Образ уробороса — змії, що кусає власний хвіст — століттями символізував циклічність життя. Та сучасна біологія додає до цього символу несподіваний підтекст: поїдання собі подібних у світі змій — не міф і не рідкісна аномалія, а поширена поведінкова стратегія. Масштабне дослідження, опубліковане в журналі Biological Reviews, показало: канібалізм серед змій трапляється значно частіше, ніж вважалося раніше. 503 задокументовані випадки Команда дослідників на чолі з аспірантом Universidade de São Paulo Омаром Ентіауспе-Нето проаналізувала 503 підтверджені випадки канібалізму серед 207 видів змій по всьому світу. Найчастіше такі випадки фіксували у трьох родинах: Colubridae Viperidae Elapidae Особливо виділяється родина Colubridae — найбільша серед змій (понад 240 родів), на яку припадає майже 30% усіх зафіксованих випадків. Раніше вчені знали, що змії можуть поїдати представників інших видів, а окремі повідомлення про канібалізм існували. Але новий аналіз довів: це явище не поодиноке, а системне та географічно поширене. У яких ситуаціях змії їдять змій Дослідники зафіксували канібалізм у різних контекстах: між статевими партнерами; між родичами (зокрема, серед братів і сестер); між самцями-конкурентами; у випадках випадкової зустрічі особин одного виду. Така різноманітність сценаріїв свідчить про те, що поведінка не є випадковою аномалією. Автори припускають, що канібалізм міг незалежно виникати в еволюції змій щонайменше 11 разів. Інакше кажучи, це не «помилка природи», а повторювана адаптивна стратегія. Чому це може бути вигідно Близько половини видів, у яких спостерігали канібалізм, мають узагальнений раціон — вони не спеціалізуються на певному типі здобичі. Така харчова гнучкість, імовірно, підвищує ймовірність поїдання собі подібних, особливо за дефіциту їжі. У деяких випадках канібалізм зафіксовано в умовах неволі. Обмежений простір, стрес, відсутність укриттів і постійна близькість інших особин можуть провокувати агресивну поведінку. Проте явище широко представлене і в дикій природі — на всіх континентах, де мешкають змії. Винятки підтверджують правило Цікаво, що не всі змії демонструють таку поведінку. Наприклад, представники родини Typhlopidae (сліпозмії) не відомі випадками канібалізму. Ймовірна причина — анатомічна: їхні щелепи не мають характерної для більшості змій рухомої будови, що дозволяє заковтувати велику здобич. Саме еволюційна особливість — незрощена нижня щелепа — дала зміям (особливо групі Alethinophidia) можливість ковтати здобич, значно більшу за власний діаметр тіла. І, схоже, ця ж адаптація відкрила шлях до канібалізму. Канібалізм у тваринному світі: не лише змії Поїдання представників власного виду — явище не унікальне. Воно відоме серед павуків (зокрема «чорних вдів»), богомолів, деяких риб, амфібій і навіть великих ссавців, таких як ведмеді. Однак у змій канібалізм має особливе значення: він може бути пов’язаний із високою екологічною пластичністю та здатністю освоювати різні середовища. Чи допоміг канібалізм еволюційному успіху змій? Змії — одна з найуспішніших груп класу Reptilia. Вони мешкають у пустелях, тропічних лісах, горах і навіть у морських екосистемах. Науковці тепер намагаються з’ясувати: чи має канібалізм генетичну основу; чи є він суто опортуністичною реакцією на нестачу ресурсів; чи міг саме цей фактор сприяти еволюційному успіху змій. Якщо канібалізм дозволяє зменшувати конкуренцію, швидко отримувати поживні ресурси та виживати в складних умовах, він міг стати одним із чинників їхнього глобального поширення. Переосмислення «закону природи» Традиційно в екології вважалося, що внутрішньовидовий канібалізм — це рідкісний або екстремальний випадок. Проте нові дані змушують переглянути цю думку. Канібалізм серед змій — не дивина і не курйоз, а поширена, екологічно значуща стратегія. І, можливо, давній символ уробороса відображає не лише філософську ідею циклу життя, а й реальний біологічний механізм, який допоміг зміям стати однією з найуспішніших груп плазунів на планеті.

Австралійське відділення природоохоронної організації Citizens of the Reef 24 лютого 2026 року повідомило про виявлення найбільшої у світі одиночної коралової колонії виду Pavona clavus. Відкриття було зроблено наприкінці 2025 року двома любителями-дайверами — матір’ю та донькою, Джан і Софі Калковськи-Поуп — під час планового моніторингу Великого Бар’єрного рифу. Одиночна колонія виду Pavona clavus має J-подібну форму. Її підтверджена довжина становить 111 метрів, що можна порівняти з розмірами стандартного футбольного поля. За даними просторового моделювання та офіційного пресрелізу організації, точна площа коралової колонії становить 3973 квадратні метри. Раніше найбільшою одиночною колонією вважався «мега-корал», знайдений у 2024 році біля Соломонових Островів (його розміри становили 34 на 32 метри). Австралійська знахідка перевершує його за довжиною більш ніж утричі. Коралову колонію виду Pavona clavus було виявлено наприкінці 2025 року координаторкою морських операцій Citizens of the Reef Софі Калковськи-Поуп та підводною фотографинею Джан Поуп. Виявлення здійснили з борту приватного судна під час збирання даних для Great Reef Census (Великого перепису рифів) — програми, яка використовує ресурси понад 100 суден для масштабного картування рифів. Габарити колонії верифікували за допомогою ручних вимірювань під водою та фотограмметрії на основі знімків високої роздільної здатності. На підставі цих даних інженерка-дослідниця Серена Моу із Центру робототехніки Квінслендського технологічного університету розробила 3D-модель об’єкта. Тривимірне картування забезпечить точну базу для моніторингу фізичних змін коралової структури в майбутньому. Географічні координати знахідки приховані з метою запобігання антропогенному втручанню. Вчені встановили, що ділянка рифу, де розташована колонія, схильна до сильних припливних течій та ізольована від прямого впливу тропічних циклонів. Наразі фахівці вивчають вплив цих гідродинамічних умов на розміри та виживання коралу. Ідентифікація структури відбулася на тлі скорочення популяцій коралів у Світовому океані. У 2025 році Великий Бар’єрний риф пережив шосте масове знебарвлення з 2016 року. У глобальному масштабі, починаючи з 2023 року, аномальні морські температури зачепили понад 80% рифів. Піт Мамбі з Лабораторії морської просторової екології Університету Квінсленду заявив, що виявлення подібних структур дозволяє вченим картувати джерела природного відновлення екосистем і ефективніше розподіляти ресурси для захисту життєздатних ділянок рифу.

Мозок проти кетоацидозу: як гормон лептин може змінити підхід до лікування діабету 1 типу Діабетичний кетоацидоз (ДКА) десятиліттями вважався прямим наслідком дефіциту інсуліну. Якщо організм не виробляє інсулін, клітини не можуть використовувати глюкозу як джерело енергії. У відповідь тіло переходить на «аварійний режим» — починає активно розщеплювати жири. Це призводить до різкого зростання рівня глюкози та кетонових тіл у крові. Без лікування стан стає загрозливим для життя. Однак нові наукові дані пропонують несподіваний поворот: ключову роль у розвитку ДКА може відігравати не лише підшлункова залоза, а й мозок. Старе уявлення: інсулін як єдиний рятівник Із моменту відкриття інсуліну понад століття тому лікування діабету 1 типу ґрунтується на його замісній терапії. Інсулін знижує рівень глюкози та зупиняє надмірне утворення кетонів. У випадку кетоацидозу саме інсулін традиційно є основою інтенсивної терапії. Але понад десять років тому група дослідників зі Школи медицини Університету Вашингтона повідомила про феномен, який тоді багатьох здивував: у лабораторних тварин з діабетом 1 типу ДКА вдалося усунути без інсуліну — за допомогою гормону лептину. Новий аналіз, опублікований у журналі The Journal of Clinical Investigation, детально пояснює, як саме цей механізм працює. Лептин: більше ніж гормон апетиту Лептин — це гормон, який виробляється жировими клітинами. Його основна відома функція — регуляція апетиту та маси тіла. Після потрапляння в кров він діє на гіпоталамус — ділянку мозку, що контролює голод і енергетичний баланс. Коли рівень лептину знижується, мозок отримує сигнал: «організм голодує». У відповідь активуються нейронні шляхи, що стимулюють вироблення додаткових джерел енергії — глюкози та кетонів. Саме тут і виникає проблема при діабеті 1 типу. Що відбувається, коли інсуліну немає За словами професора медицини Майкла Шварца зі Школи медицини University of Washington School of Medicine, коли підшлункова залоза припиняє виробляти інсулін, мозок «вважає», що організм залишився без палива — навіть якщо глюкози в крові вже надлишок. Частково цей сигнал передається через низький рівень лептину в крові. Мозок активує процеси, які підвищують вироблення глюкози та кетонових тіл. У нормальних умовах інсулін стримує цей механізм. Але при його відсутності виникає замкнене коло: гіперглікемія посилюється, кетони накопичуються, розвивається ДКА. Експеримент, який змінив уявлення У 2011 році команда Шварца провела серію експериментів на мишах і щурах із моделлю діабету 1 типу. Лептин вводили безпосередньо в мозок тварин. Перші дні ефекту не було. Але на четверту добу рівні глюкози та кетонів у крові нормалізувалися — попри тяжкий дефіцит інсуліну. Найдивовижніше було те, що показники залишалися стабільними. Якщо дослідники намагалися штучно підвищити рівень глюкози, він знову знижувався. Якщо намагалися зменшити — повертався до норми. Це свідчило про те, що мозок за певних умов здатен самостійно підтримувати нормоглікемію навіть без інсуліну. Чому це відкриття довго ігнорували Спочатку багато фахівців сприйняли ці результати скептично. Ідея, що інсулін не є єдиним ключем до контролю ДКА, суперечила десятиліттям усталених уявлень. Проте за останні роки накопичилися нові дані, які підтверджують центральну роль мозку в розвитку неконтрольованого діабету. Сучасний аналіз узагальнює ці результати та формує нову концепцію: інсулінова недостатність — лише частина складного нейроендокринного ланцюга. Потенційна революція в лікуванні Якщо клінічні дослідження на людях підтвердять ефективність лептину, це може означати справжню зміну парадигми в лікуванні діабету 1 типу. Теоретично можливі два підходи: «Заспокоїти» мозок, підвищивши рівень лептину, щоб він перестав запускати аварійний механізм утворення глюкози та кетонів. Безпосередньо блокувати нейрони, які стимулюють надмірне вироблення енергії. У такому разі контроль глікемії міг би здійснюватися не лише через заміс інсуліну, а й через вплив на центральну нервову систему. Чи означає це відмову від інсуліну? Поки що — ні. Інсулін залишається життєво необхідним для людей із діабетом 1 типу. Але якщо нова стратегія спрацює, вона може доповнити або навіть частково замінити щоденні ін’єкції та постійний моніторинг глюкози. Для мільйонів пацієнтів це означало б суттєве полегшення життя. Новий погляд на стару проблему Головний висновок дослідження простий, але водночас революційний: діабетичний кетоацидоз — це не лише наслідок дефіциту інсуліну. Це складний процес, у якому мозок відіграє активну роль. Якщо раніше вважалося, що вся проблема зосереджена в підшлунковій залозі, то тепер центр уваги зміщується до гіпоталамуса та нейронних мереж, що керують енергетичним балансом. Можливо, саме мозок — а не лише гормони периферичних органів — стане ключем до нового покоління терапії діабету 1 типу.

В аргентинській Патагонії палеонтологи виявили майже повний скелет мініатюрного динозавра виду Alnashetri cerropoliciensis, вік якого оцінюється приблизно у 90 мільйонів років. Знахідка стала однією з найповніших серед представників родини альваресзаврів, які раніше були відомі лише за фрагментами кісток. Маса тварини становила близько 900 грамів, що робить її одним із найменших нептахових динозаврів, знайдених на континенті. Дослідження проводилося міжнародною групою під керівництвом Пітера Маковіцкі з Університету Міннесоти та Себастьяна Апестегії з Національного університету Ріо-Негро. Кістки витягли з пісковиків району Ла-Буїтрера, відомого великою кількістю крейдових знахідок. Після виявлення у 2014 році фахівці майже десять років займалися консервацією та підготовкою крихких останків до вивчення. Вивчення скелета показало, що альнашетрі мав довші кінцівки й трохи більші зуби, ніж пізніші представники родини, що свідчить про поступове зменшення розмірів і зміну способу життя цих динозаврів. Аналіз кісткової структури дозволив встановити, що тварина досягала зрілості до чотирьох років, підтверджуючи мініатюрні розміри виду протягом усього життя. Отримані дані вказують на те, що альваресзаври могли з’явитися значно раніше, ніж вважалося, — ще за існування суперконтиненту Пангея. Їхнє поширення, на думку дослідників, пов’язане з подальшим розділенням материків, а не з міграціями через морські простори. Робота, результати якої опубліковані в журналі Nature 25 лютого 2026 року, відкриває нові можливості для вивчення ранньої еволюції дрібних динозаврів та особливостей їхнього розвитку в Південній Америці.

Перший крок за межі Африки: нові дані змінюють хронологію великої міграції людства Протягом десятиліть науковці намагалися з’ясувати, коли саме наші предки вперше залишили Африку та рушили до Євразії. Цей крок став одним із найважливіших у людській еволюції: він відкрив нові екосистеми, змінив спосіб життя та визначив подальшу долю роду Homo. Сьогодні археологічні дані з півночі Ізраїлю свідчать: ця подія могла відбутися значно раніше, ніж вважалося досі. Стоянка, що змінила часову шкалу На березі давнього озера поблизу сучасного Галілейського моря розташована археологічна пам’ятка Убейдія (‘Ubeidiya). Саме тут у товщі осадових порід були знайдені кам’яні знаряддя та кістки тварин. Команда під керівництвом професора Арі Матмона з Hebrew University of Jerusalem повторно проаналізувала геологічні шари, у яких залягали знахідки. Результат виявився сенсаційним: осади датуються віком понад 1,9 мільйона років. Це означає, що люди або їхні безпосередні предки з’явилися за межами Африки на сотні тисяч років раніше, ніж припускали раніше. Убейдія тепер опиняється серед найдавніших відомих стоянок гомінінів поза африканським континентом. Коридор між континентами Йорданська долина у давнину була своєрідним природним «коридором» між Африкою та Євразією. Тут були вода, рослинність і багата фауна — усе необхідне для виживання невеликих груп мисливців-збирачів. Нова дата узгоджується з віком стоянки Дманісі у Грузії, яка датується приблизно 1,85 мільйона років. Це дозволяє припустити, що міграція не була випадковим «ривком», а могла відбуватися хвилями, повторюваними маршрутами, якими різні групи гомінінів користувалися неодноразово. Як «камені стали годинниками» Визначення віку стало справжнім науковим викликом. Деякі гравійні відклади спершу показали вік близько 3 мільйонів років — що суперечило іншим даним. Дослідники пояснили цю невідповідність складною історією осадів. Камені могли спочатку сформуватися й бути похованими в одній частині рифтової долини, а згодом — знову винесені на поверхню та переміщені до берегів давнього озера. Така «переробка» осадів створювала ілюзію більш давнього віку. Щоб уточнити хронологію, вчені застосували одразу кілька методів: аналіз космогенних ізотопів, які утворюються під впливом космічного випромінювання; палеомагнітний аналіз, що фіксує зміни напрямку магнітного поля Землі; уран-свинцеве датування мінералів у скам’янілих мушлях равликів роду Melanopsis. Поєднання різних підходів дозволило узгодити суперечливі результати та підтвердити вік приблизно 1,9 мільйона років. Кам’яні технології без кордонів Знаряддя з Убейдії демонструють дивовижну технологічну різноманітність. Тут знайдено: прості відщепи олдувайської традиції (Oldowan) — універсальну й мобільну технологію; масивні двобічно оброблені ручні рубила ашельської культури (Acheulean), відомі зі Східної Африки приблизно з 1,76 мільйона років тому. Співіснування цих двох технологій свідчить не про ізольованість, а про гнучкість і здатність ранніх людей адаптуватися до різних умов. Біологічне перехрестя Тваринні рештки в тих самих шарах поєднують види африканського та азійського походження. Це означає, що регіон уже тоді був зоною перетину фаун. Деякі з цих видів згодом зникли з території Леванту, що робить знахідки ще ціннішими: вони фіксують унікальний екологічний момент в історії. Ранні мігранти рухалися не пустелею, а багатим на ресурси ландшафтом — із водою, відкритими трав’янистими просторами та достатньою кількістю здобичі. Міграція як процес, а не подія Нові дані змушують переглянути саму концепцію «виходу з Африки». Можливо, це була не одноразова подія, а тривалий процес із кількома хвилями розселення. Йорданська долина могла бути стабільним маршрутом, яким гомініни користувалися протягом сотень тисяч років. Дослідження, опубліковане в журналі Quaternary Science Reviews, підкреслює: для повного розуміння цієї ранньої історії необхідні нові розкопки та ще ретельніше датування інших пам’яток регіону. Чому це важливо Уточнення віку Убейдії не просто додає кілька сотень тисяч років до хронології. Воно змінює наше бачення еволюції: ранні гомініни були більш мобільними, ніж вважалося; вони освоювали нові території раніше; їхні технології були гнучкими та адаптивними. Інакше кажучи, історія людства за межами Африки почалася раніше — і, ймовірно, була складнішою, ніж ми звикли думати.

Омолодження з подвійним дном: як «молекули довголіття» можуть допомагати раку Ідея сповільнити старіння за допомогою добавок звучить привабливо. Однією з найпопулярніших речовин у цій сфері останніми роками став спермідин — природна сполука, яку називають потенційним «геропротектором». Його можна знайти у вигляді добавок, а також у звичних продуктах — зародках пшениці, сої, грибах і витриманих сирах. Але нові дослідження показують: у цієї історії є й інший бік. Виявилося, що поліаміни — невеликі молекули, до яких належить і спермідин — можуть не лише підтримувати здорове старіння, а й сприяти росту ракових клітин. І все залежить від контексту. Що таке поліаміни і чому про них стільки говорять Поліаміни присутні практично в кожній клітині організму. Вони беруть участь у рості клітин, їхній спеціалізації та синтезі білків — тобто в базових процесах життя. Одна з причин популярності спермідину — його здатність стимулювати аутофагію. Це внутрішня система «прибирання» клітини: вона переробляє пошкоджені структури й допомагає підтримувати нормальну роботу мітохондрій — енергетичних станцій клітини. Саме аутофагію часто пов’язують із уповільненням старіння. Ключову роль у цьому процесі відіграє білок eIF5A1 — регулятор синтезу білків і функції мітохондрій. У здорових тканинах поліаміни активують саме цей шлях. І тут починається парадокс. Чому ті самі молекули «люблять» пухлини Підвищений рівень поліамінів регулярно виявляють у багатьох типах пухлин. Ба більше — він пов’язаний із швидким поділом клітин і агресивним перебігом хвороби. Дослідники давно знали про цей зв’язок, але механізм залишався не до кінця зрозумілим. Адже якщо в нормальних клітинах поліаміни підтримують аутофагію й мітохондрії, то чому в ракових тканинах вони поводяться інакше? Команда під керівництвом доцента Кьохея Хігасі з Tokyo University of Science спробувала розібратися в цьому питанні. Результати дослідження опубліковані в журналі Journal of Biological Chemistry. Два схожі білки — різні наслідки Окрім eIF5A1, у клітинах є ще один дуже схожий білок — eIF5A2. Вони на 84% ідентичні за амінокислотною послідовністю. Але їхня дія кардинально різниться. У нормальних тканинах поліаміни активують eIF5A1 — і це сприяє роботі мітохондрій через аутофагію. У ракових клітинах ситуація інша: поліаміни стимулюють синтез eIF5A2, а цей білок запускає механізми, що посилюють поділ клітин. Фактично ті самі молекули «перемикаються» з режиму підтримки клітинного здоров’я на режим прискорення росту пухлини. Як саме це працює У лабораторних експериментах учені знизили рівень поліамінів у ракових клітинах за допомогою препарату, а потім відновили його шляхом додавання спермідину. Це дозволило прямо побачити, як зміни концентрації впливають на клітинну поведінку. Аналіз понад 6 700 білків показав: поліаміни в ракових клітинах переважно посилюють гліколіз — швидкий спосіб отримання енергії з глюкози. Саме на гліколізі базується так званий «ефект Варбурга» — характерна метаболічна особливість пухлин. На відміну від цього, у здорових клітинах акцент робиться на мітохондріальному диханні — процесі, який більше пов’язують із довголіттям. Крім того, дослідники виявили важливу деталь: у нормі синтез eIF5A2 пригнічує невелика регуляторна РНК — miR-6514-5p. Поліаміни послаблюють цей контроль, що дозволяє рівню eIF5A2 зростати. Таким чином формується чіткий ланцюг: поліаміни → зниження гальмівного впливу miR-6514-5p → зростання eIF5A2 → прискорення поділу ракових клітин. Що це означає для добавок проти старіння Головний висновок дослідження — усе залежить від контексту. У здорових тканинах поліаміни можуть підтримувати клітинне «очищення» та функцію мітохондрій. Але в клітинах із потенціалом злоякісної трансформації ті самі молекули можуть стимулювати небезпечні процеси. Це не означає, що спермідин автоматично «викликає рак». Але результати підкреслюють: безпечність і доцільність прийому anti-aging добавок потребують ретельної оцінки, особливо для людей із підвищеним онкологічним ризиком. Нові можливості для лікування раку Водночас відкриття відкриває і терапевтичні перспективи. Взаємодія eIF5A2 з рибосомами — клітинними «фабриками білка» — може стати новою мішенню для протипухлинних препаратів. Якщо вдасться вибірково блокувати саме «раковий» шлях дії поліамінів, зберігши їхні позитивні ефекти в здорових тканинах, це може стати проривом у лікуванні. Баланс між користю і ризиком Історія поліамінів нагадує просту істину біології: у клітині немає «абсолютно добрих» чи «абсолютно поганих» молекул. Є контекст, умови та регуляція. Те, що підтримує життя в одній ситуації, може прискорювати хворобу в іншій. І саме розуміння цих тонких механізмів — крок до того, щоб майбутні стратегії довголіття були не лише ефективними, а й справді безпечними.

Компанія RedMagic відкрила попередні замовлення на свою систему активного охолодження наступного покоління для смартфонів – RedMagic Cooler 8 Pro. Новинка надійде у продаж 9 березня за ціною близько $24. Порівняно з минулорічною моделлю 6 Pro, її потужність зросла з 30 Вт до 36 Вт. За словами виробника, кулер здатний забезпечити різницю температур до 80°C під навантаженням, тоді як у режимі максимального охолодження температура пластини падає до -25°C у режимі очікування. Цього достатньо, щоб повністю виключити троттлінг процесора в найвимогливіших іграх. При цьому рівень шуму залишається на рівні 36 дБ. Для порівняння, попередня версія (6 Pro) мала модульну конструкцію та 16 RGB-світлодіодів, але менший радіатор. У восьмій серії інженери зосередилися на температурній стабільності під час тривалих сеансів. Модель підтримує як магнітне кріплення для iPhone, так і універсальний затискач для Android-пристроїв.

Американський астронавт Mike Fincke вперше публічно підтвердив, що саме він став тим членом екіпажу, через стан здоров’я якого NASA здійснило першу в історії медичну евакуацію з International Space Station. 58-річний ветеран космічних польотів зізнався: минулого місяця на орбіті з ним стався «медичний інцидент», який потребував негайної уваги. Деталей про діагноз він не розкрив, однак запевнив — зараз почувається добре. «Космічний політ — це неймовірна привілея. Але іноді він нагадує нам, наскільки ми люди», — зазначив Фінке у своїй заяві. Місія, що завершилася раніше Фінке прибув на орбіту минулого літа разом із трьома колегами на кораблі компанії SpaceX. Політ мав тривати довше, однак 15 січня місію завершили достроково — через тиждень після того, як астронавт відчув погіршення самопочуття. Через ситуацію довелося скасувати запланований вихід у відкритий космос. Після приводнення в Тихому океані всіх чотирьох членів екіпажу доставили до лікарні в Сан-Дієго для обстеження. Уже наступного дня вони повернулися до Х’юстона. Не надзвичайна ситуація, але серйозний сигнал Спочатку особу астронавта, якому стало зле, не розголошували. Лише після повернення Фінке повідомив, що під час інциденту знадобився ультразвуковий апарат, встановлений на станції. Він підкреслив: це не була критична ситуація з безпосередньою загрозою життю. Проте медики вирішили скористатися можливостями більш детальної діагностики на Землі — обладнання такого рівня на станції немає. Фінке подякував колегам на орбіті та лікарям на Землі за оперативну підтримку. Саме їхні дії, за його словами, дозволили швидко стабілізувати стан. Досвідчений ветеран орбіти NASA прийняло Майка Фінке до загону астронавтів ще у 1996 році. У минулому — полковник ВПС США, він здійснив чотири космічні місії та провів у космосі загалом 549 днів. Інцидент став безпрецедентним випадком для американської програми польотів на МКС — раніше медичної евакуації з орбіти не проводили. Космос і людський фактор Ця історія нагадує: навіть у високотехнологічному середовищі, де все прораховано до дрібниць, людський організм залишається вразливим. Космос — це екстремальні умови, ізоляція, перевантаження та постійний фізіологічний стрес. Попри це, Фінке зберігає оптимізм і не ставить під сумнів свою відданість професії. Його випадок — не лише про ризики, а й про злагоджену роботу екіпажу та медиків, яка доводить: навіть за сотні кілометрів від Землі люди здатні підтримати одне одного. Космос і надалі залишатиметься територією викликів. Але, як показує ця історія, головним ресурсом у ньому залишається людина.

На презентації Galaxy Unpacked компанія Samsung офіційно представила аксесуар Qi2 Magnet Wireless Battery Pack — перший в історії бренду портативний акумулятор із магнітним кріпленням. Пристрій поповнив нову екосистему магнітних аксесуарів Samsung, побудовану на стандарті Qi2. Ємність акумулятора становить 5000 мА·год. Бездротове заряджання здійснюється з потужністю до 15 Вт, що відрізняє пристрій від стаціонарного магнітного зарядного пристрою Samsung із підтримкою Qi2, який здатен видавати до 25 Вт. Водночас акумулятор оснащений портом USB-C, через який можливе як дротове заряджання підключених пристроїв потужністю до 25 Вт, так і заряджання самого акумулятора. Завдяки наявності як бездротового, так і дротового виходу пристрій може одночасно заряджати два гаджети. Акумулятор кріпиться до задньої панелі смартфонів серій Galaxy S26 та Galaxy S25 за допомогою магнітного чохла. У верхній частині корпусу передбачено виріз, сумісний із блоком камер моделей Galaxy S26 та S25, включно з версіями Ultra та компактними варіантами. Конструкція також містить складну підставку, що дає змогу встановити смартфон як у горизонтальному, так і у вертикальному положенні. На момент анонсу акумулятор доступний в єдиному сірому кольорі та вже розміщений на сайті Samsung у Великій Британії. Інформацію про вартість і терміни початку продажів поки що не оприлюднено. До комплекту постачання входить короткий кабель USB-C.

Toyota розпочала випробування позашляховика Fortuner нового покоління. Замаскований прототип новинки помітили на дорогах Таїланду. Модель поточного покоління випускається з 2015 року, тому зміни назріли давно. Втім, революції не буде: Fortuner збереже рамну конструкцію, але отримає значно сучасніший дизайн. Як повідомляє Carscoops, позашляховик отримав вузькі світлодіодні фари та масивний «квадратний» бампер. Решітка радіатора зі стільниковим візерунком зміщена нижче — як у нового Hilux. Головним нововведенням ззаду стануть повністю перероблені двері багажника. Знімків салону поки що немає, але очікується уніфікація з новим Land Cruiser Prado. Позашляховик збереже трирядне семимісне компонування. На передній панелі з’являться два дисплеї діагоналлю 12,3 дюйма, сучасні системи допомоги водієві (ADAS), водночас інженери залишать фізичні кнопки для керування основними функціями. В основі новинки — посилена версія перевіреної рами IMV. Основним агрегатом залишиться 2,8-літровий турбодизель із «м’якою» гібридною системою (48 В). Силова установка розвиває 201 к. с. і 500 Нм крутного моменту. Покупцям запропонують класичний задній або жорстко підключаємий повний привід із понижувальною передачею. На відміну від Hilux, електричну версію для Fortuner не планують: цільова аудиторія моделі в країнах, що розвиваються, цінує автономність і простоту обслуговування більше, ніж екологічні тренди. Офіційний дебют нового Toyota Fortuner очікується наприкінці цього року. Першим ринком стане Таїланд, за ним — країни Південно-Східної Азії та Індія. Водночас географія продажів звужується: модель не повернеться на ринок Австралії, де бренд вирішив зосередитися на новому Land Cruiser Prado, а також не з’явиться у США та Європі, де нішу рамних позашляховиків займають 4Runner і Land Cruiser 250. Новинка стане ключовим гравцем у боротьбі з Ford Everest.