У світі дендрології, де візуальний спектр зазвичай обмежується відтінками коричневого та зеленого, існує унікальний феномен, який змушує переглянути уявлення про пігментацію рослин. Вчені звертають увагу на райдужний евкаліпт (Eucalyptus deglupta) — єдиний вид евкаліптів, що в дикій природі росте в Північній півкулі, зокрема у тропічних лісах Філіппін, Індонезії та Папуа-Нової Гвінеї. Цей ботанічний гігант за ідеальних умов здатен досягати вражаючої висоти до 80 метрів, проте його головною науковою цінністю є не розмір, а динамічна зміна кольору стовбура, що нагадує абстрактний живопис. Кора дерева вкрита хаотичними смугами, що переливаються неоново-зеленим, блакитно-фіолетовим, червоним, помаранчевим та золотисто-коричневим кольорами, створюючи ефект калейдоскопа, який, на перший погляд, здається штучним, пише T4. Кора дерева вкрита хаотичними смугами, що переливаються неоново-зеленим, блакитно-фіолетовим, червоним, помаранчевим та золотисто-коричневим кольорами. Секрет цієї візуальної аномалії криється в унікальному механізмі оновлення кори, який кардинально відрізняється від звичного нам потовщення коркового шару у дубів чи сосен. Райдужний евкаліпт постійно відшаровує свою кору тонкими довгими стрічками, і цей процес відбувається нерівномірно по всьому стовбуру. Кожного разу, коли стара ділянка кори відпадає, вона оголює свіжий, гладкий і напівпрозорий шар внутрішньої тканини, насичений хлорофілом — зеленим пігментом, що бере участь у фотосинтезі. Саме з цього яскраво-зеленого кольору починається хроматична трансформація. Під впливом зовнішнього повітря та сонячного світла поверхня починає хімічно реагувати, накопичуючи таніни — природні поліфенольні сполуки, які дерево використовує для захисту від грибкових інфекцій та шкідників. Читайте за темою: В Європі виявили дерево, яке накопичує золото Райдужний евкаліптовий ліс у дендрарії Кеахуа, Кауаї, Гаваї. Автор зображення: Біллі Макдональд/Shutterstock.com. У міру дозрівання та окислення танінів ділянки кори проходять через стабільний спектральний цикл: спочатку зелений змінюється на глибокий синій та фіолетовий, згодом переходить у насичений бордовий та помаранчевий, і нарешті стає коричневим перед тим, як знову відшаруватися і запустити цикл заново. Парадоксально, але ця еволюційна краса стала прокляттям для виду. Деревина Eucalyptus deglupta високо цінується в промисловості, але не через колір — після зрізання та обробки стовбур втрачає свій райдужний ефект, перетворюючись на звичайну світлу деревину, яку використовують для виготовлення меблів, підлоги та навіть звичайного білого паперу. Деревина Eucalyptus deglupta високо цінується в промисловості, але не через колір — після зрізання та обробки стовбур втрачає свій райдужний ефект, перетворюючись на звичайну світлу деревину, яку використовують для виготовлення меблів, підлоги та навіть звичайного білого паперу. Через надмірну вирубку в природному середовищі існування цей вид потрапив до Червоного списку МСОП як такий, що перебуває під загрозою зникнення, і зараз його виживання значною мірою залежить від культивації в декоративних парках та ботанічних садах світу, від Флориди до Гаваїв. Читайте також: Вчені показали найотруйніше у світі деревоThe post Це не фарба: вчені показали єдине у світі дерево з корою всіх кольорів веселки first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Шотландські гори зберігають ключ до таємниць клімату далекого минулого. Аналіз шаруватих порід показав, що клімат Землі не був статичним навіть в епоху найсуворішого льодовикового періоду в історії — стуртіанського зледеніння, що сталося понад 700 мільйонів років тому. Британські вчені виявили в цих геологічних шарах сліди циклічних змін. Виявляється, у ті часи, коли планета нагадувала гігантську сніжну кулю, вже існували аналоги сучасних кліматичних ритмів: річні сезони, цикли, пов’язані із Сонцем, і періодичні коливання температури води, подібні до тихоокеанського Ель-Ніньйо. На островах Гарвелл біля західного узбережжя Шотландії геологи виявили рідкісно чіткий природний літопис: 2600 послідовних річних шарів — варвів — у породах формації Порт-Аскайг. Кожен шар, що сформувався за один рік у тихому глибоководному басейні під льодом, зберіг сліди сезонних змін надходження опадів. Ця унікальна стратиграфічна послідовність зафіксувала умови епохи кріогенію — періоду «Землі-сніжки», коли, згідно з гіпотезою глобального зледеніння, крижані щити досягли тропічних широт, а океани були скуті льодом навіть поблизу екватора. Така деталізація дозволила реконструювати не просто факт зледеніння, а його річну динаміку — швидкість накопичення опадів, зміни талих вод і стабільність льодового покриву в масштабі окремих сезонів. Раніше серед учених переважала думка, що в той період наша планета була суцільним крижаним щитом, який повністю ізолював океан від атмосфери і на тисячі років «законсервував» глобальні кліматичні процеси, унеможлививши будь-які короткострокові коливання температур. Проте результати масштабної роботи, оприлюднені в авторитетному виданні Earth and Planetary Science Letters, повністю перевертають це усталене уявлення. Як пояснили автори дослідження, унікальні геологічні зразки дозволяють уперше скласти детальний «літопис» клімату кріогенію. «Перед нами — одні з найбільш незайманих і добре збережених осадових порід, що залишилися з часів “Землі-сніжки”, — ділиться спостереженнями доктор Еліас Руген, співавтор наукової статті. — Ці верстви подібні до сторінок книги, які дозволяють ученим простежити історію змін клімату замерзлого світу буквально з річною роздільною здатністю». У ході дослідження вчені виявили стійкі кліматичні патерни, які відтворювалися з різною періодичністю — від кількох років до кількох десятиліть. Як зазначає професор Томас Гернон, це відкриття підтверджує гіпотезу про те, що навіть в екстремальних природних умовах кліматична система демонструє внутрішню схильність до циклічних змін. Співавторка роботи, доктор Хлоя Гріффін, додає, що зафіксовані ритми мають разючу схожість із процесами, які впливають на погоду сьогодні. «Ми знайшли незаперечні свідчення того, що в давнину існували цикли, аналогічні сучасним феноменам, зокрема коливанням тихоокеанської течії Ель-Ніньйо та періодам сонячної активності», — підкреслила вона. Вчені з’ясували, що рушійною силою цих процесів були ділянки талої води в тропіках, які виникали навіть у розпал давнього льодовикового періоду. Комп’ютерне моделювання підтвердило: щоб «запустити» складні кліматичні зміни, достатньо, аби крига розтанула лише на 15% поверхні океану. Саме цей обсяг відкритої води порушує рівновагу й створює ефект сполучених посудин між океаном і атмосферою, що, своєю чергою, формує ті самі циклічні сигнали, які фіксуються в геологічних шарах. Важливе уточнення роблять автори відкриття: описаний ними епізод коливань температур був нетиповим для тієї епохи. «Звичайний стан “Землі-сніжки” — це царство вічної мерзлоти та стабільного холоду, — коментує Гернон. — А знайдені нами сліди — це, по суті, короткий “збій” системи, локальне потепління тривалістю кілька тисяч років, яке не змінює загальної картини замерзлого світу». Це відкриття не лише змінює уявлення про кліматичні механізми далекого минулого, а й має значення для розуміння сучасної кліматичної системи. Раніше ті самі дослідницькі групи підтвердили, що формація Порт-Аскайг є найповнішим літописом стуртіанського зледеніння, і запропонували зробити цей розріз на островах Гарвелл еталонним (GSSP) для межі кріогенового періоду. Нові дані підкреслюють, що навіть у найсуворіших умовах земний клімат зберігає здатність до динамічних змін.

Маленький місяць із великим впливом: як Енцелад «живить» магнітосферу Сатурна Коли мова заходить про супутники Сатурна, найчастіше згадують гейзери та підлідний океан Енцелад. Але нові дослідження показують: цей крихітний крижаний світ робить значно більше, ніж просто викидає воду в космос. Він може працювати як справжній електрогенератор у магнітному полі Сатурн. І це не перебільшення. Дані місії Cassini–Huygens свідчать, що місяць діаметром лише близько 500 кілометрів здатен впливати на значну частину магнітосфери газового гіганта. Гейзери, плазма і електрика Південний полюс Енцелада пронизаний тріщинами, з яких у космос вириваються струмені водяної пари та крижаного пилу. Саме вони живлять знамените кільце Е Сатурна та створюють навколо супутника хмару газу й частинок. Під дією сонячного випромінювання і заряджених частинок частина цієї речовини перетворюється на плазму — електрично заряджений газ, здатний проводити струм. Коли цей потік взаємодіє з магнітним полем Сатурна, виникають електричні струми й електромагнітні хвилі. Фізики називають такі канали передачі енергії «крилами Альвена» — вони з’єднують місяць із планетою вздовж магнітних ліній. Інакше кажучи, Енцелад не просто «плаває» в магнітному середовищі Сатурна — він активно його збурює. Cassini зафіксував «магнітний слід» Протягом 13 років роботи біля Сатурна апарат Cassini неодноразово перетинав дивні зони магнітних збурень позаду Енцелада. Виявилося, що за супутником тягнеться структурований «хвіст» — своєрідна решітка з основних і відбитих хвиль. Дослідниця Ліна Хадід із Лабораторії фізики плазми (LPP) показала, що ця система хвиль магнітно з’єднує Енцелад із верхніми шарами атмосфери Сатурна. Найцікавіше те, що ефект не зникає одразу за межами орбіти супутника. Навіть під час прольотів далеко від Енцелада Cassini реєстрував ті самі сигнали. Це означає, що зв’язок між місяцем і планетою простягається на тисячі радіусів Енцелада — буквально від екватора Сатурна до його полярних регіонів. Енергія, що мандрує до полюсів Коли хвилі досягають верхньої атмосфери Сатурна, частина їх відбивається назад до супутника. Інша — взаємодіє з іоносферою планети. У результаті електрони можуть прискорюватися вниз, викликаючи короткі спалахи полярних сяйв, пов’язані саме з орбітою Енцелада. Фактично місяць передає планеті енергію — навіть якщо космічний апарат перебуває далеко від місця безпосереднього прольоту. Крім того, дослідники виявили, що хвилі в «хвості» не є суцільними. Вони розбиваються на тонкі магнітні «нитки» — процес, відомий як філаментування. Це дозволяє концентрувати енергію у вузьких каналах і підтримувати зв’язок із високими широтами планети. Не лише Енцелад Подібні механізми можуть працювати й на інших супутниках. Наприклад, вулканічний Іо біля Юпітера давно відомий як потужне джерело магнітних збурень. Тепер Енцелад демонструє схожий сценарій — хоча й у менших масштабах. Це відкриває нові можливості для розуміння того, як маленькі тіла можуть впливати на величезні планетарні системи. Якщо супутник має океан або активні викиди й оточений провідною плазмою, він може «штовхати» магнітне поле своєї планети. Що далі? Попри величезний обсяг даних Cassini, деякі ділянки магнітного «сліду» Енцелада залишилися недослідженими. Зокрема, бракує детальної інформації про те, як саме електрони й іони рухаються разом із хвилями з часом. Майбутня місія до системи Сатурна могла б багаторазово проходити через цей хвіст, а потім підійматися до полюсів планети, щоб відстежити повний цикл передачі енергії. Дослідження, опубліковане в Journal of Geophysical Research: Space Physics, показує: Енцелад — це не просто цікавий світ із потенційно придатним для життя океаном. Це активний елемент складної електромагнітної системи. І, можливо, ключ до розуміння того, як «магнітні планети» працюють не лише в Сонячній системі, а й далеко за її межами. 

Як космос допомагає відстежувати пластикове сміття в океані Пластикове сміття подорожує морями, тоне під хвилями, змінює колір, розпадається на дрібні частинки та змішується з водоростями. Деякі фрагменти плавають на поверхні, інші занурюються глибоко під воду. Здавалося б, відстежити таку складну субстанцію неможливо. Однак нові дослідження показують, що поєднання вимірювань світла та космічних сенсорів робить виявлення пластику більш точним. Цьому присвячена робота над великою відкритою базою даних під назвою MArine Debris hyperspectral reference Library (MADLib), яка стала науковою основою для вдосконалення технологій виявлення пластикового сміття. «Моя головна надія полягає в тому, щоб люди побачили дистанційне зондування як важливий та корисний інструмент для моніторингу морського сміття», — говорить Ешлі О’Голл із Університету Джорджії. «Те, що раніше не робили, не означає, що цього не можна зробити». Що таке MADLib Під морським сміттям розуміють будь-які тверді штучні матеріали у водному середовищі. Пластик домінує у більшості досліджень через стрімке зростання його виробництва без належних систем утилізації. Забруднення шкодить екосистемам, риболовству, туризму та здоров’ю людей. Дистанційне зондування дозволяє спостерігати за сміттям на великих просторах. Однак пластикові фрагменти різняться за кольором, розміром, типом полімеру, формою, ступенем зносу та умовами води. Ці відмінності змінюють, як світло відбивається від поверхні, що ускладнює створення надійних систем виявлення. MADLib допомагає вирішити цю проблему: база містить 24 889 спектрів відбиття з 3 032 зразків сміття, зібраних із 13 окремих наборів даних. Кожне вимірювання було очищене, стандартизоване та перевірене на якість перед додаванням до бібліотеки. Як світло показує тип пластику Відбиття світла показує, скільки світла повертається від об’єкта. Кожен матеріал формує унікальний спектр у видимому та короткохвильовому інфрачервоному діапазоні. Для MADLib використовували ручні спектрорідіометри в контрольованих умовах, щоб мінімізувати шум від навколишнього середовища. База охоплює 19 різних типів полімерів, серед яких найбільш поширені поліпропілен, полістирол і високощільний поліетилен. Деякі пластики проявляють сильні поглинальні особливості у короткохвильовому інфрачервоному діапазоні, інші — більш тонкі спектральні закономірності. Кольори змінюють відбиття у видимому діапазоні (400–700 нм), а полімерні особливості залишаються стабільними в інфрачервоному, навіть якщо колір змінюється. Зміни пластику з часом База класифікує сміття за мікро- і макророзмірами. Для одного полімеру ключові інфрачервоні поглинальні особливості залишаються стабільними, а змінюється лише інтенсивність відбиття: розмір впливає на силу сигналу, а не на положення спектральних пік. Знос і біопокриття (накопичення водоростей та мікроорганізмів) знижують відбиття у видимому діапазоні та додають пігментні особливості хлорофілу поблизу 670 нм. Проте основні полімерні сигнали залишаються стабільними в інфрачервоному спектрі. Вода змінює все Вода суттєво впливає на відбиття: занурені об’єкти втрачають значну частину інфрачервоного сигналу через сильне поглинання водою. Для пластику, що плаває на поверхні, короткохвильовий інфрачервоний діапазон дає найбільш надійні дані про полімер. Для зануреного сміття потрібні окремі алгоритми. Значення метаданих Точне виявлення залежить не лише від спектру, а й від детальної інформації про кожен зразок: тип полімеру, форма об’єкта, стан, колір, розмір, умови зносу та стан у воді. Чим більше деталей фіксують дослідники, тим ефективніше працюють алгоритми. Виявлення пластику з космосу Дистанційне зондування із супутників, таких як EMIT, у поєднанні з MADLib, наближає науку до відстеження пластику від джерела до узбережжя. Кращі дані дозволяють планувати ефективніші заходи прибирання, приймати сильніші екологічні політики та зберігати океани здоровими для майбутніх поколінь. Дослідження опубліковане у журналі Earth System Science Data.

Samsung готує One UI 9: перші тестові збірки з’явилися на серверах Хоча офіційний реліз One UI 8.5 ще попереду, Samsung уже активно готує наступне велике оновлення — One UI 9. На тестових серверах компанії помітили кілька Galaxy-пристроїв із новими збірками, які натякають на початок внутрішніх тестів нової версії інтерфейсу. Першими на сервері засвітилися складані смартфони Galaxy Z Fold 8 та Galaxy Z Flip 8. Очікується, що обидва пристрої будуть офіційно представлені приблизно в липні 2026 року вже з One UI 9 «з коробки». Отже, ось список пристроїв Samsung, які зараз проходять тестування One UI 9: Galaxy Z Fold 8 Galaxy Z Flip 8 Galaxy Wide Fold (назва не підтверджена) Galaxy Z Fold 7 Найцікавіше — поява третього загадкового пристрою з кодовим номером SM-F971U та збіркою F971USQU0AZB1. Це дає підстави припускати, що Samsung може представити ще один складаний смартфон поряд із Fold 8 та Flip 8 у другій половині року. Його точна назва поки невідома, але в мережі ходять чутки про Galaxy Wide Fold. Крім майбутніх новинок, тестові збірки One UI 9 помітили й на Galaxy Z Fold 7, що трохи дивує, адже ця модель ще не отримала One UI 8.5. Наразі список пристроїв для тестування невеликий, адже компанія тільки почала перевірку One UI 9. Очікується, що після релізу One UI 8.5 список розшириться, коли більше уваги буде приділено новій версії інтерфейсу. Важливо зазначити, що тестування One UI 9 проходить внутрішньо, і завантажити прошивку на власний Galaxy наразі неможливо. Поява таких збірок на серверах свідчить лише про те, що Sa

Нове дослідження виявило молекулу, яка значно сприяє росту меланоми та допомагає пухлинам уникати атаки імунної системи. Вчені з NYU Langone Health та Perlmutter Cancer Center з’ясували, що транскрипційний фактор HOXD13 є ключовим «керівником» цього процесу. Транскрипційні фактори — це білки, які визначають, як інформація з ДНК перетворюється на білки, що формують тканини та забезпечують взаємодію клітин. Дослідники виявили, що HOXD13 необхідний для формування нових кровоносних судин у пухлинах меланоми, які постачають клітини кисень і поживні речовини. Публікація в журналі Cancer Discovery показала, що HOXD13 активує кілька біологічних шляхів, пов’язаних із утворенням судин — процесом, відомим як ангіогенез. Серед них — шляхи, пов’язані з VEGF, SEMA3A та CD73. Коли HOXD13 блокували в експериментальних моделях, пухлини зменшувалися в розмірах. Вчені також дослідили вплив HOXD13 на імунну систему. У пацієнтів із високим рівнем HOXD13 спостерігалося менше цитотоксичних Т-клітин у крові, а ті, що були присутні, гірше проникали в тканини пухлини. Ці клітини відіграють ключову роль у виявленні та знищенні ракових клітин. «Наше дослідження підтверджує, що HOXD13 не лише стимулює ріст меланоми, а й пригнічує активність Т-клітин, необхідну для боротьби з хворобою», — зазначив П’єтро Беріко, провідний автор дослідження з NYU Grossman School of Medicine. Механізм впливу HOXD13 виявився ще більш хитромудрим. Він збільшує виробництво CD73, що підвищує рівень аденозину — молекули, яка створює своєрідний захисний бар’єр для пухлини, уповільнюючи Т-клітини та обмежуючи їх проникнення у тканину. Вимкнення HOXD13 дозволяло Т-клітинам активніше атакувати пухлину. Вчені вважають, що комбіноване блокування ангіогенезу та аденозинових рецепторів може стати перспективною стратегією лікування меланоми, де HOXD13 активний. Наразі проводяться клінічні випробування препаратів, які блокують VEGF або аденозинові рецептори, і деякі з них поєднують із імунотерапією. Якщо результати будуть позитивними, дослідники планують запуск клінічних випробувань, які тестуватимуть одночасне застосування обох підходів. Крім меланоми, HOXD13 може відігравати роль і в інших видах раку, таких як гліобластоми, саркоми та остеосаркоми. Для свого дослідження команда проаналізувала пухлини понад 200 пацієнтів із США, Бразилії та Мексики, підтвердивши ключову роль HOXD13 у рості та виживанні пухлин. Ці відкриття відкривають новий шлях для створення терапій, які не лише стримують ріст пухлини, а й допомагають імунній системі ефективніше атакувати рак.

Китайські виробники смартфонів продовжують активно копіювати стиль Apple, і ця тенденція не збирається згасати. Нещодавно в мережу потрапив новий рендер, який імовірно зображує Xiaomi 18, хоча офіційний анонс цього пристрою очікується лише у вересні поточного року. Оскільки до виходу ще багато часу, до цієї інформації слід ставитися з певною часткою скепсису. Тим не менш, новий рендер Xiaomi 18 демонструє смартфон із дизайном, схожим на iPhone 16 Pro. iPhone 16 Pro Порівняння зі смартфоном Apple 2024 року дуже помітне. Блок камер має повну схожість, хоча у Xiaomi він виглядає більшим. Округлення кутів практично ідентичне, і якщо прибрати логотипи Xiaomi та Leica, будь-який обиватель прийняв би цей пристрій за iPhone. У будь-якому випадку, згідно з попередніми витоками, Xiaomi 18 отримає 6,4-дюймовий OLED-дисплей. Основна камера буде представлена 50-мегапіксельним сенсором, доповненим 50-мегапіксельною надширококутною камерою та 200-мегапіксельним перископічним телеоб’єктивом. Пристрій працюватиме на базі майбутнього чіпа Qualcomm Snapdragon 8 Elite Gen 6, а не 8 Elite Gen 6 Pro, який також виходить цього року та призначений для флагманських моделей смартфонів. Цей більш продуктивний процесор, ймовірно, буде ексклюзивом для Xiaomi 18 Pro та Pro Max через його високу вартість.

Археологи в Німеччині натрапили на дивовижне поєднання культур, яке показує, як минуле накладається на минуле. Під час розкопок кам’яної могили епохи неоліту поблизу села Дорнберг фахівці виявили не просто стародавнє поховання, а справжню підземну систему тунелів, створену в середньовіччі, тобто тисячі років після первісного поховання. На думку дослідників, ці «підземні тунелі» або «erdstall» могли використовуватися для прихованих культових ритуалів. Спершу археологи досліджували земельну ділянку на замовлення Німецького державного управління охорони спадщини та археології Саксонії-Ангальт (LDA). Вони виявили трапецевидний рів IV тисячоліття до н.е., кілька неолітичних поховань III тисячоліття до н.е. та бронзову курганну могилу II тисячоліття до н.е. Але справжньою сенсацією став овальний котлован довжиною близько 2 метрів і шириною 0,75 метра, який перетинав неолітичний рів під прямим кутом. Цей котлован не закінчувався на глибині поховання — він перетворювався на підземний тунель із відгалуженнями, характерними для систем «erdstall». Такі тунелі знайдено сотнями в Баварії: вони мають камероподібні розширення і збудовані в ґрунті, який легко обробляти, проте є достатньо твердим для збереження структури. Археологи вважають, що ці підземні системи не слугували житлом, і точне призначення їх досі лишається загадкою. Найпоширеніші теорії — схованки та місця для культових дій. Що робить знахідку у Дорнберзі особливою, так це артефакти всередині тунелю. Там знайшли металеву підкову, скелет лисиці, фрагменти керамічного посуду та шар вугілля в одному з вузьких, звивистих коридорів. Вхід до тунелю був навмисно замурований великими каменями — можливо, щоб приховати таємні дії від сторонніх. За словами дослідників LDA, знайдені предмети свідчать про короткочасне вогнище і залишені речі, що належали людям, які користувалися тунелем. А оскільки трапецієвидний рів неолітичної могили, ймовірно, був добре помітним із поверхні навіть через тисячі років, він міг сприйматися середньовічними людьми як священне місце. «Можливо, через статус язичницького поховання місце загалом уникалося місцевим населенням, і тому воно ідеально підходило для прихованих дій», — зазначили у LDA. Ця знахідка дає рідкісне уявлення про те, як люди середньовіччя використовували давні сакральні місця для власних ритуалів, поєднуючи давню історію з новими культурними практиками. Водночас вона нагадує, що навіть тисячолітні пам’ятки можуть мати життя після смерті їхніх творців, стаючи частиною нових історій через століття.

Компанія Lenovo показала модуль пам’яті Samsung LPCAMM2 об’ємом 96 ГБ та зі швидкістю 9600 МТ/с. При цьому як і належить модулям CAMM2, він дуже компактний, що дозволяє створювати ноутбуки з величезним обсягом пам’яті, заощаджуючи при цьому внутрішній простір. У серійне виробництво такі модулі ще не запущені, але очікуються цього року. LPCAMM2 дозволяє виробникам використовувати знімні модулі, які при цьому займають приблизно стільки ж місця, скільки розпаяна на платі пам’ять. Для користувачів це додаткова можливість для апгрейду та заодно покращення ремонтопридатності. Втім, якщо говорити конкретно про такий модуль, 96 ГБ у нинішніх реаліях занадто дороге, щоб бути досить поширеним варіантом. Джерело

Позіхання, або осцитація, є одним із найбільш дивних біологічних рефлексів людини і майже усіх хребетних. Цей координований рух грудної клітки, діафрагми, гортані та піднебіння часто вважається неволевим, проте може здаватися заразним: побачивши, як хтось позіхає, ми часто змушені повторювати цей рефлекс. Науковці обговорюють його соціальну роль, а також регуляторну функцію — покращення кровообігу, насичення легенів киснем, регуляцію гормонів та інших дрібних фізіологічних процесів. Дослідження спеціалістів з Університету Нового південного Уельсу та Neuroscience Research Australia показало неочікуване відкриття. 22 учасники були досліджені з МРТ під час звичайного дихання, позіхання, свідомого пригнічення позіхання та форсованого глибокого вдиху. Науковців здивував рух цереброспінальної рідини (CSF) та венозної крові: замість звичного протилежного потоку під час позіхання вони течуть в одному напрямку, що свідчить про регуляцію нейрорідин. Крім того, виявлено, що внутрішній сонній артерії кровотік зростає понад третину, ймовірно, як наслідок цього руху рідини із черепа. Ці ефекти можуть сприяти очищенню організму, терморегуляції та навіть емоційній синхронізації в групі. Спонтанне позіхання, яке триває довше за заразне, може викликати вплив ще сильніший ніж штучне. Хоча поширеність позіхання залишається загадкою, новітні дослідження показують його важливість для підтримки балансу нейрофізіологічних процесів. Здавна Гіппократ вважав, що позіхання видаляє погане повітря з легенів, а тепер сучасна нейровізуалізація наближає науку до розуміння цього дивного біологічного феномену, який впливає на циркуляцію рідини, кровообіг, терморегуляцію та емоційний стан людини.