Сніг у гірських районах виконує значно важливішу роль, ніж просто створює зимові пейзажі. Він працює як природне водосховище, забезпечуючи річки, ліси, фермерські господарства та міста водою протягом весни й літа. Однак зміни клімату поступово руйнують цей баланс. Нове дослідження американських учених показало, що правильне управління лісами може одночасно зменшити ризик пожеж і зберегти життєво важливі запаси снігу. Гірський сніг — головне джерело води Східна частина Каскадних гір у штаті Вашингтон є ключовим джерелом води для басейну річки Якіма. Узимку тут накопичується значна кількість снігу, який повільно тане навесні, підтримуючи стабільний рівень води в річках. Приблизно 75% водних ресурсів регіону формується саме завдяки гірському сніговому покриву. Він також підтримує екосистеми, зволожує ґрунт і забезпечує виживання риб та інших водних організмів. Проте тепліші зими призводять до того, що замість снігу дедалі частіше випадає дощ. За прогнозами науковців, протягом наступних 70 років обсяг снігового покриву в Каскадних горах може скоротитися майже вдвічі. Лісові пожежі посилюють проблему Підвищення температури та пересихання лісів сприяють збільшенню кількості масштабних пожеж на заході США. Після пожеж темний попіл осідає на снігу, змушуючи його швидше танути через активніше поглинання сонячного світла. Водночас зменшення снігу робить ліси ще сухішими, що підвищує ризик нових загорянь. Таким чином формується небезпечне замкнене коло: пожежі скорочують сніговий покрив, а нестача снігу сприяє пожежам. Прорідження лісів як рішення Дослідники з Університету Вашингтона та природоохоронної організації The Nature Conservancy перевірили, чи може управління лісами допомогти вирішити обидві проблеми одночасно. Одним із методів є прорідження лісу — видалення частини дерев для зменшення надмірної густоти. Також застосовуються контрольовані випалювання сухої рослинності. Ці заходи вже використовуються для боротьби з пожежами, однак їхній вплив на накопичення снігу раніше залишався недостатньо вивченим. Експеримент у Каскадних горах Дослідження проводили на хребті Клі-Елум — важливій зоні формування водних ресурсів басейну Якіма. Вчені прорідили дерева на території близько 150 акрів, створивши ділянки з різною щільністю лісу. Для аналізу використовували: камери спостереження за глибиною снігу, лазерне картографування lidar, порівняння даних до та після прорідження. Як дерева впливають на сніг Дерева можуть як зменшувати, так і зберігати сніг: гілки затримують опади, і частина снігу не досягає землі; водночас тінь від дерев уповільнює танення. Саме баланс між відкритими ділянками та затіненням визначає, скільки снігу залишиться до весни. Більше снігу після прорідження Результати виявилися показовими: на північних схилах кількість снігу зросла приблизно на 30%; на південних — на 16%. Завдяки прорідженню більше опадів досягало поверхні землі, що збільшило запаси води в ґрунті та річках. Найкращий ефект спостерігався у лісових прогалинах шириною 4–16 метрів, де сніг накопичувався, але водночас залишався захищеним від швидкого танення. Одне рішення для двох кліматичних викликів Дослідження показало, що боротьба з лісовими пожежами та збереження водних ресурсів можуть доповнювати одна одну. Раціональне прорідження лісів: знижує ризик масштабних пожеж збільшує накопичення снігу підтримує річки та екосистеми допомагає адаптуватися до змін клімату Науковці наголошують, що співпраця між фахівцями з лісового господарства та гідрології стане ключовою для захисту водних ресурсів у майбутньому. Дослідження опубліковано в науковому журналі Frontiers in Forests and Global Change.

Французький автовиробник Renault готується представити абсолютно новий компактний позашляховик, який може стати серйозним конкурентом легендарного Suzuki Jimny. Новинка отримала назву Bridger Concept, і вже зараз зрозуміло — це буде маленький, але максимально «злий» SUV із справжнім позашляховим характером. Втім, є нюанс: автомобіль створюється насамперед для ринків, що розвиваються, тому покупцям у Європі чи Північній Америці він, найімовірніше, офіційно доступний не буде. Маленький, але з характером справжнього всюдихода За першими тизерами Renault Bridger виглядає значно брутальнішим, ніж більшість сучасних міських кросоверів. Квадратні форми кузова, короткі звіси та запасне колесо на задніх дверях одразу викликають асоціації із класичними позашляховиками — насамперед із Jimny або навіть компактною версією Land Rover Defender. Довжина автомобіля становитиме менше ніж 4 метри, що робить його справді компактним. Для порівняння, новий Renault 4 перевищує 4,1 м, а популярний Duster — понад 4,3 м. Незважаючи на невеликі габарити, компанія обіцяє просторий салон і практичність для щоденного використання. Розроблено в Індії для глобальних ринків Renault підтверджує, що концепт Bridger стане основою серійної моделі, яка відіграватиме важливу роль у міжнародній стратегії бренду. Основна розробка та виробництво відбуватимуться в Індії — ймовірно, на заводі компанії в Ченнаї. Головними ринками продажу стануть: Індія країни Африки Близький Схід інші регіони з високим попитом на доступні SUV Саме там компактні автомобілі з традиційними двигунами внутрішнього згоряння залишаються значно популярнішими за електромобілі. Без повної електрифікації — ставка на бензин і гібриди Технічні характеристики поки офіційно не розкриті, однак очікується, що Bridger використовуватиме перевірені силові установки, знайомі за новим Renault Duster. Ймовірна моторна гамма включатиме: 1,0-літровий турбодвигун потужністю близько 100 к.с. з механічною коробкою передач; 1,3-літровий турбомотор приблизно на 160 к.с. із роботизованою трансмісією; гібридну установку з 1,8-літровим двигуном і двома електромоторами. Повністю електрична версія наразі малоймовірна, адже новий SUV орієнтований на регіони, де інфраструктура заряджання ще активно розвивається. Компактні позашляховики повертаються Поява Bridger Concept демонструє нову тенденцію автомобільного ринку — повернення невеликих, але справжніх позашляховиків. На фоні великих міських кросоверів попит на компактні моделі з виразним дизайном і потенційною прохідністю знову зростає. Повноцінна прем’єра Renault Bridger відбудеться під час стратегічної презентації компанії найближчим часом. І хоча цей маленький SUV навряд чи дістанеться західних ринків, він уже виглядає як автомобіль, який багато хто хотів би побачити у своїх гаражах.

Платформа тестування продуктивності AnTuTu опублікувала рейтинг найпотужніших Android-смартфонів за лютий 2026 року. Новим лідером став iQOO 15 Ultra, який набрав у середньому 4,2 мільйона балів і змістив із першого місця попереднього чемпіона — Red Magic 11 Pro+. Обидва смартфони працюють на флагманському процесорі Snapdragon 8 Elite Gen 5, що нині фактично домінує у преміальному сегменті. Третю позицію посів Vivo X300 Pro Satellite Communication Edition із чипом MediaTek Dimensity 9500 — єдиний пристрій у топ-10 без процесора Qualcomm. Аналітики відзначають, що більшість сучасних Android-флагманів уже стабільно перевищують позначку у 4 мільйони балів AnTuTu, демонструючи стрімке зростання мобільної продуктивності. Новий рейтинг демонструє головну тенденцію ринку: боротьба за звання найшвидшого Android-смартфона стає дедалі інтенсивнішою, а продуктивність сучасних флагманів уже наближається до рівня портативних комп’ютерів. І якщо нинішня динаміка збережеться, найближчими місяцями користувачі можуть побачити ще вищі результати та нових претендентів на перше місце.

Аварія супутника Lunar Trailblazer, який мав стати одним із ключових наукових проєктів NASA у дослідженні Місяця, перетворила багатообіцяючу космічну місію на показовий приклад того, наскільки вразливими залишаються навіть сучасні космічні технології. Уже через кілька годин після запуску апарат вартістю 72 мільйони доларів фактично вийшов з ладу, змусивши інженерів агентства розпочати детальне розслідування причин провалу. Місія Lunar Trailblazer створювалася як важливий крок до майбутнього освоєння Місяця людиною. Основною метою супутника було складання детальної карти розподілу води на поверхні природного супутника Землі. Науковці вже давно знають, що вода на Місяці існує, однак досі залишаються відкритими питання щодо її кількості, форми та особливостей розташування. Саме ці дані мали допомогти майбутнім пілотованим експедиціям, зокрема програмі Artemis, яка передбачає довготривалу присутність людей на Місяці. Запуск пройшов успішно: супутник відокремився від ракети-носія Falcon 9 та встановив первинний зв’язок із центром управління. Проте вже наступного дня контакт із апаратом було втрачено. Подальший аналіз показав, що головною причиною стала помилка у програмному забезпеченні, яке відповідало за орієнтацію сонячних панелей. Через збій панелі розвернулися у протилежний бік від Сонця — приблизно на 180 градусів. У результаті апарат перестав отримувати енергію, швидко охолов і перейшов у так званий «холодний режим», що призвело до повної втрати зв’язку із Землею. Ситуацію ускладнили автоматичні системи реагування на несправності, які замість стабілізації роботи лише погіршили стан супутника. Ланцюг технічних збоїв зробив відновлення контролю практично неможливим. Інженери NASA разом із підрядником Lockheed Martin протягом кількох місяців намагалися повернути апарат до роботи, однак усі спроби виявилися марними. У підсумку агентство офіційно визнало місію невдалою. Попри втрату супутника, команда проєкту змогла досягти низки важливих технічних результатів ще на етапі підготовки. Зокрема, інженери успішно провели складні випробування систем, модернізацію двигунів та серію тестів на вібраційні навантаження, що підтвердило високий рівень готовності багатьох компонентів апарата. Однак ці досягнення не змогли компенсувати критичну помилку в програмному забезпеченні. Історія Lunar Trailblazer стала нагадуванням про ключову роль комплексного тестування у космічній галузі. Розслідування показало, що система керування сонячними батареями не пройшла достатньо глибокої перевірки перед запуском. Ймовірно, додаткові випробування могли б виявити проблему ще на Землі та врятувати місію. Особливо показово, що збій стався саме в системі, від якої залежало енергоживлення всього космічного апарата. Космічні місії із відносно невеликим бюджетом завжди пов’язані з підвищеним рівнем ризику, адже інженерам доводиться балансувати між економією ресурсів і технічною надійністю. Втрата Lunar Trailblazer продемонструвала, що навіть одна програмна помилка може звести нанівець роки роботи та десятки мільйонів доларів інвестицій. Після інциденту NASA заявило про намір посилити процедури перевірки програмного забезпечення, систем енергоживлення та управління ризиками для майбутніх місій до Місяця і Марса. Отримані уроки мають допомогти уникнути подібних ситуацій у майбутньому, адже кожен невдалий запуск — це не лише фінансові втрати, а й цінний досвід, який формує наступне покоління космічних технологій.

На західному березі Нілу поблизу Асуана археологи знову звернулися до одного з найважливіших поховальних регіонів Стародавнього Єгипту — Оуббет ель-Хава. Нові розкопки відкрили там поховальний комплекс, який залишався майже недоторканим протягом тисячоліть і дозволив ученим буквально простежити зміну єгипетських цивілізацій від епохи будівництва великих пірамід до пізніших історичних періодів. Оуббет ель-Хава давно відомий як некрополь високопоставлених чиновників і правителів південного Єгипту, зокрема саме тут розташована гробниця намісника Саренпута II. Однак нововиявлений поховальний комплекс виявився окремою археологічною структурою, що значно розширює уявлення дослідників про роль цього місця в релігійному та соціальному житті давніх єгиптян. Первісно гробниці були створені в період Стародавнього царства приблизно між 2686 і 2181 роками до нашої ери — у той самий час, коли зводилися знамениті піраміди Гізи. Згодом комплекс неодноразово використовувався повторно під час Першого перехідного періоду та Середнього царства, що свідчить про безперервне сакральне значення цієї території протягом сотень років. Під час дослідження поховальних шахт і вирубаних у скелі камер археологи виявили сотні артефактів. Особливу увагу привернули два приміщення, у яких знаходилося близько 160 керамічних посудин різної форми та стилю. Більшість із них датуються Стародавнім царством і збереглися у винятково доброму стані — багато посудин залишилися цілими, що є рідкістю для пам’яток такого віку. На частині кераміки дослідники зафіксували написи ієратичним письмом — скорописною формою ієрогліфів, яку активно використовували в повсякденному житті. Такі позначки допомагали визначати вміст посудин. Попередній аналіз показав, що всередині могли зберігатися зерно та рідини, залишені разом із померлими відповідно до давньоєгипетських вірувань про загробне життя. Вважалося, що їжа й напої забезпечують душу необхідними ресурсами після смерті. Перед входом до поховальних камер, у своєрідному дворі, археологи також знайшли предмети особистого користування, датовані вже епохою Середнього царства (приблизно 2055–1650 роки до н.е.). Серед них — дзеркала зі сплавів міді, косметичні посудини з алебастру, намиста з різнокольорового бісеру та численні амулети. Багато амулетів зображували божеств або священні символи єгипетського пантеону й виконували захисну функцію, супроводжуючи людину як у земному житті, так і після смерті. Поєднання поховань різних історичних епох демонструє, що Оуббет ель-Хава був не просто кладовищем, а довготривалим релігійним центром, стратегічно важливим для регіону. Ймовірно, місце зберігало особливий духовний статус, який передавався від покоління до покоління, що пояснює повторне використання гробниць упродовж кількох династій. Велика кількість знахідок і часовий діапазон поховань роблять цей комплекс унікальним джерелом інформації про еволюцію поховальних практик, вірувань і повсякденного життя стародавніх єгиптян. Саме тому археологічна місія Верховної ради у справах старожитностей Єгипту планує продовжити дослідження сусідніх гробниць. Кожен новий шар розкопок тут може додати ще одну частину до складної історії цивілізації, яка понад чотири тисячі років тому сформувала одну з найвпливовіших культур людства. Запис Вчені знайшли поховальний комплекс, який залишався недоторканим майже 4 тисячі років спершу з'явиться на Український телекомунікаційний портал.

Стародавні ліси формували обличчя Європи задовго до появи сучасних міст і держав. Коли приблизно п’ять тисяч років тому неолітичні мешканці Британських островів зводили Стоунхендж, густі природні ліси вкривали близько 60% території сучасної Великої Британії. Сьогодні ж справжні давні ліси — тобто ті, що залишалися недоторканими щонайменше 400 років, — займають лише близько 2,5% лісових площ країни. Разом із ними зникають унікальні екосистеми, здатні накопичувати великі обсяги вуглецю та підтримувати виняткове біорізноманіття. Саме тому науковці та екологи дедалі частіше говорять не просто про висадку нових дерев, а про відновлення екологічних властивостей давніх лісів. Це значно складніше завдання, ніж звичайне заліснення, адже стародавній ліс — це результат сотень років взаємодії рослин, грибів, ґрунтів і мікроорганізмів. У межах кліматичної стратегії досягнення нульових викидів Велика Британія планує до 2050 року перетворити щонайменше 200 тисяч гектарів сільськогосподарських земель на ліси низької інтенсивності. Але ключове питання залишається відкритим: чи можна штучно відтворити екосистему, яка формувалася століттями? Відповідь частково дала довготривала наукова робота, що тривала 25 років у графстві Кент на південному сході Англії. У 1999 році дослідники висадили дерева на 12 гектарах колишніх орних земель неподалік напівприродного давнього лісу. Для експерименту обрали місцеві види — дуб, ясен, липу, граб, а також ліщину й глід. Такий склад рослин максимально повторював структуру сусіднього природного лісу. Протягом наступних десятиліть ботаніки регулярно поверталися на ділянку. Вони аналізували склад рослин, брали зразки ґрунту, фотографували крону дерев і відстежували поширення видів. Це стало одним із перших досліджень у світі, яке безпосередньо спостерігало, як сільськогосподарська земля поступово перетворюється на лісову екосистему. Результати показали цікаву закономірність: навіть через чверть століття новий ліс суттєво відрізнявся від давнього. Ґрунти на відновленій території мали вищий рівень кислотності, більше доступного фосфору, менше азоту та значно нижчий запас органічного вуглецю. Інакше кажучи, дерева виросли, але екосистема ще не досягла стану зрілого природного лісу. Втім, були й несподівані позитивні результати. Молодий ліс продемонстрував навіть більшу різноманітність рослин, що частково пояснюється іншим співвідношенням вуглецю й азоту в ґрунті. Водночас найважливіший компонент давніх лісів — симбіотичні грибні спільноти, зокрема ектомікоризні гриби, — залишався значно багатшим саме у старому лісі. Ці гриби утворюють складні зв’язки з коренями дерев і відіграють ключову роль у накопиченні поживних речовин та стабільності екосистем. Попри відмінності, дослідники зафіксували головну тенденцію: новостворений ліс поступово починає нагадувати природний. Процес відновлення відбувається, але він набагато повільніший, ніж очікують сучасні природоохоронні програми. Зокрема, британська політика Biodiversity Net Gain передбачає створення повноцінних лісових екосистем приблизно за 30 років — і результати дослідження свідчать, що цей термін може бути занадто оптимістичним. Найефективнішою стратегією, за словами науковців, є відновлення земель поруч із уже існуючими природними або напівприродними давніми лісами. Такі території стають джерелом насіння, грибів і мікроорганізмів, які значно прискорюють екологічне «дорослішання» нового лісу. Значення цих висновків виходить далеко за межі Великої Британії. Давні ліси є одними з найпотужніших природних сховищ вуглецю на планеті, а їх відновлення може стати важливим інструментом боротьби зі зміною клімату. Однак дослідження показує: природу неможливо відновити миттєво. Посадити дерева — лише перший крок. Справжній ліс починається тоді, коли формується складна мережа життя, на створення якої потрібні десятиліття, а інколи й століття. Таким чином, відродження давніх лісів — це не швидке кліматичне рішення, а довгострокова інвестиція у стабільність планети. І саме зараз людство вирішує, чи матимуть майбутні покоління шанс побачити ліси, подібні до тих, серед яких колись з’явився Стоунхендж. Запис Вчені намагаються відродити стародавні ліси для боротьби зі зміною клімату спершу з'явиться на Український телекомунікаційний портал.

У час, коли світова спільнота лише починає обговорювати перспективи вживання комах як альтернативного джерела білка, у дикій природі вже мільйони років існує справжній гурман. Африканський трубкозуб, якого також часто називають мурашиним ведмедем, є абсолютною біологічною машиною з поглинання комах. За одну ніч цей незвичайний ссавець із масивною мордою здатний знищити до 50 000 мурах та термітів. Чому саме комахи? Відповідь криється у математиці виживання: сукупна біомаса мурах і термітів на планеті в 10 разів перевищує біомасу всіх диких ссавців разом узятих. Це невичерпне джерело калорій, до якого трубкозуб ідеально адаптувався, пише T4. Броня та інструменти ідеального мисливця Щоб дістатися до свого нічного перекусу, трубкозубу доводиться буквально зламувати міцні, як бетон, термітники. Для цього природа наділила його надзвичайно міцними кістками ніг, які додатково посилені ущільненою сполучною тканиною. Ця анатомічна особливість дозволяє поглинати колосальні навантаження під час копання, коли потужні кігті розривають шлях до міцного сховища. Звісно, власники гнізд не здаються без бою. Розлючені комахи рояться, кусають і щедро розпилюють мурашину кислоту на непроханого гостя. Проте трубкозуб має досконалий захист. Його надзвичайно товста шкіра діє як міцна броня, роблячи тварину майже нечутливою до укусів, а занурюючи свою морду в гніздо, ссавець щільно закриває ніздрі, щоб уникнути вдихання пилу та їдкої кислоти. Читайте також: Науковці показали тварину, яка живе на глибині 1,9 кілометра під землею За одну ніч цей незвичайний ссавець із масивною мордою здатний знищити до 50 000 мурах та термітів. Автор зображення: Kelly Abram. 30-сантиметровий клейкий гарпун та м’язовий шлунок Проникнувши у сховище, трубкозуб просто сьорбає мурах, немов молочний коктейль. Його спеціалізовані слинні залози, що майже повністю оточують шию, виробляють безперервний потік надзвичайно липкої слини. Вона вкриває довгий, 30-сантиметровий язик, перетворюючи його на ідеальну пастку. Мурахи прилипають до нього, як мухи до клейкої стрічки. Процес травлення також адаптований до специфічної дієти. Після проковтування здобич потрапляє у спеціальний мускульний шлунок, стінки якого буквально перетирають і подрібнюють комах, повністю замінюючи тварині традиційне жування. Загадка вазодентину та «огірок трубкозуба» Хоча трубкозубу майже не потрібно жувати, він має вкрай химерну щелепу. Як зазначає Science Focus, дорослі особини володіють приблизно 20 кілоподібними зубами, що розташовані в задній частині пащі, які постійно ростуть і стираються. Кожен такий зуб — це скупчення сотень крихітних паралельних трубочок шестикутної форми, утворених з особливої дентиноподібної речовини, відомої як вазодентин. Через повну відсутність емалі ці зуби відносно м’які і не підходять для твердої їжі. Проте вони ідеально розминають єдиний випадковий делікатес у раціоні тварини — так званий «огірок трубкозуба». Це плодове тіло низькорослої ліани, життєвий цикл якої повністю залежить від ссавця. Тварина отримує соковиту, багату на вологу закуску, а насіння рослини дозріває в її череві і згодом розсіюється по савані разом із калом. Читайте також: Вчені показали найотруйнішу тварину на Землі Морда трубкозубf схожа на свиню, а хвіст — на кенгуру. Однак він не споріднений з жодною іншою твариною. Автор фото: Flo (CC BY-NC). Феномен конвергентної еволюції Вражає те, що природа створювала подібних мисливців на комах неодноразово. З моменту вимирання динозаврів близько 66 мільйонів років тому, спеціалізовані ссавці еволюціонували незалежно один від одного цілих 12 разів у різних куточках планети. «Це класичний випадок конвергентної еволюції, явища, коли різні види в різних місцях у різний час незалежно розвивають подібні характеристики», — пояснюють науковці цей біологічний феномен. Зіткнувшись з однаковим еволюційним завданням — як ефективно поїдати мільйони дрібних комах — абсолютно різні види виробили ідентичні риси. У всіх них розвинулися липкі язики, міцні передпліччя для руйнування гнізд та зменшилася кількість зубів. Ссавці, що харчуються мурахами, виявилися настільки вдалим біологічним дизайном, що еволюція продовжує відтворювати його знову і знову. Читайте також: Війна за воду: геологи назвали 5 країн, які першими зіткнуться з тотальною посухоюThe post Вчені показали найголоднішу тварину на Землі first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Вчені вперше отримали прямі докази існування електричних розрядів, схожих на блискавки, в атмосфері Марса. Незвичайний сигнал був виявлений під час аналізу багаторічних даних космічного апарата NASA MAVEN (Mars Atmosphere and Volatile Evolution), який вже понад десять років досліджує марсіанську атмосферу. Результати дослідження опубліковані у науковому журналі Science Advances і можуть суттєво змінити уявлення про погодні процеси на Червоній планеті. Під час обробки понад 108 тисяч вимірювань дослідники знайшли рідкісний електромагнітний сигнал — так звану вістер-хвилю (whistler wave). На Землі подібні низькочастотні радіохвилі виникають унаслідок ударів блискавок і поширюються вздовж магнітних ліній планети через іоносферу та магнітосферу. Такі сигнали добре відомі також на Юпітері, Сатурні та Нептуні — планетах із потужними глобальними магнітними полями. Марс, на відміну від Землі, не має глобального магнітного поля. Його внутрішня геологічна активність припинилася мільярди років тому, через що планета втратила магнітосферу. Саме тому довгий час вважалося, що марсіанські блискавки або відсутні, або надзвичайно рідкісні. Однак нові дані показують, що електричні розряди все ж можуть виникати — хоча й за особливих умов. Науковці пояснюють, що під час потужних пилових бур на Марсі частинки пилу активно стикаються між собою та накопичують електричний заряд. Подібні процеси спостерігаються на Землі під час вулканічних вивержень або пилових смерчів. За певних атмосферних умов це може призводити до короткочасних електричних розрядів, схожих на блискавки. Попри відсутність глобального магнітного поля, Марс має локальні магнітні області в корі планети, особливо в південній півкулі. Саме вздовж цих локальних магнітних ліній, ймовірно, і поширювався зафіксований сигнал. Виявлена вистер-хвиля тривала лише 0,4 секунди та охоплювала частотний діапазон до 110 Гц, але її характеристики майже повністю збігаються із сигналами, породженими блискавками на Землі. Дослідники зазначають, що зафіксувати подібне явище надзвичайно складно. Для цього повинні одночасно виконатися кілька рідкісних умов: достатньо сильне локальне магнітне поле, правильний кут його нахилу, специфічний стан іоносфери та нічна сторона планети під час спостереження. Саме тому серед десятків тисяч вимірювань було знайдено лише один підтверджений випадок. Хоча точне місце виникнення розряду визначити не вдалося, моделювання показало, що сигнал цілком міг поширитися від поверхні Марса до орбітального апарата. Це свідчить про те, що електричні процеси в атмосфері Червоної планети можуть відбуватися частіше, ніж вважалося раніше, але залишаються майже невидимими для приладів. Відкриття має важливе значення для майбутніх марсіанських місій. Розуміння електричних явищ допоможе краще оцінити небезпеки пилових бур, вплив атмосфери на техніку та умови роботи майбутніх роботизованих і пілотованих експедицій. Крім того, дослідження поглиблює знання про еволюцію атмосфер планет і дозволяє порівнювати кліматичні процеси в Сонячній системі. Завдяки тому, що апарат MAVEN опинився «у правильному місці в правильний час», вчені отримали перше переконливе свідчення того, що Марс може бути значно електрично активнішим світом, ніж припускали раніше. Запис NASA вперше виявило ознаки блискавок у атмосфері Марса спершу з'явиться на Український телекомунікаційний портал.

Китайська BYD оновила флагманський універсал Denza Z9 GT — і одразу заявила про рекорд. Повністю електрична версія долає понад 1000 км на одному заряді за циклом CLTC та видає до 1140 к.с. Це одна з найпотужніших і найдальнобійніших серійних моделей у своєму класі. Понад 1000 км без зупинки Електрична версія (BEV) отримала батарею Blade ємністю 122,496 кВт·год. За офіційними даними виробника, максимальний запас ходу сягає 1036 км за циклом CLTC. Водночас у базі китайського регулятора MIIT фігурує показник 1068 км для однієї з модифікацій. Чому компанія не винесла саме цю цифру в маркетингові заяви — не уточнюється. Залежно від конфігурації, доступні варіанти пробігу:820 км, 860 км, 880 км, 1002 км та 1036 км (CLTC). До 1140 к.с. і 270 км/год Задньопривідна версія оснащується одним електромотором на 370 кВт (496 к.с.) та розвиває до 240 км/год. Повнопривідна модифікація отримала три електродвигуни: 230 кВт спереду два по 310 кВт ззаду Сумарна потужність — 850 кВт (1140 к.с.), що на 140 кВт більше, ніж раніше. Максимальна швидкість — 270 км/год. Гібрид із майже «електричним» запасом ходу PHEV-версія отримала акумулятор 63,82 кВт·год — майже удвічі більший за попередній. Електричний пробіг — до 400 км (CLTC). Силова установка поєднує 2,0-літровий турбодвигун (152 кВт / 204 к.с.) і три електромотори сумарною потужністю 640 кВт (858 к.с.). Максимальна швидкість — 230 км/год. Розміри та технології Габарити залишилися без змін: довжина — 5195 мм ширина — 1990 мм висота — 1480 мм колісна база — 3125 мм В інтер’єрі — 17,3-дюймовий центральний дисплей та два 13,2-дюймові екрани з роздільною здатністю 2.5K. Платформа DiLink працює на 4-нм чипі. За допомогу водієві відповідає система DiPilot 300 God’s Eye B 5.0, яка входить до стандартного оснащення. Чому це важливо Пробіг понад 1000 км у серійному електромобілі — це вже не концепт і не лабораторний зразок. Китайські виробники поступово переносять рекордні характеристики в масове виробництво, посилюючи конкуренцію у преміальному сегменті. Джерело: carnewschina

TOI-1080 b — нова кам’яниста екзопланета, відкрита біля зорі спектрального класу M4V на відстані 25,6 парсека від Сонця. Зорю було детально досліджено за допомогою спектроскопії в ближньому інфрачервоному та оптичному діапазонах, що дозволило уточнити її спектральний клас, температуру (3065±50 K) і металічність (близьку до сонячної). Високоточні спостереження не виявили близьких зоряних компаньйонів і показали низьку фотометричну активність, що є важливим для точності вимірювань. Транзитні спостереження за допомогою космічного телескопа TESS і наземних обсерваторій (зокрема TRAPPIST та ExTrA) дозволили зафіксувати проходження планети диском зорі та побудувати транзитну криву блиску. Для обробки даних застосовували сучасні методи фільтрації шумів, а також статистичну оцінку параметрів із використанням байєсівського висновку (ймовірнісного підходу до оцінювання параметрів за спостережними даними). Моделювання транзитів показало, що TOI-1080 b має радіус 1,24±0,07 радіуса Землі та обертається на відстані 0,027 а. о. від зорі з орбітальним періодом 2,02 доби. Масу планети наразі визначено лише як верхню межу (не більше ніж 2,5 маси Землі), що є типовим для подібних систем. Автори відкриття зазначають, що планета розташована поза зоною життя, однак її характеристики роблять її важливою ціллю для подальших атмосферних досліджень. Особливу увагу приділено аналізу придатності системи TOI-1080 для атмосферної спектроскопії. Планета отримала високий пріоритет у програмах спостережень телескопів «Джеймс Вебб» (JWST) і «Габбл» (HST) завдяки яскравості зорі та її низькій активності. Оцінка за метрикою TSM (Transmission Spectroscopy Metric — показник придатності до спектроскопії) становить 10,6, що можна порівняти з найкращими об’єктами для дослідження атмосфер кам’янистих екзопланет. Автори наголошують, що відкриття TOI-1080 b розширює вибірку близьких кам’янистих екзопланет, придатних для детального вивчення складу та еволюції їхніх атмосфер. Запис Відкрито теплу кам’янисту екзопланету TOI-1080 b спершу з'явиться на Український телекомунікаційний портал.