Марс міг бути вологим і теплим: нові знахідки змінюють уявлення про Червону планету Невеликі світлі плями серед червоно-помаранчевих каменів у кратері Єзеро на Марсі виявилися справжньою науковою сенсацією. Те, що спочатку виглядало як звичайні бліді камінці, насправді виявилося каолінітовою глиною — рідкісним для Марса мінералом, який на Землі утворюється лише за умов сильних і тривалих дощів. Це відкриття може означати, що мільярди років тому на Марсі панував теплий, вологий клімат, схожий на тропічний. Ці камені виявив марсохід Perseverance, який із 2021 року досліджує дно стародавнього озера в кратері Єзеро. Вчені з’ясували, що світлі породи багаті на алюміній — характерну ознаку каолініту. На Землі така глина формується тоді, коли дощова вода протягом тисяч або навіть мільйонів років вимиває з порід майже всі домішки, залишаючи «очищений» мінерал. За словами дослідників, знайти такі породи на холодному й сухому Марсі — надзвичайна рідкість. Для їхнього утворення потрібна величезна кількість рідкої води. Це означає, що колись Марс міг бути значно теплішим і вологішим, ніж сьогодні, а опади могли випадати регулярно протягом дуже тривалого часу. Ще одна загадка полягає в тому, що ці світлі камені трапляються вздовж маршруту марсохода, але поруч немає очевидного місця, звідки вони могли б походити. Є припущення, що їх принесло річками в стародавнє озеро або ж вони потрапили до кратера внаслідок метеоритного удару. В будь-якому разі, ці уламки — поки що єдині «живі» свідки тих далеких процесів, які відбувалися на поверхні планети. Для перевірки гіпотез вчені порівняли марсіанські зразки з подібними породами з Південної Африки та районів поблизу Сан-Дієго. Виявилося, що за своїм складом вони майже ідентичні. Це ще більше зміцнило думку про те, що каолініт на Марсі виник саме внаслідок тривалого впливу дощів, а не через гарячі підземні води. Важливість таких знахідок важко переоцінити. Вода — основа будь-якого життя. Якщо на Марсі справді існували дощові, теплі умови, планета могла бути придатною для розвитку мікроскопічних форм життя. Камені з кратера Єзеро сьогодні — це своєрідна капсула часу, яка зберігає інформацію про клімат Марса мільярди років тому. Кожна нова деталь, отримана Perseverance, поступово змінює наше уявлення про Червону планету. Марс дедалі менше виглядає як вічно холодна пустеля і дедалі більше — як світ, що колись мав ріки, озера, дощі та, цілком можливо, умови для життя.

Професор Гарвардського університету Аві Лоеб опублікував дослідження, в якому стверджує, що міжзоряна комета 3I/ATLAS оточена безліччю невідомих об’єктів. Робота розміщена на сервері препринтів arXiv та в блозі вченого на платформі Medium. На знімках, зроблених після проходження кометою перигелію у листопаді 2025 року, зафіксовано краплеподібну форму коми, спрямовану в бік Сонця. За розрахунками Лоеба, за поточної відстані комети від Сонця у 270 мільйонів кілометрів передбачувані об’єкти розташовуються ближче до світила приблизно на 54 тисячі кілометрів. Учений пояснює це негравітаційним прискоренням комети: 3I/ATLAS віддаляється від Сонця швидше, ніж навколишні об’єкти, які не відчувають ефекту «брудної сніжної грудки». За оцінкою Лоеба, площа поверхні скупчення значно перевищує площу самої комети, а відбите сонячне світло становить близько 99 відсотків видимого світіння. Паралельно іспанські дослідники з Інституту космічних наук зафіксували на поверхні 3I/ATLAS виверження кріовулканів. Керівник групи Хосеп Тріго-Родрігес наголосив на несподіваній схожості складу комети з транснептуновими об’єктами Сонячної системи, незважаючи на її міжзоряне походження.

Рукопис Войнича, книгоподібний текст початку XV століття, залишається однією з найглибших загадок історії, оповитою таємницею свого невідомого шрифту та супровідних, часом біологічно неможливих, ілюстрацій. Серед цих загадкових малюнків людей, рослин і астрологічних символів, знаходиться зображення дракона, що додає містичного виміру до роботи, яка століттями спантеличувала криптографів і лінгвістів. Ніхто достеменно не знає, хто написав рукопис, що він містить, і чи є його текст автентичною, але невідомою мовою, чи просто абракадаброю, чи ж закодованим повідомленням, пише T4. Сторінка із загадкового рукопису Войнича , який донині не розшифровано. Нове наукове розслідування, проведене журналістом Майклом Грешком і опубліковане в журналі Cryptologia, пропонує вагомі аргументи на користь теорії шифрування. Проєкт Грешка, який розпочався як математична головоломка під час карантину, призвів до розробки алгоритму, названого шифром Найббе. Ця система бере латинський або італійський текст, розбиває його на нерозривний рядок літер, а потім маніпулює ритмом, випадково змінюючи інтервал між ними на суміш однолітерних і дволітерних фрагментів. У цій системі кожен фрагмент стає повноцінним «словом» у стилі «войнічезе» (своєрідний текст рукопису Войнича), причому дволітерні фрагменти розділяються на «префікс» і «суфікс». Фрагмент рукопису Войнича, сторінка 50; f25v, називається ((дракон)), оскільки деталь нагадує «дракона». Результати моделювання показали, що текст, згенерований шифром Найббе, має вражаючу схожість із самим рукописом Войнича, зокрема, відтворює його незвичайні статистичні закономірності, які раніше спантеличували дослідників. Хоча Грешко зазначає, що це не є остаточним доказом того, що рукопис Войнича дійсно був створений за цією системою, це потужно демонструє, що така криптографічна система могла генерувати текст із майже ідентичними характеристиками. Це нове дослідження надає іншим дослідникам точніші інструменти для подальшого аналізу та розкодування, знову активізуючи дискусію навколо цієї загадкової книги. Тим не менш, рукопис Войнича залишається унікально неоднозначним, як підсумовує Грешко: він є «відображенням будь-якої вашої ідеї щодо нього», підтримуючи докази як на користь його кодованої природи, так і на користь теорії, що це незрозуміла мова чи нісенітниця, і саме ця властива невизначеність робить його таким невловимим і таким цікавим. Читайте також: Мрія палеонтолога: єдине місце на Землі містить понад 16000 слідів динозаврівThe post В рукописі XV століття знайшли згадку про драконів first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Астрономи виявили одну з найбільших обертових структур у Всесвіті, яка знаходиться на відстані 140 мільйонів світлових років від Землі. Це величезний космічний «ниткоподібний» філамент, що містить 14 галактик, багатих на водень, що утворюють надзвичайно тонку ланцюжок. Його довжина сягає 5,5 мільйонів світлових років, а ширина — 117 тисяч світлових років. Галактики розташовані вздовж цього філаменту як намистини на браслеті, утворюючи чіткий ланцюг. Міжнародна команда під керівництвом Оксфордського університету опублікувала результати своїх спостережень 4 грудня у журналі Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. «Особливість цієї структури полягає не лише у її розмірах, а й у поєднанні спрямованого обертання галактик та обертання самого філаменту», — пояснює доктор Лайла Джанг, співавтор дослідження. «Уявіть карусель у парку розваг: кожна галактика обертається, як чашка на каруселі, але й сама платформа — космічний філамент — теж крутиться. Це подвійне обертання дає рідкісну можливість зрозуміти, як галактики набувають своєї швидкості обертання від великих структур, у яких вони живуть». Що таке космічні філамени Космічні філамени — це каркас Всесвіту, величезні нитки з галактик і темної матерії, що переплітаються по всьому космосу. Вони слугують каналами, по яких рухаються матеріал і момент обертання, живлячи галактики і впливаючи на їхню еволюцію. Нове відкриття стало можливим завдяки поєднанню даних з найпотужніших обсерваторій світу, включаючи радіотелескоп MeerKAT у Південній Африці та оптичні спостереження за допомогою інструменту Dark Energy Spectroscopic Instrument (DESI) та Sloan Digital Sky Survey (SDSS). Вчені помітили, що всі 14 галактик у філаменті обертаються у синхронізованому напрямку, збігаючись із рухом самої структури. Швидкість обертання філаменту оцінюється близько 110 км/с. Цікаво, що галактики з обох боків «хребта» нитки рухаються у протилежних напрямках, що кидає виклик сучасним моделям еволюції галактик і свідчить про значний вплив подібних гігантських структур на їхнє обертання. Молодий і багатий на водень Філамент виглядає відносно «молодим» і недоторканим. Його багатство на водень, який слугує «паливом» для зореутворення, а також «динамічно холодний» стан, роблять його своєрідним «фоссилем» космічних процесів. «Цей філамент зберігає сліди космічних потоків. Він допомагає зрозуміти, як галактики набувають обертання та ростуть з часом», — додає доктор Мадаліна Тудораке, співавтор дослідження. Що це дає астрономам Об’єкти, де галактики обертаються синхронно з загальною структурою філаменту, стають ідеальними для вивчення механізмів формування галактик та їх обертання. Багаті на водень галактики особливо корисні, бо водень легко переміщується всередині нитки, показуючи, як газові потоки живлять галактики. Ці спостереження дають цінні підказки про те, як кутовий момент передається у космічній павутині, впливаючи на форму галактик, їх обертання та швидкість зореутворення. Вчені сподіваються, що ці дані допоможуть покращити моделі космічної еволюції та точніше передбачати, як галактики формуються у Всесвіті.

У Національному парку Тороторо в Болівії вчені виявили місцевість Каррерас Пампа, яка містить найбільшу кількість скам’янілих слідів динозаврів, коли-небудь зареєстрованих на одній ділянці. Ця знахідка, описана командою під керівництвом доктора Рауля Есперанте з Інституту геологічних досліджень, є справжнім вікном у минуле, демонструючи ландшафт кінця крейдяного періоду, коли сотні, а то й тисячі, динозаврів збиралися біля берега стародавнього озера. На площі 7485 м² дослідники зафіксували загалом 16 600 скам’янілих відбитків, що включають не лише сліди лап, а й сліди хвостів та безперервні шляхи плавання, встановлюючи численні світові рекорди. Для порівняння, відомий кар’єр Ларк-Коррі в Австралії містить лише 3300 слідів, залишених трьома видами, пише T4. Стежка Каррерас Пампас у Національному парку Тороторо, Болівія, щойно побила рекорди щодо слідів динозаврів. Автор зображення: Есперанте та ін., 2025, PLOS One, CC-BY 4.0. Умови, необхідні для збереження слідів, відрізняються від тих, що сприяють скам’янінню кісток, тому сліди часто розповідають нам унікальні історії про ті часи та місця, де бракує інших достовірних записів. Каррерас Пампа ідеально ілюструє це: більшість відбитків належать тероподним динозаврам або птахам, із широким спектром розмірів — від менш ніж 10 сантиметрів до понад 30 сантиметрів, що свідчить про наявність великої кількості видів за короткий період. Примітно, що попри знахідки паралельних слідів зауроподів в інших місцях Тороторо, тут переважна більшість відбитків є відносно невеликими; лише одна стежка була залишена твариною, що, ймовірно, важила понад тонну, а більшість майстрів-відбитків були заввишки не більше 1,25 метра. Слід з брижами на поверхні шару. B) Дуже глибокі сліди та хвостові сліди. Звивистий шнур позначає хвостові сліди. D) Набір з п’яти дуже глибоких слідів. Білі наконечники стрілок вказують на хвостові сліди.Автор зображення: Есперанте та ін., 2025, PLOS One, CC-BY 4.0. Місцевість також дає ґрунт для значних суперечок і подальших досліджень. Автори стверджують, що численні сліди кігтів представляють найбільшу кількість безперервних плавальних стежок у світі, залишених динозаврами, що шкрябали мул під час плавання на мілководді. Крім того, на понад 30 слідах було виявлено чіткі сліди хвостів. Це є першим випадком виявлення сліду хвоста теропода у всій Південній півкулі, що відкриває унікальні дані про поведінку цих тварин. Більшість слідів свідчить про те, що динозаври рухалися неквапливо, зі швидкістю 5,5-7,5 $5.5-7.5 км/год, хоча є й винятки — кілька слідів, залишених тваринами, які рухалися зі швидкістю близько 20 км/год. Дослідники вважають, що значна частина довших слідів, які лише наближаються або прибувають з краю ділянки, ще залишається похованою, що обіцяє подальші відкриття у цьому «приголомшливому вікні в минуле». Читайте також: Вчені показали надзвичайно рідкісну і гарну рослину, яка харчується мʼясомThe post Мрія палеонтолога: єдине місце на Землі містить понад 16000 слідів динозаврів first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Недоторкнута таємниця Римської доби: у Будапешті знайшли саркофаг, який не відкривали 1700 років Археологи у Будапешті зробили відкриття, яке без перебільшення можна назвати сенсаційним. Під час розкопок у північному районі міста, на території давньоримського поселення Аквінкум, дослідники знайшли саркофаг віком близько 1700 років. Але найбільший шок їх чекав попереду — труна виявилася повністю герметичною і жодного разу не відкривалася з моменту поховання. Для археологів це надзвичайна рідкість. У IV столітті люди часто повторно використовували старі саркофаги, змінюючи поховання. А тут — кам’яна домовина, виготовлена спеціально для однієї людини і не торкнута протягом століть. Поховання серед покинутих римських будинків Місце знахідки також має цікаву історію. Колись тут стояло римське місто Аквінкум, але в III столітті його залишили. Згодом ця територія перетворилася на кладовище. Саме серед руїн стародавніх будинків і було виявлено саркофаг. Коли археологи дістали його з ґрунту, вони побачили, що кришка була скріплена металевими затискачами та залита свинцем. Це означало одне — ніхто не відкривав його з моменту поховання. Усередині — скелет і десятки цінних речей Коли кришку нарешті акуратно зняли, археологи побачили повністю збережений людський скелет і багате поховальне наповнення. У саркофазі знайшли: два ідеально збережені скляні сосуди, бронзові фігурки, 140 монет, кістяну шпильку для волосся, прикраси з бурштину, фрагменти тканини із золотими нитками. За характером речей вчені дійшли висновку, що в саркофазі була похована жінка. Якість речей і сам саркофаг свідчать про високий соціальний статус — найімовірніше, вона належала до заможної або знатної родини. Ознака турботи й любові Археологи зазначають: поховання виконане з надзвичайною ретельністю. Це говорить не лише про багатство, а й про ставлення родичів до померлої. «Її ховали з великою любов’ю і повагою», — кажуть дослідники. Додаткову інтригу створює шар мулу завтовшки близько 4 сантиметрів усередині труни. Вчені сподіваються, що під час його просіювання можуть знайти ще дрібні прикраси — наприклад, сережки, які поки що не були виявлені. Не лише саркофаг Окрім цієї унікальної знахідки, археологи також виявили поруч вісім простіших поховань і залишки римського акведука. Це підтверджує, що в цьому районі колись активно жили люди, а неподалік розташовувався військовий табір. Ймовірно, знайдений саркофаг належав мешканцям цивільного поселення, пов’язаного з цим гарнізоном. Живе вікно в минуле Такий саркофаг — це не просто кам’яна труна. Це капсула часу, яка дозволяє зазирнути у життя людини, що жила майже два тисячоліття тому. Завдяки тому, що поховання залишалося недоторканим, ученим відкривається унікальна можливість дізнатися більше про побут, соціальний статус, вірування та поховальні традиції римської епохи на території сучасної Угорщини. Це відкриття ще раз нагадує: наша земля досі зберігає таємниці, здатні змінити уявлення про минуле.

У світі флори, де більшість рослин покладаються виключно на фотосинтез, існує невелика, але інтригуюча група хижаків, які еволюціонували, щоб харчуватися м’ясом. Серед них — надзвичайно рідкісна та красива рослина Drosera silvicola (карликова росичка), що зустрічається лише в деяких частинах Західної Австралії. Цей вид, часто прикрашений яскраво-рожевими квітами, приманює нічого не підозрюючих комах своїми липкими щупальцями, пише T4. Росичка захоплює і перетравлює здобич за допомогою спеціалізованих ферментів, щоб отримати життєво важливі поживні речовини, такі як азот і фосфор, яких катастрофічно бракує у ґрунті її природного середовища. Хижі рослини, які розвинули цю здатність незалежно у різних частинах світу, є яскравим прикладом адаптації до бідних на поживні речовини ґрунтів. Цей вид, часто прикрашений яскраво-рожевими квітами, приманює нічого не підозрюючих комах своїми липкими щупальцями. Автор зображення: Тіло Александер Крюгер/Австралійська служба охорони дикої природи.. Ситуація для Drosera silvicola вважалася критичною: раніше вчені знали лише про дві невеликі популяції, обидві з яких перебували під загрозою знищення посеред гірничодобувних розробок. Уряд Західної Австралії вніс цей вид до пріоритетного рівня 1, що вказує на його надзвичайну рідкість і потенційну загрозу зникнення. У пошуках нових осередків виживання, Австралійська служба охорони дикої природи (AWC) організувала експедицію у дикі місцевості країни Ваджук. Після двох днів безрезультатних пошуків, дослідникам, які зробили останній гак у лісі Джарра, несподівано пощастило: вони натрапили на квітучу та здорову популяцію Drosera silvicola, розташовану за 70 кілометрів від її нині відомої території. Тіло Крюгер, аспірант Університету Кертіна та експерт із м’ясоїдних рослин, описав цей момент як «повний шок» та «величезну перемогу для охорони природи». Нова колонія процвітала на відкритій місцевості з високими хребтами та схилами, що є ідеальним середовищем для цього виду. Одна з тисяч Drosera silvicola, карликової росички першого рівня, яку було виявлено в заповіднику дикої природи Паруна Австралійської служби охорони дикої природи у Західній Австралії.Автор зображення: Тіло Александер Крюгер/Австралійська служба охорони дикої природи. Хоча ця знахідка одразу не знімає ризиків зникнення, вона свідчить про те, що Drosera silvicola, можливо, не знаходиться в такому скрутному становищі, як вважалося раніше. Відкриття підкреслює критичну важливість заповідників, таких як Паруна, для збереження унікального біорізноманіття Західної Австралії, особливо регіону, який уже відомий тим, що тут зареєстровано понад 150 видів хижих рослин. Читайте також: Нижчий за однорічну дитину: як виглядає найменший у світі кіньThe post Вчені показали надзвичайно рідкісну і гарну рослину, яка харчується мʼясом first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

За допомогою космічного телескопа Джеймса Вебба (JWST) міжнародна команда за участі вчених з Женевського університету (UNIGE) виявила величезні хмари гелію, що вириваються з атмосфери екзопланети WASP-107b. Міжнародна співпраця, до якої входять астрономи з UNIGE та Національного центру наукових досліджень PlanetS, зафіксувала масивні потоки гелію, що віддаляються від WASP-107b. Спостереження були здійснені телескопом James Webb, а подальший аналіз проведено з використанням моделей, розроблених у UNIGE. Результати дослідження, опубліковані в журналі Nature Astronomy, дають важливі уявлення про механізми втрати атмосфери та про те, як цей процес впливає на довготривалий розвиток екзопланет і їхні ключові характеристики. Планетарні атмосфери іноді можуть «витікати» у космос. Це відбувається і з Землею: наша планета втрачає трохи більше ніж 3 кг речовини щосекунди (переважно водню), і цей процес є незворотним. Таке явище називають атмосферним виносом. Воно особливо значущe для планет, що обертаються надзвичайно близько до своїх зір, де інтенсивне нагрівання значно підсилює втрату газів. Розуміння цього процесу є критично важливим, адже він може суттєво змінювати еволюцію планет із часом. Використовуючи телескоп James Webb, дослідники з Обсерваторії Женевського університету разом із колегами з університетів Макгілла, Чикаго та Монреаля змогли виявити потужні потоки гелію, що витікають з WASP-107b, розташованої більш ніж за 210 світлових років від нашої Сонячної системи. Це перше виявлення гелію на екзопланеті за допомогою JWST, що дозволило дослідити процес втрати атмосфери з безпрецедентною деталізацією. «Суперпухкі» екзопланети WASP-107b, відкрита у 2017 році, обертається навколо своєї зірки на відстані, що у сім разів менша, ніж відстань Меркурія від Сонця. Планета має розмір, близький до Юпітера, але при цьому її маса становить лише десяту частину маси Юпітера, що надає їй надзвичайно низьку густину. Це робить її представником класу так званих «суперпухких» екзопланет, які відомі своїми надлегкими атмосферами. Величезний потік гелію було зафіксовано в розширеній частині атмосфери планети, яка називається екзосферою. Ця хмара частково блокує світло зірки ще до того, як сама планета проходить перед її диском. «Наші моделі втрати атмосфери підтверджують наявність потоків гелію як попереду, так і позаду планети. Вони простягаються вздовж орбітального руху майже на десять радіусів планети», — пояснює Янн Картере, аспірант кафедри астрономії факультету природничих наук Женевського університету та співавтор дослідження. Цінні підказки Окрім гелію, астрономам вдалося підтвердити наявність води та слідів хімічних сполук (зокрема чадного газу, вуглекислого газу та аміаку) в атмосфері планети, а також відсутність метану, який телескоп JWST здатний легко виявляти. Усе це є важливими підказками для відтворення історії формування та міграції WASP-107b: найімовірніше, планета сформувалася далеко від своєї нинішньої орбіти, а згодом мігрувала ближче до зірки, що й пояснює її «роздуту» атмосферу та втрату газів. Дослідження WASP-107b є ключовим орієнтиром для глибшого розуміння еволюції та динаміки далеких світів. «Спостереження й моделювання атмосферного виносу — один з основних напрямів досліджень на кафедрі астрономії UNIGE, оскільки вважається, що саме цей процес відповідає за низку характеристик, які ми спостерігаємо в популяції екзопланет», — пояснює Венсан Бур’є, старший викладач і науковий співробітник кафедри астрономії факультету природничих наук UNIGE та співавтор дослідження. «На Землі атмосферний винос занадто слабкий, щоб суттєво вплинути на нашу планету. Проте саме він, імовірно, відповідає за відсутність води на нашій близькій сусідці — Венері. Тому надзвичайно важливо повністю зрозуміти механізми цього явища, яке здатне зруйнувати атмосферу деяких кам’янистих екзопланет», — підсумовує він.

Світло від півмільйона супутників, які людство планує запустити на орбіту Землі в найближчі роки, може зіпсувати майже всі знімки, зроблені космічними телескопами, попередили астрономи NASA у середу. Вчені вже давно б’ють на сполох через те, як світлове забруднення від дедалі більших скупчень супутників загрожує темному небу, яке спостерігається з Землі. Нове дослідження, опубліковане в журналі Nature, вперше оцінює, як величезна кількість супутників у майбутньому може потрапляти в поле зору телескопів, які намагаються досліджувати Всесвіт. З 2019 року кількість супутників на низькій навколоземній орбіті зросла приблизно з 2 000 до 15 000, зазначається у дослідженні — багато з них є частиною інтернет-сузір’я Starlink мільярдера Ілона Маска. Але це лише крапля в морі порівняно з тим, що очікує попереду. Якщо всі нинішні плани запусків супутників будуть реалізовані, до кінця 2030-х років на орбіті Землі обертатиметься 560 000 супутників, йдеться у дослідженні. Це становить «дуже серйозну загрозу» для космічних телескопів, заявив головний автор дослідження Алехандро Борлафф із NASA Ames Research Center у Каліфорнії в інтерв’ю AFP. Для роботи вчені змоделювали, як 560 000 супутників вплинуть на чотири космічні телескопи. Виявилося, що відбите світло від супутників торкнеться 96% усіх знімків телескопа SPHEREx NASA, планованого телескопа ARRAKIHS Європейського космічного агентства та планованого китайського телескопа Xuntian. Телескоп Хаббл, який має вузьке поле зору, буде менше зачеплений — близько третини його знімків може бути зіпсовано. Це може вплинути на найрізноманітніші наукові дослідження. «Уявіть, що ви намагаєтеся знайти астероїди, які потенційно небезпечні для Землі», — сказав Борлафф. Астероїд, що пролітає небом, «виглядає точно так само, як супутник… дуже важко визначити, який з об’єктів дійсно небезпечний», додав він. Деякі космічні телескопи, наприклад знаменитий Джеймс Вебб, не зазнають впливу, бо перебувають у стабільній точці на відстані 1,5 млн км від Землі, відомій як друга точка Лагранжа. «Яскравий, як найяскравіша зірка» Одним із рішень могло б бути розміщення супутників нижче за висоту космічних телескопів — проте це потенційно може виснажити озоновий шар Землі, зазначають автори дослідження. Найпростіше рішення — запускати менше супутників. Але конкуренція від інших компаній супутникового інтернету та стрімке зростання потреб штучного інтелекту роблять це малоймовірним. Майже три чверті супутників, що зараз обертаються на орбіті, входять до мережі Starlink Маска, каже Борлафф. Втім, за прогнозами дослідження, через кілька десятиліть Starlink становитиме лише близько 10% від усіх супутників, оскільки конкуренти активно запустять власні мережі. На цей час компанії можуть допомогти, надаючи дані про місцезнаходження, орієнтацію та колір своїх супутників операторам космічних телескопів. Ще одна проблема — супутники стають набагато більшими. Неозброєним оком супутники площею 100 м² (понад 1 000 квадратних футів) «яскраві, як найяскравіша зірка на небі», каже Борлафф. Щоб задовольнити потреби штучного інтелекту у даних, нині планують будувати супутники площею 3 000 м². Ці гіганти можуть бути «яскравими, як планета», додає Борлафф.

Хоча безпосередні перспективи виявлення легких стерильних нейтрино суттєво потьмяніли, пошуки ще не завершені. Експеримент KATRIN (Karlsruhe Tritium Neutrino) надав нові дані щодо стерильних нейтрино. Нейтрино — це надзвичайно дивні частинки. Хоча мільярди з них, народжені в результаті космічних подій або ядерних реакцій, щосекунди проходять крізь ваше тіло, вони майже не залишають жодних спостережуваних слідів. Стандартна модель фізики частинок визнає три типи нейтрино: електронне, мюонне та тау-нейтрино. Спостереження того, що ці частинки можуть «осцилювати», тобто змінювати свою ідентичність під час руху, довело, що вони мають масу — відкриття, відзначене Нобелівською премією. Проте вчених давно непокоїла одна загадка. Невеликі, незрозумілі дефіцити у вимірюваннях нейтрино з ядерних реакторів та спеціалізованих джерел натякали на існування чогось більшого. Чи може існувати четверте, «стерильне» нейтрино, яке взаємодіє ще слабше, ніж його і без того «сором’язливі» родичі? Таке відкриття переписало б підручники з фізики й, можливо, навіть пояснило б загадкову темну матерію, що утримує галактики разом. Експеримент KATRIN провів «найточніший прямий пошук» цієї частинки, вимірюючи енергетичний спектр електронів, що виникають під час бета-розпаду тритію. Наявність стерильного нейтрино мала б спричинити характерний «злам» у цьому спектрі. Найчутливіші дані KATRIN Експеримент KATRIN, розташований в Інституті технологій Карлсруе в Німеччині, — це масштабна установка завдовжки 70 метрів, створена для високоточної фізики частинок. Він працює, використовуючи газове джерело тритію з високою світністю для одержання електронів у процесі бета-розпаду, спектрометр високої роздільної здатності для вимірювання їхньої енергії та детектор для їхнього підрахунку. Починаючи з 2019 року, KATRIN вимірює енергетичний спектр бета-розпаду тритію, спеціально шукаючи характерне викривлення або «злам», що вказував би на випромінювання — а отже, й існування — четвертого, важчого, стерильного нейтрино. Команда Інституту ядерної фізики Макса Планка зафіксувала 36 мільйонів електронів за 259 днів у період з 2019 по 2021 рік. Ця робота є найчутливішим на сьогодні пошуком стерильних нейтрино за допомогою бета-розпаду тритію. З точністю вимірювань менше ніж один відсоток вдалося отримати надзвичайно «чисті» дані, фактично усунувши фоновий шум. Однак результати не показали жодних слідів стерильного нейтрино. Це остаточне невиявлення напряму суперечить попереднім натякам і повністю спростовує заяви таких експериментів, як Neutrino-4, що повідомляли про позитивні докази існування такого сигналу. «Наш новий результат повністю доповнює реакторні експерименти, такі як STEREO», — заявив Тьєррі Лассере (Інститут ядерної фізики Макса Планка) в Гайдельберзі, який очолював аналіз. «Тоді як реакторні експерименти найбільш чутливі до розщеплення мас між стерильними та активними нейтрино нижче кількох еВ², KATRIN досліджує діапазон від кількох до кількох сотень еВ². Разом ці два підходи тепер узгоджено виключають існування легких стерильних нейтрино, які помітно змішувалися б із відомими типами нейтрино», — пояснив Лассере. Пошуки цих невловимих частинок тривають Хоча найближчі перспективи відкриття легких стерильних нейтрино значно зменшилися, пошуки не припиняються. «До завершення збору даних у 2025 році KATRIN зафіксує понад 220 мільйонів електронів у досліджуваній області, збільшивши статистику більш ніж у шість разів. Це дозволить нам розширити межі точності та дослідити кути змішування нижче нинішніх обмежень», — сказала Катрін Валеріус, співкерівниця експерименту KATRIN. У 2026 році масштабне оновлення під назвою TRISTAN повністю трансформує KATRIN. Детектор нового покоління безпосередньо вимірюватиме повний спектр бета-розпаду тритію. Це відкриє нове «вікно» для дослідження значно більших мас стерильних нейтрино — потенційно навіть у загадковому діапазоні кеВ, де ці частинки можуть пояснювати темну матерію Всесвіту. Тож хоча поточні пошуки не дали результатів, «мисливці за примарними частинками» не здаються й готуються до нового етапу. Дослідження було опубліковане в журналі Nature