'я.Дослідження було опубліковане в International Journal of Cancer.Цікавий фактВживання обробленого м'яса може підвищити ризик розвитку раку шлунка на 9% з кожними 30 грамами, що споживаються щодня.

Коли бажання бачити людей раптово зникає, а спілкування, яке раніше давалося легко, починає виснажувати, багато хто робить простий висновок: “напевно, я завжди був інтровертом, просто раніше цього не усвідомлював”. Проблема в тому, що справжня інтроверсія і виснаження від перевтоми, це два зовсім різні стани з різними причинами, і сплутавши їх, людина ризикує так і не знайти реальну причину того, що з нею відбувається, пише Pixelinform. Різниця між рисою характеру і тимчасовим станом Інтроверсія, це стійка риса особистості, яка проявляється стабільно протягом усього життя незалежно від обставин: людина з дитинства помітно краще почувається на самоті чи в маленькому колі, ніж у великих компаніях, і це не змінюється залежно від того, чи був у неї важкий тиждень. Виснаження від перевтоми, навпаки, це тимчасовий стан, спричинений виснаженням ресурсів організму, і саме тому їх легко переплутати: обидва стани виглядають ззовні дуже схоже, як небажання спілкуватися, хоча причини й рішення в них абсолютно різні. Ознака перша: це з’явилося нещодавно, а не було завжди Якщо людина, яка раніше залюбки ходила в гості, любила гучні компанії чи спонтанні зустрічі, раптом протягом кількох місяців чи навіть тижнів втратила до цього будь-який інтерес, це радше свідчить про зміну стану, ніж про риси характеру. Справжня інтроверсія не з’являється раптово в дорослому віці, вона простежується ретроспективно ще з дитинства чи підліткового віку. Ознака друга: немає бажання навіть до улюблених самотніх занять Справжні інтроверти зазвичай залюбки проводять час наодинці за читанням, хобі чи іншими тихими заняттями, які їх наповнюють, вони уникають саме великих компаній, а не будь-якої активності взагалі. Якщо ж людині не хочеться нічого, включно з тими справами, які раніше приносили задоволення на самоті, це більше нагадує загальне виснаження чи навіть ознаки, що виходять за межі звичайної втоми, ніж класичну інтроверсію. Ознака третя: до цього долучаються фізичні симптоми виснаження Інтроверсія сама собою не супроводжується головним болем, розбитістю, труднощами із концентрацією уваги чи порушеннями сну. Якщо небажання спілкуватися йде в комплекті з подібними фізичними симптомами, це значно більше схоже на перевтому чи вигорання, ніж на стабільну особливість характеру, яка існує окремо від фізичного стану організму. Ознака четверта: дратівливість зачіпає навіть близьких людей Інтроверти зазвичай цілком нормально почуваються в спілкуванні віч-на-віч із близькими людьми, їх виснажують саме великі групи чи поверхневі світські розмови, а не будь-яка взаємодія загалом. Якщо ж дратівливість і небажання спілкуватися поширюються навіть на найближчих людей, з якими раніше було легко й приємно, це радше ознака загального виснаження, ніж особливість темпераменту. Ознака п’ята: усе минає після справжнього відпочинку Це, мабуть, найточніший спосіб перевірити свою здогадку. Якщо після повноцінної відпустки, кількох спокійних вихідних чи просто періоду зі значно меншим навантаженням бажання бачити людей поступово повертається, а спілкування знову починає приносити задоволення, це підтверджує, що причиною була саме тимчасова перевтома. Справжня інтроверсія нікуди не зникає після відпочинку, оскільки вона не є станом виснаження, який можна просто відновити. Поширені запитання про різницю між інтроверсією і втомою Чи може справжній інтроверт теж вигоріти Так, і досить часто. Інтроверсія й вигорання не виключають одне одного: людина цілком може бути інтровертом за характером і водночас додатково вигоріти на тлі стресу чи перевантаження. Ключова ознака саме вигорання в такому разі, це не сам факт небажання спілкуватися, а те, що воно з’явилося нещодавно й супроводжується описаними вище симптомами, навіть якщо базово людина завжди була більш замкненою. Що робити, якщо ознаки більше схожі саме на втому Найкраще свідомо зменшити навантаження там, де це можливо, і дати собі час на справжній відпочинок, а не просто чекати, поки стане легше саме по собі серед звичного темпу життя. Якщо за кілька тижнів реального відпочинку стан помітно не покращується, це вже привід задуматися, чи не йдеться про щось більше, ніж проста втома. Як зрозуміти, що це вже не просто втома, а щось серйозніше Якщо небажання спілкуватися й загальна втрата інтересу до життя тривають тижнями попри відпочинок, супроводжуються стійко пригніченим настроєм чи втратою інтересу навіть до улюблених самотніх занять, варто звернутися до фахівця, а не намагатися пояснити це собі самостійно рисами характеру чи звичайною втомою. Ви не інтроверт: 5 ознак, що плутають із втомою читайте на сайті Pixel.inform.

Найпоширеніша реакція на затхлий запах у шафі, це повісити туди ароматичний саше чи побризкати освіжувачем повітря. На кілька днів справді стає краще, а потім запах повертається знову, і людина вирішує, що просто потрібен аромат посильніше. Насправді проблема в тому, що аромат маскує запах, але жодним чином не усуває його справжню причину, пише Pixelinform. Звідки насправді береться запах сирості Затхлий запах у шафі, це майже завжди ознака діяльності мікроскопічних грибків, цвілі чи плісняви, а не просто “застояне повітря” саме по собі. Для росту цим мікроорганізмам потрібні вологість і відсутність руху повітря, і саме такі умови шафа створює природним чином набагато краще, ніж звичайна кімната. Головна причина, це відсутність руху повітря Кімнату регулярно провітрюють, відчиняючи вікна, тоді як шафу відчиняють хіба щоб дістати чи покласти річ, і на цьому доступ повітря всередину закінчується. Будь-яка волога, яка потрапила туди, звідки б вона не взялася, просто не має куди випаровуватися й накопичується місяцями, поступово створюючи ідеальне середовище для розвитку грибка на дереві полиць, шпалерах чи навіть на самому одязі. Друга причина: зовнішня стіна шафи чи недосушені речі всередині Якщо задня стінка шафи прилягає до зовнішньої стіни будинку, ця ділянка часто холодніша за решту приміщення, і тепле вологе повітря конденсується на ній так само, як це відбувається на вікнах восени, тільки непомітно, оскільки шафа зазвичай щільно заставлена речами й ніхто туди не заглядає. Другий поширений винуватець, це речі, які поклали в шафу не до кінця висохлими: взуття після дощу, парасолька, светр, який здавався сухим, але насправді ще утримував вологу. У закритому просторі без циркуляції повітря ця волога не випаровується, а живить грибок просто на тканині чи внутрішній поверхні шафи. Чому освіжувач повітря не вирішує проблему назавжди Ароматичні саше й спреї маскують запах молекулами аромату, які тимчасово перебивають неприємний запах, але жодним чином не впливають на грибок чи вологу в дереві, шпалерах чи тканині. Тому щойно аромат вивітрюється, запах сирості повертається, а сам грибок тим часом продовжує розвиватися далі, поки причина залишається не усуненою. Що реально прибирає запах назавжди Найважливіше, це почати регулярно провітрювати саму шафу, а не лише кімнату: відчиняти дверцята на кілька хвилин під час загального провітрювання приміщення, щоб застояне повітря всередині мало змогу оновлюватися. У проблемні шафи варто покласти поглиначі вологи, наприклад пакетики із силікагелем чи хлоридом кальцію, які продаються спеціально для таких цілей і активно забирають вологу з повітря там, де саме провітрювання не завжди достатнє. Речі варто класти в шафу лише повністю сухими, а саму шафу не забивати вщент, залишаючи трохи простору між речами для руху повітря. Якщо запах уже встиг вбратися в дерево полиць чи шпалери всередині шафи, поверхні варто протерти слабким розчином оцту з водою, ретельно висушити, а вже потім, за потреби, покласти всередину поглинач запаху на кшталт активованого вугілля, а не просто перебивати запах ароматом. Поширені запитання про запах сирості в шафі Чи можна взагалі користуватися освіжувачем повітря, чи це марно Як тимчасове рішення перед приходом гостей освіжувач цілком підійде, але покладатися на нього як на постійне рішення не варто. Справжній результат дає лише усунення вологи й грибка, а не маскування запаху ароматом. Як зрозуміти, що причина саме в цвілі, а не просто в застояному повітрі Якщо запах повертається буквально за кілька годин навіть після провітрювання, посилюється у вологу пору року чи особливо відчутний біля задньої стінки чи нижньої частини шафи, це майже напевно ознака грибка, а не просто застояного повітря. Іноді на задній стінці чи в кутках можна також помітити темні плями, які підтверджують цю причину візуально. Що робити, якщо шафа стоїть саме біля зовнішньої холодної стіни Варто залишити невеликий проміжок між задньою стінкою шафи й самою стіною будинку, щоб повітря могло вільно циркулювати і волога не конденсувалася безпосередньо на дереві. Якщо проблема повторюється щороку, попри провітрювання й поглиначі вологи, це вже може свідчити про недостатнє утеплення саме цієї ділянки стіни, і тоді варто розглянути додаткове утеплення, а не боротися лише з наслідками щоразу заново. Чому пахне сирістю у шафі, і як позбутись назавжди читайте на сайті Pixel.inform.

Бігти марафон — це важко. На щастя, ваше тіло має власну хімічну підтримку, щоб впоратися з цим.Під час бігу ваше тіло виробляє більше природних речовин, званих ендоканабіноїдами. Вони допомагають регулювати біль, стрес, настрій, витрати енергії та відновлення.Ендоканабіноїди — це нормальна і корисна частина організму. Їх збільшення може допомогти адаптуватися до фізичного навантаження, але більше не завжди означає краще.Незважаючи на свою назву, ендоканабіноїди не є канабісом, і організм не виробляє наркотик.У мозку є багато рецепторів канабіноїдів — якщо ви уявите їх як замки, ендоканабіноїди є ключами вашого тіла.Сполуки канабісу, включаючи ТГК, можуть підходити до деяких з тих же замків, тому ці природні хімічні речовини іноді описуються як "схожі на канабіс".Ендоканабіноїди можуть сприяти відомому "кайфу бігуна": щастю, спокою, зменшенню тривоги та зниженню болю, які деякі люди відчувають під час тривалих пробіжок.Це відчуття раніше приписували ендорфінам. Але вони не легко проходять через бар'єр між кров'ю та мозком, що змусило дослідників переглянути звичне пояснення.Більшість досліджень на людях відстежували ендоканабіноїди, пов'язані з фізичними вправами, менше ніж за годину. У новому дослідженні BMC Medicine вчені вивчали, що відбувається, коли люди бігають кілька годин або більше.Перший автор і психіатр Майкл Зіберт з Університету Дуйсбурга-Ессена в Німеччині та колеги провели два польових дослідження з досвідченими бігунами на витривалість.У першому дослідженні 19 учасників пробігли марафон навколо озера Балденей у Ессені, Німеччина. В інший день ті ж люди йшли точно таку ж кількість часу, як і бігли.Кров збирали до марафону, під час двох коротких зупинок під час марафону, знову на фініші та, нарешті, через 45 хвилин відпочинку. Учасники оцінювали своє щастя, тривогу та біль.Дослідники відстежували кілька різних ендоканабіноїдів у тілах бігунів, включаючи два відомі, які, здається, пов'язані з кайфом бігуна: анандаміда та 2-АГ.Анандаміда отримала свою назву від ананда, санскритського слова, що означає блаженство — і вона виправдала цю назву. Під час бігу кількість анандаміди в крові поступово зростала. З 14 кілометрів (близько 8,7 миль) рівні були значно вищими, ніж під час відповідної прогулянки, і залишалися підвищеними ще 45 хвилин після фінішу.Другий месенджер, 2-АГ, вважається таким, що має ширші ролі в регуляції імунітету, запалення, витрат енергії та відновлення. Він поводився інакше, зростаючи наприкінці марафону і залишаючись підвищеним під час відновлення."Анандаміда та 2-АГ виробляються та розкладаються через різні біохімічні шляхи, тому не дивно, що вони слідували різним часовим графікам", — сказав Зіберт.Однак Зіберт застеріг, що це залишається гіпотезою. Обидва месенджери мають перекриваючі функції, і вчені ще не можуть дати кожному з них окрему роль.Відчуття бігунів також змінилися. У порівнянні з ходьбою, марафонський біг асоціювався з більшим щастям і меншою тривогою. Однак біль значно зріс після 28 кілометрів бігу.Друге польове дослідження включало 36 досвідчених спортсменів, які бігли 100, 160 або вражаючі 230 кілометрів на ультрамарафоні TorTour de Ruhr. Кров збирали до та після.Рівні як анандаміди, так і 2-АГ зросли після всіх трьох дистанцій. На диво, довше не завжди означало більше: рівні деяких ендоканабіноїдів були вищими після стандартного марафону, ніж після ультрамарафонів.Інтенсивність вправ може мати більше значення, ніж тривалість. Бігуни ультрамарафону зазвичай рухаються повільніше, щоб зберегти енергію, тоді як екстремальна втома, біль і виснажені запаси енергії можуть змінити хімічну реакцію організму.Було ще одне питання. Хоча рівні ендоканабіноїдів у бігунів ультрамарафону зросли, а їх тривога знизилася, їх щастя не збільшилося значно. Лише 12 з 36 учасників повідомили про кайф бігуна під час гонки."Кайф бігуна — це складне явище, яке важко зафіксувати науково, — сказав Зіберт. — Це тимчасове і дуже індивідуальне — як намагатися зловити туман у банці".Оскільки щастя вимірювалося лише до та після ультрамарафонів, короткі періоди кайфу бігуна могли бути пропущені. Екстремальна втома та біль також могли заглушити будь-яке відчуття блаженства."Підвищені рівні ендоканабіноїдів самі по собі не є достатніми для виробництва кайфу бігуна", — пояснив Зіберт.Дослідження не може довести, що ці хімічні речовини викликали психологічні зміни, оскільки їх вимірювали в крові, а не безпосередньо в мозку. Попереднє дослідження на мишах надало більш переконливі докази того, що рецептори канабіноїдів допомагають зменшити тривогу та біль після бігу, але той же причинний зв'язок ще не був продемонстрований у людей.Групи також були невеликими, і такі фактори, як сон, їжа та стрес, не були повністю контрольовані.Проте результати надають незвично детальний погляд на хімічну подорож всередині організму під час реального витривалого бігу.Ці природні месенджери можуть забезпечити щастя, спокій, полегшення болю або просто допомогти тілу витримати наступний кілометр. Але їхні ефекти, здається, набагато складніші, ніж простий кайф бігуна.Дослідження було опубліковане в BMC Medicine.Цікавий фактДослідження показали, що ендоканабіноїди можуть допомогти зменшити біль і тривогу, що робить їх важливими для спортсменів під час тривалих фізичних навантажень.

На відстані мільйонів миль від Землі, марсохід Curiosity NASA вже 14 років досліджує висохле кратерне озеро.За цей час він став свідком багатьох дивовижних явищ, таких як незвичайні мінерали, цікаві текстури каменів та навіть сині заходи сонця.Цього разу Curiosity виявив дірки, які з'явилися на поверхні під час його подорожі через Valle Grande, широку долину, що проходить через сульфатні шари гори Шарп.Ці дірки, які є маленькими, мілкими ямками, відрізняються від всього, що раніше спостерігалося на Марсі. Зазвичай маленькі ямки в скелі можна пояснити, але ці дірки є незвично широкими і мілкими, без очевидних камінців або нодуля, які б могли їх спричинити.Команда вчених вирішила детальніше дослідити ці дірки. Вони використали камеру Mars Hand Lens Imager (MAHLI) для фотографування ямок з близької відстані, а також камери Mastcam для створення стерео зображень навколишньої місцевості.Ці зображення допоможуть створити тривимірні моделі поверхні, що дозволить вченим виміряти форму та глибину ямок і, сподіваємось, зрозуміти, як вони утворилися.Ця загадка особливо цікава, оскільки Curiosity зараз досліджує відносно нову територію. Раніше цього року марсохід залишив дивну місцевість, відому як boxwork, і тепер піднімається через шари сульфатних порід.Цікавий фактМарсохід Curiosity став першим апаратом, який досяг висоти 1000 метрів над рівнем кратера, що свідчить про його успішну місію на червоній планеті.

Вода — одна з найпоширеніших і найважливіших речовин у світі. Без її властивостей як майже універсального розчинника ми не можемо функціонувати. Вона падає з неба, ми купаємося в ній, п’ємо її та використовуємо для розваг.Але якщо розглядати воду лише як рідину, вона є дуже дивною, поводячись зовсім не так, як інші рідини. Вона стає менш щільною, коли замерзає, має надзвичайно високе поверхневе натяг, а також аномально високу температуру кипіння. За своєю молекулярною вагою, вона повинна бути газом при кімнатній температурі.Це все відбувається за нормальних умов на Землі. Якщо змінити тиск і температуру, поведінка води стає ще більш незвичайною.Вчені тепер продемонстрували одну з найдивніших форм льоду — під тиском до 2,3 мільйона атмосфер і температурах до 2630 кельвінів (приблизно 2357 °C).При таких температурах зазвичай очікується, що вода буде газом, навіть частково розпадеться на свої складові атоми кисню та водню. Але в умовах астрономічного тиску, що спостерігається глибоко всередині планет, відбувається щось цікаве.Коли вода переходить з рідкого стану в газоподібний, вона розширюється. Під тиском мільйонів атмосфер це розширення стримується. Натомість вода може залишатися надзвичайно щільною, набуваючи екзотичних форм, які не зустрічаються на поверхні Землі.Одна з цих форм — суперйонний лід — це дивний стан матерії, який не є повністю твердим і не є повністю рідким. Його атоми кисню залишаються зафіксованими в жорсткій кристалічній решітці, як у твердому тілі, але ядра водню рухливі, дифундують через цю решітку, більше нагадуючи частинки в рідині.При дещо інших умовах розташування атомів кисню змінюється в різні конфігурації, відомі як фази. Відомо близько двадцяти фаз водяного льоду, деякі з яких стають суперйонними за екстремальних умов.Це не просто дивина заради дивини. Суперйонний лід, ймовірно, існує глибоко всередині Урану та Нептуна, де його незвичайні властивості можуть відігравати роль у формуванні магнітних полів цих планет.У нових експериментах команда на чолі з фізиком Алексісом Форестієром з Французької альтернативної енергетичної та атомної енергетичної комісії піддавала маленькі зразки води екстремальним умовам, які очікуються в надрах льодових гігантів.Вони стиснули зразки між кінчиками алмазів до тисків до 230 гігапаскалів, використовуючи лазери для нагрівання до тисяч градусів. Це 2,3 мільйона разів більше, ніж атмосферний тиск на рівні моря на Землі.Потім, використовуючи вузький пучок синхротронних рентгенівських променів, вони досліджували зміни в кристалічній структурі льоду.В результаті з’явилася конфігурація, яка теоретично була передбачена, але ніколи не спостерігалася в експериментах: гексагонально щільно упакований лід (hcp). Коли кристал hcp нагрівали, його розширення також показувало ознаки суперйонної поведінки, що свідчить про те, що він увійшов у суперйонний стан приблизно при 1700 кельвінах.Ця назва стосується розташування атомів кисню. Уявіть, що ви пакуєте однакові кулі в шари; існує кілька різних способів, як ці шари можуть бути упаковані, щоб максимально щільно заповнити простір.Одна з раніше виявлених форм суперйонного льоду має кубічну структуру з гранями (fcc). У новій формі hcp шари упаковані в іншій послідовності. Дослідники виявили, що одна форма може перетворюватися в іншу, коли шари змінюють своє положення.Ця трансформація, здається, відбувається в умовах зростаючого екстремального тиску та температури.При 155 гігапаскалях і 2000 кельвінах сигнал, отриманий з рентгенівського зонда, був сумішшю fcc і hcp. При 197 гігапаскалях і 2250 кельвінах підпис hcp став сильнішим відносно fcc. При фінальному наборі умов — 219 гігапаскалів і 2630 кельвінів — підпис fcc майже зник, а hcp явно домінував.Цікаво, що це, можливо, не був перший раз, коли дослідники отримали hcp лід. Озираючись на дані з попереднього експерименту, вони зрозуміли, що раніше невизначений пік рентгенівської дифракції, спостережуваний вище 130 гігапаскалів, ймовірно, був підписом hcp льоду — вони просто не розпізнали його тоді.Їх результати свідчать про те, що при тисках вище 200 гігапаскалів hcp може стати більш стабільним станом суперйонного льоду.Це може здаватися відносно незначною зміною — буквально на атомному рівні — але ця різниця може мати великі наслідки для Сонячної системи.Якщо hcp лід проводить електрику інакше, ніж fcc лід, його присутність глибоко всередині Урану та Нептуна може змінити моделі того, як матеріал і електричний заряд переміщуються через їхні надра — процеси, які, як вважається, беруть участь у формуванні незвичайних магнітних полів.Ми ще не знаємо про властивості hcp льоду. Ця форма тільки-но була виявлена. Дослідники запрошують подальші теоретичні дослідження, щоб розкрити ці властивості — особливо його механічну пластичність і електричну провідність.Подальші експерименти також знадобляться, щоб точно визначити, де, при екстремальних тисках і температурах, hcp лід стабільний відносно його fcc аналога.Вода дійсно дивна, а суперйонний лід ще дивніший. Вчені тільки-но почали досліджувати, що може зробити ця дивна молекула; в певному сенсі, це підходить, що ми залежимо від неї, щоб залишитися живими.Залишайтеся холодними, вода. Або гарячою. Ви робите те, що вам потрібно.Результати були опубліковані в Physical Review Letters.Цікавий фактСуперйонний лід може існувати глибоко всередині Урану та Нептуна, де його незвичайні властивості можуть впливати на формування магнітних полів цих планет.

Одні з найпопулярніших продуктів у світі можуть тихо змінювати функції нашого мозку.Червоні помідори містять яскравий пігмент лікопен, потужний антиоксидант, який може проходити через гематоенцефалічний бар'єр і допомагати зменшувати нейровоспалення.Але чи впливає це на функції нашого мозку?Нове рандомізоване клінічне дослідження вказує на те, що так.Дослідники в Іспанії вивчили, як одна "томатна інтервенція" впливає на когнітивні результати здорових дорослих."Наскільки нам відомо, це перше клінічне дослідження, яке пов'язує зміни в антиоксиданті лікопені з змінами в функціональному з'єднанні мозку", - пишуть автори.Результати опубліковані в Antioxidants.Коли 42 дорослі середнього віку вживали 35 грамів томатної пасти щодня протягом трьох місяців, вони показали покращення вибіркової уваги та невелике підвищення асоціативної пам'яті в когнітивних тестах.Ці покращення підтверджувалися скануваннями мозку серед меншої групи з 14 учасників.Сканування виявили попередні зміни в з'єднанні між великими мережами мозку, хоча аналіз зображень був малим і статистично недостатнім.Також варто зазначити, що дослідження не було сліпим – як учасники, так і дослідники знали, хто вживає томатну пасту, а хто ні, тому автори не можуть повністю виключити, що знання про дієту вплинуло на мотивацію учасників.Як і в будь-якому першому дослідженні, важливо не захоплюватися результатами, але навіть якщо докази попередні, результати цікаві.Вони вказують на те, що біоактивні сполуки в помідорах, такі як лікопен, можуть сприяти здоров'ю мозку, що є гіпотезою для подальшого тестування в майбутніх, більших дослідженнях."Ці результати надають докази того, що вживання томатів може підтримувати когнітивні функції та модулювати з'єднання мозку у здорових дорослих середнього віку", - підсумовують автори дослідження, очолювані дієтологом Рікардо Лопесом-Солісом з Університету Барселони в Іспанії.Дослідження включало кросоверне випробування, що означає, що учасники фактично є своїми власними контролями.За тиждень до рандомізованого дослідження учасників попросили уникати продуктів, багатих лікопеном, таких як помідори, кавуни, папая, грейпфрути або гуава.Потім вони пройшли дві дієтичні інтервенції протягом трьох місяців: одна включала щоденне вживання томатної пасти, а інша – дієту з низьким вмістом лікопену.Дві дієти були розділені місячним "вимиванням". Учасники їли, як зазвичай, протягом перших трьох тижнів, а потім повернулися до дієти з низьким вмістом лікопену на останній тиждень, щоб відновити перед наступним етапом.Після кожної дієтичної інтервенції вчені вимірювали чіткі зміни в крові учасників.Концентрації лікопену значно зросли на томатній дієті, і спостерігалося граничне збільшення білка, що сприяє росту мозку, відомого як BDNF.Частина дослідження, що стосується сканування мозку, була меншою і менш певною, але спостерігалися зменшення з'єднань у фронтопарієтальних і слухових мережах, коли дієта була багатою на лікопен.Навпаки, коли дієта була бідною на помідори, вчені спостерігали зменшення з'єднань у мережах уваги."Разом", - пишуть автори, "ці нейронні зміни вказують на те, що вживання томатів сприяє функціональній реорганізації великих мереж мозку, підвищуючи нейронну ефективність і адаптивність через скорочення надмірних міжмережевих взаємодій".Вони зазначають, що подібні адаптації спостерігалися після інтервенцій, спрямованих на тренування робочої пам'яті.Цікавий фактДослідження показали, що приготовані помідори можуть містити більше лікопену, ніж сирі, оскільки тепло, яке використовується при приготуванні, розбиває їх клітинні стінки, що робить лікопен легшим для засвоєння.

Пластик став невід'ємною частиною нашого життя, але є способи зменшити вплив його небезпечних хімікатів. Дослідження, проведене в Австралії, показало, що використання безпластикового посуду та купівля продуктів з мінімальним контактом з пластиком можуть змінити хімічний склад сечі.У рандомізованому контрольованому дослідженні взяли участь 60 осіб. Виявилося, що після тижня дотримання низькопластикового раціону рівень трьох хімікатів, пов'язаних з пластиком, у сечі знизився на 60% у порівнянні з контрольною групою.Результати опубліковані в Nature Medicine. Дослідники виявили, що дотримання дієти, в якій їжа не контактувала з пластиком, може зменшити рівень небезпечних хімікатів у організмі всього за тиждень.Дослідження показало, що 100% учасників виводили принаймні шість метаболітів хімікатів, пов'язаних з пластиком, у будь-який день. Найнижчі рівні мали ті, хто рідко споживав фастфуд, оброблені продукти та їжу в пластиковій упаковці.Дослідники також виявили, що фталати та бісфеноли, які використовуються в пластиках, можуть мігрувати в їжу з упаковки, посуду та приладів. Вони мають короткий період напіввиведення і швидко виводяться з організму.Цікавий фактСьогодні у світі використовується понад 16 000 хімікатів для виробництва пластику, і деякі з них відомі як дисруптори гормонів, що можуть мати небезпечні наслідки для здоров'я.

Ви можете думати, що вирішили прочитати цю статтю, але чи дійсно це так?Те, що ми вважаємо прийняттям рішення, може бути іншим видом взаємодії мозку між тим, що ми сприймаємо, і діями, які ми вживаємо у відповідь – це більше схоже на замкнуте коло, ніж на покроковий процес.У новому дослідженні, опублікованому в Journal of Cognitive Neuroscience, нейробіолог Том Джеймс з Індіанського університету ставить під сумнів традиційний погляд на те, як мозок приймає рішення, відомий як 'сенс-думка-дія'.Основна ідея полягає в тому, що наше відчуття обдумування (наприклад, який топінг для піци вибрати) і фізичний вибір (наприклад, вибір шинки та ананасів) насправді відбуваються одночасно, викликані однією й тією ж нейронною активністю в мозку.Іншими словами, між сприйняттям і дією немає проміжного кроку, лише ілюзія такого кроку."Пояснення того, що мозок працює через центральний контролер, свідчить про те, що ви не зрозуміли, як працює мозок, адже ви просто помістили людину всередину свого мозку", – говорить Джеймс."Ця людина всередині вашого мозку потребувала б ще одну людину всередині свого мозку, яка потребувала б ще одну людину всередині свого мозку і так далі, в нескінченність. Тож проблема ніколи не вирішується. Вона просто передається далі".Існує кілька рівнів гіпотези, запропонованої Джеймсом.Один з них полягає в тому, що хоча сенсорні та моторні механізми пов'язані з фізичними, біологічними механізмами – як очі, що бачать яблуко, і рука, що його хапає – прийняття рішень не має фізичного зв'язку.Отже, хоча ми можемо відчувати, що приймаємо рішення, і рішення насправді приймаються, нейробіологія, що стоїть за цим, потребує переосмислення."Стрибок, я думаю, полягає в тому, щоб сказати, що мозок працює, маючи процеси прийняття рішень або контролю", – говорить Джеймс. "Він виробляє поведінку, яка добре описується таким чином"."Але йому не потрібен процес, який це робить, щоб виглядати так".Джеймс наводить кілька аналогій, щоб підкріпити свою точку зору. Одна з них полягає в тому, що ми можемо сказати: "університет вживає певних дій".Наприклад, ми можемо сказати: "університет вирішив закритися раніше". Ця фраза може бути корисною умовною формою, але це абстракція різних зустрічей, дзвінків та інших взаємодій, які призвели до цього рішення. Вона не ідентифікує фізичних людей і події, які призвели до результату.Аналогічно, стверджує нейробіолог, ідея про те, що мозок має окремий момент прийняття рішення, також є абстракцією.Цікавий фактДослідження показує, що наші дії можуть здаватися результатом рішень, але насправді це може бути результатом автоматичних процесів у мозку.

Практично кожен дорослий рано чи пізно ловить себе на думці, що літо промайнуло за тиждень, а рік минув непомітно, хоча в дитинстві навіть один шкільний семестр здавався нескінченним. Найпопулярніше пояснення цього ефекту, яке можна почути практично звідусіль, насправді не має стосунку до біології мозку. Реальна відповідь нейробіологів на це питання складніша й цікавіша, пише Pixelinform. Поширене пояснення, яке насправді не з нейробіології Найчастіше цей ефект пояснюють так званим законом пропорційності: один рік для п’ятирічної дитини складає п’яту частину всього прожитого нею життя, а для п’ятдесятирічної людини, лише один відсоток, тому суб’єктивно той самий проміжок часу здається значно коротшим. Цю ідею ще у вісімнадцятому столітті сформулював французький філософ Поль Жане, і вона дійсно логічна математично. Але це філософське й математичне міркування, а не результат досліджень роботи мозку, тому нейробіологи сьогодні пояснюють цей ефект зовсім іншими механізмами. Причина перша: мозок буквально обробляє менше “кадрів” за секунду За однією з нейробіологічних гіпотез, яку запропонував інженер і фізик Адріан Бежан, із віком нервові шляхи в мозку подовжуються й ускладнюються, а передача сигналів між нейронами уповільнюється через накопичені зміни в мієліновій оболонці нервових волокон. У результаті мозок дорослої людини за одну й ту саму секунду встигає обробити менше окремих зорових і сенсорних образів, ніж мозок дитини, чия нервова система працює швидше й ефективніше. Оскільки суб’єктивне відчуття часу частково залежить саме від кількості обробленої мозком інформації за одиницю реального часу, менша кількість “кадрів” за секунду створює враження, що сам час прискорився, хоча насправді уповільнилась швидкість обробки інформації мозком. Причина друга: дофамін, який керує внутрішнім годинником мозку, з віком знижується У мозку існує ділянка, базальні ганглії, яка відповідає за оцінку тривалості коротких проміжків часу, і працює вона значною мірою завдяки дофаміну. Дослідження людей із порушеннями дофамінової системи, наприклад при хворобі Паркінсона, показують, що зміни рівня дофаміну справді спотворюють суб’єктивне відчуття тривалості часу. Оскільки рівень дофаміну в мозку природно знижується протягом дорослого життя, дослідники пов’язують це зі зміною роботи внутрішнього годинника мозку і, відповідно, зі зміною сприйняття швидкості плину часу з віком. Причина третя: менше нових вражень означає менше “позначок” для виміру часу в пам’яті Коли людина пізніше оцінює, скільки часу минуло, вона фактично рахує не самі секунди, а кількість окремих запам’ятованих подій за цей період. Гіпокамп, ділянка мозку, яка відповідає за формування нових спогадів, особливо активно кодує саме нові, незвичні враження. У дитинстві майже кожен день приносить щось нове, тому мозок формує багато окремих яскравих спогадів, і при згадуванні той самий період здається довшим. У дорослому житті з усталеним розпорядком нових вражень значно менше, мозок формує менше окремих спогадів про цей період, і при спробі оцінити, скільки часу минуло, він здається коротшим, хоча за годинником пройшло стільки ж часу, скільки й у дитинстві. Поширені запитання про прискорення часу з віком Чи можна якось уповільнити суб’єктивне сприйняття часу Так, і саме розуміння механізму підказує рішення. Оскільки відчуття тривалості часу значною мірою залежить від кількості нових вражень, свідоме додавання новизни в рутину, нові маршрути, нові навички, подорожі до незнайомих місць, справді допомагає мозку формувати більше окремих спогадів, через що той самий період згодом суб’єктивно згадується як довший. Чи означає це, що дні буквально стають фізично коротшими Ні, реальний плин часу залишається абсолютно незмінним, змінюється лише те, як мозок його обробляє й пізніше пригадує. Це суто суб’єктивне, психологічне й нейробіологічне явище, а не якась фізична зміна самого часу. Чи пов’язаний цей ефект із якимись захворюваннями Порушення сприйняття часу дослідники також спостерігають при деяких неврологічних та психічних станах, пов’язаних саме зі змінами дофамінової системи чи роботи базальних гангліїв, наприклад при хворобі Паркінсона. Це додатково підтверджує, що механізм сприйняття часу дійсно має конкретну нейробіологічну основу, а не є лише абстрактним психологічним відчуттям. Чому час прискорюється з віком: пояснення нейробіологів читайте на сайті Pixel.inform.