Дослідження прихованих ландшафтів під льодовиковим щитом Антарктиди тривалий час залишалося одним із найбільших викликів для сучасної науки, адже колосальний масив льоду площею майже 14 мільйонів квадратних кілометрів надійно приховував рельєф континенту. Донедавна вчені володіли детальнішою інформацією про поверхню Марса чи Венери, ніж про те, що знаходиться під багатокілометровим замерзлим блоком Землі. Однак міжнародна група дослідників на чолі з Единбурзьким університетом здійснила справжній технологічний прорив, поєднавши супутникові спостереження з інноваційним методом картографування — аналізом збурень льодового потоку (IFPA). Ця методика дозволяє ідентифікувати специфічні форми на поверхні льоду, які виникають як «відбиток» підльодовикових пагорбів, долин та каньйонів, крізь які тече крижаний масив, пише T4. Нова карта розкрила приховані ландшафти Антарктиди, включаючи плато, гори та рівнини. Завдяки новому підходу вчені змогли візуалізувати раніше невідомі об’єкти, включаючи тисячі підльодовикових пагорбів, гострі гірські хребти та глибокі розчленовані плато, що формувалися протягом мільйонів років під тиском криги. Професор Роберт Бінгем наголошує, що таке детальне бачення відносного розподілу ландшафтів є критично важливим для розуміння динаміки льодовикового щита, який наразі стіншає та відступає через глобальне потепління. Розуміння структури підльодовикової землі має фундаментальне значення: нерівні ділянки та високі хребти створюють опір тертю, фактично уповільнюючи рух льоду до океану, тоді як гладкі рівнини можуть прискорювати його деградацію. Читайте за темою: Дорожче за золото: вчені показали, що зберігає найбільший “сейф” Антарктиди Для свого дослідження дослідники поєднали новий метод картографування із супутниковими даними, щоб отримати найдетальніше на сьогоднішній день уявлення. Отримана карта слугує не лише науковим орієнтиром, а й базою для створення точніших моделей прогнозування рівня моря, який може піднятися на 1,2 метра до 2300 року навіть за умови дотримання Паризької кліматичної угоди. Матьє Морлігем з Дартмутського коледжу зауважує, що кожна нова деталь про каньйони чи геологічні межі під льодом дозволяє вченим краще зрозуміти, які саме регіони Антарктиди є найбільш вразливими до танення. Враховуючи, що кожні п’ять років затримки у скороченні викидів додають сантиметри до майбутнього рівня океану, нова карта Антарктиди стає ключовим інструментом у боротьбі за збереження прибережних міст від Шанхаю до Лондона. Не пропустіть: Біля берегів США помітили легендарного Контендера — найбільшу білу акулу, за якою стежать вченіThe post Вчені показали, що насправді знаходиться під величезним льодовиковим щитом Антарктиди first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

До берегів Флориди повернувся «Contender» — найбільший самець білої акули, якого коли-небудь фіксували в Атлантиці. Дослідницька група OCEARCH на чолі з Крісом Фішером відстежує цього велетня вагою 750 кілограмів (1652 фунти) та довжиною понад 4 метри рівно рік, від моменту його першого вилову 17 січня 2025 року. Повернення хижака з холодних північних вод затоки Святого Лаврентія, де він набирав вагу, полюючи на тюленів, відкриває вченим унікальну можливість дослідити таємничий цикл розмноження цих морських гідів, пише T4. Науковці вважають, що 30-річний «Contender» допоможе знайти перше у світі місце спарювання великих білих акул. Фото: OCEARCH. Науковці вважають, що 30-річний «Contender» допоможе знайти перше у світі місце спарювання великих білих акул. Згідно з даними трекерів, ці хижаки дотримуються суворого річного ритму: влітку вони бенкетують на півночі, а взимку мігрують у теплі води Півдня для продовження роду. Процес спарювання у акул є досить жорстким — самці змушені кусати самок, щоб утримати контроль, що дослідники називають «любовними укусами». Після цього зрілі самки відходять далеко від берега, а вже на початку літа вирушають до «акулячих розплідників» у затоках Нью-Йорка та Нью-Джерсі, щоб народити потомство. Він подорожував до віддаленої затоки Святого Лаврентія, одного з найдальших північних пінгвінів. Фото: OCEARCH. Діяльність OCEARCH має не лише наукове, а й важливе екологічне значення. Кріс Фішер наголошує, що великі білі акули є «системними менеджерами» океану. Без їхньої присутності популяції тюленів надмірно розростаються і знищують рибні запаси, що загрожує продовольчій безпеці людства. Попри те, що дослідження є надзвичайно дорогим (мічення перших п’яти особин коштувало 2,5 мільйона доларів), воно допомагає змінити хибне сприйняття акул як бездумних убивць, сформоване фільмом «Щелепи». Натомість нове покоління вчиться бачити в них охоронців океанічного балансу, завдяки яким прибережні екосистеми США сьогодні демонструють найбільше розмаїття життя за останні 50 років. Отсанній пінг Контендера біля берегів Маямі 16 січня. Зображення: скриншот сайту OCEARCH. До речі, у OCEARCH є трекер у реальному часі, де можна спостерігати за переміщенням Контендера. Це захопливий спосіб спостерігати за природою в реальному часі. Ви можете буквально бачити, як гігантські хижаки перетинають океани, просто дивлячись у свій смартфон. Найцікавіші акули Атлантики, за якими можна стежити: Contender. Той самий легендарний самець, який зараз перебуває біля берегів Флориди. Його маршрути — це ключ до розгадки таємниць спарювання великих білих акул. Breton. Один із найактивніших «мандрівників». Він часто підіймається дуже високо на північ, демонструючи неймовірну витривалість. Ironbound. Величезний самець, який отримав своє ім’я на честь острова в Новій Шотландії. Він відомий своїми стабільними щорічними міграціями вздовж усього східного узбережжя США. Andromache. Молода самка, за якою вчені стежать, щоб зрозуміти, як юні акули обирають свої перші безпечні «розплідники». The post Біля берегів США помітили легендарного Контендера — найбільшу білу акулу, за якою стежать вчені first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

У вересні 2026 року з виходом оновлення Emoji 18.0 арсенал цифрових символів поповниться дев’ятьма новими емодзі. Найбільший резонанс у мережі викликала поява солоного огірка — користувачі соцмереж уже пророкують йому роль головного конкурента баклажана в двозначному контексті. Окрім овочевої новинки, у списку з’явиться лише одне нове обличчя — примружений смайлик, який дозволить точніше передавати скепсис або іронію в листуванні, пише T4. До переліку майбутніх новинок також увійшли жести великим пальцем вліво та вправо, метеор, маяк, гумка, сітка з ручкою та метелик-монарх. Хоча документи Unicode вже доступні для ознайомлення, список кандидатів залишається у статусі чернетки і може зазнати змін до офіційного затвердження. Після фінального релізу технологічні гіганти, такі як Apple, Google та Samsung, розроблять власні графічні версії цих символів. Хоча користувачі вже мають понад 3900 персонажів на вибір, дев’ять абсолютно нових опцій з’являться пізніше цього року. Традиційно процес впровадження нових емодзі в операційні системи займає від кількох місяців до року після офіційного анонсу. Таким чином, масово використовувати «примружене обличчя» чи «солоний огірок» на смартфонах можна буде ближче до кінця 2026 або на початку 2027 року. Корисно знати: Чи можна залишати смартфон у мережі після заряджання до 100%: що кажуть Apple, Samsung та GoogleThe post Солоний огірок і прижмурене обличчя: розкрито 9 нових емодзі, які Unicode готує для користувачів iPhone та Android first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Сучасна цивілізація настільки інтегрована в цифровий простір, що будь-яке короткочасне переривання зв’язку сприймається як суттєва перешкода для повсякденної діяльності, проте питання про можливість повного та одночасного краху глобальної мережі залишається предметом глибоких наукових дискусій. Інтернет за своєю природою є «мережею мереж», що характеризується високим рівнем неоднорідності, розподіленої асинхронності та випадковості, що робить його надзвичайно стійким до локальних збоїв. Як зазначає професор Джордж Цибенко з Дартмутського коледжу, повний вихід системи з ладу вимагав би неймовірних ресурсів або катастрофічного збігу обставин, оскільки архітектура передачі даних передбачає розбиття інформації на пакети, які автоматично шукають найшвидші альтернативні маршрути у разі пошкодження окремих вузлів. Навіть фізичне руйнування великих інтернет-хабів або перерізання підводних магістральних кабелів призводить лише до тимчасових регіональних затримок, але не до глобального колапсу, оскільки локальні мережі здатні зберігати автономну функціональність, пише T4. Найбільш реальною загрозою, здатною спричинити масштабний та тривалий параліч світової мережі, вчені називають екстремальні космічні явища, зокрема потужні сонячні супербурі рівня події Каррінгтона. Такі аномалії здатні індукувати геомагнітні струми, що можуть вивести з ладу супутникову навігацію та пошкодити чутливу електроніку в повторювачах підводних кабелів, ремонт яких у глобальному масштабі може тривати тижнями. Попри існуючі плани відновлення, що включають хмарні резервні системи та автономні генератори, наслідки тривалого відключення вийдуть далеко за межі незручностей, поставивши під загрозу критичну інфраструктуру: від лікарняних ІТ-систем до управління енергомережами та дорожнім рухом. Подія Каррінгтона — це найпотужніша за всю історію спостережень геомагнітна буря, що сталася на початку вересня 1859 року. Її причиною став колосальний корональний викид маси на Сонці, який досяг Землі всього за 18 годин. Водночас науковці наголошують на дивовижній адаптивності інтернету, який парадоксальним чином стає міцнішим у міру свого розширення. Вільям Даттон з Оксфордського інтернет-інституту підкреслює, що збільшення кількості вузлів лише посилює стійкість системи, спростовуючи побоювання щодо її перевантаження. Хоча деякі уряди намагаються обмежувати доступ шляхом фізичного знищення інфраструктури або навмисного зниження швидкості трафіку («дроселювання»), такі заходи залишаються локальними та зазвичай швидко долаються технічними засобами. Таким чином, хоча сценарій «цифрового апокаліпсиса» теоретично можливий у разі безпрецедентного космічного катаклізму, глобальна мережа залишається однією з найбільш живучих систем, коли-небудь створених людством, демонструючи здатність до самовідновлення навіть у найскладніших умовах. Читайте також: Розміром з літак: вчені показали найважчого птаха, який коли-небудь літав на ЗемліThe post Вчені назвали події, здатні знищити інтернет first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Існує поширене інтуїтивне переконання, що здатність до польоту є синонімом легкості, адже в сучасному світі птахи здаються нам втіленням невагомості, а штучні літальні апарати ми конструюємо максимально порожнистими. Проте палеонтологічний літопис свідчить, що еволюція здатна долати фізичні обмеження способами, які кидають виклик нашому розумінню біомеханіки. Яскравим доказом цього є Argentavis magnificens, або «чудовий птах Аргентини», який панував у небі над Південною Америкою приблизно шість мільйонів років тому в епоху пізнього міоцену. Ця надзвичайна істота, що належала до вимерлої родини Teratornithidae, була родичем сучасних грифів, проте її масштаби наближалися до параметрів невеликого літака, що робить аргентавіса найважчим літаючим птахом, відомим сучасній науці, пише T4. Ця надзвичайна істота, що належала до вимерлої родини Teratornithidae, була родичем сучасних грифів, проте її масштаби наближалися до параметрів невеликого літака На відміну від багатьох інших доісторичних видів, реконструкція яких базується на припущеннях, аргентавіс напрочуд добре вивчений завдяки знахідкам добре збережених скам’янілостей плечового пояса, кісток крил та ніг на території сучасної центральної та північно-західної Аргентини. Дослідження, опубліковані в журналі PNAS, вказують на те, що розмах крил цього велетня сягав від 5 до 7 метрів, а маса тіла становила від 70 до 80 кілограмів. Для порівняння, найбільші сучасні ширяючі птахи, такі як андські кондори або мандрівні альбатроси, важать лише близько 10–15 кілограмів, що робить аргентавіса в кілька разів важчим за будь-якого сучасного представника авіафауни. Андський кондор – найважчий сучасний літаючий хижак у світі. Фото: Shutterstock. ХарактеристикаArgentavis magnificens (вимерлий)Андський кондор (сучасний)Мандрівний альбатрос (сучасний)Розмах крил5 – 7 метрів2.7 – 3.2 метра3.1 – 3.5 метраМаса тіла70 – 80 кілограмів11 – 15 кілограмів8 – 12 кілограмівВисота (на землі)1.5 – 2 метридо 1.2 метрадо 1.1 метраТип польотуПереважно ширяння (планер)Ширяння (термальні потоки)Динамічне ширяння (над морем)Епоха існуванняПізній міоцен (6 млн років)СучасністьСучасністьПорівняльна таблиця найбільших літаючих птахів в історії Землі. Мандрівний альбатрос – найбільший сучасний літаючий птах. Питання про те, як тварина такої маси могла підійматися в повітря, довгий час залишалося предметом наукових дискусій. Біомеханічне моделювання свідчить, що аргентавіс, ймовірно, не був активним «махальником», оскільки м’язи такої ваги швидко вичерпали б енергетичний ресурс. Замість цього він був майстром ширяння, використовуючи висхідні потоки теплого повітря над пампасами так само як це роблять сучасні планери. Величезна площа його крил дозволяла йому годинами триматися в небі, патрулюючи територію в пошуках здобичі або падіння. Цей птах є біологічним нагадуванням про те, що за відповідних екологічних та атмосферних умов природа здатна реалізувати сценарії польоту, які межують із теоретично можливим максимумом для хребетних тварин. Цікаво знати: Вчені назвали найбільш “злопамʼятного” птаха на ЗемліThe post Розміром з літак: вчені показали найважчого птаха, який коли-небудь літав на Землі first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Існує поширене інтуїтивне переконання, що здатність до польоту є синонімом легкості, адже в сучасному світі птахи здаються нам втіленням невагомості, а штучні літальні апарати ми конструюємо максимально порожнистими. Проте палеонтологічний літопис свідчить, що еволюція здатна долати фізичні обмеження способами, які кидають виклик нашому розумінню біомеханіки. Яскравим доказом цього є Argentavis magnificens, або «чудовий птах Аргентини», який панував у небі над Південною Америкою приблизно шість мільйонів років тому в епоху пізнього міоцену. Ця надзвичайна істота, що належала до вимерлої родини Teratornithidae, була родичем сучасних грифів, проте її масштаби наближалися до параметрів невеликого літака, що робить аргентавіса найважчим літаючим птахом, відомим сучасній науці, пише T4. Ця надзвичайна істота, що належала до вимерлої родини Teratornithidae, була родичем сучасних грифів, проте її масштаби наближалися до параметрів невеликого літака На відміну від багатьох інших доісторичних видів, реконструкція яких базується на припущеннях, аргентавіс напрочуд добре вивчений завдяки знахідкам добре збережених скам’янілостей плечового пояса, кісток крил та ніг на території сучасної центральної та північно-західної Аргентини. Дослідження, опубліковані в журналі PNAS, вказують на те, що розмах крил цього велетня сягав від 5 до 7 метрів, а маса тіла становила від 70 до 80 кілограмів. Для порівняння, найбільші сучасні ширяючі птахи, такі як андські кондори або мандрівні альбатроси, важать лише близько 10–15 кілограмів, що робить аргентавіса в кілька разів важчим за будь-якого сучасного представника авіафауни. Андський кондор – найважчий сучасний літаючий хижак у світі. Фото: Shutterstock. ХарактеристикаArgentavis magnificens (вимерлий)Андський кондор (сучасний)Мандрівний альбатрос (сучасний)Розмах крил5 – 7 метрів2.7 – 3.2 метра3.1 – 3.5 метраМаса тіла70 – 80 кілограмів11 – 15 кілограмів8 – 12 кілограмівВисота (на землі)1.5 – 2 метридо 1.2 метрадо 1.1 метраТип польотуПереважно ширяння (планер)Ширяння (термальні потоки)Динамічне ширяння (над морем)Епоха існуванняПізній міоцен (6 млн років)СучасністьСучасністьПорівняльна таблиця найбільших літаючих птахів в історії Землі. Мандрівний альбатрос – найбільший сучасний літаючий птах. Питання про те, як тварина такої маси могла підійматися в повітря, довгий час залишалося предметом наукових дискусій. Біомеханічне моделювання свідчить, що аргентавіс, ймовірно, не був активним «махальником», оскільки м’язи такої ваги швидко вичерпали б енергетичний ресурс. Замість цього він був майстром ширяння, використовуючи висхідні потоки теплого повітря над пампасами так само як це роблять сучасні планери. Величезна площа його крил дозволяла йому годинами триматися в небі, патрулюючи територію в пошуках здобичі або падіння. Цей птах є біологічним нагадуванням про те, що за відповідних екологічних та атмосферних умов природа здатна реалізувати сценарії польоту, які межують із теоретично можливим максимумом для хребетних тварин. Цікаво знати: Вчені назвали найбільш “злопамʼятного” птаха на ЗемліThe post Розміром з літак: вчені показали найважчого птаха, який коли-небудь літав на Землі first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Майбутнє нашої планети нерозривно пов’язане з еволюційним циклом Сонця, яке сьогодні перебуває у стабільній фазі головної послідовності, синтезуючи водень у гелій. Проте цей космічний баланс не вічний: приблизно через п’ять мільярдів років сонячне паливо вичерпається, що запустить ланцюгову реакцію катастрофічних змін. Коли ядро Сонця почне стискатися під дією гравітації, вивільнена енергія розігріє зовнішні шари зірки, змушуючи їх розширюватися у сотні разів. Наше світило перетвориться на червоного гіганта — колосальну розпечену сферу, межі якої сягнуть орбіт Меркурія, Венери та, зрештою, Землі. У цей період наша планета або буде повністю поглинута сонячною плазмою, або розірвана на частини потужними припливними силами зірки, що перетворить її кам’яне ядро на хмару розпечених уламків, пише T4. За словами вчених, приблизно через п’ять мільярдів років Сонце вичерпає свій водневий запас. Коли це станеться, воно розшириться приблизно в 200 разів більше, ніж зараз, перетвориться на червоного гіганта та знищить Землю (зображення художника). Нещодавнє відкриття в туманності Кільцева, розташованій за 2283 світлових роки від нас, надало вченим реальний доказ такої суворої долі. За допомогою інструменту Великий інтегральний польовий пристрій (LIFU) астрономи виявили у серці туманності загадкову структуру — «залізний прут», що складається з іонізованих атомів заліза. Читайте також: Проєкт “Анкор”: чи справді NASA готується вимкнути гравітацію на Землі на 7 секунд Вчені виявили таємничий залізний «пруток» у центрі туманності Кільцева, і він може запропонувати уявлення про похмуре майбутнє Землі.  Доктор Роджер Вессон із Кардіффського університету припускає, що ця аномалія є нічим іншим, як спектральним «привидом» кам’янистої планети, подібної до Землі. Коли материнська зірка туманності Кільцева розширилася до червоного гіганта близько 4000 років тому, вона випарувала одну зі своїх планет. Маса заліза в цій структурі майже ідентична тій, яку б залишила після себе випарована Земля або Венера, що робить цю знахідку прямим поглядом у наше власне похмуре майбутнє. Астрономи вважають, що туманність Кільцева утворилася, коли вмираюча зірка скинула свої зовнішні шари близько 4000 років тому. Кінцева стадія загибелі Сонця ознаменується скиданням його зовнішніх оболонок, які розлетяться у просторі, утворюючи планетарну туманність. У центрі залишиться лише білий карлик — крихітне, надзвичайно щільне ядро, що світитиметься ще тисячі років. Дослідження показують, що у зірок, які вже пройшли фазу розширення, ймовірність наявності планет на близьких орбітах падає в рази — з 0,28% до 0,11%. Це підтверджує, що більшість світів земного типу просто не виживають у цьому вогняному штормі. Таким чином, Земля, ймовірно, повторить шлях загадкового об’єкта в Кільцевій туманності: вона розчиниться в іонізованому залізі, ставши частиною сяючої газової оболонки, яка з часом розсіється в міжзоряній порожнечі, ставши матеріалом для наступних поколінь зірок і планет. Читайте також: Дайвери натрапили на істоту, яка вважалася вимерлою понад 60 мільйонів роківThe post Вчені показали, що станеться із Землею, коли Сонце загине first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Сучасна радіоастрономія переживає один із найбільш інтригуючих моментів у своїй історії, підбиваючи підсумки легендарного проєкту SETI@home, який протягом десятиліть об’єднував мільйони людей навколо ідеї пошуку позаземного розуму. Результати цього монументального дослідження, викладені у двох ґрунтовних статтях у The Astronomical Journal, фокусуються на аналізі 12 мільярдів вузькосмугових радіосигналів, зібраних обсерваторією Аресібо. Завдяки використанню розподілених обчислень та новітніх алгоритмів фільтрації, вченим з Каліфорнійського університету в Берклі вдалося звузити цей колосальний масив даних до ста найбільш перспективних і незрозумілих сигналів, кожен з яких теоретично може мати штучне походження. Ці сигнали проявляються як короткочасні сплески енергії на строго визначених частотах, що надходять із конкретних точок космічного простору, і їх неможливо ідентифікувати як завади від супутників, радарів чи наземних технологій, пише T4. Процес розплутування накопичених даних виявився надзвичайно складним, оскільки методи обробки інформації, закладені ще у 1999 році, були обмежені тогочасною потужністю комп’ютерів. Керівники проєкту Девід Андерсон та Ерік Корпела визнають, що тривалий час наукова спільнота не мала чіткого алгоритму для фінальної стадії аналізу, і лише у 2025 році вдалося заповнити цю прогалину. Незважаючи на те, що повна перевірка кожного з мільярдів кандидатів залишається фізично неможливою без залучення людського ока, створені системи фільтрації дозволили встановити новий, безпрецедентний рівень чутливості у пошуках радіосигналів на великих ділянках неба. Навіть за відсутності остаточного підтвердження контакту, автори наголошують, що якби у досліджуваному діапазоні існував сигнал певної потужності, він обов’язково був би зафіксований цією системою. SETI@home виявив 12 мільярдів вузькосмугових радіосигналів, які були скорочені до остаточних 100 для подальших спостережень. Зображення: Роберт Сандерс/Каліфорнійський університет у Берклі. Людський фактор та етична складова дослідження додають проєкту особливого драматизму, адже вчені відчувають змішані емоції: від професійної гордості за створення найчутливішої пошукової мережі до легкого розчарування через відсутність явного “привіту” від інопланетних цивілізацій. Проте фахівці залишаються реалістами, припускаючи, що через вимушені спрощення в алгоритмах минулого вони могли пропустити критично важливу інформацію, буквально виплеснувши дитину разом із водою. Ця невизначеність залишає двері відчиненими для майбутніх поколінь дослідників, які використовуватимуть відкриті набори даних та машинне навчання для глибшого пошуку. Спадщина SETI@home тепер слугує фундаментом для нової ери астрофізики, де межа між шумом космосу та осмисленим повідомленням стає дедалі тоншою, підтримуючи постійний баланс між сухими цифрами та одвічною надією людства знайти сусідів у Всесвіті. Відпустка з видом на Землю: На Місяці відкриють перший готель (ФОТО)The post Вчені досліджують 100 сигналів із космосу: один із них може бути від “інопланетян” first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Сучасна океанологія та еволюційна біологія отримали безпрецедентний поштовх до розвитку завдяки унікальній події, що відбулася у глибинах Індійського океану, де людство знову зіткнулося з живою сторінкою своєї прадавньої історії. У жовтні 2024 року під час експедиції біля архіпелагу Малуку в Індонезії французькі дослідники та дайвери Алексіс Шаппюї та Жульєн Леблон здійснили те, що раніше вважалося майже неможливим для рекреаційного чи навіть наукового дайвінгу без використання автономних апаратів. На глибині майже 145 метрів, у зоні вічної сутіні, де тиск і низька температура створюють специфічні умови для життя, вони зафіксували живу латимерію (Latimeria menadoensis). Ця істота, яка тривалий час вважалася вимерлою понад 60 мільйонів років тому разом із динозаврами, досі зберігає в собі анатомічні секрети переходу хребетних від морського способу життя до сухопутного, пише T4. Дайвер простежує за латимерією на глибині 144 метри в Північному Малуку, Індонезія. Фото: Scientific Reports. Використання сучасних ребризерів замкнутого циклу дозволило науковцям провести тривалий час на критичній глибині, де після двох років ретельного картографування та понад п’ятдесяти занурень вони виявили темно-синю фігуру з характерними білими плямами. Публікація цього відкриття в журналі Scientific Reports підкреслює його наукову значущість, адже це перший випадок, коли цю рибу вдалося побачити та зняти на відео в її «рідній домівці» на глибині, а не в лабораторії чи після вилову сітками. Латимерія, яку часто називають «живою скам’янілістю», демонструє вражаючу морфологічну стабільність протягом сотень мільйонів років, маючи двочастинний череп, рудиментарні легені та м’ясисті плавці, що за структурою нагадують кінцівки. Проте термін «скам’янілість» є дещо умовним, оскільки генетичні дослідження вказують на безперервну, хоч і надзвичайно повільну еволюцію виду, що адаптувався до стабільних умов глибоководних каньйонів. Рідкісні кадри показують латимерию, яка спокійно дрейфує вздовж скелястого глибоководного виступу в індонезійських водах. Фото: Scientific Reports. Унікальність цієї зустрічі підсилюється тим, що того ж самого індивіда вдалося зафіксувати вдруге через день, що підтвердило його прив’язаність до певного підводного ландшафту, зокрема до виступів, вкритих губками. Це дає підстави припускати існування раніше невідомої локальної популяції в акваторії між Сулавесі та Західною Папуа. Однак біологічні особливості латимерії роблять її надзвичайно вразливою перед сучасними антропогенними загрозами. Ці риби досягають статевої зрілості лише у віці близько 55 років, а їхня вагітність триває рекордно довго — до п’яти років, що зумовлює вкрай повільне відновлення популяції. Сьогодні природний захист глибини слабшає через глобальне потепління, акустичне забруднення океану та мікропластик, що проникає навіть у найвіддаленіші екосистеми. Новий етап досліджень, який розпочався після цієї знахідки, базуватиметься на неінвазивних методах відбору генетичних проб, що дозволить зберегти життя цих загадкових істот, одночасно розкриваючи таємниці біогеографії та еволюційного виживання одного з найдавніших хребетних нашої планети. Читайте також: Гігант із сутінків: у водах Нової Зеландії знайшли 400-річного “привида”The post Дайвери натрапили на істоту, яка вважалася вимерлою понад 60 мільйонів років first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Дослідження підводних екосистем Фьордленда, Нова Зеландія, принесло науковій спільноті сенсаційне відкриття, яке професор Джеймс Белл охарактеризував як зустріч із справжнім морським гігантом. Під час занурення команда з Університету Вікторії у Веллінгтоні спільно з представниками Департаменту охорони природи та організації Fiordland Marine Guardians виявила масивний чорний корал, висота якого сягає 4 метрів, а ширина — 4,5 метра. Ця колонія, чий вік оцінюється у 300–400 років, є одним із найбільших екземплярів, коли-небудь зареєстрованих у цьому регіоні, що робить її унікальним об’єктом для вивчення морського біорізноманіття Аотеароа, пише T4. Масивний 4-метровий чорний корал помітили у водах Фьордленда. Фото: Джеймс Белл. Незважаючи на свою назву, чорний корал під водою виглядає як біла ефірна структура, що нагадує привида, який виринає з океанічної темряви. Такий візуальний ефект зумовлений живими тканинами поліпів, тоді як назва виду походить від його твердого чорного скелета, що ховається під світлою оболонкою. За словами Джеймса Белла, який присвятив морській біології 25 років, зазвичай чорні корали в цих водах не перевищують двох-трьох метрів, тому знахідка чотириметрового велетня є надзвичайно рідкісною подією навіть для досвідчених дослідників. Екологічне значення таких масштабних колоній неможливо переоцінити, оскільки вони виступають життєво важливим середовищем для розмноження багатьох морських видів. Через повільні темпи росту чорні корали є надзвичайно вразливими до механічних пошкоджень, спричинених якорями човнів або рибальськими знаряддями. Оскільки цей вид офіційно класифікується як охоронний згідно із Законом про дику природу Нової Зеландії, точне картографування місць розташування подібних гігантів дозволяє науковцям та владі впроваджувати ефективніші заходи захисту морського середовища. Дане відкриття є частиною масштабної ініціативи з картографування підводного ландшафту Фьордленду, метою якої є створення повної карти поширення рідкісних коралових систем. Дослідники закликають місцевих жителів та дайверів ділитися інформацією про зустрічі з іншими великими колоніями, що перевищують 4 метри, сподіваючись, що поєднання академічних знань та громадського моніторингу допоможе врятувати найстаріших океанічних істот регіону від зникнення. Читайте також: На Землі виявили місце, де “інопланетне” життя процвітає протягом десятків мільйонів роківThe post Гігант із сутінків: у водах Нової Зеландії знайшли 400-річного “привида” first appeared on T4 - сучасні технології та наука.