Оливкова олія, що є фундаментальним елементом середземноморської дієти, давно визнана універсальним корисним жиром, який отримують шляхом пресування оливок. Її репутація як “захисника серця” значною мірою ґрунтується на здатності позитивно впливати на артеріальний тиск та загальний стан серцево-судинної системи. Цей ефект досягається завдяки високому вмісту мононенасичених жирів (зокрема олеїнової кислоти) та потужних біоактивних сполук, пише Pixelinform. Зниження тиску та захист від атеросклерозу Однією з головних причин смертності у світі є серцево-судинні захворювання, і оливкова олія відіграє критичну роль у зниженні цих ризиків. Раціон, багатий на оливкову олію, доведено захищає від атеросклерозу — процесу накопичення бляшок (жирів, холестерину та інших речовин) в артеріях, що обмежує кровотік. Оливкова олія підтримує здоровіший рівень ліпідів у крові, знижуючи рівень холестерину ЛПНЩ (ліпопротеїнів низької щільності, так званого “поганого” холестерину), що є прямим фактором ризику високого тиску. Дослідження показали, що люди, які дотримувалися середземноморської дієти, збагаченої оливковою олією, протягом семи років демонстрували сповільнення прогресування атеросклерозу порівняно з тими, хто дотримувався дієти з низьким вмістом жирів. Крім того, споживання оливкової олії (навіть трохи більше половини столової ложки на день) пов’язане зі зниженням ризику серцевих захворювань на 14%. Здорова функція кровоносних судин, підтримувана олією, є прямим шляхом до нормалізації артеріального тиску. Роль антиоксидантів та протизапальна дія Оливкова олія містить понад 200 рослинних сполук, серед яких особливо виділяються фенольні антиоксиданти, такі як гідрокситирозол (HT) та вітамін Е (який становить 20% від добової норми в одній столовій ложці). Ці сполуки діють як потужні антиоксиданти, які зменшують вироблення запальних молекул, що сприяють розвитку атеросклерозу. Запалення є одним із ключових механізмів пошкодження стінок судин, що призводить до підвищення тиску. Дослідження показують, що додавання оливкової олії в раціон призводить до значного зниження маркерів запалення, таких як С-реактивний білок (СРБ) та інтерлейкін-6 (ІЛ-6). Ця протизапальна дія не лише захищає артерії, але й може бути корисною для людей із запальними захворюваннями, наприклад, ревматоїдним артритом. Комплексний вплив на загальне здоров’я Систематичне вживання оливкової олії також пов’язане зі зниженням ризику розвитку діабету 2 типу на 16% серед людей, які споживали її найбільше, що опосередковано підтримує здоров’я судин і тиск. Слід зазначити, що оливкова олія безпечна для більшості людей, за винятком тих, хто має алергію на оливки. Вона є висококалорійним продуктом (126 калорій на столову ложку), тому її слід вживати як частину збалансованого раціону, замінюючи нею насичені жири (такі як вершкове масло або маргарин). Заміна лише десяти грамів насичених жирів на день на таку ж кількість оливкової олії була пов’язана зі зниженням ризику смерті від усіх причин на 8–34%, що підкреслює її фундаментальну роль у підтримці довголіття та стабілізації артеріального тиску. Що відбувається з кров’яним тиском, коли ви щодня вживаєте оливкову олію читайте на сайті Pixel.inform.

Наш мозок не створений так, щоб рівноцінно сприймати позитив і негатив. Згідно з психологічними дослідженнями, існує так званий Negativity bias (з англ. упередження негативності)— упередженість на користь негативної інформації Ще з давніх часів, коли наша безпека залежала від вчасного виявлення загрози, мозок навчався звертати увагу перш за все на все, що може зашкодити. Сьогодні, хоч небезпеки значно змінилися, цей механізм продовжує працювати: ми швидше помічаємо критику, небезпеку, недолік, ніж комплімент, безпеку або підтримку. Через це погані думки, страх перед помилками або переживання залишаються у пам’яті набагато довше, ніж приємні або нейтральні події, пише Pixelinfrorm. Минуле як міна сповільненої дії Ще одна причина, чому ми чіпляємося за негатив: мозок намагається захистити нас від можливих майбутніх помилок. Коли ми пережили неприємний досвід або помилку — свідомо чи ні — мозок засвоює цю подію як урок, щоб не повторити. Така “внутрішня сигналізація” змушує затримувати увагу на минулому: ми переглядаємо критику, провину, страх, помилки, наче аналізуючи маршрут, де може бути пастка. Це психологічний захист, але у сучасному світі часто перетворюється на нескінченне повторення старих помилок, від якого тяжко відірватися. Закладена в тілі хімія стресу Негативні думки — це не просто образи або спогади. Вони запускають фізіологічні реакції: мозок і тіло сприймають їх як сигнал загрози. У відповідь виділяється гормон стресу, наприклад кортизол, що змушує організм перебувати у режимі тривоги. Це створює своєрідне “емоційне замикання”: мозок і тіло починають шукати нові негативні подразники, утворюючи так звані “емоційні петлі”, в яких негатив сниться, повертається, наростає, і тоді важче відпустити. Людина перестає просто реагувати — вона живе в постійній тривозі, навіть якщо зовнішньо все спокійно. Чому важливо розпізнати цей механізм та як змінити фокус Розуміння цих трьох причин — перший крок, щоб не дати мозку керувати вашим життям через страх, тривогу або невпевненість. Усвідомивши, що негатив — це не сигнал про вашу ваду чи провину, а частина еволюційної “захисної програми”, можна навчитися балансувати думки. Психологи радять навмисно тренувати увагу на позитивному: фокусуватися на досягненнях, вдячності, приємних моментах — так можна поступово “перепрограмувати” мозок, щоб він не заставляв повторювати негатив. Негативні думки не означають, що з вами щось не так — вони означають, що ваш мозок працює за старими, перевіреними механізмами. Головне — не дати їм взяти над вами гору, а навчитися помічати і цінувати позитив, навіть якщо він тихіший і менш гучний. Психолог назвав 3 причини, які змушують мозок знову і знову думати про погане читайте на сайті Pixel.inform.

Вчені визначили точні ділянки в геномі людини, де ДНК найімовірніше може зазнати мутацій. У місцях, де РНК-полімераза «відкриває» вашу ДНК, щоб прочитати й скопіювати інструкції — так званих точках старту транскрипції — геном стає особливо вразливим до пошкоджень і випадкового недосконалого відновлення, що може призвести до постійних змін. Вчені називають ці ділянки «гарячими точками мутацій», і вони можуть бути ключовими для розуміння генетичних захворювань. «Ці послідовності надзвичайно схильні до мутацій і належать до найфункціональніших ділянок усього геному людини, поряд із білок-кодуючими областями», — каже генетик Донате Веггорн із Центру регуляції геному в Іспанії. Генетичні мутації часто виникають, коли пошкоджена ДНК не може коректно відновитися, що призводить до невеликої, але незворотної зміни геному. Більшість мутацій є нешкідливими і не впливають на здоров’я чи розвиток. Рідше мутації можуть бути корисними — саме такі мутації рухають еволюцію і дають живим істотам змогу адаптуватися. Але шкідливі мутації можуть спричиняти серйозні проблеми — і навіть передаватися нащадкам. За оцінками, близько 300 мільйонів людей у світі страждають на рідкісні генетичні розлади. Розуміння вразливості людського геному до мутацій є критично важливим для створення точних моделей, що дозволяють вивчати ці хвороби. Пошкодження геному різко збільшується під час процесу, який називається транскрипцією, коли ДНК копіюється в молекули РНК. Уявіть геном як кулінарну книгу, а ген — як рецепт. РНК-полімераза відкриває книгу, щоб переписати рецепт на стікер — РНК — після чого книга знову замикається. У результаті цього процесу пошкодження можуть виникати сотні тисяч разів на клітину щодня. Веггорн і його колеги хотіли з’ясувати, чи призводить додаткове «зношування» в місцях початку транскрипції до підвищеного рівня недосконалого ремонту — того самого, що перетворюється на постійні генетичні мутації. Щоб перевірити це, дослідники проаналізували величезні набори даних людського геному, відстежуючи надзвичайно рідкісні мутації (ERV) у майже 15 000 генів у понад 220 000 людей. Це спадкові мутації, що збереглися протягом кількох поколінь. Вони також дослідили дані з 10 досліджень «тріо». У таких дослідженнях секвенують геноми батька, матері та їхньої спільної дитини, щоб визначити мутації, які дитина не успадкувала — так звані de novo мутації (DNM). Тобто мутація виникла випадково — у сперматозоїді, яйцеклітині або вже після запліднення. У людей з ERV дослідники виявили дуже сильну й стабільну «гарячу точку» мутацій навколо точок старту транскрипції. Повертаючись до аналогії з кулінарною книгою — ніби шеф порвав сторінку, коли відкривав її, або залив її соусом, а під час ремонту частина рецепта спотворилася. Але в дослідженнях DNM ця гаряча точка загадково зникла. Якби вона існувала, вона мала б проявлятися і в нових, і в спадкових мутаціях. Відповідь прийшла з 11 попередніх досліджень мозаїчних мутацій, які виникають на ранніх стадіях поділу клітин після запліднення. Це трапляється з кожною людиною; всі ми маємо принаймні одну клітину з такою мутацією. Коли команда проаналізувала дані про мозаїчність, зникла гаряча точка повернулася — у тій самій області, що й у ERV. Ранні ембріональні мутації накопичувалися на початку транскрипції, але через мозаїчну природу вони можуть виглядати як шум секвенування, і багато аналітичних систем для DNM автоматично відфільтровують їх. «У цих дослідженнях є сліпа зона», — каже Веггорн. «Щоб обійти це, можна аналізувати співпадіння мутацій, щоб виявити мозаїчні мутації. Або повторно розглянути відкинуті мутації, що виникають поблизу стартів транскрипції генів, які найбільше піддаються дії гарячої точки». Розглянувши всі три набори даних разом, дослідники змогли розкрити механізми вразливості точок старту транскрипції. Початок гена — це «жваве», крихке й складне місце, де РНК-полімераза часто зупиняється, ненадовго розмотуючи ДНК. Ця машина може давати збої або залишати ДНК відкритою надто довго, що призводить до пошкоджень, які залишають «шрами», замість того щоб відновитися чисто. Це — відсутній фрагмент пазла про те, звідки беруться мутації ДНК, і ключ до покращення досліджень генетичних станів, що базуються на даних про de novo мутації. Дослідження опубліковане в журналі Nature Communications.

Знаменита приказка про те, що одне яблуко на день відганяє лікаря, знаходить глибоке наукове підтвердження: регулярне включення цього популярного фрукта в раціон активує низку біологічних механізмів, які забезпечують профілактику хронічних захворювань. Цей ефект досягається завдяки унікальному поєднанню розчинної клітковини, поліфенолів та антиоксидантів, які містяться переважно у шкірці яблука. Дослідження пов’язують щоденне споживання яблук зі зниженням ризику серцевих захворювань, а також із впливом на такі фактори ризику, як високий рівень холестерину та підвищений кров’яний тиск. Більш того, регулярне вживання яблук корелює зі зниженням ризику смерті від інсульту на 27% та смерті від серцевих захворювань на 25%, розповідає Pixelinform. Регуляція травлення та контроль метаболізму Ключовим компонентом яблука є пектин, розчинна клітковина. Вона поглинає воду в травному тракті, сприяючи формуванню м’якшого стільця, а також діє як пребіотик, стимулюючи ріст та активність корисних бактерій у кишечнику. Ці ж компоненти відіграють значну роль у контролі ваги та запобіганні діабету 2 типу. Завдяки високому вмісту клітковини та води при низькій калорійності, яблука забезпечують відчуття ситості. Дослідження показали, що підвищене споживання багатих на клітковину фруктів пов’язане зі зниженням ваги. Що стосується діабету, люди, які з’їдають дві порції цілих фруктів на день, мають на 36% нижчий ризик його розвитку. Це частково пояснюється концентрацією флавоноїдів, зокрема кверцетину, який може покращувати чутливість до інсуліну та знижувати рівень цукру в крові, а розчинна клітковина уповільнює засвоєння вуглеводів. Антиоксидантний захист та нейрокогнітивна підтримка Антиоксиданти та фітохімічні речовини, такі як кверцетин, катехін і хлорогенова кислота, роблять яблука цінними в зниженні ризику онкологічних захворювань, нейтралізуючи вільні радикали та уповільнюючи ріст ракових клітин. Зокрема, клітковина допомагає захистити від колоректального раку. Нарешті, кверцетин у яблуках може захищати нейрони мозку від оксидативного пошкодження, підтримуючи здоров’я мозку та потенційно запобігаючи хворобі Альцгеймера. Одне середнє яблуко забезпечує організм приблизно 9% добової норми вітаміну С, який також є потужним антиоксидантом, необхідним для імунної системи та вироблення колагену. Потенційні ризики та застереження Незважаючи на значну користь, слід пам’ятати про потенційні ризики. У людей із непереносимістю цукрів (фруктоза, сорбіт) або алергією на пилок берези може виникати здуття живота чи інші алергічні реакції. Крім того, важливо уникати розжовування або подрібнення насіння, оскільки воно містить високотоксичну сполуку — ціанід. Людям з діабетом слід пам’ятати, що одне невелике яблуко містить близько 15 грамів вуглеводів, і його бажано поєднувати з джерелом білка або здорового жиру, наприклад, горіхами, для збалансованого засвоєння. Раніше дієтологи назвали найкращий час для вживання яблук: отримаєте максимум користі Що відбувається з вашим тілом, коли ви їсте одне яблуко на день читайте на сайті Pixel.inform.

Часто ми помічаємо, що після розмови з певними людьми — навіть короткої — відчуваємо себе втомленими, виснаженими або емоційно виснаженими. Це не просто поганий настрій: дослідження психологів показують, що певні моделі поведінки можуть буквально «забирати» вашу життєву енергію, навіть якщо вони не мають на меті зіпсувати вам день, пише Pixelinform. 1. Вони постійно переносять свої емоції на вас Одна з основних причин, чому люди вичерпують вашу енергію, — коли вони покладаються на вас, щоб регулювати свої емоції. Вони часто розповідають про свої проблеми, скаржаться, шукають розраду та підтримку, але не намагаються самі змінити ситуацію. Така «зовнішня емоційна регуляція» змушує вас емоційно реагувати, співпереживати, «вбирати» їхній стрес — іноді так сильно, що вашому мозку важко відновитися. 2. Відсутність взаємності — вони беруть, але не дають У здорових стосунках емоційна підтримка, увага та турбота діють обопільно. Але якщо хтось постійно бере — енергію, час, увагу — і майже нічого не повертає, баланс порушується. Після спілкування з такою людиною залишаєтесь спустошені, відчуваєте, що «емоційний банк» порожній. Це не ненависть чи зрада — це просте виснаження. 3. Негативне або хаотичне спілкування Стиль комунікації теж може виснажувати. Якщо співрозмовник часто скаржиться, драматизує, перебільшує проблеми або створює конфлікти, це навантажує ваш розум зайвими емоціями. Ви ніби «змушені» постійно перебувати в режимі напруги, виправдовуватись, підтримувати розмову, гасити емоційні спалахи — і це забирає значну частину ваших внутрішніх ресурсів. 4. Ігнорування вашого особистого простору та меж Буває так, що людина не поважає ваші межі: не приймає «ні» як відповідь, нав’язує розмови, вимагає уваги, втручається у ваш особистий простір — фізичний або емоційний. Навіть якщо це робиться без злого наміру, подібне постійне втручання змушує вас бути «наготові» — це підвищує внутрішню напругу і знову ж таки виснажує. Чому важливо розпізнати ці ознаки та що можна зробити Усвідомлення, що хтось «краде» вашу енергію, — перший крок до збереження власного психічного і емоційного ресурсу. Важливо не сприймати це як прояв егоїзму, а як акт самоповаги. Ви маєте право встановлювати межі, обирати, на кого витрачати увагу, і обмежувати контакти з тими, хто постійно виснажує. Іноді достатньо просто скоротити кількість зустрічей або змінити формат спілкування — щоб захистити себе. Як зрозуміти, що хтось поруч виснажує вашу енергію: 4 ознаки читайте на сайті Pixel.inform.

Фторування води — дуже популярний захід підтримки громадського здоров’я в США. Проте в останні роки з’явилися сумніви щодо безпеки цього методу. Нове дослідження показало, що додавання фтору у воду не шкодить людям, а навпаки сприяє покращенню когнітивних здібностей. У Сполучених Штатах Америки практика додавання фтору до суспільних систем водопостачання почалася в 1945 році. Вважалося, що тривале вживання такої води знижує ймовірність карієсу. Центр контролю та профілактики захворювань США понад два десятки років тому відніс цю практику до одного з найбільших досягнень охорони здоров’я країни. В останні роки у частини суспільства виникли сумніви щодо безпеки фторування води. Деякі дослідження показували, що до 10 років діти показали нижчі когнітивні здібності, якщо їх матері під час вагітності вживали понад 0,72 міліграма фториду на літр. Проте нове дослідження оскаржило нещодавні заяви про ризики фториду. Вчені зазначили, що під час більшості попередніх досліджень оцінювалися наслідки впливу надзвичайно високих рівнів фториду. Результати нового дослідження опубліковані в журналі Science Advances. Професор соціології Джон Роберт Уоррен (John Robert Warren) з Університету Міннесоти (University of Minnesota) очолював програму, яка розпочалася за участю Міністерства освіти США. Протягом понад чотирьох десятиліть вчені відслідковували групу з десятків тисяч людей зі своїх шкільних років у 1980-х роках. У новому дослідженні Уоррен та його колеги зіставили цю інформацію з даними про успішність з математики, читання та словникового запасу майже 27 000 осіб. Вчені порівняли, скільки фториду вони отримували з питною водою, взявши за основу дані Міністерства охорони здоров’я та Геологічної служби США. Дослідники припустили, що люди жили поряд зі своєю середньою школою протягом усього дитинства. Вчені розділили людей на групи залежно від того, чи отримували вони все дитинство фторид через фторування питної води, зовсім не отримували його або лише у якийсь період дитинства. Дослідження показало, що учні, які отримували фторид протягом частини дитинства, показували у старшій школі вищі результати тестів, ніж ті, що не отримували фторид. Ще помітнішою виявилася різниця з тими, хто отримував фторид під час усього дитинства. Тести проводились до 2021 року, коли більшість учасників досягли 60 років. Результати показали, що дія фториду також не сприяла погіршенню когнітивних здібностей з віком.

Старіння суттєво впливає на «проводку» нашого мозку. Обмін речовин уповільнюється, окислювальний стрес накопичується, а мієлінова оболонка — жирова ізоляція, яка дозволяє сигналам швидко рухатися вздовж нервових волокон — починає руйнуватися. Мікроглія, імунні клітини мозку, також може застрягати у хронічно активованому стані, який завдає більше шкоди, ніж користі. Нове дослідження Школи медицини імені Чобаняна та Аведісяна Бостонського університету пропонує несподіваний важіль впливу на цей процес: довготривале обмеження калорій. Співавторка дослідження Ана Вітантоні зазначила, що обмеження калорій — добре відома інтервенція, яка може сповільнювати біологічне старіння та знижувати вікові метаболічні зміни в короткоживучих експериментальних моделях. «Це дослідження дає рідкісні, довготривалі докази того, що обмеження калорій може також захищати від старіння мозку в більш складних видів», — сказала Вітантоні. Дієтичні зміни протягом десятиліть Проєкт бере початок у 1980-х. Дослідники з Національного інституту старіння розділили вид, близький до людини, на дві групи: одну на стандартній збалансованій дієті та одну, що споживала приблизно на 30% менше калорій. Жодних різких методів чи інтервального голодування — група з меншою кількістю калорій дотримувалась режиму понад 20 років, а потім прожила природний життєвий цикл. Лише після смерті дослідники проаналізували їхні мозки, щоб побачити, чи змінило щось повільне «згорання». Клітини мозку старіють по-різному Щоб розшифрувати «до» і «після», команда застосувала секвенування РНК окремих ядер — метод, який показує, які гени активовані в окремих клітинах. Такий рівень деталізації важливий: старіння не однаково впливає на всі клітини мозку. Олігодендроцити (виробники мієліну), нейрони та мікроглія мають різні функції і, відповідно, різні способи «ламатися». Коли дослідники порівняли тканини мозку з групи зі стандартною дієтою та групи з довготривалим обмеженням калорій (CR), з’явилася чітка закономірність. Клітини мозку CR виглядали метаболічно «бадьорішими». Генетичні програми, пов’язані з гліколізом та біосинтезом жирних кислот — джерелами енергії та матеріалів, необхідних для вироблення мієліну — були активнішими. Гени, пов’язані з мієліном, також були активовані сильніше, що вказує на те, що білій речовині було легше підтримувати свою ізоляцію, а не спостерігати її руйнування. Харчові звички та здоров’я мозку З віком мікроглія може переходити у хронічно запальний стан, а занепад мієліну лише підсилює цей процес. Зберігаючи клітинні механізми, що будують та ремонтують мієлін, довготривале обмеження калорій може послаблювати тиск, який штовхає мікроглію у шкідливий режим. Результат — не лише «акуратніші» графіки експресії генів. Це мозкова екосистема, у якій більше «ремонтних бригад» і менше «сигналів тривоги». «Ці результати підтверджують, що довготривалі дієтичні інтервенції можуть формувати траєкторію старіння мозку на клітинному рівні», — сказала професорка Тара Л. Мур. «Це важливо, адже такі клітинні зміни можуть мати наслідки для когніції й навчання». «Іншими словами, харчові звички можуть впливати на здоров’я мозку, і тривале вживання меншої кількості калорій може сповільнювати деякі аспекти старіння мозку». Що це означає для людей Ця робота привернула увагу з вагомої причини: рідко коли дослідження мозку охоплює одночасно такі тривалі часи та такий рівень клітинної деталізації у складній, довгоживучій моделі. Сигнал важко ігнорувати — зменшення загального споживання калорій протягом десятиліть корелювало з мозком, який на молекулярному рівні виглядав стійкішим. Це не означає, що всі мають зменшити калорійність раціону на третину. Постійне 30% зниження — серйозне втручання, яке потребує ретельного планування харчування і медичного контролю. Це небезпечно чи неприйнятно для багатьох людей, і це дослідження не було клінічним випробуванням на людях. Не проводилися тести пам’яті чи клінічні оцінки — лише аналіз клітин, що добре корелює зі здоровішою білою речовиною. Обмеження калорій і мозок Найпереконливішим тут є системний погляд. Замість одного «гена довголіття» дані показують узгоджені зміни в ключових метаболічних шляхах різних типів клітин, особливо тих, що відповідають за мієлін. Це узгоджується з ширшою ідеєю біології старіння: підтримуйте роботу «господарчих» систем — баланс енергії, синтез ліпідів, реакції на стрес — і тканини зберігатимуть функції довше. Дослідження також переосмислює розмови про обмеження калорій. Мозок — не лише печінка чи м’язи — «помічає» довгострокове харчове стримування і реагує, зберігаючи ключові програми обслуговування активними. Якщо майбутні роботи знайдуть подібні сигнатури у людей або відкриють безпечніші, більш цілеспрямовані способи відтворити цей ефект, ми наблизимося до методів збереження когніції не шляхом «форсування» нейронів, а шляхом підтримки їхньої структурної опори. Поки що висновок простий і разючий: у довгостроковій перспективі менша кількість їжі змінила не лише масу тіла. Менше калорій змінило молекулярний темп старіння мозку. Дослідження опубліковане в журналі Aging Cell.

Буряк давно перестав бути просто інгредієнтом борщу. Це яскравий коренеплід, наповнений антиоксидантами, клітковиною, білком і мінералами, яких часто бракує у щоденному раціоні. Якщо додати його до свого меню на регулярній основі, зміни в організмі не змусять довго чекати, пише Pixelinform. Нижче розберемо, що саме відбувається з вашим тілом, коли буряк стає частиною вашого харчування. 1. Тиск починає краще контролюватися Буряк багатий на природні нітрати. У тілі вони перетворюються на оксид азоту, який допомагає розслаблювати судини. Це покращує кровотік і може сприяти зниженню систолічного тиску. Саме тому буряковий сік часто радять людям з гіпертонією як корисну харчову підтримку. 2. Витривалість і спортивні результати зростають Нітрати працюють не лише на користь серцю. Вони допомагають м’язам отримувати більше кисню під час навантажень. Дослідження показують, що добавки нітратів покращують витривалість і подовжують час до виснаження. Тож звичайна порція бурякового салату перед тренуванням може дати вам невеликий, але відчутний бонус. 3. Травлення функціонує стабільніше Одна склянка сирого буряка містить майже 4 грами клітковини. Вона підтримує регулярність випорожнень, зменшує відчуття важкості після їжі і допомагає довше залишатися ситим. Якщо у вас бувають проблеми з перистальтикою, буряк може стати простим і природним рішенням. 4. Організм отримує більше антиоксидантів Буряк багатий на беталаїни. Це природні пігменти, які допомагають боротися з окислювальним стресом. Він, у свою чергу, пов’язаний із раннім старінням клітин, серцево судинними захворюваннями та підвищеним ризиком розвитку деяких видів раку. Додавання буряка до раціону підсилює ваш антиоксидантний захист. 5. Серце отримує додаткову підтримку У буряку є бетаїн, амінокислота рослинного походження. Вона бере участь у зниженні рівня гомоцистеїну. При підвищених показниках він може шкодити судинам та збільшувати ризик серцевих хвороб. Регулярне вживання буряка допомагає тримати ці показники під контролем. 6. Мозок працює чіткіше у старшому віці З віком кровопостачання мозку природним чином слабшає. Оксид азоту, який утворюється з нітратів, може покращувати надходження кисню до мозкової тканини. Деякі дослідження показують, що це може позитивно впливати на когнітивні функції людей старшого віку. Результати потребують подальшого вивчення, але потенціал очевидний. 7. Печінка отримує додатковий захист Бетаїн підтримує печінку і може знижувати ризик накопичення жиру в її тканинах. Для людей з неалкогольною жировою хворобою печінки буряк може бути корисним доповненням до харчування. Він не замінює лікування, але може стати підтримкою у комплексному підході. Харчова цінність буряка Одна склянка сирого буряка містить: 58 калорій 0,23 г жиру 78 мг натрію 13 г вуглеводів 3,81 г клітковини 2,19 г білка Також у буряку є калій, фолат і вітамін С. Калій підтримує нерви та м’язи. Фолат важливий для росту тканин і вироблення еритроцитів. Вітамін С зміцнює шкіру та кістки. Можливі ризики Можливі ризики пов’язані зі споживанням буряка включають підвищений вміст оксалатів, що може сприяти утворенню каменів у нирках у людей зі схильністю, тому таким людям варто вживати буряк помірно. Також можливе тимчасове забарвлення сечі або калу, так звана бітурія, яка є безпечною, але якщо зміни кольору з’являються без вживання буряка, слід проконсультуватися з лікарем. Крім того, хоча алергія на буряк трапляється рідко, вона можлива, тому при появі свербіння, висипу або дискомфорту після його вживання варто звернути увагу на реакцію організму. Що відбувається з вашим організмом, коли ви регулярно їсте буряк читайте на сайті Pixel.inform.

Дослідницька група з Південно-Західного медичного центру Техаського університету (UT Southwestern) визначила функцію мікробілка адіпогеніну, який впливає на розмір жирових клітин. Результати роботи, опубліковані в журналі Science, розкривають новий механізм контролю зберігання ліпідів та відкривають потенційні напрямки для терапії метаболічних захворювань. Суть відкриття полягає у взаємодії адіпогеніну з іншим білком – сейпіном. Раніше було відомо, що сейпін відіграє центральну роль у формуванні ліпідних крапель — клітинних органел, де запасається жир. Проте точний механізм цього процесу залишався незрозумілим. За допомогою кріоелектронної мікроскопії вчені встановили, що адіпогенін діє як структурний стабілізатор сейпіну: він приєднується до його комплексу, зміцнюючи його та підвищуючи ефективність роботи. Стабілізований комплекс сприяє формуванню меншої кількості, але значно більших ліпідних крапель усередині жирових клітин (адипоцитів). У результаті адипоцити, що містять такі великі краплі, збільшуються в об’ємі, що є клітинною основою гіпертрофії жирової тканини. Висновки були підтверджені під час експериментів на лабораторних мишах. У тварин, у яких було заблоковано вироблення адіпогеніну, спостерігалося формування дрібніших ліпідних крапель і, відповідно, менший розмір жирових клітин. Навпаки, у мишей із підвищеною експресією цього білка адипоцити накопичували значно більші запаси жиру. Таким чином, адіпогенін функціонує як молекулярний регулятор, що визначає максимальну ємність жирової клітини. Це відкриття робить адіпогенін перспективною терапевтичною мішенню. Вплив на цей білок може дозволити керувати здатністю клітин накопичувати жир. Це має важливе значення для розробки методів лікування ожиріння, цукрового діабету 2-го типу, неалкогольної жирової хвороби печінки, а також ліподистрофії — стану, за якого порушено здоровий розподіл жирової тканини.

Рідкісне генетичне відкриття показує, що мутації GRIN2A можуть безпосередньо запускати психічні захворювання. Ранні результати лікування вказують на нові шляхи для терапевтичного втручання. Протягом багатьох років вчені вважали, що такі стани, як шизофренія, тривожні розлади чи депресія, виникають унаслідок поєднання численних чинників, зокрема спадковості. Нове міжнародне дослідження, проведене Інститутом генетики людини Медичного центру Лейпцизького університету, вперше демонструє, що зміна лише одного гена може безпосередньо спричинити психічний розлад. Результати нещодавно були опубліковані в журналі Molecular Psychiatry. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), у 2021 році майже кожна сьома людина у світі жила з тим чи іншим психічним розладом, причому найпоширенішими були тривожні стани та депресія. Зазвичай такі порушення виникають через складне поєднання причин, у якому генетика відіграє значну роль. Наявність близького родича з психічним захворюванням вважається одним із найсильніших відомих факторів ризику. Попередні дослідження загалом припускали, що психічні розлади розвиваються лише тоді, коли взаємодіє багато генетичних чинників. GRIN2A визначено як одно-генний тригер «Наші нинішні результати вказують на те, що GRIN2A є першим відомим геном, який сам по собі може викликати психічне захворювання. Це відрізняє його від полігенних причин таких розладів, що припускалися досі», — пояснює професор Йоганнес Лемке, провідний автор дослідження та директор Інституту генетики людини Лейпцизького університетського медичного центру. Команда дослідників проаналізувала дані 121 особи, у яких була виявлена зміна в гені GRIN2A. «Ми змогли показати, що певні варіанти цього гена пов’язані не лише з шизофренією, але й з іншими психічними розладами. Вражає те, що в контексті зміни GRIN2A ці розлади проявляються вже в дитячому або підлітковому віці — на відміну від типової появи в дорослому житті», — зазначає професор Лемке. Дослідники також відзначили, що деякі люди мали лише психіатричні симптоми, хоча зміни GRIN2A зазвичай пов’язані з епілепсією або інтелектуальною недостатністю. Механізми та терапевтичні перспективи Ген GRIN2A відіграє ключову роль у регуляції електричної збудливості нервових клітин. У цьому дослідженні певні варіанти призводили до зниження активності NMDA-рецептора — важливої молекули, яка бере участь у передачі сигналів у мозку. Разом із доктором Штеффеном Зюрбе, професором медичного факультету Гайдельберзького університету та дитячим неврологом Університетської лікарні Гайдельберга, клініцисти показали, що цей аспект може мати терапевтичне значення: у первинній серії лікувань пацієнти продемонстрували помітне покращення психіатричних симптомів після терапії L-серином — дієвою добавкою, що активує NMDA-рецептор. Професори Йоганнес Лемке та Штеффен Зюрбе співпрацюють уже майже 15 років — як у дослідженнях, так і в клінічній практиці — над розладами, пов’язаними з глутаматними рецепторами мозку у дітей із неврологічними захворюваннями. За цей час професор Лемке створив міжнародний реєстр, що включає найбільшу у світі когорту пацієнтів із мутаціями GRIN2A, який і став основою для поточної публікації.