Уздовж узбережжя Південної Австралії ще нещодавно вирувало життя, а сьогодні картина більше нагадує сцену з фільму-катастрофи. На пляжах — мертві скати, восьминоги, краби та риба, а сірий пінистий наліт на воді викликає кашель і подразнення очей у людей. Туристи їдуть, рибалки зупиняють роботу, а місцевий бізнес зазнає мільйонних збитків. Тепер науковці з’ясували, хто стоїть за цією екологічною трагедією — і чому подібні події можуть траплятися все частіше. Вісім місяців отруйного цвітіння Причиною масової загибелі морських тварин стало токсичне «цвітіння» водоростей, яке тривало майже вісім місяців і охопило близько 20 тисяч квадратних кілометрів океану. Постраждала майже третина берегової лінії Південної Австралії, а кількість загиблих морських організмів обчислюється мільйонами — понад 550 видів. «Коли виходиш на пляж, відчуття дуже дивні. Навколо тиша й порожнеча, це виглядає моторошно», — розповідає морська біологиня Шона Мюррей з Технологічного університету Сіднея. Експерти одразу звернули увагу на незвичну тривалість і масштаб явища. Подібні водоростеві спалахи зазвичай зникають за кілька тижнів, але цього разу вони лише посилювалися. Несподіваний винуватець Перші аналізи води вказували на вид Karenia mikimotoi, відомий своєю токсичністю. Однак згодом у молюсках знайшли бреветоксини — сильні нервові отрути. Проблема полягала в тому, що K. mikimotoi не здатна виробляти ці токсини. Тоді вчені вдалися до поглибленого ДНК-аналізу. Результат здивував навіть досвідчених дослідників: у пробах домінував надзвичайно рідкісний вид — Karenia cristata. До цього його фіксували лише двічі у світі: біля берегів Південної Африки та поблизу Ньюфаундленду. Лабораторні дослідження підтвердили найгірші побоювання. Karenia cristata виробляє великі дози бреветоксинів — навіть більші, ніж у сумнозвісної Karenia brevis, яка спричиняє «червоні припливи» у Флориді. Чому гинули тварини і хворіли люди Бреветоксини вражають нервову систему. У риб вони паралізують м’язи, відповідальні за дихання, що призводить до швидкої смерті. У людей токсини можуть потрапляти в організм не лише з їжею, а й з повітрям — разом із морськими бризками. Саме тому мешканці прибережних міст скаржилися на кашель, стискання в грудях і симптоми, схожі на астму. Ситуацію ускладнювало й те, що щільні шари водоростей знижували рівень кисню у воді, створюючи додатковий стрес для морських організмів. Ідеальні умови для катастрофи Науковці вважають, що спалах став можливим через поєднання кількох факторів. Водорості, ймовірно, зародилися у відкритому морі, а потім течії загнали їх у напівзамкнені прибережні води Південної Австралії, де вони «застрягли». Karenia cristata полюбляє прохолодну воду — від 14 до 18 градусів. Саме такі умови склалися після морської спеки, коли океан почав різко охолоджуватися. Додаткове «підживлення» забезпечили поживні речовини, підняті з глибин під час апвелінгів. Не виключено й так зване «хімічне суперництво»: деякі види Karenia виділяють речовини, що пригнічують конкурентів і хижаків, дозволяючи їм домінувати місяцями. Наслідки та тривожні сигнали на майбутнє Бреветоксини можуть зберігатися у довкіллі навіть після зникнення самих водоростей. Через це в Австралії вперше в історії довелося закрити ферми з вирощування молюсків через небезпечні токсини. Влада вже інвестує у нові системи моніторингу: супутникові спостереження, буї та швидкі ДНК-тести, які дозволять виявляти загрозу на ранній стадії. Також розглядають методи осадження водоростей глиною — технологію, яку застосовують у деяких країнах Азії. «Це яскраве нагадування про те, що небезпечні водоростеві цвітіння можуть виникати буквально з нізвідки», — зазначає морський еколог Крістофер Ґоблер зі Стоуні-Брукського університету. Історія з Karenia cristata показує, як зміни в океані відкривають шлях рідкісним, але надзвичайно небезпечним видам. Розуміння цих процесів може стати ключем до захисту морських екосистем і прибережних громад у майбутньому.

Після відкриття об’єкта 3I/ATLAS передбачалося, що ядро міжзоряної комети може мати величезні розміри. Однак у процесі подальших спостережень з’ясувалося, що ці оцінки були завищені. Нещодавні розрахунки показали, що насправді 3I/ATLAS за розмірами відповідає середньостатистичним або навіть компактним кометам Сонячної системи. У момент відкриття третього в історії спостережень міжзоряного об’єкта 3I/ATLAS на початку липня 2025 року він був надзвичайно яскравим для своєї відстані від Сонця — перебував приблизно у чотири з половиною рази далі від Сонця, ніж Земля, тобто порівняно близько до орбіти Юпітера. Нагадаємо, газовий гігант у середньому розташований у 5,1 раза далі від нашої планети від світила. При цьому у 3I/ATLAS практично одразу помітили кометну активність: ядро вже було оточене хмарою речовини, що випаровувалася, а з освітленого боку формувався так званий «антихвіст», спрямований у бік Сонця. На цій підставі тоді розглядалися два варіанти: або комета має невелике ядро, але втрачає речовину з небаченою інтенсивністю, або сублімація відбувається помірно, але з великої площі поверхні, тобто ядро є дуже великим. Учені схилялися до другої версії й припускали, що діаметр небесного тіла може сягати близько 20 кілометрів. Восени космічні обсерваторії допомогли з’ясувати нові деталі. Телескоп «Вебб» зібрав дані про склад речовини, що випаровувалася з комети. Дослідники дійшли висновку, що її активність була зумовлена насамперед високим вмістом вуглекислого газу: саме він почав сублімувати першим, а згодом піднімав у космос частинки водяного льоду, які невдовзі також випаровувалися. Своєю чергою, «Габбл» дозволив детальніше розглянути саме ядро. На той момент комета перебувала приблизно вдвічі далі від Сонця, ніж Марс. Астрономи оцінили, що розміри небесного тіла можуть становити від 440 метрів до 5,6 кілометра. Нещодавнє дослідження фахівців з Університету Кентербері (Нова Зеландія) ще більше звузило цей діапазон. Учені спробували визначити розмір ядра за непрямою ознакою — ефектом негравітаційного прискорення, що виникає внаслідок випаровування летких газів. Воно створює невелику реактивну тягу. Втім, донедавна 3I/ATLAS рухалася до Сонця, а сублімація та викиди газових струменів відбувалися переважно з освітленого боку. Тому реактивна сила частково відштовхувала комету від Сонця, і цей ефект коректніше було б назвати не прискоренням, а гальмуванням. У будь-якому разі такі «природні двигуни» дають змогу оцінити габарити небесного тіла, яке вони штовхають. У своїй статті, опублікованій на сервері препринтів arXiv.org, дослідники зіставили дані про вплив негравітаційних сил на швидкість руху 3I/ATLAS з вимірюваннями інтенсивності випаровування її речовини. Розрахунки показали, що діаметр ядра міжзоряної комети становить від 820 до 1050 метрів. Саме таких або навіть менших розмірів є більшість комет Сонячної системи. При цьому передбачається, що ядро 3I/ATLAS має типову для комет густину — близько 0,5 г/см³. Раніше характер активності випаровування давав підстави підозрювати значно більшу пухкість небесного тіла. Варто зазначити, що за всієї спостережуваної інтенсивності втрати речовини комета не могла б за кілька місяців зменшитися у 20 або навіть у п’ять разів: принаймні, комети Сонячної системи за один проліт поблизу Сонця «худнуть» максимум на десятки метрів.

24 грудня 2025 року на криптовалютній біржі Binance стався короткочасний обвал курсу біткоїна до позначки $24 000. Уже за хвилину котирування повернулися до рівня $87 000. Директорка криптопроєкту Solv Protocol, яка виступає під псевдонімом Catherine is Solving, назвала причину інциденту. За її словами, падіння спровокувала маркетингова акція Binance, присвячена запуску стейблкоїна USD1. Цей токен випущений командою, пов’язаною з президентом США Дональдом Трампом. Біржа запропонувала користувачам 20% річних за блокування USD1 у стейкінгу. Висока прибутковість викликала масовий приплив учасників. Трейдери почали терміново конвертувати біткоїн у USD1, переважно використовуючи ринкові ордери. Святковий день забезпечив низьку торговельну активність і недостатню глибину склянки заявок. Ліквідність у парі BTC/USD1 швидко вичерпалася, що призвело до різкого прослизання ціни. Учасники ринку, які встигли придбати біткоїн у момент падіння, зафіксували прибуток після відновлення курсу. Водночас ринкова капіталізація USD1 уперше перевищила позначку 3 млрд доларів. За ніч із 24 грудня показник зріс на 200 млн доларів, що становить 7,5% приросту. Зростання забезпечила емісія нових токенів: 860 млн USD1 випущено в мережі Ethereum, 135 млн — у блокчейні Solana. Основний обсяг емісії — понад 1,9 млрд токенів — припадає на мережу BNB Chain.

У медицині офіційно визнали новий тип діабету — що це означає і чому це важливо У 2025 році відбулася подія, яку лікарі та дослідники чекали десятиліттями: Міжнародна діабетична федерація (IDF) офіційно визнала п’ятий тип діабету. Йдеться про захворювання, яке роками залишалося в тіні, викликало суперечки й часто плуталося з іншими формами діабету. Тепер IDF закликає Всесвітню організацію охорони здоров’я та національні системи охорони здоров’я зробити те саме. Це рішення може змінити життя мільйонів людей, особливо в регіонах, де доступ до медицини обмежений. Забутий діабет, про який майже не говорили Новий тип отримав назву діабет 5 типу. Насправді він не такий уже й новий: уперше його описали ще у 1955 році на Ямайці. Пізніше його називали “діабетом, пов’язаним із недоїданням”, але з часом про нього практично забули. У 1980-х роках ВООЗ намагалася визнати цей діабет окремою формою, проте через нестачу доказів у 1999 році класифікацію скасували. Відтоді вчені сперечалися: чи існує діабет 5 типу взагалі, чи це просто різновид інших форм захворювання. Попри це, за оцінками дослідників, на нього можуть хворіти до 25 мільйонів людей у світі. Чим діабет 5 типу відрізняється від інших На відміну від добре відомих форм: діабету 1 типу (аутоімунного), діабету 2 типу (пов’язаного з ожирінням і способом життя), гестаційного діабету (під час вагітності), або діабету 3c (через ураження підшлункової), діабет 5 типу не має стосунку ні до ожиріння, ні до імунної системи. Основна причина — хронічне недоїдання, особливо в дитячому та підлітковому віці. Тривалий дефіцит поживних речовин заважає нормальному розвитку підшлункової залози, через що вона з часом не може виробляти достатню кількість інсуліну. Чому його часто лікували неправильно Через відсутність офіційного статусу людей з діабетом 5 типу зазвичай лікували так само, як пацієнтів з іншими формами. І це було серйозною проблемою. Дослідження показали, що такі пацієнти: мають дефіцит інсуліну, але не такий виражений, як при діабеті 1 типу; при цьому не мають інсулінорезистентності, характерної для діабету 2 типу. Тобто стандартні схеми лікування могли бути не просто неефективними, а небезпечними, викликаючи різке падіння рівня цукру в крові. В умовах бідності, де немає можливості постійного контролю глюкози, це нерідко призводило до важких ускладнень і навіть смерті. Чому офіційне визнання — критично важливе Ендокринологиня Мередіт Гокінс, яка роками боролася за визнання діабету 5 типу, наголошує: без офіційної назви неможливо ані правильно діагностувати хворобу, ані отримати фінансування на дослідження, ані розробити ефективне лікування. За її словами, діабет, пов’язаний із недоїданням, трапляється частіше за туберкульоз і майже так само часто, як ВІЛ/СНІД, але залишається малопомітним для системи охорони здоров’я. Що планують робити далі У 2025 році IDF створила спеціальну робочу групу з діабету 5 типу. Її завдання: розробити чіткі діагностичні критерії; підготувати рекомендації щодо лікування; створити міжнародний реєстр пацієнтів; навчити лікарів розпізнавати цю форму діабету. Мета — не лише визнати проблему, а й перестати втрачати пацієнтів через неправильне лікування. Проблема не лише для бідних країн Хоча діабет 5 типу найчастіше зустрічається в Азії та Африці, недоїдання зростає і в країнах Латинської Америки та Карибського басейну. Соціальна нерівність, економічні кризи та кліматичні проблеми роблять цю хворобу глобальним викликом. Крок уперед, але не фінал Визнання діабету 5 типу — це лише початок. Попереду роки досліджень, складних рішень і боротьби за доступ до лікування. Як зазначає Гокінс, після того як бачиш, як молоді люди помирають через занедбану і неправильно лікувану хворобу, повернутися до мовчання вже неможливо. Цей діабет нарешті отримав ім’я. Тепер завдання медицини — навчитися з ним боротися.

Samsung готує помітне оновлення комунікаційних можливостей у лінійці Galaxy S26. Смартфони отримають новий зовнішній модем Exynos 5410, який має забезпечити покращену роботу 5G та підтримку супутникового зв’язку, включно з голосовими та відеодзвінками. Galaxy S26 стануть першими смартфонами Samsung на базі 2-нм процесора Exynos 2600. Цей чіп не містить вбудованого модему, тому для нього було розроблено окремий комунікаційний модуль. Ним і став Exynos Modem 5410 — новий 5G-модем компанії, виготовлений за 4-нм техпроцесом. За заявою Samsung, він поєднує високу швидкість передавання даних зі зниженим енергоспоживанням. Ключовою особливістю Exynos 5410 є підтримка трьох стандартів супутникового зв’язку: LTE Direct-to-Cell — відповідає за супутникові голосові дзвінки; NB-IoT NTN — використовується для передавання текстових повідомлень і даних про місцезнаходження; NR-NTN — забезпечує вищу пропускну здатність і може застосовуватися для супутникових відеодзвінків. Завдяки цьому Galaxy S26 зможуть підтримувати зв’язок поза зоною дії традиційних стільникових мереж, а не обмежуватися лише екстреними повідомленнями, як це реалізовано в низці сучасних смартфонів. Модем також підтримує подвійне підключення 5G NR з одночасною роботою в діапазонах FR1 (sub-6 ГГц) та FR2 (mmWave). У такому режимі швидкість завантаження може досягати 14,79 Гбіт/с, а при використанні лише FR1 — до 11,2 Гбіт/с. Це має підвищити стабільність з’єднання в мережах п’ятого покоління. Окрему увагу приділено безпеці. Exynos 5410 використовує архітектуру з «коренем довіри» та виділений процесор безпеки для захисту ідентифікаторів пристроїв і криптографічних ключів. Також заявлено підтримку гібридної криптографії, розрахованої на протидію перспективним загрозам, пов’язаним із розвитком квантових обчислень. Очікується, що Exynos Modem 5410 стане ключовим елементом платформи Galaxy S26 в низці регіонів, забезпечивши розширені можливості зв’язку та підтримку супутникових мереж нового покоління.

Вчені зробили важливий крок до розуміння того, як форма ДНК впливає на роботу людського організму. Дослідники з Північно-Західного університету США у співпраці з міжнародним проєктом 4D Nucleome створили найдетальніші на сьогодні карти просторової організації людського геному — не лише в трьох вимірах, а й у часі. Результати роботи опубліковані в авторитетному журналі Nature. ДНК — це не просто «нитка» У шкільних підручниках ДНК часто зображають як довгу закручену спіраль. Насправді ж усередині ядра клітини вона постійно складається, утворює петлі, зони та складні просторові структури. Завдяки цьому ділянки геному, які знаходяться далеко одна від одної за послідовністю, можуть тісно контактувати. Саме така «архітектура» ДНК визначає, які гени будуть активними, а які — «вимкненими». Від цього залежать розвиток клітин, їхня спеціалізація, а також виникнення різних захворювань. «Щоб зрозуміти, як працює клітина, потрібно знати, як геном складається і перебудовується в просторі», — пояснює один із керівників дослідження Фенґ Юе, професор молекулярної медицини та директор Центру геноміки раку при Північно-Західному університеті. Геном у чотирьох вимірах У межах дослідження науковці проаналізували людські ембріональні стовбурові клітини та фібробласти — клітини сполучної тканини. Використовуючи одразу кілька передових геномних технологій, вони створили єдину базу даних, яка показує, як ДНК організована в ядрі клітини та як ця організація змінюється з часом. Серед ключових результатів: виявлено понад 140 тисяч хроматинових петель у кожному типі клітин — саме вони з’єднують регуляторні ділянки з генами; створено детальну класифікацію доменів хромосом та визначено їхнє розташування всередині ядра; побудовано 3D-моделі цілих геномів на рівні окремих клітин, що дозволяє побачити, де саме «розміщений» кожен ген. Ці дані показали, що навіть клітини одного типу можуть мати різну просторову організацію ДНК, і ці відмінності напряму пов’язані з активністю генів та процесами поділу клітин. Навіщо це потрібно медицині Окрема частина роботи була присвячена оцінці самих технологій. Оскільки жоден метод не здатен повністю «зчитати» 4D-структуру геному, вчені порівняли їхні можливості та обмеження. У результаті вони створили своєрідну інструкцію для інших дослідників — який інструмент краще підходить для виявлення петель, кордонів доменів чи змін положення ДНК у ядрі. Ще один прорив — розробка комп’ютерних моделей, які можуть передбачати, як геном складатиметься, виходячи лише з його послідовності. Це означає, що в майбутньому науковці зможуть оцінювати вплив генетичних мутацій, зокрема пов’язаних із хворобами, без складних і дорогих експериментів. «Більшість мутацій, пов’язаних із захворюваннями людини, знаходяться не в самих генах, а в так званих некодуючих ділянках», — зазначає Юе. — «Розуміння тривимірної організації геному допомагає передбачити, на які гени ці зміни насправді впливають». Крок до майбутніх терапій Дослідження підтверджує: геном — це не лише послідовність літер, а й складна динамічна структура. Порушення цієї структури вже пов’язують із розвитком раку, лейкемії, пухлин мозку та вроджених розладів. Учені сподіваються, що створені 4D-карти стануть основою для нових методів діагностики й лікування, де враховуватиметься не лише «текст» ДНК, а й те, як він складений усередині клітини. Фактично, наука зробила ще один крок до повного розуміння того, як працює «інструкція життя» — у просторі та в часі.

Земля продовжує стрімко нагріватися, і причина цього — не те, що планета стала гірше «віддавати» тепло в космос. Нове дослідження показує: головна проблема в тому, що вона почала поглинати більше сонячної енергії, ніж раніше. Цей процес вчені називають енергетичним дисбалансом Землі — і саме він сьогодні є ключовим чинником глобального потепління. Що таке енергетичний дисбаланс планети Наша планета постійно обмінюється енергією з космосом. Вона отримує її від Сонця у вигляді короткохвильового випромінювання — переважно видимого світла. Частина цього світла відбивається назад у космос хмарами, льодом, снігом і світлими поверхнями суші. Решта поглинається океанами та суходолом, нагріваючи їх. У нормі Земля «врівноважує» цей процес, випромінюючи тепло назад у космос у вигляді довгохвильового інфрачервоного випромінювання. Але останні вимірювання показують: вхідної енергії стало більше, ніж вихідної, і надлишкове тепло накопичується в океанах, атмосфері та ґрунтах. Чому забруднення повітря тут ні до чого Команда вчених з Університету Маямі (Rosenstiel School of Marine, Atmospheric, and Earth Science) проаналізувала довгострокові супутникові спостереження та атмосферні дані. Вони перевірили популярну гіпотезу про те, що прискорене потепління може бути пов’язане зі зменшенням аерозольного забруднення повітря. Аерозолі — це крихітні частинки в атмосфері, які здатні відбивати сонячне світло й тимчасово охолоджувати клімат. Справді, у промислових регіонах Північної півкулі рівень забруднення за останні роки знизився. Але, як показало дослідження, на глобальному рівні цей ефект майже повністю нівелюється. Причина — зростання кількості природних аерозолів над океанами Південної півкулі. Наприклад, після потужного виверження вулкана поблизу Тонга у 2022 році частинки рознеслися вітрами над величезними океанськими просторами, підвищивши відбивну здатність хмар. У результаті охолодження на півдні компенсувало потепління на півночі. Як вчені це перевірили Дослідники використали два незалежні методи. Перший ґрунтувався на супутникових даних, які показують, як частинки в повітрі впливають на проходження сонячного світла. Другий спирався на атмосферні моделі, що оцінюють концентрацію сульфатних частинок на висотах формування хмар. Обидва підходи дали схожі результати: регіональні ефекти аерозолів можуть бути сильними, але у масштабах всієї планети вони взаємно компенсуються. Хмари — головний фактор потепління Найважливішим відкриттям стало те, що зростання енергетичного дисбалансу Землі сьогодні майже повністю пояснюється змінами в поведінці хмар. Хмарний покрив у багатьох регіонах став менш здатним відбивати сонячне світло, через що більше енергії залишається в кліматичній системі. До цього додається ще один чинник: танення льоду та снігу. Темніша поверхня океанів і суходолу поглинає більше тепла, ніж білі льодові поля, що ще більше посилює нагрівання. На розташування й властивості хмар також впливають природні коливання клімату, зокрема зміни температури океанів. Саме цей «короткохвильовий хмарний ефект» нині вважають ключовим двигуном накопичення тепла. Чому це важливо для розуміння клімату За словами провідного автора дослідження Чанйон Пака, результати допомагають суспільству зосередитися на реальних причинах глобального потепління, а не помилково звинувачувати «чистіше повітря». Його колега, професор Браян Соден, додає: енергетичний дисбаланс показує, наскільки швидко планета накопичує тепло. І якщо раніше вважалося, що ключову роль відіграє скорочення промислового забруднення, то нові дані чітко вказують — вирішальними є зміни в хмарах і природна мінливість клімату. Дослідження опубліковане в журналі Science Advances і змінює уявлення про те, чому Земля продовжує нагріватися швидше, ніж прогнозували багато моделей. 

Оновлений седан Lexus IS 2026 модельного року готується до появи в дилерських центрах США. Автомобіль, що дебютував у Японії у вересні, пережив третій рестайлінг (модель випускається з 2013 року) — преміальний седан отримав освіжену зовнішність, серйозно перероблений інтер’єр та переглянуту моторну гаму. Головна новина — радикальне скорочення лінійки двигунів. Lexus прибрав із продажу як базові версії з 2,0-літровою турбочетвіркою (IS 300), так і модифікацію з топовим V8 (IS 500). Тепер усі версії оснащуються безальтернативним 3,5-літровим атмосферним V6 потужністю 314 к. с. Це призвело до різкого зростання стартової ціни: вхідний квиток до клубу власників IS подорожчав майже на 5000 доларів — до 46 795 доларів. Базова версія тепер має позначення IS 350. Автомобіль отримав агресивніший передній бампер, оновлену решітку радіатора та нові повітрозабірники. У салоні з’явився 12,3-дюймовий сенсорний екран, фізичні перемикачі клімат-контролю та дефлектори у стилі суперкара GR GT. Також оновлено комплекс систем безпеки — тепер це Lexus Safety System+ 3.0. Інженери попрацювали й над шасі: переналаштовано підвіску та кермове управління. Перші 350 покупців зможуть придбати ексклюзивну версію Special Appearance Package у матовому кольорі Hakugin White з чорними кованими дисками BBS. Продажі стартують на початку 2026 року.

Вчені знайшли несподіване застосування звичайній відпрацьованій кулінарній олії — з неї створили екологічний клей, настільки міцний, що він здатен утримувати і навіть тягнути автомобіль. Розробка може стати реальною альтернативою традиційним пластикам і клеям на основі нафтопродуктів. Дослідження очолив фахівець із полімерних матеріалів Наргарджуна Махадас з Університету Південної Кароліни. Його команда працювала з відходами рослинної олії, яка зазвичай просто виливається або утилізується. Як з’ясувалося, у такій олії міститься велика кількість жирних кислот — ідеальної сировини для створення гнучких, міцних і вологостійких полімерів. Від сміття до високих технологій Сучасний світ буквально потопає у пластику. Поліетиленові пакети та упаковка накопичуються на сміттєзвалищах, потрапляють у річки й океани, а мікропластик знаходять навіть у глибоководних організмах. Тому пошук екологічних альтернатив став одним із ключових викликів для науки. Відпрацьована кулінарна олія виглядає майже ідеальним кандидатом: щороку у світі утворюється близько 3,7 мільярда галонів таких відходів. На відміну від нафти, це поновлюваний ресурс, який уже існує у величезних обсягах. Як із жиру зробили суперклей Команда дослідників розклала компоненти олії — ненасичені жирні кислоти та гліцерин — на базові молекули, так звані мономери. Далі з них синтезували поліестери — матеріали, які мають міцні ковалентні зв’язки, але при цьому залишаються біорозкладними та придатними для повторної переробки. Під час експериментів вчені змінювали структуру полімерних ланцюгів, роблячи їх більш жорсткими або більш гнучкими. Саме в цьому процесі з’ясувалося, що частина матеріалів має сильні клейкі властивості. Один із варіантів виявився справжнім проривом — його адгезія перевершила багато комерційних аналогів. За словами Махадаса, новий матеріал за міцністю та гнучкістю не поступається поліетилену низької щільності, але водночас значно краще тримається на різних поверхнях і не потребує використання викопного палива. Випробування, які вражають Новий клей протестували на нержавіючій сталі, міді, деревині та картоні. Його порівнювали з популярними клеями на основі EVA та епоксидних смол. Результати виявилися більш ніж переконливими. Під час одного з тестів склеєні сталеві пластини витримали навантаження, достатнє для буксирування легкового автомобіля на невеликому підйомі. Також матеріал можна було використовувати у вигляді звичайного клейового стрижня для термопістолета — ним легко заклеювали коробки та скріплювали предмети, що піднімали вантажі вагою до 120 кілограмів. Чому це важливо Окрім вражаючої міцності, новий клей має ключові переваги: він екологічніший, придатний до переробки та виготовляється з відходів, а не з нафти. Це робить його перспективним кандидатом для використання у промисловості, будівництві, пакуванні та побуті. Дослідники наголошують, що їхня робота демонструє потенціал неїстівних біологічних відходів як сировини для створення високоефективних матеріалів майбутнього. Якщо такі технології вийдуть за межі лабораторій, сміттєві баки з відпрацьованою олією можуть стати справжніми «родовищами» екологічних матеріалів нового покоління.

Фізики з Великої Британії та Німеччини зробили відкриття, яке змушує по-новому подивитися на те, як поводиться матерія. Під час експериментів із розплавленими металами вони виявили дивний проміжний стан — щось середнє між рідиною і твердим тілом, де частина атомів поводиться зовсім не так, як ми звикли очікувати. Результати дослідження опубліковані в науковому журналі ACS Nano і можуть мати серйозні наслідки для сучасних технологій — від «зеленої» енергетики до ефективніших паливних елементів. Коли рідина поводиться «неправильно» Зазвичай атоми в рідині постійно рухаються, зіштовхуються й змінюють положення. Саме це відрізняє рідкий стан від твердого, де атоми зафіксовані в кристалічній решітці. Але під час спостережень за металевими нанокраплями вчені помітили щось неочікуване: частина атомів у рідкому металі залишалася нерухомою. Експеримент проводили з наночастинками платини, золота та паладію. Їх нагрівали до плавлення на надтонкому шарі графену, а весь процес фіксували за допомогою надпотужного електронного мікроскопа SALVE в Ульмському університеті. Така техніка дозволяє бачити окремі атоми в реальному часі. «Ми очікували, що всі атоми почнуть активно рухатися після плавлення, і так і було — але не з усіма», — пояснює один з авторів дослідження Крістофер Лайст. Частина атомів ніби «прилипала» до дефектів у графені й залишалася на місці. Атомна «огорожа» і переохолоджена рідина Ще дивніше те, що кількістю таких нерухомих атомів можна керувати. За допомогою електронного променя науковці створювали додаткові дефекти в графені, і навколо них з’являлося більше «застиглих» атомів. У деяких випадках вони утворювали своєрідне кільце — атомну «огорожу» навколо рідкого металу. Коли температура знижувалася, ця рідина не кристалізувалася, як мала б. Навпаки — вона залишалася рідкою навіть при температурах, набагато нижчих за звичайну точку замерзання. Для платини це означає збереження рідкого стану при температурі приблизно 350°C — більш ніж на тисячу градусів нижче очікуваного. «Це виглядає як нова форма матерії, яка поєднує властивості рідини й твердого тіла в одному матеріалі», — зазначає професор Андрій Хлобистов з Університету Ноттінгема. Нестійкий фінал і великі перспективи Зрештою така «ув’язнена» рідина все ж твердіє, але не утворює звичну кристалічну структуру. Натомість виникає нестабільний аморфний твердий стан. Варто лише зруйнувати атомне кільце — і матеріал швидко переходить у нормальний кристал. Це відкриття не просто теоретична цікавинка. Розуміння того, як поводяться атоми на межі між рідиною і твердим тілом, може допомогти ефективніше використовувати рідкісні метали, покращити каталізатори для паливних елементів і підвищити ефективність систем зберігання та перетворення енергії. Світ матерії виявився складнішим, ніж здавалося. І, схоже, між знайомими нам станами ще приховано чимало сюрпризів.