Вік може не впливати на рівень тестостерону так, як ви могли б подумати.З приблизно 35 років, дослідження показують, що рівень цього статевого гормону у чоловіків зазвичай починає знижуватися.Але це відбувається дуже поступово.Існує ще один фактор, який може мати більший вплив: де саме накопичується жир в організмі.Згідно з новим аналізом, опублікованим у Journal of the Endocrine Society, вісцеральний жир, або глибокий жир в животі, може бути більш точним метаболічним детермінантом зниження тестостерону.Цей специфічний тип жирової тканини може обгортати життєво важливі органи, такі як печінка, шлунок і кишечник, і має багато рецепторів для тестостерону, що робить його особливо чутливим до цього циркулюючого гормону.У огляді даних про здоров'я майже 5000 чоловіків у США, віком від 20 до 59 років, наявність вісцерального жиру була сильно пов'язана зі зниженням тестостерону.Насправді, у цій віковій групі він, здається, значно більше впливає на концентрацію тестостерону, ніж хронологічний вік.Після врахування розподілу жиру, вік показав лише помірні асоціації в межах вікового діапазону дослідження.Автори огляду, фізіологи досліджень Карл Фрідл і Адам Поттер з Інституту досліджень армії США, підсумовують, що глибокий жир на животі повинен бути "основним корелятом низького тестостерону у чоловіків США".Попередні дослідження також виявили, що серед чоловіків середнього віку, показники, пов'язані з жиром, мають більший вплив на рівень тестостерону, ніж вік.Наприклад, у дослідженні 2007 року, яке охоплювало 1667 чоловіків, було виявлено, що збільшення на 4-5 пунктів індексу маси тіла (ІМТ) пов'язане зі зниженням тестостерону, і це було порівнянно з приблизно 10 роками старіння.Такі результати також узгоджуються з дослідженням 2013 року, яке відстежувало 1382 чоловіків протягом п'яти років.Автори дослідження дійшли висновку, що зниження рівня тестостерону, пов'язане з віком, "не є неминучим", а скоріше пояснюється поведінкою куріння та станом здоров'я, зокрема ожирінням і депресією.Але використання ІМТ для вимірювання ожиріння також має свої недоліки.Сьогодні ІМТ і окружність талії залишаються найпоширенішими показниками надмірної ваги, але вони не завжди є найкращими показниками кардіометаболічного здоров'я.Хоча ожиріння в основному пов'язане з нижчими рівнями тестостерону, чоловіки з подібними ІМТ і окружностями талії все ще можуть демонструвати суттєво різні рівні цього гормону.Можливо, наприклад, що молодий чоловік з ІМТ у здоровому діапазоні має високий відсоток прихованого вісцерального жиру, і це може впливати на його рівень тестостерону.На відміну від цього, старший, мускулистий чоловік з нижчим вісцеральним жиром може вважатися більш схильним до проблем з тестостероном лише через свій вік і показник ІМТ.У таких випадках рівень вісцерального жиру може бути більш важливим фактором.Невідомо, чому виробництво тестостерону так тісно пов'язане з вісцеральним жиром, але дослідники мають кілька ідей.Глибокий жир в животі може сприяти інсуліновій резистентності, що, в свою чергу, може вплинути на те, як певні клітини в яєчках перетворюють холестерин на тестостерон.Вісцеральний жир також може стимулювати запальні шляхи, які можуть порушити гормональну сигналізацію в організмі, збільшуючи перетворення тестостерону на естрадіол."Сучасні рекомендації правильно визнають ожиріння як фактор ризику для низького тестостерону, але наші результати свідчать про те, що розподіл жиру, особливо вісцеральне ожиріння, може надати додаткову інформацію, виходячи з загальної маси тіла", пояснюють Фрідл і Поттер.Це означає, що втручання, які зменшують вісцеральний жир, включаючи препарати, такі як Оземпік або Вегові, можуть більш безпосередньо вирішувати проблеми низького тестостерону, ніж тільки терапія заміщення тестостерону."Ці спостереження підкреслюють важливість характеристики основного фенотипу ожиріння та врахування оборотних метаболічних чинників перед початком терапії тестостероном", підсумовують автори дослідження.Дослідження опубліковане в Journal of the Endocrine Society.Цікавий фактВісцеральний жир може бути більш небезпечним для здоров'я, ніж підшкірний, оскільки він обгортає органи і може впливати на їх функцію.

Існує чимало доказів того, що вживання більшої кількості м'яса, особливо червоного та обробленого, підвищує ризик раку. Проте не всі дослідження підтверджують цю асоціацію, і вчені прагнуть отримати більше ясності, особливо щодо конкретних типів раку.Нове дослідження, опубліковане в International Journal of Cancer, проведене міжнародною командою дослідників, детально вивчає зв'язок між споживанням м'яса та раком шлунка (гастричним) і стравоходу, зокрема аденокарциномами – раком, що починається в залозистих клітинах.Випадки аденокарциноми стравоходу, зокрема, зростають останніми роками, і рак стравоходу загалом тепер є 11-м найпоширенішим раком у світі. Гастричні раки ще більш поширені, займаючи 5-те місце в таблиці.Команда проаналізувала дані 450 112 людей, які брали участь у тривалому дослідженні здоров'я, що включало деталі про дієту та випадки раку. Учасників спостерігали в середньому 14,1 року, і з'явилися чіткі кореляції, а також деякі несподівані результати."Вищий рівень споживання обробленого м'яса був пов'язаний з підвищеним ризиком гастричного раку, особливо гастричного раку кишечника, та аденокарциноми стравоходу," – пишуть дослідники у своїй публікації.Дослідники порівняли випадки раку з споживанням м'яса. (Bonet et al., Int. J. Cancer, 2026)"Це дослідження додає нові докази для профілактики гастричного та стравоходного раку, пов'язаного зі споживанням м'яса."Додаткові 30 грамів обробленого м'яса на день були пов'язані з 9-відсотковим підвищенням ризику гастричного раку та 13-відсотковим підвищенням ризику аденокарциноми стравоходу, підрахували дослідники.Однак дослідження також окремо проаналізувало необроблене червоне м'ясо та необроблене біле м'ясо, і це дало цікаві результати. По-перше, не було виявлено значного зв'язку між необробленим червоним м'ясом і цими конкретними типами раку.По-друге, 20-грамове щоденне збільшення споживання білого м'яса було пов'язане з 20-відсотковим підвищенням ризику раку в нижній та середній частинах шлунка у жінок – у чоловіків такого зв'язку не виявлено.Можливо, тут грають роль кілька факторів, вважають дослідники, включаючи канцерогенні ефекти хімічних речовин, що утворюються під час приготування, та побічні продукти розщеплення білків (якими багате біле м'ясо). Проте це дослідження було зосереджене на виявленні асоціацій, а не на їх поясненні."Хоча біле м'ясо часто вважається більш здоровим у порівнянні з червоним або обробленим м'ясом, потенційний ризик підвищення раку через метаболізм білків, зміни мікробіоти та методи приготування потребує подальшого вивчення," – пишуть дослідники.Існує багато інших потенційних шляхів від обробленого м'яса до раку, які ми знаємо, що робить це менш дивним результатом дослідження. Хімічні речовини, що утворюються внаслідок вживання червоного м'яса, можуть пошкоджувати ДНК і підвищувати окислювальний стрес на клітини, що, в свою чергу, збільшує шанси на розвиток раку."Для обробленого м'яса методи обробки та зберігання також є важливими факторами, які можуть підвищити ризик гастричного та аденокарциноми стравоходу," – пишуть дослідники."У цьому контексті споживання обробленого м'яса сприяє вищому споживанню солі, що, як було показано, дратує шлункову слизову оболонку і викликає значні пошкодження та запалення шлунка."Хоча тривалий період спостереження та велика кількість учасників є ключовими перевагами, це дослідження саме по собі не може довести причинно-наслідковий зв'язок. Звички споживання м'яса перевірялися лише один раз, на початку, і тому могли змінитися протягом наступних років.Незважаючи на обмеження, проте, і враховуючи все, що ми знаємо з попередніх досліджень, справа проти обробленого м'яса лише зміцнюється. Для авторів дослідження тепер зрозуміло, що зайва сосиска або шматок бекону можуть не варто вашого здоров'я.Дослідження було опубліковане в International Journal of Cancer.Цікавий фактВживання обробленого м'яса може підвищити ризик розвитку раку шлунка на 9% з кожними 30 грамами, що споживаються щодня.

Логіка здається очевидною: холод зберігає продукти свіжими довше, тому хліб, як і майже все інше, варто класти в холодильник. Насправді саме з хлібом ця логіка працює навпаки, і це один із найбільш контрінтуїтивних фактів у харчовій науці: холодильник не сповільнює черствіння хліба, а суттєво його прискорює, пише Pixelinform. Що насправді відбувається, коли хліб черствіє Черствіння хліба, це не просто висихання, як багато хто думає. Під час випікання крохмаль у тісті вбирає воду й перетворюється на желеподібну структуру, яка й надає свіжому хлібу м’якість. З часом після випікання молекули крохмалю поступово перебудовуються назад у щільнішу кристалічну структуру, витісняючи частину води, яку вони раніше утримували. Саме ця молекулярна перебудова, яку у харчовій хімії називають ретроградацією крохмалю, і робить хліб твердим та кришким, навіть якщо загальна кількість вологи в ньому змінилася не так уже й сильно. Чому холодильник прискорює саме цей процес Швидкість ретроградації крохмалю сильно залежить від температури, і, за даними харчових досліджень, вона відбувається найшвидше саме в діапазоні температур звичайного холодильника, приблизно від нуля до чотирьох градусів. При кімнатній температурі той самий процес іде значно повільніше, тому хліб, залишений на столі, довше зберігає м’якість, ніж той самий хліб у холодильнику, хоча інтуїтивно здається, що має бути навпаки. Чому морозильна камера, навпаки, зупиняє черствіння У морозильній камері вода в хлібі перетворюється на лід, а молекули крохмалю фактично втрачають рухливість, необхідну для перебудови в щільнішу структуру. Через це процес ретроградації в морозильній камері практично зупиняється. Саме тому хліб, який заморозили одразу свіжим, а потім розморозили, за текстурою виявляється значно ближчим до свіжого, ніж той самий хліб, який просто пролежав кілька днів у холодильнику. А як же цвіль? Чи не зіпсується хліб на столі швидше Холодильник дійсно сповільнює ріст цвілі завдяки нижчій температурі, і в цьому плані має реальну перевагу перед зберіганням на столі. Але для хліба, який з’їдають протягом кількох днів, головним ворогом свіжості зазвичай виявляється саме черствіння, а не цвіль, тому зберігання на столі в цьому випадку виграє. А для тривалішого зберігання найкращим рішенням є не холодильник, а саме морозильна камера, яка одночасно й зупиняє черствіння, і практично усуває ризик цвілі, поєднуючи переваги обох підходів. Поширені запитання про зберігання хліба Як правильно зберігати хліб на столі, щоб він довше залишався свіжим Найкраще підходить хлібниця чи паперовий пакет, які пропускають трохи повітря, не даючи хлібу пересихати надто швидко, але й не утримують зайву вологу всередині, як це робить герметичний поліетиленовий пакет. Повністю відкритий хліб на тарілці, навпаки, підсихає занадто швидко, особливо скоринка, тому повна відкритість теж не найкращий варіант. Чи можна повернути черствому хлібу свіжість Частково так. Якщо загорнути черствий хліб у фольгу чи трохи скропити водою і на кілька хвилин відправити в помірно гарячу духовку, крохмаль тимчасово знову вбирає вологу і частково повертається до желеподібного стану, роблячи хліб знову м’яким. Ефект, щоправда, тримається недовго, і після охолодження хліб черствіє знову, часто навіть швидше, ніж уперше. Скільки хліб може зберігатися в морозильній камері без втрати якості За умови щільного пакування, щоб уникнути обвітрювання, хліб зазвичай добре зберігає якість у морозильній камері протягом кількох місяців. Розморожувати його краще при кімнатній температурі чи коротко підігріваючи в духовці, а не в мікрохвильовій печі, яка часто робить розморожений хліб гумовим замість м’якого. Чому хліб черствіє в холодильнику швидше, ніж на столі читайте на сайті Pixel.inform.

Низьковуглеводні дієти є одними з найпопулярніших варіантів для схуднення. За даними, 7% американців дотримувалися низьковуглеводної дієти у 2024 році.Дослідження також показують, що низьковуглеводні дієти можуть мати значні переваги. Одне з недавніх досліджень виявило, що строгий низьковуглеводний кето-дієта перевершила інші варіанти схуднення за кількома показниками метаболічного здоров'я та функції печінки.Але ми знаємо, що низьковуглеводні дієти важко підтримувати в довгостроковій перспективі, і багато людей можуть захотіти повернутися до менш обмежувальних харчових звичок, якщо досягнуть своїх цілей у схудненні або здоров'ї.Отже, що відбувається з вашим тілом, коли ви виходите з низьковуглеводної дієти і відновлюєте вживання продуктів, багатих на вуглеводи?У новому дослідженні в Cell Press Blue вчені дослідили це питання, і результати свідчать, що повернення до високовуглеводної дієти може мати різні наслідки для здоров'я, але це, здається, залежить від того, які саме вуглеводи ви вживаєте.Команда, очолювана дослідниками з NYU Langone Health, проаналізувала дані з контрольованого експерименту з харчування, в якому взяли участь 54 учасники віком від 18 до 50 років.На початку всі учасники були з надмірною вагою або ожирінням, але не мали серцево-судинних захворювань або діабету.Протягом початкового етапу всі учасники отримували дуже низьковуглеводну дієту, що складалася з приготованих страв, розроблених для створення значного дефіциту калорій у 40%, що призводило до схуднення.Після того, як учасники досягли приблизно 15% зниження ваги, їх випадковим чином розподілили на три різні дієтичні групи на 10 тижнів.Протягом цього 10-тижневого етапу одна група продовжувала дотримуватися дуже низьковуглеводної дієти, тоді як дві інші групи отримували різні види високовуглеводних дієт.Обидві високовуглеводні дієти мали однаковий макронутрієнтний склад (57% вуглеводів, 25% жирів, 18% білків), але одна з високовуглеводних дієт забезпечувала 20% своєї загальної енергії з крохмалю в рафінованих злаках, тоді як інша містила таку ж частку з доданого цукру.Виявилося, що ця одна зміна мала значний вплив на дві групи з високим вмістом вуглеводів.Аналізи крові приблизно 40 учасників експерименту показали, що дієта з високим вмістом крохмалю викликала ознаки підвищеного запалення в порівнянні з іншими двома групами, активуючи ряд імунних клітин і запальних шляхів.Це включало вищі рівні циркулюючого адипсину – сигнального білка, пов'язаного із запаленням, а також підвищені ознаки активації імунних клітин, включаючи CD4+ Т-клітини та нейтрофіли.Додаткові дані з експерименту на мишах показали, що тварини, які отримували мальтодекстрин (отриманий з крохмалю) після голодування, демонстрували підвищену імунну активність, що ще більше підтверджує, що крохмаль може впливати на імунну систему.Хоча активована імунна система сама по собі не є шкідливою, вона може бути показником хронічного запалення, яке пов'язане з ожирінням і може сприяти серцево-судинним захворюванням та раку.На відміну від групи з високим вмістом крохмалю, група з високим вмістом цукру показала найнижчі результати з усіх трьох груп за рівнем активації імунної системи, але дослідники обережно зазначають, що це не означає, що дієта з високим вмістом цукру є корисною."Важливо, щоб зменшення запальних шляхів у групі HC-Sugar не трактувалося як загальна перевага споживання сахарози або фруктози, оскільки придушення імунних відповідей, опосередкованих комплементом, може погіршити захист організму", – пишуть дослідники.Що стосується того, чому група з високим вмістом крохмалю показала вищі рівні запалення, команда має кілька ідей."Рафіновані злаки пов'язані з маркерами низькосортного, хронічного запалення, одним з встановлених механізмів є їх здатність підвищувати постпрандіальні [після їжі] рівні глюкози в крові, що вимірюється за глікемічним індексом (ГІ)", – пояснюють дослідники.Дослідники вважають, що різкі підвищення глюкози можуть активувати комплементну систему і викликати подальші запальні шляхи.Це лише невелике дослідження, і майбутні дослідження на більших групах учасників можуть виявити більше про вплив дієт, багатих на вуглеводи.Дослідники також визнають, що тривалість 10-тижневого експерименту може не точно відображати хронічні ефекти цих дієт у реальному житті через можливість фізіологічної адаптації з часом.Проте, їхні висновки свідчать про те, що ми повинні бути уважними не лише до вуглеводів, які ми вживаємо в нашій дієті, але й до того, які саме це вуглеводи."Після схуднення на дуже низьковуглеводних дієтах," – підсумовує команда, – "дієти, багаті на крохмаль, є непомітним фактором запалення."Результати дослідження опубліковані в Cell Press Blue.Цікавий фактДослідження показують, що не всі вуглеводи однакові, коли йдеться про запалення в організмі.

Найпростіший спосіб зробити варення без цукру, який спадає на думку більшості, це взяти звичний рецепт і просто прибрати з нього цукор, залишивши все інше без змін. Результат зазвичай розчаровує: варення або пліснявіє за лічені дні, або взагалі не густіє й залишається рідким сливовим соусом. Причина в тому, що цукор у варенні відповідає не лише за смак, а одразу за дві зовсім інші функції, і без них звичний рецепт просто не працює, пише Pixelinform. Навіщо цукор у варенні насправді потрібен Перша функція цукру, це збереження: цукор зв’язує молекули води у фруктовій масі, через що мікроорганізмам, які викликають пліснявіння й бродіння, банально не вистачає вільної вологи для розмноження. Саме тому традиційне варення з великою кількістю цукру може роками стояти в коморі без холодильника, а не через якусь особливу термічну обробку. Друга функція цукру, це формування текстури: природний пектин, який міститься у фруктах, утворює гелеподібну структуру саме у поєднанні з достатньою кількістю цукру та кислоти, і якщо цукру недостатньо, пектин просто не загусає до звичної консистенції варення. Що відбувається, якщо просто прибрати цукор зі звичного рецепту Коли з рецепту виключають цукор, не змінюючи більше нічого, зникають одразу обидва його ефекти. Маса залишається вологою й живильною для плісняви та дріжджів, тому навіть герметично закрита банка часто псується значно швидше, ніж традиційне варення. Одночасно пектин у сливах не отримує потрібної концентрації цукру для загусання, тому замість густого варення виходить рідкий сливовий соус, який просто стікає з ложки. Тобто невдалий результат, це не помилка самої ідеї варення без цукру, а наслідок того, що прибрали цукор, але нічим не компенсували втрачені функції. Як зробити варення без цукру, щоб воно дійсно працювало Щоб варення без цукру дійсно вийшло безпечним і густим, потрібно замінити обидві функції цукру окремими рішеннями. Замість покладання на цукор як консервант, головну роль у збереженні бере на себе правильна термічна обробка: банки стерилізують, гарячу масу розливають одразу після варіння і додатково проварюють закриті банки в киплячій воді протягом достатнього часу, щоб знищити мікроорганізми й створити надійний вакуумний закупор. Для загусання замість звичайного пектину використовують спеціальний пектин, розрахований саме на варення без цукру чи з мінімальною його кількістю: він активується за допомогою кальцію, а не концентрації цукру, тому дає нормальну густу консистенцію навіть у безцукровому рецепті. Додавання невеликої кількості лимонного соку також підвищує кислотність маси, що додатково ускладнює розвиток мікроорганізмів. Чи можна замінити цукор медом чи підсолоджувачами замість повного вилучення Мед частково виконує ту саму роль, що й цукор, оскільки хімічно теж є цукром і має схожу здатність зв’язувати вологу, хоча повністю замінити цукор один в один він не може через інший склад і смак, який суттєво змінює характер готового варення. А ось підсолоджувачі на кшталт стевії чи еритриту зовсім не мають властивості зв’язувати воду чи допомагати пектину загуснути, тому варення на таких підсолоджувачах усе одно потребує правильної термічної обробки й спеціального пектину так само, як і повністю безцукровий варіант. Поширені запитання про варення без цукру Чи безпечно зберігати таке варення при кімнатній температурі Навіть за дотримання всіх правил стерилізації безцукрове варення краще зберігати в холодильнику, а не в коморі при кімнатній температурі, на відміну від традиційного варення з великою кількістю цукру. Втрачений захисний ефект цукру термічна обробка компенсує лише частково, тому додаткове охолодження значно знижує ризик псування. Скільки реально зберігається варення без цукру У холодильнику таке варення зазвичай залишається придатним кілька тижнів, максимум пару місяців, тоді як у морозильній камері термін зберігання можна продовжити до року. Це помітно коротше за традиційне варення з цукром, яке за правильної консервації здатне зберігатися в коморі рік і навіть довше без охолодження. Чи можна використати для безцукрового варення звичайний пектин Звичайний пектин для цього не підходить, оскільки він розрахований на загусання саме за високої концентрації цукру. Для варення без цукру чи з мінімальною його кількістю варто шукати спеціальний пектин з поміткою для варення зі зниженим вмістом цукру, який активується кальцієм, а не цукром, і саме тому здатен дати потрібну густу консистенцію навіть без нього. Сливове варення без цукру: чи справді працює читайте на сайті Pixel.inform.

Коли замість розсипчастого рису на тарілці виходить суцільна липка грудка, багато хто вирішує, що просто не вміє готувати рис, чи звинувачує конкретний пакет крупи. Насправді причина злипання майже завжди в підготовці й пропорціях, а не в самому рисі, і виправити це можна одним простим правилом, яке легко запам’ятати, пише Pixelinform. Чому рис взагалі злипається На поверхні кожної рисинки міститься крохмаль, який під час варіння частково розчиняється у воді й перетворюється на липкий шар між окремими зернами. Що більше цього поверхневого крохмалю потрапляє у воду під час готування, то сильніше зерна злипаються між собою після варіння. Це не ознака поганого рису, а звичайна властивість крупи, з якою потрібно правильно працювати ще до того, як каструля опиниться на плиті. Правило однієї склянки: одна й та сама мірка для рису й води Найпростіший спосіб уникнути найпоширенішої помилки, надлишку чи нестачі води, це відмірювати і рис, і воду однією й тією самою склянкою, а не готувати на око. Для звичайного шліфованого рису орієнтир, це одна склянка рису на півтори дві склянки води, для рису басматі чи жасмину трохи менше, приблизно півтори склянки води на склянку крупи. Коли рис і вода відмірюються однією міркою, значно легше уникнути двох головних причин липкого результату: занадто великої кількості води, через яку рис розварюється й перетворюється на кашу, або, навпаки, її нестачі, через яку зерна злипаються в щільні недоварені грудки. Чому промивання рису важливіше за саму мірку Навіть за ідеально відміряної води рис злипнеться, якщо його не промити перед варінням. Промивання під проточною водою чи в мисці, кілька разів, поки вода не стане майже прозорою, вимиває значну частину поверхневого крохмалю ще до того, як рис узагалі потрапить у каструлю. Саме цей крок, а не точність пропорції до останньої краплі, найбільше впливає на те, чи вийдуть зерна розсипчастими. Що робити під час і після варіння, щоб зерна не злипалися Під час варіння рис краще взагалі не перемішувати: кожне перемішування вивільняє додатковий крохмаль у воду і посилює злипання. Найкраще довести воду до кипіння, зменшити вогонь до мінімуму, накрити каструлю кришкою і залишити рис готуватися без втручання до кінця часу приготування. Після того як рис звариться, варто дати йому постояти під кришкою ще хвилин п’ять десять поза вогнем, а вже потім обережно розпушити виделкою: за цей час волога рівномірно розподіляється між зернами, і вони набагато легше відділяються одне від одного. Поширені запитання про варіння розсипчастого рису Чи для всіх сортів рису потрібна однакова кількість води Ні. Бурий чи нешліфований рис зберігає оболонку зерна, тому потребує більше води й довшого часу варіння, ніж звичайний білий рис. Басматі й жасмин зазвичай варять із трохи меншою кількістю води, ніж стандартний довгозерний рис, тому орієнтовні пропорції варто уточнювати саме для конкретного сорту, а не переносити одне правило на всі види без винятку. Чи можна врятувати рис, який уже злипся Частково так. Готовий злиплий рис можна обережно промити теплою водою, щоб змити частину зайвого поверхневого крохмалю, або розсипати тонким шаром на деко, щоб він трохи охолов і підсох, це допоможе зернам частково розділитися. Однак значно простіше й надійніше запобігти злипанню заздалегідь, ніж намагатися виправити вже готову страву. Чи обов’язково замочувати рис перед варінням Не обов’язково, але це корисний додатковий крок. Замочування на п’ятнадцять тридцять хвилин перед варінням дає змогу рису вбирати воду рівномірніше під час готування, що особливо помітно для басматі, де саме завдяки замочуванню зерна виходять довгими й добре відокремленими одне від одного. Рис не злипнеться: правило однієї склянки читайте на сайті Pixel.inform.

Бігти марафон — це важко. На щастя, ваше тіло має власну хімічну підтримку, щоб впоратися з цим.Під час бігу ваше тіло виробляє більше природних речовин, званих ендоканабіноїдами. Вони допомагають регулювати біль, стрес, настрій, витрати енергії та відновлення.Ендоканабіноїди — це нормальна і корисна частина організму. Їх збільшення може допомогти адаптуватися до фізичного навантаження, але більше не завжди означає краще.Незважаючи на свою назву, ендоканабіноїди не є канабісом, і організм не виробляє наркотик.У мозку є багато рецепторів канабіноїдів — якщо ви уявите їх як замки, ендоканабіноїди є ключами вашого тіла.Сполуки канабісу, включаючи ТГК, можуть підходити до деяких з тих же замків, тому ці природні хімічні речовини іноді описуються як "схожі на канабіс".Ендоканабіноїди можуть сприяти відомому "кайфу бігуна": щастю, спокою, зменшенню тривоги та зниженню болю, які деякі люди відчувають під час тривалих пробіжок.Це відчуття раніше приписували ендорфінам. Але вони не легко проходять через бар'єр між кров'ю та мозком, що змусило дослідників переглянути звичне пояснення.Більшість досліджень на людях відстежували ендоканабіноїди, пов'язані з фізичними вправами, менше ніж за годину. У новому дослідженні BMC Medicine вчені вивчали, що відбувається, коли люди бігають кілька годин або більше.Перший автор і психіатр Майкл Зіберт з Університету Дуйсбурга-Ессена в Німеччині та колеги провели два польових дослідження з досвідченими бігунами на витривалість.У першому дослідженні 19 учасників пробігли марафон навколо озера Балденей у Ессені, Німеччина. В інший день ті ж люди йшли точно таку ж кількість часу, як і бігли.Кров збирали до марафону, під час двох коротких зупинок під час марафону, знову на фініші та, нарешті, через 45 хвилин відпочинку. Учасники оцінювали своє щастя, тривогу та біль.Дослідники відстежували кілька різних ендоканабіноїдів у тілах бігунів, включаючи два відомі, які, здається, пов'язані з кайфом бігуна: анандаміда та 2-АГ.Анандаміда отримала свою назву від ананда, санскритського слова, що означає блаженство — і вона виправдала цю назву. Під час бігу кількість анандаміди в крові поступово зростала. З 14 кілометрів (близько 8,7 миль) рівні були значно вищими, ніж під час відповідної прогулянки, і залишалися підвищеними ще 45 хвилин після фінішу.Другий месенджер, 2-АГ, вважається таким, що має ширші ролі в регуляції імунітету, запалення, витрат енергії та відновлення. Він поводився інакше, зростаючи наприкінці марафону і залишаючись підвищеним під час відновлення."Анандаміда та 2-АГ виробляються та розкладаються через різні біохімічні шляхи, тому не дивно, що вони слідували різним часовим графікам", — сказав Зіберт.Однак Зіберт застеріг, що це залишається гіпотезою. Обидва месенджери мають перекриваючі функції, і вчені ще не можуть дати кожному з них окрему роль.Відчуття бігунів також змінилися. У порівнянні з ходьбою, марафонський біг асоціювався з більшим щастям і меншою тривогою. Однак біль значно зріс після 28 кілометрів бігу.Друге польове дослідження включало 36 досвідчених спортсменів, які бігли 100, 160 або вражаючі 230 кілометрів на ультрамарафоні TorTour de Ruhr. Кров збирали до та після.Рівні як анандаміди, так і 2-АГ зросли після всіх трьох дистанцій. На диво, довше не завжди означало більше: рівні деяких ендоканабіноїдів були вищими після стандартного марафону, ніж після ультрамарафонів.Інтенсивність вправ може мати більше значення, ніж тривалість. Бігуни ультрамарафону зазвичай рухаються повільніше, щоб зберегти енергію, тоді як екстремальна втома, біль і виснажені запаси енергії можуть змінити хімічну реакцію організму.Було ще одне питання. Хоча рівні ендоканабіноїдів у бігунів ультрамарафону зросли, а їх тривога знизилася, їх щастя не збільшилося значно. Лише 12 з 36 учасників повідомили про кайф бігуна під час гонки."Кайф бігуна — це складне явище, яке важко зафіксувати науково, — сказав Зіберт. — Це тимчасове і дуже індивідуальне — як намагатися зловити туман у банці".Оскільки щастя вимірювалося лише до та після ультрамарафонів, короткі періоди кайфу бігуна могли бути пропущені. Екстремальна втома та біль також могли заглушити будь-яке відчуття блаженства."Підвищені рівні ендоканабіноїдів самі по собі не є достатніми для виробництва кайфу бігуна", — пояснив Зіберт.Дослідження не може довести, що ці хімічні речовини викликали психологічні зміни, оскільки їх вимірювали в крові, а не безпосередньо в мозку. Попереднє дослідження на мишах надало більш переконливі докази того, що рецептори канабіноїдів допомагають зменшити тривогу та біль після бігу, але той же причинний зв'язок ще не був продемонстрований у людей.Групи також були невеликими, і такі фактори, як сон, їжа та стрес, не були повністю контрольовані.Проте результати надають незвично детальний погляд на хімічну подорож всередині організму під час реального витривалого бігу.Ці природні месенджери можуть забезпечити щастя, спокій, полегшення болю або просто допомогти тілу витримати наступний кілометр. Але їхні ефекти, здається, набагато складніші, ніж простий кайф бігуна.Дослідження було опубліковане в BMC Medicine.Цікавий фактДослідження показали, що ендоканабіноїди можуть допомогти зменшити біль і тривогу, що робить їх важливими для спортсменів під час тривалих фізичних навантажень.

Побачивши в банці замість прозорого рідкого меду щільну зернисту масу, багато хто робить висновок, що продукт зіпсувався чи навіть виявився підробкою, і поспішає його викинути. Насправді кристалізація, це один із найприродніших процесів, які взагалі можуть відбуватися з медом, і в більшості випадків вона радше свідчить про якісний продукт, ніж про проблему з ним, пише Pixelinform. Що насправді відбувається під час кристалізації Мед, це насичений розчин двох основних цукрів, глюкози й фруктози, розчинених у невеликій кількості води. Глюкоза розчиняється у воді значно гірше за фруктозу, тому з часом вона поступово виходить із розчину й утворює дрібні кристали, забираючи з собою частину вологи. Це суто фізичний процес, подібний до того, як цукор випадає в осад із перенасиченого сиропу, і жодним чином не пов’язаний із розмноженням бактерій чи псуванням продукту. Від чого залежить, як швидко мед кристалізується Швидкість кристалізації насамперед залежить від співвідношення глюкози й фруктози в конкретному сорті меду. Сорти з високим вмістом глюкози, наприклад соняшниковий чи ріпаковий мед, можуть закристалізуватися вже за кілька тижнів після відкачування, тоді як мед із переважанням фруктози, зокрема акацієвий, здатен залишатися рідким рік і навіть довше. Температура зберігання теж відіграє значну роль: найшвидше кристалізація відбувається за прохолодної температури приблизно від десяти до п’ятнадцяти градусів, тоді як у теплому приміщенні чи, навпаки, у морозильній камері цей процес суттєво сповільнюється. Додатково на швидкість впливає наявність дрібних частинок пилку чи повітряних бульбашок у меді, які працюють як центри кристалізації, тому нефільтрований мед зазвичай кристалізується швидше за ретельно очищений і профільтрований. Чи означає кристалізація, що мед зіпсувався або підробний Сама по собі кристалізація не є ознакою ні псування, ні підробки. Навпаки, натуральний необроблений мед майже завжди рано чи пізно кристалізується, просто в різних сортів цей процес відбувається з різною швидкістю. Мед, вироблений із додаванням цукрового сиропу чи підданий надмірній тепловій обробці, іноді поводиться інакше й довше залишається рідким, тому повна відсутність кристалізації протягом дуже тривалого часу теоретично може викликати запитання щодо якості продукту. Утім, це не абсолютно надійний тест, оскільки деякі чисто натуральні сорти, як той-таки акацієвий мед, від природи кристалізуються повільно, тому робити висновок лише за цією однією ознакою не варто. Як повернути меду рідку текстуру, якщо кристалізація не подобається Якщо хочеться знову отримати рідкий мед, найправильніший спосіб, це поставити банку в помірно теплу воду, приблизно сорок п’ятдесят градусів, і час від часу помішувати, поки кристали не розчиняться. Кип’ятити мед чи нагрівати його у мікрохвильовій печі на повній потужності не варто, оскільки надто висока температура руйнує частину корисних ферментів меду і сприяє утворенню сполуки, яку в лабораторіях використовують якраз як маркер перегрітого чи несвіжого меду. Обережний нагрів у теплій воді дає змогу повернути мед до рідкого стану, практично не втрачаючи його властивостей. Поширені запитання про кристалізацію меду Чи безпечно їсти закристалізований мед Так, повністю безпечно. Кристалізація змінює лише текстуру, роблячи мед густішим і зернистим, але жодним чином не впливає на його безпечність чи поживну цінність. Такий мед можна їсти прямо в закристалізованому вигляді або, за бажання, обережно розтопити до звичної рідкої консистенції. Чи можна свідомо прискорити чи уповільнити цей процес Так. Щоб пришвидшити рівномірну дрібнозернисту кристалізацію, до рідкого меду іноді додають трохи вже закристалізованого меду як своєрідну затравку і перемішують. А щоб якомога довше зберегти мед рідким, банку варто тримати в теплому місці, вище приблизно двадцяти семи градусів, або, навпаки, у морозильній камері, оскільки саме проміжні прохолодні температури найбільше сприяють кристалізації. Чи можна за кристалізацією визначити якість меду Певною мірою так, але з обережністю. Той факт, що мед закристалізувався, скоріше свідчить на користь його натуральності, ніж навпаки. А ось повна відсутність кристалізації протягом дуже довгого часу не завжди означає підробку, оскільки залежить від конкретного сорту, тому цей показник варто розглядати лише як один із багатьох, а не як остаточний доказ. Чому мед кристалізується, і чи це погано читайте на сайті Pixel.inform.

Коли курка виходить із духовки сухою, перша підозра зазвичай падає на температуру чи час запікання: здається, що передержали чи поставили занадто гарячу духовку. Насправді дуже часто рішення про те, чи буде курка соковитою, ухвалюється ще на кухонному столі, за лічені хвилини до того, як деко взагалі потрапляє в духовку, пише Pixelinform. Причина перша: курка йде в духовку просто з холодильника Холодна тушка чи стегна прямо з холодильника мають значно нижчу температуру всередині, ніж на поверхні, тому духовці доводиться довше прогрівати м’ясо до безпечної температури в центрі шматка. За цей додатковий час поверхня, яка нагрівається набагато швидше за центр, встигає пересушитися ще до того, як середина взагалі дійде до готовності. Якщо дати курці постояти хвилин п’ятнадцять двадцять при кімнатній температурі перед тим, як відправити в духовку, різниця температур між поверхнею і центром зменшується, м’ясо готується рівномірніше, а загальний час у духовці скорочується, що само собою вже зменшує втрату вологи. Причина друга: волога на поверхні заважає утворенню скоринки Якщо шкіра чи поверхня м’яса волога після миття чи розморожування, духовці спочатку доводиться випарувати цю зайву вологу, і лише потім починається справжнє підрум’янювання. Поки волога не випарується, скоринка не утворюється, а м’ясо тим часом продовжує готуватися й підсихати зсередини в очікуванні, доки зовні нарешті з’явиться рум’яна текстура. Тому обсушити курку паперовим рушником безпосередньо перед тим, як відправити її в духовку, це не формальність, а крок, який реально скорочує час до появи скоринки і, відповідно, загальний час приготування. Причина третя: сіль потрапляє на курку саме в невдалий момент Сіль, потрапляючи на поверхню м’яса, спочатку витягує вологу назовні за рахунок осмосу, і лише за деякий час, зазвичай щонайменше сорок хвилин, ця волога встигає разом із сіллю знову увібратися назад у м’ясо, роблячи його соковитішим. Якщо ж курку посолити приблизно за десять тридцять хвилин до запікання, волога вже опинилася на поверхні, але ще не встигла увібратися назад, і саме в такому вигляді вона потрапляє в духовку, де просто випаровується разом зі смаком, замість того щоб залишитися всередині м’яса. Правильний підхід, це або посолити курку буквально в момент, коли деко вже йде в духовку, майже без затримки, або заздалегідь, за годину чи навіть напередодні, щоб волога встигла повністю повернутися назад у м’ясо. Поширені запитання про суху курку Чи справді критично рахувати саме десять хвилин Десять хвилин, це не магічна цифра, а умовне позначення того короткого проміжку часу перед запіканням, коли одразу кілька дрібних помилок, різниця температур, волога поверхня і невдалий момент для солі, накладаються одна на одну. Виправлення всіх трьох моментів одночасно дає набагато помітніший результат, ніж спроба врятувати ситуацію лише зміною температури чи часу в самій духовці. Що робити, якщо забув дістати курку з холодильника заздалегідь У такому разі краще трохи знизити температуру духовки і подовжити час приготування, ніж намагатися компенсувати нестачу часу підвищенням температури, бо це лише швидше пересушить поверхню, поки центр ще не встиг прогрітися. Альтернативний варіант, це нарізати курку на менші шматки: вони прогріваються рівномірніше незалежно від початкової температури. Чи можна солити курку і одразу без паузи ставити в духовку Так, це якраз безпечний варіант, оскільки сіль просто не встигає витягнути значну кількість вологи за настільки короткий час. Головне, чого варто уникати, це саме проміжного інтервалу в кілька десятків хвилин, коли волога вже вийшла на поверхню, але ще не встигла повернутися назад у м’ясо. Курка суха? Проблема не в духовці, а в 10 хвилинах до неї читайте на сайті Pixel.inform.

Пластик став невід'ємною частиною нашого життя, але є способи зменшити вплив його небезпечних хімікатів. Дослідження, проведене в Австралії, показало, що використання безпластикового посуду та купівля продуктів з мінімальним контактом з пластиком можуть змінити хімічний склад сечі.У рандомізованому контрольованому дослідженні взяли участь 60 осіб. Виявилося, що після тижня дотримання низькопластикового раціону рівень трьох хімікатів, пов'язаних з пластиком, у сечі знизився на 60% у порівнянні з контрольною групою.Результати опубліковані в Nature Medicine. Дослідники виявили, що дотримання дієти, в якій їжа не контактувала з пластиком, може зменшити рівень небезпечних хімікатів у організмі всього за тиждень.Дослідження показало, що 100% учасників виводили принаймні шість метаболітів хімікатів, пов'язаних з пластиком, у будь-який день. Найнижчі рівні мали ті, хто рідко споживав фастфуд, оброблені продукти та їжу в пластиковій упаковці.Дослідники також виявили, що фталати та бісфеноли, які використовуються в пластиках, можуть мігрувати в їжу з упаковки, посуду та приладів. Вони мають короткий період напіввиведення і швидко виводяться з організму.Цікавий фактСьогодні у світі використовується понад 16 000 хімікатів для виробництва пластику, і деякі з них відомі як дисруптори гормонів, що можуть мати небезпечні наслідки для здоров'я.