У Гренландії виявили два великі нестабільні гірські схили, обвали яких можуть спричинити потужні цунамі та загрожувати прибережним поселенням. Один із них становить особливо близьку небезпеку: за оцінками науковців, зсув може статися протягом найближчих років або десятиліть. Ризик нагадує про катастрофу 2017 року, коли масштабний обвал породи в затоці Каррат спричинив мегацунамі. Хвиля досягла висоти близько 10 метрів на узбережжі селища Нуґаатсіак. Тоді загинули четверо людей, ще дев’ятеро зазнали поранень. Через катастрофу поселення досі залишається покинутим. За оцінками дослідників, з гори Умміаммакку обвалилося до 58 млн кубометрів породи. У новому дослідженні, опублікованому в журналі Communications Earth & Environment, геологиня Марі Кайдінг та її колеги з Геологічної служби Данії та Гренландії й Норвезького геотехнічного інституту проаналізували два раніше виявлені нестабільні схили у системі фіордів Уумманнак. Перший розташований у затоці Каррат, приблизно за 3 км на захід від місця обвалу 2017 року. Його площа над рівнем моря становить 2,65 млн квадратних метрів, а обсяг потенційно нестабільної породи оцінюють приблизно у 400 млн кубометрів. Це один із найбільших картографованих активних нестабільних схилів у світі. Другий схил розташований у фіорді Кангерлуарсук. Він менший, але, за оцінками вчених, становить безпосереднішу загрозу. Якщо він обвалиться, у рух може прийти близько 30 млн кубометрів породи. До 2015 року ознаки нестабільності були майже непомітними, однак відтоді схил почав швидко змінюватися, можливо, навіть із прискоренням. Дослідники вважають, що обвал цього схилу повністю або частково може статися протягом найближчих років чи десятиліть. Водночас точний час передбачити наразі неможливо. У разі зсуву цунамі може досягти поселення Уккусіссат, розташованого приблизно за 25 км, за шість хвилин після початку обвалу. Висота хвилі на узбережжі може становити від 3 до 7 метрів. Ще масштабніші наслідки можливі, якщо обвалиться весь нестабільний схил у затоці Каррат. У такому разі хвилі можуть поширитися всією системою фіордів Уумманнак. За розрахунками науковців, висота їхнього набігу може перевищити 10 метрів навіть на відстані понад 100 км від місця зсуву. Дослідники також звертають увагу на вплив кліматичних змін. Руйнування багаторічної мерзлоти через глобальне потепління може підвищувати ризик великих зсувів в Арктиці та високогірних районах. На думку авторів роботи, деградація мерзлоти здатна збільшувати як частоту таких подій, так і їхню масштабність. Результати дослідження опубліковано в журналі Communications Earth & Environment.

Компанія Oppo підтвердила, що її майбутній складаний смартфон Find N7 з’явиться не лише в Китаї, а й на міжнародному ринку. Тим часом новий витік розкрив деякі ключові характеристики пристрою. За інформацією інсайдера Smart Pikachu, смартфон отримає дисплей без помітної складки, основну камеру на 200 Мп і процесор Qualcomm Snapdragon 8 Elite Extreme Gen 6. Крім того, очікується наявність мультиспектрального сенсора, який має покращити обробку зображень, зокрема відтворення глибини та збереження кольорів. За попередніми чутками, внутрішній складаний екран Find N7 матиме діагональ 7,6 дюйма. Також пристрій оснастять спеціальним безшовним шарніром, який має допомогти приховати складку на дисплеї. За форматом екран може бути широким — подібним до того, який очікується у Samsung Galaxy Z Fold8 та iPhone Duo. Новий витік також вказує на те, що Find N7 буде тонким і легким, хоча конкретні габарити пристрою поки не розкриваються. Водночас відомо, що смартфон отримає акумулятор ємністю 6500 мА·год — це більше, ніж у попередньої моделі Find N6.

Катастрофічний зсув у Гренландії призвів до смертельного цунамі, і, враховуючи форму двох інших великих нестабільних схилів у цьому районі, вчені стурбовані, що це може статися знову.Село в Гренландії під назвою Нуугаціаак досі залишається покинутим після того, як у 2017 році мегацунамі вдарило по узбережжю з висотою близько 10 метрів.Чотири жителі Нуугаціака загинули, а дев'ять отримали поранення.Цунамі виникло внаслідок масивного зсуву в сусідньому фіорді Каррат. Вчені оцінюють, що з нестабільного схилу на горі Умміаммаку впало до 58 мільйонів кубічних метрів породи.У нещодавній статті, опублікованій у Communications Earth & Environment, геолог Марі Кайдинг та колеги з Геологічної служби Данії та Гренландії та Норвезького геотехнічного інституту проаналізували два нововиявлені нестабільні схили в системі фіордів Уумманаак.Великий схил у фіорді Каррат, всього за 3 кілометри на захід від зсуву 2017 року, займає 2,65 мільйона квадратних метрів над рівнем моря.Дослідники оцінюють, що в цьому схилі є близько 400 мільйонів кубічних метрів матеріалу, який чекає на падіння. Це робить його одним з найбільших картографованих активних нестабільних схилів у світі.Існує також менший, але "ще більш невідкладний" схил у фіорді Кангерлуарсук. Зсув з цього схилу може перемістити близько 30 мільйонів кубічних метрів гори.Цей схил, здається, становить найбільшу загрозу.До 2015 року він був майже непомітним, але з тих пір розвивався дуже швидко, можливо, навіть прискорюючись."Ймовірно, що він зруйнується повністю або частково протягом наступних кількох років або десятиліть, хоча терміни залишаються дуже невизначеними," - пише команда.Якщо цей схил впаде, це може викликати підйом хвиль висотою від 3 до 7 метрів у населеному пункті Уккусіссат, приблизно за 25 кілометрів, які прибудуть всього через 6 хвилин після початкового зсуву.Враховуючи, як відбувалося цунамі 2017 року, очевидно, що хвилі, викликані зсувом у фіорді Кангерлуарсук, становитимуть серйозну загрозу для сусідніх громад.Але якщо весь нестабільний схил фіорду Каррат зруйнується, цунамі висотою, як телефонні стовпи, можуть відскочити через всю систему фіордів Уумманаак."Хоча глибоке деформування нестабільного схилу Каррат виглядає довгостроковим і відносно повільним, виключити колапс всього нестабільного схилу не можна," - пишуть дослідники."Таке руйнування може викликати цунамі з підйомом, що перевищує 10 метрів, більше ніж за 100 кілометрів, демонструючи далекосяжний вплив такого події."Зсуви є нормальним процесом у фіордах, але вчені вважають, що зміна клімату може впливати на зростаючий ризик таких катастрофічних зсувів у арктичних районах через танення вічної мерзлоти."Ці схили та цунамі, які вони можуть викликати, ілюструють нову небезпеку в арктичних та високогірних районах, де прогресивне руйнування вічної мерзлоти, пов'язане з глобальним потеплінням, збільшить частоту та масштаб таких подій," - підсумовують Кайдинг та команда.Дослідження було опубліковано в Communications Earth & Environment.Цікавий фактЗсуви в Гренландії можуть стати серйозною загрозою для місцевих громад, оскільки зміна клімату впливає на стабільність схилів.

Поодинці живучі бджоли створюють матеріал, схожий на пластик, який захищає їхнє потомство, але з часом розкладається в ґрунті. Вивчення його властивостей може допомогти науковцям розробити синтетичні матеріали, які не залишатимуться в довкіллі протягом століть. Дослідники зосередилися на виді Colletes inaequalis, поширеному на сході США. Самки цих комах риють підземні тунелі й облаштовують у них невеликі камери для потомства. Внутрішні стінки кожної камери вони вкривають тонким прозорим шаром, через який бджіл називають целофановими. Потім самка залишає всередині пилок і нектар, відкладає яйце та запечатує комірку. Личинка проводить у ній понад 90% свого життя. Покриття складається із шовку та природного полімеру, який виділяє спеціальна залоза, пов’язана з жалом бджоли. Воно, ймовірно, захищає потомство й запаси їжі від вологи та грибків. Дослідження під керівництвом доцента Політехнічного університету Вірджинії Джонатана Кута показало, що матеріал має незвичайні властивості. У свіжих гніздах на пластик припадало близько 73% маси покриття, а через чотири місяці — лише 40%. При цьому воно не втрачало міцності одразу: приблизно через сім місяців на поверхні з’являлися тріщини, а через 11 місяців матеріал уже кришився під час механічного впливу. Цікаво, що природний полімер бджіл за хімічною структурою нагадує поліетилен — один із найпоширеніших пакувальних пластиків. Однак він належить до поліестерів, у ланцюгах яких є зв’язки, здатні руйнуватися під дією води або ферментів. Саме ці слабші зв’язки можуть пояснювати, чому матеріал розкладається швидше за звичайний поліетилен. Науковці також з’ясували, що структура полімеру неоднорідна. Його молекулярні ланцюги містять переважно кільця з 18 атомами вуглецю, а також меншу кількість кілець із 20 і 22 атомами. Таке поєднання може створювати ділянки, до яких легше проникають вода й ферменти. Крім того, у процесі розкладання спочатку зникають менш упорядковані частини матеріалу, а щільно упаковані ділянки руйнуються пізніше. Дослідники припускають, що в цьому процесі можуть брати участь мікроорганізми, які живуть у гнізді, або ферменти зі слини бджоли. Попередній експеримент показав, що рідина, отримана під час промивання як свіжого, так і чотиримісячного покриття, містила речовини, здатні розщеплювати певну хімічну сполуку. Однак тест провели лише на одному новому та одному старішому гнізді, тому для підтвердження цієї гіпотези потрібні додаткові дослідження. Команда поки не встановила, який саме механізм забезпечує розкладання матеріалу. До того ж кожне гніздо містить лише кілька міліграмів покриття, а всі старі зразки для дослідження зібрали на одній ділянці в Теннессі. У перспективі вчені хочуть з’ясувати, як відтворити властивості природного полімеру в промислових масштабах. Це могло б стати основою для створення міцних матеріалів, які зберігатимуть потрібні властивості під час використання, але розкладатимуться в ґрунті після завершення строку служби. Результати дослідження опубліковано в журналі Proceedings of the National Academy of Sciences.

З початком продажів складаного смартфона iPhone Duo загострилася конкуренція між Apple і Samsung Electronics, особливо у сфері технологій виробництва складаних дисплеїв. Наразі обидві компанії працюють над новим типом ультратонкого скла (UTG) із тоншою витравленою центральною частиною та товстішими бічними ділянками, які не згинаються. Очікується, що нову технологію почнуть впроваджувати у 2028 році. Нині обидві компанії використовують у своїх складаних смартфонах плоске ультратонке скло рівномірної товщини. Samsung застосовує UTG завтовшки 45 мкм у Galaxy Z Fold8 Ultra, 60 мкм — у Z Fold8 і 50 мкм — у Z Flip8. Своєю чергою, iPhone Duo від Apple оснащений UTG завтовшки 45 мкм. За даними джерел, розробники розглядають можливість зменшення товщини центральної зони до 40 мкм, тоді як товщина інших ділянок становитиме понад 100 мкм. Такий вибір зумовлений поточними технічними обмеженнями: товстіше скло більш схильне до утворення тріщин під час згинання. Водночас витравлену центральну секцію необхідно заповнити відповідним матеріалом, оптичні властивості якого мають відповідати властивостям навколишнього скла. Це потрібно, щоб на дисплеї не було помітних відмінностей. Як очікується, Samsung і Apple ухвалять остаточне рішення щодо впровадження цієї технології у свої складані смартфони в четвертому кварталі 2027 року, а її використання розпочнеться у 2028 році. Варто зазначити, що конструкції внутрішніх дисплеїв складаних смартфонів Samsung та Apple відрізняються. В iPhone Duo використовуються два шари UTG: верхній, який слугує захисним склом над панеллю на органічних світлодіодах (OLED), і нижній завтовшки 40 мкм, розташований під панеллю для зменшення видимості складки на екрані. Samsung наразі використовує UTG лише для верхнього захисного скла, тоді як для нижнього шару застосовує титан. Водночас південнокорейський виробник також розробляє технологію використання UTG під OLED-панеллю. Одним із основних постачальників UTG для iPhone Duo від Apple є китайська компанія Lens Technology. При цьому Apple, як і раніше, залежить від Samsung Display у питанні постачання гнучких OLED-панелей. За даними The Korea Herald, Samsung Display є ексклюзивним постачальником панелей для iPhone Duo.

Біотехнологічна компанія Colossal Biosciences оголосила про повернення до Нової Зеландії рідкісного яйця вимерлого гігантського птаха моа. Артефакт, знайдений у країні 14 січня 1966 року, майже шість десятиліть зберігався у приватній колекції в США. У червні 2026 року він з’явився на публічному аукціоні в штаті Колорадо, де його придбала Colossal Biosciences. Про плани повернути знахідку на батьківщину компанія повідомила 20 жовтня 2026 року. Церемонію репатріації планують провести у грудні. Яйце передадуть професору Те Майре Тау — історикові маорі та представнику племінного керівництва регіону Кентербері. Знахідка має приблизно 22 см завдовжки та 17 см завширшки. За розмірами вона приблизно в півтора раза перевищує яйце страуса за довжиною, а її об’єм майже вдвічі більший. Яйце відновили з численних фрагментів, але частину уламків ще потрібно приєднати. Це надзвичайно рідкісний екземпляр. У публічних колекціях світу відомо менш ніж 40 достатньо добре збережених яєць моа, і лише вісім із них мають не менш ніж 90% шкаралупи. Після реставрації новозеландська знахідка, ймовірно, стане дев’ятим майже цілим яйцем. Дослідження під керівництвом маорі До повернення артефакту долучився режисер Пітер Джексон, партнер Colossal у програмі відновлення моа. Дізнавшись, що яйце продають за кордоном, він звернувся до компанії, яка погодилася придбати його власним коштом і організувати повернення до Нової Зеландії. Подальшу роботу зі знахідкою координуватимуть дослідники народу Нгаї Таху. Вони вирішуватимуть, чи проводити неруйнівне сканування, а також відбір зразків для аналізу ДНК та ізотопів. Такі дослідження можуть допомогти визначити вид моа, походження яйця та обставини його поховання. За однією з версій, воно могло походити з людського поховання періоду мисливців на моа, приблизно 1300 року нашої ери. Однак це припущення ще потрібно перевірити. Усі процедури мають відповідати традиційним звичаям маорі — тікана. Компанія наголошує, що корінне населення має керувати не лише науковою роботою, а й рішеннями щодо поводження з культурно значущими знахідками. Що яйце може розповісти про моа Скам’яніла шкаралупа яєць здатна зберігати давню ДНК. Дослідження 2010 року, проведене науковцями Університету Мердока, показало, що в шкаралупі моа бактеріальної ДНК приблизно у 125 разів менше, ніж у кістках цих птахів. Команда Леона Гюйнена змогла виділити генетичний матеріал із внутрішньої та зовнішньої поверхонь шкаралупи. Аналіз 69 яєць дозволив ідентифікувати сім видів моа. Генетичні дані також допомогли з’ясувати особливості розмноження цих птахів. Зокрема, ДНК на зовнішній поверхні яєць деяких видів свідчить, що висиджуванням могли займатися менші за розмірами самці. Крім того, аналіз виявив дві окремі генетичні лінії в межах виду Euryapteryx, яйця яких відрізнялися товщиною шкаралупи. Моа були одними з найбільших птахів Нової Зеландії. За даними Кентерберійського музею, існувало дев’ять описаних видів, що належали до шести родів і трьох родин. Після появи людей у Новій Зеландії понад 600 років тому ці птахи зникли протягом наступних 100–300 років. Дослідження 2025 року пов’язує їхнє вимирання з інтенсивним полюванням на дорослих птахів і збиранням яєць. Повернення знахідки має не лише наукове, а й культурне значення. Як зазначив старший куратор природничої історії Кентерберійського музею Пол Скофілд, яйце має значно більшу наукову та культурну цінність у Новій Зеландії, ніж у приватній колекції за кордоном.

Упродовж понад десяти років дослідники фіксували незвичне явище: електромережі в різних частинах світу майже щохвилини демонстрували невеликі, але надзвичайно регулярні коливання частоти. Причому це відбувалося навіть у мережах, які фізично не з’єднані між собою. Тепер науковці, схоже, знайшли пояснення загадці — причиною можуть бути автоматичні перевірки акумуляторів у системах безперебійного живлення. Дослідження команди фізика Дірка Віттаута з Кельнського університету опубліковане в журналі Nature Energy. Науковці з’ясували, що деякі джерела безперебійного живлення (UPS), які використовують у лікарнях, дата-центрах і наукових установах, щохвилини проводять автоматичне тестування батарей. Під час таких перевірок виникають короткочасні стрибки споживання електроенергії. Окремо вони настільки незначні, що практично непомітні. Однак велика кількість пристроїв, які виконують перевірки одночасно, створює синхронізоване навантаження. Воно й спричиняє регулярні коливання частоти в електромережі. Як резервні батареї впливають на електромережі Частота електричного струму в мережах зазвичай становить 50 або 60 Гц залежно від країни. Енергосистеми мають постійно балансувати між виробництвом і споживанням електроенергії. Коли попит перевищує пропозицію, частота знижується, а коли виробництво переважає споживання — зростає. Зазвичай такі коливання невеликі й нерегулярні. Проте дослідники помітили, що в різних країнах вони повторюються з дивовижною точністю кожні 60 секунд. Перші свідчення цього явища з’явилися щонайменше у 2014 році в Скандинавії. Спочатку його пов’язували з роботою гідроелектростанцій, але аналогічні сигнали виявили також у континентальній Європі, Великій Британії, Австралії та США. Щоб знайти джерело коливань, команда Віттаута проаналізувала високоточні вимірювання електроспоживання в будівлях дослідницького кампусу Forschungszentrum Jülich у Німеччині. Характерний щохвилинний сигнал виявили у чотирьох будівлях, де були встановлені системи безперебійного живлення. У приміщеннях без такого обладнання аналогічного ефекту не спостерігали. Подальший аналіз показав, що акумулятори створювали невеликі імпульси струму з інтервалом рівно в одну хвилину. Дослідникам вдалося простежити ці коливання через внутрішню електромережу однієї з будівель аж до її підключення до громадської високовольтної мережі. Згодом виробник обладнання підтвердив, що причиною були автоматичні самоперевірки батарей. Чому пристрої працюють синхронно Ключ до розгадки — синхронізація внутрішніх годинників цифрових пристроїв. Вони можуть налаштовувати час за зовнішніми сигналами, тому обладнання в різних будівлях і навіть країнах здатне запускати заплановані процедури одночасно. Поки що такі коливання не становлять безпосередньої загрози стабільності електромереж. Їхня амплітуда зазвичай вимірюється лише кількома мілігерцами. Однак дослідники попереджають, що зі збільшенням кількості систем накопичення енергії, дата-центрів та підключених до інтернету пристроїв проблема може посилитися. Крім того, власна динаміка енергосистем здатна підсилювати коливання, що потенційно збільшує зношування обладнання, зокрема турбін гідроелектростанцій. Одним із можливих рішень науковці називають зміну програмного забезпечення: замість одночасного запуску перевірок виробникам варто передбачити невеликі випадкові затримки в розкладі роботи пристроїв. Це дозволить уникнути пікових навантажень. Виробник однієї з досліджених систем уже випустив оновлення програмного забезпечення, яке послаблює сувору періодичність перевірок акумуляторів. Водночас механізм ще потрібно перевірити на інших об’єктах, щоб підтвердити, наскільки широко він пояснює аналогічні коливання в різних країнах. Результати дослідження свідчать, що навіть звичайні автоматичні процедури можуть впливати на великі енергосистеми, якщо тисячі пристроїв виконують їх синхронно.

Уяви собі, що щось невидиме, але відчутне, кожну хвилину синхронно пульсує в енергетичних системах п’яти континентів – від Європи до Австралії, від США до Малайзії. Досить довго цей прихований “пульс” глобальних електромереж залишався загадкою для інженерів та науковців. Маленькі, але дивно регулярні коливання частоти, що повторювалися з точністю годинника, змушували дослідників ламати голову. Адже щось настільки точне не могло бути випадковістю. І ось, нарешті, розгадка знайдена, і, як це часто буває, вона виявилася напрочуд буденною. Дослідники з Німеччини, під керівництвом фізика Дірка Вітхаута, нещодавно представили свої висновки у впливовому журналі Nature Energy, і це відкриття проливає світло на несподіваний бік нашої залежності від цифрових технологій. Повідомляє T4 з посиланням на sciencealert.com. Прихований ритм планетарної електромережі Проблема, якщо можна так сказати, почалася не сьогодні. Ще з 2014 року дослідники в Скандинавії помітили дивні, хвилинні коливання у частоті електромережі. Це були невеликі відхилення від стандартних 50 чи 60 герц, які мали б бути стабільними. Коли попит перевищує пропозицію, частота падає; коли пропозиція більша за попит, вона зростає. Зазвичай ці коливання хаотичні та нерегулярні, і оператори мереж постійно працюють, щоб їх контролювати. Але тут – зовсім інша історія. Коливання повторювалися з дивовижною точністю кожні 60 секунд. І що найцікавіше – це спостерігалося в енергосистемах, фізично ізольованих одна від одної, на різних континентах. Невже якась невідома сила синхронізувала наші мережі? Дослідження Дірка Вітхаута з Юліхського дослідницького центру та Університету Кельна, опубліковане наприкінці жовтня – на початку листопада цього 2026 року, нарешті дало відповідь на це питання. Вчені розгадали загадку 60-секундної пульсації енергосистем. Фото: sciencealert.com ДБЖ – тихий оркестрант синхронних коливань Виявилося, що винуватцем цього загадкового явища є щось, що кожен з нас, ймовірно, має або ж стикається з ним щодня – системи безперебійного живлення, або, як їх називають, ДБЖ (UPS – Uninterruptible Power Supply). Це ті помічники, які дбають, щоб у лікарнях, дата-центрах чи дослідницьких лабораторіях світло не згасло навіть на мить. Щоб перевірити свою готовність до роботи, багато ДБЖ, а також інші системи зберігання енергії, регулярно виконують рутинні перевірки батарей. І ось тут криється нюанс: ці перевірки, як правило, відбуваються на початку кожної хвилини. Чому так? Все просто – відсутність обов’язкових стандартів для таких перевірок, ймовірно, призвела до того, що виробники, за відсутності кращих варіантів, обрали простий і логічний 60-секундний інтервал, що стартує з кожної нової хвилини. Цифрові пристрої синхронізують свої внутрішні годинники, використовуючи зовнішні часові сигнали, а це означає, що, здавалося б, незалежні системи починають виконувати свої завдання одночасно. Окремо, кожна така перевірка є мікроскопічною і майже непомітною для мережі. Але коли тисячі, мільйони пристроїв по всьому світу починають це робити одночасно, їхній сукупний попит на електроенергію стає дуже відчутним. За оцінками дослідників, лише у континентальній Європі близько 80 МВт навантаження синхронно вмикається під час цих перевірок. Уяви собі, це як невеличке місто, що раптово вмикає всі електроприлади на кілька секунд, а потім вимикає. Така періодична “пульсація” вимагає від енергетиків значних зусиль для регулювання частоти та, що гірше, спричиняє знос обладнання. Наприклад, турбіни гідроелектростанцій змушені на мить сповільнюватися, а потім знову прискорюватися, що пришвидшує їхнє старіння. Особливо яскраво це видно там, де концентрація ДБЖ велика. Так, в Ірландії, де центри обробки даних у 2022 році становили до 18% навантаження електромережі, амплітуда хвилинного падіння частоти зросла з 3 мілігерц у 2016 році до 12 мілігерц у 2021-му, а останнім часом деякі падіння перевищили і 20 мілігерц. Це вже не просто статистика, а відчутна напруга для мережі. Наслідки для майбутнього: від мікро-коливань до макро-проблем Наразі ці коливання не становлять безпосередньої загрози для стабільності мережі – вони досить незначні, вимірюються кількома мілігерцами. Однак, не все так безхмарно. Енергетичні мережі дедалі більше залежать від цифрового обладнання. Кількість систем зберігання енергії, дата-центрів та пристроїв Інтернету речей (IoT) стрімко зростає. Кожен новий підключений пристрій може додати свій “голос” до цього синхронного хору, потенційно посилюючи проблему. Дослідники попереджають, що хоча коливання і малі, динаміка самої мережі може їх підсилювати, що призводить до прискореного зносу дороговартісного обладнання. Можеш уявити собі, що така “пульсація” – це як легка, але постійна вібрація на великій конструкції. З часом вона може викликати втому матеріалу. Тому важливо знайти вирішення проблеми, поки вона не перетворилася на справжню головну біль. Просте рішення для складної проблеми Найприємніше в цій історії те, що рішення може бути напрочуд простим. Замість того, щоб тисячі пристроїв виконували одне й те саме завдання в одну й ту саму мить, виробники могли б ввести невеликі варіації в графіки перевірок своїх систем. Досить лише рандомізувати час проведення перевірок батарей у ДБЖ та інших накопичувачах енергії, щоб уникнути їхньої синхронної роботи. Це дозволить “розмазати” пік попиту на кілька секунд або навіть хвилин, зробивши його непомітним для мережі. Дослідники вже зв’язалися з одним із виробників систем, які вони ідентифікували, і компанія вже випустила оновлення програмного забезпечення, що пом’якшило сувору періодичність перевірок. Це яскравий приклад того, як навіть, здавалося б, незначні елементи програмного забезпечення можуть мати глобальний вплив на критичну інфраструктуру. Це дослідження нагадує, що навіть у найбільш складних і масштабованих системах, таких як глобальні енергетичні мережі, причина великих проблем може критися у найменших, найбуденніших деталях. Це показує, як важливо думати про взаємодію між цифровим та фізичним світом. Можливо, в майбутньому, коли наші будинки будуть наповнені ще більшою кількістю смарт-пристроїв, здатних синхронно робити щось за сигналом, нам доведеться бути ще уважнішими до таких “невинних” звичок техніки. А поки що, здається, ми можемо перевести подих – загадка 60-секундної пульсації вирішена. Це вже непоганий привід для чашки чаю, чи не так? FAQ Що таке “пульсація енергосистем”? Це явище, коли частота електромережі незначно, але регулярно коливається з точністю до 60 секунд. Це спостерігається у фізично ізольованих мережах на п’яти континентах. Чи небезпечна ця пульсація для споживачів? Наразі коливання є відносно незначними (кілька мілігерц) і не становлять безпосередньої загрози для стабільності мережі чи споживачів. Однак вони можуть викликати знос обладнання, такого як турбіни ГЕС. Як саме ДБЖ викликають ці коливання? Системи безперебійного живлення (ДБЖ) та інші накопичувачі енергії регулярно проводять рутинні перевірки батарей. Оскільки багато з цих пристроїв синхронізують свої внутрішні годинники, вони починають ці перевірки одночасно, зазвичай на початку кожної хвилини, створюючи колективний сплеск попиту. Які країни найбільше страждають від цього явища? Явище спостерігається на п’яти континентах. Конкретні приклади включають Європу, Австралію, США, Малайзію. В Ірландії, де багато дата-центрів, амплітуда коливань зросла до понад 20 мілігерц. Що робиться для вирішення проблеми? Пропоноване рішення полягає у рандомізації часу проведення перевірок батарей у ДБЖ та інших накопичувачах енергії. Це дозволить уникнути синхронного сплеску попиту. Один з виробників уже випустив оновлення програмного забезпечення, що вирішує цю проблему.The post Вчені розгадали загадку 60-секундної пульсації енергосистем first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Каструля з журавлиною ще кипить на плиті, по кухні розходиться густий терпкий аромат, і здається - все йде за планом. А потім ложка соусу опиняється на язиці, і замість очікуваної кислинки з солодким відлунням у роті осідає неприємна гіркота. Знайомо? Це не зіпсовані ягоди і не помилка в рецепті. Це хімія, яка спрацьовує проти вас, щойно ви переходите певну межу температури чи подрібнення. Сезон журавлини - саме той час, коли ця історія трапляється найчастіше: ягоди дешеві, їх багато, руки тягнуться зробити запас на зиму й соус до святкового столу одночасно. І тут криється головний підступ. Гіркоту дають таніни, а не кислота Журавлина кисла через органічні кислоти - лимонну, яблучну, хінінову. Але гіркота - це зовсім інша історія. За неї відповідають таніни (дубильні речовини), які концентруються переважно у шкірці та насінні ягоди. Саме вони дають той самий в’язкий, терпкий присмак, від якого хочеться скривитися. У цілій свіжій ягоді танінів не так багато, щоб вони дошкуляли: вони ніби «запечатані» в клітинних стінках. Але варто порушити цю цілісність - і дубильні речовини виходять на свободу. Дві помилки, які роблять соус гірким Перша - занадто довге варіння. Чим довше ягоди киплять, тим більше танінів переходить із шкірки у рідину. Здавалося б, довше вариш - густіше й насиченіше. Насправді ж через 15-20 хвилин активного кипіння баланс зміщується: кислота випаровується й частково нейтралізується цукром, а гіркота залишається і навіть підсилюється. Друга - надмірне подрібнення блендером. Ось це найпідступніше, бо багато хто робить так «для гладкості». Блендер розриває насіння й шкірку на дрібні часточки, і таніни вивільняються лавиною. Соус виходить оксамитовим на вигляд - і гірким на смак. Особливо якщо збивати гарячу масу: тепло плюс механічне руйнування дають подвійний ефект. Ще один нюанс, про який рідко згадують: незрілі ягоди містять більше танінів, ніж стиглі. Якщо партія трапилася світло-рожева й тверда - гіркота буде відчутнішою навіть за ідеальної технології. Як варити й подрібнювати, щоб не зіпсувати смак Практика проста: варіть журавлину коротко - достатньо, щоб ягоди луснули й пустили сік, це зазвичай 5-8 хвилин після закипання. Не давайте соусу бурхливо кипіти довго. Якщо хочете гладку текстуру - збивайте блендером охолоджену масу і короткими імпульсами, а не безперервно. Ідеальний варіант - протерти ягоди через сито: шкірка й насіння залишаться зверху, а в соус потрапить лише чиста м’якоть. Цукор теж працює як запобіжник: він маскує частину терпкості, тому додавайте його поступово й куштуйте. А от якщо гіркота вже з’явилася - врятувати соус можна дрібкою солі, ложкою вершкового масла або краплею апельсинового соку: вони згладжують tannic-присмак, хоч і не прибирають його повністю. Що зробити за 5 хвилин, якщо соус уже гірчить Зніміть каструлю з вогню - подальше нагрівання лише посилить гіркоту. Процідіть соус через сито, щоб прибрати шкірку й часточки насіння з танінами. Додайте 1-2 чайні ложки цукру або меду і перемішайте, поки не розчиняться. Всипте дрібку солі - вона приглушить терпкість на язиці. Влийте кілька крапель свіжого апельсинового або лимонного соку для свіжості. Скуштуйте ще раз і, якщо треба, додайте трохи води - концентрація танінів знизиться. Гіркота журавлини - не вирок і не привід викидати заготовки. Це просто сигнал, що ягоди отримали забагато тепла або механічної роботи. Тримайте баланс між коротким варінням і делікатним подрібненням - і соус вийде саме таким, як треба: яскраво кислуватим, з легкою солодкістю і без жодного терпкого посмаку. А якщо наступного разу захочеться збити гарячу масу блендером «щоб швидше» - згадайте, чим це закінчується. Про це пише Pixelinform. Чому соус із журавлини гірчить: винні таніни, а не ягоди читайте на сайті Pixel.inform.

Citizen розширила колекцію Promaster Dive: три сонячні годинники коштують від $425 Компанія Citizen вивела на американський ринок три нові моделі годинників Promaster Dive Uncharted Waters. Колекція спочатку з’явилася в Канаді минулого місяця, а тепер її можна придбати безпосередньо на офіційному сайті виробника у США. Новинки створені у співпраці зі спортивним рибалкою Пітером Міллером. Це класичні аналогові годинники, у яких виробник зробив акцент на надійності, автономності та практичності, а не на розумних функціях. Сонячне живлення та захист для дайвінгу Усі три моделі оснащені фірмовим механізмом Eco-Drive. Він перетворює природне та штучне світло на енергію, яка накопичується у внутрішньому елементі живлення. Завдяки цьому годинникам не потрібна регулярна заміна звичайної батарейки, а власнику не доводиться щодня заводити їх вручну. Корпуси всіх моделей виготовлені з нержавіючої сталі сріблястого кольору. Циферблати захищає сапфірове скло, стійке до подряпин. Годинники також мають сертифікацію ISO для підводного плавання з аквалангом і водонепроникність до 200 метрів. Набір функцій у всіх трьох версіях однаковий: три центральні стрілки та віконце дати. Відмінності стосуються передусім розмірів корпусу, оформлення циферблата та типу ремінця. Три моделі — два варіанти корпусу Найдоступніша модель колекції — BN0251-04L, її ціна становить 425 доларів. Вона також найбільша за розмірами: ширина корпусу дорівнює 44 мм. Годинник отримав світло-блакитний циферблат і темно-синій поліуретановий ремінець зі звичайною пряжкою. Дві інші моделі коштують по 450 доларів і мають компактніші корпуси шириною 40,6 мм. Замість поліуретанового ремінця вони оснащені браслетами з нержавіючої сталі та застібкою з кнопковим запобіжником. BN0276-54L вирізняється синім циферблатом і помаранчевою секундною стрілкою. У BN0270-51E використано чорний циферблат, який доповнює помаранчевий односпрямований безель. Таким чином, Citizen пропонує три варіанти Promaster Dive Uncharted Waters із однаковою базовою функціональністю, але різним дизайном і посадкою на зап’ясті. Ціни в США починаються з 425 доларів і сягають 450 доларів за моделі зі сталевим браслетом.