На Марсі колись йшли тропічні зливи: що розповіли нові знахідки Perseverance Марс знову дивує науковців — цього разу відкриттями, які відсувають межі уявлення про минуле Червоної планети. Марсохід Perseverance, що вже кілька років досліджує кратер Єзеро, натрапив на породи, які можуть кардинально змінити наше розуміння марсіанського клімату. Ідеться про каолініти — різновид алюмосилікатної глини, що на Землі формується виключно за наявності великої кількості рідкої води. Каміння з “тропічного” минулого Марса Каолініти — породи білого кольору, які виникають у результаті мільйонолітнього вимивання мінералів дощами. На нашій планеті такі утворення трапляються головно у вологих тропічних зонах. Відомі вони, наприклад, з густих джунглів басейну Амазонки, де високі температури й постійні опади створюють умови для їхнього формування. Тож знахідка каолінітів на Марсі стала справжньою несподіванкою. Вона означає, що в далекому минулому Червона планета була зовсім не сухою пустелею. Тут йшли рясні дощі — і, вірогідно, протягом дуже тривалих періодів. Свідчення зміни клімату, що не залишає сумнівів Учасниця команди місії Perseverance, науковиця Б. Хорган, наголошує: породи такого типу не могли з’явитися без великих обсягів води. Це означає, що на Марсі існував стабільний водний цикл — з хмарами, опадами та інтенсивним вимиванням поверхні. «Формування каолінітів потребує величезної кількості води, тобто тривалих дощів. Це один із найбільш переконливих доказів того, що колись Марс мав значно тепліший і вологіший клімат», — зазначила дослідниця. Марс, який ми не знали Знахідка каолінітів додає ваги теорії, що мільярди років тому Марс був життєпридатним світом — із річками, озерами і, можливо, навіть океанами. Висока вологість і м’які температури могли створювати середовище, подібне до ранньої Землі. Для місії Perseverance це відкриття — черговий крок до відповіді на головне запитання: чи могло на Марсі існувати життя? Якщо планета переживала «тропічну» фазу, шансів на це було значно більше, ніж ми звикли уявляти.

Вчені спробували узагальнити всі наявні дані про можливе існування життя за межами Землі — від передбачуваних стародавніх скам’янілостей у метеоритах до численних повідомлень про «інопланетян». У результаті відсіювання всього сумнівного їм вдалося сформувати невеликий список справді цікавих фактів, у якому лідирують метеорити Мерчісон та Оргей. У травні 1864 року в небі над південним заходом Франції вибухнув метеороїд, а його уламки впали на селище Оргей поблизу Тулузи. Перший хімічний аналіз уже тоді показав наявність органіки, але справжня сенсація вибухнула лише через століття: під електронним мікроскопом у речовині метеорита розгледіли мікроскопічні структури, схожі на скам’янілі одноклітинні водорості — зокрема діатомові. Невдовзі, однак, з’явився жорсткий скепсис: знахідки оголосили звичайними мінеральними утвореннями або наслідком «забруднення» метеорита земним життям після падіння. Через кілька років — у вересні 1969-го — ще один яскравий болід зруйнувався над Австралією та всіяв своїми уламками містечко Мерчісон. Відразу після падіння в них вдалося виявити амінокислоти — «цеглинки» білків. Особливо цікавою була їхня структура: повідомлялося, що складні молекули мали як «лівосторонню», так і «правосторонню» симетрію, тоді як у земній природі амінокислоти зустрічаються винятково «ліві». У 2022 році в мерчисонському метеориті знайшли всі п’ять азотистих основ ДНК і РНК. Тим часом тема метеорита Оргей після десятиліть замовчування знову привернула увагу: у знайдених мікроструктурах не виявили слідів земної ДНК, що послабило версію про «зараження» метеорита вже після потрапляння на Землю. Нещодавно група біологів з Ірану вирішила повторно проаналізувати дані щодо цих двох метеоритів і загалом переглянути всі можливі свідчення існування позаземного життя. Свої висновки вони виклали у статті для International Journal of Astrobiology. Дослідники заявили, що складна позаземна органіка в Оргеї та Мерчисоні безсумнівно присутня, а «інгредієнти» життя формуються в космосі. Проте питання про можливі скам’янілі інопланетні мікроорганізми залишається відкритим. Найпереконливішим аргументом на користь позаземної біології вчені назвали набір «літер» генетичного «алфавіту» у метеориті Мерчісон. Додатковим підтвердженням вони вважають численні органічні сполуки, які астрономи регулярно виявляють у міжзоряних хмарах. Крім того, дослідники наголошують, що життя за межами Землі не можна виключати, адже у Сонячній системі існують світи з потенційно придатним середовищем: підлідні океани на супутнику Юпітера Європі, на Енцеладі — супутнику Сатурна, а також на кількох інших крижаних місяцях. І, безумовно, відомо, що мільярди років тому Марс мав океани та щільну атмосферу — умови, сприятливі для життя. Науковці також проаналізували різні свідчення, які приписують можливості існування розумних інопланетних істот. Зокрема, вони згадали про феномен «світних летючих сфер», що спостерігалися у нижніх шарах атмосфери. Один із таких випадків стався в Ірані у вересні 1976 року: тоді незвичайний об’єкт бачили жителі Тегерана та пілоти винищувачів, піднятих на перехоплення. Автори дослідження не заперечують факту спостережень, але підкреслюють, що природу цього явища ще належить з’ясувати.

Давня атмосфера Землі могла сама створювати «цеглинки життя»: нове відкриття перевертає уявлення про появу біомолекул Нове дослідження показує: рання атмосфера Землі була не просто сумішшю простих газів — вона могла бути справжньою хіміко-біологічною фабрикою. Вченим вдалося відтворити умови, що панували на нашій планеті мільярди років тому, і виявити, що повітря того часу здатне було природно виробляти сірковмісні органічні молекули, включно з амінокислотами. Ці результати ставлять під сумнів давню думку, що такі важливі сполуки з’явилися лише після того, як виникли перші живі організми. Атмосфера, яка могла «готувати» інгредієнти для життя Команда науковців з Університету Колорадо у Боулдері та їхні міжнародні колеги опублікували результати в журналі PNAS. Вони показали, що атмосфера молодої Землі природно створювала сіркові біомолекули — ключові складові білків і метаболізму. Перший автор роботи, Нейт Рід, каже, що це відкриття допомагає зазирнути у часи, коли життя лише зароджувалося: «Наше дослідження може пролити світло на ранні етапи еволюції життя.» Чому сірка така важлива для живих істот Сірка — один з основних елементів, без якого неможливе життя: вона входить до складу кількох амінокислот, зокрема цистеїну, який формує білкові структури та бере участь у хімічних реакціях в клітині. Довгий час вважали, що такі складні сіркові сполуки виникають лише за участі живих організмів. Попередні лабораторні моделі рідко могли відтворити їх у значущих кількостях — хіба що за дуже специфічних умов. Через це вчені були переконані, що атмосфера сама по собі не здатна їх створити. Тож коли телескоп «Джеймс Вебб» виявив на екзопланеті K2-18b диметилсульфід — молекулу, яку на Землі виробляють водорості, — багато дослідників одразу побачили в цьому можливий біосигнал. Нові експерименти перевернули стару картину Однак попередня робота Ріда та його колеги Еллі Браун показала: диметилсульфід можна легко створити в лабораторії з простих газів і світла. Тож він не обов’язково є ознакою життя. Нове дослідження пішло далі. Вчені взяли суміш газів, які ймовірно були в атмосфері ранньої Землі — метан, CO₂, азот та сірководень — і освітлювали її, імітуючи вплив сонячного світла. Проблема в тому, що сірку дуже важко досліджувати: вона прилипають до обладнання і трапляється у мікроскопічних концентраціях. Тож дослідники використали надзвичайно чутливий мас-спектрометр, здатний вичисляти навіть сліди речовин. Результат був приголомшливий: у газовій суміші утворився цілий набір органічних сіркових молекул, включно з цистеїном, таурином та коферментом М — ключовою молекулою для метаболізму. Скільки життя могла «виготовити» атмосфера? Команда оцінила, які масштаби такого процесу могли бути на реальній молодій Землі. Виявилося, що атмосфера могла виробляти стільки цистеїну, що цього вистачило б для запуску системи, здатної забезпечити близько октільйона клітин (1 з 27 нулями). Це менше, ніж нинішня кількість клітин на Землі, але для планети без життя — це величезний ресурс. Такі молекули могли випадати на поверхню разом із дощем та накопичуватися в озерах, океанах або калюжах — створюючи «хімічний суп», з якого згодом могла з’явитися перша біологія. Чи могли перші молекули життя опинитися всюди? До цього моменту існувала загальна думка: для зародження життя потрібні дуже специфічні умови — гарячі джерела, вулканічні області або інші екстремальні локації з багатою хімією. Нові дані пропонують інше бачення. «Ми думали, що життя мало початися абсолютно з нуля, у дуже особливих умовах», — каже Браун. — «Але наші результати показують, що складні молекули могли бути розповсюдженими навіть за простих умов. Можливо, життя не стартувало з нічого — воно лише використало вже наявні ресурси.» Що це означає для пошуків життя у Всесвіті Це відкриття впливає не тільки на розуміння нашого минулого, а й на інтерпретацію даних з інших планет. Якщо складні молекули можуть утворюватися без живих істот, то деякі «підозрілі» сигнали з екзопланет можуть мати цілком природне пояснення. Але водночас це означає, що шанс зародження життя у Всесвіті може бути вищим, ніж здавалося раніше.

Коралові рифи: не лише осередки життя, а й давні регулятори клімату Землі Коралові рифи зазвичай уявляють як райські підводні міста — строкаті, насичені життям екосистеми, де кожен сантиметр кипить активністю. Але нове дослідження показує: їхня роль значно більша. Протягом понад 250 мільйонів років рифи були не просто свідками геологічних катастроф — вони фактично керували швидкістю кліматичного відновлення планети після різких стрибків рівня CO₂. Як рифи впливали на темп відновлення клімату Вчені виявили, що у довгій історії Землі існувало два режими роботи вуглецевого циклу — і саме коралові рифи були перемикачами між ними. Перший режим — рифи процвітають.Коли тропічні мілководдя були широкими та багатими на рифові екосистеми, океани активно виробляли карбонатні відкладення. Це зменшувало обмін хімічних речовин між поверхнею океану та його глибинами, послаблюючи так звану «біологічну помпу», яка переносить вуглець у глибокі води. У результаті планета повільніше оговтувалась після великих викидів CO₂ — наприклад, після масових вулканічних подій. Другий режим — рифи зникають.Коли рівень моря змінювався або континенти рухалися так, що рифам ставало тісно, карбонатне виробництво «сповільнювалось». Тоді більше кальцію й лугів накопичувалося у воді, що перемикало карбонатне поховання у глибокий океан. Це зміцнювало біологічну помпу й прискорювало кліматичне відновлення. Як відзначає один із авторів дослідження Лоран Юссон, саме в такі періоди «вибухало» різноманіття планктону — маленьких архітекторів океанського вуглецевого балансу. Як науковці відстежили вплив рифів через мільйони років Команда з Університету Сіднея й Університету Гренобля з’єднала докупи багато видів даних: реконструкції руху тектонічних плит; моделі ерозії, клімату та океанічної хімії; екологічні моделі продуктивності коралових систем. Так вони відтворили, як змінювалася картинка з часів Тріасу — коли після масового вимирання знову з’явилися перші сучасні рифові екосистеми. І висновок виявився чітким: коли рифи розросталися, кліматичне відновлення сповільнювалось; коли відступали — пришвидшувалось. Рифи — активні керманичі клімату, а не просто спостерігачі Зазвичай на коралові системи дивилися як на «щоденник погоди»: мовляв, вони ростуть у хороших умовах і гинуть у поганих. Але нова робота доводить, що рифи — не пасивні жертви змін, а потужні гравці, які впливають на темпи глобальних циклів. Рифи визначають, де на Землі відкладається вуглець — на сонячних мілководдях чи в темних глибинах океану. І це впливає на швидкість очищення атмосфери від надлишкового CO₂. Що це означає для нас сьогодні У наш час рифи переживають найгіршу кризу за всю свою історію: океани теплішають, вода підкислюється, екосистеми руйнуються локальними впливами. Теоретично їхній занепад може перемкнути Землю у «швидший режим» відновлення. Але є проблема: організми, які мали б виконувати цю роботу (планктон, кальцифікатори), також страждають від змін, спричинених людиною. Як попереджають автори дослідження, навіть якщо система зрештою оговтається, цей процес займе тисячі або сотні тисяч років — надто довго, щоб врятувати сучасні екосистеми та людське суспільство від наслідків. Чому захист рифів — це не лише турбота про океан Коралові рифи — це не просто втрата барвистих підводних краєвидів. Вони — частина глобального кліматичного механізму, своєрідна «ручка регулювання», яка визначає, у якому режимі працюватиме Земля після потрясінь. Якщо ми втратимо рифові екосистеми, планета може перейти в режим швидкого, але руйнівного відновлення, яке принесе більше шкоди, ніж користі. Висновок простий: щоб не дозволити Землі «перемкнути передачу» в небажаний режим, необхідно швидко зменшувати викиди, зберігати корали й підтримувати живі вуглецеві цикли океану. Дослідження опубліковане в журналі Proceedings of the National Academy of Sciences.

Компанія Apple перевела в розряд застарілих і вийшли з експлуатації кілька версій розумних годинників Apple Watch. У категорію вийшли з експлуатації Apple Watch Series 4 у ​​варіаціях Hermes на 40 і 44 мм, а також Apple Watch Series 4 у ​​варіаціях Nike на 40 і 44 мм. При цьому стандартні версії Apple Watch Series 4 у ​​сталевому або алюмінієвому корпусі поки що належать до розряду застарілих. Також в категорію тих, що вийшли з експлуатації, потрапили iPhone SE першого покоління і 12,9-дюймовий iPad Pro другого покоління. Як пояснює сама компанія, продукт вважається застарілим, якщо Apple перестала розповсюджувати його для продажу більше 5 і менше 7 років тому, що вийшло з експлуатації – понад 7 років тому. Застарілі пристрої Apple ремонтує лише за наявності запчастин, а ті, що вийшли з експлуатації, вже не обслуговуються Apple.

Космічний апарат Hakuto-R зробив неймовірне фото Землі за лічені дні до падіння на Місяць За кілька днів до того, як японський місячний посадковий апарат Hakuto-R зазнав аварії, він устиг передати на Землю зображення, яке складно назвати інакше, ніж приголомшливим. Камера апарата зафіксувала нашу планету, що піднімається над сіруватим місячним горизонтом саме під час повного сонячного затемнення — моменту, коли Місяць повністю перекриває сонячне світло для частини Землі. Цей приватний роботизований ландер, створений токійською компанією ispace, саме тоді летів на висоті близько 100 кілометрів над поверхнею Місяця. Незважаючи на трагічний фінал місії, він подарував нам один із найефектніших поглядів на Землю з космосу. Фото, що облетіло світ На знімку Земля зависла над вигнутим місячним горизонтом — маленька яскрава куля на тлі темряви. Темна пляма в центрі Австралії — це тінь Місяця, яка мандрувала континентом під час затемнення. Для команди місії на чолі з японським підприємцем Такеші Хакамада цей кадр став символічним — доказом того, що приватні компанії здатні створювати апарати, які працюють у глибокому космосі та доставляють на Місяць техніку чи наукові дані. Як Hakuto-R намагався сісти на Місяць Апарат стартував на ракеті SpaceX Falcon 9, після чого обрав економічну, хоч і довгу траєкторію через цислунарний простір — ділянку між Землею та Місяцем. Такий маршрут дозволяє економити паливо, але потребує місяців польоту. Після виходу на орбіту Місяця ландер провів кілька репетицій гальмування та почав підготовку до посадки в районі кратера Атлас. У квітні 2023 року спуск почався нормально — поки телеметрія раптом не замовкла. Пізніше з’ясувалося: помилка в роботі програмного забезпечення висотоміра змусила систему “повірити”, що апарат перебуває значно вище, ніж насправді. Через це двигуни працювали до останньої краплі палива, після чого ландер безконтрольно впав на поверхню. Чому посадка на Місяць — це надскладно Місяць не має атмосфери, яка допомогла б загальмувати спуск. Усе гальмування виконується двигунами, а отже: помилка в сенсорах, затримка в роботі комп’ютера, неправильний кут підльоту— і місія закінчується ударом об поверхню. Дослідження недавніх невдалих посадок показують одні й ті самі проблеми: нестійкі посадкові опори, збій лазерних далекомірів, помилки алгоритмів управління. Лунні посадки — це область, яка ще тільки вдосконалюється. Навіщо вченим фото затемнення з Місяця Хоча зображення виглядає як витвір мистецтва, воно також має наукову цінність. Знімок показує тінь Місяця на Землі з космосу — без спотворень атмосфери. Такі дані допомагають астрономам уточнювати моделі затемнень. Крім того, подібні світлини допомагають у дослідженні екзопланет. Спостерігаючи, як виглядає жива планета з динамічною атмосферою та океанами, вчені краще налаштовують інструменти, що шукають Землеподібні світи біля інших зірок. Що далі для японських місячних місій Попри падіння Hakuto-R, компанія ispace не відмовилася від планів. Вона вже готує наступні апарати, які мають доставляти на Місяць наукові прилади, невеликі ровери та навіть комерційні вантажі. Кожна спроба — це новий досвід у навігації, автономному управлінні та посадці. А знання, здобуті з невдач, стають основою для майбутніх місій, у тому числі й тих, що підтримуватимуть програму NASA Artemis. Навіть із аварією Hakuto-R подарував світові рідкісний погляд на Землю — нагадування про нашу крихкість і красу. І водночас — мотивацію для подальших кроків у поверненні людей і техніки на Місяць.

У Єгипті виявили надзвичайно рідкісний сувій «Книги мертвих» і тисячі артефактів у некрополі віком 3 500 років У центральній частині Єгипту археологи зробили відкриття, яке вже називають одним із найважливіших для дослідження культури Нового царства. Під час робіт у районі Ель-Гурайфа фахівці натрапили на давній некрополь, що зберіг у своєму надрах не лише мумії та традиційні поховальні атрибути, а й надзвичайно рідкісний, майже повністю збережений папірус із фрагментом «Книги мертвих». Цей сувій, довжина якого, за попередніми оцінками, сягає від 13 до 15 метрів, став першим повністю знайденим папірусом у цьому регіоні. За словами Мустафи Вазірі, генерального секретаря Вищої ради старожитностей Єгипту, документ перебуває у дивовижно доброму стані збереження — що рідкість для пам’яток цього періоду. Унікальний артефакт Нового царства Некрополь, датований приблизно 1550–1070 роками до н.е., вразив археологів масштабністю: у його кам’яних гробницях знайдено сотні предметів — амулети, статуї, десятки каноп, різноманітні ритуальні речі та розписані труни. Проте саме виявлений папірус привернув найбільшу увагу науковців. «Якщо цей сувій має заявлену довжину і так добре зберігся, це безперечно видатне відкриття», — зазначила директорка Музею Ремера і Пелізауса в Німеччині Лара Вайс. Подібні тексти з’явилися на початку Нового царства. Кожен папірус «Книги мертвих» унікальний — його зміст залежав від переписувача та замовника. Через це знайти добре збережений документ саме з цього періоду — надзвичайно складно. Ще більш рідкісним є випадок, коли сувій зберігся у своїй первісній гробниці. Фой Скальф, єгиптолог з Університету Чикаго, наголосив, що до публікації офіційних матеріалів важко точно стверджувати всі деталі знахідки, проте сам факт її існування вже надихає дослідників. Що розповідає «Книга мертвих»? Традиційний переклад назви — «Книга мертвих» — не зовсім точний. Правильніше називати її «Глави про вихід у день», адже текст описує шлях душі у потойбіччі та ритуали, які мали допомогти померлому подолати перешкоди й досягти спокою. Ці рукописи є надзвичайно важливими для розуміння релігійних уявлень давніх єгиптян. Шлях кожної душі вважався унікальним, а тому зміст папірусів різнився — але всі тексти відображали складний світогляд та символіку того часу. Експерти очікують, що знайдений сувій після дослідження буде виставлений у Великому Єгипетському музеї. Багатства забутих гробниць Окрім сувою, археологи знайшли численні труни з муміями, понад 25 000 ушабті — ритуальних статуеток-«слуг», тисячі амулетів, побутові предмети та канопи для зберігання органів. Однією з найцікавіших знахідок стали оздоблені дерев’яні труни, серед яких — саркофаг Та-де-Іси, доньки жерця Ерет Харуа з храму бога Джегуті в Ель-Ашмуніні. Поруч із її труною виявили дві дерев’яні скриньки з канопами та повний комплект ушабті, а також статую божества Птах-Сокара — покровителя мертвих.

У шкільних підручниках усе виглядає просто: спочатку атоми, потім молекули, клітини, мозок — і вже лише на фінальному етапі з’являється свідомість. За цією логікою вона є лише побічним продуктом складної біології. Але нова наукова модель пропонує геть протилежне: можливо, саме свідомість — це те, з чого все починається. Професорка матеріалознавства з Уппсальського університету Марія Стрьомме представила в AIP Advances сміливу теорію: свідомість — не результат роботи мозку, а фундаментальне поле, з якого виникають простір, час і матерія. Інакше кажучи, не мозок створює досвід — а Всесвіт, побудований зі свідомості, створює мозок. Перевернуті запитання науки Традиційна наука запитує: «Як мозок породжує свідомість?»Стрьомме формулює питання інакше: «Як свідомий Всесвіт створює мозок?» У її моделі свідомість працює так само, як поля у квантовій фізиці, де частинки — це лише хвилі чи збурення в невидимому середовищі. Вона пропонує розглядати свідомість як подібне поле, присутнє в кожній точці простору й часу. А фізичні об’єкти — від електронів до людей — це просто впорядковані структури всередині цього поля. Три принципи: нова мова для старої ідеї Щоб описати цей незвичний Всесвіт, Стрьомме використовує концепцію «Трьох принципів», адаптовану з психології: Універсальний розум — базова інтелігенція, що пронизує реальність; Універсальна свідомість — здатність мати будь-який досвід; Універсальна думка — процес, який формує окремі переживання зі стану чистої свідомості. Це не метафора: у її моделі кожен принцип має математичне представлення. Такі ідеї часто пов’язують із панпсихізмом — поглядом, що свідомість є однією з фундаментальних складових реальності. Як із свідомості виникають простір і час Звичні наукові моделі починаються з Великого вибуху. Стрьомме пропонує інший старт: первинний стан недиференційованої свідомості, без розмежувань і структури. За її ідеєю, Всесвіт починається з флуктуацій у полі свідомості. Потім відбувається «порушення симетрії» — добре знайомий фізикам процес, який пояснює, чому з однорідного початкового стану виникають різні частинки та сили. У цій теорії саме порушення симетрії створює розрізнення між «спостерігачем» і «об’єктом», а також народжує простір і час. Індивідуальна свідомість як хвиля у спільному океані Коли простір і час у моделі сформовані, з’являються локалізовані структури — індивідуальні уми. З цієї точки зору, кожна особистість — це тимчасова конфігурація універсального поля. Відчуття ізольованості стає лише поверхневим враженням, а не фундаментальним фактом. Таке бачення перегукується з недуалістичними філософськими традиціями, які стверджують, що межа між «я» та «світом» є умовною. Що з «аномальними» явищами? Стрьомме обережно торкається теми телепатії, «позатілесних» переживань і випадків глибокого відчуття зв’язку на відстані. Вона не стверджує, що ці феномени доведені. Але ставить запитання: якщо свідомість — фундаментальне поле, то чи існують механізми, що в принципі дозволяють такі явища? У такій картині інформація може передаватися не лише через простір і час, а й через саму свідомість. Що відбувається після смерті? Якщо індивідуальна свідомість — це структурований «візерунок» у загальному полі, смерть може означати розпад цієї структури, а не знищення самої свідомості. Особисте «я» зникає, але поле, з якого воно виникло, продовжує існувати. Авторка не робить висновків про наявність чи відсутність загробного життя — вона лише описує фізичну модель, у якій такий перехід теоретично можливий. Чи можна довести існування поля свідомості? Сучасні теорії квантової гравітації вже припускають, що простір і час — не остаточні елементи реальності. Деякі моделі вказують, що вони можуть виникати з квантової інформації або більш фундаментальної структури. Стрьомме робить сміливий крок далі: пропонує, що ця глибинна структура має усвідомлену природу. Вона окреслює, якими можуть бути експерименти — у квантовій фізиці, нейронауці та космології — що здатні перевірити її припущення. Хоча всі ці ідеї поки що лише теоретичні, вони дають напрямок для майбутніх пошуків. Межа між наукою і філософією Модель Стрьомме — далеко поза межами мейнстримної науки. Для багатьох учених перехід від «свідомість — продукт мозку» до «свідомість — основа реальності» вимагатиме надзвичайно переконливих доказів. Але її робота цікава тим, що використовує мову сучасної фізики, а не містичні або релігійні терміни. Чи дійсно Всесвіт працює так? Поки що це питання відкрите — і, можливо, відповідь з’явиться не скоро. Але одне можна сказати точно: ця теорія змушує поглянути на реальність свіжим поглядом.

Бренд Century, нещодавно виділений Toyota в окремий ультрапреміальний підрозділ, представив оновлену версію свого класичного седана. Модель, що незмінно має ім’я Century з 1967 року, отримала перше суттєве оновлення з моменту виходу поточного покоління G60 у 2018 році. Рестайлінг не можна назвати масштабним — головний акцент зроблено на підвищенні безпеки. Оновлений седан тепер оснащено найновішою версією комплексу Toyota Safety Sense, який отримав розширені можливості розпізнавання автомобілів, пішоходів, велосипедистів і мотоциклістів, зокрема на перехрестях. Додатковий модуль Proactive Driving Assist допомагає автомобілю автоматично коригувати керування та гальмування при раптовій появі пішоходів на дорозі, а також пом’якшує уповільнення під час руху за повільнішими транспортними засобами або при вході в поворот. У салоні з’явилася нова медіасистема з 8-дюймовим екраном. Для ультралюксового сегмента це виглядає анахронізмом, однак Toyota вирішила зберегти традиційне компонування інтер’єру без радикальних змін. Нових матеріалів оздоблення чи колірних схем не додано; також седан не отримав електрохромне заднє скло, доступне для Century SUV. Технічна частина залишилася без змін. Під капотом — гібридна силова установка від Lexus LS 600h: атмосферний 5,0-літровий V8 у поєднанні з електромотором розвиває 425 к.с. і передає крутний момент через електромеханічний варіатор на задні колеса. У стандартну комплектацію входять пневмопідвіска та система активного шумоподавлення. Попри незначний перелік нововведень, ціна помітно зросла. Вартість моделі починається приблизно з $149 тис. Оновлений седан подорожчав, але все ще залишається дешевшим за позашляховик Century SUV.

Фінська компанія HMD Global спільно з виробником дитячих розумних годинників Xplora анонсувала мобільний пристрій XploraOne. Апарат є компактним телефоном із сенсорним екраном, орієнтованим на дитячу аудиторію та користувачів, яким потрібен додатковий пристрій для базових завдань. Головною особливістю XploraOne є відсутність магазину додатків і веб-браузера. Пристрій не підтримує встановлення сторонніх програм, включно з популярними соціальними платформами. Телефон призначений виключно для голосового зв’язку, обміну повідомленнями та роботи з календарем. Виробники інтегрували в XploraOne набір інструментів батьківського контролю. Дорослі можуть встановлювати тимчасові обмеження на дзвінки певним абонентам зі списку контактів, а також переглядати всі фотографії й записи в планувальнику. Технічна база пристрою, ймовірно, відповідає моделі HMD Touch 4G. Телефон оснащено сенсорним дисплеєм діагоналлю 3,2 дюйма з роздільною здатністю 320×240 пікселів, процесором Unisoc T127 на архітектурі ARM, двомегапіксельною камерою зі світлодіодним спалахом та акумулятором ємністю 1950 мА·год. Для підключення дротових навушників передбачено стандартний роз’єм 3,5 мм. За зв’язок відповідає вбудований модуль 4G LTE. Габарити корпусу становлять 102×62×10,9 мм при масі 100 грамів. Інформацію про вартість і дату початку продажів XploraOne поки не розкрито.