Дослідження, проведене вченими з Університету Пенсільванії, підтвердило, що омега-3 жирні кислоти, широко доступні у формі добавок риб’ячого жиру, можуть значно знижувати рівень агресії. Це відкриття базується на метааналізі 29 рандомізованих контрольованих випробувань, що охопили 3918 учасників у період з 1996 по 2024 рік, пише Pixelinform. Результати показали скромний, але стійкий короткостроковий ефект: зниження агресії до 28% незалежно від віку, статі чи медичного діагнозу учасників. Важливо, що добавки виявилися ефективними як проти реактивної агресії, що виникає у відповідь на провокацію, так і проти проактивної, яка є заздалегідь спланованою поведінкою. Механізм дії, ймовірно, пов’язаний зі здатністю омега-3 зменшувати запалення та підтримувати життєво важливі процеси мозку, що сприяє кращій регуляції поведінки. Нейрокримінолог Адріан Рейн, один з авторів дослідження, наголошує на необхідності впровадження цих добавок у різних сферах – від клінічної практики до системи кримінального правосуддя. Хоча омега-3 не є панацеєю від насильства в суспільстві, вони можуть стати важливим допоміжним засобом. Батькам агресивних дітей рекомендується розглянути можливість додавання до раціону риби або відповідних добавок як доповнення до основного лікування. Враховуючи також доведену користь омега-3 для серцево-судинної системи, включення їх до дієти видається виправданим кроком для покращення як фізичного, так і психічного здоров’я. * Важливо пам’ятати, що, попри доведену ефективність та загальну безпечність, омега-3 жирні кислоти є біологічно активною добавкою, яка може взаємодіяти з певними ліками (наприклад, антикоагулянтами) або мати протипоказання при деяких станах здоров’я. Тому перед початком прийому будь-яких харчових добавок, особливо у високих дозах або з метою корекції поведінки, наполегливо рекомендується проконсультуватися з кваліфікованим лікарем для визначення індивідуальної дози та доцільності такого кроку. Лікарі назвали бюджетну харчову добавку, яка зменшує агресію на 28% читайте на сайті Pixel.inform.

Довгий час вчені вважали, що певні зміни в імунній системі з віком — це просто «збій у системі». Але тепер нове дослідження доводить: те, що здавалося недоліком, може бути важливою частиною природного механізму старіння. Професор Алон Монсонего з Університету Бен-Гуріона в Негеві виявив, що Т-хелпери (CD4 Т-клітини) — спеціальні лімфоцити, які координують роботу імунної системи, змінюють свою поведінку з віком. І ці зміни не випадкові. Вони можуть показати біологічний вік людини — тобто справжній стан її організму, який не завжди збігається з кількістю прожитих років. Новий тип клітин, який приходить із віком У співпраці з професоркою Есті Єґер-Лотем дослідники виявили нову підгрупу Т-хелперів, яка поступово накопичується з роками. Цікаво, що саме ці клітини були знайдені у великій кількості в імунній системі супердовгожителів Японії — людей, які прожили понад 100 років. Це наштовхнуло вчених на думку: можливо, саме цей тип Т-клітин допомагає підтримувати баланс імунної системи протягом усього життя. Дослідження, проведене доктором Єхезкелем Ельяху з лабораторії Монсонего спільно з професором Валерієм Крижановським з Інституту Вейцмана, нещодавно опублікували в журналі Nature Aging. Клітини, що «чистять» організм від старості Старіння з точки зору біології — це процес, коли клітини поступово втрачають здатність до відновлення. У результаті накопичуються сенесцентні клітини — старі клітини, які вже не діляться, але продовжують існувати й можуть викликати запалення та пошкодження тканин. Дивовижно, але частина виявлених Т-хелперів виявилася здатною знищувати ці старі клітини. Тобто, вони буквально «прибирають сміття» в організмі. Професор Монсонего довів це на мишах: коли кількість таких Т-клітин штучно зменшували, тварини старіли швидше і жили менше. Навпаки — при нормальній кількості цих клітин організм залишався здоровішим і функціонував довше. Біологічний вік — новий орієнтир здоров’я Якщо активність Т-хелперів так тісно пов’язана зі старінням, то, за словами Монсонего, потрібно починати відстежувати зміни в імунній системі ще з 30 років. Це допоможе зрозуміти, наскільки швидко «старіє» організм, і своєчасно втрутитися, щоб уповільнити процес. «Багато хто вважає, що, щоб “омолодитися”, треба перезапустити імунну систему до стану, як у 20 років. Але наше дослідження показує інше: людям потрібен не “молодий” імунітет, а той, що працює правильно для їхнього віку», — пояснює професор Монсонего. Нові можливості для медицини Це відкриття може стати основою для нових діагностичних і терапевтичних методів, які допоможуть краще контролювати старіння, подовжувати життя й боротися з віковими хворобами. Замість пошуку чарівної «пігулки молодості» вчені пропонують інший підхід: зрозуміти, як саме імунна система природно адаптується до віку, і допомогти їй працювати правильно. Можливо, справжній секрет довголіття не в тому, щоб зупинити старіння, а в тому, щоб навчити організм старіти гармонійно.

Кава, свого часу викреслена з режиму багатьох біохакерів, повертає собі репутацію напою, що може позитивно впливати на тривалість життя. Один із найвідоміших біохакерів світу, Браян Джонсон, який дотримується надзвичайно суворої програми оптимізації здоров’я та уповільнення старіння, переглянув своє ставлення до кофеїну після аналізу нових наукових даних. Підставою для цього стали результати великого когортного дослідження, проведеного Тулейнським університетом у США. У дослідженні брали участь понад 40 тисяч осіб, і воно показало, що споживання кави пов’язане зі зниженням ризику загальної смертності на 16%, а смертності від серцево-судинних захворювань — на цілих 31%. Проте ключову роль у цьому ефекті відіграє не лише факт споживання кави, а й час її вживання, пише Pixelinform. Науковці встановили, що саме ранкове вживання кави дає найбільший оздоровчий ефект. Натомість споживання кофеїну в другій половині дня або ввечері не демонструє такої ж користі, а у деяких випадках може навіть шкодити. Це пов’язано, зокрема, з впливом кофеїну на якість сну. Джонсон підкреслює, що період напіввиведення кофеїну з організму становить приблизно 5–6 годин. Це означає, що чашка кави, випита о 15:00, залишає значну кількість активної речовини в організмі аж до пізнього вечора, потенційно погіршуючи сон. А якість сну, згідно з найновішими уявленнями про довголіття, — один із найважливіших факторів здоров’я. Порушення сну корелює з підвищеним ризиком хронічних захворювань, ослабленням когнітивних функцій і зменшенням тривалості життя. Браян Джонсон, здається, переконаний, що може повернути назад старіння клітин свого тіла та повернути всю свіжість ранньої молодості. Це амбіція, про яку багато людей досі таємно мріють, але яка стала нав’язливою та етично сумнівною. Джонсон підкреслює, що ранкове вживання кави може, навпаки, активізувати метаболізм, покращити кровообіг і підтримувати енергетичний тонус. Більше того, кава багата на поліфеноли — природні антиоксиданти, що допомагають організму боротися з оксидативним стресом, зменшують запалення, захищають клітини мозку від старіння і навіть активують процес аутофагії — внутрішньоклітинного очищення, яке безпосередньо пов’язане з омолодженням організму. Цей підхід, заснований на наукових даних, змінює традиційне уявлення про кофеїн як про потенційно шкідливу речовину. Він демонструє, що вплив кави на організм залежить не лише від кількості, а й від обставин споживання. Застосування цього знання в реальному житті — зокрема, дотримання вікна вживання кави лише у першій половині дня — може стати елементарною, але надзвичайно дієвою практикою біохакінгу. Хоча остаточні висновки вимагають додаткових досліджень, уже зараз наукова спільнота погоджується: дієтичні рекомендації майбутнього мають враховувати не лише кількість поживних речовин, а й час їх вживання. Джонсон наголошує, що для отримання максимуму користі від кави її слід пити без цукру, підсолоджувачів і жирних вершків — добавок, які можуть нівелювати переваги кофеїну й антиоксидантів. Таким чином, кава виявляється не просто напоєм для підбадьорення зранку, а потенційним засобом продовження життя — якщо вживати її правильно. Як і у випадку з гострим перцем чилі, який, за іншими дослідженнями, пов’язаний із зниженням ризику смерті на понад 25%, ефективність простих, але науково обґрунтованих рішень часто перевершує дорогі харчові добавки. Біохакінг XXI століття — це не лише капсули, але й мудрий підхід до звичних речей. Біохакер розкрив, як треба пити каву, щоб збільшити тривалість життя читайте на сайті Pixel.inform.

Коли діти покидають рідний дім, він не просто стає тихішим — він змінюється. Але тиша — не головне. Найбільші зміни залишаються непомітними на перший погляд: у речах, звичках, деталях, які батьки зберігають не просто так. Вони не говорять прямо, що сумують. Вони кажуть це через залишену чашку на полиці, ваш чай у коморі, застелену постіль у кімнаті, якої вже давно не має бути. Усе це — сигнали, які варто помічати. Бо іноді мовчання батьків — це найгучніший крик про самотність, пише Pixelinform. 1. Ваша кімната виглядає так, ніби ви щойно вийшли з неї Коли ваша дитяча спальня залишається недоторканою — з постеленою ковдрою, старими постерами на стіні й книгами на полицях — це може бути більше, ніж просто ностальгія. Це спосіб втримати вашу присутність у домі. Для батьків це — емоційна якірна точка, особливо коли вони відчувають самотність або втрату. Вони не хочуть нічого змінювати, бо зміни символізують остаточне прийняття вашої відсутності. 2. Ваші улюблені речі завжди напоготові Чи ви помітили, що на полиці стоїть саме той чай, який ви любите? А в холодильнику — ваша улюблена сметана чи шоколад? Батьки, які сумують, зберігають ці дрібниці не випадково. Це спосіб сказати «ти завжди бажаний гість» без слів. І, можливо, ще й несвідоме запрошення повертатися частіше. 3. Увімкнений телевізор замість тиші Якщо в домі постійно працює телевізор, навіть коли ніхто його активно не дивиться — це не просто фон. Це захист від тиші, яка іноді стає нестерпною. Для батьків, які залишилися наодинці після вашого переїзду, звук — навіть з телевізора — нагадує, що в домі ще є життя, навіть якщо воно штучне. 4. Святкові прикраси, які не знімають Коли новорічні гірлянди висять до весни або великодній декор лишається аж до літа, це не про недбалість. Це про те, що свята без вас втратили сенс, і ці прикраси стали єдиним способом утримати святковий настрій. Або принаймні його ілюзію. 5. Домашні улюбленці — нові «діти» Якщо ваш кіт став офіційним господарем дому з іменним одягом, ліжечком і ритуалами, це не просто любов до тварин. Це трансформація батьківської турботи, яка залишилася без адресата. Коли ви поїхали, любов не зникла — вона просто перемістилася на тих, хто поруч. Якщо ваш кіт став офіційним господарем дому з іменним одягом, ліжечком і ритуалами, це не просто любов до тварин. Автор фото: Наталія Севрук 6. Ваші записки досі на холодильнику Навіть старенька листівка або залишений на папірці жарт можуть залишатися на холодильнику роками. Це не просто сентиментальність — це спосіб підтримати зв’язок. Кожен погляд на ці речі — нагадування про вас, ваше існування в їхньому світі, хоч і на відстані. 7. Їхній календар більше про вас, ніж про них День вашого народження, дата сесії, поїздка у відпустку — усе це охайно записано у календарі. Часто — замість власних подій чи планів. Це не контроль. Це спосіб відчувати, що вони все ще частина вашого життя. 8. Постійні посилки, які ніколи не припиняються Коли в будинку завжди є нові пакунки, а батьки знають кур’єра по імені, можливо, це не просто онлайн-шопінг. Для багатьох людей покупки — це механізм подолання самотності. Кожна доставка — момент контакту з зовнішнім світом і мікродоза радості в порожньому домі. 9. Гостьова кімната завжди готова Чи то ваша стара спальня, чи спеціально підготована гостьова — вона завжди застелена, прибрана, «на випадок, якщо приїдеш». Це — їхнє мовчазне сподівання. Це не просто ввічливість. Це підсвідома мрія: ви знову залишитесь хоча б на ніч. 10. Вони уникають змін у домі Ремонт відкладається роками, меблі стоять на тих самих місцях, як і в дитинстві. І це не через брак часу чи грошей. Часто це страх, що зміни в домі означатимуть зміну в житті. А ще — остаточне прийняття, що дитинство завершено, а ви — вже не тут. 11. Безліч нових хобі — не просто для розваги Малювання, в’язання, кулінарія, садівництво, навіть онлайн-курси. Якщо у батьків раптом з’явилося море захоплень, це може бути гарною новиною. Але іноді — це спроба заповнити порожнечу. Творчість стає способом пережити тишу, яка раніше заповнювалась вами. 11 речей у батьківському домі, які кричать: “ми сумуємо за тобою” читайте на сайті Pixel.inform.

Нові дослідження пропонують дивовижно простий та доступний спосіб уповільнити прогресування хвороби Альцгеймера: щоденна помірна фізична активність. Згідно з результатами ретельного вивчення, опублікованими в журналі Nature Medicine, навіть скромна кількість кроків на день може значно сповільнити накопичення токсичного тау-білка та когнітивне зниження, пов’язані з цим дегенеративним захворюванням, яке вражає приблизно кожну третю людину старше 85 років, пише Pixelinform. Команда вчених під керівництвом невролога Вай-Їн Венді Яу з Брігемської госпітальної служби в США проаналізувала дані 296 учасників Гарвардського дослідження старіння мозку (HABS) віком від 50 до 90 років, які на початку дослідження не мали когнітивних порушень. Протягом 14 років дослідники контролювали маркери хвороби Альцгеймера, включаючи сканування на наявність амілоїду та тау-білка, а також проводили регулярні когнітивні тести. Фізичну активність учасників відстежували за допомогою носимих крокомірів. Результати виявилися вражаючими: хоча зв’язку між фізичною активністю та накопиченням амілоїду не було виявлено, спостерігався чіткий взаємозв’язок між руховою активністю, накопиченням тау-білка та когнітивним зниженням. Ті учасники, які щодня робили від 5000 до 7500 кроків, демонстрували помітно уповільнену швидкість накопичення тау-білка та менше когнітивне зниження. Цікаво, що збільшення кількості кроків понад 7500 на день не давало додаткових переваг, вказуючи на те, що помірний рівень є оптимальним. Навіть менш інтенсивна активність, від 3000 до 5000 кроків щодня, також уповільнювала ці ж маркери, хоча й меншою мірою. Ті учасники, які щодня робили від 5000 до 7500 кроків, демонстрували помітно уповільнену швидкість накопичення тау-білка та менше когнітивне зниження. Автор фото: James Frid Це дослідження підкреслює, що малорухливий спосіб життя може відігравати значну роль у погіршенні перебігу хвороби Альцгеймера, але це також робить його легкою мішенню для втручання. Хоча можливо, що більш активні учасники могли вести й інші здоровіші види діяльності, загальна тенденція вказує на те, що фізична активність є доступною та ефективною терапевтичною мішенню. Автори зазначають, що носимі трекери активності можуть запропонувати простий спосіб моніторингу та заохочення цих переваг. Таким чином, результати дослідження є потужним аргументом на користь інтеграції помірної фізичної активності в щоденний режим, особливо для літніх людей з підвищеним ризиком когнітивного зниження. Вони «підтверджують використання фізичної неактивності як стратегії в майбутніх рандомізованих клінічних випробуваннях для зміни траєкторії тау-білка та когнітивних функцій у доклінічній хворобі Альцгеймера, а також потенційно забезпечують легкозрозумілу та більш досяжну мету фізичної активності для літніх людей, які ведуть малорухливий спосіб життя та мають високий ризик когнітивного зниження». Це дає надію на просту, але ефективну стратегію боротьби з однією з найруйнівніших хвороб сучасності. Раніше дієтологи назвали продукти, які краще не вживати після 50 років. Вчені назвали простий спосіб уповільнити хворобу Альцгеймера: ось що потрібно робити щодня читайте на сайті Pixel.inform.

У стосунках із часом трапляється помітний перелом. Те, що колись палало пристрастю, може перетворитися на байдужу щоденність — і часто не через драму чи зраду, а просто через зниклу повагу. Саме це виділяють психологи як одну з головних причин, чому жінки втрачають інтерес до власних чоловіків, розповідає Pixelinform. Багато хто вважає, що причина — “погане ставлення”, “скука в ліжку” або “недостатня романтика”. Але за цим стоїть більш фундаментальний механізм: коли чоловік починає сприймати дружину як обслуговуючу систему — покоївку, кухарку, шофера — замість партнера по життю, відбувається поступова втрата стихії притягання. У статті, на яку посилаються психологи, зазначено: однією з поширених причин є те, що чоловіки занадто покладаються на дружину у повсякденних дрібницях, а не виступають активним учасником спільної історії. Це не означає, що кожен дрібний побутовий жест має вирішальне значення. Але коли стабільно відбувається так: дружина готує сніданок, організовує життя, просто “все на ній”, — це змінює динаміку. Замість того, щоб бути коханою, вона стає “тим, хто все тримає”. І ця зміна ролей поступово розмиває привабливість, сприяючи емоційному охолодженню. Психологи пояснюють: любов і бажання живляться не лише зоровою привабливістю чи романтикою, вони — з визнання, з рівності, з відчуття: “ми — команда”. Коли чоловік перестає бути таким, коли він більш пасивний або залежний, коли дружина відчуває, що вона “все тягне сама”, це створює внутрішнє відчуття несправедливості й виснаженості. У такому стані цікавість до партнера згасає — і це не просто про секс, а про уважність, активність, ініціативу. Що це означає практично? Чоловіку, який турбується, щоб не бути втратеним, варто переглянути свою роль: перестати “замовляти” допомогу й очікувати, що вона зробить усе сама; почати брати на себе відповідальність, проявляти ініціативу — не лише в романтиці, але і в дрібницях побуту та життя. Адже коли жінка бачить, що її партнер — живий, активний учасник, це «включає» ті випробувані часом канали прихильності й бажання. Це не означає, що все має бути “техніками” чи “стратегіями”: мова — про щиру присутність. Про помітну зацікавленість — не через обов’язок, а через бажання. Коли чоловік стає по-справжньому зацікавленим, коли він не тільки просить їсти, водити машину, робити щось — а саме робить з нею, заради неї, з думкою про “нас”, — це повертає відчуття партнерства. Тож навіть якщо сьогодні відчуваєш, що “інтерес” померк, це не вирок. Це сигнал. Сигнал про те, що в системі зруйнувалося відчуття рівності або активної участі. Робота з цим — не просто “зробити сюрприз”, а збудувати новий взаємний потік дій, довіри, визнання і присутності. І коли це повернеться — інтерес теж може відновитися. Не в зраді справа: головна причина, чому дружини втрачають інтерес до чоловіків читайте на сайті Pixel.inform.

Наш організм живе за внутрішнім годинником, який узгоджує роботу кожного органу, від мозку до серця. Але коли ми ламаємо цей розклад — лягаємо спати пізно, пропускаємо сніданок або їмо посеред ночі — серце реагує на це не менш гостро, ніж мозок. Нове дослідження показує, що нерегулярний сон і прийоми їжі можуть порушити природний ритм серця, підвищуючи ризик аритмій і серцево-судинних хвороб. Учені з Гарвардської медичної школи та Університету Пенсильванії проаналізували дані понад двох тисяч дорослих, які протягом декількох тижнів носили пристрої для моніторингу сну та харчових звичок. Дослідники виявили, що ті, хто лягав спати й їв у різний час кожного дня, мали гірші показники варіабельності серцевого ритму — важливого маркера серцевого здоров’я. У таких людей серце реагувало на навантаження повільніше, що свідчить про втрату гнучкості серцево-судинної системи. Результати вразили навіть самих дослідників. З’ясувалося, що всього кілька днів хаотичного графіка — наприклад, коли людина спить по чотири години у будні, а у вихідні «надолужує» сон — вже достатньо, аби змінити роботу автономної нервової системи, яка керує серцем. Цей ефект посилювався, якщо з нерегулярним сном поєднувалося нерегулярне харчування. Зокрема, пізні вечері чи нічні перекуси спричиняли відхилення в добових коливаннях серцевого ритму. Біологи пояснюють це просто: наші серця мають власний циркадний ритм, синхронізований із добовими циклами світла, сну та травлення. Коли ми порушуємо цей природний порядок, серце отримує суперечливі сигнали — воно не знає, «день зараз чи ніч». У результаті виникає стрес для клітин серцевого м’яза, що з часом може сприяти розвитку аритмії, підвищеного тиску та метаболічних розладів. Цікаво, що регулярність виявилася навіть важливішою за загальну тривалість сну. Тобто, якщо людина спить по шість годин, але завжди у той самий час, її серцевий ритм стабільніший, ніж у того, хто спить вісім годин, але з постійними зрушеннями графіка. Це відкриття може змінити підхід до профілактики серцевих захворювань: замість лише «спіть більше», порада може звучати як «спіть стабільно». Дослідники наголошують, що регулярний режим харчування також є критично важливим. Наш організм очікує надходження їжі у певний час доби, і коли цей цикл порушується, страждає не лише травлення, а й серцево-судинна система. Прийоми їжі пізно вночі змінюють рівень глюкози, інсуліну та гормонів, які впливають на роботу серця. Висновок учених простий: стабільність — найкращий подарунок, який можна зробити своєму серцю. Лягати спати і вставати в один і той самий час, снідати й вечеряти без великих зрушень у графіку — такі дрібниці допомагають підтримувати природний ритм організму. Серце, як і ми, любить передбачуваність. І коли воно працює в гармонії з вашим внутрішнім годинником, здоров’я стає не винятком, а нормою.

Усі знають, що фізичні вправи захищають серце. Але що, якщо чоловіки й жінки отримують від них різну користь? Дослідники з Університету Сямен вирішили це з’ясувати, використавши інструмент, який уже став частиною нашого повсякденного життя — фітнес-трекер. Команда спостерігала за більш ніж 85 тисячами дорослих, які носили акселерометри, що безперервно вимірювали їхню фізичну активність. Результати виявилися однозначними: жінкам потрібно приблизно вдвічі менше фізичних навантажень, ніж чоловікам, щоб зменшити ризик серцевих захворювань на таку ж саму величину. Це відкриття може змінити підхід лікарів до «призначення» вправ. Жінкам потрібно менше навантаження Учені використали дані з британського біобанку UK Biobank — масштабної медичної бази даних у Великій Британії. Вони вимірювали рівень помірної та інтенсивної фізичної активності (MVPA) за допомогою сенсорів на зап’ястях. Ці пристрої фіксували все — від швидкої ходьби до хатніх справ. Серед учасників без серцевих захворювань, жінки, які дотримувалися глобальних рекомендацій — 150 хвилин на тиждень, — мали на 22% менший ризик розвитку ішемічної хвороби серця. У чоловіків цей показник становив лише 17%. А при збільшенні часу тренувань перевага жінок ставала ще очевиднішою. Щоб знизити ризик ішемічної хвороби серця на 30%, жінкам вистачало 250 хвилин фізичної активності на тиждень, тоді як чоловікам потрібно було 530 хвилин — більш ніж удвічі більше. Активні жінки живуть довше Дослідження також охоплювало людей, які вже мали серцеві захворювання. У цій групі активні жінки мали значно більші шанси вижити. Їхній ризик смерті від будь-яких причин знижувався на 70% порівняно з менш активними. У чоловіків цей показник становив лише близько 19%. Дані свідчать, що регулярна фізична активність корисна для обох статей — але для жінок вона працює ефективніше. Чому вправи більше допомагають жінкам Причини можуть полягати в гормонах і особливостях м’язової структури. Естроген допомагає організму ефективніше спалювати жири під час тренувань і підтримує гнучкість артерій, що дає жінкам перевагу у витривалості та відновленні. Тип м’язових волокон теж має значення. У жінок зазвичай більше «повільних» м’язових волокон, які ефективніше використовують кисень і підтримують тривалі навантаження. У чоловіків переважають «швидкі» волокна, що підходять для коротких потужних рухів, але менш ефективні для підтримки довгострокового здоров’я серця. Ці природні відмінності роблять вправи більш захисними для жінок — навіть у менших дозах. Роль носимих пристроїв Це дослідження стало можливим завдяки сучасним технологіям. Раніше вчені покладалися на опитування, які часто неточно відображали рівень активності людей. Акселерометри ж фіксують рухи постійно й об’єктивно. Тепер такі пристрої дають ученим достовірну картину реальних звичок. Всесвітня організація охорони здоров’я вже рекомендує використовувати їх для відстеження активності населення. Нові дані свідчать, що їх можна застосовувати і для індивідуальних медичних порад. Замість універсальних норм фізичного навантаження в майбутньому ми можемо отримати персональні рекомендації — з урахуванням статі, віку чи навіть генетики. Переосмислення правила “150 хвилин на тиждень” Протягом багатьох років Американська асоціація серця та інші організації радили всім прагнути до 150 хвилин фізичних вправ на тиждень. Це правило зручне, але воно може бути надто спрощеним. Нові результати показують, що однакова кількість часу не означає однакову користь. Жінки отримують подібний захист серця швидше, тоді як чоловікам потрібно більше зусиль, щоб досягти того ж ефекту. Автори дослідження вважають, що це відкриття допоможе скоротити гендерний розрив у фізичній активності та розробити більш точні стратегії профілактики серцево-судинних захворювань. Індивідуальні плани тренувань Хвороби серця залишаються провідною причиною смертності у світі. Але рішення не обов’язково має бути однаковим для всіх. Рух щодня — це вже великий плюс, однак його оптимальна доза залежить від кожної людини. Комусь вистачає швидкої ходьби, іншим підходить їзда на велосипеді чи плавання. Головне — регулярність і слухати своє тіло. Учені сподіваються, що дані з фітнес-трекерів і нові дослідження дозволять створювати персональні програми тренувань замість єдиного стандарту. Ці пристрої вже можуть відстежувати серцевий ритм, рухи та давати зворотний зв’язок, який раніше був можливий лише в лабораторіях. З часом технології допоможуть лікарям краще розуміти, як різні люди реагують на фізичну активність — кому корисніше короткі часті заняття, а кому довші тренування. Головний висновок простий: не потрібно тренуватися як професійний спортсмен, щоб зміцнити серце. Навіть короткі, але регулярні фізичні навантаження приносять величезну користь — а для жінок, схоже, ця користь ще більша. Дослідження опубліковане в журналі Nature Cardiovascular Research.

Дослідження показує, що білок під назвою RPA є важливим для підтримання стабільності хромосом шляхом стимуляції теломерази. Нові результати, отримані вченими з Університету Вісконсин–Медісон, свідчать про те, що проблеми з ключовим білком, який допомагає зберігати стабільність хромосом, можуть сприяти розвитку важких, а іноді й смертельних захворювань. Дослідження, опубліковане в журналі Science, пропонує нові підказки для виявлення мутацій у цьому білку, які можуть допомогти лікарям у скринінгу певних видів раку та захворювань, що вражають кістковий мозок. Хромосоми (пучки білків і ДНК, що містять наш генетичний код) захищені від пошкоджень теломерами — захисними ковпачками, утвореними з повторюваних послідовностей ДНК та білків на кінцях кожної хромосоми. Хоча теломери природно скорочуються з віком, порушення в їхньому формуванні або підтриманні можуть дестабілізувати ДНК, що потенційно призводить до передчасного старіння та розвитку хвороб. Дослідники з лабораторії Ці Цзі Ліма, професора біохімії Університету Вісконсину–Медісон, співпрацювали з колегами з хімічного факультету, щоб виявити білки, які взаємодіють із теломеразою — ферментом, що підтримує теломери. Вони підозрювали, що дефекти у цих білках можуть бути причиною захворювань, які виникають, коли теломери стають аномально короткими. «Цей напрям досліджень виходить за межі біохімічного розуміння молекулярного процесу. Він поглиблює клінічне розуміння захворювань, пов’язаних із теломерами», — зазначає Лім, чия робота підтримується Національними інститутами охорони здоров’я США. Розкриття прихованої ролі RPA Команда під керівництвом аспіранта Сурава Агравала, наукового співробітника Сюхуа Ліня та постдокторанта Вівека Сусвіркара шукала білки, що взаємодіють із теломеразою, за допомогою AlphaFold — інструменту машинного навчання, який передбачає тривимірну структуру білків та їхні взаємодії. Дослідники виявили, що реплікаційний білок А (RPA) відіграє ключову роль у підтриманні теломер, стимулюючи активність теломерази. Його участь у реплікації та репарації ДНК була відомою раніше, проте роль у збереженні довгих, здорових теломер у людей до цього не підтверджувалася. Керуючись висновками, отриманими за допомогою AlphaFold, команда експериментально довела, що RPA необхідний для стимуляції теломерази та підтримання теломер у людських клітинах. За словами Ліма, їхні результати мають безпосереднє значення для пацієнтів із важкими, часто смертельними захворюваннями, спричиненими скороченням теломер — серед них апластична анемія, мієлодиспластичний синдром і гострий мієлоїдний лейкоз. «Є пацієнти з порушеннями, пов’язаними зі скороченням теломер, які неможливо було пояснити на основі наших попередніх знань», — пояснює Лім. «Тепер ми знаємо, що одна з можливих причин — це мутації, які заважають RPA стимулювати теломеразу». Глобальний вплив та майбутнє тестування Лім та його команда вже отримали запити від клініцистів і вчених із різних країн, які припускають, що хвороби їхніх пацієнтів можуть бути пов’язані з генетичними мутаціями, що пригнічують нововідкриту функцію RPA. «До нас звертаються колеги з Франції, Ізраїлю та Австралії, — каже Лім. — Вони прагнуть зрозуміти причину хвороби коротких теломер у своїх пацієнтів, щоб дати їм і їхнім родинам відповіді. За допомогою біохімічного аналізу ми можемо перевірити мутації пацієнтів, з’ясувати, чи впливають вони на взаємодію RPA з теломеразою, і допомогти лікарям зрозуміти можливі причини захворювання».

Науковці з Вірджинського політехнічного інституту (Virginia Tech) з’ясували, що вікові порушення пам’яті виникають через молекулярні зміни в мозку. Погіршення пам’яті, схоже, не є просто природною частиною старіння. Дослідники виявили, що цей процес пов’язаний із конкретними молекулярними перебудовами в мозку, і що корекція цих механізмів може реально покращити роботу пам’яті. У двох пов’язаних між собою дослідженнях доцент факультету сільського господарства та наук про життя Вірджинського політеху Тімоті Джером разом зі своїми аспірантами застосували передові методи генної модифікації, щоб усунути вікові зміни на молекулярному рівні та підвищити когнітивну функцію у старших піддослідних. Експерименти проводилися на щурах — тваринах, які традиційно використовують для моделювання процесів старіння пам’яті. «Проблеми з пам’яттю спостерігаються більш ніж у третини людей старших за 70 років і є одним із головних факторів ризику розвитку хвороби Альцгеймера», — пояснює Джером, який також працює у Школі нейронаук. «Наші результати показують, що погіршення пам’яті пов’язане з конкретними молекулярними змінами, які можна вивчати та цілеспрямовано коригувати. Якщо ми зрозуміємо, що саме запускає ці процеси на рівні молекул, зможемо краще розібратися, що йде не так при деменції, і врешті-решт розробити нові методи лікування». Дві ділянки мозку — ключ до пам’яті У першому дослідженні, опублікованому в журналі Neuroscience, команда вивчала механізм під назвою K63-поліубіквітинація — процес, який працює як система «міток» для білків у мозку, визначаючи, як вони повинні поводитись. У нормі цей механізм підтримує зв’язок між нейронами і допомагає формувати спогади. Дослідники з’ясували, що з віком цей процес порушується у двох ключових зонах мозку. У гіпокампі — ділянці, що відповідає за формування та відтворення спогадів — рівень K63-поліубіквітинації підвищується. Використовуючи систему редагування РНК CRISPR-dCas13, вчені знизили ці рівні та помітили значне покращення пам’яті у старших щурів. В амігдалі — зоні, що відповідає за емоційну пам’ять — цей рівень, навпаки, знижується з віком. І коли дослідники зменшили його ще більше, це теж призвело до покращення пам’яті. «Наші результати демонструють важливість K63-поліубіквітинації у процесі старіння мозку. В обох зонах її регулювання допомогло відновити функцію пам’яті», — зазначив Джером. Активація гена, який підтримує пам’ять Друге дослідження, опубліковане у Brain Research Bulletin, було зосереджене на гені IGF2 — факторі росту, який сприяє формуванню пам’яті. У процесі старіння активність цього гена в гіпокампі знижується, адже він зазнає хімічного «заглушення». «IGF2 — один із небагатьох генів, який експресується лише з однієї батьківської копії, — пояснює Джером. — Коли ця єдина активна копія з віком вимикається, мозок втрачає її користь». Вчені з’ясували, що це відбувається через метилювання ДНК — природний процес, коли на гені накопичуються хімічні мітки, які вимикають його роботу. Використовуючи точний інструмент редагування CRISPR-dCas9, вони видалили ці мітки й знову активували ген. Результат — покращення пам’яті у старших тварин. «Ми фактично знову «ввімкнули» ген, — сказав Джером. — І коли це сталося, старші щури показали набагато кращі результати. Цікаво, що у тварин середнього віку, які ще не мали проблем із пам’яттю, ефекту не спостерігалось — отже, дуже важливо втручатися саме тоді, коли процес лише починається». Обидва дослідження показують, що погіршення пам’яті не пов’язане лише з однією молекулою чи шляхом — насправді одночасно задіяно кілька систем, і вони взаємодіють у складний спосіб. «Ми часто розглядаємо лише один фактор, але правда в тому, що в мозку все відбувається паралельно. Якщо ми хочемо зрозуміти, чому пам’ять слабшає з віком або як розвивається хвороба Альцгеймера, потрібно дивитися ширше», — підкреслює Джером. Командна робота та участь аспірантів Обидва проєкти були ініційовані аспірантами лабораторії Джерома та реалізовані у співпраці з ученими з Університету Розалінд Франклін, Університету Індіани та Пенсільванського державного університету. Єун Бе, яка виконала дослідження K63-поліубіквітинації, завершила свою докторську роботу в Школі наук про тварин. Аспірантка Шеннон Кінкейд очолила дослідження, присвячене IGF2. «Це чудовий приклад того, як молоді науковці ведуть дослідження, беруть участь у плануванні експериментів, аналізі даних і формуванні нових наукових питань», — зазначив Джером. Робота була підтримана Національним інститутом здоров’я США та Американською федерацією досліджень старіння. «З віком кожен із нас втрачає частину пам’яті, — каже Джером. — Але коли це стає патологічним, зростає ризик хвороби Альцгеймера. Ми бачимо, що деякі зміни на молекулярному рівні можна виправити — і це відкриває шлях до майбутніх терапевтичних рішень».