В африканській савані панує складна ієрархія страху, на вершині якої, здавалося б, міцно закріпився лев. З їхніми потужними м’язами, нищівними іклами та, що найважливіше, інтелектом для ведення колективного полювання, Panthera leo є, за словами біолога-природоохоронця Майкла Клінчі, “найбільшими наземними хижаками на планеті, що полюють у групах, і тому мають бути найстрашнішими”. Ця логіка домінувала в нашому розумінні екології савани протягом десятиліть. Проте, як показує революційне дослідження, що проаналізувало понад 10 000 записів поведінки дикої природи, існує інший хижак, чия присутність викликає значно глибший, екзистенційний жах, пише T4. Дев’яносто п’ять відсотків видів савани реагували з набагато більшим жахом на звук цієї істоти, яка технічно навіть не є верховним хижаком у класичному розумінні. Цей суперхижак — людина. Ми, за висловом вчених, стали “монстрами, що ховається під ліжками інших ссавців”. Щоб кількісно виміряти цей “ландшафт страху”, еколог Ліана Занетт та її колеги провели масштабний експеримент у Національному парку Великого Крюгера в Південній Африці — заповіднику, що є домом для найбільшої у світі популяції левів. Дослідники встановили приховані камери та динаміки біля водопоїв і відтворювали серію звуків. Вони транслювали звуки левів, але не агресивне ревіння, а “розмовне” гарчання, щоб його можна було безпосередньо порівняти зі звуками спокійних людських розмов місцевими мовами. Також для контролю використовувалися звуки людського полювання, зокрема гавкіт собак та постріли. Результати виявилися приголомшливими. Дев’ятнадцять видів ссавців — включаючи жирафів, зебр, носорогів, слонів і навіть таких хижаків, як леопарди та гієни — вдвічі частіше кидали життєво важливі водопої, зачувши лише звук людського голосу, порівняно зі звуками левів. Цікаво, що самі по собі людські розмови викликали значно сильнішу реакцію втечі, ніж звуки полювання, що свідчить про те, що дика природа розпізнає людей як справжню, безпосередню небезпеку, а не лише їхні знаряддя. “Страх перед людьми є глибоко вкоріненим і поширеним”, — підсумовує Клінчі, спростовуючи поширену думку, що тварини можуть звикнути до людей, якщо на них активно не полювати. Цей хронічний страх має каскадні наслідки для всієї екосистеми. Як показали попередні дослідження команди, постійний стрес і необхідність уникати життєво важливих ресурсів через страх перед людьми можуть призвести до скорочення популяцій тварин протягом поколінь. Занетт зазначає, що сама наша присутність на ландшафті є достатнім сигналом небезпеки. Тварини бояться людей “до смерті”, набагато більше, ніж будь-якого іншого хижака, що є справжнім свідченням нашого колосального впливу на навколишнє середовище. Проте, це похмуре відкриття несе в собі і проблиск надії: біологи-природоохоронці тепер розглядають можливість використання цього страху як інструменту збереження. Відтворюючи записи людських розмов у відомих гарячих точках браконьєрства, вони сподіваються створити невидимий бар’єр страху, щоб безпечно утримувати види, що знаходяться під загрозою, як-от південний білий носоріг, подалі від небезпеки. Читайте також: У Франції впіймали гігантську золоту рибку, викинуту з акваріума у відкриту водоймуThe post Вчені назвали суперхижака, який вселяє більше страху, ніж леви first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

У 2017 році науковий світ сколихнула новина, яка мала б стати тріумфом біології, але миттєво перетворилася на трагедію збереження: офіційний опис нового виду людиноподібних мавп, орангутана тапанулі (Pongo tapanuliensis). Це відкриття не лише додало нову гілку до нашого найближчого еволюційного дерева, але й одразу ж надало цьому виду сумний статус найрідкіснішої та найбільш зникаючої людиноподібної мавпи на планеті. Уся світова популяція цих унікальних приматів налічує менше 800 особин і обмежена крихітною, ізольованою ділянкою лісу в екосистемі Батанг-Тору на Північній Суматрі, Індонезія. Цей фрагментований ареал є лише залишком колись набагато більшої території, яка скоротилася на 60% лише між 1985 і 2007 роками через нещадну вирубку лісів під сільськогосподарські угіддя та промислові проекти, пише T4. Самець (зліва) і самиця (справа) Pongo tapanuliensis. Автор фото: Tim Laman. Ліцензія: CC BY 4.0 Отримавши статус виду, що перебуває під критичною загрозою зникнення за класифікацією МСОП, орангутан тапанулі опинився в епіцентрі боротьби за виживання. Вчені сподівалися, що визнання його унікальності приверне глобальну увагу та стимулюватиме негайні та рішучі дії для його порятунку. Однак, як зазначають природоохоронці, попри минулі роки, ситуація кардинально не покращилася. Мавпи продовжують стикатися з тими ж екзистенційними загрозами: незаконною вирубкою лісів, браконьєрським полюванням та торгівлею дитинчатами. На додачу до цього, саме серце їхнього ареалу опинилося під загрозою через два масштабні будівельні проекти — гідроелектростанцію та золоту шахту, кожен з яких буквально відрізає життєво важливі частини їхнього середовища існування і може стати останнім цвяхом у труну цього виду. Острів Суматра більший за популярний острів Балі у 82 рази. Попри похмурі прогнози, проблиски надії ще залишаються. Нещодавно вчені виявили невелику групу орангутанів тапанулі у лісистому торф’яному болоті за 32 кілометри від їхнього відомого ареалу, що дає крихітну надію на те, що ізольовані субпопуляції ще могли зберегтися. Проте експерти одностайні: без скоординованого плану дій, заснованого на наукових даних, цей вид приречений. Професор Серж Віч, один з вчених, що описали вид, наголошує на відсутності співпраці між усіма зацікавленими сторонами як на головній перешкоді. За оцінками МСОП, без кардинальної зміни підходів до збереження, популяція скоротиться на 83% протягом наступних трьох поколінь. Час для порятунку Pongo tapanuliensis спливає, і чим довше затягується розробка єдиного плану порятунку, тим складнішою стає ситуація для найрідкіснішої людиноподібної мавпи у світі. Не пропустіть: Астрофізик NASA розповів, чому інопланетяни перестали шукати людейThe post Вчені показали найрідкіснішу в світі мавпу: вона живе лише в одному місці на Землі first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Математичний порядок, втілений у послідовності Фібоначчі, де кожне наступне число є сумою двох попередніх, є наріжним каменем сучасної ботаніки. Цей універсальний код, що починається з 0, 1, 1, 2, 3, 5, 8, диктує архітектуру переважної більшості рослин на Землі. Від розташування насіння в голівці соняшника до лусочок на сосновій шишці, органи рослин найчастіше розходяться під «золотим кутом» у 137.5 градусів, формуючи спіралі, кількість яких за годинниковою та проти годинникової стрілки є послідовними числами Фібоначчі. Ця всеосяжна присутність змусила вчених довго вважати, що такий математично досконалий патерн, що оптимізує доступ до світла, мав бути фундаментальною ознакою, успадкованою від найперших рослин. Проте, нещодавній аналіз скам’янілості віком 407 мільйонів років поставив під сумнів цю аксіому, представивши науковому світу стародавню рослину, яка зухвало ігнорувала “правило Фібоначчі”, пише T4. Об’єктом, що спантеличив дослідників, став Asteroxylon mackiei — вимерлий вид плауна, що належить до найдавнішої відомої клади листяних рослин. Його рештки, чудово збережені у знаменитому родовищі Райні-Черт в Абердинширі, Шотландія, були відомі з 1969 року, але їхня точна тривимірна структура залишалася загадкою. Використовуючи сучасні технології, команда еволюційних палеобіологів на чолі з доктором Сенді Хетерінгтоном створила точні 3D-друковані реконструкції на основі поперечних зрізів цих скам’янілостей. Як розповідає IFLScience, цей метод вперше дозволив вченим буквально “взяти в руки” доісторичну рослину і детально проаналізувати розташування її листя. Як зазначила перший автор дослідження Холлі-Енн Тернер, аналіз показав, що ці ранні плауни розвинули спіральні візерунки, які суперечать послідовності Фібоначчі. Ілюстративне фото. Автор: Annari du Plessis У той час як деякі моделі демонстрували очікувану кількість спіралей, що відповідає числу Фібоначчі (наприклад, вісім), інші реконструкції мали сім або дев’ять спіралей — числа, які не вписуються в канонічну математичну прогресію. Більше того, деякі зразки Asteroxylon mackiei взагалі відмовилися від спіральної моделі, демонструючи листя, що росло простими кільцями, або мутовками, вздовж стебла. Ці висновки, опубліковані і Science свідчать про те, що математична досконалість, яку ми бачимо в сучасних рослинах, не була успадкована від спільного предка. Натомість, патерни Фібоначчі, ймовірно, еволюціонували пізніше, і, можливо, виникали незалежно в різних еволюційних лініях. Asteroxylon mackiei є яскравим доказом того, що 407 мільйонів років тому природа все ще перебувала в активному пошуку, експериментуючи з різними, менш впорядкованими геометріями, перш ніж зупинитися на математично елегантному рішенні, яке домінує в рослинному світі сьогодні. Читайте також: Вчені знайшли докази давно втраченого світу глибоко всередині ЗемліThe post Вчені спантеличені скам’янілістю віком 407 мільйонів років, яка не відповідає послідовності Фібоначчі first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Питання “Де всі?” залишається однією з найглибших і найтривожніших загадок сучасної науки. Парадокс Фермі, сформульований ще в середині XX століття, вказує на очевидне протиріччя: у галактиці, що налічує сотні мільярдів зірок і ще більше планет, ймовірність виникнення розумного життя здається високою, проте ми не спостерігаємо жодних ознак його діяльності. Поки науково-фантастичні твори малюють образи надцивілізацій, здатних керувати енергією зірок або надсилати рої міжзоряних зондів, нова провокаційна теорія пропонує значно прозаїчніше, ба навіть “буденне” пояснення. Астрофізик доктор Робін Корбет з Центру космічних польотів імені Ґоддарда NASA припускає, що інопланетяни перестали нас шукати не тому, що вони надто розвинені, а тому, що вони недостатньо розвинені і, зрештою, їм це просто набридло, пише T4. Ця концепція, названа “радикально буденною” теорією, базується на припущенні, що позаземні цивілізації технологічно не набагато випереджають нашу. Замість того, щоб володіти невідомими законами фізики чи технологіями, що межують з магією, їхній прогрес можна порівняти з різницею “між iPhone 17 та iPhone 42” — прогрес помітний, але він не змінює фундаментальних правил гри. Доктор Корбет стверджує, що ці цивілізації, подібно до нашої, неминуче досягають технологічного плато. Вони, як і ми, стикаються з тими ж непереборними обмеженнями: колосальними міжзоряними відстанями та астрономічними витратами на їх подолання. Навіть для досягнення найближчої до нас “перспективної” планети, Проксима Центавра b, людству з поточними технологіями знадобилося б близько 100 000 років. Якщо інопланетяни стикаються з подібними фізичними обмеженнями, вони могли дійти логічного висновку, що переваги від галактичних досліджень чи колонізації просто не варті витрачених ресурсів. Астрофізик доктор Робін Корбет з Центру космічних польотів імені Ґоддарда NASA припускає, що інопланетяни перестали нас шукати не тому, що вони надто розвинені, а тому, що вони недостатньо розвинені і, зрештою, їм це просто набридло. Згідно з цією теорією, інопланетні суспільства, подібно до людського, втрачають інтерес до надто дорогих і складних проектів без гарантованого короткострокового результату. Навіть якщо вони мають потужні передавачі-маяки, мотивація підтримувати їхню роботу протягом мільйонів або мільярдів років, необхідних для того, щоб їхній сигнал випадково помітили, може бути вкрай низькою. Таким чином, “Велике мовчання” Всесвіту пояснюється не тим, що ми одні, і не тим, що інопланетяни свідомо ховаються, як припускає “гіпотеза зоопарку”, побоюючись нашої “жорстокої” натури. Воно також не обов’язково є наслідком “Великого фільтра”, який, за словами Браяна Кокса, знищує цивілізації до того, як вони освоять космос. Натомість, можливо, галактика наповнена скромною кількістю “буденних” цивілізацій, які, як і ми, застрягли у своїх сонячних системах, обмежені тими самими фізичними законами і, зрештою, виявляють ту саму апатію до неможливого. Хоча деякі вчені, як-от професор Майкл Гарретт, заперечують, що це лише проекція людської нудьги на весь космос, “радикально буденна” теорія пропонує тверезий погляд на наше місце у Всесвіті: ми можемо бути не одні, але всі ми однаково самотні у своїх обмеженнях. Читайте також: Мільйони людей на Землі втратили нюх навіть не усвідомлюючи цьогоThe post Вчений розповів, чому інопланетяни перестали шукати людей first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

У революційному експерименті, що поєднує палеогенетику та передові технології редагування генів, вчені зробили крок до розкриття таємниць анатомії наших найближчих вимерлих родичів. Ввівши мишам функціональну версію гена, спільного для неандертальців та денисівців, дослідники спостерігали розвиток ключових скелетних рис, що характерні для цих стародавніх гомінідів, і результат, опублікований у журналі Frontiers, заінтригував наукову спільноту. Цей прорив не лише підтверджує, як окремі генетичні зміни могли формувати цілі види, але й пропонує пояснення унікальної морфології наших двоюрідних братів по еволюції, пише T4. Ген, що опинився в центрі уваги, відомий як GLI3. У сучасних людей він відіграє життєво важливу роль в ембріональному розвитку, і його мутації пов’язані з серйозними вродженими вадами, такими як полідактилія (наявність додаткових пальців) та деформації черепа. Неандертальці та денисівці були носіями дещо зміненої версії цього гена, в якій була замінена одна амінокислота, проте їхні скам’янілі рештки не демонструють ані аномальної кількості пальців, ані небезпечних для життя дефектів. Натомість вони мали низку характерних рис: видовжені та низькі черепи, масивніші надбрівні дуги та ширші грудні клітки. Щоб з’ясувати, як саме архаїчна версія GLI3 впливала на розвиток, дослідники за допомогою технології CRISPR створили кілька груп мишей. Гризуни з повністю дефектною версією гена очікувано продемонстрували важкі деформації, підтверджуючи критичну важливість GLI3 для здорового росту. Ілюстративне фото. Автор: Tommes Frites Однак миші, яким вживили функціонуючу неандертальську версію гена, продемонстрували зовсім іншу, більш тонку картину змін. У них розвинулися збільшені голови, сильніше викривлені ребра та вкорочені хребти. Ці зміни не були хаотичними дефектами, а дивовижним чином віддзеркалювали відомі анатомічні відмінності між Homo sapiens та неандертальцями. Деякі з цих мишей навіть мали асиметричну форму грудної клітки, що нагадує сколіоз, — патологію, до якої, як припускають останні дослідження, неандертальці могли бути схильні. Таким чином, експеримент наочно показав, що давня версія гена GLI3 не порушувала ембріональний розвиток, а скоріше направляла його іншим шляхом, що призводило до формування іншої, але цілком життєздатної морфології. Вчені припускають, що ця характерна міцна статура та форма голови були не випадковістю, а корисною адаптацією, що забезпечувала переваги у способі життя неандертальців, дозволяючи їм процвітати в суворих умовах льодовикового періоду. Не пропустіть: У Франції впіймали гігантську золоту рибку, викинуту з акваріума у відкриту водоймуThe post Вчені ввели мишам гени неандертальців та денисівців: результат заінтригував всіх first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

У 2022 році у рибальських озерах БлуВотер у французькому регіоні Шампань сталася непересічна подія: британський рибалка Енді Хакетт після 25-хвилинної боротьби витягнув з води 30-кілограмову (67 фунтів) помаранчеву істоту. Цей гігант, відомий серед місцевих як «Морква», був не міфічним чудовиськом, а яскравим прикладом екологічної проблеми — це була золота рибка, точніше, гібрид коропа та декоративного коропа коі, якого випустили у водойму 20 років тому, розповідає T4. Цей випадок, хоч і вражаючий, слугує яскравим науковим нагадуванням про небезпеку випускання акваріумних домашніх тварин у дику природу. Ми звикли вважати золотих рибок мініатюрними мешканцями невеликих акваріумів, але цей стереотип є наслідком штучних обмежень. Насправді золоті рибки — це одомашнені види коропа, і їхній розмір надзвичайно пластичний, він напряму залежить від середовища існування. Маленький акваріум та обмежене харчування спричиняють стрес і фізично пригнічують ріст риби, але варто тій самій особині потрапити у велику відкриту водойму з необмеженими ресурсами, як її генетичний потенціал розкривається повною мірою, дозволяючи їй виростати до розмірів, що дорівнюють вазі десятирічної дитини. Коли золота рибка, навіть не гібридна, потрапляє у відкриту річку чи озеро, вона миттєво перетворюється з невинного улюбленця на небезпечний інвазивний вид. Коли золота рибка, навіть не гібридна, потрапляє у відкриту річку чи озеро, вона миттєво перетворюється з невинного улюбленця на небезпечний інвазивний вид. Ці риби неймовірно витривалі, всеїдні та мають ненажерливий апетит. Їхня головна небезпека полягає у способі харчування: подібно до своїх диких родичів, вони риються в донному мулі, вириваючи з корінням водні рослини. Ця діяльність не лише руйнує середовище існування для місцевих видів, але й каламутить воду, погіршуючи її якість. Зростаючи до величезних розмірів, вони починають домінувати в екосистемі, агресивно конкуруючи з автохтонними видами риб за їжу та простір, а також стаючи переносниками паразитів та хвороб, до яких у місцевої фауни немає імунітету. Повідомлення про проблеми з гігантськими золотими рибками надходять з багатьох куточків світу, зокрема зі США та Канади, де ці колишні домашні улюбленці буквально захоплю Fлюють водойми. Таким чином, дивовижна історія «Моркви» — це не диво природи, а наочна ілюстрація того, як один безвідповідальний вчинок може призвести до непередбачуваних і руйнівних екологічних наслідків. Читайте також: Вчені назвали 10 найсильніших істот на ЗемліThe post У Франції впіймали гігантську золоту рибку, викинуту з акваріума у відкриту водойму first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Коли вчені намагаються визначити 10 найсильніших істот на Землі, вони стикаються з фундаментальною проблемою: як саме вимірювати силу? Чи йдеться про абсолютну, необроблену потужність, здатну зрушити найважчий об’єкт, чи про відносну силу, що враховує співвідношення потужності до маси тіла? Залежно від обраної метрики, список чемпіонів кардинально змінюється, демонструючи дивовижну різноманітність еволюційних рішень, розповідає T4. В категорії абсолютної сили беззаперечним лідером на суші є африканський слон. Цей велетень здатний підняти вагу понад шість тонн, а деякі оцінки сягають і дев’яти. Левова частка цієї потужності зосереджена в його хоботі — унікальному органі, що складається з 40 000 м’язів і здатний як викорчувати дерево, так і делікатно підняти травинку. У цій же лізі важкоатлетів виступає горила, чия сила, завдяки надзвичайно щільним м’язовим волокнам, дозволяє їй піднімати вантажі понад 815 кілограмів. Її перевершує арктичний вівцебик, здатний витримувати та переміщати вагу близько 900 кг. Серед хижаків домінують великі кішки та ведмеді: тигр здатний тягнути здобич вагою понад 540 кг, що вдвічі перевищує його власну масу, а ведмідь грізлі демонструє схожі показники колосальної сили. Горила може піднімати вантажі понад 815 кілограмів. Автор фото: Chris Carter. Проте, якщо вимірювати силу відносно, чемпіонами стають не гіганти, а істоти, яких легко не помітити. Титул найсильнішої у світі істоти, фунт за фунтом, належить гнойовому жуку (зокрема, Onthophagus taurus). Ця комаха, що важить частки грама, здатна тягнути вантаж, який у 1141 разів перевищує її власну масу — людський еквівалент цього подвигу дорівнював би підняттю шести двоповерхових автобусів. Ненабагато відстає його родич, жук-носоріг, здатний нести на собі вагу, що у 850 разів перевищує його власну. Іншим яскравим прикладом є мураха-листоріз, що невтомно несе шматочки листя, які у 50 разів важчі за неї. Але сила проявляється не лише в піднятті тягарів. Якщо включити до списку інші показники, з’являються нові чемпіони. Солоноводний крокодил володіє найпотужнішим укусом серед усіх живих істот, з силою, що перевищує 16 000 ньютонів. А в небі панує гарпія — найсильніший орел у світі, чиї потужні кігті здатні хапати та піднімати в повітря здобич, таку як лінивці чи мавпи, вагою до 9 кг. Таким чином, “найсильніші” істоти планети демонструють, що еволюція знайшла безліч шляхів до вершини потужності: від брутальної маси слона до неймовірної біомеханічної ефективності жука. Читайте також: Вчені знайшли докази давно втраченого світу глибоко всередині ЗемліThe post Вчені назвали 10 найсильніших істот на Землі first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Вчені з Массачусетського технологічного інституту (MIT) оголосили про відкриття, що межує з науковою фантастикою. Глибоко в надрах нашої планети вони знайшли прямі докази існування загубленого світу — залишки «прото-Землі», якою вона була до гігантської катастрофи, що назавжди змінила її та подарувала нам Місяць. Ця знахідка вважалася неможливою, адже досі вчені були переконані, що всі сліди того давнього світу були стерті назавжди, пише T4. Щоб зрозуміти важливість цього відкриття, потрібно повернутися на 4,5 мільярда років назад. На зорі свого існування Земля була зовсім не схожа на ту блакитну планету, яку ми знаємо. Це був розпечений, розплавлений об’єкт, приблизно на третину менший за розміром, який обертався в космосі разом зі своєю планетою-сестрою, названою Тея. Цей світ був абсолютно ворожим до життя: через шалену спеку та кам’янистий склад на ньому практично не було летких елементів, таких як вода, вуглець чи сірка — основи біології. Все змінилося під час грандіозної події, відомої як «Велике зіткнення». Тея врізалася в Землю, вивільнивши колосальну кількість енергії, яка повністю розплавила та «перезавантажила» хімічний склад нашої планети. Земля поглинула уламки своєї сестри, ставши значно більшою, а те, що залишилося від Теї, перетворилося на наш Місяць. Саме ця катастрофа принесла на Землю воду та вуглець, що зробило можливим виникнення життя. Довгий час вважалося, що цей катаклізм не залишив жодних фізичних доказів існування попереднього світу. Всі наші знання про прото-Землю базувалися на порівнянні місячних та земних порід і теоретичних розрахунках. Проте команда під керівництвом професорки Ніколь Ні зробила неймовірне. Спочатку, аналізуючи метеорити, вчені виявили в них «аномалію ізотопів калію» — унікальний хімічний підпис, що відрізнявся від того, який зазвичай зустрічається на Землі. Це наштовхнуло їх на думку: а що, як пошукати такий самий підпис у найдавніших породах нашої планети? Вони звернули свою увагу на зразки з Гренландії та Канади, де на поверхню виходять найстаріші скелі, а також з Гаваїв, де вулкани виносять породи з глибоких шарів мантії. І вони знайшли те, що шукали — зразки з тим самим аномальним складом калію. Але чи справді це були рештки прото-Землі? Щоб довести це, вчені провели геніальний експеримент. Вони створили комп’ютерну симуляцію, в якій піддали ці аномальні зразки віртуальному «Великому зіткненню» та мільярдам років геологічних процесів. Результат вразив: після симуляції хімічний склад зразків став дуже схожим на склад звичайних, сучасних земних порід. Це стало переконливим доказом того, що вихідні, аномальні зразки є «шматочком дуже давньої Землі, що існувала ще до гігантського зіткнення», — зазначила Ні. Однак, як це часто буває в науці, розв’язавши одну загадку, вчені наштовхнулися на іншу. Виявилося, що унікальний калієвий підпис, знайдений у надрах Землі, не збігається повністю з підписами, виявленими в будь-якому з відомих метеоритів. Це означає, що наш «каталог» будівельних блоків Сонячної системи є неповним. Ми досі не знаємо точного «рецепту», з якого була створена наша планета. Таким чином, це відкриття не лише дає нам перший погляд на загублений світ, що ховається глибоко під нашими ногами, але й показує, як багато ми ще не знаємо про походження нашого власного дому. Читайте також, чому найбільшу пустелю світу накриють рясні дощі.The post Вчені знайшли докази давно втраченого світу глибоко всередині Землі first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Компанія Blackview, відома своїми інноваціями у сфері захищених та розумних пристроїв, офіційно представила нове покоління своєї фірмової операційної системи — DokeOS 5.0. Створена на базі Android 15, ця оболонка є не просто оновленням, а повним переосмисленням взаємодії користувача зі смартфоном, роблячи його розумнішим, плавнішим та більш персоналізованим, ніж будь-коли раніше. Нова система отримала значні покращення у зручності використання. Розробники повністю переробили робочий стіл та логіку взаємодії, зробивши інтерфейс чистішим та ефективнішим. З’явився новий ящик для додатків, який дозволяє сортувати їх за назвою, категорією чи частотою використання. Оновлений екран блокування, шпалери зі скляним ефектом та плавні анімації роблять кожну дію природною та швидкою. Кардинальних змін зазнав і додаток камери: спрощені елементи керування, розширені налаштування експозиції та швидкий доступ до сітки чи водяних знаків. Професійний режим тепер пропонує три режими виміру експозиції та точне налаштування колірної температури, що дозволяє робити знімки професійного рівня з легкістю. Одним із ключових аспектів DokeOS 5.0 стала персоналізація. Система отримала абсолютно нову мову дизайну та оновлений інтерфейс для всіх ключових додатків. Новий центр тем і шпалер пропонує три унікальні теми — Pure, Parallel та Titan, а також понад 40 нових статичних та два набори динамічних шпалер у шести колірних варіаціях. Це дозволяє кожному користувачеві налаштувати вигляд свого пристрою відповідно до власного стилю. Під капотом нової ОС ховаються суттєві оптимізації продуктивності та енергоефективності. Лабораторні тести, проведені на моделі XPLORE 1 Pro, показали вражаючі результати порівняно з попередньою версією: час автономної роботи зріс на 23%, час роботи в режимі очікування — на 71%, а швидкість відгуку та запуску системи покращилися на 18% та 9% відповідно. Оновлений ігровий режим отримав новий «Режим продуктивності», який розкриває повний потенціал апаратного забезпечення для найвимогливіших ігор, а функція блокування сповіщень та дзвінків дозволяє повністю зануритися в процес. Безпека та конфіденційність також були виведені на новий рівень. DokeOS 5.0 пропонує глибше шифрування даних, вдосконалений контроль дозволів для додатків та новий «Приватний простір» для зберігання конфіденційної інформації. Нові інструменти, такі як вибірковий запис екрана та функції батьківського контролю, забезпечують повний контроль над вашими даними. Першими пристроями, що отримають DokeOS 5.0, стануть останні флагмани компанії: XPLORE 1 Pro — перший висококласний захищений смартфон бренду з тепловізором та батареєю на 20 000 мА·год, та FORT 2 — найлегший і найтонший захищений телефон компанії з унікальним дизайном. Випуск DokeOS 5.0 є важливим кроком для Blackview на шляху до створення системи, яка не просто краще працює, а краще розуміє свого користувача. The post Повний редизайн, прискорення та нові теми: Blackview офіційно випустила DokeOS 5.0 first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Вплив хімічного забруднення на мозок людини вважається однією з найсерйозніших загроз сучасності, проте дивовижне нове дослідження, опубліковане в журналі Science Advances, показує, що один з найнебезпечніших токсинів — свинець — був постійним фактором еволюційного тиску протягом понад двох мільйонів років. Аналізуючи скам’янілі рештки та використовуючи передові технології вирощування органоїдів мозку, вчені виявили, що Homo sapiens розвинув унікальну стійкість до отруєння свинцем, якої були позбавлені наші найближчі родичі, неандертальці. Ця генетична відмінність могла стати одним із ключових факторів, що дозволили нашому виду процвітати, тоді як інші гомініни зникли, пише T4. Довгий час вважалося, що небезпека свинцевого отруєння є продуктом промислової революції, пов’язаним із сантехнікою, фарбами та бензином. Однак, проаналізувавши 51 зуб стародавніх гомінінів та людиноподібних мавп, включно з такими ранніми видами, як парантроп та австралопітек африканський, дослідники виявили неспростовні докази повсюдного контакту зі свинцем. Характерні «свинцеві смуги» на зубній емалі свідчать, що всі особини контактували з важким металом ще в дитинстві, ймовірно, через природні джерела, такі як вулканічний пил, забруднена вода та ґрунт. Це означає, що мозок наших предків розвивався під постійним тиском потужного нейротоксину, який потенційно формував їхню поведінку та когнітивні здібності протягом тисячоліть. проаналізувавши 51 зуб стародавніх гомінінів та людиноподібних мавп, включно з такими ранніми видами, як парантроп та австралопітек африканський, дослідники виявили неспростовні докази повсюдного контакту зі свинцем. Фото: Попікуни Музею природознавства, Лондон/Блінкхорн та ін., 2021. Щоб зрозуміти, як саме свинець впливав на доісторичних гомінінів, команда вчених зосередила свою увагу на гені NOVA1, який відіграє ключову роль у регуляції генної експресії в мозку у відповідь на токсичний вплив. Попередні дослідження показали, що сучасні люди є носіями варіанту цього гена, який відрізняється від архаїчної версії, наявної у неандертальців. Щоб перевірити еволюційне значення цієї відмінності, дослідники виростили в лабораторії мініатюрні органоїди мозку з обома варіантами гена. Після впливу свинцю органоїди з неандертальським варіантом NOVA1 продемонстрували значні порушення в роботі ключового гена FOXP2, який нерозривно пов’язаний з розвитком мовлення та мови. На противагу цьому, міні-мозки із сучасним людським варіантом NOVA1 виявилися значно стійкішими до токсину, що свідчить про наявність захисного механізму. Це відкриття дозволяє висунути сміливу гіпотезу. Виникнення та вдосконалення мови були життєво важливими для соціальної згуртованості та виживання Homo sapiens. Постійний контакт зі свинцем у навколишньому середовищі міг створювати сильний селективний тиск, сприяючи поширенню сучасного, більш стійкого варіанту гена NOVA1. Водночас неандертальці, позбавлені цього захисту, могли страждати від порушень нейророзвитку, що обмежувало їхні лінгвістичні та соціальні можливості. Таким чином, здатність протистояти невидимому токсину могла стати тією еволюційною перевагою, яка врешті-решт сприяла занепаду наших найближчих родичів і домінуванню нашого виду на планеті. Читайте також: Найсмертоносніший в світі павук мешкає лише в одному місці на ЗемліThe post Стародавній токсин міг визначити долю неандертальців та Homo sapiens first appeared on T4 - сучасні технології та наука.