Вчені виявили, що організм здатен природним шляхом притуплювати біль за допомогою власних локалізованих «бензодіазепіноподібних» пептидів. Проривне дослідження під керівництвом науковця з Університету Лідса відкрило нові уявлення про те, як організм контролює біль, що може прокласти шлях до лікування хронічного болю без застосування звикальних опіоїдів. Професор Нікіта Гампер із Школи біомедичних наук Лідського університету разом зі своєю командою виявили, що людське тіло може виробляти власну форму природних «снодійних речовин», схожих на бензодіазепіни. Ці сполуки здатні зменшувати сигнали від певних нервів, впливаючи на інтенсивність сприйняття болю. Дослідження, яке продовжує попередні роботи професора Гампера та професорки Сяони Ду з Медичного університету Хебею (Шицзячжуан, Китай), може стати переломним моментом у сфері знеболення. Завдяки новому фінансуванню на наступний рік команда планує детальніше дослідити, як цей біологічний процес може привести до створення безпечніших і ефективніших методів лікування хронічного болю. Новий шлях поза межами опіоїдів Професор Гампер зазначив: «Ми досить добре розуміємо, як людина відчуває біль, але не дуже знаємо, як з цим впоратися. Незважаючи на всі наукові досягнення, опіоїди досі залишаються “золотим стандартом”. Нічого принципово кращого за опіоїди досі не створено. Якщо ви страждаєте від болю, вам, найімовірніше, призначать або ібупрофен — який допомагає лише при легкому болю, але зовсім неефективний при сильному чи невропатичному болю, — або ж опіоїди, які дійсно діють, але є небезпечними». Бензодіазепіни (так звані «бензо») — це група препаратів-депресантів, які зазвичай призначають при безсонні, тривожних розладах або судомах. У своїх дослідженнях професори Нікіта Гампер, Сяона Ду та доктор Темугін Берта з Університету Цинциннаті виявили, що певні клітини, пов’язані з людськими нервами, розташовані у структурах, відомих як спинальні ганглії, можуть виділяти пептид, який діє подібно до бензодіазепінів. Оскільки цей процес відбувається лише в периферичній нервовій системі, він не змушує всю нервову систему «засинати». Тому природні пептиди можуть забезпечити знеболення без небезпечних побічних ефектів і ризику залежності, притаманних опіоїдним препаратам. Результати дослідження показують, що нерви здатні «приглушати» сигнали болю або обмежувати, наскільки сильно мозок їх сприймає, відкриваючи новий потенційний механізм контролю болю безпосередньо в його джерелі. Приглушення болю в його джерелі Доктор Ганесан Баранідхаранан, консультант із лікування болю в Лідсі, зазначив, що відкриття може дати надію пацієнтам, які щодня борються з хронічним болем. «Хронічний біль — одна з найсерйозніших проблем системи охорони здоров’я. У клініках ми намагаємось навчити пацієнтів “самоконтролю” — жити з болем, або допомагаємо фізіотерапією, ін’єкціями чи операціями. Однак деяким людям потрібні ліки, і тривале застосування препаратів проти невропатичного болю чи опіоїдів часто має важкі побічні ефекти — відчуття “зомбі”, порушення пам’яті тощо. Хоча невеликі дози опіоїдів допомагають окремим пацієнтам, нам потрібні нові варіанти лікування. Чим більше ми відкриємо нових механізмів і знайдемо відповідні препарати, тим краще для наших пацієнтів». До безпечнішого лікування болю Висновки професора Гампера, опубліковані в журналі Journal of Clinical Investigation (JCI), відкривають можливість створення нових цільових препаратів, які можуть блокувати больові сигнали, не проникаючи крізь гематоенцефалічний бар’єр і не впливаючи на функції мозку. Для третини населення Землі біль є щоденним тягарем, і, попри те що саме біль є однією з найчастіших причин звернення до лікаря, його досі лікують неефективно. Доктор Берта з Університету Цинциннаті, чия робота фінансується в межах ініціативи NIH HEAL, додав: «Мільйони людей страждають від хронічного болю, і понад половина не може знайти ефективного полегшення. Як дослідники болю, ми маємо можливість відкривати нові механізми, що сприяють розвитку хронічного болю, і ділитися проривами, які можуть лягти в основу нових стратегій лікування». Професор Гампер зізнався, що на його рішення зосередитися на цій темі вплинув особистий досвід — член його родини страждав від невропатичного болю. «Біль — це цікаве явище для дослідження, але врешті-решт тебе рухає не просто цікавість, а прагнення — або хоча б шанс — звільнити людей від болю», — сказав він. Нове фінансування досліджень Команда під керівництвом професора Гампера в Лідсі отримала £3,5 мільйона від Медичної дослідницької ради (MRC) та фармацевтичної галузі для продовження досліджень. Новий проєкт розпочався у січні 2025 року і триватиме п’ять років. Його мета — детальніше дослідити потенційні маркери невропатичного болю та нові підходи до знеболення, спираючись на нові знання про спинальні ганглії та «бензо»-пептид.

Яблука, завдяки своєму соковитому та солодкому смаку, посідають одне з провідних місць серед улюблених фруктів у багатьох країнах, часто випереджаючи навіть апельсини. Хоча цей плід пропонує безліч поживних речовин, його вміст клітковини є особливо вартим уваги. Одне середнє яблуко містить вражаючі 4-5 грамів клітковини, що робить його чудовим помічником у досягненні щоденної норми, яка становить від 25 до 38 грамів. З огляду на те, як сильно клітковина впливає на наш організм, існує багато вагомих причин включити яблука до свого раціону. Але чи має значення, о котрій годині ви це робите? Дієтологи вважають, що так, і визначили оптимальний час для вживання цього фрукта, пише Pixelinform. За словами експертів зі здорового харчування, зокрема зареєстрованого дієтолога Ейвері Зенкер, хоча не існує абсолютно “поганого” часу для яблука, дослідження показують, що ранок може бути ідеальним часом для максимального отримання користі від його клітковини. Незалежно від того, чи додаєте ви кілька нарізаних яблук до вівсянки на сніданок, чи використовуєте яблуко як перекус у середині ранку, щоб дотягнути до обіду, це простий спосіб швидко розпочати досягнення ваших щоденних цілей щодо споживання клітковини. Дієтологи сходяться на думці, що найкращий час для яблук — ранок. Вживання їх на сніданок або як ранковий перекус дозволяє максимально ефективно використати клітковину. Це допомагає запустити травлення відповідно до природних ритмів організму, стабілізує рівень цукру в крові на весь день і забезпечує тривале відчуття ситості, що може допомогти контролювати апетит під час обіду. Причина, чому ранок є пріоритетним, пов’язана з нашими внутрішніми біологічними процесами. Організм людини працює за внутрішнім годинником, відомим як циркадний ритм. Подібно до того, як ми звикаємо до певного режиму дня, наша травна система також має свій розклад. Для багатьох людей товста кишка є найактивнішою саме вранці. Вживання яблука, багатого на клітковину, на початку дня допомагає скористатися цією природною підвищеною активністю. Яблука містять два типи клітковини, які працюють у тандемі: нерозчинна клітковина додає об’єму стільцю, стимулюючи його проходження, тоді як розчинна клітковина, зокрема пектин, утворює гель, що полегшує цей процес. Крім того, пектин живить корисні кишкові бактерії, що в довгостроковій перспективі допомагає запобігти запорам. Інша важлива ранкова перевага пов’язана з контролем рівня цукру в крові. Хоча яблука солодкі на смак, їх вживання вранці може забезпечити стабільніший рівень цукру в крові протягом дня. Тут головним героєм знову виступає пектин. Його густа, гелеподібна консистенція уповільнює травлення та проходження їжі через кишечник. Як пояснює дієтолог Дженні Фінке, це не тільки дає триваліше відчуття ситості, але й запобігає небажаним стрибкам цукру в крові, які часто викликають раптову тягу до їжі. Регулярне вживання фруктів з низьким глікемічним індексом, таких як яблука, пов’язують зі зниженням ризику розвитку діабету 2 типу. Нарешті, яблука є чудовим вибором для тих, хто має на меті контроль ваги. Вони пропонують багато поживних речовин у низькокалорійній “упаковці”, а клітковина, яку вони містять, має доведену ефективність у сприянні контролю ваги. Оскільки клітковина допомагає вам довше відчувати ситість, це може призвести до того, що ви загалом будете їсти менше. Експерти навіть пропонують з’їсти ціле яблуко за 10-15 хвилин до основного прийому їжі, наприклад, перед обідом, щоб максимізувати переваги ситості та зменшити загальну калорійність трапези. Таким чином, ранковий перекус яблуком може стати стратегічним кроком до кращого травлення та здоров’я на весь день. Дієтологи назвали найкращий час для вживання яблук: отримаєте максимум користі читайте на сайті Pixel.inform.

Сучасне суспільство одержиме довголіттям, що породило багатомільйонну індустрію, яка обіцяє вічну молодість. Але що, якби секрет був не в дорогих сироватках, а у щоденних, цілком доступних діях? Коли вчені говорять про вік, вони розрізняють два поняття. Перше — хронологічний вік — це просто кількість свічок на вашому торті. Друге, значно важливіше, — біологічний вік. Це “справжній вік” вашого тіла, який відображає стан ваших клітин, ДНК та внутрішніх систем, пише Pixelinform. Дослідження чітко показують, що саме біологічний вік, а не хронологічний, є найкращим провісником тривалості та якості життя. І найкраща новина полягає в тому, що на нього можна впливати. Наш спосіб життя безпосередньо впливає на те, чи буде наш біологічний годинник йти швидше, чи повільніше. Ось п’ять звичок, ефективність яких у “повертанні часу назад” доведена наукою. 1. Рух як антивіковий механізм Фізична активність — це найближче до “еліксиру молодості”, що ми маємо. Регулярні фізичні вправи протягом життя кардинально знижують ризик смерті від усіх причин. І почати ніколи не пізно. Одне дослідження показало, що навіть люди, які вели малорухливий спосіб життя, після 8-тижневої програми тренувань (тричі на тиждень) змогли зменшити свій біологічний вік приблизно на два роки. Секрет криється у впливі на метилювання ДНК — процес, який “вмикає” та “вимикає” певні гени. З віком “погані” гени активуються, а “хороші” замовкають. Вправи допомагають підтримувати здорову модель метилювання, змушуючи гени, що відповідають за відновлення та функції організму, працювати довше та ефективніше. 2. Раціон: паливо для молодості Ви справді є тим, що ви їсте. Здорове харчування безпосередньо пов’язане зі зниженням біологічного віку, і цей ефект особливо помітний у людей з хронічними захворюваннями. Йдеться не про екстремальні дієти, а про збалансований раціон: більше фруктів, овочів, цільнозернових, горіхів, бобових та риби. Одночасно — менше червоного м’яса, насичених жирів та доданого цукру. Така їжа насичує організм антиоксидантами, вітамінами та протизапальними сполуками. Вони допомагають клітинам відновлюватися, зменшують пошкодження та “навантаження” на нашу ДНК, що прямо впливає на швидкість старіння. 3. Сон: нічна зміна з ремонту ДНК Сон — це не пасивний відпочинок, а активний процес відновлення. Саме якісний сон дозволяє організму ремонтувати пошкодження ДНК, балансувати гормони, зменшувати системне запалення та очищати мозок від клітинних “відходів”. Дослідження показують, що якість сну безпосередньо пов’язана зі швидкістю старіння. Люди, які регулярно сплять менше п’яти годин на добу, мають значно вищий ризик розвитку вікових захворювань, таких як діабет, хвороби серця та деменція. Позмінна робота, особливо нічні зміни, також демонструє зв’язок зі збільшенням біологічного віку в середньому на один рік. 4. Відмова від “прискорювачів старіння” Якщо попередні звички уповільнюють годинник, то ці — тиснуть на педаль газу. Куріння, вейпінг та надмірне вживання алкоголю є найпотужнішими та найпослідовнішими прискорювачами старіння. Наприклад, доведено, що куріння здатне “зістарити” легені на 4,3 роки, а клітини дихальних шляхів — майже на п’ять. Алкоголь, навіть у помірних кількостях, пов’язаний із прискореним біологічним старінням. Ці звички спричиняють пряме пошкодження ДНК, посилюють запалення та перевантажують клітини окислювальним стресом, змушуючи органи працювати інтенсивніше та зношуватися швидше. 5. Управління стресом: влада розуму над тілом Наш психологічний стан має прямий фізичний вплив. Хронічний стрес прискорює біологічне старіння через гормональні реакції (наприклад, постійно високий кортизол), пошкодження ДНК та зниження імунітету. Дослідження навіть показали, що робота понад 40 годин на тиждень у середньому збільшує біологічний вік на два роки, ймовірно, саме через стрес. Ключовим є не уникнення стресу (що неможливо), а вміння ним керувати та регулювати свої емоції. Розвиток позитивних механізмів подолання стресу — чи то медитація, хобі, чи спілкування — є критично важливим для уповільнення внутрішнього годинника. Вчені назвали 5 звичок, які допоможуть уповільнити старіння читайте на сайті Pixel.inform.

Вода з лимоном стала золотим стандартом для адептів здорового способу життя. Її п’ють зранку, носять у пляшках у спортзал і замовляють у ресторанах. Але чи справді цей простий напій — просто підкислена вода — має реальний вплив на організм? Якщо відкинути міфи про “спалювання жиру” та “деТокс”, наука справді підтверджує кілька цілком відчутних переваг. А також, як і в будь-якій гарній історії, є кілька застережень, пише Pixelinform. 1. Ви справді починаєте пити більше води Почнемо з найочевиднішого. Більшості людей важко випити рекомендовані 9-13 склянок води на день, тому що, погодьтеся, вода — це нудно. Лимон робить її смачнішою. Цей простий психологічний трюк може призвести до того, що ви нарешті почнете споживати достатньо рідини, що є критично важливим для всього — від роботи мозку до здоров’я шкіри. 2. Ваш шлунок отримує несподівану допомогу Лимонна кислота, попри свою назву, насправді може покращити травлення. Дослідження показують, що вживання її перед їжею допомагає стимулювати вироблення шлункової кислоти. Це, своєю чергою, допомагає вашому організму ефективніше розщеплювати їжу. Крім того, є дані, що лимонна вода може сприяти перистальтиці — тим самим скороченням, які просувають їжу по вашому кишківнику. 3. Створюється “несприятливе” середовище для каменів у нирках Ось тут лимонна кислота знову виходить на сцену. Вона може допомогти запобігти утворенню каменів у нирках, роблячи сечу менш сприятливою для кристалізації оксалату кальцію. Звісно, це не вилікує вже наявні камені, але як профілактичний захід — це солідний бонус. 4. Ви отримуєте солідну дозу вітаміну C Лимони, як і всі цитрусові, є чемпіонами за вмістом вітаміну С. Одна склянка води із соком одного лимона забезпечує близько 21% вашої добової потреби. Цей вітамін є ключовим для підтримки імунної системи, а також, що важливо, допомагає вашому організму набагато краще засвоювати залізо з рослинної їжі. 5. Ви завдаєте удару по споживанню цукру Це одна з найбільш значущих, хоч і непрямих, переваг. Якщо ви тягнетеся до води з лимоном замість солодкої газованої води, соку з пакета чи спортивного напою, ви робите величезну послугу своєму тілу. Це простий спосіб скоротити споживання доданого цукру, який пов’язують з ожирінням, діабетом 2 типу та хворобами серця. 6. Це може (трохи) допомогти з контролем ваги Давайте одразу: вода з лимоном не “спалює жир”. Але вона може бути корисним інструментом. По-перше, вона замінює висококалорійні напої. По-друге, посилена гідратація сама по собі допомагає метаболізму. Огляд 13 досліджень показав, що люди, які споживали цитрусові, втратили в середньому близько півтора кілограма за чотири тижні. Це не диво, але приємний додаток до дієти та вправ. 7. Є нюанси: ризики для зубів та шлунка А тепер ложка дьогтю. Лимонна кислота — це все ж таки кислота. При щоденному вживанні вона може бути дуже агресивною до емалі ваших зубів. Це може призвести до підвищеної чутливості та карієсу. Крім того, якщо у вас є кислотний рефлюкс (ГЕРХ) або виразки в роті, лимонна вода може значно погіршити ваші симптоми. У деяких людей вона навіть може провокувати мігрень. Памʼятайте, що вода з лимоном — це чудовий, здоровий напій, але не панацея. Її головні переваги — покращена гідратація та зниження споживання цукру. Щоб мінімізувати ризики, спробуйте пити її через соломинку (щоб оминути зуби) і прислухайтеся до реакції свого шлунка. Що буде з організмом, якщо щодня пити воду з лимоном: 7 науково обґрунтованих ефектів читайте на сайті Pixel.inform.

Туберкульоз залишається провідною інфекційною причиною смерті у світі, забравши, за оцінками, 1,23 мільйона життів минулого року, повідомила в середу Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ), застерігаючи, що досягнення останніх років залишаються вразливими. Кількість смертей від туберкульозу зменшилася на три відсотки порівняно з 2023 роком, а кількість нових випадків — майже на два відсотки, йдеться у щорічному звіті ВООЗ. За оцінками, у 2024 році 10,7 мільйона людей у світі захворіли на туберкульоз: 5,8 мільйона чоловіків, 3,7 мільйона жінок і 1,2 мільйона дітей. Туберкульоз — профілактичне та виліковне захворювання, яке спричинюють бактерії, що найчастіше вражають легені. Воно передається повітряно-крапельним шляхом, коли інфікована людина кашляє, чхає або спльовує. Вперше після пандемії COVID-19 кількість випадків і смертей від туберкульозу почала знижуватись, повідомила Тереза Касаєва, керівниця департаменту ВООЗ із ВІЛ, туберкульозу, гепатиту та інфекцій, що передаються статевим шляхом. «Скорочення фінансування та постійні фактори, що спричиняють епідемію, загрожують звести нанівець важко здобуті результати. Але завдяки політичній волі, стабільним інвестиціям і глобальній солідарності ми можемо переломити ситуацію й остаточно покінчити з цим давнім убивцею», — сказала вона. Фінансування боротьби з туберкульозом застрягло на рівні 2020 року. Торік на профілактику, діагностику та лікування було виділено 5,9 мільярда доларів — далеко від цільового показника у 22 мільярди доларів щорічно до 2027 року. Найбільше навантаження — в Індії Минулого року вісім країн забезпечили дві третини всіх випадків туберкульозу у світі: Індія (25%), Індонезія (10%), Філіппіни (6,8%), Китай (6,5%), Пакистан (6,3%), Нігерія (4,8%), Демократична Республіка Конго (3,9%) і Бангладеш (3,6%). П’ять основних чинників, що підживлюють епідемію, — недоїдання, ВІЛ-інфекція, діабет, куріння та зловживання алкоголем. Туберкульоз залишається основною причиною смерті серед людей із ВІЛ, забравши у 2024 році 150 тисяч життів. Того ж року 8,3 мільйона людей отримали новий діагноз «туберкульоз» і доступ до лікування — це рекордно високий показник, який ВООЗ пов’язує з розширенням охоплення хворих. Рівень успішного лікування зріс із 68% до 71%, а за оцінками ВООЗ, вчасне лікування туберкульозу врятувало 83 мільйони життів із 2000 року. Дослідження вакцин і штучний інтелект «Зниження глобального тягаря туберкульозу, а також прогрес у тестуванні, лікуванні, соціальному захисті та дослідженнях — це гарні новини після років занепаду. Але прогрес — ще не перемога», — зазначив генеральний директор ВООЗ Тедрос Аданом Гебреєсус. «Те, що туберкульоз і далі забирає понад мільйон життів щороку, попри те, що його можна запобігти та вилікувати, — просто неприйнятно». Станом на серпень 2025 року у світі розроблялося 63 нові діагностичні тести та 29 препаратів проходили клінічні випробування. Крім того, 18 потенційних вакцин тестуються на людях, із яких шість — на завершальній, третій фазі випробувань. Хоча вакцина БЦЖ уже давно є частиною дитячих програм імунізації в багатьох країнах, нових вакцин проти туберкульозу не схвалювали понад століття, і наразі жодної вакцини для дорослих не існує. Пітер Сендс, керівник Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом і малярією, зазначив: «Ми вже маємо коротші, ефективніші схеми лікування, покращені стратегії профілактики та найсучасніші методи діагностики — зокрема, інструменти на базі штучного інтелекту, які дозволяють виявляти туберкульоз швидше й точніше, ніж будь-коли раніше». «Ці інновації змінюють підхід до боротьби з туберкульозом, особливо в країнах із обмеженими ресурсами».

Сир кисломолочний — це не лише смачний, а й поживний продукт, який приносить безліч користі для здоров’я. Його люблять спортсмени, люди, що дотримуються здорового способу життя, та всі, хто цінує просту і збалансовану їжу. Регулярне вживання цього продукту може позитивно впливати на вагу, рівень цукру в крові, стан м’язів і навіть здоров’я кісток, розповідає Pixelinform. Ваш організм отримує більше якісного білка Сир — це повноцінне джерело білка, адже містить усі дев’ять незамінних амінокислот, які наш організм не може виробляти самостійно. Основна частина білка у сирі — казеїн, що повільно перетравлюється, забезпечуючи тривале відчуття ситості та рівномірне постачання амінокислот. Саме тому сир часто обирають спортсмени — він допомагає відновити м’язи після тренувань і підтримувати енергетичний баланс. Ви легше контролюєте вагу Завдяки поєднанню низької калорійності та високого вмісту білка сир може стати чудовим союзником у боротьбі із зайвими кілограмами. Білкова їжа дає тривале відчуття ситості й змушує організм витрачати більше енергії на перетравлення. Крім того, кальцій у сирі допомагає регулювати обмін жирів — зменшує їх утворення та сприяє природному спалюванню. У результаті тіло спалює жир, не втрачаючи м’язової маси. Рівень цукру в крові стає стабільнішим Білки сиру допомагають підтримувати стабільний рівень глюкози. Вони уповільнюють перетравлення їжі, запобігаючи різким коливанням цукру в крові після прийому їжі. Окрім того, білок стимулює вироблення інсуліну, який допомагає клітинам засвоювати глюкозу. Це робить сир особливо корисним для людей, які контролюють рівень цукру або прагнуть уникнути енергетичних “гойдалок”. Ваші кістки стають міцнішими Сир — справжнє джерело поживних речовин для опорно-рухової системи. Кальцій, фосфор і білок, що містяться в ньому, підтримують щільність кісткової тканини й допомагають запобігти остеопорозу. Люди похилого віку, які регулярно вживають білкові молочні продукти, мають менший ризик переломів і кращу м’язову силу. Таким чином, сир сприяє не лише здоров’ю кісток, а й загальній рухливості тіла. Зростає м’язова маса та сила Казеїн у сирі — справжній “будівельний матеріал” для м’язів. Його повільне засвоєння забезпечує безперервне постачання амінокислот у кров, що особливо корисно після фізичних навантажень або перед сном. Вживання сиру після тренування допомагає швидше відновити м’язові волокна, запобігає їх руйнуванню і сприяє формуванню міцного тіла. Регулярне вживання сиру — це простий спосіб підтримати здоров’я і форму. Він допомагає контролювати вагу, укріплює кістки, стабілізує рівень цукру та сприяє росту м’язів. Якщо ви обмежуєте споживання солі, обирайте варіанти з низьким вмістом натрію. І не забувайте: навіть найкорисніший продукт приносить найбільшу користь, коли є частиною збалансованого раціону. Що відбувається з вашим організмом, коли ви регулярно їсте сир читайте на сайті Pixel.inform.

Часто ми думаємо, що стосунки руйнують великі зради чи грандіозні скандали. Але правда в тому, що більшість довготривалих пар “тонуть” через тисячі дрібних образ, нечітких кордонів та мовчазного роздратування. Проблема не у самому конфлікті, а в тому, як ми в нього входимо і як з нього виходимо. Коли немає чітких «правил гри», будь-яка дрібниця може перетворитися на повномасштабну битву, пише Pixelinform. Як зазначає досвідчений психолог Марк Треверс, щоб зупинити ескалацію ще до її початку, існують три фундаментальні межі — три «щити», які захищають не стільки партнерів одне від одного, скільки самі стосунки від руйнування. Щит перший: «Я» не розчиняється у «Ми» Здорові стосунки — це союз, а не поглинання. Перша і найважливіша межа — це усвідомлення власної автономії. Любов не означає, що ви маєте відмовитися від своїх цінностей, друзів, хобі чи права на особистий час. Коли партнер чинить тиск, вимагає негайної відповіді, контролює ваш час або нав’язує свої правила як єдино правильні — це сигнал порушення кордону. Це не «турбота», це спроба розмити вашу особистість. Чітка, але спокійна заява: «Для мене важливо мати час для себе» або «Я поважаю твою думку, але в цьому питанні я зроблю по-своєму» — це не оголошення війни, а необхідне окреслення власної території. Коли кожен має свій “простір”, знижується ризик накопичення прихованих образ. Щит другий: Мої емоції — моя відповідальність Сварки часто розгортаються не через те, що сталося (забув купити хліб, залишив чашку), а через те, як партнер на це реагує. Саме тон, зневажлива інтонація чи пасивна агресія перетворюють дрібницю на каталізатор вибуху. Брати відповідальність за свої емоції — це другий щит. Це перехід ві звинувачувального «Ти мене злиш!» до конструктивного «Я відчуваю роздратування, коли бачу безлад». Ніхто не може «змусити» вас почуватися певним чином; ви реагуєте на події, виходячи зі свого внутрішнього стану. Коли кожен у парі визнає, що його реакція — це його вибір і його відповідальність, зникає потреба захищатися та атакувати у відповідь. З’являється можливість просто вирішити проблему, а не з’ясовувати, хто винен. Щит третій: Повага навіть у «шторм» Розбіжності у поглядах — це нормально і навіть здорово. Але в момент, коли суперечка переходить на особистості, стосунки починають тріщати. Третій щит — це взаємоповага, яка залишається непорушною, навіть коли ви обоє розлючені. Це означає відмову від токсичних фраз на кшталт «ти завжди…», «ти ніколи…», сарказму, образливих прізвиськ чи знецінення почуттів іншого («ти перебільшуєш»). Коли повага є базовою цінністю, навіть у розпал конфлікту стає можливою конструктивна репліка: «Мені важко, коли ти підвищуєш голос. Будь ласка, давай обговоримо це спокійніше». Такий підхід не шкодить стосункам, а, навпаки, вчить пару вирішувати проблеми, не руйнуючи довіри. Встановлення цих трьох меж — автономії, емоційної відповідальності та поваги — не гарантує життя без конфліктів. Це було б нереально. Натомість воно створює безпечне середовище, де конфлікт не руйнує, а допомагає прояснити ситуацію. Коли кожен партнер знає свої межі і поважає межі іншого, потреба у «битвах» зникає, залишаючи місце для діалогу. 3 способи зупинити сварку ще до її початку читайте на сайті Pixel.inform.

Загальноприйняте уявлення про старіння як про повільний, поступовий процес виявилося не зовсім точним; насправді, відчуття раптового “постарішання” може мати під собою реальну біологічну основу. Нове дослідження молекулярних змін, пов’язаних із віком, проведене у 2024 році, свідчить, що цей процес є нелінійним і характеризується двома різкими ривками. Згідно з дослідженням генетика Майкла Снайдера зі Стенфордського університету, люди переживають перший значний сплеск біологічного старіння в середньому у віці 44 років, а другий — приблизно у 60 років. Як пояснив Снайдер, ми не просто змінюємося поступово з часом; у середині 40-х та на початку 60-х років відбуваються справді разючі зміни, які фіксуються незалежно від того, який клас молекул розглядається, пише T4. Для того, щоб зрозуміти біологію цього процесу, команда Снайдера спостерігала за групою зі 108 дорослих протягом кількох років, регулярно збираючи біологічні зразки. Дослідники відстежували 135 239 біологічних ознак, включаючи РНК, білки, ліпіди та таксони мікробіому з кишечника, шкіри та ротової порожнини, що в сукупності дало понад 246 мільярдів точок даних для аналізу. Згідно з дослідженням генетика Майкла Снайдера зі Стенфордського університету, люди переживають перший значний сплеск біологічного старіння в середньому у віці 44 років, а другий — приблизно у 60 років. Автор фото: RDNE Stock project. Аналіз підтвердив, що близько 81% усіх досліджених молекул показали раптові зміни під час однієї або обох цих стадій. Перший пік, що припадає на середину 40-х років, продемонстрував значні зміни в молекулах, пов’язаних з метаболізмом ліпідів, кофеїну та алкоголю, а також із серцево-судинними захворюваннями та дисфункцією шкіри й м’язів. Другий пік, на початку 60-х років, був пов’язаний зі змінами в метаболізмі вуглеводів, імунною регуляцією та функцією нирок. Хоча перший пік збігається з часом менопаузи у жінок, дослідники виключили це як основний фактор, оскільки чоловіки також зазнавали значних молекулярних змін у тому ж віці. Автори дослідження, опублікованого в Nature Aging, зазначають, що розмір вибірки був відносно невеликим, і вони вивчали обмежений віковий діапазон, що вимагає подальших досліджень для повного розуміння цих раптових біологічних “стрибків”. Читайте за темою: Вчені виявили “секретну зброю”, яка допоможе “обдурити” старістьThe post Вчені підтвердили, що люди старіють раптово – і це стається двічі first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Вчені виявили, що емоційні злети та падіння футбольних уболівальників активують певні ділянки мозку, пов’язані з винагородою та контролем. Перемога активує центри винагороди в мозку, тоді як поразка пригнічує когнітивний контроль — це пояснює, чому запеклі фанати іноді діють ірраціонально. Ці закономірності подібні до тих, що спостерігаються у політичному чи сектантському фанатизмі, і демонструють, як досвід раннього життя формує схильність до екстремальних групових ідентичностей. Емоційний мозок футбольних уболівальників Досліджуючи роботу мозку футбольних фанатів, учені з’ясували, що певні ділянки активуються під час перегляду матчів за участю улюбленої команди, викликаючи як позитивні, так і негативні емоції та поведінкові реакції. Про це йдеться у новому дослідженні, опублікованому 11 листопада в журналі Radiology Радіологічного товариства Північної Америки (RSNA). Дослідники вважають, що ці нейронні патерни можуть стосуватися й інших форм фанатизму, а формуються вони ще на ранніх етапах життя. Футбол — це глобальне явище, що дає можливість вивчати людську поведінку у широкому діапазоні — від випадкового перегляду до глибокої емоційної залученості. Саме це робить його потужною моделлю для дослідження соціальної ідентичності та механізмів обробки емоцій під час змагань. Історія показує, що спортивне суперництво може бути надзвичайно потужним: фанати люто захищають свою «домашню» команду та гравців, переживаючи під час матчів від ейфорії до люті через суперечливі суддівські рішення. Особливо це помітно серед уболівальників у Європі та Південній Америці. Дослідження нейронауки фанатизму «Футбольний фанатизм — це модель фанатизму з високою екологічною валідністю та вимірюваними наслідками для здоров’я й колективної поведінки», — пояснює провідний автор дослідження Франсіско Саморано, біолог і доктор медичних наук з клініки Clínica Alemana de Santiago та доцент факультету наук про охорону здоров’я Університету Сан-Себастьяна (Сантьяго, Чилі). «Хоча соціальна приналежність добре вивчена, нейробіологічні механізми соціальної ідентичності в умовах змагань залишаються незрозумілими. Ми вирішили дослідити, як мозок реагує на емоційні переживання футбольних фанатів — перемоги та поразки їхніх команд». У дослідженні використано функціональну магнітно-резонансну томографію (фМРТ) — метод, що вимірює активність мозку за змінами кровотоку. В експерименті взяли участь 60 здорових чоловіків (20–45 років) — уболівальників двох історичних суперників. Рівень фанатизму оцінювали за 13-пунктовою шкалою, що вимірює два параметри: «Схильність до насильства» та «Відчуття приналежності». Як перемога та поразка перепрограмовують мозок Сканування фМРТ показало суттєві зміни активності мозку залежно від успіху або невдачі команди. «Суперництво миттєво змінює баланс оцінки та контролю в мозку — буквально за кілька секунд», — каже доктор Саморано. «Під час значущої перемоги посилюється схема винагороди, тоді як при поразці головного суперника спостерігається пригнічення активності дорсальної передньої поясної кори (dACC), яка відповідає за когнітивний контроль». Парадоксальне придушення — це спроба стримати думку, емоцію або дію, яка, навпаки, лише посилює її. Винагорода, ідентичність і фанатичний зсув Вища активація центрів винагороди спостерігалася, коли улюблена команда забивала супернику, що свідчить про посилення внутрішньогрупового зв’язку та підкріплення соціальної ідентичності. Саморано зазначає, що цей ефект найсильніший серед найпалкіших фанатів, у яких тимчасово «вимикається» самоконтроль саме тоді, коли ідентичність перебуває під загрозою. «Клінічно це означає станову вразливість, коли короткий період охолодження чи усунення тригерів може допомогти системі контролю dACC відновитися», — каже він. «Така ж нейронна закономірність — посилена винагорода та знижений контроль — простежується не лише у спорті, а й у політичних та міжконфесійних конфліктах». Від стадіонів до політики На думку вченого, футбольні фанати дають етичну й достовірну модель для вивчення цих процесів у мозку та тестування способів впливу — від управління натовпом до зменшення соціальної поляризації. «Вивчення фанатизму важливе, адже воно допомагає зрозуміти універсальні нейронні механізми, які можуть стояти за стадіонною пристрастю, політичною поляризацією чи навіть насильством», — наголошує Саморано. «Найважливіше, що ці механізми формуються в дитинстві: якість догляду, рівень стресу та соціальне навчання визначають баланс між емоційною оцінкою й контролем. Тож захист дитинства — найефективніша профілактика фанатизму. Суспільства, що нехтують розвитком дітей, не уникають фанатизму — вони лише наслідують його наслідки». Підсумок Дослідження показує, що у мозку футбольних фанатів перемоги та поразки активують ті самі ланцюги, що й у більш глибоких формах колективного фанатизму. Це відкриття може допомогти зрозуміти, як збудження, емоції та ідентичність формують масову поведінку — від трибун до політичних арен.

Відомий як близькоінфрачервона фототермічна терапія, цей метод лікування на основі світла обіцяє завдавати менше шкоди здоровим клітинам, ніж хіміотерапія. Хіміотерапія досі залишається одним із найефективніших інструментів у боротьбі з різними формами раку, однак через її переважно «недискримінаційний» характер здорові тканини часто потрапляють під вогонь разом із раковими клітинами. Вчені вже досягли значного прогресу у спробах зменшити виснажливі побічні ефекти хіміотерапії — навіть надихаючись біологією екстремофілів, таких як ведмедики водяні (тардігради). Інші ж шукають цілком нові шляхи боротьби з онкологією. Саме цей другий підхід став головним напрямом досліджень команди науковців з Університету Техасу в Остіні (UT Austin) та Університету Порту в Португалії. У новій статті, опублікованій у журналі ACS Nano, дослідники детально описали метод лікування раку, відомий як близькоінфрачервона фототермічна терапія, який поєднує використання світла й наноматеріалів — зокрема двовимірних нанопластинок на основі олова (SnOx, де Sn — це олово у періодичній таблиці). Ці нанопластинки дозволяють лазеру передавати летальну дозу тепла безпосередньо раковим клітинам, залишаючи здорові тканини неушкодженими. “Наша мета полягала у створенні методу лікування, який буде не лише ефективним, а й безпечним та доступним,” — пояснила Жан Енн Інкорвія, співавторка дослідження з UT Austin. — “Завдяки поєднанню світла LED та нанопластинок SnOx ми розробили спосіб точково знищувати ракові клітини, не торкаючись здорових.” За даними Wired, система використовує близькоінфрачервоні світлодіоди (NIR-LED), які випромінюють світло з довжиною хвилі 810 нанометрів — саме таку довжину застосовують у фотобіомодуляції для стимуляції клітинних і відновних процесів. Після опромінення зразка нанопластинки починають діяти: вони проникають у ракові клітини, поглинають світло й перетворюють його на тепло, знищуючи пухлинні структури зсередини. Перші результати експериментів із людськими клітинами показали, що метод знищив до 92% клітин раку шкіри та 50% клітин колоректального раку, при цьому здорові клітини залишалися неушкодженими. Вартість усієї системи становить лише $530, і вона здатна опромінювати 24 зразки одночасно. Це робить близькоінфрачервону фототермічну терапію потенційно доступним варіантом лікування. “Наша кінцева мета — зробити цю технологію доступною для пацієнтів у всьому світі, особливо там, де обмежений доступ до спеціалізованого обладнання, — із меншими побічними ефектами та нижчою вартістю,” — зазначив Артур Пінту, співавтор дослідження з Університету Порту. — “Особливо у випадку раку шкіри ми сподіваємось, що одного дня лікування можна буде проводити вдома. Портативний пристрій можна буде прикладати до шкіри після операції, щоб знищити залишкові ракові клітини та знизити ризик рецидиву.” Науковці визнають, що попереду ще багато роботи. Вони планують дослідити інші каталізатори, підвищити ефективність і провести додаткові клінічні випробування. Хоча рак залишається другою провідною причиною смерті у світі, схоже, у людей з’явився новий світловий союзник у цій боротьбі.