Ви пробуєте суп і тягнетеся за сіллю. Трохи більше може покращити смак. Але що, якби та ж сама кількість солі могла дати сильніший солоний смак?Вчені в Китаї виявили три маленькі фрагменти грибних білків, які в лабораторних тестах зробили сіль солонішою, причому найсильніший з них підвищив сприйняття солоності приблизно на 71 відсоток.Це відкриття може допомогти дослідникам розробити приправи, які зберігають солоний смак, дозволяючи зменшити споживання натрію.Дослідження, проведене в npj Science of Food, очолюване дослідниками з Ганнаньського медичного університету та Шаньсійського медичного університету, тестувало пептиди з їстівного гриба бука (Hypsizygus marmoreus).Пептиди — це короткі ланцюги амінокислот, будівельних блоків білків. Деякі з них мають власні смаки, включаючи умамі, смачну якість, пов'язану з грибами та іншими продуктами. Деякі пептиди умамі також можуть підсилювати сприйняття солоності.Це робить їх цікавими кандидатами для знайомої проблеми: зменшення солі може змінити смак їжі, ускладнюючи насолоду від здорової формули.Всесвітня організація охорони здоров'я рекомендує дорослим споживати менше 2 грамів натрію на день, що еквівалентно менше 5 грамів солі. Високе споживання натрію підвищує артеріальний тиск, збільшуючи ризик серцево-судинних захворювань.Дослідники вже вивчали інші способи зменшення натрію. Велике дослідження, раніше висвітлене ScienceAlert, виявило переваги для здоров'я від заміни звичайної солі сумішшю, що містить менше натрію та доданого калію.Дослідження грибів вирішує попереднє питання: чи може інгредієнт зробити вже присутню сіль більш виразною?Щоб знайти правильні молекули, команда використовувала ферменти для розщеплення грибних білків і відокремила частину, що містить менші молекули. Трипсин дав найсильнішу солоність за перевіреними умовами.Аналіз виявив 6092 пептидні послідовності. Тестування кожної з них було б значним завданням, тому дослідники використовували обчислювальні інструменти для звуження пошуку.Вони перевірили передбачувані властивості, включаючи розчинність, стабільність, токсичність і алергенність. Машинне навчання допомогло вибрати послідовності, які, ймовірно, виробляють умамі, залишивши п'ять кандидатів для синтезу та тестування.Ці прогнози допомогли пріоритизувати молекули; вони не встановили безпеку майбутнього комерційного інгредієнта.Наступний етап залучив людей до процесу: 14 підготовлених оцінювачів віком від 19 до 34 років оцінили зразки, використовуючи метод «смакуй і сплюнь». Референсні розчини допомогли їм послідовно оцінювати смак.Для порівняння солоності дослідники додали кожен пептид у кількості 1 міліграм на мілілітр до розчину, що містив 3 міліграми хлориду натрію на мілілітр. Контрольний зразок містив таку ж концентрацію солі без доданого пептиду.Три молекули виділилися: ASHGEGF, LDDGF і GDDWT. Ці послідовності літер ідентифікують амінокислоти в кожному пептиді.ASHGEGF підвищив оцінку солоності на 70,59 відсотка. LDDGF і GDDWT підвищили її на 49,02 і 47,06 відсотка відповідно.Цей результат може здаватися вражаючим, але його потрібно ретельно інтерпретувати.71-відсоткове збільшення сприйнятої солоності не означає, що 71 відсоток солі можна видалити. Обидва розчини містили однакову концентрацію солі; дослідники не встановили, скільки натрію можна скоротити, зберігаючи незмінним смак.Відчуття також тривало довше. У fitted taste-intensity curves солоність тривала 75 секунд для простого розчину і 105 секунд, коли додавали ASHGEGF. Інші два пептиди продовжили його до 90 секунд.Електронний язик, який вимірює хімічні зразки через електричні сигнали, надав додаткові докази того, що суміші відрізнялися, реєструючи вищі показники солоності для всіх трьох сумішей, ніж для простого сольового розчину.Щоб дослідити, чому, команда звернулася до комп'ютерних моделей TMC4, мембранного білка, пов'язаного зі смаком солі. Симуляції показали, що пептиди можуть формувати стабільні асоціації з моделлю, в основному через водневі зв'язки.Це не підтверджує, як молекули працюють у клітинах смаку людини, але надає можливе пояснення для подальшого дослідження. Сприйняття солі включає кілька шляхів, і автори кажуть, що потрібні подальші дослідження рецепторів і клітинні експерименти.Інші інгредієнти, приготування та зберігання можуть вплинути на те, наскільки добре пептиди працюють. Автори планують протестувати їх у реальних низьконатрієвих продуктах і оцінити їх потенціал зменшення натрію, сенсорні ефекти та практичну стабільність.Поки що ніхто не показав, що додавання цих грибів до супу відтворить експериментальний результат. Тести використовували специфічно синтезовані пептиди, а не цілі гриби.Наступним викликом є з'ясувати, чи зберігається ефект пептидів за межами води та солі.Успішний інгредієнт повинен працювати в продуктах, які людям подобаються, у корисних концентраціях, з належно оціненою безпекою та стабільністю на практиці."Ці результати пропонують стратегію відбору пептидів, що підсилюють солоність з Hypsizygus marmoreus і підтримують їх потенціал як підсилювачів смаку для застосувань у низьконатрієвих продуктах", - пишуть дослідники у своїй статті.Ще довгий шлях до того, щоб це стало чимось, що ви можете посипати на вечерю.Проте три маленькі молекули пропонують початкову точку для корисної можливості: зробити трохи солі смакувати більше.Цікавий фактГриби не тільки смачні, але й можуть мати корисні властивості для здоров'я, включаючи зниження рівня холестерину та підтримку імунної системи.

З часом у нашому житті ми помічаємо різні неминучі зміни, зокрема, як наші кістки стають слабшими, а мозок працює повільніше. Але чи може одне бути показником іншого?Дослідники з Університету Джонса Хопкінса в США вивчали зв'язок між низькою мінеральною щільністю кісток у хребті та ознаками когнітивного зниження, включаючи два маркери пошкодження мозку, які виявляються на скануваннях.Результати показали, що існує зв'язок між слабшими кістками та ознаками прискореного старіння мозку, включаючи зміни в структурі білої речовини та швидше зниження когнітивних функцій.Це дослідження є першим, яке пов'язує базову мінеральну щільність хребта зі змінами в структурі білої речовини, прогресуванням гіперінтенсивності білої речовини та когніцією.Дослідження включало 715 учасників, дані яких вже були зібрані в рамках тривалого дослідження здоров'я. Учасники проходили тести на пам'ять та мислення, які були повторно перевірені через кілька років після первинних тестів.Для отримання показників мінеральної щільності кісток з комп'ютерних томографій грудної клітини дослідники використовували спеціально розроблений алгоритм штучного інтелекту. Мінеральна щільність кісток вказує на наявність мінералів, таких як кальцій – якщо їх менше, кістки стають слабшими і більш схильними до переломів.Дослідження показало, що в деяких ділянках мозку нижча мінеральна щільність кісток була пов'язана з більшою кількістю гіперінтенсивностей білої речовини, які вказують на пошкодження тканини мозку.Дослідники підкреслюють, що недостатньо доказів, щоб стверджувати, що слабкі кістки викликають когнітивне зниження, швидше за все, існує інший фактор, який впливає на обидва процеси.Цікавий фактДослідження показало, що зниження мінеральної щільності кісток може бути пов'язане з метаболічними змінами, такими як інсулінорезистентність, що може впливати на старіння як кісток, так і мозку.

Білі шкарпетки, які щойно вийшли з машинки, але вже виглядають так, ніби їх носили тиждень у чоботях. Знайома картина? Тюль, що висів на вікні рік і перетворився з білого на землисто-сірий. І найгірше – це не бруд, який змивається. Це щось інше, і саме тому звичайний порошок тут не працює, скільки його не сип. Про це пише Pixelinform. Річ у тім, що білі речі не так брудняться, як тьмяніють. Сірість – це не пляма, а шар найдрібніших частинок, які осідають у волокнах і не розчиняються у воді. Плюс окислені залишки мила, мінерали з жорсткої води, мікроволокна від кольорових речей у барабані. Усе це злипається в тонку плівку, і біла тканина просто перестає виглядати білою. Ось чому кип’ятіння з господарським милом колись працювало, а зараз часто робить тільки гірше. Чому звичайний порошок пасує, а біле сіріє далі Більшість пральних порошків розраховані на бруд і жир, а не на колір. Вони добре змивають органіку, але проти пігментів і мінеральної плівки майже безсилі. Додайте до цього типову українську проблему – жорстку воду в багатьох регіонах. У ній мийні засоби гірше піняться, а солі кальцію й магнію осідають прямо в тканині. Саме тому після прання біла сорочка може виглядати тьмянішою, ніж до неї. Тут є нюанс, який багато хто пропускає. Хлорний відбілювач, який багато хто досі тримає під раковиною, справді робить білим. Але за це платять структурою волокна. Хлор агресивний, руйнує целюлозу, і тканина швидше зношується, жовтіє з часом і рветься. Для бавовни це прийнятно разово, для тюлю з синтетики – майже гарантована поразка. Плюс він категорично не підходить для делікатних і кольорових речей. Кисневий відбілювач – це інша історія. Його основа – перкарбонат натрію або перекисні сполуки, які активуються у воді й виділяють активний кисень. Цей кисень окислює пігменти й розчиняє ту саму плівку, але не так грубо поводиться з волокном. Саме тому кисневий порошок підходить і для бавовни, і для льону, і для багатьох синтетичних тканин, зокрема тюлю. Головний секрет – не порошок, а температура Ось із цього місця починається найпоширеніша помилка. Люди кидають кисневий порошок у барабан, ставлять 30 градусів і дивуються, що нічого не сталося. А річ у тім, що активний кисень по-справжньому прокидається за температури від 40 градусів, а впевнено працює ближче до 60. При 30 градусах він просто лежить у воді й нічого не відбілює. Простий приклад із життя. Дві білі футболки з однаковим ступенем сірості. Першу замочили в розчині кисневого порошку на 40 градусах, другу – на 60. Через дві години перша посвітлішала ледь помітно, друга стала помітно білішою. Різниця не в кількості порошку, а в градусах. Це той випадок, коли економити на температурі означає викидати засіб на вітер. Для тюлю з синтетики температуру краще тримати в межах 40-50 градусів, щоб не деформувати волокно, а от замочування зробити довшим – від години до кількох. Для щільної бавовни, рушників і шкарпеток можна сміливо йти до 60 і вище. Як зробити це правильно, крок за кроком Працює така схема. Спочатку окреме замочування, а не просто додавання засобу в машинку. Кисневий порошок спершу повністю розчиняють у гарячій воді, приблизно 60 градусів, щоб гранули не залишили слідів, і тільки потім доливають холодної до потрібної температури. Якщо висипати гранули прямо на суху тканину, можна отримати білі плями, які потім важко вивести. Далі – час. Замочування на годину-дві дає кисню попрацювати. Для сильно засірілих речей можна й на ніч, але в теплій воді довго тримати не варто, краще залишити в прохолодному розчині. Потім – звичайне прання з невеликою кількістю порошку й додатковим полосканням. Обов’язково окремо від кольорових речей: одна чорна футболка в барабані здатна звести нанівець усю роботу. Кілька практичних моментів, про які зазвичай не пишуть. Не змішуйте кисневий і хлорний відбілювачі – це небезпечно й безглуздо, вони гасять один одного. Не перевантажуйте барабан: у забитій машинці вода погано циркулює, і частинки бруду осідають назад. І не забувайте чистити фільтр і лоток – старий наліт у машинці сам стає джерелом сірості. Що доступно в українських реаліях Кисневі відбілювачі сьогодні є у більшості супермаркетів і в інтернет-магазинах – як у вигляді порошку, так і в формі таблеток чи гелю. Ціна цілком підйомна, а витрата невелика: на замочування зазвичай потрібно дві-три ложки на кілька літрів води. Для тюлю, який знімають раз на сезон, це той варіант, який реально дає видимий результат, а не просто освіжає. Окремо варто згадати пораду для тих, у кого дуже жорстка вода. Кисневий порошок працює краще в пом’якшеній воді, тому додати трохи кальцинованої соди або спеціального пом’якшувача – не зайве. Тоді і відбілювач витрачається економніше, і сірість не повертається так швидко. Питання, які виникають найчастіше Чи можна відбілити кисневим порошком кольорові речі? Так, але обережно. Він небезпечний для кольорів менше, ніж хлор, проте яскраві відтінки можуть трохи поблякнути. Для кольорового краще брати засіб із позначкою “для кольорової білизни” і не перевищувати температуру. Скільки разів можна повторювати замочування? Стійку сірість іноді вдається прибрати лише з другого-третього разу, особливо якщо тканина пралася роками. Це нормально. Але якщо річ сіріє знову вже після першого прання – справа в машинці або в постійному змішуванні з кольоровим. Чи допомагає кисневий порошок від плям? Від свіжих органічних плям – частково, у комплексі з пранням. Від застарілих жирних плям він слабкий, там краще працює звичайний плямовивідник. А якщо просто кип’ятити? Для бавовни можна, для синтетики й тюлю – ні. Висока температура деформує волокно, і річ втратить форму швидше, ніж колір. Найпростіший висновок, який варто тримати в голові: сірість на білому – це не бруд, а накопичена плівка, і прибирати її треба киснем та теплом, а не силою і кількістю порошку. Спробуйте один раз замочити тюль у розчині при 50-60 градусах і подивіться на результат. Якщо різниця буде помітною – ви вже ніколи не повернетеся до старого способу. Білизна сіріє після прання? Ось що робить кисневий порошок читайте на сайті Pixel.inform.

Дістаєш улюблену чорну футболку з барабана, а на ній – білувата пляма, схожа на слід крейди. Або гірше: вся річ укрита сірими розводами, ніби її хтось посипав борошном. Знайомо? Найчастіше це не поломка пральної машини й не “погана вода”. Це наслідок того, як саме пральний засіб потрапив на тканину і чи встиг він повністю розчинитися. Про це пише Pixelinform. І ось що цікаво: гелі та кондиціонери, які ми вибираємо саме заради делікатності до темних речей, часто і стають причиною цих плям. Розберемося, чому так відбувається і що з цим робити. Звідки беруться сліди: фізика замість містики Пральний засіб працює тільки в розчиненому вигляді. Поки він – густа рідина або концентрат, що ліг прямо на тканину, він не миє, а фарбує. Уявіть, що ви капнули на чорну тканину білою гуашшю: навіть якщо змити, слід лишиться. З гелем для прання – та сама історія, просто менш очевидна. Рідкі гелі містять поверхнево-активні речовини, пом’якшувачі води, іноді – оптичні відбілювачі. Останні й дають той білуватий відтінок. Оптичний відбілювач не прибирає бруд – він осідає на тканині тонким шаром і відбиває світло так, що річ здається білішою. На білому це працює чудово. На чорному – перетворюється на попіл. Кондиціонер поводиться ще підступніше. Це по суті жир, емульгований у воді. Він осідає на волокнах, робить їх м’якими й створює плівку. Якщо плівка лягла нерівномірно – маємо сірі плями, які особливо видно на бавовні та віскозі. Три причини, які трапляються найчастіше Перша – перелив засобу. Люди звикли наливати “на око”, а сучасні концентрати в рази потужніші за старі порошки. Доза, розрахована на 6 кг білизни, у барабані на 3 кг просто не має куди подітися – надлишок не виполіскується повністю. Друга – засіб ллється прямо на суху білизну. У машинах із фронтальним завантаженням лоток подає гель у певний момент циклу, але якщо ви налили його на речі зверху вручну (або використали капсулу, що не розчинилася), концентрат встигає “прикипіти” до тканини до початку прання. Третя – перевантажений барабан. Коли речей забагато, вода з засобом не циркулює вільно, і гель осідає на тих ділянках, де рух води найслабший. Зазвичай це спина й боки – саме там найчастіше й виявляються плями. Чому на темному це видно найкраще На світлих речах сірі розводи просто зливаються з фоном – ви їх не помічаєте, хоча вони там є. Темна тканина працює як контрастний екран: будь-який світлий наліт одразу впадає в око. Тут є нюанс, про який мало хто знає: чорні та темно-сині речі часто фарбують, і фарбник із часом вимивається. Тканина тьмяніє, стає сіруватою, і на цьому фоні залишки засобу видно ще сильніше. Тобто пляма – це не завжди свіжий наліт, іноді це вже “в’ївся” осад, який накопичувався прання за пранням. Як прибрати те, що вже з’явилося Не поспішайте перепрати річ у машині ще раз із тією ж дозою гелю – так ви тільки закріпите проблему. Найпростіший робочий варіант: набрати в таз теплу воду (приблизно 30-40 градусів), додати туди трохи звичайного столового оцту – приблизно 50-100 мл на 5 літрів води – і замочити річ на 20-30 хвилин. Кисле середовище розчиняє мінеральні та мильні залишки, які не змиває звичайне полоскання. Далі – полоскання без засобу взагалі. І ще одне полоскання. Так, це нудно. Але саме додатковий цикл полоскання прибирає те, що осіло в глибині волокон. Якщо пляма стара й закріпилася, допомагає замочування з невеликою кількістю кисню-вмісного засобу (того, що продається як “кисневий відбілювач”). Він працює навіть на кольорових тканинах, на відміну від хлорного, який темні речі остаточно зіпсує. Як зробити так, щоб плям більше не було Правило номер один: дозуйте засіб за вагою білизни, а не “на око”, і враховуйте жорсткість води. У жорсткій воді частина засобу витрачається на зв’язування солей, тому дозу іноді доводиться трохи збільшувати – але тільки трохи, і краще використовувати окремий пом’якшувач. Правило номер два: гель – тільки в лоток, ніколи прямо на сухі речі. Якщо користуєтеся капсулами, кладіть їх на дно порожнього барабана, а не поверх одягу. Правило номер три: не набивайте барабан “під зав’язку”. Речам потрібен простір, щоб вільно перекочуватися – тоді вода з засобом омиває все рівномірно. І головне для темних речей: кондиціонер їм зазвичай не потрібен взагалі. Він створює плівку, через яку тканина швидше втрачає насиченість кольору й починає “ловити” пил. Окремо варто перевіряти нові засоби на непомітній ділянці – склад у різних виробників відрізняється, і те, що добре працює на бавовні, може дивно поводитися на синтетиці. Часті питання Чи можна врятувати річ, якщо пляма з’явилася багато прань тому? Часто так, але знадобиться кілька циклів. Замочування з оцтом, потім прання без засобу, потім знову полоскання. Не використовуйте хлорний відбілювач на кольорових речах – він зробить пляму ще помітнішою. Чому плями з’являються навіть після прання без кондиціонера? Тоді справа в самому гелі або в перевантаженому барабані. Перевірте дозу, спробуйте менший обсяг білизни і запустіть додаткове полоскання. Капсули кращі за гель? Не завжди. Капсула дає фіксовану дозу, і якщо білизни мало, надлишок засобу все одно залишиться в тканині. Гель виграє тим, що дозу можна підлаштувати під конкретне завантаження. Чи шкодить оцет тканині? У помірних концентраціях – ні. Він навіть допомагає виводити залишки мийних засобів. Але не варто лити його прямо в барабан разом із речами у великій кількості. А якщо вода дуже жорстка? Саме в жорсткій воді залишки засобу осідають найохочіше. Тут допомагає або пом’якшувач води, або трохи більша доза гелю – але обов’язково з додатковим полосканням. Плями на темному одязі – це рідко про зношену машину. Найчастіше це історія про зайву ложку гелю, забуте полоскання й кондиціонер, який темним речам просто не потрібен. Подивіться на свій лоток для засобу: можливо, там і ховається відповідь на питання, чому улюблена чорна футболка вже не така чорна. Чому гель для прання лишає білі плями на чорному одязі читайте на сайті Pixel.inform.

У світі квантової фізики сталося важливе досягнення: дослідники з Окінава, Японія, вперше зрушили об'єкт розміром з сантиметр за допомогою квантових спінів. Ці спіни є маленькими магнітами, які, здавалося б, можуть лише зрушувати окремі атоми.Команда вчених опублікувала нове дослідження в журналі Science Advances, в якому описується, як квантові сили можуть зрушувати об'єкти значно більші, ніж атоми.Це важливий крок у науці на межі квантового і класичного світів. Дослідження показує, що об'єкт, достатньо великий, щоб підпадати під дію гравітації, може реагувати на квантові сили."Було багато спроб перевірити, чи діє квантова механіка на об'єктах більших за кілька десятків нанометрів, але без успіху", - говорить теоретичний фізик Джейсон Твомлі.Дослідники використали кілька розумних експериментальних рішень, щоб досягти своїх результатів. Вони почали з об'єкта розміром з сантиметр: графітової пластини, що підвішена над шаховою дошкою з магнітів.Схема, що показує налаштування для експерименту. (Nayak et al., Sci. Adv. 2026)З пластини звисав діамант розміром 3 міліметри з особливими атомними дефектами, відомими як центри вакансії азоту (NV). Ці дефекти надають діаманту електрони з контрольованими спінами, які потім маніпулювалися за допомогою лазерного світла.Вся конструкція важила близько 128 міліграмів (приблизно як кілька зерен рису) і була зрушена на близько 100 нанометрів – приблизно тисячну частину людського волосся. Це не багато, але цього достатньо."Діаманти NV добре зрозумілі і легко контролюються", - говорить фізик Деїхі Кім.Дослідники сподіваються, що їхній підхід допоможе в майбутньому помістити більші об'єкти в квантові стани, такі як суперпозиція, де об'єкт фактично займає два стани одночасно.Цікавий фактКвантова фізика може допомогти в розробці нових технологій, таких як квантові комп'ютери, які обіцяють значно перевищити можливості сучасних комп'ютерів.

Уявіть морозиво, яке на смак не відрізняється від звичайного, але цукор у крові після нього підскакує вдвічі слабше. Звучить як маркетингова казка з етикетки “фітнес-десерту”. Але це результат рандомізованого контрольованого дослідження на 101 людині, опублікованого в Clinical Nutrition ESPEN. Повідомляє T4 з посиланням на sciencealert.com. Йдеться про білок під назвою браззеїн. Він у 2000 разів солодший за цукор – за однакової ваги. Тобто щоб досягти звичної солодкості, його потрібні мізерні кількості, а не гори піску в чашці. Історія браззеїну починається з Західної Африки: його знайшли в місцевому фрукті, а сьогодні здебільшого виробляють за допомогою генетично модифікованих грибів. Для організму це просто білок – він розщеплюється і засвоюється природно, без тих питань, які останніми роками виникають до штучних цукрозамінників. Що саме перевіряли на морозиві Фото: sciencealert.com Дослідники з Федерального дослідницького центру харчування, біотехнології та безпеки їжі в Росії зібрали 101 дорослого з діагнозом MASLD – метаболічно асоційована стеатозна хвороба печінки. Це стан, за якого жир накопичується в печінці, і який часто йде в парі з ожирінням і діабетом 2 типу. Чому саме морозиво? Бо це один із найспокусливіших цукрових продуктів, від якого найважче відмовитися. І якщо замінник працює на ньому – працюватиме й на решті. Схема була класична для клінічних випробувань: подвійне сліпе рандомізоване перехресне дослідження. Кожен учасник з’їдав стандартну порцію ванільного морозива – 100 грамів – у три різні дні. В один день це було морозиво на звичайному цукрі, в інший – на браззеїні, у третій – на браззеїні разом із харчовими волокнами інуліном. Результат виявився досить однозначним: після обох версій без цукру стрибок глюкози після їжі був приблизно вдвічі меншим, ніж після звичайного морозива. Причому в учасників із діабетом 2 типу ефект був помітнішим – хоча й у решти він залишався суттєвим. Серйозних побічних ефектів ніхто не зафіксував. Тут є нюанс, який легко пропустити Обидві “безцукрові” рецептури відрізнялися одна від одної не лише браззеїном – у них були й інші інгредієнти. Тому самі дослідники обережно зазначають: приписати весь ефект виключно браззеїну не можна. Це не слабкість дослідження, а чесність авторів. Різницю між морозивом із браззеїном та морозивом із браззеїном плюс інуліном теж треба враховувати. І ось що цікаво. Цукор у морозиві – це не лише солодкість. Він дає об’єм, в’язкість, ту саму кремову текстуру, за яку ми й любимо десерт. Якщо просто прибрати цукор, вийде крижана грудка. Дослідження показало, що інші “наповнювачі” разом із браззеїном здатні відтворити продукт, дуже схожий на оригінал. Це, мабуть, найпрактичніша частина роботи – не про солодкість, а про текстуру. Ще один технічний бонус: як білок, браззеїн доволі стійкий. Він витримує нагрівання до 80 °C і широкий діапазон кислотності. Це означає, що його потенційно можна додавати не лише в морозиво, а й у багато інших продуктів – від напоїв до випічки. Чому це важливіше, ніж черговий “дієтичний цукор” Ключова ідея дослідників звучить майже побутово: цукрові продукти – морозиво, десерти, солодощі – глибоко вбудовані в харчові звички людей у всьому світі, і попит на них лише зростає. Забороняти їх – це шлях у нікуди. Автори прямо пишуть, що радикальне обмеження таких продуктів часто нереалістичне і призводить до того, що люди просто перестають дотримуватися рекомендацій лікаря. Ось чому підхід “зробити шкідливий десерт менш шкідливим” має більше шансів спрацювати, ніж заклик “просто не їжте солодкого”. Проста аналогія: замінити звичайну кока-колу на zero-версію люди згодні набагато охочіше, ніж повністю відмовитися від газованої води. Так само і з морозивом. Попередні експерименти на мишах уже натякали, що браззеїн може працювати як замінник цукру – зберігати солодкість без негативних наслідків. Нове дослідження це підкріплює вже на людях і закладає основу для триваліших спостережень. Про що дослідження поки що мовчить Чого тут немає – так це відповіді, як браззеїн впливає на жир у печінці, на сам діабет, тиск чи інші стани протягом місяців і років. Це дослідження про один прийом їжі й одну порцію морозива. Тобто це знімок, а не фільм. Вибірка теж доволі вузька: усі 101 учасники мали MASLD, багато з них – з діагностованим ожирінням. Як поводитиметься браззеїн у здорових молодих людей без метаболічних проблем – питання відкрите. І ще один момент, який рідко згадують в новинах про цукрозамінники: на стрибок глюкози впливає не лише склад продукту. Має значення, з ким людина їсть, як швидко їсть, у якому настрої. Ці чинники теж можна вивчати в майбутніх дослідженнях – і, ймовірно, доведеться. Самі автори закликають до триваліших робіт: чи перетворюється регулярна заміна цукрових десертів на браззеїнові в стійкі зміни метаболізму, стану печінки, мікробіому чи харчової поведінки. Саме від відповіді на це питання залежить, чи побачимо ми браззеїн на полицях магазинів, чи він залишиться цікавим рядком у науковій статті. Часті запитання Браззеїн – це штучний цукрозамінник? Ні. Це білок, який спочатку знайшли в західноафриканському фрукті. Сьогодні його переважно виробляють за допомогою модифікованих грибів, але за природою це білок, який організм розщеплює як звичайну їжу. Наскільки він солодший за цукор? До 2000 разів за однакової ваги. Тобто потрібні мікроскопічні дози, щоб досягти звичної солодкості. Чи можна вже купити морозиво на браззеїні? На масовому ринку – ні. Дослідження лише показало, що це працює на рівні одноразового прийому їжі. Попереду триваліші випробування. Чи безпечний браззеїн? У цьому дослідженні серйозних побічних ефектів не зафіксували. Але вибірка була невелика й специфічна – усі учасники мали MASLD. Чи підходить він людям із діабетом 2 типу? Учасники з діабетом 2 типу показали навіть помітніше зниження стрибків глюкози. Але це не привід міняти лікування – рішення ухвалює лікар. Якщо чесно, найцікавіше тут не цифра “2000 разів солодший”. Це гарний заголовок, але не суть. Суть у тому, що знайшли спосіб зберегти десерт десертом – із текстурою, смаком і звичним ритуалом – і при цьому прибрати різкий стрибок глюкози. Бо більшість дієт розбивається не об брак знань, а об неможливість жити без звичних маленьких радощів. Питання лише в тому, скільки часу мине, поки браззеїн дійде від лабораторії до морозивної вітрини – і чи витримає він перевірку не одним днем дослідження, а роками реального життя.The post Браззеїн удвічі зменшив стрибок цукру в крові після морозива first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Про це пише Pixelinform. Гарна новина: щоб прибрати це, не потрібні дорогі спреї з різким запахом, від яких лупляться очі й червоніють руки. Є спосіб, який коштує кілька гривень і працює краще за багато брендових засобів. Чому ручки плити – це окрема проблема Тут є нюанс, який багато хто не помічає. Ручки плити брудняться не так, як решта кухні. Жир на них осідає тонким шаром, а потім липне до шкіри рук. Ти торкаєшся їх десятки разів на день – щоб увімкнути конфорку, підкрутити вогонь, вимкнути. І кожне торкання додає ще один шар. Через це звичайна ганчірка з мильною водою тут майже не працює. Вона розмазує жир по колу, а не знімає його. Через тиждень наліт стає темним, липким і починає збирати пил та крихти. А якщо на плиті є різьблення або щілини біля основи ручки, то туди забивається суміш жиру й кухонного бруду, яку нічим не дістати. Зубна щітка доходить до цих місць найкраще – це чи не єдиний інструмент, який реально вичищає стик між ручкою і панеллю. Засіб, який майже завжди вже на кухні Йдеться про звичайну харчову соду плюс гарячу воду. А якщо наліт застарілий – до соди додається столовий оцет. Це не магічна формула, а банальна хімія: сода – лужна, жир – кислотний за своєю природою, тому луг його й розчиняє. Оцет підсилює реакцію, а заодно знімає вапняний наліт, який теж накопичується на металі. На практиці це виглядає так. Насипаєш дві-три ложки соди в миску, додаєш трохи гарячої води, щоб вийшла густа паста, схожа на сметану. Наносиш цю пасту на ручки – не розмазуючи тонким шаром, а щедро, як маску. Залишаєш на 10-15 хвилин. За цей час сода розм’якшує жир, і він перестає триматися за метал. Далі береш стару зубну щітку і проходишся по всіх стиках, канавках і навколо кріплень. Це та частина роботи, де економити час не варто – саме там ховається найбільше. Потім знімаєш залишки вологою ганчіркою і протираєш насухо. Насухо – важливо, бо волога на металі знову почне збирати пил. Що робити із застарілим жиром Якщо наліт лежить місяцями, проста сода може не впоратися з першого разу. Тоді працює така схема: спочатку обробляєш ручки розпиленим оцтом (можна звичайним 9-відсотковим, він є в будь-якому супермаркеті), чекаєш 5 хвилин, поки він розм’якшить верхній шар, і тільки потім накладаєш содову пасту. Сода й оцет почнуть шипіти – це нормально, так і має бути. Тут є одне застереження, про яке зазвичай не згадують. Не залишай содову пасту на ручках надовго, особливо якщо вони пофарбовані або пластикові. Луг може з’їсти фарбу чи залишити матові плями на глянці. 15 хвилин – це безпечно, кілька годин – уже ризиковано. І ще: якщо ручки знімні, краще їх таки зняти. Один-два гвинти, а різниця в якості чищення – разюча, бо ти дістаєшся до самої основи, де жир накопичується роками. Чому це вигідно, а не просто “дешево” Хімічні засоби для знежирення справді працюють швидко. Але в них є ціна, про яку не пишуть на етикетці: вони знімають захисний жировий шар зі шкіри рук. Якщо мити плиту без рукавичок, через кілька днів шкіра стає сухою, починає тріскатися, а дрібні порізи болять так, ніби їх щойно зробили. Содова паста такого ефекту не дає – вона лужна, але не агресивна, і не випаровує в повітря хлор чи аміак. Ще один бік – це економіка кухні. Пляшка спеціального знежирювача коштує від 80 до 250 гривень залежно від бренду, і вистачає її на місяць-два активного використання. Пачка харчової соди в українському супермаркеті коштує в межах 20-40 гривень, і її вистачає на кілька місяців, якщо використовувати так, як описано. Оцет – теж копійки. Як зробити, щоб жир не накопичувався Найефективніше – не чекати, поки наліт стане липким, а протирати ручки раз на два-три дні. Це займає 30 секунд: волога ганчірка з краплею засобу для посуду – і все. А ще є пара профілактичних прийомів. Готуй з увімкненою витяжкою або хоча б відкритим вікном. Пара з жиром – головне джерело нальоту, і якщо їй нема куди подітися, вона осідає саме на холодних поверхнях. Також не залишай на ручках мокрими пальцями – суміш води й жиру з рук тримається на металі особливо міцно й потім сохне плямами. Комусь це здасться надто дріб’язковим. Але липкі ручки – одна з тих дрібниць, які щодня псують відчуття від кухні. Торкаєшся – і хочеться вимити руки. А коли вони чисті й сухі, вся плита наче виглядає інакше. Хочеш перевірку на практиці? Просто проведи долонею по ручці зараз. Якщо відчуваєш той самий липкий шар – содова паста вже чекає на тебе. Часті запитання Чи можна чистити ручки плити содою, якщо вони пластикові? Можна, але коротко. Тримай пасту не більше 10 хвилин і не три її з абразивом. Пластик дряпається легко, а подряпини потім збирають жир ще швидше. Оцет не пошкодить метал чи покриття? Звичайний 9-відсотковий столовий оцет безпечний для нержавійки, емалі та більшості металевих покриттів. Не варто лише залишати його на алюмінії надовго – той темніє. Скільки часу займає весь процес? Разом із нанесенням і витримкою – близько 20-25 хвилин. Якщо знімати ручки, додай ще 5 хвилин на відкрутити й прикрутити назад. А якщо під рукою немає ні соди, ні оцту? Тоді виручає гірчичний порошок – він теж знежирює, і багато господинь тримають його саме для таких випадків. Розводь його гарячою водою до стану пасти й дій так само. Головний висновок простий: не потрібно бігти по дорогий засіб, коли на кухні вже стоїть те, що працює. Сода, трохи гарячої води й зубна щітка роблять те, на що брендові спреї витрачають пів пляшки. А найбільший бонус – руки залишаються цілими. Липкий жир на ручках плити: копійчаний засіб, що розчиняє бруд читайте на сайті Pixel.inform.

{ "@context": "https://schema.org", "@type": "FAQPage", "mainEntity": [ { "@type": "Question", "name": "Кішка спить на голові - це нормально?", "acceptedAnswer": { "@type": "Answer", "text": "Так, якщо це її звична поведінка. Тепло, запах і прив'язаність - цілком здорові причини. Хвилюватися варто лише тоді, коли звичка з'явилася раптово." } }, { "@type": "Question", "name": "Чому кішка спить на голові тільки коли я хворію?", "acceptedAnswer": { "@type": "Answer", "text": "Вона відчуває зміни температури тіла й запаху, які супроводжують хворобу. Це не лікування і не містика - просто загострене чуття плюс бажання бути поруч. Багато власників помічають: кіт \"прилипає\" ще до того, як людина відчула симптоми." } }, { "@type": "Question", "name": "Як відвчити кота спати на голові?", "acceptedAnswer": { "@type": "Answer", "text": "Не пускати в спальню і паралельно запропонувати тепле місце з вашим запахом поруч. Зазвичай потрібно від тижня до двох. Різкі методи - крик, бризкання водою - тільки підсилюють тривогу й роблять поведінку нав'язливішою." } }, { "@type": "Question", "name": "Чи може кіт спати на голові через здоров'я господаря?", "acceptedAnswer": { "@type": "Answer", "text": "Прямої діагностики не існує. Але кіт справді реагує на зміну температури шкіри й активність кровотоку. Якщо пухнастий наполегливо тулиться до маківки, а самопочуття підозріле - це радше привід перевіритися, ніж ігнорувати." } } ] } Прокидаєшся від того, що на тебе дивляться. Очі. Дві. Близько. На маківці вмостилося десь чотири кілограми пухнастого щастя, яке голосно муркоче просто у вухо. Знайома картина? Тоді є дві новини. Перша: з тобою все гаразд, ти не один такий. Друга: причина зовсім не в тому, що кіт тебе “обрав”. Тут працюють речі куди прозаїчніші – фізика, хімія й трохи давніх інстинктів. Про це пише Pixelinform. Найцікавіше починається, коли звичка з’являється раптом. Кішка роками спала в ногах, а потім – бац – і перебралася на голову. Ось це вже привід не замилуватися, а подумати. Чому кішка спить на голові: тепло і запах Почнімо з простого. Голова – найтепліша частина тіла, яку ти підставляєш світу. Через неї йде втрата тепла, більша, ніж через будь-яку іншу ділянку. Для кота це не абстракція, а справжній сенсорний досвід: різницю в кілька градусів він відчуває шкірою так, як ти відчуваєш різницю між окропом і теплою водою з-під крана. Голова для нього – як увімкнена батарея посеред холодної кімнати. Хто ж пройде повз? Другий шар – запах. Волосся просочується твоїм запахом найсильніше. Феромони на шкірі голови для кота не просто “пахне господарем” – це підпис, своєрідна печатка. Коли кішка вкладається на маківці, вона не просто спить. Вона фактично повторює ритуал мічення: “це моє, і це я”. Тому й не дивно, що найчастіше на голову лізуть коти, які дуже прив’язані до конкретної людини. І ще один момент, про який рідко говорять. Серцебиття. Твоє серце б’ється десь під 60-80 ударів за хвилину, і цей ритм кіт чує всім тілом. Для кошеняти це був перший звук у житті – серце мами. Дорослий кіт, який вкладається тобі на голову й засинає за секунди, насправді повертається в цей стан. Муркотіння тут не випадкове: воно працює в обидві сторони. Коли звичка спати на голові – сигнал тривоги Тут є нюанс, який більшість гуглить даремно. Якщо кіт спав на голові завжди – усе гаразд, це просто його місце. Але якщо він раптом змінив звичку – прислухайся. Кішка, яка роками спала на ногах, а потім перебралася вище, шукає найзахищеніше місце в домі. Голова – це високо. Ти дихаєш. Ти живий. Вона контролює простір і водночас ховається. Причина майже завжди одна: щось змінилося. Переїзд. Новий мешканець. Ремонт за стіною. Народження дитини. Навіть твоя власна напруга на роботі – коти зчитують її з подиху й пози. Другий тривожний дзвіночок – коли кішка не просто лежить, а давить. Упирається лапами в маківку, перебирає, не сходить. Тут варто звернути увагу на себе: можливо, у тебе стрибає тиск або болить голова. Коти справді реагують на зміни в кровотоці й температурі шкіри – не містика, а звичайна терморецепція. Це не діагностика, звісно. Але якщо пухнастий “прилипає” саме до голови кілька днів поспіль, а ти почуваєшся дивно – сходи до лікаря. Зайвим не буде. Що робити, якщо кішка заважає спати Варіант “скинути й накричати” не працює. Він лише підтвердить котові, що місце небезпечне, і він… повернеться ще наполегливіше. Логіка в них своя. Найпростіше – запропонувати альтернативу, яка перемагає голову за всіма параметрами. Поклади поруч подушку, яка вбирає твій запах кілька днів. Або маленький нагрівальний килимок із невисокою температурою. Кіт обирає не тебе особисто, а комфорт – дай йому комфортніший варіант, і він перебереться сам, без образ і нічних концертів. Якщо не допомагає – зачиняй двері в спальню. Тільки приготуйся: перші кілька ночей будуть гучними. Коти вміють влаштовувати страйки під дверима так, що сусіди починають цікавитися, чи все у вас удома гаразд. Зазвичай за тиждень-півтора пристрасті вщухають. Але кіт знайде нове місце. Ставка – груди або шия. А якщо навпаки – це приємно? Тоді не жени. Це справді високий рівень довіри: кіт не ляже спати туди, де почувається вразливим. Але є практичний бік, про який мало хто думає. Голова – не подушка. Шия й хребці не розраховані на те, щоб тримати кілька кілограмів у нерухомій позі всю ніч. Якщо прокидаєшся зі скутістю в шиї або головним болем – це не збіг. У такому разі краще перекласти кота на груди: і близько, і безпечно. Часті запитання Кішка спить на голові – це нормально? Так, якщо це її звична поведінка. Тепло, запах і прив’язаність – цілком здорові причини. Хвилюватися варто лише тоді, коли звичка з’явилася раптово. Чому кішка спить на голові тільки коли я хворію? Вона відчуває зміни температури тіла й запаху, які супроводжують хворобу. Це не лікування і не містика – просто загострене чуття плюс бажання бути поруч. Багато власників помічають: кіт “прилипає” ще до того, як людина відчула симптоми. Як відвчити кота спати на голові? Не пускати в спальню і паралельно запропонувати тепле місце з вашим запахом поруч. Зазвичай потрібно від тижня до двох. Різкі методи – крик, бризкання водою – тільки підсилюють тривогу й роблять поведінку нав’язливішою. Чи може кіт спати на голові через здоров’я господаря? Прямої діагностики не існує. Але кіт справді реагує на зміну температури шкіри й активність кровотоку. Якщо пухнастий наполегливо тулиться до маківки, а самопочуття підозріле – це радше привід перевіритися, ніж ігнорувати. Не шукай тут знаків долі. Тепло, запах, іноді тривога. Три речі, які пояснюють усе. А якщо кіт переїхав на голову раптом – спитай себе не “чому він це робить”, а “що змінилося в домі”. Відповідь майже завжди поруч. Кішка спить на голові: що це насправді означає читайте на сайті Pixel.inform.

Клас хімічних речовин, відомий як фталати, широко поширений у нашому житті, і зростає занепокоєння щодо їх впливу на репродуктивне здоров'я.Найпоширеніший фталат – DEHP (ді-2-етилгексилфталат) – зазвичай додається до матеріалів, щоб зробити їх більш гнучкими. Його використовують у ПВХ-трубах, харчовій плівці, душових завісах, медичних трубках, клеї для вій та багатьох інших повсякденних предметах.Ця речовина може легко потрапити в наш організм, особливо якщо вона міститься в їжі або воді, оскільки вона швидко всмоктується через стінки кишечника. Коли DEHP потрапляє в організм, наші ферменти перетворюють його на MEHP (моно-(2-етилгексил)фталат).Багато досліджень на тваринах і в пробірках також показали, що цей побічний продукт може порушувати ендокринну систему, що потенційно впливає на фертильність.Нове дослідження, опубліковане в eBioMedicine, доповнює цю картину, вивчаючи, як вплив MEHP впливає на клітинні механізми тканини яєчників людини.Дослідження проводила команда з Інституту Каролінського та його лікарні в Швеції.Обмеження на використання DEHP суттєво відрізняються в різних країнах. Зазвичай обмеження стосуються дитячих іграшок, але політика щодо його використання в медичному обладнанні, косметиці, упаковці для їжі та побутових предметах є непослідовною через невизначеність щодо того, наскільки він дійсно шкідливий.Ці продукти пропонують багато зручностей, приносять значний прибуток, а в разі медичного обладнання можуть рятувати життя, тому вченим потрібно буде надати переконливі докази шкоди, яка перевищує ці переваги, якщо DEHP має бути обмежений більш широко.Попередні дослідження в цій області зосереджувалися на фолікулах, які виробляють яйцеклітини, оскільки це клітини яєчників, безпосередньо залучені до репродукції. Але фолікули не можуть вивільнити яйцеклітину без допомоги багатьох інших видів клітин, які їх оточують і підтримують. Нам потрібно зрозуміти, як MEHP впливає на ці нефолікулярні клітини також."Наші результати показують, що фталати значно впливають на більше число типів клітин в яєчниках, ніж яйцеклітини та фолікули, які традиційно були в центрі уваги досліджень", – говорить репродуктивний біолог Пауліна Дамдімопулу, старший автор дослідження."Найбільш несподіваним відкриттям було те, що клітини нервової системи яєчників виявилися особливо чутливими до впливу".Для досягнення цих висновків команда експериментувала з зразками тканини яєчників семи осіб. П'ятеро з цих донорів надали тканину в рамках операції з підтвердження статі; інші два зразки були зібрані під час вибіркової кесаревої секції.Жоден з цих донорів не мав історії захворювань яєчників, і жоден не курив (хоча деякі мали історію куріння).Донори, які проходили операцію з підтвердження статі, також перебували на андрогенній терапії протягом трьох-восьми років, що може іноді викликати зміни в яєчниках, подібні до жінок з ПМС. Тому їхня тканина яєчників може не бути повністю репрезентативною для загальної популяції.Але донорська людська тканина яєчників важко доступна: ймовірно, не багато жінок з здоровими яєчниками готові їх віддати.З етичних причин дослідження такого роду є максимально наближеними до експериментів безпосередньо на людях.Після видалення з тіла донора дослідники виростили тканину яєчників у лабораторії. Зразки охоплювали широкий спектр клітин яєчників: ооцити, гранульозні клітини, стромальні клітини, периваскулярні клітини, ендотеліальні клітини, імунні клітини та гліальні клітини.Кожен зразок піддавався одному з трьох обробок протягом шести днів: одна група була оброблена без MEHP, для порівняння; інші дві піддавалися впливу або 20,51 наномолей на літр (нм), або 20,51 × 1000 нм MEHP.Дослідники зазначають, що доза 20,51 нм є "епідеміологічно релевантною" концентрацією, що означає, що це більш реальний рівень впливу.Команда провела секвенування на рівні окремих клітин, щоб отримати детальну картину того, як тканина одного донора реагувала на вплив MEHP. Цей донор був 23-річним, який пройшов операцію з підтвердження статі.У всіх семи типах клітин експресія генів суттєво відрізнялася між контрольним лікуванням і групами, які піддавалися впливу MEHP, що свідчить про те, що побічний продукт фталату може змінювати нормальну функцію клітин (хоча вченим потрібно буде повторити це на тканині багатьох інших осіб, щоб дізнатися, чи реагують людські клітини загалом таким чином).У більшості клітин різниця в експресії генів, здається, слідувала дозозалежному патерну: вищий вплив MEHP означав більшу кількість генів з різною експресією.Це порушило шляхи, пов'язані з підтримкою структури клітин, адгезією та окислювальним фосфорилюванням, що є важливим етапом у тому, як клітини генерують енергію.Але в гліальних клітинах, клітинах нервової системи, які нещодавно були виявлені в яєчниках, кількість генів з різною експресією не була значно відмінною між концентраціями MEHP. Дослідники вважають, що це може свідчити про те, що гліальні клітини особливо чутливі до впливу MEHP.Вплив MEHP також зменшив здатність клітин спілкуватися одна з одною, причому більший ефект спостерігався при вищій дозі."В цілому, наявні дані вказують на те, що фталати порушують функцію яєчників людини при епідеміологічно релевантних концентраціях, виходячи за межі фолікулярного відділу", – підсумовують автори."Зокрема, спостережувана чутливість гліальних клітин до MEHP пропонує нові способи дії для порушення біології яєчників, пов'язаного з хімічними речовинами навколишнього середовища, і може пояснити звіти про зв'язки між впливом фталатів і полікістозними яєчниками."Ці результати повинні спонукати дослідження токсичності яєчників розширити свій фокус за межі фолікулів і відповідно направити тестування безпеки хімічних речовин".Дослідження було опубліковане в eBioMedicine.

Після десятиліть суперечок Міжнародна федерація діабету (IDF) офіційно визнала п'ятий тип діабету у 2025 році. Вона закликає інші організації охорони здоров'я, такі як Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), зробити те ж саме.Тип 5 діабету рідко обговорюється або досліджується, але вважається, що він впливає на до 25 мільйонів людей у всьому світі, особливо в країнах з низьким і середнім рівнем доходу, де доступ до медичної допомоги обмежений.Цей тип діабету вперше був описаний у 1955 році на Ямайці, але про нього забули на багато років. Навіть коли ВООЗ визнала його у 1980-х, діагноз викликав суперечки.Протягом семи десятиліть вчені сперечалися про те, чи існує тип 5 діабету взагалі, і у 1999 році ВООЗ відкликала цю класифікацію через брак доказів. Не було досягнуто згоди щодо того, як діагностувати тип 5 діабету або як його лікувати.Тип 1 діабету є аутоімунним захворюванням, яке знищує здатність підшлункової залози виробляти інсулін. Тип 2 діабету виникає через нечутливість до інсуліну через дієту та спосіб життя. Тип 3c діабету зазвичай викликаний пошкодженням підшлункової залози. Гестаційний діабет викликаний гормональними змінами під час вагітності.Тип 5 діабету, як вважається, виникає через дефіцит поживних речовин. Раніше його називали діабетом, пов'язаним з недоїданням, і цей тип діабету часто неправильно діагностують як інші типи.Оскільки резистентність до інсуліну не є основною причиною типу 5 діабету, існуючі методи лікування можуть не допомагати. Насправді, вони можуть навіть зашкодити.Дослідження показали, що хронічні дефіцити поживних речовин можуть мати тривалі наслідки для підшлункової залози, порушуючи її здатність виділяти інсулін і підтримувати рівень цукру в крові.У 2025 році IDF створила робочу групу з типу 5 діабету, щоб розробити формальні діагностичні критерії та терапевтичні рекомендації, а також створити глобальний реєстр досліджень.Люди з типом 5 діабету можуть потребувати лише мінімальних доз додаткового інсуліну або альтернативних підходів для стимуляції виділення інсуліну, щоб уникнути різких коливань рівня інсуліну.Цікавий фактДіабет, пов'язаний з недоїданням, є більш поширеним, ніж туберкульоз, і майже так само поширений, як ВІЛ/СНІД, але відсутність офіційної назви ускладнює діагностику та пошук ефективних терапій.