Apple поки не визначилася з палітрою кольорів першого складаного iPhone, який очікується восени 2026 року. За даними інсайдера Instant Digital, компанія ще не вирішила, чи буде пристрій доступний у чорному кольорі. Головне значення новини не лише у відтінку корпусу. Перший складаний iPhone, судячи з витоків, може отримати дуже обмежений набір кольорів. Раніше те саме джерело писало, що Apple розглядає лише два варіанти, причому білий називався єдиним підтвердженим. Для Apple це цілком звична історія. Коли компанія запускає новий дорогий продукт, вона рідко одразу пропонує широку палітру кольорів. Спочатку — базові спокійні варіанти, а вже потім, якщо пристрій добре сприймається ринком, з’являються додаткові відтінки. Так було з iPhone X: на старті — лише сріблястий і темно-сірий. Vision Pro та Apple Watch Ultra також вийшли без великого вибору кольорів. Складаний iPhone, за чутками, буде складним і дорогим пристроєм. Його стартова ціна може перевищити 2000 доларів, а виробництво на першому етапі буде обмеженим. У такій ситуації Apple може не поспішати з великою кількістю варіантів корпусу, щоб не ускладнювати постачання. Додатковий фактор — сам складаний дисплей. За даними джерел, OLED-панелі для пристрою вже переходять до масового виробництва Samsung Display. Колір корпусу зазвичай потрібно узгоджувати заздалегідь, оскільки він впливає на виробництво комплектуючих, складські запаси та розподіл партій між ринками. Наразі серед можливих варіантів називають білий, сріблястий, темно-сірий, чорний і синій відтінок, схожий на Deep Blue в iPhone 17 Pro. Але точний набір кольорів поки що не підтверджено.

Магнітні поля є основною частиною Всесвіту. Вони регулюють, як маленькі частинки – будівельні блоки планет, зірок і, зрештою, галактик – рухаються в просторі.Ми досі не знаємо, як магнітні поля з'явилися у Всесвіті, але знаємо, що вони всюди. Земля має своє магнітне поле, на яке реагують компаси та перелітні птахи.За допомогою радіотелескопів астрономи можуть використовувати світло від далеких галактик, щоб освітити ці інакше невидимі області в космосі.У нашому дослідженні, опублікованому сьогодні в Publications of the Astronomical Society of Australia, ми використали найпотужніший радіотелескоп Австралії, щоб створити найбільшу та найдетальнішу карту космічних магнітних полів, яка коли-небудь була зроблена.Гігантські батареї, що контролюють галактикиМагнітні поля сильно варіюються по всьому Всесвіту. Надзвичайно щільні об'єкти, такі як нейтронні зірки та чорні діри, мають магнітні поля тисячі мільярдів разів сильніші за земне.У просторі між зірками ми також виміряли магнітні поля, які в мільйон разів слабші за земні. Незважаючи на їхню слабкість, ми знаємо, що ці поля неймовірно важливі для контролю еволюції галактик. Вони діють як гігантські батареї та зберігають величезні обсяги енергії, уповільнюючи або навіть запобігаючи формуванню нових зірок.Але для нас магнітні поля невидимі. Щоб знайти їх у космосі, астрономи обмежені використанням світла від далеких зірок і галактик. Це тому, що світло є хвилею електричних і магнітних полів.Коли світло проходить через Всесвіт, воно взаємодіє з будь-якими магнітними полями, через які проходить. Це викликає викривлення напрямку, в якому світло коливається – ми називаємо це "поляризацією".Бачити невидимеАвстралійські телескопи були на передовій радіоастрономії та виявлення магнітних полів з моменту їх першого виявлення.Телескоп Murriyang, радіотелескоп CSIRO Parkes, був першим, хто виявив викривлену поляризацію світла від магнітних полів за межами Землі в 1962 році.З тих пір астрономи намагаються знайти все більше джерел, які показують нам це викривлене світло. З достатньою кількістю вимірювань ми можемо створити карту магнітних полів у Всесвіті.Остання велика карта магнітних полів була створена в 2009 році. Вона не мала справжнього наступника за останні 17 років, що обмежує глибину та обсяг запитів, на які астрономи намагалися відповісти.У різних областях Всесвіту, включаючи нашу власну галактику Чумацький Шлях, ми ще не розуміємо повну силу та структуру космічних магнітних полів.Не лише ми не знаємо, як вони з'явилися, але й не знаємо, як вони змінювалися з часом з моменту Великого вибуху.Щоб почати вирішувати ці проблеми, нам потрібен новий клас радіотелескопів.Телескоп, створений для швидкостіРадіоастрономія наразі переживає революцію, оскільки будується обсерваторія SKA в Південній Африці та Австралії.У підготовці працює покоління телескопів, відомих як попередники та дослідники SKA.Радіотелескоп ASKAP є одним з цих попередників. Розташований в Inyarrimanha Ilgari Bundara, обсерваторії радіоастрономії CSIRO на території Ваджаррі Ямаджі в Західній Австралії, він складається з 36 антен діаметром 12 метрів. Ці антени можуть бачити величезну частину неба одночасно, надаючи астрономам ультраширокий огляд Всесвіту.Основний проект для створення карти магнітних полів Всесвіту відомий як Поляризаційне небо дослідження магнетизму Всесвіту (POSSUM).У підготовці до нього команда телескопа виробила Швидкі огляди ASKAP (RACS). Це як створення атласу Всесвіту.Останні версії цих оглядів виявили майже 4 мільйони далеких галактик, з яких близько 2 мільйонів ніколи раніше не було видно.Магнітне небоНаша нова карта, названа SPICE-RACS, виникла в результаті співпраці між двома командами досліджень.Наша мета полягала в тому, щоб подивитися на кожну галактику, знайдену RACS, і спостерігати ознаки змінної поляризації, викликаної магнітними полями. Використовуючи останній випуск дослідження, ми знайшли 350 000 галактик з оригінальних 4 мільйонів, які ми могли використати для цього.Наша колекція джерел майже в десять разів більша за попередню найбільшу, і в п'ять разів більша за всі спостереження, які коли-небудь були об'єднані.В результаті ми отримали найбільшу та найдетальнішу карту на сьогодні.Карта має червоні кольори, що показують магнітні поля, які вказують на нас, і сині, що вказують від нас, як північ і південь компаса.Більшість закручених і бульбашкових структур, які ми можемо бачити, походять з нашої власної галактики Чумацький Шлях. У тонких деталях карти є підписи з ще більш далеких частин Всесвіту.Нова карта вже дозволяє нову науку по всьому світу, і дані доступні для дослідницької спільноти онлайн.У майбутньому ми плануємо об'єднати всі версії RACS, щоб створити ще більшу та детальнішу карту.Тим часом проект POSSUM, як очікується, завершить спостереження до 2030 року. Чіткіша магнітна карта з цього дослідження відкриє нове вікно на далеких космічних магнітних полях, дозволяючи нам бачити далі в історію Всесвіту.

Магнітні поля — одна з найфундаментальніших сил у Всесвіті. Вони впливають на рух частинок, з яких згодом формуються планети, зорі та цілі галактики. Ми досі не знаємо, як саме вони виникли, але впевнені в одному: вони присутні всюди — від Землі, де ними користуються компаси й навіть мігруючі птахи, до найдальших куточків космосу. Попри свою всюдисущість, магнітні поля залишаються невидимими. І саме тому їх дослідження — одне з найскладніших завдань сучасної астрономії. Як побачити невидиме У новому дослідженні, опублікованому в журналі Publications of the Astronomical Society of Australia, вчені використали найпотужніший радіотелескоп Австралії, щоб створити найдетальнішу карту космічних магнітних полів, яку коли-небудь отримувало людство. Принцип роботи базується на властивостях світла. Світло — це електромагнітна хвиля, і під час проходження крізь космічні магнітні поля воно змінює свою поляризацію. Інакше кажучи, «закручується» певним чином, який астрономи можуть виміряти. Саме ці зміни дозволяють «побачити» те, що інакше залишалося б абсолютно невидимим. Космічні «акумулятори» енергії Магнітні поля у Всесвіті надзвичайно різні. Біля нейтронних зір і чорних дір вони можуть бути в мільярди разів сильнішими за земне магнітне поле. А в міжзоряному просторі — навпаки, настільки слабкі, що їх складно уявити. Попри це, вони відіграють ключову роль у розвитку галактик. Астрономи описують їх як своєрідні «гігантські акумулятори енергії»: вони можуть уповільнювати або навіть блокувати утворення нових зір, впливаючи на еволюцію цілих галактичних систем. Від перших вимірювань до глобальної карти Перші спостереження космічних магнітних полів почалися ще в 1960-х роках в Австралії. Відтоді науковці поступово накопичували дані, вимірюючи поляризацію світла від дедалі більшої кількості галактик. Кожне таке спостереження — це ніби окремий «піксель» у великій карті Всесвіту. Чим більше таких точок, тим точнішою стає загальна картина. Однак попередня велика карта була створена ще у 2009 році. Відтоді астрономія зробила величезний крок уперед, але узагальненого оновлення не було майже два десятиліття. Нове покоління радіотелескопів Ситуацію змінює нова інфраструктура радіоастрономії, зокрема проєкт SKA (Square Kilometre Array), який будується в Австралії та Південній Африці. Його «попередник» — телескоп ASKAP — уже зараз дозволяє вести спостереження з безпрецедентною швидкістю. Завдяки широкому полю огляду він здатен одночасно охоплювати величезні ділянки неба. Саме на основі даних ASKAP вчені створили проєкт SPICE-RACS — нову карту космічних магнітних полів. Найбільша карта магнітного Всесвіту Для побудови карти дослідники проаналізували близько 4 мільйонів галактик і відібрали з них приблизно 350 тисяч об’єктів із придатними даними. Це вже у кілька разів більше, ніж у всіх попередніх дослідженнях разом узятих. У результаті була створена найдетальніша на сьогодні карта магнітного неба. На ній можна побачити складну структуру полів: червоні області вказують на напрямок «до нас», сині — «від нас». Більшість хвилястих структур належить нашій галактиці — Чумацькому Шляху, але серед них приховані сигнали від далеких галактик мільярди світлових років від Землі. Що це змінює Нова карта вже допомагає вченим краще розуміти, як формуються та змінюються магнітні поля у Всесвіті. Вона також відкриває можливість вивчати історію космосу аж до моментів після Великого вибуху. У майбутньому дослідники планують об’єднати всі спостереження ASKAP і завершити масштабний проєкт POSSUM, який до 2030 року може дати ще глибше розуміння магнітної структури Всесвіту. Це дослідження фактично відкриває нове «магітне вікно» у космос — дозволяючи побачити невидиму силу, яка тихо, але постійно формує Всесвіт навколо нас.

Під водою сучасні роботи майже «німі». Щойно автономний апарат занурюється, він втрачає стабільний зв’язок із поверхнею і змушений працювати або автономно, або передавати дані короткими імпульсами. Причина проста: жоден із традиційних способів зв’язку під водою не працює ідеально. Радіохвилі в солоній воді швидко згасають — сигнал втрачає силу вже через кілька метрів. Акустичний зв’язок може працювати на більших дистанціях, але страждає від шумів, відбиттів від дна і поверхні та навіть від потенційного впливу на морську фауну. Оптичні системи надшвидкі, але потребують ідеальної прозорості води й прямої видимості, що в реальних умовах трапляється рідко. У результаті більшість підводних роботів сьогодні або періодично спливають для передачі даних, або обмінюються мінімальною кількістю службової інформації. Як BlueME змінює підхід Інженери з Університету Флориди запропонували інше рішення — антену BlueME, яка дозволяє підводним роботам передавати дані на відстань до 730 метрів, споживаючи при цьому лише близько 10 ват енергії. Схема системи BlueME, що показує, як магнітоелектричні антени передають дані між оператором на поверхні та зануреним роботом Проєкт, описаний у журналі IEEE Journal of Oceanic Engineering, виріс із досліджень у зовсім іншій сфері — медичних імплантів. Один із розробників, Адам Халіфа, помітив, що умови всередині людського тіла фізично дуже схожі на морське середовище: обидва середовища проводять сигнал подібним чином через вміст солей і води. Це спостереження і стало відправною точкою для нової технології. Магнітоелектрична «хитрість» BlueME базується на магнітоелектричній антені, яка поєднує два фізичні ефекти. Магнітне поле деформує спеціальний матеріал, а ця деформація створює електричний сигнал у сусідньому шарі. У зворотному режимі система працює як передавач. Такий підхід дозволяє створити дуже компактну антену, яка працює на низьких частотах близько 35–36 кГц — там, де традиційні антени були б надто великими. Сильніша під водою, ніж на суші Цікаво, що в воді такі антени навіть працюють краще. Через особливості поширення хвиль довжина сигналу значно скорочується, що підвищує ефективність випромінювання. У фінальній конфігурації система використовує масив із 15 антен, які працюють разом. Це суттєво підсилює сигнал і дозволяє стабільний зв’язок навіть у складних умовах — каламутній воді, при наявності перешкод чи сильних відбиттів. Результати випробувань Польові тести провели у прісному озері у Флориді та в солоній воді Мексиканської затоки. У прісній воді система забезпечила стабільний зв’язок на 200 метрів при споживанні лише 1 ват. У морських умовах сигнал зберігався на відстані до 730 метрів навіть при підвищеній турбулентності. Швидкість передачі даних поки невелика — від 1 до 100 Кбіт/с, але для підводних місій це не критично. Головне завдання — стабільний канал для команд і телеметрії в реальному часі. Чому це важливо Розробники підкреслюють: BlueME не про швидкість, а про контроль. Навіть короткі регулярні сигнали дозволяють операторам коригувати місію підводного робота без необхідності його спливання. У перспективі така технологія може змінити роботу цілих флотів автономних апаратів — від картографування дна до пошукових і наукових місій. Як зазначають автори, це лише початок. Але саме такі рішення можуть стати основою нового покоління підводної робототехніки, де зв’язок більше не буде слабким місцем.

Google заявила, що Chrome встановив нові рекорди в тестах Speedometer 3.1 та JetStream 3 на MacBook Pro з чіпом M5. За даними компанії, браузер випередив інші браузери для Mac, зокрема Safari. У Speedometer Chrome набрав 61 бал, що на 5% більше, ніж торік. У JetStream 3 браузер отримав 469 балів — це на 10% вище за показник початку 2026 року. Тестування проводилося на MacBook Pro з чіпом M5 під керуванням macOS 26.0.1. Основна частина приросту продуктивності пов’язана з роботою JavaScript. Google оптимізувала обробку операцій, які часто трапляються на звичайних вебсайтах: частину зайвих кроків тепер пропускають, а деякі асинхронні операції виконуються швидше завдяки оптимізації так званих «швидких шляхів». Також удосконалення торкнулися WebAssembly і рушія Blink, який відповідає за відображення сторінок. Такі зміни важливі не лише для синтетичних тестів, а й для вимогливих вебзастосунків: редакторів, онлайн-сервісів, робочих панелей і сайтів із великою кількістю інтерактивних елементів. Для користувачів Mac це помітний крок уперед. Chrome давно критикують за високе навантаження на систему, особливо щодо використання оперативної пам’яті та енергоспоживання. Тепер Google робить акцент на іншому: браузер має бути не просто сумісним і універсальним, а й найшвидшим на актуальному обладнанні Apple. Водночас ідеться саме про результати бенчмарків. Реальна швидкість роботи залежатиме від конкретних сайтів, встановлених розширень, кількості відкритих вкладок і самого пристрою. Проте рекордні результати на MacBook Pro з M5 свідчать, що Google продовжує активно оптимізувати Chrome для Apple Silicon.

Світ може наближатися до одного з найсерйозніших кліматичних випробувань за всю історію сучасних спостережень. Новий прогноз Європейського центру середньострокових прогнозів погоди (ECMWF) свідчить, що цьогорічне явище Ель-Ніньйо має всі шанси стати найсильнішим за весь час інструментальних вимірювань. Фахівці попереджають: якщо прогнози справдяться, планету можуть очікувати екстремальні температури, посухи, повені та серйозні проблеми з продовольчою безпекою. Що таке Ель-Ніньйо Ель-Ніньйо є теплою фазою природного кліматичного циклу ENSO (Південна осциляція Ель-Ніньйо), який виникає в Тихому океані приблизно кожні два-сім років. У цей період температура поверхні океану в центральній та східній екваторіальній частині значно підвищується. Такі зміни впливають на атмосферну циркуляцію, послаблюють пасати та змінюють погодні умови практично по всій планеті. Одні регіони отримують рекордні опади, інші — тривалі посухи й аномальну спеку. Нові прогнози насторожують За оцінками ECMWF, до грудня температура поверхні океану в ключовій зоні Тихого океану може перевищити середні показники на 3 градуси Цельсія. Деякі сценарії передбачають навіть зростання більш ніж на 4 градуси. Для порівняння, рекордні Ель-Ніньйо 1997–1998 та 2015–2016 років піднімали температуру приблизно на 2,3 градуса вище норми. Саме ці події вважалися найпотужнішими за всю історію спостережень. Метеорологи зазначають, що нинішні моделі дедалі частіше демонструють сценарії, які перевищують попередні рекорди. Чому це небезпечно Попередні сильні Ель-Ніньйо вже неодноразово ставали причиною масштабних кліматичних катастроф. Дослідження пов’язують їх із неврожаями, масштабними лісовими пожежами, тривалими посухами та руйнівними повенями в різних частинах світу. Крім того, кліматичні аномалії здатні посилювати соціальні та економічні кризи, особливо в регіонах, які вже стикаються з нестачею продовольства. Експерти застерігають, що цього разу ситуація може бути ще складнішою, адже світ входить у період нового Ель-Ніньйо на тлі вже високих глобальних температур. Планета і без того нагрівається Попередній цикл Ель-Ніньйо, який тривав із середини 2023 до весни 2024 року, став одним із чинників того, що 2024 рік увійшов в історію як найтепліший за весь час спостережень. Тоді ж людство вперше перевищило символічну межу в 1,5 градуса глобального потепління, яку вважають критичною відповідно до Паризької кліматичної угоди. Новий потужний Ель-Ніньйо може ще більше посилити вже існуючі наслідки зміни клімату. Світ закликають готуватися Всесвітня метеорологічна організація оцінює ймовірність формування Ель-Ніньйо до вересня у 80%, а до листопада — у 90%. Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш закликав уряди не ігнорувати ці сигнали та розглядати їх як серйозне попередження. За його словами, новий Ель-Ніньйо може «підлити пального у вогонь» глобального потепління, зробивши його наслідки ще масштабнішими та небезпечнішими. Що можна зробити Науковці наголошують, що сам цикл Ель-Ніньйо є природним явищем, однак антропогенна зміна клімату робить його вплив набагато відчутнішим. Саме тому вони закликають прискорити перехід до відновлюваних джерел енергії, скорочувати використання викопного палива, зміцнювати системи раннього попередження та допомагати країнам, які найбільше страждають від кліматичних катастроф. Якщо нинішні прогнози підтвердяться, найближчі місяці можуть стати важливим випробуванням для всього світу і ще одним нагадуванням про те, наскільки тісно майбутнє людства пов’язане зі станом клімату на планеті.

Зображення відпрацьованого китайського носія Long March 3B, зроблене з відстані близько 88 км супутником Vantor (через його апарат WorldView Legion), виглядає майже як кадр із наукової фантастики. Але насправді це демонстрація того, наскільки далеко зайшли сучасні технології спостереження за космосом. Мова не лише про дистанцію або чіткість зображення. Це приклад можливостей високоточної супутникової системи, яка дозволяє не просто бачити об’єкт на орбіті, а буквально аналізувати його поведінку. Новий рівень спостереження за орбітою Традиційні системи відстеження космічного сміття зазвичай дають лише базову інформацію: де знаходиться об’єкт і якою є його траєкторія. Натомість технологія NEI (Neo Earth Imaging) у рамках платформи WorldView Space дозволяє значно більше. Вона дає змогу визначати: форму та структуру об’єкта його орієнтацію в просторі стан (цілий, пошкоджений, фрагментований) характер руху (обертання, коливання, хаотичне «падіння») Фактично це перехід від «картки з координатами» до повноцінної «фотографії поведінки» об’єкта в космосі. Чому це критично важливо Великі ступені ракет, подібні до Long March 3B, залишаються на орбіті роками або навіть десятиліттями. Вони становлять серйозну загрозу, адже рухаються у тих самих орбітальних «коридорах», що й діючі супутники зв’язку, навігації, спостереження за Землею та наукові місії. Небезпека полягає не лише в їхній присутності, а й у потенційних зіткненнях. Один інцидент може створити тисячі уламків, які запускають ефект «ланцюгової реакції» космічного сміття. Саме тому важливо не просто знати, де знаходиться об’єкт, а розуміти, що він робить у конкретний момент часу. Космос як динамічна система Сучасні спостереження показують: орбіта Землі — це не статичний простір, а складна, перевантажена екосистема. Зі зростанням кількості запусків супутників і комерційних місій потреба в точному моніторингу стає критичною. Системи на кшталт WorldView Space дозволяють операторам оцінювати ризики не постфактум, а майже в реальному часі. Від «де?» до «що і як?» Найбільша зміна, яку приносять такі технології, полягає у зміні самого підходу до космічного моніторингу. Раніше головним було питання: де знаходиться об’єкт?Тепер додається ще два: що це за об’єкт і як він поводиться? І саме ця різниця визначає, наскільки безпечним залишиться навколоземний простір у найближчі десятиліття — коли орбіта стає все більш завантаженою, а кожен фрагмент металу може мати значення. Джерело

Сонячна система є однією з постійних констант людського існування. Незалежно від того, що відбувається навколо, планети продовжують обертатися навколо Сонця, створюючи передбачувані патерни на небі.Але, можливо, не завжди було так упорядковано.Згідно з однією з популярних моделей ранньої Сонячної системи, наша частина галактики могла колись мати дві планети більше, ніж зараз, маючи чотири крижані гіганти замість лише двох – Урана і Нептуна.Однак нове дослідження виявило потенційно серйозну проблему. Моделюючи буремний період, коли ці гіпотетичні світи могли бути викинуті з Сонячної системи, астрономи виявили, що ця модель передбачає набагато більш насильницьку історію для супутників Урана, ніж їхній теперішній вигляд.Це відкриття свідчить про те, що історія еволюції Сонячної системи все ще є предметом дослідження.Дослідники виявили, що супутники Урана були дестабілізовані до точки зіткнень кілька разів під час цього буремного часу. Це може означати, що сучасна версія моделі Ніцце потребує перегляду.Сонячна система, ймовірно, була набагато безладнішою, ніж сьогодні. Коли великі планети мігрували через диск сміття, їхні гравітаційні взаємодії могли дестабілізувати всю зовнішню Сонячну систему.Вчені розробили модель Ніцце, щоб пояснити гравітаційний хаос, який створив динамічну систему Сонячної системи. У своїх сучасних формах модель Ніцце пропонує, що Сонячна система могла почати з однієї або навіть двох додаткових крижаних гігантів, і всі шість великих планет потім мігрували від своїх початкових позицій, викликаючи нестабільність.Чотири великі планети, які залишилися в нашій Сонячній системі, зрештою осіли на своїх нинішніх орбітах, тоді як інші дві зникли невідомо куди.Цікавий фактВчені вважають, що в Сонячній системі може бути ще багато таємниць, які чекають на своє відкриття, адже її еволюція триває вже понад 4 мільярди років.

Цього тижня в науці: мікроби, які досі живі в 'Льодовиковому чоловікові'; птахи, які приєдналися до клубу тварин, що мастурбують; ампутовані частини морської огірки можуть бути ефективно безсмертними; та багато іншого!Вчені виявили ознаки активного життя в Ötzi Льодовиковому чоловіковіÖtzi Льодовиковий чоловік є одним з найвивченіших індивідів у світі. (Музей Південного Тіролю)Ötzi Льодовиковий чоловік заморожений вже 5300 років, але він настільки добре зберігся, що вчені виявили живі мікроби всередині нього.Наразі неможливо визначити, чи ці активні мікроби є нащадками довгого, безперервного ряду, що тихо живе на тілі Ötzi протягом тисячоліть, навіть у крижаних умовах, або ж вони були в стані спокою і відновили активність після розморожування мумії.Тисячі сканувань мозку виявили тривожні наслідки нічних змін(dowell/Moment/Getty Images)Дані МРТ сканувань мозку показали, що нічна робота пов'язана зі зменшенням обсягу тканини в певних ділянках мозку.Однак, якщо нічну роботу припинити, ці зменшення частково відновлюються в середньому протягом двох з половиною років.Що ці втрати та відновлення насправді означають для здоров'я або поведінки людини, поки що незрозуміло.Дивна подія могла бути примітивною чорною дірою, що підморгує намХудожнє зображення чорної діри. (Pobytov/DigitalVision Vectors/Getty Images)Дивний сигнал міг надійти від світла зірки, яке було спотворене маленькою, стародавньою чорною дірою – провідним кандидатом на роль темної матерії.Маса цієї примітивної чорної діри становила б лише приблизно три місяці Землі, і вона мала б горизонт подій приблизно такого ж розміру, як крапка в кінці цього речення.Виявляється, птахи також мастурбують, і еволюція може пояснити чому(Domepitipat/iStock/Getty Images Plus)Новий дослідження показало, що птахи мастурбують як у дикій природі, так і в неволі. Ця поведінка може мати деякі дивні еволюційні корені."Незважаючи на припущення, що мастурбація серед птахів у неволі, таких як папуги, є наслідком їх часто самотнього життя, наше дослідження показує, що це природно, здорово і поширено серед різних видів птахів, навіть у різних середовищах", – говорить Хлоя Хейс, біолог з Університету Ланкаширу.Ампутована тканина морського огірка відмовляється помирати. Чи може вона жити вічно?Частини ампутованої тканини морського огірка вижили протягом років і відновили частини. (Jobson et al., Sci. Adv., 2026)Частини морського огірка продовжують виживати і зростати більше ніж три роки після ампутації. Вони можуть жити "безкінечно"."Ми спостерігаємо досить вражаючий ріст і диверсифікацію клітин буквально через роки після видалення цієї тканини", – пояснює морський біогеохімік Рейчел Сіплер з Лабораторії океанічних наук Біджело, неприбуткової дослідницької установи в США."Це як ящірка, яка втрачає свій хвіст. Ми знаємо, що деякі ящірки можуть виростити нові хвости; ми говоримо про те, чи може хвіст виростити нову ящірку".ШІ виявляє потенційні побічні ефекти Озепіка, приховані в несподіваному джерелі даних(imyskin/Canva)Аналіз ШІ, можливо, виявив неповідомлені побічні ефекти Озепіка, переглядаючи сотні тисяч коментарів на Reddit."Клінічні випробування є золотим стандартом, але за визначенням вони повільні", – говорить комп'ютерний і інформаційний вчений Шарат Чандра Гунтуку."Це не заміна випробувань, але може рухатися набагато швидше, і ця швидкість важлива, коли препарат переходить з нішевого на масовий ринок майже за одну ніч".Цікавий фактЦікаво, що Ötzi Льодовиковий чоловік, вік якого понад 5300 років, є одним з найстаріших відомих людських останків, які досі збереглися.

Після успіху яскравого Cosmic Orange в iPhone 17 Pro стає очевидно: у 2026 році виробники смартфонів продовжать експериментувати з кольорами. Apple, за чутками, готує для iPhone 18 Pro щонайменше один особливий відтінок, і тепер до цієї тенденції, схоже, приєднується і Google зі своєю лінійкою Pixel 11. Нові шпалери як натяк на кольори Pixel 11 Інсайдерські витоки, оприлюднені Telegram-джерелом Mystic Leaks, показали набір нових шпалер для майбутніх Pixel. І це не просто зображення — у випадку Google вони часто прямо підказують кольори корпусів смартфонів. Цього разу шпалери виконані у вигляді спокійної водної поверхні з різними колірними схемами. Для базового Pixel 11 передбачаються чотири відтінки: приглушений зелений, фіолетовий, червоний та бірюзовий, а також темніші варіації цих кольорів. У витоку також фігурують внутрішні кодові назви: зелений — Moss фіолетовий — Sterling Light рожевий — Fuchsia чорний — Midnight Haze Цікаво, що Google традиційно синхронізує дизайн шпалер із фактичними кольорами пристроїв, тому ці дані можуть бути доволі показовими. Pixel 11 Pro: стриманість замість яскравості Якщо базова модель отримає більш «живі» відтінки, то версії Pixel 11 Pro та Pixel 11 Pro XL, за витоками, будуть значно спокійнішими в дизайні. Очікувані варіанти виглядають так: бежевий (Dune) сріблястий (Fog Light) чорний (Midnight Haze) сірий (Pine) Хоча шпалери для Pro та Pro XL різняться, самі кольори збігаються. Це вкотре підкреслює підхід Google: мінімалізм і стриманість для старших моделей. Pixel 11 Pro Fold: більше питань, ніж відповідей Окремо з’явилися оновлені шпалери для складаного Pixel 11 Pro Fold. Раніше їх уже бачили, але тепер вони представлені у вищій якості. Кодові назви тут теж присутні — Pine та Midnight, однак точні кольори корпусу залишаються невідомими. Це типовий випадок для складних моделей, де Google поки що залишає більше простору для інтриги. Проблема не в кольорах, а в стратегії Попри цікаві витоки, користувачі вже не вперше звертають увагу на одну проблему: вибір кольору часто прив’язаний до обсягу пам’яті. У минулих поколіннях яскраві варіанти Pixel обмежувалися базовими конфігураціями, тоді як топові версії отримували лише стримані кольори. На цьому фоні контраст особливо помітний. Наприклад, Apple змогла перетворити яскравий відтінок Cosmic Orange на справжній хіт, доступний у всіх конфігураціях, а також готує нові варіанти на кшталт Dark Cherry для iPhone 18 Pro. Чи зможе Google зробити крок уперед? Судячи з витоків, Pixel 11 навряд чи здивує дизайном корпусу — основні зміни, якщо й будуть, то торкнуться кольорів. Але саме тут і криється потенціал. Сьогодні користувачі все частіше обирають смартфон не лише за характеристиками, а й за емоцією, яку він викликає. І якщо Google справді хоче посилити позиції в преміум-сегменті, одних «безпечних» відтінків може бути вже недостатньо. Питання лише в тому, чи готова компанія нарешті ризикнути.