Поліметалеві нодули покривають дно океану в зоні Кларіон-Кліппертона, і нові дослідження показують, що кожна з цих дивних металевих картопель містить цілу спільноту мікроскопічного життя, унікального для цього середовища.Є причина, чому люди назвали їх поліметалевими нодулами: ми дійсно зацікавлені в металі. Наша залежність від металів, таких як нікель, кобальт і мідь, швидко зростає, і ці нодули містять їх, а також залізо і марганець.Але поліметалеві нодули не є відновлювальним ресурсом. Хоча на їх видобуток йде лише кілька хвилин, їх формування зайняло мільйони років.Вчені стурбовані тим, що ця спекулятивна індустрія може знищити унікальну екосистему, про яку ми ледве знали, перш ніж отримати можливість її вивчити."Наші знахідки вказують на те, що комерційний видобуток може призвести до незворотної втрати невідомого та унікального біорізноманіття, пов'язаного з нодулами," - говорить глибоководний біолог Сабіна Голлнер з Королівського нідерландського інституту морських досліджень."Це потрібно враховувати в екологічному управлінні глибоководним видобутком."Дослідження опубліковане в Scientific Reports.Нодули були зібрані в 2019 році командою вчених під час експедиції до зони Кларіон-Кліппертона на борту німецького дослідницького судна RV Sonne в рамках проекту JPI Oceans Mining Impact II.Команда обережно опустила коробковий корер на глибину близько 4 до 6 кілометрів, щоб взяти шматок морського дна та нодули, вбудовані в нього.Для цього дослідження вчені вивчили 244 окремі нодули, шукаючи ознаки життя в тріщинах і порах.Нодули – і їх морські мешканці – були заморожені і доставлені до лабораторії.153 з нодулів були зібрані з території, де Федеральний інститут геонаук і природних ресурсів Німеччини (BGR) має контракт на розвідку від Міжнародної організації морського дна. Ще 91 були зібрані з території, де бельгійська компанія Global Sea Mineral Resources – дочірня компанія DEME – має контракт на розвідку.Більшість оцінок біорізноманіття в зоні Кларіон-Кліппертона до цього часу зосереджувалися на організмах, що живуть у осаді, або чіпляються до поверхні нодулів.Багато глибоководних районів покриті тонким мулом, але багато тварин, які там живуть, потребують більш твердої поверхні для прикріплення: поліметалеві нодули забезпечують ідеальну основу для цих істот."Ми вже знали, що поліметалеві нодули забезпечують поверхні для прикріплення глибоководних організмів, але дуже мало було відомо про тварин, що живуть всередині них," - сказала морський геноміст Кораль Діас-Ресіо Лоренцо.При відкритті нодулів вчені виявили бурхливі екосистеми в мініатюрі в усіх закутках.Круглі черви і ракоподібні були найпоширенішими мешканцями, а один вид 'бронированої амеби', Thurammina, домінував у своєму роді. У всього лише кількох нодулах вони зафіксували щетинників, мулових драконів, тардиградів та інших менш поширених істот."Нас найбільше здивувало, наскільки різними були спільноти, що живуть всередині нодулів, від тих, що в сусідніх осадах," - сказала Діас-Ресіо Лоренцо."Дивно, що спільноти нодулів, зібрані з територій, відокремлених приблизно на 1 000 кілометрів, були більш схожими одна на одну, ніж на спільноти осадів навколо."Використовуючи мікроскопи для більш детального вивчення нодулів, дослідники також виявили скам'янілості діатомів, радіолярій і морських губок, вбудованих у стародавні шари.Приклад поліметалевого нодула в зрізі та приклади мікрофосилів, які можна знайти всередині. (Діас-Ресіо Лоренцо та ін., Scientific Reports, 2026)Якщо Міжнародна організація морського дна надасть дозвіл компаніям з видобутку глибоководних нодулів, ці стародавні екосистеми будуть незворотно знищені."Оскільки їх спільноти відрізняються від тих, що в навколишніх осадах, захист осадових середовищ сам по собі не зберіг би це біорізноманіття," - додала Діас-Ресіо Лоренцо."Видалення нодулів у великих масштабах може призвести до незворотних втрат унікальних видів і екологічних спільнот, які ми лише починаємо розуміти."Ці віддалені та мікроскопічні світи можуть здаватися досить ізольованими від нашого, але насправді ми ще не знаємо, як вони впливають на глобальні мережі поживних речовин, вуглецю та екології.Вчені в гонитві за тим, щоб зрозуміти це, перш ніж стане занадто пізно.Цікавий фактПоліметалеві нодули можуть містити до 30% металів, таких як нікель, кобальт і мідь, що робить їх дуже цінними для промисловості.

Це перший випадок у космічній індустрії, коли робот самостійно збудував конструкцію без допомоги астронавтів.Це досягнення відкриває нову еру будівництва поза межами Землі, де обмеження, пов'язані з тим, що можна вмістити в ракеті, стають менш актуальними.Робот, який використовувався, називається Autonomous In-Space Tensioned Reflector Assembly (ASTRA), його розробили дослідники Каліфорнійського технологічного інституту (Caltech) за фінансування Агентства передових оборонних дослідницьких проектів США (DARPA).ASTRA зібрав серію композитних волоконних трубок і алюмінієвих з'єднань, крок за кроком, щоб розширити одну секцію запланованої антени-рефлектора розміром близько 1,4 метра.Хоча завершено лише першу частину антени, це важливе підтвердження життєздатності технології, кажуть її розробники.Основні матеріали та будівельні блоки упаковуються для транспортування, а потім робот виконує роботу з їх складання.Коли частина закінчується, вона з'єднується з існуючою конструкцією, і починається нова частина.Ці техніки також готові до масштабування для більших проектів, згідно з дослідниками Caltech."Розробка вантажу такої складності за такий короткий термін була величезним завданням для нашої маленької команди", - говорить аерокосмічний інженер Сергіо Пеллегріно, який очолює команду ASTRA."Коли ми завершуємо місію, ми нарешті можемо почати думати про нові напрямки досліджень, які відкриває ця демонстрація".Раніше у нас було два варіанти для будівництва чогось у космосі: відправити це частинами і з'єднувати по частинах або щільно упакувати на ракеті, а потім розгорнути до більшого розміру, коли воно досягне місця призначення.Це початок значного третього варіанту, і він обіцяє дозволити розміщувати все більші структури на орбіті Землі (в космосі багато місця, зрештою).Кінцева мета - будувати на відстані сотень метрів або кілометрів."Коли ви досягаєте межі розміру, коли структури не можуть бути попередньо збудовані на Землі і розгорнуті, вам потрібно думати про те, як їх будувати в космосі", - говорить Пеллегріно."Отже, ця робота може бути корисною не лише для астрономії та астрофізики, але й для зв'язку та інших областей, таких як будівництво дуже великих сонячних панелей для космічної сонячної енергії".ASTRA була розроблена в рамках програми DARPA Novel Orbital and Moon Manufacturing, Materials and Mass-efficient Design (NOM4D), запущеної у 2022 році для вивчення способів покращення наших можливостей у космосі.Ще один проект NOM4D буде запущено до кінця року.Команда з Університету Іллінойс в Урбана-Шампейн у США відправить машину на Міжнародну космічну станцію (МКС), щоб перевірити можливість виробництва на орбіті.Зокрема, астронавти МКС тестуватимуть метод перетворення рідких матеріалів на тверді матеріали - знову ж таки, щоб зменшити розмір вантажів, які потрібно запускати на борту ракет, і виконувати більше виробництва в космосі."У майбутній космічній економіці нам знадобляться великі речі", - говорить Ендрю Детор, менеджер програми NOM4D."Думайте про великі космічні депо або житла, великі сонячні панелі для збору енергії або великі радіоантени для дослідження країв Всесвіту. Ці речі вимагають розміру, і NOM4D дає нам шлях для прискорення створення нових можливостей".Ці зусилля можуть бути маломасштабними та обмеженими зараз, але вони представляють майбутнє будівництва в космосі. Одного дня це може бути те, як всі космічні будівлі, космічні кораблі та інструменти будуть зібрані - і NASA має цілу місію, присвячену обслуговуванню, складанню та виробництву в космосі.Це - для майбутнього. А поки команда Caltech святкує успіх ASTRA."У дитинстві я був дуже зацікавлений у космічних структурах", - говорить аерокосмічний інженер Джейден Су."Як і багато інших інженерів, які працюють у цій галузі, відправка ваших речей у космос - це те, про що я мріяв усе своє життя".Цікавий фактВперше в історії космічної інженерії робот зміг самостійно зібрати конструкцію в космосі, що відкриває нові можливості для майбутніх місій.

Життя на Землі залишалося в основному малим протягом перших кількох мільярдів років, поки близько 600 мільйонів років тому не почали з'являтися дивні гіганти в епоху Едіакари.Земля, яка довгий час була під контролем мікробного життя, нарешті отримала свої перші тварини.У новому дослідженні вчені повертаються до цього важливого часу, досліджуючи не лише самих тварин, але й те, як деякі середовища зберегли свідчення їх м'яких, важких для викопування тіл, які ми знаходимо через півмільярда років.Ці були піонерські істоти, але багато з них виглядали не схожими на будь-що, що живе сьогодні.Вони відомі як біота Едіакари, і включали широкий спектр переважно м'яких, часто незвичайних організмів з безпрецедентним розміром і складністю.Однак вони незабаром зникли внаслідок масового вимирання приблизно 550 мільйонів років тому, що підготувало ґрунт для камбрійського вибуху.Коли нові тварини почали розмножуватися, біота Едіакари, здавалося, зникла безслідно.Насправді, дивно, що ми знаємо щось про ці давні тварини, враховуючи, як давно вони жили і як мало твердих матеріалів залишили після себе для викопування.Як пояснює нове дослідження, особливості ландшафтів, узбереж і кліматів Едіакари поєдналися, щоб зберегти натяки на їх існування.Більше ніж півмільярда років тому ландшафт того, що зараз є Південною Австралією, виглядав зовсім інакше.Дослідження зосереджене на скельних формаціях з Фліндерс Ренджес у Південній Австралії, гірському регіоні, відомому своїм рідкісним набором різноманітних, добре збережених викопних решток, що датуються епохою Едіакари. Біота Едіакари залишається окутаною таємницею. Невідомо, як вони вписуються в ширшу родинне дерево Землі – тобто, в якій мірі вони є предками тварин або еволюційними мертвими кінцями.Попередні дослідження пов'язували біоту Едіакари зі змінами рівня моря, що відбувалися в той час, і ці зміни були вказані як потенційні фактори еволюційних інновацій, а також фактори збереження викопних решток Едіакари.У новому дослідженні вчені картографували геологічні особливості Фліндерс Ренджес, щоб дізнатися, яким був ландшафт близько 550 мільйонів років тому.Це виявило сліди колосальних каньйонів, що спрямовані на південний схід, які занурюються на глибину 280 метрів і простягаються більш ніж на 6 кілометрів у деяких місцях.Каньйони, як повідомляють дослідники, в основному утворилися внаслідок підводної ерозії, починаючи з великого зниження рівня моря.Коли рівень моря знову піднявся, каньйони заповнилися осадом, оскільки ландшафт затопився.Під цими умовами шар кварциту Роунслі зберіг рідкісні натяки про історичних мешканців регіону.Дослідження показало, що величезні підводні каньйони перетнули континентальний шельф, перш ніж швидко затопитися, коли рівень моря знову піднявся.Це затоплення створило умови, які дозволили зберегти одні з найбагатших викопних решток Едіакари.На основі характеристик осадових відкладень у каньйонах регіон, очевидно, піддавався потужним водним потокам, які могли переміщати великі обсяги матеріалу.Дослідження показало, що підводна ерозія, ймовірно, сприяла цьому процесу більше, ніж динаміка річок.Це надзвичайна еволюція проклала шлях для збереження горизонтів, багатих викопними рештками. Багато викопних решток Едіакари збереглися як ніжні враження м'якоті організмів.Ці види викопних решток виживають лише тоді, коли умови навколишнього середовища є ідеальними. Наша робота показує, що підвищення рівня моря відіграло важливу роль у створенні вікна для виняткового збереження.Цікавий фактЕдіакарська біота є одними з перших відомих форм життя на Землі, і їхнє вивчення допомагає вченим зрозуміти еволюцію тварин.

{ "@context": "https://schema.org", "@type": "FAQPage", "mainEntity": [ { "@type": "Question", "name": "Чи справді конвектор «спалює» кисень?", "acceptedAnswer": { "@type": "Answer", "text": "Ні, це міф. Кисень не зникає - його просто стає менше в перерахунку на об'єм через нагрів і відсутність припливу. Провітрювання вирішує питання краще за будь-який «економайзер»." } }, { "@type": "Question", "name": "Чому вранці вологість нижча, ніж увечері?", "acceptedAnswer": { "@type": "Answer", "text": "За ніч обігрівач працює безперервно, а вікна зачинені. Волога осідає на холодних поверхнях і в текстилі, у повітрі її стає менше - звідси ранкова сухість у горлі." } }, { "@type": "Question", "name": "Чи допомагає зволожувач, якщо конвектор усе одно сушить?", "acceptedAnswer": { "@type": "Answer", "text": "Так, це найпряміший спосіб. Ультразвуковий зволожувач на 2-3 літри на добу тримає 45-50% навіть при активному конвекторі." } }, { "@type": "Question", "name": "А якщо поставити конвектор на мінімум - сушитиме менше?", "acceptedAnswer": { "@type": "Answer", "text": "Менше, але й грітиме повільніше. Компроміс - електронний термостат, який підтримує стабільну температуру замість роботи «на повну» ривками. Порахуйте на дозвіллі: скільки годин на добу у вашій квартирі працює обігрівач і скільки з них вікно хоч трохи відчинене? Якщо перше число набагато більше за друге - сухість у горлі не про фізику приладу, а про звичку провітрювати." } } ] } За вікном 2-6 градусів тепла, батареї центрального опалення ще ледь теплі, і в квартирі з’являється той самий конвектор, який дістався з антресолей. Через годину роботи хочеться пити, губи тріскаються, а в горлі ніби пісок. Поруч у сусіда масляний радіатор на тій самій потужності - і чомусь такого ефекту немає. Річ не в магії бренду й не в тому, що конвектор «палить кисень». Усе прозаїчніше: справа в тому, як саме прилад передає тепло повітрю. Про це пише Pixelinform. Справа не в типі обігрівача, а в температурі поверхні Будь-який обігрівач додає в кімнату однакову кількість тепла при однаковій потужності - закон збереження енергії ніхто не скасовував. Але відчуття сухості формує не кількість тепла, а те, наскільки розпеченим є елемент, що віддає це тепло. У конвектора всередині стоїть відкритий ТЕН або нагрівальна спіраль, чия поверхня сягає 200-400 градусів і вище. Масляний радіатор - це закрита сталева панель із маслом усередині, і її температура рідко перевищує 60-80 градусів. Різниця в площі теж величезна: у масляного приладу вся бокова поверхня гріє, у конвектора - тонка смужка ТЕНа. Чому гарячий ТЕН «з’їдає» вологість - фізика в двох абзацах Повітря проходить через конвектор швидко, за долі секунди нагрівається об розпечений метал і піднімається вгору. Циркуляція виходить інтенсивною: за годину кімнату в 20 квадратів конвектор проганяє крізь себе десятки разів. І ось ключовий момент - тепле повітря здатне вмістити більше водяної пари, ніж холодне. Коли повітря нагрівається, його відносна вологість падає, навіть якщо абсолютна кількість вологи в кімнаті не змінилася. При 20 градусах і 50% вологості нагрів до 25 градусів опускає цей показник приблизно до 38-40%. Ось чому гігрометр показує «сухо», хоча ніхто воду з кімнати не виносив. Масляний радіатор гріє інакше. Велика площа при нижчій температурі дає м’яку променисту й конвективну тепловіддачу, повітря нагрівається поступово, без різкого стрибка, і суб’єктивно комфорт відчувається довше. Він не «спалює» вологу - просто не створює того інтенсивного потоку гарячого повітря, який так дратує слизові. Що ще підсилює сухість, окрім самого приладу Тут є нюанс, про який рідко згадують у інструкціях. Конвектор із механічним термостатом часто працює «на повну», поки не прогріє кімнату до заданої позначки - і саме в ці хвилини максимальної потужності повітря нагрівається найагресивніше. Якщо прилад стоїть під щільно закритим вікном, без припливу свіжого повітря, вологість падає ще швидше: свіже повітря ззовні завжди трохи вологіше за кімнатне взимку, але його просто немає. Плюс постільна білизна, килими й домашній текстиль вбирають вологу, як губка, і віддають її назад повільно. Що зробити за 5 хвилин, щоб дихалося легше Поставте конвектор під вікном і трохи привідкрийте кватирку на мікропровітрювання - приплив свіжого повітря збиває надмірну сухість і заодно знижує концентрацію вуглекислого газу. Знизьте уставку термостата на 2-3 градуси (комфортні 21-22 замість 25) - кожен зайвий градус помітно знижує відносну вологість. Поставте поруч відкриту ємність з водою або повісьте вологий рушник на батарею - це найпростіший «зволожувач» на кілька годин. Перевірте гігрометром реальний рівень: якщо нижче 40% - увімкніть зволожувач або частіше провітрюйте. Не сушіть білизну й не тримайте багато текстилю прямо біля виходу гарячого повітря - волога піде в тканини, а не в кімнату. То що вибрати для спальні й дитячої Якщо чесно, вибір залежить від площі й того, як швидко треба прогріти приміщення. Для швидкого обігріву холодної кімнати конвектор незамінний - він вийде на режим за 10-15 хвилин. Але для спальні, де люди проводять 7-8 годин, краще підійде масляний радіатор або конвектор із точним електронним термостатом і низькою температурою ТЕНа - тоді повітря не перегрівається і слизові не сохнуть. І головне: сухість - це не вирок приладу, а сигнал про те, що в кімнаті немає припливу свіжого повітря й контролю вологості. Навіть найдорожчий масляний радіатор у герметичній кімнаті без провітрювання дасть той самий дискомфорт. А дешевий конвектор із відкритою кватиркою й гігрометром на 45% - цілком нормальне самопочуття. Часті питання Чи справді конвектор «спалює» кисень? Ні, це міф. Кисень не зникає - його просто стає менше в перерахунку на об’єм через нагрів і відсутність припливу. Провітрювання вирішує питання краще за будь-який «економайзер». Чому вранці вологість нижча, ніж увечері? За ніч обігрівач працює безперервно, а вікна зачинені. Волога осідає на холодних поверхнях і в текстилі, у повітрі її стає менше - звідси ранкова сухість у горлі. Чи допомагає зволожувач, якщо конвектор усе одно сушить? Так, це найпряміший спосіб. Ультразвуковий зволожувач на 2-3 літри на добу тримає 45-50% навіть при активному конвекторі. А якщо поставити конвектор на мінімум - сушитиме менше? Менше, але й грітиме повільніше. Компроміс - електронний термостат, який підтримує стабільну температуру замість роботи «на повну» ривками. Порахуйте на дозвіллі: скільки годин на добу у вашій квартирі працює обігрівач і скільки з них вікно хоч трохи відчинене? Якщо перше число набагато більше за друге - сухість у горлі не про фізику приладу, а про звичку провітрювати. Чому конвектор сушить повітря сильніше за масляний обігрівач читайте на сайті Pixel.inform.

У вересні 2002 року з серця Чумацького Шляху з'явилася загадка.Щось випромінювало п'ять спалахів потужних радіохвиль, точно через 77 хвилин один від одного. Потім воно замовкло.Астроном Скотт Хайман з коледжу Світа Бріара не знав, що з цим робити. Він витратив роки на пошуки ще одного сигналу, але без успіху, зрештою переключився на іншу роботу.Двадцять років потому, під час пошуку чогось іншого, це сталося знову. У даних, кожні 62,2 хвилини – ще один потужний спалах радіохвиль з загадкового джерела.Але і цей сигнал також замовк.Проте нове відкриття пропонує інтригуючі підказки про те, що може викликати ці дивні сигнали, відомі як довгоперіодичні транзієнти (LPT) – і чи всі вони походять з одного й того ж об'єкта."Чи всі LPT – це один тип об'єкта?" – запитав Хайман. "Чи представляють вони нову підкатегорію білих карликів або нейтронних зір? Цілком новий тип об'єкта?"Довгоперіодичний транзієнт – це нова визнана категорія радіоджерел, яка стала очевидною лише в останні кілька років – невідомі об'єкти, які випромінюють довгі, яскраві сплески радіохвиль з регулярними, тривалими паузами між кожним випромінюванням.Відкриття, яке встановило цю категорію, було GLEAM-X J1627-5235 – спостережуване в 2018 році, вперше повідомлене в 2022 році.З тих пір близько десятка загадкових пульсаторів з'явилися в оглядах радіо неба, по всьому Чумацькому Шляху, включаючи – ретроспективно – перше дивне спостереження Хаймана, GCRT J1745-3009."Дуже приємно читати про кожне нове виявлення LPT після стількох років безрезультатного моніторингу подібних об'єктів до GCRT," – сказав Хайман.Але виявити ідентичність цих дивних випромінювачів виявилося складніше, ніж можна було б подумати.Існує кілька відомих типів мертвих зір, які пульсують періодично, але жоден не може пояснити весь спектр поведінки, що демонструється LPT.Є три основні претенденти: пульсари та магнетари, які є нейтронними зірками, чий радіовипромінювання живиться різними механізмами; і білі карлики, які можуть періодично викидати енергію через взаємодії з бінарним супутником.Пульсари – це швидко обертові нейтронні зірки, які сканують промені радіовипромінювання через космос, як космічні ліхтарі, на коротких часових інтервалах, що відповідають їх обертанню.Магнетари – це їх більш інтенсивно магнітні родичі, здатні генерувати потужні сплески випромінювання, коли їх магнітні поля закручуються та переставляються.Але LPT пульсують надзвичайно повільно за стандартами нейтронних зір – іноді проходять години між сплесками.При таких повільних швидкостях обертання звичайні пульсари повинні мати труднощі з генерацією умов, необхідних для виробництва радіовипромінювання взагалі.Білі карлики пропонують іншу можливість.Ці зоряні залишки є більшими і можуть обертатися набагато повільніше, а взаємодії з супутньою зіркою можуть генерувати потужні радіосигнали. Дійсно, деякі LPT були пов'язані з бінарними системами білих карликів.Але це не означає, що всі LPT – це білі карлики.Їх різноманітні патерни пульсації, поляризація та періоди піднімають можливість того, що більше ніж один фізичний механізм – і, можливо, більше ніж один тип об'єкта – можуть бути відповідальними.У цю плутанину увійшов дивний новий сигнал у 2022 році, який перервав новий дослідницький фокус Хаймана.До того часу він переключив свою увагу на пошук мілісекундних пульсарів – швидко обертових нейтронних зір, які можуть допомогти пояснити надлишок гамма-променів з центру Чумацького Шляху.Але один кандидат у даних поводився досить дивно."Один об'єкт, який ми виявили в архівних спостереженнях телескопа MeerKAT, мав пульсароподібні властивості, але 'пульси' відбувалися з багатьма хвилинами перерви, і з, здавалося, регулярними інтервалами," – сказав Хайман."Ми шукали в інших архівах і виявили, що телескоп ASKAP спостерігав ту ж область неба в точно той же день. Це спостереження тривало 10 годин і підтвердило період у 62 хвилини. Разом з іншими його властивостями, ми зрозуміли, що натрапили на LPT."Але, як і годинниковий механізм, він мав кілька сюрпризів.Замість того, щоб випромінювати лише один сплеск кожні 62 хвилини, LPT J1555-5631 виробляв два різні сплески під час кожного циклу – один довший, інший коротший.Ще дивніше, два сплески показували протилежну кругову поляризацію: радіохвилі з одного сплеску закручувалися в одному напрямку, тоді як з іншого – в протилежному.Це дало дослідникам інтригуючу підказку про магнітне поле об'єкта."Ці властивості вказують на те, що випромінювання виникає з областей поблизу обох магнітних полюсів, і що осі обертання та магнітні осі об'єкта майже перпендикулярні одна одній," – пояснив Хайман.Це означає, що з LPT J1555-5631 відбувається щось дивне – тому що пульси не зовсім рівномірно розташовані. Замість того, щоб з'являтися на 180 градусів один від одного, як можна було б очікувати від простого дипольного магнітного поля, вони розділені лише на 165,4 градуси."180-градусове розділення легше пояснити випромінюванням з стандартного дипольного магнітосферного середовища," – сказав Хайман. "Спостережуване відхилення є важливою підказкою, що вказує на більш складну структуру магнітного поля."І є ще одна велика, очевидна загадка: чому LPT спалахують з такою регулярністю, лише щоб замовкнути – і чи можуть вони знову активізуватися пізніше.LPT J1555-5631, як і більшість каталогу LPT, ще не було виявлено знову. GCRT J1745-3009, з іншого боку, показав повторну активність – як і два інші.Хайман сказав, що такі драматичні зміни в активності, ймовірно, пов'язані з магнітосферою об'єкта – регіоном навколо нього, що домінує його магнітне поле – але може знадобитися більший каталог LPT, щоб виявити закономірності в даних, даючи астрономам щось, з чим можна почати розбиратися."Після того, як буде виявлено ще багато LPT, ми сподіваємося виявити більше тенденцій між ними, що дозволить нам здійснити цілеспрямовані пошуки підозрюваних LPT," – сказав Хайман."Це було б захоплююче, хоча так само захоплюючими є продовження відкриттів з випадкових пошуків архівів і випадкових знахідок."Дослідження було опубліковано в Астрономічному журналі.

Два людини можуть отримати однаковий бал на тесті пам'яті сьогодні. Через кілька років один може почати забувати про зустрічі та мати труднощі з повсякденними справами, тоді як інший все ще справляється з цим без проблем.Ранні ознаки цієї різниці можуть бути виявлені за допомогою сканування мозку, свідчать результати дослідження.У новому дослідженні вчені Стенфордської медицини та їхні колеги хотіли дізнатися, чи може взаємодія між різними ділянками мозку в стані спокою вказувати на ймовірність виникнення проблем з пам'яттю в майбутньому.Для цього вони почали з двох груп, пам'ять яких вже була досить різною.Одна група складалася з 110 людей з хворобою Альцгеймера. Інша група включала 180 дорослих, яким було щонайменше 75 років і які показали кращі результати на тестах пам'яті, ніж зазвичай для людей середнього віку.Вчені називають людей з такою винятковою пам'яттю в пізньому віці SuperAgers.Команда досліджувала сканування, зроблені під час того, як учасники лежали нерухомо. Техніка, відома як функціональна МРТ, відстежує зміни в рівні кисню в крові як непрямий показник активності мозку. Вчені шукали ділянки, сигнали яких піднімалися і опускалися разом.Деякі зв'язки, що стосуються передньої частини мозку, були сильнішими у SuperAgers. Деякі, що стосуються островкової ділянки, яка знаходиться глибоко в мозку, були сильнішими у людей з хворобою Альцгеймера."Це свідчить про те, що вразливість до хвороби Альцгеймера може відображатися в тому, як мозок функціонує як взаємопов'язана система", - сказав Канхао (Алекс) Чжао, постдокторський дослідник, що спеціалізується на обчислювальній нейронауці в Стенфордській медицині та провідний автор дослідження.Команда використала ці патерни для розробки Connectome Resilience-Vulnerability (ARC) для хвороби Альцгеймера."ARC-оцінка підсумовує, чи більше схоже з'єднання мозку індивіда на з'єднання SuperAgers, які зберігають виняткову пам'ять у старості, чи на з'єднання людей з хворобою Альцгеймера", - зазначив Чжао.Нижчі оцінки були більш схожими на SuperAger, а вищі - на хворобу Альцгеймера. Коли дослідники протестували метод на окремому наборі сканів 143 людей, які вже належали до однієї з цих двох груп, приблизно 71% були правильно віднесені до своєї групи.Наступний етап повернув команду до початкового питання. Чи може та ж оцінка розповісти щось про майбутнє людей, чиї пам'ять і мислення ще не порушені?Дослідники обчислили ARC-оцінки з перших сканів 1315 дорослих без когнітивних порушень і порівняли їх з результатами тестів та клінічними оцінками з наступних років. Більшість наборів даних охоплювали близько п'яти-шести років, а найдовший - до 12.Люди з нижчими та вищими ARC-оцінками спочатку показували подібні результати на більшості тестів. З часом ті, у кого були скани, схожі на хворобу Альцгеймера, швидше погіршувалися в оцінках пам'яті та повсякденного функціонування.Вони також були більш схильні до розвитку хвороби Альцгеймера або легкого когнітивного порушення, що може призвести до помітних проблем з пам'яттю або мисленням, хоча люди все ще можуть справлятися з більшістю повсякденних справ самостійно.Люди з більш SuperAger-схожими сканами були в середньому молодшими. Щоб дізнатися, наскільки ця різниця у віці могла пояснити, дослідники провели додатковий аналіз в одному наборі даних. Різниці в клінічних оцінках і результатах тестів зберігалися навіть після врахування віку на початку.Наступні сканування також показали, що амілоїд бета, білок, який може накопичуватися в бляшках у мозку, накопичувався швидше у людей з більш Alzheimer's-схожими сканами, хоча групи починали з подібними рівнями. Дослідники не виявили чіткої різниці в накопиченні тау, іншого білка, пов'язаного з хворобою Альцгеймера.Додавання ARC покращило прогнози того, хто розвине легке когнітивне порушення або хворобу Альцгеймера, порівняно з тим, що дослідники могли передбачити, використовуючи вік, скани, що вимірюють амілоїд бета і тау, а також генетичний ризик, пов'язаний з геном APOE. Якщо результати підтвердяться, оцінка може допомогти дослідникам залучити людей з високим ризиком до випробувань профілактики хвороби Альцгеймера до початку проблем з пам'яттю."Нам потрібні будуть більші перспективні дослідження, які спостерігають за когнітивно здоровими особами протягом кількох років, з валідацією в різних популяціях і МРТ-сканерах", - сказав Чжао."Ці дослідження повинні встановити надійні прогнози на індивідуальному рівні, продемонструвати додаткову цінність понад існуючі біомаркери та визначити, чи покращують оцінки, основані на ARC, клінічні рішення."Дослідження було опубліковано в Science Advances.Цікавий фактДослідження показує, що раннє виявлення ризику розвитку хвороби Альцгеймера може допомогти вчасно вжити заходів для підтримки когнітивного здоров'я.

Вчені відкрили мікроскопічну органелу, яка не схожа на жодну іншу на Землі, всередині загадкової глибоководної істоти.Її назвали 'драконячою кулею', оскільки вона існує всередині божественного драконячого черв'яка (Chaetoderma shenloong) – рідкісного молюска, який знаходиться в глибоких мулистих шарах на двох метанових джерелах у Південно-Китайському морі та, згідно з цим дослідженням, одному біля Японії.Коли цей вид був вперше відкритий у 2024 році, він потрапив до десятки найзначніших знахідок року за версією Світового реєстру морських видів (WoRMS).Сьогодні божественний драконячий черв'як продовжує вражати нас.Зразки, витягнуті з метанового джерела в Південно-Китайському морі, тепер виявили травну залозу, наповнену 'драконячими кулями'.Результати опубліковані в Nature Communications.Чотири види Chaetoderma shenloong, рідкісного черв'яка, знайденого в мулистих відкладеннях навколо метанових джерел у Південно-Китайському морі. (Чонг Чен/Архіви Чонг Чена/Conchology.be)Назва 'драконяча куля' є даниною знаменитій манзі Акіри Торіями. Вона використовується для опису нової структури, яку вчені виявили всередині мембран деяких клітин у травній системі черв'яка.Коли дослідники проаналізували ці мікроскопічні відсіки, вони були здивовані, виявивши їх надзвичайно складний внутрішній устрій.Кожна драконяча куля оточена більш ніж 20 мембранними шарами і містить сотні бактерій, здатних використовувати хімічну енергію, а не сонячне світло, для виробництва органічної речовини.У глибоких, темних водах функція драконячої кулі може бути дуже важливою для виживання.Дослідники з Японії та Китаю стверджують, що драконячі кулі є першими спеціалізованими органелами, присвяченими хемосинтезу.Вони порівнюють їх з маленькими 'фермами' бактерій.Драконячі кулі, ймовірно, допомагають вирощувати спеціальні мікроорганізми, які можуть окислювати сірку, перетворюючи цю хімічну речовину на органічну енергію.Зображення електронного мікроскопа нововиявлених органел драконячої кулі (dracosphera) всередині клітин глибоководного молюска Chaetoderma shenloong (a), що показує симбіотичні бактерії, запаковані всередині (b) та багатошарову мембрану органели (c). (Лі та ін., Nature Communications, 2026)"Важливим науковим відкриттям після відкриття першого гідротермального джерела в глибоких морях на Галапагоському рифті в 1977 році було те, що багато тварин, які живуть у зменшених середовищах, таких як гарячі джерела та холодні витоки, отримують свою енергію та поживні речовини, 'живлячись' симбіотичними бактеріями, які виконують хемосинтез, використовуючи неорганічні хімікати," пояснюють автори.Вже було відомо, що деякі глибоководні тварини містять хемосинтетичні бактерії в спеціалізованих клітинах, званих бактерійцитами.Але драконячі кулі, здається, є новими відсіками, знайденими всередині цих клітин. Їх не спостерігали в інших молюсках або трубчастих черв'яках.Глибоководний молюск Chaetoderma shenloong у своєму природному середовищі (a), його подовжене тіло (b), оголена травна залоза (c) та 3D-реконструкція його внутрішньої анатомії (d), що показує обширну травну залозу, яка містить його хемосинтетичних бактеріальних симбіонтів. (Лі та ін., Nature Communications, 2026)Використовуючи секвенування ДНК, дослідники виявили, що драконячі кулі містять лише один тип симбіотичної, сіркоокислювальної бактеріальної види.Вони ще не розуміють, чому бактерії запаковані в драконячі кулі, але мають кілька ідей.Драконячі черв'яки проводять більшу частину свого життя, поховані в осаді морського дна, де кисню особливо мало.Дослідники підозрюють, що в якийсь момент черв'як розкладає деякі мембрани драконячої кулі в своїх бактерійцитах, вивільняючи корисні бактерії в інші частини клітини для перетравлення.Таким чином, черв'як може отримувати їжу з своїх клітинних 'ферм'.Це, ймовірно, не можна зробити всередині драконячих куль, оскільки дослідники не виявили лізосом, травних мішків клітини, всередині них.3D-реконструкція органели драконячої кулі (dracosphera) всередині глибоководного молюска Chaetoderma shenloong, що показує щільно упаковані симбіотичні бактерії (помаранчеві), оточені мембранами органели (сині). (Лі та ін., Nature Communications, 2026)Є ще одне пояснення.У глибокому морі, де кисню мало, утримання бактерій всередині драконячої кулі може запобігти їх використанню обмеженого ресурсу, залишаючи більше кисню для самого черв'яка.Ілюстрація, що показує, як глибоководний молюск Chaetoderma shenloong може використовувати свої органели драконячої кулі (dracosphera) для захисту симбіотичних бактерій від впливу кисню та потенційно перетравлювати їх для отримання поживних речовин. (Лі та ін., Nature Communications, 2026)"Проте," визнають автори дослідження, "через відсутність живих зразків для експериментів, ця гіпотеза в основному базується на корелятивних даних і потребує фізіологічної валідації."Один з молюсків, використаних для цього недавнього аналізу, був випадково зібраний з місця витоку біля грязьового вулкана біля узбережжя Японії, що розширює відомий ареал цього виду. Хто знає, коли ми знайдемо ще один."Наше відкриття адаптації одного з найменш зрозумілих груп тварин підкреслює, як мало ми знаємо про потенціал морських безхребетних, особливо про глибоководні таксони," підсумовують автори.Божественний драконячий черв'як може освітити шлях.Дослідження було опубліковане в Nature Communications.

У середині крейдяного періоду тропічний ліс на території сучасного М'янми був наповнений липким деревним смолою, яка закріпила дуже незвичайного богомола.Тепер, через 98 мільйонів років, цей комаха є найдавнішим чітким доказом у викопному записі того, що богомоли імітують рослинні листя.Його черевце має вражаючу схожість з вимерлою рослиною Selaginella grimaldii, яка також відома з бурштинових зразків, знайдених у цьому регіоні.Вчені назвали цю комаху Folimantis hyalinala у статті, опублікованій в журналі New Phytologist.Назва роду Folimantis буквально перекладається як 'листяний богомол', тоді як hyalinala вказує на скляну прозорість крил істоти."Хоча відносини імітації між комахами та рослинами еволюціонували протягом принаймні 200 мільйонів років, надійні викопні приклади імітації комахами рослин є рідкісними," пише палеоентомолог Хонгру Ян та його колеги."Стиль імітації F. hyalinala з Selaginella ніколи раніше не був зафіксований, і немає видів, які імітують Selaginella серед сучасних Mantodea."Зліва (e) зображено фото черевних відростків богомола, а справа (f) ви можете побачити листя клубнець. Масштабна лінія 0,5 мм на обох зображеннях. (Yang et al., New Phytologist, 2026)У сучасну епоху існує багато прикладів богомолів, які протягом багатьох поколінь настільки адаптувалися до певних рослин, що почали нагадувати їх.Найвражаючий з них - орхідейний богомол, Hymenopus coronatus, вид з Південно-Східної Азії, який виглядає як квітка, від рожевих і кремових відтінків його пелюсткоподібного тіла до способу, яким він коливає своє тіло, як квітка на вітрі.Але коли F. hyalinala жила, квітучі рослини ще не захопили світ – тому її тіло еволюціонувало протягом поколінь, щоб виглядати як листя.Кожен богомол, який виглядав трохи більше як його рослина-господар, мав кращі шанси підкрастися до нічого не підозрюючої здобичі, одночасно краще маскуючись від своїх хижаків.Тим часом рослини також отримували вигоду, захищаючись від травоїдних комах завдяки своїм мешканцям-богомолам.Ілюстрація Folimantis hyalinala, що живе серед листя рослини, тіло якої вона імітує, Selaginella grimaldii. (Xiaoran Zuo / Yang et al., New Phytologist, 2026)Еволюційна теорія стверджує, що ті богомоли, які отримували вигоду від вигляду більш рослиноподібними, мали кращі шанси вижити, щоб передати свої гени наступному поколінню.З часом це врешті-решт призвело до вражаючої схожості з листям Selaginella.Цей доісторичний зразок показує, що така імітація рослин була частиною еволюційного арсеналу богомолів принаймні 98 мільйонів років.Але є щось дивне в F. hyalinala.Багато сучасних богомолів, які еволюціонували, щоб імітувати рослини, мають листяні особливості по всіх частинах свого тіла.F. hyalinala має листя тільки на черевці, що може свідчити про те, що імітація рослин спочатку почалася з задньої частини, а модифікації інших частин, таких як крила та грудка, з'явилися пізніше.Листоподібні відростки черевця видно через прозорі крила богомола. (Yang et al., New Phytologist, 2026)Богомоли насправді мають спільного предка з тарганами, який жив близько 274 мільйонів років тому.У недавніх таксономічних дослідженнях вчені припускають, що перші відмінні богомоли з'явилися близько 185 мільйонів років тому, під час юрського періоду.У той час суперконтинент Гондвана перебував у процесі розпаду.Ця геологічна історія походження може допомогти пояснити, чому богомоли настільки поширені, різноманітні та так тісно адаптовані до своїх специфічних середовищ. Вони мали мільйони поколінь, щоб вдосконалити свої маскування.І вони не єдині комахи, які зробили це на ранніх етапах викопного запису: деякі таргани (Blattodea), коники (Orthoptera), паличкові комахи (Phasmatodea) та представники інших родин комах також еволюціонували з рослиноподібними особливостями приблизно в цей час.Діаграма нижче показує імітацію листя, яку спостерігають у викопних комах, у порівнянні з розповсюдженням рослинних видів на Землі.Вона дає уявлення про те, наскільки тісно переплетеними були життя рослин і комах, оскільки обидві лінії встановлювали зростаючу присутність на суші.F. hyalinala є найдавнішим доказом імітації рослин у богомолів на сьогоднішній день. Однак, здається, що щось у спільному плані тіла комах дозволило цій еволюційній особливості виникати багато разів, поряд з еволюцією рослин. (Yang et al., New Phytologist, 2026)На жаль, видобуток і торгівля бурштином у Качині пов'язані з поточними соціально-політичними заворушеннями в М'янмі. Існують побоювання, що торгівля бурштином допомагає фінансувати те, що Організація Об'єднаних Націй засуджує як "геноцидний злочин проти людства".У 2015 році М'янма заборонила експорт викопних решток, але зразки, вбудовані в бурштин, потрапили в юридичну сіру зону.У 2021 році Товариство палеонтології хребетних навіть закликало до "жорсткого мораторію на публікацію всіх викопних зразків у бурштині, отриманих з джерел у М'янмі після січня 2021 року", після військового перевороту.Зразок богомола F. hyalinala був придбаний у 2015 році колекціонером Фаньюанем Ся, який пізніше того ж року передав його до лабораторії еволюції комах у Пекінському університеті нормального навчання.Дослідження було опубліковане в New Phytologist.Цікавий фактБогомоли насправді мають спільного предка з тарганами, який жив близько 274 мільйонів років тому.

Наше сприйняття часу здається однорідним і одностороннім, але теорія відносності дозволяє йому бути більш гнучким, ніж ви могли б очікувати.Наприклад, у сильному гравітаційному полі час тече повільніше в порівнянні з часом, що знаходиться далі – ніби сама гравітація затягує його.Так само, якщо ви подорожуєте досить швидко, час проходитиме повільніше для вас у порівнянні з тим, хто залишився позаду.У цих прикладах час все ще тече лише в одному напрямку.Але, заглядаючи за межі теорії відносності, у царину квантової механіки, виникає інша можливість – така, що час може не лише сповільнюватися, а й фактично текти назад.Що ж відбувається, коли це трапляється? Нова математична розробка цього питання повертає несподівану відповідь: сам квантовий простір накладає обмеження на те, наскільки далеко назад час може ефективно текти.І це обмеження вкрай коротке.Для найпростішої моделі, дослідженої фізиками Якіром Ахаронова з Тель-Авівського університету та Авшаломом С. Еліцуром з Інституту передових досліджень в Ізраїлі, час може ефективно текти назад лише близько фемтосекунди – або однієї квадрильйонної частини секунди.Їхня робота детально описана у препринті, завантаженому на arXiv.Це не перший раз, коли Ахаронова займається темою зворотного часу.У 1990 році він і його колеги запропонували теоретичний пристрій, яке могло б використовувати дивні властивості квантової механіки, щоб змусити систему поводитися так, ніби час прискорився, зупинився або навіть тек до назад.Ідея базується на особливості квантової механіки, званій суперпозицією, коли система може існувати в комбінації різних можливих станів одночасно.Уявіть, що у вас є годинник у такому стані суперпозиції, займаючи дві різні позиції в гравітаційному полі одночасно – з достатньою різницею в силі гравітації, щоб вплинути на швидкість, з якою проходить час.В одній позиції, глибше в гравітаційному полі, час проходить повільніше. В іншій, далі, час проходить швидше.Квантова механіка дозволяє обом можливостям співіснувати. І коли дві гілки годинника знову з'єднуються, вони можуть взаємодіяти одна з одною.Ось тут починається цікаве. Вибираючи певний результат цієї взаємодії – процес, званий пост-селекцією – фізики теоретично можуть змусити годинник поводитися так, ніби він пережив певну кількість часу, що виходить за межі будь-якої з можливостей.Це може означати більше часу, ніж пройшло для будь-якої з гілок. Це може означати жодного часу. Або це може означати негативну кількість часу – так, ніби годинник працював назад.Тепер, через 36 років, Ахаронова і Еліцур повернулися до цієї ідеї, щоб дослідити особливо складне питання: наскільки далеко може йти цей негативний час?Оскільки концепція залишається теоретичною, а не експериментально реалізованою, пара звернулася до математики, щоб дослідити чотири трохи різні конфігурації машини.Але перед тим, як почати, їм потрібно було відповісти на deceptively simple question.Припустимо, ви дійсно змогли змусити час текти назад. Як, чорт забирай, ви це доведете?І тут на сцену виходить трохи атомного розпаду.Коли атом поглинає енергію, один з його електронів може стрибнути на вищий енергетичний рівень, ставлячи атом у так званий збуджений стан.Але атоми трохи ліниві – вони схильні повертатися до свого незбудженого стану (зрозуміло). Зрештою, електрон може знову опуститися на нижчий енергетичний рівень, вивільняючи надлишкову енергію у вигляді фотона. Цей процес називається спонтанним випромінюванням, і за звичайних обставин він відбувається лише в одному напрямку.Отже, дослідники запропонували почати з колекції атомів, які вже почали розпадатися, і подивитися, чи може їх теоретична машина скасувати цей процес.Уявіть, що у вас є 100 збуджених атомів. Ви чекаєте, поки деякі з них вивільнять свою енергію, залишаючи лише 80 все ще збудженими.Тепер припустимо, що ви пропускаєте ці 100 атомів через теоретичну машину часу.Якщо ви в результаті отримаєте більше ніж 80 збуджених атомів, машина ефективно скасувала частину розпаду, що вже відбулася.Тепер, якщо час дійсно тек назад, випромінене світло повинно повернутися до атомів, відновлюючи їх до збуджених станів – що ставить нову проблему. Фотони могли вже відправитися в інші місця або бути поглинутими чимось іншим.Щоб врахувати все це, Ахаронова і Еліцур уявили, що атоми поміщені всередину повністю герметичної камери, разом зі світлом, яке вони випромінюють, і стінами, які можуть його поглинути.Вся камера потім проходить через теоретичну машину, дозволяючи дослідникам дослідити, чи може весь процес ефективно бути скасованим.І тут виникає досить жорстка перешкода.Навіть всередині герметичної камери атоми не існують у ізоляції. Коли вони випромінюють світло, вони взаємодіють з навколишнім електромагнітним полем, залишаючи сліди того, що сталося.Для найпростішої версії машини скасування розпаду залежить від того, щоб ці взаємодії зберігали квантову когерентність, необхідну для того, щоб дві можливі історії могли взаємодіяти.Але це вікно не залишається відкритим довго.У оптичному прикладі дослідників воно триває близько однієї фемтосекунди.Поза цим, навколишнє середовище ефективно зберегло занадто багато інформації про випромінювання, щоб найпростішій двогілковій машині вдалося досягти бажаного скасування.Отже, межа не накладається часом – вона накладається пам'яттю навколишнього середовища про світло.Більш складні версії машини теоретично можуть скасувати довші інтервали, але лише за рахунок введення значно більшої кількості квантових гілок, з все більш ймовірними шансами на успіх.Але що, ви, напевно, запитуєте, про другий закон термодинаміки? Це важливий момент, шановний читачу, і один, на який дослідники відповіли безпосередньо.Згідно з другим законом термодинаміки, загальна ентропія ізольованої системи ніколи не може зменшуватися. Природні процеси, як правило, рухаються в одному напрямку, від більш впорядкованих станів до менш впорядкованих.Як сказав сер Артур Еддінгтон, "Якщо ваша теорія виявиться проти другого закону термодинаміки, я не можу дати вам жодної надії; немає нічого, крім того, як впасти в глибоке приниження".Але якщо час міг би текти назад, чи не порушило б це другий закон? Що ж, не обов'язково.Ловушка полягає в пост-селекції. Здається, що зворотний час відбувається лише в дуже невеликій частині можливих результатів, ретельно вибраних з усіх інших.Коли всі результати розглядаються разом, система в цілому все ще підкоряється другому закону термодинаміки. Ентропія не почала магічно зменшуватися по всій лінії.Отже, теоретична машина Ахаронова і Еліцура може виробляти щось, що виглядає як зворотний час, не порушуючи один з найосновніших законів фізики – таким чином уникнувши загрози приниження Еддінгтона.Але чому йти на такі надзвичайні зусилля, щоб ризикувати яєчним обличчям?Що ж, тому що питання не в тому, чи можемо ми побудувати машину, яка відправляє речі назад у часі. Це чому час, здається, рухається лише в одному напрямку з самого початку.Цікаво: Багато основних рівнянь фізики працюють так само добре назад, як і вперед. Проте світ, який ми спостерігаємо, сповнений процесів, які здаються неможливими для скасування.Визначивши точно, де зворотний час у квантовій механіці розбивається, робота Ахаронова і Еліцура може допомогти фізикам зрозуміти, як навколишнє середовище викликає незворотні процеси, які визначають наш досвід часу."Стріла часу входить точно там, де машина зупиняється," пишуть дослідники.Дослідження доступне на препринт-сервері arXiv.

Не всі кетогенні дієти мають однакові ефекти. Типи жирів, які ви споживаєте, можуть впливати на запалення в організмі, згідно з новими дослідженнями в Science Advances.Основна мета кетогенної дієти полягає в тому, щоб викликати стан, відомий як кетоз, коли організм використовує жири як основне джерело пального.Саме тому кетогенні дієти передбачають обмеження вуглеводів. Кетоз відбувається, коли в організмі не вистачає глюкози.Хоча кетогенні дієти, ймовірно, найвідоміші як стратегія для схуднення, вони спочатку були розроблені для лікування епілепсії.Вчені цікавляться, які ще терапевтичні застосування можуть мати кетогенні дієти, але для цього потрібно більш детально зрозуміти, як вони працюють."Наші попередні дослідження показали, що не всі кетогенні дієти однакові, різні жири викликають різні метаболічні зміни", - говорить лікар-учений Девід Гіус, директор Центру раку університету Цинциннаті."Ми слідкували за даними досліджень, вивчаючи інший аспект кетогенних дієт, і знайшли щось несподіване".Їхні результати, засновані на експериментах з мишами, свідчать про те, що дієти з високим вмістом насичених жирних кислот довгого ланцюга викликають стрес мітохондрій, що призводить до підвищення запалення.Мишам давали або кетогенну дієту з Crisco (пalm oil-based shortening з приблизно 26% насичених жирних кислот довгого ланцюга), або кетогенну дієту з кокосовою олією (схожу на Crisco за вмістом жиру, але з лише 12% насичених жирних кислот довгого ланцюга), або звичайну дієту для порівняння.Після 21 дня на цих дієтах миші, які споживали Crisco, накопичили значно вищі рівні про-запальних макрофагів (спеціалізованих білих кров'яних клітин, які борються з патогенами) у своїх серцях, нирках, печінках, мозках та жировій тканині.Кетогенна дієта з кокосовою олією, навпаки, не мала такого ефекту: ці миші мали рівні про-запальних маркерів, більш схожі на тих, хто споживав нормальну дієту."Наші висновки свідчать про те, що про-запальні ефекти насичених жирних кислот довгого ланцюга можуть проявлятися лише за межами критичного порогу впливу", - пишуть автори."Хоча кетогенна дієта, використана в цьому дослідженні, є відносно низькою за вмістом насичених жирних кислот довгого ланцюга в порівнянні з поширеними формулами на основі свинячого жиру або какао-масла, вона все ж викликає накопичення макрофагів та запальну сигналізацію в vivo".Ці невеликі відмінності можуть пояснити, чому кетогенні дієти можуть викликати як про-, так і анти-запальні ефекти.Запальні ефекти, здається, викликані сигналами стресу мітохондрій та активації імунних клітин."Наші дані свідчать про те, що про-запальні наслідки кетогенних дієт не є внутрішніми для метаболізму кетонів, який, як було показано, має анти-запальні ефекти, а скоріше формуються складом дієти, доступністю жирних кислот та потенційно специфічними відповідями клітин", - додають автори.Вони цікавляться, чи можуть кетогенні дієти бути адаптовані для зміни мікрооточення пухлин і потенційно покращити результати імунотерапії раку.Але це суперечлива область досліджень, яка все ще перебуває на стадії вивчення.На даний момент обмежені дані в основному походять з досліджень на тваринах, як це, що означає, що неясно, чи можуть ефекти кетогенних дієт насправді допомогти людям, які проходять лікування раку.Просто тому, що речі працюють певним чином у мишей, не означає, що те ж саме стосується людей.Велике систематичне оглядове дослідження, проведене в 2021 році, не виявило доказів того, що кетогенна дієта вплинула на пацієнтів з раком, як у плані анти-опухолевих ефектів, так і загальної виживаності.Вчені розпочали клінічне випробування в Університеті Техасу в Центрі охорони здоров'я, щоб дослідити далі, яке також незабаром відкриється в Університеті Цинциннаті.Дослідження було опубліковано в Science Advances.Цікавий фактДослідження показали, що кетогенні дієти спочатку були розроблені для лікування епілепсії, а не для схуднення.