Ви думали, якщо коти вилизують одне одного, то це завжди про безмежну дружбу та взаємну прихильність? Ми звикли бачити таку картину і милуватися нею. Але науковці з Гентського університету в Бельгії, провівши масштабне дослідження, опубліковане у журналі Applied Animal Behaviour Science у 2026 році, кажуть: не все так просто. Те, що ми називаємо взаємним вилизуванням у котів, або науковою мовою – аллогрумінг, може бути набагато складнішою соціальною поведінкою, ніж здається, і іноді приховує зовсім не дружні наміри. Повідомляє T4 з посиланням на livescience.com. Аллогрумінг: від гігієни до маніпуляції Аллогрумінг – це коли одна тварина доглядає за шерстю іншої. У котів це явище поширене, особливо в домогосподарствах, де живе кілька пухнастиків. Раніше вважалося, що це однозначно знак прихильності, спосіб зміцнити зв’язки та створити спільний груповий запах. Мовляв, така собі котяча “підтримка обіймів”. Однак вже дослідження 1998 року, яке вивчало 25 котів, що жили в обмеженому просторі, виявило, що близько 35% сеансів аллогрумінгу супроводжувалися агресивною поведінкою. Це стало першим дзвіночком, що змусив переглянути усталену думку. Фото: livescience.com Саме це й підштовхнуло науковицю Морґан Ван Белле з Гентського університету до глибшого вивчення питання. Дослідниця помітила, як один із її котів наполегливо вилизував іншого, щойно той займав улюблене місце біля вікна. І, що цікаво, “облизаний” кіт згодом поступався місцем. Цей інтригуючий факт став поштовхом до нового, масштабного аналізу. Команда Морґан Ван Белле проаналізувала відеозаписи взаємодії 106 котів з 53 домогосподарств по всій Європі, і їхні висновки змушують по-новому подивитися на пухнастих компаньйонів. Прихована мова: коли вилизування стає “мирним тиском” Дослідження 2026 року виявило, що хоча аллогрумінг справді може бути проявом дружби та допомагати зміцнювати соціальні зв’язки, особливо коли коти притискаються одне до одного і копіюють пози, його функції значно ширші. Це може бути й інструментом для зниження соціальної напруги або навіть способом уникнути відкритого конфлікту. Уявіть ситуацію: один кіт хоче зайняти спальне місце, зайняте іншим. Замість бійки, він починає його наполегливо вилизувати. Такий “мирний тиск”, або як його назвали дослідники – “заспокійливий сигнал”, може допомогти прогнати суперника або показати невдоволення, не вдаючись до агресії. Це схоже на поведінку сурикатів, де підлеглі особини доглядають за домінантними, щоб їх задобрити. Тут є ще один нюанс: часто аллогрумінг був одностороннім. Тобто один кіт постійно вилизував іншого, а не навпаки. Це може вказувати на встановлення соціальних меж або навіть прояв домінування. Уявіть, якби одна людина постійно “обіймала” іншу, поки та не відступить від свого улюбленого крісла – відчуття були б не дуже комфортні, чи не так? Крім того, дослідники помітили, що іноді вилизування може бути тонкою агресивною загрозою, адже часто воно спрямоване на шию – ту саму ділянку, яку коти кусають під час справжніх бійок. Дружба, роздратування та гігієна: усе в одному флаконі Звісно, не варто впадати у крайнощі. Дослідження також підтвердило, що у 13 з 53 пар котів взаємне вилизування було явним дружнім жестом та ознакою справжньої соціальної прихильності. Це справді може бути і спосіб розслабитися. Вчені виявили, що більшість вилизувань (близько 87%) було спрямовано на голову та шию – ділянки, до яких тваринам найважче дістатися самостійно. Це підкреслює важливу гігієнічну функцію аллогрумінгу. Вилизування вух, яке становить близько 20% випадків, теж може мати заспокійливий ефект, оскільки шкіра там багата на сенсорні нервові закінчення. Схожий розслаблюючий ефект аллогрумінг має й на інших тварин – наприклад, у коней він знижує серцевий ритм, а у мавп викликає виділення “гормонів щастя”. Однак, навіть у цих “гігієнічних” сесіях, можна було помітити приховану напругу. Коти, яких вилизували, часто відводили вуха назад, що може свідчити про роздратування або навіть страх, а не про повне розслаблення. Деякі сеанси аллогрумінгу закінчувалися дружніми забавами, боротьбою, але інші переростали у явні конфлікти з загрозливими позами, відведенням вух, покусуванням або обнюхуванням губ. Це ще раз підкреслює складність поведінки котів, на яку впливають багато факторів: їхні стосунки, вік, стать та індивідуальні особливості. Що це означає для власників котів? Розуміння складності аллогрумінгу може допомогти власникам краще інтерпретувати поведінку своїх улюбленців. Замість того, щоб автоматично припускати, що вилизування є ознакою дружби, варто звертати увагу на контекст: Мова тіла: Чи розслаблені обидва коти? Чи немає напруги у вухах, хвості, позі? Чи є ознаки стресу, як-от облизування губ або тряска головою? Одностороннє вилизування: Якщо один кіт постійно вилизує іншого без взаємності, це може бути ознакою встановлення ієрархії або навіть легкого тиску. Реакція на вилизування: Якщо кіт, якого вилизують, відводить вуха назад, намагається відсторонитися або виглядає роздратованим, це явний сигнал, що йому некомфортно. Наслідки: Чи призводить аллогрумінг до мирного сну, гри чи до конфлікту? Звичайно, це не означає, що всі котячі обійми “фальшиві”. Багато ветеринарних поведінкових експертів, як-от доктор Террі Кертіс, яка вивчала частоту аллогрумінгу протягом 25 років, зазначають: повністю розгадати котячий розум, можливо, ніколи не вийде. Адже кожна кішка – це унікальна особистість зі своїми мотивами. Але нові дослідження дають нам інструменти для більш тонкого і усвідомленого спостереження. Часті питання про взаємне вилизування у котів Чому один кіт вилизує іншого? Це може бути проявом дружби та прихильності, засобом гігієни (особливо для важкодоступних місць), сигналом до гри, способом знизити соціальну напругу, встановленням домінування або навіть формою “мирного тиску” для досягнення бажаного. Чи завжди взаємне вилизування означає дружбу? Ні, не завжди. Хоча це може бути показником прихильності, дослідження показують, що аллогрумінг також може свідчити про соціальну напругу, домінування або використовуватися для уникнення відкритого конфлікту. Куди найчастіше коти вилизують одне одного? Згідно з дослідженнями, найчастіше коти вилизують голову та шию, особливо вуха, оскільки це ділянки, до яких їм найважче дістатися самостійно. Як відрізнити дружнє вилизування від конфліктного? Зверніть увагу на мову тіла обох котів: розслаблена поза, муркотіння, відсутність ознак стресу (відведення вух назад, облизування губ) зазвичай свідчать про дружній намір. Напружена поза, одностороннє вилизування та невдоволена реакція “облизаного” кота можуть вказувати на напругу. Чи потрібно втручатися, якщо коти вилизують одне одного? Як правило, ні, якщо обидва коти виглядають розслабленими та насолоджуються процесом. Однак, якщо помічаєте явні ознаки стресу, роздратування, одностороннє нав’язливе вилизування, яке переростає у конфлікт, варто звернутися до ветеринарного поведінкового спеціаліста. Тож наступного разу, коли побачиш, як твої пухнасті друзі зайняті спільним грумінгом, пам’ятай: за цією милою картиною може ховатися цілий світ котячих соціальних взаємодій, прихованих сигналів та навіть стратегій. Головне – спостерігати, аналізувати та намагатися зрозуміти мовчазні повідомлення, які вони передають одне одному.The post Вчені з Бельгії розкрили неочікувані таємниці взаємного вилизування у котів first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Кажуть, що очі – це вікна в душу. Тепер вчені підозрюють, що вони можуть також показувати ритм нашої уваги.Цей натяк не обов'язково в тому, куди ми дивимося. Він може бути прихований у маленьких змінах у зіницях, коли мозок намагається щось запам'ятати, ігнорувати відволікання або приймати рішення.Нове дослідження показує, що цей ритм може бути трохи іншим у дітей з синдромом дефіциту уваги і гіперактивності (СДВГ).СДВГ – це нейророзвитковий розлад, що супроводжується постійними труднощами з увагою, гіперактивністю або імпульсивністю. Проте увага не працює як вимикач. Вона може бути стабільною в один момент і блукати в наступний.Дослідники з Інституту інформаційних технологій Індира Прасфта в Делі задумалися, чи можуть зіниці додати ще один елемент до цієї картини.Команда повторно проаналізувала існуючі дані відстеження очей 50 дітей віком від 10 до 12 років у Чилі. Двадцять вісім з них мали комбінований тип СДВГ, а 22 не мали нейророзвиткових діагнозів.Діти грали в гру на пам'ять. Вони спостерігали, як точки з'являються на сітці, і намагалися запам'ятати їхні позиції. Після того, як на екрані з'являлося відволікаюче зображення, з'являлася ще одна точка. Діти повинні були вирішити, чи займає вона позицію, яку вони бачили раніше.Вони повторили завдання 160 разів, поки пристрій для відстеження очей вимірював діаметр їхніх зіниць 1000 разів на секунду.Зіниці роблять більше, ніж просто реагують на світло. Вони також реагують на зусилля, збудження, втому та залученість.Попередні дослідження часто зосереджувалися на середньому розмірі зіниць. Ця команда запитала, чи реагували зіниці кожної дитини послідовно на одне й те саме завдання."Досліджуючи, як варіюються реакції зіниць від спроби до спроби, ми можемо отримати інформацію, яка втрачається, коли ми дивимося лише на середній розмір зіниць або поведінкову продуктивність", – сказала перша авторка та комп'ютерний вчений Саум'я Ядав.Після врахування віку, IQ та складності завдання статистична модель дослідників оцінила приблизно на 23 відсотки більшу варіабельність реакцій зіниць у дітей з СДВГ без медикаментозного лікування, ніж у контрольній групі.Але шаблон змінювався в залежності від того, як вимірювалася варіабельність. Реакції зіниць варіювалися більше між окремими спробами, але менше коливалися в межах кожної окремої спроби в групі дітей з СДВГ без медикаментозного лікування. Це свідчить про те, що ці два вимірювання захоплюють різні аспекти динаміки зіниць.Серед дітей з СДВГ без медикаментозного лікування ті, у кого була більша варіабельність зіниць, також, як правило, давали менш точні відповіді. Їхні зіниці, здавалося, відображали зміни в увазі або залученості.Це не означає, що неспокійна зіниця дорівнює неспокійній свідомості. Розмір зіниць змінюється з багатьох причин, що робить його непрямим сигналом уваги.Проте ще одна частина експерименту зробила шаблон більш інтригуючим.Сімнадцять дітей з СДВГ виконали завдання двічі: один раз після 24-годинної перерви в прийомі метилфенідату, а інший раз після прийому звичайних ліків.Коли вони були під ліками, їхні зіниці реагували сильніше під час завдання і коливалися менше між раундами. Загальна форма та час їхніх реакцій також виглядали більше схожими на реакції контрольної групи.Було б спокусливо стверджувати, що ліки "нормалізували" їхню увагу. Проте дослідники застерігають від такого висновку.Метилфенідат може безпосередньо впливати на фізіологічні системи, які впливають на розмір зіниць. Експеримент не зміг виявити, чи різниця виникла через покращення уваги, пряму дію препарату на організм або обидва фактори."Ми не інтерпретували це як доказ того, що медикаменти "нормалізували" увагу", – сказала Ядав."Ми не змогли повністю відокремити ці фармакологічні ефекти від когнітивних ефектів".Дослідження було невеликим, використовувало існуючі дані та включало контрольоване лабораторне завдання. Реальний клас був би набагато складнішим.Були б потрібні більші, незалежні та довгострокові дослідження, щоб перевірити, чи ці шаблони зіниць є надійними в різних людей і повсякденних умовах.На даний момент очі не можуть діагностувати СДВГ.Але вони можуть виявити щось зазвичай приховане: зміни уваги, які зникають і повертаються з моменту на момент.Дослідження було опубліковане в Scientific Reports.Цікавий фактДослідження показали, що діти з СДВГ можуть мати різні реакції зіниць, що може допомогти в розумінні їхньої уваги та залученості.

Вчені шукають природні джерела водню, які можуть прискорити перехід людства до безвуглецевої енергетики. Як паливо, водень є надзвичайно чистим, але більшість водню сьогодні все ще виробляється з використанням викопного пального.Можливість використання природних запасів водню вирішить цю проблему, і існує кілька геологічних процесів, які можуть це забезпечити. Один з них відбувається, коли гаряча вода взаємодіє з магнетитом, що міститься в залізній руді.В Австралії багато залізної руди, і дослідники з Університету Едіт Коуна в Австралії хотіли оцінити, скільки водню може вже існувати там і як його можна виробляти в майбутньому.Результати їхнього дослідження, опубліковані в International Journal of Hydrogen Energy, обнадійливі і дають вченим краще розуміння геологічних факторів, які контролюють, скільки водню може генерувати магнетит."Австралія може мати величезний, невикористаний енергетичний резерв - і потенціал величезний," - говорить хімічний інженер Аліреза Кешаварз з Університету Едіт Коуна."Є достатньо водню, щоб Австралія могла отримати вигоду протягом поколінь, і, можливо, достатньо, щоб стати великим експортером чистої енергії для решти світу."Дослідники не проводили буріння для отримання водню. Натомість вони використовували лабораторні експерименти, щоб перевірити реакції, які відбуваються, коли вода і магнетит поєднуються під високим тиском при температурі 200 °C протягом 60 днів.Це частково відтворює умови під землею, і дослідники виявили, що водень дійсно виробляється, а також встановили, що магнетит у порошковій формі виробляє значно більше водню на грам, ніж магнетит у формі плитки. Це виявилося приблизно в п'ять разів більше.Це не лише вказує на те, що тріщини, пористі породи з більшою поверхнею можуть бути найкращими місцями для пошуку водню, але й пропонує підказки про те, як ми можемо покращити виробництво водню."Наші результати показують, що виробництво водню залежить не лише від кількості магнетиту, але й від того, наскільки легко вода може отримати доступ до свіжих мінеральних поверхонь через тріщини, пори та проникаючі шляхи," - говорить енергетичний інженер Стефан Іглауер з Університету Едіт Коуна."Ця робота допомагає з'єднати лабораторні експерименти з реальними геологічними системами."Цікавий фактВодень є найпоширенішим елементом у Всесвіті, але на Землі його природні запаси залишаються недостатньо вивченими.

12 грудня 2022 року орбітальний апарат, що перебував на висоті 251 кілометра над південними високими районами Марса, зробив знімок пагорба.Це мало бути звичайне фото – одне з десятків тисяч, які камера HiRISE, що належить NASA, зробила з 2006 року.Але на знімку здавалося, що щось дивиться назад.Два темні, круглі ями виглядали як очі. Між ними світла гряда нагадувала милий носик. Усе це було обрамлено майже ідеальною круглою тріщиною, що надавало формі вигляд голови.Якщо подивитися на це разом, важко заперечити, що це виглядає – майже комічно – як милий маленький ведмідь.Але, на жаль, є більш звичайне пояснення."Це пагорб з V-подібною структурою обвалу (носик), двома кратерами (очі) та круговим тріщинним малюнком (голова)", – пояснив Альфред МакЕвен, планетарний вчений з Університету Аризони, який очолює команду камери HiRISE, у 2023 році.Навіть окремі елементи мають звичайні пояснення. МакЕвен підозрює, що кругла тріщина може бути залишком після того, як на поверхні осіло легке матеріал над похованим кратером."Носик" може бути вулканічним або грязьовим отвором, а навколишня V-форма вказує на те, де колись витікала лава або бруд.Чому ж ми бачимо милого ведмедя, що дивиться на нас?Це те, що називається парейдолією – тією ж самою реакцією, яка перетворює фари автомобіля на налякане обличчя або пляму води на релігійний символ. Наші мозки еволюціонували, щоб швидко помічати обличчя, навіть у поганому світлі, з відстані.Це може бути тому, що протягом більшої частини нашої історії вміння вчасно розпізнати "це обличчя" могло бути різницею між виявленням загрози та її пропуском.Це не перший раз, коли ми бачимо щось, що дивиться на нас з Марса. У 1976 році орбітальний апарат Viking 1 зробив знімок mesas у регіоні Сидонії, який на низькому розширенні виглядав як вирізане людське обличчя, що дивиться в космос.Вищі розширення знімків з пізніших орбітальних апаратів, включаючи HiRISE, тихо завершили суперечку: це була mesa. Велика, непримітна кам'яна формація, яка випадково потрапила під певне освітлення.Зовсім недавно на Марсі з'явилася ще одна усмішка, але з причин, які не мають нічого спільного з її виразом.У серпні 2024 року вчені, які працювали з орбітальним апаратом Trace Gas Orbiter Європейського космічного агентства, каталогізували хлоридні соляні відкладення в регіоні, званому Terra Sirenum, коли натрапили на одне, що нагадувало усмішку – кільце висохлої солі з двома маленькими кратерами, що сидять там, де мали б бути очі.Сіль сама по собі є цікавим елементом. Це те, що залишилося після того, як мілкі водойми або озера випарувалися, колись під час вологішого минулого Марса, дозволяючи розчиненим мінералам концентруватися та кристалізуватися.Солона вода може залишатися рідкою при температурах до -40 °C, які заморожують звичайну воду, що є саме тим типом екстремальної, тривалої солі, де життя могло б ймовірно вижити найдовше, поки Марс висихав.Це робить такі відкладення справжніми цілями для майбутніх місій, які шукають біосигнатури, усмішка чи ні.Нещодавно ми також бачили медузу на Марсі (виявилося, що це космічний промінь, що вдарив по сенсору камери), дивні ями, людську кістку та гриби.Більшість з цих випадків вже мають звичайні пояснення, хоча на цей тиждень вчені все ще не впевнені, що викликало ями.Але ми постійно відкриваємо цікаві речі про червону планету. Навіть якщо на ній немає ведмедів.Цікавий фактНа Марсі вже не раз знаходили форми, що нагадують обличчя або інші знайомі фігури, що викликано природними процесами та особливостями освітлення.

Ми зазвичай вважаємо старіння чимось, що нас наздоганяє пізніше в житті. Але, згідно з новими дослідженнями, процес може починатися значно раніше.Дослідження показують, що зростання в бідності може прискорити біологічне старіння в дитинстві, що додає до ряду негативних наслідків, які бідність має на дітей.Однак важко підтвердити причинний зв'язок між бідністю та здоров'ям дітей через велику кількість інших факторів, пов'язаних із соціально-економічними труднощами.Один з проектів, що намагається це зробити, - це дослідження Baby's First Years, яке триває в США. Воно вивчає, як грошові виплати матерям з низьким доходом впливають на здоров'я та розвиток їхніх дітей.Нове дослідження, опубліковане в Nature Human Behaviour, аналізує дані з проекту Baby's First Years і показує, що грошові виплати мали вимірювальний вплив на біологічне старіння дітей, що підтверджується епігенетичними маркерами в їхній слині.Діти з сімей, які отримували щомісячну грошову допомогу в розмірі $333 (приблизно 12 000 грн), демонстрували повільніше епігенетичне старіння.Хоча довгострокові наслідки для здоров'я цих дітей ще невідомі, це важливий крок у дослідженнях, що свідчить про те, що зменшення дитячої бідності може мати довгострокові переваги для здоров'я.Дослідники вважають, що навіть невеликі зміни можуть мати значний вплив на здоров'я в майбутньому.Цікавий фактДослідження показують, що фінансова підтримка може не лише покращити умови життя, але й вплинути на здоров'я дітей, зменшуючи ризики, пов'язані з бідністю.

«Я майже нічого не їм, але набираю через гормони» — одна з найпоширеніших фраз у дискусіях про вагу. І найнеприємніше тут те, що вона одночасно може бути правдою і дуже далеким від реальності поясненням. Гормони справді впливають на апетит, обмін речовин, розподіл жиру та кількість рідини в організмі. Але справжні ендокринні захворювання, здатні помітно змінювати вагу, — лише частина всієї картини. NNews розбирається, коли зайві кілограми справді можуть бути пов’язані з гормонами, а коли слово «гормони» лише створює зручне пояснення. Гормони не можуть створити жир «з нічого» Почнемо з головного. Гормональні порушення можуть змінити те, як організм використовує енергію, регулює апетит або утримує воду. NIDDK серед станів, які можуть сприяти набору ваги, називає, зокрема, гіпотиреоз, синдром Кушинга та синдром полікістозних яєчників. На масу тіла також впливають харчування, фізична активність, сон, ліки, генетика, стрес та інші захворювання. Тому формула «гормони зробили мене товстою» занадто проста. Точніше буде сказати: певне гормональне захворювання може змінити умови, за яких організм регулює вагу. І це принципова різниця. Щитоподібна залоза: так, але не настільки, як прийнято думати Гіпотиреоз — реальний приклад гормонального стану, який може сприяти збільшенню маси тіла. При недостатній кількості гормонів щитоподібної залози організм витрачає менше енергії. Серед можливих симптомів — втома, мерзлякуватість, сухість шкіри, порушення менструального циклу та збільшення ваги. Але сам набір ваги не є доказом гіпотиреозу: ці симптоми досить неспецифічні. Є ще один момент, який часто губиться в соцмережах. За даними Американської тиреоїдної асоціації, для більшості людей із гіпотиреозом приблизно 5–10 фунтів, тобто близько 2–4,5 кг, можуть бути пов’язані саме з функцією щитоподібної залози. Значна частина цієї маси припадає не на новоутворений жир, а на затримку солі та води. Тому пояснювати значний набір ваги лише незначним відхиленням показників щитоподібної залози — некоректно. І ще одна незручна деталь: лікування гіпотиреозу не є препаратом для схуднення. У дослідженні 101 людини з первинним гіпотиреозом після нормалізації ТТГ лише 52% учасників схудли. Серед тих, хто втратив вагу, середнє зниження становило 3,8 кг. Тобто гормони щитоподібної залози можуть бути частиною проблеми, але не магічним поясненням будь-якого набору ваги. «У мене високий кортизол через стрес» — не те саме, що синдром Кушинга Кортизол справді бере участь у регуляції обміну речовин і реакції організму на стрес. Але популярна схема «стрес → високий кортизол → жир на животі» часто перетворює складну фізіологію на мем. Синдром Кушинга — зовсім інша ситуація. Це рідкісне захворювання, за якого організм тривалий час має надлишок кортизолу. NIDDK оцінює частоту ендогенного синдрому Кушинга приблизно у 40–70 випадків на мільйон людей. При цьому можуть з’являтися характерні зміни: збільшення жирової тканини на тулубі, округлення обличчя, накопичення жиру в ділянці шиї, тонші руки й ноги, м’язова слабкість, легке утворення синців і широкі фіолетові розтяжки. Отже, хронічний стрес і синдром Кушинга — не синоніми. Саме тому звичайний аналіз на кортизол без показань не перетворює проблему ваги на діагноз. СПКЯ та інсулінорезистентність: складніше, ніж «інсулін не дає схуднути» Синдром полікістозних яєчників — ще один стан, де гормональні та метаболічні механізми справді переплітаються. Інсулінорезистентність є одним із патофізіологічних факторів СПКЯ. Жінки із синдромом мають підвищений ризик метаболічних порушень, а контроль ваги для деяких із них може бути складнішим. Але міжнародна настанова щодо СПКЯ не говорить про якийсь універсальний механізм, який робить набір ваги неминучим. Навпаки, рекомендації передбачають звичайні принципи здорового харчування та фізичної активності, а за потреби — індивідуально підібраний енергетичний дефіцит. Є важлива деталь: експерти окремо застерігають від стигматизації ваги у жінок із СПКЯ. Тобто правильна теза звучить так: СПКЯ може ускладнювати контроль ваги, але не скасовує фізіологію енергетичного балансу. А якщо вага різко підскочила перед місячними? Ось тут гормони справді можуть створити дуже переконливу ілюзію набору жиру. Але ваги в такому випадку можуть показувати не новий жир, а воду. У дослідженні 2023 року за участю 42 жінок маса тіла під час менструації була в середньому на 0,45 кг вищою, ніж у перший тиждень циклу. Автори пов’язали цю різницю переважно зі збільшенням кількості позаклітинної рідини — приблизно на 0,47 кг. Тому плюс 500–800 грамів на вагах за короткий період не означає автоматично, що людина набрала стільки жиру. Якщо спростити: вода може змінити цифру на вагах без того, щоб організм накопичив еквівалентну кількість жирової тканини. Саме тому порівнювати вагу в різні фази менструального циклу без урахування цього фактора — не найкращий спосіб оцінювати прогрес. Менопауза теж не працює за формулою «гормони = зайві кілограми» Під час менопаузального переходу тіло справді змінюється. Дослідження показують, що гормональні зміни пов’язані зі збільшенням загальної кількості жиру та, особливо, його накопиченням у ділянці живота. Але сам факт збільшення маси тіла не можна автоматично приписати лише менопаузі. Тобто твердження «після менопаузи гормони неминуче зроблять мене товстою» так само спрощує реальність. Гормональні зміни можуть впливати на склад і розподіл тіла. Це не означає, що кожен додатковий кілограм після 40 років створений гормонами. А гормональна контрацепція? Тут причинно-наслідковий зв’язок теж не такий очевидний. В одному дослідженні жінки з левоноргестрел-вивільняючою внутрішньоматковою системою за рік набрали в середньому 2,9 кг. Але учасниці з мідною ВМС також набрали в середньому 1,4 кг, а статистично значущої різниці між групами за зміною маси тіла не виявили. Це важливий нюанс. Якщо дві події відбулися одна після одної, це ще не доводить, що перша стала причиною другої. Тому твердження «я встановила гормональну ВМС і набрала вагу — отже, вона зламала мій метаболізм» саме по собі не є доказом причинного зв’язку. Найбільша помилка — шукати «той самий гормон» Ось тут можна легко потрапити в нескінченне коло аналізів. Зайва вага сама по собі не означає, що в людини є гормональне захворювання. Водночас справжня ендокринна проблема не обов’язково проявляється лише зайвими кілограмами. Тому лікар оцінює не одну цифру на вагах, а сукупність симптомів та анамнез. При гіпотиреозі можуть бути втома, мерзлякуватість, сухість шкіри та порушення циклу. При синдромі Кушинга — характерний розподіл жиру, м’язова слабкість, легке утворення синців і широкі фіолетові стрії. При СПКЯ — порушення овуляції або циклу, ознаки надлишку андрогенів та метаболічні прояви. Саме симптоми та медична оцінка визначають, чи є підстави шукати конкретне гормональне порушення. 💡 Цікаво знати У короткостроковій перспективі вага може змінюватися навіть тоді, коли кількість жиру практично не змінилася. У дослідженні менструального циклу різниця близько 0,45 кг між періодами була пов’язана переважно з позаклітинною рідиною, а не зі змінами складу тіла. Тобто ранкове «+700 грамів» після кількох днів цілком може бути історією про воду, а не про те, що організм за цей час накопичив сотні грамів жиру. ❓ Головне питання: чи можуть гормони справді завадити схудненню? Так. Гормональні захворювання можуть впливати на вагу та умови, за яких людина її контролює. Це підтверджують дані щодо гіпотиреозу, синдрому Кушинга та СПКЯ. Але з цього не випливає, що будь-яке плато або набір ваги має гормональну причину. Саме тому спроба знайти «гормон, який заважає схуднути» без симптомів і медичних показань може вести зовсім не туди. Чому це важливо Міф про «гормони» небезпечний у двох напрямках. Він може змусити людину ігнорувати реальне захворювання, списуючи симптоми на «звичайний набір ваги». Але може спрацювати і навпаки — людина починає шукати неіснуючий гормональний збій та витрачати гроші на численні аналізи. Особливо небезпечні самостійні спроби використовувати гормони для схуднення. Американська тиреоїдна асоціація попереджає, що надлишок тиреоїдних гормонів може спричинити безсоння, серцебиття, тривожність, втрату м’язової та кісткової тканини й порушення серцевого ритму. Висновок NNews Гормони справді можуть бути причиною набору ваги. Але вони не є універсальним поясненням кожного зайвого кілограма. Плюс кількасот грамів за кілька днів може виявитися водою. Натомість поступове збільшення ваги протягом місяців потребує ширшого погляду: харчування, активність, сон, стрес, ліки, вік і стан здоров’я також мають значення. А якщо разом із набором ваги з’явилися виражена втома, постійна мерзлякуватість, порушення менструального циклу, незвичний розподіл жирової тканини, м’язова слабкість або інші нові симптоми — це вже привід обговорити ситуацію з лікарем. Бо іноді проблема справді в гормонах. Просто далеко не кожен зайвий кілограм — їхня провина. Джерела:У матеріалі використано дані NIDDK, American Thyroid Association, міжнародної доказової настанови щодо СПКЯ та наукових публікацій у PubMed. «повідомляє NNews із посиланням на National Institute of Diabetes and Digestive and Kidney Diseases (NIDDK), American Thyroid Association та наукові публікації в PubMed».

Найпростіший спосіб прибрати літній одяг, це запхати все в першу-ліпшу коробку чи пакет і забути до весни. Навесні часто чекає неприємний сюрприз: плями, яких раніше не було, дірочки від молі чи затхлий запах на речах, які здавалися абсолютно чистими восени. Це не випадковість, а наслідок кількох конкретних помилок зберігання, яких легко уникнути, пише Pixelinform. Правило перше: усе має бути ідеально чистим перед зберіганням Навіть речі, які виглядають чистими, часто містять невидимі сліди поту, шкірного жиру чи їжі, і саме ці залишки, а не сама тканина, найбільше приваблюють міль та інших шкідників упродовж місяців зберігання. Крім того, такі невидимі плями з часом окиснюються й “закріплюються” в тканині, перетворюючись на помітні жовтуваті чи сірі плями, які навесні вивести значно складніше, ніж було б одразу після носіння. Правило друге: тара має “дихати”, а не бути герметичною Герметичні пластикові контейнери чи вакуумні пакети здаються найнадійнішим варіантом, але для натуральних тканин, бавовни, льону чи вовни, це не завжди найкращий вибір. Якщо в тканину потрапила хоч трохи залишкової вологи під час пакування, у повністю герметичній тарі цій волозі нема куди виходити, і за кілька місяців там може розвинутися пліснява. Значно безпечніший варіант, це тканинні чохли, картонні коробки чи спеціальні пакети з невеликою вентиляцією. Правило третє: прохолодне, сухе й темне місце, а не спекотна антресоль Тканина псується від поєднання тепла, вологості й світла: волокна слабшають, кольори вицвітають, а тепла волога антресоль чи горище створюють ідеальні умови для розвитку плісняви. Оптимальне місце для зберігання одягу, це прохолодна, суха й темна шафа чи комора, а не гаряче горище влітку чи вологий підвал. Поширені запитання про зберігання літніх речей Чи допомагають засоби від молі, якщо речі вже трохи забруднені Засоби від молі радше відлякують дорослих метеликів, але не замінюють чистоту речей і не знищать личинок, які вже могли потрапити на забруднений одяг. Чи можна використовувати вакуумні пакети для зберігання одягу Для синтетичних тканин чи для короткострокового зберігання, коли є повна впевненість, що речі абсолютно сухі, вакуумні пакети цілком підходять. Для натуральних тканин і тривалого зберігання безпечніше обирати варіант з хоча б мінімальною вентиляцією. Як зрозуміти, що речі зберігалися неправильно, перш ніж діставати весь гардероб навесні Варто перевірити кілька показових речей: чи немає затхлого запаху, нових плям чи дрібних дірочок, перш ніж розпаковувати все відразу. Куди подіти літні речі: 3 правила зберігання читайте на сайті Pixel.inform.

Ви не можете змінити вік, вказаний у вашому паспорті. Але що щодо віку вашого тіла?Ліки, розроблені за допомогою штучного інтелекту, зробили профілі крові людей з легеневими захворюваннями біологічно молодшими, як показало нове дослідження.Результат був отриманий за допомогою шести комп'ютерних моделей, які оцінюють біологічний вік, аналізуючи білки в крові. Вчені називають їх годинниками біологічного старіння.Кожен годинник давав різні оцінки залежно від дози та стадії лікування. Проте всі шість виявили зміщення в одному напрямку.Ліки, які досліджувалися в дослідженні, опублікованому в Nature Biotechnology, називаються рентозертіб.Вони були розроблені для лікування стану, який викликає рубцювання легень і ускладнює дихання, а також націлені на біологічні процеси, пов'язані зі старінням.Цей стан, відомий як ідопатичний легеневий фіброз, зазвичай вражає людей похилого віку. Він супроводжується запаленням, пошкодженням клітин і проблемами з відновленням тканин – змінами, які частково збігаються з тими, що спостерігаються під час старіння.Це зв'язок викликав питання: чи може ліки, розроблені для лікування легеневих захворювань, також вплинути на біологічні процеси, пов'язані зі старінням?Дослідники з Insilico Medicine, Гарвардської медичної школи та інших установ вирішили це дослідити. Вони повернулися до зразків крові, зібраних під час раніше проведеного клінічного випробування рентозертіб.Оригінальне випробування включало 71 людину з IPF. Учасники отримували одну з трьох доз рентозертіб або плацебо. Для нового аналізу дослідники вивчили зразки від 42 учасників з середнім віком 67 років.Вони виміряли майже 3000 білків у крові. Запалення, захворювання, використання енергії, пошкодження тканин і старіння можуть залишати впізнавані сліди в цих молекулах.Дослідники потім проаналізували ці патерни, використовуючи шість годинників біологічного старіння. Деякі були розроблені для оцінки віку людини, в той час як інші призначалися для прогнозування ризиків здоров'я та смертності.Чому важливо використовувати шість годинників?Немає ідеального способу вимірювання біологічного старіння. Результат з одного годинника може бути під впливом білків, які він аналізує, або способу, яким працюють його розрахунки.Але коли кілька незалежно розроблених моделей виявляють подібну зміну, стає менш імовірним, що результат є просто випадковістю одного з моделей.У новому аналізі всі шість годинників виявили зсув у бік нижчого прогнозованого біологічного віку серед людей, які отримували рентозертіб. Група плацебо показала незначні зміни, деякі годинники навіть вказували на збільшення біологічного віку.Найчіткіші результати з'явилися через чотири тижні. У групі з дозою 60 міліграмів один раз на день годинники, призначені для оцінки хронологічного віку, показали зменшення в межах від 2.71 до 3.46 років.Інші годинники та групи дозування давали різні цифри, включаючи значно більші оцінки з деяких експериментальних моделей, розроблених для вивчення окремих органів. Тому дослідники не визначили одне число як загальну величину, на яку рентозертіб зменшив біологічний вік.Важливим відкриттям було напрямок зміни: незважаючи на те, що вони були побудовані по-різному, всі шість годинників виявили молодші білкові патерни у людей, які отримували ліки.Рентозертіб також змінив рівні 326 білків, у порівнянні лише з двома в групі плацебо. Деякі з них були пов'язані з рубцюванням легень і відновленням тканин. Інші були залучені до запалення, використання енергії, клітинного стресу та поведінки старих або пошкоджених клітин.Багато змін у білках продовжувалися протягом 12-тижневого дослідження. Однак очевидний рух у бік молодшого біологічного віку перестав зростати після четвертого тижня і досягнув плато.Дослідники ще не знають, чому. Можливо, організм адаптувався до ліків. Може знадобитися інший графік дозування, або годинники старіння могли досягти межі того, що вони могли виявити під час такого короткого дослідження.Результати є цікавими, але вони мають важливі обмеження.Кожен учасник мав серйозне легеневе захворювання. Якщо рентозертіб зменшив фіброз або іншим чином покращив їхнє легеневе захворювання, це покращення саме по собі могло зробити їхню кров виглядати біологічно молодшою.Отже, годинники могли виявити поліпшення захворювання, а не зміни в самому старінні. Дослідження не змогло повністю відокремити ці два можливості.Аналіз також включав лише 42 людини і тривав 12 тижнів. Він не продемонстрував, що учасники стали молодшими, залишаться здоровішими довше або житимуть довше.Також варто зазначити, що кілька авторів працюють в Insilico Medicine, компанії, що розробляє рентозертіб. Головний автор Олександр Жаворонков є засновником і спів-генеральним директором компанії.На даний момент рентозертіб не можна ще назвати ліками проти старіння. Знайдені результати потрібно буде перевірити в більших і триваліших дослідженнях, включаючи випробування з участю людей, які не мають IPF.Але шість різних годинників, які вказують в одному напрямку, важко ігнорувати, і дослідження вказує на майбутнє, де ліки, розроблені для лікування захворювань старості, можуть робити більше, ніж націлюватися на одну умову, допомагаючи вченим виявити, чи можна змінити ширші біологічні процеси, пов'язані зі старінням.Дослідження було опубліковане в Nature Biotechnology.Цікавий фактДослідження показало, що ліки, розроблені за допомогою штучного інтелекту, можуть не лише лікувати захворювання, але й впливати на біологічні процеси старіння.

Стояти в передпокої й безрезультатно намагатися пригадати, куди щойно поділися ключі, доводилося практично кожному, і це майже ніколи не має стосунку до поганої пам’яті чи проблем з мозком. Насправді за цим стоять кілька добре вивчених особливостей роботи уваги й пам’яті, які однаково стосуються практично всіх людей незалежно від віку, пише Pixelinform. Причина перша: у момент дії просто не було уваги Щоб подія взагалі закарбувалася в пам’яті, мозку потрібна хоча б мінімальна свідома увага саме в момент, коли ця подія відбувається. Коли людина кладе ключі, думаючи водночас про робочий дзвінок чи список справ на вечір, дія відбувається практично на автопілоті, а мозок просто не встигає зафіксувати саме цю конкретну деталь. Це не забування в звичному розумінні, коли спогад був, а потім стерся, а радше ситуація, коли спогад ніколи повноцінно не сформувався. Причина друга: сотні однакових дій зливаються в одну Класти ключі, це настільки рутинна дія, що людина повторює її практично однаково по кілька разів на день упродовж років. Через це окремий спогад про сьогоднішній конкретний раз змішується в пам’яті з сотнями інших майже ідентичних випадків. Мозку складно виокремити саме сьогоднішню подію серед настільки схожого масиву спогадів, тому виникає відчуття, ніби пам’ять підвела, хоча насправді проблема радше в надмірній схожості самих подій. Причина третя: перехід через двері ніби скидає короткочасну пам’ять Дослідники пам’яті виявили цікавий ефект: сам факт проходження через двері чи перехід з одного приміщення в інше змушує мозок частково оновлювати вміст короткочасної пам’яті, ніби позначаючи початок нової “сцени”. Саме тому інформація, яку людина тримала в голові прямо перед тим, як зайти в квартиру, часто губиться відразу після цього переходу через поріг. Поширені запитання про забування дрібних побутових деталей Чи це ознака поганої пам’яті чи проблеми з мозком Ні, для переважної більшості людей це не має жодного стосунку до якості пам’яті загалом чи стану мозку. Це універсальна особливість того, як увага й короткочасна пам’ять працюють у всіх людей. Чи можна якось цьому запобігти Найпростіше рішення, це завести одне постійне місце для ключів і завжди класти їх саме туди. Додатково допомагає буквально на секунду свідомо зупинити увагу саме на моменті, коли кладете ключі, замість того щоб робити це цілком на автопілоті. Коли часті забування вже привід для занепокоєння Якщо забування виходить далеко за межі побутових дрібниць на кшталт ключів чи окулярів і починає стосуватися важливої нової інформації, знайомих маршрутів чи супроводжується іншими помітними змінами, це вже інша ситуація, яку варто обговорити з лікарем. Чому ви не пам’ятаєте, куди поклали ключі: 3 причини читайте на сайті Pixel.inform.

Наш відносно стабільний глобальний клімат залежить від складної системи факторів, які взаємодіють між собою. Одним з ключових елементів цієї системи є Атлантична меридіональна обертальна циркуляція (AMOC).Ця система океанських течій перерозподіляє тепло з тропіків до холодніших регіонів, а також охолоджує теплі води, що важливо для чутливих морських організмів, таких як корали. Наразі AMOC ослаблюється через зміни клімату, викликані людською діяльністю, що може мати серйозні наслідки для температури та режимів опадів, на які покладаються люди для вирощування їжі.Дослідники прагнуть зрозуміти, коли і як AMOC може досягти критичного порогу, після якого його ослаблення стане незворотним. Це стало темою міжнародного дослідження, яке включало в себе вчених з різних країн.Дослідження показало, що AMOC діє не лише як простий конвеєр, що переміщує тепло, а скоріше як 'тепловий клапан', який контролює, чи може тепло виходити з океану. Коли клапан відкритий, тепло виходить. Коли він закритий, тепло накопичується.Ця нова модель допомагає пояснити, чому зміни в AMOC можуть впливати на те, як багато тепла планета утримує. Дослідники вважають, що подальше ослаблення AMOC може посилити глобальне потепління, 'зменшуючи' тепловий клапан океану.Цікавий фактДослідження показало, що AMOC під час льодовикових епох неодноразово змінювалося між сильними та слабкими станами, що впливало на клімат Землі.