Низьковуглеводні дієти є одними з найпопулярніших варіантів для схуднення. За даними, 7% американців дотримувалися низьковуглеводної дієти у 2024 році.Дослідження також показують, що низьковуглеводні дієти можуть мати значні переваги. Одне з недавніх досліджень виявило, що строгий низьковуглеводний кето-дієта перевершила інші варіанти схуднення за кількома показниками метаболічного здоров'я та функції печінки.Але ми знаємо, що низьковуглеводні дієти важко підтримувати в довгостроковій перспективі, і багато людей можуть захотіти повернутися до менш обмежувальних харчових звичок, якщо досягнуть своїх цілей у схудненні або здоров'ї.Отже, що відбувається з вашим тілом, коли ви виходите з низьковуглеводної дієти і відновлюєте вживання продуктів, багатих на вуглеводи?У новому дослідженні в Cell Press Blue вчені дослідили це питання, і результати свідчать, що повернення до високовуглеводної дієти може мати різні наслідки для здоров'я, але це, здається, залежить від того, які саме вуглеводи ви вживаєте.Команда, очолювана дослідниками з NYU Langone Health, проаналізувала дані з контрольованого експерименту з харчування, в якому взяли участь 54 учасники віком від 18 до 50 років.На початку всі учасники були з надмірною вагою або ожирінням, але не мали серцево-судинних захворювань або діабету.Протягом початкового етапу всі учасники отримували дуже низьковуглеводну дієту, що складалася з приготованих страв, розроблених для створення значного дефіциту калорій у 40%, що призводило до схуднення.Після того, як учасники досягли приблизно 15% зниження ваги, їх випадковим чином розподілили на три різні дієтичні групи на 10 тижнів.Протягом цього 10-тижневого етапу одна група продовжувала дотримуватися дуже низьковуглеводної дієти, тоді як дві інші групи отримували різні види високовуглеводних дієт.Обидві високовуглеводні дієти мали однаковий макронутрієнтний склад (57% вуглеводів, 25% жирів, 18% білків), але одна з високовуглеводних дієт забезпечувала 20% своєї загальної енергії з крохмалю в рафінованих злаках, тоді як інша містила таку ж частку з доданого цукру.Виявилося, що ця одна зміна мала значний вплив на дві групи з високим вмістом вуглеводів.Аналізи крові приблизно 40 учасників експерименту показали, що дієта з високим вмістом крохмалю викликала ознаки підвищеного запалення в порівнянні з іншими двома групами, активуючи ряд імунних клітин і запальних шляхів.Це включало вищі рівні циркулюючого адипсину – сигнального білка, пов'язаного із запаленням, а також підвищені ознаки активації імунних клітин, включаючи CD4+ Т-клітини та нейтрофіли.Додаткові дані з експерименту на мишах показали, що тварини, які отримували мальтодекстрин (отриманий з крохмалю) після голодування, демонстрували підвищену імунну активність, що ще більше підтверджує, що крохмаль може впливати на імунну систему.Хоча активована імунна система сама по собі не є шкідливою, вона може бути показником хронічного запалення, яке пов'язане з ожирінням і може сприяти серцево-судинним захворюванням та раку.На відміну від групи з високим вмістом крохмалю, група з високим вмістом цукру показала найнижчі результати з усіх трьох груп за рівнем активації імунної системи, але дослідники обережно зазначають, що це не означає, що дієта з високим вмістом цукру є корисною."Важливо, щоб зменшення запальних шляхів у групі HC-Sugar не трактувалося як загальна перевага споживання сахарози або фруктози, оскільки придушення імунних відповідей, опосередкованих комплементом, може погіршити захист організму", – пишуть дослідники.Що стосується того, чому група з високим вмістом крохмалю показала вищі рівні запалення, команда має кілька ідей."Рафіновані злаки пов'язані з маркерами низькосортного, хронічного запалення, одним з встановлених механізмів є їх здатність підвищувати постпрандіальні [після їжі] рівні глюкози в крові, що вимірюється за глікемічним індексом (ГІ)", – пояснюють дослідники.Дослідники вважають, що різкі підвищення глюкози можуть активувати комплементну систему і викликати подальші запальні шляхи.Це лише невелике дослідження, і майбутні дослідження на більших групах учасників можуть виявити більше про вплив дієт, багатих на вуглеводи.Дослідники також визнають, що тривалість 10-тижневого експерименту може не точно відображати хронічні ефекти цих дієт у реальному житті через можливість фізіологічної адаптації з часом.Проте, їхні висновки свідчать про те, що ми повинні бути уважними не лише до вуглеводів, які ми вживаємо в нашій дієті, але й до того, які саме це вуглеводи."Після схуднення на дуже низьковуглеводних дієтах," – підсумовує команда, – "дієти, багаті на крохмаль, є непомітним фактором запалення."Результати дослідження опубліковані в Cell Press Blue.Цікавий фактДослідження показують, що не всі вуглеводи однакові, коли йдеться про запалення в організмі.

Бігти марафон — це важко. На щастя, ваше тіло має власну хімічну підтримку, щоб впоратися з цим.Під час бігу ваше тіло виробляє більше природних речовин, званих ендоканабіноїдами. Вони допомагають регулювати біль, стрес, настрій, витрати енергії та відновлення.Ендоканабіноїди — це нормальна і корисна частина організму. Їх збільшення може допомогти адаптуватися до фізичного навантаження, але більше не завжди означає краще.Незважаючи на свою назву, ендоканабіноїди не є канабісом, і організм не виробляє наркотик.У мозку є багато рецепторів канабіноїдів — якщо ви уявите їх як замки, ендоканабіноїди є ключами вашого тіла.Сполуки канабісу, включаючи ТГК, можуть підходити до деяких з тих же замків, тому ці природні хімічні речовини іноді описуються як "схожі на канабіс".Ендоканабіноїди можуть сприяти відомому "кайфу бігуна": щастю, спокою, зменшенню тривоги та зниженню болю, які деякі люди відчувають під час тривалих пробіжок.Це відчуття раніше приписували ендорфінам. Але вони не легко проходять через бар'єр між кров'ю та мозком, що змусило дослідників переглянути звичне пояснення.Більшість досліджень на людях відстежували ендоканабіноїди, пов'язані з фізичними вправами, менше ніж за годину. У новому дослідженні BMC Medicine вчені вивчали, що відбувається, коли люди бігають кілька годин або більше.Перший автор і психіатр Майкл Зіберт з Університету Дуйсбурга-Ессена в Німеччині та колеги провели два польових дослідження з досвідченими бігунами на витривалість.У першому дослідженні 19 учасників пробігли марафон навколо озера Балденей у Ессені, Німеччина. В інший день ті ж люди йшли точно таку ж кількість часу, як і бігли.Кров збирали до марафону, під час двох коротких зупинок під час марафону, знову на фініші та, нарешті, через 45 хвилин відпочинку. Учасники оцінювали своє щастя, тривогу та біль.Дослідники відстежували кілька різних ендоканабіноїдів у тілах бігунів, включаючи два відомі, які, здається, пов'язані з кайфом бігуна: анандаміда та 2-АГ.Анандаміда отримала свою назву від ананда, санскритського слова, що означає блаженство — і вона виправдала цю назву. Під час бігу кількість анандаміди в крові поступово зростала. З 14 кілометрів (близько 8,7 миль) рівні були значно вищими, ніж під час відповідної прогулянки, і залишалися підвищеними ще 45 хвилин після фінішу.Другий месенджер, 2-АГ, вважається таким, що має ширші ролі в регуляції імунітету, запалення, витрат енергії та відновлення. Він поводився інакше, зростаючи наприкінці марафону і залишаючись підвищеним під час відновлення."Анандаміда та 2-АГ виробляються та розкладаються через різні біохімічні шляхи, тому не дивно, що вони слідували різним часовим графікам", — сказав Зіберт.Однак Зіберт застеріг, що це залишається гіпотезою. Обидва месенджери мають перекриваючі функції, і вчені ще не можуть дати кожному з них окрему роль.Відчуття бігунів також змінилися. У порівнянні з ходьбою, марафонський біг асоціювався з більшим щастям і меншою тривогою. Однак біль значно зріс після 28 кілометрів бігу.Друге польове дослідження включало 36 досвідчених спортсменів, які бігли 100, 160 або вражаючі 230 кілометрів на ультрамарафоні TorTour de Ruhr. Кров збирали до та після.Рівні як анандаміди, так і 2-АГ зросли після всіх трьох дистанцій. На диво, довше не завжди означало більше: рівні деяких ендоканабіноїдів були вищими після стандартного марафону, ніж після ультрамарафонів.Інтенсивність вправ може мати більше значення, ніж тривалість. Бігуни ультрамарафону зазвичай рухаються повільніше, щоб зберегти енергію, тоді як екстремальна втома, біль і виснажені запаси енергії можуть змінити хімічну реакцію організму.Було ще одне питання. Хоча рівні ендоканабіноїдів у бігунів ультрамарафону зросли, а їх тривога знизилася, їх щастя не збільшилося значно. Лише 12 з 36 учасників повідомили про кайф бігуна під час гонки."Кайф бігуна — це складне явище, яке важко зафіксувати науково, — сказав Зіберт. — Це тимчасове і дуже індивідуальне — як намагатися зловити туман у банці".Оскільки щастя вимірювалося лише до та після ультрамарафонів, короткі періоди кайфу бігуна могли бути пропущені. Екстремальна втома та біль також могли заглушити будь-яке відчуття блаженства."Підвищені рівні ендоканабіноїдів самі по собі не є достатніми для виробництва кайфу бігуна", — пояснив Зіберт.Дослідження не може довести, що ці хімічні речовини викликали психологічні зміни, оскільки їх вимірювали в крові, а не безпосередньо в мозку. Попереднє дослідження на мишах надало більш переконливі докази того, що рецептори канабіноїдів допомагають зменшити тривогу та біль після бігу, але той же причинний зв'язок ще не був продемонстрований у людей.Групи також були невеликими, і такі фактори, як сон, їжа та стрес, не були повністю контрольовані.Проте результати надають незвично детальний погляд на хімічну подорож всередині організму під час реального витривалого бігу.Ці природні месенджери можуть забезпечити щастя, спокій, полегшення болю або просто допомогти тілу витримати наступний кілометр. Але їхні ефекти, здається, набагато складніші, ніж простий кайф бігуна.Дослідження було опубліковане в BMC Medicine.Цікавий фактДослідження показали, що ендоканабіноїди можуть допомогти зменшити біль і тривогу, що робить їх важливими для спортсменів під час тривалих фізичних навантажень.

Побачивши в банці замість прозорого рідкого меду щільну зернисту масу, багато хто робить висновок, що продукт зіпсувався чи навіть виявився підробкою, і поспішає його викинути. Насправді кристалізація, це один із найприродніших процесів, які взагалі можуть відбуватися з медом, і в більшості випадків вона радше свідчить про якісний продукт, ніж про проблему з ним, пише Pixelinform. Що насправді відбувається під час кристалізації Мед, це насичений розчин двох основних цукрів, глюкози й фруктози, розчинених у невеликій кількості води. Глюкоза розчиняється у воді значно гірше за фруктозу, тому з часом вона поступово виходить із розчину й утворює дрібні кристали, забираючи з собою частину вологи. Це суто фізичний процес, подібний до того, як цукор випадає в осад із перенасиченого сиропу, і жодним чином не пов’язаний із розмноженням бактерій чи псуванням продукту. Від чого залежить, як швидко мед кристалізується Швидкість кристалізації насамперед залежить від співвідношення глюкози й фруктози в конкретному сорті меду. Сорти з високим вмістом глюкози, наприклад соняшниковий чи ріпаковий мед, можуть закристалізуватися вже за кілька тижнів після відкачування, тоді як мед із переважанням фруктози, зокрема акацієвий, здатен залишатися рідким рік і навіть довше. Температура зберігання теж відіграє значну роль: найшвидше кристалізація відбувається за прохолодної температури приблизно від десяти до п’ятнадцяти градусів, тоді як у теплому приміщенні чи, навпаки, у морозильній камері цей процес суттєво сповільнюється. Додатково на швидкість впливає наявність дрібних частинок пилку чи повітряних бульбашок у меді, які працюють як центри кристалізації, тому нефільтрований мед зазвичай кристалізується швидше за ретельно очищений і профільтрований. Чи означає кристалізація, що мед зіпсувався або підробний Сама по собі кристалізація не є ознакою ні псування, ні підробки. Навпаки, натуральний необроблений мед майже завжди рано чи пізно кристалізується, просто в різних сортів цей процес відбувається з різною швидкістю. Мед, вироблений із додаванням цукрового сиропу чи підданий надмірній тепловій обробці, іноді поводиться інакше й довше залишається рідким, тому повна відсутність кристалізації протягом дуже тривалого часу теоретично може викликати запитання щодо якості продукту. Утім, це не абсолютно надійний тест, оскільки деякі чисто натуральні сорти, як той-таки акацієвий мед, від природи кристалізуються повільно, тому робити висновок лише за цією однією ознакою не варто. Як повернути меду рідку текстуру, якщо кристалізація не подобається Якщо хочеться знову отримати рідкий мед, найправильніший спосіб, це поставити банку в помірно теплу воду, приблизно сорок п’ятдесят градусів, і час від часу помішувати, поки кристали не розчиняться. Кип’ятити мед чи нагрівати його у мікрохвильовій печі на повній потужності не варто, оскільки надто висока температура руйнує частину корисних ферментів меду і сприяє утворенню сполуки, яку в лабораторіях використовують якраз як маркер перегрітого чи несвіжого меду. Обережний нагрів у теплій воді дає змогу повернути мед до рідкого стану, практично не втрачаючи його властивостей. Поширені запитання про кристалізацію меду Чи безпечно їсти закристалізований мед Так, повністю безпечно. Кристалізація змінює лише текстуру, роблячи мед густішим і зернистим, але жодним чином не впливає на його безпечність чи поживну цінність. Такий мед можна їсти прямо в закристалізованому вигляді або, за бажання, обережно розтопити до звичної рідкої консистенції. Чи можна свідомо прискорити чи уповільнити цей процес Так. Щоб пришвидшити рівномірну дрібнозернисту кристалізацію, до рідкого меду іноді додають трохи вже закристалізованого меду як своєрідну затравку і перемішують. А щоб якомога довше зберегти мед рідким, банку варто тримати в теплому місці, вище приблизно двадцяти семи градусів, або, навпаки, у морозильній камері, оскільки саме проміжні прохолодні температури найбільше сприяють кристалізації. Чи можна за кристалізацією визначити якість меду Певною мірою так, але з обережністю. Той факт, що мед закристалізувався, скоріше свідчить на користь його натуральності, ніж навпаки. А ось повна відсутність кристалізації протягом дуже довгого часу не завжди означає підробку, оскільки залежить від конкретного сорту, тому цей показник варто розглядати лише як один із багатьох, а не як остаточний доказ. Чому мед кристалізується, і чи це погано читайте на сайті Pixel.inform.

Коли курка виходить із духовки сухою, перша підозра зазвичай падає на температуру чи час запікання: здається, що передержали чи поставили занадто гарячу духовку. Насправді дуже часто рішення про те, чи буде курка соковитою, ухвалюється ще на кухонному столі, за лічені хвилини до того, як деко взагалі потрапляє в духовку, пише Pixelinform. Причина перша: курка йде в духовку просто з холодильника Холодна тушка чи стегна прямо з холодильника мають значно нижчу температуру всередині, ніж на поверхні, тому духовці доводиться довше прогрівати м’ясо до безпечної температури в центрі шматка. За цей додатковий час поверхня, яка нагрівається набагато швидше за центр, встигає пересушитися ще до того, як середина взагалі дійде до готовності. Якщо дати курці постояти хвилин п’ятнадцять двадцять при кімнатній температурі перед тим, як відправити в духовку, різниця температур між поверхнею і центром зменшується, м’ясо готується рівномірніше, а загальний час у духовці скорочується, що само собою вже зменшує втрату вологи. Причина друга: волога на поверхні заважає утворенню скоринки Якщо шкіра чи поверхня м’яса волога після миття чи розморожування, духовці спочатку доводиться випарувати цю зайву вологу, і лише потім починається справжнє підрум’янювання. Поки волога не випарується, скоринка не утворюється, а м’ясо тим часом продовжує готуватися й підсихати зсередини в очікуванні, доки зовні нарешті з’явиться рум’яна текстура. Тому обсушити курку паперовим рушником безпосередньо перед тим, як відправити її в духовку, це не формальність, а крок, який реально скорочує час до появи скоринки і, відповідно, загальний час приготування. Причина третя: сіль потрапляє на курку саме в невдалий момент Сіль, потрапляючи на поверхню м’яса, спочатку витягує вологу назовні за рахунок осмосу, і лише за деякий час, зазвичай щонайменше сорок хвилин, ця волога встигає разом із сіллю знову увібратися назад у м’ясо, роблячи його соковитішим. Якщо ж курку посолити приблизно за десять тридцять хвилин до запікання, волога вже опинилася на поверхні, але ще не встигла увібратися назад, і саме в такому вигляді вона потрапляє в духовку, де просто випаровується разом зі смаком, замість того щоб залишитися всередині м’яса. Правильний підхід, це або посолити курку буквально в момент, коли деко вже йде в духовку, майже без затримки, або заздалегідь, за годину чи навіть напередодні, щоб волога встигла повністю повернутися назад у м’ясо. Поширені запитання про суху курку Чи справді критично рахувати саме десять хвилин Десять хвилин, це не магічна цифра, а умовне позначення того короткого проміжку часу перед запіканням, коли одразу кілька дрібних помилок, різниця температур, волога поверхня і невдалий момент для солі, накладаються одна на одну. Виправлення всіх трьох моментів одночасно дає набагато помітніший результат, ніж спроба врятувати ситуацію лише зміною температури чи часу в самій духовці. Що робити, якщо забув дістати курку з холодильника заздалегідь У такому разі краще трохи знизити температуру духовки і подовжити час приготування, ніж намагатися компенсувати нестачу часу підвищенням температури, бо це лише швидше пересушить поверхню, поки центр ще не встиг прогрітися. Альтернативний варіант, це нарізати курку на менші шматки: вони прогріваються рівномірніше незалежно від початкової температури. Чи можна солити курку і одразу без паузи ставити в духовку Так, це якраз безпечний варіант, оскільки сіль просто не встигає витягнути значну кількість вологи за настільки короткий час. Головне, чого варто уникати, це саме проміжного інтервалу в кілька десятків хвилин, коли волога вже вийшла на поверхню, але ще не встигла повернутися назад у м’ясо. Курка суха? Проблема не в духовці, а в 10 хвилинах до неї читайте на сайті Pixel.inform.

Пластик став невід'ємною частиною нашого життя, але є способи зменшити вплив його небезпечних хімікатів. Дослідження, проведене в Австралії, показало, що використання безпластикового посуду та купівля продуктів з мінімальним контактом з пластиком можуть змінити хімічний склад сечі.У рандомізованому контрольованому дослідженні взяли участь 60 осіб. Виявилося, що після тижня дотримання низькопластикового раціону рівень трьох хімікатів, пов'язаних з пластиком, у сечі знизився на 60% у порівнянні з контрольною групою.Результати опубліковані в Nature Medicine. Дослідники виявили, що дотримання дієти, в якій їжа не контактувала з пластиком, може зменшити рівень небезпечних хімікатів у організмі всього за тиждень.Дослідження показало, що 100% учасників виводили принаймні шість метаболітів хімікатів, пов'язаних з пластиком, у будь-який день. Найнижчі рівні мали ті, хто рідко споживав фастфуд, оброблені продукти та їжу в пластиковій упаковці.Дослідники також виявили, що фталати та бісфеноли, які використовуються в пластиках, можуть мігрувати в їжу з упаковки, посуду та приладів. Вони мають короткий період напіввиведення і швидко виводяться з організму.Цікавий фактСьогодні у світі використовується понад 16 000 хімікатів для виробництва пластику, і деякі з них відомі як дисруптори гормонів, що можуть мати небезпечні наслідки для здоров'я.

Більшість людей орієнтуються на дату, надруковану на етикетці пляшки, і спокійно користуються олією місяцями після відкриття, поки та дата не мине. Проблема в тому, що ця дата розрахована для закритої пляшки, куди не потрапляє повітря. Щойно кришку відкрили вперше, запускається зовсім інший відлік, про який на етикетці зазвичай не пишуть, повідомляє Pixelinform. Чому дата на етикетці перестає працювати після відкриття У закритій пляшці олія практично не контактує з киснем, тому процес окиснення, який і псує олію, відбувається дуже повільно. Як тільки пляшку відкривають, кисень з повітря починає регулярно потрапляти до олії при кожному використанні, запускаючи реакцію окиснення жирних кислот. Саме цей процес поступово перетворює свіжу олію на прогірклу, і швидкість цього процесу ніяк не відображена в терміні придатності на етикетці, який розрахований виключно для герметично закритої тари. Скільки зберігаються різні види олії після відкриття Термін придатності відкритої олії суттєво залежить від того, з чого вона зроблена. Рафіновані й стабільніші олії, як соняшникова рафінована, оливкова, авокадо чи кокосова, витримують після відкриття приблизно від трьох до шести місяців за належного зберігання, оскільки їхній жирнокислотний склад повільніше окиснюється. А ось делікатні, багаті на поліненасичені жирні кислоти олії, наприклад лляна, горіхова чи нерафінована олія холодного віджиму, псуються значно швидше і найкраще зберігають властивості лише перші один два місяці після відкриття, а лляну олію багато виробників взагалі радять використати протягом кількох тижнів. Три вороги олії: світло, тепло і повітря Найпоширеніша побутова помилка, це тримати пляшку з олією прямо біля плити заради зручності. Тепло від плити суттєво прискорює окиснення, так само як і пряме сонячне світло, якщо пляшка стоїть на підвіконні чи у прозорій тарі на відкритій полиці. Найкраще місце для олії, це темна шафа подалі від джерел тепла, а якщо олія продається у прозорій пляшці, її навіть можна перелити в непрозору тару, щоб обмежити доступ світла. Кришку після кожного використання варто щільно закривати, щоб зайвий кисень не потрапляв до пляшки без потреби. Як зрозуміти, що олія зіпсувалася, не чекаючи дати на етикетці Найнадійніший спосіб перевірити олію, це понюхати й спробувати невелику краплю. Свіжа олія має нейтральний або приємний горіховий запах залежно від виду, тоді як прогіркла олія пахне різко, іноді нагадуючи запах старого пластиліну чи фарби, а на смак стає гіркуватою чи кислою. Варто також знати, що деякі олії, зокрема оливкова, можуть каламутніти й навіть частково загусати у холодильнику: це лише реакція на низьку температуру, а не ознака зіпсованості, і за кімнатної температури олія знову стає прозорою рідиною. Поширені запитання про зберігання відкритої олії Чи можна зберігати олію в холодильнику Так, і для делікатних олій, багатих на поліненасичені жири, це навіть рекомендований варіант, оскільки холод суттєво сповільнює окиснення. Для рафінованих і стабільніших олій холодильник не обов’язковий, достатньо темної шафи подалі від плити, хоча зберігання в холоді все одно ніяк не зашкодить. Чи небезпечно їсти трохи прогірклу олію Гострої небезпеки одноразове вживання невеликої кількості прогірклої олії зазвичай не становить, але смак буде помітно гіршим, а регулярне вживання прогірклих жирів пов’язують із утворенням небажаних сполук окиснення в організмі. Тому як тільки з’являється характерний різкий запах чи гіркий присмак, олію краще викинути, а не намагатися доїсти. Як продовжити термін придатності олії після відкриття Найпростіший спосіб, це купувати делікатні олії, наприклад лляну чи горіхову, у невеликих пляшках, які встигають закінчитися до того, як почнуть псуватися, замість великої пляшки, що місяцями стоїть відкритою. Також варто завжди щільно закручувати кришку одразу після використання і тримати пляшку подалі від плити й прямого сонячного світла, навіть якщо це трохи менш зручно під час готування. Скільки насправді зберігається відкрита олія читайте на сайті Pixel.inform.

Летюча астма виглядає як катастрофа, що відбувається виключно в грудях. Дихальні шляхи звужуються, їхнє покриття набрякає, а слиз заповнює залишковий простір. Кризис розгортається в легенях, але, можливо, не там починається історія.Тканини людей, які померли під час астматичних нападів, виявили порушену імунну активність по всьому тілу, включаючи лімфатичні вузли, пов'язані з кишечником.Це не означає, що їжа, проблеми з травленням або кишкові бактерії викликають летючу астму. Натомість, імунна система може підготувати умови для руйнівного нападу, що виходить за межі легенів.Нове дослідження, опубліковане в Nature Communications, вивчало, чому звичайний респіраторний стан стає смертельним у невеликій кількості випадків.Під час нападу м'язи скорочуються навколо дихальних шляхів, тоді як запалення і слиз обмежують потік повітря. Це стиснення може навіть пошкоджувати клітини, що вистилають дихальні шляхи, потенційно сприяючи подальшому запаленню.Дослідження імунної активності одночасно в кількох органах є складним. Померлі донори органів надали імунологам у Колумбійському університеті рідкісну можливість це зробити.Дослідники проаналізували зразки, зібрані від 695 донорів органів з 2012 по 2025 рік. 41 померли під час астматичного нападу, 78 мали астму, але померли з інших причин, а 576 не мали документованої астми.Першим помітним доказом був імуноглобулін E (IgE), антитіло, що бере участь в алергіях. Коли імунна система помилково сприймає пилок або кліщів як загрозу, IgE може активувати мастоцити, сприяючи запаленню і виробництву слизу.Кожен донор, у якого вимірювали IgE, мав рівні вище референтного порогу. Разом з іншими знахідками це вказувало на сильний тип 2 запальний патерн.Той же патерн спостерігався в їхніх легенях, які містили більші пропорції T-клітин допомоги типу 2, типу 2 природних лімфоїдних клітин і мастоцитів. Коли ці клітини надмірно активні, вони можуть посилювати набряк і виробництво слизу в уже звужених дихальних шляхах.Команда потім вивчила лімфатичні вузли – місця, де імунні клітини обмінюються інформацією і готують свої відповіді."Нас найбільше здивувало, де з'явилися деякі з найсильніших імунних аномалій", - сказав Лі."Ми очікували, що легені будуть нести більшу частину сигналу, але ми також виявили вражаючі відмінності в лімфатичних вузлах, пов'язаних з легенями і кишечником – місцях, де організуються імунні відповіді, а не де безпосередньо відчуваються симптоми астми."Клітини пам'яті T і B накопичувалися в молодшому віці в лімфатичних вузлах, пов'язаних з слизовими оболонками, у донорів з летючою астмою, ніж у людей без астми. Це свідчить про те, що летюча астма може включати ранні зміни імунної системи, які зазвичай асоціюються зі старінням.Клітини пам'яті фіксують попередні зустрічі, допомагаючи імунній системі швидко реагувати, коли загроза повертається. Але в астмі безневинні речовини можуть спровокувати тривогу, тому більше клітин пам'яті можуть допомогти непотрібній запальній відповіді повернутися раніше або тривати довше.Лімфатичні вузли, пов'язані з легенями, також містили помітно менше регуляторних T-клітин, або Tregs, які допомагають запобігти надмірним імунним відповідям. Це зменшення спостерігалося як у донорів з астмою, так і у тих, хто помер під час нападу.Згідно з Лі, це свідчить про те, що зменшення пов'язане з самою астмою, а не лише з фінальним загостренням.Активація імунної системи виглядала сильнішою, тоді як її гальма – слабшими.Зв'язок з кишечником виникла, коли команда порівняла імунну активність у різних тканинах. У летючій астмі імунні популяції в легенях показали більше асоціацій з відповідями в лімфатичних вузлах, пов'язаних з кишечником, ніж у людей без астми.Цей патерн підвищує можливість того, що імунні події, які сприяють нападу, можуть не обмежуватися легенями і можуть починатися в кишечнику або сусідніх лімфоїдних тканинах."Важливо, що наше дослідження показує асоціації, а не причинно-наслідкові зв'язки", - сказав Лі.Кожен донор надав лише один моментальний знімок імунної системи, тому дослідники не змогли визначити, де почалася відповідь, або відстежити рух клітин між тканинами.Попередні дослідження пов'язували деякі кишкові бактерії на ранніх етапах життя з подальшим ризиком астми. Але це дослідження не вивчало бактерії, дієту або здоров'я травлення. Його зв'язок з кишечником стосується імунних клітин у лімфатичних вузлах поблизу кишечника – не доказ того, що певна їжа або мікроб викликають летючі напади.Дослідження також не може встановити, чи імунні відмінності сприяли смертям або стали наслідком летючих нападів. Група з летючою астмою була відносно невеликою, і інформація про використання кортикостероїдів, які можуть змінювати імунну активність, була недоступна.Подальші транскриптомні та просторові аналізи можуть допомогти виявити молекулярні шляхи та клітинні взаємодії, що беруть участь. Поки що, однак, результати не пропонують ні нового тесту, ні лікування.Схожі: Астматичні напади можуть викликати пошкодження, які вчені ніколи не помічали ранішеОстаточна криза летючої астми відбувається в легенях. Але імунна система могла готувати сцену в інших частинах тіла.Дослідження було опубліковане в Nature Communications.Цікавий фактДослідження показали, що певні кишкові бактерії можуть знижувати ризик розвитку астми у дітей, якщо вони контактують з ними на ранніх етапах життя.

Уяви собі: ти з’їдаєш кілька соковитих яблук на день, бо ж «корисно». А за кілька тижнів помічаєш, що зуби раптом стали чутливими до холодного, а після чергового перекусу живіт починає урчати, немов реактивний двигун. Це не випадковість, а сигнал, що навіть у такого, здавалося б, невинного фрукта є свої правила вживання. Яблука – справжнє джерело вітамінів та клітковини, але якщо ними зловживати або їсти неправильно, то замість користі можна отримати неприємності як для емалі, так і для травлення. Про це пише Pixelinform. Несподівана правда про яблука: емаль під загрозою Хто б міг подумати, що яблуко може бути загрозою для зубів? А ось так. Справа в тому, що ці фрукти містять яблучну та лимонну кислоти. Коли рівень pH у ротовій порожнині падає нижче 5,5, зубна емаль починає розм’якшуватися. Слина, звісно, прагне нейтралізувати кислоту і відновити баланс, але на це потрібен час – приблизно 30-40 хвилин. Тут є важливий нюанс: якщо ви їсте яблука часто, наприклад, кожні дві-три години, емаль просто не встигає відновитися. Вона стає чутливою, а мінерали поступово вимиваються. І ось що цікаво: якщо ви почистите зуби одразу після того, як з’їли кисле яблуко, то фактично просто зітрете розм’якшений верхній шар емалі. Тому стоматологи наполегливо рекомендують зачекати щонайменше півгодини після вживання кислих продуктів, а потім уже братися за щітку. Ідеально – просто прополоскати рот чистою водою після яблука. Українці дуже люблять яблука, вони доступні цілий рік, але важливо знати ці прості правила. Чому яблука викликають здуття: фруткоза, клітковина та чутливий кишківник Крім зубів, яблука можуть впливати й на комфорт у кишківнику. Багато хто помічає, що після з’їденого яблука живіт надувається, з’являються гази або відчуття важкості. Причиною тому є фруктоза, яка належить до групи FODMAP-вуглеводів, та високий вміст клітковини. Ці компоненти ферментуються у товстому кишечнику, і у деяких людей, особливо з чутливим кишечником, фруктозною мальабсорбцією, синдромом подразненого кишечника (СПК) або дисбактеріозом, це може викликати дискомфорт. Середнє яблуко містить близько 4,4 грама клітковини. Це суттєвий внесок у рекомендовану добову норму: для жінок це 25 грамів, для чоловіків – 38 грамів. Щоб зменшити ризик здуття, є кілька дієвих порад. По-перше, спробуйте їсти яблука очищеними від шкірки, адже саме в ній найбільше нерозчинної клітковини. По-друге, споживайте їх після основного прийому їжі, а не натщесерце – це зменшить агресивний вплив кислот та допоможе організму легше впоратися з травленням. По-третє, запікайте яблука. Варені або запечені яблука стають джерелом легкозасвоюваного пектину, який підтримує здоров’я кишківника, нормалізує випорожнення та діє як пребіотик, живлячи корисні кишкові бактерії. Це особливо актуально для людей з чутливим травленням. До речі, деякі сорти, такі як “Ред Делішес”, “Гранні Сміт” та “Фуджі”, експерти виділяють як особливо корисні для травлення завдяки високому вмісту клітковини та антиоксидантів. Можна також спробувати поєднувати яблука з білками чи жирами, наприклад, із сиром або горіхами, щоб уповільнити засвоєння цукрів та клітковини. Ваша ідеальна порція: кому скільки яблук можна? Отже, скільки яблук можна з’їдати без шкоди? Для здорової людини більшість дієтологів сходяться на думці, що 1-2 яблука на день – цілком безпечна норма. Це дозволяє отримати достатню кількість клітковини та вітамінів, не ризикуючи ні емаллю, ні комфортом у шлунку. Три яблука вже вважаються перебором, адже це підвищує ризики, про які йшлося вище. Однак тут є нюанси, які залежать від стану здоров’я. Якщо у вас гастрит із підвищеною кислотністю, виразка, синдром подразненого кишечника, діабет або чутлива емаль, тоді краще обмежитися одним яблуком на день, і обов’язково після їди, а не натщесерце. У випадку ожиріння або преддіабету, також краще обмежуватись одним, і тоді варто обирати кислі сорти, у яких зазвичай менше цукру. І ось важливий момент щодо часу споживання: найкраще їсти яблука вранці або у першій половині дня. Клітковина допомагає підтримувати травну систему, стабілізувати рівень цукру в крові та забезпечує тривале відчуття ситості, що дуже корисно для енергії на весь день. Якщо ви звикли їсти яблука зі шкіркою, продовжуйте це робити! Шкірка значно збільшує споживання клітковини (до двох разів більше, ніж в очищених яблуках) та антиоксидантів, таких як флавоноїди та поліфеноли, які можуть мати протизапальний ефект та захищати від хронічних захворювань. Яблука у щоденному раціоні: як отримати максимум користі Щоб яблука приносили максимальну користь і не спричиняли дискомфорту, достатньо дотримуватися кількох простих правил. По-перше, ніколи не їжте яблука натщесерце, особливо якщо у вас чутливий шлунок – кислота може подразнювати слизову. По-друге, після вживання яблук зачекайте 30 хвилин, перш ніж чистити зуби, або просто прополощіть рот водою. По-третє, якщо у вас є проблеми з травленням, наприклад, схильність до здуття, запікайте яблука – термічна обробка розм’якшує клітковину та знижує кислотність. А як щодо яблучного оцту або соку? Яблучний сік, на жаль, містить менше клітковини і набагато більше цукру на порцію, ніж ціле яблуко. Він швидше піднімає рівень глюкози в крові і не дає такого тривалого відчуття ситості. Тому цілі яблука – завжди кращий вибір. Яблучний оцет може стимулювати вироблення шлункового соку, що корисно для людей зі зниженою кислотністю шлунка. Але його слід вживати дуже обережно і завжди розбавляти, наприклад, одну чайну ложку на 200-250 мл води. Це критично, щоб уникнути пошкодження емалі та стравоходу через його високу кислотність. Популярні питання про яблука Чи можна їсти яблука щодня, якщо немає проблем зі здоров’ям? Так, звичайно. Яблука дуже корисні, і щоденне споживання 1-2 плодів забезпечить ваш організм необхідною клітковиною та вітамінами без негативних наслідків для зубів чи травлення. Чому навіть від одного яблука може здувати живіт? Причина може бути у чутливості до фруктози або клітковини, особливо якщо у вас синдром подразненого кишечника або дисбактеріоз. Спробуйте їсти яблука після їди, очищеними від шкірки, або запечіть їх. Якщо дискомфорт продовжується, краще проконсультуватися з гастроентерологом. Чи замінить яблучний оцет або сік ціле яблуко? Ні, ціле яблуко має переваги над соком та оцтом. Сік містить багато цукру та мало клітковини, швидко підвищуючи рівень глюкози. Яблучний оцет, хоч і корисний для стимуляції травлення, не є повноцінною заміною цілого фрукта і вимагає обережного вживання, завжди розбавленим. Два яблука на день – це оптимальна і безпечна норма для здорової дорослої людини. Одне – для тих, хто має чутливий шлунок або емаль. А якщо ви з’їдаєте більше, варто переглянути свої звички та зменшити порцію. Ваші зуби та травна система неодмінно будуть вдячні. Скільки яблук можна їсти без шкоди: секрети травлення та емалі читайте на сайті Pixel.inform.

Більшість людей заморожують гриби так само, як і будь-які інші продукти: помили, обсушили, розклали по пакетах і відправили в морозильну камеру. Логіка здається бездоганною, адже так роблять із ягодами чи зеленню. Але саме цей звичний спосіб і призводить до того, що після розморожування гриби перетворюються на водянисту, рихлу масу без смаку й аромату замість того, щоб залишатися такими ж апетитними, як свіжі. Найпоширеніша помилка: гриби відправляють у морозилку сирими Заморозка сирих грибів без жодної попередньої обробки, це саме той крок, який робить переважна більшість людей і саме він найбільше псує результат. Виглядає це логічно: гриб уже чистий, навіщо ще щось із ним робити перед заморозкою. Але саме сирі гриби найгірше переносять низькі температури серед усіх продуктів, які зазвичай заморожують удома. Що насправді відбувається з сирими грибами в морозильній камері Гриби майже на дев’яносто відсотків складаються з води, яка утримується в клітинах тонкими стінками. Коли сирий гриб потрапляє в морозильну камеру, вода всередині клітин перетворюється на кристали льоду, які фізично розривають ці стінки зсередини. Після розморожування пошкоджена структура вже не здатна утримувати вологу, тому гриб просто розповзається водянистою масою. Крім того, у сирих грибах продовжують діяти ферменти, які відповідають за потемніння й псування смаку, і навіть при мінус вісімнадцяти градусах вони не зупиняються повністю, а лише сповільнюються. Тому гриби, заморожені сирими, з часом набувають неприємного присмаку і темніють навіть у морозильній камері, а не тільки після розморожування. Правильний спосіб: попередня термічна обробка перед заморозкою Професійний підхід передбачає, що перед заморозкою гриби обов’язково проходять коротку теплову обробку. Найпростіший варіант, це бланшування: нарізані гриби опускають у киплячу воду на дві три хвилини, після чого одразу переносять у крижану воду, щоб зупинити процес готування, і ретельно висушують. Другий варіант, який часто дає навіть кращий результат, це обсмаження на сухій сковороді без олії до того моменту, поки гриби не віддадуть всю зайву вологу і трохи не підрум’яняться. Такий спосіб не лише зупиняє роботу ферментів, а й одразу видаляє надлишок вологи, через що після заморожування й розморожування гриби зберігають щільну структуру, а не перетворюються на кашу. У будь-якому з цих варіантів гриби обов’язково повністю охолоджують перед тим, як відправити їх до морозильної камери. Ще кілька деталей, які впливають на кінцевий результат Мити гриби під сильним струменем води чи замочувати у воді перед заморозкою не варто, бо вони діють як губка й активно вбирають вологу, а зайва вода в клітинах лише посилює утворення крижаних кристалів. Забруднення краще прибирати вологою серветкою або м’якою щіточкою. Гриби варто нарізати рівними шматочками ще до термічної обробки, щоб вони прогрілися й охолонули рівномірно. Перед заморожуванням продукт розкладають порційно в герметичні пакети чи контейнери, максимально видаляючи повітря, щоб запобігти утворенню льодяного нальоту на поверхні під час зберігання. Поширені запитання про заморозку грибів Чи можна заморозити гриби сирими, якщо планую використати їх дуже скоро Технічно можна, і для страв, де текстура не має великого значення, наприклад для соусу чи бульйону, різниця буде не такою помітною. Проте навіть при короткому зберіганні сирі гриби після розморожування будуть м’якшими й водянистішими, ніж попередньо оброблені, тому для страв, де важлива щільна структура, краще все ж бланшувати чи обсмажити їх заздалегідь. Скільки можна зберігати заморожені гриби Правильно оброблені й герметично запаковані гриби зберігають хорошу якість протягом дев’яти дванадцяти місяців у морозильній камері. Сирі гриби, заморожені без попередньої обробки, помітно втрачають смак і текстуру значно швидше, часто вже протягом одного двох місяців зберігання. Чи потрібно розморожувати гриби перед приготуванням Ні, і навіть навпаки, розморожувати їх заздалегідь не рекомендується. Гриби найкраще класти на сковороду чи в каструлю одразу в замороженому вигляді, оскільки попереднє розморожування призводить до того, що вони віддають ще більше вологи ще до початку готування, через що страва виходить водянистою. Заморозка грибів: чому 90% роблять це неправильно читайте на сайті Pixel.inform.

Зношення нашого тіла неминуче, але що, якби ми могли сповільнити цей процес? Це могло б означати краще здоров'я протягом більшої частини нашого життя та знижений ризик захворювань, пов'язаних зі старінням, таких як деменція.Нове дослідження на мишах виявило важливий фактор у біологічному старінні: поступове накопичення зношення. Виявляється, що це може бути пов'язано не лише з пошкодженням клітин, але й з тим, що певні проблемні клітини не видаляються належним чином.Ці проблемні клітини - нейтрофіли, перші білих кров'яних клітин, які вбивають патогени в рамках імунної системи. Нейтрофіли мають короткий термін життя, і якщо їх не видаляти належним чином, вони можуть почати завдавати шкоди органам.Дослідники виявили, що зниження очищення тканинних макрофагів, пов'язаних зі старінням, сприяло старінню органів у мишей. (Tan et al., Science, 2026)Дослідження, проведене командою з Університету Стенфорда, показало, що у старших мишей тканинні макрофаги стають менш ефективними у видаленні старіючих нейтрофілів, що призводить до зниження функцій кількох органів."Старіючі нейтрофіли вбивають наші тканини," - говорить невролог Катрін Андреассон з Університету Стенфорда. "Очищення цих клітин є важливим для запобігання хронічному запаленню."У дослідженнях на молодих і старих мишах вчені зменшили сигналізацію через рецептор клітин, званий EP2, використовуючи як ліки, так і генетичне редагування. Цей рецептор знаходиться на макрофагах, клітинах імунної системи, які відповідають за очищення відходів в організмі, включаючи нейтрофіли.Зменшення активності EP2 відновило аспекти молодої функції TRM у старіючих мишей. (Tan et al., Science, 2026)Дослідники раніше показали, що з часом макрофаги стають менш ефективними і можуть почати викликати запалення самі - частково через те, що про-запальний рецептор EP2 стає більш активним у пізні роки.Коли EP2 був відключений або заблокований, зміни у старих мишей були помітними. Вони показали більш молоді патерни запалення, а також покращення пам'яті, слабкості, втрати м'язів і функції серця.Зменшення впливу сигналізації EP2, здається, зупиняє повільний розпад енергетичного метаболізму клітин макрофагів.Дослідники підтвердили, що зменшення активності EP2 означало, що старіючі нейтрофіли знову належним чином очищалися, обмежуючи шкоду, яку вони могли завдати.Підписатися на безкоштовний інформаційний бюлетень ScienceAlert.Дослідники також змогли виявити 71 білок, які змінилися у старих мишей. Видалення EP2 з TRM відновило 59 з цих білків до молодих рівнів, а аналіз їх ймовірних клітинних джерел вказав на печінку як на основний внесок."Печінка є одним з органів, найбільш насичених тканинними макрофагами, і основним чинником, що впливає на зміни в кров'яному хімічному складі, пов'язані зі старінням," - говорить Андреассон.Це дослідження в основному стосується мишей, хоча дослідники також повторно проаналізували опубліковані дані з людських тканин печінки та серця. Вони виявили ту ж саму картину у старих людських печінках: менше TRM, більше нейтрофілів, вища експресія гена EP2 у TRM і знижена функція макрофагів.Наші тіла виробляють близько 100 мільярдів нейтрофілів на день, тому це велика робота з очищення, і експерименти на мишах вказують на те, що підтримка цього процесу очищення може бути вирішально важливою для здоровішого старіння.Дослідники вважають, що ліки, які націлені на EP2, можуть в кінцевому підсумку допомогти обмежити старіння, якщо ці результати будуть застосовані до людей.Це буде досить складним завданням - немає затверджених ліків, які вибірково блокують EP2, і будь-яке лікування повинно робитися безпечно, не порушуючи інші корисні ефекти."Ми намагалися зрозуміти, чому ми старіємо," - говорить Андреассон. "Тепер ми знаємо, принаймні, одну велику причину цього."Цікавий фактДослідження показало, що старіння може бути пов'язане не лише з віком, але й з ефективністю очищення організму від старіючих клітин.