Після важкого робочого дня може бути важко встояти перед спокусою замовити їжу на доставку замість того, щоб перевірити, що є в холодильнику. Але коли ви все ж знаходите в собі сили розігріти залишки, ви можете подякувати за це своєму контролю імпульсів.Виявляється, що не лише люди здатні до цього. Дослідження, проведене психологами Сідні Хоупом і Джошуа Плотніком з Університету міста Нью-Йорк, показало, що азійські слони (Elephas maximus) можуть ефективніше контролювати свої імпульси, щоб дістати їжу.Вони опублікували свої результати в журналі PLOS One.Дослідники співпрацювали з командою Фонду азійських слонів Золотого трикутника в Таїланді, де 16 азійських слонів віком від 4 до 60 років проходили тестування за допомогою детур-парадигми.Детур-парадигма — це класичний психологічний тест, у якому суб'єкту (в даному випадку слонам) пропонується мета (смачна їжа). Але для перевірки контролю імпульсів дослідники ставлять бар'єр, щоб дістатися до мети через найменш опірний шлях. Суб'єкт повинен діяти проти своїх імпульсів.У випадку зі слонами їжа була поміщена в прозору коробку. Слони звикли діставати їжу з чорної коробки, що було частиною ознайомлювальної задачі перед тестами.Слони могли бачити і відчувати запах їжі через маленькі, непроникні отвори в передній частині коробки, але не могли дістатися до неї безпосередньо.Однак, якщо слони обійшли коробку, вони могли дістати їжу своїми хоботами, як вони вже звикли робити з чорної коробки.Дослідники зафіксували всі спроби в цій детур-парадигмі на камеру і детально їх проаналізували: скільки часу слон витратив на те, щоб доторкнутися до коробки, знайти відкриту сторону, взяти їжу тощо.Коли слони стикалися з прозорою поверхнею після того, як їх навчали обходити непрозорий бар'єр, вони не показали жодної різниці в часі, щоб увійти в отвір, і продовжували швидко обходити прозорий бар'єр.Це може свідчити про те, що слони демонструють дуже сильний контроль імпульсів; однак це також може вказувати на те, що прозора поверхня не викликала сильного спонукального імпульсу.Дослідники також помітили, що старші слони мали більше труднощів з адаптацією до змін, що може свідчити про зниження когнітивних функцій.Цікавий фактСлони мають складну соціальну структуру і можуть спілкуватися один з одним за допомогою звуків, які не чують люди, що робить їх одними з найбільш розумних тварин на планеті.

Біологія – це вивчення живих організмів, і часом вона може бути дещо спрощеною. Легко пропустити важливі зв'язки, залежно від того, як ви дивитеся на організм. Мікроскопи показують нам деталі тіла, а рентгенівські знімки допомагають зрозуміти внутрішні системи.Але до цього часу було важко побачити, як живі клітини спілкуються між собою в різних системах, які традиційно вивчалися окремо, хоча наші тіла працюють як єдине ціле.Тепер вчені з'ясували, як спостерігати за комунікацією клітин з різних частин тіла. Їхнє дослідження було представлено в журналі Nature.Нові техніки виявляють раніше невидиму комунікацію між живими системами в тілі рибки-зебри. І так, те світле утворення між її очима – це епіфіз.Ця робота з'єднує дві основні шкали біології – клітину та організм, що дозволяє заповнити прогалину в спостереженнях, говорить комп'ютерний нейробіолог Вірджинія Руеттен, яка розробила цю техніку разом з командою з Інституту Говарда Х'юза в США.Нова техніка зображення – WHOLISTIC (WHole-Organism Live-Imaging System for recording Tissue and IntraCellular activity) – захоплює активність клітин по всьому тілу, секунду за секундою.Досі Руеттен і команда використовували цю техніку для зображення сигналізації в прозорих тваринах: спочатку у личинок рибки-зебри, а потім у ще одного виду прісноводної риби, Danionella cerebrum, яка залишається прозорою до дорослого віку.Обидві ці риби є важливими модельними організмами в наукових дослідженнях. Можливість бачити, як клітини в їхніх тілах спілкуються між різними органними системами, може допомогти вченим зрозуміти, як подібні системи в наших власних тілах можуть працювати.Кальцій – це майже універсальний сигнал, який клітини використовують для спілкування одна з одною. Він бере участь у всіх видах біологічних процесів. Він допомагає м'язам скорочуватися і синапсам активуватися; він критично важливий на початку життя, коли статеві клітини запліднюються, і в кінці, коли клітини програмуються на смерть.Техніка WHOLISTIC використовує генетичну інженерію, щоб майже кожна клітина в тілі виражала флуоресцентні сенсори кальцію. Ці сенсори буквально світяться, коли рівень кальцію в клітинах змінюється.Один флуоресцентний канал дозволяє ідентифікувати органи та тканини за допомогою різних візуальних текстур. Області з жовтим 'світлом' показують сильнішу флуоресценцію від сенсора кальцію.Цей підхід до зображення всього організму вже призвів до деяких несподіваних відкриттів. Наприклад, вчені побачили, як сенсори кальцію в хондроцитах (основних клітинах, які формують хрящ) спалахують у відповідь на холод.Вони також були здивовані, побачивши, що захисні тканини мозку (менінгі) – не лише його нейрони – реагують на кетамін.Команда сподівається, що вчені з усього світу зможуть використовувати цей метод у своїх дослідженнях, пропонуючи безпрецедентний погляд на тіло в цілому.Дослідження опубліковане в Nature.Цікавий фактКальцій є важливим сигналом для клітин, який використовується в багатьох біологічних процесах, включаючи скорочення м'язів і активацію синапсів.

Є люди, які стверджують, що можуть залишати свої тіла.Не в сенсі "я був поруч із собою!" або "я вийшов із шкіри!", а буквально відокремлюючи свою свідомість від плоті та кісток, щоб спостерігати світ з абсолютно інших місць.Ви, напевно, чули про це – поза тілесний досвід, дивне явище, яке глибоко вкорінене в духовних та езотеричних традиціях, часто згадуване, але ніколи науково підтверджене.Але це піднімає цікаві питання – зокрема: як ви можете бачити, коли ваші очі сплять в іншій кімнаті?І що саме ви бачите, взагалі?Ці питання дослідники намагалися відповісти експериментально протягом десятиліть.Тепер команда на чолі з нейробіологом Мариною Вайлер з Університету Вірджинії знову перевірила це явище – з ретельно сліпим експериментом, 21 досвідченим практиком поза тілесних переживань та прихованим зображенням, що чекало в іншій кімнаті.Жоден учасник не зміг виконати завдання, яке їм було дано.Але двоє з них повідомили про те, що побачили щось інше, що мало б бути неможливим – і дослідники не можуть це пояснити."Сподіваюся, це дослідження спонукатиме науковців креативно підходити до тестування цих переживань," – говорить Вайлер."Несподівані результати дають нам потенційно корисний новий напрямок, але їх також потрібно перевірити в перспективі та за суворих умов, перш ніж ми зможемо зрозуміти, що вони означають."Науковці намагалися перевірити заяви про сприйняття під час поза тілесних переживань протягом десятиліть, і це явище підходить для обманливо простого експериментального протоколу: приховати щось від фізичних відчуттів людини та попросити її описати це.Один особливо відомий – і гаряче обговорюваний – експеримент 1968 року стосувався суб'єкта, відомого лише як Міс З, яка, нібито, правильно назвала випадкове п'ятизначне число, яке було приховане від погляду.Подальші спроби продемонструвати таке ж екстрасенсорне сприйняття також дали змішані, оспорювані та часто невизначені результати.Вайлер та її колеги не хотіли залишати нічого на розсуд – і дослідження, яке вони спроектували, можна точніше описати як поза тілесний перешкодний курс, розкиданий по трьом кімнатам.Перша кімната – це місце, де кожен учасник був розміщений під час спроби продемонструвати свої здібності. Їх підключили до ЕЕГ-апарату для запису активності мозку, але в іншому вони могли почуватися комфортно, чи то на ліжку, чи на кріслі, з улюбленим освітленням і температурою.Дослідники займали другу кімнату, з закритими дверима.Нарешті, третя кімната містила ціль: ноутбук, на якому відображалося одне випадково вибране зображення з пулу 100 об'єктів – з екраном, повернутим до стіни, щоб запобігти випадковим поглядам.Навіть дослідники не знали, яке зображення відображалося – один з них ініціював програму випадковізації, повернув ноутбук до стіни та залишив, перш ніж зображення з'явилося. Воно залишалося невідомим для всіх учасників до фази аналізу через кілька місяців.На цьому етапі учасник залишався в кімнаті протягом 60-90 хвилин, щоб показати, що вони можуть бачити зображення на комп'ютерному екрані, що дивиться на стіну в закритій кімнаті на відстані 7 метрів.Після всього цього лише 13 з 21 учасників повідомили про враження, які вони вважали пов'язаними з прихованою ціллю.І лише 8 з цих 13 сказали, що насправді пережили поза тілесний досвід.Інші п'ять описали щось більше схоже на внутрішній "ментальний екран" або "внутрішнє бачення", бачачи підказки до цілі, не відчуваючи, що залишили свої тіла.Дослідники попросили учасників описати свої враження від цілі – наприклад, якщо об'єкт був яблуком, ви могли б очікувати, що хтось, хто його сприймав, повідомить про щось червоне та кругле.Щоб усунути суб'єктивне людське судження з рівняння, дослідники потім використали ШІ, щоб порівняти опис кожного учасника з описами всіх 100 можливих цільових зображень, ранжуючи їх відповідно до того, наскільки близько вони відповідали.Справжня ціль мала б зайняти незвично високе місце, якщо учасник точно сприйняв її; натомість правильні зображення займали місця від 16 до 92, а результати в цілому не були кращими за вгадування.Як контроль, коли та ж система отримала точні описи зображень, їй не було важко вибрати правильні цілі.Отже, що б учасники не думали, що вони сприймали, немає доказів того, що це було об'єктом, відображеним на ноутбуці.Справу закрито; ми всі можемо йти додому, так?Ну, не зовсім.Тому що тут стає трохи… моторошно. Хоча жоден з учасників не показав доказів точного сприйняття цілі в кімнаті 3, експеримент включав ще одну кімнату.Двоє учасників повідомили про враження того, що дослідники робили в кімнаті 2.Учасник 7 описав одного дослідника, що сидить зліва, зосередженого на комп'ютерному екрані, в той час як інший сидів далі в кутку, читаючи книгу – конфігурація, яка не відбулася під час попередніх сесій.І саме там вони були під час спроби 7.Учасник 13 окремо повідомив, що бачив одного дослідника справа, який робив нотатки, а іншого зліва за комп'ютером.Знову ж таки, опис відповідав тому, що науковці насправді робили під час сесії цього учасника – і знову їхні позиції були іншими, ніж зазвичай.Що насправді досить дивно.Але дивно не є доказом. Ці спостереження були спонтанними, а не частиною попередньо визначених цілей експерименту, і не підлягали статистичному аналізу. Тому дослідники описують їх як анекдотичні – цікаві, але невизначені.Цікаво, що дослідники зазначають, що щось подібне сталося під час експерименту з відомим практиком поза тілесних переживань Робертом Монро в 1960-х роках.Монро не зміг сприйняти приховану ціль, але повідомив, що бачив техніка з незнайомим чоловіком за межами кімнати, де він очікував її знайти. Чоловік дійсно був там – він був чоловіком техніка, якого Монро раніше не зустрічав.Оригінальний дослідник, психолог Чарльз Тарт, тим не менш, вважав докази слабкими, зазначаючи, що Монро міг почути відвідувача під час перерви.Проте це піднімає цікаву можливість, що цілі, використані в дослідженнях поза тілесних переживань, можуть бути частиною проблеми. Можливо, статичний екран або список чисел просто недостатньо яскраві, щоб привернути увагу під час переживання."Сподіваюся, ці результати спонукатимуть нас глибше замислитися над тим, що вони можуть означати для нашого розуміння свідомості та, врешті-решт, природи реальності," – говорить Вайлер."На найглибшому рівні це дослідження не лише запитує, чи є поза тілесні переживання реальними. Воно запитує, що ми маємо на увазі під 'реальним' в першу чергу, і чи наше сучасне розуміння реальності достатньо широке, щоб врахувати все, що може пережити людська свідомість."Результати були опубліковані в Explore.Цікавий фактДослідження поза тілесних переживань викликало інтерес у науковців протягом десятиліть, але досі залишається темою для дискусій і досліджень.

Зазвичай після виходу нового iPhone попереднє покоління стає дешевшим. Але цього разу Apple вирішила перевернути звичне правило з ніг на голову. Після презентації нових iPhone компанія підняла ціни на одразу кілька старіших моделей. Подорожчали iPhone 17, iPhone 17e, iPhone Air та iPhone 16. Причому підвищення однакове — по $100 на кожну модель. Тепер базовий iPhone 17 у США коштує $899, iPhone 17e — $699, iPhone Air — $1099, а iPhone 16 зі 128 ГБ пам’яті — $799. І це стосується не лише американського ринку. Нові ціни поступово з’являються там, де ці моделі ще залишаються в продажу. Чому Apple раптом підняла ціни? Причина, схоже, пов’язана зовсім не з самими смартфонами. Ринок уже кілька місяців стикається з дефіцитом мікросхем пам’яті, а головним фактором зростання попиту стали дата-центри для штучного інтелекту. AI-системам потрібні величезні обсяги пам’яті, тому виробники компонентів дедалі більше ресурсів спрямовують на серверний сегмент. У результаті дорожчими стають компоненти й для звичайної електроніки. Apple вже підвищувала ціни на деякі інші продукти, зокрема Mac, iPad і HomePod, пояснюючи це зростанням вартості комплектуючих. Тепер ця хвиля дісталася й iPhone. Старий iPhone мав би подешевшати Саме це робить ситуацію настільки незвичайною. Коли Apple випускає нове покоління смартфонів, старі моделі зазвичай отримують нижчу офіційну ціну. Це дозволяє компанії одночасно продавати новинки дорожче та залишати доступніші варіанти для покупців. Цього разу механізм працює інакше: нові iPhone з’явилися, а деякі старі моделі стали ще дорожчими. Після запуску iPhone 18 Pro Apple також прибрала iPhone 17 Pro та 17 Pro Max зі свого прямого асортименту. Водночас молодші моделі залишилися в лінійці, але вже з іншими цінниками. Тобто це не локальний американський експеримент, а ширше коригування цін там, де Apple продовжує продавати ці пристрої. Щоправда, реальна ціна для покупця може бути нижчою. Оператори, магазини та програми trade-in все ще можуть пропонувати знижки, які частково компенсують подорожчання офіційного прайсу. Але сам факт зміни рекомендованих цін показує дещо важливіше. Дефіцит компонентів, який багато хто пов’язував переважно з бумом штучного інтелекту та серверів, уже починає відчуватися у звичайній споживчій електроніці. І якщо Apple більше не може просто здешевити торішній iPhone після виходу нового, це може бути сигналом, що епоха постійного здешевлення техніки вже не така безхмарна, як раніше.

Що змушує живу істоту почати битися — і що змушує її зупинитися? Вчені зробили несподіваний крок до відповіді, створивши генетичні інструменти, які дозволяють вмикати дуже маленькі групи нейронів майже по одній. Експерименти проводили на плодових мушках, але результат виявився особливо цікавим: дослідники знайшли тип нервових клітин, активація яких практично миттєво пригнічувала агресивну поведінку. Хімія, яка може і почати, і зупинити бійку У поведінці мух важливу роль відіграє октопамін — нейромедіатор, який вважають своєрідним аналогом норадреналіну у людей. Він бере участь у реакціях на стрес, русі, харчуванні, сні та соціальній поведінці. Здавалося б, із ним усе зрозуміло. Але попередні дослідження давали суперечливі результати: в одних випадках октопамін був пов’язаний із посиленням агресії, в інших — навпаки, зі зменшенням бійок. Тепер стало зрозуміліше, чому. Проблема могла бути в тому, що вчені раніше не могли окремо активувати різні групи нейронів, які використовують ці хімічні сигнали. Фактично вони намагалися оцінити роботу цілого оркестру, вмикаючи його майже повністю. Вчені створили «точковий» пульт керування мозком Дослідники з Інституту Солка та UCLA розробили генетичний інструментарій, який дозволяє значно точніше визначати потрібні клітини. Команда перевірила 529 комбінацій генетичних маркерів, але лише 40 із них виявилися достатньо корисними. Деякі інструменти дозволяли активувати не більше кількох класів нейронів, а в окремих випадках — дуже маленькі групи клітин. Це дало змогу побачити те, що раніше губилося у загальному сигналі. І результати справді здивували. Один сигнал — і бійка припиняється Самців мух спочатку залишали окремо на шість днів — це підвищує їхню готовність до агресивної поведінки. Потім двох самців поміщали разом і спостерігали за кількістю атак. Коли дослідники за допомогою світла активували певні нейронні лінії, пов’язані з клітинами ASM4 та ASM5, агресія припинялася на час стимуляції. Щойно світло вимикали, бійки відновлювалися. Але вченим потрібно було переконатися, що мухи не просто ставали менш активними. Адже можна було б пояснити відсутність атак банальною втомою або уповільненням рухів. Тому експеримент зробили точнішим. Активація лінії, пов’язаної з ASM4, пригнічувала агресію без помітного загального уповільнення поведінки. А інша лінія, орієнтована на ASM5, такого ефекту не дала. Схоже, справа справді була саме в контролі агресії. Працює не лише у самців Найцікавіше, що цей механізм виявився не суто «чоловічим». Самці плодових мушок зазвичай атакують суперника кидками, тоді як самки проявляють агресію інакше — зокрема ударами головою. Дослідники повторили експеримент із самками й отримали аналогічний результат. Активація потрібної групи нейронів також зменшувала агресивну поведінку. Це може свідчити про більш універсальну систему керування агресією, яка працює незалежно від статі. Але до людського мозку ще дуже далеко Важливо не робити з цього відкриття висновок, що вчені вже знайшли «кнопку агресії» у людей. Дослідження повністю виконане на плодових мушках. Крім того, нові генетичні інструменти поки не є ідеальними: більшість із 40 ліній активують більше одного типу клітин, а деякі нейрони взагалі залишилися недоступними для такого аналізу. Також дослідники ще не до кінця встановили, які саме речовини виділяють різні групи клітин — октопамін, тирамін чи обидві. Наступний крок — скласти детальну карту зв’язків: хто подає сигнал цим нейронам і куди вони передають його далі. Тоді вчені зможуть зрозуміти не лише те, які клітини здатні зупинити бійку, а й що саме запускає цей механізм. І це, мабуть, найцікавіше. У мозку крихітної мушки вже вдалося знайти своєрідний нейронний «стоп-сигнал» для агресії. Тепер науковці хочуть розібратися, як працює вся система.

Квантові комп’ютери мають величезний потенціал, але є одна проблема, яка вперто не дає їм стати по-справжньому практичними: вони надзвичайно легко помиляються. Тепер дослідники з Технологічного університету Чалмерса у Швеції запропонували спосіб виконувати певні складні квантові операції більш ніж у тисячу разів швидше. Замість тисяч повторюваних циклів керування новий підхід дозволяє виконати операцію за один цикл. На перший погляд це звучить як просто прискорення. Насправді ж для квантових комп’ютерів швидкість безпосередньо пов’язана з надійністю. Чому квантові комп’ютери постійно помиляються Кубіти — основні елементи квантового комп’ютера — надзвичайно чутливі до навколишнього середовища. Електричний шум, перегрівання, космічне випромінювання та інші крихітні збурення можуть змінити їхній квантовий стан. Чим довше триває обчислення, тим більше часу має система для накопичення помилок. У звичайних комп’ютерах ця проблема давно вирішується складними алгоритмами корекції. У квантових системах усе набагато складніше, адже саму квантову інформацію набагато важче захистити, не зруйнувавши її. Саме тому вчені шукають способи не лише виправляти помилки, а й зменшувати кількість можливостей для їх виникнення. Замість кубітів — мікрохвильові поля Команда Чалмерса працює з так званими бозонними квантовими кодами. У такому підході інформацію зберігають не безпосередньо в окремому кубіті, а у квантових станах мікрохвильових полів усередині надпровідних схем. Це може забезпечувати додатковий захист від певних типів помилок. Але є нюанс: щоб створити й контролювати такі складні квантові стани, раніше доводилося виконувати величезну кількість послідовних операцій. І кожен такий цикл — ще один шанс, що система зіб’ється. Вчені знайшли своєрідний «квантовий ярлик» Дослідники запропонували використовувати Quantum lattice gates — набір універсальних квантових операцій, який їхня команда розробляє для роботи з бозонними станами. Ідея нагадує будівництво з конструктора. Замість того щоб збирати складну конструкцію буквально по одному елементу, можна використати заздалегідь підготовлені великі модулі. За розрахунками авторів, широкий клас операцій із бозонними квантовими станами можна виконувати в межах одного циклу керування, тоді як попередні підходи могли вимагати кілька тисяч циклів. У результаті операції не просто стають швидшими. Скорочується і час, протягом якого квантова інформація залишається під загрозою зовнішніх збурень. Чи наблизило це квантові комп’ютери до реальності? Певною мірою — так. Але говорити про готову «революцію» поки зарано. Наразі це теоретична розробка, а не технологія, яку вже встановили у серійний квантовий комп’ютер. Наступним важливим кроком має стати експериментальна перевірка методу. Хороша новина полягає в тому, що підхід спеціально орієнтований на надпровідні квантові платформи, які вже активно використовуються в сучасних дослідженнях. У Чалмерсі також розробляють власний надпровідний квантовий комп’ютер на 100 кубітів і вже обговорюють можливість практичної реалізації нового методу. Якщо експерименти підтвердять розрахунки, скорочення тисяч циклів до одного може стати важливим кроком до відмовостійких квантових комп’ютерів — машин, здатних виконувати складні обчислення попри неминучі квантові помилки. Поки що це лише один елемент великої головоломки. Але у світі квантових технологій іноді саме такі «маленькі» зміни — коли тисячі операцій раптом перетворюються на одну — можуть визначити, наскільки швидко майбутні комп’ютери вийдуть із лабораторій.

У мохах і лишайниках світу, де умови життя швидко змінюються, живе крихітна тварина з надзвичайними здібностями до виживання.Це не ведмедики-тардигради, а їхні дивні сусіди – bdelloid rotifers.Як і tardigrades, bdelloid rotifers можуть майже повністю висихати і відновлюватися, коли вода повертається. Вони можуть витримувати радіацію, що в сотні разів перевищує ту, що вбиває людину, і виживати, навіть коли їхні хромосоми зруйновані.Тепер вчені виявили, що один вид bdelloid rotifer, відомий як Adineta vaga, може розмножуватися, не відновлюючи свої хромосоми після радіаційних ушкоджень, і його нащадки продовжують ремонтувати ушкодження протягом поколінь.Це відкриття вразило науковців, адже вони не очікували, що хромосоми можуть стабілізуватися і передаватися наступним поколінням.Вчені піддавали A. vaga потужній радіації, збирали яйця, відкладені однією з тварин, і використовували їх для створення клональної популяції. Вони очікували, що всі клони матимуть однакові ушкодження, але натомість виявили, що великі видалення в хромосомах варіювалися між особинами.Це свідчить про те, що хромосоми не ремонтувалися до розмноження, а ушкоджені фрагменти зберігалися в наступному поколінні, де процес ремонту міг продовжуватися.Вчені вважають, що хромосоми bdelloid rotifers мають 'голоцентричну' структуру, що дозволяє фрагментам зберігати необхідні компоненти для правильного розподілу під час клітинного поділу.Це означає, що навіть якщо хромосома розбивається, її фрагменти можуть зберігати те, що потрібно для потрапляння в дочірню клітину, дозволяючи ушкодженим частинам зберігатися через клітинні поділи і, зрештою, покоління.Ця здатність виживати, коли їхнє геном у повному безладі, може бути корисною для розуміння інших ситуацій, коли хромосоми зазнають катастрофічних ушкоджень.Цікавий фактЦя крихітна тварина, ймовірно, живе у вашому дворі, і має надзвичайну здатність до самовідновлення, що може навчити нас виживати в найекстремальніших умовах.

BMW, схоже, таки доведе до кінця проєкт, у який ще недавно було складно повірити. Компанія продовжує розробку водневої версії нового X5 і планує запустити її у серійне виробництво приблизно з 2028 року. Якщо все піде за планом, покупцям запропонують одразу кілька варіантів одного X5: повністю електричний, гібридний, бензиновий, дизельний і навіть водневий. У BMW це фактично виглядає як ставка на максимальну технологічну різноманітність. І водневий X5 уже не виглядає просто експериментом. BMW наближає водень до конвеєра За словами BMW, автомобіль перейшов до наступного етапу розробки на шляху до серійної моделі. Машини активніше випробовують у реальних умовах, а компанія вже розпочала будівництво нового паливного елемента третього покоління. Виробництвом системи займатимуться у Штайрі, де незабаром мають бути готові до серійного випуску. Тобто BMW поступово переходить від лабораторних випробувань до фінального доведення технології. І це, мабуть, найцікавіша частина історії. Ще кілька років тому водневі автомобілі виглядали для багатьох автовиробників як перспективний напрям, але реальність виявилася набагато складнішою. Водневі заправки залишаються рідкісними, сама технологія дорогою, а виробництво та зберігання водню потребують окремої інфраструктури. Саме тому чимало компаній зрештою відмовилися від масштабних планів щодо легкових водневих автомобілів. BMW вирішила ризикнути. Чи зможе X5 змінити правила гри? Найцікавіше стане зрозуміло після появи серійної машини. Насамперед — скільки вона коштуватиме і наскільки добре почуватиметься на тлі інших версій X5. Водень має очевидну перевагу: заправка може бути значно швидшою, ніж заряджання великої батареї, а запас ходу можна зробити цілком конкурентним. Але ці плюси втрачають сенс, якщо поблизу немає водневої станції. Саме тому водневий X5 навряд чи стане масовим автомобілем для приватних покупців. Принаймні поки що технологія має занадто багато практичних обмежень. Втім, BMW заслуговує на увагу вже хоча б за те, що не відмовилася від проєкту. Компанія фактично хоче перевірити на практиці, чи здатен водень вижити у світі, де електромобілі стрімко розвиваються. І якщо водневий X5 справді вийде на дороги у 2028 році, це буде вже не концепт і не черговий прототип. Це стане реальним тестом для всієї технології. Можливо, водень нарешті отримає свій шанс. А можливо, X5 лише остаточно покаже, чому майбутнє легкових автомобілів усе ж належить батареям. У будь-якому разі BMW готова перевірити це на власному флагманському кросовері.

Нове дослідження, яке пов'язує ймовірність розвитку симптомів аутизму та ADHD у ранньому віці з впливом звичайного пластифікатора під час вагітності, безумовно, викличе обговорення.Це ще одна глава в постійному пошуку відповідей на складні питання, такі як чому діагнози аутизму та ADHD зростають, і чому так багато дітей у світі страждають від поведінкових проблем, а також що можуть робити хімікати в пластиках з нашими мозками.Дослідження, опубліковане в Med (рецензований журнал), вивчало поведінкові риси дітей у віці двох і чотирьох років та їх кореляцію з потенційним пренатальним впливом звичайного пластифікатора DEHP.DEHP (ді-(2-етилгексил)фталат) - це синтетичний хімікат, який робить пластики більш гнучкими. Його часто використовують у оббивці меблів, садових шлангах, душових завісах, медичних трубках та веганських шкірах.Цей хімікат також відомий своєю здатністю легко вивільнятися з матеріалів, до яких він доданий, що може призводити до його потрапляння в їжу, воду та, зрештою, в наш організм.Дослідження виявило, що рівні впливу хімікатів в основному визначаються на рівні населення і не є простим вибором для окремих осіб. Анн-Луїза Понсонбі, нейроепідеміолог з Університету Мельбурна, зазначає, що безпечні регуляції урядів щодо обробки та упаковки їжі є дуже важливими.Дослідження також підкреслює, що глобальні зусилля з контролю за пластиком повинні враховувати нові докази, що виникають щодо необхідності захисту здоров'я, особливо для вразливих груп, таких як вагітні жінки та маленькі діти.Експериментальні дослідження на тваринах та спостереження за людьми виявили зв'язки (це кореляція, а не причина) між впливом DEHP у материнській утробі та проблемами нейророзвитку, включаючи симптоми, які зазвичай асоціюються з ADHD та аутизмом.Нове дослідження глибше досліджує цю асоціацію, особливо епігенетичні фактори, які деякі вважають можливими причинами.Епігенетика - це наукова дисципліна, яка вивчає, як фактори навколишнього середовища, такі як вплив DEHP, впливають на функціонування генів, навіть якщо послідовності ДНК в організмі не змінюються.Дослідження виявило, що діти, які зазнали впливу високих рівнів DEHP до народження, показали характерні зміни в метилюванні ДНК – епігенетичний механізм, який активує або деактивує гени.Ці результати підкреслюють важливість подальших досліджень у цій галузі, оскільки аутизм, ADHD та інші нейророзвиткові розлади є багатофакторними умовами, які виникають внаслідок поєднання багатьох генетичних та екологічних факторів.Цікавий фактДослідження показали, що рівень впливу DEHP може бути вищим у жінок, які працюють у сферах, пов'язаних з обробкою пластику, що підкреслює важливість безпеки на робочому місці.

Apple представила iPhone 18 Pro та iPhone 18 Pro Max, і хоча обидва смартфони належать до однієї флагманської лінійки, між ними є дві нетипові відмінності. Менша модель отримала новий фірмовий модем C2, тоді як Pro Max може похвалитися значно більшим приростом автономності. Дві моделі — дві різні переваги iPhone 18 Pro та iPhone 18 Pro Max багато в чому ідентичні. Однак Apple розподілила між ними дві особливі характеристики. Перша стосується мобільного зв’язку. iPhone 18 Pro працює з новим модемом C2 власної розробки Apple. У Pro Max замість нього використовується модем Qualcomm. Друга відмінність — акумулятор. Тут перевага вже на боці більшого iPhone 18 Pro Max, причому розрив між моделями став помітнішим, ніж у попередньому поколінні. Про ці особливості повідомляє NNews із посиланням на 9to5Mac. Чому iPhone 18 Pro отримав C2, а Pro Max — ні Apple поступово переходить від сторонніх модемів до власних рішень. Компанія почала цей процес із модема C1, який з’явився в iPhone 16e, а пізніше представила C1X. У поколінні iPhone 18 компанія перейшла до C2. Він встановлюється в iPhone Duo та iPhone 18 Pro, але не в iPhone 18 Pro Max. На рівні заявлених характеристик різниця не виглядає драматичною. За даними технічних специфікацій Apple, C2 та модем Qualcomm у Pro Max мають порівнянні можливості, зокрема підтримують mmWave у США. Але власний модем дає Apple можливість контролювати не лише саме «залізо», а й додаткові функції, які можна реалізувати на рівні всієї системи. Тому дивність ситуації полягає в іншому: покупець дорожчого Pro Max не отримує новішого фірмового модема, який є в меншому Pro. Найбільша різниця — в автономності Якщо модем C2 є перевагою iPhone 18 Pro, то з акумулятором ситуація протилежна. Apple заявляє такі показники відтворення відео: МодельАвтономність під час відтворення відеоiPhone 18 Proдо 36 годинiPhone 18 Pro Maxдо 45 годинiPhone 17 Proдо 33 годинiPhone 17 Pro Maxдо 39 годин Отже, iPhone 18 Pro отримав приріст до 3 годин порівняно з 17 Pro. У Pro Max приріст становить уже 6 годин. І це важлива різниця не лише між двома новими смартфонами, а й у порівнянні з попереднім поколінням. Pro Max традиційно мав перевагу за часом роботи, але цього року Apple збільшила її ще сильніше. Якщо пояснити простіше Уявімо дві версії одного автомобіля. Менша отримує новішу систему зв’язку з інфраструктурою, а більша — значно більший запас ходу. Приблизно так Apple розвела переваги між iPhone 18 Pro та Pro Max. У першому випадку йдеться про технологію всередині смартфона — модем C2. У другому — про дуже відчутну для повсякденного використання характеристику: тривалість роботи без заряджання. Що було раніше Перехід Apple на власні модеми триває вже кілька поколінь. C1 став першим кроком, після нього компанія розширила використання власної технології через C1X. C2 — наступний етап цього переходу. Водночас Apple поки не використовує його в усіх моделях iPhone 18 Pro. Саме тому ситуація з Pro Max виглядає незвично: старша модель отримала Qualcomm, тоді як молодша — власний модем Apple. Щодо батареї все традиційніше: Pro Max залишається моделлю з найбільшою автономністю. Але цього разу різниця стала суттєвішою. Що це означає для покупця Якщо пріоритетом є максимальний час роботи, характеристики однозначно грають на користь iPhone 18 Pro Max. Його заявлені 45 годин відтворення відео проти 36 годин у Pro дають перевагу в 9 годин між двома новими моделями. Якщо ж цікавить саме розвиток власних технологій Apple, iPhone 18 Pro має одну особливість, якої немає у Pro Max, — модем C2. Водночас із наведених характеристик не випливає, що Qualcomm у Pro Max працює гірше. Apple заявляє порівнянні характеристики модемів. Тобто вибір між моделями цього року став цікавішим: більший і дорожчий Pro Max не просто отримав «усе найкраще». Apple фактично залишила кожній версії власну сильну сторону. 💡 Цікаво знати Різниця в автономності між новими моделями становить 9 годин заявленого відтворення відео: до 36 годин у iPhone 18 Pro проти до 45 годин у Pro Max. При цьому порівняно з минулим поколінням саме Pro Max отримав удвічі більший приріст — 6 годин проти 3 годин у Pro. ❓ Головне питання: чи варто брати Pro Max заради цих відмінностей? Якщо потрібна максимальна автономність — перевага Pro Max очевидна. Якщо ж розмір смартфона та час роботи не є головними критеріями, сам факт наявності C2 у меншій моделі робить iPhone 18 Pro нетипово цікавим варіантом. Головна особливість нового покоління полягає саме в цьому: Pro Max не отримав автоматичної переваги в кожній характеристиці. Цього разу Apple розділила технологічні козирі між двома моделями.