У полярних широтах аврори можуть освітлювати ніч широкими хвилями кольорів. Ці мінливі вогні натякають на потужні сили, що діють високо над Землею. Нещодавнє дослідження Університету Саутгемптона виявило сигнали, які дають нове розуміння моментів, що передують кожному спалаху полярного сяйва. Дослідження поглиблює наше розуміння походження суббурь та пов’язує поведінку аврора з ширшими планетарними системами. Заряджені частинки від Сонця рухаються магнітними шляхами та стикаються з газами атмосфери. «Аврора бореаліс та аврора австраліс виникають внаслідок зіткнення заряджених частинок із космосу з атомами й молекулами в нашій атмосфері», — пояснив співавтор дослідження доктор Даніель Вайтер. Ці зіткнення створюють світіння, але глибші механізми приховані в магнітосфері. Накопичена магнітна енергія створює напругу, яка раптово вивільняється, спричиняючи суббурю. Ознаки плазмової нестабільності Перед кожним спалахом з’являються маленькі світні точки. Аврорні «бусини» формують періодичні ланцюжки з послідовним розташуванням. Наземні камери фіксують такі утворення вже десятиліттями. Тепер дослідники розглядають кожен ланцюжок як чітку ознаку плазмової нестабільності. Азимутальне розташування, виміряне у багатьох випадках, узгоджується з прогнозами для дисперсійних альфвенівських хвиль, що взаємодіють із магнітосферною плазмою. Такий патерн свідчить, що хвильова активність переносить енергію до нижчих висот задовго до того, як починається яскраве зміщення аврори до полюса. Періоди часто збігаються зі значеннями, зафіксованими в попередніх дослідженнях хвильової потужності над нічним авроральним овалом. Радіосигнали та полярні сяйва Авроральне кілометричне випромінювання (AKR) виникає високо над кожною світною дугою. Аналізи даних від кількох космічних місій показують слабкі радіосигнали, що посилюються за кілька хвилин до початку руху аврора. Спостереження демонструють повільно дрейфуючі тони вище 100 кілогерц. Кожен тон підвищується в частоті, що вказує на рух джерела до сильніших магнітних полів. Дослідження визначає швидкості іонного звуку як найімовірніший рушій цього руху. Подвійні електричні шари — які формуються, коли альфвенівські хвилі порушують плазмові ділянки — рухаються вздовж силових ліній та створюють ці зміщувані тони. Порівняння частот із циклотронними частотами електронів визначає висоти джерел між 2000 і 8000 км. Це відповідає очікуваним зонам прискорення електронів, що спричиняють сяйво. Ретельний аналіз архівних даних космічних апаратів показав сотні таких передвісних подій. Багато з них містять повторювані дрейфуючі тони зі стабільними періодами. Ці періоди збігаються з інтервалами між аврорними «бусинами», виявленими в довгострокових наземних спостереженнях. Хвилі керують енергетичними змінами Хвилеподібні дуги розвиваються синхронно з радіотонами. Камери часто фіксують дві фази. Перше локальне яскравіння триває кілька хвилин і згасає. Друга структурована дуга з’являється незадовго до суббурі та розширюється у напрямку полюса. Радіотони відтворюють цю послідовність. Слабкі дрейфуючі сигнали формуються під час раннього яскравіння, зникають, а потім повертаються у сильнішій формі в період накопичення енергії. Альфвенівські хвилі відіграють центральну роль у всіх зв’язках. Дисперсійні форми цих хвиль несуть енергію до Землі з магнітного хвоста. Досягнувши нижчих висот, хвильові фронти збурюють плазму та енергізують електрони. Цей процес активує подвійні шари, які потім ковзають вздовж магнітних ліній. Послідовний патерн сигналів аврори Кожен рухомий подвійний шар створює дрейфуючий тон. Прискорення електронів поблизу цих шарів сприяє яскравінню аврори вздовж пов’язаних силових ліній. Команди дослідників фіксують разючу узгодженість між періодами хвиль, швидкостями дрейфу та поведінкою аврорних «бусин». Аврорні структури демонструють чіткий азимутальний рух. Цей рух створює періодичне яскравіння для будь-якої камери, спрямованої на одну ділянку неба. Відображене на силових лініях, те саме ритмічне повторення проявляється як структура у радіотонах. Рух кількох хвиль Періоди повторення часто трапляються в діапазоні 30–90 секунд. Це збігається зі значеннями, побаченими в дослідженнях ультранизькочастотних хвиль, пов’язаних із розвитком суббурі. Усі ці показники вказують на єдиний процес, що формується альфвенівським зв’язуванням. Швидкості іонного звуку значно краще узгоджуються з виміряними швидкостями дрейфу, ніж швидкості самих альфвенівських хвиль. Це виключає роль вільного руху електронів і натякає на структуроване електричне середовище. Подвійні шари задовольняють ці вимоги. Кожен шар формується, коли фронти хвиль стикаються з неоднорідною плазмою. Шар рухається вздовж силової лінії та лишає радіосліди. Кілька шарів у русі створюють кілька дрейфуючих тонів і формують узгоджений частотний патерн. Сигнали перед аврорними спалахами Подібні дрейфуючі радіосигнали спостерігаються біля Сатурна та Юпітера. Дані попередніх місій демонструють частотні зміщення з набагато вищими швидкостями, ніж земні приклади. Плазмові умови навколо гігантських планет дозволяють прискорений рух електричних структур. Альфвенівські хвилі також керують потоками енергії там. Дослідження Юпітера навіть виявили радіосплески, пов’язані з взаємодією з місяцями, і знову домінують альфвенівські процеси. Такі паралелі підтримують ширшу ідею: спільний механізм може діяти на всіх магнітизованих світах. Подвійні шари, сформовані альфвенівськими хвилями, рухаються вздовж магнітних ліній і генерують дрейфуючі радіосигнали. Аврорні структури світяться там, де силові лінії перетинають атмосферу планети. Кожен світ виявляє ті самі фізичні процеси у своїх унікальних умовах, але ключові патерни впізнавані на різних планетах. Напрями майбутніх досліджень Дослідження Саутгемптона посилює новий погляд на походження суббур. Аврорні «бусини» позначають ранні структури плазми. Дрейфуючі радіотони вказують на рухомі подвійні шари. Альфвенівські хвилі живлять обидві форми активності. Кожен зв’язок дає підказки про часові масштаби та енергетичні потоки в магнітосфері. Розширення суббурі починається лише тоді, коли енергетичні процеси збігаються та спричиняють швидке яскравіння широких дуг. Майбутні дослідження уточнять оцінки висот, часові інтервали та динаміку електронів. Але вже зараз результати пов’язують оптичні та радіосигнали новими способами. Кожен новий набір даних наближає науку про аврору до цілісного розуміння раптових яскравих ночей у полярному небі. Дослідження опубліковано в журналі Nature Communications.

Нова наночастинкова вакцина успішно запобігла розвитку кількох агресивних видів раку в мишей, зокрема раку підшлункової залози та меланоми. Лікування активувало потужну імунну пам’ять, завдяки чому до 88% вакцинованих мишей залишалися без пухлин, а поширення раку було зупинене. Навчивши імунну систему розпізнавати ракові антигени, вакцина продемонструвала тривалий захист і широкий потенціал застосування. Наночастинкова вакцина демонструє сильні профілактичні властивості проти раку в мишей Дослідницька група з Університету Массачусетса в Амгерсті показала, що вакцина на основі наночастинок може успішно запобігати меланомі, раку підшлункової залози та тричі негативному раку молочної залози в мишей. Залежно від типу раку, до 88% вакцинованих мишей залишалися без пухлин, а підхід зменшував — а в деяких випадках повністю блокував — поширення раку в організмі. «Створюючи наночастинки, які активують імунну систему через багатошляхову стимуляцію у поєднанні зі специфічними раковими антигенами, ми можемо запобігти росту пухлин із вражаючими показниками виживання», — пояснює Прабгані Аткурале, доцент кафедри біомедичної інженерії Інженерного коледжу Річчо в UMass Amherst і відповідальний автор роботи. Попередні дослідження Аткурале показали, що її дизайн наночастинкових препаратів може зменшувати або повністю усувати наявні пухлини в мишей. Нові результати довели, що ця сама технологія працює й як профілактичний засіб. Тестування вакцини з антигенами меланоми На першому етапі дослідження науковці поєднали платформу наночастинок із добре відомими пептидами меланоми (антигенами, подібними до тих, що містяться у вакцинах проти грипу). Це поєднання активувало Т-клітини, які були «навчені» розпізнавати й знищувати клітини меланоми. Через три тижні після вакцинації мишам ввели клітини меланоми. Вісімдесят відсотків мишей, які отримали цю «супераджувантну» наночастинкову вакцину, залишалися без пухлин і вижили протягом усіх 250 днів експерименту. Усі миші, яким ввели традиційну вакцину, не наночастинкову формулу або не ввели нічого, розвинули пухлини й не прожили понад 35 днів. Вакцина також запобігла поширенню меланоми в легені. Коли мишей піддали системному впливу клітин меланоми — у моделі, що імітує метастазування — жодна з вакцинованих наночастинками мишей не утворила пухлин у легенях, тоді як усі інші миші їх отримали. «Метастази — найбільший виклик у боротьбі з раком», — каже Аткурале. — «Переважна більшість смертей від раку як і раніше спричинена саме метастазами, і вони майже перекреслюють усі наші зусилля в лікуванні важкодоступних видів, таких як меланома та рак підшлункової залози». Тривала імунна пам’ять по всьому організму Аткурале називає цей захист «імунітетом пам’яті». «Це велика перевага імунотерапії, оскільки пам’ять зберігається не лише локально», — зазначає вона. — «Ми маємо системну пам’ять, а це дуже важливо. Імунна система охоплює всю географію організму». Перший етап тестування використовував антигени, розроблені спеціально для меланоми. Але створення унікальних антигенів для кожного окремого виду раку потребує секвенування геному або передових біоінформатичних методів. Щоб обійти цю проблему, дослідники провели другий експеримент, використавши зруйновані пухлинні клітини — так званий пухлинний лізат. Вакциновані наночастинками миші потім були піддані впливу клітин меланоми, аденокарциноми підшлункової залози або тричі негативного раку молочної залози. Високий рівень відторгнення пухлин у кількох видів раку Результати виявилися вражаючими. Відторгнення пухлин спостерігалося у 88% випадків раку підшлункової залози, 75% випадків раку молочної залози та 69% випадків меланоми. Усі миші, які залишилися без пухлин, також виявили повну стійкість до метастазів після повторного системного впливу ракових клітин. «Тумор-специфічні Т-клітинні відповіді, які ми здатні сформувати, — це ключ до підвищення виживання», — пояснює Ґріффін Кейн, постдокторський дослідник UMass Amherst і перший автор статті. — «Ми спостерігаємо дуже інтенсивну імунну активацію, коли стимулюємо вроджені імунні клітини цією формулою, і це запускає презентацію антигенів та підготовку Т-клітин-вбивць». Як наночастинкова вакцина створює потужну імунну відповідь Ця потужна активація Т-клітин стала можливою завдяки унікальній структурі наночастинок у вакцині. Будь-яка вакцина — незалежно від захворювання — містить два основні компоненти: антиген та ад’ювант. Антиген — це частина патогена (у цьому випадку ракових клітин), яка навчає імунну систему розпізнавати ціль. Ад’ювант же стимулює імунну систему, щоб вона сприймала антиген як загрозу та створила сильніший захист. Лабораторія Аткурале створює вакцини, які імітують природні сигнали небезпеки, що активують імунітет. Для ефективної імунної відповіді потрібні кілька «сигналів тривоги», які діють через різні шляхи. «Останніми роками ми зрозуміли, що вибір ад’юванта є надзвичайно важливим, тому що він задає другий сигнал, необхідний для правильного запуску Т- і В-клітин», — зазначає Аткурале. Багато перспективних ад’ювантів у раковій імунотерапії погано поєднуються один з одним на молекулярному рівні — подібно до того, як вода і масло розділяються. Щоб подолати це обмеження, команда створила ліпідну наночастинку «супераджувант», яка може капсулювати й доставляти два різних імунних стимулятори в стабільній та скоординованій формі. До універсальної платформи ракових вакцин Дослідники вважають, що ця наночастинкова система може стати гнучкою платформою для багатьох видів раку. Вони також бачать потенціал як для лікування, так і для профілактики — особливо у людей із високим ризиком розвитку онкології. Ця концепція лягла в основу стартапу, створеного Аткурале та Кейном, під назвою NanoVax Therapeutics. «Основною технологією, на якій заснована наша компанія, є саме ця наночастинка та такий підхід до лікування», — каже Кейн. — «Це платформа, яку розробила Прабгані. Стартап дозволяє нам просувати ці ідеї до реальних застосувань з кінцевою метою — покращити життя пацієнтів».

За інформацією зарубіжних джерел, компанія Apple готує до випуску бюджетну модель смартфона iPhone 17e, реліз якої запланований на перший квартал 2026 року. Пристрій отримає низку технологічних рішень, які раніше були доступні лише у флагманських версіях. Новинка працюватиме на процесорі Apple A19, який стане спільним для всієї лінійки iPhone 17. Продуктивність центрального процесора цього чипа залишиться на рівні попереднього покоління A18, проте графічний прискорювач продемонструє суттєвий приріст потужності. Розробники зосередилися на покращенні можливостей для обробки завдань штучного інтелекту та запуску ігрових програм. У дизайні екрана відбудуться помітні зміни. Модель iPhone 16e використовувала традиційну вирізку у верхній частині дисплея, успадковану від iPhone 14. iPhone 17e перейде на технологію Dynamic Island, яка зменшить розмір вирізки та додасть інтерактивні функції для відображення сповіщень і поточних дій системи. Фронтальна камера пристрою отримає роздільну здатність 18 мегапікселів. Основним нововведенням стане функція автоматичного центрування композиції, яка активується під час зйомки групових селфі у вертикальній орієнтації смартфона. Система самостійно коригуватиме межі кадру, розміщуючи всіх учасників зйомки в оптимальному положенні. Аналітик Мін-Чі Куо опублікував звіт, у якому підтвердив впровадження оновленої фронтальної камери в бюджетній моделі. Стратегія компан

Австралійські археологи виявили рідкісний скарб кам’яних знарядь на заході штату Квінсленд. У ямі на березі водоймища, що пересихає, лежали 60 абсолютно нових тесел, виготовлених у XIX столітті. Вчені встановили, що це був торговельний пакет, підготовлений для обміну в економічній мережі аборигенів. Власник не зміг забрати цінний вантаж, ймовірно, через конфлікт з європейськими поселенцями. Тула — це традиційна кам’яна зброя аборигенів пустельної зони Австралії, що нагадує стамеску. Кам’яний відщеп кріпили смолою до дерев’яної рукоятки та використовували для обробки твердої деревини — при виготовленні щитів, бумерангів і чаш. Лезо тул швидко сточувалося, тому нові якісні заготовки цінувалися високо й служили важливим товаром. Район знахідки (округ Булія) історично був вузлом торговельної мережі, через яку товари — включно з наркотичною рослиною пітурі та кам’яними сокирами — розходилися на сотні кілометрів. Раніше в цьому регіоні знайшли лише одну подібну схованку. Автори дослідження, опублікованого в журналі Archaeology in Oceania, провели рятувальні розкопки, оскільки ерозія ґрунту та випасання худоби загрожували зруйнувати пам’ятку. Дослідники витягли вміст ями глибиною 11,5 сантиметра та зафіксували положення кожного предмета. Для визначення віку скарбу застосували радіовуглецевий аналіз і оптичне люмінесцентне датування ґрунтових відкладень. Також фахівці вивчили технологію виготовлення знарядь, перевірили їх на наявність слідів зношування й спробували реконструювати вихідні камені з готових відщепів. Клад містив 60 тесел, які відрізнялися незвичайно великим розміром (у середньому чотири на п’ять із половиною сантиметрів) та високою якістю виконання. Усі предмети були абсолютно новими: на них не виявили слідів використання або кріплення до ручки. Більшість знарядь (82%) майстри виготовили специфічним методом «крило чайки», який дозволяє отримати заготовку з масивною основою — міцною та зручною для насаджування на рукоятку. Три пари тесел ідеально складалися один з одним, що доводить: їх збили з одного каменя послідовно і відразу сховали. Аналіз показав, що схованку створили між 1823 та 1883 роками. Цей часовий відрізок збігається з початком європейської колонізації регіону та війнами між колоністами й аборигенами. Поруч із скарбом археологи знайшли гільзу від карабіна Снайдера–Енфілда. Таку зброю використовувала «тубільна поліція» — воєнізовані загони під командуванням білих офіцерів, відомі участю в каральних рейдах проти корінного населення. Автори наукової роботи дійшли висновку, що яма була схованкою для зберігання цінного торговельного активу. Великі майстерно зроблені тесла призначалися для експорту, а не для місцевого використання. Той факт, що скарб залишився незатребуваним, вказує на трагічну долю його власника, який, ймовірно, загинув або втік через спалах насильства в регіоні. Знахідка зафіксувала момент краху складної економічної системи аборигенів під тиском колонізації.

Сьогодні Аравійська пустеля, розташована на Аравійському півострові, є вкрай суворим і непридатним для людини середовищем. Спека, майже повна відсутність опадів та мінімальна рослинність роблять ці райони непридатними для постійного життя, за винятком нечисленних оазів та прибережних зон. Однак 100 тисяч років тому ця місцевість виглядала зовсім інакше. Клімат був значно вологішим, що створювало сприятливі умови для існування численних груп тварин. Тепер дослідники знайшли прямі докази того, що поруч із тваринами жили й гомініни. За останні два десятиліття палеонтологи та археологи зробили чимало відкриттів на Аравійському півострові, які суттєво змінили уявлення про міграцію давніх людей з Африки та хронологію їхнього розселення. Дослідники довели, що сувора Аравійська пустеля не завжди була перепоною для пересування живих істот. Вологі періоди, так звані «зелені вікна», перетворювали Аравію на мережу саван, озер і річок, якими рухалися тварини і, ймовірно, слідом за ними — давні люди. Однак дослідження цього величезного та різноманітного регіону тривалий час велося нерівномірно. Більшість робіт зосереджувалися на прибережних районах чи на півдні півострова, тоді як великі внутрішні території, особливо північний схід, залишалися «білою плямою» на мапі давньої історії. Донедавна вчені не мали жодного свідчення доісторичної присутності людини у внутрішніх районах між Катаром і Кувейтом, попри геологічні дані, що вказували: у далекому минулому в цьому регіоні випадала достатня кількість опадів для підтримки життя. Така прогалина перешкоджала формуванню цілісної картини того, як люди освоювали Аравійський півострів. Щоб заповнити брак даних, міжнародна група археологів, палеонтологів та антропологів під керівництвом Г’ю Гроукатта (Huw Groucutt) з Мальтійського університету зосередила увагу на внутрішніх районах північного сходу Аравії. Вони обрали територію з характерним ландшафтом, що включав древні русла річок, мережі печер та виходи кременю на поверхню. Під «виходами кременю» маються на увазі місця, де ця тверда порода — ідеальний матеріал для виготовлення кам’яних знарядь — залягала майже на поверхні й була легко доступною для давніх майстрів. Печери ж слугували своєрідними архівами: вони могли бути притулком для людей і тварин, а також забезпечували збереження кісток та кліматичних свідчень. Вчені провели масштабні польові дослідження, обстеживши загалом 79 печер та прилеглі території. Стратегія виявилася успішною. У кількох печерах знайшли переконливі докази присутності давніх людей. Одна зі знахідок стала особливо важливою: просто біля входу в печеру дослідники виявили понад 400 кам’яних знарядь. Цей «килим» з артефактів однозначно свідчив про активну діяльність гомінінів (людей та близьких до них вимерлих родичів). Усередині печер Гроукатт та його колеги знайшли кістки рептилій, кажанів, птахів, верблюдів, газелей, гієн та вовків. Багато фрагментів збереглися у винятковому стані, що дає рідкісну можливість відновити екосистеми, які існували тисячоліття тому. Проаналізувавши техніку виготовлення й типологію кам’яних знарядь, дослідники змогли визначити часові рамки, коли давні люди мешкали в цьому районі. Виявилося, що гомініни жили біля цих печер у період від 10 до 100 тисяч років тому. Сліди людської присутності належать до різних етапів історії, включаючи середній і пізній палеоліт. Найбільше знахідок пов’язане із середнім палеолітом. Крім кам’яних знарядь і кісток, у печерах виявили «відбитки» стародавнього клімату — спелеотеми, мінеральні утворення, що формуються з води. Вони допоможуть визначити, як змінювався рівень вологості у цьому регіоні та коли саме Аравійський півострів ставав «зеленим» і придатним для життя. Деякі експерти, які не брали участі в дослідженні, високо оцінили роботу команди Гроукатта. За словами Моніки Марківської (Monika Markowska) з Нортумбрійського університету у Великій Британії, висновки її колег вперше дають цілісне уявлення про археологічний літопис районів північно-східної Аравії. Еволюційний біолог Майкл Петралія (Michael Petraglia) з Університету Гріффіта в Австралії, чиї багаторічні дослідження заклали основу вивчення стародавньої Аравії, розглядає нову публікацію як закономірний крок уперед. Він вважає, що такі роботи поступово наближають науку до розуміння того, як динамічні екосистеми півострова формували життя древніх людей та безлічі тварин протягом сотень тисячоліть. Результати дослідження опубліковані в журналі PLOS One.

Samsung опублікувала на своєму офіційному YouTube-каналі ролик, у якому анонсувала вихід нового флагманського процесора Exynos 2600. В описі до відео компанія зазначила, що чіпсет з’явиться «скоро». Процесор Exynos 2600 прийде на заміну попередньому поколінню — Exynos 2500. В опублікованому відеоролику Samsung використала слоган: «У тиші слухали. Досконалість в основі, оптимізація на кожному рівні. Щоб висловити виняткове. Exynos 2600». За наявними даними, новий чіпсет отримає щонайменше одна з моделей серії Galaxy S26. Презентацію лінійки смартфонів Galaxy S26 заплановано на лютий на традиційному заході Unpacked. Базова модель Galaxy S26 стане першим пристроєм, який вийде з процесором Exynos 2600 на окремих регіональних ринках. Exynos 2600 буде виготовлений за 2-нанометровим техпроцесом — це стане першим застосуванням такої технології для процесорів Samsung. До офіційного анонсу чіпсет уже неодноразово з’являвся у результатах різних продуктивних тестів. Дані бенчмарків показують, що новий процесор демонструє показники, які можна порівняти з Qualcomm Snapdragon 8 Elite Gen 5. Компанія Samsung традиційно використовує власні процесори Exynos у частині моделей флагманських смартфонів на окремих ринках, тоді як інші регіони отримують пристрої на чіпах Qualcomm Snapdragon.

Британська компанія Dcubed розробила систему ARAQYS, яка дозволить виготовляти сонячні батареї безпосередньо у космосі. Технологія заснована на поєднанні гнучких фотоелектричних мембран та тривимірного друку несучих конструкцій в умовах орбіти. Принцип роботи системи полягає в розгортанні ультратонкого сонячного покривала після виведення супутника на орбіту. Одночасно з розгортанням вбудовані 3D-принтери наносять на зворотний бік мембрани жорстку конструкцію зі спеціальної смоли. Космічне ультрафіолетове випромінювання забезпечує швидке затвердіння матеріалу без додаткових енерговитрат. Розробка вирішує проблему транспортування громіздких панелей із Землі. Традиційні сонячні батареї вимагають міцних конструкцій, здатних витримувати навантаження під час запуску, та складних механізмів розкриття. Нова технологія скорочує масу обладнання, що запускається, і звільняє місце для корисного навантаження. Dcubed запланувала три демонстраційні польоти. У грудні 2025 року відбудеться випробування виготовлення 60-сантиметрової конструкції. Наступний етап передбачає створення метрової щогли. У 2027 році компанія продемонструє працюючу сонячну установку потужністю 2 кіловати. Після успішних випробувань розпочнеться комерційне виробництво. Генеральний директор Dcubed Томас Сінн брав участь у дослідницькій програмі NASA NIAC з космічної сонячної енергетики понад 15 років тому. Розробка призначена для супутників зв’язку, космічних буксирів та орбітальних обчислювальних платформ.

Земля пережила набагато більше прихованих космічних вибухів, ніж ми уявляли Нові дослідження свідчать: наша планета в минулому отримувала космічні удари значно частіше, ніж вважали раніше. І мова не лише про ті, що створюють велетенські кратери, подібні до того, який колись знищив динозаврів. Є й інший тип вибухів — так звані touchdown airbursts, коли космічне тіло вибухає над поверхнею Землі, не залишаючи чітких слідів. Проблема в тому, що ці події практично «невидимі» для традиційної науки й не створюють класичних кратерів. Але їхня руйнівна сила нічим не поступається великим астероїдним ударам. На цьому наголошує Джеймс Кеннетт, професор Каліфорнійського університету в Санта-Барбарі, який багато років досліджує сліди давніх космічних катастроф. Космічні вибухи, які не залишають кратерів, але спустошують території На відміну від прямих ударів, touchdown-вибухи формують гігантські спалахи тепла та ударні хвилі, які миттєво випаровують ґрунт і рослинність, але не залишають глибоких кратерів. Через це їх важко довести — вони не зберігають «класичних доказів», які зазвичай шукають геологи. Попри це, вчені знайшли все більше ознак того, що подібні події відбувалися неодноразово і мали колосальний вплив на клімат, екосистеми та навіть розвиток людських цивілізацій. Перші докази в морських глибинах: сліди вибуху 12 800 років тому Одне з нових відкриттів — сліди космічного удару, пов’язаного з гіпотезою Молодшого Дріасу, виявлені у донних відкладах Баффінової затоки біля Гренландії. Це перший раз, коли докази такого масштабу знайшли в океанічному середовищі. Близько 12 800 років тому, за цією гіпотезою, частини комети вибухнули над Землею, спричинивши різке похолодання, масові пожежі та зникнення багатьох великих тварин. В осадах зберігся характерний «чорний шар»: вуглець, розплавлене скло, рідкісні елементи (платина, іридій) та кварц з мікротріщинами, що виникають лише при екстремальних тисках. Найцікавіше, що ці матеріали знайдено навіть на глибині майже 2 км — отже, вибух був настільки потужним, що сліди розлетілися по всій планеті. Можливий перший кратер епохи Молодшого Дріасу в США Ще одне відкриття: у Луїзіані може розташовуватися перший відомий кратер, сформований під час того ж катастрофічного періоду. Це невелике сезонне озеро, яке за формою дуже схоже на ударну структуру. Дослідники знайшли тут мікроскопічні кульки розплавлених порід, склоподібні структури та шоковий кварц — усе, що вказує на надпотужний вибух. Хоча вчені обережні у висновках, докази збігаються з подією 12 800-річної давнини. Тунгуський вибух і знищене місто: аналоги у новітній і стародавній історії Щоб зрозуміти природу таких вибухів, команда порівняла матеріали з двох інших місць: Тунгуска (1908 рік). Єдиний задокументований випадок подібного вибуху в історії людства. Він повалив 80 мільйонів дерев, але не залишив кратера. Дослідження показало: у ґрунті є розплавлені метали, кульки скла і — вперше — шоковий кварц. Телль ель-Хаммам (Йорданська долина) Місто бронзової доби, яке, ймовірно, було миттєво знищене вибухом надземного походження 3 600 років тому. Сліди ті самі: розплавлені матеріали, вуглець, рідкісні мінерали та уламки кварцу з характерними тріщинами. Висновок: приховані космічні вибухи траплялися частіше, ніж ми думали Сукупність цих досліджень вказує на простий, але тривожний висновок: Touchdown-вибухи набагато поширеніші та значно небезпечніші, ніж класичні астероїдні падіння. Вони можуть охоплювати величезні площі та спричиняти глобальні наслідки — від різких кліматичних змін до руйнування цілих цивілізацій. При цьому такі вибухи майже не залишають слідів, тож багато подібних подій могли залишитися непоміченими. Джеймс Кеннетт підсумовує: «Їх руйнівний потенціал величезний. Це явище, яке людство має вивчати значно ретельніше».

З моменту появи Android компанія Google впроваджує одне з революційних нововведень у механізм оновлення операційної системи. Усталений річний цикл оновлень відходить у минуле — йому на зміну приходить частіша система оновлення ОС. З виходом Android 16 запроваджується нова система розповсюдження оновлень. Міні-оновлення SDK виходитимуть двічі на рік, тоді як основні версії операційної системи стануть доступними в другому кварталі, а не в третьому, як раніше. Квартальні оновлення, що додають новий функціонал, також залишаться. Такий підхід дозволить компаніям-виробникам заздалегідь готувати свої пристрої до нових версій Android. Як і раніше, смартфони серії Pixel першими отримуватимуть свіжі оновлення, хоча очікується, що розрив у часі між виходом прошивок для Pixel та інших Android-смартфонів стане значно меншим. Це сприятиме збільшенню кількості пристроїв із новим функціоналом і стимулюватиме розробників активніше впроваджувати нові можливості у своє програмне забезпечення. Зрештою, споживачі отримуватимуть найсвіжішу та найоперативнішу версію Android незалежно від марки свого пристрою.

На Марсі колись йшли тропічні зливи: що розповіли нові знахідки Perseverance Марс знову дивує науковців — цього разу відкриттями, які відсувають межі уявлення про минуле Червоної планети. Марсохід Perseverance, що вже кілька років досліджує кратер Єзеро, натрапив на породи, які можуть кардинально змінити наше розуміння марсіанського клімату. Ідеться про каолініти — різновид алюмосилікатної глини, що на Землі формується виключно за наявності великої кількості рідкої води. Каміння з “тропічного” минулого Марса Каолініти — породи білого кольору, які виникають у результаті мільйонолітнього вимивання мінералів дощами. На нашій планеті такі утворення трапляються головно у вологих тропічних зонах. Відомі вони, наприклад, з густих джунглів басейну Амазонки, де високі температури й постійні опади створюють умови для їхнього формування. Тож знахідка каолінітів на Марсі стала справжньою несподіванкою. Вона означає, що в далекому минулому Червона планета була зовсім не сухою пустелею. Тут йшли рясні дощі — і, вірогідно, протягом дуже тривалих періодів. Свідчення зміни клімату, що не залишає сумнівів Учасниця команди місії Perseverance, науковиця Б. Хорган, наголошує: породи такого типу не могли з’явитися без великих обсягів води. Це означає, що на Марсі існував стабільний водний цикл — з хмарами, опадами та інтенсивним вимиванням поверхні. «Формування каолінітів потребує величезної кількості води, тобто тривалих дощів. Це один із найбільш переконливих доказів того, що колись Марс мав значно тепліший і вологіший клімат», — зазначила дослідниця. Марс, який ми не знали Знахідка каолінітів додає ваги теорії, що мільярди років тому Марс був життєпридатним світом — із річками, озерами і, можливо, навіть океанами. Висока вологість і м’які температури могли створювати середовище, подібне до ранньої Землі. Для місії Perseverance це відкриття — черговий крок до відповіді на головне запитання: чи могло на Марсі існувати життя? Якщо планета переживала «тропічну» фазу, шансів на це було значно більше, ніж ми звикли уявляти.