Венера відома екстремальною спекою, але це не єдина проблема для місій. Нове дослідження показало: навіть слабкі вітри в її щільній атмосфері можуть суттєво впливати на температуру і піднімати небезпечні пилові потоки. Слабкі вітри з потужним ефектом На перший погляд, швидкість вітру на Венері невелика — близько 1 м/с. Проте через надзвичайно щільну атмосферу їхній вплив значно посилюється. Зокрема, у тропічних регіонах потоки повітря вздовж гірських схилів вирівнюють температуру: різниця протягом дня становить менше 1°C, тоді як на рівнинах — до 4°C. Полюси: стабільність проти холоду У полярних зонах переважають низхідні вітри, які компенсують постійне охолодження. Це створює більш стабільні умови, важливі для планування посадок. Пил — головний ризик для місій Найбільшу загрозу становить пил. У регіоні Alpha Regio, де планується посадка місії DAVINCI, майже 45% поверхні піддається вітрам, здатним переміщувати дрібний пісок (~75 мкм). Це означає, що апарати можуть опинитися в умовах пилових потоків або локальних бур. Новий підхід до моделювання Дослідники використали регіональну модель, розділивши планету на окремі зони. Це дозволило точніше оцінити локальні погодні умови. Що це означає для місій Результати допоможуть краще обирати місця посадки та створювати більш стійкі апарати для роботи на Венері. Цікавий факт Один день на Венері (період обертання навколо осі) триває довше, ніж її рік. Планета обертається настільки повільно, що повний оберт займає близько 243 земних днів, тоді як оберт навколо Сонця — приблизно 225 днів. Це створює унікальні умови для циркуляції атмосфери та вітрів.

Питання перенаселення планети та вичерпності її ресурсів десятиліттями залишається однією з головних тем глобального порядку денного. Чи зможе Земля прогодувати всіх своїх мешканців і коли саме ми досягнемо максимальної позначки? Як з’ясував T4, нові моделі комп’ютерного моделювання та аналіз поточної народжуваності дозволили вченим встановити конкретний часовий проміжок, коли людство досягне свого кількісного зеніту, перш ніж почнеться тривалий період скорочення. «Ми спостерігаємо унікальний історичний момент: темпи зростання сповільнюються, але інерція минулих десятиліть все ще штовхає нас до рекордної позначки, яка назавжди змінить обличчя цивілізації», — зазначають провідні демографи. Прогноз на 2070-ті: шлях до рекорду Згідно з останніми даними, про які повідомляє Daily Mail, населення Землі досягне свого піка у 12,4 мільярда людей наприкінці 2070-х років. Це значно вище за нинішні 8 мільярдів, проте цей прогноз також містить важливе уточнення: після досягнення цієї точки крива зростання піде на спад. Це означає, що друга половина XXI століття стане часом максимального тиску на екосистеми планети. Географія зростання: Африка та Азія в авангарді Основний приріст населення до 2080 року забезпечуватимуть країни Африки на південь від Сахари та окремі регіони Азії. В той час як Європа та Східна Азія вже зараз стикаються з проблемою старіння націй та депопуляції, молоді економіки, що розвиваються, продовжуватимуть зростати. Саме ці регіони стануть головними споживачами ресурсів та двигунами глобальних міграційних процесів у найближчі 50 років. Ресурси та виклики для виживання Чи готова планета до 12,4 мільярда мешканців? Вчені наголошують, що головною проблемою буде не фізичний простір, а розподіл води, їжі та енергії. Зміна клімату може зробити значні території непридатними для сільського господарства саме тоді, коли потреба в харчових продуктах буде максимальною. Це вимагатиме від людства радикального переходу до вертикального фермерства, штучного м’яса та нових методів десталінізації води. Зміна клімату може зробити значні території непридатними для сільського господарства саме тоді, коли потреба в харчових продуктах буде максимальною. Це вимагатиме від людства радикального переходу до вертикального фермерства, штучного м’яса та нових методів десталінізації води. Автор фото: Engin Akyurt. Старіння світу та “демографічна зима” Після досягнення піка наприкінці 2070-х, людство почне стрімко “сивіти”. Прогнозується, що до 2100 року кількість людей похилого віку вперше в історії перевищить кількість дітей у глобальному масштабі. Це створить безпрецедентний тиск на пенсійні системи та охорону здоров’я. Проте, з іншого боку, стабілізація та подальше зменшення чисельності населення може стати “другим диханням” для природи, дозволяючи дикій фауні та флорі відновити втрачені території. Технології як рятувальне коло Успіх людства при такій чисельності залежатиме від штучного інтелекту та автоматизації. Роботизовані системи повинні будуть замінити робочу силу в країнах, що старіють, а ШІ — оптимізувати логістику та споживання, щоб уникнути глобального дефіциту. Ми входимо в еру, де кількість населення перестане бути головним показником сили держави, поступившись місцем технологічній ефективності. Читайте також: Тест довжиною в одну добу: вчені знайшли спосіб передбачити тривалість життя людиниThe post Вчені назвали дату, коли населення Землі досягне 12,4 мільярда first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

У світі геймінгу сталося те, що роками вважалося неможливим. Гравець із Японії першим у світі отримав платиновий трофей у Ninja Gaiden Sigma 2 Plus — грі, яку 13 років вважали непрохідною на 100%. Що сталося Японський геймер Tqvry встановив історичне досягнення, здобувши “платину” в Ninja Gaiden Sigma 2 Plus на PlayStation Vita. Фінальний ривок він провів під час 10-годинного стриму, де завершив останнє випробування та отримав вирішальний трофей. Чому це вважалося неможливим Головна проблема — механіка гри: для фінального трофея потрібно проходити надскладні кооперативні місії активований режим Turbo значно прискорює геймплей у версії для Vita відсутній онлайн Через це гравець змушений покладатися на ШІ-напарника, який часто діє хаотично та ускладнює проходження. Технічні обмеження Ситуацію погіршували технічні фактори: обмеження у 30 FPS складна бойова система високі вимоги до реакції Усе це разом створювало відчуття, що отримати платину фізично неможливо. Чому це важливо Досягнення вже називають одним із найскладніших в історії Sony та екосистеми PlayStation. Деякі гравці припускають, що цей трофей може залишитися унікальним — настільки високий рівень майстерності він вимагає. Контекст На тлі новини Sony також оголосила про підвищення цін на PlayStation 5 у Європі на 100 євро. Паралельно в PlayStation Store триває весняний розпродаж зі знижками до 90% на популярні тайтли.

Якби Сонце раптово зникло, Земля не одразу це помітила б — але вже за кілька хвилин усе змінилося б назавжди. Учені змоделювали цей сценарій і показали, як швидко планета втратить світло, тепло і шанс на життя. 8 хвилин «нормального життя» Світло від Сонця доходить до Землі приблизно за 8 хвилин 20 секунд. Тому після його гіпотетичного зникнення планета ще кілька хвилин виглядала б звично. А потім настав би повний блекаут — абсолютна темрява без світанків і заходів. Земля втратить орбіту Разом зі світлом зник би й гравітаційний вплив Сонця. Земля більше не утримувалася б на орбіті й почала б рухатися прямо в космос за інерцією. Місяць також став би невидимим, адже більше не відбивав би сонячне світло. Фотосинтез зупиниться — екосистеми впадуть Без світла миттєво припинився б фотосинтез — основа більшості харчових ланцюгів. Рослини почали б гинути, а разом із ними — тварини та інші організми. Людство змогло б вирощувати їжу лише під штучним освітленням, що різко обмежило б ресурси. Температура впаде за дні Планета стрімко охолоджувалася б — приблизно на десятки градусів за кілька днів. Уже невдовзі температура на більшій частині Землі стала б нижчою за нуль. Невеликі водойми замерзли б за тиждень Великі океани — за роки або десятиліття У глибинах океану вода могла б залишатися рідкою довше завдяки геотермальному теплу Земля перетвориться на крижаний світ З часом температура опустилася б до рівнів, характерних для далеких об’єктів Сонячної системи — близько -240 °C. Повністю «замерзнути» до абсолютного нуля планета не змогла б через внутрішнє тепло. Чи є шанс вижити Цивілізація майже напевно не пережила б таку катастрофу. Теоретично невеликі групи людей могли б існувати під землею, використовуючи геотермальну або ядерну енергію. Натомість деякі організми мають більше шансів: тихоходи бактерії глибоководних екосистем Чому це лише теорія Астрономи наголошують: Сонце не може зникнути раптово. Воно залишатиметься стабільним ще близько 5 мільярдів років і змінюватиметься поступово. Такі сценарії використовують лише для розуміння ролі зір у підтримці життя. Цікавий факт Навіть без Сонця Земля не стала б абсолютно темною: небо слабко світилося б завдяки далеким зіркам і галактикам, але цього світла було б у мільйони разів менше, ніж сонячного — його не вистачило б навіть для слабкого освітлення поверхні.

Коли вода охолоджується, її поведінка стає все більш дивною з фізичної точки зору. Дослідники, які шукали пояснення, знайшли щось нове: раніше приховану "критичну точку", яка виникає в суперохолодженій воді, що не замерзає. Завдяки різноманітним трюкам з тиском і температурою, вчені можуть утримувати воду в рідкому стані значно нижче стандартної точки замерзання. Попередні дослідження теоретизували, що на цій особливій стадії вода розділяється на дві різні фази – як рідину з високою, так і з низькою щільністю. У новому дослідженні міжнародна команда вчених отримала більш прямі докази цього рідинно-рідинного стану, а також критичної точки, за якою вода переходить у єдиний, але нестабільний стан з точки зору своєї молекулярної структури. Отримати будь-який належний погляд на ці стани води виявилося складно, оскільки вони існують на межі замерзання води та перетворення в лід. Це описується як "зона безлюддя" з точки зору отримання точних вимірювань. Вчені використовували рентгенівські лазери, щоб маніпулювати і вимірювати стани води. "Особливим було те, що ми змогли рентгенувати неймовірно швидко, перш ніж лід замерз, і спостерігати, як рідинно-рідинний перехід зникає, а нова критична стадія виникає," - говорить хімічний фізик Андерс Нільссон з Університету Стокгольма. Хоча точна критична точка ще не знайдена, це дослідження значно звужує межі. Вчені вважають, що вона знаходиться приблизно на позначці -63 °C (-81.4 °F) і 1000 атмосфер, що допоможе в подальших дослідженнях. Ці відкриття можуть здаватися естетичними і цікавими лише фізикам, але вони насправді сприяють нашому розумінню того, як працює вода (і чому вона може поводитися так дивно) на фундаментальному рівні. Це має наслідки для майже всього, з чим пов'язана вода на нашій планеті і за її межами. Вчені сподіваються продовжити дослідження, щоб зрозуміти, чи є це чистою випадковістю або ж є якісь важливі знання, які ми можемо отримати в майбутньому.

Ми, можливо, нарешті знаємо, що стало першим джерелом світла в ранньому Всесвіті. Згідно з даними телескопів Хаббл і Джеймса Вебба, джерелом вільно літаючих фотонів на зорі космічної ери стали маленькі карликові галактики, які спалахнули, очищаючи туман з мутного водню, що заповнював міжгалактичний простір. Стаття про це дослідження була опублікована в лютому 2024 року. «Це відкриття розкриває важливу роль, яку відіграють ультра-слабкі галактики в еволюції раннього Всесвіту», — сказала астрофізик Ірина Чемеринська з Інституту астрофізики Парижа. «Вони виробляють іонізуючі фотони, які перетворюють нейтральний водень на іонізований плазму під час космічної реіонізації. Це підкреслює важливість розуміння галактик з низькою масою у формуванні історії Всесвіту». На початку Всесвіту, протягом кількох хвилин після Великого вибуху, простір був заповнений гарячим, щільним туманом іонізованої плазми. Світло, яке існувало, не могло пробитися через цей туман; фотони просто розсіялися б об вільні електрони, що плавали навколо, фактично роблячи Всесвіт темним. Коли Всесвіт охолов, приблизно через 300 000 років, протони та електрони почали об'єднуватися, формуючи нейтральний водень (і трохи гелію). Більшість довжин хвиль світла могли проникати через цей нейтральний середовище, але джерел світла було дуже мало. Проте з цього водню та гелію народилися перші зірки. Ці перші зірки випромінювали радіацію, яка була достатньо сильною, щоб зірвати електрони з їх ядер і реіонізувати газ. На той момент Всесвіт настільки розширився, що газ став розрідженим і не міг заважати світлу виходити назовні. Приблизно через 1 мільярд років після Великого вибуху, в кінці періоду, відомого як космічна зоря, Всесвіт був повністю реіонізований. Ура! Вогні загорілися. Але через те, що в космічній зорі було багато туману, і через те, що вона була настільки тьмяною і далекою в часі та просторі, нам було важко побачити, що там є. Вчені вважали, що джерела, відповідальні за більшість очищення, повинні бути потужними — величезні чорні діри, чия акреція виробляє сліпуче світло, наприклад, і великі галактики, що перебувають у процесі формування зірок. JWST був спроектований, частково, щоб заглянути в космічну зорю і спробувати побачити, що там ховається. Він був дуже успішним, відкриваючи всілякі сюрпризи про цей критичний час у формуванні нашого Всесвіту. Дивно, але спостереження телескопа тепер свідчать, що карликові галактики є ключовими гравцями в реіонізації. Міжнародна команда, очолювана астрофізиком Хакімом Атека з Інституту астрофізики Парижа, звернулася до даних JWST про скупчення галактик під назвою Abell 2744, підтверджених даними з Хаббла. Abell 2744 настільки щільне, що простір-час викривляється навколо нього, формуючи космічну лінзу; будь-яке далеке світло, що проходить через цей простір-час, стає збільшеним. Це дозволило дослідникам побачити маленькі карликові галактики, близькі до космічної зорі. Потім вони використали JWST, щоб отримати детальні спектри цих маленьких галактик. Їхній аналіз показав, що ці карликові галактики не тільки є найпоширенішим типом галактик у ранньому Всесвіті, але й набагато яскравіші, ніж очікувалося. Насправді, дослідження команди показує, що карликові галактики перевищують великі галактики в 100 разів, а їхнє колективне випромінювання в чотири рази більше, ніж зазвичай вважається для більших галактик. «Ці космічні потужності колективно випромінюють більше ніж достатньо енергії, щоб виконати цю роботу», — сказав Атик. «Незважаючи на їхній маленький розмір, ці галактики з низькою масою є продуктивними виробниками енергійної радіації, і їхня чисельність у цей період настільки значна, що їхній колективний вплив може змінити весь стан Всесвіту». Це найкраще свідчення сили, що стоїть за реіонізацією, але ще багато роботи попереду. Дослідники вивчили лише невелику ділянку неба; їм потрібно впевнитися, що їхній зразок не є просто аномальним скупченням карликових галактик, а є репрезентативним зразком всієї популяції на космічній зорі. Вони мають намір вивчити більше космічних лінз на небі, щоб отримати ширший зразок ранніх галактичних популяцій. Але вже на цьому одному зразку результати неймовірно захоплюючі. Вчені переслідують відповіді на реіонізацію стільки, скільки ми про це знаємо. Ми на межі того, щоб нарешті розвіяти туман. Дослідження було опубліковано в Nature.

Зайдіть у будь-яку сучасну квартиру з класним ремонтом, і є шанс, що ви здивовано запитаєте: «А де диван?». На його місці може бути пара стильних крісел, розсип пуфів або взагалі майже порожній простір. І це не тому, що господарі не встигли його купити. Це свідомий вибір. Вибір на користь свободи. Про це пише Pixelinform. Звучить трохи пафосно, але давайте по-чесному. Роками диван був таким собі мовчазним тираном вітальні. Саме він вирішував, де стоятиме журнальний столик. Куди дивитиметься телевізор. Як саме ви будете ходити по кімнаті. Вся логіка простору будувалася навколо цього плюшевого (чи шкіряного) велетня. А навіщо? Король помер. Чому диван перестав бути центром всесвіту Колись вітальня мала чітку функцію: приймати гостей. Усі сідали на диван, пили чай і дивилися фотоальбоми. Сьогодні ж вітальня — це поле для експериментів. Ось тут ви працюєте за ноутбуком. За годину розстеляєте килимок для йоги. Увечері діти будують халабуду з подушок, а на вихідних приходять друзі грати в настільні ігри на підлозі. І ось що цікаво: громіздкий стаціонарний диван заважає кожному з цих сценаріїв. Він з’їдає дорогоцінні метри, яких і так небагато у міських квартирах. Він збирає пил і шерсть домашніх улюбленців. А головне — він ментально прив’язує нас до одного й того ж патерну поведінки: сидіти обличчям до телевізора. Але ж ми вже так не живемо. Один дивиться серіал на планшеті в кріслі, інший читає книгу біля вікна, третій скролить стрічку на пуфі. Спільний перегляд телепрограми о восьмій вечора — це щось із минулого століття. Тому відмова від дивана — це не просто мода. Це логічна відповідь на те, як змінилося наше життя. Ми стали мобільнішими, гнучкішими. І хочемо, щоб наш дім був таким самим. Свобода замість плюшу: що поставити у вітальню Гаразд, диван викинули (умовно). А що натомість? Тут починається справжня творчість, бо варіантів — море. І вони набагато цікавіші за банальний «диван + два крісла». По-перше, модульні крісла та безкаркасні меблі. Це як конструктор для дорослих. Сьогодні у вас два окремі затишні крісла, де кожен має свій особистий простір. А завтра ви зсунули їх разом, накрили великим пледом — і маєте імпровізовану лежанку для перегляду фільму вдвох. Пуфи можна розкидати по кімнаті для великої компанії або зібрати в центрі замість столика. Максимальна гнучкість. По-друге, акцентні крісла та кушетки. Замість одного великого об’єкта — кілька менших, але з характером. Наприклад, стильне крісло-кокон, у якому можна сховатися від усього світу з книжкою. Або елегантна кушетка біля вікна, ідеальна для денного сну чи розмов по телефону. Такі речі не перевантажують простір, а навпаки, додають йому індивідуальності. Кімната стає схожою на затишне лобі бутик-готелю, а не на типову квартиру. По-третє, гра на рівні підлоги. Великі підлогові подушки, низькі лави в японському стилі. Це створює неймовірно розслаблену, неформальну атмосферу. Ідеально для молоді, для вечірок, для тих, хто не любить офіціозу. А коли гості розійшлися, подушки можна просто скласти стопкою в кутку. Спробуйте зробити так з диваном. Ні, це не заклик негайно виносити з дому всі дивани. Якщо ви обожнюєте свій величезний кутовий диван, на якому поміщається вся родина і собака — чудово! Але якщо ви відчуваєте, що ваш простір вас душить, що вам бракує повітря і можливості щось змінити… Може, проблема саме в ньому? У цьому доброму, звичному, але такому нерухомому королі вашої вітальні. Прощавай, диване? Чому вітальні майбутнього обходяться без нього читайте на сайті Pixel.inform.

Виявлення великої кількості нікелю в колись водянистій області Марса дає ще один натяк на те, що червона планета могла колись мати сприятливі умови для життя. У Неретва Валіс, давньому каналі, який колись переносив воду в дельту кратера Єзеро, дослідники виявили нікель у концентраціях, які раніше не спостерігалися в основі Марса. У більш широкому геологічному контексті цей метал дає підказки про хімічну історію регіону та додає нову частину до головоломки минулої придатності планети для життя. «Хоча нікель вже раніше виявляли на Марсі, це наше найсильніше виявлення на сьогоднішній день, окрім залізо-нікелевих метеоритів, знайдених на поверхні Марса», — сказав планетарний вчений Генрі Манельскі з Університету Пердью. «Загалом, нікель є слідовим елементом на поверхнях Землі та Марса, оскільки більшість з нього мігрує в ядра планет під час їх формування. Значна кількість, яку ми виявили на поверхні, ставить унікальні обмеження на те, як ці породи формувалися та були змінені в подальшому», — додав він. Дослідники вважають, що нікель міг бути доставлений у вигляді метеорита, а потім розчинений і перерозподілений водою. Але ось де стає цікаво: на Землі нікель є важливим елементом для багатьох організмів, включаючи мікроби. Концентрації нікелю, які виявили дослідники, свідчать про те, що він міг бути доступний для використання живими організмами (хоча вони не стверджують, що будь-яке життя було навколо, щоб скористатися ним). Породи, проаналізовані Персеверансом, також показали наявність органічних сполук, молекул, що містять вуглець, елемент, на якому базується все життя на Землі. Вуглець може формуватися багатьма не біологічними способами, але, як і вода, це те, без чого життя, яке ми знаємо, не може обійтися. «Наше виявлення високих концентрацій нікелю безпосередньо поряд з нашим першим відкриттям органічного вуглецю та макроскопічними зонами зменшеного сірки свідчить про те, що нікель був біодоступний. Це ще більше підтримує ідею, що інгредієнти для життя були присутні на давньому Марсі», — зазначив Манельскі. Ці знахідки також піднімають питання про те, коли ці умови існували. Породи Неретва Валіс можуть бути молодшими за інші частини кратера Єзеро, що свідчить про те, що потенційно придатні для життя середовища на Марсі не обмежувалися його найранішим періодом. «Наше виявлення, що, здавалося б, придатне середовище для давніх мікробних форм життя, імплікує, що наш пошук біосигнатур у все старіших породах може бути дещо помилковим», — сказав Манельскі, — «і ми повинні залишатися відкритими до захоплюючих відкриттів, куди б не досліджували наші ровери».

Знайоме відчуття? Перше по-справжньому тепле сонце, ви скидаєте шапку, підставляєте обличчя променям і думаєте: «Ну все, зараз почнеться життя». А ввечері дивитесь у дзеркало — і життя, здається, закінчується. Обличчя червоне, шкіра стягнута, з’явилися якісь лущення, хоча ще тиждень тому все було добре. І винна тут не раптова алергія. Винна ілюзія, що весна — це миттєве оновлення. Про це пише Pixelinform. Насправді для організму ранній березень — це не пробудження, а пік виснаження. І наша шкіра, як прикордонна застава, першою приймає на себе удар. Сонце — друг чи підступний ворог? Головна пастка, в яку ми потрапляємо, — це березневе сонце. Воно світить, але не гріє. І наш мозок, що звик за зиму до сірості, видає помилку: «Холодно, значить, ультрафіолету немає». А він є. І ще який! Якщо чесно, індекс ультрафіолету в сонячний березневий день може бути не меншим, ніж у травні. Тільки от захисний крем з SPF ми дістанемо з полиці дай Боже в квітні. Результат? Ми отримуємо дозу випромінювання на абсолютно беззахисну шкіру. Уявіть, що ваша шкіра — це фортеця, яка всю зиму тримала облогу з морозів, вітру та сухого повітря від батарей. Її захисний бар’єр, ліпідна мантія, зараз тонкий і пошкоджений. І ось на ці напівзруйновані мури ми випускаємо сонячну «артилерію». Додайте до цього шалені перепади температур — з +2 на вулиці в +22 в офісі, — і капіляри просто божеволіють. Звідси й почервоніння, і судинні «зірочки», і відчуття, ніби обличчя горить. Атака зсередини: коли «турбота» стає тортурою Щойно з’являється сонце, в нас ніби вмикається режим «терміново стати красивою». І ми починаємо діяти. Агресивно. В хід ідуть кислотні пілінги, скраби, активні сироватки. Нам здається, що треба здерти з себе «зимову сірість» і явити світу нове, сяюче обличчя. Та є нюанс. Роблячи це на ослабленій шкірі, ми просто зносимо залишки її захисту. Косметологи в цей час хапаються за голову, бо кабінети заповнюють жінки зі «спаленим» обличчям, яке потім доводиться відновлювати місяцями. Інший фронт атаки — дієти. Бажання влізти в улюблені джинси до Великодня змушує нас різко обрізати раціон. Але для імунітету, який і так ледь дихає після зими, це справжній нокаут. Шкіра миттєво реагує тьмяністю і сухістю, бо їй критично не вистачає корисних жирів. Саме зараз їй потрібні не жорсткі обмеження, а авокадо, горіхи, жирна риба та оливкова олія. Цеглинки для відновлення тієї самої «фортеці». Ну і вітаміни. Ми біжимо в аптеку за яскравою баночкою, сподіваючись на диво. Але пити мультивітаміни «про всяк випадок» — це як стріляти з гармати по горобцях. Нашій широті навесні тотально бракує конкретних речей: вітаміну D (дефіцит у 80% міських жителів!) та заліза. Краще здати аналізи й діяти прицільно, аніж навантажувати печінку коктейлем, користь якого вельми сумнівна. І знаєте, що найприкріше? Ми так стараємося «прокинутись», що заганяємо організм у ще глибший стрес. Шкіра, волосся, нервова система — всі вони просять не подвигів, а милосердя. Бережного переходу від сплячки до активності. Справжній секрет сяючої шкіри в березні — це не новий крем за всі гроші світу чи жорстка дієта. Це вміння дати собі спокій. Просто виспатись. Не планувати на перший місяць весни підкорення Евересту, а просто гуляти, дихати і поступово повертатись до життя. Адже краса — це насамперед про гармонію, а не про війну з власним тілом. Може, замість чергового скрабу, сьогодні варто просто лягти спати на годину раніше? Як думаєте? Весняний бунт на обличчі: чому шкіра вас ненавидить у березні читайте на сайті Pixel.inform.

Mercedes-AMG підтвердив, що GT Black Series повертається, і цього разу його розробляють паралельно з новим гоночним автомобілем GT3. Обидва автомобілі мають спільні корені, що ведуть до концепту AMG GT Track Sport, який не просто був шоу-екземпляром, а й попереднім переглядом того, що AMG планував з самого початку. AMG позиціонує новий Black Series як найжорсткішу версію, яку вони коли-небудь створювали, розташовуючи його вище вже серйозного GT 63 Pro в поточному асортименті. Це вражає, якщо врахувати, що існуючі автомобілі вже демонструють вражаючі показники. GT 63 виробляє 577 к.с. (430 кВт) і 800 Нм (590 lb-ft), тоді як GT 63 Pro підвищує ці показники до 603 к.с. (450 кВт) і 850 Нм (627 lb-ft), розганяючись до 100 км/год (62 mph) за 3.2 секунди і досягаючи максимальної швидкості 317 км/год (197 mph). За словами AMG, наступний Black Series перевищить ці цифри. Також відбудеться ключова зміна під капотом. AMG вже оголосив, що оновлена версія їхнього V8 з плоским колінчастим валом на підході, яка дебютує в обмеженій серії Mythos, заснованій на CLE Coupe. Цей же двигун, ймовірно, стане основою нового Black Series. Оглядаючись на попередній GT Black Series 2020 року, можна зрозуміти, чого прагне досягти AMG. Той автомобіль представив версію з плоским колінчастим валом двотурбованого 4.0-літрового V8, що видає 720 к.с. (537 кВт) і 800 Нм (590 lb-ft), з піковою потужністю, що досягається на 6900 об/хв. Він міг розганятися до 100 км/год (62 mph) приблизно за 3.2 секунди і досягати 325 км/год (202 mph), встановивши рекорд кола для серійних автомобілів на Нюрбургрингу на той час. Заява AMG про створення найекстремальнішого Black Series не обмежується лише потужністю. Ранні прототипи демонструють набагато агресивнішу аеродинаміку та шасі, яке явно налаштоване на продуктивність на треку. Зв'язок з програмою GT3 є важливою частиною цього підходу, оскільки обидва автомобілі розробляються на одній основі. Розробка дорожнього автомобіля паралельно з його гоночним аналогом дозволяє AMG безпосередньо переносити знання з треку на вулицю, особливо коли йдеться про управління повітряними потоками, ефективність охолодження та налаштування підвіски. “Ми розробляємо найекстремальніший Black Series за всю історію. Водночас ми хочемо встановити наступний рекорд у motorsport з майбутнім GT3,” - сказав генеральний директор AMG Майкл Шайбе. “Основою для цього є концепт AMG GT Track Sport – технологічний демонстратор, який з самого початку був більше, ніж просто концепція.” Знак Black Series зарезервований для найсфокусованіших творінь AMG з 2006 року, починаючи з SLK 55 AMG Black Series і продовжуючи лінією обмежених, трекових автомобілів, які стали іконами у своєму роді.