Деякі люди вважають, що сеанс у сауні відновлює їх. Але наукових доказів, які б підтверджували це, досі було небагато.Дослідники з Фінляндії виявили, що одна сесія в сауні може мати негайний вплив на імунну систему на клітинному рівні.У невеликому експерименті всього 30 хвилин у фінській сауні з гарячим, але сухим повітрям викликали значне збільшення циркулюючих білих кров'яних клітин.Ці важливі імунні клітини допомагають захищати організм від патогенів, і їх кількість часто зростає після фізичних вправ.Просто сидіння в сауні може стимулювати подібну реакцію стресу, що може бути корисним для імунної системи.Результати дослідження опубліковані в журналі Temperature."Це може свідчити про те, що перебування в сауні мобілізує додаткові білі кров'яні клітини в кровотік з тканин, де вони потім повертаються після сесії", - припускає вчений з університету Турку Ілкка Хейнолен."Цей періодичний вивід білих кров'яних клітин у кровотік є корисним, оскільки, покинувши свої місця зберігання, вони краще здатні патрулювати організм і реагувати на патогени".У експерименті взяли участь 51 чоловік і жінка середнього віку, які проходили традиційну фінську сесію в сауні.Це включало сидіння в кімнаті при температурі близько 73°C протягом 30 хвилин, з холодним душем посередині.Одразу після сесії в крові учасників спостерігалося значне збільшення кількості білих кров'яних клітин у порівнянні з показниками до сесії.Це включало збільшення нейтрофілів, які є першими реагентами, та лімфоцитів, які допомагають формувати імунну пам'ять.Також спостерігалося збільшення загальної кількості моноцитів, які поглинають патогени та сміття, а також еозинофілів і базофілів, які пов'язані з запальними реакціями.Рівні імунних білків, відомих як цитокіни, в середньому майже не змінилися, хоча деякі з них зросли з підвищенням температури тіла.Через 30 хвилин після сесії, однак, цей імунний сплеск в основному зник.Більшість збільшень білих кров'яних клітин зникли, але деякі моноцити залишилися.Дослідники аналізували кров учасників лише до 30 хвилин після сесії, тому невідомо, як їх імунні клітини можуть змінюватися протягом тривалого часу або як це може вплинути на ризик захворювання.Проте деякі спостережні дослідження в минулому показали, що часте відвідування сауни пов'язане з нижчим ризиком деяких захворювань, таких як пневмонія.Крім того, інші експерименти показали, що гарячі ванни можуть знижувати артеріальний тиск і значно збільшувати кількість червоних кров'яних клітин, які переносять кисень.Перебування в теплі, здається, викликає подібні фізіологічні реакції до тих, що відбуваються під час фізичних вправ, і ці кардіоваскулярні результати пов'язані з покращенням функції імунної системи.Проте варто пам'ятати, що інтенсивні фізичні вправи можуть також негативно вплинути на імунну систему, тимчасово її послаблюючи, тому слід бути обережними.Екстремальне тепло - це не те, з чим варто жартувати.Незважаючи на зростаючий глобальний інтерес до гарячої та холодної терапії, вчені досі знають надзвичайно мало про те, як організм справляється з екстремальними температурами і що це означає для нашого короткострокового або довгострокового здоров'я.Нещодавнє дослідження у Фінляндії обмежене в тому, що може розповісти нам.Дослідники не вимірювали специфічні підгрупи імунних клітин, такі як Т-клітини або природні вбивці, які могли б надати більше інформації про те, як сауна насправді впливає на імунну функцію.У 2023 році, наприклад, одне дослідження повідомило, що сесії в фінській сауні змінювали Т-клітини та природні вбивці, але лише коли сесії повторювалися.Це дослідження, однак, аналізувало лише здорових молодих чоловіків, що обмежує можливість узагальнення цих результатів на інших.На даний момент можна сказати, що, здається, перебування в теплі може викликати тимчасові зміни в імунних клітинах.Більше того, це все ще здебільшого здогадки.Також варто пам'ятати, що, як і холодна терапія, гаряча терапія може також мати ризики.

Звичайний день підлітка наповнений заняттями в школі, зустрічами з друзями та тренуваннями. Але після струсів мозку ці звичні справи можуть стати важкими.Головний біль, проблеми з концентрацією та порушення сну можуть затримати повернення до звичайного життя на тижні, а іноді й місяці.Якщо рухи погіршують симптоми, повернення до фізичних вправ може здаватися складним. Знати, скільки потрібно робити і коли переходити до наступного етапу, може допомогти молодій людині знайти шлях назад.Дослідження, опубліковане в JAMA Pediatrics, показує, що підтримка може надаватися дистанційно.Молоді люди, які дотримувалися програми поступового збільшення фізичних вправ з підтримкою щотижневих відеодзвінків, відновлювалися швидше, ніж ті, хто виконував лише розтяжки."Тривале відновлення може призвести до проблем для підлітків, змушуючи їх відставати в навчанні або віддалятися від друзів, і важко повернутися на правильний шлях", - сказала Сара Крісман, педіатр з Seattle Children's, яка очолювала дослідження.Струс мозку - це травма, викликана силами, які раптово переміщують мозок всередині черепа. Більшість людей відновлюються протягом кількох днів або тижнів, хоча симптоми можуть тривати значно довше.Попередні випробування показали, що аеробні вправи, які підвищують частоту серцебиття, можуть допомогти на ранніх етапах відновлення після струсу мозку.Раніше використовували тести на біговій доріжці для встановлення цілей фізичних вправ, що вимагало повторних візитів до клініки. Крісман і її колеги хотіли перевірити дистанційне надання підтримки та дослідити, чи можуть фізичні вправи допомогти пізніше.Вони залучили 210 учасників віком від 11 до 18 років з чотирьох штатів США. У всіх ще були симптоми, і їх не було дозволено повертатися до спорту. Їх травми сталися в середньому близько 73 днів тому, деякі - до року тому.Приблизно три чверті отримали струс під час спортивних зіткнень. Інші причини включали не спортивні зіткнення та автомобільні аварії.Дослідники випадковим чином розподілили 104 учасників на групу аеробних вправ і 106 на групу розтяжок. Усі продовжували свою звичайну терапію після струсу.Група аеробних вправ отримала фітнес-трекери та початкову ціль частоти серцебиття близько 120 ударів на хвилину, розраховану за віком. Вони почали з 10 хвилин вправ на цьому рівні і були проінструктовані зупинитися, якщо будь-який симптом збільшиться на два бали.Більшість вибрали швидку ходьбу або велотренажер, в межах, затверджених їх лікарем. Протягом щотижневих відеодзвінків протягом шести тижнів треновані медичні працівники перевіряли прогрес і симптоми.Коли учасники звикали до активності, програма підвищувала ціль до приблизно 150 ударів на хвилину, а потім подовжувала сесії.Група розтяжок також виконувала свої призначені вправи щодня і мала щотижневі коучингові дзвінки, що давало обом групам регулярну увагу та підтримку.Обидві групи покращилися, але симптоми зменшилися швидше в групі аеробних вправ. Через три місяці після реєстрації ця група повідомила про більші покращення в симптомах і якості життя, пов'язаній зі здоров'ям.Додаткове покращення в середньому становило приблизно три бали за анкетою симптомів (учасники спочатку отримали близько 32 балів) і чотири за показником якості життя. Ніяких негативних подій, пов'язаних з участю в дослідженні, не було зареєстровано.Дистанційне надання підтримки може полегшити доступ до неї, особливо для сімей, які живуть далеко від спеціалізованих послуг.Не зовсім зрозуміло, чому програма допомогла. Крісман пояснила, що інші дослідження пов'язують регулярні фізичні вправи з кращою пам'яттю та концентрацією, можливо, за рахунок речовин, які підтримують ріст нервових клітин. Це дослідження не вимірювало цей механізм.Головний біль, який загострюється під час тренування, може залишити молодого чоловіка обережним щодо руху знову."Мати когось, хто проводить вас через програму для поступового підвищення частоти серцебиття, може допомогти вам подолати цей страх, поки ви не повернетеся до звичайного режиму", - пояснила Крісман.Дослідники не змогли відокремити ефекти фізичних вправ від трекера або від простого дозволу бути більш активними.Час також, здається, важливий. Дослідження показали додаткову вигоду серед учасників, які зареєструвалися протягом 90 днів після травми, але не було чіткої переваги над розтяжками серед тих, хто зареєструвався більше ніж через 90 днів після травми."Люди з симптомами, що тривають більше трьох місяців, можуть потребувати більш інтенсивної підтримки, щоб повернутися на правильний шлях, включаючи допомогу з навчанням, сном і настроєм", - сказала Крісман.Через шість тижнів і шість місяців різниці між групами в симптомах струсу мозку та якості життя, пов'язаній зі здоров'ям, не були статистично значущими. Сон, тривога та депресивні симптоми покращилися в обох групах без чіткої додаткової вигоди від аеробних вправ.Більшість травм були пов'язані зі спортом, тому результати можуть не застосовуватися однаково до струсів з інших причин.Крісман підкреслила важливість роботи з медичним працівником, повідомлення про погіршення симптомів і уникнення спорту та інших обмежених активностей, поки не буде отримано дозвіл.Команда підсумувала свій підхід до відновлення: "мозок загоюється, займаючись"."Мета - робити трохи більше кожного дня, і врешті-решт ви досягнете того, де вам потрібно бути", - сказала Крісман.Цікавий фактАеробні вправи не лише покращують фізичну форму, але й можуть позитивно впливати на психічне здоров'я, зменшуючи симптоми тривоги та депресії.

{ "@context": "https://schema.org", "@type": "FAQPage", "mainEntity": [ { "@type": "Question", "name": "Чому мене б'є струмом навіть від одягу?", "acceptedAnswer": { "@type": "Answer", "text": "Синтетичні й вовняні тканини труться одна об одну й генерують заряд, а сухе повітря не дає йому стікати. Зволоження приміщення й бавовняна білизна зменшують ефект." } }, { "@type": "Question", "name": "Чи допомагає антистатик?", "acceptedAnswer": { "@type": "Answer", "text": "Так, спрей або кондиціонер для прання знижує електризацію тканини. Але це тимчасове рішення: без нормальної вологості повітря проблема повертається." } }, { "@type": "Question", "name": "Чому в офісі б'є частіше, ніж удома?", "acceptedAnswer": { "@type": "Answer", "text": "У офісах працює потужна вентиляція й кондиціонування, які висушують повітря, плюс багато синтетики й пластику. Показник вологості там часто нижчий за 25%." } }, { "@type": "Question", "name": "Чи небезпечна статика для техніки?", "acceptedAnswer": { "@type": "Answer", "text": "Для побутової електроніки - так, розряд може пошкодити чутливі мікросхеми. Тому перед тим як торкатися до материнської плати чи оперативної пам'яті, фахівці радять \"розрядитися\" об заземлений металевий предмет. Наступного разу, коли ручка знову \"дасть\" вам іскру, згадайте: це не ваша особливість і не погана аура. Це просто сухе повітря від батарей, яке перетворює вас на маленьку батарейку. А найпростіший спосіб це виправити - повернути в квартиру вологість. Спробуйте поставити гігрометр біля ліжка просто сьогодні й подивіться, що він покаже - цифра може здивувати." } } ] } Тягнетеся до дверної ручки - і раптом іскра, різкий щипок у пальці. Торкаєтесь до батареї чи до колеги в ліфті - знову “клац”. Одяг тріщить, шарф липне до обличчя, волосся стає дибки, а светр хочеться зняти ще до того, як зайшли в дім. Якщо це про вас щозиму, то ви не самотні й точно не “заряджені” якоюсь особливою енергією. Усе пояснюється фізикою вашого помешкання, де з жовтня по квітень працює система опалення. Про це пише Pixelinform. Уявіть, що в квартирі увімкнули невидимий насос, який викачує з повітря вологість. Саме так поводиться центральне й індивідуальне опалення: теплі батареї підіймають температуру, повітря стає здатним утримувати більше водяної пари, але самої вологи в ньому не додається. Навпаки - при інтенсивному нагріві відносна вологість може впасти з комфортних 40-50% до 20-25%, а в деяких квартирах і нижче. Додайте сюди закриті наглухо вікна, витяжку у ванній і пару годин роботи кухонної плити - і ось у вас уже сухе повітря, у якому статика почувається як удома. Сухе повітря - це діелектрик, і саме тому вас б’є Тут починається найцікавіше. Вологість повітря напряму працює як провідник: коли в повітрі є достатньо водяної пари, мікроскопічні краплі на поверхні вашого тіла, одягу й навіть шкіри проводять заряд і поступово відпускають його в навколишнє середовище. Повітря з вологістю нижче 30% таким провідником не є - воно поводиться як діелектрик, як той ізолятор, що ним обмотують дроти. Статичний заряд від тертя светра об шкіру, вовни об куртку, взуття об синтетичний килим не має куди подітися і накопичується на вас. Потенціал може досягати кількох тисяч вольт - і нічого страшного, поки ви не торкнетесь металевої ручки. Метал - провідник, тому в момент дотику заряд блискавично стікає через ручку у землю. Саме цей стрімкий розряд ви відчуваєте як короткий удар струмом. Сила щипка залежить не від напруги як такої, а від швидкості розряду: на сухій шкірі заряд тримається довше і “вистрілює” різкіше, а на зволожених долонях - м’якше. Тому після душа й ручки б’ються менше, а от зранку, коли квартира прогріта за ніч, - найпомітніше. Чому саме взимку це відчувається як проблема Влітку те саме фізичне явище нікуди не зникає, але ви його рідко помічаєте: вікна відчинені, природна вологість вища, а повітря надворі й у помешканні містить більше вологи. З початком опалювального сезону квартира перетворюється на замкнену суху камеру. Синтетичні светри, поліестерові пледі, вовняні шкарпетки та килими зі штучних волокон тертя генерують статику постійно - тільки тепер їй нема куди діватися. Є й неочевидний нюанс: самі батареї, радіатори й тепловентилятори підсушують повітря навколо себе, тож мікроклімат у кімнаті стає нерівномірним. Біля вікна вологість може бути нормальною, а в зоні, де стоїть комп’ютер і працює обігрівач, - критично низькою. Тому буває так, що людина “б’ється струмом” лише в одному кутку квартири, а в іншому почувається цілком нормально. Що зробити за 5 хвилин Перевірте вологість гігрометром (коштує копійки) - якщо показник нижчий за 35%, проблему треба вирішувати. Відкрийте вікна на 5-10 хвилин провітрювання: свіже повітря принесе вологу й знизить заряд. Поставте зволожувач у кімнату, де проводите найбільше часу, і встановіть на 40-50%. Якщо зволожувача немає - миска з водою біля батареї, сушіння білизни в кімнаті або вологе прибирання дають швидкий ефект. Перед дотиком до ручки торкніться долонею стіни чи дерев’яної поверхні - заряд стече поступово, без “клац”. Попросіть замінити синтетику біля тіла на бавовну - вона електризується менше. Чи варто боятися статики Ні, це явище неприємне, але не небезпечне для здоров’я в побутових умовах. Однак є винятки, які варто знати: люди з кардіостимуляторами іноді відчувають дискомфорт від розрядів, а сухе повітря саме по собі шкодить слизовим, шкірі й може загострювати алергії. Тому боротьба зі статикою - це насправді боротьба за комфортний мікроклімат загалом. Зволожувач повітря в цьому сенсі працює подвійно: і “клац” зникає, і дихати стає легше, і шкіра не лущиться. Часті питання Чому мене б’є струмом навіть від одягу? Синтетичні й вовняні тканини труться одна об одну й генерують заряд, а сухе повітря не дає йому стікати. Зволоження приміщення й бавовняна білизна зменшують ефект. Чи допомагає антистатик? Так, спрей або кондиціонер для прання знижує електризацію тканини. Але це тимчасове рішення: без нормальної вологості повітря проблема повертається. Чому в офісі б’є частіше, ніж удома? У офісах працює потужна вентиляція й кондиціонування, які висушують повітря, плюс багато синтетики й пластику. Показник вологості там часто нижчий за 25%. Чи небезпечна статика для техніки? Для побутової електроніки - так, розряд може пошкодити чутливі мікросхеми. Тому перед тим як торкатися до материнської плати чи оперативної пам’яті, фахівці радять “розрядитися” об заземлений металевий предмет. Наступного разу, коли ручка знову “дасть” вам іскру, згадайте: це не ваша особливість і не погана аура. Це просто сухе повітря від батарей, яке перетворює вас на маленьку батарейку. А найпростіший спосіб це виправити - повернути в квартиру вологість. Спробуйте поставити гігрометр біля ліжка просто сьогодні й подивіться, що він покаже - цифра може здивувати. Чому взимку б’ється струмом: як сухе повітря від опалення робить вас батарейкою читайте на сайті Pixel.inform.

Земля постійно змінюється під впливом вогню та льоду, і це не в поетичному сенсі.Ці фізичні сили формують поверхню нашої планети через вогняні виверження або невпинний рух льодовиків.З холодного боку Земля пережила щонайменше п'ять льодовикових періодів, включаючи деякі потенційні епізоди «снігового» або «слюзового» періоду, якщо заглибитися в глибокий час.Насправді, ми зараз знаходимося в геологічному льодовиковому періоді, але в даний момент перебуваємо в більш теплому міжльодовиковому періоді, який почався приблизно 11 700 років тому, коли багато пухнастих мегафауни почали вимерти.Ці теплі періоди чергуються з холоднішими, льодовими періодами, які містять великі льодовики – те, що ми звикли називати «льодовиковими періодами» і асоціюємо з шершаками мамонтами та мерзлими печерними мешканцями, які згрібаються біля бідних вогнищ.Насправді, наступний з цих льодовикових періодів, можливо, вже почався близько 2000 років тому, але був перерваний зміною клімату, викликаною людиною, згідно з новим дослідженням, опублікованим у журналі Science.«Все тільки починалося, все було нормально, наступна льодовикова епоха мала статися – і раптом вона зупинилася», – говорить Ніколас Янг, геохімік з Колумбійського університету та перший автор дослідження.Дослідження зосередилося на Лаврентійському льодовиковому щиті (LIS), найбільшій такій структурі Плейстоцену, яка покривала велику частину північних США та Канади приблизно з 95 000 до 20 000 років тому.На максимальному рівні він простягався від Арктичного кола до Іллінойсу, покриваючи ці давні землі до 3 кілометрів льоду.Його загальний обсяг льоду міг бути еквівалентом приблизно 80 метрів зміни рівня моря.LIS перетворився на величний Льодовиковий капітал Барнса (BIC), маленьке, але все ще живе серце цілої льодовикової епохи, стверджують дослідники.Щоб дійти до цього висновку, дослідники створили хронологію льодовикового капіталу, використовуючи два основні напрямки in-situ доказів, заснованих на атомних методах датування.Вони зосередилися на різних типах порід, щоб оцінити співвідношення космогенного берилію-10, ізотопу (атомного варіанту) елемента берилію. Він утворюється, коли космічне випромінювання від величезних вибухаючих зірок вдаряє в нашу планету.Вони також проаналізували давно мертву рослинність, яка була виявлена, коли BIC відступав, щоб виміряти співвідношення вуглецю-14, безпечного радіоактивного вуглецю з передбачуваною швидкістю розпаду.Обидва ці вимірювання діють як наземні годинники. У породах накопичення берилію-10 зупиняється, коли наступаюча льодовикова епоха закриває камені від невидимого бомбардування Всесвіту. Накопичення відновлюється, коли камені відкриваються, коли лід відступає.У рослинах годинник вуглецю починає працювати, коли вони закриті під наступаючим льодом, оскільки мертва рослинність більше не поглинає вуглець.В цілому, дослідники склали чіткий ланцюг зміни клімату.Найвищі температури нашого нинішнього міжльодовикового періоду, званого Голоценом, могли відбутися приблизно 11 000 до 10 000 років тому – принаймні в північних широтах – під впливом високої сонячної радіації через зміщення орбіти Землі, відомого як «цикли Міланковича».Наступні тисячоліття принесли охолодження, але, дивно, LIS продовжував зменшуватися, оскільки його поверхня занадто опустилася, щоб продовжувати рости, залишаючи його в невідповідності з кліматом.До 3600 років тому він зменшився до меншого, ніж сьогодні, і залишався на цьому мінімумі до приблизно 2000 років тому.Лише близько 2000 років тому він почав розширюватися, що означає початок наступної льодовикової епохи.Або, скоріше, початкову точку для потенційного льодовикового періоду, якби не вплив підвищення літніх температур, що почався в 1960-х роках, стверджують дослідники.Вони повідомляють, що BIC досяг свого історичного максимуму приблизно в 1960 році. Потім, з його замороженим розумом, ймовірно, націленим на світове панування, антропогенне потепління зупинило його зростання, перевівши його в негативний масовий баланс, танучи швидше в теплі місяці, ніж він міг відновитися взимку.З тих пір його втрати «можна майже повністю пояснити підвищенням літніх температур», які зменшують інші льодовики по всьому канадському Арктиці та Північному Атлантиці, стверджують дослідники, в результаті зростання викидів парникових газів, що триває з приблизно 1750 року.Приблизно в цей час промислова революція почала значно забруднювати нашу атмосферу парниковими газами.Це сталося якраз тоді, коли клімат переживав найхолодніше століття найхолоднішого, найнеприємнішого періоду в недавній історії, званого Малим льодовиковим періодом, з найхолоднішим епізодом, що тривав з 1780 по 1880 рік.Але що з майбутнім? Моделі показують, що колишній LIS, або нинішній BIC, або якась майбутня комбінація цих двох термінів, зникне назавжди за нинішніх кліматичних умов.«Це буде справжнє останнє залишок Лаврентійського льодовикового щита, що зникне назавжди», – підсумовує Янг.«Те, що було надзвичайно природним і передбачуваним явищем, тепер зникло». Дослідження було опубліковано в Science.Цікавий фактЛьодовикові періоди на Землі відбуваються приблизно кожні 100 000 років, але людська діяльність може змінити цей природний цикл.

Після закінчення стосунків багато людей відчувають самотність і запитують себе: чому це досі болить? Чому я не можу рухатися далі? Для тих, хто страждає від симптомів депресії, пошук відповіді може стати ще одним способом звинувачувати себе.Вчені з Румунії досліджували терапію, яка має на меті зменшити це самозвинувачення, досліджуючи, як біль від розриву пов'язаний з потребами в близькості та безпеці, сформованими протягом еволюції людини.Дослідники адаптували терапію до двох інтенсивних днів групового лікування. У попередньому випробуванні, в якому взяли участь 61 дорослий з симптомами депресії, ті, хто проходив програму, показали значно більші покращення через тиждень у порівнянні з тими, хто чекав на лікування.Програма базується на когнітивно-поведінковій терапії (КПТ), яка розглядає зв'язки між думками, почуттями та поведінкою.Після розриву стосунків людина, яка вважає себе безвартісною, може відсторонитися від інших, поглиблюючи свою самотність. КПТ може допомогти людям усвідомити та змінити такі патерни.Тестований підхід, званий когнітивною еволюційною терапією, також враховує, як труднощі, пов'язані з приналежністю, близькими стосунками та безпекою, пов'язані з потребами, важливими для наших предків."Перспектива еволюційної терапії додає ще один рівень до звичайного когнітивно-поведінкового підходу", - сказав Міхай Добровольський, клінічний психолог і дослідник з Університету Бухареста.Добровольський навів приклад втрати партнера. Розуміння того, як важливою могла бути ця втрата для наших предків, може допомогти людині реагувати на свій біль з меншим самозвинуваченням."Це змінює питання 'Що не так зі мною?' на 'На яку важливу проблему я реагую, і що я можу з цим зробити?'" - зазначив Добровольський.Для оцінки програми команда випадковим чином розподілила 31 дорослого на терапію та 30 на список очікування.Перед сесіями учасники заповнили анкети, що визначають труднощі в їхньому житті. Дослідники вважають, що ця підготовка може дозволити терапевтичній роботі початися швидше.Сесії проходили в Бухаресті, в групах по п'ять-сім осіб, протягом двох послідовних днів по 8 годин. Хоча лікування тривало лише два дні, воно включало 16 годин терапії, що приблизно відповідає стандартному курсу КПТ з 12-16 сесій.Терапевт працював індивідуально з учасниками перед групою, після чого відбувалася структурована зворотна зв'язок і обговорення. Ніяких домашніх завдань між сесіями не призначали.Дослідники вважають, що обговорення спільних труднощів може допомогти учасникам відчути себе менш самотніми, хоча вони не тестували ці пояснення для покращення.Випробування приєднується до досліджень короткочасних втручань для симптомів депресії, зосереджуючи підтримку терапевта та групову роботу впродовж двох днів.Дослідники оцінили симптоми до лікування, через тиждень після нього та через три місяці. Їхня анкета з депресії охоплювала такі переживання, як безнадійність і труднощі з отриманням задоволення, при цьому вищі бали вказували на більш важкі симптоми.Через тиждень різниця між групами становила близько 7,5 балів на шкалі від 0 до 42, що є великим статистичним ефектом. Також покращилися тривога та задоволеність життям.Проте через три місяці перевага в оцінці депресії зменшилася до приблизно 3,1 балів і більше не була статистично значущою."З відносно невеликою вибіркою ми просто не можемо з упевненістю сказати, чи зберігся значущий ефект", - зазначив Добровольський.Початкова вигода могла зменшитися. Добровольський також зазначив, що учасники списку очікування покращилися протягом цих місяців. Подальші сесії можуть допомогти зберегти досягнення, але випробування їх не тестувало.Шестеро учасників, призначених на терапію, так і не відвідали, залишивши 25, які її отримали. Семеро учасників списку очікування були втрачені до оцінки через три місяці. Учасники в основному були жінками.Один терапевт проводив все лікування, рекрутував учасників і призначав їх до груп, тому він заздалегідь знав, хто отримає терапію.Співавтор Цезар Гіосан розробив терапію та її посібник. Дослідники визнали, що розробники можуть ненавмисно вплинути на результати в своїх випробуваннях і закликали до незалежної реплікації.Формальні діагнози депресії не вимагалися, і результати залежали від самозвіту, тому висновки не можуть встановити одужання від діагностованого розладу.Порівняння з групою очікування не може показати, що програма працює краще, ніж існуючі терапії, або відокремити еволюційні пояснення від уваги, очікувань і групової підтримки.Більше випробування, яке порівнює програму зі стандартною груповою когнітивною терапією, може прояснити її внесок. Проведення його в інших містах з різними терапевтами, додавання оцінок клініцистів і тривале спостереження за учасниками допомогло б показати, чи зберігаються результати та досягнення."Якщо це відкриття можна буде відтворити за більш суворих умов і показати, що воно триває, короткочасність втручання може стати клінічно та практично важливою", - сказав Добровольський.Цікавий фактДослідження показують, що групова терапія може бути такою ж ефективною, як і індивідуальна, але часто є більш доступною та менш витратною.

У 2022 році, коли генеративний штучний інтелект почав завойовувати світ, з'явився дуже моторошний феномен. Цього Хелловіну ми знову згадуємо про загадкову історію Лоаб. Ось наша оригінальна історія з грудня 2022 року:Вона десь там, ховаючись у паралельному всесвіті можливостей. Все, що вам потрібно зробити, це ввести правильний запит у генератор зображень на основі штучного інтелекту.Як цифрове заклинання, слова відкриють моторошне обличчя жінки середнього віку з мертвими очима, порожнім поглядом і тривожним гримасою.Її звуть Лоаб (вимовляється як 'лоб'), і її "виявив" художник з Швеції, який використовує псевдонім Supercomposite у Twitter.Supercomposite був одним з перших сучасних творців, які досліджували можливості генераторів зображень на основі тексту. У 2022 році, експериментуючи з негативними запитами (які просять алгоритми машинного навчання знайти крайній протилежний варіант чогось), художник натрапив на моторошне обличчя.Коли Supercomposite запустив запит знову, він отримав те ж саме обличчя, цього разу поряд зі словом 'лоаб'."Штучний інтелект відтворює її легше, ніж більшість знаменитостей. Її присутність постійна, і вона переслідує кожне зображення, до якого торкається," - пояснив Supercomposite у Twitter у вересні 2022 року.З таким захоплюючим початком не дивно, що Лоаб стала сенсацією в Інтернеті. Зображення цієї загадкової жінки стало настільки відомим, що у неї навіть є власна сторінка у Вікіпедії.Частина загадки Лоаб полягає в тому, що вона представляє. Фігура Лоаб стала своєрідним сучасним 'троні' – типом мистецтва з голландського Золотого віку, що перебільшує вираз обличчя – такого, що не представляє особу, а ідею.Алегорія Лоаб трохи більш жахлива, ніж, скажімо, предмет більш відомого троні під назвою Дівчина з перловою серйозною. Більш глибоко, вона не була створена людським художником, який міг би принаймні розповісти більше про ідею, яку вони намагалися представити.Серед сотень ітерацій Лоаб, які Supercomposite викликав, багато з них містять відрубані або кричущі дітей на фоні.Деякі згенеровані штучним інтелектом зображення були настільки огидними, що художник вирішив не ділитися ними публічно."Я розривав Лоаб на частини і збирав її знову. Вона є емерджентним островом у латентному просторі, який ми не знаємо, як знайти за текстовими запитами," - написав художник у Twitter."Вона знаходить всіх рано чи пізно. Вам просто потрібно знати, де шукати," - додав Supercomposite.Цікавий фактЛоаб стала символом нової ери творчості, яку ми, можливо, ще не готові прийняти.

Стоїте посеред кухні. У руці - порожня чашка, а в голові - легка паніка: навіщо сюди прийшли? Хліб? Ліки? Перевірити, чи вимкнена плита? Думка щойно була такою чіткою, а на порозі немов розчинилася. І це не ознака раннього склерозу і не наслідок втоми. Це психологи називають «ефектом дверного отвору» - і він трапляється буквально з кожним. Про це пише Pixelinform. Вперше феномен серйозно описав ще у 1990-х американський психолог Деніел Саймонс, а пізніше, у 2006 році, дослідження з Університету Нотр-Дам під керівництвом Габріеля Редванскі показало: люди справді гірше згадують інформацію після того, як перетинають межу кімнати. Уявіть, що пам’ять - це не суцільна стрічка, а низка окремих «коробок». Дверний отвір спрацьовує як сигнал: «подія завершена, закриваємо коробку, беремо наступну». Мозок сприймає поріг як межу між двома історіями Уявіть собі знімальний майданчик. Кожна кімната - це окрема сцена зі своїми декораціями, реквізитом і настроєм. Коли ви переходите з вітальні на кухню, мозок автоматично «перемикає декорації» - і разом з ними виносить за двері частину оперативної пам’яті. Це не збій, а функція. Так економиться ресурс: увага звільняється під те, що важливе зараз, у новому просторі. brain scans під час експериментів показали, що в момент перетину порогу активність гіпокампа - ділянки, яка відповідає за формування спогадів - різко змінюється. Він ніби «ставить крапку» в одному файлі й відкриває наступний. Звідси й відчуття: думка була, а потім раз - і її немає. Вона не зникла назавжди, просто лежить в іншій «коробці» - у кімнаті, де народилася. Чому це не про погане здоров’я - і коли варто насторожитися Найбільше цей ефект лякає тих, кому за тридцять. «У мене вже деменція?» - перша думка. Насправді забування на порозі - цілком нормальна робота робочої пам’яті, яка в середньому утримує лише близько чотирьох смислових одиниць одночасно. Перехід у новий простір просто витісняє одну з них. Тут є нюанс. Якщо ви забуваєте, навіщо зайшли, але за секунду згадуєте - це здоровий механізм. А от коли ви губитеся в знайомому районі, не можете згадати назву звичної речі чи повторюєте те саме питання за п’ять хвилин - ось це вже привід поговорити з лікарем. Різниця принципова: норма - це коли «архів» відкривається, варто лише повернутися. Тривожний сигнал - коли архів не відкривається взагалі. До речі, чим більше дверей - тим сильніший ефект. Люди, які живуть у просторих будинках із безліччю перегородок, помічають його частіше, ніж мешканці маленьких квартир-студій. Один великий простір без порогів - і «забуті» думки трапляються рідше. Що зробити за 5 хвилин, щоб не втратити думку на порозі Існує проста техніка, яка працює майже бездоганно. Вона не вимагає застосунків чи блокнота. Поверніться туди, звідки прийшли. Фізично вийдіть із кімнати й зайдіть знову. Контекст спрацює як ключ - у більшості випадків думка «випливе» за кілька секунд. Промовте намір уголос перед дверима. Скажіть собі: «Іду по хліб». Слово стане якорем і поверне вас до мети навіть у новому просторі. Зробіть «зачіпку» у місці призначення. Покладіть на стіл ключі чи телефон, коли йдете до холодильника. Річ нагадає, навіщо тут опинилися. Зафіксуйте жест. Притисніть до грудей руку на порозі - тілесна пам’ять часто «витягує» думку швидше за словесну. Маленький лайфхак: зробіть поріг союзником, а не ворогом Замість того щоб боротися з ефектом, ним можна користуватися. Задумали переключитися з робочого завдання на складну розмову? Перейдіть до іншої кімнати - мозок сам налаштується на новий контекст і менше чіплятиметься за старі думки. А от важливу ідею, яка спала вам на думку у ванній, краще одразу «зберегти» - надіслати собі повідомлення чи написати на серветці. Бо на шляху до кухні двері зроблять свою справу, і ви будете стояти з порожньою чашкою, марно пригадуючи, що ж таке геніальне щойно придумали. І ось що цікаво: коли ви намагаєтеся згадати забуту думку, ви насправді шукаєте не слово, а кімнату. Поверніться - і вона знайдеться. А коли знову забудете, навіщо зайшли? Спробуйте для початку просто вийти й зайти знову. Працює частіше, ніж здається. Зайшли в кімнату і забули навіщо: як працює «ефект дверного отвору» читайте на сайті Pixel.inform.

Епілептичні напади відомі своєю непередбачуваністю та складністю виявлення. Іноді навіть сам пацієнт не знає, що напад стався. Але собака може це відчути, і не обов'язково бути домашнім улюбленцем пацієнта.Нове дослідження показує, що навіть не навчені собаки, які не мали попереднього досвіду з епілепсією, можуть виявити напад незнайомця.Дослідники з Університету Мілана зібрали зразки поту від 6-річної дівчинки з епілепсією, коли вона мала напад і коли не мала. Зразки були представлені 30 собакам різних порід, які не знали пацієнтки та її запаху.Кожна собака разом зі своїм господарем мала дві хвилини, щоб вільно дослідити три різні запахи на трьох станціях у кімнаті. Запахи включали піт, зібраний під час нападу, піт, зібраний за шість годин до або після нападу, та стерилізовану марлеву серветку як контроль.Дослідники спостерігали за собаками через відеопотік. Ні господарі собак, ні дослідники не знали, де знаходився запах нападу під час кожного випробування.В результаті 14 собак підійшли до зразка поту під час нападу першими – це на 40% більше, ніж очікувалося випадково.Результати опубліковані в журналі Annals of the Italian National Institute of Health і свідчать про те, що навіть не навчені собаки можуть мати спонтанну сенсорну реакцію на запах нападу.Дослідження показало, що собаки не уникали запаху нападу, а навпаки, деякі з них швидше підходили до нього, ніж до інших запахів.Дослідники вважають, що собаки можуть виявляти специфічні леткі органічні сполуки, пов'язані з нападами, які швидко розпізнаються їхнім нюхом.Цікавий фактЗ 1990-х років собаки навчаються реагувати на напади епілепсії та навіть попереджати пацієнтів про них до їх виникнення.

Міжзоряні відвідувачі, такі як комета 3I/ATLAS, є капсулами часу з космосу, які були викинуті з їхніх екзосонячних домівок через невідому катастрофу і змушені мандрувати по самотньому космосу протягом мільярдів років.Якщо їм пощастить, вони можуть перетнути шлях з іншою зіркою, такою як Сонце, і короткий час погрітися біля нашого сонячного вогнища, перш ніж знову вирушити в темряву.Це також щастя для нас, адже ми отримуємо безпрецедентний погляд на шматок чужої сонячної системи, яка могла сформуватися задовго до нашої з хімією, яка не схожа на будь-яку іншу.Насправді, екзосонячна система, з якої походить 3I/ATLAS, могла сформуватися більше ніж 7 мільярдів років до того, як наше Сонце запалилося в життя.У новому дослідженні в журналі Nature Astronomy команда дослідників на чолі з вченими NASA проаналізувала хімічний коктейль, що виходить з збудженої атмосфери міжзоряної комети.Вони використали неперевершені інфрачервоні можливості телескопа Джеймса Вебба, щоб спостерігати за кометою в кінці грудня 2025 року, коли вона була приблизно в 2,5 рази далі від Сонця, ніж ми, проходячи через астероїдний пояс між Марсом і Юпітером.На цій відстані її атмосфера, або кома, починає значно розширюватися, оскільки сонячна радіація сублімує її крижані леткі хімікати. Це можна уявити як чихання комети, коли вона бачить Сонце.Дослідники зосередилися на співвідношенні дейтерію до водню (D/H), яке є дуже показовим, оскільки воно показує, скільки дейтерію — важчої версії водню — має об'єкт у співвідношенні до легшого, звичайного водню.У цьому випадку вони перевірили це співвідношення в іншій молекулі, метані, щоб дізнатися, скільки важкого метану 3I/ATLAS зберіг з моменту формування його заморожених частинок.Вони виявили, що він містить значно більше, ніж будь-яке тіло в Сонячній системі, і в 13 разів більше, ніж комета 67P/Чурюмова-Герасименко, єдина інша місцева комета, яка продемонструвала "надійний" підпис, що вимагав вимірювань на місці з космічного апарата Розетта."Підвищене співвідношення D/H для метану в 3I/ATLAS узгоджується з гіпотезою, що його льоди сформувалися в холодному, низькометалевому міжзоряному або протозоряному середовищі під високим рівнем космічного випромінювання," пояснюють дослідники.Одним з можливих джерел є диски формування планет з пилу та газу навколо дуже молодої або формуючої зірки. Ці астро-середовища важко вивчати, оскільки вони щільно непрозорі, приховуючи холодні хімічні реакції, що відбуваються всередині, тому дослідники часто покладаються на астрохімічні моделі.І саме тому 3I/ATLAS є таким цінним: це чистий зразок, викинутий з прихованих глибин давньої космічної колиски, можливо, навколо однієї з найстаріших зірок Чумацького Шляху, і доставлений прямо до нашого порогу завдяки капризам гравітації.Спостереження за його молекулярним випромінюванням, подібно до того, як він втрачає свою їжу через космічну хворобу, дозволило астрономам дослідити різні важливі загадки.Його ізотопні співвідношення натякають на те, що він міг бути підданий великій кількості радіації. І, можливо, народився в протозоряному ядрі: щільній області надзвичайно холодного газу (оскільки його внутрішня частина захищена від світла зірок) і на ранніх стадіях формування зірок, настільки холодному, що він діє як кріо-зберігач.При температурах близько -263 градусів Цельсія (близько -440 градусів за Фаренгейтом) гази заморожуються на частинках пилу, віддаючи перевагу дейтерію, оскільки він важчий за водень, і виробляючи характерні співвідношення D/H у молекулах, таких як метан.Крім того, низький вміст вуглецю-13 у 3I/ATLAS свідчить про його неймовірний вік, походячи з давнього Всесвіту, який ще не був збагачений поколіннями зірок, що зливають важчі елементи та вивільняють їх у космос під час своїх вибухових супернових смерті.Отже, загалом, ця робота підкреслює вражаючий масштаб космічних часових шкал. Ця комета з невідомого місця могла мандрувати 7 мільярдів років до того, як наша Сонячна система існувала. Вона могла сформуватися до того, як багато атомів, з яких складаються наше Сонце та планети, були навіть створені в серцях масивних зірок, які загинули (і залишили після себе залишки, звичайно), щоб посіяти наше існування.Дослідження було опубліковано в Nature Astronomy.Цікавий фактКомета 3I/ATLAS є однією з небагатьох відомих міжзоряних комет, що пройшла через нашу Сонячну систему, і її вивчення може дати нам уявлення про формування планет в інших зоряних системах.

Світова найгірша ядерна катастрофа не лише вплинула на людей.Коли на Чорнобильській атомній електростанції сталася катастрофічна вибух 26 квітня 1986 року, радіоактивні опади змусили радянську владу залишити цю територію, оголосивши величезну зону відчуження площею близько 2600 квадратних кілометрів.Дослідження показали, що тварини почали процвітати в покинутій зоні відчуження Чорнобиля, вільній від втручання людей.Багато мешканців були змушені залишити своїх домашніх тварин, і «ліквідатори» були відправлені, щоб знищити залишених тварин, а також худобу в забрудненій зоні.Проте багато тварин вижили.Дослідники пояснюють, що «неясно, скільки тварин змогли уникнути ліквідаторів, але достатня кількість домашніх собак уникла цієї долі, щоб утворити постійні популяції в зоні».Зараз оцінюється, що кілька сотень собак населяють зону відчуження і, принаймні частково, походять від домашніх тварин, залишених після катастрофи.Ці собаки, які вже більше 30 поколінь віддалені від катастрофи, надають унікальну можливість вивчити, як десятиліття забруднення можуть вплинути на живі організми та їх еволюцію.У дослідженні, опублікованому в 2023 році, деякі з тих же дослідників проаналізували собак, виявивши, що собаки, які жили поблизу місця аварії, генетично відрізняються від собак, які жили далі, що залишає відкритою можливість, що генетичні варіації можуть бути наслідком мутацій, викликаних залишковою радіацією.Подальше дослідження в 2024 році не виявило доказів того, що мутації викликали генетичні відмінності, тому Діллон і колеги продовжили дослідження, намагаючись розгадати цю загадку.«Це нове дослідження підсумовує деякі з невирішених питань з нашої попередньої роботи, де ми виявили, що хоча ці дві групи собак географічно дуже близькі, вони мають дуже високу ступінь генетичної відмінності, і ці відмінності не є наслідком мутацій», - говорить Діллон.У новому дослідженні команда проаналізувала дані повного геному, зібрані від 106 собак між 2018 і 2019 роками, включаючи тварин з атомної електростанції та з міста Чорнобиля, приблизно за 16 кілометрів відстані.Якщо мутації не є причиною генетичних відмінностей, природний відбір може бути поясненням, оскільки існуючі генетичні варіанти стають більш поширеними, якщо вони покращують шанси організму на виживання та розмноження в певному середовищі.Альтернативно, можливо, генетичний дрейф може пояснити результат, коли генетичні зміни відбуваються випадковим чином, не обов'язково надаючи жодних переваг для виживання.Проте у випадку собак, що живуть поблизу атомної електростанції, відмінності не здаються випадковими.Дослідники виявили ознаки змін, зосереджених у специфічних геномних регіонах, пов'язаних з раком, функцією клітин і підтримкою, інфекційними захворюваннями та імунною відповіддю.«Хоча ми не можемо з упевненістю стверджувати, що те, що ми знайшли, можна безпосередньо підтвердити як відбір, ми вважаємо, що ці геномні сигнатури вказують на відбір», - говорить Діллон.«Коли ми глибше досліджуємо ці геномні регіони, ми виявляємо, що ці гени беруть участь у біологічно важливих шляхах, які можуть дозволити їм подолати наслідки впливу токсичних речовин у цьому середовищі».Ми не знаємо напевно, і майбутні дослідження повинні дослідити це далі, але дослідники вважають, що після катастрофи деякі собаки могли мати існуючі генетичні переваги, які захищали їх від раку або надавали їм кращі імунні відповіді або стійкість до токсичних впливів.З часом ці собаки могли передати переваги виживання своїм нащадкам, як і кожне наступне покоління, у режимі природного відбору, званого напрямковим відбором.«Коли ми розглядаємо токсичне середовище навколо Чорнобиля, я можу зрозуміти, чому більшість людей думає: «Звичайно, повинні бути якісь наслідки життя в цьому середовищі», - говорить генетик Метью Брін з Північнокаролінського державного університету.«Але те, що ми говоримо, це те, що наслідки можуть не йти так далеко, як зміна геному собак для адаптації, це можуть бути ті, хто зміг вижити під час початкових впливів, мали цей рівень генетичної різноманітності та варіантів, щоб забезпечити вищу ступінь життєздатності».Результати опубліковані в Genes.Примітка редактора: Ця стаття вибірково використовує написання "Чорнобиль", щоб відобразити історичний контекст катастрофи 1986 року, коли Україна була частиною Радянського Союзу і російські транслітерації були широко використані. Українське написання - "Чорнобиль".Цікавий фактСобаки, які живуть у зоні відчуження Чорнобиля, можуть мати унікальні генетичні адаптації, які допомагають їм виживати в умовах радіації.