Неандертальці, наші найближчі вимерлі родичі, часто зображуються як примітивні м’ясоїди, що полюють на мамонтів. Проте, останні дослідження свідчать про більш різноманітну та адаптивну дієту. М’ясні делікатеси та вишукані морепродукти Звичайно, м’ясо було важливою частиною раціону неандертальців. Вони полювали на великих тварин, таких як мамонти, зубри, олені, а також на небезпечних хижаків – печерних левів та ведмедів. Але неандертальці не нехтували й морепродуктами. На узбережжях вони збирали молюсків, крабів, а також полювали на рибу, тюленів та навіть дельфінів. Вегетаріанські страви та… канібалізм? Не всі неандертальці були завзятими м’ясоїдами. У деяких регіонах, де було менше дичини, вони харчувалися переважно рослинною їжею: горіхами, грибами, ягодами та іншими дарами лісу. Неандертальці, щоб вижити в суворих умовах льодовикового періоду, використовували різноманітні джерела їжі, адаптуючись до доступних ресурсів у своєму середовищі. Вони їли м’ясо, морепродукти, рослинну їжу Також існують докази канібалізму серед неандертальців. На кістках знайдено сліди обробки, що свідчить про зняття м’яса. Це могло бути викликано голодом або мати ритуальне значення, але точні причини досі залишаються загадкою. Останні новини: “Мандрівник у часі” повернувся з 2671 року, щоб попередити людство про катастрофу Адаптація до умов Раціон неандертальців був гнучким та залежав від доступних ресурсів. Вони були справжніми майстрами виживання, здатними пристосувати своє харчування до різних умов. Ця адаптивність, можливо, була одним з ключів до їхнього успіху протягом сотень тисяч років у суворих умовах льодовикового періоду. Неандертальці та Homo sapiens: схожі смаки Цікаво, що дієта неандертальців багато в чому нагадувала раціон ранніх Homo sapiens. Обидва види були всеїдними та використовували різноманітні джерела їжі. Це ще раз підкреслює їхню близькість та спростовує стереотип про неандертальців як примітивних істот. Читайте також: У Польщі розкопали поховання “демона” 13-го століття The post Яку їжу їли неандертальці, щоб вижити в льодовиковий період first appeared on T4.

Нещодавня археологічна знахідка в польському місті Хелм проливає світло на темні забобони середньовіччя. У єпископському саду виявлено рештки молодого хлопця, похованого обличчям донизу під важким камінням, з відсіченою головою. Такий спосіб поховання, за словами експертів, свідчить про те, що місцеві жителі вважали його демоном і намагалися запобігти його поверненню з могили. У єпископському саду виявлено рештки молодого хлопця, похованого обличчям донизу під важким камінням, з відсіченою головою. Фото: Conservator for Monuments Жахливі ритуали минулого Подібні поховання, хоч і шокують сучасну людину, були поширеними в середньовіччі. Страх перед невідомим та містичними істотами змушував людей вдаватися до жорстоких ритуалів. Так, минулого року в Польщі знайшли скелет дитини із замком на нозі, а ще раніше – рештки жінки з серпом на тілі, що мало запобігти її перетворенню на вампіра. Подібні поховання, хоч і шокують сучасну людину, були поширеними в середньовіччі. Фото: Conservator for Monuments Загадки єпископського саду Поряд з могилою “демона” археологи виявили рештки іншої дитини, похованої традиційним способом. Обидва поховання датуються 13-м століттям. Наразі проводяться дослідження, щоб встановити вік дітей на момент смерті та інші деталі. Є припущення, що це не єдині могили в єпископському саду, і подальші розкопки можуть розкрити ще більше таємниць минулого. Ця знахідка нагадує нам про те, як далеко людство просунулося у своєму розвитку, відкинувши забобони та ірраціональні страхи. Водночас вона є свідченням того, як важливо вивчати історію, щоб розуміти своє минуле та цінувати сьогодення. Не пропустіть: “Мандрівник у часі” передбачив зустріч землян з інопланетянами: у якому році це станетьсяThe post У Польщі розкопали поховання “демона” 13-го століття first appeared on T4.

Дослідники створили інтерактивну молекулярну карту людського тіла під назвою COmics на основі обширних даних мультиоміки. Інструмент дозволяє дослідникам досліджувати молекулярні процеси та особливості, пов’язані з такими захворюваннями, як діабет, відкриваючи значний потенціал для майбутніх відкриттів. Дослідники Weill Cornell Medicine в Катарі (WCM-Q) розробили детальну молекулярну карту людського тіла та його складних фізіологічних процесів, проаналізувавши тисячі молекул із зразків крові, сечі та слини, зібраних у 391 добровольця. Дані були інтегровані для створення потужного інтерактивного візуального веб-інструменту під назвою Connecting Omics (COmics), який можна використовувати для дослідження складного молекулярного складу людини та виявлення основних рис, пов’язаних з різними захворюваннями. Молекулярні процеси в організмі людини стосуються хімічних реакцій і взаємодій, що відбуваються в клітинах і між різними клітинами, включаючи важливі функції, такі як реплікація ДНК , синтез білка, виробництво енергії, клітинний зв’язок і різні метаболічні шляхи, які керуються комплексом білок-білок. , взаємодії білок-ДНК і білок-РНК, що зрештою забезпечує життєво важливі функції організму. Деталі дослідження та фон Вичерпне дослідження, опубліковане 19 серпня в Nature Communications , зібрало 12-річні дані Qatar Metabolomics Study of Diabetes (QMDiab), дослідження діабету випадок-контроль серед багатоетнічного населення Катару, переважно арабського, філіппінського та індійського походження. «Наша ідея полягала в тому, щоб об’єднати все, що ми навчилися протягом більш ніж десяти років досліджень мультиоміки, щоб створити комплексну молекулярну модель людського тіла та процесів у ньому», — сказав старший автор доктор Карстен Сухре, професор фізіології та біофізики та член Англійського інституту точної медицини. «Цей довідковий інструмент є вільним для доступу та використання дослідниками, які хочуть дослідити, як працює людський організм на молекулярному рівні, а також для формування гіпотез для перевірки експериментами». Збір та аналіз даних Завдяки співпраці з Hamad Medical Corporation дослідники зібрали кілька аліквот крові, сечі та слини у добровольців, як з діабетом, так і без нього. Потім зразки були охарактеризовані на 18 різних високопродуктивних аналітичних платформах, які забезпечили надзвичайно багатий набір даних, включаючи 6300 окремих точок молекулярних даних, включаючи геномні дані (ДНК), транскриптом ( РНК ), білки та метаболіти, такі як амінокислоти , цукри та жири. Крім того, вони визначили інформацію про генетичні варіанти, сайти метилювання ДНК і експресію генів для кожного з учасників. Це дозволило дослідникам виявити асоціації та шляхи, що зв’язують генетичні характеристики з певними білками, метаболічними процесами та захворюваннями. Потім вони старанно інтегрували масу даних від усіх індивідуумів у онлайновий веб-інструмент, який служив інтерфейсом до «Молекулярної людини», молекулярного опису людського тіла. Мультиомічний підхід та його значення Підхід поєднання геномних, транскриптомних, метаболомних, протеомних та інших форм так званих «-омічних» досліджень відомий як «мультіоміка». Цей підхід з’явився в останні роки як ключова стратегія для біомедичних дослідників, які прагнуть зрозуміти, як насправді функціонують людський організм і хвороби, надаючи інформацію, яка потенційно може сприяти розробці нових медикаментозних методів лікування. Наприклад, дослідження виявило та описало білки та метаболіти, які є ознаками підтипів діабету 2 типу, проливаючи світло на різні способи прояву захворювання. «Наш інтегративний омічний підхід забезпечує огляд взаємозв’язків між різними молекулярними ознаками та їх зв’язком із фенотипом людини — її спостережуваними рисами, такими як зовнішність, біохімічні процеси та поведінка», — сказала перший автор доктор Анна Халама, доцент кафедри дослідження в галузі фізіології та біофізики. «Масштаб даних, інтегрованих у веб-інструмент COmics, дає доступ до сотень тисяч шляхів і асоціацій для дослідників, що дає величезний потенціал для відкриття та дослідження.

Науковці б’ють на сполох: астероїд Апофіс, розміром з хмарочос, знову наближається до Землі. Хоча раніше вважалося, що зіткнення малоймовірне, нові дані вказують на можливість зміни траєкторії, що підвищує ризик катастрофи. Відкритий у 2004 році, Апофіс одразу потрапив до списку потенційно небезпечних астероїдів. Його розміри – понад 300 метрів у діаметрі – роблять його здатним завдати непоправної шкоди нашій планеті. Найближче зближення очікується у 2029 році, коли він пролетить на відстані всього 31 000 кілометрів від Землі – це ближче, ніж деякі супутники. Хоча попередні розрахунки вказували на низьку ймовірність зіткнення, останні дослідження виявили, що гравітаційний вплив Землі під час прольоту 2029 року може змінити орбіту Апофіса, збільшуючи ризик зіткнення у майбутньому. Художнє перетворення Апофіса, який вільно ширяє в космосі і не врізається в жодну планету. © Планетарне товариство; CC BY-NC 3.0 Наслідки зіткнення можуть бути катастрофічними. Вибух, еквівалентний тисячам ядерних бомб, спричинить руйнування на континентальному масштабі, змінить клімат та поставить під загрозу існування життя на Землі. Цікаво знати: Названо ранкову звичку, яка заважає розбагатіти: доведено вченими Наукова спільнота продовжує пильно стежити за Апофісом, використовуючи найсучасніші технології для прогнозування його траєкторії. Космічні агентства розробляють плани дій на випадок реальної загрози, включаючи можливість зміни орбіти астероїда. Хоча панікувати зарано, ситуація вимагає пильної уваги. Апофіс слугує нагадуванням про те, що космос, незважаючи на свою красу, може приховувати серйозні небезпеки. І людству необхідно бути готовим до них. Читайте також: Що загрожує Африці більше, ніж спекаThe post До Землі наближення гігантський астероїд Апофіс first appeared on T4.

Марс є домом для дивних геологічних утворень у формі павука, відомих як аранеїформна місцевість, які знаходяться переважно в південній півкулі. Ці утворення, видимі на зображеннях орбітальних космічних кораблів з 2003 року, привернули увагу вчених усього світу. Незважаючи на їх чарівність, створення цих структур залишається певною мірою таємницею. Нова дослідницька стаття описує експерименти, які імітують умови на Марсі, з метою зрозуміти формування цих марсіанських «павуків». Розлогі павукові утворення на Марсі Ця таємниця почалася у 2003 році, коли вчені помітили розповзаються павукоподібні утворення на зображеннях орбітального апарату. За даними NASA, незрозуміло, як були створені ці геологічні особливості.  Утворення часто знаходяться в скупченнях, що надає поверхні планети помітно зморшкуватого вигляду. Уявіть собі аркуш зім’ятого паперу; так виглядає Марс, тільки з планетарної перспективи. Переважаюча теорія припускала, що ці «павуки» були сформовані процесами за участю льоду вуглекислого газу, чогось чужого для Землі. У Лабораторії реактивного руху NASA (JPL) команда під керівництвом доктора Лорен Мак Кеоун успішно відтворила ці процеси утворення в моделюваному марсіанському середовищі. Зондування планети: модель Кіффера «Павуки самі по собі є дивними, красивими геологічними об’єктами», — сказав доктор Мак Кеоун. «Ці експерименти допоможуть налаштувати наші моделі відповідно до того, як вони формуються». Уявіть собі марсіанську поверхню, вкриту прозорими плитами льоду з вуглекислого газу. Коли сонячне світло проникає через ці крижані шари, темний ґрунт під ними поглинає тепло. Інтенсивне тепло викликає сублімацію (пряме перетворення твердої речовини в газ, пропускаючи рідку фазу), перетворюючи лід на вуглекислий газ. З підвищенням тиску газ розламує лід, згодом виходячи з цих тріщин. Разом з газом виривається темний потік пилу і піску, який осідає на крижану поверхню. Це явище повторюється до настання весни, і лід, що залишився, сублімується, залишаючи після себе шрами міні-вивержень. Ці рубці утворюють павукоподібні утворення, які ми зараз бачимо. Відтворення павукоподібних рис Марса Щоб дійти цих висновків, доктор Мак Кеоун і її команда відтворили марсіанські умови в лабораторії. Це справді складне завдання, враховуючи надзвичайно низьку температуру та тиск повітря на Марсі. Команда використовувала тестову камеру з охолодженням рідким азотом у JPL під назвою DUSTIE, щоб симулювати ці умови. «Я люблю ДАСТІ. Це історично», — сказав Мак Кеоун. Раніше DUSTIE використовувався для тестування прототипу інструменту для різання, розробленого для посадкового модуля NASA Mars Phoenix. Експеримент включав охолодження імітатора марсіанського ґрунту в контейнері, поміщеному у ванну з рідким азотом, перед тим, як помістити його в камеру DUSTIE. Потім тиск повітря знизили до рівня Марса. Камера була наповнена вуглекислим газом, який зрештою конденсувався в лід протягом трьох-п’яти годин. Створення ідеальних умов Вирішальною частиною експерименту було створення правильних льодових умов. Лід мав бути товстим і прозорим — методом проб і помилок. Ці утворення, схожі на «павуків» Червоної планети, з’явилися в симуляторі марсіанського ґрунту під час експериментів у камері DUSTIE JPL. Лід з вуглекислого газу, заморожений у симулянті, нагрівався нагрівачем внизу, перетворюючи його назад на газ. Авторство: NASA Як тільки це було досягнуто, під імітатором ґрунту встановили нагрівач, який ініціював утворення шлейфу. Цей момент був справжнім екстазом для доктора Мак Кеоуна, який п’ять років прагнув до цього прориву. «Був пізній вечір п’ятниці, і менеджер лабораторії увірвався, почувши мій вереск», — сказав доктор Маккеоун. «Вона думала, що стався нещасний випадок». Значення для місій на Марс Успішне відтворення марсіанського аранеїформного рельєфу в контрольованому лабораторному середовищі має величезне значення для майбутніх місій на Марс. Розуміння формування цих павутинних утворень не тільки розгадує геологічну таємницю, але й інформує нас про клімат планети та геологічну історію. Ці знання можуть зіграти ключову роль, коли ми готуємося відправити людей на Марс, допомагаючи у виборі місць посадки та розробці дослідницьких інструментів. Розшифровуючи ці загадкові особливості, вчені можуть краще передбачити умови навколишнього середовища, з якими можуть зіткнутися майбутні місії, тим самим підвищуючи безпеку та ефективність позаземних досліджень. Прорив, досягнутий доктором Мак Кеоун та її командою, демонструє силу міждисциплінарного співробітництва в планетознавстві. Геологи, кліматологи та інженери об’єднали свій досвід, щоб відтворити фрагмент марсіанської реальності на Землі. Міждисциплінарний підхід не тільки прискорив процес вирішення давньої таємниці, але й створив прецедент для майбутніх наукових пошуків. Успішно відтворивши утворення «павука», експерти зробили величезний стрибок у розумінні марсіанської динаміки. Дослідження дає безцінне розуміння еволюції та клімату Марса. Наступним кроком є ​​повторення цих експериментів під імітацією сонячного світла, щоб ще більше звузити умови, в яких відбувається це явище. Дослідження опубліковано в The Planetary Science Journal.

Що лежить на дні океану? Для багатьох це темне і таємниче місце, повне істот, про яких ми мало що знаємо. Але іноді відкриття проливають світло на ці таємниці. Нове дослідження зробило саме це, зосередившись на незвичайному мешканцеві глибоководних глибин, який полюбляє їсти саргассум. Bathyopsurus nybelini, ізопод, що живе на глибині майже 3,7 милі (6 100 метрів) під поверхнею океану, має унікальну дієту: він харчується водоростями Sargassum, які опускаються з поверхні океану. Дослідження, проведене під керівництвом Джоанни Вестон (Johanna Weston), еколога з хадал з Вудс-Хольського океанографічного інституту (WHOI), показує, наскільки поверхня наших океанів пов’язана з глибоководними морськими глибинами. Саргас у глибинах океану Влітку 2022 року група дослідників вирушила в пригоду з Елвіном, підводним апаратом, на якому перебувають люди, щоб дослідити жолоб Пуерто-Рико та Середньокайманський центр спредингу в Карибському морі. Завдяки нещодавнім модернізаціям Елвіна, зокрема кращим можливостям глибокого занурення та зйомки зображень у високій роздільній здатності, ця подорож стала реальністю. Досліджуючи океанські глибини, команда побачила дещо несподіване: ізопод, що плавав догори дном і відривався від морського дна, стискаючи листок водорості саргассум завдовжки, як власне тіло. На цих глибинах — між 5 001 і 6 284 метрами — Елвін зняв 32 окремих ізоподи і зібрав два зразки для подальшого вивчення. За словами Вестона, «було дуже цікаво спостерігати за цією прекрасною твариною, яка активно взаємодіє з саргассом глибоко в океані. Цю ізоподу дуже рідко можна побачити; лише кілька екземплярів було зібрано під час новаторської глибоководної шведської експедиції 1948 року». Несподіване джерело їжі Саргасові водорості — це тип бурих водоростей, які зазвичай плавають на поверхні океану, утворюючи щільні килимки, що простягаються на багато кілометрів. У зоні, освітленій сонцем, вона процвітає, фотосинтезуючи, як і будь-яка інша рослина. Однак, коли саргасум гине або відокремлюється від своїх плаваючих килимків, він починає повільну подорож вниз, у темну безодню. Саме тут з’являється Bathyopsurus nybelini. Цей глибоководний ізопод, здається, терпляче чекає, пристосований до того, щоб знайти і поласувати цим затонулим джерелом поживних речовин. «Цей ізопод ілюструє, що тварина в темному середовищі з високим тиском на дні морського дна розвинула численні адаптації, щоб харчуватися водоростями, які ростуть в освітленій сонцем екосистемі», — пояснює Маккензі Геррінгер, фізіолог глибоководного океану з Університету штату Сан-Франциско і один з провідних авторів дослідження. Це малоймовірна їжа, але вона забезпечує необхідне харчування. Ізоподи та глибоководний саргас Чому це відкриття має таке велике значення? По-перше, Bathyopsurus nybelini розробив унікальні адаптації для виживання в середовищі, де більшість істот намагалися б знайти їжу. Він використовує спеціальний спосіб плавання, пересуваючись догори дном і назад великими веслоподібними ногами, щоб піднімати з морського дна листя саргасуму. Це може бути розумною стратегією, щоб уникнути хижаків, піднімаючи їжу в товщу води. Але на цьому пристосування не закінчуються. Цей ізопод має зубчастий ротовий апарат, який ідеально підходить для розривання та поглинання жорстких, волокнистих саргасових водоростей. У його кишечнику живуть бактерії, які допомагають розщеплювати складні полісахариди водоростей — молекули, які, як відомо, важко перетравлюються. «Життя скрізь, навіть у найглибших морських глибинах, невблаганно пов’язане з мікроорганізмами, що його оточують», — каже Логан Піплз, еколог водних мікробів з Біологічної станції озера Флетхед. Павутиння життя від поверхні до морського дна Присутність саргасуму на таких великих глибинах має велике значення для того, як ми розуміємо екологію океану. Це дослідження підкреслює тісний зв’язок між поверхневим океаном і морськими глибинами. Коли Саргасове море занурюється, воно відіграє певну роль у кругообігу та накопиченні вуглецю, що впливає на глобальні кліматичні зміни. Ми вже спостерігаємо значний екологічний та економічний вплив на прибережні громади через зміну кількості саргасуму в тропічній Атлантиці та Карибському морі. Дослідники прагнуть з’ясувати, скільки саргасуму потрапляє на морське дно і як його кількість змінюється залежно від пори року та довгострокових змін у навколишньому середовищі. Розуміння цієї динаміки може допомогти нам передбачити, як глибоководні спільноти океану реагують на мінливі умови навколишнього середовища. Чому це важливо? Відкриття Bathyopsurus nybelini, що живиться саргассом, також підкреслює важливість передових технологій у глибоководних дослідженнях. Підводний апарат «Елвін», який уможливив це спостереження, нещодавно отримав сертифікат на занурення на глибину 6 500 метрів. Це досягнення відкриває нові двері для морських досліджень і підкреслює важливість розробки нових інструментів і методів для дослідження найвіддаленіших регіонів океану. Як зазначила Анна Мішель, головний науковий співробітник Національного центру глибоководних занурень, «Відкриття, описане в цій статті, стало можливим завдяки новим можливостям глибоководного занурення, що дуже захоплює команду Alvin». Глибоководні екосистеми та вплив людини Чому нас має хвилювати ізопод, що жує водорості на дні океану? Все залежить від того, наскільки взаємопов’язані екосистеми нашої планети. Оскільки людська діяльність змінює умови океану — від зміни клімату до забруднення — дуже важливо розуміти, як поверхневі процеси пов’язані з глибоководними екосистемами океану. Кожне відкриття, подібне до відкриття Bathyopsurus nybelini, нагадує нам, що навіть найекстремальніші середовища на Землі є частиною великої, взаємопов’язаної павутини життя. Чим більше ми дізнаємося, тим краще ми можемо захистити ці екосистеми та керувати наслідками наших дій. Вплив саргасуму на глибоководні райони океану Це дослідження — лише початок. Вчені планують продовжити вивчення того, як саргас та інші поверхневі матеріали впливають на життя в морських глибинах. Потрібно більше досліджень, щоб зрозуміти сезонні та довгострокові зміни в чисельності саргасуму та його вплив на глибоководні харчові мережі. У міру подальших досліджень нові відкриття, безсумнівно, змінять наше розуміння цих прихованих екосистем. За словами Вестона, «ми раді поділитися його дивовижною історією адаптації і цим важливим нагадуванням про те, що середовища існування і організми на нашій планеті глибоко і складно пов’язані між собою». Океан величезний, і в ньому ще так багато цікавого. Тож, які ще таємниці ховаються в глибоких темних водах? Лише час, цікавість та подальші дослідження покажуть.

Група американських дослідників з Техаського університету A&M та Стенфордського університету зробила прорив у сфері матеріалознавства, розробивши новий клас матеріалів, які працюють за принципом клітин нервової системи. Ці матеріали можуть спонтанно посилювати електричний сигнал під час його передачі, що імітує поведінку аксонів — структур, відповідальних за передачу сигналів у нервових клітинах. Результати дослідження опубліковані в науковому журналі Nature. Проблеми традиційних електричних провідників Під час передачі електричних сигналів по металевих провідниках вони неминуче втрачають амплітуду через опір металу. У сучасних процесорах, які містять до 50 км тонких мідних провідників, ці втрати накопичуються, що вимагає використання підсилювачів для підтримки цілісності сигналу. Це обмежує продуктивність процесорів і є однією з основних проблем сучасних обчислювальних систем. Інноваційне рішення на основі нейробіології Щоб подолати цю проблему, дослідники взяли за основу принципи роботи аксонів. Аксони — це довгі відростки нервових клітин, які передають електричні імпульси без значних втрат енергії. Дослідження показує, що новий матеріал може імітувати цю властивість, підсилюючи сигнали природним шляхом під час їхньої передачі. Як це працює Основою цього досягнення є використання електронного фазового переходу в оксиді лантану-кобальту. Цей матеріал стає більш електропровідним при нагріванні, і цей ефект взаємодіє з невеликою кількістю тепла, яке виділяється під час проходження сигналу через матеріал. Це призводить до виникнення позитивного зворотного зв’язку, що дозволяє посилювати сигнал так само, як це роблять аксони в нервовій системі. Важливість для майбутніх обчислень Це відкриття може стати вирішальним для подальшого розвитку цифрових обчислень, оскільки воно дозволяє значно зменшити енергетичні втрати та підвищити ефективність процесорів. За словами авторів дослідження, зростаючий попит на обчислювальні потужності, а також на ефективніше використання енергії робить це відкриття надзвичайно перспективним для майбутніх технологій. Вам буде цікаво: Чому в озоновому шарі Землі час від часу відкривається “діра”The post Вчені створили штучний аналог нервових клітин для цифрових обчислень first appeared on T4.

Китайські астрономи виявили, що нова карликова зірка Karachurin 12 є зіркою типу IW And, яка демонструє незвичайну поведінку під час спалахів. Це відкриття було зроблено на основі фотометричних спостережень, проведених за допомогою двох камер, встановлених на телескопах у Чилі та Гаваях огляду All-Sky Automated Survey for Supernovae (ASAS-SN), 576-мегапіксельної камери на 1,2-метровому телескопі Паломарської обсерваторії у Каліфорнії Zwicky Transient Facility (ZTF) та космічного телескопа Transiting Exoplanet Survey Satellite (TESS). Катаклізмічні змінні (CV) — це подвійні зоряні системи, що складаються з білого карлика та звичайної зірки-компаньйона. Вони нерегулярно збільшують яскравість великою мірою, а потім повертаються у стан спокою. У CV перенесення маси від зірки-компаньйона часто відбувається через акреційний диск навколо білого карлика, і в деяких випадках теплова нестабільність у диску викликає спалахи, відомі як нові карликові (DNe). Z Camelopardalis (Z Cams) — підтип DNe, що особливо відрізняється своєю «застиглою» поведінкою під час фази спаду спалахів, коли їхня яскравість стабілізується приблизно на 0,7 величини нижче пікового рівня. Однак деякі Z Cams, такі як IW Andromedae (IW And), не завершуються поверненням у стан спокою, а натомість досягають кульмінації у спалаху, за яким негайно слідує спад, а потім швидке повернення в стан спокою. Ця незвичайна поведінка була ідентифікована як «феномен аномального спокою», а об’єкти, у яких вона спостерігається, були названі системами типу IW And і визнані підкласом Z Cams. Група астрономів під керівництвом Ці-Бін Сана з Університету Юньнань у Китаї повідомила про виявлення такої незвичайної поведінки в Karachurin 12 — системі, класифікованій у 2018 році як DN типу Z Cam. Відкриття ґрунтується на фотометричних даних, отриманих за допомогою ASAS-SN, ZTF та TESS. Спостереження показали, що Karachurin 12 є негативною надгорбою (NSH) з прецесією акреційного диска. NSH є сигналами з періодами приблизно на 5% коротшими від орбітальних періодів, демонстрованих похилими акреційними дисками у CV. Зібрані дані виявили різноманітні циклічні моделі Karachurin 12, при цьому амплітуда NSH змінювалася протягом усього циклу. Період циклу IW And Karachurin 12 був виміряний і становив 35,69 дня, тоді як період прецесії акреційного диска становив приблизно 4,96 дня. Крім того, дослідження показало, що амплітуда NSH Karachurin 12 зменшується зі збільшенням спалахів та збільшується з ослабленням спалахів. Астрономи припускають, що це може бути пов’язане зі зміною радіусу акреційного диска. Автори статті зазначили, що отримані результати для Karachurin 12 вказують на потенційний зв’язок між явищем IW And та похилим диском. Тому вони припускають, що модель похилого нестабільного термічно диска ефективно пояснює явище IW And в цій системі.

У глибинах стародавньої соляної копальні Чехрабада в Ірані тисячі років тому загинуло багато шахтарів. За останні кілька десятиліть археологи виявили їхні муміфіковані останки, деякі з яких свідчать про жах, який вони пережили в момент смерті. Нещодавнє дослідження надало нові відомості про загадки, пов'язані з так званими "соляними людьми", та історію копальні, яка забрала їхні життя. Мумії соляних людей Копальня Чехрабад знаходиться в соляному родовищі Дузлах, у горах Махнешан, на північний захід від сучасного Тегерана. Більшість мумій, знайдених на цьому місці, належать до часів династії Ахеменідів (550-330 рр. до н.е.), яка була найбільшою імперією свого часу в стародавньому світі. У період свого розквіту імперія Ахеменідів простягалася від Анатолії та Єгипту через західну, північну та центральну Азію. Перші фрагменти мумій були виявлені у 1993 році, що розпочало першу фазу розкопок у соляній горі. Перша мумія мала відсічену голову, що збереглася з густою білою бородою та золотою сережкою, і була знайдена з залізними ножами, шкіряним чоботом і шматками вовняних шортів, які були забруднені сечею та екскрементами. Відрубана і муміфікована голова першого салтана, знайдена в 1993 році. Зараз голова зберігається в Національному музеї в Тегерані. Вважається, що ця особа померла близько 300 року н.е., у часи династії Сасанідів. У 2004 році була знайдена ще одна мумія на відстані приблизно 15 метрів (50 футів) від першого чоловіка. До 2010 року було виявлено ще шість мумій. Однією з найвідоміших, і, безумовно, трагічних, є мумія 16-річного хлопця, який, згідно з його збереженими останками, захищався піднятими руками, ніби захищався від чогось. Подальші дослідження мумій соляних людей показали, що всі вони мали переломи та травми від стиснення, що свідчить про те, що вони були розчавлені під час аварій у копальні. Крім того, тіло п’ятої мумії містило велику кількість яєць стрічкових черв’яків в його кишківнику, що, ймовірно, було наслідком дієти з сирого та недовареного м’яса. Це стало найстарішим прикладом кишкових паразитів в історії Ірану. "Мумії з соляної копальні Дузлах безперечно є одними з найцікавіших недавніх відкриттів у археології гірничої справи", - пояснюють Томас Штельнер, археолог-гірник, та його колеги у своєму нещодавньому оглядовому документі, який досліджує історію копальні. "Деякі гірничі аварії можна побачити на тілах, що розкриває численні деталі цих аварій і життєву історію цих людей". "Ці мумії особливі з кількох причин. На відміну від інших відомих знахідок людських мумій, ми маємо справу не з однією особою, а з кількома порівнянними людьми з різних робочих команд. Вони надають унікальну можливість вивчати вплив умов консервації на людські м'які тканини". Мумії збереглися завдяки високому вмісту солі в копальні, яка фактично зневоднила їхні тіла і запобігла розкладанню. Життя копальні Незважаючи на неймовірні деталі, надані муміями соляних людей, є багато невідомого про саму копальню. Відомо, що копальня широко експлуатувалася під час періоду Ахеменідів. Однак приблизно в 405-380 рр. до н.е. копальню залишили на 200 років після аварії, яка забрала життя трьох шахтарів. Копальня також використовувалася під час періоду Сасанідів, приблизно у другому або третьому столітті нашої ери. Вона, схоже, залишалася в експлуатації до п’ятого – початку сьомого століття, коли відбулася ще одна катастрофа (в результаті якої загинули Соляні люди 2 і 6). Трагічні останки Зальцмана 4 розкривають жахливу природу його останніх хвилин, оскільки його тіло застигло в стані паніки. Існують також докази того, що копальню використовували під час періоду Сельджуків (середньовічна турецька імперія, яка правила в цьому регіоні між 1081 і 1307 роками) та Ільханідів (середньовічна монгольська династія, що правила Іраном з 1256 по 1353 рік). Є також докази того, що копальня використовувалася в Середньоісламський період. "Протягом століть місця видобутку та системи видобутку неодноразово змінювалися", – пишуть автори. "Коли видобуток переміщувався на більш продуктивні ділянки, простір, створений під час попередніх операцій, міг використовуватися для інших цілей". Цей складний процес дозволяє дослідникам реконструювати, як і коли використовувалася копальня, вивчаючи її стратиграфію разом із артефактами, знайденими на місці. Але як довго копальня використовувалася до періоду Ахеменідів? Тут ситуація стає ще більш невизначеною. Штельнер і його колеги зібрали інформацію з 18 прилеглих археологічних розкопок, що охоплюють періоди від доісторичних часів до ісламського періоду. Вони вважають, що соляний купол Дузлах відігравав "центральну роль у економічному житті сільських громад". Розкопки виявили докази поселень, що датуються мідною добою (5000-4000 рр. до н.е.) і, можливо, навіть кам'яною добою. Однак, це не означає, що люди, які жили в цей період, активно добували сіль. На цей час існує мало доказів, які підтверджують це. Якщо ці доісторичні громади й справді використовували копальню, їхні методи були втрачені для історії або були занадто неорганізованими, щоб залишити сліди. Джерело

Зміна клімату стає причиною дедалі більших катастрофічних явищ, серед яких найбільш небезпечними для пустель є повені. Проте особливою загрозою це явище стає для прибережних регіонів, таких як Близький Схід та Північна Африка. Підвищення частоти екстремальних погодних умов і посилення ерозії ґрунту роблять ці регіони вразливими до руйнівних наслідків стихійних лих. Останні дослідження демонструють критичні наслідки таких явищ, зокрема в місті Дерна (Лівія), де внаслідок катастрофічних повеней минулого року загинуло понад 11,3 тисячі людей. Повені в пустелях: загроза ерозії ґрунту Повені, як одне з найбільших природних лих, стають загрозою навіть для тих регіонів, де зазвичай панують посухи. Це стає можливим через зміну клімату, яка порушує традиційні погодні режими. На прикладі Лівії вчені стверджують, що руйнівні наслідки повеней стали можливими через посилення ерозії ґрунту. Ґрунти, які піддаються постійному висиханню в періоди посухи, стають менш стабільними, що робить їх уразливими під час сильних дощів. Це явище стало особливо помітним на Близькому Сході та в Північній Африці. У цих регіонах, де засушливий клімат є нормою, зміна клімату сприяє збільшенню кількості опадів і злив. В результаті еродовані ґрунти в прибережних містах стають ще більш схильними до руйнувань, а наслідки таких подій можуть бути катастрофічними. Наслідки кліматичних змін у Сахарі Сахара, найбільша пустеля світу, також стає сценою все частіших екстремальних погодних умов. Комбінація посух та раптових злив, викликаних глобальним потеплінням, створює небезпечні грязьові потоки. Це явище має руйнівні наслідки не лише для природи, але й для інфраструктури. Наприклад, у деяких місцях руйнуються греблі, що призводить до масштабних повеней і втрат. Зміна клімату на Східному Середземномор’ї, викликана глобальним потеплінням, впливає на морський мікроклімат, що тільки посилює негативні наслідки. Це, зокрема, стосується країн, що межують із Сахарою, і робить їх особливо вразливими до стихійних лих. Портові міста: на межі виживання Прибережні міста на Близькому Сході та в Північній Африці, такі як Дерна, стають ще більш уразливими через ерозію ґрунтів, яку посилюють часті зливи та штормові погодні умови. Греблі, які колись захищали ці міста від надмірної кількості води, не витримують тиску, що призводить до руйнівних наслідків для міського середовища. Забруднена вода, що поширюється під час повеней, створює додаткові проблеми для місцевого населення, спричиняючи погіршення якості життя та збільшення ризику захворювань. Крім того, наслідки подібних катастроф відчувають не лише локальні спільноти, але й весь регіон, що змушує дослідників говорити про можливу непридатність цих місць для проживання у майбутньому. Загроза для майбутнього: висновки вчених Науковці та кліматологи попереджають, що в найближчі роки такі події стануть не винятком, а нормою для регіонів Близького Сходу та Північної Африки. Поєднання екстремальних погодних умов і зростання населення міст створює додатковий тиск на природні та інфраструктурні ресурси. З кожним роком кількість людей, які проживають у небезпечних районах, зростає, і без належних заходів щодо захисту від стихійних лих наслідки можуть бути трагічними. Зміна клімату несе серйозну загрозу для багатьох регіонів світу, але для пустельних та прибережних районів Близького Сходу й Північної Африки ця загроза стає особливо реальною. Повені, які викликають руйнування інфраструктури, забруднення води та загибель людей, є наслідком глобального потепління, яке змінює традиційні кліматичні умови. Для цих регіонів важливо запроваджувати заходи, спрямовані на зменшення ризиків і захист місцевого населення від майбутніх катастроф. Читайте також: Щось облетіло Місяць на великій швидкості і зникло з радарів NASAThe post Що загрожує Африці більше, ніж спека first appeared on T4.