Ви б з'їли печиво, виготовлене з пластику? Технічно, ми вже споживаємо величезну кількість пластику у вигляді мікрочастинок у нашій їжі.Але тепер дослідники з Південного Іллінойсу намагаються змусити нас їсти це навмисно. Вони створили печиво, яке називають µBites, що вимовляється як "мікробайти".Ці печива пройшли багато обробки, щоб стати (теоретично) безпечними для вживання, поживними та, сподіваємось, смачними.Дослідження розпочалося в рамках NASA's Deep Space Food Challenge, і команда нещодавно представила його на симпозіумі, організованому Американським хімічним товариством."Перетворення (біорозкладного) харчового пластику на їжу є можливим", - сказав мікробіолог Лахіру Джакаді, коментуючи розробку."Система µBites є налаштовуваним і портативним пристроєм, який інтегрує всі необхідні компоненти. Ці пристрої можуть бути розгорнуті на підводних човнах або в автомобілях для надання допомоги, щоб виробляти їжу на місці за запитом."Процес особливо підходить для використання вуглецевих відходів в екстремальних умовах, таких як пустелі, Арктика або Антарктика, щоб виготовляти їжу – і так, потенційно одного дня на Марсі або на поверхні Місяця".Пластик є одним з найпоширеніших матеріалів у сучасному світі, завдяки своїй гнучкості та міцності. Але це стає проблемою, коли його потрібно утилізувати, і більшість пластикових виробів потрапляють на смітники, навіть якщо їх можна переробити.Останні дослідження показали успіх у перетворенні пластикових відходів на різні корисні речі – не лише інші пластикові вироби, але й матеріали, пального, навіть ліки. І незабаром ми можемо додати "їжу" до цього списку.Процес, розроблений в SIU, називається окислювальною гідротермальною дисолюцією – по суті, використанням кисню та води під інтенсивним теплом і високим тиском для розщеплення матеріалів на їхні вуглецеві будівельні блоки.Команда використовувала цей процес на поліетилентерефталаті (PET) разом із сільськогосподарськими відходами, такими як стебла кукурудзи та листя, щоб виробити рідкий корм.Цей матеріал потім подається на вирощені дріжджі, які перетворюють його на "поживні харчові суміші". І ось вам тісто для печива.Цей кінцевий продукт може бути технічно їстівним, але, ймовірно, матиме смак і поживний профіль, не кращий за картон.Дослідники створили різні штами дріжджів, щоб перетворювати різні корми на інші харчові інгредієнти, включаючи білки, жири, вітаміни, аромати, барвники та смакові добавки.Ці інгредієнти комбінуються в сире тісто, яке завантажується в 3D-принтер їжі та виводиться по шарам у постійній формі. Нарешті, печиво готується в мікрохвильовій печі, щоб затвердіти в знайомий продукт.На жаль, ніхто ще не мав можливості спробувати його – краще почекати, поки завершаться тести на безпеку. Однак сліпі сенсорні тести показують, що воно має приємний запах і приємну текстуру на дотик."Ми всебічно проаналізували харчові продукти, які ми створили в лабораторії, а також через акредитовані сторонні лабораторії, щоб забезпечити, що печиво µBites не містить токсичних хімікатів, важких металів, алергенів і патогенів", - сказав Джакаді."Ми проводимо симульовані дослідження травлення та інші необхідні аналізи в підготовці до випробувань на людях".Цікавий фактВчені вважають, що перетворення пластикових відходів на їжу може стати важливим кроком у боротьбі з глобальним забрудненням пластиком.

Дослідження, опубліковане в Media and Communication, розглядає практику журналістики, яка слідкує за наукою, де журналісти досліджують питання, такі як зловживання, шахрайство та корпоративна маніпуляція в наукових дослідженнях.Дослідники журналістики Мішель Катандзаро та Луїз Перес-Нето з Автономного університету Барселони в Іспанії поспілкувалися з 15 науковими журналістами з Іберо-Америки (Іспанія, Португалія та Латинська Америка).Журналісти в регіоні зазвичай уникали суперечливих питань, але не ті, з ким спілкувалися Катандзаро та Перес-Нето.Більшість з них змогли вказати на позитивні реальні наслідки своєї роботи, включаючи зміни в регулюванні, визнання помилок, організовані протести та підвищену прозорість.Однак не все так добре. Інтерв'юєри також говорили про труднощі з фінансуванням, тиском часу та політичним втручанням."Стикнувшись із системною проблемою, рішення також має бути системним", - говорить Катандзаро.Журналістика, що слідкує за наукою, є частиною цього, оскільки вона діє як стримуючий фактор для поганих практик.Нові результати узгоджуються з попередніми дослідженнями, які говорили про розслідувальну журналістику як "охоронця совісті".Дослідження спонукали до дій доступ до внутрішньої інформації, офіційні документи, академічні конференції та події, поради від читачів та ресурси, такі як Retraction Watch – сайт, що веде список статей, які були опубліковані, а потім відкликані.Конкретні приклади роботи, на які посилалися репортери, включали сексуальні домагання в аргентинських наукових центрах, втручання з боку тютюнової та фармацевтичної промисловості в Латинській Америці, а також купівлю афіліацій (для штучного підвищення статусу університету) в Саудівській Аравії."Робота цих професіоналів вказує на зміни в іберо-американській журналістиці, яка історично мала слабші традиції розслідування та висвітлення науки в порівнянні з іншими регіонами світу", - говорить Перес-Нето.Дослідження також підкреслює важливість журналістики, що слідкує за наукою, і виклики, з якими стикаються журналісти при висвітленні цих історій. Це можуть бути психологічний тягар, ворожість з боку науковців та навіть цензура.Журналісти, з якими спілкувалися Катандзаро та Перес-Нето, також усвідомлюють, що критика наукових досліджень та виявлення поганих практик можуть підривати загальну довіру до науки."Хоча журналістика, що слідкує за наукою, може відігравати важливу роль у вирішенні цих проблем, вона також ризикує надати зброю зацікавленим сторонам, які просувають політичні або корпоративні інтереси, що суперечать науковим доказам", - пояснюють дослідники у своїй публікації.Однак розслідувальні наукові журналісти, з якими спілкувалися для дослідження, описали стратегії, які вони використовують, щоб запобігти антинауковому використанню своїх робіт, такі як допомога читачам у розумінні того, як працює науковий процес, і забезпечення правильного контексту для помилкових результатів.Дослідники також мають кілька пропозицій щодо того, як можна забезпечити довгострокове майбутнє журналістики, що слідкує за наукою.Наприклад, надання журналістам можливості проходити спеціальне навчання з науки, щоб вони були більш обізнані та могли перевіряти установи та системи, які постачають наукові дослідження.Катандзаро та Перес-Нето також закликають до більш широкого спектру джерел фінансування для цього типу журналістики та покращення підтримки для штатних репортерів, редакторів та фрілансерів. Це може включати надання журналістам більше часу в завантажених редакціях для проведення глибоких репортажів, які потребують днів, тижнів або років для завершення.Наукові дані та відкриття повинні продовжувати ставати більш прозорими та доступними, пропонують дослідники, через підвищену відповідальність на кількох рівнях: окремих дослідників, академічних установ та урядів.Хоча лише невелика кількість журналістів була опитана для дослідження, їхній досвід паралельний досвіду розслідувальних журналістів, які працюють у Великій Британії та Канаді, які, у ще одному недавньому дослідженні, описали юридичні ризики своєї роботи."Реалізація потенційних історій іноді грає більшу роль у тому, чи вони будуть опубліковані, ніж їхня суспільна важливість, особливо в ресурсно обмежених редакціях", - підсумовує це дослідження.Ясно, що ретельна та етична журналістика є життєво важливою для підтримки стандартів у науці – у що ми дуже віримо.Цікавий фактЖурналістика, що слідкує за наукою, може не лише виявляти зловживання, але й сприяти змінам у законодавстві та підвищенню прозорості в наукових дослідженнях.

Тріхотіломанія (виривання волосся на голові, бровах, віях або в інших місцях) — це не нове захворювання. За історичними документами, перші письмові згадки з'явилися в Епідеміях III Гіппократа в 410 році до нашої ери. Близько 350 року до нашої ери Арістотель писав про вади в Нікомаховій етиці і згадував "звичку виривати волосся або гризти нігті".Цей розлад, також відомий як розлад виривання волосся, класифікується як поведінка, зосереджена на тілі, і може призвести до втрати волосся та значних психологічних або соціальних проблем. Він вражає від 1 до 2 відсотків людей у США, впливаючи на обидві статі однаково, і часто спостерігається разом з іншими психічними розладами, такими як тривога, депресія, ПТСР, ОКР та СДВГ.Одне з поширених пояснень тріхотіломанії — це регуляція емоцій: виривання волосся допомагає людям впоратися з неприємними відчуттями, такими як тривога, напруга або розчарування, і відчувати полегшення після виконання цієї дії. Але попередні дослідження надали непослідовні докази на підтримку цієї ідеї, оскільки виривання волосся може також відбуватися, коли людина відволікається або навіть не усвідомлює, що робить це.Щоб краще зрозуміти, що відбувається в реальному часі, дослідники з Університетської лікарні Гейдельберга спостерігали за 61 дорослим з тріхотіломанією протягом 10 днів. "Більшість існуючих досліджень зосереджуються переважно на поведінці, нехтуючи спонуканням і основними факторами, які можуть на неї впливати", — пише команда у своєму новому дослідженні, опублікованому в Comprehensive Psychiatry.Дослідники вирішили дізнатися більше про це спонукання та його наслідки. Замість того, щоб учасники записували свої дні в щоденнику, дослідники використовували екологічну моментну оцінку. Цей підхід спонукає людей фіксувати свої почуття та дії в моменті, а не згадувати емоції з кілька годин тому.Учасники дослідження отримували сім запитів на день між 8:00 і 22:00, запитуючи їх про їхній емоційний стан, наскільки сильною була потреба виривати волосся, і чи виривали вони волосся з моменту попередньої оцінки. Вони також могли повідомляти про епізоди виривання волосся, коли це відбувалося.Це призвело до 2557 моментних оцінок і 702 епізодів виривання волосся для аналізу дослідження. Коли люди повідомляли про сильніші спонукання, вони були значно більш схильні повідомляти про епізод виривання волосся під час цієї оцінки. Сильніші спонукання на одній оцінці також передбачали виривання на наступній оцінці.Попередні епізоди виривання волосся також робили інший епізод більш імовірним, що свідчить про певну стійкість поведінки протягом дня. Але емоційні стани були набагато менш передбачувальними, ніж спонукання.Негативні емоції, включаючи почуття тривоги, гніву, смутку, провини та нервозності, були пов'язані з сильнішими спонуканнями, коли люди їх відчували. Також це стосувалося роздумів, втоми та нудьги. Позитивні емоції, навпаки, були пов'язані зі слабшими спонуканнями.Одним з емоційних або поведінкових станів, що виділяється, була нудьга. Нудьга передбачала як наступні епізоди виривання волосся, так і виривання під час тієї ж оцінки. Втома, тим часом, передбачала сильніші спонукання, хоча не була пов'язана з самим вириванням.Отже, замість того, щоб виривання волосся було переважно відповіддю на емоційний стрес, ця поведінка може іноді бути пов'язана з негативною стимуляцією — але також і з її відсутністю. "Стану низької енергії можуть сприяти вразливості до спонукання", — пишуть автори.Вони вказують на теорію, згідно з якою повторювані поведінки допомагають регулювати рівні внутрішньої стимуляції, що може робити виривання волосся більш імовірним під час станів недостатньої збудженості або нудьги.Ці результати свідчать про те, що розуміння тріхотіломанії може вимагати погляду за межі припущення, що стрес, смуток або тривога викликають виривання. Більш корисним питанням може бути те, що відбувається між спонуканням і дією — включаючи нудьгу, стимуляцію, сенсорні переживання, екологічні сигнали та усвідомлення самого спонукання.Цікавий фактТріхотіломанія може бути пов'язана не лише з емоційним стресом, а й з нудьгою, що робить цю поведінку цікавою для вивчення в контексті психічного здоров'я.

Якщо уважно подивитися на одну з найвідоміших фотографій Землі, ви можете не знайти її зовсім.Там немає блакитних океанів, континентів чи хмар. Лише темрява, розсіяне сонячне світло і маленька бліда синя точка, майже загублена в ній.Ця точка — це ми.Фотографію зробили 36 років тому на День святого Валентина космічним апаратом Вояджер 1.Вояджер 1 був запущений у 1977 році для вивчення Юпітера та Сатурна. У 1990 році NASA готувався назавжди вимкнути його камери, щоб зберегти обмежену енергію космічного апарата.Але перед тим, як камери згасли, виникла одна остання ідея.Астроном Карл Саган, член команди з обробки зображень Вояджера, роками наполягав на тому, щоб космічний апарат повернувся і сфотографував Сонячну систему, яку він залишав.Отже, 14 лютого 1990 року Вояджер зробив 60 кадрів для 'сімейного портрету' Сонячної системи. Земля з'явилася на одному з них.З відстані близько 6.4 мільярдів кілометрів наша планета займала лише 0.12 пікселя. Яскрава смуга, що перетинає зображення, була сонячним світлом, розсіяним в оптиці камери. Земля випадково потрапила в один з цих променів.Фотографія стала відома як Бліда Синя Точка.Через чотири роки Саган описав силу цього зображення у своїй книзі з такою ж назвою:"Подивіться ще раз на цю точку. Це тут. Це дім. Це ми."Кожен, хто коли-небудь жив, жив своє життя на цій маленькій Блідій Синій Точці.Можливо, саме тому це зображення не втрачає актуальності.Вчені мають термін для зміни перспективи, яку іноді описують астронавти після того, як побачать Землю з космосу: ефект огляду.Одне дослідження показало, що астронавти описували захоплення, сильніше відчуття зв'язку з людством і підвищену усвідомленість крихкості Землі після перегляду планети з висоти.Бліда Синя Точка пропонує нам щось подібне, не залишаючи землю.Люди буквально хочуть наблизитися до цієї маленької Землі.Коли портрет Сонячної системи Вояджера був показаний у великій мозаїці в Лабораторії реактивного руху NASA, частина, що містила Землю, нібито замінювалася неодноразово, оскільки так багато відвідувачів торкалися цієї маленької точки.Це чудова людська реакція на фотографію, зроблену з неймовірної відстані.Ми знаємо, що всі там, тому ми прагнемо доторкнутися до неї.Через 36 років світ, що прагне доторкнутися, змінився кардинально.Коли була зроблена фотографія Блідої Синьої Точки, не було смартфонів, соціальних мереж або постійних сповіщень.Сьогодні повідомлення може перетнути планету за секунди. Мільярди інших життів проходять повз нас на екранах. Друзі та родина, що знаходяться тисячі кілометрів від нас, можуть з'явитися в наших домівках через відеодзвінки.Ми навіть не потребуємо іншої людини на іншому кінці. Додатки з штучним інтелектом створені, щоб слухати і відповідати, коли ми хочемо.Деякі дослідження показують, що вони можуть допомогти. Одне дослідження виявило, що компаньйони на базі штучного інтелекту можуть тимчасово зменшити самотність, особливо коли людина відчуває, що чат-бот слухає їх.Але річна дослідження більше ніж 2000 дорослих показало, що більша соціальна активність з чат-ботами передбачала більшу самотність пізніше. Це не означає, що чат-боти викликали самотність — люди, які вже відчувають самотність, можуть просто звертатися до них частіше.Разом ці результати вказують на щось складніше.Можливість дотягнутися до когось не є тим же, що відчувати зв'язок з ним.Незважаючи на всі нові способи зв'язку, самотність залишається надзвичайно поширеною.Звіт Всесвітньої організації охорони здоров'я, опублікований у 2025 році, оцінив, що приблизно один з шести людей у світі відчуває самотність.Але, можливо, Бліда Синя Точка закликає нас по-іншому думати про 'зв'язок'.Багато сучасних технологій закликають нас зосередитися: прочитати це повідомлення, збільшити це обличчя, натиснути на це сповіщення, приєднатися до цього аргументу, подивитися ближче на життя інших.Бліда Синя Точка робить навпаки.Вона відводить нас на мільярди кілометрів.З цієї відстані немає кількості підписників. Немає країн. Немає статусних символів. Немає суперечок чи перемог.Ви не можете відрізнити людей, яких любите, від людей, яких ніколи не зустрінете.Кожен знаходиться в одній точці.Вояджер 1 зробив Бліду Синю Точку всього за 34 хвилини до того, як його камери були вимкнені назавжди.Космічний апарат продовжував подорожувати, зрештою увійшовши в міжзоряний простір і ставши найвіддаленішим створеним людиною об'єктом від Землі.Вояджер все ще рухається далі від нас.Але одна маленька фотографія, яку він зробив, протягом 36 років рухала нас по-іншому.Можливо, саме тому ми все ще ділимося нею, збільшуємо її і шукаємо маленьку Землю на наших екранах.Ця фотографія не просто дає нам ще один спосіб зв'язку.Вона нагадує нам, як глибоко ми вже пов'язані.

У січні 1940 року Великобританія зіткнулася з серйозною проблемою. Німецькі атаки на імпортні судна загрожували викликати крайні продовольчі дефіцити, фактично голодуючи націю до капітуляції.В одну ніч вступили в силу суворі обмеження на продукти харчування, які обмежували кількість певних продуктів, які люди могли купувати, включаючи звичайні основи, такі як цукор.Дослідження показує, що довгостроковий ефект цього примусового зменшення споживання цукру під час Другої світової війни, здається, значно покращив здоров'я цілого покоління дітей, які народилися в цей період.У новій статті, опублікованій в PNAS, дослідники проаналізували дані про здоров'я 64 761 особи, які народилися у Великобританії між 1951 і 1956 роками, отримавши інформацію з дослідження UK Biobank.Обмеження на цукор закінчилися раптово у вересні 1953 року, після чого середнє споживання цукру швидко подвоїлося.Дослідники змогли порівняти здоров'я дорослих, які провели свої перші 1000 днів (з моменту зачаття до двох років) під обмеженнями на цукор, з тими, хто народився без обмежень.Вони також порівняли відносне вплив на дітей, які пережили більше часу під час обмежень, з тими, хто народився трохи пізніше, але ще до зняття обмежень.Це не перший раз, коли дослідники звертаються до цього історичного випадку та унікальних наукових даних, які він надає.Попередні дослідження показали, що діти, які пережили обмеження на цукор, мають нижчі ризики хронічних захворювань, а також менші шанси на розвиток хвороби Альцгеймера, і вони, здається, мають краще серцево-судинне здоров'я.Але як щодо ризику раку?Нове дослідження – проведене економістами охорони здоров'я Ченем Чжу з Китайського сільськогосподарського університету та Вейлонгом Чжаном з Кембриджського університету – відповідає на це питання, показуючи значне зменшення випадків раку у дітей, чий споживання цукру було обмежене в ранньому віці.Діти, які пережили обмеження на цукор, мали на 69% менше шансів на розвиток раку печінки в дорослому віці. Вони також мали знижений ризик розвитку раку простати (на 52% менше), раку легень (на 41% менше), раку прямої кишки (на 40% менше) та раку грудей (на 36% менше).Діти, які пережили обмеження на цукор, також мали тенденцію до довших теломер – капсул на кінцях хромосом, які захищають нашу генетичну інформацію, що пов'язано з довголіттям.Згідно з дослідниками, довжина теломер у дітей, які пережили обмеження на цукор, відповідала приблизно 2,2 рокам меншого біологічного старіння, що свідчить про те, що вони старіли повільніше протягом свого життя, насолоджуючись кращим загальним здоров'ям, ніж учасники, які не пережили обмеження.Ще одне цікаве відкриття полягає в тому, що діти, які пережили обмеження на цукор, зберегли дієтичні звички, які тривали до дорослого віку, на відміну від їхніх однолітків, які не пережили обмеження."Групи, які пережили обмеження, споживають менше цукру, їдять менші порції їжі та дотримуються здоровішої, більш різноманітної дієти через п'ять десятиліть після закінчення політики," – пишуть дослідники у своїй статті.Хоча це було лише спостережне дослідження, дослідники стверджують, що експериментальні умови обмеження цукру (які розділили учасників на дві чіткі групи) створюють певний вид "причинного доказу", що пов'язує споживання цукру з ризиком раку в дорослому віці.У часи війни покоління дітей змушене було обмежити своє споживання цукру до рівнів, які сьогодні рекомендує Всесвітня організація охорони здоров'я для всіх.І що ви знаєте? Вони були здоровішими.Результати дослідження опубліковані в PNAS.Цікавий фактДослідження показують, що обмеження на споживання цукру можуть мати тривалі позитивні наслідки для здоров'я, включаючи зниження ризику розвитку раку.

Ваші зіниці швидко розширюються, коли ви потрапляєте в темну кімнату, щоб впустити більше світла і допомогти вам бачити. Коли ви повертаєтеся в яскраві умови, вони відповідно звужуються.Цей рефлекс добре відомий, але розширення зіниць може також відбуватися з інших, менш очевидних причин.Коли ми здивовані, наприклад, наші зіниці можуть розширюватися, ніби ми раптово опинилися в темряві, що є частиною тимчасової реакції збудження, функція та поведінкові ефекти якої залишаються погано зрозумілими.У новому дослідженні вчені пролили світло на зв'язок між здивуванням і розміром зіниць, виявивши докази того, що розширені зіниці – і ширша реакція збудження, яку вони сигналізують – можуть відігравати ключову роль у допомозі нам реагувати на несподівані події.Після здивування, здається, мозок переходить у режим "оновлення", а розширені зіниці слугують одним з найбільш помітних зовнішніх знаків, пояснює співавтор дослідження Мэтт Насар, доцент нейробіології та когнітивних і психологічних наук в Університеті Брауна."Розширення зіниць сигналізує про сплеск збудження, і наші результати підтримують ідею, що ці швидкі коливання збудження виконують корисну функцію в мозку", – говорить Насар."Вони дозволяють нам справлятися з світом, який часто змінюється з одного контексту в інший".Дослідження показали, що розширення зіниць є більш складним, ніж здається, і може відображати ряд внутрішніх деталей, які виходять за межі загальновідомої асоціації з зовнішнім освітленням.Ваші зіниці можуть розширюватися у відповідь на когнітивні зусилля, фізичне навантаження або емоційне збудження, наприклад, або через певні ліки. Їхній розмір також може розкрити підказки про те, що ви уявляєте або які спогади ви переглядаєте під час сну.Зіниці також регулярно змінюють розмір у координації з диханням, зазвичай розширюючись під час видиху і звужуючись на початку вдиху.Коливання збудження після здивування частково регулюються locus coeruleus, невеликою групою нейронів у стовбурі мозку. Ця структура є нашим основним джерелом норепінефрину, нейромедіатора і гормону, що бере участь у реакції "бийся або тікайте".Ця структура часто активується після несподіваної події, демонструючи підвищену активність, яка корелює зі змінами розміру зіниць і з певними мозковими хвилями, які можна виявити за допомогою електроенцефалографії (ЕЕГ).Дослідження раніше виявили докази сплесків норепінефрину та інших маркерів збудження після несподіваних подій, зазначає Насар, проте досі неясно, яку функцію вони виконують і як можуть впливати на поведінку.Щоб дослідити це, Насар і його колеги залучили 63 здорових дорослих учасників для експерименту, в якому вони мали робити прогнози про кольорові стимули на екрані.Екрани показували серію кольорових плям, учасники спочатку мали просто згадати, які кольори вони щойно бачили. Згодом вони перейшли до прогнозування, які кольори з'являться в наступному зображенні, на основі патернів, які вони вивчили з попередніх.Під час цього дослідження вчені збирали фізіологічні дані – включаючи сигнали ЕЕГ і зміни в діаметрі зіниць – щоб вивчити, як мозок реагує на несподіваний поворот."Ми хотіли зафіксувати явище, пов'язане з двома основними ідеями про те, як система збудження впливає на поведінку", – говорить співавтор дослідження Гаррісон Марбл, асистент досліджень і менеджер у лабораторії Насара."Одна з них пов'язана з навчанням, а інша – з перцептивним упередженням".Коли екрани показували несподівані кольори, які суперечили прогнозам, учасники дійсно демонстрували розширені зіниці, як показало дослідження, разом з підвищенням специфічних мозкових хвиль, пов'язаних з тимчасовим збудженням і активацією системи locus coeruleus/norepinephrine.Ті, хто відчував цю реакцію, здається, отримували вигоду, демонструючи відповідні корекції в навчанні та зменшене перцептивне упередження.Учасники ставали більш упередженими, коли зображення відповідали їхнім прогнозам, але побачивши несподіване зображення, вони, здавалося, виходили з цього ритму. Дані про зіниці та мозкові хвилі свідчать про те, що вони вчилися на несподіванках і використовували це для формування майбутніх прогнозів.Це може функціонувати як механізм оновлення для мозку, допомагаючи нам позбутися застарілих очікувань і готуючи нас до навчання нових."Мозок тримає деякий ментальний контекст, а потім, коли він розуміє, що ви в новій ситуації, ви замінюєте цей контекст. Зміни в діаметрі зіниць, а також специфічні показники ЕЕГ є зовнішніми маркерами мозку, які показують, що він завантажує цей новий контекст", – говорить Насар."Це обмежує вплив, який попередній контекст мав на сприйняття, і також забезпечує чистий аркуш, не обтяжений попередніми очікуваннями, що дозволяє навчатися швидше", – додає він.Дослідження було опубліковане в Nature Human Behaviour.Цікавий фактРозширення зіниць може також відбуватися, коли ви уявляєте яскраві кольори або згадуєте про емоційні події, що свідчить про їхню складну роль у нашій психіці.

Наближається 1 вересня 2026 року, і тисячі українських родин знову переживають гарячу пору зборів до школи. Це не просто покупка зошитів і ручок, а справжній марафон – і фінансовий, і психологічний. Повний стартовий набір для першачка – від портфеля і канцелярії до одягу та взуття – за прогнозами, обійдеться батькам приблизно у 7500 гривень. І це, якщо чесно, на 25% більше, ніж минулого року. Не дивно, що за результатами серпневого опитування Rakuten Viber Україна, майже половина батьків – 45% – готуються витратити понад 6000 гривень, причому левова частка, а саме 58% опитаних, назвала одяг та взуття головною статтею цих витрат. То як впоратися з цим викликом, не зламатися самим і якісно підготувати свою дитину до нового етапу життя? Про це пише Pixelinform. Фінансовий бік питання: Скільки коштує першачок? Зростання цін – реальність, з якою доводиться миритися. Якщо сума у 7500 гривень здається захмарною, не панікуйте. Тут є нюанс: це середня цифра, яка включає широкий спектр товарів. Варто пам’ятати, що держава підтримує родини першокласників. Так, на 2026 рік передбачена одноразова виплата у 5000 гривень за програмою “Пакунок школяра”. Ця сума, до речі, повністю покриває мінімальний кошик витрат (який оцінюють приблизно у 4000 грн), але становить лише близько 42% від максимального. Тож, звичайно, додаткові витрати будуть, але держава суттєво полегшує цей тягар. Дуже приємно, що у 2026 році батькам вже не потрібно турбуватися про підручники – держава повністю і безкоштовно забезпечує ними всі школи. Це величезний плюс, адже раніше їхня вартість могла додавати кілька сотень, а то й тисяч гривень до загального чека. Щоб заощадити, спробуйте скласти список необхідного заздалегідь, і розбити покупки на кілька етапів. Скористайтеся знижками та акціями. Наприклад, шкільні ярмарки наприкінці серпня пропонують все в одному місці, але ціни там не завжди найвигідніші. Онлайн-магазини або великі супермаркети часто влаштовують сезонні розпродажі ще з липня, тож можна встигнути придбати якісні речі дешевше. Не нехтуйте також комісійними магазинами для одягу чи взуття – часто там можна знайти майже нові речі за смішні гроші. Психологічна готовність – не лише про букви і цифри Купити шкільне приладдя – це лише половина справи. Набагато важливіша підготовка дитини психологічно. Вона має відчувати себе впевнено, бути готовою до нового режиму, нових знайомств і вимог. Американська академія педіатрії (AAP) наголошує на критичній ролі достатнього сну – 9-12 годин щодня для дітей 6-12 років. Це прямо впливає на увагу, пам’ять, поведінку та здатність до навчання. Тому дуже важливо починати поступово зміщувати час сну та пробудження дитини за 1-2 тижні до початку навчання, щоб уникнути стресу від різкої зміни режиму. Окрім сну, важливим є й формування самостійності. Експерти ЮНІСЕФ радять поступово повертати дитині відповідальність за повсякденні навички: збирати свої іграшки, вдягатися, допомагати по дому. А ще – надавати право вибору. Дозвольте дитині самій обрати рюкзак, зошити чи навіть одяг для школи. Це формує позитивне ставлення до навчання, відчуття контролю та власної значущості. Пам’ятайте, відчуття підтримки – ключове. Дитина має знати: “Я не залишуся зі своїми труднощами наодинці”. Це формує психологічну стійкість та допомагає легше адаптуватися. Просто розмовляйте, відповідайте на запитання, відвідуйте школу разом до першого дзвоника. Позитивний настрій батьків передається дітям, тож покажіть, що школа – це цікава пригода, а не суворий обов’язок. Нова українська школа 2026: Що змінилося? Нова українська школа (НУШ) продовжує розвиватися, і 2026 рік приніс важливі оновлення. У грудні 2025 року був оновлений Державний стандарт початкової освіти, а вже у березні 2026-го Міністерство освіти і науки (МОН) затвердило нову Типову освітню програму для 1-4 класів. Це не просто паперові зміни – програма розширює можливості для школи та вчителя у формуванні навчального плану. Це означає більше гнучкості, більше індивідуального підходу до кожної дитини, врахування її інтересів та потреб. Особлива увага цьогоріч приділяється психологічній підтримці. МОН визначило нові пріоритети для психологічної служби у школах на 2026/2027 навчальний рік. Це і підтримка психічного здоров’я учнів та педагогів, і реагування на кризові ситуації, і безпека дітей у цифровому середовищі. Дуже важливо, що особлива увага приділяється дітям, які постраждали від війни. Це означає, що у школах має бути більше ресурсів та фахівців для допомоги таким дітям у адаптації та подоланні травм. Батькам варто цікавитись, які програми підтримки пропонує саме їхня школа, і не соромитися звертатися до шкільного психолога, якщо бачать, що дитина потребує додаткової допомоги. FAQ – Що ще варто знати? Коли варто починати підготовку дитини до школи? Починати варто не за місяць до школи, а набагато раніше – формуючи самостійність, розвиваючи комунікативні навички та цікавість до світу через гру. Свідомо ж перелаштовувати режим та спілкуватися про школу – за 1-2 місяці. Що повинна вміти дитина перед школою? Насправді, не стільки читати та писати, скільки слухати, зосереджуватися на завданні 10-15 хвилин, спілкуватися з однолітками та дорослими, контролювати свої емоції. Академічні знання – це завдання школи, а не дитсадка чи батьків. Чи обов’язкові підготовчі курси? Ні, не обов’язкові. Для деяких дітей вони можуть бути корисними для соціалізації та звикання до шкільного середовища, але це не гарантує кращої адаптації. Важливіше – домашня атмосфера підтримки та цікавості. Як допомогти дитині адаптуватися, якщо вона пережила стрес, пов’язаний з війною? Насамперед – стабільність та передбачуваність. Створіть безпечне середовище вдома, багато розмовляйте, грайтеся, дозволяйте висловлювати емоції. Обов’язково звертайтеся по допомогу до шкільних психологів або дитячих фахівців – вони можуть запропонувати спеціалізовані програми підтримки. Скільки годин сну потрібно першокласнику? Американська академія педіатрії рекомендує 9-12 годин сну для дітей шкільного віку (6-12 років). Достатній сон критично важливий для когнітивних функцій та емоційного благополуччя. Підготовка дитини до школи – це не лише гонка за оцінками або найновішим ранцем. Це, перш за все, створення фундаменту для її майбутнього, формування любові до знань, відчуття безпеки та впевненості у власних силах. Фінансовий бік важливий, але справжня цінність – це емоційна рівновага дитини та ваша підтримка. Нехай шлях до знань буде для вашого першачка захопливою подорожжю! Підготовка дитини до школи 2026: Бюджет, психіка, нові стандарти читайте на сайті Pixel.inform.

Зазвичай, щоб відтворити інформацію, життя має досить прості способи. Для копіювання ДНК зазвичай використовують ДНК як шаблон. Для створення РНК клітини також використовують ДНК як шаблон, а РНК, в свою чергу, надає інструкції для створення білків.Але тепер одна бактерія відкрила інший шлях, і це глибоко дивує.В одній частині цієї нововиявленої системи білок діє як молекулярний шаблон для побудови специфічної повторювальної послідовності ДНК – фактично дозволяючи інформації, написаній в амінокислотах, визначати інформацію, написану в ДНК.Це навпаки – трохи схоже на використання торта як шаблону для написання рецепту, а не навпаки.«Замість того, щоб копіювати одну нитку ДНК, щоб створити іншу, як це відбувається при звичайній реплікації ДНК, система використовує два різні реверс-транскриптази для незалежного створення двох комплементарних ниток», – розповів біохімік Семюел Стернберг з Колумбійського університету.«Один фермент копіює РНК-шаблон, в той час як інший використовує амінокислоти в самому білку, щоб визначити, які будівельні блоки ДНК додавати. Дві отримані нитки ДНК потім знаходять одна одну і з'єднуються, щоб утворити двоє спіральне ДНК, що в кінцевому підсумку допомагає бактерії захиститися від вірусів».ДНК – це, по суті, система зберігання інформації життя. Її знамените подвійне спіральне будова складається з двох ниток, побудованих з чотирьох хімічних основ: аденін (А), цитозин (Ц), гуанін (Г) і тимін (Т). Ці чотири інгредієнти складають генетичний матеріал усіх живих істот.Вони не можуть просто бути зібрані безладно. Вони паруються на основі специфічних правил – А з Т, і Ц з Г. Це означає, що послідовність будь-якої нитки міститиме інформацію, необхідну для побудови іншої.Коли клітина реплікує ДНК, вона роз'єднує дві нитки, як блискавка, і кожна окрема нитка потім діє як шаблон для побудови нової нитки, що обвивається навколо неї. Нитка, послідовність якої читається А-Г-Ц-Т, наприклад, очевидно вимагатиме послідовність Т-Ц-Г-А.У деяких випадках ферменти, звані реверс-транскриптазами, можуть створювати ДНК, використовуючи РНК як шаблон; це трюк, який використовують, наприклад, ретровіруси. Але в будь-якому випадку, в процесі задіяна нуклеїнова кислота.Ось тут бактерії стають трохи дивними, виявили Стернберг і його колеги.Ці організми відомі тим, що використовують систему, звану реверс-транскриптазами, асоційованими з захистом (DRT), як частину своєї імунної відповіді проти вірусів, але не було зрозуміло, як ця система насправді працює.Стернберг і його колеги вивчали одну таку систему, звану DRT3, в Escherichia coli, використовуючи набір експериментів, щоб з'ясувати, що роблять її дві реверс-транскриптази.Коли вони досліджували структуру одного з цих ферментів, DRT3b, за допомогою кріо-електронної мікроскопії, вони виявили щось, чого не очікували.«Ми знали з наших експериментів, що DRT3b може створювати цю дуже специфічну повторювальну послідовність ДНК без РНК, яку вимагає інша реверс-транскриптаза. Але ми не знали, як це відбувається», – сказав Стернберг.«Справжній момент „аха“ прийшов з біохімічних експериментів і структури кріо-ЕМ. Хіросі Нішімасу та його команда змогли фактично побачити продукт ДНК, що сидить у ферменті, і структура розмістила ці дві амінокислоти в точно правильних позиціях, щоб пояснити чергування послідовності.«Це відразу ж запропонувало досить дикий варіант: сам білок визначав послідовність».Структура сама по собі не була достатньою, щоб це довести. Тому дослідники змінили дві амінокислоти, які, на їхню думку, були відповідальні за визначення послідовності.Коли вони це зробили, як синтез ДНК, так і антивірусний захист бактерії зламалися, підтверджуючи, що амінокислоти були критично важливими для процесу.Ще більш вражаюче, DRT3b робив це без шаблону нуклеїнової кислоти. Натомість дві амінокислоти, розташовані поруч з активним центром ферменту, фактично діяли як шаблон самі по собі: одна сприяла включенню А, а інша – Ц.Результатом є надзвичайно проста нитка ДНК, що складається з повторювальної послідовності Ц-А-Ц-А-Ц-А.«Отже, в дуже буквальному сенсі інформація в амінокислотній послідовності білка перекладається в послідовність ДНК», – сказав Стернберг. «Це дуже інший потік біологічної інформації, ніж те, про що ми зазвичай думаємо».Але це лише половина того, що робить DRT3.Нитка ДНК, що має білковий шаблон, є лише однією з двох ниток, створених системою. Друга реверс-транскриптаза, DRT3a, незалежно створює іншу повторювальну нитку ДНК – але цього разу, звичайним способом, використовуючи РНК як шаблон.Обидві нитки є комплементарними. Після створення вони спонтанно знаходять одна одну і з'єднуються, формуючи знайому подвійну спіраль подвійної спіральної ДНК.Це також є зворотним від звичайного способу дій. Зазвичай дві нитки ДНК не створюються незалежно: існуюча нитка надає шаблон для свого нового партнера.Тут жодна з новостворених ниток не надає інструкції для іншої. Одна отримує свою послідовність інформації з РНК, інша – з білка, і лише потім вони з'єднуються.«Один додатковий аспект дослідження, який я вважаю особливо захоплюючим, полягає в тому, що воно кидає виклик звичайному уявленню про те, як створюється подвійна спіраль ДНК», – сказав Стернберг.«Зазвичай ми вважаємо, що одна нитка несе інформацію, необхідну для створення іншої. Тут дві нитки синтезуються незалежно, використовуючи два абсолютно різні види шаблонів – РНК для однієї та білка для іншої – і лише потім з'єднуються, щоб утворити подвійні спіралі.«Для мене це досить вражаючий приклад того, наскільки винахідливою може бути еволюція з дуже знайомими молекулярними будівельними блоками».Але DRT3 не виконує цей складний молекулярний трюк просто так. Це система захисту, і дивна ДНК, здається, діє як своєрідна пастка для вторгуючих вірусів.У нормальних умовах фермент, званий RecBCD, постійно знищує ДНК, вироблену DRT3, запобігаючи її накопиченню. RecBCD сам є частиною захисту бактерії, допомагаючи знищувати вторгуючу вірусну ДНК. Деякі віруси, як частина свого арсеналу атак, виробляють білки, які відключають RecBCD.«Вірус намагається відключити RecBCD, тому що RecBCD є важливим антивірусним захистом», – пояснив Стернберг. «Але, відключаючи його, вірус ненавмисно знімає гальмо з DRT3».Коли ДНК, вироблена DRT3, накопичується, бактерія перестає рости – і, в свою чергу, це запобігає вірусу від ефективного розмноження. Клітина бактерії жертвується, щоб запобігти поширенню вірусу на навколишнє населення.Необхідні подальші дослідження, щоб визначити, як DRT3 зупиняє ріст бактерії. Дослідники також прагнуть дослідити, чи можуть подібні системи бути здатні писати різні послідовності ДНК.«Моя підозра полягає в тому, що це лише верхівка айсберга», – сказав Стернберг.«Я сумніваюся, що DRT3b є єдиним ферментом, здатним до такого роду нетрадиційного синтезу ДНК. Чи є багато інших білків, які використовують саме цей механізм шаблонування амінокислот, ще належить з'ясувати, але я був би здивований, якби природа винайшла це лише один раз.«Ширше кажучи, я вважаю, що в бактеріальних імунних системах приховано величезну кількість невивчених ензимів».Результати дослідження були опубліковані в Cell.Цікавий фактДослідження показали, що бактерії можуть адаптувати свої механізми захисту, щоб боротися з новими вірусами, що робить їх надзвичайно гнучкими в умовах еволюційного тиску.

Щоденна таблетка допомогла відновити колір шкіри у деяких людей з вітіліго, станом, що викликає появу білих плям на шкірі.Цей розвиток може запропонувати легший варіант лікування, особливо для людей, у яких вітіліго вражає великі або важкодоступні ділянки тіла.На відміну від кремів, які наносять на окремі плями, таблетка діє по всьому тілу.Вітіліго розвивається, коли імунна система помилково атакує клітини, які надають шкірі колір. Цей стан не є заразним, але його видимі плями можуть впливати на повсякденне життя та психічне здоров'я людей.Люди з вітіліго можуть відчувати стигму, тривогу та соціальну ізоляцію. Відновлення кольору шкіри, отже, є не лише питанням зовнішності.Сучасні методи лікування включають креми та світлотерапію. Вони можуть допомогти повернути колір шкіри, але часто вимагають повторного лікування протягом багатьох місяців. Наносити креми також може бути важко, коли вітіліго охоплює великі ділянки.Нове дослідження, опубліковане в The Lancet, протестувало препарат під назвою упадацитиниб на 614 дорослих та підлітків віком від 12 років.Два випробування проводилися в 138 установах у 18 країнах. Усі учасники мали найпоширенішу форму вітіліго, з плямами, що вражали як обличчя, так і тіло.Учасники були випадковим чином розподілені на прийом 15 міліграмів упадацитинибу або плацебо один раз на день протягом 48 тижнів. Ні учасники, ні дослідники, які оцінювали їх шкіру, не знали, хто отримує справжній препарат.У першому випробуванні 25% пацієнтів, які приймали упадацитиниб, відновили принаймні 75% кольору, втраченого з обличчя. Лише 6% тих, хто приймав плацебо, досягли тієї ж мети.Друге випробування дало майже ідентичні результати. Ціль була досягнута 23% пацієнтів, які приймали препарат, у порівнянні з 7% групи плацебо.Колір також повернувся до інших частин тіла. У двох випробуваннях 19% і 21% пацієнтів, які приймали упадацитиниб, відновили принаймні половину кольору, втраченого з уражених ділянок. Лише 6% кожної групи плацебо зазнали такого ж покращення.Деякі пацієнти спостерігали ще сильніші результати. У обох випробуваннях 14% лікуваних пацієнтів відновили принаймні 90% кольору, втраченого з обличчя, у порівнянні з 2-3% тих, хто приймав плацебо.Колір шкіри все ще повертався, коли 48-тижневі випробування закінчилися, що свідчить про те, що тривале лікування може принести подальші переваги.Упадацитиниб діє, заспокоюючи частину імунної реакції, яка викликає вітіліго. Це може зменшити атаку на здорові клітини шкіри та дати ураженим ділянкам можливість відновити колір.Препарат належить до групи ліків, відомих як інгібітори JAK. Інші препарати з цієї групи також вивчалися для станів, при яких надмірна імунна реакція пошкоджує шкіру.Оскільки таблетка діє по всьому тілу, вона може бути особливо корисною для людей з поширеним вітіліго або плямами в місцях, де креми важко наносити. Це також може бути зручніше, ніж постійно відвідувати клініку для світлотерапії.Упадацитиниб тепер був затверджений в Європейському Союзі для дорослих і підлітків віком від 12 років з цією поширеною формою вітіліго. Його статус затвердження варіюється в інших країнах.Існують ще важливі невизначеності. Близько трьох чвертей пацієнтів, які приймали таблетку, не досягли основної мети покращення обличчя. Приблизно чотири з п'яти не відновили принаймні половину кольору, втраченого по всьому тілу.Найчастіше повідомляли про проблеми, включаючи респіраторні інфекції, акне, головні болі та запалення носа і горла. У семи пацієнтів, які приймали препарат, розвинулася оперізувальний лишай. Серйозні проблеми зі здоров'ям були зареєстровані у 4% лікуваних пацієнтів у першому випробуванні та 2% у другому.48-тижневе порівняння не було достатньо тривалим, щоб виключити рідкісні або довгострокові ризики. Упадацитиниб вже має попередження про серйозні інфекції, рак, проблеми з серцем і тромби, коли його використовують для інших станів.Учасники продовжують спостерігатися ще протягом 112 тижнів, що може виявити, наскільки далі можливе покращення.Висновки надають деякі ранні докази того, що щоденна таблетка може відновити значну кількість втраченого кольору шкіри у деяких людей. Довші дослідження покажуть, наскільки тривалими є ці покращення, і допоможуть лікарям вирішити, хто зможе отримати користь безпечно.Дослідження було опубліковане в The Lancet.Цікавий фактВітіліго вражає приблизно 1% населення світу, і його причини досі не повністю зрозумілі.

Скоріше за все, у вас на телефоні тисячі фотографій, які ви, напевно, ніколи не переглядаєте.Селфі на вечірках, красиво оформлені сніданки для Instagram, ваш кіт, що спить у різних позах, заходи сонця, супермісяці та подорожі.Однією з основних причин, чому люди роблять фотографії, є бажання запам'ятати подію. Але виявляється, що зупинка для того, щоб зробити селфі, може насправді заважати вашій пам'яті.Це звучить парадоксально – адже легше згадати щось, маючи візуальний підказник, правда? Але зростаюча кількість досліджень показує, що це не так.Нове дослідження, опубліковане в журналі Memory & Cognition, додає нові докази, показуючи, що знімки екрану постійно погіршували пам'ять учасників у семи різних експериментах."Результати поточного дослідження свідчать про те, що ми, ймовірно, шкодимо нашій пам'яті про інформацію та досвіди, натискаючи кнопку, і що це погіршення може навіть виходити за межі того, що зафіксовано", – говорить Софія Фабрізіо, психолог з Університету Бінгемтона.Ідея про те, що фотографії зменшують нашу здатність запам'ятовувати, не нова – цей ефект спостерігається в дослідженнях протягом десятиліть. Але чому так званий 'ефект зниження пам'яті при фотографуванні' відбувається, залишається незрозумілим.Вчені запропонували кілька можливих пояснень. Одне з них стверджує, що використання камери або телефону може відволікати вашу увагу або відключати вас від того, що відбувається навколо, тому ваш мозок не витрачає стільки ресурсів на запам'ятовування події.Однак провідна гіпотеза – це те, що називається когнітивним розвантаженням. По суті, ваш мозок може витрачати менше зусиль на запам'ятовування, якщо знає, що пам'ять вже зберігається у формі фотографії.Це схоже на те, що називається 'ефектом Google' – навіщо запам'ятовувати інформацію, коли ви можете знайти її за кілька секунд онлайн? Саме тому багато з нас більше не запам'ятовують номери телефонів, а просто звертаються до списку контактів на своїх телефонах.Щоб дослідити ці ідеї, команда з Бінгемтона протестувала 892 учасників у семи експериментах, вивчаючи різні аспекти цього явища. У всіх експериментах результати були в цілому однаковими.Учасники постійно показували гірші результати на тестах пам'яті після знімків. У першому експерименті учасникам показали 44 зображення мистецтва на їхніх телефонах і попросили зробити знімок екрану або просто переглянути кожне з них. Після 10-хвилинного завдання на відволікання учасникам дали тест на пам'ять, в якому їх запитали, чи можуть вони впізнати оригінальні зображення з трьох схожих варіантів.Учасники постійно показували гірші результати на зображення, які вони зберегли, ніж на ті, які просто переглядали.Дослідження показали, що знімки екрану можуть дійсно заважати нашій пам'яті, і це може бути важливим фактором у нашій повсякденній практиці.Цікавий фактДослідження показують, що, хоча фотографії можуть допомогти запам'ятати певні моменти, надмірне їх використання може призвести до зниження загальної пам'яті про події.