У світі великих і могутніх тварин, де панують гіганти, як-от найвищий задокументований кінь Сампсон зі зростом 2,19 метра, несподівано з’явився новий володар крихітних розмірів — Пумакель, шетландський поні з Німеччини, офіційно визнаний найменшим живим конем у світі. Зріст Пумакеля до холки (найвищої точки хребта між лопатками) становить лише 52,6 сантиметра. Це робить його значно нижчим за середню однорічну дитину і вказує на те, що його крихітний розмір є результатом «примхи природи», а не цілеспрямованого розведення, як пояснила його власниця, Карола Вайдеманн, пише T4. Пумакель – найменший кінь у світі / © Книга рекордів Гіннеса Пумакель перехопив корону найнижчого живого коня у мініатюрного аппалузи з Польщі на ім’я Бомбель, зріст якого становив 56,7 сантиметра. Однак рекорд найменшого коня, коли-небудь задокументованого, досі належить мініатюрному коричневому коню на ім’я Дюймовочка, який мав лише 44,5 сантиметра і помер у 2018 році. Пумакель – найменший кінь у світі / © Книга рекордів Гіннеса Вайдеманн, яка шукала маленьких коней для використання в якості тварин-терапевтів, вперше зустріла Пумакеля у 2020 році. У той час йому було лише п’ять місяців, і його зріст становив лише 47 сантиметрів, а вага — менше 20 кілограмів, що глибоко шокувало його майбутню власницю. Попри невеликий зріст, Пумакель має яскраву особистість і, як зазначає Вайдеманн, «любить бути в центрі уваги». Ця риса ідеально підходить для його роботи: він проводить свій час як дресирований кінь-терапевт, відвідуючи будинки для людей похилого віку, хоспіси, дитячі садки та заклади для людей з інвалідністю, приносячи радість і позитивні емоції. Коли Пумакель не зайнятий корисною роботою, він відпочиває на лузі з іншими кіньми-терапевтами на фермі Вайдеманна і насолоджується улюбленими ласощами: картопляним пюре, сіном, морквою та яблуками. Таким чином, цей крихітний поні є не лише науковим феноменом через свій зріст, але й прикладом того, як унікальні тварини можуть відігравати важливу соціальну роль. Читайте також: 200 тонн золота, срібла та дорогоцінного каміння: із затонулого корабля “Сан-Хосе” витягли перші скарбиThe post Нижчий за однорічну дитину: як виглядає найменший у світі кінь first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Земля пережила набагато більше прихованих космічних вибухів, ніж ми уявляли Нові дослідження свідчать: наша планета в минулому отримувала космічні удари значно частіше, ніж вважали раніше. І мова не лише про ті, що створюють велетенські кратери, подібні до того, який колись знищив динозаврів. Є й інший тип вибухів — так звані touchdown airbursts, коли космічне тіло вибухає над поверхнею Землі, не залишаючи чітких слідів. Проблема в тому, що ці події практично «невидимі» для традиційної науки й не створюють класичних кратерів. Але їхня руйнівна сила нічим не поступається великим астероїдним ударам. На цьому наголошує Джеймс Кеннетт, професор Каліфорнійського університету в Санта-Барбарі, який багато років досліджує сліди давніх космічних катастроф. Космічні вибухи, які не залишають кратерів, але спустошують території На відміну від прямих ударів, touchdown-вибухи формують гігантські спалахи тепла та ударні хвилі, які миттєво випаровують ґрунт і рослинність, але не залишають глибоких кратерів. Через це їх важко довести — вони не зберігають «класичних доказів», які зазвичай шукають геологи. Попри це, вчені знайшли все більше ознак того, що подібні події відбувалися неодноразово і мали колосальний вплив на клімат, екосистеми та навіть розвиток людських цивілізацій. Перші докази в морських глибинах: сліди вибуху 12 800 років тому Одне з нових відкриттів — сліди космічного удару, пов’язаного з гіпотезою Молодшого Дріасу, виявлені у донних відкладах Баффінової затоки біля Гренландії. Це перший раз, коли докази такого масштабу знайшли в океанічному середовищі. Близько 12 800 років тому, за цією гіпотезою, частини комети вибухнули над Землею, спричинивши різке похолодання, масові пожежі та зникнення багатьох великих тварин. В осадах зберігся характерний «чорний шар»: вуглець, розплавлене скло, рідкісні елементи (платина, іридій) та кварц з мікротріщинами, що виникають лише при екстремальних тисках. Найцікавіше, що ці матеріали знайдено навіть на глибині майже 2 км — отже, вибух був настільки потужним, що сліди розлетілися по всій планеті. Можливий перший кратер епохи Молодшого Дріасу в США Ще одне відкриття: у Луїзіані може розташовуватися перший відомий кратер, сформований під час того ж катастрофічного періоду. Це невелике сезонне озеро, яке за формою дуже схоже на ударну структуру. Дослідники знайшли тут мікроскопічні кульки розплавлених порід, склоподібні структури та шоковий кварц — усе, що вказує на надпотужний вибух. Хоча вчені обережні у висновках, докази збігаються з подією 12 800-річної давнини. Тунгуський вибух і знищене місто: аналоги у новітній і стародавній історії Щоб зрозуміти природу таких вибухів, команда порівняла матеріали з двох інших місць: Тунгуска (1908 рік). Єдиний задокументований випадок подібного вибуху в історії людства. Він повалив 80 мільйонів дерев, але не залишив кратера. Дослідження показало: у ґрунті є розплавлені метали, кульки скла і — вперше — шоковий кварц. Телль ель-Хаммам (Йорданська долина) Місто бронзової доби, яке, ймовірно, було миттєво знищене вибухом надземного походження 3 600 років тому. Сліди ті самі: розплавлені матеріали, вуглець, рідкісні мінерали та уламки кварцу з характерними тріщинами. Висновок: приховані космічні вибухи траплялися частіше, ніж ми думали Сукупність цих досліджень вказує на простий, але тривожний висновок: Touchdown-вибухи набагато поширеніші та значно небезпечніші, ніж класичні астероїдні падіння. Вони можуть охоплювати величезні площі та спричиняти глобальні наслідки — від різких кліматичних змін до руйнування цілих цивілізацій. При цьому такі вибухи майже не залишають слідів, тож багато подібних подій могли залишитися непоміченими. Джеймс Кеннетт підсумовує: «Їх руйнівний потенціал величезний. Це явище, яке людство має вивчати значно ретельніше».

На острові Калімантан в Індонезії археологічна спільнота зіткнулася з дивовижною знахідкою, яка потенційно може кардинально змінити уявлення про розвиток стародавньої металургії в цьому регіоні. Місцевий фермер, що займався промиванням золота, випадково виявив 3000-річну конічну сокиру, яку експерти підозрюють у метеоритному походженні металу. Цей артефакт, що вже отримав назву «космічний», потрапив до особистої колекції фермера, де зберігався поряд із кам’яними знаряддями та намистом племені даяків. Місцеві жителі традиційно називають подібні знахідки «Зубами блискавки», пов’язуючи їх із небесними явищами та божественним втручанням, пише T4. Експерти наголошують, що сокира, ймовірно, не використовувалася у повсякденному житті: її незвична форма та високий рівень майстерності виконання вказують на те, що вона могла бути символом статусу або виконувати ритуальну функцію. Археолог Іда Багус Путу Праджна Йогі підкреслила, що за роки досліджень Калімантану вона ніколи не зустрічала подібних конічних сокир. Член експертної групи з культурної спадщини округу Банджар Хартатік також підтвердив, що артефакт має не лише високу історичну, але й глибоку культурну цінність. Археолог Іда Багус Путу Праджна Йогі підкреслила, що за роки досліджень Калімантану вона ніколи не зустрічала подібних конічних сокир. Зображення: arkeonews Проте, незважаючи на сенсаційний характер відкриття та первісні ознаки позаземного походження металу (що вказує на наявність у сплаві специфічних ізотопів та нікелю, характерних для метеоритів), вчені закликають до крайньої обережності. Необхідно провести ретельний аналіз матеріалу, перевірити автентичність знахідки та встановити її точний археологічний контекст, щоб повністю виключити можливість підробки та підтвердити, що цей «космічний» артефакт справді свідчить про використання метеоритного заліза в Індонезії три тисячі років тому. Читайте також: Вчені розповіли, як довго Земля залишатиметься придатною для життяThe post В Індонезії виявили 3000-річну зброю з ознаками позаземного походження first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Новаторське дослідження, проведене вченими з Брістольського університету за допомогою суперкомп’ютерного моделювання, пропонує моторошний і деталізований прогноз далекого майбутнього Землі, опублікований у журналі Nature Geoscience. Згідно з цим дослідженням, приблизно через 250 мільйонів років усе життя на планеті може бути знищене внаслідок масштабного вимирання, спричиненого так званим «потрійним ударом» геологічних та кліматичних сил. Цей катастрофічний сценарій розгортатиметься через послідовність трьох смертельних подій, що призведуть до непридатності Землі для існування ссавців, включаючи людину, пише T4. Перша і ключова подія зосереджена навколо тектоніки плит і формування останнього наднового суперконтиненту, відомого як Пангея Ультима. У міру злиття всіх континентів, вулканічна активність посилиться до небачених масштабів, масово викидаючи парникові гази в атмосферу. Це спровокує швидке та катастрофічне підвищення глобальної температури, яке, як очікується, сягне 40-50°C. Дослідження чітко вказує, що це тепло, генероване виверженнями вулканів, буде набагато руйнівнішим, ніж будь-які кліматичні зміни, спричинені діяльністю людини. Вчені пояснюють, що це підвищення CO2, у поєднанні з тектоніко-географічними варіаціями та посиленням ефекту континентальності, змусить Землю досягти переломного моменту, що зробить її непридатною для життя ссавців, для яких виживання в таких екстремальних умовах стане неможливим.  Температура та придатність для життя в поліморфосфері. (Nature Geoscience) Проте, це лише початок. Дослідники прогнозують, що після екстремального стрибка температури, спричиненого вулканізмом, настане різке і непередбачуване похолодання, подібне до процесів, що відбувалися під час попередніх формувань суперконтинентів. Цей різкий перехід температури спровокує ще одну подію вимирання — ішемічний некроз, при якому екстремальний холод викликає сильне звуження кровоносних судин, буквально заморожуючи теплокровних істот. Таким чином, для будь-яких ссавців, які дивом переживуть сильну спеку, цей крижаний холод виявиться смертельним, створюючи світ, де їхнє існування більше неможливе. Незважаючи на те, що прогнози стосуються часової шкали у 250 мільйонів років, співавторка дослідження, доктор Юніс Ло з Брістольського університету, наголошує на критичній важливості вирішення сучасної кліматичної кризи. Вона попереджає, що екстремальна спека та погіршення стану навколишнього середовища, які людство вже відчуває сьогодні, є небезпечними сигналами для сьогодення, і вимагають термінових дій. Викиди парникових газів, спричинені людиною, вже завдають значної шкоди, а майбутнє Землі та її здатність підтримувати життя залежить не лише від неминучих геологічних процесів, але й від рішень, прийнятих сьогодні. Доктор Ло підсумовує: оскільки ми вже відчуваємо екстремальну спеку, що шкодить здоров’ю людини, вкрай важливо якомога швидше досягти нульових викидів, щоб пом’якшити наслідки кліматичних змін та забезпечити виживання майбутніх поколінь. Читайте також: Люди мають дивовижний зв’язок з однією твариною – і це не приматThe post Вчені розповіли, як довго Земля залишатиметься придатною для життя first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

На Марсі колись йшли тропічні зливи: що розповіли нові знахідки Perseverance Марс знову дивує науковців — цього разу відкриттями, які відсувають межі уявлення про минуле Червоної планети. Марсохід Perseverance, що вже кілька років досліджує кратер Єзеро, натрапив на породи, які можуть кардинально змінити наше розуміння марсіанського клімату. Ідеться про каолініти — різновид алюмосилікатної глини, що на Землі формується виключно за наявності великої кількості рідкої води. Каміння з “тропічного” минулого Марса Каолініти — породи білого кольору, які виникають у результаті мільйонолітнього вимивання мінералів дощами. На нашій планеті такі утворення трапляються головно у вологих тропічних зонах. Відомі вони, наприклад, з густих джунглів басейну Амазонки, де високі температури й постійні опади створюють умови для їхнього формування. Тож знахідка каолінітів на Марсі стала справжньою несподіванкою. Вона означає, що в далекому минулому Червона планета була зовсім не сухою пустелею. Тут йшли рясні дощі — і, вірогідно, протягом дуже тривалих періодів. Свідчення зміни клімату, що не залишає сумнівів Учасниця команди місії Perseverance, науковиця Б. Хорган, наголошує: породи такого типу не могли з’явитися без великих обсягів води. Це означає, що на Марсі існував стабільний водний цикл — з хмарами, опадами та інтенсивним вимиванням поверхні. «Формування каолінітів потребує величезної кількості води, тобто тривалих дощів. Це один із найбільш переконливих доказів того, що колись Марс мав значно тепліший і вологіший клімат», — зазначила дослідниця. Марс, який ми не знали Знахідка каолінітів додає ваги теорії, що мільярди років тому Марс був життєпридатним світом — із річками, озерами і, можливо, навіть океанами. Висока вологість і м’які температури могли створювати середовище, подібне до ранньої Землі. Для місії Perseverance це відкриття — черговий крок до відповіді на головне запитання: чи могло на Марсі існувати життя? Якщо планета переживала «тропічну» фазу, шансів на це було значно більше, ніж ми звикли уявляти.

Вчені спробували узагальнити всі наявні дані про можливе існування життя за межами Землі — від передбачуваних стародавніх скам’янілостей у метеоритах до численних повідомлень про «інопланетян». У результаті відсіювання всього сумнівного їм вдалося сформувати невеликий список справді цікавих фактів, у якому лідирують метеорити Мерчісон та Оргей. У травні 1864 року в небі над південним заходом Франції вибухнув метеороїд, а його уламки впали на селище Оргей поблизу Тулузи. Перший хімічний аналіз уже тоді показав наявність органіки, але справжня сенсація вибухнула лише через століття: під електронним мікроскопом у речовині метеорита розгледіли мікроскопічні структури, схожі на скам’янілі одноклітинні водорості — зокрема діатомові. Невдовзі, однак, з’явився жорсткий скепсис: знахідки оголосили звичайними мінеральними утвореннями або наслідком «забруднення» метеорита земним життям після падіння. Через кілька років — у вересні 1969-го — ще один яскравий болід зруйнувався над Австралією та всіяв своїми уламками містечко Мерчісон. Відразу після падіння в них вдалося виявити амінокислоти — «цеглинки» білків. Особливо цікавою була їхня структура: повідомлялося, що складні молекули мали як «лівосторонню», так і «правосторонню» симетрію, тоді як у земній природі амінокислоти зустрічаються винятково «ліві». У 2022 році в мерчисонському метеориті знайшли всі п’ять азотистих основ ДНК і РНК. Тим часом тема метеорита Оргей після десятиліть замовчування знову привернула увагу: у знайдених мікроструктурах не виявили слідів земної ДНК, що послабило версію про «зараження» метеорита вже після потрапляння на Землю. Нещодавно група біологів з Ірану вирішила повторно проаналізувати дані щодо цих двох метеоритів і загалом переглянути всі можливі свідчення існування позаземного життя. Свої висновки вони виклали у статті для International Journal of Astrobiology. Дослідники заявили, що складна позаземна органіка в Оргеї та Мерчисоні безсумнівно присутня, а «інгредієнти» життя формуються в космосі. Проте питання про можливі скам’янілі інопланетні мікроорганізми залишається відкритим. Найпереконливішим аргументом на користь позаземної біології вчені назвали набір «літер» генетичного «алфавіту» у метеориті Мерчісон. Додатковим підтвердженням вони вважають численні органічні сполуки, які астрономи регулярно виявляють у міжзоряних хмарах. Крім того, дослідники наголошують, що життя за межами Землі не можна виключати, адже у Сонячній системі існують світи з потенційно придатним середовищем: підлідні океани на супутнику Юпітера Європі, на Енцеладі — супутнику Сатурна, а також на кількох інших крижаних місяцях. І, безумовно, відомо, що мільярди років тому Марс мав океани та щільну атмосферу — умови, сприятливі для життя. Науковці також проаналізували різні свідчення, які приписують можливості існування розумних інопланетних істот. Зокрема, вони згадали про феномен «світних летючих сфер», що спостерігалися у нижніх шарах атмосфери. Один із таких випадків стався в Ірані у вересні 1976 року: тоді незвичайний об’єкт бачили жителі Тегерана та пілоти винищувачів, піднятих на перехоплення. Автори дослідження не заперечують факту спостережень, але підкреслюють, що природу цього явища ще належить з’ясувати.

Давня атмосфера Землі могла сама створювати «цеглинки життя»: нове відкриття перевертає уявлення про появу біомолекул Нове дослідження показує: рання атмосфера Землі була не просто сумішшю простих газів — вона могла бути справжньою хіміко-біологічною фабрикою. Вченим вдалося відтворити умови, що панували на нашій планеті мільярди років тому, і виявити, що повітря того часу здатне було природно виробляти сірковмісні органічні молекули, включно з амінокислотами. Ці результати ставлять під сумнів давню думку, що такі важливі сполуки з’явилися лише після того, як виникли перші живі організми. Атмосфера, яка могла «готувати» інгредієнти для життя Команда науковців з Університету Колорадо у Боулдері та їхні міжнародні колеги опублікували результати в журналі PNAS. Вони показали, що атмосфера молодої Землі природно створювала сіркові біомолекули — ключові складові білків і метаболізму. Перший автор роботи, Нейт Рід, каже, що це відкриття допомагає зазирнути у часи, коли життя лише зароджувалося: «Наше дослідження може пролити світло на ранні етапи еволюції життя.» Чому сірка така важлива для живих істот Сірка — один з основних елементів, без якого неможливе життя: вона входить до складу кількох амінокислот, зокрема цистеїну, який формує білкові структури та бере участь у хімічних реакціях в клітині. Довгий час вважали, що такі складні сіркові сполуки виникають лише за участі живих організмів. Попередні лабораторні моделі рідко могли відтворити їх у значущих кількостях — хіба що за дуже специфічних умов. Через це вчені були переконані, що атмосфера сама по собі не здатна їх створити. Тож коли телескоп «Джеймс Вебб» виявив на екзопланеті K2-18b диметилсульфід — молекулу, яку на Землі виробляють водорості, — багато дослідників одразу побачили в цьому можливий біосигнал. Нові експерименти перевернули стару картину Однак попередня робота Ріда та його колеги Еллі Браун показала: диметилсульфід можна легко створити в лабораторії з простих газів і світла. Тож він не обов’язково є ознакою життя. Нове дослідження пішло далі. Вчені взяли суміш газів, які ймовірно були в атмосфері ранньої Землі — метан, CO₂, азот та сірководень — і освітлювали її, імітуючи вплив сонячного світла. Проблема в тому, що сірку дуже важко досліджувати: вона прилипають до обладнання і трапляється у мікроскопічних концентраціях. Тож дослідники використали надзвичайно чутливий мас-спектрометр, здатний вичисляти навіть сліди речовин. Результат був приголомшливий: у газовій суміші утворився цілий набір органічних сіркових молекул, включно з цистеїном, таурином та коферментом М — ключовою молекулою для метаболізму. Скільки життя могла «виготовити» атмосфера? Команда оцінила, які масштаби такого процесу могли бути на реальній молодій Землі. Виявилося, що атмосфера могла виробляти стільки цистеїну, що цього вистачило б для запуску системи, здатної забезпечити близько октільйона клітин (1 з 27 нулями). Це менше, ніж нинішня кількість клітин на Землі, але для планети без життя — це величезний ресурс. Такі молекули могли випадати на поверхню разом із дощем та накопичуватися в озерах, океанах або калюжах — створюючи «хімічний суп», з якого згодом могла з’явитися перша біологія. Чи могли перші молекули життя опинитися всюди? До цього моменту існувала загальна думка: для зародження життя потрібні дуже специфічні умови — гарячі джерела, вулканічні області або інші екстремальні локації з багатою хімією. Нові дані пропонують інше бачення. «Ми думали, що життя мало початися абсолютно з нуля, у дуже особливих умовах», — каже Браун. — «Але наші результати показують, що складні молекули могли бути розповсюдженими навіть за простих умов. Можливо, життя не стартувало з нічого — воно лише використало вже наявні ресурси.» Що це означає для пошуків життя у Всесвіті Це відкриття впливає не тільки на розуміння нашого минулого, а й на інтерпретацію даних з інших планет. Якщо складні молекули можуть утворюватися без живих істот, то деякі «підозрілі» сигнали з екзопланет можуть мати цілком природне пояснення. Але водночас це означає, що шанс зародження життя у Всесвіті може бути вищим, ніж здавалося раніше.

Коралові рифи: не лише осередки життя, а й давні регулятори клімату Землі Коралові рифи зазвичай уявляють як райські підводні міста — строкаті, насичені життям екосистеми, де кожен сантиметр кипить активністю. Але нове дослідження показує: їхня роль значно більша. Протягом понад 250 мільйонів років рифи були не просто свідками геологічних катастроф — вони фактично керували швидкістю кліматичного відновлення планети після різких стрибків рівня CO₂. Як рифи впливали на темп відновлення клімату Вчені виявили, що у довгій історії Землі існувало два режими роботи вуглецевого циклу — і саме коралові рифи були перемикачами між ними. Перший режим — рифи процвітають.Коли тропічні мілководдя були широкими та багатими на рифові екосистеми, океани активно виробляли карбонатні відкладення. Це зменшувало обмін хімічних речовин між поверхнею океану та його глибинами, послаблюючи так звану «біологічну помпу», яка переносить вуглець у глибокі води. У результаті планета повільніше оговтувалась після великих викидів CO₂ — наприклад, після масових вулканічних подій. Другий режим — рифи зникають.Коли рівень моря змінювався або континенти рухалися так, що рифам ставало тісно, карбонатне виробництво «сповільнювалось». Тоді більше кальцію й лугів накопичувалося у воді, що перемикало карбонатне поховання у глибокий океан. Це зміцнювало біологічну помпу й прискорювало кліматичне відновлення. Як відзначає один із авторів дослідження Лоран Юссон, саме в такі періоди «вибухало» різноманіття планктону — маленьких архітекторів океанського вуглецевого балансу. Як науковці відстежили вплив рифів через мільйони років Команда з Університету Сіднея й Університету Гренобля з’єднала докупи багато видів даних: реконструкції руху тектонічних плит; моделі ерозії, клімату та океанічної хімії; екологічні моделі продуктивності коралових систем. Так вони відтворили, як змінювалася картинка з часів Тріасу — коли після масового вимирання знову з’явилися перші сучасні рифові екосистеми. І висновок виявився чітким: коли рифи розросталися, кліматичне відновлення сповільнювалось; коли відступали — пришвидшувалось. Рифи — активні керманичі клімату, а не просто спостерігачі Зазвичай на коралові системи дивилися як на «щоденник погоди»: мовляв, вони ростуть у хороших умовах і гинуть у поганих. Але нова робота доводить, що рифи — не пасивні жертви змін, а потужні гравці, які впливають на темпи глобальних циклів. Рифи визначають, де на Землі відкладається вуглець — на сонячних мілководдях чи в темних глибинах океану. І це впливає на швидкість очищення атмосфери від надлишкового CO₂. Що це означає для нас сьогодні У наш час рифи переживають найгіршу кризу за всю свою історію: океани теплішають, вода підкислюється, екосистеми руйнуються локальними впливами. Теоретично їхній занепад може перемкнути Землю у «швидший режим» відновлення. Але є проблема: організми, які мали б виконувати цю роботу (планктон, кальцифікатори), також страждають від змін, спричинених людиною. Як попереджають автори дослідження, навіть якщо система зрештою оговтається, цей процес займе тисячі або сотні тисяч років — надто довго, щоб врятувати сучасні екосистеми та людське суспільство від наслідків. Чому захист рифів — це не лише турбота про океан Коралові рифи — це не просто втрата барвистих підводних краєвидів. Вони — частина глобального кліматичного механізму, своєрідна «ручка регулювання», яка визначає, у якому режимі працюватиме Земля після потрясінь. Якщо ми втратимо рифові екосистеми, планета може перейти в режим швидкого, але руйнівного відновлення, яке принесе більше шкоди, ніж користі. Висновок простий: щоб не дозволити Землі «перемкнути передачу» в небажаний режим, необхідно швидко зменшувати викиди, зберігати корали й підтримувати живі вуглецеві цикли океану. Дослідження опубліковане в журналі Proceedings of the National Academy of Sciences.

Космічний апарат Hakuto-R зробив неймовірне фото Землі за лічені дні до падіння на Місяць За кілька днів до того, як японський місячний посадковий апарат Hakuto-R зазнав аварії, він устиг передати на Землю зображення, яке складно назвати інакше, ніж приголомшливим. Камера апарата зафіксувала нашу планету, що піднімається над сіруватим місячним горизонтом саме під час повного сонячного затемнення — моменту, коли Місяць повністю перекриває сонячне світло для частини Землі. Цей приватний роботизований ландер, створений токійською компанією ispace, саме тоді летів на висоті близько 100 кілометрів над поверхнею Місяця. Незважаючи на трагічний фінал місії, він подарував нам один із найефектніших поглядів на Землю з космосу. Фото, що облетіло світ На знімку Земля зависла над вигнутим місячним горизонтом — маленька яскрава куля на тлі темряви. Темна пляма в центрі Австралії — це тінь Місяця, яка мандрувала континентом під час затемнення. Для команди місії на чолі з японським підприємцем Такеші Хакамада цей кадр став символічним — доказом того, що приватні компанії здатні створювати апарати, які працюють у глибокому космосі та доставляють на Місяць техніку чи наукові дані. Як Hakuto-R намагався сісти на Місяць Апарат стартував на ракеті SpaceX Falcon 9, після чого обрав економічну, хоч і довгу траєкторію через цислунарний простір — ділянку між Землею та Місяцем. Такий маршрут дозволяє економити паливо, але потребує місяців польоту. Після виходу на орбіту Місяця ландер провів кілька репетицій гальмування та почав підготовку до посадки в районі кратера Атлас. У квітні 2023 року спуск почався нормально — поки телеметрія раптом не замовкла. Пізніше з’ясувалося: помилка в роботі програмного забезпечення висотоміра змусила систему “повірити”, що апарат перебуває значно вище, ніж насправді. Через це двигуни працювали до останньої краплі палива, після чого ландер безконтрольно впав на поверхню. Чому посадка на Місяць — це надскладно Місяць не має атмосфери, яка допомогла б загальмувати спуск. Усе гальмування виконується двигунами, а отже: помилка в сенсорах, затримка в роботі комп’ютера, неправильний кут підльоту— і місія закінчується ударом об поверхню. Дослідження недавніх невдалих посадок показують одні й ті самі проблеми: нестійкі посадкові опори, збій лазерних далекомірів, помилки алгоритмів управління. Лунні посадки — це область, яка ще тільки вдосконалюється. Навіщо вченим фото затемнення з Місяця Хоча зображення виглядає як витвір мистецтва, воно також має наукову цінність. Знімок показує тінь Місяця на Землі з космосу — без спотворень атмосфери. Такі дані допомагають астрономам уточнювати моделі затемнень. Крім того, подібні світлини допомагають у дослідженні екзопланет. Спостерігаючи, як виглядає жива планета з динамічною атмосферою та океанами, вчені краще налаштовують інструменти, що шукають Землеподібні світи біля інших зірок. Що далі для японських місячних місій Попри падіння Hakuto-R, компанія ispace не відмовилася від планів. Вона вже готує наступні апарати, які мають доставляти на Місяць наукові прилади, невеликі ровери та навіть комерційні вантажі. Кожна спроба — це новий досвід у навігації, автономному управлінні та посадці. А знання, здобуті з невдач, стають основою для майбутніх місій, у тому числі й тих, що підтримуватимуть програму NASA Artemis. Навіть із аварією Hakuto-R подарував світові рідкісний погляд на Землю — нагадування про нашу крихкість і красу. І водночас — мотивацію для подальших кроків у поверненні людей і техніки на Місяць.

У грандіозній історії тектоніки плит і дрейфу континентів, де суша Землі постійно рухається, розколюється і зливається, вчені щойно виявили переконливі докази існування стародавнього мікроконтиненту, який довгий час вважався повністю втраченим під хвилями Індійського океану. Цей гіпотетичний масив суші, названий Мавритія, колись розташовувався між Індією та Мадагаскаром і був частиною гігантського суперконтиненту Родінія, який існував приблизно 750 мільйонів років тому. Свідчення цього зануреного континентального фрагмента були виявлені у найбільш несподіваному місці: на піщаному пляжі сучасного вулканічного острова Маврикій, пише T4. Вчені, які вивчали пісок, що утворився внаслідок вулканічної активності острова приблизно дев’ять мільйонів років тому, натрапили на крихітні кристали циркону. Циркони — це неймовірно стійкі мінеральні зерна, які є типовими компонентами континентальної кори, але їхній вік виявився вражаючим: деяким з них було від 600 мільйонів до 1,97 мільярда років. Оскільки сам острів Маврикій є відносно молодим вулканічним утворенням, ці давні кристали не могли сформуватися на ньому. Острів Маврикій. Автор фото: Michal Marek. Професор Тронд Торсвік з Університету Осло, який керував дослідженням, пояснив, що ці циркони були залишками стародавньої суші, відірваної від похованого континентального фрагмента і витягнутої на поверхню магмою під час недавнього виверження вулкана. Щоб зрозуміти, як цей фрагмент опинився під Індійським океаном, необхідно повернутися на 85 мільйонів років тому, коли Родінія почала розпадатися, і Індія почала свій рух на північний схід. Під впливом потужних тектонічних сил, які розтягували плити, Мавритія розкололася, розсипалася і зрештою опустилася під океанське дно. Тепер, схоже, що її фрагменти, незважаючи на катастрофу, все ще можуть зберігатися під Маврикієм і, можливо, навіть під Сейшельськими островами, ще одним гранітним утворенням, що дивно виглядає посеред океану, не маючи вулканічного походження. Мавритія колись розташовувався між Індією та Мадагаскаром під час розпаду Родинії 750 мільйонів років тому. Фото: Тронд Торсвік. Дослідники вважають, що хоча відкриття стародавніх цирконів є вагомим доказом, для повного підтвердження історії Мавритії потрібні додаткові дані. Використання сейсмічної візуалізації — методу картографування підводних структур за допомогою звукових хвиль — або, що коштуватиме значно дорожче, глибоке буріння морського дна, могло б остаточно підтвердити, чи приховані під шарами базальту та осадових порід інші, більші шматки цього давно втраченого континентального фрагмента. Це відкриття не лише заповнює забуту главу геологічної історії, але й показує, що навіть на відносно молодих островах можуть зберігатися геологічні матеріали, яким мільярди років. Читайте також: 200 тонн золота, срібла та дорогоцінного каміння: із затонулого корабля “Сан-Хосе” витягли перші скарбиThe post Вчені виявили фрагмент континенту, який вважався давно втраченим first appeared on T4 - сучасні технології та наука.