Вчені змушені слідувати даним, навіть якщо вони не мають сенсу. Це ситуація, в якій нещодавно опинилися дослідники, аналізуючи потоки річок у Канадському Високому Арктиці.Дослідники з Університету Саймона Фрейзера та Університету Британської Колумбії в Канаді вивчали ерозію річок. Вони виходили з припущення, що замерзлий ґрунт сповільнює ерозію, оскільки лід, що міститься в ньому, діє як клей, утримуючи навколишній осад на місці.Однак польові записи показали, що нові річкові канали в Арктиці можуть формуватися дивовижно швидко, що свідчить про те, що ерозія може насправді перевищувати ту, що спостерігається в помірних ландшафтах.У контрольованих лабораторних експериментах дослідники виявили, що ерозія осадів відбувається приблизно в 10 разів швидше, ніж очікувалося для незамерзлого ґрунту — результати, які спростовують те, що вони думали про ерозію річок."Ми буквально очікували побачити протилежне тому, що врешті-решт побачили", — говорить екологічний вчений Йонас Ешенфельдер з Університету Саймона Фрейзера.У лабораторії команда побудувала скляний 'флюм', нахилений під кутом, довжиною 120 сантиметрів і шириною 2 сантиметри. Всередині каналу скляні кульки замінили річковий гравій.Коли тестували замерзлу воду на обох замерзлих і незамерзлих осадових ліжках, з'явилися несподівані результати ерозії. Те, що раніше було дивними аномаліями в полі, повторювалося знову і знову.Дослідники розробили математичні моделі, щоб пояснити те, що вони спостерігали, на основі руху кульок і води в їхній симуляції. Вони також відвідали арктичний острів Таллурутіт (острів Девон), щоб перевірити свої моделі.Ось що, здається, відбувається: під час повного замерзання ґрунту ерозія обмежена, як і очікувалося. Нічого не може рухатися. Однак, коли починається сезонне відтавання, поверхневий шар осадів тане, тоді як замерзлий ґрунт залишається під ним.Течія води не може проходити через залишковий вічний лід, тому вона розділяється в різні напрямки, забираючи з собою більше піску та частинок ґрунту. Це пояснює прискорену ерозію, зафіксовану в цьому дослідженні.Це важливі знання, оскільки дослідники намагаються зрозуміти та передбачити, що відбуватиметься в арктичному регіоні в умовах зміни клімату, і як більше льоду зникає з ландшафту, який замерз протягом тисяч років.Цікавий фактАрктика стає все більш важливим місцем з точки зору геополітики, екологічних проблем та інфраструктурних проектів, оскільки зміна клімату продовжує впливати на цю область.

На сьогоднішній день немає ефективного лікування деменції, а випадків стає все більше. Найкращий спосіб зменшити ризик - це вжити заходів, особливо для людей з діабетом 2 типу.Нове дослідження, проведене на основі національних медичних реєстрів Данії, показало, що початок лікування статинами після діагнозу діабету 2 типу може знизити ризик деменції, причому чим раніше пацієнти почнуть лікування, тим краще.Дослідження, опубліковане в The Lancet Regional Health, є спостережним, що означає, що воно може виявити статистично значущі закономірності на рівні населення, але не пояснює, чому ці закономірності виникають.Результати були настільки цікавими, що дослідники, очолювані лікарем Туммасом Тенхамаром з Копенгагенської університетської лікарні, закликають лікарів розглянути можливість призначення статин при діагностиці пацієнтів з діабетом 2 типу."У людей, які розвивають діабет 2 типу, статини асоціюються з нижчим ризиком деменції, особливо у тих, хто починає лікування рано", - пояснює Тенхамар."Статини, здається, недостатньо використовуються у пацієнтів з діабетом 2 типу, незважаючи на їх захисні ефекти проти серцево-судинних захворювань".Якщо ви не знайомі зі статинами, ось короткий огляд. Лікарі призначають ці препарати, коли у людини високий рівень холестерину низької щільності (LDL-C), також відомого як "поганий" холестерин. Вони можуть дізнатися, чи це так, за допомогою аналізу крові.Люди з діабетом 2 типу ще більше схильні до підвищення рівня LDL-C, частково через важливу роль інсуліну в регулюванні виробництва жирів печінкою.Маючи високий рівень LDL-C, також є модифікованим фактором ризику для запобігання деменції, згідно з Комісією Lancet 2024 року з деменції.Дослідники вивчили величезну базу даних національного медичного реєстру Данії, щоб знайти 132 585 людей, які були діагностовані з діабетом 2 типу з 2006 по 2019 рік. Ці люди ніколи не приймали статини до діагнозу.Ті, хто отримав призначення на статини рано (менше ніж через рік після початкового діагнозу діабету 2 типу), мали на 15% нижчий відносний ризик деменції через 10 років спостереження в порівнянні з тими, хто ніколи не отримував статини.Для тих, хто отримав статини пізно (через 1-5 років після діагнозу діабету), відносний ризик був на 10% нижчим через 10 років.Дослідники також оцінили абсолютний ризик деменції через 10 років, що є ймовірністю того, що людина в кожній групі розвине деменцію протягом цього часу.Абсолютний ризик через 10 років становив 3,9% для тих, хто не отримував статини, 3,5% у групі, яка почала статини пізно, і 3,3% у групі, яка почала статини рано."Люди з діабетом 2 типу вже мають вищий ризик деменції і їм рекомендується знижувати холестерин, щоб зменшити ризик серцевого нападу та інсульту", - говорить дослідник серцево-судинних захворювань Ізабель Гонкалвес з Європейського товариства кардіології, яка не брала участі в дослідженні."Це дослідження свідчить про те, що початок статинів незабаром після діагнозу діабету 2 типу може також бути пов'язаний з помірним зниженням ризику деменції, з більшими перевагами, ніж затримка лікування".Хоча це спостережне дослідження, не зовсім зрозуміло, чому виникають ці закономірності. Ми не дізнаємося точні механізми, що стоять за цим, без подальших досліджень.Проте результати цікаві, оскільки багато пацієнтів з діабетом 2 типу можуть отримати користь від терапії статинами, навіть без урахування ризику деменції.Це ще одна хороша причина розглянути можливість такого лікування при отриманні діагнозу – звичайно, з відповідною медичною консультацією."Оскільки статини широко доступні та недорогі, результати можуть бути потенційно важливими", - говорить Гонкалвес."Наші результати свідчать про ще одну потенційно важливу причину, щоб забезпечити, що пацієнти з діабетом 2 типу та високим LDL-C отримують своєчасне лікування статинами".Дослідження було опубліковане в The Lancet Regional Health.Цікавий фактСтатини, які використовуються для зниження рівня холестерину, також можуть мати позитивний вплив на когнітивні функції, що робить їх важливими для пацієнтів з діабетом.

Подагра, колись вважалася хворобою королів, сьогодні є найпоширенішою формою запального артриту у світі.Ця хвороба зростає, навіть серед молодих людей.Подагра викликана накопиченням кристалів урату в тканинах, що призводить до болю та запалення. Вона може впливати на весь організм, від очей до нирок і серця.Нещодавно дослідники почали вивчати поширений симптом, який часто супроводжує подагру: еректильну дисфункцію.Причини, чому ці два стани співіснують, лише починають з'ясовуватися.За останнє десятиліття з'явилися дані, що чоловіки з подагрою мають значно вищий ризик еректильної дисфункції в порівнянні з загальною популяцією.Деякі невеликі дослідження навіть показали, що більшість чоловіків з подагрою страждають на еректильну дисфункцію, і ця проблема часто є серйозною.Це призвело до того, що деякі медичні фахівці рекомендують оцінювати всіх пацієнтів з подагрою на наявність еректильної дисфункції.Не лише сексуальне життя може страждати. Є дані, що пацієнти з подагрою, які мають еректильну дисфункцію, також мають підвищений ризик серцево-судинних захворювань.Між 1990 і 2019 роками поширеність подагри серед чоловіків у США зросла більш ніж на 90 відсотків.Дослідження показують, що пацієнти з подагрою часто мають аномально високі рівні сечової кислоти в крові.Автори пропонують, що еректильну дисфункцію можна лікувати терапією, що знижує рівень урату.Однак це ще не було протестовано на людях.У країнах, таких як США та Великобританія, лише близько третини людей з подагрою в первинній медичній допомозі отримують терапію, що знижує рівень урату.Залишаючи подагру без лікування, можна зіткнутися з серйозними проблемами зі здоров'ям.Дослідження показують, що хронічна, нелікована подагра може призвести до накопичення кристалів у пенісі, що іноді викликає болісні ерекції.Сьогодні подагра стигматизується як хвороба старших людей, і не часто вважається сучасною проблемою.Тому багато пацієнтів не розуміють, що ця хвороба насправді означає і як її найкраще лікувати.Цікавий фактПодагра може вражати не лише суглоби, але й інші частини тіла, включаючи нирки та серце, що робить її серйозною загрозою для здоров'я.

Якщо ви погано спали і прокинулися без сил, ваш трекер сну може не дати чіткої відповіді, чому так сталося.Нещодавній огляд доказів показав, що трекери сну, які носять на зап'ясті, такі як Fitbit і Apple Watch, можуть не знати, наскільки добре ви наспалися.Ці популярні пристрої можуть відстежувати, скільки часу ви спали, але не завжди фіксують дані, які пояснюють, наскільки ви були задоволені своїм сном або як втомленими чи відпочилими ви почувалися наступного дня.Це особливо актуально для тих, хто страждає від безсоння.Дослідники з Університету Дюка та клініки Мейо опублікували свої результати в журналі Sleep Medicine."У здорових людей, які відстежують загальний стан здоров'я, носимі пристрої можуть надавати розумну інформацію про тривалість і регулярність сну", - зазначають вони."Однак у клінічних групах, які страждають від порушень сну або психічних захворювань, погана відповідність, зафіксована в цьому огляді, свідчить про те, що вимірювання пристроїв можуть надавати оманливу інформацію, що може затримати відповідне клінічне втручання".Систематичний огляд проаналізував дані з п'яти попередніх досліджень, в яких взяли участь близько 2000 осіб.Виявилося, що сприйняття сну людиною часто не збігається з даними трекера сну.Носимі пристрої пояснювали лише 2,5 до 16,2 відсотка різниці в суб'єктивній якості сну, що наразі використовується для діагностики безсоння.Навіть якщо хтось відчуває, що спав погано, його трекер сну може не погоджуватися з цим.У огляді учасники, які повідомляли про погану якість сну, не завжди отримували погані показники від своїх трекерів.Фактично, пристрої "не змогли зафіксувати" суб'єктивну реальність, особливо серед літніх людей і людей з безсонням.В усіх включених дослідженнях відповідність між вимірюваннями трекерів сну та суб'єктивними оцінками якості сну була загалом низькою або помірною.У одному з включених досліджень Fitbit приймався прийнятно з лабораторними вимірюваннями сну у 82 відсотків хороших сплячих, але лише у 39 відсотків тих, хто страждає від безсоння.Це в основному тому, що Fitbits не виявляли, як часто учасники прокидалися вночі.Вони переоцінювали загальний час сну у тих, хто страждає від безсоння, приблизно на півгодини і переоцінювали ефективність сну приблизно на 8 відсотків.Ці пристрої також були менш узгоджені з тим, як літні люди та ті, хто страждає від депресії, відчували, що спали.Це свідчить про те, що існує розрив між об'єктивними та суб'єктивними вимірюваннями сну, які трекери сну не враховують."Людина з депресією може сприймати сон як поганий, незважаючи на об'єктивно нормальні параметри, тоді як інша з фрагментованим сном може повідомити про задоволення, якщо очікування виконуються", - пояснюють автори огляду."Суб'єктивний досвід тісно пов'язаний з психологічним благополуччям у способах, які не можуть зафіксувати патерни руху та серцевого ритму".Чотири з п'яти досліджень, включених в огляд, використовували пристрої Fitbit, тоді як лише одне аналізувало Apple Watch, тому можливо, що інші трекери сну є більш надійними показниками задоволеності сном.Але це ще потрібно вивчити.Нещодавнє опитування в Норвегії, наприклад, показало, що з 461 особи, які використовують або використовували трекер сну, небагато повідомили про покращення якості сну. Учасники з безсонням також частіше схильні до негативних думок і тривог про сон.Висновки огляду свідчать про те, що якщо хтось турбується, що має розлад сну, такий як безсоння, щоденник сну може надати більше значущої інформації лікарю, ніж дані трекера сну.Для тих, хто страждає від депресії, тим часом трекери сну можуть вказувати на ознаки, такі як "занадто багато сну", але автори огляду зазначають, що, окрім цього, "вони не виявляють більшість інших симптомів депресії, які успішно ідентифікує самозвітна якість сну".На даний момент користувачі трекерів сну повинні знати, що їхні пристрої можуть мати лише обмежену цінність у вимірюванні задоволеності сном.Вони не повинні переживати через результати.Дослідження опубліковане в Sleep Medicine.Цікавий фактДослідження показали, що трекери сну можуть не відображати реальну якість сну, особливо у людей з безсонням, що може призвести до неправильних висновків про їхнє здоров'я.

Уявіть, що вам 50, а ваш біологічний вік зменшується до 45. П’ять років молодше, згідно з вашим тестом.Тепер уявіть, що цей результат супроводжується сильнішими м’язами, легшим рухом і кращою пам’яттю. Це було б чудовим подарунком на день народження.Зв’язати ці два аспекти – молодший тестовий результат і краще функціонування тіла – є викликом, який намагаються вирішити дослідники старіння. Оскільки лікування, спрямовані на старіння, переходять до людських досліджень, визначення успіху стає дедалі практичнішим.У коментарі до Cell Metabolism дослідники, включаючи Джесса Поганіка з Гарвардської медичної школи, досліджують, як визнати переконливе реверсування біологічного віку.Їхня пропозиція об’єднує вимірювання змін всередині тіла та оцінки його можливостей. Вони також хочуть дізнатися, чи покращення тривають після лікування.Для тих, хто сподівається відзначити молодший результат, виникає цікаве питання: що саме вимірював тест?Ваша дата народження дає ваш хронологічний вік. Тести, що оцінюють біологічний вік, вивчають особливості вашого тіла, які змінюються з віком.Поганік пояснив, що для добре перевіреного молекулярного показника зниження балу означає, що вимірювані характеристики змістилися до патернів, пов’язаних з молодшими людьми."Можна з упевненістю стверджувати, що 'біологічний вік, оцінений за цим біомаркером, зменшився на еквівалент п’яти років'," – сказав він.Ширша оцінка зробила б це висновок більш переконливим. Але стверджувати, що старіння само по собі було реверсовано, йде далі."Старіння як процес є одностороннім і не може бути повністю реверсоване, як час," – сказав Поганік.Різниця проста: їхати повільніше по дорозі не означає, що ви повернулися назад. Повільніше старіння і ставати молодшим – це різні результати.Існує також розрив між вивченням груп і інтерпретацією вашого власного звіту. Ці інструменти розробляються та перевіряються в популяціях; їхня корисність для окремих людей ще встановлюється."Отже, хоча вони є відмінними дослідницькими інструментами, нам ще потрібно пройти шлях, перш ніж ми зможемо бути впевненими, що вони корисні для окремих осіб," – сказав він.Навіть у контрольованому випробуванні результати можуть залежати від того, який показник старіння вибирають дослідники.У CALERIE дорослі були випадковим чином призначені зменшити споживання калорій або продовжити їсти як зазвичай протягом двох років. Аналіз зразків крові 2023 року виявив невелике уповільнення оцінюваного темпу старіння за допомогою інструмента під назвою DunedinPACE.Два інших показники, PhenoAge і GrimAge, не виявили значних змін, пов’язаних з лікуванням, в оціненому біологічному віці.Проте Поганік вважає ці великі випробування захоплюючими. Вимірювання результатів здоров’я поряд з маркерами старіння дає дослідникам можливість дослідити, що насправді означає змінений бал.Це повертає історію до м’язів, пам’яті та повсякденних можливостей.Розгляньте когось, чий молекулярні вимірювання вказують на старший біологічний вік, але чия сила захоплення, слух і рух залишаються незмінними. Дослідники, які надають перевагу функції, запитали б, чи слід вважати цю людину біологічно старшою.Дослідники, які надають перевагу молекулярним вимірюванням, бачать іншу можливість: виявлення змін до того, як ці можливості знизяться, коли може бути більше часу для втручання.Обидва підходи мають обмеження. Тренування може покращити певну фізичну навичку, не змінюючи при цьому основні процеси старіння. Молекулярні тести, тим часом, не завжди відображають зміни, які дослідники можуть очікувати від фізичних вправ.На даний момент автори виступають за вимірювання обох.Коментар вказує на XPRIZE Healthspan як один конкретний приклад оцінки омолодження через м’язову, когнітивну та імунну функцію. Поганік також називає конкуренцію серед ініціатив, чиї майбутні результати його захоплюють.Переконливий результат також повинен витримати повторне тестування. Поганік окреслює три практичні перевірки."Чи використовувалося те саме вимірювання до і після втручання? Чи зміна зберігалася після закінчення втручання? І чи була вона відтворена за допомогою ортогонального підходу?"Це може допомогти відрізнити тривалі зміни від оманливих коливань. Наприклад, незвично високий перший показник може бути наступним результатом, ближчим до звичайного рівня без будь-якого омолодження.У статті визначається цей статистичний ефект, званий регресією до середнього, серед пояснень, які дослідники повинні виключити.Сподівання полягає в тому, що різні вимірювання почнуть розповідати послідовну історію: молодші молекулярні патерни, супроводжувані тривалими покращеннями в тому, як функціонує тіло.Отже, уявіть, що звіт про біологічний вік знову говорить '45'. Поряд з цим уявіть докази того, що ви можете рухатися легше, думати ясніше і підтримувати ці досягнення.Це дало б вам набагато більше, ніж просто число для святкування.Коментар був опублікований у Cell Metabolism.Цікавий фактДослідження показують, що фізична активність може допомогти уповільнити процес старіння, покращуючи загальний стан здоров'я.

Уявіть, що найбільша загадка Всесвіту – щось невидиме, що тримає галактики докупи – може бути прямо під нашим носом, ніби прихований скарб. А що, якби ми могли використати саму Землю як гігантський пошуковий механізм, щоб його знайти? Звучить як наукова фантастика, але саме це нещодавно спробувала зробити група вчених з Японії. Вони перетворили нашу планету на справжній детектор, який шукає темну матерію, і вже знайшли дещо дуже інтригуюче. Повідомляє T4 з посиланням на sciencedaily.com. Темна матерія: невидимий диригент Всесвіту Темна матерія – це одна з найбільших невирішених загадок сучасної фізики. Астрономи впевнені, що вона існує, і, за їхніми оцінками, становить близько чверті всієї енергії Всесвіту. Однак ми досі не знаємо, з чого вона складається. Без цієї невидимої речовини, що не взаємодіє зі світлом, наші моделі формування галактик і великомасштабної структури Всесвіту просто розсипаються на порох. Галактики оберталися б інакше, а скупчення зірок просто розлетілися б. Дві провідні гіпотези припускають, що темна матерія складається з надлегких частинок, відомих як аксіони (axions) або темні фотони (dark photons). Ці частинки, в діапазоні мас, досліджених вченими, були б надзвичайно легкими – приблизно на 19-21 порядків легшими за електрон. Уявіть, наскільки вони примарні, їх надзвичайно важко вловити. Це немов намагатися почути шепіт урагану. Як Земля перетворилася на “гігантське вухо” для пошуку Багато традиційних експериментів з аксіонами намагаються перетворити їх на фотони, піддаючи частинки надзвичайно сильним магнітним полям у лабораторних умовах. Проблема тут – масштаб. Навіть найпотужніші лабораторні магніти можуть охопити лише відносно невелику ділянку простору. Однак дослідники з Університету Кіото, Університету Хіросіми та Університету Ніхон знайшли елегантний спосіб обійти це обмеження. Замість того, щоб покладатися виключно на лабораторне обладнання, вони задумалися: а чи можна використати власне магнітне середовище Землі як частину експерименту? “Ми запитали себе, чи можемо ми використовувати саму Землю як гігантський детектор у пошуках”, – розповів провідний автор дослідження Ацуші Таруя. Виявилося, що ділянка між поверхнею Землі та іоносферою (шаром атмосфери, насиченим іонізованим газом) може природним чином резонувати з електромагнітними хвилями, подібно до великої порожнини. Ця земна-іоносферна порожнина діє як природний резонатор, що підсилює електромагнітні хвилі саме в тому діапазоні мас, який вчені хотіли дослідити. Це наче гігантська звукова камера, яка підсилює найтонші звуки. Раніше теорія могла надійно описувати частоти лише нижче 1 Гц, залишаючи більшу частину потенційно корисного частотного діапазону недослідженою. Щоб вирішити цю проблему, вчені розробили нову теоретичну основу, яка включає електричну провідність атмосфери. Їхні розрахунки показали, що земна-іоносферна порожнина може підсилювати сигнали поблизу 8 Гц і дозволили їм робити надійні прогнози аж до приблизно 30 Гц. Це розширило “слуховий діапазон” нашого планетарного детектора. Модель також передбачала важливу відмінність між двома кандидатами на темну матерію: сигнали, вироблені аксіонами, мали б варіюватися залежно від місця розташування, з найсильнішими очікуваннями в Південно-Східній Азії. Натомість сигнали від темних фотонів мали б з’являтися майже з однаковою силою по всьому світу. 10 років даних і загадкові “свідки” Використовуючи цю нову теоретичну модель, команда проаналізувала близько десяти років геомагнітних вимірювань, зібраних з 2012 по 2022 рік обсерваторією Ескдейлмюір Британської геологічної служби. Дослідники спочатку видалили штучні джерела шуму з даних. Потім вони шукали стійкий сигнал, зосереджений у дуже вузькому частотному діапазоні, який, як очікується, має виробляти темна матерія протягом тривалого часу. Результати пошуку аксіонів вражають: ефективно використовуючи всю Землю як детектор для певного діапазону мас аксіонів, дослідники встановили нові обмеження на те, наскільки сильно аксіони можуть взаємодіяти зі світлом. Ці обмеження виявилися приблизно у 100 разів точнішими, ніж попередній найкращий результат наземного експерименту. Уявіть, якщо раніше ми шукали голку в стозі сіна, то тепер цей стіг став у сто разів меншим! Це також робить їх конкурентоспроможними з обмеженнями, отриманими з астрофізичних рентгенівських спостережень обсерваторій, таких як Chandra і NuSTAR, хоча останні залежать від певних теоретичних припущень. Але найінтригуючіший результат приніс пошук темних фотонів. Дослідники ідентифікували кілька сигналів-кандидатів, які потенційно можуть мати походження від темної матерії. Однак джерело цих сигналів залишається невідомим, і їх ще не підтверджено як остаточний доказ існування темної матерії. Дуже важливо підкреслити, що це лише кандидати, а не переконливі докази. Але це той самий промінь світла у темній кімнаті, який дає надію. Що таке темна матерія і чому вона важлива? Темна матерія – це гіпотетична форма матерії, яка не випромінює, не поглинає і не відбиває світло чи інші електромагнітні хвилі, що робить її невидимою для нас. Вона важлива, тому що її гравітаційний вплив допомагає пояснити, чому галактики тримаються разом і як Всесвіт розвивався після Великого Вибуху. Без темної матерії наші поточні моделі космосу просто не працюють. Як Земля може бути детектором темної матерії? Вчені використовували унікальні властивості земної-іоносферної порожнини – це простір між поверхнею Землі та шаром іонізованого газу в атмосфері. Ця порожнина природним чином резонує з певними електромагнітними хвилями. Нове дослідження розширило діапазон частот, на яких ця “порожнина” може посилювати сигнали від гіпотетичних частинок темної матерії, таких як аксіони та темні фотони, перетворюючи Землю на гігантський природний резонатор. Чи знайшли вчені темну матерію? Ні, не знайшли остаточного підтвердження. Дослідження встановило значно жорсткіші обмеження на взаємодію аксіонів зі світлом, а також виявило кілька “сигналів-кандидатів”, які могли б бути темними фотонами. Однак їхнє походження досі не підтверджене як темна матерія. Потрібні подальші дослідження та перевірки. Які наступні кроки в цих дослідженнях? Нова теоретична основа, розроблена вченими, дозволяє розширити майбутні пошуки. Наступні кроки можуть включати більш детальний аналіз виявлених сигналів, пошук додаткових даних по всьому світу для порівняння та розробку ще чутливіших методів виявлення, щоб підтвердити або спростувати гіпотези про природу цих загадкових “кандидатів”. Можливо, знадобляться глобальні мережі обсерваторій. Особистість темної матерії, якщо чесно, досі залишається нерозгаданою. Проте цей новий теоретичний підхід дає дослідникам потужний інструмент для розширення майбутніх пошуків. Можливість використовувати природне електромагнітне середовище Землі як інструмент для зондування найлегших можливих форм темної матерії – це справжній прорив. А що, якби ці загадкові сигнали – це дійсно наші перші “привіти” від темної матерії? Це був би один з найбільших проривів у фізиці за десятиліття, і ми спостерігаємо за цим, так би мовити, “в прямому ефірі”. Це нагадує, наскільки багато ще прихованого у Всесвіті, і наскільки винахідливими можуть бути вчені, аби це розкрити.The post Вчені перетворили Землю на детектор темної матерії та знайшли загадкові сигнали first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Останніми роками ми спостерігаємо значні зміни в екосистемах океану. Однією з найцікавіших тенденцій є глобальне зростання популяції кальмарів, зокрема, їх кількість зростає в усьому світі.Дослідження показують, що десятиліття потепління океану та надмірний вилов риби можуть бути пов'язані зі збільшенням кількості кальмарів.Проте вчені попереджають, що не варто очікувати, що кальмари заповнять прогалини, залишені виснаженими рибними запасами.У 2016 році команда дослідників з Університету Аделаїди виявила, що популяції кальмарів зросли за шість десятиліть спостережень. Це зростання відбулося незалежно від наявності рибальства, що свідчить про те, що тенденції не пов'язані лише з факторами, пов'язаними з розвитком рибальства.Дослідники припустили, що бум кальмарів може бути пов'язаний з тим, що хижаки, які зазвичай контролюють їх чисельність, були надмірно виловлені.Однак, оскільки ця тенденція спостерігалася навіть у зонах, де рибальство не велося, вчені також вважають, що підвищення температури моря, яке супроводжує зміни клімату, може відігравати роль.Ці ідеї цікаві, але, як зазначає морський біолог Ремі Дене, "пропоновані пояснення історичного зростання чисельності кальмарів є спекулятивними, і основні механізми залишаються незрозумілими".Дослідники виявили, що тепліші моря можуть не обов'язково призводити до збільшення чисельності кальмарів внаслідок надмірного вилову або зміни клімату.Вони використовували комп'ютерні моделі екосистем, щоб дослідити, як кальмари (та інші риби в середовищі) теоретично реагують на зменшення хижаків і зміни температури води.Коли верхні хижаки були виловлені, кількість кальмарів зростала, але це не компенсувало значне зменшення біомаси хижих риб.Це, ймовірно, означає, що обсяг кальмарів в океані більше залежить від ресурсів, доступних для кальмарів, ніж від кількості хижаків, які їх їдять.Проте менше хижаків також означає більше дрібної риби, що залишилася в середовищі для голодних кальмарів, що є непрямою вигодою, особливо враховуючи, що кальмари здатні з'їдати 30 відсотків своєї ваги щодня, щоб підтримувати швидкий ріст і активний спосіб життя.Тепліші температури, навпаки, насправді зменшували біомасу кальмарів у моделі. Це може бути пов'язано з тим, що гарячі кальмари витрачають більше енергії на пошук їжі, яка не обов'язково є більш доступною.Наше дослідження показало, що історичне розширення кальмарів не пояснюється, або лише частково, температурою та втратою верхніх хижаків.Дослідження ще не пройшло рецензування. Проте, воно доступне на bioRxiv.Цікавий фактКальмари можуть рости в п'ять разів швидше, ніж риби, і зазвичай живуть лише один-два роки, що робить їх ідеальними "переселенцями" в екосистемах, які зазнали змін.

Приблизно 2% населення світу страждає від серйозного випадіння волосся через алопецію ареата, що викликане помилковою атакою імунної системи на волосяні фолікули.Ці фолікули не пошкоджуються назавжди, і стан може бути відновлено, але важко зупинити імунну реакцію.В даний час існує обмежена кількість варіантів лікування, особливо для підлітків, і вони не завжди ефективні.Завдяки деяким подібностям з існуючими ліками від алопеції, препарат упадацитиниб був протестований як потенційне лікування в новому дослідженні, яке включало два клінічні випробування фази 3.Міжнародна команда дослідників, яка провела дослідження, опубліковане в JAMA Dermatology, вважає, що результати можуть зробити упадацитиниб реальним варіантом для лікування алопеції ареата, що може покращити життя мільйонів людей.У цих двох паралельних клінічних випробуваннях упадацитиниб продемонстрував позитивний профіль вигоди та ризику у дорослих і підлітків з важкою алопецією ареата.Усього в обох випробуваннях взяли участь 1399 учасників віком від 12 до 64 років, включаючи 118 підлітків. Усі учасники мали щонайменше 50% втрати волосся на голові.Протягом 24 тижнів волонтери отримували щоденну таблетку, що містила або 30 міліграмів упадацитинибу, або 15 міліграмів, або плацебо.Результати показали, що препарат працює, гальмуючи сигнали імунної системи, які беруть участь в атаці на волосяні фолікули. Відмінності були помітні вже на ранніх етапах випробувань.Між 13% і 22,5% учасників, які отримували упадацитиниб, повернули все волосся на голові.Позитивний профіль безпеки препарату був підтверджений, серйозні побічні ефекти спостерігалися лише у невеликої частини учасників.Однак, оскільки випробування тривали лише 24 тижні, довгострокові ефекти та наслідки для здоров'я ще не відомі.Цікавий фактУпадацитиниб спочатку був розроблений для лікування ревматоїдного артриту, але його потенціал у лікуванні алопеції відкрив нові можливості для пацієнтів.

Наша планета все ще приховує безліч чудес, навіть якщо іноді здається, що ми вже все бачили.А ви коли-небудь бачили, як креветки насолоджуються 'водоспадами' осадів, що стікають з льодовика, який досягає моря?Вчені з Університету Орхуса в Данії та Геологічної служби Данії і Гренландії разом з кінематографістами Ларсом Остенфельдом і Антуаном Дрансей зняли вражаюче відео цієї важкодоступної екосистеми на півдні Гренландії: морському терміналі льодовика Нааят Серміат.Це місце занадто небезпечне для занурення людей через загрозу відколів льоду, тому команда використала дистанційно керований апарат (ROV) з камерою, щоб зануритися в холодну воду.Результати вражаючі, але вони також надають важливі дані для розуміння життя на передньому краї льодовика, який відступає через потепління клімату.Арктичний океанограф Флер Руйякерс та команда опублікували свої результати в Communications Earth & Environment."Початкова ідея для ROV полягала в тому, щоб побачити, що відбувається з талими водами, коли вони потрапляють в океан," - розповіла Руйякерс."Зокрема, ми хотіли дізнатися, чи можуть талий води замерзнути, оскільки вони потрапляють в океан з температурами нижче нуля градусів, нижче точки замерзання прісної води."Під час першої спроби ROV було дуже захоплююче, коли з'явилися риби! Потім, коли Ларс і Антуан показали дійсно гарні кадри з їхньої наступної спроби, стало зрозуміло, наскільки багатим було життя."Ми могли спостерігати цілу екосистему прямо на межі, і навіть організми, що відпочивають на вершині льодовика."Вони виявили жваву спільноту криля, риб, черв'яків, ракоподібних, амфіпод, копепод, кальмарів, креветок, медуз і личинок крабів.Це не було зовсім несподіваним: вчені та місцеві рибалки в Гренландії знають, що поблизу льодовика можуть бути кращі шанси на ловлю риби.Вони підозрюють, що це може бути пов'язано з талими водами, які вивільняються з дна льодовика, несучи багаті на поживні речовини води на поверхню, де вони можуть живити фітопланктон, підвищуючи всю харчову ланцюг.Але нові спостереження свідчать про те, що життя на льодику безпосередньо реагує на речовини, що вивільняються з самого льодовика, коли вони стікають вниз."Я був дійсно здивований структурою льоду та осадів, що падають з льоду, як водоспади," - розповіла Руйякерс."Хоча це було вражаюче, спочатку було важко зрозуміти, що це, і мені знадобилося кілька переглядів, щоб зрозуміти, що це осад, що падає на лід."Креветки, наприклад, з'явилися, активно плаваючи до осадових струменів, що виходять з льодовика, натякаючи на потенційну поживну цінність талих вод.Креветки вже спостерігали, що живляться в струмені талих вод в Антарктиді, але їх ніколи не спостерігали так близько до льодовика, особливо на межі, де він зустрічається з океаном."Хоча вони здаються холодними і стерильними, льодовики насправді є домом для багатьох форм життя, таких як снігові водорості. Вони можуть бути перенесені в талих водах і вивільнені на межі," - розповіла Руйякерс."Однак потрібно більше досліджень, щоб сказати, чи є матеріал зсередини льодовика значним джерелом їжі для криля."Зі зростанням темпів танення та відступом льодовика, харчові мережі, що формуються навколо цього крижаного обриву, можуть бути потенційно спотворені.Між 2000 і 2020 роками 169 льодовиків у Північній півкулі, які колись закінчувалися в океані, відступили на сушу через зміни клімату, викликані викопним паливом.Якщо Нааят Серміат зазнає такої ж долі, криль, риби, черв'яки та краби, які населяють його поверхню, не зможуть слідувати.Їхнє майбутнє насправді залежить від того, як льодовик їх живить.Цікавий фактЛьодовики є важливими екосистемами, які підтримують життя в океанах, і їх танення може суттєво вплинути на морську біорізноманітність.

Приблизно сім століть тому чоловік у Шотландії пережив жахливий день. Він займався своїми справами, коли щось вдарило його ззаду з такою силою, що зламало його скелет більш ніж у 160 місцях.Вчені вважають, що це був снаряд, запущений середньовічною облоговою машиною. Найімовірніше, це був требучет — потужна зброя, яка використовувала падаючу контрвагу для запуску важких снарядів на ворожі укріплення.Якщо це так, то залишки молодого чоловіка, відомі як Скелет 150, представляють перше відоме свідчення травми від требучета в археологічному записі.«Його смерть, на щастя, була б практично миттєвою», — сказала біоархеолог доктор Джо Бакбері з Університету Бредфорда у Великій Британії.«Найгірші переломи — на задній частині голови з правого боку та на правому плечі, і вони сталися ззаду. Хоча ліве плече також постраждало, воно менш фрагментоване, що свідчить про трохи нижчу силу удару». Замок Стірлінг розташований на високій скелі, що overlooks річку Форт. Він був стратегічно обраний для максимального огляду та мінімальної вразливості. Замок існує з початку 12 століття і був резиденцією багатьох поколінь шотландських монархів.Протягом пізнього 13 та раннього 14 століття він став стратегічно важливим і потужним символом у війнах за незалежність Шотландії між Шотландією та Англією.Бої за замок були жорстокими і кривавими, і він неодноразово переходив з рук в руки. Скелет 150 є одним із кількох осіб, чиї залишки пов'язані з цим насильницьким періодом історії.«Травми порівнянні з людьми, яких вдарили потяги та автомобілі сьогодні». - біоархеолог доктор Джо БакберіДослідження його залишків показало, що він був віком від 22 до 34 років на момент смерті. Радіовуглецеве датування, проведене доктором Кеті Бетт з Університету Бредфорда, встановлює, що його смерть відбулася між 1255 і 1405 роками нашої ери — період, коли замок неодноразово зазнавав облог.Але навіть серед залишків людей, які загинули насильницькою смертю, щось було надзвичайним у Скелеті 150.«Як людина, яка звикла бачити травми в сучасних випадках, мене дійсно здивувало, що це виглядало так, як у судово-медичному випадку», — сказав судово-медичний антрополог доктор Патрік Рендолф-Квінні з Уппсальського університету в Швеції.«Масштаб травми значно порушив тіло і викликав понад 160 переломів, але ми все ще змогли відтворити біомеханічну історію цієї травми після семи століть». Ця реконструкція була делікатною і трудомісткою. Хоча скелет був майже повним, багато його кісток були сильно фрагментовані.Дослідники ретельно зібрали якомога більше фрагментів, доповнюючи своє дослідження рентгенографією, мікроскопією та мікро-КТ-скануванням.В результаті з'явився малюнок ушкоджень, який не має аналогів у середньовічних залишках.Скелетні свідчення середньовічної війни домінують слідами, залишеними зброєю — порізами від лез, ранами від колючих знарядь та травмами, завданими снарядами. Скелет 150, навпаки, зазнав надзвичайної кількості травм від ударів.І не просто будь-яких травм від ударів, оскільки деякі з його переломів виявили.«Точна причина, чому кістка під час руйнування виробляє ці зигзагоподібні візерунки, погано зрозуміла», — сказав Рендолф-Квінні.«Але, хоча основний механізм не повністю зрозумілий, ми можемо з упевненістю сказати, що цей зигзагоподібний візерунок виникає лише тоді, коли дуже високі енергії передаються кістці. Ви не бачите цього на нижчих рівнях енергії, тому це свого роду димова шашка для високої енергії». Ця відмінність важлива. Великий, важкий об'єкт не обов'язково викликає ті ж травми лише тому, що він має велику вагу.Наприклад, падіння цегли було ще одним альтернативним поясненням, яке дослідники розглядали.«Глибока зигзагоподібна природа переломів вказує на дуже швидкий удар», — сказала Бакбері. «Падіння цегли мало б нижчу швидкість, і малоймовірно, що вони виглядали б так само». Щоб зрозуміти масштаб сил, що діяли, дослідники звернулися до сучасної судово-медичної науки — інструментів, які не були доступні лише кілька десятиліть тому.Комп'ютерна томографія дозволила судово-медичним науковцям проводити «віртуальні аутопсії», або віртопсії, створюючи детальні 3D-записи травм від відомих причин смерті — включаючи падіння, вогнепальні поранення та автомобільні зіткнення.Бакбері та Рендолф-Квінні фактично працювали в зворотному напрямку. Вони відтворили переломи Скелета 150 в трьох вимірах, а потім порівняли їхній малюнок і анатомічні зв'язки з травмами, задокументованими в сучасних судово-медичних випадках.«Єдиним збігом як для тонких деталей, так і для величезного масштабу травми є випадки високої енергії, такі як безперервні падіння з великої висоти та автомобільні аварії», — сказав Рендолф-Квінні.Або, як зазначила Бакбері: «Травми порівнянні з людьми, яких вдарили потяги та автомобілі сьогодні». Однак малюнок переломів виявив набагато більше, ніж просто грубу силу, що діяла.У чудовій демонстрації чистої майстерності дослідники використали малюнок і напрямок переломів, щоб визначити позу чоловіка, коли снаряд вдарив.Кістка починає ламатися під напругою з боку, протилежного силі, що діє на неї. Один особливо показовий перелом був знайдений в одній з рук Скелета 150.«Є чіткі докази точки напруги в переломі правої променевої кістки, де точка напруги знаходиться на анатомічній задній частині кістки», — пояснила Бакбері.На основі цих доказів його руки були зігнуті перед тілом, трохи як богомол, коли його вдарили. Переломи в нижній частині тіла також свідчать про те, що він стояв, спираючись на ноги та ступні, спиною до снаряда.Що б його не вдарило, це було важким. Ушкодження простягалися від голови до середини спини, через обидва плечі, всі його ребра та багато його хребців.Бакбері сказала, що масштаб травм свідчить про «значно великий снаряд», хоча дослідники поки не можуть оцінити його розмір, масу чи швидкість.«Ми не можемо з упевненістю стверджувати, що всі ці травми були від самого удару (а не внаслідок передачі енергії), але вони узгоджуються з одним великим об'єктом, що рухається дуже швидко», — сказала вона.Отже, що в середньовічній Шотландії могло б прискорити великий важкий об'єкт настільки швидко, щоб завдати травм, порівнянних з сучасною автомобільною аварією?«Наскільки нам відомо, лише один механізм міг переміщати важку масу дуже швидко в середньовічний період — облогова машина, така як требучет, — отже, наш висновок», — сказав Рендолф-Квінні.І коли ж стався цей жахливий день? Існувало чотири можливі облогові кампанії в межах терміну, зазначеного радіовуглецевим датуванням — 1299, 1304, 1314 та 1337.Облога 1304 представляє особливо інтригуючу перспективу — битва, в якій король Едвард I Англійський використовував свою відому облогову машину «Військовий вовк» проти замку Стірлінг.Але Едвард I мав на озброєнні кілька облогових машин під час цього тривалої протистояння; і, крім того, наразі немає способу дізнатися, чи Скелет 150 загинув тоді, не кажучи вже про те, чи вбив його «Військовий вовк».Хто б не вбив Скелета 150, його залишки можуть запропонувати рідкісний погляд на форму середньовічного насильства, яка інакше зникла з археологічного запису.Але чому жертви требучетів так рідкісні? До 13 століття контрвагні требучети стали загальновживаними в Європі, ставши основою середньовічної облогової війни.«Ми не знаємо, скільки людей було вбито требучетами, і, напевно, не так багато. Ці зброї були розроблені для примушення до капітуляції та прориву стін, а не для вбивства окремих осіб», — пояснила Бакбері.Інші жертви могли просто зникнути з археологічного запису. Їхні скелети повинні були пережити століття відновлення, бути розкопаними та збереженими, а врешті-решт бути дослідженими кимось, хто зміг би відрізнити цей вид травми від ушкоджень, які сталися після смерті.«Швидше за все, будь-який біоархеолог, який працює сьогодні, розпізнає травму, але це не було так 20 або 30 років тому», — сказала Бакбері.Дослідження, профінансоване Історичним середовищем Шотландії, було представлено на 25-й Європейській зустрічі Асоціації палеопатології в серпні.Цікавий фактТребучети були одними з найпотужніших облогових машин середньовіччя, здатними викидати снаряди вагою до 150 кг на відстань до 300 метрів.