На початку 2026 року вчені зробили крок, який може змінити підхід до вивчення легеневих хвороб і персоналізованої медицини. Дослідники з Інституту Френсіса Крика в Лондоні разом зі швейцарською компанією AlveoliX вперше створили модель «легенів на чіпі», що не лише імітує будову легеневої тканини, а й буквально «дихає». Головне ж те, що вся ця система побудована з клітин однієї людини. Раніше подібні моделі створювалися з клітин різного походження — епітеліальних, судинних, імунних, отриманих від різних донорів. Це ускладнювало дослідження, адже така «клітинна мозаїка» не відображала реальної біології конкретної людини. Тепер ученим вдалося усунути цю проблему, використавши індуковані плюрипотентні стовбурові клітини. Їх отримують із клітин донора, а потім перетворюють на всі необхідні типи клітин легень. У результаті на чіпі формується мініатюрна, але генетично однорідна модель легеневої тканини. Сам чіп — це компактний пристрій із гнучкою мембраною, яка ритмічно розтягується та стискається, відтворюючи вдих і видих. Такий механічний рух виявився критично важливим: без нього клітини не формують мікроскопічні структури, необхідні для нормальної роботи легень. Фактично система поводиться як справжній альвеолярний мішечок — місце, де відбувається газообмін і де часто починаються інфекції. Щоб перевірити можливості технології, дослідники змоделювали зараження туберкульозом. У «легені на чіпі» додали імунні клітини того ж донора та ввели бактерії Mycobacterium tuberculosis. Уперше вчені змогли спостерігати, як хвороба розвивається на ранніх, прихованих стадіях. Уже через кілька днів з’явилися так звані некротичні ядра — скупчення загиблих імунних клітин, які є однією з перших ознак прогресування туберкульозу. Цей підхід відкриває нові можливості для медицини. Замість експериментів на тваринах, імунна система яких суттєво відрізняється від людської, дослідники можуть вивчати хвороби в умовах, максимально наближених до реальності. У перспективі такі чіпи дозволять тестувати антибіотики та інші препарати індивідуально — під конкретного пацієнта. Хоча нині основна увага зосереджена на туберкульозі, вчені вже планують застосувати технологію для дослідження грипу, COVID-19 та навіть раку легень. «Легені на чіпі» можуть стати важливим інструментом майбутньої персоналізованої медицини, де лікування підбиратимуть не «в середньому», а для кожної людини окремо.

Група китайських дослідників розробила нейроморфну електронну систему, яка перетворює робота на більш чутливого і безпечного для людей. Нова технологія імітує людську нервову систему та дозволяє роботам реагувати на небезпечні дотики майже миттєво. За даними Proceedings of the National Academy of Sciences, система здатна обходити центральний процесор і передавати сигнал безпосередньо до виконавчих механізмів, скорочуючи час реакції до мінімуму. Це працює подібно до спинномозкових рефлексів людини — наприклад, коли ми торкаємося гарячого або гострого предмета. Нова технологія, названа NRE-шкіра, імітує нервову систему людини та здатна викликати рефлекторні рухи, минаючи центральний процесор. Принцип роботи нагадує наші спинномозкові рефлекси: при дотику до гарячого або гострого предмета сигнал миттєво надходить до м’язів, обходячи мозок. У роботів цей процес відтворює електронна система, яка перетворює тактильні дані в електричні імпульси. Система складається з чотирьох шарів: зовнішнього захисного, сенсорного, обробного та базового. Вона не тільки відстежує факт дотику, а й його силу, а в разі пошкодження миттєво визначає місце розриву або порізу. Модульна конструкція на магнітній основі дозволяє швидко замінювати пошкоджені сегменти, а подальші розробки планують навчити шкіру одночасно обробляти кілька точок контакту. Така технологія відкриває нові можливості для роботів, які працюють поруч із людьми в будинках, лікарнях та складних середовищах. NRE-шкіра — це важливий крок до того, щоб роботи стали безпечнішими, чутливішими та здатними адаптуватися до непередбачуваних ситуацій, відтворюючи принципи живої нервової системи.

Компанія SpaceX оголосила про масштабну перебудову орбітальної конфігурації супутникової мережі Starlink, спрямовану на підвищення безпеки в навколоземному просторі. Протягом 2026 року всі супутники Starlink, які нині перебувають на висоті близько 550 кілометрів, планують перевести на нижчу орбіту — приблизно 480 кілометрів. Йдеться орієнтовно про 4,4 тисячі апаратів. Як пояснили в компанії, зниження орбіт здійснюється у координації з іншими операторами супутникових систем, регуляторами та Космічним командуванням США. Основна мета — скоротити час неконтрольованого перебування супутників на орбіті у разі відмови та зменшити сукупний ризик зіткнень. У SpaceX зазначають, що з наближенням сонячного мінімуму щільність верхніх шарів атмосфери знижується, через що супутники на фіксованій висоті довше залишаються на орбіті після втрати керування. На висоті близько 550 кілометрів час сходження за таких умов може перевищувати чотири роки. Переведення супутників нижче за 500 кілометрів скорочує цей термін більш ніж на 80% — до кількох місяців. Додатковим фактором безпеки є те, що нижче 500 кілометрів щільність космічного сміття та кількість діючих супутникових систем помітно нижчі. Це зменшує ймовірність випадкових зближень і зіткнень, особливо на тлі швидкого зростання кількості супутникових мегасузір’їв. SpaceX підкреслює високу надійність угруповання Starlink: за даними компанії, з понад 9 тисяч супутників, що перебувають в експлуатації, лише два вважаються повністю непрацездатними. Водночас компанія прагне мінімізувати наслідки можливих відмов, забезпечуючи максимально швидке сходження апаратів з орбіти навіть у разі втрати керування. У SpaceX також зазначають, що зниження орбіт підвищує стійкість угруповання до складно контрольованих ризиків, зокрема неузгоджених маневрів інших операторів і позапланових запусків. В умовах зростання завантаженості навколоземного простору такий крок розглядається як один із практичних способів знизити довгострокові ризики для всієї орбітальної інфраструктури.

Вчені знайшли ще один аргумент на користь того, що харчування може впливати не лише на самопочуття, а й на швидкість старіння організму. Нове дослідження показало: вищий рівень теоброміну в крові пов’язаний з ознаками повільнішого біологічного старіння у людей. Теобромін — це природна сполука, яка міститься в какао-бобах і, відповідно, у шоколаді. Саме його науковці давно пов’язують із м’яким стимулювальним ефектом, впливом на серцево-судинну систему та настрій. Тепер до цього списку може додатися й потенційна роль у підтримці здорового старіння. Як вимірюють біологічний вік На відміну від календарного віку, біологічний показує, у якому стані перебуває організм на клітинному рівні. Для цього вчені аналізують так звані епігенетичні маркери — зміни в активності генів, які накопичуються з роками. Зокрема, йдеться про патерни метилювання ДНК та довжину теломер — «захисних ковпачків» на кінцях хромосом, що скорочуються з віком. Саме ці показники дають змогу точніше оцінити ризики вікових захворювань і передчасної смерті, ніж проста кількість прожитих років. Дані з двох великих досліджень Роботу очолив Рамі Саад з Королівського коледжу Лондона та лікарні Great Ormond Street. Щоб переконатися в надійності результатів, команда проаналізувала дані одразу з двох незалежних європейських досліджень. У вибірці з 509 жінок із британського проєкту TwinsUK вищі рівні теоброміну в крові були пов’язані з повільнішим біологічним старінням. Особливо чітко це проявлялося за шкалою GrimAge — одним із найточніших «епігенетичних годинників», який оцінює ризик вікових хвороб. Аналогічний зв’язок підтвердився і в німецькому дослідженні KORA, яке охоплювало 1 160 чоловіків і жінок. Це дозволило авторам говорити про стабільність ефекту в різних популяціях. Не кофеїн і не спосіб життя Важливо, що вплив теоброміну зберігався навіть після врахування інших факторів. Дослідники окремо перевірили, чи не пояснюється ефект кофеїном або загальним способом життя учасників — фізичною активністю, індексом маси тіла чи харчовими звичками. Зв’язок між теоброміном і повільнішим старінням залишався статистично значущим. Крім того, вищі рівні цієї сполуки асоціювалися з довшими теломерами — ще однією ознакою кращого клітинного «резерву». Що це означає на практиці Попри те, що теобромін міститься в шоколаді, автори дослідження наголошують: мова не йде про рекомендації їсти більше солодощів. Шоколад — складний продукт із цукром і жирами, тому його користь і ризики залежать від кількості та якості. Натомість результати підкреслюють ширшу ідею: окремі природні сполуки рослинного походження можуть відігравати роль у підтримці здорового старіння. Виявлення такого зв’язку відкриває нові напрямки для досліджень — від нутрієнтів і добавок до персоналізованих підходів у харчуванні. Дослідження опубліковане в науковому журналі Aging і додає ще одну деталь до складної мозаїки того, як щоденні харчові фактори можуть впливати на наш біологічний вік.

LG Electronics представила оновлену серію ультрабуків gram, у яких використано новий магнієво-алюмінієвий сплав Aerominum. За словами компанії, матеріал забезпечує вищу міцність і стійкість до подряпин без збільшення ваги. Новинки відповідають вимогам Microsoft Copilot+ PC та отримали локальні ШІ-функції на базі моделі LG EXAONE 3.5. Також оновлено систему gram Link, що забезпечує обмін даними між ПК, смартфонами та телевізорами LG на webOS. До лінійки увійшли моделі gram Pro AI, gram Pro 360 AI, gram AI та доступна серія gram Book AI. Флагманський LG gram Pro AI з 16-дюймовим OLED-дисплеєм важить 1199 г і оснащений акумулятором на 77 Вт·год. Пристрої працюватимуть на процесорах Intel Core Ultra або AMD Ryzen AI 400. Для Північної Америки представлено окрему версію 17Z90UR — 17-дюймовий ноутбук із дискретною графікою GeForce RTX 5050, який LG називає найлегшим у своєму класі. Публічний показ новинок відбудеться 6 січня на CES 2026, після чого стартують продажі в Південній Кореї.

Майже століття тому німецький археолог Гюнтер Редер зробив вражаюче відкриття на півдні Єгипту — у пустельній місцевості поблизу сучасного міста Ель-Ашмунейн він виявив нижню частину гігантської статуї фараона Рамсеса II. Йшлося про монумент заввишки близько 23 футів (понад 7 метрів), присвячений одному з наймогутніших правителів за всю історію Стародавнього Єгипту. Проте верхня частина скульптури зникла, і протягом 96 років її доля залишалася загадкою. Ця місцевість у давнину була відома як Хемну — важливий адміністративний центр Стародавнього царства, а за римських часів отримала назву Гермополіс Магна. Археологи давно підозрювали, що навколишні піски приховують ще чимало реліквій, однак масштабна статуя Рамсеса II вважалася втраченою безповоротно. Ситуація змінилася на початку 2024 року. У січні під час чергових розкопок єгипетсько-американська експедиція натрапила на велику кам’яну брилу, що лежала обличчям донизу. Через близькість Нілу та підняття рівня ґрунтових вод після будівництва Асуанської дамби археологи не були впевнені, що скульптура збереглася. Камінь міг виявитися сильно пошкодженим або повністю зруйнованим. Однак подальші дослідження перевершили всі очікування. Виявилося, що це — верхня частина тієї самої статуї Рамсеса II, висотою близько 12,5 фута (майже 4 метри). Вона зображає фараона в традиційному головному уборі з королівською коброю — символом влади та божественного захисту. Про знахідку офіційно оголосили у березні 2024 року представники Міністерства туризму та старожитностей Єгипту разом із американськими науковцями. Особливо цінним стало те, що статуя збереглася у винятково доброму стані. На її поверхні археологи помітили сліди синього та жовтого пігментів. Ці залишки фарби можуть допомогти дослідникам відтворити первісний вигляд скульптури та краще зрозуміти технології й художні традиції епохи Рамсеса II. За словами співкерівниці проєкту Івони Трнки-Амрайн з Університету Колорадо в Боулдері, команда не шукала верхню частину цілеспрямовано, хоча й припускала, що вона може бути десь поруч. Тому відкриття стало повною несподіванкою навіть для досвідчених фахівців. Нині єгипетська сторона вже подала пропозицію офіційно об’єднати обидві частини монумента. Нижня половина статуї досі залишається в Ель-Ашмунейні, і, за прогнозами дослідників, дозвіл на реставрацію та возз’єднання фрагментів мають надати найближчим часом. Якщо це станеться, світ отримає унікальну можливість знову побачити монумент Рамсеса II майже таким, яким його задумували давні майстри понад три тисячі років тому.

У світі науки ми звикли, що закони і правила допомагають пояснювати, як працює Всесвіт — від космосу до субатомних частинок. Але у біології все трохи складніше: тут рідко зустрічаються абсолютні закони. Більшість правил життя — це швидше загальні спостереження, які пояснюють тенденції, а не універсальні істини. Прикладами таких правил є, наприклад, закон Аллена, який описує, як форма тіла теплокровних тварин адаптується до клімату — короткі й кремезні тіла зберігають тепло в холоді, а високі та стрункі допомагають віддавати його в спеку. Або правило Бергмана, що говорить: види великого ареалу зазвичай більші в холодних регіонах і менші у теплих. Звичайно, у цих правилах є численні винятки. Нині дослідники з Університету Південної Каліфорнії (USC) пропонують додати до цього списку нове правило — і воно виглядає досить парадоксально. Йдеться про “вибіркову корисну нестабільність” (Selectively Advantageous Instability, SAI). На перший погляд, SAI суперечить усталеній уяві, що життя прагне стабільності та економії ресурсів. Проте молекулярний біолог Джон Тауер пояснює: нестабільність у клітинних компонентах, таких як білки та гени, може бути корисною. Вона дозволяє клітинам одночасно підтримувати нормальні гени та їх мутації — перші вигідні в одному стані клітини, другі — в іншому. Це сприяє генетичному різноманіттю та робить організми більш адаптивними. Багато клітинних компонентів взагалі мають короткий життєвий цикл — і це теж корисно, адже допомагає підтримувати здоров’я клітини. Іншими словами, SAI є необхідною функцією життя, а не лише побічним ефектом. Звісно, нестабільність має і мінуси. Вона потребує енергії, може створювати шкідливі клітини та прискорювати процес старіння. Але, як зазначають автори дослідження, саме ця «цінна нестабільність» лежить в основі багатьох фундаментальних процесів життя. SAI також проявляється в інших концепціях, зокрема в теорії хаосу та ідеях «клітинної свідомості». Тому розуміння цього механізму може відкрити новий погляд на те, як працює життя на клітинному рівні і як воно адаптується до змінних умов. Вчені сподіваються, що SAI стане новим, справжнім «правилом біології», яке доповнить наші знання про еволюцію, старіння та адаптацію живих систем. Джерело

З 1 січня 2026 року компанія Apple оновила внутрішню документацію щодо класифікації пристроїв з обмеженим періодом технічної підтримки. До переліку обладнання, визнаного вінтажним, включено смартфон iPhone 11 Pro, 128-гігабайтну версію iPhone 8 Plus, планшет iPad Air 3 та розумний годинник Apple Watch Series 5. До цієї ж категорії тепер належить тринадцятидюймовий MacBook Air з дисплеєм Retina на базі процесора Intel, який надійшов у продаж на початку 2020 року. Згідно з чинною політикою виробника, статус вінтажного присвоюється пристроям, які були зняті з офіційного продажу понад п’ять, але менш ніж сім років тому. Ця зміна безпосередньо регулює порядок надання послуг в авторизованих сервісних центрах. Відтепер виконання ремонтних робіт і заміна компонентів не гарантуються та залежать виключно від фактичної наявності запасних частин на складах конкретного сервісного підприємства. Виробництво нових деталей для цих моделей повністю припинено. Включення iPhone 11 Pro, представленого у 2019 році, до цього списку означає початок завершального етапу сервісного циклу моделі. Практика компанії показує, що після переходу пристрою до категорії вінтажної техніки ймовірність отримання оновлень операційної системи в наступні роки поступово знижується. Аналогічну ситуацію зафіксовано і для MacBook Air 2020 року. Ця модифікація на платформі Intel перебувала в роздрібному продажі менш ніж рік до переходу компанії на архітектуру Apple Silicon, що вплинуло на строки її переведення до архівної категорії. Через сім років з моменту припинення продажів зазначені пристрої буде переведено до статусу застарілих. Цей етап передбачає повне припинення будь-якого офіційного обслуговування та можливості замовлення ремонту через авторизовані канали виробника.

Живі клітини можуть бути значно «електричнішими», ніж здавалося раніше. Нове теоретичне дослідження припускає, що самі клітинні мембрани здатні генерувати електричні сигнали завдяки своїм постійним мікроскопічним рухам. Такі сигнали можуть відігравати важливу роль у тому, як клітини сприймають навколишнє середовище та обмінюються інформацією — навіть без участі нервової системи. У центрі роботи — клітинна мембрана, тонкий і гнучкий шар, який відокремлює внутрішній вміст клітини від зовнішнього світу. Хоча її часто уявляють як пасивну оболонку, насправді мембрана постійно коливається, згинається та змінює форму. Ці рухи виникають через активні процеси всередині клітини, зокрема через роботу білків і хімічні реакції, що забезпечують клітину енергією. Дослідницька група під керівництвом Прадипа Шарми запропонувала математичну модель, яка пов’язує біологічну активність із базовими законами фізики. Вчені зосередилися на явищі, відомому як флексоелектричність. Воно полягає в тому, що деформація матеріалу може створювати електричний заряд. У випадку клітин це означає, що згинання мембрани здатне породжувати напругу. Розрахунки показали, що напруга між внутрішньою та зовнішньою сторонами мембрани може сягати до 90 мілівольт. Це співмірно з електричними імпульсами, які виникають у нейронах під час передавання сигналів у мозку. Ба більше, такі коливання можуть відбуватися за мілісекунди — у часових масштабах, характерних для нервових імпульсів. Це наштовхує на думку, що подібні фізичні механізми можуть лежати в основі різних форм клітинної електричної активності. Ще один важливий висновок стосується руху іонів. Іони — це заряджені частинки, від яких залежить робота клітин і підтримання внутрішнього балансу. Зазвичай вони рухаються за градієнтом концентрації, з області більшої кількості в область меншої. Проте модель показує, що електричні сигнали, породжені коливаннями мембрани, здатні змушувати іони рухатися у протилежному напрямку. Такий ефект залежить від пружності мембрани та її електричних властивостей. Автори вважають, що ці принципи можна застосувати не лише до окремих клітин, а й до цілих тканин, де узгоджена активність багатьох мембран може створювати колективні електричні ефекти. У перспективі це може допомогти краще зрозуміти роботу органів чуття, механізми нейронної активності та навіть надихнути на створення нових матеріалів, які імітують «розумну» поведінку живих систем. Джерело

Китайські науковці запропонували новий підхід до отримання важливих промислових хімікатів із відновлюваної сировини. Йдеться про перетворення рослинного етанолу на ацетальдегід — сполуку, яка широко використовується у виробництві пластмас, фармацевтичних препаратів та інших повсякденних продуктів. Ключову роль у цьому процесі відіграє каталізатор на основі золота, що дозволяє досягти високої ефективності та зменшити енергетичні витрати. На відміну від традиційних технологій, які зазвичай починаються з етилену, отриманого з нафти або газу, новий метод використовує етанол, вироблений шляхом ферментації рослинних цукрів. Такий підхід робить процес потенційно більш екологічним, адже зберігає вуглецевий ланцюг молекули та зменшує залежність від викопного палива. Головна складність окиснення етанолу полягає в контролі реакції. Якщо кисень діє занадто агресивно, етанол просто згорає до вуглекислого газу. Дослідницька група під керівництвом професора Пен Лю з Хуачжунського університету науки і технологій змогла знайти баланс: за допомогою спеціально розробленого золотого каталізатора вони досягли близько 95% виходу ацетальдегіду при нижчих температурах, ніж у багатьох наявних методах. Секрет криється у структурі каталізатора. Частинки золота розміщені на перовськітній основі, в якій частину атомів марганцю замінили міддю. Така комбінація дозволяє точно керувати поведінкою кисню на поверхні та спрямовувати реакцію у потрібному напрямку. Важливо, що в цій системі не використовуються токсичні елементи, зокрема хром, від якого хімічна промисловість поступово відмовляється. Під час випробувань каталізатор стабільно працював протягом 80 годин без помітного зниження ефективності. Нижча температура реакції також зменшує ризик деградації матеріалу, що є критичним для безперервних промислових процесів. Хоча перед впровадженням у промисловість потрібні додаткові тести на довговічність і вартість, дослідження демонструє перспективний напрямок розвитку «зеленої» хімії. Воно показує, як поєднання золота, міді та марганцю може допомогти перетворити відновлюваний етанол на корисні хімічні продукти з меншим впливом на довкілля. Результати роботи опубліковані в журналі Chinese Journal of Catalysis.