Уявіть тварину з довгою шиєю, тонкими ногами й гострими іклами. Приблизно 10–13 мільйонів років тому такий «вампірський верблюд» жив на Великих рівнинах Північної Америки. Попри грізний вигляд, він харчувався рослинами.Новий вид і рід отримали назву Vampyrocamelus welshi. Його описали в монографії, присвяченій еволюції верблюдових Північної Америки. Самі ж рештки зберігалися в музеях майже століття.На початку XX століття палеонтолог Чайлдс Фрік фінансував численні розкопки, особливо цікавлячись верблюдовими — родиною, до якої належать сучасні верблюди, лами й альпаки. У новій праці дослідники повторно вивчили десятки тисяч зразків із його колекції та оновили родинне дерево цих тварин.Кістки Vampyrocamelus найчастіше знаходять у Техасі й Оклахомі, а іноді — у Небрасці. Найпомітніша особливість виду — верхні ікла завдовжки близько 40 міліметрів. Вони були значно більшими, ніж у інших відомих верблюдових, і мали загнуті гострі кінчики.Про решту скелета відомо небагато: знайшли лише кілька фрагментів кісток ніг і стоп. Вони нагадують рештки Aepycamelus — спорідненого верблюдового, схожого на жирафу. Він мав довгі ноги й шию та міг діставати до рослин на висоті до трьох метрів. Імовірно, Vampyrocamelus мав подібну будову й спосіб життя.Навіщо рослиноїдній тварині такі ікла? Вони могли допомагати захищатися від хижаків, але співавтори дослідження вважають імовірнішим інше пояснення: самці використовували їх у змаганні за увагу самиць. За словами палеонтологині Кетрін Марріотт з Американського музею природничої історії, у самиць таких іклів не було.Нові знахідки допомогли б краще зрозуміти, який вигляд мала ця тварина і як вона поводилася. Водночас частина кісток, які раніше приписували Aepycamelus, може належати Vampyrocamelus. Без характерних іклів окремі кістки кінцівок важко розрізнити.Ця історія показує, скільки нового можна дізнатися, повторно досліджуючи музейні колекції. У них можуть зберігатися рештки тварин, які ще чекають на своє відкриття.Цікавий фактДо родини верблюдових належать не лише верблюди, а й лами та альпаки.
З віком стає складніше пригадувати деякі речі, але це не означає, що всі види пам’яті слабшають однаково. Дослідження психологині Емілі Е. Девіс з Університету Торонто показало: неявна асоціативна пам’ять може зберігатися і в старшому віці.Неявна асоціативна пам’ять — це зв’язки, засвоєні з досвіду, які впливають на наші реакції без свідомої спроби щось пригадати. Наприклад, побачивши собаку сусіда, людина може мимоволі згадати самого сусіда.У дослідженні взяли участь 28 людей віком від 18 до 29 років і 25 людей віком від 60 до 80 років. Під час сканування мозку учасникам показували зображення звичайних предметів, на які накладали назви інших предметів. Вони мали швидко визначити, чи помістяться ці речі разом у типову шухляду письмового столу. Запам’ятовувати пари їх не просили.Кожну пару зображення і слова показували двічі. Пізніше частина пар залишалася незмінною, а частину переставляли. Учасники відповідали швидше, коли бачили вже знайому пару. Такий ефект називають асоціативним праймінгом: попередній досвід впливає на реакцію, навіть якщо людина не намагається свідомо пригадати інформацію.У середньому знайомі пари прискорювали відповіді молодших учасників приблизно на 16 мілісекунд, а старших — на 34 мілісекунди. Однак старші люди загалом відповідали повільніше. Пряме порівняння не виявило статистично значущої різниці між віковими групами, тож результати не свідчать, що пам’ять старших учасників була кращою.Наступного дня 46 учасників пройшли онлайн-тест: їм показували зображення й пропонували вибрати одне з двох слів, яке раніше з ним поєднувалося. Молодші відповідали правильно приблизно у 65% випадків, старші — у 59%. Обидві групи впоралися краще, ніж можна було б очікувати навмання, але молодші були точнішими.Сканування показало, що знайомі пари пов’язувалися зі змінами активності в окремих ділянках мозку. Загалом дослідники не виявили вікових відмінностей у цих широких закономірностях. Водночас у задній частині правого гіпокампа — структури, пов’язаної з пам’яттю та поєднанням інформації, — у старших учасників спостерігалася вища активність у відповідь на знайомі пари. Цей результат з’явився лише в одному з кількох аналізів окремих ділянок і не був помітний під час аналізу всього мозку.Дослідники також вивчали периринальну кору, яка бере участь у розпізнаванні предметів. Учасники з вищою активністю цієї ділянки у відповідь на переставлені пари демонстрували сильніший ефект праймінгу. Втім, пояснення, що ця зона допомагає сприймати зображення і слово як єдине ціле, у межах експерименту не перевіряли.Автори вважають, що неявні тести можуть бути чутливим способом оцінювати пам’ять у старшому віці. Але вибірка була невеликою, а групи відрізнялися за рівнем освіти та словниковим запасом. Крім того, дослідники порівнювали людей різного віку, а не спостерігали за тими самими учасниками протягом тривалого часу.Результати опублікували як препринт на сервері bioRxiv. Це означає, що робота ще не пройшла рецензування; за словами Девіс, стаття перебуває на розгляді. Дослідження не перевіряло методи тренування пам’яті чи лікування, тож для висновків про практичну користь потрібні подальші роботи.Цікавий фактУ цьому експерименті учасників не просили запам’ятовувати пари предметів: дослідники оцінювали пам’ять за тим, наскільки швидко люди реагували на вже знайомі поєднання.
Сліди потужних штормів у давніх породах з’являються частіше й рідше за циклом приблизно 405 тисяч років. Дослідники припускають, що цей ритм міг бути пов’язаний зі змінами орбіти Землі.Команда геолога Шуюаня Ши з Науково-дослідного інституту розвідки та розробки нафтових родовищ Китаю вивчила породи Сичуанського басейну. Вони сформувалися близько пів мільярда років тому й зберігають сліди давнього тропічного моря.Науковці застосували циклостратиграфію — метод пошуку повторюваних закономірностей у шарах осадових порід. Разом із хімічними ознаками це допомогло відновити приблизно 24 мільйони років геологічної історії. У ній дослідники виявили 59 циклів тривалістю близько 405 тисяч років кожен.Сліди штормів, які геологи називають темпеститами, частіше траплялися під час висхідної та пікової фаз циклів. У цих шарах відкладення були товстішими й грубішими, що може свідчити про інтенсивнішу штормову активність. В інші фази вони були тоншими, дрібнішими та розташовувалися окреміше.Можливе пояснення — цикл Міланковича, на який впливають гравітаційні сили Венери та Юпітера. Орбіта Землі не є ідеальним колом: її форма з часом змінюється. Один із таких циклів триває приблизно 405 тисяч років.Зміни орбіти не змінюють суттєво загальну кількість сонячного світла, яку Земля отримує за рік. Однак вони впливають на його розподіл між сезонами, зокрема у взаємодії з прецесією — повільною зміною орієнтації земної осі.Дослідники припускають, що в теплому кліматі кембрійського періоду ці зміни могли періодично посилювати нагрівання тропічних океанів. Це могло збільшувати обмін енергією між океаном і атмосферою та створювати умови для сильніших штормів.Поки що зв’язок між орбітальним циклом і штормами не доведений остаточно. На виявлену закономірність також могли вплинути рівень моря, кількість осадів і умови збереження слідів у породах. Крім того, невідомо, чи діє такий ритм штормів у сучасному кліматі, який відрізняється від кембрійського.Попри це, темпестити можуть допомогти вченим відновлювати клімат далекого минулого й простежувати зміни штормової активності та рівня моря.Цікавий фактТемпестити — це шари осадових порід, утворені штормами. Вони можуть зберігати свідчення давніх бур протягом сотень мільйонів років.
Велике дослідження дорослих у США показало: час першої та останньої їжі протягом дня може бути пов’язаний із ризиком смерті. Але це спостереження, а не доказ того, що зміна графіка харчування безпосередньо вплине на тривалість життя.Дослідники проаналізували дані 31 044 людей віком від 40 років, які брали участь у Національному дослідженні здоров’я та харчування США у 1999–2018 роках. Учасники повідомляли, що їли й пили протягом попередніх 24 годин і коли саме.Першим прийомом їжі вважали будь-яку їжу чи напій із калоріями після четвертої ранку. Тож це не обов’язково був звичний сніданок. Останнім прийомом вважали останнє калорійне споживання за день, а проміжок між першим і останнім — вікном харчування.Дані зіставили з інформацією про смерті до кінця 2019 року. За медіанного періоду спостереження 8,6 року померли 7 129 учасників, зокрема 2 259 — від серцево-судинних причин. Аналіз враховував вік, куріння, фізичну активність, якість раціону, індекс маси тіла, споживання енергії, дохід і наявні захворювання.Пізніший перший прийом їжі був пов’язаний із вищим ризиком смерті з будь-якої причини. Порівняно з їжею між 7:00 і 8:00, перший прийом між 8:00 і 10:00 відповідав підвищенню ризику на 10%, між 10:00 і полуднем — на 19%, а після полудня — на 29%.Подібну тенденцію побачили й для смертності від серцево-судинних причин. Перший прийом їжі після полудня був пов’язаний із ризиком такої смерті на 46% вищим, ніж у тих, хто їв уперше між 7:00 і 8:00. За оцінками дослідників, у 50 років очікувана тривалість життя людей із пізнішим першим прийомом їжі була в середньому на 2,46 року меншою.Зв’язок із часом останньої їжі виявився U-подібним. Найнижчий розрахунковий ризик припадав приблизно на 20:00. Порівняно з завершенням їжі між 19:00 і 20:00, останній прийом до 19:00 був пов’язаний із ризиком смерті з будь-якої причини на 13% вищим. Їжа після опівночі відповідала підвищенню ризику на 27% і оцінці очікуваної тривалості життя у 50 років на 2,35 року меншій.Водночас завершення їжі між 20:00 і опівніччю не було пов’язане зі статистично значущим підвищенням ризику порівняно з проміжком 19:00–20:00. Старший автор дослідження, фахівець із харчування Чжилєй Шань з Університету науки й технологій Хуачжун, наголосив, що час вечері з 19:00 до 20:00 не є універсально оптимальним для всіх.Дуже пізня їжа може порушувати циркадні ритми й обмін речовин, пояснив Шань. А ранній останній прийом їжі може бути пов’язаний із розкладом дня, хворобою або нижчим споживанням енергії. Люди, які їли раніше, у дослідженні частіше були старшими, їли рідше й мали більше наявних захворювань. Тож час їжі може відображати стан здоров’я, а не бути його причиною.Тривалість вікна харчування сама по собі не мала послідовного зв’язку зі смертністю в усій групі: результат залежав від того, коли люди починали їсти. За словами Шаня, час прийому їжі є важливим сигналом для периферичних циркадних ритмів. Пізній перший прийом або їжа вночі можуть сприяти порушенню цих ритмів і змінам обміну жирів та глюкози.Дослідження на тваринах вказують на можливі механізми, зокрема збільшення ваги, накопичення жиру в печінці та порушення біологічних годинників в органах поза мозком. Однак невідомо, чи пояснюють ці механізми закономірності смертності в людей. На результати також могли вплинути сон, режим роботи, хронотип та інші чинники.Дослідження було спостережним, а час харчування переважно визначали за одним опитуванням про попередні 24 години. Воно могло не відображати звичний режим учасників протягом багатьох років. Тому автори радять не робити різких змін лише на підставі цих результатів. Практичний висновок — дотримуватися регулярного режиму їжі й сну, не відкладати перший прийом їжі надто пізно та не їсти часто вночі, водночас зважаючи на загальну якість раціону й спосіб життя.Результати опублікували в журналі European Journal of Clinical Nutrition.Цікавий фактУ цьому дослідженні «першим прийомом їжі» вважали будь-яку калорійну їжу чи напій після 4:00 ранку — навіть якщо це не був традиційний сніданок.
Передменструальний дисфоричний розлад (ПМДР) може проявлятися по-різному: симптоми відрізняються часом появи, силою та тривалістю. До такого висновку дійшли дослідники з Уппсальського університету у Швеції.Під час ПМДР організм може надмірно реагувати на коливання рівнів естрогену та прогестерону. Це здатне спричиняти тривогу, депресивний настрій, дратівливість, втому, головний біль, здуття живота, біль у тілі та проблеми зі сном. За оцінками, розлад має близько 3–8% людей, які регулярно менструюють.Дослідники спостерігали за 90 жінками з ПМДР і 44 жінками без цього розладу протягом двох менструальних циклів. Учасниці щодня повідомляли про свої симптоми. Комп’ютерний аналіз виявив три характерні варіанти їх перебігу.Три варіанти перебігу симптомівЗа першого варіанта, який дослідники назвали «тяжким повним лютеїновим», симптоми зазвичай починаються невдовзі після овуляції та поступово посилюються перед менструацією. З початком кровотечі вони зазвичай минають. Такий перебіг часто стосується дратівливості.За другого варіанта — «тяжкого пізнього лютеїнового» — симптоми з’являються пізніше, швидко посилюються і можуть тривати ще чотири-п’ять днів після початку менструації. Так часто проявляється тривога.Третій варіант назвали «помірним пізнім лютеїновим». Симптоми виникають незадовго до менструації, зазвичай є менш вираженими й невдовзі після початку кровотечі зникають. До цього типу часто належать депресивний настрій, тривога та перепади настрою. Також можуть виникати фізичні симптоми, зокрема біль у суглобах і головний біль, але вони зазвичай слабші, ніж за інших варіантів.Нинішні діагностичні критерії DSM-5 передбачають, що ПМДР посилюється за тиждень до менструації та слабшає невдовзі після її початку. Однак результати нового дослідження свідчать, що симптоми не завжди вкладаються в один часовий сценарій. Крім того, 98% учасниць із ПМДР мали більше ніж один тип симптомів протягом двох досліджуваних циклів.Дослідження має обмеження: вибірка була невеликою, а овуляцію безпосередньо не вимірювали. Автори також зазначають, що ПМДР можуть помилково сприймати як звичайний перебіг менструального циклу. Водночас розлад здатен серйозно впливати на повсякденне життя та спричиняти значні емоційні й фізичні страждання.Для лікування можуть рекомендувати психологічну підтримку, зокрема когнітивно-поведінкову терапію, а також медикаменти — наприклад, оральні контрацептиви або селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну. Проте частина пацієнток не реагує на доступні методи. Автори вважають, що точніше розуміння індивідуального перебігу симптомів може допомогти вдосконалити діагностику й лікування. Результати опубліковано в журналі Nature Communications.Цікавий фактЛютеїнова фаза — це частина менструального циклу після овуляції, яка завершується початком наступної менструації.
Фізична активність загалом допомагає краще спати, але різні види вправ можуть мати неоднаковий ефект. Новий метааналіз вказує, що особливо корисною для людей із порушеннями сну може бути інтенсивна йога.Дослідники з Харбінського спортивного університету в Китаї проаналізували дані 30 рандомізованих контрольованих досліджень за участю понад 2500 дорослих із проблемами зі сном. Учасники були різного віку й походили приблизно з десятка країн і регіонів.Йогу порівнювали з ходьбою, аеробними та силовими вправами, комбінованими тренуваннями, а також традиційними китайськими практиками, зокрема цигуном і тайцзі. За результатами аналізу, найкращий ефект пов’язали з двома заняттями інтенсивною йогою на тиждень тривалістю до 30 хвилин. Такий режим рекомендували практикувати протягом 8–10 тижнів.Інтенсивна йога відрізняється від повільних і м’яких занять: пози змінюються швидше, а вага власного тіла створює опір для м’язів. Після йоги за ефективністю в аналізі йшли ходьба та силові вправи, зокрема пілатес і тренування з обтяженнями.Водночас результати досліджень не завжди збігаються. Огляд, опублікований у 2023 році, припускав, що найкраще на сон можуть впливати три щотижневі заняття аеробними вправами або тренуваннями середньої інтенсивності. Автори нового аналізу зазначають, що йогу складно однозначно віднести до аеробних чи анаеробних вправ, а її інтенсивність залежить від стилю практики.Можливе пояснення користі йоги — поєднання фізичного навантаження з контролем дихання. Дихальні практики можуть активувати парасимпатичну нервову систему через стимуляцію блукаючого нерва. Деякі дослідження також припускають, що йога здатна впливати на мозкові хвилі, пов’язані з глибшим сном. Однак точний механізм поки не встановлений.Дослідники застерігають, що висновки потрібно тлумачити обережно: кількість робіт обмежена, а люди з порушеннями сну можуть мати різні особливості. Потрібні якісніші дослідження, щоб підтвердити результати й оцінити довгостроковий ефект. Якщо проблеми зі сном впливають на якість життя, варто звернутися до лікаря.Цікавий фактУ дослідженнях йогу не завжди можна чітко класифікувати як аеробне або анаеробне навантаження: її характер залежить від темпу, послідовності поз і способу виконання.
Дослідники з Токійського університету поєднали ДНК водоростей із хромосомами клітин хом’яка. Гібридні клітини зберігали генетичний матеріал водоростей понад 150 поколінь клітин.Команда біолога Сахіхіро Мацунґи назвала створені клітини «планімалами» — від англійських слів «рослина» й «тварина». Так називають штучні тваринні клітини, поєднані з водоростями, щоб надати їм рослинних властивостей, зокрема здатності до фотосинтезу. Результати дослідження опублікували в журналі Nature Communications.Науковці хотіли з’ясувати, чи можуть цілі хромосоми подолати еволюційну відстань між водоростями й тваринами та чи здатні тваринні клітини стабільно передавати чужорідний генетичний матеріал дочірнім клітинам. Для цього вони використали клітини хом’яка й червоної водорості.Спершу дослідники спробували фагоцитоз — природний процес, під час якого клітина поглинає іншу. Вони помістили клітини хом’яка й водоростей в одну посудину, але метод дав дуже мало результатів: утворилося лише 3,7 колонії на 12 мільйонів клітин.Ефективнішим виявився інший підхід. Клітини обробили поліетиленгліколем, який змінив їхні мембрани й допоміг клітинам різних видів злитися. Вихід клітин за допомогою цього методу був приблизно у 800 разів більшим, ніж під час фагоцитозу.Дослідники підтвердили, що генетичний матеріал водоростей зберігався під час поділу клітин. Гібридні клітини передавали його наступним поколінням, а загалом він залишався в них понад 150 поколінь поділу.Однак до повноцінного фотосинтезу цим клітинам ще далеко. Більшість генів водоростей, що кодують білки, залишалася неактивною: помітні транскрипти утворювали лише близько 4 відсотків генів.Мацунґа сподівається, що в майбутньому вдасться активувати ці біологічні процеси. Теоретично такі клітини могли б використовувати сонячне світло, виробляти кисень і створювати органічні сполуки з вуглекислого газу. Наступне завдання — з’ясувати, як змусити клітини тварин використовувати гени водоростей.Цікавий фактУ природі теж є організм, який поєднує властивості тваринної клітини й водорості. Одноклітинну істоту Hatena arenicola знайшли на піщаному пляжі Ісонура в Японії: частину життя вона існує завдяки симбіозу з фотосинтезувальною водорістю Nephroselmis.
Шлях від народження до смерті ніколи не був прямим і гладким.Людське тіло, здається, старіє стрибками, і вчені намагаються зрозуміти, коли ці прискорення відбуваються на клітинному рівні.Нове дослідження імунної системи людини показує, що наша імунна система старіє швидше в два різкі піки.Результати опубліковані в Nature Communications.Дослідники в Сінгапурі проаналізували одно-клітинні транскриптоми 1 828 здорових людей різних етнічностей віком від 19 до 97 років.Цей вид аналізу може виявити, які гени активні в кожній окремій клітині, і дослідники порівняли 3,8 мільйона імунних клітин загалом.В результаті вони виявили два помітні піки змін у активності генів.Ці зміни відбувалися приблизно в 40 років і після 60 років.Кожен пік супроводжувався ознаками більшого запалення та зниженням здатності імунних клітин підтримувати та управляти РНК і білками.Це зниження, за словами авторів, є одним з найзначніших відкриттів, і його біологічні наслідки, ймовірно, будуть глибокими.Якщо клітина демонструє знижене синтезування білка, це може погіршити реакцію на стрес, обмежити потенціал росту та сприяти накопиченню неправильно складених білків, що пов'язано з дисфункцією та захворюваннями."Ми звикли думати про старіння як про поступовий процес, але наші результати показують, що імунна система не просто знижується з постійною швидкістю", - пояснює старший автор Жак Беморас, біомедичний дослідник в Duke-NUS Medical School у Сінгапурі."Натомість ми спостерігаємо чіткі періоди швидких змін, особливо близько 40 років і знову після 60, при цьому Т-клітини відіграють важливу роль".Цікаво, що автори виявили, що час цих двох піків старіння імунної системи трохи відрізняється для чоловіків і жінок.Жінки демонстрували стійку активацію деяких Т-клітин, що борються з раком, але в пізнішому віці були виявлені ознаки старіння для В-клітин, природних вбивць і Т-хелперів.На відміну від цього, чоловіки показували коливання ознак старіння Т-хелперів у ранньому віці."Розуміння того, що викликає ці вікна старіння імунної системи, може в кінцевому підсумку допомогти нам визначити, коли і для кого втручання можуть мати найбільшу користь", - говорить Беморас."Це також може пролити світло на те, чому деякі аутоімунні захворювання непропорційно вражають жінок".Жінки живуть довше, ніж чоловіки в середньому, але вони стикаються з більшим тягарем захворювань, пов'язаних зі старінням, пояснюють дослідники у своїй статті, яку очолює комп'ютерний біолог Гаррі Парк з Duke-NUS.Але чому ці статеві відмінності існують і як їх часові графіки старіння відрізняються, залишається відносно невивченим."Наші результати підтверджують попередні дані, що Т-клітини є одними з імунних клітин, найбільш підданих старінню", - говорить співавтор і імунолог Антоніо Бертолетті з Duke-NUS."Розуміння того, що викликає ці нелінійні зміни в Т-клітинах з часом, буде важливим наступним кроком. Зміни в функції Т-клітин можуть допомогти пояснити, чому літні люди більш сприйнятливі до інфекцій та запальних станів".Висновки цього недавнього аналізу відображають дослідження 2024 року, яке повідомляло, що молекулярні зміни, пов'язані зі старінням, відбуваються в два різкі стрибки вперед, один у середньому віці 44 років і інший приблизно в 60 років.Це дослідження згодом зазнало критики за свої статистичні методи, у препринті, який ще не був рецензований, і був спільно написаний двома авторами опублікованого дослідження. Автори зараз працюють з журналом над виправленнями.Нове дослідження від Парк та колег у Сінгапурі є одним з найбільших і найрізноманітніших розслідувань такого роду, за словами Duke-NUS. Воно об'єднує учасників з десятка самостійно заявлених етнічностей, приблизно третина з яких ідентифікує себе як азіати.Хоча існувала велика перекриття в змінах генів, пов'язаних зі старінням, які спостерігалися у чоловіків і жінок, здавалося, що у жінок були більш виражені зміни в активності генів, пов'язаних зі старінням.Їх два піки, здавалося, були дещо вищими."Ці піки залишалися після застосування різних розмірів ковзних вікон, різних статистичних порогів, різних підходів до корекції ефектів партії та випадкового зменшення, але більше не виявлялися при випадковій перестановці віку, що підтверджує участь справжніх біологічних сигналів", - пояснюють автори.Чи є ці два піки старіння "штучними" конструкціями або реальними сплесками, вимагатиме подальших досліджень.Це дослідження використовувало версію того ж методу ковзного вікна, що й дослідження 2024 року, яке, за словами критиків, може виробляти помилкові піки самостійно, коли деякі віки мають менше людей, але без кроку згладжування, який також був відзначений. Тут піки утримувалися навіть тоді, коли команда вирівнювала кількість людей у кожному віковому вікні.Коли команда створила біологічні годинники старіння (AI моделі, які оцінюють вік людини на основі біологічних даних) на основі своїх результатів, вони краще оцінювали вік людини за активністю генів у їхніх імунних клітинах, коли годинники були розділені: один для чоловіків, один для жінок.Годинник для чоловіків більше покладався на зміни генів у ранньому віці, тоді як годинник для жінок більше покладався на зміни генів у пізньому віці для прогнозування віку."Дослідження дає нам більш детальну карту того, як людська імунна система змінюється протягом життя, і, що важливо, як ці траєкторії відрізняються між чоловіками та жінками", - говорить біологічний вчений Шімей Лок з Duke-NUS."Ці знання є фундаментальними, якщо ми хочемо відійти від лікування старіння як єдиного підходу і перейти до більш точних підходів до підтримки здоров'я в міру старіння людей".Цікавий фактДослідження показало, що жінки, хоча й живуть довше, ніж чоловіки, стикаються з більшим тягарем захворювань, пов'язаних зі старінням.
Більшість матерії у Всесвіті абсолютно невидима для наших телескопів.Галактики обертаються набагато швидше, ніж повинні. Підозрілі випуклі ділянки простору-часу.Це ознаки темної матерії – загадкового щось, що виробляє гравітацію, яка абсолютно непропорційна кількості звичайної матерії, яку ми можемо бачити.Що це за невидима річ? Ніхто не знає, хоча існує безліч теорій. Як би там не було, її дуже багато. За оцінками, темної матерії в п'ять разів більше, ніж звичайної.У новій спробі зрозуміти цю загадку команда фізиків з США та Канади написала величезну статтю, пропонуючи нову таблицю темної матерії – тіньовий аналог звичайної таблиці елементів.Ця таблиця може допомогти пояснити співвідношення між звичайною та темною матерією, а також чому це може бути не випадковістю."Співпадіння матерії залишається найсильнішим емпіричним свідченням того, що видима та темна сфери можуть бути пов'язані не гравітаційно", – йдеться у дослідженні, яке очолює фізик Поя Асаді з Університету Каліфорнії в Санта-Крус.Хоча п'ять разів більше темної матерії може звучати як велика різниця, ці два обсяги насправді досить близькі. Вони знаходяться в одному порядку величини один від одного – і, наскільки ми знаємо, немає причин, чому це так.Це відоме як проблема співпадіння матерії, і вона є постійною проблемою для фізиків, які намагаються зрозуміти природу темної матерії.Але якщо матерія та темна матерія якимось чином пов'язані, то співпадіння матерії може бути не випадковістю – це може бути природним наслідком їх спільного походження.Асаді та його колеги зазначають: "Те, що два сектори врешті-решт мають енергетичні щільності в межах кількох факторів, може бути важливим натяком на спільне походження видимої та темної матерії".Це захоплююча перспектива, але є одна проблема. Багато з найбільш вивчених кандидатів у темну матерію є дуже простими – наприклад, один тип частинки.Щоб пояснити подібність у кількості, може знадобитися набагато складніший набір елементів.Одна з можливостей полягає в тому, що темна матерія не є просто однією загадковою частинкою, а цілою прихованою родиною частинок і сил – своєрідним дзеркальним відображенням звичайної матерії, з якої складається наш Всесвіт.Ця ідея лежить в основі теорії, відомої як Mirror Twin Higgs – своєрідний злий близнюк Стандартної моделі, і це рамки, які дослідники використовували для вивчення того, що частинки роблять, коли ніхто не бачить.Критичним компонентом є симетрія.У Mirror Twin Higgs два сектори – матерія та темна матерія – не є абсолютно незалежними, але пов'язані математичною симетрією, яка пов'язує властивості їх частинок і сил. Це зв'язок означає, що відносні маси кожного сектора також можуть бути пов'язані.У сценарії, дослідженому Асаді та його колегами, темні нейтрони, які складають більшість темної матерії, приблизно в п'ять разів масивніші за звичайні протони. Якщо ранній Всесвіт виробив приблизно однакову кількість кожного, результатом буде п'ять разів більше темної матерії.Раптом загадкове співвідношення починає мати сенс.Але цей гіпотетичний дзеркальний всесвіт не є ідеальним відображенням нашого. І одна з відмінностей має деякі досить провокаційні наслідки для його хімії.У нашому Всесвіті нейтрони трохи важчі за протони. Якщо залишити їх на самоті, вільні нейтрони розпадаються на протони, але протони стабільні.У дзеркальній версії дослідників відношення є зворотним. Темні нейтрони легші за темні протони, що робить нейтрони стабільними будівельними блоками більшості темної матерії.Це піднімає цікаве нове питання. Якщо стабільність відношення зворотна, чи можуть протони та нейтрони все ще об'єднуватися для формування стабільних атомних ядер?На диво, відповідь так.Згідно з розрахунками дослідників, дзеркальний всесвіт може виробляти свій обмежений каталог темно-матерійних версій хімічних елементів, які ми знаємо та любимо.В залежності від умов, це можуть бути темні версії гелію, літію, берилію, бору і навіть вуглецю.Фактично, за деяких умов, найважчий елемент, який може утворитися, може становити більшість темних атомів – що означає, що темна атомна популяція, домінована темним вуглецем, теоретично можлива.Але є деякі цікаві пропуски. Водень, найпростіший і найпоширеніший елемент у нашому Всесвіті, буде нестабільним у дзеркальному всесвіті дослідників.Оскільки темні протони та темні електрони мають протилежні заряди, вони притягують один одного. І оскільки темні нейтрони легші за темні протони, темний протон може захопити електрон і перетворитися на нейтрон, знищуючи атом водню.У нашому Всесвіті те саме перетворення вимагало б додаткової енергії, тому звичайний водень залишається стабільним.Однак важкий водень – дейтерій – містить додатковий нейтрон, що змінює енергетичний баланс і може дозволити йому вижити у всесвіті темної матерії.Ідея темних елементів є досить захоплюючою, але вона має ще більш дивні наслідки. Якщо темні частинки можуть об'єднуватися в атоми, ці атоми можуть бути здатні формувати щось ще більш складне.Дослідники припускають, що важкі темні елементи можуть потенційно кристалізуватися в тверді речовини або навіть формувати маленькі зерна темного пилу.Як звичайний космічний пил, ці зерна можуть дрейфувати через космос – але на відміну від звичайного пилу, вони взаємодіятимуть зі своїм темним варіантом світла, роблячи їх невидимими для звичайних телескопів – цілий готичний всесвіт, темніший за все, що ми можемо уявити.І можливості на цьому не закінчуються. Дослідники навіть піднімають перспективу дзеркальних зірок – гіпотетичних зоряних об'єктів, що складаються з темної матерії, які можуть бути набагато меншими та щільнішими за зірки, що освітлюють наш власний Всесвіт.Зараз, звичайно, це скупчення тіней залишається гіпотетичним. Але дослідники визначили способи, якими ми можемо виявити його присутність – навіть якщо ми ніколи не зможемо побачити його безпосередньо.Одна з можливостей полягає в тому, як матерія розподілена по Всесвіту.У ранньому космосі взаємодії між темними частинками та темним випромінюванням могли генерувати хвилі, які залишили тонкі відбитки на структурі Всесвіту сьогодні – аналогічно акустичним коливанням баріонів, або BAO, у звичайному Всесвіті.Це залишки акустичних хвиль, які подорожували через щільну плазму матерії та світла в ранньому Всесвіті.Дослідники називають темні всесвітні аналоги цих слідів темними акустичними коливаннями, або DAO, і припускають, що їх відбиток може лежати в розподілі темної матерії по всьому космосу.На відміну від звичайних акустичних коливань, однак, темна версія може відбуватися в двох різних стадіях, оскільки різні темні частинки перестали взаємодіяти одна з одною. Цей двоетапний підпис може забезпечити спосіб відрізнити цю конкретну модель від інших пояснень темної матерії.Дослідники також припускають, що майбутні детектори частинок можуть бути достатньо чутливими, щоб зареєструвати тонкі взаємодії між темною матерією та звичайною матерією, потенційно виявляючи кілька темних частинок з різними масами.Звичайно, як і всі інші моделі темної матерії, ця залишається непідтвердженою. Але саме такі фундаментальні роботи підтримують майбутні зусилля з ідентифікації винуватця."Наша робота є першим детальним, систематичним дослідженням комбінованих ядерних, космологічних та спостережувальних наслідків цього класу моделей", – пишуть дослідники."Це демонструє, що життєздатний сектор темної матерії з близнюковими нейтронами не повинен бути феноменологічно стерильним: невеликий, космологічно обраний ядерний та атомний компонент може надати спостережувані сліди основного зв'язку між смаком, природністю та темною матерією".Цікавий фактТемна матерія складає приблизно 27% всього масивного енергійного вмісту Всесвіту, тоді як звичайна матерія – лише близько 5%.
На сьогоднішній день людство не знає про жодну рослину, яка б росла на червоній планеті. Жоден ровер чи орбітальний апарат не зафіксував жодної водорості, кактуса чи навіть бур'яну.Тому фотографія, зроблена орбітальним апаратом Mars Reconnaissance Orbiter у 2008 році, виглядає особливо вражаюче.На ній видно, як на вершинах замерзлих дюн біля північного полюса Марса стоять схожі на дерева форми.Але насправді це всього лише ілюзія.Якщо перевернути зображення, то ці довгі темні смуги на світлому фоні виглядають зовсім інакше: це темний пісок, який вивільнився зсередини дюни, коли вуглекислий газ замерз у льоду.Марс, як і Земля, нахилений відносно Сонця і має свої сезони. Але на Марсі ці зміни виглядають зовсім інакше.Під час суворої зимової погоди вуглекислий газ замерзає в сніг і мороз, покриваючи полярний ландшафт шаром сухого льоду.Коли зима закінчується, цей лід не тане, а прямо переходить в атмосферу.Цей процес порушує стабільність ландшафту.Навіть слабке тепло Сонця може розігріти лід на вершинах дюн, що призводить до його тріщин.Сонячне світло проникає через прозорий лід, нагріваючи його знизу, що викликає накопичення газу, яке може вибухнути, вивільняючи пісок.Коли пісок спускається з дюн, він залишає темні смуги, які з висоти виглядають як гілки дерев.Ці не просто гіпотетичні лавини. На зображенні 2008 року HiRISE зафіксував невеликий хмара пилу, що піднімалася з дюни.У 2011 році вчені порівняли зображення північних полярних дюн, зроблені протягом кількох марсіанських років, і виявили, як сильно змінюється ландшафт.Деякі дюни отримали нові яри, інші накопичили нові піщані відкладення. За один марсіанський рік нижні краї дюн просунулися на відстань від 2,2 до 4,7 метра.Влітку лід зникає, забираючи з собою темні смуги. Марсіанські вітри перерозподіляють пісок, поступово згладжуючи схили дюн.Але коли зима повертається, дюни знову замерзають, готуючи сцену для ще одного весняного «лісу», схожого на дерева без тіней на чужій планеті.Цікавий фактНа Марсі є величезні піщані дюни, які можуть досягати висоти до 150 метрів.
Гортайте вниз для завантаження ще



