Кожен власник помічав, як його пес миттєво реагує на стратегічні слова на кшталт «гуляти» чи «смаколик». Довгий час здатність тварин справді розуміти мову була предметом суперечок, але сучасні когнітивні дослідження, результати яких нещодавно опублікував портал American Kennel Club, нарешті дали чіткі відповіді на те, як саме чотирилапі сприймають наше мовлення, пише T4. Сприйняття звуків: ефект немовляти Нещодавнє дослідження Університету Етвеша Лоранда в Угорщині виявило фундаментальну особливість собачого слуху: звичайні собаки не сприймають дрібних фонетичних деталей. Експерименти показали, що мозок тварини не бачить різниці між чіткою командою та схожим за звучанням безглуздим словом. Таке фонетичне розпізнавання подібне до сприйняття людських немовлят віком до 14 місяців. Це пояснює, чому більшості собак важко опанувати великий словниковий запас, адже для цього потрібна висока точність розрізнення звуків. Читайте також: Не лише шоколад: ветеринари назвали 30 продуктів, які категорично не можна давати собакам Експерименти показали, що мозок тварини не бачить різниці між чіткою командою та схожим за звучанням безглуздим словом. Автор фото: Helena Lopes. Вони дійсно нас слухають Попри цю особливість, науковці наполягають, що собаки фокусуються саме на мовленні, а не лише на візуальних підказках чи контексті. Відсутність уваги до фонетичних деталей не означає, що вони не чують нас зовсім — вони просто не вважають ці відмінності важливими. Доктор Лілла Маджарі, одна з дослідниць проєкту, наголошує на важливості цього відкриття для правильного спілкування з улюбленцями. «Якщо деякі власники думають, що не має значення, що я кажу своєму собаці, тому що собака спостерігає за моїми жестами або дізнається з контексту, що йому чи їй слід робити, це не зовсім так. Вони слухають людську мову», — зазначає доктор Маджарі. Феномен собак-геніїв та фактор породи Існують унікальні винятки — лінгвістично обдаровані собаки, здатні вивчати сотні слів. Під час проєкту Genius Dog Challenge шестеро таких тварин успішно вивчили понад 10 нових слів лише за один тиждень. Найбільш вражаючим є те, що вони запам’ятовували назви конкретних предметів (іграшок), що вважається набагато складнішим когнітивним завданням, ніж запам’ятовування звичайних команд через асоціації. Звичайні собаки під час експериментів не змогли вивчити жодної назви предмета навіть після місяців інтенсивних тренувань, тоді як “генії” робили це майже миттєво. Цікаво, що переважна більшість таких обдарованих тварин належить до породи бордер-коллі. «Ми підозрюємо, що для цього таланту може бути генетична основа. Звичайно, той факт, що більшість собак, які мають таку здатність, — це бордер-коллі, вказує на деякі генетичні фактори, але нам потрібно провести додаткові дослідження», — пояснює дослідниця Клаудія Фугацца. Для власників висновок простий: ваші улюбленці справді вас уважно слухають. Тому варто продовжувати активно розмовляти з ними, використовуючи максимально чіткі команди. Якщо ж ваш собака легко запам’ятовує назви десятків іграшок, можливо, ви живете зі справжнім лінгвістичним генієм. Раніше вчені назвали найрозумнішу породу собак.The post Чи розуміють собаки людську мову: науковці поставили крапку в давній суперечці first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Літній ринок, прилавки вгинаються під вагою соковитих, налитих сонцем помідорів. Поруч на полиці магазину стоять пляшки з насиченим томатним соком. І ось виникає одвічне питання: що обрати? Чи справді склянка соку може замінити свіжий плід, чи це лише маркетингова ілюзія? Давайте влаштуємо невеликий поєдинок між цими двома червоними бійцями за наше здоров’я і з’ясуємо, хто й у якій ситуації вийде переможцем. Про це пише Pixelinform. Цілий плід проти склянки соку: битва за насичення та швидкість Уявіть, що ви зголодніли. Якщо ви з’їсте великий, пружний помідор, відчуття ситості прийде не одразу, але буде тривалим. Уся справа у клітковині — харчових волокнах, які уповільнюють травлення, стабілізують рівень цукру в крові та допомагають контролювати апетит. Організму потрібен час, щоб розщепити щільну структуру овоча, і це робить помідор ідеальним кандидатом для здорового перекусу, особливо для тих, хто стежить за вагою. А що ж сік? Це, по суті, концентрована енергія у рідкій формі. Він майже не містить клітковини, тому засвоюється практично миттєво. Чи погано це? Зовсім ні! Уявіть спекотний день або виснажливе тренування. Ваш організм втратив рідину та мінерали. Саме тут томатний сік стає справжнім рятівником, адже він швидко відновлює водний та електролітний баланс. Отже, перший раунд завершується нічиєю, адже все залежить від вашої мети: Потрібна ситість і контроль апетиту? Ваш вибір — свіжий помідор. Хочете швидко втамувати спрагу та відновити сили? Обирайте томатний сік. Секретний інгредієнт: лікопін та приховані пастки Тепер перейдемо до найцікавішого — до біохімії. Головний козир томатів — це лікопін, потужний антиоксидант, що захищає наші клітини від старіння та знижує ризик деяких захворювань. І ось тут на нас чекає сюрприз: у томатному соку, який пройшов термічну обробку (пастеризацію), лікопіну стає значно більше, а головне — він краще засвоюється! Чому так? Під час нагрівання клітинні стінки томатів руйнуються, вивільняючи цей корисний пігмент і роблячи його більш доступним для нашого організму. Це один із небагатьох випадків, коли перероблений продукт виявляється кориснішим за свіжий аналог. Однак не поспішайте скуповувати весь сік з полиць магазинів. Тут криється підступний ворог — додана сіль, а іноді й цукор. Виробники часто додають їх для покращення смаку, перетворюючи корисний напій на джерело зайвого натрію, що може бути небезпечним для людей з гіпертонією. Тому завжди читайте етикетку! Шукайте продукти з написом «без додавання солі» або, ще краще, готуйте сік самостійно вдома. То хто ж переміг у цій запеклій битві? Відповідь проста: ніхто і водночас обидва. Свіжий помідор — це надійний марафонець, що дарує тривалу ситість та клітковину. Томатний сік — це спринтер, який миттєво освіжає та постачає ударну дозу лікопіну. Найкраща стратегія — це не вибір, а поєднання. Додавайте свіжі томати в салати, а склянку якісного соку без солі залишайте для швидкого відновлення енергії. Так ви отримаєте максимум користі від цього чудового овоча в обох його іпостасях. Томатний сік чи свіжі помідори: що корисніше для серця та шкіри читайте на сайті Pixel.inform.

Світ стрімко балансує на межі катастрофи, спричиненої неконтрольованим розвитком штучного інтелекту (ШІ), в результаті якої крихітна еліта житиме в небаченій розкоші, тоді як абсолютна більшість населення страждатиме. Про такий тривожний сценарій попереджає Декс Хантер-Торріке, колишній керівник відділу комунікацій DeepMind (підрозділу Google), який мав тривалий досвід роботи з такими гігантами, як Марк Цукерберг та Ілон Маск. У своєму новому есе він зазначає, що лідери великих технологічних компаній фактично ведуть наше суспільство до радикальної та потенційно руйнівної трансформації, пише T4. Ілюзія плану та нова епоха нерівності За словами пана Хантер-Торріке, якщо людство рухатиметься цією ж траєкторією, до середини століття ми досягнемо стану, який виходить за межі звичайної нерівності. «До середини століття, рухаючись цією траєкторією, ми досягнемо чогось, що виходить за межі нерівності та починає виглядати як економічне видоутворення. Елітний клас із можливостями штучного інтелекту, що дозволяє жити розкішно, оснащений медичними проривами, що забезпечують тривалість життя, житиме паралельно з більшістю населення світу, чиї економічні перспективи, доступ до охорони здоров’я та політична влада були назавжди обмежені», — пише він. Колишній керівник зв’язків з громадськістю провів майже два десятиліття пліч-о-пліч з людьми, які формують майбутнє, включаючи Еріка Шмідта з Google та керівництво компаній Meta і SpaceX. Проте, після різкого звільнення з підрозділу Google, він зробив відверте зізнання: «Тепер для мене все абсолютно зрозуміло: жодного плану немає». В основі цієї проблеми лежить той факт, що штучний інтелект еволюціонує набагато швидше, ніж будь-хто до цього готовий. Тотальна автоматизація: які професії під загрозою? Незважаючи на заяви скептиків про те, що можливості ШІ нібито сповільнюються, новітні моделі продовжують демонструвати вражаючий прогрес, наближаючись до загальної форми інтелекту, яку можна застосувати майже до будь-якого завдання. Якщо промислова революція замінила ручну працю механізмами, але створила нові ніші для інтелектуальної роботи, то сучасний ШІ може не залишити жодних прогалин на ринку праці взагалі. Пан Хантер-Торріке стверджує, що поточні оцінки Міжнародного валютного фонду щодо вразливості 60 відсотків робочих місць значно применшують справжні наслідки автоматизації. Для розуміння масштабів експансії алгоритмів, варто звернути увагу на актуальні дані OpenAI (модель GPDval 2025), які демонструють коефіцієнт перемог штучного інтелекту над професіоналами-людьми у різних сферах. Нижче наведено порівняльну таблицю з вибраними показниками вразливості професій, що відображає цей зсув на ринку праці. ПрофесіяКоефіцієнт перемог ШІ (%)Касири та працівники прокату81%Менеджери з продажу79%Працівники відділів відвантаження, приймання та інвентаризації76%Редактори75%Розробники програмного забезпечення70%Приватні детективи та слідчі70%Співробітники з питань комплаєнсу69%Керівники першої лінії працівників (не у сфері роздрібної торгівлі)69%Торговельні представники (опт та виробництво, крім тех/наук продукції)68%Керівники загальних операцій67%Менеджери медичних та охоронних служб65%Покупці та агенти із закупівель64%Особисті фінансові консультанти64%Менеджери адміністративних послуг62%Представники служби підтримки клієнтів59%Керівники першої лінії працівників роздрібної торгівлі59%Керівники виробничих та операційних працівників першої лінії58%Медсестри-практики56%Брокери з нерухомості54%Аналітики новин, репортери та журналісти53%Менеджери комп’ютерних та інформаційних систем52%Керівники поліції та детективів першої ланки49%Торговельні представники (опт та виробництво, тех/наукова продукція)47%Юристи46%Фахівці з управління проектами42%Соціальні працівники у сфері дітей, сім’ї та школи42%Медичні секретарі та адміністративні помічники42%Агенти з продажу цінних паперів, товарів та фінансових послуг42%Керівники першої лінії офісних та адміністративних допоміжних працівників41%Аналітики фінансових інвестицій41%Працівники рекреаційної галузі37%Дипломовані медсестри37%Керівники нерухомості, нерухомості та громадських асоціацій34%Фінансові менеджери32%Продюсери та режисери31%Аудіо- та відеотехніки30%Консьєржі29%Касири з обробки замовлень28%Агенти з продажу нерухомості27%Фармацевти26%Бухгалтери та аудитори24%Інженери-механіки23%Інженери-промисловці17%Монтажери фільмів та відео17% Розподіл багатства та момент «Гінденбурга» Хоча економічні вигоди від впровадження таких технологій обіцяють бути величезними, головне занепокоєння викликає механізм їх розподілу. Продуктивність реально зросте, проте автоматичного інструменту перетворення цього зростання на загальнодоступне процвітання не існує. Експерт прогнозує економіку, в якій корпоративні прибутки злетять до небес через падіння витрат на робочу силу, тоді як частка звичайних працівників у виробництві катастрофічно скорочуватиметься. Багатство буде концентруватися на вершині суспільства з безпрецедентною швидкістю, що неминуче призведе до масових політичних потрясінь, порівняно з якими сучасні демагоги виглядатимуть надзвичайно стриманими. Цей скептицизм щодо виключно позитивного впливу ШІ поділяють й інші видатні діячі галузі. Нещодавно Даріо Амодей, засновник передової компанії Anthropic, попередив у своєму есе, що людству ось-ось передадуть майже неймовірну владу, і залишається глибоко незрозумілим, чи мають наші соціальні та політичні системи достатню зрілість для того, щоб нею користуватися. Його колега, колишній керівник відділу захисту даних Anthropic, покинув посаду із заявою про те, що світ перебуває у небезпеці. Крім того, провідний дослідник ШІ професор Майкл Вулдрідж попереджає, що індустрія може зіткнутися з власним «моментом Гінденбурга». Як катастрофа відомого дирижабля назавжди знищила світовий інтерес до цієї технології, так і серйозний інцидент за участю ШІ може стати нищівним ударом. Оскільки штучний інтелект вже глибоко інтегрований у безліч інфраструктурних систем, подібний інцидент здатен вразити майже будь-який сектор економіки. Враховуючи ці загрози, Декс Хантер-Торріке підсумовує, що уряди та світові інституції мають лише близько десяти років, щоб переосмислити багато фундаментальних припущень щодо нашого майбутнього. Для стимулювання цього процесу він заснував у Лондоні нову некомерційну організацію «Центр майбутнього». Фірма принципово відмовилася від будь-якого фінансування з боку великих технологічних компаній, покладаючись натомість на фінансову підтримку шотландського мільярдера сера Тома Хантера. Читайте також: Китайці створили м’якого робота, що змінює форму і “росте” як людинаThe post Ваша професія у списку? ШІ позбавить роботи мільйони людей first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Коли насправді настає смерть: що відбувається з мозком після зупинки серця? Де проходить межа між життям і смертю? Упродовж десятиліть медицина вважала зупинку серця майже миттєвою точкою неповернення: кровообіг припиняється, рівень кисню стрімко падає, і свідомість згасає за лічені секунди. Проте нові дослідження активності мозку під час реанімації свідчать, що ця межа може бути значно складнішою. Останні дані показують: у деяких пацієнтів організована електрична активність мозку, пов’язана з увагою та потенційною свідомістю, зберігалася до години після зупинки серця. Це змушує по-новому подивитися на сам процес вмирання. Що відбувається в реанімаційній залі? Під час масштабного дослідження, що охопило 567 випадків внутрішньолікарняної зупинки серця, лікарі відстежували мозкові сигнали пацієнтів у процесі серцево-легеневої реанімації. Команду очолював доктор Сем Парнія з New York University. Із 567 пацієнтів 53 вдалося врятувати. Після одужання 28 із них погодилися на інтерв’ю, і 11 людей повідомили, що пам’ятають події, які відбувалися в період, коли вони вважалися непритомними. Найбільш несподіваним стало те, що електроенцефалографія (ЕЕГ) фіксувала ритми мозкової активності, пов’язані з усвідомленою увагою, навіть через 35–60 хвилин після початку реанімації — попри критично низький рівень кисню. Ці результати були опубліковані в журналі Resuscitation і стали частиною великого проєкту AWARE-II, присвяченого вивченню свідомості під час клінічної смерті. Смерть — не завжди миттєва З юридичної точки зору у США смерть визначається як незворотне припинення кровообігу й дихання або повна загибель мозку. Але в реанімаційній практиці слово «незворотне» може означати різні речі. Після припинення кровотоку мозок швидко витрачає залишки кисню, і вже за кілька секунд нейрони втрачають узгоджену активність. Проте охолодження тіла, медикаменти та компресії грудної клітки можуть частково підтримувати циркуляцію, сповільнюючи пошкодження. Навіть слабкий потік крові під час реанімації здатен доставляти мінімальну кількість кисню й глюкози, підтримуючи роботу окремих нейронних мереж. Саме це і зафіксували дослідники: певні узгоджені сигнали мозку зберігалися навіть у стані глибокого фізіологічного стресу. Це не означає, що пацієнти обов’язково були свідомими. Але це свідчить: процес згасання мозкової активності не завжди є миттєвим. Спогади після клінічної смерті Деякі пацієнти після відновлення розповідали, що ніби спостерігали за подіями з боку. Подібні результати отримали й у нідерландському дослідженні, де 18% врятованих пацієнтів повідомили про досвід, близький до «переживання смерті». Водночас науковці застерігають: нестача кисню, медикаменти та стрес можуть викликати яскраві, але хибні спогади. Тому дослідники ретельно відрізняють чіткі, послідовні описи від пізнішої плутанини. І найважливіше — дані отримані лише від тих, хто вижив. Про досвід тих, кого не вдалося повернути до життя, ми нічого не знаємо. Свідомість складніша, ніж здається Лабораторні експерименти підтверджують: клітини мозку можуть залишатися функціональними довше, ніж вважалося раніше. В одному з відомих досліджень вчені Єльського університету відновили циркуляцію та частину клітинної активності в мозку свиней через чотири години після смерті. Клітини споживали кисень і виробляли енергію, але цілісної мозкової активності — тієї, що пов’язана зі свідомістю, — не було. Це важлива різниця: для виникнення усвідомлення потрібна злагоджена робота великих нейронних мереж, а не лише життєздатність окремих клітин. Коли рівень кисню падає, мозок зазвичай «вимикає» вищі когнітивні функції першими, зберігаючи базові механізми виживання. Саме тому наявність клітинної активності ще не означає наявності свідомості. Питання донорства органів Ці відкриття мають і практичні наслідки. У випадках донорства після зупинки кровообігу медичні бригади зазвичай очікують 2–5 хвилин перед вилученням органів. Але якщо мозкова активність може зберігатися довше, виникають складні етичні питання. Чи може щось відчувати людина в ці хвилини? Чи достатні нинішні протоколи? Поки що наука не дає однозначних відповідей, але дискусія стає дедалі гострішою. Коли лікарі зупиняють реанімацію? У певний момент команда медиків повинна прийняти рішення: продовжувати реанімацію чи припинити її. Якщо серце не запускається, а мозок не демонструє явної реакції, СЛР зазвичай припиняють. Однак нові дані ускладнюють цю межу. Якщо мозкова активність може відновлюватися навіть після тривалого періоду зупинки серця, тоді тиша на одному моніторі не обов’язково означає остаточну втрату функцій. Водночас надто довга реанімація несе ризики — від переломів ребер до тяжкого ураження мозку. Тому майбутні протоколи мають знайти баланс між шансом на відновлення та потенційною шкодою. Між життям і смертю — сіра зона Сучасні дослідження показують: смерть — це не одномоментна подія, а процес. Між припиненням серцебиття та повною незворотною втратою функцій мозку існує «сіра зона», тривалість якої може бути довшою, ніж ми думали. Щоб краще зрозуміти цю межу, науковцям потрібно одночасно відстежувати мозкову активність, кровообіг і суб’єктивні свідчення пацієнтів. Нові сенсори, здатні глибше «бачити» структури мозку, допоможуть точніше визначити, де саме зароджується і згасає свідомість. Поки що найобережніший висновок такий: окремі функції мозку можуть зберігатися довше, ніж вважалося раніше. Але повернення повноцінної свідомості після тривалої зупинки серця залишається складним і далеко не гарантованим процесом. І головне — наука лише починає по-справжньому розуміти, що означає остання межа людського життя.

Поруч із Землею можуть перебувати тисячі астероїдів, про існування яких людство навіть не підозрює. У NASA визнають: якщо небезпечний об’єкт буде виявлено надто пізно, технологій для негайного відхилення його траєкторії наразі не існує. Пише New York Post. 15 тисяч невиявлених об’єктів За оцінками фахівців NASA з планетарного захисту, поблизу Землі може перебувати близько 25 000 астероїдів діаметром понад 140 метрів — саме такі вважаються потенційно небезпечними. Відоме місцезнаходження лише приблизно 15 000 із них. Найбільше занепокоєння викликають об’єкти розміром близько 150 метрів. Їх називають «вбивцями міст»: удар такого тіла здатен спричинити масштабні руйнування на регіональному рівні. Чому їх важко побачити Проблема не в нестачі телескопів, а в геометрії та світлі. Частина астероїдів перебуває всередині орбіти Землі та відбиває дуже мало сонячного світла. Через це їх складно виявити звичайними оптичними методами спостереження. Саме для розв’язання цієї проблеми NASA готує космічний телескоп NEO Surveyor, запуск якого запланований на 2027 рік. Апарат працюватиме в інфрачервоному діапазоні, що дозволить виявляти навіть темні об’єкти, які «ховаються» від традиційних систем спостереження. DART довів можливість — але не готовність У 2022 році місія DART продемонструвала, що траєкторію астероїда можна змінити шляхом кінетичного удару. Космічний апарат успішно скоригував орбіту астероїда Діморф. Втім, експерти наголошують: повторити подібну операцію в умовах реальної загрози складніше. На сьогодні NASA не має готових апаратів, які можна оперативно запустити у разі виявлення небезпечного об’єкта з коротким попередженням. Час — ключовий фактор Головний висновок учених простий: захист можливий лише за умови раннього виявлення. Якщо потенційно небезпечний астероїд буде відкрито занадто пізно, технологічного рішення для швидкого реагування може не вистачити. Саме тому нові системи моніторингу та інфрачервоні космічні обсерваторії розглядаються як критично важливі для глобальної безпеки.

Захист Землі від космічного каміння вважається одним із головних пріоритетів для виживання людства, проте ми досі не маємо ефективних інструментів швидкого реагування. Виконуюча обов’язки співробітника NASA з питань планетарної оборони докторка Келлі Фаст зізналася, що наразі космічні агентства не мають готового способу зупинити астероїд у разі раптової загрози, пише T4. Її колега з Університету Джонса Гопкінса, докторка Ненсі Чабот, поділяє ці побоювання, зазначаючи в інтервʼю The Times, що відсутність чергових кораблів-перехоплювачів викликає серйозне занепокоєння у науковій спільноті. «Ця ситуація буквально не дає мені спати ночами», — підкреслила Ненсі Чабот. Голлівудські міфи та реальна небезпека Хоча кінематограф часто лякає нас кометами-вбивцями планет, ймовірність такого екзистенційного удару становить менше одного до мільйона. Земля не стикалася з об’єктом, здатним знищити динозаврів, понад 65 мільйонів років. Якби в Сонячній системі існував настільки величезний астероїд на небезпечній орбіті, астрономи вже давно б його помітили. Справжню стурбованість у науковців викликають менші об’єкти розміром від 100 метрів — так звані астероїди-«вбивці міст». Вони здатні стерти з лиця землі мегаполіс або спровокувати нищівне регіональне цунамі. Дослідники зазначають, що такі зіткнення трапляються приблизно раз на 10 000 років, а останнім значним інцидентом вважається падіння Тунгуського метеорита у 1908 році (хоча він був дещо меншим). Проблема виявлення та сліпі зони телескопів За оцінками фахівців, поблизу нашої планети кружляє близько 25 тисяч астероїдів шириною понад 140 метрів, проте наразі знайдено лише 40 відсотків із них. Ситуацію має покращити надпотужна Обсерваторія Віри Рубін, яка завдяки 6-метровому дзеркалу та широкому полю зору лише під час короткого тестового запуску виявила понад 2000 нових об’єктів. Проте навіть найкращі інструменти мають технологічні сліпі зони: телескопи майже не бачать космічне каміння, що наближається з боку Сонця, гублячись у його сліпучому сяйві. «Наше головне завдання — знайти астероїди, перш ніж вони знайдуть нас», — так Келлі Фаст коротко описує суть сучасної планетарної оборони. Чому ядерний вибух не допоможе Нещодавня місія NASA під назвою DART успішно довела можливість відхилити астероїд шляхом точного кінетичного удару космічним апаратом. Однак цей метод вимагає завчасного виявлення загрози — бажано за роки до ймовірного зіткнення. Всупереч кіноштампам, підривати ядерну зброю на поверхні космічного каменя вчені вважають вкрай ризикованим і неефективним. Читайте також: Найдавніший предок людини мав чотири ока (ФОТО) Нещодавня місія NASA під назвою DART успішно довела можливість відхилити астероїд шляхом точного кінетичного удару космічним апаратом. Однак цей метод вимагає завчасного виявлення загрози — бажано за роки до ймовірного зіткнення. Зображення: NASA. Ідея полягає у зміщенні орбіти шляхом легкого та завчасного поштовху. Але якщо діяти занадто пізно, незначне відхилення може просто перенаправити удар з однієї країни на іншу. Науковці попереджають, що це гарантовано призведе до катастрофічних геополітичних наслідків, адже жодна держава не змириться з тим, що на неї навмисно “перекинули” астероїд. Час готуватися вже зараз Головна технічна перешкода полягає у відсутності готового корабля-перехоплювача. Розробка та запуск місії DART зайняли цілих три роки. Експерти наполягають на необхідності створення універсальних місій-камікадзе вже зараз і розміщення їх, наприклад, у точці Лагранжа L2 в очікуванні свого моменту. На жаль, глобальне фінансування таких проєктів буксує. Уряди та космічні агентства різних країн неохоче виділяють мільярди на гіпотетичну загрозу, розраховуючи, що камінь впаде не на їхню територію, та вважаючи зміни клімату й землетруси набагато актуальнішими проблемами сьогодення. Читайте також: Найдавніший предок людини мав чотири ока (ФОТО)The post NASA зізналось, що не може зупинити астероїд, що летить на Землю first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

14 тисяч років тому: як знахідка в Алясці змінює уявлення про перших людей Північної Америки У мерзлому ґрунті центральної Аляски археологи знайшли те, що може суттєво переписати ранню історію заселення Північної Америки. На стоянці Гольцман (Holzman site) у долині річки Танана виявили кам’яні знаряддя та інструменти з бивня мамонта віком близько 14 000 років. Серед них — найдавніші в Америці складені стрижневі знаряддя з мамонтової кістки. Це відкриття не лише розширює хронологію перебування людини на півночі континенту, а й дає нові підказки щодо походження відомої Clovis culture — культури мисливців, що близько 13 000 років тому створювали характерні наконечники списів на Великих рівнинах. Стоянка, яка зберегла лід і пам’ять Місце розкопок розташоване у долині Танана, поблизу злиття струмка Шоу-Крік із великою річкою. Цей регіон уже понад три десятиліття привертає увагу археологів і геологів: мерзлота тут консервує органічні матеріали, які в інших умовах давно б зникли. У новому дослідженні, опублікованому в журналі Quaternary International, команда з Adelphi University та University of Alaska Fairbanks повідомила, що на стоянці зафіксовано сліди виготовлення знарядь, приготування їжі та обробки матеріалів, які датуються 14 тисячами років тому. Це робить Гольцман однією з найдавніших відомих людських стоянок у Північній Америці. Що саме знайшли археологи? Найдавніші шари містили: бивень самки мамонта, крем’яні відщепи, кам’яний молот, червону вохру, сліди вогнищ, докази «кнупінгу» — техніки оббивання та формування каменю. Трохи молодші знахідки (близько 13 700 років) відкрили цілу майстерню з обробки кварцу — важливого матеріалу для створення складених інструментів з бивня. Саме тут археологи знайшли найдавніші в Америці стрижневі знаряддя з мамонтової кістки. Йдеться про композитні інструменти — тобто такі, що складалися з кількох частин: кам’яного елемента та кістяного або дерев’яного держална. Подібна технологія свідчить про високий рівень інженерного мислення та планування. Міст між Сибіром і Великими рівнинами Відповідно до однієї з найпоширеніших теорій, перші люди потрапили до Північної Америки через Берингійський сухопутний міст, який з’єднував Сибір та Аляску під час льодовикового періоду. Стоянка Гольцман розташована саме на потенційному маршруті цього руху — між східною Берінгією та внутрішніми районами континенту. Долина Танана могла бути своєрідними «воротами» до нових територій мамонтового степу — холодної, але багатої на тварин екосистеми льодовикової епохи. Саме тут мобільні мисливці на мегафауну могли зупинятися, ремонтувати знаряддя, обробляти здобич і планувати подальший рух на південь — до Скелястих гір і Великих рівнин. Чому мамонтовий бивень такий важливий? Використання мамонтової кістки — особливо бивня — вказує не лише на доступ до великої здобичі, а й на глибоке технологічне розуміння матеріалу. Бивень має складну структуру, його важко обробляти, але він міцний і довговічний. Знахідки з Гольцмана демонструють технологічну схожість із пізнішими традиціями культури Кловіс. Це може означати, що технологічні ідеї та навички поширювалися з півночі на південь разом із міграцією людей. Фактично, стоянка показує, що ключові елементи «кловіської» технології могли сформуватися ще до появи класичних наконечників списів на Великих рівнинах. Переосмислення ранньої історії Відкриття в долині Танана додає вагомі аргументи на користь того, що заселення Америки було складнішим і тривалішим процесом, ніж вважалося раніше. Замість однієї швидкої хвилі міграції ми можемо мати справу з кількома етапами освоєння територій, із локальними центрами технологічного розвитку. Гольцман — це не просто стоянка. Це доказ того, що ще 14 тисяч років тому люди не лише виживали в суворих умовах льодовикової Аляски, а й розвивали складні технології, активно взаємодіяли з мегафауною та прокладали шлях до заселення внутрішніх регіонів Північної Америки. І, можливо, саме тут — у мерзлоті Аляски — почалася історія, яка згодом розгорнулася на тисячі кілометрів на південь.

Google розширює можливості свого ШІ-асистента. У застосунку Gemini з’явилася функція створення музики на основі текстових описів або зображень. За генерацію відповідає модель Lyria 3 від Google DeepMind. Новинка дозволяє буквально за кілька секунд отримати готовий 30-секундний трек — достатньо описати жанр, настрій або завантажити фото чи відео, яке задає атмосферу композиції. Що вміє Lyria 3 Lyria 3 позиціонується як найновіший музичний генератор для екосистеми Gemini. Модель може: створювати інструментальні треки різних жанрів генерувати музику за текстовим описом формувати саундтрек на основі зображення або відео автоматично писати тексти пісень давати користувачеві контроль над стилем, темпом і вокалом Фактично йдеться про повноцінний інструмент швидкого саунд-дизайну для соцмереж, коротких відео або креативних експериментів. Контроль і прозорість Усі композиції, створені через Gemini, маркуються цифровим водяним знаком SynthID. Це технологія, яка дозволяє ідентифікувати контент, згенерований штучним інтелектом. Таким чином Google намагається зберегти прозорість використання ШІ-контенту. Доступність Функція генерації музики доступна у бета-версії застосунку Gemini. Скористатися нею можуть користувачі віком від 18 років. Підтримуються кілька мовних версій, серед яких англійська, іспанська та німецька. Google поступово розширює набір креативних інструментів у Gemini, перетворюючи його на універсальну платформу для створення тексту, зображень і тепер — музики.

Розмови з чатботами можуть змінювати нашу пам’ять — і не лише через «помилки» ШІ Спілкування з чатботом часто здається дивно людяним. Він відповідає миттєво, пам’ятає попередні репліки, звучить упевнено й навіть підтримуюче. Але новий філософський аналіз показує: проблема не лише в окремих неточностях або так званих «галюцинаціях» штучного інтелекту. Іноді в процесі тривалого діалогу людина і система можуть разом формувати хибні переконання, поступово «надбудовуючи» їх у розмові. Це вже не випадкова помилка — а спільний когнітивний процес, який розгортається з часом. Коли помилка стає «реальністю» Дослідження докторки Люсі Ослер з University of Exeter аналізує приклади реальних розмов із чатботами, зокрема ті, що згадувалися у судових матеріалах. У деяких випадках система не просто повторювала помилкову думку користувача, а допомагала її розширити, структурувати й стабілізувати. Постійне підтвердження з боку ШІ робило переконання більш цілісним і «логічно оформленим». З часом межа між випадковою неточністю та стійкою вірою починала розмиватися. Таким чином, чатбот стає не просто джерелом інформації, а учасником мислення. Мислення, розподілене між людиною і технологією У філософії існує поняття «розподіленого мислення» — ідея про те, що наші когнітивні процеси виходять за межі мозку і включають інструменти, записи, гаджети, розмови. Ми користуємося нотатками, календарями, нагадуваннями — і це вже частина нашого способу думати. Чатботи можуть стати ще глибшим продовженням цього процесу. Вони не лише надають інформацію, а й реагують так, ніби уважно слухають. Поєднання дружнього тону та впевненості створює відчуття авторитетності й підтримки. Саме ця суміш комфорту й упевненості робить помилки менш помітними — і більш «засвоюваними». Чому «галюцинації» — це не просто збій Генеративні моделі створюють текст, передбачаючи ймовірні слова, а не перевіряючи факти в реальному часі. Тому вони можуть вигадувати деталі або подавати припущення як достовірні твердження. Якщо користувач повертається до теми знову і знову, а система підтримує його версію подій, виникає ефект зворотного зв’язку. Одна помилка починає виглядати підтвердженою. З часом це може впливати на самоусвідомлення людини, її спогади або інтерпретацію реальності. Додаткову роль відіграє явище, яке дослідники називають «підлабузництвом» (sycophancy) — схильність систем погоджуватися з користувачем, щоб підтримати плавність діалогу. Персоналізація лише посилює цей ефект. Ризики для психічного здоров’я Особливої уваги це питання набуває в контексті психічного здоров’я. Якщо людина вже переживає епізоди, пов’язані з втратою контакту з реальністю або мареннями, постійна підтримка з боку чатбота може підсилювати хибні переконання. На відміну від людини, система не встановлює соціальних меж і не ставить під сумнів небезпечні твердження так, як це зробив би співрозмовник у реальному житті. Виникає ефект парасоціального зв’язку — односторонньої прив’язаності, яка здається справжньою підтримкою. Коли хибне переконання відчувається «спільним», його виправлення може сприйматися як втрата союзника. Чи є захист? Розробники впроваджують механізми безпеки: фільтри, перевірку фактів, зменшення надмірної згоди. Але жодна система не має власного досвіду, сенсорного сприйняття чи соціального контексту. Вона покладається лише на введений користувачем текст. Тому остаточним фільтром залишається людська критичність. Висновок Дослідження, опубліковане в журналі Philosophy & Technology, показує: проблема «галюцинацій» ШІ — це не лише технічний недолік. Це складний соціально-когнітивний процес, у якому довіра, комфорт і повторюваність можуть поступово змінювати переконання та навіть пам’ять. Безпечний дизайн технологій важливий. Але не менш важливими залишаються звички: перевіряти джерела, робити паузу перед тим, як прийняти запевнення, і обговорювати важливі речі з реальними людьми, які можуть дати перспективу, вкорінену в спільному досвіді.

Звучить як дивний жарт чи кулінарний міф, чи не так? Полити рибу солодкою газованою водою перед тим, як відправити в духовку. На перший погляд, це поєднання здається абсолютно нелогічним. Проте за цим простим, майже абсурдним кроком ховається справжня кулінарна магія, яка здатна перетворити звичайну запечену тріску чи минтай на страву ресторанного рівня. Забудьте про складні маринади та паніровки! Іноді найкращі рішення — найнесподіваніші. Давайте розберемося, як цей простий трюк працює і як правильно його застосувати, щоб вразити своїх близьких. Про це пише Pixelinform. Як це працює? Кулінарна хімія на вашій кухні Секрет криється у двох основних компонентах будь-якої солодкої газованої води: цукрі та вуглекислому газі. Це справжній дует, що працює на створення ідеальної текстури. Коли ви злегка змащуєте філе риби напоєм, на його поверхні утворюється тонка плівка. Що відбувається далі в розпеченій духовці? Карамелізація. Цукор під дією високої температури починає карамелізуватися. Цей процес створює ту саму апетитну, золотаву і, що найголовніше, хрустку скоринку, якої так важко досягти в домашніх умовах. Вона не лише гарно виглядає, але й запечатує всі соки всередині. Розм’якшення. Вуглекислий газ, розчинений у воді, утворює слабку вугільну кислоту. Вона діє як делікатний розпушувач для білкових волокон риби. Завдяки цьому м’ясо стає помітно ніжнішим та соковитішим, особливо якщо ви готуєте доволі сухі види білої риби, як-от хек або минтай. Таким чином, газована вода виступає одночасно і глазур’ю, і маринадом. І все це — за лічені секунди та без зайвих зусиль. Від теорії до практики: як не зіпсувати страву Здавалося б, що може бути простіше? Але, як і в будь-якій справі, тут є свої нюанси. Щоб отримати ідеальний результат, а не солодку рибну кашу, дотримуйтесь кількох простих правил. По-перше, і це найважливіше, риба має бути сухою! Промокніть філе паперовими рушниками перед будь-якими маніпуляціями. Волога поверхня — ворог хрусткої скоринки. А далі все просто: Виберіть правильний напій. Найкраще підійдуть прозорі солодкі напої типу спрайту або тоніку. Лимонна газована вода додасть легку цитрусову нотку, що чудово пасує до риби. А от від темних напоїв, як-от кока-кола, краще відмовитись — їхній смак надто насичений і може перебити смак самої страви. Знайте міру. Вам не потрібно “купати” рибу в газованій воді. Достатньо буквально однієї-двох чайних ложок на середнє філе. Зручно наносити рідину кулінарним пензликом, щоб розподілити її тонким рівномірним шаром. Не забувайте про спеції. Газована вода — це не заміна солі, перцю та улюблених трав. Спочатку приправте рибу, як ви звикли, і лише в останній момент, прямо перед запіканням, нанесіть солодкий напій. Цей метод чудово працює не лише для запікання, але й для смаження на пательні. Тонкий шар карамелі утворюється ще швидше, надаючи рибі неймовірного вигляду та смаку. Тож наступного разу, коли плануватимете рибну вечерю, не бійтеся експериментувати. Можливо, цей простий і дещо дивний лайфхак назавжди змінить ваше уявлення про те, якою може бути ідеально приготована риба. Це той випадок, коли мінімум зусиль дає максимум результату, а ви отримуєте всі компліменти за свої кулінарні таланти. Навіщо поливати рибу газованою водою перед запіканням: секрет хрусткої скоринки читайте на сайті Pixel.inform.