Зазвичай, щоб відтворити інформацію, життя має досить прості способи. Для копіювання ДНК зазвичай використовують ДНК як шаблон. Для створення РНК клітини також використовують ДНК як шаблон, а РНК, в свою чергу, надає інструкції для створення білків.Але тепер одна бактерія відкрила інший шлях, і це глибоко дивує.В одній частині цієї нововиявленої системи білок діє як молекулярний шаблон для побудови специфічної повторювальної послідовності ДНК – фактично дозволяючи інформації, написаній в амінокислотах, визначати інформацію, написану в ДНК.Це навпаки – трохи схоже на використання торта як шаблону для написання рецепту, а не навпаки.«Замість того, щоб копіювати одну нитку ДНК, щоб створити іншу, як це відбувається при звичайній реплікації ДНК, система використовує два різні реверс-транскриптази для незалежного створення двох комплементарних ниток», – розповів біохімік Семюел Стернберг з Колумбійського університету.«Один фермент копіює РНК-шаблон, в той час як інший використовує амінокислоти в самому білку, щоб визначити, які будівельні блоки ДНК додавати. Дві отримані нитки ДНК потім знаходять одна одну і з'єднуються, щоб утворити двоє спіральне ДНК, що в кінцевому підсумку допомагає бактерії захиститися від вірусів».ДНК – це, по суті, система зберігання інформації життя. Її знамените подвійне спіральне будова складається з двох ниток, побудованих з чотирьох хімічних основ: аденін (А), цитозин (Ц), гуанін (Г) і тимін (Т). Ці чотири інгредієнти складають генетичний матеріал усіх живих істот.Вони не можуть просто бути зібрані безладно. Вони паруються на основі специфічних правил – А з Т, і Ц з Г. Це означає, що послідовність будь-якої нитки міститиме інформацію, необхідну для побудови іншої.Коли клітина реплікує ДНК, вона роз'єднує дві нитки, як блискавка, і кожна окрема нитка потім діє як шаблон для побудови нової нитки, що обвивається навколо неї. Нитка, послідовність якої читається А-Г-Ц-Т, наприклад, очевидно вимагатиме послідовність Т-Ц-Г-А.У деяких випадках ферменти, звані реверс-транскриптазами, можуть створювати ДНК, використовуючи РНК як шаблон; це трюк, який використовують, наприклад, ретровіруси. Але в будь-якому випадку, в процесі задіяна нуклеїнова кислота.Ось тут бактерії стають трохи дивними, виявили Стернберг і його колеги.Ці організми відомі тим, що використовують систему, звану реверс-транскриптазами, асоційованими з захистом (DRT), як частину своєї імунної відповіді проти вірусів, але не було зрозуміло, як ця система насправді працює.Стернберг і його колеги вивчали одну таку систему, звану DRT3, в Escherichia coli, використовуючи набір експериментів, щоб з'ясувати, що роблять її дві реверс-транскриптази.Коли вони досліджували структуру одного з цих ферментів, DRT3b, за допомогою кріо-електронної мікроскопії, вони виявили щось, чого не очікували.«Ми знали з наших експериментів, що DRT3b може створювати цю дуже специфічну повторювальну послідовність ДНК без РНК, яку вимагає інша реверс-транскриптаза. Але ми не знали, як це відбувається», – сказав Стернберг.«Справжній момент „аха“ прийшов з біохімічних експериментів і структури кріо-ЕМ. Хіросі Нішімасу та його команда змогли фактично побачити продукт ДНК, що сидить у ферменті, і структура розмістила ці дві амінокислоти в точно правильних позиціях, щоб пояснити чергування послідовності.«Це відразу ж запропонувало досить дикий варіант: сам білок визначав послідовність».Структура сама по собі не була достатньою, щоб це довести. Тому дослідники змінили дві амінокислоти, які, на їхню думку, були відповідальні за визначення послідовності.Коли вони це зробили, як синтез ДНК, так і антивірусний захист бактерії зламалися, підтверджуючи, що амінокислоти були критично важливими для процесу.Ще більш вражаюче, DRT3b робив це без шаблону нуклеїнової кислоти. Натомість дві амінокислоти, розташовані поруч з активним центром ферменту, фактично діяли як шаблон самі по собі: одна сприяла включенню А, а інша – Ц.Результатом є надзвичайно проста нитка ДНК, що складається з повторювальної послідовності Ц-А-Ц-А-Ц-А.«Отже, в дуже буквальному сенсі інформація в амінокислотній послідовності білка перекладається в послідовність ДНК», – сказав Стернберг. «Це дуже інший потік біологічної інформації, ніж те, про що ми зазвичай думаємо».Але це лише половина того, що робить DRT3.Нитка ДНК, що має білковий шаблон, є лише однією з двох ниток, створених системою. Друга реверс-транскриптаза, DRT3a, незалежно створює іншу повторювальну нитку ДНК – але цього разу, звичайним способом, використовуючи РНК як шаблон.Обидві нитки є комплементарними. Після створення вони спонтанно знаходять одна одну і з'єднуються, формуючи знайому подвійну спіраль подвійної спіральної ДНК.Це також є зворотним від звичайного способу дій. Зазвичай дві нитки ДНК не створюються незалежно: існуюча нитка надає шаблон для свого нового партнера.Тут жодна з новостворених ниток не надає інструкції для іншої. Одна отримує свою послідовність інформації з РНК, інша – з білка, і лише потім вони з'єднуються.«Один додатковий аспект дослідження, який я вважаю особливо захоплюючим, полягає в тому, що воно кидає виклик звичайному уявленню про те, як створюється подвійна спіраль ДНК», – сказав Стернберг.«Зазвичай ми вважаємо, що одна нитка несе інформацію, необхідну для створення іншої. Тут дві нитки синтезуються незалежно, використовуючи два абсолютно різні види шаблонів – РНК для однієї та білка для іншої – і лише потім з'єднуються, щоб утворити подвійні спіралі.«Для мене це досить вражаючий приклад того, наскільки винахідливою може бути еволюція з дуже знайомими молекулярними будівельними блоками».Але DRT3 не виконує цей складний молекулярний трюк просто так. Це система захисту, і дивна ДНК, здається, діє як своєрідна пастка для вторгуючих вірусів.У нормальних умовах фермент, званий RecBCD, постійно знищує ДНК, вироблену DRT3, запобігаючи її накопиченню. RecBCD сам є частиною захисту бактерії, допомагаючи знищувати вторгуючу вірусну ДНК. Деякі віруси, як частина свого арсеналу атак, виробляють білки, які відключають RecBCD.«Вірус намагається відключити RecBCD, тому що RecBCD є важливим антивірусним захистом», – пояснив Стернберг. «Але, відключаючи його, вірус ненавмисно знімає гальмо з DRT3».Коли ДНК, вироблена DRT3, накопичується, бактерія перестає рости – і, в свою чергу, це запобігає вірусу від ефективного розмноження. Клітина бактерії жертвується, щоб запобігти поширенню вірусу на навколишнє населення.Необхідні подальші дослідження, щоб визначити, як DRT3 зупиняє ріст бактерії. Дослідники також прагнуть дослідити, чи можуть подібні системи бути здатні писати різні послідовності ДНК.«Моя підозра полягає в тому, що це лише верхівка айсберга», – сказав Стернберг.«Я сумніваюся, що DRT3b є єдиним ферментом, здатним до такого роду нетрадиційного синтезу ДНК. Чи є багато інших білків, які використовують саме цей механізм шаблонування амінокислот, ще належить з'ясувати, але я був би здивований, якби природа винайшла це лише один раз.«Ширше кажучи, я вважаю, що в бактеріальних імунних системах приховано величезну кількість невивчених ензимів».Результати дослідження були опубліковані в Cell.Цікавий фактДослідження показали, що бактерії можуть адаптувати свої механізми захисту, щоб боротися з новими вірусами, що робить їх надзвичайно гнучкими в умовах еволюційного тиску.

Щоденна таблетка допомогла відновити колір шкіри у деяких людей з вітіліго, станом, що викликає появу білих плям на шкірі.Цей розвиток може запропонувати легший варіант лікування, особливо для людей, у яких вітіліго вражає великі або важкодоступні ділянки тіла.На відміну від кремів, які наносять на окремі плями, таблетка діє по всьому тілу.Вітіліго розвивається, коли імунна система помилково атакує клітини, які надають шкірі колір. Цей стан не є заразним, але його видимі плями можуть впливати на повсякденне життя та психічне здоров'я людей.Люди з вітіліго можуть відчувати стигму, тривогу та соціальну ізоляцію. Відновлення кольору шкіри, отже, є не лише питанням зовнішності.Сучасні методи лікування включають креми та світлотерапію. Вони можуть допомогти повернути колір шкіри, але часто вимагають повторного лікування протягом багатьох місяців. Наносити креми також може бути важко, коли вітіліго охоплює великі ділянки.Нове дослідження, опубліковане в The Lancet, протестувало препарат під назвою упадацитиниб на 614 дорослих та підлітків віком від 12 років.Два випробування проводилися в 138 установах у 18 країнах. Усі учасники мали найпоширенішу форму вітіліго, з плямами, що вражали як обличчя, так і тіло.Учасники були випадковим чином розподілені на прийом 15 міліграмів упадацитинибу або плацебо один раз на день протягом 48 тижнів. Ні учасники, ні дослідники, які оцінювали їх шкіру, не знали, хто отримує справжній препарат.У першому випробуванні 25% пацієнтів, які приймали упадацитиниб, відновили принаймні 75% кольору, втраченого з обличчя. Лише 6% тих, хто приймав плацебо, досягли тієї ж мети.Друге випробування дало майже ідентичні результати. Ціль була досягнута 23% пацієнтів, які приймали препарат, у порівнянні з 7% групи плацебо.Колір також повернувся до інших частин тіла. У двох випробуваннях 19% і 21% пацієнтів, які приймали упадацитиниб, відновили принаймні половину кольору, втраченого з уражених ділянок. Лише 6% кожної групи плацебо зазнали такого ж покращення.Деякі пацієнти спостерігали ще сильніші результати. У обох випробуваннях 14% лікуваних пацієнтів відновили принаймні 90% кольору, втраченого з обличчя, у порівнянні з 2-3% тих, хто приймав плацебо.Колір шкіри все ще повертався, коли 48-тижневі випробування закінчилися, що свідчить про те, що тривале лікування може принести подальші переваги.Упадацитиниб діє, заспокоюючи частину імунної реакції, яка викликає вітіліго. Це може зменшити атаку на здорові клітини шкіри та дати ураженим ділянкам можливість відновити колір.Препарат належить до групи ліків, відомих як інгібітори JAK. Інші препарати з цієї групи також вивчалися для станів, при яких надмірна імунна реакція пошкоджує шкіру.Оскільки таблетка діє по всьому тілу, вона може бути особливо корисною для людей з поширеним вітіліго або плямами в місцях, де креми важко наносити. Це також може бути зручніше, ніж постійно відвідувати клініку для світлотерапії.Упадацитиниб тепер був затверджений в Європейському Союзі для дорослих і підлітків віком від 12 років з цією поширеною формою вітіліго. Його статус затвердження варіюється в інших країнах.Існують ще важливі невизначеності. Близько трьох чвертей пацієнтів, які приймали таблетку, не досягли основної мети покращення обличчя. Приблизно чотири з п'яти не відновили принаймні половину кольору, втраченого по всьому тілу.Найчастіше повідомляли про проблеми, включаючи респіраторні інфекції, акне, головні болі та запалення носа і горла. У семи пацієнтів, які приймали препарат, розвинулася оперізувальний лишай. Серйозні проблеми зі здоров'ям були зареєстровані у 4% лікуваних пацієнтів у першому випробуванні та 2% у другому.48-тижневе порівняння не було достатньо тривалим, щоб виключити рідкісні або довгострокові ризики. Упадацитиниб вже має попередження про серйозні інфекції, рак, проблеми з серцем і тромби, коли його використовують для інших станів.Учасники продовжують спостерігатися ще протягом 112 тижнів, що може виявити, наскільки далі можливе покращення.Висновки надають деякі ранні докази того, що щоденна таблетка може відновити значну кількість втраченого кольору шкіри у деяких людей. Довші дослідження покажуть, наскільки тривалими є ці покращення, і допоможуть лікарям вирішити, хто зможе отримати користь безпечно.Дослідження було опубліковане в The Lancet.Цікавий фактВітіліго вражає приблизно 1% населення світу, і його причини досі не повністю зрозумілі.

Скоріше за все, у вас на телефоні тисячі фотографій, які ви, напевно, ніколи не переглядаєте.Селфі на вечірках, красиво оформлені сніданки для Instagram, ваш кіт, що спить у різних позах, заходи сонця, супермісяці та подорожі.Однією з основних причин, чому люди роблять фотографії, є бажання запам'ятати подію. Але виявляється, що зупинка для того, щоб зробити селфі, може насправді заважати вашій пам'яті.Це звучить парадоксально – адже легше згадати щось, маючи візуальний підказник, правда? Але зростаюча кількість досліджень показує, що це не так.Нове дослідження, опубліковане в журналі Memory & Cognition, додає нові докази, показуючи, що знімки екрану постійно погіршували пам'ять учасників у семи різних експериментах."Результати поточного дослідження свідчать про те, що ми, ймовірно, шкодимо нашій пам'яті про інформацію та досвіди, натискаючи кнопку, і що це погіршення може навіть виходити за межі того, що зафіксовано", – говорить Софія Фабрізіо, психолог з Університету Бінгемтона.Ідея про те, що фотографії зменшують нашу здатність запам'ятовувати, не нова – цей ефект спостерігається в дослідженнях протягом десятиліть. Але чому так званий 'ефект зниження пам'яті при фотографуванні' відбувається, залишається незрозумілим.Вчені запропонували кілька можливих пояснень. Одне з них стверджує, що використання камери або телефону може відволікати вашу увагу або відключати вас від того, що відбувається навколо, тому ваш мозок не витрачає стільки ресурсів на запам'ятовування події.Однак провідна гіпотеза – це те, що називається когнітивним розвантаженням. По суті, ваш мозок може витрачати менше зусиль на запам'ятовування, якщо знає, що пам'ять вже зберігається у формі фотографії.Це схоже на те, що називається 'ефектом Google' – навіщо запам'ятовувати інформацію, коли ви можете знайти її за кілька секунд онлайн? Саме тому багато з нас більше не запам'ятовують номери телефонів, а просто звертаються до списку контактів на своїх телефонах.Щоб дослідити ці ідеї, команда з Бінгемтона протестувала 892 учасників у семи експериментах, вивчаючи різні аспекти цього явища. У всіх експериментах результати були в цілому однаковими.Учасники постійно показували гірші результати на тестах пам'яті після знімків. У першому експерименті учасникам показали 44 зображення мистецтва на їхніх телефонах і попросили зробити знімок екрану або просто переглянути кожне з них. Після 10-хвилинного завдання на відволікання учасникам дали тест на пам'ять, в якому їх запитали, чи можуть вони впізнати оригінальні зображення з трьох схожих варіантів.Учасники постійно показували гірші результати на зображення, які вони зберегли, ніж на ті, які просто переглядали.Дослідження показали, що знімки екрану можуть дійсно заважати нашій пам'яті, і це може бути важливим фактором у нашій повсякденній практиці.Цікавий фактДослідження показують, що, хоча фотографії можуть допомогти запам'ятати певні моменти, надмірне їх використання може призвести до зниження загальної пам'яті про події.

Пустельні піски Єгипту були сухими тисячі років. Але колись ця територія була затоплена морем, яке покривало більшу частину північного узбережжя Африки.Це море не було мертвим – під час крейдяного періоду воно могло бути тропічним раєм, де підйомні течії піднімали поживні речовини у води, живлячи процвітаючу екосистему.Тепер, поховані на плато Абу-Тартур, палеонтологи знайшли докази його багатства: зуби акул, які колись процвітали серед риби.І не лише одна акула. Загальна кількість різних видів, знайдених у цьому шарі формації Дуві, налічує принаймні сім – що дає уявлення про багаті морські екосистеми, які колись процвітали на північному краю Африки."Цей комплекс підкреслює багатий на поживні речовини, високопродуктивний морський екосистему вздовж фосфогенного краю шельфу", пише команда на чолі з палеонтологом Тареком Яссіном з Каїрського університету у статті, опублікованій в Cretaceous Research.Протягом крейдяного періоду, приблизно від 145 до 66 мільйонів років тому, наша Земля була зовсім іншою. Під парниковим кліматом, викликаним тектонічною активністю, світ був теплішим, з малою або відсутньою полярною кригою; вищі рівні моря означали, що багато земель, на яких ми живемо сьогодні, були під водою, включаючи північну Африку.Це частково відомо завдяки фосфатам. Фосфоритні відкладення зазвичай формуються там, де морська продуктивність висока, і фосфор інтенсивно циклізується та концентрується.Широкі фосфатні відкладення формації Дуві зберігають не лише залишки цього давнього моря, але й підказки про те, наскільки продуктивними були його води.У попередніх дослідженнях Яссін і його колеги виявили два види акул у кількох зубах, знайдених у викопному шарі – це цікава ознака, оскільки спільнота, здатна підтримувати кілька великих хижаків, потребує продуктивної їдальної мережі під ними.Тому вони повернулися до Абу-Тартур, щоб дізнатися більше.І чорні та жовті шари Дуві виявили нові знахідки. Вони знайшли ще 14 зубів акул – що представляють ще п’ять видів акул, жоден з яких не був ідентифікований раніше в Абу-Тартур.Коли у вас є лише зуби – а з давніми акулами це зазвичай так – тонкі відмінності можуть бути єдиним критерієм, на якому базується діагностика виду.Зуби Дуві не завжди були тонкими.Декілька зубів були довгими і стрункими, як голка. Інші були широкими і зазубреними, ймовірно, краще підходили для нарізання, ніж для проколювання. Один зуб був помітно вигнутим, як карамбіт. Деякі мали маленькі, іклоподібні бічні проекції, звані кусплетами; інші – ні.На основі інших викопних записів у світі дослідники ідентифікували ці зуби як такі, що належать п’яти вимерлим видам: Cretalamna cf. maroccana, Scapanorhynchus cf. raphiodon, Serratolamna cf. serrata, Squalicorax bassanii, і Squalicorax pristodontus.Усі п’ять є новими записами для Абу-Тартур.Два з них були новими для Єгипту в цілому – Serratolamna cf. serrata і Squalicorax bassanii.Один вид виділявся як надзвичайний. Scapanorhynchus cf. raphiodon – той, що має голчасті зуби – може бути першим відомим випадком в Африці. Крім того, це може бути найновіший приклад у викопному записі, зазначили дослідники – всі інші зразки значно старші.Ці ідентифікації, однак, малюють набагато цікавішу картину, ніж "купка акул".Як можуть свідчити їх зуби, вони, можливо, не конкурували безпосередньо, а займали різні екологічні ніші в багатому морському середовищі."Присутність Squalicorax може свідчити про вплив з прибережних/внутрішніх шельфових умов, тоді як наявність Scapanorhynchus відображає умови глибоких вод на зовнішньому шельфі та схилі", пишуть дослідники."Такі ламніформні таксони, як Cretalamna і Serratolamna, ще більше підтримують стабільні умови відкритого шельфу."Дослідники вважають, що секрет цієї багатства може полягати в підйомі.Багаті на поживні речовини води, що піднімаються з глибини океану, доставляли фосфор та інші поживні речовини до сонячних поверхневих вод, що сприяло інтенсивній первинній продуктивності – планктон, який приходив на свято.Це підтримувало маленьку рибу та безхребетних, а потім хижаків, таких як Squalicorax і Cretalamna, з Cretoxyrhina та морськими рептиліями вище в їдальній мережі.Але тут кладовище акул стає цікавим. Під час життя акул накопичення осадів було дуже незначним, тому фосфатний шар представляє більш стиснутий проміжок часу, ніж ви могли б знайти десь з більшою кількістю бруду.Отже, зуби є середньозваженим накопиченням з кількох екологічних ніш, а не доказом того, що сім видів акул жили одночасно і всі загинули там разом.Але це додає до доказів того, що ці екосистеми були поширені по всьому північному краю Африки під час пізнього крейдяного періоду. Інші фосфатні відкладення з таких місць, як Марокко та Сирія, фіксують велику кількість видів акул, які перебували поблизу – що свідчить про те, що вся територія була чудовим місцем для акул.Сьогодні мало що залишилося від цього раю акул. Тетіс зник, морське дно стало пустелею, а хижаки, які бродили його водами, зникли мільйони років тому.Однак, як проектор з минулого, лише кілька зубів, вмурованих у камінь, можуть викликати цілий втрачену світ.Знахідки були опубліковані в Cretaceous Research.Цікавий фактДавні акули, які населяли ці води, могли досягати значних розмірів, деякі з них були навіть більшими за сучасних великих білих акул.

Коли ви впізнаєте знайоме обличчя, ваш мозок повинен зв'язати це обличчя з ім'ям, місцем і, можливо, спогадом. Ці частини інформації не обов'язково обробляються в одній частині мозку. Проте вони зливаються так плавно, що ви сприймаєте їх як єдину думку.Вчені, можливо, знайшли спосіб, як мозок виконує цей трюк. Нове дослідження показує, що віддалені частини мозку короткочасно синхронізуються, коли ми утримуємо та відтворюємо інформацію. Під час цих миттєвих моментів їхні клітини стають більш схильними надсилати сигнали разом, що потенційно дозволяє об'єднати окремі частини думки.Дослідження, опубліковане в Nature Neuroscience, під керівництвом медичного науковця Іллі Верзбинського та нейробіолога Еріка Халгрен з Університету Каліфорнії в Сан-Дієго, вивчало записи мозкової активності 35 людей, які проходили лікування резистентної до терапії епілепсії."Синхронізація може бути основною валютою мозку для зв'язування інформації."– Медичний науковець Ілля ВерзбинськийЦі пацієнти вже мали електроди, встановлені в їхніх мозках з медичних причин. Це дало дослідникам рідкісну можливість прослухати електричну активність окремих клітин мозку під час виконання тесту на пам'ять.Їм показували одну або три картинки і просили запам'ятати їх на кілька секунд. Потім їм потрібно було вирішити, чи була інша картинка частиною оригінальної групи.Дослідники особливо цікавилися дуже короткими сплесками електричної активності, які називаються "коливаннями". "Коливання – це дуже короткий сплеск ритмічних коливань у збудливості нейронів – приблизно 90 циклів на секунду, що триває лише близько десятої частки секунди", – сказав Верзбинський.Простіше кажучи, невелика група клітин мозку раптово стає дуже активною і рухається в одному швидкому ритмі. Вся подія закінчується майже так само швидко, як і починається.Протягом 43 сесій запису дослідники спостерігали за активністю 1373 клітин мозку. Вони виявили, що коливання часто з'являлися одночасно в двох віддалених областях мозку.Коли це відбувалося, клітини в цих областях були приблизно на 30 відсотків більш схильні надсилати сигнали разом. У деяких частинах завдання цей показник досягав 49 відсотків.Це може допомогти пояснити, як інформація, що зберігається в мозку, може об'єднуватися в один досвід. Обличчя може оброблятися в одній області, ім'я в іншій, а місце, де ви зустріли цю людину, десь ще. Спільний ритм може короткочасно відкрити лінію зв'язку між цими областями, дозволяючи їм працювати як одна команда.Найбільш вражаючим результатом було те, наскільки далеко досягала ця координація. Спільні коливання пов'язували області, розділені на відстань до 220 міліметрів, і навіть з'являлися через дві півкулі мозку.Зазвичай прямі зв'язки між областями мозку стають менш поширеними, оскільки відстань між ними збільшується. Якщо коливання залежали лише від прямих з'єднань, їхня координація повинна була б послаблюватися на більших відстанях. Це не сталося.Результати свідчать про те, що ця координація може не вимагати єдиної області мозку, яка діє як диригент. Натомість ефект може нагадувати натовп, який поступово починає плескати в такт без жодного керівництва.Ритм також ставав більш помітним, коли завдання на пам'ять ускладнювалося. Коли учасники запам'ятовували три картинки замість однієї, координація сигналів зросла приблизно на 13 відсотків, коли вони утримували картинки в пам'яті, і на 19 відсотків, коли намагалися впізнати одну.Клітини, які надсилали сигнали разом, коли картинка вперше з'явилася, також були більш схильні повторювати цей шаблон, коли та ж картинка з'являлася знову. Учасники, як правило, швидше впізнавали картинку, коли це відбувалося.Попередні дослідження пов'язували подібні коливання з відтворенням і зберіганням спогадів. Нові результати свідчать про те, що ці короткі ритми можуть також допомогти мозку зберігати думку разом, поки ми активно її використовуємо.Але дослідження не доводить, що коливання викликали швидше впізнавання. Дослідники спостерігали за сигналами, але не вмикали і не вимикали їх, щоб побачити, як змінюється пам'ять.Усі учасники також мали важку епілепсію, і електроди були розташовані відповідно до їхніх медичних потреб. Це означало, що лише вибрані частини їхніх мозків могли бути вивчені. Експеримент тестував лише один тип завдання на пам'ять.Верзбинський зазначив, що було б передчасно вважати ці сигнали ціллю для лікування станів, які впливають на пам'ять або мислення. Дослідники спочатку повинні з'ясувати, чи відбувається та ж активність у здорових мозках і чи порушення її змінює пам'ять.На даний момент результати пропонують переконливу можливість: думка може здаватися цілісною, оскільки віддалені частини мозку короткочасно знаходять один і той же ритм.Дослідження було опубліковане в Nature Neuroscience.Цікавий фактДослідження показали, що фізичні вправи можуть змінювати ритми мозку, пов'язані з пам'яттю, навіть після однієї сесії тренування.

Ви, напевно, пам'ятаєте, як вчили про внутрішні шари Землі на уроках географії: надзвичайно гаряче, тверде внутрішнє ядро, оточене розплавленим металевим зовнішнім ядром, і тверда, але в'язка мантія з розплавлених порід.Це розуміння внутрішньої структури Землі існує лише близько 120 років. Коли землетруси почали відстежувати за допомогою сейсмометрів, геологи змогли виміряти первинні (P) хвилі (які можуть проходити через тверді та рідкі матеріали) і вторинні (S) хвилі (які можуть проходити лише через тверді матеріали).Зміни в сигналах P-хвиль під час їхнього проходження вказували на те, що вони проходять через різні види матеріалів у різний час, а коли S-хвилі не досягали протилежного боку планети, було зрозуміло, що вони натрапили на рідкий матеріал.Тепер, використовуючи дані з несподіваного джерела – підземних ядерних випробувань, проведених більше 30 років тому, – дослідники отримали більше деталей про внутрішні системи нашої планети.У новому дослідженні геофізик Їн Чжоу з Вірджинії Тек проаналізував сейсмічні хвилі, які виникли внаслідок підземних ядерних вибухів на атолі Муруроа, Французька Полінезія, між 1977 і 1995 роками.Ці хвилі проходили через Землю і були зафіксовані на сейсмічній станції в Казахстані, що дало Чжоу набір повторюваних "снімків" того, що відбувалося всередині планети в різні моменти часу.Оскільки ядерні випробування відбувалися в майже одному й тому ж місці, сейсмічні хвилі слідували надзвичайно схожими шляхами через планету.Чжоу виявив, що сейсмічні хвилі, що проходять через зовнішнє ядро, не завжди витрачали однакову кількість часу на подорож. У порівнянні з 1977 роком, хвилі були приблизно на 0,1 секунди швидшими в 1982 і 1983 роках, а між 1988 і 1990 роками – на 0,15 секунди швидшими. Але до 1995 року вони були приблизно на 0,15 до 0,2 секунди повільнішими.Ці частки секунди можуть здаватися незначними, але для сейсмічної хвилі, що проходить тисячі кілометрів через планету, вони мають значення. Як більш точна версія первісних сейсмічних тестів, які призвели до відкриття P- і S-хвиль, ці результати показують, що хвилі проходять через гетерогенні (змішані) матеріали.І цей матеріал, здається, переміщувався протягом 30 років, поки сейсмічні хвилі записувалися.Дослідження також виявило раніше невизнаний тип сейсмічної хвилі, яку Чжоу називає PKrKP. На відміну від більш знайомих сейсмічних хвиль, які проходять через або відбиваються від внутрішнього ядра, хвиля PKrKP відбивається всередині середини зовнішнього ядра. Ця незвичайна поведінка допомогла Чжоу ізолювати частину сейсмічної подорожі, яка могла б виявити зміни в рідкому зовнішньому ядрі.Дослідники порівняли ці хвилі зовнішнього ядра з іншим типом сейсмічної хвилі, званою PP, яка проходить через мантію, а не через зовнішнє ядро.Аналіз використовував 112 пар ядерних випробувань, вибухи в кожній парі відбувалися на відстані менше 0,05 градуса один від одного.Отже, що могло змусити ці особливі хвилі, що проходять через зовнішнє ядро, прискорюватися і сповільнюватися за кілька років?Масштаб і швидкість змін вказують на те, що зовнішнє ядро зазнає інтенсивного змішування. Чжоу, пишучи в дослідженні, оцінює, що широка аномалія якогось роду "з боковим розширенням понад 700 кілометрів і товщиною близько 100 кілометрів у південній частині Тихого океану може пояснити спостережувані аномалії часу подорожі PKP від 0,1 до 0,2 секунди."Чжоу пропонує, що ця значна аномалія, ймовірно, є підвішеним твердим матеріалом, що переміщується через рідке зовнішнє ядро, як величезні шматки грінок, що плавають у томатному супі.Ці результати свідчать про те, що, ймовірно, зовнішнє ядро не є просто величезним басейном чисто рідкого розплавленого металу.Гігантські аномалії, що змінюють рух зовнішнього ядра, є захоплюючими самі по собі, але розуміння цього руху також може допомогти геологам краще зрозуміти, що викликає (або потенційно змінює) процеси, відповідальні за магнітне поле Землі.Попередні дослідження з Університету Південної Каліфорнії вказали на те, що зовнішнє ядро може змушувати внутрішнє ядро змінювати форму, що також може порушити магнітне поле Землі.Це дослідження особливо вражаюче через часові рамки. Попередні спроби виявити зміни в зовнішньому ядрі часто покладалися на сейсмічні події, розділені десятиліттями, і сигнал може бути важко відрізнити від невизначеностей у тому, де насправді відбулися ці землетруси.Тут ядерні випробування надали набагато більш контрольований і обмежений за часом набір повторюваних сейсмічних джерел.Ці десятирічні вибухи – які залишили неймовірно руйнівні сліди в інакше незайманих екосистемах – принаймні дали вченим можливість "почути" найглибші механізми Землі.Повне дослідження в Journal of Geophysical Research.Цікавий фактДослідження показало, що зовнішнє ядро Землі може містити не лише рідкий метал, а й тверді частини, що переміщуються, що може впливати на магнітне поле планети.

Уявіть: нічне небо, яскравий Місяць, і раптом – він починає забарвлюватися в багряні відтінки, ховаючись у тіні Землі. Саме таке видовище чекає на нас 28 серпня 2026 року, коли відбудеться глибоке часткове місячне затемнення в Рибах. Це не просто красиве космічне шоу, адже майже 93-96% Місяця буде приховано, надаючи йому того самого містичного червонуватого відтінку. Для астрологів це подія з особливим значенням, що несе потужну енергію завершення і кардинальних змін, вплив якої відчуватиметься ще довго після зникнення тіні. Про це пише Pixelinform. Коридор Затемнень Завершується: Час для Фінальних Акордов Серпень 2026 року – це незвичайний місяць, адже він став своєрідним “коридором затемнень”. Він розпочався повним сонячним затемненням 12 серпня у Леві, а фінальним акордом стане саме місячне затемнення в Рибах 28 серпня. Ці події тісно пов’язані, створюючи особливу енергетику, що підштовхує до трансформацій. Цікаво, що це затемнення – грандіозний фінал цілої серії затемнень у Рибах, яка розпочалася ще у вересні 2024 року. Уявіть собі: цілих два роки ми були занурені у розділ, пов’язаний з уявою, ідеалізмом, творчістю, але й схильністю до втечі від реальності. І ось тепер, 28 серпня, ця глава нарешті закривається. Вплив цього затемнення буде помітним протягом усієї другої половини серпня, а його енергетичний шлейф може розтягнутися з 27 липня аж до 27 вересня 2026 року, офіційно завершуючи сезон затемнень. Це чудовий шанс підбити підсумки, поглянути, як змінилося ваше життя за ці два роки і куди ви рухаєтеся далі. Затемнення в Рибах – Час для Відпускання та Переосмислення Знак Риб відомий своєю чутливістю, емпатією та зв’язком із підсвідомим. Коли затемнення відбувається саме в цьому знаку, це як прожектор, що висвітлює наші приховані бажання, страхи та невирішені питання. Символічно, затемнення в Рибах – це про звільнення від того, що стримує ваш розвиток, наче прорив дамби, що дозволяє відпустити те, що довго блокувало рух. Це може бути давня образа, залежність, токсичні стосунки чи навіть власні обмежувальні переконання. Для того, щоб цей процес пройшов максимально ефективно, на допомогу приходить ще один астрологічний фактор: Сатурн перебуває в Овні і з 26 липня по 10 грудня 2026 року буде ретроградним. Сатурн у ретроградному русі вимагає перегляду минулих рішень та зміцнення довгострокових основ. Подумайте, які “фундаменти” у вашому житті потребують перегляду? Які рішення, прийняті раніше, тепер можна змінити або вдосконалити? Саме в цей період з’являється унікальна можливість не просто відпустити, а й свідомо переосмислити свої цілі та цінності. Несподівані Повороти та Нові Можливості Не чекайте, що цей період пройде спокійно. Астрологічна картина затемнення додає гостроти та динамізму. 28 серпня, в день затемнення, Меркурій і Сонце утворюватимуть квадрати з Ураном. Це поєднання може принести шокуючі новини, які виведуть із зони комфорту, імпульсивні слова та абсолютно несподівані повороти подій. Можливо, доведеться швидко реагувати на обставини, що змінюються, і бути готовим до нестандартних рішень. Але не варто боятися – несподіванки можуть бути й приємними. Юпітер, планета удачі та розширення, з 30 червня / 1 липня 2026 року перейшов у Лев і залишатиметься там близько 13 місяців, аж до літа 2027 року. Це положення Юпітера посилює як можливості, так і потенційні невдачі, закликаючи до впевненості в собі та творчого самовираження. Тож, хоч і можуть бути моменти, що вимагають швидкої реакції, загальний фон сприяє сміливим рішенням та мріям про велике. Як Українцям Скористатись Цією Енергією? Звісно, вплив таких потужних космічних подій відчувається на всіх рівнях – від особистого до глобального. Для України, яка проходить через складні часи, це затемнення також має своє значення. Енергія звільнення від того, що стримує, може бути дуже актуальною для всієї нації. Це час для переосмислення, зміцнення основ та підготовки до нових викликів. Багато хто шукає підказки та розуміння, як краще діяти в такі періоди. Наприклад, відома астрологиня Марина Романова, яка, до речі, проводить семінари у Житомирі та онлайн саме у серпні 2026 року, присвячує їх впливу серпневих затемнень на Україну. Це чудова можливість отримати експертні поради та краще зрозуміти, як колективна енергія може бути спрямована на розвиток і зміцнення. Для кожного з нас це заклик до внутрішньої роботи, до звільнення від страхів і до сміливого погляду у майбутнє. Особливо для Риб: Будьте Уважні! Якщо ваш знак зодіаку Риби, зверніть особливу увагу на цей період. Затемнення у вашому знаку – це завжди потужно, але й вимагає максимальної пильності. Для Риб це місячне затемнення може призвести до помилок та неправильних рішень, якщо не зберігати чіткість мислення та не перевіряти всю інформацію, що надходить. Ваша природна чутливість може бути посилена, а ілюзії – стати більш реалістичними. Тому важливо бути максимально приземленими, практичними та аналітичними, незважаючи на всю емоційну бурю. FAQ – Відповіді на поширені запитання Коли відбудеться місячне затемнення в Рибах 2026 року? Місячне затемнення в Рибах відбудеться 28 серпня 2026 року. Скільки триватиме вплив цього затемнення? Його енергія може відчуватися з 27 липня до 27 вересня 2026 року, позначаючи офіційне завершення сезону затемнень. Що означає “завершення серії затемнень у Рибах”? Це затемнення є фіналом дворічного циклу, що розпочався у вересні 2024 року і завершує розділ, пов’язаний з творчістю, уявою, ідеалізмом та схильністю до втечі від реальності. Як затемнення вплине саме на знак Риб? Для Риб це може призвести до помилок та неправильних рішень, якщо вони не зберігатимуть чіткість мислення та не перевірятимуть інформацію. Водночас, це потужний час для звільнення від того, що стримує їхній розвиток. Чи є якісь особливості для України? Вплив затемнень може торкатися і колективних процесів. Деякі астрологи, як Марина Романова, проводять семінари, присвячені впливу серпневих затемнень на Україну, підкреслюючи актуальність переосмислення та зміцнення. Місячне затемнення 28 серпня 2026 року – це не просто закриття чергового астрологічного циклу. Це потужний каталізатор для змін, який спонукає нас зазирнути всередину, відпустити старе і сміливо зустріти нове. Будьте готові до несподіванок, але й не забувайте про можливості, які вони приносять. Адже саме в такі моменти ми маємо шанс повністю переписати свою історію. Місячне Затемнення в Рибах 28 Серпня: Фінал, Що Змінить Все читайте на сайті Pixel.inform.

Ваш день народження розповідає, скільки років ви прожили. Але він не може сказати, чи ваші серце, мозок або нирки витримали ці роки однаково добре.Це тому, що органи в одному тілі можуть показувати різні рівні біологічного старіння.Нове дослідження, опубліковане в Nature Medicine, пропонує, що старіння залишає різні сліди на мікроскопічній структурі кожного органу.Вчені розробили метод, який може передбачити, які органи виглядають старшими, ніж очікувалося, на основі одного аналізу крові.Це ще не тест, який можна замовити в лікарні. Він не може відстежувати орган протягом багатьох років, щоб безпосередньо виміряти, як швидко він старіє. Натомість він оцінює, чи орган виглядає біологічно старшим або молодшим, ніж очікується для хронологічного віку людини.Команда під керівництвом Андре Рендіро проаналізувала 25 712 мікроскопічних зображень тканин від 983 померлих донорів. Зразки охоплювали 40 типів тканин з 29 органів.Дослідники навчали модель штучного інтелекту на зразках тканин людей різного віку. З часом система навчилася розпізнавати тонкі структурні зміни, пов'язані зі старінням, створюючи свого роду "годинник тканини" для кожного органу.Якщо годинник вважав, що тканина легень 60-річної людини нагадує старшу тканину, то ці легкі вважалися старшими, ніж очікувалося.В середньому оцінки моделі відрізнялися від фактичного віку донорів приблизно на п'ять років.Цікаво, що ці оцінки, здається, відображали більше, ніж просто дату народження.Тканини, які виглядали старшими, ніж очікувалося, зазвичай показували більше структурних змін і станів здоров'я, пов'язаних зі старінням. Це включало зменшення обсягу тканини, жорсткість, втрату дрібних кровоносних судин, накопичення жиру в скелетних м'язах і витончення нервів.Тіло не слідувало єдиній універсальній схемі старіння. У деяких людей спостерігали ознаки старіння в багатьох органах. У інших один орган, наприклад, серце, легені або шлунок, виглядав значно старшим за інші.Оцінка біологічного віку органу зазвичай вимагає інвазивної процедури для збору тканини.Щоб обійти цю проблему, дослідники зіставили оцінки віку, отримані з зображень тканин, з патернами активності генів у зразках крові від тих же донорів.Простими словами, вони шукали зміни в активності генів крові, пов'язані з органом, що виглядає старшим, ніж очікувалося."Аналіз крові не безпосередньо зображує орган; він оцінює різницю у віці органу через вивчену відповідність", - сказав Андре Рендіро, провідний дослідник в CeMM та Інституті мережевої медицини Людвіга Болтцмана при Віденському університеті.Вони також розробили другу модель, яка оцінювала, як старо виглядають різні органи, використовуючи лише дані крові. Її прогнози були найсильнішими для загального старіння тіла, травної системи та селезінки.Щоб перевірити, чи ці оцінки відображають реальні захворювання, дослідники протестували метод на даних крові здорових людей та людей з вісьмома різними медичними станами. Моделі зазвичай призначали більші вікові різниці органам, пов'язаним з кожним станом.Для людей, які перенесли інсульт, модель призначила найбільшу вікову різницю мозку.У людей з хворобою Крона стравохід, шлунок, тонка кишка та товста кишка отримали більші вікові різниці.У групі хворих на Альцгеймера мозок був єдиним органом з істотно підвищеною віковою різницею.Ці відповідності свідчать про те, що кров може нести підказки про те, що відбувається глибоко в тілі. Але орган, що виглядає старшим, не означає, що прискорене старіння викликало захворювання. Хвороба могла постарити орган, або обидва процеси могли розвиватися разом.Раніше методи на основі крові оцінювали вік органів, вимірюючи циркулюючі білки.Одне з таких досліджень виявило, що старший вигляд мозку асоціюється з вищим ризиком смерті.Однак існуючі комерційні тести на біологічний вік можуть давати дуже різні результати.Нове дослідження також має важливі обмеження.Більшість тканин були зібрані після смерті, і дослідники не спостерігали за одними й тими ж людьми в процесі старіння. Метод на основі крові в основному оцінювався у людей, які вже були діагностовані з хворобою.Залишається невідомим, чи тест може виявити захворювання до появи симптомів.Необхідні подальші дослідження, стабільна робота в різних популяціях та регуляторне схвалення. Досягнення клінічного використання займе "реалістично кілька років, можливо, близько десятиліття", - сказав Рендіро.Цікаво, що ваше серце, мозок і нирки можуть ділити одне тіло, але вони не обов'язково переживають час однаково.

Відомо, що де є дим, там є вогонь, але чи знали ви, що де є дощ, там є лід? Так вважають вчені, адже атмосферні кристали льоду дозволяють краплям дощу ставати великими і важкими, щоб впасти з холодних хмар.Існують також "теплі хмари", які генерують більшість дощів на Землі, особливо в тропіках, і впливають на глобальний енергетичний баланс. Проте, як утворюються краплі дощу в цих хмарах, залишається однією з найбільших загадок атмосферної науки.На щастя, вчені зробили значний крок до розгадки цієї таємниці, виявивши раніше невидимі структури, які сприяють утворенню крапель дощу в теплих хмарах.Дослідження, опубліковане в PNAS, показало, що дослідники з Інституту Макса Планка з динаміки та самоорганізації використовували унікальний пристрій під назвою CloudKite – повітряна куля, наповнена гелієм, щоб дослідити низько літаючі купчасті хмари поблизу Барбадосу."Ми оцінили структуру теплої хмари з високою просторовою роздільною здатністю", – говорить Мохсен Багері, дослідник мікрофізики хмар.CloudKite, на відміну від літаків, які швидко пролітають і збирають менше даних, або дронів, які мають обмежений час польоту, є "як 3D-мікроскоп у хмарах, що досліджує розмір і розподіл частинок".Цей пристрій має дві спеціальні оптичні системи, які поєднують переваги лазерів і швидкісних камер.В результаті CloudKite може створювати 3D-зображення положення і розміру крапель у хмарах, захоплюючи дані зі швидкістю 75 разів на секунду.Проте наше розуміння мікрофізики хмар все ще неповне, "що ілюструє наша нездатність повністю пояснити, як дощ ініціюється в теплих хмарах", – зазначають дослідники.Дослідники прагнули розгадати цю основну таємницю: вузьке місце, яке краплі дощу повинні подолати.Тепер вчені виявили, що скупчення крапель у хмарах відбувається в дуже локалізованих гарячих точках, а не рівномірно або випадково по всіх хмарах.Ці локалізовані гарячі точки можуть бути місцями, де починається дощ у неглибоких купчастих хмарах.Наступні експедиції CloudKite заплановані, включаючи польоти над Амазонкою, Балтійським морем і Фінляндією.Цікавий фактДослідження мікрофізики хмар може допомогти покращити точність прогнозів погоди, що є важливим для сільського господарства та управління водними ресурсами.

У Всесвіті є багато дивовижних явищ, особливо коли мова йде про масштаби. Галактика IC 1101 вражає своїми розмірами, які значно перевищують всі попередні оцінки.Астрономи, використовуючи найглибші спостереження IC 1101, змогли визначити межі її основного зоряного тіла на відстані близько 260 кілопарсеків від центру. Це робить її розміром приблизно 1,7 мільйона світлових років, що, за словами команди під керівництвом астрофізика Карлоса Марреро де ла Роса з Іспанії, робить її найбільшою відомою галактикою на сьогодні.Цікаво, що IC 1101 все ще зростає. "Для порівняння, зоряний диск Чумацького Шляху приблизно в двадцять разів менший у діаметрі", - зазначив Марреро де ла Роса.Галактика IC 1101 розташована в кластері галактик Abell 2029, і її діаметр важко визначити, оскільки зірки на зовнішніх межах змішуються з розсіяним зоряним світлом, яке пронизує кластер.Астрономи використовували 2,5-метровий телескоп Ісаака Ньютона в обсерваторії Роке де лос Мучачос в Іспанії для отримання найглибших зображень IC 1101. Вони видалили розсіяне світло від яскравих зірок, щоб чітко визначити межі галактики.Дослідження показало, що на відстані близько 260 кілопарсеків від центру IC 1101 відбуваються зміни в розподілі світла, кольорі зірок, масі зірок та навіть формі галактики. Це дозволило дослідникам інтерпретувати ці зміни як межу основного зоряного тіла IC 1101.Ці структури навколо IC 1101 свідчать про те, що галактика продовжує накопичувати матеріал з навколишнього середовища, що робить її унікальною в астрономічному світі.Цікавий фактГалактика IC 1101 може містити трильйони зірок, що робить її однією з найбільших відомих галактик у Всесвіті.