Дослідники знайшли в іспанському винному погребі більше, ніж просто витримане вінтажне вино, натомість відкривши надгробок римського вершника-кавалериста, який переписує те, що ми знаємо про військові пересування часів династії Юліїв-Клавдіїв з першого століття нашої ери, і може дати уявлення про римських громадян, що входили до складу допоміжних військ імперії, що базувалися в Іспанії. У новому дослідженні, опублікованому в журналі Gladius, двоє дослідників з Університету Саламанки та Університету Леона переклали напис на похоронній стелі з кварциту, написаний латиною, який, як вони виявили, повторно використовувався як будівельний матеріал у Фуенте-Енкалада, Іспанія. Археологи виявили унікальний напис у нещодавно розкопаній римській гробниці, який змушує науковців переглянути усталені уявлення про організацію та функціонування римського війська. Знахідка була зроблена під час планових розкопок у центральній частині Італії, де виявлено поховання високопоставленого військового, датоване І століттям нашої ери. На кам’яній плиті дослідники прочитали докладний перелік звань і посад, що їх обіймав покійний, і цей список суперечить відомим на сьогодні схемам кар’єрного просування у римській армії. Найбільше науковців здивувало те, що напис свідчить про поєднання адміністративних і бойових посад, які раніше вважалися взаємовиключними. Це може означати, що римська армія була набагато гнучкішою і динамічнішою, ніж вважалося, дозволяючи офіцерам одночасно виконувати функції командирів і цивільних адміністраторів у провінціях. Крім того, згадки про особливі інженерні обов’язки, пов’язані з будівництвом укріплень та доріг, свідчать, що військові могли відігравати ключову роль у розвитку інфраструктури на підконтрольних територіях. Це відкриття ставить під сумнів традиційне уявлення про сувору ієрархію римської армії, натомість вказуючи на її адаптивність та багатофункціональність. Історики вже почали перегляд архівних джерел і планують застосувати нові методи аналізу для вивчення інших написів і артефактів, щоб з’ясувати, наскільки поширеною була така практика. Якщо дані підтвердяться, це відкриття змінить не лише наше розуміння римського війська, а й загальне бачення механізмів управління Римською імперією.

Дослідники знайшли в іспанському винному погребі більше, ніж просто витримане вінтажне вино, натомість відкривши надгробок римського вершника-кавалериста, який переписує те, що ми знаємо про військові пересування часів династії Юліїв-Клавдіїв з першого століття нашої ери, і може дати уявлення про римських громадян, що входили до складу допоміжних військ імперії, що базувалися в Іспанії. У новому дослідженні, опублікованому в журналі Gladius, двоє дослідників з Університету Саламанки та Університету Леона переклали напис на похоронній стелі з кварциту, написаний латиною, який, як вони виявили, повторно використовувався як будівельний матеріал у Фуенте-Енкалада, Іспанія. Археологи виявили унікальний напис у нещодавно розкопаній римській гробниці, який змушує науковців переглянути усталені уявлення про організацію та функціонування римського війська. Знахідка була зроблена під час планових розкопок у центральній частині Італії, де виявлено поховання високопоставленого військового, датоване І століттям нашої ери. На кам’яній плиті дослідники прочитали докладний перелік звань і посад, що їх обіймав покійний, і цей список суперечить відомим на сьогодні схемам кар’єрного просування у римській армії. Найбільше науковців здивувало те, що напис свідчить про поєднання адміністративних і бойових посад, які раніше вважалися взаємовиключними. Це може означати, що римська армія була набагато гнучкішою і динамічнішою, ніж вважалося, дозволяючи офіцерам одночасно виконувати функції командирів і цивільних адміністраторів у провінціях. Крім того, згадки про особливі інженерні обов’язки, пов’язані з будівництвом укріплень та доріг, свідчать, що військові могли відігравати ключову роль у розвитку інфраструктури на підконтрольних територіях. Це відкриття ставить під сумнів традиційне уявлення про сувору ієрархію римської армії, натомість вказуючи на її адаптивність та багатофункціональність. Історики вже почали перегляд архівних джерел і планують застосувати нові методи аналізу для вивчення інших написів і артефактів, щоб з’ясувати, наскільки поширеною була така практика. Якщо дані підтвердяться, це відкриття змінить не лише наше розуміння римського війська, а й загальне бачення механізмів управління Римською імперією.

У світі біології довголіття ссавців залишається однією з найцікавіших загадок, і нещодавні дослідження виявили справжнього рекордсмена — гренландського кита, чий вік може перевищувати 211 років. Цей арктичний гігант, який за розмірами перевершує автобус, по праву вважається найдовгоживучим ссавцем на Землі. Докази його неймовірного довголіття були отримані завдяки незвичайним знахідкам. Одного разу в тілі виловленого кита виявили кам’яний наконечник гарпуна, який використовувався між 1885 і 1895 роками, що дозволило вченим встановити вік тварини на той момент приблизно в 115 років, пише T4. Точніші вимірювання віку стали можливими завдяки вивченню кришталиків очей китів. Кристаліки містять амінокислоту аспартат, співвідношення лівого та правого ізомерів якої змінюється з передбачуваною швидкістю протягом життя тварини. Застосувавши цей метод до 48 гренландських китів, учені виявили чотири особини, вік яких перевищував 100 років, а найстаріший екземпляр, за оцінками, прожив дивовижні 211 років. Гренландський кит пливе крізь блакитну воду до льоду в Арктиці. Автор зображення: Вікі Бівер, Науковий центр рибальства Аляски, NOAA FIsheries, Дозвіл на морських ссавців №14245 (загальнодоступне) Довголіття гренландських китів є парадоксальним, оскільки, згідно з загальним правилом, великі тварини мають більше клітин, що, здавалося б, має збільшувати ризик раку через більшу кількість мутацій. Однак, у випадку гренландського кита, ця закономірність не працює, можливо, через дуплікацію гена CDKN2C, який допомагає запобігти безконтрольному діленню клітин. Цей ген, однак, може негативно впливати на фертильність самців, що є своєрідною платою за довголіття. Гренландські кити чудово пристосовані до суворого арктичного клімату, маючи товстий шар жиру до 50 сантиметрів, що допомагає їм зберігати тепло. Крім того, вони є вусатими китами і харчуються, фільтруючи величезні обсяги води, щоб отримати криль та інший зоопланктон. Хоча деякі інші великі ссавці, як-от слони та сині кити, також живуть довго, жоден з них не може зрівнятися з унікальним довголіттям гренландських китів, що робить їх одним із найбільш захоплюючих об’єктів для вивчення в біології. Читайте також: Вчені виявили скамʼянілого динозавра, який зберігся настільки бездоганно, що виглядає як живийThe post 211-річний гігант: вчені виявили найстарішого ссавця на Землі first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Науковці повідомили про відкриття матеріалу, який продемонстрував поведінку, що суперечить одному з базових законів фізики, і це вже називають потенційним проривом у матеріалознавстві. Новий матеріал, створений у лабораторних умовах, не дотримувався принципів збереження енергії в межах звичних умов, що шокувало дослідників. За словами команди, у контрольованому середовищі він показав здатність накопичувати енергію та вивільняти її без зовнішнього джерела, порушуючи очікувані рівняння теплового балансу. Такий результат викликав широку дискусію у науковому середовищі, адже фундаментальні фізичні закони вважаються універсальними та непорушними. Однак експерименти були ретельно перевірені незалежними дослідниками, і вони підтвердили, що спостереження не можна пояснити жодною з відомих моделей. Поясненням може стати те, що матеріал має унікальну квантову структуру, яка дозволяє частинкам перебувати в станах з наднизькою ентропією та спонтанно переходити між ними, не втрачаючи енергію у вигляді тепла. Фахівці наголошують, що відкриття ще не означає порушення фундаментальних законів природи, але воно свідчить про наявність досі невідомих механізмів взаємодії матерії на квантовому рівні. Якщо подальші дослідження підтвердять ці результати, це може призвести до створення нових типів енергоефективних матеріалів і технологій, зокрема надпровідників нового покоління чи систем з ідеальним збереженням енергії. Попри скепсис частини наукової спільноти, дослідники впевнені, що їхня робота відкриває шлях до нового розділу у фізиці твердого тіла. Вони вже планують серію експериментів для перевірки стабільності ефекту та пошуку практичних застосувань цього унікального матеріалу. Якщо результати вдасться повторити, це може докорінно змінити уявлення про межі можливого в сучасній фізиці.

Відкритий космос, що є майже ідеальним вакуумом, не має запаху в традиційному розумінні. Однак астронавти, повертаючись на космічний корабель після виходів у відкритий космос, постійно згадують про унікальний і специфічний “аромат”, який залишається на їхніх скафандрах та обладнанні. Цей запах описують як поєднання металевих, горілих і солодкуватих нот, пише T4. Астронавти порівнювали цей запах з розпеченим металом, спаленим біфштексом, відпрацьованим порохом або навіть зварюванням. Також звучали асоціації з волоськими горіхами чи підгорілим мигдальним печивом. Причина цього явища досі остаточно не встановлена, але вчені мають кілька версій. Одна з найпоширеніших теорій полягає в тому, що цей запах створюється атомарним киснем, який знаходиться в розрідженому просторі. При контакті з матеріалами скафандра та космічної станції він вступає в хімічну реакцію, створюючи ці унікальні аромати. Інша, більш поетична теорія, пов’язує цей запах із поліциклічними ароматичними вуглеводнями (ПАВ), які утворюються в результаті вибухів зірок, що вмирають. Ці сполуки вільно переміщуються у міжзоряному просторі і можуть прилипати до зовнішніх поверхонь космічних апаратів. Щоб краще підготувати астронавтів до роботи, NASA навіть замовило парфумерам створення аромату, що імітує запах космосу. Таким чином, хоча ми й не можемо відчути його безпосередньо, завдяки свідченням очевидців, ми знаємо, що космос має свій власний, досить незвичайний, запах. Читайте також: Вчені показали космічний обʼєкт, який десятиліттями стежить за ЗемлеюThe post Астронавти розповіли, чим пахне у відкритому космосі first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Річка Колорадо, одна з найважливіших водних артерій західної частини США, стрімко міліє, і науковці дедалі більше занепокоєні темпами цього процесу. Колись потужна й повноводна, вона забезпечувала водою мільйони людей, зрошувала сільськогосподарські угіддя та підтримувала цілі екосистеми. Сьогодні ж її русло місцями перетворюється на вузькі струмки, а озеро Пауелл і озеро Мід, ключові водосховища на її шляху, досягли рекордно низьких рівнів. Дослідники вважають, що основна причина кризи полягає в поєднанні кліматичних змін та інтенсивного використання водних ресурсів людиною. Підвищення температури в регіоні призвело до зменшення кількості снігу в горах, який є головним джерелом поповнення річки навесні. Крім того, через спеку збільшується випаровування, і навіть наявна вода швидше зникає в атмосферу. Водночас населення та сільське господарство продовжують витрачати воду в обсягах, розрахованих на більш вологий клімат минулого століття. Науковці попереджають, що без термінових змін у політиці водокористування ситуація може стати незворотною. Необхідно переглянути квоти на водозабір, впровадити сучасні технології зрошення, а також стимулювати скорочення споживання води у міських районах. Якщо ж нинішні тенденції збережуться, Колорадо може втратити здатність підтримувати як екосистеми, так і людські громади, що від неї залежать. Це стане серйозним ударом для всієї західної частини континенту, яка десятиліттями сприймала цю річку як невичерпне джерело життя.

Дослідники з Університету Чикаго опублікували в журналі Physical Review D статтю, у якій представили нову модель темної енергії, що передбачає: цей загадковий компонент Всесвіту може змінюватися з часом. Робота професора-емерита Джоша Фрімена та стипендіата програми NASA Hubble Ануара Шаджиба ґрунтується на аналізі даних кількох великих астрономічних проєктів, включно з Dark Energy Survey, Dark Energy Spectroscopic Instrument та космічним телескопом Planck. Темна енергія, що становить близько 70% Всесвіту, вважається причиною його прискореного розширення. Зазвичай її природу пояснювали космологічною сталою Ейнштейна — постійною величиною, пов’язаною з енергією порожнього простору. Проте нещодавні спостереження виявили розбіжності між прогнозами цієї моделі та реальними даними, що спонукало вчених шукати альтернативні пояснення. Висновки дослідження свідчать про існування невідомої частки з дуже малою масою, значно меншою, ніж в електрона. Хоча ця зміна незначна, вона достатньо помітна, щоб відрізнятися від статичної космологічної сталої. Результати мають фундаментальне значення для розуміння еволюції Всесвіту. Якщо темна енергія дійсно динамічна, це вказує на наявність нового фізичного явища, яке не лише впливало на розширення Всесвіту в минулому, а й визначатиме його майбутнє. Вчені підкреслюють, що, попри точні вимірювання кількості темної енергії у Всесвіті, її природа залишається незрозумілою. Дослідження відкриває нові напрями для подальших робіт, зокрема пошуки гіпотетичної частки та уточнення моделей космологічного розширення. Ці зусилля можуть призвести до перегляду існуючих уявлень про структуру та долю Всесвіту.

{"_":"\nАрктика нагрівається у чотири рази швидше, ніж решта планети, однак спроби штучно вплинути на клімат у цьому регіоні вчені називають ризикованими й малоефективними.\n\n\n\n42 дослідники опублікували спільну статтю у журналі Frontiers in Science, де розглянули п’ять найпопулярніших ідей полярної геоінженерії — від загущення льодових щитів і підживлення океану залізом до розпилення відбиваючих частинок у повітрі. За їхнім висновком, ці методи не відповідають базовим критеріям реалізації та можуть завдати значної шкоди довкіллю.\n\n\n\n«Створюється багато хибних надій, що невелике втручання зможе розв’язати проблему, але це не так», — зазначив Мартін Соммеркорн із WWF. Його колеги додають: навіть якщо подібні проєкти спрацюють локально, вони здатні викликати небажані наслідки в інших регіонах — наприклад, посилення штормів у середніх широтах чи додаткове нагрівання біля екватора.\n\n\n\nДослідники підкреслюють, що головний шлях до стабілізації клімату — швидке скорочення викидів вуглецю та розвиток відновлюваної енергетики. Геоінженерні підходи, за їхніми словами, можуть відволікати від справжнього рішення.\n\n\n\nДжерело\n","p":[{"link":[{"$":{"rel":"canonical","href":"https://nnews.com.ua/arktyka-nagrivayetsya-u-4-razy-shvydshe-vcheni-nazvaly-geoinzheneriyu-nebezpechnym-eksperymentom.html"}}]}]}

{"_":"\nМарсохід NASA Perseverance вдруге спостерігав рідкісне зелене полярне сяйво на Червоній планеті. Це відкриття стало важливим кроком у розумінні того, як атмосфера Марса взаємодіє із сонячним вітром, та допоможе прогнозувати небезпечні сонячні бурі, які становлять ризик для майбутніх місій.\n\n\n\nНа відміну від Землі, де аврора виникає завдяки магнітному полю, Марс такого захисту не має. Там сяйво утворюється, коли заряджені частинки сонячного вітру — особливо під час корональних викидів маси (CME) — стикаються з атомами кисню у верхніх шарах атмосфери. У результаті вся нічна сторона планети може спалахувати м’яким зеленим світінням.\n\n\n\nВперше Perseverance зафіксував марсіанське сяйво у 2024 році. За словами керівниці наукової групи місії докторки Еліс Райт Кнутсен, нове спостереження підтвердило дієвість методики прогнозування таких явищ. Втім, передбачити їх надзвичайно складно: з восьми спроб лише дві увінчалися успіхом.\n\n\n\n\n\n\n\nУ дослідженнях беруть участь не тільки камери та прилади Perseverance (Mastcam-Z і SuperCam), а й орбітальні апарати MAVEN (NASA) та Mars Express (ESA). Це дозволяє вибудувати зв’язок між параметрами сонячного вітру та появою сяйв, що має велике значення для безпеки людей і техніки під час майбутніх польотів на Марс.\n\n\n\nДжерело\n","p":[{"link":[{"$":{"rel":"canonical","href":"https://nnews.com.ua/kosmichnyj-aparat-nasa-perseverance-zafiksuvav-zelene-polyarne-syajvo-na-marsi.html"}}]}]}

Льодовики Паміру в Таджикистані, які раніше були відомі своєю стійкістю до глобального потепління, з 2018 року демонструють ознаки прискореного танення. Згідно з дослідженням, опублікованим у журналі Nature Communications Earth & Environment, це явище пов’язане з істотним скороченням снігового покриву в регіоні. Дані, зібрані на льодовику Кизилсу на висоті 3400 метрів, охоплюють період із 1999 по 2023 рік. Дослідники встановили, що приблизно 2018 року льодовик досяг критичного порогу, після якого процес танення значно прискорився. Ці зміни ставлять під загрозу так звану «Паміро-Каракорумську аномалію» — феномен, за якого льодовики цього регіону тривалий час чинили опір таненню завдяки напівпосушливому клімату та рясному сніговому покриву. Моніторингова станція на льодовику Кизилсу, попри логістичні труднощі та політичну нестабільність у регіоні, з 2021 року збирає детальні дані про сніговий покрив та річковий стік. У дослідженні беруть активну участь місцеві памірські пастухи, які надають цінні спостереження про зміни на місцевості. Льодовик Кизилсу живить басейн Амудар’ї — річки, критично важливої для сільського господарства та екосистем Центральної Азії. Хоча в короткостроковій перспективі прискорене танення збільшує обсяг доступної води, довгострокові прогнози викликають занепокоєння. Поступове виснаження льодовикових запасів може серйозно вплинути на водопостачання мільйонів людей, що проживають нижче. Точні причини скорочення снігового покриву залишаються предметом дослідження. Вчені відзначають, що це явище може бути пов’язане не лише з глобальним потеплінням, а й з іншими кліматичними факторами, характерними для цього регіону.