Туризм останнього шансу: чому люди масово їдуть до льодовиків, що зникають Те, що льодовики стрімко тануть по всьому світу, вже давно нікого не дивує. Але змінюється інше — реакція людей на цю втрату. Замість того щоб тихо зникати з пейзажів, багато льодовиків сьогодні переживають справжній наплив відвідувачів. Туристи, фотографи, школярі, активісти й місцеві жителі везуть сюди родичів і друзів, щоб показати місця, які колись формували їхнє життя. Цей парадоксальний момент — коли зникнення робить природу ще популярнішою — став темою нового дослідження антропологині Сімен Гоу з Університету Райса. Вона показує, що льодовики нині одночасно є туристичними «пунктами призначення», джерелом доходу для регіонів і потужним символом кліматичної втрати. Льодовики як зворотний відлік Туризм до льодовиків існує давно. Але тепер людей приваблює не лише краса. Кліматичні зміни перетворили льодовики на своєрідні живі таймери — величні, крихкі й такі, що зникають просто на очах. Саме це відчуття терміновості й породило явище, яке дослідники називають «туризмом останнього шансу». Щороку найпопулярніші льодовики світу відвідують понад 14 мільйонів людей. І це при тому, що багато з них розташовані у важкодоступних і небезпечних місцях. Люди їдуть не лише за видовищем — вони хочуть побачити кліматичні зміни на власні очі, доторкнутися до процесу, про який зазвичай чують лише в новинах. І часто замість чистого захвату відвідувачі відчувають сум. Тонший лід, відступ льодовика, тріщини й уламки викликають справжнє екологічне горе — усвідомлення того, що перед ними не вічна краса, а щось, що зникає назавжди. Чому льодовики так сильно впливають на емоції Льодовики не схожі на звичайні ландшафти. Вони рухаються, тріщать, «дихають», видають звуки. Через це здаються майже живими — не як гора чи узбережжя, а як істота, яку можна втратити. Для людей, що живуть поруч із льодовиками, їхнє зникнення — не лише естетична втрата. Льодовики формують культурні традиції, ритм сезонів, місцеву ідентичність. Вони живлять річки, впливають на сільське господарство, рибальство, гідроенергетику та запаси питної води. Коли лід відступає, змінюється повсякденне життя — інколи різко й болісно. Від екскурсій до меморіалів Горе за льодовиками дедалі частіше стає публічним. У деяких регіонах з’являються освітні центри й спеціальні маршрути, які перетворюють льодовики на «живі підручники» з кліматології. В інших — проводять символічні церемонії прощання й навіть «похорони» льодовиків. З часом льодовики стали ще й політичним аргументом. Танучий лід — це доказ, який важко ігнорувати. Він не абстрактний, його можна побачити й торкнутися. Недарма з’явився навіть глобальний список «загиблих» і зникаючих льодовиків, а пам’ятні заходи на їхню честь відбуваються в різних країнах. Коли туризм шкодить тому, що хоче зберегти Однак тут виникає складна дилема. Туризм приносить робочі місця й гроші, але водночас — викиди, нову інфраструктуру, шум і тиск на природу. Особливо коли турпотоки контролюють великі компанії, а не місцеві громади. Деякі спроби «врятувати» льодовики для туристів виглядають радше косметичними: накривати лід спеціальними полотнами чи будувати нові дороги й вертолітні майданчики. Це може зберегти доступ на короткий час, але не вирішує головної проблеми — глобального потепління. Ба більше, іноді саме туризм прискорює процеси, які призводять до танення льоду. Так виникає моральна пастка: люди їдуть подивитися на наслідки кліматичної кризи, але сама поїздка може стати частиною системи, що цю кризу поглиблює. Кому дістається вигода Дослідження також звертає увагу на нерівність. У багатьох регіонах прибутки від льодовикового туризму йдуть не місцевим жителям, а великим операторам чи зовнішнім інвесторам. А от наслідки зникнення льодовиків — нестача води, зсуви, раптові паводки — залишаються саме громадам. Тому вчені наголошують: політика в сфері льодовикового туризму має враховувати інтереси місцевих, екологічну справедливість і не будувати економіку на неминучій втраті. Більше ніж подорож Дослідження не закликає повністю відмовитися від поїздок до льодовиків. Воно чесно визнає: люди й надалі шукатимуть ці місця, бо вони стали носіями глибокого культурного й емоційного сенсу. Але «побачити» — цього замало. Якщо туризм до льодовиків має існувати в умовах потепління, він повинен бути пов’язаний із реальними кліматичними діями, а не лише з фотографіями на пам’ять. Інакше «останній шанс» ризикує стати постійною бізнес-моделлю майбутнього. Льодовики ще можуть вижити. Питання лише в тому, чи зможемо ми змінити спосіб взаємодії з ними — від споживання втрати до відповідальності за збереження.

Suzuki оновила кросовер Across для Європи, але головна новина не в дизайні чи технологіях. Модель виявилася майже повною копією Toyota RAV4 — з тією ж технікою, салоном і навіть сумісністю з оригінальними аксесуарами Toyota. Зовнішність без сюрпризів Європейський Suzuki Across фактично повторює позашляхову версію Toyota RAV4 у виконанні Adventure. Suzuki відмовилась від «міських» варіантів і зробила ставку саме на брутальний стиль. Головна візуальна відмінність — передня частина з фірмовою решіткою радіатора Suzuki. Вона дозволила інтегрувати великий логотип бренду без серйозних змін кузова. В усьому іншому — це той самий RAV4, аж до форм бамперів і світлотехніки. Цікава деталь: через майже повну ідентичність кузова більшість фірмових аксесуарів Toyota без проблем підходять і до моделі Suzuki. Габарити та оснащення Довжина кросовера становить 4600 мм. У базі встановлені 18-дюймові темно-сірі колеса. Кольорова палітра обмежена чотирма варіантами кузова, без яскравих експериментів. Салон практично дзеркально повторює RAV4. Головна відмінність — емблема Suzuki на кермі. В оснащення входять: цифрова панель приладів 12,3″ проєкційний дисплей мультимедійна система з екраном 12,9″ бездротова зарядка смартфонів п’ять портів USB-C повний набір сучасних систем допомоги водієві Тільки плагін-гібрид На відміну від RAV4, який у Європі доступний і як звичайний гібрид, Across пропонують виключно у версії plug-in hybrid. Силова установка включає 2,5-літровий бензиновий двигун і два електромотори. Сумарна віддача — 300 к.с. Привід повний, використовується система E-Four та електронна трансмісія E-CVT. Доступні режими руху:Normal, Eco, Sport і E-Four Trail для слизького або нерівного покриття. Розгін до 100 км/год займає 6,1 секунди — трохи повільніше, ніж у спорідненого RAV4. Запас ходу і ринки Офіційний електричний запас ходу за циклом WLTP для Across поки не оприлюднений. Для орієнтиру, європейський RAV4 Plug-in Hybrid із батареєю 22,7 кВт·год здатен долати до 100 км без запуску ДВЗ. Перший показ оновленого Across відбувся в Нідерландах. Протягом року модель з’явиться і на інших європейських ринках. Ціни поки тримають у таємниці. Не плутати з іншим Across Важливо: назва Across використовується Suzuki і для іншої моделі на деяких ринках. Наприклад, на Сейшелах під цим ім’ям продається зовсім інший автомобіль, технічно не пов’язаний із європейською версією.

Підводний хребет у Норвезькому морі виявився потужним джерелом водню Ще кілька десятиліть тому вчені почали усвідомлювати, що дно океанів зовсім не таке рівне й спокійне, як здавалося раніше. Серед океанів тягнуться гігантські серединно-океанічні хребти — немов шви на бейсбольному м’ячі, які охоплюють усю планету. Саме тут тектонічні плити розходяться, а з надр Землі піднімається магма, формуючи підводні вулкани. Нещодавно одна з таких зон — хребет Кніповича в Норвезькому морі — піднесла науковцям справжній сюрприз. Дослідження показало, що з глибин океану тут виділяється надзвичайно велика кількість молекулярного водню, газу, який може бути ключовим джерелом енергії для життя в темряві океанських глибин. Ці результати були опубліковані в журналі Communications Earth and Environment. Повільний, але несподівано активний хребет Хребет Кніповича розташований неподалік архіпелагу Шпіцберген і належить до так званих повільно-спредингових хребтів. Тектонічні плити тут розходяться зі швидкістю лише близько 14 міліметрів на рік — приблизно вдвічі повільніше, ніж ростуть людські нігті. Через це такі зони зазвичай привертають менше уваги вчених, ніж активніші хребти з потужним вулканізмом. Проте у 2022 році дослідницьке судно Maria S. Merian виявило тут раніше невідомі гідротермальні джерела, зокрема так звані «чорні курці», а також цілі спільноти мікроорганізмів, які виживають без сонячного світла. Тоді ж з’ясувалося, що ці екосистеми значно складніші, ніж очікували науковці. Другий шанс і точні вимірювання Під час першої експедиції вчені не змогли точно виміряти вміст газів у воді — частина їх просто втекла через негерметичні контейнери. Тож у 2024 році команда повернулася на хребет із новим обладнанням: спеціальними ізобаричними пробовідбірниками, які зберігають тиск навіть після підняття з трьохкілометрової глибини. Цього разу результати виявилися приголомшливими. Аналіз гідротермальних флюїдів показав незвично високі концентрації водню — більш ніж удвічі вищі за будь-які раніше зафіксовані в подібних системах, що проходять крізь морські осади. Звідки береться водень? Зазвичай такі великі обсяги водню пов’язані з мантійними породами. Але в районі хребта Кніповича гідротермальні джерела оточені не ними, а осадами, принесеними з фіордів Шпіцбергену. Це довго не давало спокою дослідникам. Комп’ютерне моделювання зрештою вказало на несподіваного «винуватця» — органічну речовину в осадах. Під дією високих температур і хімічних реакцій вона розкладається, вивільняючи значні обсяги молекулярного водню. Цей процес, як вважають вчені, і живить місцеві мікробні спільноти. Паливо для життя — і не лише на Землі Водень є життєво важливим ресурсом для організмів, які мешкають у повній темряві глибин океану. Для них він виконує роль енергетичного палива, замінюючи сонячне світло. На думку незалежних експертів, таких як геохімік Джефф Сівальд, подібні гідротермальні системи можуть бути не лише земним феноменом. Якщо аналогічні процеси існують на інших океанічних світах — наприклад, на супутниках Юпітера чи Сатурна, — це може мати серйозні наслідки для пошуків позаземного життя. Далекі глибини, близькі відкриття Хребет Кніповича ще далекий від повного розуміння. Дослідники планують повертатися сюди знову і знову, адже кожна експедиція відкриває нові деталі про те, як працює наша планета зсередини. Як зізнаються самі вчені, навіть спостерігати за роботою дистанційного апарата, що ковзає темними глибинами океану, — уже окрема пригода. А коли ці подорожі приносять відкриття, здатні змінити наше уявлення про життя на Землі й за її межами, вони стають по-справжньому безцінними.

Архівні радарні дані місії Magellan допомогли науковцям знайти на Венері ознаки гігантської підземної порожнини. Ймовірно, це лавовий тунель, утворений давньою вулканічною активністю — і його розміри можуть сягати десятків кілометрів.  Про це повідомляє Space.com. Підземна структура біля вулкана Дослідники проаналізували знімки поверхні Венери та звернули увагу на ділянки обвалів ґрунту — провали, які можуть відкривати доступ до підземних пустот. Один із таких об’єктів розташований на західному схилі вулкана Nyx Mons, одного з приблизно 1600 великих вулканів планети. На думку команди, саме тут може знаходитися величезна лавова порожнина, що сформувалася внаслідок руху розпеченої магми під поверхнею. Наскільки великий цей тунель Попередній аналіз рельєфу навколо провалу показує, що структура може простягатися на десятки кілометрів. Проте точні розміри, форма і стабільність тунелю залишаються невідомими — для підтвердження знадобляться нові місії та детальніші спостереження. Вчені наголошують, що це лише перший крок до розуміння підповерхневих процесів на Венері, які досі практично недоступні для прямого вивчення. Чому це відкриття важливе Виявлення підземних вулканічних порожнин допомагає перевірити теорії про геологічну активність Венери. Такі структури свідчать, що планета могла мати складну систему лавових каналів, подібну до тих, що знаходять на Місяці чи Марсі. Крім того, підземні простори краще захищені від екстремальних умов поверхні Венери — високої температури та тиску — що робить їх особливо цікавими для майбутніх досліджень. Спадщина місії Magellan Орбітальний апарат NASA працював біля Венери на початку 1990-х років і створив детальну радарну карту планети. Попри вік даних, архів зображень і досі приносить нові наукові відкриття, коли його аналізують сучасними методами. Дослідники підкреслюють, що знайдена структура може стати ключем до розуміння того, як Венера еволюціонувала геологічно і чи зберігає вона активність донині.

Apple готує масштабне оновлення одразу кількох категорій пристроїв. Найбільше уваги привертає доступний Apple iPhone 17e, який може отримати флагманський чіп і підтримку MagSafe. Але це лише частина великої хвилі новинок, яка насувається вже найближчим часом. iPhone 17e — бюджетник із флагманським серцем За даними інсайдерських звітів, новий iPhone 17e стане найдоступнішим смартфоном Apple нового покоління, але без компромісів у продуктивності. Очікується встановлення чіпа A19, що поставить модель на один рівень зі старшими пристроями за швидкодією. Головні очікувані особливості: новий процесор A19 підтримка MagSafe збереження доступної стартової ціни сучасний дизайн без кнопки Home Фактично Apple готує модель, яка має закрити потреби більшості користувачів без переплати за Pro-функції. Оновлення iPad і MacBook Після запуску iPhone компанія, за інформацією журналіста Марк Гурман, планує освіжити й інші лінійки. Очікуються: базовий iPad нового покоління оновлений iPad Air новий MacBook Air MacBook Pro з чіпами M5 Pro і M5 Max Це означає, що Apple синхронно переведе майже всю мобільну лінійку на нові процесори. Найдешевший MacBook в історії Окрему увагу привертає інформація про абсолютно новий бюджетний MacBook. Його можуть позиціонувати як найдоступніший ноутбук Apple за багато років. Інсайдери припускають: ціна нижча за стандартні MacBook Air використання мобільного процесора замість класичного M-серії орієнтація на студентів і базові завдання Якщо ці дані підтвердяться, Apple може серйозно змінити баланс сил у сегменті легких ноутбуків. Без презентації — лише пресрелізи Цього разу Apple може відмовитися від традиційного великого шоу. Замість події з трансляцією компанія, ймовірно, обмежиться публікацією новинок на своєму сайті у форматі пресрелізів — так вже робили з деякими пристроями раніше. Що далі Аналітики очікують, що 2026 рік стане для Apple періодом радикальних змін: від складаного iPhone до нових форм-факторів пристроїв і серйозних оновлень екосистеми. Але вже найближчі тижні можуть принести найбільшу хвилю оновлень за останні роки — і головною зіркою може стати саме доступний iPhone 17e.

Приховані написи в залі Таємної вечері відкривають забуту сторінку релігійної історії Таємна вечеря — одна з найсакральніших подій у християнській традиції. Саме під час цієї трапези, згідно з Євангеліями, Ісус Христос говорить учням про майбутню зраду Юди та закладає основу Євхаристії — обряду, який став центральним для християнського богослужіння. Хоча Євангелія детально описують саму подію, вони майже не дають конкретних вказівок щодо місця її проведення. У текстах згадується лише «велика, прибрана горниця» в місті Єрусалимі. Згодом церковна традиція закріпила переконання, що Таємна вечеря відбулася на горі Сіон, неподалік від Старого міста. Саме тут сьогодні стоїть споруда, відома як Сіонська світлиця, або Ценакулум. Її історія непроста: вважається, що спочатку на цьому місці була синагога, яка з часом зазнавала руйнувань і перебудов. Під час хрестових походів тут звели будівлю, яка збереглася до наших днів і століттями приваблювала паломників з усього світу — від простих вірян до королів і полководців. Нещодавно дослідники зробили відкриття, яке дозволяє буквально «почути голоси» цих паломників. У науковому журналі Studium Biblicum Franciscanum було опубліковано дослідження, автори якого використали сучасні методи цифрової зйомки для вивчення стін Ценакулума. Результат вразив: під шарами часу виявили приховані написи, герби та малюнки, залишені відвідувачами ще в Середньовіччі. Серед знайдених написів — ім’я Йоганнеса Полонера з Регенсбурга, відомого мандрівника XV століття. Він справді відвідував Єрусалим і детально описав свої подорожі. У своїх записах Полонер згадував Сіонську світлицю як місце, де Христос розділив із учнями хліб і вино, називаючи її «великою залою вечері». Також науковці ідентифікували герби, що належали Трістану фон Тойффенбаху — австрійському шляхтичу, який брав участь у паломництві до Єрусалима в 1436 році разом із майбутнім імператором Священної Римської імперії Фрідріхом Габсбургом. Ще одна знахідка — напис «Різдво 1300», виконаний у стилі, характерному для вірменської знаті. Дослідники вважають, що це може бути непрямим підтвердженням історичних подій, пов’язаних із вірменським царем Хетумом II. За однією з версій, він разом із союзниками увійшов до Єрусалима наприкінці 1299 року після перемоги над мамлюками в Сирії. Ці написи не просто доповнюють історію однієї будівлі. Вони показують, наскільки важливим було це місце для християн різних епох і народів, і як духовне значення Таємної вечері перепліталося з політикою, війнами та паломництвами. Стіни Ценакулума, які мовчали століттями, тепер розповідають нову історію — не лише про біблійні події, а й про людей, які приходили сюди в пошуках віри, пам’яті та зв’язку з минулим.

Вчені навчилися відстежувати рух води по планеті завдяки її “атомним відбиткам” Уявіть, що можна прослідкувати шлях кожної краплі води, від океанів до хмар і назад на землю. Саме це стало можливим завдяки новому методу, який використовує тонкі “відбитки” води, закодовані в її атомах. Вода складається з водню та кисню, але деякі з цих атомів мають важчі варіанти, відомі як ізотопи. Коли вода випаровується, конденсується і рухається через атмосферу, співвідношення цих ізотопів змінюється певним, передбачуваним способом. Ці зміни працюють як підпис, який дозволяє вченим простежити, де саме перебувала вода. Поєднання цих даних з моделями водного циклу допомагає краще зрозуміти екстремальні погодні явища — штормові дощі, повені та посухи — і точніше прогнозувати, як зміна клімату може впливати на погоду. Краща точність завдяки об’єднаним моделям Дослідники з Токійського університету застосували підхід під назвою ensemble, який об’єднує результати кількох моделей клімату одночасно. Вони використали дані восьми моделей, що відстежують ізотопи води, охоплюючи період з 1979 по 2023 рік. Кожна модель працювала з однаковими даними про вітер та температуру поверхні океану, що дозволяло порівнювати поведінку окремих моделей і оцінювати, наскільки середнє значення узгоджується з реальністю. “Зміни у водних ізотопах відображають переміщення вологи, конвергенцію та великомасштабну циркуляцію атмосфери. Раніше інтерпретувати ці процеси було складно через розбіжності моделей. Тепер наше об’єднане середнє значення краще відповідає даним про глобальні опади, водяну пару, сніг та супутникові спостереження,” — пояснив професор Кей Йошимура, один з керівників дослідження. Вода і великі кліматичні системи Аналіз останніх трьох десятиліть показав, що кількість водяної пари в атмосфері зростає разом із глобальним потеплінням. Крім того, результати моделювання підтвердили сильний зв’язок між водним циклом та основними кліматичними системами, включно з Ель-Ніньо, Північно-Атлантичною осциляцією та Південною анулярною модою. Ці системи визначають доступність води на кілька років вперед і суттєво впливають на клімат для мільярдів людей. Перший у світі комплексний підхід Об’єднання кількох моделей в одну структуру — світовий прецедент. Такий підхід дозволяє розділити ефекти, що виникають через особливості конкретних моделей, від загальних закономірностей водного циклу. “Це відкриває нові можливості для інтерпретації минулого клімату і забезпечує надійнішу основу для прогнозування того, як глобальний водний цикл і погода реагуватимуть на подальше потепління,” — додав професор Йошимура. Це дослідження робить великий крок уперед у розумінні того, як вода рухається по нашій планеті, і як ці рухи впливають на життя та клімат на Землі.

Земля не завжди швидко змінює полюси: магнітні перевороти можуть тривати десятки тисяч років Магнітне поле Землі — невидимий щит нашої планети, який захищає нас від космічної радіації. Воно виникає завдяки постійному руху розплавленого металу в зовнішньому ядрі планети і, на диво, може бути дуже мінливим. Час від часу поле настільки радикально змінюється, що північний та південний магнітні полюси буквально міняються місцями. Ці так звані геомагнітні перевороти не відбуваються миттєво. Поле слабшає, стає хаотичним, полюси «дрейфують», і лише через тисячі років система стабілізується у новому положенні. Раніше вчені вважали, що такий процес зазвичай триває близько 10 тисяч років. Однак нове дослідження показує, що іноді планета може затримуватися у цьому нестабільному стані набагато довше. Переворот, який тягнеться десятки тисяч років Дослідники вивчили два перевороти, що відбулися близько 40 мільйонів років тому. Один з них тривав приблизно 18 тисяч років, а інший — вражаючі 70 тисяч. Це значно перевищує ті часові рамки, які зазвичай наводять у підручниках. Поки магнітне поле слабке та хаотичне, Земля стає менш захищеною від заряджених частинок та космічної радіації. Це, у свою чергу, може впливати на атмосферу, клімат і навіть на живі організми, підвищуючи ризик генетичних мутацій. «Магнітне поле забезпечує наш захист від космічної радіації. Якщо воно слабке, більше випромінювання потрапляє на планету, і це може змінити здатність організмів орієнтуватися, а також спричиняти атмосферну ерозію», — пояснює Пітер Ліпперт з Університету Юти. Підказка у морських осадах Відкриття стало можливим завдяки експедиції 2012 року в Північній Атлантиці. Вчені пробурили довгі осадові керни з-під морського дна поблизу Ньюфаундленду. Осади зберігають «магнітну історію» Землі: дрібні магнітні зерна вирівнюються за магнітним полем під час осідання і зберігають напрямок у товщі осаду, як природний магнітний запис. Ці «магнітні смужки» дозволили відтворити послідовність нормальної та зворотної полярності протягом геологічного часу. Аналіз показав, що період нестабільної полярності був надзвичайно протяжним — значно довшим, ніж зазвичай спостерігалося. Земля інколи вагається Виявилось, що магнітне поле інколи «вагається» перед переворотом. Довгі перевороти не є аномалією, а радше рідкісним, але природним явищем. Деякі комп’ютерні моделі геодинамо передбачають, що більшість переворотів відбувається швидко, проте інколи процес може затягнутися навіть до 130 тисяч років. «Це відкриття показує надзвичайно тривалий процес перевороту і змушує нас переосмислити те, що ми вважали нормою», — каже Юджі Ямамото з Університету Кочі. Нові питання для науки Якщо такі довгі перевороти траплялися раніше, можливо, вони відбуваються й сьогодні. Це відкриває нові питання: чи пов’язані тривалість переворотів із динамікою ядра, умовами у мантії, кліматом чи іншими факторами? І як довге слабке магнітне поле впливає на поверхневі процеси та життя на планеті? Нове дослідження не дає всіх відповідей, але воно розширює розуміння того, як поводиться магнітне поле Землі: інколи воно не просто «перевертається», а довго коливається, і цей процес міг мати значний вплив на світ, який жив під ним. Дослідження опубліковане у журналі Nature Communications Earth & Environment.

YouTube Music почав обмежувати безкоштовний доступ до текстів пісень. Тепер повний перегляд лірики доступний переважно власникам Premium-підписки. Для решти користувачів діятиме щоденний ліміт. Тексти пісень стали частиною Premium За даними 9to5Google, сервіс поступово впроваджує нову модель доступу до текстів композицій. Відтепер безкоштовні користувачі можуть переглянути повний текст лише до п’яти пісень на день. Після вичерпання ліміту відображатимуться лише перші рядки, тоді як решта тексту буде прихована та недоступна для прокручування. Фактично ця функція стає частиною платних можливостей сервісу. Зміни тестували кілька місяців У Google не робили гучних анонсів, але, як повідомляється, обмеження тестували в окремих регіонах протягом останніх місяців. Тепер нові правила починають поширюватися глобально. Це ще один крок у бік розширення списку функцій, доступних лише в межах підписки. Скільки коштує доступ без обмежень Повний доступ до текстів пісень тепер входить до: YouTube Music Premium — дає прослуховування без реклами, фоновий режим, офлайн-завантаження та додаткові функції. YouTube Premium — включає всі можливості музичного сервісу разом із розширеними функціями самого YouTube. Таким чином, навіть така базова раніше функція, як перегляд лірики, поступово переходить у категорію платних можливостей.

Під час розкопок на острові Сардинія археологи натрапили на дивовижну знахідку — амулет-скарабей бронзової доби, що, як виявилося, подолав понад 1 300 миль, перш ніж потрапити на острів. Цей маленький артефакт, виявлений серед руїн культури Нурагіків, відкриває нові деталі про життя та контакти давніх мешканців Сардинії. Амулет виготовлений із стеатиту — м’якого каменю, який легко обробляти. Його поверхня прикрашена ієрогліфами, що дозволяє пов’язати артефакт із стародавньою Фінікією. Срібна рамка навколо скарабея свідчить про те, що його, найімовірніше, носили як підвіску. Скарабеї вважалися оберегами, а також використовувалися як печатки, тому кожен амулет був унікальним і міг вказувати на власника. Знахідка була зроблена неподалік від ключового центру поселення Нурагіків, який колись був домівкою племені Ілієнсів. Це плем’я входило до складу близько 40 родових груп, кожна з яких мала свого вождя чи царя. Виявлення фінікійського скарабея серед сардинських руїн доводить, що місцеві мешканці активно контактували з іншими культурами Середземномор’я — ймовірно, як у комерційних, так і в соціальних цілях. Культура Нурагіків відома своєю унікальною мережею кам’яних споруд — нурагів, які зараз розглядаються для внесення до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Знахідка амулета показує, що культурний вплив острова виходив далеко за його географічні межі. Наразі амулет проходить консервацію, а експерти намагаються розшифрувати ієрогліфи, що можуть розкрити більше інформації про походження або власника цього загадкового артефакту. Ця знахідка не лише поглиблює наше розуміння життя Нурагіків, але й підкреслює значення міжкультурних контактів у Середземномор’ї ще за тисячі років до нашої ери.