Мало що болить сильніше, ніж той момент, коли людина, яку ти любиш, і яка живе з хворобою Альцгеймера, більше не впізнає тебе. Але нове дослідження вчених з Університету Вірджинії (UVA) пропонує конкретне, перевірюване пояснення того, чому це відбувається — і, можливо, як цей процес можна сповільнити або навіть запобігти йому. Нейробіолог Гарольд Зонтгаймер, аспірантка Лата Чаунсалі та їхня команда з’ясували, що пошкодження захисних структур навколо клітин мозку — так званих перинейронних сіток (perineuronal nets) — може призводити до втрати соціальної пам’яті. Експерименти на мишах показали, що коли ці сітки залишаються цілими, тварини краще запам’ятовують одне одного. «Виявити структурну зміну, яка пояснює конкретний тип втрати пам’яті при хворобі Альцгеймера, — це надзвичайно захопливо. Це абсолютно нова мішень для лікування, і ми вже маємо потенційні препарати для тестування», — сказав Зонтгаймер. Приховані “сітки” пам’яті Перинейронні сітки — це сітчасті оболонки з білків і цукрів, які обгортають окремі нейрони, стабілізують їхні зв’язки, регулюють передачу сигналів і допомагають «закріплювати» інформацію, яку ми вивчили. Команда Зонтгаймера багато років досліджує ці структури. Нове відкриття підтверджує: коли сітки руйнуються, страждає пам’ять — але не вся, а саме соціальна пам’ять, тобто здатність упізнавати знайомих людей. У мишей із пошкодженими сітками залишалася здатність навчатися новому та розрізняти предмети, але вони забували мишей, яких зустрічали раніше. Це повторює типовий перебіг хвороби Альцгеймера у людей: спочатку зникає пам’ять на обличчя й імена, а вже потім — на предмети та місця. Як можна захистити мозок Оскільки руйнування сіток частково відбувається під дією ферментів, дослідники спробували заблокувати ці ферменти за допомогою інгібіторів металопротеїназ (MMP) — ліків, які вже досліджуються при раку та артриті. Результат виявився обнадійливим: лікування зберегло перинейронні сітки і допомогло мишам краще пам’ятати соціальні контакти. «Коли ми захищали ці структури мозку на ранніх етапах, миші з симптомами хвороби краще впізнавали своїх “знайомих”», — пояснила Чаунсалі. «Це наближає нас до пошуку нового, нетрадиційного способу лікування або навіть профілактики хвороби Альцгеймера». Що це означає для людей Таке відкриття допомагає по-новому подивитися на один із найболючіших симптомів — втрату впізнавання близьких. Тепер її можна розглядати не просто як трагічну загадку, а як наслідок конкретних змін у структурі мозку, на які можна вплинути. Якщо вдасться зберегти ці сітки на ранніх стадіях, це може відстрочити момент, коли людина перестає впізнавати родичів чи друзів. Це не вилікує хворобу, але дасть більше часу для стосунків, турботи й гідного життя. Зонтгаймер наголошує, що потрібні подальші дослідження безпеки: інгібітори MMP мають багато функцій у тілі, тому надмірне їх блокування може мати побічні ефекти. Але вчені вже бачать і інші можливі шляхи захисту — наприклад, зміна складу сіток або підтримка тих нейронів, які найбільше від них залежать. Новий погляд на хворобу Альцгеймера Це дослідження також кидає виклик традиційному уявленню, ніби головна причина Альцгеймера — амілоїдні бляшки в мозку. «Ми спостерігали втрату перинейронних сіток незалежно від амілоїду та бляшок. Це додає підстав сумніватися, що саме вони є першопричиною хвороби», — зазначає Зонтгаймер. Отже, нові результати відкривають шлях до комбінованого лікування, яке зосередиться не лише на амілоїді, а й на структурному захисті мозку. Наступні кроки вчених — підтвердити результати на інших моделях Альцгеймера, з’ясувати, які саме нейрони найбільше залежать від сіток, і розробити безпечніші способи їх відновлення. Якщо все вдасться, лікарі зможуть поєднати ранню діагностику з терапією, яка не лише сповільнює когнітивний спад, а й допомагає зберегти здатність упізнавати близьких якомога довше. Дослідження опубліковано в журналі Alzheimer’s & Dementia.

Емоційно багато стосунків закінчуються задовго до того, як партнери офіційно приймають рішення про розрив. Цей процес, який психологи називають “м’яким розривом”, часто є настільки поступовим, що спочатку навіть не відчувається як розставання. Це тихий дрейф, коли один або обидва партнери починають емоційно відсторонюватися, уникаючи зізнання собі в реальності того, що відбувається. Нещодавній аналіз, опублікований у Journal of Personality and Social Psychology, пролив світло на цей болісний період, пише Pixelinform. Дослідники, спостерігаючи за тисячами пар, виділили дві фази, що передують розколу. Спочатку настає “передтермінальна фаза”, де задоволеність стосунками знижується повільно і майже непомітно; партнери ще намагаються все виправити, пояснюючи холодність “складним періодом”. За нею слідує “термінальна фаза”, коли спад стає різким, а емоційний зв’язок слабшає, що може початися за півроку або навіть за два роки до фактичного розриву. Американський психолог Марк Треверс виділив дві ключові ознаки того, що пара, можливо, вже перебуває у стані такого “м’якого розриву” Уникнення дискомфорту стає важливішим за пошук зв’язку Першою тривожною ознакою є те, що дистанція між партнерами наростає тихо і непомітно. Зовні все може виглядати абсолютно нормально: пара продовжує жити за звичним сценарієм, виконувати побутові обов’язки та підтримувати соціальний фасад. Однак, якщо подивитися глибше, стає очевидно, що свідомий емоційний зв’язок перетворився на механічну звичку. Партнери починають інстинктивно уникати будь-яких тем чи ситуацій, що можуть призвести до дискомфорту, конфлікту або вразливості. Прагнення зберегти цей хиткий, поверхневий спокій стає сильнішим, ніж бажання по-справжньому почути один одного, поділитися переживаннями чи відновити близькість. Стосунки продовжуються за інерцією, але активний пошук емоційного контакту припиняється. Автор фото: Timur Weber Відчуття самотності посилюється поруч із партнером Друга ознака є глибоким і болісним парадоксом: людина починає відчувати себе більш самотньою у присутності партнера, ніж коли вона залишається наодинці. Ця форма самотності є прямим результатом глибокого емоційного відчуження. Фізична присутність більше не забезпечує відчуття підтримки, розуміння чи близькості. З часом цей емоційний зв’язок поступово розшаровується. Часто один із партнерів відчуває цю дистанцію першим і несвідомо відсторонюється, щоб захистити себе. Інший партнер, у свою чергу, дзеркально відображає цю поведінку, що ще більше поглиблює прірву між ними. Вони можуть сидіти в одній кімнаті, але бути емоційно в різних світах. Як зазначає Треверс, “м’які розриви” часто починаються не з раптової втрати любові, а з того, що він називає “забудькуватістю” — коли партнери просто перестають свідомо обирати один одного щодня. Однак, хороша новина полягає в тому, що цей процес не завжди є незворотним. Задоволеність стосунками можна відновити так само поступово, як вона колись згасла, але це вимагає свідомої готовності та зусиль з боку обох партнерів, щоб знову почати працювати над зв’язком. Психолог назвав 2 головні ознаки того, що кохання тихо згасає читайте на сайті Pixel.inform.

Люди, які регулярно п’ють багато алкоголю — три й більше напоїв на день, — ризикують отримати небезпечний крововилив у мозок на більш ніж 10 років раніше, ніж ті, хто п’є помірно або зовсім утримується від спиртного. До такого висновку дійшли науковці з Массачусетської лікарні загального профілю та Гарвардської медичної школи, які дослідили дані 1 600 пацієнтів, що перенесли геморагічний інсульт. Що показало дослідження Команда під керівництвом доктора Едіпа Гурола вивчала пацієнтів, госпіталізованих через крововилив у мозок, і порівнювала стан “важких” пияків із тими, хто вживає алкоголь рідко. Вони аналізували вік появи інсульту, розмір гематоми, її розташування в мозку та ознаки ушкодження дрібних судин. Результати виявилися тривожними: у людей, які зловживали алкоголем, розмір крововиливу був у середньому на 70% більший, а сам інсульт траплявся приблизно на 11 років раніше, ніж у решти. До того ж, у них частіше спостерігалися крововиливи у глибокі ділянки мозку, що ускладнює відновлення. Як алкоголь руйнує мозок Науковці виявили, що надмірне споживання алкоголю призводить до пошкодження дрібних судин мозку, які з роками стають крихкими й нестійкими до тиску. Це проявляється на МРТ у вигляді яскравих плям — “гіперінтенсивностей білої речовини”, які вказують на старі мікропошкодження. Люди, які багато п’ють, мали такі зміни утричі частіше, ніж інші. “Наші результати свідчать, що алкоголь не просто підвищує ризик інсульту — він прискорює старіння судин мозку,” — пояснив доктор Гурол. Окрім цього, у “важких” пияків частіше фіксували високий тиск та знижений рівень тромбоцитів, що ще більше збільшує ризик кровотечі. Чому це важливо Дослідження показало, що алкоголь може бути “невидимим ворогом”, який руйнує мозок задовго до перших симптомів. Маленькі судини поступово втрачають еластичність, і в якийсь момент навіть невеликий стрибок тиску може призвести до фатального крововиливу. Попри певні обмеження (зокрема, самостійні оцінки кількості випитого), науковці наголошують: зв’язок між надмірним вживанням алкоголю, підвищеним тиском і раннім інсультом — очевидний. Як захистити свій мозок Для людей із гіпертонією або схильністю до серцево-судинних захворювань зменшення кількості алкоголю — це реальний спосіб зберегти здоров’я мозку. Регулярні перевірки тиску, контроль споживання алкоголю та своєчасні консультації з лікарем можуть значно знизити ризик інсульту. “Скорочення споживання алкоголю — це не просто питання способу життя, — підкреслює Гурол. — Це інвестиція в довговічність мозку.” Дослідження опубліковане у журналі Neurology, і його висновок простий: навіть якщо келих вина після роботи здається нешкідливим, звичка до щоденного вживання алкоголю може обійтися вашому мозку цілим десятиліттям життя.

Риба — це справжня суперїжа, коли мова йде про здоров’я серця й мозку. Вона багата на білок, мікроелементи та, головне, омега-3 жирні кислоти, які зменшують запалення, стабілізують тиск, покращують роботу судин і підтримують когнітивні функції. Але не всі види риби однаково корисні: деякі містять більше цінних жирів і менше шкідливих домішок, як-от ртуть. Ось шість найкращих варіантів для вашого раціону. 1. Лосось — золота класика для серця Лосось — один із найпоживніших видів риби, який дієтологи часто ставлять на перше місце. Особливо корисним вважається дикий аляскинський лосось (нерка, кіжуч).Він містить велику кількість омега-3 жирних кислот DHA та EPA, які знижують рівень тригліцеридів, покращують баланс «доброго» холестерину та зменшують запалення судин. Крім того, лосось багатий на вітамін B12, калій, селен і антиоксидант астаксантин — речовину, яка підтримує клітини мозку та знижує ризик вікових порушень пам’яті. 2. Сардини — маленькі, але потужні Сардини — один із найкорисніших і водночас доступних видів риби. Хоч вони й дрібні, але містять максимальну концентрацію EPA, DHA, вітаміну D, кальцію та селену.Через своє місце в харчовому ланцюзі сардини накопичують мінімум ртуті, тому їх можна їсти регулярно. Регулярне споживання сардин покращує еластичність судин, підтримує роботу серця та може навіть замінити дорогі омега-3 добавки. 3. Райдужна форель — природне джерело вітаміну D Райдужна форель — ніжна, прісноводна риба, багата на омега-3, білок і вітамін D.Останній є життєво важливим для роботи мозку: він впливає на пам’ять, концентрацію та настрій. Дослідження показують, що достатній рівень вітаміну D зменшує ризик деменції та депресії, особливо у літніх людей. Форель, вирощена в США або Канаді, має низький вміст ртуті й вважається екологічно безпечним вибором. 4. Оселедець — класика з високим вмістом В12 Оселедець — це жирна морська риба, схожа на сардини, яка відзначається високим вмістом омега-3, вітаміну D і, особливо, B12. Лише одна порція оселедця забезпечує понад 400% добової норми вітаміну B12 — незамінного для нервової системи й вироблення серотоніну та дофаміну. Оселедець допомагає знижувати артеріальний тиск, підтримує регулярне серцебиття й зменшує запальні процеси. Найкраще обирати тихоокеанський оселедець або той, що виловлений у прісних водах Канади. Лише одна порція оселедця забезпечує понад 400% добової норми вітаміну B12 — незамінного для нервової системи й вироблення серотоніну та дофаміну. 5. Анчоуси — дрібна риба з великими перевагами Анчоуси — ще один чудовий варіант для серця та мозку.Вони багаті на кальцій, залізо, селен і, звісно, омега-3. Ці мікроелементи допомагають транспортувати кисень у клітини мозку, стимулюють вироблення енергії та покращують кровообіг. Анчоуси містять дуже мало ртуті й можуть бути щоденною частиною раціону: додавайте їх до салатів, соусів або пасти. Найкращі за якістю — анчоуси з Чилі, Марокко та Перу. 6. Арктичний голець — екологічна альтернатива лососю Арктичний голець має схожий на лосося поживний склад, але є більш стійким до екологічного впливу. Він містить стільки ж омега-3 жирних кислот, але має ніжніший смак і вирощується у чистих умовах, переважно в Ісландії. Завдяки високій якості аквакультури арктичний голець є одним із найкращих виборів для тих, хто дбає і про здоров’я, і про природу. Яку рибу краще уникати Попри численні переваги морепродуктів, варто уникати великих хижих риб із високим вмістом ртуті, таких як акула, риба-меч, королівська скумбрія, марлін чи великоокий тунець. Надлишок ртуті може негативно впливати на нервову систему, тиск і серцеву діяльність. Для безпечного харчування надавайте перевагу дрібним, жирним і перевіреним видам риби зі сталих джерел. Як запевняють дієтологи, додавання риби до раціону — це найпростіший спосіб підтримати здоров’я серця й мозку. Обирайте лосось, сардини, форель, оселедець, анчоуси чи арктичного гольця — ці види поєднують у собі максимум користі й мінімум ризиків. Дві порції такої риби на тиждень здатні знизити ризик серцево-судинних захворювань, покращити пам’ять і допомогти зберегти ясність розуму на довгі роки. Для здоров’я серця та мозку: яку рибу потрібно їсти принаймні двічі на тиждень читайте на сайті Pixel.inform.

Науковці з Університету Кельна зробили відкриття, яке може змінити наше розуміння того, як організм виробляє енергію. Вони з’ясували, що амінокислота лейцин, відома кожному, хто цікавиться харчуванням чи спортом, не лише будує м’язи, а й захищає ключові білки мітохондрій — клітинних «електростанцій» — від руйнування. Завдяки цьому мітохондрії працюють ефективніше, а клітини отримують більше енергії. Лейцин — більше, ніж просто “будівельний матеріал” Лейцин належить до незамінних амінокислот, тобто організм не може виробляти його самостійно — ми отримуємо його з їжею: м’ясом, рибою, молочними продуктами, бобовими. Нове дослідження показало, що його роль значно глибша. Лейцин запобігає руйнуванню білків на поверхні мітохондрій, які допомагають доставляти всередину молекули, потрібні для виробництва енергії. Коли ці білки залишаються цілими, енергетичні процеси в клітині відбуваються швидше та стабільніше. Як поживні речовини керують енергією «Ми були вражені, коли побачили, що рівень лейцину безпосередньо впливає на вироблення енергії клітиною», — розповіла авторка дослідження докторка Цяочжу Лі. За її словами, клітини можуть швидко реагувати на зміну кількості поживних речовин і підлаштовувати свою “енергетичну швидкість”. У цьому процесі важливу роль відіграє білок SEL1L, який зазвичай контролює якість білків і допомагає позбавлятися від пошкоджених молекул. Лейцин частково пригальмовує його роботу, що дозволяє зберегти функціональні білки мітохондрій довше. Але, як зауважують учені, із цим потрібно бути обережними — надмірне зниження активності SEL1L може спричинити накопичення дефектних білків. Від черв’яків до ракових клітин Щоб перевірити результати, команда дослідила модельний організм — нематоду Caenorhabditis elegans. Коли вчені блокували нормальне розщеплення лейцину, робота мітохондрій погіршувалася, а в самок знижувалася плодючість. Аналогічні процеси спостерігали й у людських клітинах раку легенів — порушення обміну лейцину допомагало їм виживати. Це відкриття може дати підказки для нових методів лікування онкологічних захворювань. Харчування як інструмент для енергетичного здоров’я Дослідження показує, що поживні речовини не просто дають енергію — вони керують тим, як вона виробляється. Лейцин, який раніше асоціювали переважно з ростом м’язів, може виявитися важливим “регулятором” клітинної енергетики. У майбутньому це відкриття може стати основою для створення терапій, спрямованих на боротьбу з порушеннями енергетичного обміну, зокрема при метаболічних захворюваннях та раку.

Багато людей щиро прагнуть кохання, але не розуміють, чому воно щоразу вислизає. І хоча ми можемо шукати причини у випадковостях, «не тих людях» або зовнішніх обставинах, психологія натякає на інше: іноді саме наші несвідомі звички стають бар’єром на шляху до справжнього зв’язку. Це не про зіпсований характер чи «невміння кохати» — мова про емоційні стратегії, які ми колись навчилися для самозахисту, а тепер використовуємо навіть тоді, коли вони вже не служать нам, пише Pixelinform. 1. Захищатися замість відкриватися Ми всі вразливі — особливо в коханні. І саме тому багато хто з нас навчився приховувати свої справжні емоції, уникати занадто близьких стосунків або здаватися байдужими. Ці стратегії допомагали уникати болю, але водночас будують невидимі стіни між нами та іншими. Як показують дослідження, люди з «уникаючим» стилем прихильності частіше відчувають брак близькості в стосунках. Вони можуть здаватися холодними або незалежними, але насправді просто бояться бути пораненими. У таких випадках глибший зв’язок стає можливим лише тоді, коли обидва партнери готові відверто говорити про емоції та підтримувати одне одного навіть у вразливості. 2. Поспіх замість присутності Сучасна культура — це культура миттєвих рішень. Знайомства перетворилися на гру змахів, повідомлень і швидких вражень. І багато людей прагнуть любові, яку можна «отримати» якомога швидше. Але кохання — це не швидкий результат, а процес. Інтенсивність на початку — це не завжди інтимність. Справжня близькість потребує часу, стабільності й простору для довіри. Як показує досвід довготривалих пар, саме терпіння і поступове пізнання партнера робить зв’язок міцним. Відповідь не завжди в тому, щоб шукати нові вогні — часом її варто знайти в спокійному вогні взаємної присутності. Кохання — це не швидкий результат, а процес. Автор фото: Gustavo Fring 3. Очікування «готовності» замість спільного зростання Ідея, що ми маємо бути «повністю зціленими» або «готовими» до кохання — одна з найбільш популярних, але водночас оманливих. Так, особиста робота над собою важлива. Але очікувати, що спочатку потрібно «вилікуватися до кінця», — це як стояти на березі і ніколи не заходити у воду. Психологи наголошують: здорові стосунки можуть не лише підтримати нас у кризі, а й сприяти розвитку. Ми зростаємо в коханні разом із партнером — не після того, як станемо «ідеальними». Насправді багато внутрішніх бар’єрів долаються саме у процесі взаємного довіри, спільної вразливості та прийняття. Бути готовим до кохання — це не про відсутність страху, а про готовність бути чесним з собою. Ваші звички не роблять вас негідним любові — вони просто захищали вас колись. Але сьогодні у вас є вибір. Ви можете дозволити собі спробувати інше: відкритись трохи більше, уповільнити хід подій, сказати «так» навіть тоді, коли ще не зовсім впевнені. Кохання не завжди приходить тоді, коли ми відчуваємо, що готові. Воно приходить тоді, коли ми достатньо сміливі, щоб відкритися — попри старі звички. Раніше психологи назвали головну причину, чому дружини втрачають інтерес до чоловіків. 3 звички, які заважають знайти справжнє кохання читайте на сайті Pixel.inform.

Підвищений артеріальний тиск є одним із ключових факторів ризику, що несприятливо впливає на кровоносні судини та внутрішні органи, проте численні дослідження підтверджують, що регулярні фізичні вправи можуть значно знизити цей ризик. Хоча традиційно в центрі уваги були аеробні навантаження, як-от біг чи плавання, останні наукові дані вказують на несподіваного, але надзвичайно ефективного союзника в боротьбі з гіпертонією — ізометричні (статичні) вправи. Нещодавній великий метааналіз, що об’єднав дані сотень клінічних випробувань, визначив саме ізометричні вправи як найефективніший окремий режим тренувань для зниження артеріального тиску в стані спокою, перевершуючи аеробні та динамічні силові тренування, розповідає Pixelinform. Одним із найбільш вивчених та доступних методів є тренування з ізометричною хваткою, що виконується за допомогою пружинного динамометра або еспандера. Дослідження, опубліковані на сайті Національної медичної бібліотеки США, неодноразово підтверджували дієвість цього підходу. Стандартний протокол, який довів свою ефективність, полягає у виконанні вправ тричі на тиждень. Сеанс зазвичай складається з кількох скорочень кисті (наприклад, п’ять разів по дві-три хвилини) із зусиллям, що становить близько 30% від максимального, з короткими перервами на відпочинок між підходами. Одним із найбільш вивчених та доступних методів є тренування з ізометричною хваткою, що виконується за допомогою пружинного динамометра або еспандера Навіть після відносно коротких періодів таких тренувань, наприклад, 10 тижнів, у учасників спостерігається статистично значуще зниження як систолічного, так і діастолічного артеріального тиску. Це робить ізометричну хватку простим, недорогим і ефективним немедикаментозним методом для покращення стану серцево-судинної системи. Крім того, подальші дослідження показали, що інші статичні вправи, як-от присідання біля стіни (“стільчик”) або планка, можуть бути навіть більш дієвими, забезпечуючи потужний інструмент для контролю гіпертонії. Без дієт і таблеток: яка проста вправа здатна зменшити високий артеріальний тиск читайте на сайті Pixel.inform.

Сивина, яку більшість людей сприймає як звичайну ознаку старіння, може виявитися не просто зміною кольору волосся, а частиною складного захисного механізму нашого організму. Нове дослідження японських учених показало, що процес посивіння волосся може бути своєрідним «запобіжником» проти розвитку раку шкіри, зокрема меланоми. Команда під керівництвом професорки Емі Нісімура та доцента Ясуакі Мохрі з Токійського університету дослідила, як стовбурові клітини, що відповідають за пігментацію волосся, реагують на ушкодження ДНК. Ці клітини, відомі як меланоцитарні стовбурові клітини (McSC), утворюють меланоцити — клітини, що виробляють пігмент меланін, який надає волоссю та шкірі колір. У нормальних умовах McSC постійно оновлюються й підтримують природну пігментацію. Але коли ДНК у цих клітинах пошкоджується, вони опиняються перед вибором: або перетворитися на зрілі клітини, що більше не діляться, або ж залишитися активними — з ризиком перетворення на ракові. Генотоксичні пошкодження призводять до різних наслідків у стовбурових клітинах меланоцитів (McSCs). Під впливом цитотоксичних генотоксинів, таких як рентгенівське опромінення, самооновлення McSCs порушується, що призводить до виснаження та посивіння волосся. У гомеостазі McSCs підтримують самооновлення та пігментний баланс. Однак канцерогенні генотоксини сприяють передачі сигналів KIT та змінюють метаболізм арахідонової кислоти, що призводить до появи клонів-засновників меланоми та прогресування до меланоми. Авторство: Емі К. Нішімура з Токійського університету, Японія У своїх експериментах на мишах дослідники виявили, що при певному типі ушкодження ДНК, зокрема при розривах подвійних ланцюгів, стовбурові клітини запускають особливу програму самознищення — так зване «сенесцентно-залежне дозрівання». Під час цього процесу McSC остаточно перетворюються на зрілі клітини й припиняють ділитися. У результаті волосся втрачає пігмент і сивіє. Цей механізм активується через сигнальний шлях p53–p21 — відомий «охоронець» клітинного геному, який не дозволяє пошкодженим клітинам продовжувати поділ. Проте не завжди цей захист спрацьовує. Коли McSC піддаються впливу певних канцерогенів — наприклад, ультрафіолетового випромінювання або хімічних сполук, таких як 7,12-диметилбенз(а)антрацен, — вони можуть оминути цей безпечний шлях. Замість того, щоб старіти і зникати, клітини зберігають здатність до поділу, починають активно розмножуватися та накопичувати мутації. У результаті з них можуть формуватися ракові клони, що стають початком меланоми. Професорка Нісімура пояснює: «Наші результати показують, що одна й та сама популяція стовбурових клітин може поводитися по-різному — або виснажувати себе через дозрівання, або, навпаки, неконтрольовано розмножуватися — залежно від типу стресу та сигналів навколишнього середовища». Отже, посивіння волосся — це не просто естетичний ефект часу, а своєрідна біологічна стратегія виживання. Коли стовбурові клітини вирішують «піти на спокій», вони фактично жертвують пігментацією, аби не допустити перетворення на потенційно небезпечні ракові клітини. Дослідники наголошують: це не означає, що сивина безпосередньо захищає від раку, але сам процес, який до неї призводить, є прикладом природного очищення тканин від пошкоджених клітин. Якщо цей механізм порушується, ризик розвитку пухлин може зрости. Таким чином, нове відкриття пов’язує два, на перший погляд, несумісні процеси — старіння та онкологію — в єдину історію про клітинну рівновагу. Посивіння може бути не ознакою слабкості, а доказом того, що наш організм продовжує боротися, обираючи здоров’я замість кольору.

Як одна цифрова вправа повертає мозок на 10 років назад Клінічне дослідження McGill University довело: спеціальні тренування мозку здатні відновити функції, які згасають із віком. Мозок, який «омолоджується» без ліків Дослідники з Університету Макґілла (McGill University) в Канаді провели унікальне клінічне випробування: вони виявили, що цифрові тренування мозку можуть буквально повернути час назад. Літні учасники, які виконували вправи у додатку BrainHQ протягом 10 тижнів, показали хімічну активність мозку, подібну до тієї, що спостерігається у людей на 10 років молодших. «Ми вперше довели, що немедикаментозне втручання може відновити роботу мозкових систем до більш молодого рівня», — пояснює керівник дослідження доктор Етьєн де Вільє-Сідані, невролог з Інституту нейронаук у Монреалі (The Neuro). Як це працює З віком у мозку поступово знижується активність холінергічної системи — саме вона відповідає за пам’ять, концентрацію й прийняття рішень. Саме ця система найсильніше страждає при деменції та хворобі Альцгеймера. Після курсу тренувань у BrainHQ в учасників помітно зросла активність цієї системи — тобто їхній мозок буквально почав працювати так, як у молодшому віці. «Це перше підтвердження, що вправи можуть відновити здоров’я холінергічної системи — не просто зупинити спад, а повернути мозок у більш молодий стан», — каже доктор де Вільє-Сідані. Не просто «кросворди» Додаток BrainHQ нагадує гру — це серія вправ, які тренують швидкість реакції, увагу, пам’ять і мислення. Рівень складності автоматично зростає, щойно користувач покращує свої результати. «Багато хто думає, що кросворди чи читання тримають мозок у формі. Але не всі заняття справді стимулюють нейропластичність — здатність мозку змінюватися й розвиватися», — пояснює дослідник. Саме вправи, побудовані на швидкому прийнятті рішень і зміні завдань, активують нові зв’язки між нейронами — це і є “фітнес” для мозку. Як виміряли ефект Щоб перевірити зміни в роботі мозку, науковці застосували рідкісну технологію — ПЕТ-сканування (позитронно-емісійну томографію) із особливим маркером, який показує активність холінергічної системи. Такі дослідження можна провести лише у кількох наукових центрах світу, серед яких і The Neuro у Монреалі. У дослідженні взяли участь 92 здорових людей віком від 65 років. Половина з них виконувала вправи BrainHQ по 30 хвилин щодня, інша половина — просто грала у звичайні комп’ютерні ігри. Через 10 тижнів тільки група BrainHQ показала помітне зростання активності у ключових ділянках мозку, пов’язаних із пам’яттю та увагою. Крок до профілактики деменції Результати відкривають двері до нового підходу у профілактиці вікових змін мозку.Цифрові тренування можуть стати безпечнішою альтернативою медикаментам, або ж доповненням до них. Науковці вже готують новий етап експерименту — тепер вони хочуть перевірити, чи допоможе BrainHQ людям із початковими проявами деменції. «Ми бачимо, що мозок навіть у літньому віці зберігає величезну здатність до змін. Питання лише в тому, як правильно його стимулювати», — додає доктор де Вільє-Сідані. Що це означає для кожного з нас Наука дедалі переконливіше доводить: старіння мозку не є вироком.Регулярні розумові тренування можуть не лише зберегти пам’ять, а й покращити її, навіть якщо роки вже далися взнаки. І, на відміну від пігулок, такий «розумовий фітнес» не має побічних ефектів — хіба що може викликати здорову залежність від нових знань. Дослідження опубліковано в журналі Nature Communications Engineering.

Навряд чи хтось поставить похід до стоматолога на вершину списку улюблених занять, але зовсім скоро візити до лікаря можуть стати набагато приємнішими — завдяки спеціальному гелю, який відновлює та замінює пошкоджену емаль зубів. Міжнародна команда науковців під керівництвом дослідників з Університету Ноттінгема (Велика Британія) створила речовину, що може стати справжнім проривом у галузі регенеративної медицини. Людський організм практично не здатний самостійно відновлювати зубну емаль, коли вона руйнується, а тому новий гель може допомогти не лише зупинити карієс, а й повернути зубам природний захист. Як і попередні спроби «виростити» емаль, новий склад імітує природний процес її формування. Гель заповнює тріщини в зубах і може наноситися навіть на оголений дентин — тверду тканину, що лежить під шаром емалі. «Коли наш матеріал наноситься на демінералізовану або еродовану емаль чи на оголений дентин, він стимулює ріст кристалів у впорядкований спосіб, відновлюючи природну архітектуру здорової емалі», — пояснює фармацевтичний науковець Абшар Хасан з Університету Ноттінгема. У природі емаль утворюється завдяки білкам амелогеніну, які створюють своєрідний «каркас» для росту кристалів. У новому дослідженні вчені відтворили цей процес за допомогою штучних білків під назвою еластиноподібні рекомбіномери (ELR). Таке синтетичне «ріштування» працює подібно до природного, стимулюючи утворення нової емалі через процес, відомий як епітаксійна мінералізація. Нові кристали виростають із кальцію та фосфату, що містяться у слині або — у випадку лабораторних експериментів — у спеціальному розчині, який додають до видалених зубів після створення білкового каркаса. Найважливіше те, що новоутворені кристали ідеально з’єднуються з природними кристалами емалі чи дентину, утворюючи єдину структуру. При цьому відновлена емаль за міцністю не поступається природній. «Ми перевірили механічні властивості регенерованої емалі в умовах, наближених до реальних — під час чищення зубів, жування, впливу кислотних продуктів — і побачили, що вона поводиться так само, як здорова емаль», — каже Хасан. Карієс і руйнування емалі є однією з найпоширеніших проблем здоров’я у світі, тому протягом багатьох років учені шукали способи її відновлення — від рідких складів до пептидних розчинів. Деякі дослідження навіть натякають, що в майбутньому можна буде вирощувати цілі зуби в лабораторії для пересадки пацієнтам. Однак новий гель уже зараз вважають одним із найперспективніших рішень. Його просто наносити, процес відновлення швидкий, і, за словами дослідників, він показує кращі результати, ніж будь-які попередні методи. Науковці вже створили стартап, щоб розвивати технологію далі. Проте, перед тим як гель з’явиться у стоматологічних кабінетах, потрібно провести додаткові клінічні випробування — перевірити його безпеку в реальних умовах, а не лише в лабораторії. «Наші результати свідчать, що ця технологія потенційно може забезпечити універсальне рішення для регенерації зубної емалі, незалежно від ступеня її пошкодження», — підсумовують автори дослідження. Роботу було опубліковано в журналі Nature Communications.