Імунна система медоносної бджоли виходить за межі окремої особини. Кожен вулик є дивом архітектури комах, і нове дослідження, опубліковане в ISME Communications, показує, наскільки вони складні в захисті колонії від небезпечних спалахів."Успіх соціальних комах залежить від щільного проживання колоній, але ці умови також сприяють передачі патогенів," пише мікробіолог Кенія Фернандес та її колеги з Університету Сіднея та Департаменту первинних галузей Нового Південного Уельсу в Австралії."Колонії зменшують цей ризик завдяки соціальному імунітету, координованій системі поведінкових, хімічних та імунологічних захистів."Антимікробні властивості меду, воску та прополісу (особливої смоли, яку виробляють бджоли) відомі. Але до цього часу ми не повністю усвідомлювали, як їх просторове організування у вулику, разом з іншими стратегіями імунного захисту, підвищує безпеку колонії від патогенів, таких як гриби та бактерії.Нове дослідження виявило, що шари імунного захисту вбудовані в колонію, починаючи з входу у вулик, до комірок для розведення, до кишечника кожної бджоли."Коли ми наближаємося до центру вулика, антимікробні захисти стають більш цілеспрямованими, з восковими комірками, зберіганням пилку та тілами бджіл, які допомагають фільтрувати шкідливі бактерії та гриби, заохочуючи корисні види," пояснює Фернандес.Вона та її команда зібрали зразки з вуликів 24 різних колоній європейської медоносної бджоли (Apis mellifera), які базуються в п'яти різних пасіках у Новому Південному Уельсі, Австралія.Вчені протестували антимікробні та хімічні складові меду, прополісу, воску та пилку, а також мікробіоми входу у вулик, пилку, комірок для розведення та кишечника бджіл-збирачів."Мікробні спільноти, антимікробна активність та хімічний склад варіюються передбачувано по відношенню до відділів вулика, формуючи градієнт від внутрішніх тканин бджіл до зовнішніх поверхонь вулика," пише команда."Ці градієнти функціонально узгоджені: відділи, що піддаються концентрованому патогенному тиску, такі як тканини бджіл, демонструють більш цілеспрямовану активність проти бактеріальних патогенів вулика, тоді як матеріали, що піддаються впливу навколишнього середовища, такі як прополіс, демонструють більш широкий, дифузний антимікробний профіль."Вулики були найбільш сильно укріплені проти бактеріальних патогенів Paenibacillus larvae та Paenibacillus alvei, що має сенс, оскільки інфекція цими бактеріями може повністю знищити колонію.Види квітів, доступні на місцевості, мали особливий вплив на хімічні захисти, доступні колонії. Захисти від грибкових інфекцій, з іншого боку, були менш структурованими та загалом слабшими. Це може бути пов'язано з тим, що не багато грибів насправді є летальними для бджіл: багато з них є корисними, і навіть деякі патогенні штами досить терпимі.Бактерії, пов'язані з кожним шаром колонії, були різними, хоча бджоли, ймовірно, постійно приносять мікроби з квітів, що свідчить про те, що вулик активно фільтрує, які мікроби осідають де.Стресові колонії, здається, були трохи більш неорганізованими в цьому відношенні.Імунна "сила" кожної колонії варіювалася в залежності від місця розташування пасік, здоров'я вулика та впливу шкідників (наприклад, маленькі вуликові жуки), що свідчить про те, що їхні системи захисту досить чутливі до екологічних відмінностей."Це показує, що здорові вулики залежать від і впливають на здорові екосистеми," говорить співавтор Елізабет Фрост, спеціаліст з бджіл Департаменту первинних галузей Нового Південного Уельсу."Очищення земель та інтенсивне сільське господарство можуть тихо знищувати природні захисти бджіл. Це створює сильний аргумент для захисту різноманітних квітучих середовищ, які підтримують здорові вулики."Дослідження було опубліковане в ISME Communications.Цікавий фактБджоли можуть розпізнавати обличчя людей, що допомагає їм у пошуку квітів та запобіганні небезпеці.

Вам колись казали, що чай треба пити гарячим, щоб краще розкрити його аромат і зігрітися? Здається, саме тут криється одна з найбільших несподіванок. Нове масштабне дослідження, що охопило майже пів мільйона дорослих, виявило, що хоча регулярне вживання чаю й справді може стати потужним союзником вашого серця та судин, звичка пити його “обпікаюче гарячим” може звести нанівець усі потенційні переваги, а то й зовсім нашкодити. Повідомляє T4 з посиланням на sciencedaily.com. Секрети чайної чашки: як напій впливає на серце і судини Уявіть, що ви щоранку насолоджуєтеся філіжанкою чаю, навіть не підозрюючи, що робите вклад у своє здоров’я. Саме це підтвердило дослідження, опубліковане в авторитетному Journal of Internal Medicine. Протягом понад дев’яти років вчені спостерігали за 485 934 дорослими в Китаї. І знаєте що? Ті, хто регулярно пив чай, мали значно нижчий ризик розвитку судинних захворювань. Зокрема, загальний ризик таких хвороб знижувався на 11%, і це не просто цифри – йдеться про зниження ризику ішемічного інсульту на вражаючі 37% та серцевого нападу на 17%. Це дуже серйозні показники, які не можна ігнорувати. Чому ж чай такий корисний? Річ у тім, що він буквально напханий антиоксидантами та поліфенолами – такими як флавоноїди та катехіни. Ці речовини, наче маленькі охоронці, допомагають зменшувати запалення в організмі, покращують роботу кровоносних судин і борються з окислювальним стресом, який руйнує наші клітини. Фактично, чай бореться з тими самими процесами, що лежать в основі розвитку багатьох серцево-судинних хвороб. І ось тут важливий нюанс: найбільша користь спостерігалася у тих, хто випивав приблизно 6-8 чашок чаю на день. Звісно, це не означає, що всім треба терміново пити по вісім чашок, адже дослідження лише виявило зв’язок, а не довело пряму причинно-наслідкову залежність. Та й для багатьох людей така кількість може бути завеликою через кофеїн. Чорний чи зелений? Та чому міцність має значення Коли йдеться про чай, завжди виникає питання: який саме? Чорний чи зелений? Звісно, обидва походять з однієї рослини – Camellia sinensis, але процес їх обробки сильно відрізняється. Чорний чай проходить інтенсивну оксидацію, що змінює його хімічний склад, тоді як зелений обробляється таким чином, щоб оксидацію максимально обмежити. І ось що цікаво: у цьому дослідженні чорний чай показав більш стабільний та послідовний зв’язок зі зниженням ризику судинних захворювань, ніж зелений. Це, звичайно, не применшує користі зеленого чаю, який теж вважається чудовим для серця, але дає додаткову інформацію для роздумів. Не менш важливим виявився й показник міцності напою. Виявилося, що помірний за міцністю чай був пов’язаний з найнижчим ризиком розвитку хвороб судин. Це означає, що чим міцніше ви заварюєте чай, тим менш він ефективний. Можливо, надмірна концентрація якихось речовин може мати протилежний ефект або просто не посилює користь. І ще одна важлива деталь, яка часто губиться за всіма цими розмовами про користь чаю: додавання цукру чи штучних підсолоджувачів може суттєво змінити потенційний позитивний вплив напою на здоров’я. Тому якщо ви звикли пити чай із трьома ложками цукру, варто замислитись, чи не перетворюєте ви корисний напій на джерело зайвих калорій та цукрових стрибків. Гарячий чай – друг чи ворог? Неочікуваний поворот А тепер до найцікавішого, що може здивувати багатьох любителів чаю. Хоча загалом регулярне вживання чаю пов’язували зі зниженням ризику судинних захворювань, дослідження виявило один великий виняток. Чай, який був “обпікаюче гарячим”, асоціювався зі збільшенням ризику. Так-так, саме так! І цифри тут не менш переконливі: ризик судинних захворювань зростав на 16% у тих, хто пив такий чай. Це змушує задуматись, чи дійсно варто обпікати язик заради чайної церемонії. Вчені поки що не встановили точний біологічний механізм цього явища. Можливо, дуже висока температура може пошкоджувати тканини ротової порожнини або травного тракту, що якимось чином впливає на судинну систему. Цей висновок не є остаточним доказом того, що саме гарячий чай викликає хвороби, оскільки дослідження було спостережним. Але він однозначно ставить під сумнів усталені звички й підкреслює, що навіть у корисній справі є свої нюанси, які можуть змінити кінцевий результат. Може, варто почекати, доки чашка трохи охолоне? Чай як частина здорового життя: комплексна стратегія Жоден продукт чи напій не є чарівною пігулкою. Цей принцип чудово ілюструє висновок дослідження про те, як чай працює в тандемі з іншими звичками. Виявилося, що найнижчий ризик судинних захворювань був серед тих людей, хто не тільки регулярно пив чай, але й не курив та мав високий рівень фізичної активності. Це не дивно, адже фізична активність зміцнює серце, покращує кровообіг і регулює тиск, а відмова від куріння усуває величезний фактор ризику для судин. Отже, чай – це не самостійний рятівник, а скоріше один із важливих елементів мозаїки здорового способу життя. Він може значно посилити позитивний ефект від інших корисних звичок. Це дослідження, проведене на величезній вибірці, дає потужний поштовх для подальших вивчень. А поки вчені з’ясовують усі деталі, ми вже можемо взяти на озброєння кілька простих правил: пийте чай регулярно, обирайте помірну міцність, можливо, віддавайте перевагу чорному чаю, і головне – дайте йому трохи охолонути. Ваше серце скаже вам “дякую”. FAQ Скільки чашок чаю оптимально пити на день для користі серцю? Дослідження показало, що найнижчий ризик судинних захворювань був у тих, хто випивав приблизно 6-8 чашок чаю на день, але це не є універсальною рекомендованою нормою. Важливо враховувати індивідуальні особливості організму та вміст кофеїну. Який чай корисніший: чорний чи зелений? Чорний чай показав більш послідовний зв’язок зі зниженням ризику судинних захворювань у цьому дослідженні. Однак обидва види чаю, які містять антиоксиданти та поліфеноли, вважаються корисними для серця. Чи впливає температура чаю на його користь? Так, виявилося, що вживання “обпікаюче гарячого” чаю було пов’язане зі збільшенням ризику судинних захворювань на 16%. Рекомендується давати чаю трохи охолонути перед вживанням. Чому саме чай корисний для серця та судин? Чай містить антиоксиданти та поліфеноли, такі як флавоноїди та катехіни. Вони сприяють зменшенню запалення, покращенню функції кровоносних судин та зниженню окислювального стресу, що є важливим для здоров’я серця. Чи можна додавати цукор у чай? Додавання цукру або штучних підсолоджувачів може змінити потенційний позитивний вплив чаю на здоров’я. Для максимальної користі краще пити чай без додавання цукру або використовувати натуральні, некалорійні альтернативи. Тож, наступного разу, коли будете заварювати собі чай, згадайте про ці прості правила. Можливо, саме вони допоможуть вам зробити цей повсякденний ритуал ще кориснішим для вашого організму. Яку чашку ви оберете сьогодні?The post Гарячий чай може шкодити серцю: неочікувані висновки великого дослідження first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Уявіть собі: ви заплющуєте очі й намагаєтеся згадати обличчя близької людини, її усмішку, колір очей. Легко, правда? А що, якби ця картинка ніколи не з’являлася? Просто порожнеча, хоч як би ви не старалися. Саме так живуть люди з афантазією – феноменом, коли свідомість не здатна відтворювати візуальні образи. Але ось що цікаво: для багатьох із них ця “сліпота” зникає уві сні. Як так виходить, що мозок, який відмовляється “малювати” на замовлення вдень, вночі раптом влаштовує ціле кіно? Повідомляє T4 з посиланням на sciencealert.com. Афантазія – це не хвороба і не порушення, а скоріше унікальна когнітивна особливість, варіація того, як наш мозок обробляє інформацію. За оцінками, візуальна афантазія, тобто нездатність уявляти образи, трапляється приблизно у 2-5% населення планети. Це приблизно стільки ж, скільки людей мають гіперфантазію – надзвичайно яскраву й живу уяву. Більшість із нас знаходиться десь посередині цього спектра. Але останні дослідження, зокрема масштабний аналіз 2026 року у Великій Британії, що охопив майже 2000 учасників, показують, що афантазія набагато поширеніша, ніж ми думали. Виявилося, що 13,9% людей мають афантазію принаймні в одній сенсорній модальності: чи то візуальній, слуховій, тактильній, смаковій, нюховій, чи навіть кінестетичній (відчуття руху) або інтероцептивній (внутрішні відчуття тіла). Це значно вищі цифри, ніж раніше, коли фокус був лише на “небаченні” картинок. Сни без кордонів: чому мозок “бачить” лише вночі? Дослідження, опубліковане у виданні Scientific Reports, заглибилося в цю дивовижну суперечність між денною уявою та нічними сновидіннями. Вчені Дерек Арнольд та Лорен Буайє з Університету Квінсленду в Австралії, а також Мерлін Монзель з Університету Бонна в Німеччині, вирішили розібратися, як це працює. І тут є особистий момент: двоє з авторів, Арнольд і Буайє, самі все життя живуть з афантазією. Але їхні сни – різні. Арнольд може уявляти звуки, а Буайє – тактильні відчуття, але жоден із них не здатен свідомо формувати зорові образи. Коли мозок не "малює": Як афантазія впливає на сни. Фото: sciencealert.com Їхнє дослідження, засноване на опитуваннях 205 людей, виявило кілька цікавих речей. Серед учасників з афантазією, 46% повідомили, що завжди мають зорові сни, де вони бачать картинки, обличчя, місця. А ось близько 8% із них не бачили візуальних снів ніколи. Для порівняння, в контрольній групі, де люди могли уявляти, усі бачили візуальні сни. І ось парадокс: не було знайдено прямого зв’язку між тим, наскільки сильно людина з афантазією намагалася візуалізувати щось удень, і тим, як часто вона бачила візуальні сни. Мозок ніби сам вирішував, коли вмикати “екран”. Для інших сенсорних модальностей, таких як звуки чи внутрішній монолог (голоси в голові), зв’язок був чіткішим: якщо людина часто чула їх уві сні, то, ймовірно, вона частіше використовувала їх і в повсякденному житті, наприклад, подумки репетируючи розмови. Як мозок “будує” уяву: нові теорії Чому ж одні відчуття доступні під час сну, а інші – ні, і чому деякі з’являються лише вночі? Це досі залишається загадкою. Одна з гіпотез дослідників полягає в тому, що проблема може бути в координації роботи різних ділянок мозку, відповідальних за уяву. Можливо, у деяких людей ця координація налагоджується під час сну, а в інших – ні. Нейробіологія теж не стоїть на місці. Дослідження 2026 року, присвячене набутій афантазії (коли вона з’являється після травм мозку), дало важливий ключ. У 100% таких випадків ураження були функціонально пов’язані з так званим фузиформним вузлом уяви (fusiform imagery node) – це ділянка мозку, яка виявилася критично важливою для візуальної уяви. Це як зламана деталь у проєкторі, що заважає вивести зображення. Ще одна свіжа думка від 2026 року пропонує переосмислити афантазію як нездатність зорової системи вибірково активувати області, які кодують об’єктно-специфічні візуальні категорії, вище фонового рівня шуму. Уявіть, що ваш мозок постійно генерує певний “шум”, і для людей з афантазією сигнал-картинка просто не може “перекрити” цей шум, щоб стати чітким образом. Того ж року була запропонована нейронна модель свідомої уяви, що припускає: афантазія може відображати дефіцит у модуляції “зверху вниз”. Це означає, що мозок, можливо, генерує внутрішні уявлення, але порушується їхня інтеграція та посилення, пов’язані зі зміненою взаємодією між фронтопарієтальними мережами (відповідальними за увагу та контроль) та тією ж фузиформною звивиною. Простими словами – картинка ніби є, але “фільтр” або “підсилювач” працює некоректно. Життя без “картинок”: як це впливає на повсякденність? Якщо чесно, відсутність візуальної уяви не робить життя гіршим чи менш насиченим. Люди з афантазією часто розробляють ефективні альтернативні стратегії для навігації світом. Вони покладаються на інші сенсорні процеси, наприклад, на деталізовані описи, асоціації, логічне мислення, або використовують інші техніки пам’яті. Замість того, щоб уявляти дорогу на карті, вони можуть запам’ятовувати повороти за орієнтирами, або покладатися на вербальні інструкції. Ці стратегії можуть бути не менш ефективними, ніж візуальні. Але тут є й інший бік. Афантазія може бути пов’язана зі зниженою автобіографічною пам’яттю – тобто здатністю згадувати особисті події з яскравими деталями. Без візуальних образів, спогади можуть здаватися менш живими, більш “фактологічними”, ніж “пережитими”. Щодо емоцій, існувала гіпотеза, що афантазія може захищати від емоційних розладів, пов’язаних із тривожними образами, наприклад, від посттравматичного стресового розладу (ПТСР), оскільки людина не може “перекручувати” травматичні картинки у голові. Однак дослідження 2026 року показали, що люди з афантазією повідомляють про схожий рівень ПТСР, як і загальна популяція. Просто їхні флешбеки, ймовірно, мають іншу форму – вони можуть відчувати емоційні або тілесні реакції, а не бачити травматичні візуальні образи. Питання та відповіді про афантазію Афантазія – це хвороба? Ні, це не хвороба і не розлад, а когнітивна варіація, особливість функціонування мозку. Чи можна “вилікувати” афантазію? Оскільки це не хвороба, її не “лікують”. Це радше питання розуміння та адаптації до особливостей свого сприйняття. Як дізнатися, чи є в мене афантазія? Існують онлайн-тести та опитувальники, які допомагають оцінити вашу здатність до візуалізації, наприклад, проба “червоної зірки” або візуалізація яблука. Якщо ви не можете створити жодного образу в голові, навіть після спроб, можливо, ви маєте афантазію. Чи всі люди з афантазією не бачать сни? Ні, це міф. Як показало дослідження, багато людей з афантазією бачать яскраві візуальні сни, хоча й не можуть уявляти їх вдень. Розуміння афантазії – це не просто задоволення наукової цікавості. Це відкриває вікно до того, як працює наш мозок, як ми формуємо досвід, спогади та емоції. Це нагадує нам, що людський мозок – це неймовірно різноманітний “пристрій”, і те, що ми вважаємо “нормою” у сприйнятті, може бути лише одним із безлічі можливих варіантів. Можливо, ця “неспроможність бачити” в голові – це просто інший, не менш ефективний, спосіб взаємодії зі світом і з самим собою.The post Коли мозок не “малює”: Як афантазія впливає на сни first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Уявіть собі когось, кого ви добре знаєте. Ви, можливо, зможете уявити їх обличчя, усмішку або те, як падає їхнє волосся. Але для деяких людей це знайоме обличчя ніколи не стає ментальним зображенням, як би вони не намагалися.Коли вони засинають, це може змінитися. Обличчя та місця можуть з'являтися у їхніх снах, хоча вони не можуть навмисно уявити їх вдень.Нездатність уявляти речі на вимогу називається афантазією. Дослідження, опубліковане в Scientific Reports, вивчало сни людей з афантазією і виявило, що зв'язок між уявою наяву та сном значно варіюється від людини до людини.Дослідники запитували не лише про зображення, але й про звуки, запахи, смаки, дотик, відчуття руху та внутрішню мову — досвід почуття слів у своїй свідомості.Деякі люди описували подібні сенсорні переживання під час сну та уявлення наяву. Інші повідомляли про відчуття у снах, які вони не могли навмисно викликати під час бодрствування.Дослідження почалося з особистого досвіду. Двоє дослідників, Дерек Арнольд і Лорен Буйєр з Університету Квінсленда в Австралії, описують, що мають афантазію все своє життя. Їхні сни не схожі, і кожен відчуває, що відчуття в їхніх снах відображають те, що вони можуть уявити вдень.Вони раніше описували, як їхні уявлення відрізняються. Арнольд може уявити звуки, тоді як Буйєр може уявити відчуття дотику. Жоден з них не може навмисно формувати ментальні зображення.Спільно з Мерліном Монзелем з Університету Бонна в Німеччині вони досліджували, як ці переживання варіюються серед більшої групи.Команда проаналізувала відповіді на онлайн-анкети від 205 людей. Результати вимірювання візуальної уяви розділили 84 учасників на групу з візуальною афантазією та 121 — на групу порівняння.Учасники розглядали ситуації, які можуть викликати різні відчуття, такі як спогади про соціальні зустрічі. Вони оцінювали уявлені відчуття, які вони переживали, і відповідали на запитання про повсякденні звички, включаючи ментальне репетирування розмов або уявлення, як відчуватиметься рух.Вони також повідомляли, як часто різні відчуття з'являлися у їхніх снах, з можливістю сказати, що не впевнені.Серед учасників групи з афантазією 46 відсотків повідомили, що завжди мають візуальні переживання у своїх снах. Приблизно 8 відсотків повідомили, що ніколи їх не мають. Ніхто з групи порівняння не повідомив про візуальні сни.Серед учасників групи з афантазією дослідники не виявили жодних доказів того, що сильніша візуалізація наяву супроводжувалася частішими візуальними снами.Зв'язки були яснішими для звуків і внутрішньої мови. Учасники, які частіше чули звуки та розмови під час сну, також, як правило, повідомляли про їх частіше використання у повсякденному житті, наприклад, ментально репетируючи розмови перед тим, як говорити.Протягом трьох анкет учасники були послідовними в тому, наскільки близько їхня уява наяву відповідала їхнім снам. Деякі постійно повідомляли про близьку відповідність, тоді як інші описували суттєві відмінності.Чому відчуття можуть бути доступні під час сну, але не на вимогу під час бодрствування, досі незрозуміло. Одне з можливих пояснень стосується того, як діють області мозку, що відповідають за уяву. Дослідники припускають, що труднощі в координації цієї діяльності можуть продовжуватися під час сну для деяких людей, тоді як для інших змінюються.Порівняння активності мозку у людей з цими різними переживаннями може допомогти перевірити цю ідею. Це також може виявити, чи подібні процеси викликають уявлені відчуття під час бодрствування та снів.Дослідження не вимірювало активність мозку, тому це пояснення залишається неперевіреним. Висновки базуються на описах учасників їхніх переживань та спогадах про їхні сни. У групі з афантазією також було більше людей, які не були впевнені, чи відбувалися певні відчуття у їхніх снах. Група включала деяких людей з слабкою візуальною уявою поряд з тими, хто не повідомляв про жодну.Майбутні дослідження сну можуть наблизити дослідників до самого досвіду, прокидаючи учасників відразу після снів і запитуючи, що вони пам'ятають.Деякі люди з афантазією повідомляють про зображення та звуки у снах, які вони не можуть викликати, коли бодрствують. Для інших відчуття, які відсутні в уяві наяву, також відсутні у їхніх снах.Дослідження було опубліковане в Scientific Reports.Цікавий фактАфантазія — це не просто нездатність уявляти зображення, але й може впливати на інші сенсорні переживання, такі як звуки та дотики.

Деякі люди вважають, що сеанс у сауні відновлює їх. Але наукових доказів, які б підтверджували це, досі було небагато.Дослідники з Фінляндії виявили, що одна сесія в сауні може мати негайний вплив на імунну систему на клітинному рівні.У невеликому експерименті всього 30 хвилин у фінській сауні з гарячим, але сухим повітрям викликали значне збільшення циркулюючих білих кров'яних клітин.Ці важливі імунні клітини допомагають захищати організм від патогенів, і їх кількість часто зростає після фізичних вправ.Просто сидіння в сауні може стимулювати подібну реакцію стресу, що може бути корисним для імунної системи.Результати дослідження опубліковані в журналі Temperature."Це може свідчити про те, що перебування в сауні мобілізує додаткові білі кров'яні клітини в кровотік з тканин, де вони потім повертаються після сесії", - припускає вчений з університету Турку Ілкка Хейнолен."Цей періодичний вивід білих кров'яних клітин у кровотік є корисним, оскільки, покинувши свої місця зберігання, вони краще здатні патрулювати організм і реагувати на патогени".У експерименті взяли участь 51 чоловік і жінка середнього віку, які проходили традиційну фінську сесію в сауні.Це включало сидіння в кімнаті при температурі близько 73°C протягом 30 хвилин, з холодним душем посередині.Одразу після сесії в крові учасників спостерігалося значне збільшення кількості білих кров'яних клітин у порівнянні з показниками до сесії.Це включало збільшення нейтрофілів, які є першими реагентами, та лімфоцитів, які допомагають формувати імунну пам'ять.Також спостерігалося збільшення загальної кількості моноцитів, які поглинають патогени та сміття, а також еозинофілів і базофілів, які пов'язані з запальними реакціями.Рівні імунних білків, відомих як цитокіни, в середньому майже не змінилися, хоча деякі з них зросли з підвищенням температури тіла.Через 30 хвилин після сесії, однак, цей імунний сплеск в основному зник.Більшість збільшень білих кров'яних клітин зникли, але деякі моноцити залишилися.Дослідники аналізували кров учасників лише до 30 хвилин після сесії, тому невідомо, як їх імунні клітини можуть змінюватися протягом тривалого часу або як це може вплинути на ризик захворювання.Проте деякі спостережні дослідження в минулому показали, що часте відвідування сауни пов'язане з нижчим ризиком деяких захворювань, таких як пневмонія.Крім того, інші експерименти показали, що гарячі ванни можуть знижувати артеріальний тиск і значно збільшувати кількість червоних кров'яних клітин, які переносять кисень.Перебування в теплі, здається, викликає подібні фізіологічні реакції до тих, що відбуваються під час фізичних вправ, і ці кардіоваскулярні результати пов'язані з покращенням функції імунної системи.Проте варто пам'ятати, що інтенсивні фізичні вправи можуть також негативно вплинути на імунну систему, тимчасово її послаблюючи, тому слід бути обережними.Екстремальне тепло - це не те, з чим варто жартувати.Незважаючи на зростаючий глобальний інтерес до гарячої та холодної терапії, вчені досі знають надзвичайно мало про те, як організм справляється з екстремальними температурами і що це означає для нашого короткострокового або довгострокового здоров'я.Нещодавнє дослідження у Фінляндії обмежене в тому, що може розповісти нам.Дослідники не вимірювали специфічні підгрупи імунних клітин, такі як Т-клітини або природні вбивці, які могли б надати більше інформації про те, як сауна насправді впливає на імунну функцію.У 2023 році, наприклад, одне дослідження повідомило, що сесії в фінській сауні змінювали Т-клітини та природні вбивці, але лише коли сесії повторювалися.Це дослідження, однак, аналізувало лише здорових молодих чоловіків, що обмежує можливість узагальнення цих результатів на інших.На даний момент можна сказати, що, здається, перебування в теплі може викликати тимчасові зміни в імунних клітинах.Більше того, це все ще здебільшого здогадки.Також варто пам'ятати, що, як і холодна терапія, гаряча терапія може також мати ризики.

Звичайний день підлітка наповнений заняттями в школі, зустрічами з друзями та тренуваннями. Але після струсів мозку ці звичні справи можуть стати важкими.Головний біль, проблеми з концентрацією та порушення сну можуть затримати повернення до звичайного життя на тижні, а іноді й місяці.Якщо рухи погіршують симптоми, повернення до фізичних вправ може здаватися складним. Знати, скільки потрібно робити і коли переходити до наступного етапу, може допомогти молодій людині знайти шлях назад.Дослідження, опубліковане в JAMA Pediatrics, показує, що підтримка може надаватися дистанційно.Молоді люди, які дотримувалися програми поступового збільшення фізичних вправ з підтримкою щотижневих відеодзвінків, відновлювалися швидше, ніж ті, хто виконував лише розтяжки."Тривале відновлення може призвести до проблем для підлітків, змушуючи їх відставати в навчанні або віддалятися від друзів, і важко повернутися на правильний шлях", - сказала Сара Крісман, педіатр з Seattle Children's, яка очолювала дослідження.Струс мозку - це травма, викликана силами, які раптово переміщують мозок всередині черепа. Більшість людей відновлюються протягом кількох днів або тижнів, хоча симптоми можуть тривати значно довше.Попередні випробування показали, що аеробні вправи, які підвищують частоту серцебиття, можуть допомогти на ранніх етапах відновлення після струсу мозку.Раніше використовували тести на біговій доріжці для встановлення цілей фізичних вправ, що вимагало повторних візитів до клініки. Крісман і її колеги хотіли перевірити дистанційне надання підтримки та дослідити, чи можуть фізичні вправи допомогти пізніше.Вони залучили 210 учасників віком від 11 до 18 років з чотирьох штатів США. У всіх ще були симптоми, і їх не було дозволено повертатися до спорту. Їх травми сталися в середньому близько 73 днів тому, деякі - до року тому.Приблизно три чверті отримали струс під час спортивних зіткнень. Інші причини включали не спортивні зіткнення та автомобільні аварії.Дослідники випадковим чином розподілили 104 учасників на групу аеробних вправ і 106 на групу розтяжок. Усі продовжували свою звичайну терапію після струсу.Група аеробних вправ отримала фітнес-трекери та початкову ціль частоти серцебиття близько 120 ударів на хвилину, розраховану за віком. Вони почали з 10 хвилин вправ на цьому рівні і були проінструктовані зупинитися, якщо будь-який симптом збільшиться на два бали.Більшість вибрали швидку ходьбу або велотренажер, в межах, затверджених їх лікарем. Протягом щотижневих відеодзвінків протягом шести тижнів треновані медичні працівники перевіряли прогрес і симптоми.Коли учасники звикали до активності, програма підвищувала ціль до приблизно 150 ударів на хвилину, а потім подовжувала сесії.Група розтяжок також виконувала свої призначені вправи щодня і мала щотижневі коучингові дзвінки, що давало обом групам регулярну увагу та підтримку.Обидві групи покращилися, але симптоми зменшилися швидше в групі аеробних вправ. Через три місяці після реєстрації ця група повідомила про більші покращення в симптомах і якості життя, пов'язаній зі здоров'ям.Додаткове покращення в середньому становило приблизно три бали за анкетою симптомів (учасники спочатку отримали близько 32 балів) і чотири за показником якості життя. Ніяких негативних подій, пов'язаних з участю в дослідженні, не було зареєстровано.Дистанційне надання підтримки може полегшити доступ до неї, особливо для сімей, які живуть далеко від спеціалізованих послуг.Не зовсім зрозуміло, чому програма допомогла. Крісман пояснила, що інші дослідження пов'язують регулярні фізичні вправи з кращою пам'яттю та концентрацією, можливо, за рахунок речовин, які підтримують ріст нервових клітин. Це дослідження не вимірювало цей механізм.Головний біль, який загострюється під час тренування, може залишити молодого чоловіка обережним щодо руху знову."Мати когось, хто проводить вас через програму для поступового підвищення частоти серцебиття, може допомогти вам подолати цей страх, поки ви не повернетеся до звичайного режиму", - пояснила Крісман.Дослідники не змогли відокремити ефекти фізичних вправ від трекера або від простого дозволу бути більш активними.Час також, здається, важливий. Дослідження показали додаткову вигоду серед учасників, які зареєструвалися протягом 90 днів після травми, але не було чіткої переваги над розтяжками серед тих, хто зареєструвався більше ніж через 90 днів після травми."Люди з симптомами, що тривають більше трьох місяців, можуть потребувати більш інтенсивної підтримки, щоб повернутися на правильний шлях, включаючи допомогу з навчанням, сном і настроєм", - сказала Крісман.Через шість тижнів і шість місяців різниці між групами в симптомах струсу мозку та якості життя, пов'язаній зі здоров'ям, не були статистично значущими. Сон, тривога та депресивні симптоми покращилися в обох групах без чіткої додаткової вигоди від аеробних вправ.Більшість травм були пов'язані зі спортом, тому результати можуть не застосовуватися однаково до струсів з інших причин.Крісман підкреслила важливість роботи з медичним працівником, повідомлення про погіршення симптомів і уникнення спорту та інших обмежених активностей, поки не буде отримано дозвіл.Команда підсумувала свій підхід до відновлення: "мозок загоюється, займаючись"."Мета - робити трохи більше кожного дня, і врешті-решт ви досягнете того, де вам потрібно бути", - сказала Крісман.Цікавий фактАеробні вправи не лише покращують фізичну форму, але й можуть позитивно впливати на психічне здоров'я, зменшуючи симптоми тривоги та депресії.

{ "@context": "https://schema.org", "@type": "FAQPage", "mainEntity": [ { "@type": "Question", "name": "Чому мене б'є струмом навіть від одягу?", "acceptedAnswer": { "@type": "Answer", "text": "Синтетичні й вовняні тканини труться одна об одну й генерують заряд, а сухе повітря не дає йому стікати. Зволоження приміщення й бавовняна білизна зменшують ефект." } }, { "@type": "Question", "name": "Чи допомагає антистатик?", "acceptedAnswer": { "@type": "Answer", "text": "Так, спрей або кондиціонер для прання знижує електризацію тканини. Але це тимчасове рішення: без нормальної вологості повітря проблема повертається." } }, { "@type": "Question", "name": "Чому в офісі б'є частіше, ніж удома?", "acceptedAnswer": { "@type": "Answer", "text": "У офісах працює потужна вентиляція й кондиціонування, які висушують повітря, плюс багато синтетики й пластику. Показник вологості там часто нижчий за 25%." } }, { "@type": "Question", "name": "Чи небезпечна статика для техніки?", "acceptedAnswer": { "@type": "Answer", "text": "Для побутової електроніки - так, розряд може пошкодити чутливі мікросхеми. Тому перед тим як торкатися до материнської плати чи оперативної пам'яті, фахівці радять \"розрядитися\" об заземлений металевий предмет. Наступного разу, коли ручка знову \"дасть\" вам іскру, згадайте: це не ваша особливість і не погана аура. Це просто сухе повітря від батарей, яке перетворює вас на маленьку батарейку. А найпростіший спосіб це виправити - повернути в квартиру вологість. Спробуйте поставити гігрометр біля ліжка просто сьогодні й подивіться, що він покаже - цифра може здивувати." } } ] } Тягнетеся до дверної ручки - і раптом іскра, різкий щипок у пальці. Торкаєтесь до батареї чи до колеги в ліфті - знову “клац”. Одяг тріщить, шарф липне до обличчя, волосся стає дибки, а светр хочеться зняти ще до того, як зайшли в дім. Якщо це про вас щозиму, то ви не самотні й точно не “заряджені” якоюсь особливою енергією. Усе пояснюється фізикою вашого помешкання, де з жовтня по квітень працює система опалення. Про це пише Pixelinform. Уявіть, що в квартирі увімкнули невидимий насос, який викачує з повітря вологість. Саме так поводиться центральне й індивідуальне опалення: теплі батареї підіймають температуру, повітря стає здатним утримувати більше водяної пари, але самої вологи в ньому не додається. Навпаки - при інтенсивному нагріві відносна вологість може впасти з комфортних 40-50% до 20-25%, а в деяких квартирах і нижче. Додайте сюди закриті наглухо вікна, витяжку у ванній і пару годин роботи кухонної плити - і ось у вас уже сухе повітря, у якому статика почувається як удома. Сухе повітря - це діелектрик, і саме тому вас б’є Тут починається найцікавіше. Вологість повітря напряму працює як провідник: коли в повітрі є достатньо водяної пари, мікроскопічні краплі на поверхні вашого тіла, одягу й навіть шкіри проводять заряд і поступово відпускають його в навколишнє середовище. Повітря з вологістю нижче 30% таким провідником не є - воно поводиться як діелектрик, як той ізолятор, що ним обмотують дроти. Статичний заряд від тертя светра об шкіру, вовни об куртку, взуття об синтетичний килим не має куди подітися і накопичується на вас. Потенціал може досягати кількох тисяч вольт - і нічого страшного, поки ви не торкнетесь металевої ручки. Метал - провідник, тому в момент дотику заряд блискавично стікає через ручку у землю. Саме цей стрімкий розряд ви відчуваєте як короткий удар струмом. Сила щипка залежить не від напруги як такої, а від швидкості розряду: на сухій шкірі заряд тримається довше і “вистрілює” різкіше, а на зволожених долонях - м’якше. Тому після душа й ручки б’ються менше, а от зранку, коли квартира прогріта за ніч, - найпомітніше. Чому саме взимку це відчувається як проблема Влітку те саме фізичне явище нікуди не зникає, але ви його рідко помічаєте: вікна відчинені, природна вологість вища, а повітря надворі й у помешканні містить більше вологи. З початком опалювального сезону квартира перетворюється на замкнену суху камеру. Синтетичні светри, поліестерові пледі, вовняні шкарпетки та килими зі штучних волокон тертя генерують статику постійно - тільки тепер їй нема куди діватися. Є й неочевидний нюанс: самі батареї, радіатори й тепловентилятори підсушують повітря навколо себе, тож мікроклімат у кімнаті стає нерівномірним. Біля вікна вологість може бути нормальною, а в зоні, де стоїть комп’ютер і працює обігрівач, - критично низькою. Тому буває так, що людина “б’ється струмом” лише в одному кутку квартири, а в іншому почувається цілком нормально. Що зробити за 5 хвилин Перевірте вологість гігрометром (коштує копійки) - якщо показник нижчий за 35%, проблему треба вирішувати. Відкрийте вікна на 5-10 хвилин провітрювання: свіже повітря принесе вологу й знизить заряд. Поставте зволожувач у кімнату, де проводите найбільше часу, і встановіть на 40-50%. Якщо зволожувача немає - миска з водою біля батареї, сушіння білизни в кімнаті або вологе прибирання дають швидкий ефект. Перед дотиком до ручки торкніться долонею стіни чи дерев’яної поверхні - заряд стече поступово, без “клац”. Попросіть замінити синтетику біля тіла на бавовну - вона електризується менше. Чи варто боятися статики Ні, це явище неприємне, але не небезпечне для здоров’я в побутових умовах. Однак є винятки, які варто знати: люди з кардіостимуляторами іноді відчувають дискомфорт від розрядів, а сухе повітря саме по собі шкодить слизовим, шкірі й може загострювати алергії. Тому боротьба зі статикою - це насправді боротьба за комфортний мікроклімат загалом. Зволожувач повітря в цьому сенсі працює подвійно: і “клац” зникає, і дихати стає легше, і шкіра не лущиться. Часті питання Чому мене б’є струмом навіть від одягу? Синтетичні й вовняні тканини труться одна об одну й генерують заряд, а сухе повітря не дає йому стікати. Зволоження приміщення й бавовняна білизна зменшують ефект. Чи допомагає антистатик? Так, спрей або кондиціонер для прання знижує електризацію тканини. Але це тимчасове рішення: без нормальної вологості повітря проблема повертається. Чому в офісі б’є частіше, ніж удома? У офісах працює потужна вентиляція й кондиціонування, які висушують повітря, плюс багато синтетики й пластику. Показник вологості там часто нижчий за 25%. Чи небезпечна статика для техніки? Для побутової електроніки - так, розряд може пошкодити чутливі мікросхеми. Тому перед тим як торкатися до материнської плати чи оперативної пам’яті, фахівці радять “розрядитися” об заземлений металевий предмет. Наступного разу, коли ручка знову “дасть” вам іскру, згадайте: це не ваша особливість і не погана аура. Це просто сухе повітря від батарей, яке перетворює вас на маленьку батарейку. А найпростіший спосіб це виправити - повернути в квартиру вологість. Спробуйте поставити гігрометр біля ліжка просто сьогодні й подивіться, що він покаже - цифра може здивувати. Чому взимку б’ється струмом: як сухе повітря від опалення робить вас батарейкою читайте на сайті Pixel.inform.

Земля постійно змінюється під впливом вогню та льоду, і це не в поетичному сенсі.Ці фізичні сили формують поверхню нашої планети через вогняні виверження або невпинний рух льодовиків.З холодного боку Земля пережила щонайменше п'ять льодовикових періодів, включаючи деякі потенційні епізоди «снігового» або «слюзового» періоду, якщо заглибитися в глибокий час.Насправді, ми зараз знаходимося в геологічному льодовиковому періоді, але в даний момент перебуваємо в більш теплому міжльодовиковому періоді, який почався приблизно 11 700 років тому, коли багато пухнастих мегафауни почали вимерти.Ці теплі періоди чергуються з холоднішими, льодовими періодами, які містять великі льодовики – те, що ми звикли називати «льодовиковими періодами» і асоціюємо з шершаками мамонтами та мерзлими печерними мешканцями, які згрібаються біля бідних вогнищ.Насправді, наступний з цих льодовикових періодів, можливо, вже почався близько 2000 років тому, але був перерваний зміною клімату, викликаною людиною, згідно з новим дослідженням, опублікованим у журналі Science.«Все тільки починалося, все було нормально, наступна льодовикова епоха мала статися – і раптом вона зупинилася», – говорить Ніколас Янг, геохімік з Колумбійського університету та перший автор дослідження.Дослідження зосередилося на Лаврентійському льодовиковому щиті (LIS), найбільшій такій структурі Плейстоцену, яка покривала велику частину північних США та Канади приблизно з 95 000 до 20 000 років тому.На максимальному рівні він простягався від Арктичного кола до Іллінойсу, покриваючи ці давні землі до 3 кілометрів льоду.Його загальний обсяг льоду міг бути еквівалентом приблизно 80 метрів зміни рівня моря.LIS перетворився на величний Льодовиковий капітал Барнса (BIC), маленьке, але все ще живе серце цілої льодовикової епохи, стверджують дослідники.Щоб дійти до цього висновку, дослідники створили хронологію льодовикового капіталу, використовуючи два основні напрямки in-situ доказів, заснованих на атомних методах датування.Вони зосередилися на різних типах порід, щоб оцінити співвідношення космогенного берилію-10, ізотопу (атомного варіанту) елемента берилію. Він утворюється, коли космічне випромінювання від величезних вибухаючих зірок вдаряє в нашу планету.Вони також проаналізували давно мертву рослинність, яка була виявлена, коли BIC відступав, щоб виміряти співвідношення вуглецю-14, безпечного радіоактивного вуглецю з передбачуваною швидкістю розпаду.Обидва ці вимірювання діють як наземні годинники. У породах накопичення берилію-10 зупиняється, коли наступаюча льодовикова епоха закриває камені від невидимого бомбардування Всесвіту. Накопичення відновлюється, коли камені відкриваються, коли лід відступає.У рослинах годинник вуглецю починає працювати, коли вони закриті під наступаючим льодом, оскільки мертва рослинність більше не поглинає вуглець.В цілому, дослідники склали чіткий ланцюг зміни клімату.Найвищі температури нашого нинішнього міжльодовикового періоду, званого Голоценом, могли відбутися приблизно 11 000 до 10 000 років тому – принаймні в північних широтах – під впливом високої сонячної радіації через зміщення орбіти Землі, відомого як «цикли Міланковича».Наступні тисячоліття принесли охолодження, але, дивно, LIS продовжував зменшуватися, оскільки його поверхня занадто опустилася, щоб продовжувати рости, залишаючи його в невідповідності з кліматом.До 3600 років тому він зменшився до меншого, ніж сьогодні, і залишався на цьому мінімумі до приблизно 2000 років тому.Лише близько 2000 років тому він почав розширюватися, що означає початок наступної льодовикової епохи.Або, скоріше, початкову точку для потенційного льодовикового періоду, якби не вплив підвищення літніх температур, що почався в 1960-х роках, стверджують дослідники.Вони повідомляють, що BIC досяг свого історичного максимуму приблизно в 1960 році. Потім, з його замороженим розумом, ймовірно, націленим на світове панування, антропогенне потепління зупинило його зростання, перевівши його в негативний масовий баланс, танучи швидше в теплі місяці, ніж він міг відновитися взимку.З тих пір його втрати «можна майже повністю пояснити підвищенням літніх температур», які зменшують інші льодовики по всьому канадському Арктиці та Північному Атлантиці, стверджують дослідники, в результаті зростання викидів парникових газів, що триває з приблизно 1750 року.Приблизно в цей час промислова революція почала значно забруднювати нашу атмосферу парниковими газами.Це сталося якраз тоді, коли клімат переживав найхолодніше століття найхолоднішого, найнеприємнішого періоду в недавній історії, званого Малим льодовиковим періодом, з найхолоднішим епізодом, що тривав з 1780 по 1880 рік.Але що з майбутнім? Моделі показують, що колишній LIS, або нинішній BIC, або якась майбутня комбінація цих двох термінів, зникне назавжди за нинішніх кліматичних умов.«Це буде справжнє останнє залишок Лаврентійського льодовикового щита, що зникне назавжди», – підсумовує Янг.«Те, що було надзвичайно природним і передбачуваним явищем, тепер зникло». Дослідження було опубліковано в Science.Цікавий фактЛьодовикові періоди на Землі відбуваються приблизно кожні 100 000 років, але людська діяльність може змінити цей природний цикл.

Після закінчення стосунків багато людей відчувають самотність і запитують себе: чому це досі болить? Чому я не можу рухатися далі? Для тих, хто страждає від симптомів депресії, пошук відповіді може стати ще одним способом звинувачувати себе.Вчені з Румунії досліджували терапію, яка має на меті зменшити це самозвинувачення, досліджуючи, як біль від розриву пов'язаний з потребами в близькості та безпеці, сформованими протягом еволюції людини.Дослідники адаптували терапію до двох інтенсивних днів групового лікування. У попередньому випробуванні, в якому взяли участь 61 дорослий з симптомами депресії, ті, хто проходив програму, показали значно більші покращення через тиждень у порівнянні з тими, хто чекав на лікування.Програма базується на когнітивно-поведінковій терапії (КПТ), яка розглядає зв'язки між думками, почуттями та поведінкою.Після розриву стосунків людина, яка вважає себе безвартісною, може відсторонитися від інших, поглиблюючи свою самотність. КПТ може допомогти людям усвідомити та змінити такі патерни.Тестований підхід, званий когнітивною еволюційною терапією, також враховує, як труднощі, пов'язані з приналежністю, близькими стосунками та безпекою, пов'язані з потребами, важливими для наших предків."Перспектива еволюційної терапії додає ще один рівень до звичайного когнітивно-поведінкового підходу", - сказав Міхай Добровольський, клінічний психолог і дослідник з Університету Бухареста.Добровольський навів приклад втрати партнера. Розуміння того, як важливою могла бути ця втрата для наших предків, може допомогти людині реагувати на свій біль з меншим самозвинуваченням."Це змінює питання 'Що не так зі мною?' на 'На яку важливу проблему я реагую, і що я можу з цим зробити?'" - зазначив Добровольський.Для оцінки програми команда випадковим чином розподілила 31 дорослого на терапію та 30 на список очікування.Перед сесіями учасники заповнили анкети, що визначають труднощі в їхньому житті. Дослідники вважають, що ця підготовка може дозволити терапевтичній роботі початися швидше.Сесії проходили в Бухаресті, в групах по п'ять-сім осіб, протягом двох послідовних днів по 8 годин. Хоча лікування тривало лише два дні, воно включало 16 годин терапії, що приблизно відповідає стандартному курсу КПТ з 12-16 сесій.Терапевт працював індивідуально з учасниками перед групою, після чого відбувалася структурована зворотна зв'язок і обговорення. Ніяких домашніх завдань між сесіями не призначали.Дослідники вважають, що обговорення спільних труднощів може допомогти учасникам відчути себе менш самотніми, хоча вони не тестували ці пояснення для покращення.Випробування приєднується до досліджень короткочасних втручань для симптомів депресії, зосереджуючи підтримку терапевта та групову роботу впродовж двох днів.Дослідники оцінили симптоми до лікування, через тиждень після нього та через три місяці. Їхня анкета з депресії охоплювала такі переживання, як безнадійність і труднощі з отриманням задоволення, при цьому вищі бали вказували на більш важкі симптоми.Через тиждень різниця між групами становила близько 7,5 балів на шкалі від 0 до 42, що є великим статистичним ефектом. Також покращилися тривога та задоволеність життям.Проте через три місяці перевага в оцінці депресії зменшилася до приблизно 3,1 балів і більше не була статистично значущою."З відносно невеликою вибіркою ми просто не можемо з упевненістю сказати, чи зберігся значущий ефект", - зазначив Добровольський.Початкова вигода могла зменшитися. Добровольський також зазначив, що учасники списку очікування покращилися протягом цих місяців. Подальші сесії можуть допомогти зберегти досягнення, але випробування їх не тестувало.Шестеро учасників, призначених на терапію, так і не відвідали, залишивши 25, які її отримали. Семеро учасників списку очікування були втрачені до оцінки через три місяці. Учасники в основному були жінками.Один терапевт проводив все лікування, рекрутував учасників і призначав їх до груп, тому він заздалегідь знав, хто отримає терапію.Співавтор Цезар Гіосан розробив терапію та її посібник. Дослідники визнали, що розробники можуть ненавмисно вплинути на результати в своїх випробуваннях і закликали до незалежної реплікації.Формальні діагнози депресії не вимагалися, і результати залежали від самозвіту, тому висновки не можуть встановити одужання від діагностованого розладу.Порівняння з групою очікування не може показати, що програма працює краще, ніж існуючі терапії, або відокремити еволюційні пояснення від уваги, очікувань і групової підтримки.Більше випробування, яке порівнює програму зі стандартною груповою когнітивною терапією, може прояснити її внесок. Проведення його в інших містах з різними терапевтами, додавання оцінок клініцистів і тривале спостереження за учасниками допомогло б показати, чи зберігаються результати та досягнення."Якщо це відкриття можна буде відтворити за більш суворих умов і показати, що воно триває, короткочасність втручання може стати клінічно та практично важливою", - сказав Добровольський.Цікавий фактДослідження показують, що групова терапія може бути такою ж ефективною, як і індивідуальна, але часто є більш доступною та менш витратною.

У 2022 році, коли генеративний штучний інтелект почав завойовувати світ, з'явився дуже моторошний феномен. Цього Хелловіну ми знову згадуємо про загадкову історію Лоаб. Ось наша оригінальна історія з грудня 2022 року:Вона десь там, ховаючись у паралельному всесвіті можливостей. Все, що вам потрібно зробити, це ввести правильний запит у генератор зображень на основі штучного інтелекту.Як цифрове заклинання, слова відкриють моторошне обличчя жінки середнього віку з мертвими очима, порожнім поглядом і тривожним гримасою.Її звуть Лоаб (вимовляється як 'лоб'), і її "виявив" художник з Швеції, який використовує псевдонім Supercomposite у Twitter.Supercomposite був одним з перших сучасних творців, які досліджували можливості генераторів зображень на основі тексту. У 2022 році, експериментуючи з негативними запитами (які просять алгоритми машинного навчання знайти крайній протилежний варіант чогось), художник натрапив на моторошне обличчя.Коли Supercomposite запустив запит знову, він отримав те ж саме обличчя, цього разу поряд зі словом 'лоаб'."Штучний інтелект відтворює її легше, ніж більшість знаменитостей. Її присутність постійна, і вона переслідує кожне зображення, до якого торкається," - пояснив Supercomposite у Twitter у вересні 2022 року.З таким захоплюючим початком не дивно, що Лоаб стала сенсацією в Інтернеті. Зображення цієї загадкової жінки стало настільки відомим, що у неї навіть є власна сторінка у Вікіпедії.Частина загадки Лоаб полягає в тому, що вона представляє. Фігура Лоаб стала своєрідним сучасним 'троні' – типом мистецтва з голландського Золотого віку, що перебільшує вираз обличчя – такого, що не представляє особу, а ідею.Алегорія Лоаб трохи більш жахлива, ніж, скажімо, предмет більш відомого троні під назвою Дівчина з перловою серйозною. Більш глибоко, вона не була створена людським художником, який міг би принаймні розповісти більше про ідею, яку вони намагалися представити.Серед сотень ітерацій Лоаб, які Supercomposite викликав, багато з них містять відрубані або кричущі дітей на фоні.Деякі згенеровані штучним інтелектом зображення були настільки огидними, що художник вирішив не ділитися ними публічно."Я розривав Лоаб на частини і збирав її знову. Вона є емерджентним островом у латентному просторі, який ми не знаємо, як знайти за текстовими запитами," - написав художник у Twitter."Вона знаходить всіх рано чи пізно. Вам просто потрібно знати, де шукати," - додав Supercomposite.Цікавий фактЛоаб стала символом нової ери творчості, яку ми, можливо, ще не готові прийняти.