Команда математиків нещодавно зробила крок уперед у розвитку наших можливостей передбачати майбутні дані. Це, звісно, не ворожіння, але прогнозування — величезна індустрія та сервіс, на якому тримається значна частина економіки: від забезпечення наявності нових книжок у магазинах до гарантування достатньої кількості індичок до Дня подяки. Теход Кім з Університету Ліхай очолив команду з семи математиків у цій роботі, яка наразі доступна у вигляді препринту на arXiv, тобто ще не пройшла рецензування та не опублікована в науковому журналі. У вступі Кім та його колеги пояснюють, чому прогнозування, яке колись було фантазією чи елементом наукової фантастики, у 21 столітті перетворилося на життєво важливий глобальний інструмент: «[П]рогнозування […] є одним із найважливіших і найнаслідковіших завдань статистиків, математиків, дослідників машинного навчання, науковців із даних та спеціалістів зі штучного інтелекту, з глибокими наслідками та користю для багатьох сфер науки, інженерії, медицини, охорони здоров’я, економіки, бізнесу, політики та суспільства загалом. […] Регресійні моделі, безліч алгоритмів машинного навчання, штучні нейромережі, глибоке навчання та великі мовні моделі — це, по суті, машини прогнозування!» Дехто вважає, що за умови наявності достатньої кількості інформації можна передбачити будь-що. Але навіть якщо це так, «достатня кількість інформації» — це надто вагоме поняття: дослідники хочуть застосовувати алгоритми прогнозування до наборів даних і кількості змінних, які занадто великі для звичайного опрацювання. Більшість методів прогнозування в складних задачах працює лише в дуже вузьких ділянках, де неповну інформацію можна заповнити більш-менш обґрунтованими припущеннями. Коефіцієнт кореляції Пірсона (PCC) вимірює, наскільки дві змінні — наприклад, вартість готелю та якість сніданку — узгоджуються між собою вздовж прямої. Це дозволяє зрозуміти, що точка далеко від передбаченої лінії гірше вписується в набір даних. А от коефіцієнт конкордації (CCC) «вимагає, щоб Y та X мали однакові одиниці вимірювання і були оцінками однієї характеристики, ознаки чи явища», як пояснюється у статті. Завдяки таким вимогам CCC може вимірювати не лише близькість двох змінних до прогнозу, а й наскільки значущим є їхній ступінь узгодженості (виходячи зі спільних одиниць вимірювання або масштабу). Команда запропонувала новий предиктор: лінійний предиктор максимального узгодження (MALP). Не заглиблюючись у складні деталі: MALP — це точніше налаштована версія CCC, яка може краще оцінювати дуже специфічні взаємозв’язки, у яких CCC уже показує високу ефективність. У результаті, як підсумовують автори, MALP забезпечує прогнозування з вищим загальним рівнем узгодження. Це також відкриває можливість роботи з даними, які менш чітко організовані у звичні XY-графіки — те, з чим лінійна регресія традиційно мала труднощі. Статистики завжди прагнуть надати своїм колегам найкращий інструмент для розв’язання конкретної задачі. Ви ж не використовуєте хрестоподібну викрутку, щоб відкрутити плоский шуруп, і хоча це інколи можливо, усе ж не ідеально. Кожна ситуація має свій інструмент, і жоден із них не є «поганим» — просто не завжди підходить до задачі. MALP може стати таким інструментом для окремих дослідників і математиків. У висновку команда наводить перелік подальших кроків і запитань, які необхідно опрацювати в наступних дослідженнях. Щоб відчути важливість цієї роботи, уявіть сюжет «Парку Юрського періоду»: якщо б ми мали 95% геному тварини і використали алгоритм прогнозування, щоб «домалювати» решту 5%? Результат, звісно, не стане вигаданим монстром, але може взагалі не бути життєздатним організмом. Наша здатність заповнювати прогалини в даних може мати гігантські наслідки для наших висновків. Однією з найбільш важливих сфер, на які впливають алгоритми прогнозування, є сама галузь вимірювань: «відтворюваність, валідація методів та інші типи досліджень узгодженості» — усе це важливі напрями. У науці відтворюваність — гаряча тема, а дослідження узгодженості важливі для метааналізів, де різні, але подібні дослідження об’єднують, щоб отримати ширше уявлення. Часто саме такі метааналізи є найнадійнішим способом розглянути проблему комплексно. У заяві Університету Ліхай Техо Кім зазначив, що хоча ця робота зосереджена на класичній 45-градусній лінії, він сподівається, що MALP зможе перетворитися на більш загальний «предиктор максимального узгодження». «Нам потрібно дослідити це далі», — підсумував він.

Біологи оголошують про відкриття абсолютно нової гілки життя не щодня, і цього разу організм багато років залишався просто «під носом». Його виявили у лабораторному зразку морських інфузорій, які науковці утримували з моменту їх збирання у водах Хорватії у 2011 році. Лише після раптової загибелі інфузорій цей новий, мікроскопічний організм, який отримав назву Solarion arienae, став помітним. «Цей організм дозволяє зазирнути в дуже давній розділ клітинної еволюції, який раніше ми могли реконструювати лише опосередковано», — зазначають протистологи Іван Чепічка та Марек Вальт із Карлового університету (Чехія), провідні автори дослідження. «Клітини Solarion дрібні та лише слабо рухливі, і ми не помічали їх у культурі інфузорій протягом кількох років… Враховуючи, що ми пропустили Solarion навіть у довготривалій лабораторній культурі, у природних зразках він, ймовірно, так само лишився б непоміченим», — пише дослідницька група. Фасцинуюча, «сонцеподібна» форма мікроорганізму поступається лише його внутрішній будові. Це одноклітинний еукаріот із мембранним ядром, заповненим ДНК, подібно до клітин нашого організму. Так само як і наші клітини, він має мітохондрії — «енергетичні станції» клітини, де молекули жирів і вуглеводів перетворюються на хімічну енергію. Команда продемонструвала, що Solarion не належить до жодної з відомих груп еукаріотів, і тому цей самітний «мікросонце» ділить новостворений тип лише з одним іншим незвичним протистом — Meteora sporadica, який, у свою чергу, розташований у нововизначеному царстві, спільному з віддалено спорідненими протистами Provora та Hemimastigophora. Однак його мітохондрії істотно відрізняються від будь-яких, бачених раніше. Вони все ще містять «генетичні крихти» того, що колись могло бути окремим самостійним організмом. На думку вчених, мітохондрії колись були повноцінними автономними істотами — давніми бактеріями. Але на певному етапі еволюції життя на Землі вони оселилися всередині одноклітинного організму-господаря. Ми знаємо про це завдяки генетичному матеріалу, що зберігся всередині всіх мітохондрій, який походить від одного спільного давнього типу. З часом ці дві системи стали настільки нерозривно пов’язаними, що межа між «собою» та «іншим» повністю зникла. І сьогодні у більшості наших клітин є мітохондрії, зі своєю власною (хоч і значно скороченою) ДНК, без яких життя було б неможливим. У більшості еукаріотів — тварин, рослин, грибів, водоростей та численних одноклітинних організмів — мітохондрії містять лише незначні сліди своєї первинної незалежності. Але Solarion зберігає у своєму мікроскопічному тілі генетичний «сувенір» із давно забутого минулого: ген secA, який раніше входив до молекулярного інструментарію протомітохондрій і забезпечував транспортування білків через мембрану, коли вони ще існували як окремі організми. Це чудова новина для ендосимбіотичної теорії походження мітохондрій. Це прямий доказ того життя, яке мітохондрії вели до повної інтеграції в еукаріотичну клітину, і безпрецедентний погляд на те, як останні спільні предки еукаріотів взаємодіяли між собою, перш ніж стати одним цілим. «Solarion — це вражаюче нагадування про те, як мало ми досі знаємо про різноманіття мікробного життя», — підкреслюють Чепічка та Вальт. «Відкриття настільки древньої еволюційної лінії — по суті, живого викопного — демонструє, що ключові елементи історії еукаріотів досі приховані у місцях, які ми рідко досліджуємо». Дослідження опубліковано в Nature.

Щитовий вулкан Хайлі Губбі в Ефіопії, який вважали сплячим від часів останнього льодовикового періоду, раптово повернувся до активності, продемонструвавши масштаб, що здивував навіть досвідчених вулканологів. Регіон Афар, де сходяться Аравійська, Нубійська та Сомалійська тектонічні плити, є одним з найдинамічніших місць планети. Африканська рифтова система розсуває континент навпіл і готує умови для формування нового океану, а разом з цим створює природний майданчик для появи потужних вулканічних процесів. Хайлі Губбі розташований за 15 кілометрів від постійно активного вулкана Ерта Але, який відомий найдовшим у світі лавовим озером. Поруч колись вибухав Даббаху, залишивши після себе 500-метрову тріщину та кілька днів попелу над регіоном. На цьому тлі нове виверження може виявитися одним з найпотужніших за останні століття, пише T4. За супутниковими спостереженнями, вулканічний шлейф Хайлі Губбі піднявся до висоти приблизно 15 кілометрів, тобто туди, де пролітають міжконтинентальні літаки. Консультативний центр з попередження про вулканічний попіл у Тулузі вже видав авіаційні попередження. Попіл розділився на два потоки: верхній шар, перенесений вітрами, рухається на північний схід над Червоним морем, тоді як нижній, за спостереженнями професора Еріка Клеметті Гонсалеса, зміщується на північний захід. Спершу припускали, що нижній потік може бути пірокластичним, що різко підвищило б загрозу для людей, але ці твердження згодом спростували. The moment of the eruption of Hayli Gubbi (the first time in at least 10,000 years) as seen from ground level.— Evergreen Intel (@vcdgf555.bsky.social) 2025-11-23T20:16:05.013Z Незважаючи на масштабність події, небезпека для населення мінімальна, адже район навколо гірського хребта Ерта Але малозаселений. Вулканологічні дані про Хайлі Губбі обмежені, але відомо, що останні лавові потоки перекривають відклади віком понад 8200 років. Виверження за цей час або були слабкими, або залишили мало слідів через слабку дослідженість регіону. Тепер ситуація змінилася: активність підтверджена з космосу, фіксуються вулканічні блискавки та велика хмара діоксиду сірки, що вже привернула увагу дослідників кліматичних технологій. Виверження Хайлі Губбі нагадує, що тектонічні процеси в регіоні Афар не сповільнюються. Континент продовжує тріскатися, нові вулканічні системи формуються, а наші уявлення про «сплячі» вулкани потребують перегляду. Кожне таке виверження дає змогу науковцям ліпше зрозуміти, як народжуються океани, як змінюється земна кора і якими можуть бути майбутні геологічні ризики. Хайлі Губбі, який мовчав тисячі років, тепер став одним з ключових свідків цього довготривалого розломного процесу. Читайте також: Вчені виявили скамʼянілість 15-метрової змії: вона була більшою за тиранозавраThe post В Ефіопії прокинувся вулкан, який вважався сплячим з часів останнього льодовикового періоду first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Лише при глибшому дослідженні ми дізнаємося, що ключова частина цієї історії ховається під землею. Команда дослідників, включно з Ліцзін Ванг (Lijing Wang), асистенткою професора з Університету Коннектикуту, відділу наук про Землю, намагалася з’ясувати, як вода зберігається під поверхнею та як вона рухається довго після того, як тане сніг. «Ми знаємо, що вода надходить із прихованого джерела — підземного», — сказала Ванг. «Але як ця підземна вода зберігається та виділяється? Які властивості важливі для підтримки води у верхівкових потоках наприкінці сезону?» Спільноти залежать від стабільного надходження води з цих гір, особливо коли зміни клімату змінюють режим снігових опадів і посилюють літню спеку. Без чіткої інформації про час танення снігу та внесок підземних вод важко передбачити, скільки води можуть очікувати екосистеми та люди вниз за течією у будь-якому році. Що досліджувала команда Дослідники звернули увагу на два основні фактори. Перший — рослинність на поверхні, яка впливає на тривалість перебування снігу на землі. Другий — структура ґрунту та порід під землею, яка визначає, як вода зберігається та виділяється пізніше. Команда мала доступ до рідкісного, детального набору даних, зібраного програмою Watershed Function Science Focus Area під керівництвом Національної лабораторії Лоуренса Берклі (LBL). Дослідники поєднали ці дані з моделлю, що дозволяла тестувати різні сценарії, і відрегулювали її, поки результати не відповідали реальним вимірюванням витрати потоків, рівнів підземних вод та глибини снігу. «Ми маємо унікальні вимірювання глибини снігу за допомогою зондів із кількома вертикально розташованими сенсорами температури на 18 ділянках у нашому водозборі», — сказала Ванг. «Оскільки сніг добре ізолює, зміни у вертикально розділених температурних даних можна використовувати для відстеження глибини снігу та визначення часу його танення». Сніг, дерева та гірські потоки Команда виявила, що рослинність біля гірських потоків має значення. Сніг танув на один-два тижні пізніше в районах з вічнозеленими деревами порівняно з чагарниками, травами або листяними лісами на тій же висоті. За моделлю, вічнозелені ліси також уповільнюють виділення води з талого снігового покриву, діючи як буфер і розтягуючи витрати потоку замість того, щоб вся вода одночасно спускалася вниз. Ванг зазначила, що вирубка таких лісів може порушити цей природний баланс. У міру завершення сезону танення снігу у даних підземних вод з’явився несподіваний ефект. «Ми побачили не лише один пік у рівні підземних вод, коли танення снігу дає найбільше поповнення, а й дуже цікавий другий пік у наших спостережуваних свердловинах пізніше в сезоні», — пояснила вона. Два піки у потоках води Щоб зрозуміти цей другий піковий ефект, команда дослідила різні варіації пористості, проникності та підземної структури. «У нас є гранідорит зверху, а під ним сланець Mancos на схилі», — сказала Ванг. «Існує перехід між верхньою та нижньою частиною схилу, і цей перехід затримує воду». «Це як ванна на верхньому схилі: танення снігу її заповнює, а коли тиск перевищує межу і вода переливається, перехід більше не може утримати воду. Другий пік виникає саме через цю воду, що переливається». Підземний потік формує потоки Ключовим є те, що контролює потік, який досягає струмка пізніше в сезоні. «Навіть якщо вода там зберігається, вона нікуди не потече, якщо проникність дуже низька. Витрати потоку вниз за течією будуть дуже низькими, якщо внесок підземної води блокує низька проникність», — пояснила Ванг. Перехід від весняного піку до пізнього сезонного струмка залежить від того, як танення снігу виділяє воду, як довго вона залишається у підземних порожнинах і наскільки легко може рухатися крізь ґрунт і породи. Ці висновки дозволяють гідрологам точніше налаштовувати моделі для кращого прогнозування доступності води. Уроки гірських потоків Команда тепер має чіткіше уявлення про взаємодію підземного зберігання води та танення снігу у верхівкових потоках. Ця інформація допомагає зменшити невизначеність при спостереженні за зниженням витрат потоку та підвищенням температури води на заході США. Поточна робота Ванг включає вдосконалення моделі для використання в місцях без інтенсивного моніторингу, а також тестування можливостей штучного інтелекту для зниження витрат на такі детальні симуляції. «Зібрати все це разом — величезна робота», — сказала вона. «Як модельер, я вдячна колегам, які роблять такі дані можливими». «У США так багато верхівкових потоків, що неможливо відвідати кожне місце для повного моніторингу. Нам потрібні нові підходи, щоб краще передбачати ці критично важливі джерела води». Повне дослідження опубліковане у журналі Water Resources Research.

Чи «закінчиться» Всесвіт взагалі — невідомо, але всі наявні докази свідчать, що він залишатиметься космічним домом для людства ще дуже, дуже довго. Всесвіт — весь простір і час, усі матерія та енергія — виник близько 14 мільярдів років тому в результаті швидкого розширення, відомого як Великий вибух, і відтоді перебуває у стані постійних змін. Спочатку він був наповнений розрідженим газом частинок, що зараз утворюють атоми: протонів, нейтронів і електронів. Потім цей газ зруйнувався, утворивши зірки та галактики. Наше розуміння майбутнього Всесвіту ґрунтується на спостереженнях об’єктів і процесів, які ми бачимо сьогодні. Як астрофізик, я досліджую далекі галактики, що дозволяє вивчати, як зірки та галактики змінюються з часом. Завдяки цьому формуються теорії, які прогнозують, як Всесвіт змінюватиметься у майбутньому. Прогнозування майбутнього на основі минулого Прогнозування майбутнього Всесвіту, спираючись на сьогоднішні спостереження, називається екстраполяцією. Це ризиковано, адже може статися щось непередбачуване. Інтерполяція — з’єднання точок всередині набору даних — значно безпечніша. Уявіть, що у вас є фото у 5 років і ще одне — у 7 років. Хтось, ймовірно, міг би вгадати, як ви виглядали у 6 років. Це і є інтерполяція. Можна було б екстраполювати і на 8 чи 9 років, але ніхто не може точно передбачити далеке майбутнє. Можливо, через кілька років ви почнете носити окуляри або різко виростете. Вчені можуть прогнозувати, як Всесвіт виглядатиме через кілька мільярдів років, екстраполюючи зміни зірок і галактик, але зрештою можуть статися дивні явища. Всесвіт і його складові можуть знову змінитися, як це вже траплялося раніше. Як зірки змінюватимуться у майбутньому Добра новина: Сонце, наша середньої величини жовта зірка, продовжить світитися ще мільярди років. Воно приблизно на половині свого 10-мільярдолітнього життєвого циклу. Тривалість життя зірки залежить від її розміру: великі, гарячі, сині зірки живуть коротше, а маленькі, холодні, червоні зірки — набагато довше. Сьогодні деякі галактики все ще виробляють нові зірки, інші ж вичерпали свій газ для їхнього формування. Коли галактика припиняє утворювати зірки, сині зірки швидко вибухають як наднові та зникають за кілька мільйонів років. Через мільярди років жовті зірки, як Сонце, скидатимуть зовнішні шари у вигляді туманності, залишаючи тільки червоні зірки. З часом усі галактики припинять утворювати нові зірки, і світло, що заповнює Всесвіт, поступово почне червоніти і тьмяніти. Через трильйони років — в сотні разів довше за нинішній вік Всесвіту — і червоні зірки згаснуть, зануривши Всесвіт у темряву. Але до того часу ще буде багато зірок, що забезпечують світло і тепло. Як змінюватимуться галактики Уявіть будівництво піщаного замку на пляжі: кожне відро піску робить його більшим. Галактики зростають схожим чином, поглинаючи менші галактики. Ці злиття триватимуть і в майбутньому. У скупченнях галактик сотні з них падають до спільного центру, часто спричиняючи хаотичні зіткнення. Спіральні галактики, що мають упорядковану форму диска, у результаті зливаються в безладні хмароподібні структури. Через це з часом у Всесвіті стане менше спіральних галактик і більше еліптичних. Молочний Шлях і сусідня галактика Андромеда можуть об’єднатися таким чином через кілька мільярдів років. Не хвилюйтеся: зірки обох галактик пролетять повз одна одну, не постраждавши, і майбутні спостерігачі побачать фантастичне видовище. Як змінюватиметься сам Всесвіт Великий вибух запустив розширення, яке, ймовірно, триватиме й надалі. Гравітація всіх об’єктів у Всесвіті — зірок, галактик, газу, темної матерії — уповільнює розширення, а деякі теорії припускають, що воно може зупинитися. Однак є докази, що невідома сила починає чинити відштовхувальну дію, прискорюючи розширення. Вчені називають її темною енергією, але про неї відомо дуже мало. Як родзинки у печиві, галактики віддалятимуться одна від одної все швидше. Якщо це триватиме, інші галактики стануть занадто віддаленими для спостереження з Молочного Шляху. Підсумок прогнозу Утворення нових зірок припиниться, галактики заповняться старими червоними зірками, поступово остигатимуть і зануряться у темряву. Кожне скупчення галактик об’єднається в одну велику еліптичну галактику. Прискорене розширення Всесвіту ускладнить спостереження за іншими галактиками. Цей сценарій з часом призведе до темної вічності, що триватиме трильйони років. Нові дані можуть змінити цю картину, і наступний етап історії Всесвіту може виявитися зовсім іншим і несподівано красивим. Залежно від точки зору, можливо, у Всесвіту взагалі немає «кінця». Навіть якщо він виглядатиме зовсім інакше, важко уявити, що Всесвіт зникне повністю. Цей сценарій іноді викликає сум, але водночас нагадує, що ми живемо в дуже цікавий час історії Всесвіту — на початку ери, сповненої яскравих зірок і галактик для спостереження. Космос може підтримувати людське суспільство і цікавість ще мільярди років, тому часу для досліджень і пошуку відповідей достатньо.

Під час розкопок римського форту Віндоланда на півночі Англії археологи знайшли рідкісну особисту епістолу віком близько 2000 років. Клавдія Севера запросила свою подругу Сульпіцію Лепідіну на день народження — лист виявився збереженим настільки добре, що можна прочитати навіть посткриптум, написаний її власною рукою. Послання, що пережило дві тисячі років Лист, знайдений у Віндоланді — одному з найважливіших давньоримських форпостів у Британії, — був адресований подрузі Клавдії Севері, Сульпіції Лепідіні. Документ створили приблизно 100 року нашої ери. Дружнє запрошення на день народження У листі Клавдія запрошує подругу на святкування свого дня народження. Текст написано переписувачем під диктовку, але в правому кутку розміщено особистий посткриптум від самої Севері — вона обіцяє чекати сестру на урочистості разом із чоловіком та маленьким сином. Археологи зазначають, що почерк Севері помітно гірший за каліграфію професійного писаря, що робить документ ще ціннішим — він демонструє реальне «живе» письмо римської жінки. Лист-«листівка» з вуглецевими чорнилами Дерев’яна табличка розміром 22,3 × 9,6 см нагадує класичну листівку. Текст написано з обох сторін чорнилами на основі вуглецю. Збереження матеріалу стало можливим завдяки безкисневому шару ґрунту у Віндоланді. Історична цінність Знахідку вважають одним із найдавніших особистих жіночих листів, знайдених у Північній Європі. Документ дозволяє краще зрозуміти побут, соціальні зв’язки та емоційний світ римських жінок, що рідко відображалось у письмових джерелах того часу. Джерело

Первинна чорна діра, що пройшла крізь людське тіло, стала б подією, яку важко уявити в межах буденної фізики. Ці об’єкти виникли не зі згоряння зірок, а в хаосі перших миттєвостей після Великого вибуху, коли надгусті флуктуації матерії стискалися в крихітні сингулярності. Сьогодні вони лишаються лише гіпотезою, проте їхні можливі властивості вже дають вченим підстави для моторошних розрахунків. Маса таких дір варіює від неймовірно малої до рівня астероїдів, а їхній фізичний розмір може бути меншим за атом. Крихітний масштаб не робить їх безпечними, адже гравітаційне поле поблизу горизонту подій залишається екстремальним, пише T4. Якщо первинна чорна діра перетне траєкторію людського тіла, взаємодія буде короткою, але руйнівною. Першим ефектом стане надзвуковий удар, який виникне через швидке переміщення чорної діри та її колосальну локальну енергію. Такий імпульс працює як куля великого калібру, що передає тканинам вибухову хвилю. Розрахунки показують, що чорна діра масою близько ста сорока мільярдів тонн створить удар, рівний дульній енергії гвинтівки калібру 0.22. Влучення такого масштабу пробиває канал у тілі, миттєво руйнуючи структуру органів і спричиняючи нестримну внутрішню кровотечу. Швидкість процесу настільки висока, що жодна біологічна система не має шансів на захист чи відновлення. Другий механізм ураження визначають припливні сили. Вони виникають, коли гравітація на ближній до чорної діри точці тіла значно сильніша, ніж на віддаленій. У великих масштабах це руйнує цілі планети, але навіть у межах людського мозку різниця у кілька десятків ньютонів достатня, щоб розірвати клітини. Саме це і передбачають моделі професора Роберта Шеррера. Якщо чорна діра пройде через мозок, тканини не витримають напруги і втратять цілісність. Для того щоб припливні сили самі по собі були смертельними, маса чорної діри має бути ще більшою, приблизно на рівні кількох трильйонів тонн, проте така маса цілком вписується у теоретичний діапазон первинних об’єктів. Наукові оцінки вказують, що навіть якщо такі чорні діри існують, вони зустрічаються надзвичайно рідк Незважаючи на фантастичність сценарію, важливо розуміти контекст. Наукові оцінки вказують, що навіть якщо такі чорні діри існують, вони зустрічаються надзвичайно рідко. Щільність цих об’єктів у Всесвіті настільки низька, що зіткнення з людиною є практично неможливим. Сам факт, що в історії немає підтверджених випадків загибелі від чорної діри, вже служить цінною підказкою: первинні чорні діри не можуть становити значну частину темної матерії, інакше Земля давно мала б сліди їхніх проходжень. Якби ж така подія все-таки сталася, людина не встигла б нічого відчути. Чорна діра перетнула б тіло швидше, ніж нервова система здатна передати імпульс, а наслідки були б визначені фізикою, а не біологією. Ударна хвиля зруйнувала б органи, а припливні сили пошкодили б структуру клітин на мікроскопічному рівні. Жодні медичні втручання чи технології не могли б перервати процес чи змінити його результат. Парадокс у тому, що саме смертельність такого об’єкта робить його безпечним у повсякденному житті. Якщо б первинні чорні діри були численними, ми давно мали б сліди їхньої присутності. Тому найкращі сучасні моделі сходяться на думці, що ймовірність зустрічі з ними наближається до нуля. І все ж сама можливість існування таких об’єктів нагадує, наскільки дивним і різноманітним може бути наш Всесвіт, де крихітна точка з масою астероїда може зруйнувати людину так само ефективно, як і зоряні колапси, лише в значно менших масштабах. Цікаво знати: Експеримент Кавендіша: як науковцю вдалося зважити Землю в 1797 роціThe post Що станеться з тілом людини, якщо крізь нього пройде первинна чорна діра first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Одна дослідницька експедиція 2022 року допомагає вченим відкривати ще більш вражаючі морські види по всьому океану. Дослідники виявили два нові глибоководні види — акулу-ліхтарницю та краба порцелянового типу — на основі зразків, зібраних під час експедиції 2022 року на дослідницькому судні CSIRO RV Investigator. Вид, названий західноавстралійською акулою-ліхтарницею, та новий порцеляновий краб були описані окремими групами вчених у статтях, опублікованих у вересні 2025 року. Знайомтесь: західноавстралійська акула-ліхтарниця Etmopterus westraliensis Доктор Вілл Вайт, іхтіолог з Австралійської національної рибної колекції CSIRO, взяв участь у описі нового виду акули. «Акули-ліхтарниці — це дивовижна група акул, і цей новий вид був знайдений на глибині до 610 метрів під час біорізноманітних досліджень для Parks Australia в морському парку Гаскойн біля узбережжя Західної Австралії», — зазначив доктор Вайт. Західноавстралійська акула-ліхтарниця — невеликий глибоководний вид: найбільший екземпляр мав довжину лише 407 мм. У неї великі очі, пристосовані до темряви, струнке тіло та дві маленькі спинні плавці, кожен із гострим шипом на кінці. Однією з її найпомітніших особливостей є здатність світитися — риса, що робить акул-ліхтарниць особливо унікальними. «Акули-ліхтарниці є біолюмінесцентними: світло виробляється фотофорами, розташованими на череві та боках, звідси й походить їхня назва», — пояснив Вайт. Назва E. westraliensis дана виду на честь Західної Австралії, де його було знайдено. Це вже третій новий вид акул, описаний зі зразків тієї ж експедиції 2022 року — після розмальованої рогатої акули та котячої акули з ребристими яйцями, про які повідомили у 2023 році. Новий порцеляновий краб Porcellanella brevidentata Доктор Ендрю Хосі, куратор водної зоології Музею Західної Австралії, брав участь у описі нового виду краба. «Новий вид порцелянового краба живе у симбіозі з морськими пером — групою м’яких коралів, споріднених із морськими віялами, де він ховається серед “листя” свого господаря», — розповів Хосі. Краб дуже маленький — близько 15 мм завдовжки — і має опалесцентне біло-жовте забарвлення. Це дозволяє йому ефективно маскуватися між білими листками морського пера. Новий вид було знайдено під час досліджень уздовж узбережжя Нінгалу на глибині до 122 метрів. «Порцелянові краби — фільтратори: вони живляться планктоном, використовуючи модифіковані ротові частини з довгими волосками, щоб вичісувати воду в пошуках дрібних частинок їжі, на відміну від типового “крабового” способу — хапати їжу клешнями», — пояснив Хосі. Додаткові зразки, використані для ідентифікації та опису нового виду, були зібрані під час іншої експедиції RV Investigator у 2017 році. Розмаїття нового життя Західноавстралійську ліхтарну акулу було описано за допомогою шести екземплярів, зібраних біля узбережжя Західної Австралії під час подорожі на RV Investigator у 2022 році Завдяки зразкам, зібраним під час експедиції 2022 року, вже описано майже 20 нових видів, включаючи восьминога Carnarvon Flapjack, про відкриття якого повідомили на початку 2025 року. Дослідники вважають, що ще приблизно 600 потенційно нових видів усе ще очікують на опис. Глибоководні регіони досі залишаються значною мірою нерозвіданими, тому такі біорізноманітні дослідження мають критичне значення для розуміння дивовижних форм життя, що мешкають у темних глибинах океану. Очікується, що дослідники виявлять ще більше нових для науки видів під час наступної експедиції RV Investigator у Кораллове море, де знову об’єднається частина команди 2022 року разом із новими фахівцями та партнерами — щоб перетворювати здивування на відкриття.

Космічне агентство NASA повідомило про виявлення на Марсі гірських порід, які можуть містити ознаки біологічної активності. Марсохід «Персеверанс» зафіксував зразки з незвичайними структурами під час роботи в кратері Джезеро, розташованому на місці давньої висохлої водойми. Фахівці агентства досліджували глинисті відкладення, що сформувалися приблизно 3,5 мільярда років тому. На поверхні цих порід зафіксовані візерунки, що одержали назву «леопардові плями» через характерний зовнішній вигляд. За попередніми даними, такі формації могли виникнути внаслідок життєдіяльності мікроскопічних організмів у далекому минулому планети. Професор планетології Санджів Гупта з Імперського коледжу Лондона зазначив, що аналогічні структури на Землі формуються за участю живих організмів. Учений наголосив на унікальності знахідки, оскільки подібні зразки раніше не зустрічалися в марсіанських дослідженнях. Заступниця директора NASA з наукових програм доктор Нікола Фокс провела паралель між виявленими структурами та викопними останками земного походження. Фахівчиня припустила, що знайдені сліди можуть бути різними формами біологічної активності давніх організмів. Наукові дані свідчать про те, що мільярди років тому марсіанський клімат суттєво відрізнявся від сучасного. Планета мала густу атмосферу і значні запаси рідкої води у формі річок і водойм, що створювало умови для потенційного розвитку життя. Представники агентства зазначили, що достовірні висновки про природу виявлених формацій можливі після доставки зразків на Землю для лабораторного аналізу.

В Індії, в лігнітовій шахті Гуджарату, регіону, що славиться своїми багатими покладами скам’янілостей, вчені виявили дивовижні останки однієї з найбільших змій, що коли-небудь повзали по Землі. Ця колосальна істота, названа Vasuki indicus на честь міфічного царя змій з індуїстської міфології, могла сягати довжини до 15 метрів, що перевершує навіть розміри тиранозавра, пише T4. Згідно з дослідженням, опублікованим у Scientific Reports, палеонтологи знайшли 27 хребців, деякі з яких збереглися у своєму первісному положенні, що дозволило реконструювати можливий розмір та рухи змії. Вважається, що Vasuki indicus жив близько 47 мільйонів років тому, у період, коли клімат на планеті був значно теплішим, ніж сьогодні, створюючи ідеальні умови для процвітання таких величезних рептилій. Реконструйований скелет викопних хребців з тулуба доісторичної змії Vasuki indicus . Авторство: Reuters/S. Bajpai/D. Datta/P. Verma. Гігантська змія минулого, як припускають вчені, була повільним хижаком, що полював із засідки, подібно до сучасних пітонів та анаконд. Дебаджит Датта, провідний дослідник з Індійського технологічного інституту Руркі (IITR), пояснив, що враховуючи її величезні розміри, Васукі приборкував свою здобич за допомогою задушення. Така хижацька поведінка свідчить про те, що Васукі, ймовірно, полював на великих тварин, можливо, включаючи крокодилів, черепах і навіть риб. Теплий клімат епохи, з високими глобальними температурами та болотистим середовищем, ймовірно, забезпечував ідеальні умови для життя такої рептилії. Тіло змії, яке, за оцінками, мало майже 44 см завширшки, робило б її вражаючою фігурою в екосистемі того часу. На зображенні показано різні скам’янілі хребці доісторичного змія. Авторство: Scientific Reports. Це відкриття перегукується з попереднім виявленням Titanoboa, подібної масивної змії, знайденої на півночі Колумбії у 2009 році. За словами Суніла Баджпая, палеонтолога з IITR, розмір Васукі дуже схожий на розмір Титанобоа. Хоча хребці Titanoboa були трохи більшими, передбачувана довжина тіла Васукі, яка коливається від 11 до 15 метрів, цілком порівнянна з 13-метровою Titanoboa. Однак Баджпай зазначає, що поки що зарано робити висновки щодо того, яка з цих двох змій була масивнішою, оскільки для повного порівняння потрібні додаткові скам’янілості. Ці стародавні змії жили в кайнозойську еру, після вимирання динозаврів, і є одними з найбільших істот, які коли-небудь існували в тваринному світі. Художня реконструкція Vasuki indicus. Автор: House Head Anims Yt. Вчені вважають, що Vasuki indicus, ймовірно, проводив більшу частину часу, згорнувшись клубком у болотах, повільно рухаючись у воді та довго відпочиваючи. “Васукі був величною твариною”, – сказав Датта. Його повільні рухи доповнювалися методичним підходом до полювання, коли він чекав, поки здобич наблизиться, перш ніж атакувати. Хоча череп не було знайдено, скам’янілі хребці дають чітке уявлення про масивне тіло змії та її повільний спосіб життя. Найбільший знайдений хребець має ширину 11,1 см, що ще раз підтверджує ідею про змію, створену для сили, а не швидкості. Останки свідчать про те, що Васукі, можливо, був одним із останніх представників родини Madtsoiidae, що домінувала в пізню еру динозаврів до її занепаду близько 12 000 років тому. Це відкриття додає цінних знань до палеонтологічної картини світу, розкриваючи масштаби та розмаїття життя на Землі мільйони років тому. Цікаво знати: Вчені показали місце на карті, де насправді затонув “Титанік”The post Вчені виявили скамʼянілість 15-метрової змії: вона була більшою за тиранозавра first appeared on T4 - сучасні технології та наука.