Археологічний світ сколихнула надзвичайно рідкісна знахідка, зроблена глибоко під пісками Таніса, що може кардинально переписати розуміння похоронних звичаїв та політичної історії Третього перехідного періоду Єгипту (приблизно 1070-712 роки до н.е.). Дослідники виявили царську гробницю, яка, на превеликий подив, виявилася порожньою, але при цьому містила 225 вишукано виготовлених похоронних фігурок (ушебті). Ця знахідка є першою недоторканою колекцією усебті в царській гробниці Таніса з 1940-х років, пише T4. Ключовим моментом є те, що королівські символи на мініатюрних слугах чітко підтверджують, що гробниця призначалася для фараона Шошенка III, який правив із 830 по 791 рік до нашої ери і чиє місце останнього спочинку залишалося загадкою протягом десятиліть. Однак, сам Шошенк III ніколи не був похований у цій гробниці. Фігурки були розташовані у таємничому церемоніальному дизайні — у формі зірки та ідеальних горизонтальних рядах — що свідчить про навмисний ритуальний задум, який залишався недоторканим майже 3000 років. Більше половини фігурок — жіночі, що є рідкісною рисою для таких гробниць. Особливо нечуваною є ознака того, що більше половини виявлених фігурок є жіночими, що ставить нові питання щодо похоронних практик і ролі жінок у царській династії цього часу. Французький єгиптолог Фредерік Пейродо назвав відкриття «вражаючим», особливо враховуючи, що стіни іншої, сусідньої гробниці, відкритої П’єром Монте у 1939 році, та найбільший саркофаг там, носять ім’я Шошенка III. На фото зображено місце, де було розкопано гробницю. Цей парадокс — порожня гробниця з усебті, що підтверджують її власника, — відкриває таємницю долі фараона. Правління Шошенка III (XXII династія) припало на Третій перехідний період, який характеризувався політичною роздробленістю, нестабільністю та «дуже кривавою громадянською війною між Верхнім і Нижнім Єгиптом», коли за владу боролися кілька фараонів. Пейродо припускає, що «царська спадкоємність пройшла не за планом», і бурхливе політичне середовище могло призвести до того, що фараон так і не потрапив у власноруч обрану гробницю. Хоча існує також можливість, що його останки були перенесені пізніше через пограбування, це одкровення демонструє, що «авантюри» будівництва гробниці для фараона не завжди були успішними. Команда розкопок ретельно виймала крихкі фігурки, що є рідкісною знахідкою, порівнянною лише з недоторканою гробницею Тутанхамона у Долині царів, оскільки більшість таких місць була розграбована протягом історії. Після ретельного дослідження фігурки будуть виставлені у єгипетському музеї. Читайте також: Мільярдер пообіцяв подарувати $3 мільярди тому, хто доведе, що Земля пласкаThe post Приголомшливий скарб, знайдений в царській гробниці, може переписати історію Єгипту first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Фізики Жермен Тобар і Фабіо Коста з Університету Квінсленду опублікували наукову роботу в рецензованому журналі «Класична і квантова гравітація», у якій представили математичне обґрунтування можливості переміщень у часі без виникнення логічних протиріч. Дослідження під назвою «Зворотна динаміка із замкнутими часоподібними кривими та свободою вибору» засноване на концепції замкнутих часоподібних кривих, вперше описаній Альбертом Ейнштейном. Вчені виявили математичне рішення, яке усуває головну проблему теорії часових переміщень — парадокси. Згідно з висновками Тобара і Кости, замкнуті часоподібні криві сумісні з детермінізмом і локальним вільним вибором дій за умови збереження причинно-наслідкового зв’язку щонайменше для двох елементів сценарію при виході з кривої. Інші події підкоряються принципу локальної свободи волі. Коста проілюстрував концепцію гіпотетичною ситуацією, у якій робиться спроба запобігти зараженню першого пацієнта COVID-19. Тобар доповнив пояснення: навіть якщо мандрівник у часі спробує зупинити зараження конкретної людини, він може сам стати джерелом інфекції або цю роль виконає інший індивід. Математична модель показує, що ключові події неминуче відбудуться незалежно від дій, а реальність автоматично скоригується, щоб уникнути протиріч. Робота узгоджується з квантовими дослідженнями, що проводилися в Лос-Аламосі, та математичними моделями випадкового блукання в різних вимірах. Отримані результати вказують на теоретичну можливість безпечних часових переміщень з погляду збереження цілісності просторово-часового континууму.

Міжнародна група вчених розробила простий та екологічний спосіб отримання електроенергії, що базується на трибоелектричному ефекті — явищі, коли при терті двох матеріалів виникає електричний заряд. Замість складних і дорогих фторполімерів автори роботи використали мікроскопічні кульки з поліметилметакрилату (PMMA), відомого як органічне скло. Суть методу полягає у створенні тонких плівок із цих кульок. Зазвичай для формування таких плівок товщиною всього кілька мікрометрів потрібне дороге обладнання, але вченим вдалося розробити простий спосіб нанесення ультратонких шарів PMMA. Під час стискання двох шарів кульок PMMA різного розміру виникає електричний заряд. Це відбувається завдяки трибоелектричному ефекту. В експерименті під дією вібрації від динаміка на плівку вчені отримали напругу близько 0,5 кіловольта при дуже малому струмі — 4 наноампери. За словами авторів роботи, така технологія може знайти застосування в живленні носимої електроніки, наприклад смарт-годинників під час тренувань. Важливою перевагою нового методу є його екологічність: він не потребує використання розчинників і токсичних фторполімерів, а також легко масштабується для промислового виробництва. Новий метод відкриває перспективи для створення пристроїв, що самозаряджаються. Простота та екологічність технології роблять її привабливою для широкого спектра застосувань — від електроніки до автономних датчиків. Надалі вчені планують оптимізувати структуру плівок і матеріали для підвищення ефективності генерації енергії.

У світі, де наукові докази про кулясту форму Землі накопичуються вже понад 2000 років і підтверджені незліченною кількістю спостережень, включаючи тінь Землі на Місяці під час затемнень та фотографії з космосу, існує стійкий рух прихильників теорії Плоскої Землі. Цей рух, який має історичне коріння в псевдонаукових ідеях Семюеля Роуботама XIX століття, базується на глибокій недовірі до наукових установ і уряду, вважаючи всі докази глобальною змовою. Саме до цих «пласкоземельців» звернувся 76-річний мільярдер і генеральний директор Columbia Sportswear Тім Бойл, оцінений у $1.6 мільярда, оголосивши конкурс у рамках нової маркетингової кампанії «Неможлива експедиція», пише T4. Бойл публічно пообіцяв передати контроль над своїм сімейним бізнесом вартістю $3 мільярди тому, хто зможе надати фотографію справжнього, фізичного краю планети Земля, а також зображення безодні, що знаходиться за ним. Згідно з його заявою, переможець отримає «Усе. Без паперової роботи, без юристів, без підступів». Однак, реклама, в якій швидко з’явився нібито адвокат Бойла, розкрила дрібний шрифт: компанія Columbia Sportswear фактично заснувала окрему юридичну особу, «The Company, LLC», активи якої оцінюються лише у $100000, а не у $3 мільярди. Попри це, пропозиція залишає шанс одному щасливчику отримати чималий гонорар. Генеральний директор Columbia Тім Бойл (на фото) знявся у новій маркетинговій рекламі гіганта спортивного одягу, пообіцявши роздати «компанію», якщо хтось доведе, що Земля пласка.  Щоб запобігти «креативному» скороченню шляху, Columbia уточнила, що шукає доказ «видимого фізичного кінця планети Земля», який може бути представлений як прямовисна крапля, безодня або хмари, що тягнуться у нескінченність. Компанія чітко зазначила, що не прийме звичайний тупик чи безвихідь. З точки зору фізики, відсутність видимої кривизни на горизонті з рівня землі пояснюється тим, що людина може бачити лише кілька миль, чого недостатньо, щоб помітити кривизну великої сфери. Як зазначив доктор Ієн Віттакер з Ноттінгемського Трентського університету, мікроб на поверхні баскетбольного м’яча бачив би лише «величезний простір плоскої області». Незважаючи на постійне надходження нових візуальних доказів викривлення Землі, таких як кадри місії SpaceX Fram2, прихильники плоскоземельства продовжують відкидати їх, називаючи фальшивкою та результатом використання «вигнутих лінз», демонструючи незмінну силу теорій змови в епоху візуальних доказів. Читайте також: Одна з тварин у Чорнобильській зоні переживає швидку еволюціюThe post Мільярдер пообіцяв подарувати $3 мільярди тому, хто доведе, що Земля пласка first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

У Тихому океані знайшли корал, схожий на Чубакку зі «Зоряних війн» Ми знаємо поверхню Марса краще, ніж дно власних океанів — і кожна глибоководна експедиція знову це доводить. Науковці регулярно натрапляють на істот, які світяться, виглядають як інопланетяни або нагадують персонажів із фантастичних фільмів. Остання знахідка з тропічної частини західного Тихого океану стала справжньою сенсацією: дослідники відкрили новий вид глибоководного коралу, який зовні дуже схожий на легендарного Чубакку зі «Зоряних війн». Новий вид отримав назву Iridogorgia chewbacca. Коли на нього світять прожектори підводних роботів, його довгі «кошлаті» гілки блищать і коливаються у воді, створюючи враження живої волохатої постаті. Перший зразок такого коралу виявили ще у 2006 році біля острова Молокаї, і він сягав майже півтора метра заввишки. Другу знахідку зробили біля Маріанської западини приблизно через десять років — там корал був менший, але з такою ж характерною формою. Насправді цей «космічний персонаж» — не одна істота, а ціла колонія з тисяч крихітних поліпів. Кожен із них живе своїм маленьким життям, ловить частинки їжі з води, а разом вони формують вражаючий «волохатий» силует. Цікаво, що такі корали зазвичай ростуть самотньо: одна-єдина колонія здіймається над темним дном, мов підводне дерево серед пустелі. Окрім Iridogorgia chewbacca, науковці описали ще один новий вид — Iridogorgia curva. Тепер у цьому роді налічують уже десять видів лише в одному регіоні Тихого океану. Це ще раз доводить, що навіть добре досліджені райони приховують масу сюрпризів. Особливо цінними такі корали є не лише як притулок для риб та безхребетних, а і як своєрідні «архіви» минулого океану: вони ростуть дуже повільно й зберігають у своєму скелеті інформацію про клімат давніх епох. Назва на честь Чубакки — не просто жарт учених. Вона допомагає привернути увагу до глибоководних екосистем, які залишаються одними з найуразливіших на планеті. Видобуток корисних копалин, зміни клімату та діяльність людини можуть зруйнувати ці світи ще до того, як ми встигнемо їх повністю вивчити. А такі «зоряні» відкриття нагадують: у темних глибинах океану ще ховається багато дивовижного — і ми лише на початку цього великого шляху пізнання. Дослідження опубліковане в журналі Zootaxa.

Дослідники виявили несподівано велике та тектонічно зумовлене поле гідротермальних джерел поблизу острова Мілос. Нове дослідження, опубліковане в журналі Scientific Reports, описує відкриття разюче масштабного поля гідротермальних вентів уздовж підводного шельфу острова Мілос у Греції. Вчені ідентифікували джерела під час експедиції METEOR M192, використовуючи різноманітні інструменти, зокрема сучасні підводні системи — автономний підводний апарат і дистанційно керований апарат — для картування та огляду морського дна. Завдяки цим методам команда виявила раніше невідомі зони викиду гідротермальних флюїдів на глибинах від 100 до 230 метрів (приблизно 330–755 футів). Це відкриття відносить Мілос до найбільших відомих мілко- та середньоглибинних гідротермальних систем у Середземному морі та суттєво розширює сучасне розуміння поширення таких джерел у регіоні. Дослідження описує три основні зони прояву гідротермальної активності: Агія-Кіріакі, Палеохорі–Тіоріхія та Вані. Усі ці ділянки розташовані вздовж активних розломів, що простягаються через шельф Мілоса. Ці розломи є частиною великої тектонічної западини, відомої як грабен затоки Мілос–Фіріплака, який опустив морське дно до глибин понад 230 метрів (близько 755 футів). Чіткий зв’язок між розташуванням джерел і цими геологічними структурами свідчить про те, що саме тектонічні сили значною мірою визначають, де та як гідротермальні флюїди підіймаються й виходять на поверхню дна. Венти, вирівняні за тектонічними структурами «Ми зовсім не очікували знайти біля Мілоса настільки велике поле газових викидів», — розповідає Зольвейґ І. Бюрінг, старша авторка дослідження та науковиця Центру морських екологічних досліджень MARUM при Бременському університеті, яка очолювала експедицію M192. — «Коли ми вперше побачили ці джерела через камери ROV, нас вразили їхня різноманітність і краса — від мерехтливих, ніби киплячих потоків до товстих мікробних матів, що вкривали димарі». За словами першої авторки роботи Параскеві Номіку з Національного та Каподистрійського університету Афін, просторове розміщення кластерів джерел тісно контролюється тектонічною будовою острова: «Наші дані чітко демонструють, що газові викиди повторюють конфігурацію основних розломних систем навколо Мілоса, — пояснює Номіку. — Різні зони розломів впливають на різні кластери джерел, особливо там, де сходяться кілька розломів. Ці тектонічні структури жорстко визначають, яким шляхом і де саме гідротермальні флюїди досягають морського дна». Отримані результати показують, як активні розломи та тривалі геологічні процеси формували еволюцію цих гідротермальних полів. Відкриття закріплює за Мілосом статус однієї з найважливіших природних лабораторій у Середземномор’ї для вивчення взаємодії тектоніки, вулканізму та гідротермальної активності.

Нещодавній звіт описує висічений у скелі храм віком близько 2 700 років, розташований поблизу сучасного міста Денізлі на заході Туреччини. Археологи вважають, що святиню збудували фригійці — народ залізного віку з центральної Анатолії, які поклонялися могутній Матері-богині. Це відкриття дає рідкісну можливість побачити, як у давній Анатолії перепліталися релігія та ландшафт. Воно також натякає на те, як уявлення про єдину божественну матір згодом поширилися по всьому Середземномор’ю. Фригійський храм у скелях Дослідження очолює Більґе Їлмаз Коланджі, доцентка археології Памуккальського університету в Денізлі. Її наукові інтереси зосереджені на фригійських скельних пам’ятках і тому, як давні спільноти позначали священні місця в суворому гірському середовищі. «Священний комплекс включає фригійський скельний монумент, культову печеру та двох кам’яних ідолів між двома спорудами», — пояснила Коланджі. Ці різьблені фігури висічені безпосередньо у скелі, тому образ богині та саме священне місце утворюють єдину кам’яну поверхню. Польові роботи ведуться на пагорбі Асар — акрополі, укріпленій висоті давнього міста Аттуда над сучасним селом. Розкопки є частиною національної програми Туреччини «Спадщина для майбутнього», яка підтримує довготривалі дослідження ключових археологічних пам’яток. У тій самій місцевості, за словами Коланджі, також було виявлено численні висічені в скелях чаші для узливань, колодязі й водовідвідні канали, пов’язані з ритуалами жертвопринесення зерна та рідин. Узливання — це ритуальне виливання рідини під час богослужінь. Ймовірно, ці рідини стікали через кам’яні чаші та канали у напрямку печери. Хто такі фригійці Фригійці створили своє царство в центральній Анатолії після приблизно 1200 року до н. е., будували храми та контролювали ключові торговельні шляхи на Анатолійському плоскогір’ї. Пізніше грецькі автори згадували їхнього легендарного царя Мідаса та пов’язували Фригію з історіями про багатство, музику та раптові нещастя. Археологічні дані свідчать, що фригійська знать висікала монументальні фасади й культові ніші прямо у скелях, часто пов’язуючи їх із поклонінням Матері-богині на ім’я Матар. Дослідження її іконографії — тобто символів, якими її зображали, — показують, що ці скельні пам’ятки тісно пов’язують богиню зі стрімкими горами та кам’яними «дверима», вирізаними у скелях. Історикиня Лінн Роллер у своїй узагальнювальній праці зазначає, що саме фригійська Мати-богиня стала основою образу, якого пізніше шанували в багатьох містах Середземномор’я. Громади вважали її могутньою покровителькою, здатною оберігати людей і міські укріплення. Хоча культ Матар вивчають уже багато десятиліть, достовірно ідентифікованих святилищ, пов’язаних із нею, досі небагато. Новий комплекс поблизу Денізлі особливо цінний, адже кожна різьблена поверхня дає нові дані про те, як на практиці відбувалося поклоніння. Зустріч із Матір’ю-богинею У давньому мистецтві богиню часто зображували сидячою на троні з левами з обох боків або такою, що стоїть над скелястим схилом. Це свідчить про її роль як покровительки дикої природи, міських мурів і всього живого. «Пов’язування цього культу лише з родючістю та врожаєм виглядає доволі спекулятивним. Насправді ми маємо дуже обмежену інформацію про конкретні ритуали, пов’язані з фригійською богинею Матар», — зазначає Роллер. Деякі інтерпретації вважають, що подібні святилища були передусім місцями обрядів родючості. Через нестачу письмових джерел археологи змушені значною мірою спиратися на матеріальні сліди — храми, печери та вирізьблені монументи. В Аттуді святилище розташоване на схилі пагорба, продовжуючи давню традицію культу у відкритих, піднесених місцях. Печери, скелі та вузькі тераси створюють простір, у якому богиня ніби вкорінена в саму землю. Життя в культовій печері Відкритий скельний монумент, центральний ідол і печера, ймовірно, утворювали єдиний ритуальний шлях — від світла до тіні. Археологи припускають, що процесії та невеликі обряди проходили саме цим маршрутом, використовуючи висічені сходи та канали як своєрідні орієнтири. «Судячи зі зображень, це місце добре узгоджується з іншими фригійськими святилищами, які нам відомі», — зазначає Роллер, додаючи, що зношена пара кам’яних ідолів нагадує приклади з таких центрів, як Мідійське місто в серці Фригії. Регіон Денізлі й раніше був важливим культовим осередком, зокрема тут розташований давній Ієраполіс, де ранні храми та святилища, ймовірно, теж були пов’язані з місцевими образами Великої Матері. Розташування нового святилища поблизу Аттуди свідчить, що долини, які пізніше приваблювали римських і християнських паломників, уже вфригійські часи були священними. Під час ритуалів рідина, ймовірно, переливалася з чаші в чашу, а потім просочувалася в пористу породу біля входу до печери. Зерно із сезонних обрядів могло накопичуватися в неглибоких заглибленнях, змішуватися з вином або водою, а потім зникати у водовідвідних каналах. Чого навчає нас цей фригійський храм Наразі фахівці датують святилище в Аттуді періодом розквіту фригійської держави — приблизно VIII–VI століттями до н. е. Для уточнення датування команда вивчатиме уламки кераміки, дрібні знахідки та зразки ґрунту з району печери й монументів. Коланджі з колегами також зазначає, що ідоли такого типу раніше були відомі лише з гірських районів поблизу Ескішехіра, Афьонкарахісара та Кютахьї. Їхнє виявлення далеко на південь, в Аттуді, свідчить про те, що фригійський релігійний вплив поширювався значно ширше за його традиційне ядро, об’єднуючи віддалені громади спільними обрядами. Наразі команда продовжує обережно розчищати ґрунт, фіксувати кожен виріз у скелі та документувати взаємозв’язок між печерою, ідолами та поселенням. Після завершення сезонів розкопок дослідники планують опублікувати детальні результати, що дозволить іншим ученим перевірити гіпотези про культ Матар на основі надійно задокументованих даних. Святилище в Аттуді — це не просто вражаюче археологічне відкриття. Воно яскраво показує, як люди майже три тисячі років тому пов’язували свою віру з конкретними місцями. Завдяки кільком зношеним різьбленням, темній печері та ретельно витесаним чашам археологи поступово відновлюють історію богині, що колись формувала життя цілих регіонів Західної Туреччини.

Гелі, що прикріплювалися до поверхонь, могли забезпечити структуру й хімію, необхідні для зародження життя на Землі — і, можливо, деінде у Всесвіті. Як саме з’явилося життя? Група вчених із Японії, Малайзії, Великої Британії та Німеччини припускає, що відповідь може критися в ранніх липких гелях, які прилипали до поверхонь задовго до появи перших клітин. Їхні висновки пропонують новий погляд на те, як життя могло виникнути на Землі, а також розширюють уявлення про те, яким воно може бути на інших планетах. Дослідження нещодавно опубліковано в журналі ChemSystemsChem. Походження життя залишається однією з найстійкіших загадок науки. Хоча безпосередньо спостерігати найперші моменти формування життя неможливо, дослідники й надалі створюють реалістичні сценарії, спираючись на хімію, фізику та геологію. «Хоча багато теорій зосереджуються на функціях біомолекул і біополімерів, наша концепція натомість враховує роль гелів у виникненні життя», — зазначив професор Хіросімського університету Тоні Цз. Цзя, один зі співавторів дослідження. Концепція «гелів перед клітинами» У запропонованій моделі «передбіотичних гелів» команда описує, як життя могло зародитися всередині гелевих матриць, пов’язаних із поверхнями — липких, напівтвердих субстанцій, які нагадують сучасні мікробні біоплівки. Такі біоплівки — це тонкі шари мікроорганізмів, що часто утворюються на камінні, на поверхні водойм і навіть на штучних матеріалах. Спираючись на хімію м’якої речовини та знання сучасної біології, дослідження доводить, що подібні первісні гелі могли забезпечити необхідну структуру й функціональність для ускладнення ранніх хімічних систем ще задовго до виникнення клітин. Затримуючи й упорядковуючи молекули, передбіотичні гелі могли подолати ключові бар’єри «дожиттєвої» хімії, забезпечуючи концентрацію молекул, вибіркове утримання та стабілізацію середовища. Усередині таких гелів ранні хімічні системи могли розвинути протометаболічні та самовідтворювальні властивості, закладаючи основу для біологічної еволюції. «Це лише одна з багатьох теорій у широкому полі досліджень походження життя, — пояснив Кухан Чандру, науковий співробітник Космічного наукового центру Національного університету Малайзії та співкерівник роботи. — Однак через те, що роль гелів часто залишалася поза увагою, ми вирішили об’єднати розрізнені дослідження в єдину концепцію, де первісні гелі займають центральне місце». Пошук життя за межами Землі Дослідники також поширюють цю ідею на астробіологію, припускаючи, що подібні гелеподібні системи можуть існувати й на інших планетах. Так звані «ксено-плівки» можуть бути неземними аналогами біоплівок, утвореними з інших хімічних сполук, доступних у конкретному середовищі. Такий підхід розширює стратегії пошуку позаземного життя, пропонуючи звертати увагу не лише на конкретні молекули, а й на самі структури. Команда планує експериментально перевіряти свою модель, досліджуючи, як подібні гелі з простих хімічних сполук могли формуватися в умовах ранньої Землі й які властивості вони могли надавати зароджуваним хімічним системам. «Ми також сподіваємося, що наша робота надихне інших учених глибше досліджувати як цю, так і інші маловивчені теорії походження життя», — додала Рамона Ханум, співавторка дослідження та колишня стажерка UKM.

Міжнародна група палеонтологів під час розкопок у травні 2025 року на півдні Бразилії виявила частковий скелет раніше невідомого виду рептилії. Знахідка отримала наукову назву Tainrakuasuchus bellator і була описана в журналі Journal of Systematic Palaeontology у грудні 2025 року. Виявлена тварина мешкала на Землі 240 мільйонів років тому, у період тріасу, тобто ще до появи динозаврів. Tainrakuasuchus bellator належить до групи псевдозухій — еволюційної лінії, від якої походять сучасні крокодили. За життя рептилія досягала 2,4 метра завдовжки та важила близько 60 кілограмів. Анатомічні особливості тварини включають спинний панцир із кісткових пластин, подовжену шию та загострену щелепу з вигнутими зубами. Будова таза з характерними кульшовими суглобами дозволила вченим однозначно віднести знахідку до псевдозухій, а не до динозаврів. Дослідники встановили родинні зв’язки між бразильським екземпляром і видом Mandasuchus tanyauchen, викопні останки якого знайшли в Танзанії. Доктор Родріґо Темп Мюллер зазначає, що така схожість пояснюється існуванням суперконтиненту Пангеї, коли території сучасних Південної Америки та Африки становили єдиний масив суші. Назва роду утворена від слів мовою гуарані, що означають «зуб» і «гострий», у поєднанні з грецьким словом «крокодил». Видовий епітет bellator перекладається з латини як «воїн» — на честь жителів бразильського штату Ріу-Ґранді-ду-Сул.

Через майже чотири десятиліття після катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС) у квітні 1986 року, Чорнобильська зона відчуження (ЧЗВ) залишається унікальним середовищем, де, за відсутності людини, процвітають різноманітні форми життя. Серед стійкої до радіації фауни особливу увагу біологів привернули тисячі диких собак, які є прямими нащадками домашніх улюбленців, залишених під час швидкої евакуації. Вчені активно досліджують геноми цих тварин, щоб з’ясувати, як десятиліття постійного радіаційного впливу могли змінити їхню ДНК і, можливо, навіть прискорити процес природної еволюції, пише T4. Ідея про те, що радіація може прискорювати мутації та, відповідно, еволюцію, не є новою; подібні методи, наприклад, цілеспрямоване опромінення насіння, використовуються для виведення сільськогосподарських культур із вигідними мутаціями. У ЧЗВ вже були виявлені можливі приклади такої адаптації: дослідження 2016 року показало, що східні деревні жаби (Hyla orientalis), які зазвичай зелені, частіше зустрічалися в зоні з темнішою пігментацією. Біологи припускали, що посилена мутація меланіну — пігменту, що відповідає за колір шкіри, — могла допомогти цим жабам розсіювати та нейтралізувати частину навколишнього випромінювання. Саме ця гіпотеза стимулювала вчених з Університету Південної Кароліни та Національного інституту дослідження геному людини до секвенування ДНК 302 безхатьків, знайдених у зоні розпаду та навколо неї, щоб зрозуміти, чи набули собаки «мутації, які дозволяють їм успішно жити та розмножуватися в цьому регіоні». Дослідження, опубліковане у Science Advances, виявило, що здичавілі собаки, які живуть поблизу самої ЧАЕС, демонстрували чіткі генетичні відмінності від собак, що мешкали лише за 16 км у сусідньому місті Чорнобиль. Дослідження виявило, що здичавілі собаки, які живуть поблизу самої ЧАЕС, демонстрували чіткі генетичні відмінності від собак, що мешкали лише за 16 км у сусідньому місті Чорнобиль.Автор фото: Шон Геллап / Getty Images. Однак, подальші генетичні аналізи призвели до суперечливих результатів. Дослідження, опубліковане майже через два роки у PLOS One, за участю вчених з Університету штату Північна Кароліна, поставило під сумнів ідею радіаційно-індукованих мутацій. Порівнюючи геном собак із зони з геномом собак із контрольної групи та сусідніх країн, команда проаналізувала хромосомний рівень і рівень нуклеотидів, не виявивши жодних аномалій, що вказують на мутацію, викликану радіацією, яка б надавала перевагу у виживанні. Дослідники припустили, що інші фактори, наприклад інбридинг або ефекти, не пов’язані з опроміненням, можуть бути складними для розрізнення. Попри відсутність остаточних висновків, дослідження чорнобильських собак надає безпрецедентний шаблон для подальшого вивчення впливу радіації на великих ссавців та підтверджує, що територія, яка мала б бути біологічною пусткою, стала унікальною науковою лабораторією для розуміння еволюції в умовах постійного радіаційного стресу. Читайте також: Найвидатнішу памʼятку Єгипту збудувала цивілізація, що існувала до появи стародавніх єгиптянThe post Одна з тварин у Чорнобильській зоні переживає швидку еволюцію first appeared on T4 - сучасні технології та наука.