Європейське космічне агентство (ESA) підтвердило факт кіберінциденту, який торкнувся «дуже невеликої кількості» зовнішніх серверів, розміщених поза корпоративною мережею агентства. Про це ESA повідомило в соцмережі X, уточнивши, що вже вжито заходів для захисту потенційно скомпрометованих пристроїв. За даними ESA, можливого впливу зазнали сервери, які використовуються для спільної роботи із зовнішніми партнерами. Агентство наголошує, що ці системи були ізольовані від основної корпоративної інфраструктури та не належали до класифікованих сегментів. Заява ESA з’явилася на тлі тверджень зловмисника під псевдонімом 888, який заявив на форумах BreachForums та DarkForums про злам інфраструктури, пов’язаної з агентством. За його словами, доступ зберігався близько тижня, а обсяг викрадених даних становить понад 200 ГБ. Зловмисник запропонував архів до продажу єдиним пакетом з оплатою виключно в криптовалюті Monero. Згідно з опублікованими описами та скріншотами, до передбачуваного витоку могли увійти вихідні коди з приватних репозиторіїв, конфігурації CI/CD-пайплайнів, API-ключі та токени доступу, файли баз даних, конфігураційні файли, а також внутрішня технічна документація. Серед продемонстрованих матеріалів фігурують файли зі згадками внутрішніх доменів, параметрів середовища та робочих процесів, а також документи з позначками конфіденційності й брендингом партнерів ESA, зокрема Thales Alenia Space та Airbus Defence and Space. Справжність опублікованих зразків не була підтверджена — ESA не коментує конкретні типи даних, які могли бути скомпрометовані, і не підтверджує заявлений зловмисником обсяг витоку. Представники агентства також не відповіли на додаткові запити ЗМІ, які надійшли під час новорічних святкових вихідних.

Навіть невеликі тріщини в арктичному морському льоді можуть мати набагато серйозніші наслідки, ніж здається на перший погляд. Нове дослідження показало: поєднання відкритої води серед льоду та промислового забруднення здатне запускати ланцюг процесів, які пришвидшують танення льодовикового покриву та змінюють клімат регіону. Під час наукових авіарейсів над морями Бофорта і Чукотським поблизу узбережжя Аляски вчені зафіксували несподівано високі рівні діоксиду азоту — 60–70 частин на мільярд. Це майже відповідає граничним нормам для здоров’я людини у США, і це в регіоні, який традиційно вважають майже незайманим. Вимірювання проводилися з лютого по квітень 2022 року в межах дослідницької кампанії CHACHA. Дослідження очолив доктор Хосе Фуентес з Університету штату Пенсильванія. Його команда зосередилася на арктичній весні — періоді, коли навіть незначні зміни можуть швидко посилювати потепління. Як тріщини у льоді змінюють атмосферу Навесні в морському льоді з’являються так звані «ліди» — довгі тріщини з відкритою водою, які можуть простягатися від кількох метрів до кількох кілометрів. Через них у повітря виходять тепло та водяна пара. Тепліший і вологіший повітряний потік піднімається вгору, де формується хмарність. Одним із перших типів хмар, які зафіксували дослідники, став так званий «морський дим» — туманоподібні хмари, що здіймаються над відкритою водою в сильний мороз. Такі хмари можуть одночасно відбивати сонячне світло і затримувати тепло біля поверхні океану. Забруднення підсилює ефект Ситуацію ускладнює промислове забруднення від нафтових і газових родовищ на півночі Аляски. Викиди оксидів азоту та інших речовин вступають у хімічні реакції з морськими аерозолями та солоним снігом. Особливу роль відіграють галогени — бром, хлор і йод, які під дією сонячного світла активно руйнують озон у приземному шарі атмосфери. Зменшення озону означає, що більше сонячного випромінювання досягає поверхні, додатково нагріваючи лід і сприяючи його таненню. Це створює замкнене коло: більше тріщин — більше тепла і хімічних реакцій — ще швидше руйнування льоду. Чому це важливо для прогнозів клімату Дослідники наголошують: сучасні кліматичні моделі часто не враховують дрібні тріщини в льоді та локальні хмари забруднення. А саме ці «деталі» можуть суттєво впливати на швидкість арктичного потепління. Отримані дані допоможуть точніше прогнозувати втрату морського льоду, зміни якості повітря та кліматичні ризики для регіону. Це важливо не лише для науки, а й для судноплавства, інфраструктурних проєктів і життя місцевих громад. Арктика нагрівається значно швидше, ніж планета в цілому, і нове дослідження показує, наскільки складними та взаємопов’язаними є процеси, що стоять за цим явищем. Роботу опубліковано в журналі Bulletin of the American Meteorological Society.

У 2025 році SpaceX зробила значний крок у розвитку супутникового інтернету Starlink, вийшовши більш ніж на 35 нових ринків. Наразі мережа охоплює 155 країн і є доступною для 3,2 мільярда людей, включно з найвіддаленішими регіонами планети. Для цього було здійснено понад 120 запусків ракет Falcon 9, що додало близько 270 Тбіт/с пропускної спроможності та дозволило збільшити швидкість завантаження до 200 Мбіт/с, а середня затримка мережі становить близько 26 мс. Програма Direct to Cell дала змогу підключити мільйони користувачів через 27 мобільних операторів без необхідності використання наземної інфраструктури. Паралельно Starship провів два тестові запуски супутників-симуляторів для підготовки до розгортання наступного покоління орбітальних констеляцій. Завдяки цим досягненням протягом року до Starlink приєдналися 4,6 мільйона нових користувачів, і наразі сервіс обслуговує 9,2 мільйона людей по всьому світу. SpaceX продовжує розширювати мережу, обіцяючи ще вищі швидкості та нові можливості для користувачів у глобальному масштабі. Джерело

Астрономи за допомогою космічної місії Einstein Probe зафіксували нову короткочасну подію в рентгенівському діапазоні, яка виявилася потужним зоряним спалахом. Джерелом випромінювання стала зірка PM J23221-0301, розташована приблизно за 150 світлових років від Землі. Результати дослідження були оприлюднені 18 грудня у препринті наукової роботи на сервері arXiv. Зоряні спалахи — це різкі викиди енергії, що виникають унаслідок перебудови магнітного поля зорі. У такі моменти заряджені частинки прискорюються майже до швидкості світла, а сама подія супроводжується випромінюванням у широкому діапазоні — від радіохвиль до рентгенівського світла. Подібні явища добре відомі на Сонці, однак їх активно досліджують і на інших зорях, щоб краще зрозуміти зоряну активність та її вплив на навколишній простір. Зірка PM J23221-0301 належить до спектрального класу K. Вона приблизно на 30% менша й менш масивна за Сонце, має температуру поверхні близько 4055 К і вік, який оцінюють у 1,2 мільярда років. Раніше астрономи вже фіксували від неї слабке постійне рентгенівське випромінювання, а в оптичному діапазоні — поодинокі спалахи яскравості. Саме тому міжнародна група дослідників на чолі з Гоін Чжао з Університету Сунь Ятсена вирішила вести за зіркою детальні спостереження, залучивши як наземні телескопи, так і орбітальні обсерваторії. У вересні 2024 року Einstein Probe зафіксував рентгенівський транзієнт, який отримав позначення EP J2322.1-0301. Аналіз показав, що його координати збігаються з положенням PM J23221-0301 з точністю до 20 кутових секунд. Форма світлової кривої відповідала типовому для зоряних спалахів профілю з різким зростанням і поступовим згасанням. Додаткові спостереження в оптичному діапазоні виявили тимчасову появу лінії водню H-альфа, що остаточно підтвердило природу події. За даними дослідження, спалах тривав близько двох годин: приблизно 24 хвилини припало на фазу наростання, а ще півтори години — на згасання. Пікова світність у рентгенівському діапазоні досягла значень, характерних для потужних зоряних спалахів, а сумарна енергія події узгоджується з показниками, зафіксованими для подібних явищ на інших зорях. Вчені також виявили, що плазма спалаху мала кілька температурних компонентів. Це вказує на складну внутрішню структуру явища і добре узгоджується зі стандартними моделями зоряних спалахів, де гаряча плазма піднімається у верхні частини магнітних петель, а холодніша залишається нижче. Нове спостереження демонструє можливості Einstein Probe у виявленні швидкоплинних рентгенівських подій і допомагає глибше зрозуміти механізми зоряної активності, навіть у відносно близьких до нас зоряних системах.

У 2022 році під час глибоководної наукової експедиції в північній частині Тихого океану дослідники натрапили на знахідку, яка виглядає так, ніби зійшла зі сторінок казки. На дні океану, неподалік Гавайських островів, камера зафіксувала поверхню, що дивовижно нагадує жовту цегляну дорогу. Відкриття зробило науково-дослідне судно Nautilus, яке досліджувало хребет Ліліуокалані в межах морського національного заповідника Папахāнаумокуāкеа. Це одна з найбільших охоронюваних морських територій у світі — за площею вона перевищує всі національні парки США разом узяті. Водночас її дно залишається майже повністю невивченим: за оцінками, люди дослідили лише близько 3% цієї території. Незвичайна «дорога» була виявлена на вершині підводної гори Нутка, на глибині понад тисячу метрів. Попри те що об’єкт перебуває під товщею води, поверхня виглядала напрочуд сухою, ніби висохле озерне дно. Під час прямої трансляції з глибини члени експедиції не приховували здивування, порівнюючи побачене то з Атлантидою, то з легендарною дорогою з «Країни Оз». З наукової точки зору, жодної містики тут немає. Геологи пояснили, що йдеться про гіалокластити — вулканічні породи, які утворюються під час потужних вивержень, коли розпечена лава швидко охолоджується у воді та розтріскується. У цьому випадку тріщини сформувалися під прямими кутами, створивши візуальний ефект, схожий на бруківку або викладену цеглу. Така структура, ймовірно, виникла через багаторазові цикли нагрівання й охолодження породи. Це відкриття ще раз нагадало, наскільки мало ми знаємо про власну планету. За даними дослідження 2025 року, людство за весь час візуально дослідило лише від 0,0006% до 0,001% глибоководного дна Землі. У перерахунку на площу це приблизно розмір невеликої європейської країни — крапля в океані в буквальному сенсі. Дослідники з Ocean Exploration Trust наголошують: подібні експедиції допомагають не лише відкривати незвичайні геологічні формації, а й краще зрозуміти життя, яке існує на схилах древніх підводних гір. «Кожен новий занурювальний рейс — це крок у невідоме», — зазначають науковці. Хоч «жовта цегляна дорога» не веде до чарівного міста, вона символізує шлях до глибшого розуміння геологічної історії Землі. І, можливо, попереду на нас чекає ще чимало відкриттів, здатних не менш сильно здивувати людство.

Вчені зробили важливий крок у розумінні того, як ракові клітини одночасно виживають і пристосовують свій обмін речовин. Нове дослідження показало, що один білок може поєднувати ці два ключові механізми розвитку пухлин, які раніше розглядалися окремо. У центрі уваги опинився білок MCL1. Його давно знають як «захисника» ракових клітин: у багатьох видах пухлин він виробляється у надмірній кількості й допомагає клітинам уникати апоптозу — запрограмованої загибелі, яка в нормі стримує неконтрольований ріст тканин. Саме ця здатність робить рак стійким до багатьох методів лікування. Однак команда дослідників із Дрездена з’ясувала, що роль MCL1 набагато ширша. Виявилося, що цей білок безпосередньо впливає на систему mTOR — один із головних регуляторів клітинного метаболізму та росту. Через таку взаємодію MCL1 бере участь у керуванні енергетичними ресурсами ракових клітин, допомагаючи їм ефективно використовувати поживні речовини для росту й виживання. За словами авторів роботи, це перший випадок, коли MCL1 вдалося чітко пов’язати не лише з блокуванням клітинної смерті, а й з активною участю у сигнальних і метаболічних процесах. Фактично, вчені відкрили новий сигнальний шлях, який об’єднує два фундаментальні аспекти онкології — виживання клітин і перебудову їхнього обміну речовин. Практичне значення відкриття полягає і в тому, що воно допомагає краще зрозуміти дію експериментальних ліків. У дослідженні проаналізували препарати, спрямовані на пригнічення MCL1, які нині проходять клінічні випробування. З’ясувалося, що ці інгібітори одночасно впливають і на сигнали mTOR. Це важливо, адже препарати, що блокують mTOR, уже використовуються в онкологічній практиці, і нові дані можуть допомогти точніше прогнозувати ефекти лікування. Окрему увагу вчені приділили проблемі побічних ефектів. Раніше кілька клінічних досліджень із використанням інгібіторів MCL1 довелося зупинити через серйозну токсичність для серця. Дрезденська команда вперше змогла пояснити молекулярний механізм цих ускладнень і запропонувала підхід, який зменшує ризик ушкодження серцевого м’яза. Захисний ефект підтвердили в спеціальній «олюдненій» моделі мишей. На думку фахівців, ці результати не лише поглиблюють розуміння біології раку, а й відкривають шлях до безпечніших і більш продуманих терапевтичних стратегій. Дослідження показує, як фундаментальна наука може безпосередньо впливати на майбутні підходи до лікування онкологічних захворювань.

Після майже десяти років будівництва в Китаї офіційно розпочав роботу один із найамбітніших наукових проєктів сучасності — підземна нейтринна обсерваторія JUNO (Jiangmen Underground Neutrino Observatory). Вчені називають її початок символом нової епохи у вивченні нейтрино — загадкових елементарних частинок, які щосекунди у неймовірних кількостях проходять крізь Землю і навіть людське тіло, майже ні з чим не взаємодіючи. Нейтрино часто називають «частинками-привидами». Вони народжуються у величезних кількостях у надрах Сонця, під час ядерних реакцій, вибухів наднових і роботи атомних електростанцій. Їхня особливість у тому, що зафіксувати їх надзвичайно складно: навіть товстезна стіна зі свинцю не стала б для них серйозною перешкодою. Саме тому фізикам доводиться будувати гігантські детектори глибоко під землею, де мінімальний вплив стороннього випромінювання. JUNO розташована на глибині близько 700 метрів і є значно масштабнішою за своїх попередників. У центрі установки знаходиться гігантська сфера діаметром 35 метрів, наповнена 20 тисячами тонн рідкого сцинтилятора — спеціальної речовини, яка спалахує світлом при взаємодії з нейтрино. Навколо сфери встановлено понад 43 тисячі надчутливих фотопомножувачів, здатних зафіксувати навіть поодинокі фотони. Уся конструкція занурена в басейн із надчистою водою, що додатково захищає експеримент від космічних частинок. Обсерваторія реєструє антинейтрино, які надходять від атомних електростанцій Янцзян і Тайшань, розташованих за десятки кілометрів. Очікується, що щодня JUNO фіксуватиме від 40 до 60 таких частинок. Головне завдання проєкту — з’ясувати так звану ієрархію мас нейтрино. Відомо, що існує три «смаки» цих частинок — електронний, мюонний і тау-нейтрино, але досі невідомо, який із них найлегший. Перші результати роботи, отримані лише за кілька місяців спостережень, уже перевершили очікування. Точність вимірювання параметрів нейтринних осциляцій виявилася майже вдвічі кращою, ніж у попередніх експериментах. Це підтверджує, що установка працює саме так, як замислювали інженери й фізики. Проєкт JUNO розрахований щонайменше на 30 років досліджень. Учені сподіваються не лише остаточно визначити масову ієрархію нейтрино, а й перевірити сучасні теорії елементарних частинок та, можливо, виявити явища, які виходять за межі відомої фізики. Разом з іншими новими детекторами у Японії та США ця підземна сфера може стати ключем до розгадки одних із найглибших таємниць Всесвіту.

Археологи зробили відкриття, яке суттєво змінює уявлення про розвиток людських технологій. Нове дослідження показало, що неандертальці навчилися самостійно добувати вогонь приблизно 400 тисяч років тому — набагато раніше, ніж вважалося досі. Контроль над вогнем став одним із ключових кроків еволюції. Він дав змогу готувати їжу, зігріватися в холодному кліматі, відлякувати хижаків і збиратися в групи навколо вогнища. Довгий час науковці припускали, що давні люди лише користувалися вогнем, отриманим із природних джерел — наприклад, після блискавок або лісових пожеж. Підтримувати таке полум’я було складно, а можливість розпалити його в потрібний момент змінювала спосіб життя кардинально. Команда дослідників під керівництвом Британського музею виявила переконливі докази саме такого «вогню на замовлення» на археологічній пам’ятці East Farm Barnham у графстві Саффолк, Велика Британія. Це місце розташоване на території колишнього глиняного кар’єру й зберігає сліди життя людей періоду близько 427–415 тисяч років тому. На ділянці вчені знайшли невелику зону почервонілого осаду — приблизно розміром із невелике багаття. Навколо неї лежали уламки кам’яних знарядь, зокрема ручні рубила, які мали явні сліди термічного впливу. Найцікавішою знахідкою стали два шматки піриту — мінералу, який дає іскри при ударі об кремінь. Пірит є рідкісним для цієї місцевості, тож дослідники дійшли висновку, що неандертальці спеціально приносили його з інших районів. Це вказує на усвідомлене використання піриту разом із кременем як примітивного, але ефективного набору для добування вогню. Лабораторні аналізи підтвердили, що почервоніння ґрунту та зміни в кам’яних знаряддях не могли бути наслідком природної пожежі. Температура вогнища місцями перевищувала 750 градусів Цельсія, що відповідає повноцінному багаттю, розпаленому людиною. Крім того, сліди свідчать про багаторазове використання цього місця для розпалювання вогню. Дослідники зазначають, що для такого процесу потрібні не лише матеріали, а й знання: де знайти пірит, як отримати іскру, який трут краще використовувати. За словами вчених, особливо ефективними були певні види висушених грибів. Усе це говорить про високий рівень мислення та планування у ранніх неандертальців. Раніше найдавніші підтверджені докази цілеспрямованого добування вогню датувалися приблизно 50 тисячами років тому. Нове відкриття відсуває цю межу одразу на 350 тисяч років у минуле і показує, що навичка самостійно створювати вогонь з’явилася ще до виникнення Homo sapiens. Дослідження, опубліковане в журналі Nature, підкреслює: неандертальці були значно технологічно й інтелектуально розвиненішими, ніж це часто зображають у масовій культурі. Вогонь для них був не випадковою знахідкою, а керованим інструментом виживання.

Онлайн-платформи для розваг та інтерактивного контенту за останні роки стали помітною складовою цифрового середовища. Вони поєднують сучасні технології, зручний дизайн і різноманітні інструменти для користувачів, які цікавляться кіберспортом та іншими форматами цифрового дозвілля. Однією з таких платформ є GGBET, офіційний сайт якої доступний за посиланням ggbet ua. Ресурс орієнтований на користувачів, які шукають структуровану інформацію, зрозумілий інтерфейс та можливість користуватися сервісами в межах єдиного онлайн-простору. Платформа GGBET функціонує як цифровий майданчик, що охоплює події зі світу кіберспорту та суміжних дисциплін. Сайт адаптований для використання як на настільних комп’ютерах, так і на мобільних пристроях, що відповідає актуальним вимогам до швидкості завантаження та зручності навігації. Інтерфейс побудований таким чином, щоб користувачі могли легко переходити між розділами, знаходити потрібні матеріали та користуватися доступними функціями без складних налаштувань. Окрему увагу на платформі приділено інформаційному наповненню. Користувачам доступні анонси подій, оновлення та довідкові матеріали, які допомагають краще орієнтуватися у специфіці кіберспортивних дисциплін і форматів змагань. Такий підхід робить ресурс корисним як для досвідченої аудиторії, так і для тих, хто лише починає знайомство з кіберспортом. Важливо, що контент подається у стриманому, нейтральному стилі, без акценту на оціночні судження чи фінансові очікування. Технічна реалізація сайту відповідає загальноприйнятим стандартам стабільності та безпеки. Платформа регулярно оновлюється, що дозволяє підтримувати коректну роботу сервісів і сумісність із сучасними браузерами та операційними системами. Також передбачені базові інструменти підтримки користувачів, які можуть бути корисними у разі виникнення запитань щодо функціоналу ресурсу або навігації. Загалом GGBET можна розглядати як приклад сучасної онлайн-платформи у сфері цифрових розваг і кіберспорту. Вона поєднує інформаційні можливості, технологічну основу та зручний користувацький досвід, орієнтуючись на різні категорії відвідувачів. При цьому ресурс не позиціонується як спосіб отримання доходу, а радше як інструмент для ознайомлення з подіями та використання сервісів у межах відповідального та усвідомленого підходу.

Норвезький стартап Flocean готується до запуску першої у світі підводної опріснювальної установки промислового масштабу. Уже у 2026 році компанія планує ввести в експлуатацію демонстраційний і комерційний об’єкт біля узбережжя Монгстада в Норвегії. Ідея полягає в тому, щоб перенести процес опріснення морської води з берега на дно океану — на глибину від 300 до 600 метрів. Такий підхід дає одразу кілька ключових переваг. Головна з них — використання природного тиску води на великих глибинах. Саме цей тиск допомагає проштовхувати морську воду через мембрани зворотного осмосу, значно зменшуючи потребу в електроенергії. За оцінками Flocean, енергоспоживання та викиди парникових газів можуть скоротитися на 30–50% у порівнянні з традиційними наземними опріснювальними станціями. Перший проєкт під назвою Flocean One зможе виробляти близько 1 000 кубічних метрів прісної води на добу. Водночас система має модульну конструкцію, що дозволяє швидко масштабувати потужність — аж до 50 000 кубометрів щоденно. Такого обсягу достатньо для забезпечення міст, промислових об’єктів або сільськогосподарських господарств. Контекст для цієї технології більш ніж актуальний. За даними ООН, уже зараз близько половини населення планети стикається з гострим дефіцитом прісної води, а до 2030 року попит може перевищити пропозицію на 40%. Посухи, зростання населення та водомісткі галузі промисловості посилюють тиск на водні ресурси, тоді як традиційні методи не завжди встигають за цими викликами. Підводне розміщення опріснювальних модулів має й інші переваги. На таких глибинах майже відсутнє сонячне світло, а отже — мінімальний розвиток водоростей і бактерій. Це спрощує попередню очистку води. Крім того, технологія потребує на 95% менше прибережної землі, що зменшує бюрократичні та екологічні труднощі. Відсутній і скид концентрованого розсолу біля берегів — відпрацьована вода без хімічних домішок виводиться глибоко під поверхнею, не шкодячи чутливим екосистемам. За оцінками розробників, один модуль може забезпечити питною водою близько 37 500 людей щодня. Саме тому Flocean вже привернув увагу міжнародних партнерів і був включений до списку найкращих винаходів 2025 року за версією TIME. Компанія також отримала інвестиції від глобального водного концерну Xylem, що має допомогти з масштабуванням технології. У перспективі Flocean планує реалізовувати проєкти не лише в Європі, а й у країнах Близького Сходу, Америки та на островах, де нестача прісної води відчувається особливо гостро. Підводне опріснення може стати не просто новою технологією, а важливим кроком до більш стійкого управління водними ресурсами у світі.