Психологія серійних вбивць, занурена в темряву людської психіки, завжди викликала суміш жаху та наукового інтересу. На відміну від спрощених уявлень, що часто зустрічаються у масовій культурі, мотивації таких осіб є надзвичайно складними. Нещодавнє дослідження, проведене фахівцями з Бамберзького університету в Німеччині, пролило світло на чотири ключові нарцисичні риси, які, як виявилося, є спільними для серійних убивць із сексуальними мотивами. Проаналізувавши свідчення 45 таких злочинців, що діяли протягом шести десятиліть, вчені виявили, що їхнє насильство підживлюється не лише грандіозністю, але й глибокою вразливістю, пише T4. Дослідження зосередилося на чотирьох конкретних рисах, дві з яких належать до категорії “грандіозного нарцисизму”, а дві – до “вразливого нарцисизму”. Грандіозне суперництво характеризується знеціненням інших та прагненням до верховенства, тоді як грандіозне захоплення виявляється у саморекламі та надзвичайній потребі в захопленні з боку оточуючих. З іншого боку, вразлива ворожість включає параною, агресію та глибоке переконання, що з людиною поводяться несправедливо. А вразлива ізоляція – це уникнення соціальних ситуацій для захисту крихкої самооцінки. Як зазначила автор дослідження Евангелія Іоанніді, психолог і кримінолог, психологія серійних вбивць “складніша”, ніж зазвичай вважають. Ці правопорушники керуються не лише егоїзмом чи бажанням відчути себе сильними; не менш важливою є їхня вразлива сторона – образа, гіперчутливість та глибоке відчуття несправедливості. Ця співпраця грандіозної та вразливої сторін допомагає пояснити особистий характер їхнього насильства, підживлюваний потребою у контролі. Для свого дослідження команда Іоанніді використала базу даних серійних убивць Radford/FGCU, що містить понад 1043 записи. З цієї вибірки вони ідентифікували 45 серійних убивць-чоловіків, які діяли між 1960 і 2021 роками, чиї злочини були переважно сексуально мотивовані. Всі вони діяли самостійно, були визнані дієздатними та засудженими. Шокуючі дані показали, що кількість жертв коливалася від двох до 22 на одного злочинця, із середнім показником 8,04 жертви. Ілюстраційне фото. Автор: RDNE Stock project. Результати виявили, що вразливий нарцисизм спостерігався у 89% тверджень (40 з 45 випадків), що дещо перевищує кількість ознак грандіозного нарцисизму, виявленого у 87% (39 з 45 випадків). Конкретніше, вразлива ворожість була найпоширенішою рисою, виявленою у 84% випадків, за нею йшли грандіозне захоплення (76%), грандіозне суперництво (71%) та вразлива ізоляція (58%). Дослідники підкреслили, що ці ознаки рідко існували окремо, демонструючи значне перекриття. Це свідчить про те, що серійні вбивці, ймовірно, мають баланс цих чотирьох рис: показну, грандіозну зовнішність, що поєднується з їхньою вразливою, більш замкнутою стороною. Таким чином, дослідження підкреслює виражену присутність як вразливого, так і грандіозного нарцисизму у серійних убивць із сексуальними мотивами, пропонуючи більш тонке розуміння психологічних механізмів, що лежать в основі цих злочинів. Проте, команда попереджає, що ці чотири риси “не слід інтерпретувати як прямі або виключні предиктори такого екстремального насильства”, оскільки нарцисичні тенденції також присутні у багатьох людей, які ніколи не вчиняють злочинної поведінки. Це дослідження, опубліковане у Journal of Police and Criminal Psychology, поглиблює наші знання про складну психологію серійних убивць, надаючи цінний інструмент для розуміння, але не для виправдання, їхніх жахливих вчинків. Читайте також: Вчені з’ясували, який колір найчастіше обирають психопатиThe post Психологи виявили 4 спільні риси, які обʼєднують серійних вбивць first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

На глибині близько 3300 метрів, у царстві вічної темряви біля узбережжя Аляски, де світло Сонця ніколи не проникає, дистанційно керований підводний апарат NOAA Ocean Exploration під час експедиції 2023 року виявив щось настільки дивне, що змусило вчених затамувати подих. Щільно прикріплена до скелі, вкритої білими губками, лежала таємнича золота куля. Розміром близько 10 сантиметрів, вона мала отвір з одного боку, і її походження було повною загадкою для дослідників. Початкові припущення варіювалися від оболонки яйця невідомого виду до мертвої губки чи коралу, але жодне з них не давало вичерпної відповіді, пише T4. “Я не знаю, що з цим робити”, — висловив здивування один з дослідників у прямій трансляції, а інший додав: “Тут точно велика стара діра, тож щось або намагалося всередину потрапити, або намагалося вибратися”. Із ноткою гумору і тривоги прозвучало зауваження: “Я просто сподіваюся, що коли ми його ткнемо, щось не вирішить вийти назовні. Це як початок фільму жахів”. Національне управління океанічних і атмосферних досліджень виявило таємничу золоту кулю на морському дні Аляски. (Відео: NOAA Ocean Exploration, Seascape Alaska). Однак, як повідомляє The Guardian, найінтригуюча гіпотеза припускає, що з цієї золотої капсули вже щось вилупилося. “Ми обрали яйце через його текстуру. Воно здавалося м’ясистим і не мало жодної очевидної анатомії”, — пояснила екологиня глибоководних досліджень Керрі Хауелл з Плімутського університету. — “У ньому є отвір, який свідчить про те, що щось входило або виходило. Але воно не схоже на жодне яйце, яке я коли-небудь бачила”. Розмір знахідки також є надзвичайною загадкою: “Якщо це ікра, то справді цікаве питання — чия це ікра. Вона досить велика. Це не маленька риб’яча ікра. Це досить велика річ”, — додала вона. Роботизована рука обережно підштовхнула об’єкт, визначивши його м’якість, після чого він був зібраний за допомогою вакуумного пробовідбірника для подальшого вивчення на борту судна NOAA Okeanos Explorer. Золоте яйце, знайдене біля південної Аляски, було вилучене зі скелі за допомогою м’якого відсмоктувача. Автор фото: NOAA Ocean Explorer. Особливо інтригуючим є те, що “яйце” було знайдено само по собі, а не у кладці, як це зазвичай буває у яйцекладних тварин. Це вказує на його унікальність. Незалежно від того, чим є ця золота куля, вона обіцяє розкрити нові таємниці про глибини океану та незвідане життя, яке там процвітає. Адже, як зазначає координатор досліджень Сем Кандіо з NOAA Ocean Exploration, “морські глибини такі чарівно дивні!” Хоча вчені NOAA визнають, що вони спантеличені тим, що може бути цією кулею, вони сподіваються розгадати таємницю в лабораторії. Автор фото: NOAA Ocean Explorer. Попри неймовірний тиск і мінусові температури, що перешкоджають широкому людському дослідженню, дистанційно керовані апарати поступово розкривають загадки найбільшої екосистеми нашої планети. Аналіз даних глибоководних занурень 2025 року показав, що люди візуально дослідили лише близько 0,001 відсотка морського дна. Таким чином, “золоте яйце”, хоч і є загадкою, слугує потужним нагадуванням про те, як мало ми знаємо про власну планету і як багато ще чекає на відкриття в бездонних глибинах океану. “Хоча це відкриття дещо приголомшує, воно слугує нагадуванням про те, як мало ми знаємо про нашу власну планету і як багато ще потрібно вивчити та оцінити про наш океан”, — підсумовує Кандіо. Цікаво знати: Забудьте про білий: якого насправді кольору були яйця динозаврівThe post “Це як початок фільму жахів”: в океані знайшли золоте яйце, з якого вибралась невідома науці істота first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

У світі давніх хижаків, що колись панували на Землі, дві гігантські постаті викликають особливе захоплення: величний тиранозавр рекс, сухопутний цар крейдового періоду, і жахливий отодус мегалодон, неперевершений володар океанів міоцену. Хоча ці два найбільші хижаки, ймовірно, ніколи не зустрічалися у реальному житті – мегалодон з’явився лише через 40 мільйонів років після вимирання T. rex, і, по суті, був гігантською рибою, на відміну від сухопутного динозавра, що, ймовірно, вмів плавати, – їхня уявна битва завжди розпалювала уяву. Проте, замість обговорювати їхню бойову тактику, давайте заглибимося у їхні скам’янілості, щоб вирішити одвічне питання: у кого з них були більші зуби? Усі деталі у матеріалі T4. Щоб з’ясувати це, ми звернулися до провідних експертів. У одному кутку — палеобіолог, професор Кеншу Шімада з Університету ДеПоля, чиї дослідження зосереджені на палеобіології акул та інших морських хребетних “ери динозаврів”, і який зробив багато знахідок мегалодонів. В іншому кутку — доцент Крістін Брінк, палеонтолог хребетних з Університету Манітоби, яка вивчає еволюцію та розвиток зубів і кісток від динозаврів до ящірок. Зуб мегалодона проти зуба великої білої акули. Автор зображення: Jeff Rotman/Alamy. Найбільші мегалодони, згідно з дослідженнями Шімади 2025 року, могли сягати приголомшливих 24,3 метрів у довжину, хоча раніше вважалося, що вони були близько 15 метрів. Через мізерність скам’янілостей, ми досі не знаємо точно, як вони виглядали, але їхній колосальний розмір, можливо, був адаптацією до холодного середовища. Їхні щелепи були настільки широкими (2,7 на 3,4 метра), що могли проковтнути таксі, і були вкриті 276 зубами. “Найбільші акулячі зуби у сучасному світі – це зуби великої білої акули, максимальна вертикальна висота яких сягає приблизно 6 сантиметрів”, – пояснює Шімада. “Проте вони значно менші порівняно з зубами мегалодона, висота найвищих відомих зубів якого трохи перевищує 16 см”. З іншого боку, тиранозавр рекс, особливо такі екземпляри, як Сью з Музею Філда, мав зуби, довжина яких оцінюється від 19 до 30,5 сантиметрів. Цей діапазон враховує різницю між коронкою (видимою частиною) і коренем зуба. Згідно з дослідженням 2017 року, зуби T. rex мали довжину коронки до 18 сантиметрів, а об’єм – 138 кубічних сантиметрів, що робить їх найбільшими зубами серед усіх відомих динозаврів. Таким чином, навіть без врахування того, що мегалодон не був динозавром, його зуби все одно поступаються могутнім зубам тиранозавра За даними експертів, тиранозавр рекс мав більші зуби: найбільші відомі зуби мегалодона сягали трохи більше 16 см, тоді як у тиранозавра рекса довжина коронки зубів могла досягати 18 см (а загальна довжина з коренем – до 30,5 см), що робить його володарем найбільших зубів серед динозаврів та перевершує зуби мегалодона. Джерело зображеня: Reddit Зуби тварини є чудовим джерелом інформації про її поведінку. Хоча про мегалодона ще багато чого невідомо, хімічний аналіз зубів показав, що ці акули були опортуністичними суперм’ясоїдами. У випадку з T. rex, його величезні зуби відображають його любов до гризіння інших динозаврів, включаючи кістки. “Зуби T. rex міцніші, ніж у інших менших тероподів, і можуть витримувати сильніші навантаження”, – пояснює Брінк. “Вони, ймовірно, могли розчавлювати кістки, тоді як менші види, ймовірно, використовували свої зуби для розрізання плоті”. Дослідження зростання зубів тероподів, таких як горгозавр та альбертозавр, показують, що їхні зуби стають міцнішими в міру зростання, що свідчить про зміну раціону з віком. Раніше вважалося, що T. rex мав незвичайну закономірність зменшення кількості зубів у міру зростання, оскільки “молоді особини” T. rex мали більше зубів, ніж дорослі. Проте нещодавно було виявлено, що ці молоді особини насправді належать до зовсім іншого виду — Nanotyrannus. “Таким чином, багато тенденцій зростання, які інтерпретувалися для T. rex, зараз є неправильними, і ми насправді мало що знаємо про дитинчат T. rex”, – зазначає Брінк. “Можливо, що кількість зубів у T. rex залишалася незмінною або збільшувалася, а зуби ставали більшими внаслідок росту, як і у будь-якої іншої рептилії, але ми поки що не знаємо. Рептилії, включаючи динозаврів, безперервно замінюють свої зуби протягом життя, тому щоразу, коли вони втрачають зуби, це можливість для наступного покоління зубів бути трохи більшими”. Отже, браво, тиранозавре! Цей раунд ти виграв. Твої зуби виявилися більшими та міцнішими, ніж у мегалодона, демонструючи адаптації до нищівного стилю полювання. Читайте також: На Землі досі живе тварина, яка виглядає як динозавр (ФОТО) The post Мегалодон проти тиранозавра: у кого були найбільші зуби first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Історія Стародавнього Єгипту, сповнена величі, загадок та колосальних досягнень, традиційно асоціюється з правлінням могутніх чоловіків-фараонів, чиї імена увійшли в легенди. Проте, нові археологічні та історичні дослідження проливають світло на період, коли звичний порядок був порушений, і жінка зайняла найвищий трон, змінивши багатовікову традицію. Вчені, спираючись на нові знахідки та переосмислення давніх текстів, впевнено називають ім’я цієї жінки, яка стала першим фараоном Єгипту, порушивши монополію чоловіків на це сакральне право: це була Нейтхотеп або Нейт-хотеп, розповідає T4. Довгий час вважалося, що першою жінкою-фараоном була Хатшепсут, яка правила у XVIII династії, або ж деякі інші цариці, які тимчасово обіймали регентство. Однак Нейтхотеп випередила їх на тисячоліття. Її ім’я, що означає “Нейт (богиня) задоволена”, походить з часів І династії Єгипту, приблизно 3100-2900 років до нашої ери. Цей період, відомий як Раннє царство, був часом формування єгипетської державності, об’єднання Верхнього та Нижнього Єгипту та встановлення основ фараонської влади. Нейтхотеп була царицею-консортом, дружиною засновника І династії — фараона Менеса (або Нармера, ці імена часто асоціюються з одним і тим же правителем, який об’єднав Єгипет). Традиційно, роль цариці полягала у підтримці чоловіка-фараона та забезпеченні продовження династії. Проте, обставини після смерті Менеса (або Нармера) та сходження на престол його наступника, фараона Джера, залишаються предметом дискусій. Саме в цей перехідний період, за даними археологічних відкриттів, Нейтхотеп, ймовірно, взяла на себе повну владу. Фрагмент алебастру з іменем цариці Нейт-хотеп. Хуан Р. Лазаро – Джерело фото Хуана Р. Лазаро. Ліцензія CC BY 2.0. Докази її унікального статусу були знайдені в її гробниці в Накаді, а також на інших артефактах тієї епохи. На кількох артефактах, зокрема на печатках з гробниці фараона Джера в Абідосі, були виявлені її ім’я та титули, що вказують на її пряму асоціацію з правлінням і навіть, можливо, на її роль як регентки або прямої правительки. Деякі дослідники інтерпретують ці знахідки як підтвердження того, що Нейтхотеп тимчасово, але повноцінно виконувала функції фараона, особливо в період після смерті Менеса і до повного утвердження Джера. Це могло бути критично важливим для стабілізації молодої держави та забезпечення плавної передачі влади. Її ім’я на артефактах, поруч із символами царської влади, відрізнялося від звичайних титулів цариць, вказуючи на тимчасове, але легітимне право керувати. Таким чином, Нейтхотеп постає перед нами не просто як дружина могутнього правителя, а як жінка, яка у вирішальний момент історії Єгипту взяла на себе відповідальність за долю об’єднаної країни, ставши першою в довгому ряду жінок, які, попри патріархальні традиції, змогли піднятися на вершину влади у стародавній цивілізації. Її правління, хоч і, ймовірно, коротке, заклало прецедент для майбутніх цариць і фараонів, демонструючи, що сила та здатність керувати не обмежуються гендерними рамками. Читайте також: Археологи розкрили моторошну правду про гробницю Тутанхамона: чого Говард Картер боявся більше за “прокляття”The post Вчені назвали ім’я жінки, яка стала першим фараоном Єгипту: до неї це право належало лише чоловікам first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Масштабний геомагнітний супершторм у травні 2024 року дав науковцям безпрецедентну можливість побачити, як плазмовий щит Землі руйнується та повільно відновлюється під дією екстремального сонячного тиску. Використовуючи ідеально розташований супутник Arase, дослідники спостерігали, як плазмосфера стискається до частки свого звичного розміру й відновлюється протягом кількох днів — значно довше, ніж очікувалося. Наслідки шторму проявилися у вигляді вражаючих низькошировинних полярних сяйв, а також збоїв у роботі супутників, GPS і систем зв’язку. Геомагнітні супершторми та подія Дня матері 2024 року Геомагнітний супершторм — це один із найпотужніших видів космічної погоди, який виникає, коли Сонце обрушує на Землю величезні порції енергії та потоки заряджених частинок. Події такої сили трапляються рідко — приблизно раз на 20–25 років. 10–11 травня 2024 року Земля пережила найінтенсивніший супершторм більш ніж за два десятиліття — явище, відоме як шторм Геннона або шторм Дня матері. Команда на чолі з доктором Ацукі Шінборі з Інституту досліджень взаємодії космосу та Землі Університету Нагої зібрала прямі дані про цю рідкісну подію, вперше надавши чітку та детальну картину того, як супершторм стискає плазмосферу Землі (область заряджених частинок навколо планети). Дослідження, опубліковане в журналі Earth, Planets and Space, показує, як плазмосфера та іоносфера реагують на екстремальну сонячну активність, і пропонує нові дані, які можуть покращити прогнози супутникових збоїв, проблем із GPS та перебоїв зв’язку під час сильних космічних бур. Супутник Arase на передовій спостереження за історичним стисненням Супутник Arase, запущений JAXA у 2016 році, рухається крізь плазмосферу Землі та вимірює плазмові хвилі й магнітні поля. Його розташування під час події травня 2024 року дозволило зафіксувати драматичне стискання плазмосфери та її повільне повернення до норми — деталі, яких раніше ніколи не спостерігали. Це вперше, коли науковці отримали безперервні прямі вимірювання такого сильного зниження висоти плазмосфери під час супершторму. «Ми відстежували зміни в плазмосфері за допомогою супутника Arase та використовували наземні GPS-приймачі для моніторингу іоносфери — джерела заряджених частинок, що поповнюють плазмосферу. Спостереження за обома шарами показало, наскільки різко стиснулася плазмосфера і чому її відновлення зайняло так багато часу», — пояснив доктор Шінборі. Рідкісне низькошировинне червоне полярне сяйво в Японії Під час супершторму травня 2024 року в Рікубецу, Японія, зафіксували рідкісне полярне сяйво в низьких широтах — найсильніший шторм за понад 20 років спричинив екстремальне стиснення плазмосфери Землі, вперше задокументоване через прямі супутникові вимірювання. Супершторм змусив плазмосферу скоротитися до рекордно низьких висот Зазвичай плазмосфера простягається на десятки тисяч кілометрів у космос і разом із магнітним полем Землі захищає планету від потоків заряджених частинок. Під час супершторму її зовнішня межа змістилася з приблизно 44 000 км до лише 9 600 км. Шторм був спричинений серією потужних сонячних викидів, які викинули мільярди тонн зарядженого матеріалу в напрямку Землі. Лише за дев’ять годин плазмосфера стиснулася приблизно до однієї п’ятої свого нормального розміру. Її відновлення було незвично повільним і тривало понад чотири дні — це найдовший період відновлення, зафіксований супутником Arase з 2017 року. «Ми з’ясували, що спершу шторм спричинив інтенсивне нагрівання поблизу полюсів, а згодом це привело до значного падіння кількості заряджених частинок по всій іоносфері, що сповільнило відновлення. Така затяжна нестача частинок може впливати на точність GPS, роботу супутників та ускладнювати прогнозування космічної погоди», — зазначив доктор Шінборі. Аврори, що зміщуються до екватора через стискання магнітного поля Під час найінтенсивнішої фази супершторму екстремальна сонячна активність стиснула магнітне поле Землі, дозволивши зарядженим частинкам проходити набагато далі вздовж магнітних ліній у бік екватора. Це спричинило появу вражаючих полярних сяйв у незвично низьких широтах — від Японії та Мексики до південної Європи. Негативні шторми та хімія, що затримує відновлення плазмосфери Приблизно через годину після приходу шторму заряджені частинки в верхній атмосфері різко зросли на високих широтах і рушили до полярної шапки. Коли шторм почав слабшати, плазмосфера мала почати повторно наповнюватися частинками з іоносфери. Зазвичай цей процес займає день-два, але цього разу він тривав понад чотири дні через явище під назвою «негативний шторм». Під час негативного шторму рівень частинок в іоносфері різко падає внаслідок хімічних змін, спричинених інтенсивним нагріванням. Рівні іонів кисню знижуються, а це заважає утворенню водневих частинок, необхідних для відновлення плазмосфери. Такі шторми невидимі й фіксуються лише супутниками. Наслідки для супутників, точності GPS та прогнозування космічної погоди «Негативний шторм сповільнив відновлення, змінюючи хімію атмосфери та відрізаючи постачання частинок до плазмосфери. Зв’язок між негативними штормами та затримками відновлення ніколи раніше не спостерігався так чітко», — сказав доктор Шінборі. Ці висновки дають чіткіше розуміння того, як змінюється плазмосфера та як енергія проходить через неї. Під час шторму кілька супутників зазнали електричних збоїв або припинили передавати дані, GPS-сигнали порушувалися, а радіозв’язок працював нестабільно. Розуміння того, як довго відновлюється плазмовий шар Землі після таких подій, є ключем до точнішого прогнозування космічної погоди й захисту космічних технологій.

Космічне небо, яке колись вважалося безмежним простором, де панує лише шепіт далеких зірок, дедалі більше наповнюється рукотворними сигналами. Нещодавнє відкриття, зроблене астрономом-аматором Скоттом Тіллі, що вже зарекомендував себе як громадянин-вчений, який відстежував таємничий космічний літак Китаю та знову відкрив втрачений супутник NASA, виявило нову, потенційно руйнівну проблему. Згідно з його дослідженням, секретні урядові розвідувальні супутники SpaceX “Starshield”, які є відгалуженням сузір’я Starlink, навмисно випромінюють радіосигнали “в неправильному напрямку” та за межі частотних діапазонів, визначених міжнародними регуляторними органами. Це відкриття, про яке повідомило NPR, викликало глобальне занепокоєння щодо безпеки космічного простору та потенційного впливу на інші супутники, пише T4. Про програму Starshield, вперше анонсовану у 2023 році, відомо дуже мало. Точна кількість супутників, їхнє розташування, параметри місії та відмінності від стандартних супутників Starlink залишаються державною таємницею. Відомо лише, що SpaceX вже запустила десятки партій Starshield, і їхня загальна кількість, ймовірно, перевищує 200 одиниць. Більшість цих супутників експлуатуються Національним розвідувальним управлінням (NRO), тоді як невелика частина перебуває під контролем Космічних сил США, що обійшлося уряду приблизно в 1,8 мільярда доларів. Згідно з дослідженням Скотта Тіллі, секретні урядові розвідувальні супутники SpaceX “Starshield”, які є відгалуженням сузір’я Starlink, навмисно випромінюють радіосигнали “в неправильному напрямку”. Автор фото: SpaceX. Відкриття Тіллі сталося випадково, коли він, “незграбно переміщаючи клавіатуру”, переключив своє обладнання на діапазон частот, який майже ніколи не використовується супутниками. Зіставивши отримані сигнали з даними інших астрономів-аматорів, він дійшов висновку, що вони надходять від супутників Starshield, чого “зовсім не очікував”. Сигнали фіксуються на частотах від 2025 до 2110 мегагерц, які зазвичай призначені для “висхідних” сигналів, що надсилаються із Землі в космос. Однак у цьому випадку Starshield використовують їх для “низхідних каналів”, тобто для передачі даних із супутників назад на поверхню планети. Це означає, що сигнали виходять за межі частот низхідних каналів, затверджених Міжнародним союзом електрозв’язку (МСЕ) – агентством ООН, що координує використання радіоспектру по всьому світу. Бенджамін Вінкель, радіоастроном з Інституту радіоастрономії імені Макса Планка в Німеччині, підтвердив, що ці сигнали, схоже, навмисно випромінюються супутниками Starshield за межами дозволених діапазонів. Хоча причина такого використання “висхідних” частот для “низхідних” каналів залишається незрозумілою, Тіллі попереджає про потенційну небезпеку: “Супутники поблизу можуть отримувати радіочастотні перешкоди та, можливо, не реагувати належним чином на команди — або ігнорувати команди — із Землі”. Кевін Гіффорд, професор інформатики в Університеті Колорадо в Боулдері, хоча і погоджується з фактом випромінювання, зауважує, що поки що рано говорити про реальні перешкоди, і про такі інциденти досі не повідомлялося. Проте, виявлення сигналів від 170 різних супутників Starshield свідчить про те, що такі канали зв’язку, ймовірно, використовуються всім сузір’ям і випромінюються навмисно. Деякі експерти, такі як Гіффорд, припускають, що SpaceX могла вирішити “зробити це і попросити вибачення пізніше”. Ця ситуація не є поодиноким випадком. У 2023 році астрономи вже виявили, що супутники Starlink першого покоління випадково випромінюють значну кількість радіозабруднення (ненавмисне електромагнітне випромінювання, UEMR), яке перетинається з частотами, що використовуються радіоастрономами. Подальші дослідження 2024 року показали, що Starlink другого покоління випромінюють ще більше UEMR. Проблема радіозабруднення в космосі стає дедалі гострішою, адже кількість приватних супутників стрімко зростає. SpaceX нещодавно запустила на орбіту свій 10 000-й супутник Starlink, і хоча не всі вони функціонують, ті, що працюють, становлять близько 60% від приблизно 12 000 активних супутників на орбіті. Експерти прогнозують, що до 2050 року на орбіті може знаходитися до 100 000 супутників. Якщо UEMR від цих майбутніх супутників не буде контролюватися, це може зрештою порушити всі форми наземної радіоастрономії, значно обмеживши нашу здатність вивчати космос. Хоча початкові спостереження вказують, що нові сигнали Starshield, можливо, не матимуть значного впливу на радіоастрономію, вони, як і будь-який інший приватний супутник, ймовірно, випромінюватимуть певну форму UEMR, що додає занепокоєння до і без того перевантаженого радіоспектру космічного простору. Читайте також: У надрах стародавнього вулкана виявлено “скарб” вартістю $1,5 трильйонаThe post Астроном випадково виявив, що секретні супутники SpaceX посилають руйнівні радіосигнали first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

У пошуках еліксиру молодості та довголіття, людство звертається до різноманітних методів – від дієт до медичних технологій. Проте, як виявилося, один із найпоширеніших і найулюбленіших напоїв у світі може приховувати в собі секрет продовження життя. Нещодавні дослідження німецьких вчених з Університету імені Генріха Гейне у Дюссельдорфі вказали на натуральну каву як на потенційний “напій довгожителів”, що володіє унікальними захисними властивостями при помірному та постійному вживанні, пише Pixelinform. Масштабне 12-річне дослідження було покликане проаналізувати довгостроковий вплив різних сортів натуральної кави на людський організм. Учасники, чоловіки та жінки різних вікових категорій, щоденно вживали напій у різних кількостях, дозволяючи фахівцям відстежувати зміни у стані їхнього здоров’я та динаміку розвитку хронічних захворювань. Як розповідає Cursorinfo, результати спостережень виявилися досить переконливими: люди, які регулярно п’ють каву, статистично рідше стикаються з передчасною смертю. Цей виражений захисний ефект дослідники пов’язують з високим вмістом антиоксидантів у кавових зернах. Антиоксиданти – це потужні сполуки, які активно перешкоджають руйнівним окислювальним процесам у клітинах організму. Саме ці процеси вважаються однією з ключових причин розвитку багатьох серйозних патологій, включаючи різні види онкологічних захворювань, атеросклероз та інші серцево-судинні розлади. Крім того, дія антиоксидантів допомагає уповільнити процес передчасного клітинного старіння, що є прямим фактором, що впливає на тривалість життя. Дослідники виявили, що люди, які регулярно п’ють каву, статистично рідше стикаються з передчасною смертю. Незважаючи на такі обнадійливі висновки, вчені наголошують на важливості поміркованості. Надмірне вживання кави не лише не посилює її позитивного ефекту, але й може створити додаткове навантаження на організм. Зокрема, йдеться про порушення сну, підвищений рівень тривожності та потенційний негативний вплив на серцевий ритм. За попередніми даними дослідження, найбільш виражений позитивний ефект спостерігається у людей, які щодня випивають від однієї до трьох чашок натуральної кави. Таким чином, кава, окрім свого бадьорого та ароматичного ефекту, може бути цінним елементом здорового способу життя, що сприяє довголіттю. Німецькі вчені планують продовжити свої дослідження, щоб детальніше вивчити механізми впливу кави на здоров’я, а також встановити більш точні та безпечні норми споживання для різних вікових груп та станів здоров’я. Це відкриття додає ще один пункт до списку переваг цього популярного напою, підтверджуючи його не лише як джерело енергії, а й як можливий інструмент для подовження активного та здорового життя. Вчені назвали напій довгожителів читайте на сайті Pixel.inform.

На самому краю Сонячної системи вчені виявили нову впорядковану структуру — компактну групу об’єктів, яка, наче капсула часу, зберігає пам’ять про бурхливі події мільярди років тому. На думку авторів наукової роботи, ця знахідка допоможе пролити світло на те, який шлях пройшов Нептун, коли зміщувався з внутрішніх областей Сонячної системи на свою нинішню орбіту. Далеко за орбітою Нептуна, на відстані понад 4,5 мільярда кілометрів від Сонця, знаходиться пояс Койпера. Це велике кільце з крижаних та кам’яних тіл — залишків будівельного матеріалу, з якого сформувалися планети. Найвідоміший його представник — карликова планета Плутон. Довгий час вчені вважали цей регіон відносно однорідним: здавалося, що об’єкти рухаються там випадковими орбітами й не утворюють великих упорядкованих структур. Однак у 2011 році ця картина похитнулася. Після аналізу орбіт 189 об’єктів пояса Койпера дослідники виявили першу дивину: групу тіл, які рухалися дивовижно схожими траєкторіями. Цю групу, розташовану приблизно за 44 астрономічні одиниці від Сонця, назвали «ядром» пояса Койпера. Знахідка була несподіваною і важливою, але в наступні роки жодних нових подібних структур не знаходили, і багато хто вирішив, що всі великі закономірності там уже відкриті. З розвитком технологій в астрономів з’явилося більше можливостей і, як наслідок, значно більше інформації про тіла у поясі Койпера. Завдяки накопиченим даним дослідники змогли знову переглянути загальну картину й перевірити, чи не ховаються там інші структури, які раніше залишалися непомітними. Команда американських астрономів під керівництвом Аміра Сіраджа (Amir Siraj) з Прінстонського університету опрацювала дані щодо орбіт 1650 об’єктів пояса Койпера, а потім «нагодувала» цю інформацію спеціальному алгоритму, завданням якого було виявлення прихованих закономірностей та структур. Спершу дослідники «натренували» алгоритм знаходити вже відоме «ядро». Але після цього програма почала видавати несподівані результати. Щоразу, коли вона визначала «ядро», разом із ним з’являлася ще одна, раніше невідома група об’єктів. Цю нову групу вчені назвали «внутрішнім ядром» — воно розташоване ще ближче до Сонця, приблизно на 43 астрономічних одиницях. Але головна особливість структури — не в її відстані, а в орбітах тіл. Усі об’єкти у цьому внутрішньому ядрі обертаються навколо Сонця майже по ідеально кругових орбітах, а їхня траєкторія лежить у тій самій площині, що й орбіти більшості планет. За словами вчених, така орбітальна стабільність і впорядкованість — ознака давньої структури, яка, ймовірно, з ранніх часів залишалася практично непорушеною. Тобто вона виникла дуже рано і, найімовірніше, не зазнавала сильних гравітаційних збурень. Особливо важливим внутрішнє ядро може бути для вивчення міграції Нептуна. Згідно з сучасними уявленнями, крижаний гігант сформувався набагато ближче до Сонця, а потім повільно дрейфував на свою нинішню позицію. За однією з версій, під час цього руху Нептун міг тимчасово «захоплювати» групи невеликих крижаних тіл, впливати на їхні хаотичні орбіти, упорядковуючи їх і формуючи стабільні скупчення на певній відстані від Сонця. Тобто гравітація планети утримувала ці тіла поруч, що могло сприяти утворенню щільних груп. Коли Нептун продовжував віддалятися, він залишав ці сформовані скупчення позаду — наче слід на піску. Таким чином, саме існування та точне положення цих «ядер» є прямою вказівкою на те, де саме планета робила зупинки під час своєї подорожі. Це свого роду гравітаційні позначки на шкалі часу Сонячної системи, які дають змогу відтворити маршрут Нептуна з безпрецедентною точністю. Подальші дослідження внутрішнього ядра обіцяють бути ще пліднішими. У 2025 році розпочне роботу обсерваторія Віри Рубін у Чилі. Цей потужний інструмент має виявити десятки тисяч нових об’єктів пояса Койпера. Нові дані дозволять детальніше вивчити і ядро, і внутрішнє ядро, а також перевірити, чи не ховаються на околицях нашої планетної системи інші невідомі структури. Однак важливо розуміти: це відкриття — не результат прямого спостереження, а висновок, отриманий за допомогою моделей та статистики. Сірадж та його колеги виявили аномалію в даних — щільну структуру серед 1650 об’єктів, яку визначив спеціальний алгоритм. Головний мінус такого підходу полягає в тому, що на результат могли вплинути похибки у вихідних даних або випадкова статистична флуктуація. Астрономи впевнені у своєму відкритті, але остаточний вердикт можна буде винести лише після того, як ці висновки підтвердять або спростують телескопічні спостереження. Результати дослідження представлені на сайті наукових препринтів університету Корнелл.

У надрах стародавнього супервулкана, що мирно спить на кордоні американських штатів Невада та Орегон, виявлено «скарб», який потенційно здатен змінити геополітичний ландшафт енергетичної промисловості. Йдеться про колосальне родовище літію, вартість якого оцінюється у приголомшливі 1,5 трильйона доларів. Це відкриття викликало не лише глобальне хвилювання, а й гострі екологічні та культурні дискусії, адже підземні багатства розташовані всередині кальдери Макдермітт – геологічної структури, що є давнім і священним місцем для племен корінних американців, пише T4. Літій, цей “білий нафтопродукт XXI століття”, розглядається як критично важливий ресурс для майбутнього, адже він живить акумулятори електромобілів, накопичувачі відновлюваної енергії та незліченну кількість портативних пристроїв. Зі світовим прагненням до декарбонізації та відмови від викопного палива, попит на цей метал зростає експоненційно. Згідно з дослідженням, опублікованим у журналі Minerals, запаси літію в кальдері Макдермітт можуть бути одними з найбільших на планеті, потенційно конкуруючи або навіть перевершуючи відомі родовища Південної Америки та Китаю. Згідно з дослідженням, опублікованим у журналі Minerals, запаси літію в кальдері Макдермітт (на фото) можуть бути одними з найбільших на планеті, потенційно конкуруючи або навіть перевершуючи відомі родовища Південної Америки та Китаю. Для Сполучених Штатів це відкриття пропонує чудову можливість зменшити свою залежність від іноземних постачальників, забезпечивши значну енергетичну автономію та кардинально змінивши світові ланцюги поставок. Економічний потенціал є величезним, і інвестори, технологічні компанії та виробники електромобілів вже виявляють неабиякий інтерес до цього новознайденого скарбу. Проте, ейфорія від економічних перспектив стикається з серйозним опором. Кальдера Макдермітт – це не просто геологічна формація; це місце з глибоким культурним та духовним значенням для корінних американців. Вожді племен відверто висловлюють свою незгоду, називаючи плани з видобутку корисних копалин екзистенційною загрозою для їхніх священних земель. Перспектива того, що ці землі будуть розірвані для видобутку літію, спричинила конфлікт між прагненням до економічного зростання та необхідністю збереження культурної спадщини. Крім того, технологія видобутку літію з цього родовища становить окрему проблему. На відміну від запасів, знайдених у солончаках Південної Америки, літій під кальдерою Макдермітт укладений у глинистий камінь. Це робить процес видобутку набагато складнішим та значно інвазивнішим, вимагаючи таких методів, як кислотне вилуговування, що несе значні екологічні ризики. Геолог Семмі Кастонґвей висловив стурбованість щодо потенційної шкоди такому давньому геологічному об’єкту, наголошуючи, що “цій особливості 16 мільйонів років, і ми приймаємо рішення, які можуть змінити її назавжди”. Хоча сучасні технології видобутку можуть зробити великомасштабний видобуток можливим, довгостроковий вплив на унікальний регіон залишається невизначеним. Як зазначив Грег Сміт, директор з економічного розвитку округу Малхер, необхідно “зробити це по-орегонському — з повною підзвітністю та спільними вигодами”, шукаючи баланс між прогресом і збереженням. Це відкриття підкреслює глобальну дилему: як задовольнити зростаючі потреби у критично важливих ресурсах, мінімізуючи шкоду для планети та поважаючи культурну спадщину. Читайте також: Вчені назвали місце, де люди еволюціонують швидше, ніж будь-де на планетіThe post У надрах стародавнього вулкана виявлено “скарб” вартістю $1,5 трильйона first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Вчені з Цюріхського університету представили дослідження, в якому робиться висновок про значну невідповідність між біологічними механізмами людини, сформованими під час еволюції, та умовами сучасного життя. Згідно з роботою, швидкі зміни навколишнього середовища, що відбулися з початку індустріальної епохи, створюють для організму постійне стресове навантаження, з яким він не здатний ефективно справлятися. В основі проблеми лежить робота системи реакції на стрес, відомої як «бий або біжи». Ця система, ідеально пристосована для реакції на короткочасні загрози серед наших предків, такі як зустріч із хижаком, сьогодні активується постійно. Сучасні подразники — міський шум, цифрові повідомлення, напружений робочий графік та соціальний тиск — сприймаються організмом як безперервна низка загроз. Це призводить до хронічної активації гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової осі та підвищення рівня гормону стресу кортизолу без достатніх періодів для відновлення. Дослідники пов’язують такий стан зі зростанням числа хронічних запальних захворювань, включаючи серцево-судинні та аутоімунні розлади, а також зі збільшенням випадків тривожних розладів. Окремо наголошуються дані про глобальне зниження репродуктивного здоров’я, зокрема якості та рухливості сперматозоїдів. Цей феномен пов’язують із комплексом факторів, включаючи вплив ендокринних руйнівників із пестицидів та мікропластику, які є продуктами промислової діяльності. Незважаючи на генетичну пластичність виду Homo sapiens та його здатність адаптуватися до різних умов, швидкість біологічної адаптації значно поступається темпам технологічного та соціального розвитку. Генетичні зміни, що дозволяють виробити стійкість до нових факторів, потребують десятків або навіть сотень поколінь. Як рішення автори роботи пропонують переглянути підхід до міського планування та громадської охорони здоров’я. Стверджується, що інтеграція природних просторів у міське середовище та визнання взаємодії з природою (екотерапії) важливим фактором для фізичного та психічного здоров’я можуть стати ефективними заходами для зниження рівня хронічного стресу та покращення якості життя населення. Джерело