Ви стоїте перед полицею супермаркету, намагаючись зробити “правильний” вибір. В одній руці — звичайний йогурт, в іншій — його “легкий” аналог з позначкою 0% жиру. Звісно, ви обираєте другий, адже реклама роками переконувала нас, що жир — це головний ворог стрункості. Та чи замислювалися ви, що саме цей вибір може віддаляти вас від мрії про гладеньку та пружну шкіру? Як не дивно, але саме гонитва за знежиреними продуктами часто стає причиною появи ненависної “апельсинової кірки”. Звучить парадоксально, чи не так? Давайте розберемося, де криється пастка. Про це пише Pixelinform. Хитра ілюзія: що ховається за етикеткою “0% жиру” Коли виробник забирає з продукту жир, він забирає і левову частку смаку та текстури. Щоб компенсувати цю втрату і зробити продукт привабливим, у хід ідуть цукор, крохмаль, підсилювачі смаку та загущувачі. В результаті, купуючи знежирений сирок, ви часто отримуєте справжню цукрову бомбу. І тут починається найцікавіше. Наш організм реагує на різкий стрибок цукру в крові викидом інсуліну — гормону, що “розносить” глюкозу по клітинах. А її надлишок він дбайливо перетворює на… жир, який відкладається у підшкірній клітковині. Виходить замкнене коло: ви уникаєте жирів у їжі, але змушуєте тіло виробляти їх самостійно, причому в найпроблемніших місцях. Водночас організм недоотримує життєво важливих жирних кислот, які відповідають за еластичність клітинних мембран та вироблення гормонів, зокрема жіночих. Шкіра втрачає тонус, стає в’ялою, і целюліт проявляється ще яскравіше. Жири — не вороги, а друзі: вчимося обирати правильно Час реабілітувати жири та повернути їх до свого раціону! Звісно, йдеться не про трансжири з фастфуду чи маргарину, а про корисні ненасичені жири, які є нашими справжніми союзниками у боротьбі за здоров’я та красу. Вони не лише покращують обмін речовин і стан шкіри, але й дарують тривале відчуття ситості, що допомагає уникнути переїдання та тяги до солодкого. Як додати їх до свого меню? Все дуже просто. Рослинні олії: Додавайте нерафіновану оливкову, лляну чи гарбузову олію до салатів. Це джерело Омега-9 та Омега-3. Авокадо: Половинка авокадо на сніданок з цільнозерновим тостом — це і смачно, і неймовірно корисно для гормонального балансу. Горіхи та насіння: Жменя мигдалю, волоських горіхів чи насіння чіа — ідеальний перекус, що втамує голод та наситить організм вітамінами. Жирна риба: Сьомга, скумбрія чи оселедець хоча б двічі на тиждень забезпечать вас незамінними Омега-3 кислотами, що борються із запаленнями. Пам’ятайте, що головний принцип здорового харчування — це баланс, а не суворі обмеження. Отже, наступного разу в магазині не поспішайте тягнутися до яскравої упаковки з написом “знежирений”. Уважно прочитайте склад і подумайте: можливо, краще з’їсти невелику порцію натурального продукту з нормальною жирністю, ніж обманювати себе “дієтичною” пустушкою з прихованою порцією цукру. Ваше тіло, ваша шкіра та ваше здоров’я точно скажуть вам за це “дякую”. Адже справжня турбота про себе полягає у свідомих рішеннях, а не в сліпому слідуванні маркетинговим трендам. Чому знежирені продукти провокують целюліт читайте на сайті Pixel.inform.

Рік невдач поступово перетворюється на тривогу. Місяці ізоляції — на депресію. Старі психологічні травми знову і знову дають про себе знати, аж поки починають керувати життям. Наука давно знає: пережитий досвід змінює мозок. Але як саме емоції та стрес «проникають» у тіло, досі залишалося не до кінця зрозумілим. Нове дослідження пропонує несподівану відповідь — ключову роль у цьому процесі відіграють мітохондрії. Мітохондрії — більше ніж «електростанції» Мітохондрії зазвичай описують як енергетичні станції клітин, що виробляють АТФ — універсальне «паливо» для організму. Та насправді їхня роль значно ширша. Ці мікроскопічні структури беруть участь у регуляції імунної відповіді, чутливості до стресу та передачі сигналів між нейронами. За словами професора психологічних наук Університету Райса Крістофера Фагундеса, саме мітохондрії можуть бути тим механізмом, який перекладає психологічні переживання на мову фізіології. Вони надзвичайно чутливі до соціального середовища, хронічного стресу й самотності, тому швидко реагують на те, що відбувається в житті людини. Чому настрій залежить від енергії Мозок — один із найбільш «енерговитратних» органів. Для стабільного настрою, уваги та пам’яті йому потрібна безперебійна робота нейронів і гнучкість синапсів. Коли мітохондрії працюють менш ефективно, ці процеси починають давати збої. Дослідження показують, що порушення функцій мітохондрій супроводжують тривожні розлади, депресію, ПТСР, а також хворобу Альцгеймера, серцево-судинні захворювання й діабет. Деякі варіації мітохондріальної ДНК навіть пов’язують із підвищеним ризиком розвитку психічних розладів. Стрес, запалення і замкнене коло Тривалий стрес поступово переводить мітохондрії в «економний режим». Організм починає виробляти менше енергії, а рівень фонового запалення зростає. На суб’єктивному рівні це відчувається як постійна втома, туман у голові, емоційні гойдалки. Саме тут мітохондрії можуть бути прихованою ланкою між стресом, запальними процесами та психічними симптомами. Замість того щоб бачити лише наслідки — наприклад, підвищені маркери запалення, — науковці пропонують дивитися глибше, на клітинні механізми. Чи можна «підживити» психіку? Хороша новина полягає в тому, що мітохондрії здатні не лише руйнуватися, а й відновлюватися. Фізична активність, особливо аеробні навантаження, стимулює утворення нових мітохондрій і підвищує їхню ефективність. Це може пояснювати, чому регулярний рух так часто допомагає стабілізувати настрій. Деякі дослідження також вказують на потенціал практик усвідомленості та психотерапії. Наприклад, інтенсивні програми майндфулнес знижували тривожність і змінювали мітохондріальну активність, а терапія ПТСР збільшувала кількість мітохондрій у клітинах. Втім, зв’язок між цими змінами і реальним поліпшенням самопочуття ще потребує підтвердження. Самотність як удар по клітинах Соціальна ізоляція, за словами дослідників, б’є не лише по емоціях, а й по клітинному рівню енергії. Людина, яка відчуває самотність, часто має менше сил, щоб розірвати це коло, що ще більше поглиблює проблему. Хоча прямих досліджень впливу соціальної підтримки на мітохондрії поки небагато, науковці вважають цей напрям одним із найперспективніших. Що це змінює для медицини Якщо мітохондрії справді є «перекладачами» між психікою та тілом, підхід до лікування може стати комплекснішим. Поєднання психотерапії з регулярною фізичною активністю, здоровим сном, світловим режимом і повноцінним харчуванням може дати мозку необхідний енергетичний запас для відновлення. Для науки це означає потребу вимірювати не лише симптоми й загальні маркери запалення, а й конкретні показники роботи мітохондрій — їхню кількість, динаміку та ефективність. Стрес і травми — це реальний досвід. Мітохондрії можуть бути тим місцем, де цей досвід «записується» в біології людини. І, можливо, саме з цього рівня починається шлях до відновлення. Current Directions in Psychological Science.

Вчені зробили важливий крок до розуміння того, як саме працює мозок при тяжких психічних розладах. Використовуючи крихітні «мозкові органоїди», вирощені в лабораторії, дослідники вперше змогли зафіксувати відмінні електричні сигнали, характерні для шизофренії та біполярного розладу. Результати роботи можуть у майбутньому змінити підходи до діагностики та лікування цих станів. Дослідження опубліковане в науковому журналі APL Bioengineering і стало спільною роботою команди з Університету Джонса Гопкінса. Науковці прагнули відповісти на складне питання: чому ці психіатричні розлади так важко діагностувати та чому лікування часто перетворюється на довгий шлях проб і помилок. Мозок «у чашці Петрі» Для експерименту дослідники створили органоїди — мініатюрні моделі мозкової тканини розміром приблизно з горошину. Їх виростили зі стовбурових клітин, отриманих із крові та шкіри людей із шизофренією, біполярним розладом і без психічних захворювань. Ці органоїди імітують роботу ділянок префронтальної кори — зони мозку, відповідальної за мислення, прийняття рішень і контроль поведінки. Усередині таких «міні-мозків» формуються нейронні мережі, що передають сигнали так само, як і в реальному мозку людини. Машинне навчання читає сигнали нейронів Ключову роль у дослідженні відіграв штучний інтелект. За допомогою алгоритмів машинного навчання вчені проаналізували електричну активність нейронів і змогли виявити тонкі, але стабільні відмінності між здоровими органоїдами та тими, що пов’язані з психіатричними розладами. Спочатку точність визначення походження органоїда становила близько 83%. Після додаткової слабкої електричної стимуляції нейронів вона зросла до 92%. Фактично дослідники змогли «зчитувати» унікальні електричні підписи шизофренії та біполярного розладу. Унікальні «електричні відбитки» хвороб Виявлені відмінності не зводилися до одного параметра. Йшлося про складні комбінації частоти імпульсів, їхнього таймінгу та взаємодії між різними нейронними мережами. Саме ця багатовимірна картина дозволила відрізнити один розлад від іншого. Щоб зафіксувати ці процеси, органоїди розміщували на спеціальних мікрочипах із сіткою електродів. Така система працювала як мініатюрна версія електроенцефалограми (ЕЕГ), якою лікарі користуються в клінічній практиці. Крок до персоналізованої психіатрії Хоча дослідження охопило лише 12 пацієнтів, науковці вважають його надзвичайно перспективним. У майбутньому подібні органоїди можуть використовуватися не лише для підтвердження діагнозу, а й для підбору ліків. Зараз лікування шизофренії та біполярного розладу часто займає місяці: лікарі змінюють препарати та дозування, поки не знайдуть ефективну комбінацію. Наприклад, близько 40% пацієнтів із шизофренією не реагують на клоразепін — один із найпоширеніших препаратів. У перспективі лікарі зможуть перевіряти дію різних ліків безпосередньо на органоїдах, вирощених із клітин конкретного пацієнта. Це може суттєво скоротити шлях до ефективного лікування і зменшити кількість побічних ефектів. Нові горизонти для медицини Дослідники наголошують: це лише початок. Наступні етапи включатимуть більші вибірки пацієнтів і глибше вивчення того, як різні препарати змінюють електричну активність нейронів. Втім уже зараз зрозуміло, що «мозок у лабораторії» відкриває нову сторінку в психіатрії — більш точну, персоналізовану та засновану не лише на спостереженнях, а й на об’єктивних біологічних даних.

Фахівці з Університету Юти виявили кишкову бактерію Turicibacter, яка перешкоджає збільшенню маси тіла при вживанні продуктів із високим вмістом жирів. Результати дослідження опубліковано 18 грудня 2025 року. Команда мікробіологів під керівництвом професора Джун Раунд провела експеримент, під час якого зі ста потенційних мікроорганізмів було відібрано єдину бактерію з вираженим ефектом. Досліди на лабораторних мишах показали, що у тварин, які отримували Turicibacter на тлі високожирової дієти, зберігалися нормальні показники глюкози в крові, ліпідів та маси тіла порівняно з контрольною групою. Механізм дії бактерії пов’язаний із регуляцією церамідів — жирових молекул, концентрація яких зростає при вживанні жирної їжі. Цераміди стимулюють кишечник активніше поглинати дієтичні жири та відкладати їх у тканинах організму, одночасно підвищуючи рівень глюкози та сприяючи розвитку інсулінорезистентності. Підвищений вміст церамідів асоціюється з розвитком діабету другого типу та серцево-судинних патологій. Turicibacter синтезує власні ліпіди, які обмежують накопичення церамідів навіть при надмірному надходженні жирів із їжею. Парадоксально, що раціон з високим вмістом жирів пригнічує активність самої бактерії, пригнічуючи її захисну дію. Аналіз показав, що у людей з ожирінням кількість Turicibacter у кишечнику знижена. Систематичне введення бактеріальних добавок підтримувало вироблення захисних ліпідів у мишей, що дозволяло їм зберігати здорову вагу. Перший автор дослідження, Кендра Клег, наголосила на перспективі створення консорціумів мікроорганізмів для лікування різних захворювань.

Дослідники зі США зробили крок до створення принципово нових противірусних препаратів, виявивши «слабке місце» вірусів на молекулярному рівні. За допомогою штучного інтелекту їм вдалося знайти одну-єдину критично важливу взаємодію в білку, без якої вірус просто не здатен проникнути в клітину. Коли цю взаємодію порушили, інфекція зупинялася ще до початку. Роботу виконала команда з Університету штату Вашингтон, а результати опублікували в науковому журналі Nanoscale. У проєкті об’єднали зусилля фахівці з механіки та матеріалознавства, а також вірусологи. Разом вони зосередилися на герпесвірусах — поширеній групі вірусів, вакцини проти яких досі залишаються серйозним викликом для науки. Як віруси «відмикають» клітини Щоб заразити клітину, віруси використовують спеціальний злиттєвий білок. Саме він дозволяє вірусу прикріпитися до клітинної мембрани та буквально злитися з нею, відкривши шлях усередину. Цей білок дуже складний і може змінювати форму, тому вчені досі не до кінця розуміють, які саме його частини є вирішальними для зараження. «Процес проникнення вірусу надзвичайно складний і включає безліч взаємодій, — пояснює керівник дослідження професор Цзінь Лю. — Але далеко не всі вони однаково важливі. Більшість — це, умовно кажучи, фоновий шум. Наше завдання — знайти ті кілька ключових моментів, без яких механізм не працює». Штучний інтелект проти тисяч варіантів Щоб не витрачати роки на лабораторні експерименти методом спроб і помилок, команда залучила штучний інтелект і комп’ютерне моделювання. Алгоритми проаналізували тисячі можливих взаємодій між амінокислотами — «цеглинками», з яких складається вірусний білок. Машинне навчання допомогло відсіяти другорядні елементи та виділити одну конкретну амінокислоту, яка відіграє центральну роль у проникненні вірусу в клітину. Один збій — і вірус безсилий Коли в лабораторії дослідники змінили саме цю амінокислоту, результат виявився разючим: вірус утратив здатність зливатися з клітиною. Фактично інфекція зупинялася ще на старті — до того, як вірус встигав завдати шкоди. За словами науковців, без попередніх обчислень пошук такої «кнопки вимкнення» міг би тривати роками. Натомість поєднання комп’ютерних моделей і експериментів значно прискорило відкриття. Що це означає для майбутніх ліків Попри успіх, дослідники наголошують: це лише перший крок. Поки що не до кінця зрозуміло, як зміна однієї амінокислоти впливає на структуру всього білка та його поведінку на більших масштабах. Саме над цим команда планує працювати далі, знову залучаючи симуляції та машинне навчання. У перспективі це відкриття може лягти в основу нових противірусних препаратів, які не просто боротимуться з наслідками інфекції, а блокуватимуть вірус ще до того, як він потрапить у клітину. Для медицини це означає шанс отримати більш точні та ефективні методи захисту від вірусних захворювань.

Віруси навчилися поширюватися ще хитріше, ніж вважалося раніше. Міжнародна група науковців виявила новий механізм, який дозволяє їм заражати клітини швидше й агресивніше — буквально «подорожуючи» разом із клітинами організму. Дослідження, опубліковане в журналі Science Bulletin, провели фахівці з Пекінського університету медичних наук та Харбінського ветеринарного науково-дослідного інституту. Вони з’ясували, що вірус везикулярного стоматиту (VSV) використовує несподіваний спосіб поширення: заражені клітини пакують вірусний матеріал у спеціальні структури, які утворюються під час руху клітин. Віруси «сідають на попутку» На відміну від бактерій, віруси не можуть розмножуватися самостійно — для цього їм потрібно проникнути всередину клітини. Саме тому спосіб, у який вірус потрапляє до нових клітин, часто визначає, наскільки важким буде перебіг хвороби. Під час дослідження науковці звернули увагу на так звані міграосоми — мікроскопічні пухирці, які клітини залишають позаду, коли переміщуються. У нормі ці структури допомагають клітинам «спілкуватися» між собою, передаючи біологічні сигнали. Проте у випадку інфікованих клітин ситуація виявилася зовсім іншою. Дослідники встановили, що частина міграосом наповнюється вірусною РНК та білками, а на їхній поверхні з’являється вірусний білок VSV-G. Ці гібридні утворення вчені назвали Migrions — поєднання вірусу та клітинної структури. Чому це небезпечно Migrions значно більші за окремі вірусні частинки й діють не як звичайні віруси, а як своєрідні «контейнери» з готовим набором для інфікування. Коли така структура потрапляє в нову клітину, зараження відбувається швидше, адже одразу доставляється кілька копій вірусного геному. Це дозволяє вірусу майже миттєво запускати процес розмноження. Ба більше, вчені з’ясували, що один Migrion може переносити одразу кілька різних вірусів. Це відкриває можливість одночасного зараження клітини різними патогенами, чого раніше майже не спостерігали. Інший шлях проникнення На відміну від класичного зараження, де вірусу потрібні специфічні рецептори на поверхні клітини, Migrions потрапляють усередину через ендоцитоз — універсальний механізм «поглинання». Уже всередині клітини, в кислому середовищі, вірусний білок активує злиття мембран, і вірусний матеріал вивільняється. Експерименти на мишах показали, що цей шлях зараження значно небезпечніший. Migrions викликали важкі ураження легень і мозку, зокрема енцефаліт, і часто призводили до летальних наслідків. Новий погляд на поширення вірусів Науковці вважають, що відкриття Migrions змінює уявлення про те, як віруси поширюються в організмі. Фактично йдеться про новий механізм, який напряму пов’язує інфекцію з міграцією клітин — природним процесом, що відбувається під час розвитку, загоєння ран або запалення. Це відкриття не лише пояснює, чому деякі вірусні інфекції розвиваються так стрімко, а й може допомогти в розробці нових підходів до лікування та профілактики. Адже щоб зупинити вірус, інколи потрібно завадити не йому самому, а тим «транспортним засобам», якими він користується.

Вживання васабі — це не лише випробування для ваших смакових рецепторів, а й складний біохімічний процес, що активує захисні механізми організму. Ця гостра зелена паста, отримана з кореня рослини Wasabia japonica, містить унікальні сполуки — ізотіоціанати, які відповідають за характерний пікантний смак та потужний оздоровчий вплив. Справжній васабі, який через складність вирощування є досить дорогим продуктом, діє як природний антисептик. Його традиційне поєднання з сирою рибою в Японії має глибоке медичне підґрунтя: наукові дослідження демонструють здатність васабі пригнічувати ріст шкідливих бактерій, зокрема золотистого стафілокока та кишкової палички, що значно знижує ризик харчових отруєнь, пише Pixelinform. Коли ізотіоціанати потрапляють у ваше тіло, вони починають блокувати хімічні шляхи, що запускають запальні процеси, захищаючи клітини від пошкоджень та передчасного старіння. Крім протизапальної дії, васабі демонструє дивовижний потенціал у підтримці когнітивних функцій. Окремі дослідження серед людей похилого віку показали, що екстракт цієї рослини сприяє покращенню робочої та епізодичної пам’яті, допомагаючи краще запам’ятовувати імена та минулі події. Більше того, попередні експерименти на тваринах дають підстави вважати, що компоненти васабі можуть уповільнювати ріст ракових клітин, хоча для підтвердження цього ефекту на людях ще потрібні тривалі клінічні випробування. Справжній васабі, який через складність вирощування є досить дорогим продуктом, діє як природний антисептик. Проте важливо розуміти, що більшість продукту, який ми зустрічаємо в ресторанах, є імітацією з хрону, гірчиці та барвників. Справжній васабі має зернисту текстуру, м’який натуральний колір і ледь помітний жар, який швидко зникає, на відміну від різкого та тривалого печіння хрону. Незважаючи на величезну користь, помірність є ключовою: надмірне вживання васабі може викликати подразнення шлунка, печію або навіть підвищити ризик кровотеч у людей, які приймають препарати для розрідження крові. При правильному використанні цей “японський хрін” стає не просто приправою, а справжнім еліксиром для мозку та імунної системи. Що відбувається з вашим тілом, коли ви їсте васабі читайте на сайті Pixel.inform.

Ще рік тому лікарі не були впевнені, що немовля, на ім’я Кей Джей Малдун доживе до свого першого дня народження. Сьогодні ж хлопчик робить перші кроки вдома, поруч із родиною. Ці прості, але безцінні рухи стали можливими після медичного прориву, який уже називають історичним. На початку року лікарі Дитячої лікарні Філадельфії застосували до Кей Джея унікальну персоналізовану генну терапію на основі технології CRISPR. Лікування було створене спеціально для нього — з урахуванням рідкісного вродженого метаболічного порушення, яке часто є смертельним для немовлят. Таким чином хлопчик став першою у світі людиною, яка отримала індивідуальну CRISPR-терапію, розроблену для одного конкретного пацієнта. Життя поза лікарняними стінами Перші десять місяців свого життя Кей Джей провів майже безперервно в лікарні. Постійний нагляд, крапельниці та медичне обладнання були його щоденною реальністю. Але після лікування стан хлопчика почав стабільно покращуватися, і вже в червні лікарі змогли виписати його додому. Для родини це стало справжнім переломним моментом. У серпні Кей Джей уперше відсвяткував день народження не в палаті, а вдома. А нещодавно він зробив свої перші кроки — подію, яку ще рік тому майже ніхто не наважувався прогнозувати. Наприкінці року на хлопчика чекає ще одна важлива подія: перше Різдво в родинному колі, а не під лікарняним наглядом. Лікарі зазначають, що мета терапії полягала не лише в тому, щоб врятувати життя, а й дати дитині шанс на максимально звичайне дитинство. І перші результати свідчать, що це вдалося. Крок до нової медицини Над лікуванням працювала команда під керівництвом докторки Ребекки Аренс-Ніклас із програми генної терапії спадкових метаболічних захворювань, спільно з дослідниками Університету Пенсильванії. Тепер науковці планують застосувати цей підхід і до інших дітей із подібними діагнозами. Йдеться про групу рідкісних захворювань, які порушують обмін речовин і часто не мають ефективних методів лікування. Кожна з таких хвороб має свої генетичні особливості, тому вчені покладають великі надії саме на персоналізоване редагування генів. Досвід Кей Джея вже допомагає краще зрозуміти питання безпеки, дозування та довготривалого спостереження. Виклик для регуляторів Історія хлопчика має значення не лише для медицини, а й для системи охорони здоров’я загалом. Його лікування створювалося для одного пацієнта, а це кидає виклик традиційним підходам до схвалення ліків. Саме тому випадок Кей Джея вже обговорюють у провідних медичних виданнях як приклад того, як можна швидко й ефективно допомагати людям із надрідкісними захворюваннями. Для багатьох сімей ця історія стала символом обережної надії. Вона показує, що завдяки співпраці лікарів, науковців і регуляторів навіть найскладніші діагнози можуть отримати шанс на нове майбутнє. А перші кроки маленького хлопчика — найкраще підтвердження того, що цей шлях вартий зусиль.

Кінець року — це не лише підсумки роботи й плани на свята. Для пари це зручний момент зупинитися й чесно поговорити одне з одним. Без докорів, без поспіху, без телефону в руках. Деякі розмови незручні, але саме вони допомагають увійти в новий рік без прихованої напруги, пише Pixelinform. 1. Про те, що цього року було важким Навіть у найміцніших стосунках рік не минає без складних моментів. Хтось почувався недооціненим, хтось — самотнім, навіть перебуваючи поруч. Важливо проговорити це до того, як образи стануть звичним фоном. Ця розмова не про звинувачення, а про чесність. Фрази на кшталт «мені було складно, коли…» працюють краще, ніж «ти завжди…». Коли обидва партнери відчувають, що їх чують, напруга зменшується. 2. Про гроші та спільні витрати Фінанси — одна з найпоширеніших причин конфліктів у парах. Наприкінці року корисно обговорити, що працювало добре, а що викликало стрес. Можливо, хтось тягнув на собі більше, ніж хотів зізнатися. Як зазначає відомий психолог Марк Треверс, це гарний момент домовитися про очікування на наступний рік: великі покупки, заощадження, особисті витрати. Чіткі домовленості знижують кількість дрібних сварок, які з часом стають серйозними. 3. Про особисті кордони й час для себе Близькість не означає постійне перебування разом. У кожного є потреба в особистому просторі, і її ігнорування часто призводить до роздратування. Запитайте одне одного: чого мені бракувало цього року — тиші, свободи, підтримки? Можливо, комусь важливо мати вечір наодинці або час на хобі без почуття провини. Такі розмови допомагають не віддалятися, а навпаки — зберігати здорову близькість. 4. Про очікування від наступного року Плани не обов’язково мають бути грандіозними. Інколи достатньо домовитися про прості речі: більше часу разом, менше роботи вечорами, більше щирих розмов. Це також слушний момент озвучити страхи й надії. Коли партнери знають, куди кожен із них хоче рухатися, їм легше підтримувати одне одного. Спільне бачення не гарантує ідеального року, але дає відчуття, що ви в одній команді. Такі розмови не завжди легкі, але вони можуть стати найкращим подарунком для стосунків перед Новим роком. Вони очищують простір між двома людьми й допомагають почати новий етап без зайвого багажу. 4 розмови, які кожна пара має провести до Нового року читайте на сайті Pixel.inform.

З віком ми звикаємо помічати сивину, зморшки чи втрату фізичної витривалості. Але не менш важливі — і значно менш помітні — зміни відбуваються всередині організму, зокрема в імунній системі. Нове дослідження американських науковців показало: один-єдиний білок у крові може змусити старі стовбурові клітини поводитися так, ніби вони знову молоді. Як старіє система крові У кістковому мозку людини є особливі клітини — гемопоетичні стовбурові клітини. Саме вони виробляють усі клітини крові та імунної системи. Їх небагато, але роль величезна: без них неможливе ні оновлення крові, ні повноцінний імунний захист. У молодому віці ці клітини працюють збалансовано. Вони створюють як мієлоїдні клітини (еритроцити та частину імунних клітин), так і лімфоїдні — Т- і В-лімфоцити, які відповідають за боротьбу з інфекціями. З роками баланс порушується: стовбурові клітини дедалі частіше «обирають» мієлоїдний шлях і все рідше — лімфоїдний. Через це імунна система старіє, слабшає і гірше реагує на загрози. Саме тому літніх людей майже ніколи не залучають як донорів кісткового мозку: їхні стовбурові клітини вже не такі ефективні. Білок, який стримує старіння Команда вчених з Університету Іллінойсу в Чикаго виявила ключову ланку цього процесу — білок під назвою тромбоцитарний фактор 4 (platelet factor 4). У молодому організмі він виконує роль «гальма»: подає сигнал стовбуровим клітинам не ділитися надто активно, запобігаючи хаотичному розмноженню. З віком імунні клітини виробляють цього білка дедалі менше. У результаті стовбурові клітини починають ділитися частіше, ніж потрібно. А надмірні поділи — це прямий шлях до накопичення мутацій, хронічного запалення, підвищеного ризику раку крові та навіть серцево-судинних хвороб. Омолодження в лабораторії Найцікавіше почалося, коли дослідники спробували повернути ситуацію назад. Вони вводили літнім мишам тромбоцитарний фактор 4 щодня протягом понад місяця. Результат виявився вражаючим: клітини крові та імунної системи почали виглядати й функціонувати так, ніби організм став значно молодшим. Подібний ефект зафіксували й у лабораторних експериментах із людськими стовбуровими клітинами. Додавання цього білка буквально «перепрограмовувало» їхню поведінку, зменшуючи прояви клітинного старіння. Не еліксир безсмертя, але важливий крок Дослідники наголошують: тромбоцитарний фактор 4 — не чарівна пігулка, яка миттєво омолодить увесь організм або продовжить життя на десятиліття. Проте він може стати важливою частиною майбутніх терапій, спрямованих на лікування вікових захворювань крові та імунної системи. Головний висновок роботи простий і водночас обнадійливий: деякі процеси старіння не є незворотними. Принаймні на клітинному рівні їх можна «перемотати назад». А це означає, що наука поступово підбирається до реальних інструментів боротьби з віковими хворобами — не фантастичних, а цілком практичних.