Відкликанню підлягають машини, вироблені в період з 30.07.2025 по 13.10.2025 року, першої та другої серій, а також моделей X1 і X2. Причина кампанії — можливий вихід з ладу датчиків безпеки, розміщених на задньому ряді сидінь. Ці пристрої контролюють натяг ременів та спрацювання подушок безпеки у разі ДТП. Як стверджує виробник, існує ризик, що під час аварії сенсори можуть не передати потрібний сигнал, і система не спрацює належним чином. Це створює загрозу для здоров’я та життя пасажирів BMW. Щоб розв’язати проблему, необхідно звернутися до найближчого офіційного сервісного центру BMW. Після огляду вашого авто, у разі потреби, датчик буде замінено безкоштовно.

Стартап запропонував технологію блокування сонця та відключення термостата Землі. Проте не всі експерти вважають ідею безпечною. Як повідомляє Politico, американсько-ізраїльський стартап із 25 осіб розробляє технологію, яка дозволить «блокувати» Сонце для уповільнення глобального потепління. Компанія Stardust Solutions створила особливу частину, що відбиває. Також стартап працює над технологією, яка здатна викинути мільйони тонн цієї речовини високо в атмосферу. Компанія таким чином хоче приглушити сонячне світло та звернути глобальне потепління назад. Стартап у 2024 році звернувся до Яноша Пастора — колишнього високопосадовця ООН з клімату. Генеральний директор Stardust Solutions Янаї Едвaб хотів, щоб Пастор допоміг їм.  Пастор був здивований масштабністю діяльності стартапу. Він очікував, що якась компанія спробує зайнятися цим, але поява команди, яка добре фінансується, стала несподіваним ривком вперед. Подібні технології раніше існували у наукових статтях, кухонних суперечках та науково-фантастичних книгах. Єдвaб виявився фізиком-ядерником, який у минулому обіймав посаду заступника головного вченого в Ізраїльській комісії з атомної енергії. Він відразу заявив, що від Пастора йому потрібна порада, як побудувати публічну довіру. Воно дозволяє розраховувати державні контракти для реалізації плану. Почувши пропозицію, Пастор засумнівався. Упродовж десятиліть вчені припускали, що можна тимчасово зупинити глобальне потепління, якщо покрити атмосферу шаром пилу. Але лише деякі дослідники підтримували такі дослідження. Ніхто не міг сказати, наскільки небезпечна ця ідея, чи це може зруйнувати погодні системи, зламати продовольчі ланцюжки і вплинути на світову політику. На думку вчених, знадобляться роки, щоб зрозуміти, чи виявиться ця технологія розумною мірою чи катастрофою. Якщо твердження Stardust правдиві, то важливий рубіж уже пройдено. Людство, можливо, вже отримало можливість «послаблювати» сонце. Майже ніхто про це не знав, а неперевірену технологію фактично вже виставили на продаж. Ідея, що стартап пропонує інструмент для управління температурою планети в нестабільному світі, здалася Пастору тривожною. Окремо він звернув увагу, що у світі практично немає будь-яких міжнародних законів, що регулюють застосування таких технологій.  Проте експерт не міг виключити, що цей варіант може стати єдиним можливим. Викиди парникових газів продовжують зростати. Зміни клімату призводять до посух, лісових пожеж, рекордних повеней. Пастор побоювався, що у спонсорів стартапу буде мало стимулів, щоб наукові сумніви чи суспільний страх могли стримати прогрес Stardust . У результаті він вирішив приєднатися до команди як консультант з надії, що зможе зробити роботу компанії більш прозорою та суспільно контрольованою. Незабаром він розірвав із ними контракт. Він побоювався, що компанія серйозно ставиться до його рекомендацій щодо прозорості. Стартап не опублікував кодексу поведінки, узгодженого з Пастором, хоча вони обіцяли його опублікувати. Politico зазначає, що сайт компанії знайти досить складно. Кіберексперти підтвердили, що він містить рядок коду, що приховує його від пошукових систем. Потрапити на сайт можна було тільки через пряме посилання. Едвaб назвав ненавмисним кодування приховує веб-сайт. За його словами, компанія виправила це. Після відходу Пастора компанія продовжила швидко розвиватися. У жовтні компанія оголосила, що отримала 60 мільйонів доларів від фондів, пов’язаних із помітними постатями Кремнієвої долини та однією італійською промисловою династією. Загальна сума, зібрана стартапом, сягнула 75 мільйонів доларів. Хоча план компанії видається футуристичним, в ідеологічній основі технології лежить давно відомий процес. У червні 1783 року на півдні Ісландії утворився розлом завдовжки близько 25 кілометрів. Лава вивергалася вісім місяців, а попіл та дим приховували сонце. Поступово сонячне світло помітно потьмяніло навіть далеко від Ісландії. Вулкан викинув в атмосферу 122 мільйони тонн сірки. Більшість частинок піднялася в стратосферу. Там вони розносилися барометричними потоками Північною півкулею. Це змінювало погоду по всьому світу. Тепер вчені знають, що частинки сірки від вулканічних вивержень зависають в атмосфері, закриваючи сонце як парасолька. Дуже сильні виверження можуть помітно охолодити планету на рік або триваліший період. Як стверджує Stardust, розроблена система здатна підтримувати глобальне охолодження як при вулканічному виверженні, але без лави і сірки. Компанія хоче використовувати флот із приблизно 100 літаків. Вони підніматимуться до стратосфери, доставлятимуть туди частки, приземлятимуться для дозаправки та знову злітатимуть. Цей процес повинен повторюватися безперервно, щоразу створюючи маленьку подобу вулканічного вихлопу. Минулого року дослідники з’ясували, що найефективніший спосіб досягти поступового та рівномірного зниження глобальної температури — розпорошувати частинки в районах, розташованих на північ і на південь від тропіків. Наприклад, можна запускати літаки з Флориди та південної Бразилії. Частинки будуть поширюватися по всій земній кулі, поступово та рівномірно охолоджуючи планету. За оцінками Stardust , приблизно через рік вони залишатимуть атмосферу. Тоді буде потрібно заміна частинок. Хоча ці частинки відбивають невелику частку сонячного світла у космос, цього буде достатньо, щоб охолодити Землю. Дослідник Девід Кіт з університету Чикаго розповів, що відмовився консультувати команду Едвaба. У 2009 році Кіт заснував компанію з видалення вуглекислого газу Carbon Engineering . Через 14 років він продав компанії Occidental Petroleum за понад мільярд доларів. Однак Кіт виступає проти комерціалізації сонячної геоінженерії. За його словами, за технологій видалення вуглекислого газу можлива локальна шкода. Однак розпилення частинок у стратосфері матиме глобальні наслідки. Він пояснив, що суспільство не може об’єктивно оцінити такі ризики, якщо його просять покладатись на непрозору компанію. Експерти зазначають, що така технологія має і геополітичні ризики. Якщо можливість управління погодою на всій планеті буде зосереджена в руках однієї держави чи корпорації, це може призвести до проблем та конфліктів.

Компанія Mitsubishi представила в Бразилії спеціальну версію пікапа Triton (він же L200) — Triton Savana. Нова версія побудована на базі топового варіанту Katana та доповнена ексклюзивним набором аксесуарів. Машину запропоновано у двох особливих кольорах – жовтому та зеленому. Захисні накладки виконують не лише декоративну функцію: вони оберігають вразливі елементи автомобіля від каміння та дрібних пошкоджень на бездоріжжі. Стандартне оснащення включає підніжки, багажник на даху та шноркель, який збільшує глибину подолання броду з 500 мм до 800 мм. Triton Savana спирається на 18-дюймові чорні легкосплавні колісні диски з позашляховими шинами. Підвіска не відрізняється від версії Katana. Силовий агрегат стандартний — дизельний 2,4-літровий бітурбодвигун потужністю 202 к.с. і з 470 Н·м крутного моменту. Мотор поєднується з 8-ступінчастим «автоматом» і системою повного приводу Super Select II із сімома режимами руху. У салоні — ті самі опції, що й у виконанні Katana: шкіряна оббивка крісел із червоним рядком, медіасистема з 9-дюймовим екраном, цифрова панель приладів із 7-дюймовим дисплеєм, бездротова зарядка для смартфона, двозонний клімат-контроль, сім подушок безпеки. У Бразилії буде доступно лише 80 екземплярів Triton Savana, стартова ціна — $65100.

Інфрачервоний телескоп Wide-field Infrared Survey Explorer американської космічної агенції зареєстрував небесне тіло CWISE J1249, параметри якого не відповідають жодній відомій категорії космічних об’єктів. Спектроскопічне дослідження виявило три аномальні показники. Маса об’єкта виявилася значно нижчою за показники, типові для зірок будь-якого класу. Хімічний склад демонструє практично повну відсутність металевих елементів, що унеможливлює планетарне походження. Інфрачервоний спектр випромінювання не збігається з еталонними даними зірок, планет та проміжних субзіркових утворень. Телескопічне обладнання зареєструвало власне теплове випромінювання CWISE J1249. Цей факт вказує на наявність внутрішньої структури та енергетичних процесів усередині об’єкта, що відрізняє його від космічного уламка чи астероїду. Вимірювання показали швидкість переміщення об’єкта понад 1,6 мільйона кілометрів на годину. Подібна кінетична енергія нехарактерна для стандартних зоряних систем та планетарних тіл у галактиці. Дослідники розглядають дві гіпотези. Перша передбачає, що CWISE J1249 є залишковим фрагментом білого карлика, зруйнованого вибухом наднової і отримав прискорення від енергії катаклізму. Друга версія описує об’єкт як коричневий карлик або протопланету, викинуту із батьківської системи до завершення формування та набору критичної маси. Жодна з висунутих теорій не охоплює повного набору зафіксованих параметрів. Класифікація об’єкта потребує додаткових спостережень та аналізу даних.

Samsung так довго лідирував на світовому ринку смартфонів, що це стало практично традицією. Але якщо останній прогноз від Counterpoint Research справдиться, ця серія закінчиться — і швидше, ніж ви думаєте. Counterpoint очікує, що Apple повернеться на перше місце до кінця цього року, титул, який вона не займала з 2011 року. Загальні поставки смартфонів, за прогнозами, зростуть лише приблизно на 3,3% наступного року, проте, за прогнозами, зростання Apple більш ніж потроїть ці темпи, досягнувши приблизно 10%. Це дасть компанії 19,4% частки світового ринку — достатньо, щоб витіснити Samsung на друге місце, незважаючи на власне солідне зростання на 4,6%. Глобальний прогноз розвитку смартфонів на 2025 рік І якщо Apple візьме корону, аналітики не бачать, що вона її скоро віддасть. Прогнози показують, що компанія може залишатися лідером щонайменше до 2029 року. Кілька основних тенденцій працюють на користь Apple. Лінійка iPhone 17 добре продається в ключових регіонах, включаючи Китай — ринок, який останнім часом був надзвичайно складним для західних брендів. Крім того, ми зіткнулися з масовою хвилею оновлення: смартфони, придбані під час пандемії, зараз старіють, змушуючи мільйони людей замінювати тріснуті екрани та розряджатися батареями. Також є фактор уживаних пристроїв. З 2023 року до середини 2025 року приблизно 358 мільйонів вживаних iPhone було продано по всьому світу. І як тільки хтось потрапляє в екосистему iPhone, навіть через відновлений пристрій, він, як правило, там залишається. Дорога попереду виглядає такою ж агресивною. Широко ходять чутки, що Apple готує свій перший складаний iPhone до 2026 року — прямий виклик поточному домінуванню Samsung на ринку преміальних складних телефонів. Повідомляється, що також на підході дешевший iPhone 17e, який потенційно може зайняти місце SE або запустити нове сімейство «Slim» для покупців з обмеженим бюджетом. Потім, у 2027 році, очікується, що Apple представить серйозний перегляд дизайну. Якщо ці прогнози виявляться точними, наступний рік може зруйнувати правління Samsung.

Мікропластик дрейфує річками та прибережними зонами, збираючи на своїй поверхні безліч мікробів. Багато хто й досі вважає його просто дрібними фрагментами, однак наука продовжує відкривати глибші ризики, пов’язані з цими частинками. Нове дослідження дає свіже розуміння того, як мікропластик формує мікробне життя — від лікарняних стічних вод до відкритих морських просторів, виявляючи тривожні закономірності, що потребують уваги. Пластикові частинки переносять хімікати Мікропластик зустрічається майже в кожному середовищі. Уже за кілька годин він збирає бактерії та утворює щільні біоплівки, відомі як «пластисфера». Ці біоплівки містять патогенні та стійкі до ліків види. Згідно з новим дослідженням, мікропластик може посилювати резистентність, оскільки слугує стабільною поверхнею для росту біоплівок, підтримує інтенсивний обмін генами та містить адсорбовані хімічні речовини, що впливають на активність мікробів. Дослідники зазначили, що мікропластик може переносити антибіотики, важкі метали та інші забруднювачі у своїй структурі. Ці затримані хімікати можуть стимулювати набуття мікробами стійкості. Частинки також подорожують далеко, оскільки дуже повільно розкладаються. Це дає біоплівкам час для росту, змін і переміщення на великі відстані. Дослідження реальних умов Вчені розробили новий метод вивчення природної колонізації. Вони створили плавучі конструкції, що містили п’ять матеріалів: пластикові біобідси, нордли, полістирол, дерево та скло. Ці конструкції розмістили вздовж градієнта забруднення — від необроблених лікарняних стоків до морської води. Дизайн забезпечував повну взаємодію з реальними умовами, на відміну від закритих мішків чи контейнерів, які можуть змінювати поведінку біоплівок. Через два місяці команда проаналізувала ДНК кожної біоплівки. Вони також дослідили вільноіснуючі мікробні спільноти та виміряли параметри середовища, такі як pH і температура. Метою було визначити, як саме місцерозташування, а не лише матеріал, формує мікробні групи. Зміни у мікробних ризиках Фахівці виявили тисячі видів мікробів у всіх зразках. Місцезнаходження значно сильніше впливало на спільноти, ніж матеріал. Лікарняна ділянка мала найбільшу кількість бактерій, але найменшу різноманітність. Далі за течією та в морських зразках спільноти були різноманітнішими, але менш густими. Патогени з’являлися на всіх матеріалах, але їхні тенденції змінювалися залежно від відстані. Деякі групи зменшувалися вниз за течією, але інші збільшувалися саме в біоплівках, а не у вільній воді. Серед них були Flavobacteriia, Fusobacteriia, Mollicutes та Sphingobacteriia. Багато видів у цих групах викликають захворювання у риб і можуть бути стійкими до кількох класів антибіотиків. Їхнє зростання в біоплівках поблизу аквакультурних зон викликає занепокоєння щодо безпеки морепродуктів. Дослідники також виявили види Vibrio, що становлять ризик для молюсків і людського здоров’я. Деякі з них були численнішими в нижній частині річки, ніж у стічних водах, що свідчить про те, що мікропластик допомагає цим бактеріям розмножуватися у нових місцях. Зростання генів резистентності Науковці також дослідили гени стійкості до антибіотиків. Мікропластик переносив понад 100 унікальних генів — значно більше, ніж дерево, скло чи вільні спільноти. Команда пояснила, що мікропластик може пришвидшувати горизонтальний перенос генів, оскільки біоплівки створюють тісні умови для обміну ДНК. Пластикові поверхні також затримують антибіотики, створюючи мікросередовища, які сприяють стійким штамам. Несподівано відносна кількість генів стійкості часто зростала вниз за течією, а не зменшувалася. Гени, пов’язані з аміноглікозидами, тетрациклінами, оксазолідинонами та іншими класами, частіше зустрічалися в нижніх річкових та морських водах. Дослідники вважають, що роль відіграють сільськогосподарські стоки, залишки антибіотиків і адсорбовані хімікати. Полістирол і нордли мали особливо високий рівень генів резистентності — їхні поверхні підтримують потужні біоплівки й можуть ефективніше зв’язувати антибіотики. Нагальні подальші кроки «Після нещодавнього тривожного інциденту зі скиданням біобідсів у Сассексі це дослідження підкреслює ризики патогенів і антибіотикорезистентності, пов’язані з мікропластиком у наших океанах і вздовж узбереж», — зазначила д-р Емілі Стівенсон, провідна авторка дослідження. «Визначивши найбільш ризикові субстрати, ми зможемо покращити їх моніторинг або навіть поступово замінити їх безпечнішими альтернативами». Команда орієнтувалася на реальні середовища, а не на контрольовані резервуари. Вони прагнули зрозуміти, як мікроби поводяться в умовах градієнтів забруднення, змін pH і природної течії. Такий підхід дозволив помітити закономірності, які традиційні методи часто пропускають. Д-р Стівенсон підкреслила, що дослідження використовувало спеціально розроблені інкубаційні структури, які зменшували спотворення, характерні для мішків чи контейнерів. Зростаюче занепокоєння щодо мікропластику Оскільки дослідження охопило лікарняні, річкові та прибережні води, команда виявила нові ризики для дикої природи та волонтерів. «Оскільки робота показує різноманіття інколи шкідливих бактерій, що ростуть на пластику в природі, ми рекомендуємо волонтерам з прибирання пляжів одягати рукавички та завжди мити руки після роботи», — сказала професор Пенні Ліндік із Ексетерського університету. Вона пояснила, що пластикові частинки діють як стійкі переносники. Вони долають великі відстані та захищають шкідливі мікроби від впливу середовища. Поширення антибіотикорезистентності За словами професорки Ліндік, дослідження показує, що мікропластик може переносити шкідливі патогени й антибіотикорезистентні бактерії, посилюючи їх виживання та поширення. «Ця взаємодія створює зростаючу загрозу для довкілля та здоров’я людей і потребує термінової уваги», — наголосила вона. «Відстежуючи шлях від джерела до моря, сформований лікарняними та побутовими стоками, наше дослідження показує, як антибіотикорезистентні патогени колонізували всі субстрати». Д-р Емі Мюррей додала, що мікропластик — це не лише екологічна проблема, він також може відігравати роль у поширенні антибіотикорезистентності. «Саме тому нам потрібні інтегровані стратегії, які одночасно борються з мікропластиком і захищають довкілля та здоров’я людей», — підсумувала вона. Кроки для захисту Дослідження закликає до ретельнішого моніторингу мікропластику та його взаємодій з антибіотиками, металами й іншими забруднювачами. Воно також підкреслює важливість скорочення кількості мікропластику та покращення управління відходами. Волонтери й дослідники повинні обережно поводитися з пластиковим сміттям і завжди використовувати рукавички. Оскільки мікропластик продовжує рухатися природними системами, його біоплівки рухаються разом з ним. Розуміння того, як вони змінюються, ростуть і переносять ризики між середовищами, є критично важливим для захисту екосистем, харчових ланцюгів і здоров’я людей. Дослідження опубліковано в журналі Environment International.

Вчені зафіксували те, що вони вважають блискавкою на Марсі, «підслуховуючи» завивання вітру, записане ровером NASA Perseverance. Потріскування електричних розрядів було захоплене мікрофоном на ровері, про що французько-очолювана команда повідомила в середу. Дослідники задокументували 55 випадків того, що вони називають «мініблискавками» протягом двох марсіанських років, головним чином під час пилових бур і пилових вирів (dust devils). Майже всі вони траплялися у найбільш вітряні марсіанські солі (дні), під час таких погодних явищ. Електричні дуги завбільшки всього кілька сантиметрів виникали у межах 2 метрів від мікрофона, встановленого на високій щоглі ровера — частині системи для дослідження марсіанських порід за допомогою камер і лазерів. Іскри від електричних розрядів — подібних до статичної електрики на Землі — чітко чути на фоні шумних поривів вітру та ударів пилових частинок об мікрофон. Вчені шукали електричну активність і блискавки на Марсі вже пів століття, зазначив провідний автор дослідження Батіст Шід (Baptiste Chide) з Інституту астрофізики та планетології в Тулузі. «Це відкриває абсолютно новий напрямок досліджень для марсіанської науки», — сказав Шід, наголошуючи на можливих хімічних ефектах електричних розрядів. — «Це як знайти відсутню частину пазлу». Докази сильні та переконливі, але вони базуються на даних лише одного інструмента, який узагалі був призначений для запису звуку лазерних ударів по камінню, а не для фіксації блискавок, зазначив Деніел Мітчард з Кардіфського університету, який не брав участі у дослідженні. Ба більше, він зауважив у супровідній статті в журналі Nature, що електричні розряди були почуті, а не побачені. «Це справжнє випадкове відкриття — почути щось, що відбувається поруч, і все вказує на те, що це марсіанська блискавка», — сказав Мітчард у листі. — «Але доки не буде відправлено нові інструменти для підтвердження, деякі вчені, імовірно, все ще дискутуватимуть, чи справді це була блискавка». Блискавки вже підтверджені на Юпітері й Сатурні, і давно підозрювали, що вони можуть існувати на Марсі. Щоб їх знайти, команда Шіда проаналізувала 28 годин записів Perseverance, документуючи епізоди «мініблискавок» на основі акустичних та електричних сигналів. Електричні розряди, створені швидко рухомими пиловими вихорами, тривали лише кілька секунд, тоді як ті, що виникали під час пилових бур, затримувалися до 30 хвилин. «Це схоже на грозу на Землі, але майже непомітну неозброєним оком, з безліччю слабких потріскувань», — сказав Шід у листі. Він зазначив, що тонка атмосфера Марса, насичена вуглекислим газом, поглинає більшість звуків, роблячи деякі «клацання» ледь чутними. Атмосфера Марса більш схильна до електричних розрядів та іскріння, спричинених контактом між частинками пилу й піску, наголосив учений. «Наявні докази свідчать, що надзвичайно малоймовірно, аби першу людину, яка ступить на Марс, у момент встановлення прапора вразив би розряд блискавки», — написав Мітчард у Nature. — «Але малі й часті статичні розряди можуть створити проблеми для чутливого обладнання». Це не перші звуки Марса, передані Perseverance. Земляни вже слухали хрускіт коліс ровера по марсіанській поверхні та дзижчання лопатей його гелікоптера-супутника Ingenuity, що тепер більше не літає. Perseverance з 2021 року досліджує висохлу річкову дельту на Марсі, збираючи зразки порід у пошуках можливих ознак давнього мікроскопічного життя. NASA планує повернути ці керни на Землю для лабораторного аналізу, але доставка наразі перебуває на невизначеній паузі, оскільки агентство шукає дешевші варіанти.

Коли ми уявляємо відкритий простір Тихого океану, то бачимо безкраї блакитні води й майже нічого більше. Проте морські дослідники сьогодні спостерігають зовсім іншу картину: у місцях, подібних до Великої тихоокеанської сміттєвої плями, пластикові відходи утворили своєрідну штучну берегову лінію далеко від будь-якої суші. У Північному тихоокеанському субтропічному круговороті — величезній системі течій між Каліфорнією та Гаваями — плаваючі об’єкти зазвичай потрапляють у пастку, а не розсіюються. Саме там знаходиться те, що зазвичай називають Великою тихоокеанською сміттєвою плямою — регіон, який нині містить десятки тисяч тонн пластикових уламків, достатньо міцних, щоб дрейфувати океаном роками. Старі уявлення про життя у відкритому океані Довгий час біологи розглядали прибережні води й відкритий океан як два окремі «райони». Вважалося, що прибережні види залишаються на скелях, пірсах і берегах, а пелагічні види — ті, що й належать відкритому морю. Люди знали, що шторм може відірвати колоду або жмут водоростей і віднести прибережних організмів у море, але загальне припущення було таким: ці «пасажири» рано чи пізно загинуть, бо умови у відкритому океані занадто суворі. Велика підказка, що це уявлення неповне, з’явилася після Великого землетрусу та цунамі у Японії. Величезні хвилі зірвали доки, човни й багато пластикових предметів, відправивши їх у Тихий океан. Протягом наступних років уламки припливали до берегів Північної Америки та Гаваїв. Коли вчені дослідили ці об’єкти, вони виявили, що багато японських прибережних видів залишалися живими щонайменше шість років, перетинаючи океан. Це породило нове питання: чи були ці види просто «транзитними» пасажирами відкритого океану, чи вони вже почали формувати там більш постійні спільноти? Дослідження Великої тихоокеанської сміттєвої плями Щоб розібратися, вчені приєдналися до наукових експедицій на східний бік круговороту. Спостерігаючи з палуби, учасники експедиції підбирали пластикові предмети завдовжки щонайменше 15 сантиметрів. У підсумку вони зібрали 105 пластикових об’єктів — пляшки, буї, ящики, сіті, мотузки, відра — а також окрему групу особливо заселених організмами предметів. Кожен об’єкт маркували, фотографували й фіксували його координати, після чого відправляли на детальне лабораторне дослідження. Таксономісти оглядали кожний шматок пластику у пошуках безхребетних — тварин без хребта. Вони виявили широкий спектр істот, таких як вусоногі раки, краби, амфіподи, моховатки, гідроїди та актинії. Усього ідентифікували 46 різних видів безхребетних із шести великих груп. Із них 37 були прибережними видами, а 9 — пелагічними. Тобто приблизно 80% різноманіття на сміттєвих уламках припадало на прибережні організми. Життя у Великій тихоокеанській сміттєвій плямі Під час перевірки пластикових предметів з’ясувалося, що майже кожний з них був заселений живими істотами. На 98% об’єктів були наявні безхребетні. Пелагічні види траплялися більш ніж на 94% уламків, а прибережні — на понад 70%. Багато предметів одночасно містили і прибережні, і пелагічні види — ці дуже різні організми фактично ділили між собою плаваючі «острови» посеред океану. У середньому кожен предмет пластику ніс на собі 4–5 різних видів організмів, причому прибережні були трохи поширенішими. Особливо густі спільноти виявили на сітках та мотузках — імовірно, через численні нитки та порожнини, які давали багато місць для прикріплення й укриття. Життєві цикли на пластику Одне з головних питань полягало в тому, чи прибережні організми лише тимчасово подорожують на пластику, чи можуть проживати на ньому повні життєві цикли. Команда шукала докази розмноження і росту. Вони виявили самиць із виводками — із яйцями або молоддю — серед амфіпод і крабів. Також знайшли структури, пов’язані з розмноженням, у гідроїдів. Учні також вимірювали тварин і фіксували різні вікові групи. На деяких видах актиній та амфіподів вони бачили маленьких молодих особин, середні екземпляри та дорослих — усі на одному й тому ж шматку пластику. Це свідчить про те, що нові покоління виростали просто на цих «плотах», а не прибували всі разом з узбережжя. Чому деякі види добре виживають на пластику Щоб зрозуміти, чому певні види краще пристосовані до життя на пластику, дослідники проаналізували корисні для цього умови риси. Вони відзначали, чи є види рухливими або прикріпленими, та яким способом вони живляться — фільтруванням частинок, поїданням обростань, полюванням чи комбінованими методами. Багато прибережних видів, що оселялися на пластику, здатні до безстатевого розмноження, тобто фактично клонування. Їхні личинки не потребують довгого перебування у відкритій воді — молодь може рости на тому ж субстраті, що й дорослі. Такий життєвий цикл добре підходить для маленького ізольованого «плота» пластику, який повільно циркулює всередині круговороту. Тип сміття і час Цікаво, що пелагічні спільноти були тісно пов’язані з типом пластикового об’єкта, тоді як прибережні — більше з часом, коли уламок був зібраний. Вчені також порівняли ці спільноти з даними попередніх досліджень уламків після цунамі 2011 року. Багато прибережних видів, знайдених у сміттєвій плямі, раніше траплялися і на японських уламках, що пізніше прибивалися до берегів Північної Америки та Гаваїв. Водночас найчисленніші групи не були ідентичними, і деякі прибережні групи, зокрема молюски, у плямі траплялися значно рідше. Загалом сміттєві уламки в круговороті містили менше видів, ніж уламки після цунамі, і аналіз показав, що у сміттєвій плямі, ймовірно, мешкають й інші прибережні види, які вчені поки не зафіксували. Уроки Великої тихоокеанської сміттєвої плями У сукупності ці результати вказують на появу «неопелагічної» спільноти у відкритому океані, де «нео» означає «нова», а «пелагічна» — життя у відкритому морі. Ця нова спільнота включає як типовий набір пелагічних «плавунів», так і прибережні види, які тепер можуть виживати далеко від суші, оскільки пластик забезпечує їх довговічними плаваючими оселями. В минулому однією з головних причин того, що прибережні види залишалися біля берега, була відсутність довговічних твердих поверхонь у відкритому океані. Людський пластик змінив це, створивши безліч нових плаваючих «островів», доступних для прибережного життя там, де колись панували лише пелагічні види. Отже, пластикове забруднення — це не лише естетична або сміттєва проблема; воно змінює місця проживання морських організмів, дозволяючи прибережним видам виживати, розмножуватися і поширюватися на величезні відстані. Це відкриття може змінити уявлення про морські екосистеми та ареали видів по всьому світу. Повне дослідження опубліковане в журналі Nature Ecology and Evolution.

Фторування води — дуже популярний захід підтримки громадського здоров’я в США. Проте в останні роки з’явилися сумніви щодо безпеки цього методу. Нове дослідження показало, що додавання фтору у воду не шкодить людям, а навпаки сприяє покращенню когнітивних здібностей. У Сполучених Штатах Америки практика додавання фтору до суспільних систем водопостачання почалася в 1945 році. Вважалося, що тривале вживання такої води знижує ймовірність карієсу. Центр контролю та профілактики захворювань США понад два десятки років тому відніс цю практику до одного з найбільших досягнень охорони здоров’я країни. В останні роки у частини суспільства виникли сумніви щодо безпеки фторування води. Деякі дослідження показували, що до 10 років діти показали нижчі когнітивні здібності, якщо їх матері під час вагітності вживали понад 0,72 міліграма фториду на літр. Проте нове дослідження оскаржило нещодавні заяви про ризики фториду. Вчені зазначили, що під час більшості попередніх досліджень оцінювалися наслідки впливу надзвичайно високих рівнів фториду. Результати нового дослідження опубліковані в журналі Science Advances. Професор соціології Джон Роберт Уоррен (John Robert Warren) з Університету Міннесоти (University of Minnesota) очолював програму, яка розпочалася за участю Міністерства освіти США. Протягом понад чотирьох десятиліть вчені відслідковували групу з десятків тисяч людей зі своїх шкільних років у 1980-х роках. У новому дослідженні Уоррен та його колеги зіставили цю інформацію з даними про успішність з математики, читання та словникового запасу майже 27 000 осіб. Вчені порівняли, скільки фториду вони отримували з питною водою, взявши за основу дані Міністерства охорони здоров’я та Геологічної служби США. Дослідники припустили, що люди жили поряд зі своєю середньою школою протягом усього дитинства. Вчені розділили людей на групи залежно від того, чи отримували вони все дитинство фторид через фторування питної води, зовсім не отримували його або лише у якийсь період дитинства. Дослідження показало, що учні, які отримували фторид протягом частини дитинства, показували у старшій школі вищі результати тестів, ніж ті, що не отримували фторид. Ще помітнішою виявилася різниця з тими, хто отримував фторид під час усього дитинства. Тести проводились до 2021 року, коли більшість учасників досягли 60 років. Результати показали, що дія фториду також не сприяла погіршенню когнітивних здібностей з віком.

Старіння суттєво впливає на «проводку» нашого мозку. Обмін речовин уповільнюється, окислювальний стрес накопичується, а мієлінова оболонка — жирова ізоляція, яка дозволяє сигналам швидко рухатися вздовж нервових волокон — починає руйнуватися. Мікроглія, імунні клітини мозку, також може застрягати у хронічно активованому стані, який завдає більше шкоди, ніж користі. Нове дослідження Школи медицини імені Чобаняна та Аведісяна Бостонського університету пропонує несподіваний важіль впливу на цей процес: довготривале обмеження калорій. Співавторка дослідження Ана Вітантоні зазначила, що обмеження калорій — добре відома інтервенція, яка може сповільнювати біологічне старіння та знижувати вікові метаболічні зміни в короткоживучих експериментальних моделях. «Це дослідження дає рідкісні, довготривалі докази того, що обмеження калорій може також захищати від старіння мозку в більш складних видів», — сказала Вітантоні. Дієтичні зміни протягом десятиліть Проєкт бере початок у 1980-х. Дослідники з Національного інституту старіння розділили вид, близький до людини, на дві групи: одну на стандартній збалансованій дієті та одну, що споживала приблизно на 30% менше калорій. Жодних різких методів чи інтервального голодування — група з меншою кількістю калорій дотримувалась режиму понад 20 років, а потім прожила природний життєвий цикл. Лише після смерті дослідники проаналізували їхні мозки, щоб побачити, чи змінило щось повільне «згорання». Клітини мозку старіють по-різному Щоб розшифрувати «до» і «після», команда застосувала секвенування РНК окремих ядер — метод, який показує, які гени активовані в окремих клітинах. Такий рівень деталізації важливий: старіння не однаково впливає на всі клітини мозку. Олігодендроцити (виробники мієліну), нейрони та мікроглія мають різні функції і, відповідно, різні способи «ламатися». Коли дослідники порівняли тканини мозку з групи зі стандартною дієтою та групи з довготривалим обмеженням калорій (CR), з’явилася чітка закономірність. Клітини мозку CR виглядали метаболічно «бадьорішими». Генетичні програми, пов’язані з гліколізом та біосинтезом жирних кислот — джерелами енергії та матеріалів, необхідних для вироблення мієліну — були активнішими. Гени, пов’язані з мієліном, також були активовані сильніше, що вказує на те, що білій речовині було легше підтримувати свою ізоляцію, а не спостерігати її руйнування. Харчові звички та здоров’я мозку З віком мікроглія може переходити у хронічно запальний стан, а занепад мієліну лише підсилює цей процес. Зберігаючи клітинні механізми, що будують та ремонтують мієлін, довготривале обмеження калорій може послаблювати тиск, який штовхає мікроглію у шкідливий режим. Результат — не лише «акуратніші» графіки експресії генів. Це мозкова екосистема, у якій більше «ремонтних бригад» і менше «сигналів тривоги». «Ці результати підтверджують, що довготривалі дієтичні інтервенції можуть формувати траєкторію старіння мозку на клітинному рівні», — сказала професорка Тара Л. Мур. «Це важливо, адже такі клітинні зміни можуть мати наслідки для когніції й навчання». «Іншими словами, харчові звички можуть впливати на здоров’я мозку, і тривале вживання меншої кількості калорій може сповільнювати деякі аспекти старіння мозку». Що це означає для людей Ця робота привернула увагу з вагомої причини: рідко коли дослідження мозку охоплює одночасно такі тривалі часи та такий рівень клітинної деталізації у складній, довгоживучій моделі. Сигнал важко ігнорувати — зменшення загального споживання калорій протягом десятиліть корелювало з мозком, який на молекулярному рівні виглядав стійкішим. Це не означає, що всі мають зменшити калорійність раціону на третину. Постійне 30% зниження — серйозне втручання, яке потребує ретельного планування харчування і медичного контролю. Це небезпечно чи неприйнятно для багатьох людей, і це дослідження не було клінічним випробуванням на людях. Не проводилися тести пам’яті чи клінічні оцінки — лише аналіз клітин, що добре корелює зі здоровішою білою речовиною. Обмеження калорій і мозок Найпереконливішим тут є системний погляд. Замість одного «гена довголіття» дані показують узгоджені зміни в ключових метаболічних шляхах різних типів клітин, особливо тих, що відповідають за мієлін. Це узгоджується з ширшою ідеєю біології старіння: підтримуйте роботу «господарчих» систем — баланс енергії, синтез ліпідів, реакції на стрес — і тканини зберігатимуть функції довше. Дослідження також переосмислює розмови про обмеження калорій. Мозок — не лише печінка чи м’язи — «помічає» довгострокове харчове стримування і реагує, зберігаючи ключові програми обслуговування активними. Якщо майбутні роботи знайдуть подібні сигнатури у людей або відкриють безпечніші, більш цілеспрямовані способи відтворити цей ефект, ми наблизимося до методів збереження когніції не шляхом «форсування» нейронів, а шляхом підтримки їхньої структурної опори. Поки що висновок простий і разючий: у довгостроковій перспективі менша кількість їжі змінила не лише масу тіла. Менше калорій змінило молекулярний темп старіння мозку. Дослідження опубліковане в журналі Aging Cell.