Шукаєте наступне місце для літнього відпочинку? Існує багато пляжів, де можна насолодитися сонцем і піском між пальцями в безпеці. Але якщо вам до вподоби прогулянки на дикому боці, найнебезпечніший пляж у світі може бути саме для вас. Небезпека – це складне поняття для вимірювання, і багато людей оцінюють її по-різному. Якщо ви вважаєте небезпеку місцем з великими страшними тваринами, деякі вважають, що цей титул має належати Кейп-Тріб’юлейшн в Австралії. Кейп-Тріб’юлейшн, Австралія Це місце дійсно вражає. Тут перетинаються два об’єкти Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО – частина дощового лісу Дейнтрі в тропічних зонах Квінсленду та Великий Бар’єрний риф. Тут мешкає багато унікальної флори та фауни. Але не можна заперечувати, що “Tribulation” (у перекладі “нещастя”) є відповідною назвою для цього місця, якщо ви не будете обачні з його дикою природою. Серед мешканців цього місця – багато істот, які більшість із нас, ймовірно, хотіли б побачити, але краще з безпечної відстані. На вершині цього списку є південний казуар, якого часто назвають найнебезпечнішим птахом у світі. Вони не вміють літати, але ці птахи з неоново-синіми шиями оснащені гострими кігтями, які можуть вбити людину. На щастя, зустрічі з цими птахами, що закінчуються смертю, дуже рідкісні. Вони зазвичай тримаються осторонь, якщо ви не наближаєтесь до них занадто близько. Кейп-Тріб’юлейшн також є домом для крокодилів, про що свідчать попереджувальні знаки навколо річок, популярних купальних місць та на пляжі. У теплі місяці води також населені жалючими медузами – серед яких є коробчасті медузи та Іруканджі. Пляж Ханак’апі’ай, Гаваї Однак не всі вважають тварин найнебезпечнішою загрозою на пляжі, особливо якщо ви розумні та зустрічі з ними рідкісні. Для багатьох людей море є набагато більшою загрозою. Це, безумовно, стосується пляжу Ханак’апі’ай на Гаваях. Може бути дуже спокусливо зануритися у прозорі блакитні води, але плавання тут не рекомендується. Є навіть знак з підрахунком понад 80 смертей, які сталися тут через потужні зворотні течії. “Сурф і зворотні течії є змінними і часто надзвичайно підступними, особливо взимку, коли переважають високі хвилі. УТОПЛЕННЯ ТРАПЛЯЮТЬСЯ ТУТ РЕГУЛЯРНО!” – повідомляє Департамент землі та природних ресурсів Гаваїв на своєму вебсайті. Як безпечно насолоджуватися небезпечними пляжами Все це не означає, що ви не повинні відвідувати ці місця – ви втратите багато, якщо не зробите цього. Просто будьте розумними і дотримуйтесь порад місцевих властей. І, можливо, не намагайтеся погладити казуара.The post Найнебезпечнійший пляж у світі кишить великими страшними тваринами first appeared on T4.

Національна служба парків (НСП) нещодавно оприлюднила більше деталей стосовно несподіваного гідротермального вибуху в Бісквітному басейні Йеллоустоуну, який стався цього тижня, надаючи подальше розуміння того, як події розгорталися і які наслідки вони мали. О 10:19 ранку відбувся локалізований гідротермальний вибух поблизу Сапфірового басейну в Бісквітному басейні, що розташований на північ від Старого Служаки, як повідомила НСП у заяві, випущеній 23 липня, в день вибуху. У наступній заяві було виявлено, що вода в неглибокій гідротермальній системі під Басейном Чорного Діаманта швидко перетворилася на пару, яка вирвалася на сотні футів у повітря, викидаючи бруд, уламки та киплячу воду. За нормальних обставин, температура води у басейні становить порівняно “прохолодні” 64,7°C (148,5°F). Хоча попередній вибух у цьому басейні у 2006 році був викликаний землетрусом, цього разу не було виявлено жодної сейсмічної активності перед вибухом, а також інших факторів, що могли б вказувати на вулканічну активність. Іншими словами, цей вибух не є передвісником великого виверження в найближчому майбутньому. Вибух викинув уламки, які варіювалися від розміру грейпфрута до одного метра в ширину, на відстань від десятків до сотень футів від місця вибуху, деякі з яких важили сотні фунтів. Найбільші пошкодження від важких уламків були завдані найближчій пішохідній доріжці, яка була практично зруйнована. Як видно на відео, у момент вибуху в зоні були відвідувачі, але, на щастя, ніхто не постраждав – хоча деякі з них, ймовірно, зазнали значного стресу. Стан басейнів після вибуху Подальші вибухи не відбувалися ані в Басейні Чорного Діаманта, ані в сусідньому Басейні Чорного Опала, хоча у вівторок були ще кілька високих викидів води з першого басейну. Рівень води в обох басейнах продовжував підвищуватися до середи, зрештою переливаючись і розливаючи свою каламутну, наповнену уламками воду до найближчої річки Файерхол. Хоча гідротермальні вибухи в Йеллоустоуні зазвичай рідкісні, офіційні особи будуть уважно стежити за цією зоною, оскільки “невеликі вибухи киплячої води в цій зоні Бісквітного басейну можуть продовжуватися протягом наступних днів або місяців”, а ґрунт навколо країв басейнів залишається нестабільним. “Геологи з Геологічної служби США та НСП будуть моніторити умови, картувати зону уламків і відбирати проби води для оцінки будь-яких змін у неглибокій гідротермальній системі протягом наступних днів”, – повідомила НСП. Закриття зони для відвідувачів З огляду на обставини, парк також оголосив, що Бісквітний басейн залишиться закритим для відвідувачів до кінця літнього сезону. Коли ця зона знову відкриється, відвідувачі повернуться до дещо зміненої місцевості – свідчення могутності гідротермальної активності. “Басейни Чорного Діаманта і Чорного Опала були зачеплені вибухом у вівторок”, – повідомила НСП, “і хоча вони залишаються окремими об’єктами, форма Басейну Чорного Діаманта дещо змінилася”. Ця подія підкреслює непередбачуваність і силу природних процесів у гідротермальних системах Йеллоустоуну. Відвідувачі парку повинні бути готовими до несподіванок і дотримуватися усіх правил безпеки, щоб захистити себе від можливих небезпек.The post Єллоустонський гейзер викинув каміння вагою з людину first appeared on T4.

Нове дослідження проливає світло на незвідане різноманіття галеомматоїдних двостулкових молюсків, маловідомої групи морських молюсків, із західного узбережжя Південної Африки. Дослідження під керівництвом Пола Валентіча-Скотта з Музею природної історії Санта-Барбари разом зі співробітниками з Університету Кейптауна, Sea Change Trust, Університету Стелленбоша та Університету Колорадо в Боулдері пропонує цікавий погляд на середовища існування, симбіотичні стосунки та систематику цих цікавих істот. Дослідження, опубліковане в журналі ZooKeys, зосереджено на чотирьох видах галеомматоїдних двостулкових молюсків, зібраних із Західного Кейпу в Південній Африці. Серед них є один новий вид, Brachiomya ducentiunus. Цей маленький молюск, довжина якого становить лише 2 мм (менше 1/8 дюйма), проводить своє життя, повзаючи між колючками морських їжаків. Наразі новий вид був знайдений лише в одному місці у Фолс-Бей, Південна Африка, де його було знайдено прикріпленим до морського їжака Spatagobrissus mirabilis, що риє, у крупному гравії на глибині близько 3 м. Не спостерігалося вільного проживання без їжака-господаря. Brachiomya ducentiunus була виявлена ​​під час підготовки та роботи над проектом «1001 вид морських лісів», дослідницькою програмою, спрямованою на підвищення обізнаності про регіональні екосистеми морських водоростей, які в просторіччі називають «Великим африканським морським лісом». «Це дослідження знаменує значний прогрес у нашому розумінні біорізноманіття та екологічних взаємодій галеомматоїдних двостулкових молюсків», — говорить провідний автор Валентич-Скотт. «Розкриваючи приховані життя цих маленьких, але екологічно важливих організмів, ми сподіваємося зробити внесок у ширші знання про морське біорізноманіття та збереження цих унікальних середовищ існування». Десятки Brachiomya ducentiunus повзають по поверхні морського їжака. Авторство: Чарльз Гріффітс Співавтор Чарльз Л. Гріффітс, почесний професор Університету Кейптауна, каже: «Значна частина дрібніших морських безхребетних залишається неописаною в західній Південній Африці, і майже будь-який проєкт, який бере зразки спеціалізованих середовищ існування, відкриває багато нових записів і видів». Подібним чином, співавтор Джаннес Ландшофф, морський біолог із Sea Change Trust, каже: «Створення основоположних знань про біорізноманіття є найважливішим кроком до принизливого усвідомлення того, наскільки захоплюючим і унікальним є місце. Я бачу це щодня. наша робота в багатих прибережних водах Кейптауна, де росте великий підводний ліс водоростей, «Великий африканський морський ліс».

Три нові майданчики для дослідження Місяця (LEGS) значно покращать якість послуг зв’язку мережі ближнього космосу та стануть ключовою підтримкою кампанії NASA Artemis. Програма NASA з космічного зв’язку та навігації (SCaN) підтримує дві основні мережі зв’язку агентства: Deep Space Network та Near Space Network. Ці мережі дозволяють супутникам надсилати дані на Землю для досліджень і відкриттів, використовуючи антени по всьому світу для захоплення сигналів із супутників, збору даних та відстеження місій. Вони вже довели свою ефективність, підтримуючи першу місію Artemis під час її 25-денної подорожі навколо Місяця, і будуть робити те саме для майбутньої місії Artemis II. В рамках ініціативи NASA «Луна-Марс» агентство додало три нові антени LEGS у Near Space Network. Ці антени безпосередньо підтримуватимуть пізніші місії Artemis та супутні місії, такі як система посадки людини, місячний всюдихід та станція Gateway. «Однією із головних цілей LEGS є розвантаження Deep Space Network. Near Space Network та її нові антени LEGS будуть зосереджені на місячних місіях, дозволяючи Deep Space Network підтримувати місії, спрямовані далі, вглиб Сонячної системи, такі як космічний телескоп «Джеймс Вебб» та міжзоряні місії Voyager», — сказав TJ Cros LEGS у Центрі космічних польотів імені Годдарда NASA у Грінбелті (штат Меріленд). Near Space Network надає послуги зв’язку та навігації для місій у будь-якому місці від Землі до 1,2 мільйона миль, включаючи Місяць та точки Лагранжа 1 та 2 системи Сонце-Земля. Антени LEGS, діаметром 66 футів, будуть стратегічно розміщені в усьому світі, щоб гарантувати безперервну підтримку місячних операцій. Коли супутник обертається навколо Місяця, він кодує свої дані радіочастотний сигнал, який потім передається на антену LEGS. Ці дані надсилаються операторам місії та вченим у всьому світі для прийняття рішень про стан та орбіту космічного корабля або використання наукових даних для здійснення відкриттів. Антени LEGS будуть надзвичайно гнучкими для користувачів, реалізуючи «двохдіапазонний підхід» для антен, який дозволить місіям спілкуватися, використовуючи два різні радіочастотні діапазони — X-діапазон та Ka-діапазон. Додаткові потужності LEGS будуть запитуватись у комерційних постачальників послуг і включатимуть «трьохдіапазонний підхід» для антен, які використовують S-діапазон на додаток до X- та Ka-діапазонів. Перша наземна станція, LEGS-1, знаходиться в комплексі NASA White Sands у Лас-Крусес (штат Нью-Мексико). Антена LEGS-2 перебуватиме у Матіесфонтейні (Південна Африка, неподалік Кейптауна), у партнерстві з SANSA, Південноафриканським національним космічним агентством. Для LEGS-3 NASA вивчає місця у Західній Австралії. Ці станції доповнять існуючі можливості мереж ближнього та далекого космосу та забезпечать більш надійні послуги зв’язку для компанії Artemis.

Хіміки з Державного музею та Амстердамського університету (UvA) вперше визначили, як Рембрандт використовував спеціальні пігменти сульфіду миш’яку для створення ефекту «золотистої» фарби. Використовуючи передові спектроскопічні методи, вони відобразили присутність парареальгару (жовтий) і напіваморфного парареалгару (помаранчевий/червоний) пігментів у складних деталях на його відомій картині «Нічна варта». Підтверджуючи дослідження пов’язаних історичних джерел, вони дійшли висновку, що Рембрандт навмисно поєднав ці конкретні пігменти сульфіду миш’яку з іншими пігментами для створення золотого блиску. Відкриття нещодавно було опубліковано в дослідницькій статті в науковому журналі Heritage Science Фредерік Броерс і Нучки де Кейзер, докторантів Інституту молекулярних наук Ван ‘т Гоффа UvA та дослідників Рейксмузею. Вони прийшли до висновку, що Рембрандт використовував досить незвичайну комбінацію пігментів, щоб зобразити золоту нитку на рукавах дублетів і вишитому пальті, яке носив лейтенант Віллем ван Руйтенбурх. Він знаходиться праворуч від двох центральних фігур у передній частині картини стрілецької роти, супроводжуючи капітана Франса Баннінка Кокка. Незвичайні пігменти Відкриття сульфідних пігментів миш’яку відбулося в рамках масштабного дослідницького проекту Operation Night Watch, який розпочався у 2019 році і продовжує давати вражаючі результати. Повне рентгенофлуоресцентне (MA-XRF) сканування картини вже виявило наявність миш’яку та сірки в частинах одягу Ван Руйтенбурха. Це змусило дослідників припустити наявність відомих пігментів сульфіду миш’яку орпіменту (жовтого) і реальгару (червоного). Детальне дослідження двох крихітних зразків фарби, взятих із картини, показало інше. Високотехнологічний аналіз, що поєднує світлову мікроскопію з мікрокомбінаційною спектроскопією, електронною мікроскопією та рентгенівською порошковою дифракцією, виявив наявність більш незвичайних компонентів сульфіду миш’яку парареальгару (жовтий) і напіваморфного парареальгару (помаранчево-червоний). Поперечний переріз зразка фарби SK-C-5_017 під світловим мікроскопом. Він показує різні кристали жовтого, помаранчевого та червоного пігментів, точний склад яких було встановлено за допомогою електронної мікроскопії, раманівської спектроскопії та рентгенівської порошкової дифракції. Зображення надано Rijksmuseum. Навмисне використання Наявність парареальгару в історичних картинах часто пояснюють старінням реальгару. Однак, оскільки парареальгар рівномірно розподілений з напіваморфним парареальгаром, і фарба виглядає незмінною, дослідники прийшли до іншого пояснення. Вони стверджують, що Рембрандт навмисно вирішив використовувати ці пігменти, намагаючись імітувати золоті деталі одягу Ван Руйтенбурха. Нагрівання жовтого пігменту парареальгар призводить до утворення червонуватого напіваморфного парареальгару. Потім це було з’єднано з пігментами свинцево-олов’яний жовтий і червоний (червоний сульфід ртуті), щоб створити золотистий блиск. Це хімічне пояснення було підтверджене всебічним оглядом історичних джерел, які повідомляють про використання сульфідних пігментів миш’яку. Схоже, що в Амстердамі сімнадцятого століття був доступний ширший асортимент миш’якових пігментів, ніж вважалося раніше. Вони, ймовірно, надходили відомими торговими шляхами з Німеччини/Австрії та Венеції до Амстердама. Це також підтверджується повідомленнями про використання дуже схожої суміші пігментів Віллемом Кальфом (1619-1693), сучасником Рембрандта в Амстердамі. Таким чином, дослідники дійшли висновку, що Рембрандт навмисно використовував парааралгар і напіваморфний парааралгар разом зі свинцево-олов’яним жовтим і верміліоном для створення особливої помаранчево-«золотої» фарби.

Існує кілька гіпотез про те, як насправді давні єгиптяни будували свої піраміди. Якщо про способи зведення монументальних споруд та інструменти, які використовували будівельники, більш-менш відомо, то про методи доставки блоків та їх встановлення думки різняться. Команда французьких архітекторів і єгиптологів вивчила ландшафт навколо найдавнішої з єгипетських пірамід, що збереглися, — Джосера — і розповіла, як єгиптяни могли доставляти і піднімати каміння для її будівництва. Єгипетські піраміди – справжня загадка для вчених. Розгадати її намагаються архітектори, археологи та єгиптологи з усього світу протягом багатьох десятків років. Дослідників цікавить питання: як саме древні єгиптяни зводили свої монументальні споруди, як доставляли блоки для їхнього будівництва, піднімали? Піраміди будували до винаходу найпростіших механічних пристроїв. Архітектори того часу ще не використовували залізні інструменти, отже, людям було досить непросто обточувати брили та надавати їм форму, не кажучи вже про доставку цих брил до місця будівництва. Проте піраміди побудовані, їм понад чотири тисячі років, і вони й досі стоять, не втрачаючи своєї форми та строго орієнтовані на всі боки світу.    Як же єгиптяни будували свої піраміди та доставляли величезні блоки? Згідно з однією з гіпотез, яку підтримують багато єгиптологів, технологія зведення виглядала наступним чином. Єгиптяни вирізали важкі блоки з м’якого вапняку, який видобували поблизу місця будівництва пірамід. Потім з каменоломень готові елементи перетягували землею за допомогою насипного пандуса (через річку каміння перевозили на кораблях), а потім підіймали на висоту завдяки спеціальним помостам, збитим з коротких балок. Блоки з’єднували між собою спеціальним розчином. Деякі дослідники вважають, що у такий спосіб, мабуть, єгиптяни побудували піраміду Джосера в Саккарі близько 2680 року до нашої ери. Це найдавніша з пірамід, що збереглися, вона вважається важливою віхою в монументальній архітектурі. При її зведенні давньоєгипетський архітектор Імхотеп використав два нововведення: ступінчасту форму та новий матеріал – камінь. До цього притулок для покійних фараонів зводили із висушеної на сонці цегли. Команда архітекторів та єгиптологів із Франції під керівництвом Ксав’є Ландро (Xavier Landreau) з приватного Політехнічного інституту в Парижі вирішила детальніше розібратися в технології будівництва піраміди Джосера. Результати свого дослідження вони представили у статті, опублікованій у журналі PLOS One. Для цього вчені провели картографування місцевості навколо монументальної споруди, вивчили ландшафт, досліджували кам’яну споруду Гіср-ель-Мудір, яка знаходиться всього за кілька сотень метрів від ступінчастої піраміди, а також гігантську за шириною та глибиною вертикальну шахту всередині склепу фараона. Ця шахта єдина у своєму роді, вона більше не зустрічається в інших пірамідах, які почали зводити пізніше.  З’ясувалося, що піраміда знаходиться поруч із двома пересохлими каналами, які, ймовірно, колись були активними водними артеріями, а Гіср-ель-Мудір має риси греблі, призначені для перегородження водотоку та підйому рівня води. Автори наукової роботи припустили, що цими каналами дощова вода і вода з річки Ніл надходила до місця будівництва піраміди, після чого потрапляла у вертикальну шахту, затоплювала її і таким чином могла піднімати плавучий дерев’яний ліфт. На думку дослідників, за допомогою цього гідравлічного витягу єгиптяни доставляли каміння, призначене для зведення склепу фараона, на необхідну висоту. Одного разу можна було підняти від 50 до 100 тонн каміння. Коли ліфт слід було опустити, будівельники осушували шахту. «Вода проходила через Гіср-ель-Мудір, де очищалася від піску, а потім стікала в глибоку западину — величезний канал завдовжки 410 метрів, що знаходився поряд із ступінчастою пірамідою. Цей канал міг бути «гігантською підземною цистерною» з кількома відділеннями, включаючи відділення, розташоване на одній лінії з шахтою піраміди», — пояснив Гійом Пітон ( Guillaume Piton ), співавтор дослідження з Університету Гренобль-Альпи. Вчені проаналізували гідрологічні та геологічні особливості ділянки, де знаходиться піраміда, та з’ясували, що за 20-30 років будівельних робіт до її шахти могло потрапити від чотирьох до 54 мільйонів кубометрів води. Ідея про те, що в давнину поряд зі ступінчастою пірамідою могло бути багато води, підтверджують автори інших досліджень. Наприклад, у 2024 році в журналі Communications Earth & Environment вийшла робота міжнародної команди археологів, яка розповіла, що 31 давньоєгипетська піраміда побудована вздовж стародавніх рукавів Нілу, вони висохли тисячі років тому. Зазначимо, що хоча гіпотеза команди Ландро виглядає правдоподібною, з нею не погоджуються багато єгиптологів. Вони запитують: якщо описану французькими вченими технологію древні будівельники справді використовували під час зведення пірамід, тоді чому її сліди не знаходять інших аналогічних місць? Про неї нічого не розповідають настінні розписи всередині пірамід, на яких стародавні єгиптяни часто любили зображати процес будівництва. Крім того, автори нової наукової роботи згаяли і той факт, що спочатку піраміду Джосера будували в традиційній формі мастаби, потім її добудовували вгору, а трохи пізніше збільшили ще й площу — будова розрослася в ширину. Тобто на початковому етапі будівництва Імхотеп як мінімум тричі змінював форму піраміди, чого досягти гідравлічної конструкції було б неможливо. Тому дослідники схиляються до думки, що ступеневу піраміду зводили саме за допомогою насипних пандусів та помостів.

Тварини, які полюють групами, є чудовим прикладом як інтелекту, так і комунікації між особинами. Від косаток, що об'єднуються, щоб потопити яхти, до прайдів левів та зграї вовків, які атакують здобич, значно більшу за себе. Але занурення під хвилі показує, що навіть маленькі морські слимаки здатні співпрацювати, щоб отримати найкращу їжу. Нудібранх молюск Berghia stephanieae їсть тільки вид морської анемони під назвою Exaiptasia diaphana. Однак, дослідження показало, що ці нудібранхи харчуються цими анемонами групами. E. diaphana є небезпечною здобиччю – анемона містить нематоцисти та аконтії, схожі на жалкі клітини, як у медузи. Анемони також здатні вбивати та їсти своїх хижаків. Тому команда вважає, що, як і прайд левів, що полює групою, щоб знизити ризик травм, нудібранхи об'єднуються, щоб зменшити ймовірність можливих ушкоджень. Команда провела серію експериментів у лабораторії, щоб дослідити, як B. stephanieae реагуватимуть на різні умови годування. Спочатку вони розмістили одну анемону на кожного нудібранха в акваріумі, але замість того, щоб їсти поодинці, результати показали, що нудібранхи годувалися соціально. Спільне годування не залежало від рівня голоду нудібранхів у тестах, де їх не годували сім або три дні. В іншому експерименті команда розмістила дві анемони в акваріумі, але виявила, що нудібранхи не розподілялися рівномірно між ними. Дослідники також вважали, що морські слимаки могли б слідувати за слизовими слідами, залишеними іншими в акваріумі, що могло б вплинути на вибір анемони для годування. Розмістивши нудібранха в акваріумі, щоб залишити сліди, але видаливши його до того, як він міг би харчуватися будь-якою анемоною, команда виявила, що решта анемон не обирала для годування анемону зі слизовим слідом частіше, ніж випадково. Такий вид поведінки при годуванні відомий як агрегація, коли особини діють незалежно, але збираються разом для годування. Команда вважає, що наявність кількох особин, які харчуються анемоною, знижує ризик травм для нудібранхів, але ще не зрозуміли механізми, що запускають це. https://youtu.be/PaMgj0cCcWk

Нещодавнє дослідження виявило несподіваний зв’язок між групою крові та швидкістю старіння організму. Вчені провели експеримент, у якому взяли участь люди різного віку, і виявили, що володарі третьої групи крові (B) старіють повільніше за інших. Секрет у кістковому мозку Цей феномен пояснюється тим, що у людей з третьою групою крові є значний запас клітин у кістковому мозку. З часом частина цих клітин переходить у кров, покращуючи її якість та сприяючи омолодженню організму. Інші особливості, пов’язані з групою крові Дослідження також виявило інші цікаві закономірності: Друга група крові (A). Люди з цією групою крові частіше схильні до шкідливих звичок, що може негативно впливати на їхнє здоров’я та прискорювати процес старіння. Перша група крові (0). Серед володарів першої групи крові спостерігається більша кількість довгожителів, хоча процес старіння у них не сповільнюється. Що це означає для нас? Це дослідження відкриває нові перспективи у вивченні процесів старіння та пошуку способів його уповільнення. Хоча група крові є генетично обумовленою і ми не можемо її змінити, розуміння її впливу на старіння може допомогти розробити індивідуальні підходи до профілактики та лікування вікових захворювань. Важливо пам’ятати Хоча третя група крові може давати перевагу у повільнішому старінні, це не означає, що володарі інших груп крові приречені на швидке старіння. Здоровий спосіб життя, правильне харчування та регулярні фізичні навантаження відіграють важливу роль у підтримці здоров’я та молодості незалежно від групи крові.The post Вчені назвали групу крові, власники якої старіють повільніше first appeared on Pixel.inform.

Експедиція з Університету Мельбурна до вод, що оточують найпівденніші точки Антарктиди, виявила, що вітер є ключовим фактором у створенні величезних небезпечних хвиль. Дослідження виявило, що ці непередбачувані хвилі трапляються частіше, ніж вважалося раніше, пропонуючи важливі дані для вдосконалення майбутніх моделей для прогнозування хвиль-шахраїв. Хвиля-шахрай – це одинична хвиля, яка набагато вище, ніж хвилі поблизу, яка може пошкодити судна або прибережну інфраструктуру. Океанські хвилі є одними з найпотужніших природних сил на Землі, і оскільки глобальні тенденції показують, що океанські вітри дутимуть сильніше через зміну клімату, океанські хвилі можуть стати потужнішими. У дослідженні, нещодавно опублікованому в Physical Review Letters, дослідницька група під керівництвом професора Алессандро Тоффолі виявила, що хвилі-шахраї виникають від сильного вітру та непередбачуваних форм хвиль, підтверджуючи ідею, яка раніше була продемонстрована лише в лабораторних експериментах. Технологічні досягнення в дослідженні хвиль Професор Тоффолі сказав: «Хвилі-шахраї — це колоси — вдвічі вищі за сусідні хвилі, — які виникають, здавалося б, нізвідки». Використовуючи найсучасніші технології та розпочавши експедицію до одного з найбільш мінливих океанічних царств Землі, дослідницька група запровадила нову техніку для тривимірного зображення океанських хвиль. Використовуючи стереокамери на борту південноафриканського криголама SA Agulhas II під час антарктичної експедиції у 2017 році, вони зафіксували рідкісне уявлення про поведінку хвиль у цьому віддаленому регіоні. Їхній метод, що імітує людський зір за допомогою послідовного зображення, дозволив команді реконструювати хвилясту поверхню океану в трьох вимірах, забезпечуючи безпрецедентну чіткість динаміки океанських хвиль. Першим науковим вимірюванням хвилі-шахрая була хвиля Драупнера заввишки 25,6 метрів, зареєстрована в Північному морі в 1995 році. У 21 столітті було зареєстровано 16 підозрюваних випадків хвилі-шахрая. «Неспокійне море Антарктиди та дикі вітри можуть спричинити «самопосилення» великих хвиль, що призведе до неправильної частоти хвиль, яку вчені теоретизували роками, але поки що не змогли перевірити в океані», — сказав професор Тоффолі. Спираючись на чисельні та лабораторні дослідження, які припустили роль вітру в утворенні хвиль-шахраїв, спостереження дослідницької групи підтвердили ці теорії в реальному океанському середовищі. Наслідки для майбутніх досліджень «Наші спостереження тепер показують, що унікальні морські умови з небезпечними хвилями виникають під час «молодої» стадії хвиль — коли вони найбільше реагують на вітер. Це говорить про те, що параметри вітру є відсутньою ланкою», – сказав професор Тоффолі. «Вітер створює хаотичну ситуацію, де співіснують хвилі різних розмірів і напрямків. Вітер змушує молоді хвилі рости вище, довше та швидше. Під час цього самопосилення хвиля непропорційно зростає за рахунок своїх сусідів». «Ми показуємо, що молоді хвилі демонструють ознаки самопосилення та більшу ймовірність стати шахраями через вітер. Кожні шість годин ми реєстрували хвилі, які вдвічі вищі, ніж їхні сусіди», — сказав професор Тоффолі. «Це відображає лабораторні моделі: морські умови, теоретично більш схильні до самопосилення, створюють більше небезпечних хвиль. На відміну від цього, ми не виявили хвиль-шахраїв у зрілих морях, на які не впливає вітер». Професор Тоффолі підкреслив критичну важливість інтеграції динаміки вітру в прогностичні моделі для прогнозування хвиль-ізгоїв. «Це показує, що при розробці інструментів для прогнозування хвиль-шахраїв вченим необхідно ретельно враховувати вітер».

Нещодавнє дослідження уламків, знайдених під час розкопок у саду резиденції Тихо Браге, видатного астронома та алхіміка XVI століття, привело до сенсаційного відкриття. Вчені виявили сліди вольфраму на керамічних та скляних уламках, що датуються часами діяльності Браге. Це відкриття викликає подив, оскільки вольфрам був офіційно відкритий лише у 1781 році, через два століття після смерті Браге. Цей факт ставить перед дослідниками питання про те, як цей метал міг потрапити до лабораторії алхіміка. Тихо Браге (1546-1601) був видатним данським астрономом, астрологом та алхіміком епохи Відродження. Він відомий своїми точними астрономічними спостереженнями, які стали основою для відкриття законів руху планет Йоганном Кеплером. Браге також побудував обсерваторію Ураніборг, де проводив свої дослідження. Крім астрономії, він цікавився алхімією та створював ліки для європейської еліти Можливі пояснення Існує кілька гіпотез щодо походження вольфраму в лабораторії Браге. Одна з них пов’язана з використанням певних мінералів, які могли містити вольфрам у своєму складі. Інша версія відсилає нас до опису німецького мінералога Георга Агріколи, який згадував про дивну речовину в олов’яній руді з Саксонії, названу ним “вольфрамом”. Значення відкриття Незалежно від походження вольфраму, ця знахідка має велике значення для історії науки. Вона свідчить про те, що алхіміки, які прагнули перетворити звичайні метали на золото, могли випадково відкривати нові елементи задовго до їхнього офіційного визнання. Фрагменти скляного та керамічного посуду з алхімічної лабораторії Браге / © Kaare Lund Rasmussen & Poul Grinder-Hansen, Heritage Science Це відкриття також підкреслює важливість археологічних досліджень для розуміння історії науки та технологій. Воно нагадує нам, що навіть у найдавніших місцях можуть ховатися несподівані сюрпризи, які здатні змінити наше уявлення про минуле. Раніше ми повідомляли, що вчені вирахували точний момент смерті людини.The post В 500-річній лабораторії алхіміка виявили метал із майбутнього first appeared on T4.