Форма Всесвіту здається чимось абстрактним і далеким від повсякденного життя. Але для космологів це фундаментальне питання, від якого залежить майже все наше уявлення про походження, будову та майбутнє космосу. Нове дослідження, опубліковане в авторитетному журналі Reviews of Modern Physics, ставить під сумнів одну з головних ідей сучасної космології: що Всесвіт є однаковим у всіх напрямках. Чому «рівний» Всесвіт — це важливо Сьогодні наука спирається на так звану стандартну космологічну модель, або Lambda-CDM. В її основі лежить припущення, що якщо дивитися на Всесвіт у великих масштабах, то він виглядає однаково з будь-якого боку. Цю властивість називають ізотропністю, а разом з однорідністю вона дозволяє значно спростити рівняння Ейнштейна і описати еволюцію космосу. Ця модель добре працює в багатьох випадках, але останні десятиліття принесли кілька серйозних «напружень» — ситуацій, коли різні спостереження не узгоджуються між собою. Найвідоміше з них — напруження Габбла, тобто розбіжність у вимірюваннях швидкості розширення Всесвіту в ранню та пізню епохи. Однак існує ще одна проблема, менш відома широкому загалу, але, за словами вчених, ще більш фундаментальна. Космічна дипольна аномалія Після Великого вибуху Всесвіт залишив нам «відлуння» у вигляді космічного мікрохвильового фону — слабкого випромінювання, яке надходить з усіх напрямків майже рівномірно. Саме ця рівномірність десятиліттями підкріплювала ідею симетричного Всесвіту. Втім, у цьому фоні є невелика, але помітна різниця температур: один бік неба трохи «тепліший», інший — «холодніший». Це явище називають дипольною анізотропією. Саме по собі воно не руйнує стандартну модель, адже його можна пояснити рухом нашої галактики. Проблеми починаються тоді, коли вчені дивляться не лише на випромінювання, а й на розподіл матерії — далеких галактик, квазарів і радіоджерел. Згідно з теорією, їхня «дипольна» нерівномірність повинна збігатися з тією, що видно у мікрохвильовому фоні. Це перевірка відома як тест Елліса—Болдвіна. І саме тут Всесвіт, схоже, «провалює іспит». Всесвіт, який не збігається сам із собою Нові спостереження показують: диполь у розподілі матерії не відповідає диполю космічного мікрохвильового фону. Причому цей результат підтверджується незалежними методами — як наземними радіотелескопами, так і супутниками, що працюють в інфрачервоному діапазоні. Це означає, що справа навряд чи в помилках вимірювань. Якщо ж аномалія реальна, то під удар потрапляє не лише стандартна модель, а й сам підхід до опису Всесвіту як симетричного та однакового всюди. Саме тому багато науковців ставляться до цієї теми обережно: простого «латання» тут не існує. Доведеться переосмислювати базові уявлення про космос. Що далі? Найцікавіше — попереду. Найближчими роками почнуть надходити величезні масиви нових даних від місій Euclid і SPHEREx, а також від обсерваторій на кшталт Vera Rubin і Square Kilometre Array. Їхній обсяг і складність настільки великі, що без методів машинного навчання з ними не впоратися. Цілком можливо, що саме ці дані допоможуть побудувати нову космологічну модель — таку, яка врахує «кривизну» або асиметрію Всесвіту. Якщо це станеться, нас чекатиме справжній переворот у фундаментальній фізиці й нове розуміння того, у якому світі ми насправді живемо.

На Марсі важко вижити не лише живим істотам, а й техніці. Пил просочується у рухомі механізми, камені точать металеві колеса, а температурні перепади здатні тріскати сталь. Попри це марсохід Perseverance продовжує своє подорожування Червоною планетою день за днем, рік за роком. За майже п’ять років перебування на Марсі він подолав майже 25 миль. На Землі це може здатися невеликим відстанню, але на Марсі кожен крок ретельно спланований, кожен поворот важливий, а будь-який камінь може закінчити місію. Mars Perseverance: створений для довготривалої роботи Perseverance був спроектований для тривалих експедицій. Як і марсохід Curiosity, який приземлився на іншій ділянці Марса в 2012 році, він не розрахований на коротке перебування. Інженери врахували роки зношування й передбачили запас міцності для основних систем. На Землі ідентичне обладнання випробовували до межі. Влітку 2025 року команди підтвердили, що ротарні приводи, які керують колесами, можуть працювати ще як мінімум 37 миль. Тестування гальмування триває, але результати вже показують, що марсохід не збирається сповільнювати темп. Перевірки всіх основних систем за останні два роки дали одну відповідь: Perseverance здатний працювати щонайменше до 2031 року. Ці результати представив Стів Лі, заступник керівника проекту з NASA JPL, під час щорічної зустрічі Американського геофізичного союзу. «Всі системи марсохода у відмінному стані і готові до довготривалого дослідження цього захоплюючого регіону», — сказав Лі. Наукові цілі та відкриття Perseverance досліджує кратер Джезеро — місце з великим науковим потенціалом. Колись тут існувало озеро, сьогодні залишилися лише осадові шари, що зберігають сліди давньої історії. Марсохід бурив та зберігав керни порід, які, можливо, колись будуть доставлені на Землю. У вересні 2024 року команда повідомила про знахідку в камені Cheyava Falls: хімічні сліди, що можуть свідчити про давнє мікробне життя. Це не доказ життя, але хімія достатньо цікава для подальших досліджень. Розумне водіння та автономність Одним із факторів, що дозволяють Perseverance долати великі відстані, є його автономна система водіння ENav (Enhanced Autonomous Navigation). Вона сканує до 50 футів уперед, знаходить небезпеки та обирає безпечний маршрут без очікування команд із Землі. Це критично важливо, бо сигнали між Землею і Марсом доходять із затримкою в кілька хвилин. «Більше 90% подорожі Perseverance відбувалася в автономному режимі, що дозволяє швидко збирати різноманітні зразки», — зазначає дослідник автономії Хіро Оно. Магма, вода та древні мінерали Останні дослідження зосереджені на Маргінальному юніті, частині кратера Джезеро. Пересування марсохода на 400 метрів висоти дозволило зібрати три зразки, багаті на олівін — мінерал, що формується під високим теплом у глибині планети. Ці кристали зберігають інформацію про формування та охолодження магми. Пересування води та атмосфери на поверхні планети утворило карбонати — мінерали, які добре зберігають ознаки життя та показники зміни атмосфери. Поєднання олівіну та карбонатів стало одним із факторів вибору посадки саме в Джезеро. Верхні шари порід свідчать про магмові процеси, нижні — про вплив води. Майбутнє марсохода Зараз Perseverance залишає Маргінальний юніт і рухається до Lac de Charmes, де шукатиме нові олівінові породи та порівнюватиме їх із уже знайденими. Кожна миля додає нову сторінку до архіву знань про Марс. Планета, що досі зберігає свої таємниці, поступово відкриває їх перед наполегливою технікою, ретельним плануванням і розумним програмним забезпеченням. Всі ці відкриття показують: на Марсі рухатися складно, але завдяки витривалому марсоходу та його інтелектуальному підходу до водіння кожна пройдена миля має величезне наукове значення.

Глобальний дефіцит оперативної пам’яті DRAM, про який у галузі говорять уже не перший рік, починає боляче бити навіть по таких гігантах, як Apple. За новими даними, саме лінійка iPhone 17 може стати першою, на якій компанія відчує реальний тиск з боку зростання вартості комплектуючих — і не факт, що без наслідків для покупців. Пам’ять дорожчає рекордними темпами За інформацією з ланцюжків постачання, ціна 12 ГБ оперативної пам’яті LPDDR5X, яку Apple планує використовувати в моделях iPhone 17 Pro, зросла з приблизно 25–29 доларів до майже 70 доларів за модуль. Йдеться про подорожчання більш ніж на 230% — удар, який важко ігнорувати навіть компанії з такими фінансовими резервами. Зазвичай Apple вдається уникати подібних стрибків цін завдяки довгостроковим контрактам із постачальниками, що фіксують вартість компонентів заздалегідь. Проте цього разу ситуація з DRAM виявилася значно складнішою. Контракти закінчуються — умови змінюються Поточні угоди Apple з основними виробниками пам’яті — SK Hynix та Samsung — за чутками, діють лише до січня 2026 року. Після цього компанії доведеться сідати за стіл переговорів заново, і в умовах нинішнього ринку розраховувати на старі ціни навряд чи доводиться. Apple поки що має певний запас міцності, але він не безмежний. За даними інсайдерів, у Купертіно вже готують різні сценарії на випадок, якщо зростання витрат триватиме. Ставка на Samsung — вимушений крок Ситуацію ускладнює і загальний тренд у напівпровідниковій галузі. SK Hynix і Micron дедалі активніше скорочують виробництво LPDDR-пам’яті, переорієнтовуючись на HBM — наддорогу пам’ять для серверів і ШІ-прискорювачів, яка зараз користується шаленою популярністю. У такій ситуації Apple може опинитися в залежності майже від одного постачальника — Samsung, особливо з огляду на плани щодо iPhone 18. Подібна «напівмонополія» явно не на користь Apple й суттєво послаблює її переговорні позиції. Дорожчі компоненти — дорожчі iPhone? За чутками, наступне покоління iPhone може отримати шести канальну пам’ять LPDDR5X, що забезпечить вищу пропускну здатність і кращу роботу функцій на основі штучного інтелекту. З технічної точки зору це логічний крок, але він означає ще більшу потребу в DRAM — саме в той момент, коли вона рекордно дорога. Якщо ціни на рівні близько 70 доларів за модуль збережуться, Apple, ймовірно, доведеться перекласти частину витрат на кінцевих споживачів. Це означає, що майбутні iPhone можуть стати ще дорожчими — і не лише через нові функції, а й через банальну нестачу пам’яті на глобальному ринку.

На виставці споживчої електроніки в Лас-Вегасі Michelin продемонструє нову лінійку шин, оснащених штучним інтелектом. Спільна розробка з технологічною компанією Sonatus дозволяє покришкам у реальному часі аналізувати власний стан, зокрема рівень зношування та розподіл навантаження. Система використовує алгоритми для оцінки інтенсивності гальмування, маси автомобіля та бічних навантажень під час поворотів, надаючи водієві точні дані про стан коліс. Технологія включає два ключові рішення: SmartLoad для контролю навантаження та SmartWear для відстеження зносу протектора. За розрахунками Michelin, впровадження таких інновацій до 2030 року дозволить світовому ринку скоротити витрати на 1,68 мільярда доларів завдяки оптимізації експлуатації. Важливою особливістю системи є локальне зберігання даних усередині автомобіля без обов’язкового передавання до хмарних сервісів, що підвищує конфіденційність і швидкість обробки інформації. Для демонстрації можливостей системи на CES 2026 буде використано класичний позашляховик Ford Bronco 1970 року, оснащений датчиками та підключений до застосунку MyTires. Новинка покликана замінити традиційні системи контролю тиску в шинах, пропонуючи автовиробникам і власникам автопарків технологію «цифрових двійників» для продовження строку служби гуми та підвищення безпеки руху.

Відома на весь світ скам’янілість на ім’я «Люсі», яку десятиліттями вважали одним із ключових предків людини, знову опинилася в центрі гострої наукової дискусії. Нові дослідження змушують учених переглянути усталену думку: цілком можливо, що цей давній гомінін був не прямим предком сучасної людини, а лише близьким «родичем» на еволюційному дереві. Хто така Люсі і чому вона така важлива Люсі — це скелет Australopithecus afarensis, знайдений у 1974 році в Ефіопії. Вона жила близько 3,2 мільйона років тому і стала справжньою сенсацією, адже її анатомія поєднувала риси як мавп, так і людей. Особливо важливим було те, що Люсі, ймовірно, ходила на двох ногах, що вважалося ключовим кроком на шляху до Homo sapiens. Саме тому десятиліттями її зображали як «бабусю людства» — істоту, від якої нібито пішла наша еволюційна лінія. Нові дані — нові сумніви Однак останні дослідження, засновані на детальнішому аналізі кісток, комп’ютерному моделюванні та порівнянні з іншими знахідками з Африки, малюють складнішу картину. Деякі науковці вважають, що Australopithecus afarensis міг бути боковою гілкою еволюції, яка співіснувала з іншими гомінінами, але не дала початку роду Homo. Ключові сумніви стосуються будови тазу, ніг і стоп, а також особливостей росту та пересування. За деякими оцінками, ці риси могли бути менш «людськими», ніж вважалося раніше, і краще підходили до способу життя, який поєднував ходіння по землі з активним лазінням по деревах. Чому це викликало таку бурхливу реакцію Для палеоантропології питання «хто від кого походить» — одне з найгостріших. Якщо Люсі не була нашим прямим предком, це означає, що еволюція людини була ще більш заплутаною, ніж ми думали. Замість прямої лінії — кущ із багатьох видів, які експериментували з різними формами ходіння, харчування та поведінки. Частина науковців рішуче не погоджується з новими висновками, наголошуючи, що наявних даних усе ще недостатньо, аби «викреслити» Люсі з нашої родової лінії. Інші ж вважають, що настав час відмовитися від спрощених схем і прийняти складність еволюційної історії. Що це означає для розуміння походження людини Найважливіше — такі суперечки не руйнують науку, а навпаки, рухають її вперед. Вони показують, що знання про минуле не є застиглими: кожна нова знахідка або метод дослідження може змінити уявлення, які здавалися непорушними. Навіть якщо Люсі виявиться не нашою прямою праматір’ю, її роль залишається величезною. Вона — доказ того, що кілька мільйонів років тому на Землі вже існували істоти, які стояли на межі між мавпами та людьми, і саме з цього різноманіття зрештою виник Homo sapiens. Дискусія навколо Люсі ще далека від завершення. Але одне зрозуміло вже зараз: історія людської еволюції значно складніша, цікавіша і драматичніша, ніж проста оповідь про одного-єдиного предка.

Дослідники зі Швейцарської вищої технічної школи Цюриха (ETH Zurich) розробили мініатюрного робота-ската завширшки 4 сантиметри, який рухається за допомогою штучних м’язів на основі мікробульбашок. Результати роботи опубліковані в журналі Nature у статті під назвою «Програмовані штучні м’язи, керовані ультразвуком». Робот переміщується у рідині завдяки хвилеподібним рухам грудних плавців і не потребує батарейок або дротового підключення. Керування здійснюється дистанційно за допомогою ультразвукового сигналу, який впливає на мікропухирці повітря, що утримуються в порах силіконової мембрани. Глибина пор становить одну десяту міліметра. Час відгуку мембрани на ультразвуковий сигнал вимірюється мілісекундами. Характер руху залежить від конфігурації бульбашок. Масиви однакових за розміром бульбашок забезпечують згинання мембрани залежно від амплітуди сигналу. Пухирці різного розміру реагують на різні частоти, що дозволяє створювати хвилеподібний рух. Команда під керівництвом професора Даніеля Ахмеда провела серію експериментів. Мініатюрний захоплювач, створений на основі тієї ж технології, без пошкоджень захопив личинку рибки даніо. Робот-«колесо» з бульбашками різного розміру пройшов звивистим кишечником свині під дистанційним керуванням. Також були розроблені ультразвуково активовані пластирі для доставки ліків, які тестувалися на тканинних моделях. Робот-скат може згортатися та поміщатися в розчинну капсулу, яку пацієнт здатен проковтнути. Ця технологія призначена для адресної доставки препаратів до шлунково-кишкового тракту.

Понад мільярд років тому територія сучасної північної Онтаріо виглядала зовсім інакше. Там, де сьогодні простягаються канадські ліси, існувало мілке субтропічне озеро, схоже на сучасну Долину Смерті. Під теплим сонцем вода поступово випаровувалася, залишаючи після себе кристали кам’яної солі — галіту. Саме вони стали несподіваною «капсулою часу», яка зберегла повітря давньої Землі. Повітря, законсервоване в солі Коли озеро висихало, частина солоної води разом із крихітними бульбашками повітря потрапляла всередину кристалів. Ці мікроскопічні порожнини були повністю ізольовані від навколишнього середовища й пролежали під шарами осадових порід близько 1,4 мільярда років. Увесь цей час вони зберігали склад атмосфери епохи, коли життя на Землі обмежувалося бактеріями, а перші водорості лише починали з’являтися. Нещодавно команда вчених під керівництвом аспіранта Ренсселерського політехнічного інституту Джастіна Парка змогла вперше детально проаналізувати ці зразки давнього повітря. Результати дослідження опублікували в журналі Proceedings of the National Academy of Sciences. «Це неймовірне відчуття — розкрити зразок повітря, який старший за динозаврів на мільярд років», — зізнається Парку. Як розшифрувати атмосферу минулого Учені давно знали, що кристали галіту можуть зберігати зразки стародавньої атмосфери. Але виникала серйозна проблема: гази в замкнених бульбашках взаємодіють із солоною водою і поводяться інакше, ніж у відкритому повітрі. Через це отримати точні дані було вкрай складно. Команді вдалося подолати цю перешкоду завдяки спеціальному обладнанню та новій методиці аналізу. Вперше в історії науки вчені змогли безпосередньо виміряти вміст вуглекислого газу та кисню в атмосфері мезопротерозойської ери — періоду, який часто називають «нудним мільярдом» через відсутність помітних еволюційних змін. Неочікувано багато кисню Результати здивували дослідників. Виявилося, що вміст кисню тоді становив близько 3,7% від сучасного рівня. Це значно більше, ніж очікувалося, і, теоретично, такого рівня було б достатньо для існування складних багатоклітинних організмів — тварин і рослин, які з’явилися набагато пізніше. Водночас концентрація вуглекислого газу була приблизно у десять разів вищою, ніж сьогодні. Саме це, ймовірно, допомагало утримувати теплий і відносно стабільний клімат, попри слабше молоде Сонце. Чому життя не прискорилося? Логічне запитання: якщо кисню було достатньо, чому складне життя не виникло раніше? За словами Парка, дослідження відображає лише окремий момент у тривалій історії планети. Можливо, це був короткий період підвищеного вмісту кисню, який швидко змінився менш сприятливими умовами. Цей період історії Землі вважають стабільним і майже незмінним — саме тому його й називають «нудним». Але прямі вимірювання атмосфери доводять: навіть у такі часи могли відбуватися важливі й динамічні процеси. Тепліша Земля мільярд років тому Раніше вчені припускали, що рівень вуглекислого газу був значно нижчим, але тоді важко пояснити відсутність льодовиків у ті часи. Нові дані свідчать, що клімат мезопротерозою був м’якшим і теплішим, близьким до сучасного. Саме тоді з’явилися червоні водорості — організми, які й сьогодні відіграють ключову роль у виробництві кисню. Ймовірно, їхнє поширення поступово змінювало атмосферу, готуючи ґрунт для майбутнього вибуху життя. «Можливо, ми зафіксували надзвичайно важливий момент просто посеред так званого “нудного мільярда”», — підсумовує професор Морган Шаллер. Це відкриття не лише розширює наше уявлення про давню атмосферу Землі, а й допомагає краще зрозуміти, як і за яких умов на планеті з’явилося складне життя.

Ford представив найпотужнішу версію свого рамного позашляховика Everest Tremor: новинка дебютувала на фестивалі Liwa в Абу-Дабі. Автомобіль отримав серйозне оновлення під капотом, яке наблизило його до екстремальної версії Raptor. Головним нововведенням стала заміна стандартних двигунів на бензиновий 2,7-літровий V6 EcoBoost із подвійним турбонаддувом. Цей агрегат, знайомий за пікапами F-150 та Ranger, видає 350 к.с. і 500 Нм крутного моменту. Двигун працює в парі з 10-ступінчастим «автоматом» та системою повного приводу. Для порівняння, австралійська дизельна версія Everest Tremor розвиває лише 247 к.с., хоча крутний момент у дизеля вищий — 600 Нм. Зовні близькосхідний Tremor повторює австралійський варіант: позашляховик оснащений підвіскою Bilstein із ліфтом на 26 мм, посиленим захистом днища, 17-дюймовими дисками з шинами General Grabber AT3 та спеціальним режимом Rock Crawl для пересування пересіченою місцевістю на мінімальній швидкості. Ford заявляє, що нова силова установка забезпечує Everest лідерство в класі за потужністю. Серед конкурентів називають Toyota Land Cruiser Prado, Toyota Fortuner, Mitsubishi Montero Sport та Nissan X-Terra.

Супутникові дані, опубліковані NASA та Європейською південною обсерваторією (ESO), розкрили масштаб рідкісної кліматичної аномалії в чилійській пустелі Атакама, що призвела до повної зупинки наукових спостережень на найбільшому у світі комплексі радіотелескопів ALMA (Atacama Large Millimeter/Atacama Large Millimeter). Згідно з останніми даними моніторингу, потужний холодний циклон, що прийшов з боку Тихого океану, спричинив сильні опади в одному з найпосушливіших місць на Землі. Сніговий покрив зафіксовано не лише на високогірному плато Чахнантор (5000 метрів над рівнем моря), де розташовані антенні грати, а й на критично низькій для таких явищ висоті 2900 метрів, у районі Центру технічної підтримки (OSF). Для пустелі Атакама, де середньорічний рівень опадів вбирається у 15 мм, а деяких районах дощі не випадають десятиліттями, подібне явище стало безпрецедентним протягом останніх 12 років. Метеорологи класифікували цю подію як результат проходження «холодного ядра» — ізольованої області низького тиску, яка подолала температурну інверсію та бар’єр Анд. У момент пікової активності циклону температура повітря в районі обсерваторії опустилася до -12°C, при цьому з урахуванням шквального вітру температура досягала екстремальних -28°C. Керівництво ALMA було змушене активувати протокол «режиму виживання». В рамках аварійної процедури 66 високоточних антен комплексу були розгорнуті за вітром для мінімізації навантаження на конструкції та запобігання налипанню снігу на дзеркала телескопів. Наукові спостереження були повністю припинені до покращення погодних умов та проведення візуальної інспекції кожного елемента масиву. За словами фахівців, швидка реакція персоналу дозволила уникнути непереборних пошкоджень дорогого обладнання. Кліматологи зазначають, що хоч снігопади на пікових висотах Анд періодично трапляються, проте покриття снігом зони технічного обслуговування є аномалією. Експерти пов’язують подію зі зміною циркуляції повітряних мас над Тихим океаном і попереджають про можливе почастішання подібних екстремальних погодних явищ у регіоні, стратегічно важливому для світової астрономії.

Біля мису Дарнлі в Східній Антарктиді розгортається малопомітний, але надзвичайно важливий для всієї планети процес. Саме тут узимку формується антарктична донна вода — одна з ключових складових глобальної океанічної циркуляції. Нове дослідження австралійських учених показало: порушення цього крихкого механізму може суттєво змінити роботу Світового океану. Вода, яка рухає океани Антарктична донна вода виникає тоді, коли поверхнева морська вода стає надзвичайно солоною і важкою. Це відбувається взимку, коли інтенсивно формується морський лід: лід «видавлює» сіль у навколишню воду, роблячи її щільнішою. Така вода опускається на дно й запускає повільну, але потужну циркуляцію, що з’єднує поверхню океану з його глибинами. За оцінками вчених, ця холодна й насичена киснем вода становить до 40% усього об’єму океанічних вод і відіграє ключову роль у збереженні тепла та вуглецю в глибоких шарах. Чому саме мис Дарнлі Мис Дарнлі — одне з небагатьох місць, де донна вода утворюється особливо активно. Він розташований приблизно за 3 тисячі кілометрів від Австралії, і спостереження тут здебільшого ведуться дистанційно — за допомогою супутників, автоматичних приладів і комп’ютерного моделювання. Дослідники з Університету Квінсленда під керівництвом доктора Девіда Гвізера зосередилися на взаємодії двох протилежних процесів. З одного боку — прісна вода від танення льодовика Аморі, з іншого — утворення льоду в полиньї Маккензі, ділянці відкритої води серед зимового льоду. Стійкі прибережні вітри тут постійно відганяють лід, дозволяючи воді знову і знову замерзати. Саме це замерзання концентрує сіль і «компенсує» прісну воду від льодовика. Крихка рівновага під загрозою Комп’ютерні симуляції показали, що якщо цей баланс порушиться, наслідки можуть бути серйозними. Повне припинення утворення льоду в полиньї Маккензі призводить до зниження експорту донної води з району мису Дарнлі на 36%. Навіть подвоєння танення під льодовиком Аморі скорочує цей процес приблизно на 7%. Прісна вода робить океан менш щільним і посилює шаруватість, через що солона холодна вода гірше опускається на дно. Зміни в силі вітрів або тривалості льодового сезону можуть або затримати початок цього процесу взимку, або завершити його раніше навесні. Чому це важливо для всього світу Останні спостереження вже фіксують тривожну тенденцію: антарктична донна вода стає менш солоною і її обсяг скорочується. Оскільки глибинні води оновлюються дуже повільно, навіть невеликі зміни біля берегів Антарктиди можуть впливати на океан десятиліттями. Слабше утворення донної води означає менше збереження тепла і вуглецю на глибині. У результаті більше енергії залишається ближче до поверхні, що може впливати на клімат, рівень моря та навіть опади в різних регіонах планети. Що далі Автори дослідження наголошують: для точніших прогнозів потрібні кращі дані про вітри, морський лід і танення льодовиків. У майбутньому вчені планують поєднати нові польові вимірювання з моделями, щоб краще зрозуміти, як змінюється «стартова точка» формування донної води. Мис Дарнлі залишається своєрідними терезами, де з одного боку — прісна вода від танення льоду, а з іншого — солоність, яку приносить зимове замерзання. Потепління клімату може схилити ці терези, і саме тому спостереження за цим регіоном стає дедалі важливішим. Дослідження опубліковане в журналі Geophysical Research Letters.