У 1870 році вчені вважали, що визначення видів залежить від їх зовнішнього вигляду. Якщо два створіння мають однакові фізичні риси, вони, напевно, одного виду.Французький біолог Альфонс Мілн-Едвардс вивчав дуже велику, давню кістку ноги журавля з печери на півдні Франції і порівнював її з кістками сучасних журавлів.Кістка була значно ширшою, ніж у журавлів сарус або звичайного журавля, тому Мілн-Едвардс вирішив, що це не може бути один і той же вид.Він вважав, що ці кістки представляють вимерлий вид гігантського журавля, який жив наприкінці останнього льодовикового періоду, і назвав його Grus primigenia.Ідентичність G. primigenia обговорювалася багато разів протягом останніх 150 років, але тепер ми маємо набагато яснішу відповідь.Новий аналіз давньої ДНК показує, що Grus primigenia насправді ніколи не вимер, він просто став меншим.Це був Grus grus з самого початку."Попередні дослідження використовували лише розмір і форму кісток, щоб зрозуміти ці великі птахи," пояснює палеоеколог Джон Стюарт з Університету Борнмута в Англії."Використання аналізу ДНК дало нам більш точну картину того, що вони представляють."Результати Стюарта та його команди опубліковані в Royal Society Open Science.У історії науки аналіз давньої ДНК є відносно новим розвитком.Дослідники по всьому світу з нетерпінням переглядають старі музейні зразки, щоб дізнатися, що ця нова технологія може розповісти про давно вимерлих тварин.Процес включає свердління кістки, щоб зібрати невелику кількість чистого порошку зсередини. Потім вчені використовують цей порошок для виділення та ампліфікації ДНК.Стюарт і його команда використовували 18 давніх кісток журавлів, знайдених в Англії, Уельсі, Франції, Німеччині та на Балеарських островах, включаючи кістки G. grus різних розмірів і кілька кісток, раніше класифікованих як G. primigenia.На жаль, вони не змогли провести ці тести на типовому зразку Мілн-Едвардса, який зараз зберігається в Національному музеї природознавства в Парижі, оскільки він занадто цінний для свердління.Це залишає невелику можливість, що G. primigenia може все ще існувати, але це малоймовірно.Не було виявлено чітких відмінностей у ДНК жодного з відібраних зразків: всі вони були G. grus, незважаючи на їх фізичні відмінності."Ми підозрювали, що ці великі журавлі не вимерли, а натомість представляли більші, сучасні європейські звичайні журавлі," говорить Стюарт."У журавлів є великі самці та менші самки, і ми вважаємо, що це сприяло попереднім спекуляціям про те, що існує два різні види – живий, звичайний журавель, якого ми бачимо сьогодні, і вимерлий, більший вид."Це піднімає нове питання: чому, після 11 століття нашої ери, звичайні журавлі поступово стали меншими?"Спокуса зробити висновок, що зміна розміру, яку ми спостерігаємо у звичайного журавля, пов'язана зі зміною клімату та/або зміною використання земель, наприклад, осушенням водно-болотних угідь, але поки що це залишається спекуляцією," пише команда.Цікавий фактАналіз давньої ДНК відкриває нові можливості для вивчення вимерлих видів, дозволяючи вченим переглядати старі зразки та отримувати нові дані про їхню еволюцію.

Серед усіх дивних аспектів, пов'язаних з переживаннями на межі смерті, жоден не є таким знайомим, як тунель у світло.Люди, які опинилися на межі смерті, іноді описують, як вони проходять через темряву, подібно до тунелю, до сліпучого світлового порталу – як проходу в інше місце.Це зображення настільки глибоко вкоренилося в популярній культурі, що стало потужним символом кінця життя.Але не всі, хто згадує про переживання на межі смерті, бачать тунель. Деякі описують величезні, світлі простори, вигнуті горизонти або неймовірне відчуття, що їх оточує світло.Незважаючи на ці відмінності, нове дослідження показало, що різні переживання можуть мати щось спільне.Коли дослідники попросили 50 людей намалювати карти просторів, які вони пам'ятають під час переживань на межі смерті, виникла цікава закономірність: геометрія цих просторів, здається, пов'язана з кольорами, які люди згадують.Ці результати натякають на те, що ці інші світові переживання можуть бути не такими непередбачуваними, як здається, і що їхня дивна геометрія може дати підказки про те, що відбувається в мозку на межі життя і смерті.Переживання на межі смерті захоплюють більшість людей, включаючи вчених. Однак їх важко вивчати. Люди, які їх переживають, звітують про щось інтенсивне – емоційно, особисто або духовно – що вони часто важко формулюють словами.Клінічні питання, поставлені стандартними науковими опитуваннями, можуть зафіксувати деякі аспекти переживання на межі смерті, але не можуть передати всю його складність.Дослідники з Університету Хайфи в Ізраїлі вирішили підійти до питання по-іншому – візуально. Вони вважали, що попросити людей намалювати свої переживання може виявити закономірності, які прості слова не можуть.Вони залучили 50 людей, які повідомили про переживання на межі смерті, і попросили їх відтворити свої спогади в серії онлайн-сесій, використовуючи каталог геометричних піктограм для допомоги у представленні просторів, які вони згадували.Учасників попросили розділити свої переживання на окремі етапи, а потім представити форму кожного простору, який вони згадували.Вони також повинні були вказати, де вони сприймали себе в цих просторах, як вони рухалися через них і які кольори вони пам'ятали.Дослідники зібрали базу даних цих реконструкцій і порівняли їх, шукаючи подібності в геометрії просторів і якостях, пов'язаних з ними.І незважаючи на інтенсивно особистий характер переживань, певні форми постійно з'являлися.Дослідники виявили чотири основні категорії – конічні простори, які включали знайомий тунель; широкі, вигнуті простори, подібні до арок; плоскі, більш плавно вигнуті простори; і простори, які, здавалося, повністю оточують спостерігача, як всередині сфери або овалу.Але найцікавіша закономірність полягала не лише в формах – вона полягала в кольорах, які учасники дослідження асоціювали з ними.З 28 конічних просторів, відтворених учасниками, 22 були ахроматичними – сприймалися в чорному, білому, сірому або світлі без помітного кольору.На відміну від цього, 27 з 31 широких, вигнутих просторів сприймалися в кольорі.Інші дві геометричні категорії показали суміш кольорових і безколірних переживань, але контраст між тунелями та широкими, вигнутими просторами був особливо вражаючим.Ця взаємозв'язок – між формами і кольором – може дати підказки про перцептивні процеси, що лежать в основі цих дивних переживань.Згідно з Лернер та її колегами, неврологічні та перцептивні дослідження вже задокументували деякі подібні візуальні зв'язки.Один з прикладів – тунельний зір, який може виникнути, коли постачання кисню до сітківки або мозку порушується, обмежуючи поле зору.Переважання чорного, білого та сірого в тунельних просторах також має можливий паралель в звичайному зору. У умовах низького освітлення наші очі стають менш чутливими до кольору, оскільки світлочутливі клітини, відповідальні за бачення в темряві, беруть на себе контроль.Тим часом деякі з більш розширених, обволікаючих просторів, згаданих учасниками, мають схожість з явищем, званим ефектом Ганцфельда, при якому незмінне, порожнє візуальне поле може викликати незвичайні перцептивні переживання, включаючи галюцинації.Ці подібності не встановлюють, що викликало переживання учасників.Дослідники підкреслюють, що їхнє дослідження було спрямоване на опис і порівняння згаданих просторів, а не на виявлення механізмів, відповідальних за них.Учасники були відносно невеликою, самовибраною групою, і вони реконструювали переживання з пам'яті, які в деяких випадках були багато років тому.Крім того, хоча геометричні піктограми були засновані на попередніх дослідженнях, надання учасникам вибору форм могло вплинути на те, як вони реконструювали свої переживання. Дослідники також керували сесіями, що могло ввести тонкі упередження.Нарешті, без групи порівняння, яка реконструює інші види незвичайних переживань, неможливо знати, чи ці геометричні патерни є унікальними для переживань на межі смерті.Проте закономірності, які виникли з візуального запису спогадів про переживання, виявляють щось, що попередні дослідження в основному ігнорували – що натискання на незвичайне може вимагати запитань в іншій мові.Цікавий фактДослідження переживань на межі смерті може допомогти зрозуміти, як мозок функціонує в критичних ситуаціях, що може мати значення для медицини та психології.

Дрімота в кріслі вдень — це одна з простих радостей життя. Але, залежно від того, як часто ви це робите, денні сну можуть бути попереджувальним знаком погіршення когнітивного здоров'я, як показують дослідження.У новому дослідженні вчені виявили, що літні люди, які часто сплять вдень, мають значно вищий ризик розвитку деменції протягом наступного десятиліття в порівнянні з тими, хто рідко або ніколи не спить вдень.Результати, опубліковані в The Journals of Gerontology, Series A: Biological Sciences and Medical Sciences, не означають, що денний сон викликає когнітивний спад, але вказують на те, що він є фактором ризику для деменції, на який слід звернути більше уваги."Часті денні сну можуть бути маркером змін у мозку, а не причиною змін у мозку, які призводять до деменції", — говорить психолог і дослідник сну Адам Спіра з Університету Джонса Хопкінса.У своєму дослідженні Спіра та його колеги проаналізували дані з Національного дослідження здоров'я та старіння (NHATS), яке є довгостроковим опитуванням бенефіціарів Medicare у США віком 65 років і старше.Команда вивчила дані 995 учасників NHATS, всі з яких відповідали на запитання про свої звички сну під час дослідження, і жоден з них не мав ймовірної або можливої деменції на початку дослідження.Протягом середнього періоду спостереження в п'ять років 417 (41,9 відсотка) учасників були класифіковані як такі, що розвинули можливу або ймовірну деменцію з моменту початку дослідження.Після коригування на ряд потенційних факторів, таких як вік, стать, раса/етнічність, освіта, статус куріння, індекс маси тіла та різні медичні стани, дослідники виявили, що часті сну мають найвищий ризик розвитку деменції в порівнянні з рідкісними сну та тими, хто не спить вдень.Часті сну — це люди, які кажуть, що сплять щодня або більшість днів — мали на 48 відсотків вищий ризик деменції, ніж ті, хто ніколи або рідко спить вдень.Ненавмисний сон також асоціювався з більшим ризиком деменції (на 39 відсотків вищий ризик, ніж у тих, хто не спить вдень).Тривалість сну також була фактором: люди, які спали 30 хвилин або менше, мали на 40 відсотків вищий ризик деменції, ніж ті, хто не спав вдень під час дослідження.Часті, ненавмисні та короткі (30 хвилин або менше) сну також були пов'язані з вищими ризиками розвитку порушень пам'яті під час спостереження, виявили дослідники.Варто зазначити, що дослідники також виявили ознаки підвищеного ризику деменції, пов'язані з рідкісними сну, навмисними сну та сном тривалістю 30 хвилин або більше, але ці ефекти не були статистично значущими після коригування в остаточному аналізі.Інші дослідження раніше вивчали зв'язок між сном і когнітивним здоров'ям у літніх людей, але результати були змішаними, деякі дослідження показували ознаки підвищених когнітивних ризиків, пов'язаних зі сном, а інші не знаходили доказів зв'язку.Оскільки нове дослідження є спостережним, результати не можуть бути інтерпретовані як докази того, що часті, ненавмисні або короткі сну викликають деменцію, і дослідники визнають, що зв'язки, які вони виявили, є складними."Як і з порушеннями сну, зв'язок між сном і деменцією може бути двостороннім", — пишуть вони у своїй статті, "так що неврологічні зміни, які негативно впливають на когнітивну функцію, можуть також призводити до збільшення денного сну".Іншими словами, якщо літні люди починають багато спати вдень, це може бути ознакою погіршення здоров'я мозку — але це погіршення здоров'я мозку також може робити їх більш сонливими, спонукаючи їх дрімати в години неспання.Дослідники закликають до подальших досліджень, щоб "розібрати" можливу двосторонність зв'язку між сном і деменцією, яку вони продемонстрували.Цікавий фактДеменція — це не лише проблема для літніх людей; за прогнозами, кількість випадків деменції в США подвоїться до 2060 року.

Пуховик після прання виглядає як мокрий спальник: важкий, збитий у грудки, і здається, що вдома його не врятувати. Тут і з’являється порада з інтернету - кинути в сушарку пару тенісних м’ячів, щоб вони “розбили” пух. Звучить логічно. Проблема в тому, що саме цей крок найчастіше перетворює нормальну куртку на річ із жовтими розводами й стійким хімічним запахом, який не вивітрюється тижнями. Про це пише Pixelinform. Що насправді відбувається з тенісним м’ячем у гарячому барабані Звичайний тенісний м’яч - це не суцільна гума, а герметична капсула з гуми або бутилкаучуку під тиском, обтягнута повстяною тканиною. Всередині - стиснене повітря, яке й дає відскок. У сушарці температура в барабані під час основного циклу зазвичай тримається в районі 50-70 °C, а в окремих режимах і на піку сягає вище. Для гумової оболонки це серйозне випробування: вона розм’якшується, стає липкою, а з часом може деформуватися або й розгерметизуватися. Далі - найнеприємніше. Розігріта гума контактує з тканиною куртки, і частина її складу просто переноситься на матеріал. Так з’являються ті самі жовто-бурі плями, які особливо добре видно на світлих пуховиках. Вони не змиваються звичайним пранням, бо це не бруд, а вже в’їдений у волокна матеріал. Чому ворсисте покриття - теж проблема Повсть м’яча під час обертання активно обсипається. Дрібні волокна й пил осідають на пуховій тканині, забиваються в шви й блискавки, і витягнути їх звідти щіткою майже нереально. Плюс до всього - гуми в сушарці зазвичай не одна, а дві-три, тож вони ще й б’ються об стінки барабана, залишаючи потертості на мембрані. Про “токсини”: що варто знати без перебільшень Гума тенісних м’ячів містить різні добавки - вулканізатори, антиоксиданти, пластифікатори. При нагріві вони можуть випаровуватися й осідати на одязі та в самій машині. Тут є нюанс: у сушарці повітря циркулює в замкнутому об’ємі, тож ці сполуки не розсіюються миттєво, а накопичуються. Після такого циклу навіть чистий одяг іноді пахне гумою, а люди з чутливістю до хімії скаржаться на подразнення шкіри й дискомфорт у диханні. Усередині м’яча під тиском зазвичай повітря, але в дешевших моделях трапляються домішки. Якщо оболонка все ж трісне від перегріву, вміст потрапляє прямо на тканину - і тоді пляма стає вже не косметичною, а проблемою, з якою краще йти до хімчистки. Як правильно сушити пуховик, щоб він лишався пухнастим Для початку - гарний віджим. У пральній машині ставте не більше 600-800 обертів, попередньо застебнувши всі блискавки й закривши кишені. Це забере основну воду, і пух не зіб’ється в камінь. Далі - сушіння на горизонтальній решітці або на плечиках у провітрюваному місці, подалі від батарей. Раз на годину-дві куртку варто злегка струшувати й руками розправляти грудки пуху - ця механічна дія працює краще за будь-який м’яч. Якщо вдома є сушарка з режимом для пуху, скористайтеся ним на низькій температурі й без будь-яких кульок усередині. Три-чотири цикли по 20-30 хвилин із перервами на охолодження дають рівний результат. А от м’ячі - не варіант: дешевше один раз купити спеціальні пластикові кульки з м’якими шипами для сушарок, які розроблені саме для цього і не плавляться. Що зробити за 5 хвилин, якщо пляма вже є Витягніть куртку з барабана й негайно перевірте, чи не липне тканина - це ознака свіжого переносу гуми. Не тріть пляму гарячою водою: вона закріпить склад у волокнах остаточно. Змочіть ватний диск холодною водою з краплею рідкого мила й акуратно промокніть забруднене місце від краю до центру. Просушіть ділянку в тіні, без фена й обігрівача. Якщо пляма лишилася або тканина пошкоджена - покажіть річ у хімчистці, там мають склади для роботи з полімерними забрудненнями. А що якщо пуховик усе ж висушили з м’ячем і запах лишився? Провітрювання на балконі зазвичай прибирає його за кілька днів, але плями й потертості нікуди не зникають. Можливо, варто перевірити, чи не варто взагалі переглянути свій підхід до сушіння зимових речей: іноді найкращий лайфхак - це просто дати речам висохнути без поспіху. Тенісний м’яч у сушарці: чому пуховик отримає жовті плями і хімію читайте на сайті Pixel.inform.

Уявіть: ви вже третій тиждень ставите ту саму пісню дорогою на роботу, а сьогодні раптом ловите себе на думці, що хочеться вимкнути її на першій же секунді. Вчора вона ще здавалася ідеальною, а тепер подразнює, ніби хтось жує чіпси прямо над вухом. Знайомо? Це не примха і не ознака того, що ви розлюбили музику. Це слухова втома - цілком реальний психофізіологічний механізм, який мозок запускає сам, без вашої згоди. Про це пише Pixelinform. Мозок - це машина прогнозів, і музика її годує Коли ви слухаєте нову пісню, мозок постійно передбачає, що буде далі: який акорд прозвучить, коли впаде біт, чи підніметься мелодія на приспіві. Кожен раз, коли прогноз справджується з невеликим відхиленням - не точно, а майже - у систему винагороди викидається порція дофаміну. Саме тому музика взагалі приносить задоволення: це не просто звук, а гра в «вгадай, що буде далі», де мозок щоразу отримує маленький приз за вдалу ставку. Приблизно як із серіалом, де ви майже впевнені, хто зрадник, але все одно хочете додивитися. Коли все вгадано, призу більше немає А тепер уявіть, що ви слухали цю пісню сорок разів. Мозок уже вивчив кожен поворот мелодії напам’ять. Він більше не помиляється в прогнозах - а отже, немає відхилення, немає сюрпризу, немає дофамінового сплеску. Пісня звучить так само гарно, але всередині неї більше немає загадки. Що цікаво: задоволення від музики дає не сам звук, а момент передчуття перед ним. Дослідження з нейровізуалізації показали, що пік активності в центрах винагороди припадає саме на кілька секунд ДО улюбленого моменту в треку, а не під час нього. Коли передчуття зникає, зникає і кайф. Але чому тоді з’являється роздратування, а не просто байдужість? Тут є нюанс, який зазвичай не згадують. Мозок витрачає ресурс на прогнозування постійно - це його фонова робота. Коли мелодія стає повністю передбачуваною, система продовжує працювати, але вже без винагороди. Виходить своєрідний «холостий хід»: енергія витрачається, результат нульовий. Організм реагує на таке марнотратство подразненням - приблизно як на дзвінок, який ви вже знаєте напам’ять, але змушені вислуховувати щоразу знову. Плюс додається ефект насичення: надмірна стимуляція однієї й тієї ж ділянки слухової кори призводить до тимчасового зниження чутливості - того самого, що дає відчуття «нудить від цієї пісні». Що зробити за 5 хвилин, якщо пісня вже «набила оскому» Приберіть трек із плейлиста на кілька тижнів - не видаляйте, просто відкладіть. Мозок має «забути» прогноз. Змініть контекст: послухайте ту саму пісню в іншому виконанні - live-версія, акустика, кавер іншого жанру змусить мозок знову прогнозувати. Перевірте, чи не грає вона фоном занадто часто - у черзі на касі, в машині, у стрічці. Часто втома накопичується саме через пасивне прослуховування. Дайте вухам тишу на 15-20 хвилин: слухова кора відновлює чутливість досить швидко, якщо прибрати подразник. Поверніться до треку через місяць - і здивуйтеся, наскільки свіжим він здасться. Ось що цікаво наостанок: те саме трапляється не лише з піснями. Улюблений серіал, який передивляєтеся вдесяте, улюблена страва щотижня, навіть улюблена людина, з якою спілкуєтеся щодня тими самими жартами - мозок скрізь шукає трохи новизни, щоб відчути радість. Тож якщо сьогодні улюблений трек раптом подразнює - це не привід викидати його з життя. Це просто сигнал, що настав час трохи тиші й нової мелодії. А яка пісня у вас зараз «на повторі» - і чи не час їй у відпустку? Чому улюблена пісня раптом починає дратувати: як працює слухова втома читайте на сайті Pixel.inform.

Протягом тисяч років люди, які живуть на високих висотах в аргентинських Андах, покладалися на воду, яка могла б вбити більшість людей.Там природний арсенік з вулканічних порід потрапляє в підземні води, забруднюючи місцеве водопостачання рівнями цього токсичного металу, які становлять серйозну загрозу для здоров'я більшості людей.Але для однієї групи на півночі Аргентини природний відбір, можливо, надав незвичайну генетичну перевагу, як показує дослідження.Згідно з аналізом ДНК людей з західної Південної Америки, популяція в аргентинських Андах має варіант гена, який, ймовірно, допомагає їм безпечніше метаболізувати арсенік."Адаптація сприяє геномним змінам; однак свідчення специфічних адаптацій у людей залишаються обмеженими", - написали дослідники в дослідженні 2015 року, проведеному еволюційними біологами Каріною Шлебуш і Люсі Гаттепейл з Уппсальського університету."Наші дані показують, що адаптація до екологічного стресу арсену, ймовірно, сприяла збільшенню частоти захисних варіантів AS3MT, що є першим свідченням адаптації людини до токсичної хімії".Дослідження показало, що люди в Сан-Антоніо-де-лос-Кобрес, які живуть у регіоні з високим вмістом арсену, мають здатність виробляти менше токсичних проміжних форм арсену і більше форм, які легше виводяться з організму.Це дослідження підкреслює, як життя може адаптуватися до екстремальних умов, таких як високі рівні токсичних речовин у навколишньому середовищі.Цікавий фактАрсенік є одним з найбільш поширених токсичних елементів у природі, і його високі рівні в підземних водах спостерігаються в багатьох регіонах світу.

Імунна система медоносної бджоли виходить за межі окремої особини. Кожен вулик є дивом архітектури комах, і нове дослідження, опубліковане в ISME Communications, показує, наскільки вони складні в захисті колонії від небезпечних спалахів."Успіх соціальних комах залежить від щільного проживання колоній, але ці умови також сприяють передачі патогенів," пише мікробіолог Кенія Фернандес та її колеги з Університету Сіднея та Департаменту первинних галузей Нового Південного Уельсу в Австралії."Колонії зменшують цей ризик завдяки соціальному імунітету, координованій системі поведінкових, хімічних та імунологічних захистів."Антимікробні властивості меду, воску та прополісу (особливої смоли, яку виробляють бджоли) відомі. Але до цього часу ми не повністю усвідомлювали, як їх просторове організування у вулику, разом з іншими стратегіями імунного захисту, підвищує безпеку колонії від патогенів, таких як гриби та бактерії.Нове дослідження виявило, що шари імунного захисту вбудовані в колонію, починаючи з входу у вулик, до комірок для розведення, до кишечника кожної бджоли."Коли ми наближаємося до центру вулика, антимікробні захисти стають більш цілеспрямованими, з восковими комірками, зберіганням пилку та тілами бджіл, які допомагають фільтрувати шкідливі бактерії та гриби, заохочуючи корисні види," пояснює Фернандес.Вона та її команда зібрали зразки з вуликів 24 різних колоній європейської медоносної бджоли (Apis mellifera), які базуються в п'яти різних пасіках у Новому Південному Уельсі, Австралія.Вчені протестували антимікробні та хімічні складові меду, прополісу, воску та пилку, а також мікробіоми входу у вулик, пилку, комірок для розведення та кишечника бджіл-збирачів."Мікробні спільноти, антимікробна активність та хімічний склад варіюються передбачувано по відношенню до відділів вулика, формуючи градієнт від внутрішніх тканин бджіл до зовнішніх поверхонь вулика," пише команда."Ці градієнти функціонально узгоджені: відділи, що піддаються концентрованому патогенному тиску, такі як тканини бджіл, демонструють більш цілеспрямовану активність проти бактеріальних патогенів вулика, тоді як матеріали, що піддаються впливу навколишнього середовища, такі як прополіс, демонструють більш широкий, дифузний антимікробний профіль."Вулики були найбільш сильно укріплені проти бактеріальних патогенів Paenibacillus larvae та Paenibacillus alvei, що має сенс, оскільки інфекція цими бактеріями може повністю знищити колонію.Види квітів, доступні на місцевості, мали особливий вплив на хімічні захисти, доступні колонії. Захисти від грибкових інфекцій, з іншого боку, були менш структурованими та загалом слабшими. Це може бути пов'язано з тим, що не багато грибів насправді є летальними для бджіл: багато з них є корисними, і навіть деякі патогенні штами досить терпимі.Бактерії, пов'язані з кожним шаром колонії, були різними, хоча бджоли, ймовірно, постійно приносять мікроби з квітів, що свідчить про те, що вулик активно фільтрує, які мікроби осідають де.Стресові колонії, здається, були трохи більш неорганізованими в цьому відношенні.Імунна "сила" кожної колонії варіювалася в залежності від місця розташування пасік, здоров'я вулика та впливу шкідників (наприклад, маленькі вуликові жуки), що свідчить про те, що їхні системи захисту досить чутливі до екологічних відмінностей."Це показує, що здорові вулики залежать від і впливають на здорові екосистеми," говорить співавтор Елізабет Фрост, спеціаліст з бджіл Департаменту первинних галузей Нового Південного Уельсу."Очищення земель та інтенсивне сільське господарство можуть тихо знищувати природні захисти бджіл. Це створює сильний аргумент для захисту різноманітних квітучих середовищ, які підтримують здорові вулики."Дослідження було опубліковане в ISME Communications.Цікавий фактБджоли можуть розпізнавати обличчя людей, що допомагає їм у пошуку квітів та запобіганні небезпеці.

Вам колись казали, що чай треба пити гарячим, щоб краще розкрити його аромат і зігрітися? Здається, саме тут криється одна з найбільших несподіванок. Нове масштабне дослідження, що охопило майже пів мільйона дорослих, виявило, що хоча регулярне вживання чаю й справді може стати потужним союзником вашого серця та судин, звичка пити його “обпікаюче гарячим” може звести нанівець усі потенційні переваги, а то й зовсім нашкодити. Повідомляє T4 з посиланням на sciencedaily.com. Секрети чайної чашки: як напій впливає на серце і судини Уявіть, що ви щоранку насолоджуєтеся філіжанкою чаю, навіть не підозрюючи, що робите вклад у своє здоров’я. Саме це підтвердило дослідження, опубліковане в авторитетному Journal of Internal Medicine. Протягом понад дев’яти років вчені спостерігали за 485 934 дорослими в Китаї. І знаєте що? Ті, хто регулярно пив чай, мали значно нижчий ризик розвитку судинних захворювань. Зокрема, загальний ризик таких хвороб знижувався на 11%, і це не просто цифри – йдеться про зниження ризику ішемічного інсульту на вражаючі 37% та серцевого нападу на 17%. Це дуже серйозні показники, які не можна ігнорувати. Чому ж чай такий корисний? Річ у тім, що він буквально напханий антиоксидантами та поліфенолами – такими як флавоноїди та катехіни. Ці речовини, наче маленькі охоронці, допомагають зменшувати запалення в організмі, покращують роботу кровоносних судин і борються з окислювальним стресом, який руйнує наші клітини. Фактично, чай бореться з тими самими процесами, що лежать в основі розвитку багатьох серцево-судинних хвороб. І ось тут важливий нюанс: найбільша користь спостерігалася у тих, хто випивав приблизно 6-8 чашок чаю на день. Звісно, це не означає, що всім треба терміново пити по вісім чашок, адже дослідження лише виявило зв’язок, а не довело пряму причинно-наслідкову залежність. Та й для багатьох людей така кількість може бути завеликою через кофеїн. Чорний чи зелений? Та чому міцність має значення Коли йдеться про чай, завжди виникає питання: який саме? Чорний чи зелений? Звісно, обидва походять з однієї рослини – Camellia sinensis, але процес їх обробки сильно відрізняється. Чорний чай проходить інтенсивну оксидацію, що змінює його хімічний склад, тоді як зелений обробляється таким чином, щоб оксидацію максимально обмежити. І ось що цікаво: у цьому дослідженні чорний чай показав більш стабільний та послідовний зв’язок зі зниженням ризику судинних захворювань, ніж зелений. Це, звичайно, не применшує користі зеленого чаю, який теж вважається чудовим для серця, але дає додаткову інформацію для роздумів. Не менш важливим виявився й показник міцності напою. Виявилося, що помірний за міцністю чай був пов’язаний з найнижчим ризиком розвитку хвороб судин. Це означає, що чим міцніше ви заварюєте чай, тим менш він ефективний. Можливо, надмірна концентрація якихось речовин може мати протилежний ефект або просто не посилює користь. І ще одна важлива деталь, яка часто губиться за всіма цими розмовами про користь чаю: додавання цукру чи штучних підсолоджувачів може суттєво змінити потенційний позитивний вплив напою на здоров’я. Тому якщо ви звикли пити чай із трьома ложками цукру, варто замислитись, чи не перетворюєте ви корисний напій на джерело зайвих калорій та цукрових стрибків. Гарячий чай – друг чи ворог? Неочікуваний поворот А тепер до найцікавішого, що може здивувати багатьох любителів чаю. Хоча загалом регулярне вживання чаю пов’язували зі зниженням ризику судинних захворювань, дослідження виявило один великий виняток. Чай, який був “обпікаюче гарячим”, асоціювався зі збільшенням ризику. Так-так, саме так! І цифри тут не менш переконливі: ризик судинних захворювань зростав на 16% у тих, хто пив такий чай. Це змушує задуматись, чи дійсно варто обпікати язик заради чайної церемонії. Вчені поки що не встановили точний біологічний механізм цього явища. Можливо, дуже висока температура може пошкоджувати тканини ротової порожнини або травного тракту, що якимось чином впливає на судинну систему. Цей висновок не є остаточним доказом того, що саме гарячий чай викликає хвороби, оскільки дослідження було спостережним. Але він однозначно ставить під сумнів усталені звички й підкреслює, що навіть у корисній справі є свої нюанси, які можуть змінити кінцевий результат. Може, варто почекати, доки чашка трохи охолоне? Чай як частина здорового життя: комплексна стратегія Жоден продукт чи напій не є чарівною пігулкою. Цей принцип чудово ілюструє висновок дослідження про те, як чай працює в тандемі з іншими звичками. Виявилося, що найнижчий ризик судинних захворювань був серед тих людей, хто не тільки регулярно пив чай, але й не курив та мав високий рівень фізичної активності. Це не дивно, адже фізична активність зміцнює серце, покращує кровообіг і регулює тиск, а відмова від куріння усуває величезний фактор ризику для судин. Отже, чай – це не самостійний рятівник, а скоріше один із важливих елементів мозаїки здорового способу життя. Він може значно посилити позитивний ефект від інших корисних звичок. Це дослідження, проведене на величезній вибірці, дає потужний поштовх для подальших вивчень. А поки вчені з’ясовують усі деталі, ми вже можемо взяти на озброєння кілька простих правил: пийте чай регулярно, обирайте помірну міцність, можливо, віддавайте перевагу чорному чаю, і головне – дайте йому трохи охолонути. Ваше серце скаже вам “дякую”. FAQ Скільки чашок чаю оптимально пити на день для користі серцю? Дослідження показало, що найнижчий ризик судинних захворювань був у тих, хто випивав приблизно 6-8 чашок чаю на день, але це не є універсальною рекомендованою нормою. Важливо враховувати індивідуальні особливості організму та вміст кофеїну. Який чай корисніший: чорний чи зелений? Чорний чай показав більш послідовний зв’язок зі зниженням ризику судинних захворювань у цьому дослідженні. Однак обидва види чаю, які містять антиоксиданти та поліфеноли, вважаються корисними для серця. Чи впливає температура чаю на його користь? Так, виявилося, що вживання “обпікаюче гарячого” чаю було пов’язане зі збільшенням ризику судинних захворювань на 16%. Рекомендується давати чаю трохи охолонути перед вживанням. Чому саме чай корисний для серця та судин? Чай містить антиоксиданти та поліфеноли, такі як флавоноїди та катехіни. Вони сприяють зменшенню запалення, покращенню функції кровоносних судин та зниженню окислювального стресу, що є важливим для здоров’я серця. Чи можна додавати цукор у чай? Додавання цукру або штучних підсолоджувачів може змінити потенційний позитивний вплив чаю на здоров’я. Для максимальної користі краще пити чай без додавання цукру або використовувати натуральні, некалорійні альтернативи. Тож, наступного разу, коли будете заварювати собі чай, згадайте про ці прості правила. Можливо, саме вони допоможуть вам зробити цей повсякденний ритуал ще кориснішим для вашого організму. Яку чашку ви оберете сьогодні?The post Гарячий чай може шкодити серцю: неочікувані висновки великого дослідження first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Уявіть собі: ви заплющуєте очі й намагаєтеся згадати обличчя близької людини, її усмішку, колір очей. Легко, правда? А що, якби ця картинка ніколи не з’являлася? Просто порожнеча, хоч як би ви не старалися. Саме так живуть люди з афантазією – феноменом, коли свідомість не здатна відтворювати візуальні образи. Але ось що цікаво: для багатьох із них ця “сліпота” зникає уві сні. Як так виходить, що мозок, який відмовляється “малювати” на замовлення вдень, вночі раптом влаштовує ціле кіно? Повідомляє T4 з посиланням на sciencealert.com. Афантазія – це не хвороба і не порушення, а скоріше унікальна когнітивна особливість, варіація того, як наш мозок обробляє інформацію. За оцінками, візуальна афантазія, тобто нездатність уявляти образи, трапляється приблизно у 2-5% населення планети. Це приблизно стільки ж, скільки людей мають гіперфантазію – надзвичайно яскраву й живу уяву. Більшість із нас знаходиться десь посередині цього спектра. Але останні дослідження, зокрема масштабний аналіз 2026 року у Великій Британії, що охопив майже 2000 учасників, показують, що афантазія набагато поширеніша, ніж ми думали. Виявилося, що 13,9% людей мають афантазію принаймні в одній сенсорній модальності: чи то візуальній, слуховій, тактильній, смаковій, нюховій, чи навіть кінестетичній (відчуття руху) або інтероцептивній (внутрішні відчуття тіла). Це значно вищі цифри, ніж раніше, коли фокус був лише на “небаченні” картинок. Сни без кордонів: чому мозок “бачить” лише вночі? Дослідження, опубліковане у виданні Scientific Reports, заглибилося в цю дивовижну суперечність між денною уявою та нічними сновидіннями. Вчені Дерек Арнольд та Лорен Буайє з Університету Квінсленду в Австралії, а також Мерлін Монзель з Університету Бонна в Німеччині, вирішили розібратися, як це працює. І тут є особистий момент: двоє з авторів, Арнольд і Буайє, самі все життя живуть з афантазією. Але їхні сни – різні. Арнольд може уявляти звуки, а Буайє – тактильні відчуття, але жоден із них не здатен свідомо формувати зорові образи. Коли мозок не "малює": Як афантазія впливає на сни. Фото: sciencealert.com Їхнє дослідження, засноване на опитуваннях 205 людей, виявило кілька цікавих речей. Серед учасників з афантазією, 46% повідомили, що завжди мають зорові сни, де вони бачать картинки, обличчя, місця. А ось близько 8% із них не бачили візуальних снів ніколи. Для порівняння, в контрольній групі, де люди могли уявляти, усі бачили візуальні сни. І ось парадокс: не було знайдено прямого зв’язку між тим, наскільки сильно людина з афантазією намагалася візуалізувати щось удень, і тим, як часто вона бачила візуальні сни. Мозок ніби сам вирішував, коли вмикати “екран”. Для інших сенсорних модальностей, таких як звуки чи внутрішній монолог (голоси в голові), зв’язок був чіткішим: якщо людина часто чула їх уві сні, то, ймовірно, вона частіше використовувала їх і в повсякденному житті, наприклад, подумки репетируючи розмови. Як мозок “будує” уяву: нові теорії Чому ж одні відчуття доступні під час сну, а інші – ні, і чому деякі з’являються лише вночі? Це досі залишається загадкою. Одна з гіпотез дослідників полягає в тому, що проблема може бути в координації роботи різних ділянок мозку, відповідальних за уяву. Можливо, у деяких людей ця координація налагоджується під час сну, а в інших – ні. Нейробіологія теж не стоїть на місці. Дослідження 2026 року, присвячене набутій афантазії (коли вона з’являється після травм мозку), дало важливий ключ. У 100% таких випадків ураження були функціонально пов’язані з так званим фузиформним вузлом уяви (fusiform imagery node) – це ділянка мозку, яка виявилася критично важливою для візуальної уяви. Це як зламана деталь у проєкторі, що заважає вивести зображення. Ще одна свіжа думка від 2026 року пропонує переосмислити афантазію як нездатність зорової системи вибірково активувати області, які кодують об’єктно-специфічні візуальні категорії, вище фонового рівня шуму. Уявіть, що ваш мозок постійно генерує певний “шум”, і для людей з афантазією сигнал-картинка просто не може “перекрити” цей шум, щоб стати чітким образом. Того ж року була запропонована нейронна модель свідомої уяви, що припускає: афантазія може відображати дефіцит у модуляції “зверху вниз”. Це означає, що мозок, можливо, генерує внутрішні уявлення, але порушується їхня інтеграція та посилення, пов’язані зі зміненою взаємодією між фронтопарієтальними мережами (відповідальними за увагу та контроль) та тією ж фузиформною звивиною. Простими словами – картинка ніби є, але “фільтр” або “підсилювач” працює некоректно. Життя без “картинок”: як це впливає на повсякденність? Якщо чесно, відсутність візуальної уяви не робить життя гіршим чи менш насиченим. Люди з афантазією часто розробляють ефективні альтернативні стратегії для навігації світом. Вони покладаються на інші сенсорні процеси, наприклад, на деталізовані описи, асоціації, логічне мислення, або використовують інші техніки пам’яті. Замість того, щоб уявляти дорогу на карті, вони можуть запам’ятовувати повороти за орієнтирами, або покладатися на вербальні інструкції. Ці стратегії можуть бути не менш ефективними, ніж візуальні. Але тут є й інший бік. Афантазія може бути пов’язана зі зниженою автобіографічною пам’яттю – тобто здатністю згадувати особисті події з яскравими деталями. Без візуальних образів, спогади можуть здаватися менш живими, більш “фактологічними”, ніж “пережитими”. Щодо емоцій, існувала гіпотеза, що афантазія може захищати від емоційних розладів, пов’язаних із тривожними образами, наприклад, від посттравматичного стресового розладу (ПТСР), оскільки людина не може “перекручувати” травматичні картинки у голові. Однак дослідження 2026 року показали, що люди з афантазією повідомляють про схожий рівень ПТСР, як і загальна популяція. Просто їхні флешбеки, ймовірно, мають іншу форму – вони можуть відчувати емоційні або тілесні реакції, а не бачити травматичні візуальні образи. Питання та відповіді про афантазію Афантазія – це хвороба? Ні, це не хвороба і не розлад, а когнітивна варіація, особливість функціонування мозку. Чи можна “вилікувати” афантазію? Оскільки це не хвороба, її не “лікують”. Це радше питання розуміння та адаптації до особливостей свого сприйняття. Як дізнатися, чи є в мене афантазія? Існують онлайн-тести та опитувальники, які допомагають оцінити вашу здатність до візуалізації, наприклад, проба “червоної зірки” або візуалізація яблука. Якщо ви не можете створити жодного образу в голові, навіть після спроб, можливо, ви маєте афантазію. Чи всі люди з афантазією не бачать сни? Ні, це міф. Як показало дослідження, багато людей з афантазією бачать яскраві візуальні сни, хоча й не можуть уявляти їх вдень. Розуміння афантазії – це не просто задоволення наукової цікавості. Це відкриває вікно до того, як працює наш мозок, як ми формуємо досвід, спогади та емоції. Це нагадує нам, що людський мозок – це неймовірно різноманітний “пристрій”, і те, що ми вважаємо “нормою” у сприйнятті, може бути лише одним із безлічі можливих варіантів. Можливо, ця “неспроможність бачити” в голові – це просто інший, не менш ефективний, спосіб взаємодії зі світом і з самим собою.The post Коли мозок не “малює”: Як афантазія впливає на сни first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Уявіть собі когось, кого ви добре знаєте. Ви, можливо, зможете уявити їх обличчя, усмішку або те, як падає їхнє волосся. Але для деяких людей це знайоме обличчя ніколи не стає ментальним зображенням, як би вони не намагалися.Коли вони засинають, це може змінитися. Обличчя та місця можуть з'являтися у їхніх снах, хоча вони не можуть навмисно уявити їх вдень.Нездатність уявляти речі на вимогу називається афантазією. Дослідження, опубліковане в Scientific Reports, вивчало сни людей з афантазією і виявило, що зв'язок між уявою наяву та сном значно варіюється від людини до людини.Дослідники запитували не лише про зображення, але й про звуки, запахи, смаки, дотик, відчуття руху та внутрішню мову — досвід почуття слів у своїй свідомості.Деякі люди описували подібні сенсорні переживання під час сну та уявлення наяву. Інші повідомляли про відчуття у снах, які вони не могли навмисно викликати під час бодрствування.Дослідження почалося з особистого досвіду. Двоє дослідників, Дерек Арнольд і Лорен Буйєр з Університету Квінсленда в Австралії, описують, що мають афантазію все своє життя. Їхні сни не схожі, і кожен відчуває, що відчуття в їхніх снах відображають те, що вони можуть уявити вдень.Вони раніше описували, як їхні уявлення відрізняються. Арнольд може уявити звуки, тоді як Буйєр може уявити відчуття дотику. Жоден з них не може навмисно формувати ментальні зображення.Спільно з Мерліном Монзелем з Університету Бонна в Німеччині вони досліджували, як ці переживання варіюються серед більшої групи.Команда проаналізувала відповіді на онлайн-анкети від 205 людей. Результати вимірювання візуальної уяви розділили 84 учасників на групу з візуальною афантазією та 121 — на групу порівняння.Учасники розглядали ситуації, які можуть викликати різні відчуття, такі як спогади про соціальні зустрічі. Вони оцінювали уявлені відчуття, які вони переживали, і відповідали на запитання про повсякденні звички, включаючи ментальне репетирування розмов або уявлення, як відчуватиметься рух.Вони також повідомляли, як часто різні відчуття з'являлися у їхніх снах, з можливістю сказати, що не впевнені.Серед учасників групи з афантазією 46 відсотків повідомили, що завжди мають візуальні переживання у своїх снах. Приблизно 8 відсотків повідомили, що ніколи їх не мають. Ніхто з групи порівняння не повідомив про візуальні сни.Серед учасників групи з афантазією дослідники не виявили жодних доказів того, що сильніша візуалізація наяву супроводжувалася частішими візуальними снами.Зв'язки були яснішими для звуків і внутрішньої мови. Учасники, які частіше чули звуки та розмови під час сну, також, як правило, повідомляли про їх частіше використання у повсякденному житті, наприклад, ментально репетируючи розмови перед тим, як говорити.Протягом трьох анкет учасники були послідовними в тому, наскільки близько їхня уява наяву відповідала їхнім снам. Деякі постійно повідомляли про близьку відповідність, тоді як інші описували суттєві відмінності.Чому відчуття можуть бути доступні під час сну, але не на вимогу під час бодрствування, досі незрозуміло. Одне з можливих пояснень стосується того, як діють області мозку, що відповідають за уяву. Дослідники припускають, що труднощі в координації цієї діяльності можуть продовжуватися під час сну для деяких людей, тоді як для інших змінюються.Порівняння активності мозку у людей з цими різними переживаннями може допомогти перевірити цю ідею. Це також може виявити, чи подібні процеси викликають уявлені відчуття під час бодрствування та снів.Дослідження не вимірювало активність мозку, тому це пояснення залишається неперевіреним. Висновки базуються на описах учасників їхніх переживань та спогадах про їхні сни. У групі з афантазією також було більше людей, які не були впевнені, чи відбувалися певні відчуття у їхніх снах. Група включала деяких людей з слабкою візуальною уявою поряд з тими, хто не повідомляв про жодну.Майбутні дослідження сну можуть наблизити дослідників до самого досвіду, прокидаючи учасників відразу після снів і запитуючи, що вони пам'ятають.Деякі люди з афантазією повідомляють про зображення та звуки у снах, які вони не можуть викликати, коли бодрствують. Для інших відчуття, які відсутні в уяві наяву, також відсутні у їхніх снах.Дослідження було опубліковане в Scientific Reports.Цікавий фактАфантазія — це не просто нездатність уявляти зображення, але й може впливати на інші сенсорні переживання, такі як звуки та дотики.