Світова гонка за металами для «зеленої» енергетики дедалі частіше звертає погляд у найменш досліджені куточки планети — на дно океану. Проте нове масштабне наукове дослідження показує: видобуток корисних копалин у глибоководних районах може коштувати природі надто дорого. Вчені знайшли щонайменше 788 видів живих організмів, які опиняються під реальною загрозою через майбутній глибоководний видобуток. Регіон, який хочуть перетворити на шахту Між Мексикою та Гаваями розташована величезна акваторія Тихого океану — зона Кларіон—Кліппертон (CCZ). Це один із найменш вивчених регіонів планети, що лежить на глибині близько 4 тисяч метрів. Саме тут зосереджені так звані поліметалічні конкреції — грудки, багаті на кобальт, нікель, мідь, марганець та рідкісноземельні елементи, необхідні для виробництва акумуляторів, електромобілів і відновлюваної енергетики. Комерційний інтерес до цих ресурсів зростає, однак біологи б’ють на сполох: ці території є домівкою для унікальних екосистем, які формувалися мільйонами років. 788 видів, багато з яких ми бачимо вперше Команда морських біологів під керівництвом Томаса Дальгрена з Університету Гетеборга протягом кількох років досліджувала дно океану в CCZ. У результаті вчені зібрали понад 4 тисячі зразків тварин і ідентифікували 788 видів, значна частина з яких раніше науці була невідома. Серед мешканців глибин — морські павуки, прозорі морські огірки, химероподібні риби, анелідні черви, скляні губки та поодинокі корали, які в темряві виглядають як примарні квіти. Деякі організми настільки крихкі, що не витримують підйому на поверхню через різку зміну тиску. Що робить видобуток таким небезпечним Під час тестового глибоководного видобутку, проведеного у 2022 році, дослідники зафіксували серйозні екологічні наслідки. Машини, які всмоктують конкреції з дна, здіймають хмари донних відкладень. Саме в цьому верхньому шарі осаду мешкає близько 74% всієї абісальної фауни. У зоні безпосереднього проходження техніки чисельність великих донних організмів скоротилася на 37%, а загальне біорізноманіття — майже на третину. Навіть там, де кількість тварин формально не зменшувалася, змінювалася структура спільнот: одні види починали домінувати, витісняючи інші. Окрім механічного руйнування, небезпеку становлять токсичні концентрації металів, пошкодження органів дихання та живлення, а також шум, який може впливати на морських ссавців, зокрема китів і дельфінів. Час працює проти океану Глибоководні екосистеми відновлюються надзвичайно повільно. Осад на дні океану наростає буквально на частки міліметра за тисячу років. Тож навіть незначне втручання може мати наслідки, які триватимуть десятиліттями або й століттями. Науковці наголошують: перш ніж дозволяти промисловий видобуток, потрібно детально зрозуміти, що саме ми можемо втратити. Для цього необхідні довгострокові спостереження та суворі екологічні оцінки, особливо в районах, де осад осідає повільно й зміни не одразу помітні. 788 причин для обережності Результати дослідження, опубліковані в журналі Nature Ecology & Evolution, стають вагомим аргументом у глобальній дискусії про майбутнє глибоководного видобутку. Вчені фактично нагадують: океанське дно — це не порожній склад ресурсів, а складний живий світ, який ми лише починаємо пізнавати. І цілком можливо, що багато з цих 788 видів можуть зникнути ще до того, як людство встигне дізнатися про них більше.

У біології існує правило, яке десятиліттями вважалося непорушним: генетичний код має бути точним. ДНК переписується в РНК, а та — у білки за чіткими інструкціями. Кожен із 61 кодону (трійки нуклеотидів) відповідає або певній амінокислоті, або сигналу «стоп», який зупиняє синтез білка. Будь-яка плутанина в цьому процесі, за класичними уявленнями, мала б бути фатальною для організму. Та вчені з Каліфорнійського університету в Берклі виявили істоту, яка ламає це фундаментальне правило. Йдеться про архею Methanosarcina acetivorans — мікроорганізм, що виробляє метан і спокійно виживає з «нечітким» генетичним кодом. Дослідження опубліковане в журналі Proceedings of the National Academy of Sciences (PNAS). Кодон із двома значеннями У більшості форм життя кодон має лише одне значення. Наприклад, UAG зазвичай є стоп-кодоном — сигналом завершити побудову білка. Проте в Methanosarcina acetivorans цей самий кодон іноді читається зовсім інакше — як рідкісна амінокислота піролізин, яка потрібна мікроорганізму для створення ферментів, що допомагають перетравлювати певні речовини. Фактично, UAG у цієї археї працює як «розвилка»: або зупинити синтез білка, або продовжити його, додавши піролізин. І, що найдивовижніше, організм чудово справляється з обома варіантами. Не помилка, а особливість «З погляду класичної біології така неоднозначність мала б шкодити, адже клітина отримує випадковий набір білків», — пояснює співавторка дослідження Діпті Наяк. Але результати показують інше: для цього мікроорганізму невизначеність — не баг, а функція. Попередні дані свідчать, що вибір між «стоп» і піролізином не зовсім випадковий. Коли в клітині багато піролізину, кодон UAG частіше «читається» як амінокислота. Якщо ж її бракує, той самий кодон працює як сигнал завершення. Таким чином, архея гнучко підлаштовує синтез білків під умови середовища. Чому це важливо для людини На перший погляд, відкриття стосується лише екзотичних мікроорганізмів. Але археї відіграють важливу роль і в людському організмі — зокрема, допомагають виводити метиламіни та підтримувати здоров’я печінки. Розуміння того, як працює їхня «нечітка» молекулярна машина, може мати практичне значення. Більше того, ці результати відкривають нові горизонти для медицини. У майбутньому вчені можуть спробувати свідомо запроваджувати подібну гнучкість у генній терапії. Це потенційно допоможе лікувати захворювання, спричинені передчасними стоп-кодонами, наприклад деякі форми муковісцидозу. Відкриття Methanosarcina acetivorans показує: навіть фундаментальні закони біології можуть бути

Завдяки Джону Проссеру з Front Page Tech з’явилися якісні зображення iPhone Fold у всій красі. За наявними даними, iPhone Fold буде оснащений 5,5-дюймовим екраном на передній панелі, а внутрішній дисплей матиме діагональ 7,8 дюйма. Головна особливість — відсутність видимої складки. Проссер каже, що Apple використовує комбінацію металевої пластини, яка розсіює тиск, рідкого металу в шарнірі та сенсорної панелі, щоб надати iPhone Fold бездоганний зовнішній вигляд без складок. Це твердження збігається з більш раннім повідомленням, у якому йшлося про те, що Apple розробляє надтонке гнучке скло (UFG) спеціально для вирішення проблеми утворення складок. Товщина iPhone Fold у складеному стані становитиме 9 мм, а в розкладеному — лише 4,5 мм. Очікується, що iPhone Fold працюватиме на SoC Apple A20 Pro. Також він використовуватиме модем C2 другого покоління від Apple та отримає ємний акумулятор. Що стосується камер, то ззаду їх дві — вони розміщені в модулі, схожому на той, що використовується в iPhone Air. Також буде одна камера на зовнішньому дисплеї та ще одна — на внутрішньому екрані. На жаль, підекранної камери не буде. Очікується, що iPhone Fold відмовиться від Face ID на користь сканера відбитків пальців. Він буде розташований у кнопці живлення, яку, за словами Проссера, Apple перемістила у верхню частину пристрою. І нарешті, Проссер стверджує, що iPhone Fold випускатиметься лише в чорному та білому кольорах за ціною від 2000 до 2500 доларів. Раніше Проссер зливав зображення iPhone 17 Pro та iPhone 17, називав дати анонсу й релізу Google Pixel 7, Pixel 7 Pro та годинника Pixel Watch. А до цього він першим повідомив дати презентацій смартфона iPhone SE (2020) та ноутбука MacBook Pro 13.

Завдяки Джону Проссеру з Front Page Tech з’явилися якісні зображення iPhone Fold у всій красі. За наявними даними, iPhone Fold буде оснащений 5,5-дюймовим екраном на передній панелі, а внутрішній дисплей матиме діагональ 7,8 дюйма. Головна особливість — відсутність видимої складки. Проссер каже, що Apple використовує комбінацію металевої пластини, яка розсіює тиск, рідкого металу в шарнірі та сенсорної панелі, щоб надати iPhone Fold бездоганний зовнішній вигляд без складок. Це твердження збігається з більш раннім повідомленням, у якому йшлося про те, що Apple розробляє надтонке гнучке скло (UFG) спеціально для вирішення проблеми утворення складок. Товщина iPhone Fold у складеному стані становитиме 9 мм, а в розкладеному — лише 4,5 мм. Очікується, що iPhone Fold працюватиме на SoC Apple A20 Pro. Також він використовуватиме модем C2 другого покоління від Apple та отримає ємний акумулятор. Що стосується камер, то ззаду їх дві — вони розміщені в модулі, схожому на той, що використовується в iPhone Air. Також буде одна камера на зовнішньому дисплеї та ще одна — на внутрішньому екрані. На жаль, підекранної камери не буде. Очікується, що iPhone Fold відмовиться від Face ID на користь сканера відбитків пальців. Він буде розташований у кнопці живлення, яку, за словами Проссера, Apple перемістила у верхню частину пристрою. І нарешті, Проссер стверджує, що iPhone Fold випускатиметься лише в чорному та білому кольорах за ціною від 2000 до 2500 доларів. Раніше Проссер зливав зображення iPhone 17 Pro та iPhone 17, називав дати анонсу й релізу Google Pixel 7, Pixel 7 Pro та годинника Pixel Watch. А до цього він першим повідомив дати презентацій смартфона iPhone SE (2020) та ноутбука MacBook Pro 13.

Астрофізик із Гарвардського університету Аві Лоеб опублікував на платформі Medium аналіз можливого впливу міжзоряної комети 3I/ATLAS на нашу планету. Дослідник вивчив питання, чи можуть токсичні речовини з газового шлейфу космічного об’єкта досягти земної поверхні. Комета 3I/ATLAS максимально наблизилася до Землі 19 грудня 2025 року, пролетівши на відстані 270 мільйонів кілометрів. Раніше радіотелескоп ALMA, розташований у чилійській пустелі Атакама, зафіксував присутність метанолу та ціаністого водню у складі комети. Саме ці сполуки надають характерне зелене світіння газовій хмарі навколо об’єкта під час наближення до Сонця. За розрахунками Лоеба, заснованими на даних космічного телескопа «Джеймс Вебб» про швидкість втрати маси кометою, сонячний вітер розсіює газ, що виділяється, вже на відстані кількох мільйонів кілометрів від ядра. Частинки пилу розміром менше мікрометра відносяться сонячним випромінюванням, а великі фрагменти розміром до метра згоряють під час входу в земну атмосферу. Щодо великих уламків, вчений підрахував, що за останні місяці комета викинула менше мільйона об’єктів значного розміру. Траєкторія їхнього руху така, що найближчий із них не наблизиться до Землі ближче ніж на десять земних радіусів. 3I/ATLAS стала третім міжзоряним об’єктом, виявленим у Сонячній системі, після 1I/Оумуамуа та 2I/Борисова. Комета продовжує рухатися своєю траєкторією й досягне околиць Юпітера 16 березня 2026 року.

Форма Всесвіту здається чимось абстрактним і далеким від повсякденного життя. Але для космологів це фундаментальне питання, від якого залежить майже все наше уявлення про походження, будову та майбутнє космосу. Нове дослідження, опубліковане в авторитетному журналі Reviews of Modern Physics, ставить під сумнів одну з головних ідей сучасної космології: що Всесвіт є однаковим у всіх напрямках. Чому «рівний» Всесвіт — це важливо Сьогодні наука спирається на так звану стандартну космологічну модель, або Lambda-CDM. В її основі лежить припущення, що якщо дивитися на Всесвіт у великих масштабах, то він виглядає однаково з будь-якого боку. Цю властивість називають ізотропністю, а разом з однорідністю вона дозволяє значно спростити рівняння Ейнштейна і описати еволюцію космосу. Ця модель добре працює в багатьох випадках, але останні десятиліття принесли кілька серйозних «напружень» — ситуацій, коли різні спостереження не узгоджуються між собою. Найвідоміше з них — напруження Габбла, тобто розбіжність у вимірюваннях швидкості розширення Всесвіту в ранню та пізню епохи. Однак існує ще одна проблема, менш відома широкому загалу, але, за словами вчених, ще більш фундаментальна. Космічна дипольна аномалія Після Великого вибуху Всесвіт залишив нам «відлуння» у вигляді космічного мікрохвильового фону — слабкого випромінювання, яке надходить з усіх напрямків майже рівномірно. Саме ця рівномірність десятиліттями підкріплювала ідею симетричного Всесвіту. Втім, у цьому фоні є невелика, але помітна різниця температур: один бік неба трохи «тепліший», інший — «холодніший». Це явище називають дипольною анізотропією. Саме по собі воно не руйнує стандартну модель, адже його можна пояснити рухом нашої галактики. Проблеми починаються тоді, коли вчені дивляться не лише на випромінювання, а й на розподіл матерії — далеких галактик, квазарів і радіоджерел. Згідно з теорією, їхня «дипольна» нерівномірність повинна збігатися з тією, що видно у мікрохвильовому фоні. Це перевірка відома як тест Елліса—Болдвіна. І саме тут Всесвіт, схоже, «провалює іспит». Всесвіт, який не збігається сам із собою Нові спостереження показують: диполь у розподілі матерії не відповідає диполю космічного мікрохвильового фону. Причому цей результат підтверджується незалежними методами — як наземними радіотелескопами, так і супутниками, що працюють в інфрачервоному діапазоні. Це означає, що справа навряд чи в помилках вимірювань. Якщо ж аномалія реальна, то під удар потрапляє не лише стандартна модель, а й сам підхід до опису Всесвіту як симетричного та однакового всюди. Саме тому багато науковців ставляться до цієї теми обережно: простого «латання» тут не існує. Доведеться переосмислювати базові уявлення про космос. Що далі? Найцікавіше — попереду. Найближчими роками почнуть надходити величезні масиви нових даних від місій Euclid і SPHEREx, а також від обсерваторій на кшталт Vera Rubin і Square Kilometre Array. Їхній обсяг і складність настільки великі, що без методів машинного навчання з ними не впоратися. Цілком можливо, що саме ці дані допоможуть побудувати нову космологічну модель — таку, яка врахує «кривизну» або асиметрію Всесвіту. Якщо це станеться, нас чекатиме справжній переворот у фундаментальній фізиці й нове розуміння того, у якому світі ми насправді живемо.

На Марсі важко вижити не лише живим істотам, а й техніці. Пил просочується у рухомі механізми, камені точать металеві колеса, а температурні перепади здатні тріскати сталь. Попри це марсохід Perseverance продовжує своє подорожування Червоною планетою день за днем, рік за роком. За майже п’ять років перебування на Марсі він подолав майже 25 миль. На Землі це може здатися невеликим відстанню, але на Марсі кожен крок ретельно спланований, кожен поворот важливий, а будь-який камінь може закінчити місію. Mars Perseverance: створений для довготривалої роботи Perseverance був спроектований для тривалих експедицій. Як і марсохід Curiosity, який приземлився на іншій ділянці Марса в 2012 році, він не розрахований на коротке перебування. Інженери врахували роки зношування й передбачили запас міцності для основних систем. На Землі ідентичне обладнання випробовували до межі. Влітку 2025 року команди підтвердили, що ротарні приводи, які керують колесами, можуть працювати ще як мінімум 37 миль. Тестування гальмування триває, але результати вже показують, що марсохід не збирається сповільнювати темп. Перевірки всіх основних систем за останні два роки дали одну відповідь: Perseverance здатний працювати щонайменше до 2031 року. Ці результати представив Стів Лі, заступник керівника проекту з NASA JPL, під час щорічної зустрічі Американського геофізичного союзу. «Всі системи марсохода у відмінному стані і готові до довготривалого дослідження цього захоплюючого регіону», — сказав Лі. Наукові цілі та відкриття Perseverance досліджує кратер Джезеро — місце з великим науковим потенціалом. Колись тут існувало озеро, сьогодні залишилися лише осадові шари, що зберігають сліди давньої історії. Марсохід бурив та зберігав керни порід, які, можливо, колись будуть доставлені на Землю. У вересні 2024 року команда повідомила про знахідку в камені Cheyava Falls: хімічні сліди, що можуть свідчити про давнє мікробне життя. Це не доказ життя, але хімія достатньо цікава для подальших досліджень. Розумне водіння та автономність Одним із факторів, що дозволяють Perseverance долати великі відстані, є його автономна система водіння ENav (Enhanced Autonomous Navigation). Вона сканує до 50 футів уперед, знаходить небезпеки та обирає безпечний маршрут без очікування команд із Землі. Це критично важливо, бо сигнали між Землею і Марсом доходять із затримкою в кілька хвилин. «Більше 90% подорожі Perseverance відбувалася в автономному режимі, що дозволяє швидко збирати різноманітні зразки», — зазначає дослідник автономії Хіро Оно. Магма, вода та древні мінерали Останні дослідження зосереджені на Маргінальному юніті, частині кратера Джезеро. Пересування марсохода на 400 метрів висоти дозволило зібрати три зразки, багаті на олівін — мінерал, що формується під високим теплом у глибині планети. Ці кристали зберігають інформацію про формування та охолодження магми. Пересування води та атмосфери на поверхні планети утворило карбонати — мінерали, які добре зберігають ознаки життя та показники зміни атмосфери. Поєднання олівіну та карбонатів стало одним із факторів вибору посадки саме в Джезеро. Верхні шари порід свідчать про магмові процеси, нижні — про вплив води. Майбутнє марсохода Зараз Perseverance залишає Маргінальний юніт і рухається до Lac de Charmes, де шукатиме нові олівінові породи та порівнюватиме їх із уже знайденими. Кожна миля додає нову сторінку до архіву знань про Марс. Планета, що досі зберігає свої таємниці, поступово відкриває їх перед наполегливою технікою, ретельним плануванням і розумним програмним забезпеченням. Всі ці відкриття показують: на Марсі рухатися складно, але завдяки витривалому марсоходу та його інтелектуальному підходу до водіння кожна пройдена миля має величезне наукове значення.

Глобальний дефіцит оперативної пам’яті DRAM, про який у галузі говорять уже не перший рік, починає боляче бити навіть по таких гігантах, як Apple. За новими даними, саме лінійка iPhone 17 може стати першою, на якій компанія відчує реальний тиск з боку зростання вартості комплектуючих — і не факт, що без наслідків для покупців. Пам’ять дорожчає рекордними темпами За інформацією з ланцюжків постачання, ціна 12 ГБ оперативної пам’яті LPDDR5X, яку Apple планує використовувати в моделях iPhone 17 Pro, зросла з приблизно 25–29 доларів до майже 70 доларів за модуль. Йдеться про подорожчання більш ніж на 230% — удар, який важко ігнорувати навіть компанії з такими фінансовими резервами. Зазвичай Apple вдається уникати подібних стрибків цін завдяки довгостроковим контрактам із постачальниками, що фіксують вартість компонентів заздалегідь. Проте цього разу ситуація з DRAM виявилася значно складнішою. Контракти закінчуються — умови змінюються Поточні угоди Apple з основними виробниками пам’яті — SK Hynix та Samsung — за чутками, діють лише до січня 2026 року. Після цього компанії доведеться сідати за стіл переговорів заново, і в умовах нинішнього ринку розраховувати на старі ціни навряд чи доводиться. Apple поки що має певний запас міцності, але він не безмежний. За даними інсайдерів, у Купертіно вже готують різні сценарії на випадок, якщо зростання витрат триватиме. Ставка на Samsung — вимушений крок Ситуацію ускладнює і загальний тренд у напівпровідниковій галузі. SK Hynix і Micron дедалі активніше скорочують виробництво LPDDR-пам’яті, переорієнтовуючись на HBM — наддорогу пам’ять для серверів і ШІ-прискорювачів, яка зараз користується шаленою популярністю. У такій ситуації Apple може опинитися в залежності майже від одного постачальника — Samsung, особливо з огляду на плани щодо iPhone 18. Подібна «напівмонополія» явно не на користь Apple й суттєво послаблює її переговорні позиції. Дорожчі компоненти — дорожчі iPhone? За чутками, наступне покоління iPhone може отримати шести канальну пам’ять LPDDR5X, що забезпечить вищу пропускну здатність і кращу роботу функцій на основі штучного інтелекту. З технічної точки зору це логічний крок, але він означає ще більшу потребу в DRAM — саме в той момент, коли вона рекордно дорога. Якщо ціни на рівні близько 70 доларів за модуль збережуться, Apple, ймовірно, доведеться перекласти частину витрат на кінцевих споживачів. Це означає, що майбутні iPhone можуть стати ще дорожчими — і не лише через нові функції, а й через банальну нестачу пам’яті на глобальному ринку.

На виставці споживчої електроніки в Лас-Вегасі Michelin продемонструє нову лінійку шин, оснащених штучним інтелектом. Спільна розробка з технологічною компанією Sonatus дозволяє покришкам у реальному часі аналізувати власний стан, зокрема рівень зношування та розподіл навантаження. Система використовує алгоритми для оцінки інтенсивності гальмування, маси автомобіля та бічних навантажень під час поворотів, надаючи водієві точні дані про стан коліс. Технологія включає два ключові рішення: SmartLoad для контролю навантаження та SmartWear для відстеження зносу протектора. За розрахунками Michelin, впровадження таких інновацій до 2030 року дозволить світовому ринку скоротити витрати на 1,68 мільярда доларів завдяки оптимізації експлуатації. Важливою особливістю системи є локальне зберігання даних усередині автомобіля без обов’язкового передавання до хмарних сервісів, що підвищує конфіденційність і швидкість обробки інформації. Для демонстрації можливостей системи на CES 2026 буде використано класичний позашляховик Ford Bronco 1970 року, оснащений датчиками та підключений до застосунку MyTires. Новинка покликана замінити традиційні системи контролю тиску в шинах, пропонуючи автовиробникам і власникам автопарків технологію «цифрових двійників» для продовження строку служби гуми та підвищення безпеки руху.

Відома на весь світ скам’янілість на ім’я «Люсі», яку десятиліттями вважали одним із ключових предків людини, знову опинилася в центрі гострої наукової дискусії. Нові дослідження змушують учених переглянути усталену думку: цілком можливо, що цей давній гомінін був не прямим предком сучасної людини, а лише близьким «родичем» на еволюційному дереві. Хто така Люсі і чому вона така важлива Люсі — це скелет Australopithecus afarensis, знайдений у 1974 році в Ефіопії. Вона жила близько 3,2 мільйона років тому і стала справжньою сенсацією, адже її анатомія поєднувала риси як мавп, так і людей. Особливо важливим було те, що Люсі, ймовірно, ходила на двох ногах, що вважалося ключовим кроком на шляху до Homo sapiens. Саме тому десятиліттями її зображали як «бабусю людства» — істоту, від якої нібито пішла наша еволюційна лінія. Нові дані — нові сумніви Однак останні дослідження, засновані на детальнішому аналізі кісток, комп’ютерному моделюванні та порівнянні з іншими знахідками з Африки, малюють складнішу картину. Деякі науковці вважають, що Australopithecus afarensis міг бути боковою гілкою еволюції, яка співіснувала з іншими гомінінами, але не дала початку роду Homo. Ключові сумніви стосуються будови тазу, ніг і стоп, а також особливостей росту та пересування. За деякими оцінками, ці риси могли бути менш «людськими», ніж вважалося раніше, і краще підходили до способу життя, який поєднував ходіння по землі з активним лазінням по деревах. Чому це викликало таку бурхливу реакцію Для палеоантропології питання «хто від кого походить» — одне з найгостріших. Якщо Люсі не була нашим прямим предком, це означає, що еволюція людини була ще більш заплутаною, ніж ми думали. Замість прямої лінії — кущ із багатьох видів, які експериментували з різними формами ходіння, харчування та поведінки. Частина науковців рішуче не погоджується з новими висновками, наголошуючи, що наявних даних усе ще недостатньо, аби «викреслити» Люсі з нашої родової лінії. Інші ж вважають, що настав час відмовитися від спрощених схем і прийняти складність еволюційної історії. Що це означає для розуміння походження людини Найважливіше — такі суперечки не руйнують науку, а навпаки, рухають її вперед. Вони показують, що знання про минуле не є застиглими: кожна нова знахідка або метод дослідження може змінити уявлення, які здавалися непорушними. Навіть якщо Люсі виявиться не нашою прямою праматір’ю, її роль залишається величезною. Вона — доказ того, що кілька мільйонів років тому на Землі вже існували істоти, які стояли на межі між мавпами та людьми, і саме з цього різноманіття зрештою виник Homo sapiens. Дискусія навколо Люсі ще далека від завершення. Але одне зрозуміло вже зараз: історія людської еволюції значно складніша, цікавіша і драматичніша, ніж проста оповідь про одного-єдиного предка.