Вчені з Колумбійського університету, Нью-Йоркської пресвітеріанської лікарні (NewYork-Presbyterian Hospital), Стенфордського університету та Університету Пенсільванії створили новий тип нейрокомп’ютерного інтерфейсу, який отримав назву BISC (Biological Interface System to Cortex). Система складається з надтонкого кремнієвого чіпа, носимого «ретрансляційного модуля» та спеціалізованого програмного забезпечення. Чіп забезпечує бездротовий зв’язок між мозком і зовнішніми пристроями. «Більшість систем, що імплантуються, будуються навколо контейнера з електронікою, який займає багато місця в тілі, – пояснює Кен Шепард, професор електротехніки, біомедичної інженерії та неврології Колумбійського університету й один із провідних авторів роботи. – Наш імплант – це окремий чіп, настільки тонкий, що він може ковзати у простір між мозком і черепом, лежачи на поверхні мозку, як шматочок вологого паперу». Ключовою перевагою BISC є його мініатюрність та висока швидкість передачі даних. Об’єм чіпа становить лише близько 3 мм³, і він містить 65 536 електродів, 1024 канали для одночасного запису та 16 384 канали для стимуляції. «Ретрансляційний модуль», що працює від акумулятора, забезпечує бездротовий зв’язок із чіпом на швидкості 100 Мбіт/с – це у 100 разів швидше, ніж у попередніх бездротових нейрокомп’ютерних інтерфейсів. При цьому модуль використовує протокол Wi-Fi 802.11, що дозволяє під’єднати його до будь-якого комп’ютера. «BISC перетворює поверхню кори головного мозку на портал, який забезпечує високошвидкісний, мінімально інвазивний зв’язок зі штучним інтелектом та зовнішніми пристроями, – каже Андреас Толіас, професор офтальмології Стенфордського університету та співавтор роботи. – Масштабованість системи відкриває шлях до адаптивних нейропротезів та інтерфейсів мозок–ШІ для лікування багатьох нейропсихічних розладів, таких як епілепсія». Для комерціалізації розробки Колумбійський та Стенфордський університети заснували компанію Kampto Neurotech, яка займається створенням комерційних версій чіпа для доклінічних досліджень та залученням інвестицій для подальшого розвитку системи. Вчені сподіваються, що в майбутньому такі технології дозволять лікувати хвороби мозку, взаємодіяти з комп’ютерами та покращити взаємодію людини зі штучним інтелектом. Джерело

Вміст шлунка давньої істоти оживляє історію. Щоб розкрити таємниці минулого, науковці застосовують найрізноманітніші методи, аби дістатися істини. Кліматологи бурять двокілометрові льодові керни, щоб зрозуміти кліматичні умови давньої Землі. Палеонтологи аналізують шари осадових порід, щоб відтворити фізичну хронологію минулих епох. І хоча єгиптологи так само використовують численні передові археологічні технології, інколи найкраще просто скористатися шлунком муміфікованого крокодила. Саме так і зробили дослідники з Манчестерського університету, які дослідили 3000-річну мумію крокодила довжиною 2,2 метра, що зберігалася в Бірмінгемському музеї та художній галереї під інвентарним номером 2005.335. Хоча давні єгиптяни зазвичай видаляли внутрішні органи під час муміфікації людей, крокодилам, принесеним у жертву богу Собеку, залишали нутрощі. Ця невелика відмінність у ритуалі дає змогу сучасним ученим аналізувати органи та розкривати таємниці цього химерного жертвоприношення. Щоб зберегти експонат для майбутніх виставок, команда дослідників застосувала неінвазивні методи — рентген та комп’ютерну томографію, щоб задокументувати вміст шлунка крокодила. Серед стародавніх залишків їжі вчені знайшли звичні гастроліти — невеликі камінці, які крокодили регулярно ковтають для полегшення травлення. Однак дослідники також виявили цілу рибу, наживлену на бронзовий гачок. Оскільки проміжок часу між останньою трапезою та смертю тварини був дуже коротким — гастроліти ще не встигли дістатися шлунка — крокодила, ймовірно, навмисно впіймали давні єгиптяни для участі в жертвоприношенні Собеку. «Якщо раніше дослідження спиралися на інвазивні методи, такі як розгортання мумії та розтин, то тривимірна радіографія дозволяє зазирнути всередину, не пошкоджуючи ці важливі та захопливі артефакти», — сказала археозоолог Манчестерського університету Лідія МакНайт, співавторка дослідження, опублікованого в журналі Digital Applications in Archaeology and Cultural Heritage. Зберігаючи древнього крокодила неушкодженим, МакНайт та її команда також «віртуально» відтворили бронзовий гачок, що застряг у шлунку, для майбутніх музейних експозицій. Вона зазначає, що давні єгиптяни, ймовірно, використовували затверділу глину для створення форми, а потім заливали в неї розплавлений метал на деревному вугіллі. «Незважаючи на кілька тисячоліть, що минули між виготовленням стародавнього рибальського гачка та сучасної репліки, процес лиття залишається напрочуд схожим», — додала МакНайт. Хоча експонат 2005.335 загинув жахливою смертю, крокодили насправді були шанованими у давньоєгипетському суспільстві за силу, але й за прояви ніжності — особливо щодо своїх дитинчат. Проте, можливо, їх шанували надто сильно. Археологи вважають, що ця культура, де крокодил був головним хижаком Нілу (після людей, звісно), ймовірно, спеціально розводила цих тварин для жертвоприношень так званими «крокодилячими культами». У місті Фаюм, центрі поклоніння Собеку, було знайдено тисячі муміфікованих крокодилів, багато з яких — дитинчата. Але завдяки цим давнім жертвам історія цих муміфікованих крокодилів нарешті розкриває свої таємниці.

Вміст шлунка давньої істоти оживляє історію. Щоб розкрити таємниці минулого, науковці застосовують найрізноманітніші методи, аби дістатися істини. Кліматологи бурять двокілометрові льодові керни, щоб зрозуміти кліматичні умови давньої Землі. Палеонтологи аналізують шари осадових порід, щоб відтворити фізичну хронологію минулих епох. І хоча єгиптологи так само використовують численні передові археологічні технології, інколи найкраще просто скористатися шлунком муміфікованого крокодила. Саме так і зробили дослідники з Манчестерського університету, які дослідили 3000-річну мумію крокодила довжиною 2,2 метра, що зберігалася в Бірмінгемському музеї та художній галереї під інвентарним номером 2005.335. Хоча давні єгиптяни зазвичай видаляли внутрішні органи під час муміфікації людей, крокодилам, принесеним у жертву богу Собеку, залишали нутрощі. Ця невелика відмінність у ритуалі дає змогу сучасним ученим аналізувати органи та розкривати таємниці цього химерного жертвоприношення. Щоб зберегти експонат для майбутніх виставок, команда дослідників застосувала неінвазивні методи — рентген та комп’ютерну томографію, щоб задокументувати вміст шлунка крокодила. Серед стародавніх залишків їжі вчені знайшли звичні гастроліти — невеликі камінці, які крокодили регулярно ковтають для полегшення травлення. Однак дослідники також виявили цілу рибу, наживлену на бронзовий гачок. Оскільки проміжок часу між останньою трапезою та смертю тварини був дуже коротким — гастроліти ще не встигли дістатися шлунка — крокодила, ймовірно, навмисно впіймали давні єгиптяни для участі в жертвоприношенні Собеку. «Якщо раніше дослідження спиралися на інвазивні методи, такі як розгортання мумії та розтин, то тривимірна радіографія дозволяє зазирнути всередину, не пошкоджуючи ці важливі та захопливі артефакти», — сказала археозоолог Манчестерського університету Лідія МакНайт, співавторка дослідження, опублікованого в журналі Digital Applications in Archaeology and Cultural Heritage. Зберігаючи древнього крокодила неушкодженим, МакНайт та її команда також «віртуально» відтворили бронзовий гачок, що застряг у шлунку, для майбутніх музейних експозицій. Вона зазначає, що давні єгиптяни, ймовірно, використовували затверділу глину для створення форми, а потім заливали в неї розплавлений метал на деревному вугіллі. «Незважаючи на кілька тисячоліть, що минули між виготовленням стародавнього рибальського гачка та сучасної репліки, процес лиття залишається напрочуд схожим», — додала МакНайт. Хоча експонат 2005.335 загинув жахливою смертю, крокодили насправді були шанованими у давньоєгипетському суспільстві за силу, але й за прояви ніжності — особливо щодо своїх дитинчат. Проте, можливо, їх шанували надто сильно. Археологи вважають, що ця культура, де крокодил був головним хижаком Нілу (після людей, звісно), ймовірно, спеціально розводила цих тварин для жертвоприношень так званими «крокодилячими культами». У місті Фаюм, центрі поклоніння Собеку, було знайдено тисячі муміфікованих крокодилів, багато з яких — дитинчата. Але завдяки цим давнім жертвам історія цих муміфікованих крокодилів нарешті розкриває свої таємниці.

 Високо над небом, у тій частині простору, де супутники мчать навколо Землі, по орбіті носиться щільне кільце старого металу зі швидкістю понад 24 000 кілометрів на годину. Люди називають це космічним сміттям. Науковці ж називають це орбітальним уламками — і вони накопичуються дуже швидко. До них належать «мертві» супутники, зламані деталі попередніх місій і крихітні фрагменти, що виникли внаслідок вибухів або зіткнень. І цей безлад зовсім не стоїть на місці. Кожен об’єкт — навіть завбільшки з рисове зерно — рухається з такою швидкістю, що стає небезпекою. GPS, метеосупутники, інтернет-системи та навіть астронавти на Міжнародній космічній станції залежать від чистих і безпечних орбіт. За словами експертів, навіть крихітний шматок сміття може вивести з ладу супутник вартістю у мільярд доларів. Зростаюча небезпека космічного сміття Професор Хао Чень зі Стівенського технологічного інституту, який вивчає проєктування космічних систем, пояснює, наскільки серйозна ситуація. «Якщо навіть крихітний, п’ятиміліметровий об’єкт влучить у сонячну батарею чи сонячний масив супутника, він може його зламати», — каже він. — «А на орбіті понад 100 мільйонів об’єктів менших за один сантиметр. Тож якщо ви хочете уникнути зіткнення, вам доведеться маневрувати апаратом, а це потребує палива і коштів». Навіть астронавти на МКС перебувають у небезпеці. Іноді їм доводиться виходити у відкритий космос — а там їх також може вразити уламок. Глобальних правил, які б змушували країни чи компанії прибирати за собою, немає. Не існує й системи «забруднювач платить» із реальними наслідками. У результаті, каже Чень, у космосі панує повний безлад. Його нове дослідження показує, як це можна змінити. Варіанти очищення космічного простору Чень та його команда вивчили три можливі шляхи позбавлення орбіти від сміття. У кожному варіанті використовується спеціальний космічний апарат — «ремедіаційний сервіс», який захоплює уламки і виконує з ними безпечні дії. Перший варіант — неконтрольований спуск. Сервіс знижує уламок до приблизно 350 км над Землею, а далі природа робить своє: об’єкт продовжує обертатися, поки його не затягне в атмосферу, де він або згорить, або впаде. «Він або згорить, або впаде десь на Землі — ми не знаємо де, бо це залежить від атмосферного опору», — каже Чень. Це найдешевший варіант, бо апарату не потрібно літати далеко. Другий варіант — контрольований спуск. Тут сервіс знижує уламок до приблизно 50 км. «Контрольований спуск дорожчий, бо сервісу потрібно опустити уламок значно нижче, а потім знову піднятися, щоб забрати наступний», — зазначає Чень. — «Це потребує більше енергії та палива». Переробка сміття прямо в космосі Спершу ідея здається дорогою, адже сервіс мусить транспортувати уламки на переробну станцію на орбіті. Але повторне використання металів, зокрема алюмінію, може зекономити величезні кошти й енергію. «Запуск будь-чого з Землі в космос коштує близько 1500 доларів за кілограм», — пояснює Чень. Переробка скорочує кількість матеріалів, які потрібно виводити з Землі. Як мотивувати компанії прибирати космос Навіть за наявності технологій очищення космос — це не благодійність. Хтось має платити за місії та обладнання. Команда Ченя застосувала теорію ігор та теорію кооперативних переговорів Неша, щоб створити справедливу систему розподілу витрат і вигод. Такий підхід балансує інтереси операторів супутників та компаній, що прибирають сміття. «Ремедіатори платять за місії, технології та саму роботу. Без фінансових стимулів вони не отримують нічого — вони несуть усі витрати, а інші отримують вигоду», — каже Чень. Оператори ж отримують безпечніші орбіти та менше аварійних маневрів, нічого не роблячи. «Але вони нічого не роблять, щоб прибрати сміття — лише користуються чистішим середовищем», — зазначає він. Стимули для прибирання космічного сміття Команда пропонує систему зборів, де оператори платять у фонд, який винагороджує компанії, що прибирають сміття. «Потрібна агенція, яка створить стимули для ремедіаторів», — каже Чень. — «Гроші мають надходити від тих, хто користується всіма цими перевагами». «Наш аналіз показує, що очищення орбіти створює додаткову вигоду, яку можна оптимально розділити між операторами та ремедіаторами». Космос потребує плану дій Щороку запускають все більше супутників. Все більше техніки залишається на орбіті. Якщо нічого не змінити, ситуація тільки погіршиться. Чень вважає, що шлях уперед потребує дій і стимулів, які дозволять поєднати безпеку та прибуток. «Саме це нам потрібно, щоб зробити космічну індустрію безпечнішою, стійкішою і все ще прибутковою». Небо може здаватися безмежним, але корисні частини земної орбіти — ні. Незалежно від того, оберуть компанії переробку, контрольований спуск чи дешевший неконтрольований варіант — висновок один: якщо хочемо, щоб космос залишався відкритим для досліджень і відкриттів, очищення треба починати вже зараз. Дослідження було опубліковане в журналі Aerospace Research Central.

Дослідники Техаського університету A&M знайшли спосіб «перезаряджати» виснажені або пошкоджені клітини, надаючи їм свіжу порцію мітохондрій — крихітних структур, що забезпечують клітини енергією. Використовуючи спеціальні «наноквіти» для підсилення стовбурових клітин, команда змогла стимулювати утворення додаткових мітохондрій і доставляти їх безпосередньо до ослаблених клітин, відновлюючи їхню енергію та життєздатність. Відновлення енергії за допомогою нових мітохондрій Біомедичні дослідники Техаського університету A&M повідомляють, що вони, можливо, знайшли спосіб уповільнити або навіть повернути назад втрату клітинного енергопродукування — відкриття, яке може вплинути на багато галузей медицини. Доктор Акілеш К. Гахарвар та аспірант Джон Сукар, працюючи разом із колегами з кафедри біомедичної інженерії, розробили метод, який доставляє нові мітохондрії до пошкоджених клітин. Такий підхід відновлює енергетичний рівень до попередніх значень і значно покращує загальний стан клітин. Погіршення функції мітохондрій відіграє ключову роль у старінні, серцевих захворюваннях і низці нейродегенеративних розладів. Метод, який зміцнює природну здатність організму замінювати зношені мітохондрії, потенційно може протидіяти всім цим станам. Чому збої в роботі мітохондрій шкодять клітинам З віком або під впливом певних захворювань, наприклад хвороби Альцгеймера, чи токсичних факторів, таких як хіміотерапія, клітини поступово втрачають здатність генерувати енергію. Це пов’язано зі зменшенням кількості мітохондрій — структур, що виробляють більшість клітинної енергії. Незалежно від того, чи йдеться про мозок, серце чи м’язи, менша кількість мітохондрій означає деградацію клітин та втрату їхніх функцій. Наноквіти перетворюють стовбурові клітини на потужних донорів У дослідженні, опублікованому в журналі Proceedings of the National Academy of Sciences, використовували мікроскопічні частинки у формі квітів — так звані наноквіти — разом зі стовбуровими клітинами. Після впливу наноквітів стовбурові клітини починали виробляти приблизно вдвічі більше мітохондрій, ніж зазвичай. Після розміщення таких клітин поруч із пошкодженими або старіючими клітинами вони передавали свої надлишкові мітохондрії сусіднім «слабким» клітинам. Отримавши нові мітохондрії, клітини-реципієнти відновлювали енергопродукцію та нормальне функціонування. Вони також ставали більш стійкими до клітинної загибелі — навіть під дією шкідливих агентів, таких як хіміопрепарати. «Ми навчили здорові клітини ділитися своїми запасними батареями зі слабшими», — сказав Гахарвар, професор біомедичної інженерії. «Збільшуючи кількість мітохондрій у клітинах-донорів, ми можемо допомогти старіючим або пошкодженим клітинам відновити життєздатність — без жодних генетичних модифікацій чи ліків». Посилення передачі мітохондрій у кілька разів Клітини й природним шляхом обмінюються невеликою кількістю мітохондрій, але стовбурові клітини, оброблені наноквітами, надсилали у 2–4 рази більше, ніж звичайно. «Таке збільшення ефективності перевершило всі наші очікування», — зазначив Сукар, провідний автор роботи. — «Це все одно, що дати старому пристрою новий акумулятор. Замість того щоб його викидати, ми встановлюємо повністю заряджені батареї зі здорових клітин у хворі». Довготривалі клітинні терапії Існують і інші способи збільшення кількості мітохондрій у клітинах, але вони мають обмеження. Методи, що базуються на ліках, покладаються на молекули, які швидко виводяться з клітин, тому потребують частих дозувань. Наноквіти — це наночастинки діаметром близько 100 нанометрів, які залишаються в клітинах довше й продовжують стимулювати вироблення мітохондрій. Це означає, що терапію, ймовірно, потрібно буде вводити лише раз на місяць. «Це ранній, але захопливий крок до “підзарядки” старіючих тканин за допомогою власних біологічних механізмів організму», — сказав Гахарвар. — «Якщо ми зможемо безпечно посилити цю природну систему енергопідтримки, одного дня це може допомогти сповільнити або навіть повернути назад деякі прояви клітинного старіння». З чого складаються наноквіти Наноквіти створені з дисульфіду молібдену — неорганічного матеріалу, що може утворювати різноманітні двовимірні структури на нанорівні. Лише кілька наукових груп у світі, включно з лабораторією Гахарвара, досліджують біомедичні застосування цього матеріалу. Розширення можливостей стовбурових клітин Стовбурові клітини давно є ключовим елементом досліджень із відновлення тканин. Посилення їх наноквітами може значно підвищити їхню ефективність і відкрити нові можливості лікування широкого спектра захворювань. Потенційне застосування в усьому організмі Головною перевагою методу є його універсальність. Хоча технологія перебуває на ранніх етапах розвитку, у майбутньому її можна буде застосовувати до різних тканин, що втратили функцію. «Створені клітини можна розмістити будь-де в тілі пацієнта», — пояснив Сукар. — «Для кардіоміопатії ми можемо лікувати безпосередньо серцеві клітини — вводити стовбурові клітини всередину або поруч із серцем. Якщо у пацієнта м’язова дистрофія — ін’єкція може бути зроблена прямо у м’яз. Можливості величезні, і це лише початок. Ми можемо працювати над цим роками й відкривати нові методи лікування щодня».

Корона була залишена разом із померлою, але її положення свідчило, що її правління, ймовірно, завершилося не так, як вона бажала. Ніхто не може точно сказати, ким була знатна жінка, похована у другій половині VII століття до н.е., тому наразі її називають «Дамою з перевернутим діадемом». Згідно з перекладеною заявою Міністерства культури Греції, команда археологів виявила некрополь у центрально-східній частині країни, приблизно за 60 миль на північний захід від Афін, переповнений гробницями, датованими приблизно від 800 до 320 років до н.е., тобто архаїчним і класичним періодами. Некрополь складався з груп поховань з ямними гробницями, курганами та черепичними могилами. Наразі археологи розкопали близько 40 поховань, багато з яких свідчили про елітний статус похованих. Та жодне не було настільки вражаючим чи інтригуючим, як «Дама з перевернутим діадемом». Померлу знайшли в групі з трьох ямних гробниць, а бронзові поховальні предмети чітко свідчили про її шляхетне походження. Попереднє дослідження зубних решток показало, що це була доросла жінка віком від 20 до 30 років. Найвражаючою деталлю знахідки стало бронзове діадема (або корона), урочисто покладена на її голову догори дриґом — як символ її вищого статусу чи рангу. На короні була велика розета у вигляді сонця спереду та пари самців і самок левів ззаду. Археологи зазначили, що рівень майстерності в зображенні тварин був надзвичайно високим. Леви символізували королівську владу й авторитет, але в перевернутому положенні корони вони виглядали так, ніби лежать. Однак її високий статус, можливо, не пережив саму шляхтянку. У той час перевернута корона символізувала зречення або падіння монарха та означала втрату влади й титулу. У міністерстві зазначили, що середина VII століття до н.е. була особливо неспокійним часом для монархів у Греції: традиційні спадкові царські династії та вплив знаті поступалися місцем аристократичним режимам, що зрештою привело до зародження афінської демократії на початку VI століття до н.е. У цьому контексті перевернута корона може свідчити, що шляхтянка стала жертвою змінної епохи. Хоча вона, можливо, втратила свій статус, багатства вона, імовірно, не втратила. Поховальний інвентар молодої жінки включав велику кількість бронзових предметів, зокрема дві великі шпильки з гравірованими кіньми у геометричному стилі, намисто з підвісом, кістяні та слонові намистини, бурштинові талісмани та бронзові сережки. На ній також були браслети та персні. У тій самій групі могил команда знайшла поховання маленької дівчинки, ймовірно чотирирічного віку, на голові якої теж була бронзова діадема з інкрустованими розетками. Дівчинка мала схожі прикраси, що може свідчити про родинний зв’язок між нею та шляхтянкою. Інші знахідки в районі включають жінку середини VI століття до н.е., поховану разом з неглибокою чашею із зображенням півня, винним посудом, прикрашеним міфічними істотами та богом Гермесом, мідною пляшкою та посудом, пов’язаним із керамічною майстернею Акрефії. Команда планує продовжувати дослідження території.

Більшість людей ставляться до сну як до «вільного часу» — зручного, щоб позичити його в напружені дні, і першого, що можна скоротити, коли життя стає надто насиченим. Повноцінний нічний відпочинок часто здається необов’язковим, а не життєво необхідним, і наслідки для здоров’я рідко відчуваються одразу. Але нове дослідження Університету охорони здоров’я та науки Орегону (OHSU) перевертає це уявлення. Сон не є пасивною частиною добробуту — він відіграє центральну роль у тому, скільки ви живете. Проаналізувавши мільйони анкет по всій території США, дослідники виявили вражаючу закономірність: кількість годин сну щоночі стабільно корелює з тривалістю життя на рівні округів. Більше сну — довше життя, менше сну — коротша тривалість життя. Масштаб даних зробив цю тенденцію неможливою для ігнорування. Сон — це не просто «перерва». Це активна сила, яка формує довгострокове здоров’я — і нові докази чітко показують, наскільки це важливо. Більше сну — довше життя Дослідники порівняли тривалість життя в округах із даними CDC за 2019–2025 роки й виявили: чим більше сплять люди, тим довше вони живуть. Попри таку чітку тенденцію, науковці наголошують: оптимальна норма залишається незмінною — 7–9 годин сну щоночі. У дослідженні сон порівняли з іншими поширеними факторами способу життя. Сон перевершив харчування, фізичну активність, а також самотність. Лише куріння виявилося сильніше пов’язаним зі скороченням тривалості життя. Така сила взаємозв’язку здивувала навіть самих дослідників. «Це інтуїтивно зрозуміло, але все одно вражає, коли бачиш настільки чіткі результати у всіх моделях», — сказав провідний автор доктор Ендрю МакГілл. Візерунки життя у сні Попередні дослідження пов’язували поганий сон із підвищеною смертністю. Але це дослідження показало щось точніше: у кожному штаті з року в рік простежувалася кореляція між тривалістю сну та тривалістю життя. CDC визначає достатній сон як принаймні сім годин на добу — і це прийнято в усіх великих наукових групах. Карти окремих штатів змінювалися щороку зовсім трохи, але зв’язок залишався стабільним. Такий рівень деталізації показав, що сон — це не абстрактний чинник, а вимірюваний параметр, який підпорядковується чітким закономірностям. Висока ціна для здоров’я Аналіз не розкрив точні біологічні механізми цього зв’язку, але медицина вже дає підказки. Сон підтримує роботу серця, зміцнює імунну систему, захищає пам’ять і увагу. Хронічний недосип виснажує ці системи, і повторний стрес з часом позначається на здоров’ї. «Це дослідження показує, що ставитися до сну потрібно не менш серйозно, ніж до харчування чи фізичної активності», — підкреслив МакГілл. Він додав просту, але важливу думку: «Повноцінний нічний сон покращує не лише самопочуття — він продовжує життя». Простi способи покращити сон Якісний сон не потребує дорогих методів чи радикальних змін. Потрібні лише стабільний час для відпочинку, спокійний простір і трохи уваги до власних потреб. Дослідження закликає перестати ставитися до сну як до «решти часу», який залишається наприкінці дня. Сон варто сприймати так само, як їжу або рух, — як щоденну потребу організму. Коли ви захищаєте свій сон, тіло це помічає: яснішає розум, стабілізується настрій, зростає рівень енергії. Навіть дрібні зміни допомагають:— стабільний час відходу до сну,— менше нічних відволікань,— достатня кількість годин у ліжку. Ці кроки здаються незначними, але вони накопичуються.Просте правило для вечірнього режиму може стати одним із найефективніших рішень для здоров’я. Дослідження опубліковане в журналі SLEEP Advances.

Напередодні максимального зближення із Землею, запланованого на 19 грудня 2025 року, міжзоряна комета 3I/ATLAS стала об’єктом пильного вивчення. Згідно з даними, озвученими астрофізиком із Гарварда Аві Льобом, хімічний аналіз газового шлейфу комети виявив складний і суперечливий хімічний склад. Спостереження, проведені за допомогою радіотелескопа ALMA (Atacama Large Millimeter/Submillimeter Array) у Чилі, зафіксували у складі комети сліди метанолу (CH₃OH), ціаністого водню (HCN) та сірководню (H₂S). Метанол, за словами Льоба, є ключовим органічним компонентом для формування амінокислот і цукрів — «будівельних блоків», необхідних для зародження життя. Водночас ціаністий водень і сірководень відомі як токсичні сполуки. Зокрема, сірководень використовувався як хімічна зброя під час Першої світової війни. Особливу увагу дослідників привернув той факт, що співвідношення метанолу до ціаністого водню у складі 3I/ATLAS є аномально високим — одним із найвищих серед усіх комет, які коли-небудь спостерігалися. Нові зображення, отримані у листопаді 2025 року з борту космічного апарата Juice (Європейське космічне агентство), підтвердили високу активність об’єкта. На знімках видно, що комета має два хвости й інтенсивно виділяє газ після проходження перигелію — найближчої до Сонця точки своєї орбіти. На основі цих даних Аві Льоб висунув дві гіпотези. Згідно з першою, подібні об’єкти могли доставляти органічні речовини до ранньої Сонячної системи, сприяючи зародженню життя. Друга гіпотеза розглядає хімічний склад із погляду штучного походження: Льоб припустив, що метанол може бути продуктом переробки палива, а «складна структура струменів», що спостерігається, — результатом роботи рухової установки. Очікується, що у грудні 2025 року додаткові дані про склад 3I/ATLAS надасть космічний телескоп «Джеймс Вебб». Повний набір даних із апарата Juice буде опубліковано у лютому 2026 року, що дозволить отримати детальніше уявлення про природу цього міжзоряного гостя.

Kia офіційно представила нове покоління компактного кросовера Seltos. Машина змінилася радикально: абсолютно новий дизайн доповнений повністю переробленим інтер’єром, новими опціями та, вперше, гібридною силовою установкою. Екстер’єр Seltos став виразнішим: спереду з’явилися вертикальні розділені фари, широкі ґрати радіатора та оновлена захисна накладка. Збоку кросовер схожий на Kia EV5 — втоплені ручки дверей, потужний пластиковий обвіс і характерна діагональна виштамповка. Ззаду — подовжений спойлер і новий світловий блок на всю ширину багажних дверей із вертикальним елементом у формі «пісочного годинника». Модель значно зросла: габарити становлять 4430×1830×1600 мм, колісна база — 2690 мм. Це робить новий Seltos помітно ближчим за розмірами до європейського Sportage (колісна база — 2755 мм). Покупцям запропонують три нові кольори кузова, а також дві версії — спортивну GT-Line і позашляхову X-Line (з матовими темними вставками). Салон нагадує інтер’єри моделей серії EV (електромобілів). Перед водієм — блок із двох екранів діагоналлю 12,3 дюйма, окрема панель керування кліматичною системою, нова медіасистема з підтримкою оновлень «по повітрю» та ШІ-помічником. Серед опцій — панорамний дах, проекційний дисплей, аудіосистеми Harman Kardon або Bose, 64-кольорове атмосферне підсвічування, а також розширений набір систем допомоги водієві. Задній ряд тепер має регулювання нахилу, багажник збільшено до 536 літрів, а підлога стала дворівневою та складаною. Підтримується фірмова система кріплення Kia AddGear. Кросовер переїхав на платформу K3, як у Kia Niro, K4 і Hyundai Kona. Вона забезпечила збільшену жорсткість кузова, покращену шумоізоляцію та більш збалансовану підвіску. Базовий мотор — 2,0-літровий атмосферник потужністю 147 к.с. У топових версіях буде гібридна система потужністю 178 або 190 к.с. (залежно від ринку) на базі 1,6-літрового двигуна. Цікаво, що Seltos зберіг механічну коробку передач — 6-ступеневу. Альтернативні трансмісії — 7-ступеневий «робот» або 8-ступеневий «автомат». У топових версіях буде повний привід із багатоважільною задньою підвіскою. Випуск другого покоління Seltos розпочнеться до кінця 2025 року. Першими кросовер отримають покупці в Індії, потім — у Кореї, Північній Америці, Європі та Китаї. У США модель вийде як Seltos 2027.

Деякі види морських окунів (seabreams) починають життя представниками однієї статі, а закінчують — іншої, використовуючи зміну статі як частину свого нормального розвитку. У дослідженні 68 видів цих риб вчені з’ясували, як еволюціонувало це переключення та чому один зі шляхів вимагає додаткової кількості сперми. Також робота оцінює, яку частку маси тіла самці витрачають на свої репродуктивні органи, відкриваючи підказки про те, наскільки інтенсивно вони змагаються за запліднення ікри. Чому морські окуні змінюють стать Дослідження очолила Сусанна Пла, біологиня з Інституту морських наук (Institut de Ciències del Mar) Іспанської національної дослідницької ради в Барселоні. Її робота вивчає, як взаємодіють зміна статі, визначення статі та середовище, формуючи розмноження риб у дикій природі та в аквакультурі. Багато видів морських окунів використовують послідовний гермафродитизм — змінюють стать один раз протягом життя, зазвичай після досягнення дорослого віку або критичного розміру. Спершу вони функціонують як одна стать, потім переключаються на іншу й більше не повертаються назад. Інші родичі зберігають фіксовану стать від народження до смерті — це називається гонахо́ризмом, коли організми є або самцями, або самками, але ніколи не обома. Наявність обох стратегій в межах однієї родини риб створює для біологів природний полігон для перевірки гіпотез про те, навіщо еволюціонує зміна статі. Одна з ключових ідей — модель переваги розміру, яка пояснює зміну статі тоді, коли великий розмір більше вигідний одній статі — наприклад, у змаганні за партнерів або у виробленні потомства. Дослідження використало цю модель, щоб перевірити, як зміни у шлюбній поведінці спричиняють появу або зникнення зміни статі в різних лініях риб. Відстеження родоводів морських окунів Морські окуні належать до родини Sparidae, що включає близько 150 прибережних видів, які живуть переважно в теплих і помірних морях. «Спариди — ідеальна група риб для вивчення еволюції статевих систем», зазначають Пла та її колеги. У межах дослідженої вибірки одна група видів демонструє протандрію — вони спочатку дозрівають як самці, а потім пізніше в житті змінюють стать на самок. Ці риби починають маленькими, рано запліднюють ікру, а потім виростають у великих самок із високою плодючістю протягом кількох сезонів нересту. Інша група демонструє протогінію — починає життя як самки, а після збільшення розміру переходить у самців. У решти окунів стать залишається фіксованою. Таким чином, родина охоплює практично всі відомі статеві системи, що зустрічаються у риб в межах однієї еволюційної групи. Наносячи ці стратегії на родове дерево, команда з’ясувала, що види з фіксованою статтю можуть еволюціонувати в будь-який тип риб, що змінюють стать. Вони також дійшли висновку, що «послідовний гермафродитизм є еволюційно нестабільним станом», про що свідчить багаторазове повернення до фіксованої статі. Морські окуні, стать і сперма Щоб визначити приховані витрати кожної стратегії, дослідники використали гонадо-соматичний індекс — показник, що порівнює масу гонад із масою тіла. Класичні дослідження серед риб показували, що високі значення цього індексу пов’язані з інтенсивним суперництвом самців за запліднення ікри. У дослідженні морських окунів самці видів із фіксованою статтю мали досить високі значення гонадо-соматичного індексу протягом усього сезону нересту. Ці показники відповідають очікуванням для риб, які часто спаровуються у великих групах, де багато самців одночасно випускають сперму. Сюрпризом стали самці видів, що спочатку є самцями і лише потім змінюють стать: саме вони показали найвищий середній гонадо-соматичний індекс серед усіх проаналізованих видів. Деякі з цих видів нерестяться переважно у форматі «один самець — одна самка», тому інтенсивне суперництво багатьох самців не може повністю пояснити спостереження. Пла та колеги припускають, що маленьким самцям доводиться накопичувати значні запаси сперми, щоб запліднити величезні порції ікри, які виробляють значно більші за розміром самки. У цьому сенсі додатковий гонадо-соматичний індекс — це компенсаторна інвестиція, яка дозволяє дрібним самцям наздогнати високу репродуктивну продуктивність гігантів. Уроки зі зміни статі в морських окунів «Послідовний гермафродитизм явно переважає над одночасним гермафродитизмом», пишуть Пла та її колеги. Нове дослідження демонструє, як ця глобальна закономірність проявляється в межах однієї родини риб, що має ключове значення для рибальства на кам’янистих і піщаних узбережжях. Для рибальських управлінців важливо знати, чи є запас популяції «спочатку самці», «спочатку самки» або з фіксованою статтю — тому що вилучення великих особин може спотворити статеві пропорції. Коли види, що змінюють стать, нерівномірно інвестують у розмноження залежно від статі, рибальський тиск може змінювати їхні системи розмноження у спосіб, який менеджери не завжди можуть передбачити. Для студентів, які вивчають еволюцію, ця робота демонструє, що навіть стать може бути напрочуд гнучкою в океані. Поєднуючи родову історію, поведінку та крихітні наповнені спермою органи, Пла та її колеги розкривають еволюційний секрет, прихований у тілі цих риб. Дослідження опубліковане в журналі Scientific Reports.