Імунна система здатна запам’ятовувати деякі мікроби й швидше реагувати на них під час повторної зустрічі. Нове дослідження на мишах показало, що подібну пам’ять можна залучити й у боротьбі з раком.Дослідники поєднали препарат, що знищує ракові клітини, з експериментальним антитілом. Після зникнення пухлин миші змогли відторгнути повторно введені клітини того самого виду раку — без додаткового лікування.Роботу провели дослідники американської біотехнологічної компанії Regeneron Pharmaceuticals. Вони прагнули посилити лікування, залучивши до боротьби з пухлиною імунну систему.Одним із препаратів у комбінації був трастузумаб дерукстекан, відомий під назвою Enhertu. Це антитіло, до якого приєднано речовину, що вбиває клітини. Антитіло зв’язується з білком HER2, пов’язаним із ростом пухлини, і допомагає доставити до клітин токсичний компонент.Enhertu вже застосовують для лікування окремих видів раку молочної залози, шлунка та інших пухлин — залежно від їхніх характеристик і попереднього лікування. Експериментальне антитіло в дослідженні виконувало іншу роль: допомагало імунним клітинам атакувати пухлину.Серед таких клітин — Т-лімфоцити, які можуть розпізнавати й знищувати ракові клітини. Для ефективної відповіді їм потрібні і розпізнавання мішені, і додатковий сигнал активації.Експериментальне антитіло зв’язується з двома мішенями: одна його частина прикріплюється до білка на пухлинних клітинах, а інша — до активувального білка CD28 на Т-клітинах. Такі антитіла називають біспецифічними.Комбінації випробовували на мишах із моделями раку молочної залози або колоректального раку. Тварин генетично модифікували, щоб вони виробляли людський CD28 і змінені версії окремих мішеней лікування. Пухлинні клітини також були створені так, щоб мати відповідні білки.У перших дослідах із раком молочної залози сам препарат повністю знищив пухлини менш ніж у половини мишей навіть за найвищої випробуваної дози. У поєднанні з експериментальним антитілом пухлини зникли в усіх дев’яти тварин, які отримали обидва засоби.Щоб перевірити, чи збережеться захист, дослідники повторно ввели мишам ті самі клітини раку молочної залози після щонайменше чотирьох тижнів без пухлини. Тварини відторгнули клітини без нового лікування.Водночас інша пухлина колоректального раку змогла розвинутися в цих мишей, хоча її клітини також мали HER2. Це вказує, що імунний захист розпізнавав інші особливості первинної пухлини, а не лише спільний білок.Коли дослідники видалили CD8 Т-клітини — групу Т-лімфоцитів, що знищує ракові клітини, — початкова комбінація втратила ефективність. Це свідчить, що такі клітини були необхідні для результату.Команда також випробувала експериментальне антитіло до EGFR, яке вже проходить ранні клінічні випробування на людях. У поєднанні з Enhertu воно спричинило відторгнення пухлин приблизно у 75% мишей у моделі раку молочної залози, стійкішого до самого Enhertu.Це антитіло також поєднали з хіміотерапевтичним препаратом фторурацилом, або 5-FU, який уже застосовують проти колоректального та інших видів раку. Разом засоби сповільнили ріст пухлин кишківника, хоча окремо кожен із них мав незначний ефект.У цій комбінації брали участь і CD8 Т-клітини, і природні клітини-кілери, або NK-клітини. Лікування зберігало частину ефекту, якщо бракувало одного з цих типів клітин, але повністю втрачало його за відсутності обох.Аналіз клітин усередині пухлин і їхньої активності показав, що комбінації збільшували кількість активних Т-клітин і водночас зберігали менш зрілі клітини, які можуть підтримати майбутню імунну відповідь. Також зросла різноманітність рецепторів, за допомогою яких Т-клітини розпізнають мішені. Це потенційно дає змогу виявляти більше особливостей пухлини.Enhertu збільшував кількість дендритних клітин і активував їх. Ці клітини показують Т-лімфоцитам фрагменти пухлинного матеріалу. У генетично модифікованих мишей без певної групи дендритних клітин комбінація Enhertu з антитілом повністю втратила ефективність.Хіміотерапевтичний препарат діяв інакше: він змінював інші імунні клітини так, щоб вони підтримували атаку, і зменшував кількість клітин, які її пригнічують. Деякі комбінації залишалися ефективними за нижчих доз препарату або рідшого введення хіміотерапії. Якщо це підтвердиться в людей, такий підхід потенційно може зменшити навантаження від лікування.Однак моделі на мишах не відтворюють усього спектра побічних ефектів, які можуть виникати в людей, зокрема ураження легень, кишківника, серця та шкіри. Ефективність і безпечність комбінацій для людей ще потрібно оцінити.Дослідження профінансувала Regeneron. Усі автори є нинішніми або колишніми працівниками компанії; також подано попередні заявки на патенти, пов’язані з цією роботою. Результати опубліковано в журналі Nature Communications.Цікавий фактДендритні клітини допомагають Т-лімфоцитам розпізнавати загрозу, показуючи їм фрагменти матеріалу з пухлини.
Штучний інтелект може досить точно відтворювати реакції окремих нейронів мозку, але це не означає, що він обробляє візуальну інформацію так само, як людина. Дослідники з Йоркського університету виявили суттєву відмінність між роботою штучних нейронних мереж і біологічної зорової системи. Їхні результати ставлять під сумнів поширене уявлення про те, що сучасні моделі ШІ справді функціонують за принципами людського мозку.
Протягом останнього десятиліття штучні нейронні мережі (ANN) стали важливим інструментом нейронауки. Ці комп’ютерні системи навчаються розпізнавати об’єкти на зображеннях, а їхні реакції нерідко нагадують активність нейронів у мозку. Завдяки цьому науковці використовують їх для вивчення того, як людина бачить і розпізнає навколишній світ.
Однак команда під керівництвом доцента Йоркського університету Кохітія Кара вирішила перевірити, чи справді ця схожість є двосторонньою.
Новий тест перевірив ШІ у зворотному напрямку
Зазвичай дослідники оцінювали, наскільки добре штучна нейромережа може передбачити активність мозкових клітин у відповідь на певне зображення. Команда Кара запропонувала перевернути цей підхід: перевірити, чи можна за записами активності реальних нейронів передбачити внутрішні реакції самої моделі ШІ.
Для цього науковці розробили метод reverse predictivity testing — тестування зворотної передбачуваності. Він дає змогу виявляти відмінності, які можуть залишатися непомітними під час традиційного порівняння.
У дослідженні використали 1320 фотографій природних сцен і реалістичних синтетичних зображень із десятьма знайомими об’єктами: ведмедем, слоном, обличчям, яблуком, автомобілем, собакою, стільцем, літаком, птахом і зеброю. Також дослідники додали 300 зображень тих самих об’єктів в інших стилях — від контурних малюнків до спрощених і художніх інтерпретацій.
Мозок не зміг так само точно передбачити роботу ШІ
Результати виявили помітну асиметрію. Штучні нейромережі досить добре передбачали реакції записаних нейронів. Проте самі нейронні сигнали виявилися значно менш ефективними для передбачення багатьох внутрішніх характеристик моделей.
Водночас такої проблеми не спостерігали, коли порівнювали активність нейронів у різних мозках. Це свідчить, що в біологічних зорових системах простежується більш узгоджений зв’язок, ніж між мозком і штучними моделями.
За словами Кара, ШІ може відтворювати певні результати роботи мозку, використовуючи внутрішні механізми, яких біологічна система, ймовірно, не застосовує. Тобто схожі відповіді ще не доводять, що процеси, які до них призводять, також однакові.
Чому це важливо для дослідження мозку
Проблема виходить за межі розпізнавання зображень. Штучні нейронні мережі використовують для вивчення поведінки людей, розроблення експериментів і дослідження неврологічних та психологічних станів. Якщо моделі неправильно відображають біологічні механізми, їхнє застосування може призводити до хибних висновків.
Зокрема, команда планує використовувати новий підхід у дослідженнях аутизму, де моделі типового розвитку мозку можуть слугувати базою для порівняння особливостей сприйняття та обробки інформації.
Науковці не пропонують відмовлятися від штучних нейромереж. Натомість вони хочуть точніше визначати, які компоненти моделей справді відповідають активності мозку, а які лише імітують її зовнішні прояви.
Для цього команда оприлюднила інструментарій, за допомогою якого інші дослідники зможуть перевіряти власні моделі. Роботу опубліковано в журналі Nature Machine Intelligence.
Відкриття нагадує: для науки важливо не лише те, наскільки добре штучний інтелект виконує завдання, а й те, чи справді його внутрішні механізми допомагають зрозуміти роботу людського мозку.
Штучний інтелект може досить точно відтворювати реакції окремих нейронів мозку, але це не означає, що він обробляє візуальну інформацію так само, як людина. Дослідники з Йоркського університету виявили суттєву відмінність між роботою штучних нейронних мереж і біологічної зорової системи. Їхні результати ставлять під сумнів поширене уявлення про те, що сучасні моделі ШІ справді функціонують за принципами людського мозку.
Протягом останнього десятиліття штучні нейронні мережі (ANN) стали важливим інструментом нейронауки. Ці комп’ютерні системи навчаються розпізнавати об’єкти на зображеннях, а їхні реакції нерідко нагадують активність нейронів у мозку. Завдяки цьому науковці використовують їх для вивчення того, як людина бачить і розпізнає навколишній світ.
Однак команда під керівництвом доцента Йоркського університету Кохітія Кара вирішила перевірити, чи справді ця схожість є двосторонньою.
Новий тест перевірив ШІ у зворотному напрямку
Зазвичай дослідники оцінювали, наскільки добре штучна нейромережа може передбачити активність мозкових клітин у відповідь на певне зображення. Команда Кара запропонувала перевернути цей підхід: перевірити, чи можна за записами активності реальних нейронів передбачити внутрішні реакції самої моделі ШІ.
Для цього науковці розробили метод reverse predictivity testing — тестування зворотної передбачуваності. Він дає змогу виявляти відмінності, які можуть залишатися непомітними під час традиційного порівняння.
У дослідженні використали 1320 фотографій природних сцен і реалістичних синтетичних зображень із десятьма знайомими об’єктами: ведмедем, слоном, обличчям, яблуком, автомобілем, собакою, стільцем, літаком, птахом і зеброю. Також дослідники додали 300 зображень тих самих об’єктів в інших стилях — від контурних малюнків до спрощених і художніх інтерпретацій.
Мозок не зміг так само точно передбачити роботу ШІ
Результати виявили помітну асиметрію. Штучні нейромережі досить добре передбачали реакції записаних нейронів. Проте самі нейронні сигнали виявилися значно менш ефективними для передбачення багатьох внутрішніх характеристик моделей.
Водночас такої проблеми не спостерігали, коли порівнювали активність нейронів у різних мозках. Це свідчить, що в біологічних зорових системах простежується більш узгоджений зв’язок, ніж між мозком і штучними моделями.
За словами Кара, ШІ може відтворювати певні результати роботи мозку, використовуючи внутрішні механізми, яких біологічна система, ймовірно, не застосовує. Тобто схожі відповіді ще не доводять, що процеси, які до них призводять, також однакові.
Чому це важливо для дослідження мозку
Проблема виходить за межі розпізнавання зображень. Штучні нейронні мережі використовують для вивчення поведінки людей, розроблення експериментів і дослідження неврологічних та психологічних станів. Якщо моделі неправильно відображають біологічні механізми, їхнє застосування може призводити до хибних висновків.
Зокрема, команда планує використовувати новий підхід у дослідженнях аутизму, де моделі типового розвитку мозку можуть слугувати базою для порівняння особливостей сприйняття та обробки інформації.
Науковці не пропонують відмовлятися від штучних нейромереж. Натомість вони хочуть точніше визначати, які компоненти моделей справді відповідають активності мозку, а які лише імітують її зовнішні прояви.
Для цього команда оприлюднила інструментарій, за допомогою якого інші дослідники зможуть перевіряти власні моделі. Роботу опубліковано в журналі Nature Machine Intelligence.
Відкриття нагадує: для науки важливо не лише те, наскільки добре штучний інтелект виконує завдання, а й те, чи справді його внутрішні механізми допомагають зрозуміти роботу людського мозку.
Японські дослідники розробили систему позиціювання, яка допомагає електромобілям точніше ставати над бездротовими зарядними майданчиками. Технологія може зробити заряджання ефективнішим і особливо корисним для автономних автомобілів та роботаксі, яким потрібно поповнювати запас енергії без допомоги водія.
Чому точність паркування має значення
Бездротова зарядка електромобілів працює за принципом, подібним до технології, яку використовують у зарядних пристроях для смартфонів. У майданчик, вмонтований у землю, встановлюють передавальну котушку. Вона створює змінне магнітне поле, яке індукує електричний струм у приймальній котушці під днищем автомобіля. Отримана енергія надходить до акумулятора.
Однак для ефективної передачі енергії дві котушки мають бути правильно вирівняні. Навіть невелике зміщення автомобіля може знизити швидкість і ефективність заряджання. Тому водієві доводиться досить точно паркувати машину над спеціальною платформою.
Наявні системи використовують магнітні датчики або камери. Перші найкраще працюють на невеликій відстані від зарядного майданчика, а камери можуть помилятися через погане освітлення, дощ або бруд.
Радіосигнали визначають положення з точністю до міліметрів
Нова розробка використовує надширокосмуговий радіозв’язок (UWB). Навколо зарядної котушки автомобіля розміщують чотири радіомодулі, які обмінюються сигналами з чотирма антенами навколо передавальної котушки в землі.
Вимірюючи час проходження радіохвиль і невеликі відмінності в моменті їх надходження до різних датчиків, система визначає положення та кут нахилу приймальної котушки відносно зарядної платформи. Подібний принцип уже використовують у деяких цифрових автомобільних ключах, які визначають наближення власника до машини.
Під час лабораторних випробувань із зменшеною моделлю автомобіля система визначала положення котушки з похибкою приблизно 2,32 мм, а її орієнтацію — з точністю до 0,25 градуса. Корекція спотворень радіосигналу дала змогу приблизно вп’ятеро зменшити похибку позиціювання.
Особливо корисно для роботаксі
Технологія може стати важливою для автономного транспорту. Роботаксі та безпілотним електромобілям доводиться самостійно знаходити зарядні станції й під’єднуватися до них. Бездротові платформи з точним радіопозиціюванням можуть спростити цей процес: автомобілю достатньо буде правильно припаркуватися над майданчиком.
У перспективі зарядні пристрої можна буде встановлювати на парковках і в дорожній інфраструктурі, зменшуючи потребу в кабелях та громіздких зарядних станціях.
Втім, поки що розробка пройшла лише лабораторні випробування на масштабованій моделі. Дослідникам ще потрібно перевірити її на повнорозмірних електромобілях, просто неба та за реальних умов заряджання. Результати роботи опубліковано 26 серпня в журналі IEEE Open Journal of Vehicular Technology.
Уявіть, що одна відеогра може зробити для популяризації новітніх технологій більше, ніж мільярди доларів рекламних кампаній автогігантів. Здається неймовірним, але саме це зараз відбувається з електромобілями завдяки виходу Grand Theft Auto 6. Після феноменальних $3.79 мільярдів продажів у перший день, мільйони людей по всьому світу щодня занурюються у віртуальний Вайс-Сіті, де електромобілі – не екзотика, а звичайна частина дорожнього трафіку. І ось що дійсно цікаво: Rockstar Games не просто інтегрувала електрокари, вона зробила їх комфортними, зручними та, що найважливіше, — абсолютно нормальними. Це не просто гра, це дзеркало, яке показує нам, наскільки швидко змінюється світ.
Повідомляє T4 з посиланням на electrek.co.
Віртуальний Вайс-Сіті – реальне відображення еволюції електромобілів
Ще у GTA V, що вийшла у далекому 2013 році, електромобілі були радше жартом. Пам’ятаєте Coil Voltic, пародію на перший Tesla Roadster? Він був швидким на старті, але мав найнижчу максимальну швидкість серед суперкарів, а фанатські теорії навіть приписували йому перегрів батареї. Це був образ електрокара, який панував у головах багатьох тоді: щось швидке, але ненадійне, дороге й непрактичне. Але часи змінюються. І якщо ви вже пограли в GTA 6, то помітили, наскільки кардинально все інакше. Починаючи гру у провінційних Кіз, ви бачите переважно старі авто, а от чим ближче до Вайс-Сіті – тим більше електрокарів з’являється на дорогах. Це як у реальному житті: великі, заможніші міста швидше приймають нові технології, тоді як сільська місцевість відстає. Це не просто ігрова механіка, це дуже точне спостереження за соціологією впровадження EV. За підсумками цього року світові продажі електромобілів дійсно можуть сягнути вражаючих 23 мільйонів одиниць, що становитиме майже 30% від усіх проданих машин. Ця цифра чітко показує, що GTA 6 не випереджає час, а лише фіксує його.
GTA 6 показала: електромобілі – це вже норма, а не дивовижа. Фото: electrek.co
Навіщо Rockstar зробила електрокари зручними? І чого не вистачає?
Розробники GTA 6 могли б перетворити електромобілі на суцільний головний біль: малий запас ходу, довга зарядка, пошук станцій. Але вони пішли іншим шляхом. У грі електрокари мають приблизно такий самий запас ходу, як і бензинові авто, заряджаються майже миттєво – так само швидко, як ви заправляєте повний бак, і коштують стільки ж, або навіть дешевше. Це повністю нівелює так звану “тривогу запасу ходу”, що часто стримує потенційних покупців у реальному світі. Наприклад, як показало тестування Kotaku, аналог Tesla Model 3 протримався 20 хвилин 23 секунди на одному заряді, обійшовши спортивний Banshee. А ще у Вайс-Сіті більше зарядних станцій, ніж заправок – 120 проти 57. Це теж дуже символічно. Rockstar навіть не забула про таку прикрість, як “ICEing” – коли бензинові авто блокують зарядні порти, що викликало хвилю мемів та протестів серед власників EV у реальному житті. Те, що цей момент потрапив у гру, свідчить: хтось у Rockstar точно стикався з цим на власному досвіді. Але є й недоліки, принаймні на початкових етапах гри. У вас поки немає можливості встановити зарядку у своєму гаражі чи на подвір’ї, що є однією з головних переваг електромобілів у реальному житті. Більшість власників EV заряджають авто вдома вночі й щоранку виїжджають з повною батареєю, майже не користуючись публічними станціями. Ця зручність, на яку вказують експерти, поки що у віртуальному світі GTA 6 відсутня. Проте, якщо згадати реальний світ, то вартість акумуляторних батарей постійно знижується – прогнозується, що до кінця 2026 року вона сягне близько 105 доларів за кіловат-годину завдяки масовому виробництву в Китаї та поширенню літій-залізо-фосфатних (LFP) технологій. Ці батареї, до речі, дешевші та безпечніші, хоч і трохи менш енергоємні, ніж нікель-кобальт-марганцеві. А у лютому 2026 року компанія CATL навіть представила першу у світі натрій-іонну батарею, яка обіцяє кращу роботу в холодному кліматі, зберігаючи до 90% ємності при -40°C, що може стати справжнім проривом.
Українські реалії: між грою та суворою правдою
Якщо у Вайс-Сіті електромобілі – це безпроблемна буденність, то в Україні ситуація дещо інша. Так, прогрес очевидний: станом на листопад 2026 року в Україні зареєстровано понад 250 тисяч електромобілів, а кількість зарядних станцій перевищила 8 тисяч. Це вражаючі цифри, які свідчать про зростання інтересу до екологічного транспорту. Але є нюанс. На одну публічну зарядну точку припадає приблизно 35 електромобілів. Для порівняння, у країнах Центральної та Східної Європи цей показник становить у середньому п’ять авто на точку. Це означає, що знайти вільну зарядку, особливо у пікові години, може бути справжнім квестом. А ще зима 2026 року стала справжнім випробуванням для українських власників електромобілів. Тривалі відключення електроенергії, сильні морози, що скорочують запас ходу на 30-40%, та різке зростання вартості зарядки на публічних станціях до 23-32 грн за кВт-год – все це створює зовсім іншу картину, ніж та, що малюється у GTA 6. Багато приватних інвесторів у бізнес електрозаряджання стикаються зі збитками через зростання тарифів на електроенергію та непередбачуваність закупівельної вартості. Тож, хоча віртуальний світ Rockstar показує нам ідеальне майбутнє, реальність, особливо українська, вимагає ще багато зусиль для створення комфортної та доступної інфраструктури для електромобілів.
FAQ
Чи є електромобілі у GTA 6?
Так, електромобілі є повноцінною частиною трафіку у GTA 6, особливо у великих містах, таких як Вайс-Сіті. Вони представлені як пародії на реальні моделі Tesla, Porsche та інші.
Як Rockstar зображує зарядні станції у GTA 6?
У GTA 6 зарядні станції, пародія на Electrify America під назвою ReVolt America, поширені по всьому Вайс-Сіті. Їх навіть більше, ніж традиційних заправок, і вони завжди працюють, що є іронічним натяком на проблеми з надійністю реальних мереж.
Чи вигідно користуватися електромобілями у GTA 6?
Так, у GTA 6 електромобілі дуже вигідні. Вони мають такий самий запас ходу, як і бензинові авто, заряджаються так само швидко, як заправляються, і коштують стільки ж або навіть дешевше для “заправки”.
Наскільки реалістично GTA 6 показує електромобілі?
GTA 6 дуже реалістично відображає сучасні тенденції у світі електромобілів: їхню поширеність у великих містах, зростаючу кількість зарядних станцій та навіть такі проблеми, як блокування зарядних портів бензиновими авто. Гра показує, що електрокари стали нормою, а не екзотикою.
GTA 6 – це не просто розвага, це культурний феномен, який формує сприйняття мільйонів людей. Те, що електромобілі там представлені як звичайна, зручна і повсякденна річ, є потужним сигналом для всієї індустрії. Це показує, що електрокари нарешті вийшли з ніші “для гіків” і стали мейнстрімом. І хоча реальний світ, особливо в Україні, ще має пройти певний шлях, щоб наздогнати віртуальний Вайс-Сіті за рівнем комфорту для власників EV, напрямок руху вже чітко визначений. Можливо, саме завдяки таким іграм, як GTA 6, ми швидше побачимо це майбутнє на наших дорогах.The post GTA 6 показала: електромобілі – це вже норма, а не дивовижа first appeared on T4 - сучасні технології та наука.
Уявіть собі, що ви бачите червоне яблуко. Ваш мозок миттєво розуміє, що це таке, де воно розташоване, чи можна його з’їсти. А тепер спробуйте пояснити ці відчуття комп’ютеру. Довгий час вважалося, що штучний інтелект, особливо штучні нейронні мережі (ШНМ), які вчаться розпізнавати об’єкти на зображеннях, працює за принципом, дуже близьким до людського мозку. Ці комп’ютерні моделі стали справжніми зірками в нейронауці, адже вони чудово відтворювали патерни активності мозку. Але що, якщо вся ця “мозкоподібність” – лише ілюзія? Нещодавнє дослідження Йоркського університету 2026 року розкрило інший бік цієї медалі, який змушує нас переглянути усе, що ми знаємо про ШІ та його “розум”.
Повідомляє T4 з посиланням на sciencedaily.com.
Ілюзія схожості: коли результат не дорівнює процесу
Коли нейробіологи вивчають зір, вони часто використовують ШНМ як своєрідні “віртуальні мізки”. Ці моделі, що складаються з безлічі взаємопов’язаних “нейронів”, чудово справляються із завданнями на кшталт розпізнавання облич чи предметів на фото. І тут є один цікавий момент: ШНМ дійсно вміють досить точно передбачати, як реагуватимуть нейрони в мозку людини, коли та бачить певний об’єкт. Саме ця здатність і навіяла думку, що ШІ та мозок працюють схожим чином. Доцент Йоркського університету Когітій Кар, один з авторів нового дослідження, підкреслює, що раніше вчені перевіряли це порівняння переважно в одному напрямку: чи може ШІ передбачити активність мозку. Таке собі одностороннє “слідкування”.
Проте команда Йоркського університету вирішила піти від зворотного. А що, якщо ми спробуємо передбачити внутрішні процеси ШІ, спираючись на активність справжнього мозку? Це якби ви спробували розібратися, як працює складна машина, маючи лише інформацію про те, які кнопки на ній натискають. Для цього вони розробили унікальний метод – “тестування зворотної передбачуваності”. І ось тут почалося найцікавіше: виявилося, що хоча моделі ШІ могли добре передбачати реакції нейронів, зареєстровані нейронні реакції значно гірше передбачали багато внутрішніх характеристик самих моделей ШІ. Такої асиметрії, до речі, зовсім не спостерігається, коли порівнюють нейронну активність між різними людськими мозками. Це був справжній дзвіночок: ШІ може досягати схожих результатів, але зовсім іншими шляхами.
Чому ці відмінності важливі для нас?
Відкриття має далекосяжні наслідки. Якщо ШІ “думає” інакше, ніж ми, це ставить під сумнів багато припущень. Наприклад, Міжнародна група дослідників під керівництвом Інституту базових наук (IBS) у 2026 році взагалі поставила під сумнів сучасні методи оцінки свідомості ШІ, стверджуючи, що популярні нейробіологічні тести часто плутають звичайну обробку інформації із суб’єктивним життєвим досвідом. Тобто, ми можемо думати, що ШІ усвідомлює, а він просто добре імітує. Але є й більш прозаїчні та важливі речі. Дослідники MIT у 2026 році виявили, що використання ШІ для “делегування мислення” може знижувати нейронну активність у зонах мозку, відповідальних за обробку інформації та креативність, до 55%, а також негативно впливати на пам’ять. Це означає, що надмірне покладання на ШІ для вирішення когнітивних завдань може буквально “розслабити” наш мозок і вплинути на його функції.
Тут є ще один нюанс: ШІ-моделі, на відміну від людей, демонструють значні проблеми з фокусом та продуктивністю на довгих та складних завданнях, що вимагають постійної уваги та когнітивного контролю, як показало дослідження PNAS Nexus у червні 2026 року. Це ще раз підкреслює, що мозок працює інакше, ніж кремнієві “мізки” штучного інтелекту, які, попри свою швидкість, можуть “втомлюватися” або втрачати ефективність на марафонських дистанціях. І якщо говорити про ефективність, тут людський мозок поки що дає фору будь-якому суперкомп’ютеру: він функціонує на близько 20 Вт енергії, тоді як потужні сервери ШІ споживають сотні кіловат. Це колосальна різниця в енергоефективності, що свідчить про принципово різні архітектури.
Навіщо мозку “консенсус”, а ШІ – ні?
Людський мозок — неймовірно складна система. Дослідження, опубліковане у Nature Neuroscience у вересні 2026 року, показало, що різні зони зорової кори мозку можуть отримувати суперечливу інформацію, але швидко порівнюють інтерпретації та знаходять “консенсус”, формуючи цілісне сприйняття реальності. Це складний двосторонній діалог, який відбувається всередині нас. ШІ ж може досягати точного результату іншим шляхом, наприклад, через величезні обсяги даних і статистичні закономірності, а не через формування “консенсусу” між “внутрішніми частинами”.
Проте розуміння цих відмінностей дає нам потужні інструменти. Тепер ми знаємо, що не варто сліпо вірити в “мозкоподібність” ШІ, а треба будувати моделі, які справді віддзеркалюють біологічні механізми. Цікаво, що частини моделей ШІ, які краще узгоджуються з мозком, також краще передбачають реальну поведінку людини, про що йдеться у дослідженні Nature Machine Intelligence від березня 2026 року. Це наводить на думку, що чим більше ШІ буде схожим на нас, тим краще він нас розумітиме і допомагатиме. Вчені з EPFL та Каліфорнійського університету в Санта-Барбарі вже використовують ШІ для дуже практичних речей: прогнозування ділянок кори, які треба стимулювати для виникнення складних образів, що є кроком до створення зорових протезів нового покоління. Це показує, що ШІ, навіть якщо він “думає” інакше, може стати нашим незамінним помічником у розгадці та покращенні функцій нашого власного мозку.
Побудувати ШІ, що справді “думає” як мозок?
Відкриття Йоркського університету не означає, що ШНМ треба викинути на смітник. Навпаки, воно дає нам чіткий напрямок: треба створювати ШІ, який не просто добре виконує завдання, а робить це так, як це робив би мозок. Це особливо важливо для розуміння таких станів, як посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) чи аутизм. Когітій Кар зазначає, що дослідження їхньої команди з аутизму значною мірою спираються на моделі нейротипового мозку як базовий рівень. Щоб допомогти іншим вченим у цьому, команда випустила загальнодоступний інструментарій, який розробники ШІ можуть використовувати для оцінки своїх моделей. Це дозволяє краще зрозуміти, які саме частини ШІ-моделей справді відповідають активності мозку.
Часті запитання
Чому раніше вважали, що ШІ працює як мозок?
Раніше вчені помітили, що штучні нейронні мережі (ШНМ) можуть успішно передбачати активність нейронів у мозку людини під час виконання певних завдань, наприклад, розпізнавання зображень. Це створило враження, що їхні внутрішні механізми схожі.
Що таке “тестування зворотної передбачуваності”?
Це метод, розроблений вченими Йоркського університету, який перевіряє, чи може активність реального мозку передбачити внутрішні процеси ШІ. На відміну від звичайних тестів, що йшли від ШІ до мозку, цей метод дозволяє виявити асиметрію в їхній роботі.
Які головні відмінності між роботою ШІ та мозку виявило дослідження?
Головна відмінність – асиметрія: ШІ може передбачати активність мозку, але активність мозку набагато гірше передбачає внутрішні процеси ШІ. Це означає, що вони досягають схожих результатів різними внутрішніми стратегіями, на відміну від людських мізків, які працюють синхронно.
Чи означає це, що ШІ не принесе користі нейронауці?
Ні, навпаки. Розуміння цих відмінностей дозволяє створювати ШІ, який більш точно відображатиме біологічні процеси. Це допоможе краще досліджувати мозок, розуміти нейрологічні та психічні стани, такі як аутизм, та навіть розробляти передові технології, наприклад, зорові протези нового покоління.
Які практичні наслідки відкриття для пересічної людини?
Відкриття нагадує, що попри всі можливості ШІ, ми не повинні сліпо покладатися на нього у всіх когнітивних процесах. Надмірне “делегування мислення” ШІ може знижувати власну нейронну активність та впливати на пам’ять. Також воно підкреслює енергетичну неефективність сучасних ШІ порівняно з мозком.
Отже, замість того, щоб уявляти ШІ як цифрову копію нашого мозку, нам варто дивитися на нього як на дивовижний інструмент, що має власні, унікальні способи “мислення”. Розуміння цих відмінностей – не кінець епохи “мозкоподібного” ШІ, а початок ери, де ми зможемо створювати інтелект, який буде не просто швидким чи точним, а по-справжньому корисним, тому що він розумітиме нас і наші біологічні процеси на глибинному рівні. Або, можливо, це просто перші кроки до створення чогось, що буде абсолютно новим видом інтелекту. Час покаже.The post Вчені розкрили, чому ШІ “бачить” світ не так, як наш мозок first appeared on T4 - сучасні технології та наука.
Потужні шторми на Землі могли посилюватися та слабшати за циклом тривалістю приблизно 405 тисяч років. Геологи виявили цей закономірний ритм у породах віком близько пів мільярда років. Дослідники припускають, що він міг бути пов’язаний зі змінами орбіти Землі під впливом гравітації інших планет, зокрема Венери та Юпітера.
Результати дослідження, очолюваного геологом Шуюанем Ши з Науково-дослідного інституту нафторозвідки та розробки родовищ Китаю, опубліковані в журналі Palaeogeography, Palaeoclimatology, Palaeoecology.
Кам’яні шари зберегли сліди давніх штормів
Потужні шторми залишають сліди навіть після того, як самі зникають. Хвилі та підводні течії піднімають із морського дна пісок, мул і дрібні частинки порід, переносять їх на інші ділянки та відкладають новими шарами. Згодом осади ущільнюються й перетворюються на камінь.
Такі утворення називають темпеститами. Вони можуть зберігати свідчення штормової активності протягом сотень мільйонів років. Команда Ши дослідила породи Сичуанського басейну в Китаї. Колись на цій території було тропічне море, а його осадові відклади зберегли приблизно 500 мільйонів років геологічної історії.
Щоб відновити послідовність змін, науковці застосували циклостратиграфію — метод пошуку повторюваних закономірностей в осадових породах. Його поєднали з аналізом хімічних ознак, збережених у шарах каменю. У результаті вдалося реконструювати близько 24 мільйонів років давньої історії.
59 циклів із періодом 405 тисяч років
У дослідженому геологічному записі вчені виявили 59 повторюваних циклів тривалістю приблизно 405 тисяч років кожен. Розподіл темпеститів усередині цих циклів виявився нерівномірним.
Найбільше слідів потужних штормів припадало на фази зростання та піку кожного циклу. У цих шарах траплялися товстіші й грубозернистіші відклади, часто розташовані близько один до одного. Натомість в інших фазах переважали тонші та дрібнозернистіші шари, які зустрічалися рідше.
Можливе пояснення дослідники пов’язують із циклом Міланковича — періодичними змінами параметрів земної орбіти. Зокрема, йдеться про ексцентриситет, тобто ступінь відхилення орбіти Землі від ідеального кола. Один із таких циклів триває близько 405 тисяч років і значною мірою зумовлений гравітаційним впливом Венери та Юпітера.
Як рух планет міг впливати на шторми
Зміни ексцентриситету незначно впливають на загальну кількість сонячної енергії, яку отримує Земля протягом року. Проте в поєднанні з прецесією — повільною зміною орієнтації земної осі — вони можуть змінювати розподіл сонячного тепла між сезонами.
На думку авторів дослідження, у теплому кліматі кембрійського періоду такі коливання могли періодично посилювати нагрівання тропічних океанів. Це, своєю чергою, могло збільшувати обмін енергією між океаном та атмосферою й створювати сприятливіші умови для сильних штормів.
Однак дослідники наголошують, що виявлений зв’язок поки не доведений остаточно. На кількість збережених темпеститів могли впливати також рівень моря, надходження осадів та умови їхнього поховання.
Крім того, невідомо, чи діє подібний механізм у сучасному кліматі. Умови на Землі сьогодні суттєво відрізняються від кембрійських, тому результати не означають, що сучасні шторми також мають посилюватися за таким графіком.
Попри обмеження, відкриття показує, що сліди давніх штормів можуть бути цінним джерелом інформації про кліматичну історію планети. Вони допомагають відновлювати зміни океанів та атмосфери, які інакше було б складно простежити.
Уявіть тварину з довгою шиєю, тонкими ногами й гострими іклами. Приблизно 10–13 мільйонів років тому такий «вампірський верблюд» жив на Великих рівнинах Північної Америки. Попри грізний вигляд, він харчувався рослинами.Новий вид і рід отримали назву Vampyrocamelus welshi. Його описали в монографії, присвяченій еволюції верблюдових Північної Америки. Самі ж рештки зберігалися в музеях майже століття.На початку XX століття палеонтолог Чайлдс Фрік фінансував численні розкопки, особливо цікавлячись верблюдовими — родиною, до якої належать сучасні верблюди, лами й альпаки. У новій праці дослідники повторно вивчили десятки тисяч зразків із його колекції та оновили родинне дерево цих тварин.Кістки Vampyrocamelus найчастіше знаходять у Техасі й Оклахомі, а іноді — у Небрасці. Найпомітніша особливість виду — верхні ікла завдовжки близько 40 міліметрів. Вони були значно більшими, ніж у інших відомих верблюдових, і мали загнуті гострі кінчики.Про решту скелета відомо небагато: знайшли лише кілька фрагментів кісток ніг і стоп. Вони нагадують рештки Aepycamelus — спорідненого верблюдового, схожого на жирафу. Він мав довгі ноги й шию та міг діставати до рослин на висоті до трьох метрів. Імовірно, Vampyrocamelus мав подібну будову й спосіб життя.Навіщо рослиноїдній тварині такі ікла? Вони могли допомагати захищатися від хижаків, але співавтори дослідження вважають імовірнішим інше пояснення: самці використовували їх у змаганні за увагу самиць. За словами палеонтологині Кетрін Марріотт з Американського музею природничої історії, у самиць таких іклів не було.Нові знахідки допомогли б краще зрозуміти, який вигляд мала ця тварина і як вона поводилася. Водночас частина кісток, які раніше приписували Aepycamelus, може належати Vampyrocamelus. Без характерних іклів окремі кістки кінцівок важко розрізнити.Ця історія показує, скільки нового можна дізнатися, повторно досліджуючи музейні колекції. У них можуть зберігатися рештки тварин, які ще чекають на своє відкриття.Цікавий фактДо родини верблюдових належать не лише верблюди, а й лами та альпаки.
Apple може оснастити наступне покоління iPad Pro процесором M7, пропустивши чип M6. Про таку можливість повідомив китайський інсайдер Littertree66, який раніше публікував відомості про майбутні процесори компанії. Якщо інформація підтвердиться, планшет отримає новий чип під час очікуваного весняного оновлення 2027 року.
Інсайдер озвучив припущення 19 листопада у відповіді на допис на китайській платформі Baidu Tieba. Початкова публікація, автор якої назвав її розважальною, була присвячена обмеженням охолодження пристроїв Apple без вентиляторів.
Чому продуктивність iPad Pro може відрізнятися від Mac
У дописі звернули увагу, що процесори серії M у пристроях із пасивним охолодженням часто не досягають максимальної частоти одного ядра. Наприклад, M4 в iPad Air працює на частоті близько 4,1 ГГц замість 4,4 ГГц, а M5 в iPad Pro — приблизно 4,46 ГГц замість 4,6 ГГц.
На основі цієї тенденції автор припустив, що iPad Pro з M6 міг би працювати на частоті близько 4,64 ГГц. За його оцінкою, це залишило б планшет трохи позаду iPhone 18 Pro Max із чипом A20 та iPad mini за результатами одноядерних тестів Geekbench.
У відповідь Littertree66 заявив, що наступний iPad Pro отримає саме M7. Водночас, за його словами, планшетна версія процесора помітніше поступатиметься варіанту для Mac. Причиною можуть бути менша кількість ядер, нижчі тактові частоти або поєднання обох чинників.
Жодних доказів на підтвердження свого прогнозу інсайдер не навів.
Коли може вийти новий планшет
Чутка частково узгоджується з попередніми повідомленнями Bloomberg. Видання писало, що Apple планує оновити iPad Pro навесні 2027 року, а базовий процесор M7 має з’явитися в першій половині того самого року.
Компанія вже пропускала покоління процесорів у своїх планшетах. Зокрема, у 2024 році Apple перейшла від iPad Pro з M2 безпосередньо до моделі з M4.
Якщо прогноз справдиться, новий планшет отримає процесор наступного покоління раніше, ніж можна було б очікувати за звичайною послідовністю оновлень. Проте це не обов’язково означатиме однакову продуктивність iPad Pro та Mac із M7: відмінності в охолодженні й конфігурації чипа можуть суттєво вплинути на результати.
Поки що інформація походить від одного інсайдера й не має незалежного підтвердження. Тому використання M7 у наступному iPad Pro залишається припущенням, а не встановленим планом Apple.
Уявіть собі: хвороба, яка роками лишається загадкою, руйнуючи життя людей, і єдина згадка про неї – це розмиті симптоми та сумний прогноз. Саме такою є X-зчеплена дистонія-паркінсонізм, або XDP – підступна недуга, що вражає переважно чоловіків філіппінського походження. Вона виснажує, спричиняє тремор, неконтрольовані рухи, і зрештою призводить до ранньої смерті. Довгий час її вивчати було майже неможливо. Але тепер група вчених зробила те, що здавалося фантастикою: вони ввели 78 000 “літер” людського ДНК у геном миші, аби розшифрувати механізми цієї хвороби. І результат виявився настільки несподіваним, що докорінно змінив уявлення про XDP.
Повідомляє T4 з посиланням на livescience.com.
Таємниця XDP: від Філіппін до хромосоми
X-зчеплена дистонія-паркінсонізм – це рідкісне нейродегенеративне захворювання, що має глибокі корені. Його генетичне джерело сягає далекої минувшини, до людини, яка колись жила на острові Панай на Філіппінах. Через так званий “ефект засновника” мутація, що спричиняє XDP, поширилася серед нащадків цієї людини, тому сьогодні переважна більшість хворих – чоловіки філіппінського походження. Цікаво, що кількість випадків XDP на Філіппінах становить приблизно 5,7 на 100 000 осіб. Хвороба не просто важка фізично – вона несе величезне соціальне клеймо. Пацієнтів часто уникають, приховують від суспільства, що, на жаль, призводить до високого рівня депресії та самогубств.
Вчені "переписали" ДНК мишей: 78 000 людських "літер" розкрили таємницю рідкісної хвороби. Фото: livescience.com
Симптоми зазвичай проявляються близько 39 років, і після їх появи люди живуть у середньому 13-16 років. На пізніх стадіях хвороба викликає серйозні проблеми з диханням та ковтанням, що може призвести до летальних ускладнень, як-от аспіраційна пневмонія. Генетична причина XDP відома: це мутація у гені TAF1, розташованому на X-хромосомі. Цей ген відіграє ключову роль у перетворенні ДНК-послідовностей на білки. Оскільки чоловіки мають лише одну X-хромосому, без “запасного” екземпляра гена, вони страждають від хвороби значно частіше, ніж жінки. Тут є один важливий нюанс: мутація спричинена вставкою ретротранспозону SINE-VNTR-Alu (SVA) у 32-й інтрон гену TAF1. Простіше кажучи, це як “стрибаючий ген” – фрагмент ДНК, який змінив своє місце розташування у геномі, порушивши роботу TAF1. Довжина певних повторюваних послідовностей (CCCTCT)n у цій вставці навіть обернено корелює з віком, у якому починається хвороба. Тобто, чим довша послідовність, тим раніше проявляються симптоми.
“SwAP-In”: нова ера гуманізованих моделей
Саме ця складність і ексклюзивність “стрибаючого гена”, який зустрічається лише у приматів, робила дослідження XDP на звичайних мишах практично неможливим. Але команда вчених на чолі з доктором Джефом Буке та доктором Шейном Лідделоу розробила потужний метод під назвою “SwAP-In”. Це як генний конструктор, що дозволяє вставляти величезні шматки синтетичної ДНК у генетичний код організму. У цьому випадку, вони взяли 78 000 “літер” людського ДНК – це аж 78 кілобаз – і вставили їх у ембріональні стовбурові клітини мишей. Цей фрагмент містив людську версію гену TAF1 та той самий злощасний “стрибаючий ген” SVA, що спричиняє XDP.
Результат перевершив усі очікування. Гуманізовані миші, створені за допомогою SwAP-In, швидко почали проявляти ознаки XDP: низький рівень білка TAF1, загибель клітин і характерні “дірки” у мозку, особливо у стриарній ділянці, що відповідає за рухи. І ось що цікаво: якщо у людей симптоми розвиваються роками, то у мишей вони проявлялися всього за 1,5 місяці! Це, звісно, не є ідеальним відображенням людського організму, але для дослідників це величезна перевага. “Завдяки такому прискореному розвитку ми можемо значно швидше тестувати потенційні ліки та терапії”, – пояснює доктор Буке. Якщо експериментальний препарат діє, його ефективність буде видно майже одразу. З 2026 року Колаборативний центр з X-зчепленої дистонії-паркінсонізму (CCXDP) вже пропонує цю гуманізовану мишачу модель для дослідницьких цілей та навіть оголосив програму фінансування досліджень на 2026-2027 роки, що відкриває широкі можливості для подальших відкриттів.
Коли “ізоляція” мозку дає збій: нова роль олігодендроцитів
Довгий час XDP вважали хворобою нейронів, тобто нервових клітин, що відповідають за передачу сигналів. Вважалося, що саме їх загибель викликає всі симптоми. Проте нові дослідження “людських” мишей відкрили зовсім іншу картину, змістивши фокус на неоспіваних “помічників” нейронів – гліальні клітини, зокрема олігодендроцити.
Виявилося, що саме ці клітини, які раніше не асоціювалися з XDP, відіграють критичну роль. Олігодендроцити відповідають за виробництво мієліну – це така жирова ізоляція, що обгортає аксони (довгі відростки нейронів), допомагаючи їм швидко і ефективно передавати електричні сигнали. Уявіть, що ваші нерви – це електричні дроти. Мієлін – це їхня ізоляція. Без неї сигнали сповільнюються, “витікають” або зовсім не доходять до місця призначення. Доктор Прайя Пракаш з лабораторії Лідделоу, використовуючи спеціальний синій барвник, виявила, що в мозку мишей з XDP кількість олігодендроцитів зменшується, а ті, що залишаються, не дозрівають повноцінно. Це призводить до катастрофічної втрати мієліну. “Там, де мав би бути гарний синій мозок, повний ліпідів і мієліну, ми бачимо по суті білий мозок, без цієї жирової речовини”, – пояснює доктор Лідделоу. Це особливо помітно у стриарній ділянці та префронтальній корі. Вчені підтвердили ці висновки, вивчивши посмертні зразки мозку людей з XDP, що робить їхню гіпотезу ще вагомішою. Втрата мієліну, ймовірно, робить нейрони вразливими та призводить до їхньої ранньої загибелі.
Це відкриття має величезне значення. Адже якщо хвороба починається не з самих нейронів, а з їхніх підтримуючих клітин, це кардинально змінює стратегії лікування. Це не просто цікавий біологічний факт; це пропонує абсолютно нові цілі для терапії. Наприклад, можна зосередитися на стимулюванні функції олігодендроцитів, відновленні мієліну або корекції сплайсингу TAF1. До речі, у листопаді 2025 року вчені з Brigham and Women’s Hospital та Гарвардської медичної школи розробили новий генетичний тест, який дозволяє точніше діагностувати XDP, виявляючи специфічні однонуклеотидні зміни (DSCs) у гені TAF1, які раніше пропускалися стандартними методами. Це крок до раннього виявлення, що є критично важливим.
FAQ:
Що таке X-зчеплена дистонія-паркінсонізм (XDP)?
Це рідкісне нейродегенеративне захворювання, що викликає рухові розлади, схожі на Паркінсона, такі як тремор, скутість м’язів та неконтрольовані рухи. Вона пов’язана з X-хромосомою і вражає переважно чоловіків філіппінського походження.
Чому XDP було так важко вивчати?
XDP є рідкісним захворюванням, що створює труднощі зі збором достатньої кількості зразків для дослідження. Крім того, мутація, що її викликає, пов’язана з унікальним “стрибаючим геном” приматів, що ускладнювало створення адекватних тваринних моделей.
Що таке метод “SwAP-In” і як він допоміг?
“SwAP-In” – це новаторський метод генетичної інженерії, який дозволяє вставляти великі фрагменти ДНК у геном організму. Завдяки йому вчені змогли створити гуманізовану мишачу модель XDP, вбудувавши 78 000 “літер” людського ДНК, включаючи мутацію, що викликає хворобу. Це дозволило детально вивчити механізми XDP.
Яке головне відкриття зробили завдяки новим дослідженням XDP?
Основне відкриття полягає в тому, що при XDP страждають не тільки нейрони, але й олігодендроцити – клітини, що виробляють мієлін (ізоляцію для нервових волокон). Їхня дисфункція призводить до втрати мієліну, що, ймовірно, і робить нейрони вразливими. Це змінює погляд на розвиток хвороби.
Які нові напрямки лікування з’явилися завдяки цим дослідженням?
Дослідження вказують на кілька перспективних напрямків: підвищення активності гену TAF1, відновлення функції олігодендроцитів та регенерація мієліну. Втрата мієліну також може слугувати раннім діагностичним маркером хвороби, що є критично важливим для своєчасного втручання.
Це відкриття – не просто чергова наукова публікація. Це промінь надії для тисяч людей, які страждають від XDP. Розуміння того, що хвороба не обмежується лише нейронами, а зачіпає ключові підтримуючі клітини, відкриває абсолютно нові горизонти для пошуку ефективних ліків. Можливо, невдовзі ми побачимо терапії, які зможуть не просто уповільнити, а й змінити перебіг цієї загадкової недуги. І все це завдяки сміливості вчених, які наважилися “переписати” геном, аби розшифрувати одну з найскладніших таємниць людського тіла.The post Вчені “переписали” ДНК мишей: 78 000 людських “літер” розкрили таємницю рідкісної хвороби first appeared on T4 - сучасні технології та наука.
Гортайте вниз для завантаження ще








