У нашому дослідженні середньовічних колекцій Британської бібліотеки ми виявили раніше непомічений документ, який надає нові відомості про тих, хто вижив під час епідемії чуми, відомої як Чорна смерть (1346–1353).Документ – це шматок пергаменту, вставлений у звіт про маєток абатства Рамсі в Хантінгдонширі, який фіксує, скільки часу селяни були відсутні на роботі, коли їх вразила чума.Він також розкриває імена тих, хто вижив, і як довго їх роботодавці вважали, що відновлення може тривати.У нашій нещодавній статті з Барні Слоуном ми проливаємо нове світло на групу з 22 орендарів, які, ймовірно, захворіли на чуму, лежали на ліжках хворих кілька тижнів, а потім одужали.Як одна з найсмертоносніших пандемій в історії, оцінюється, що від третини до двох третин населення середньовічної Європи загинуло під час Чорної смерті.Багато істориків зосередилися на вивченні деталей про тих, хто загинув, але це залишило історії тих, хто захворів на чуму і одужав, практично невідомими.Незважаючи на смертельність хвороби, можливість одужання існувала, і середньовічні хроністи згадують про можливість – хоча й малоймовірну – виживання.Унікальний список виживших від чумиУнікальне включення в звіт про маєток Ворбойс містить деталі про групу людей, які захворіли між кінцем квітня та початком серпня 1349 року.Монахи абатства Рамсі склали список своїх орендарів, які захворіли настільки, що не могли працювати на землях лорда, і вказали тривалість їхньої відсутності.Люди по-різному реагували на епідемію чуми.Найшвидше одужав Генрі Браун, який пропустив лише один тиждень роботи. Натомість Джон Дерворт і Агнес Молд мали значно триваліші хвороби і були відсутні дев'ять тижнів.Середня тривалість хвороби становила від трьох до чотирьох тижнів, при цьому три чверті людей повернулися до роботи менш ніж за місяць.Цей список виживших включає переважно орендарів, які займали більші наділи на маєтку.Хоча 22 особи можуть здаватися невеликою кількістю, у звичайний рік у 1340-х роках лише два або три відсутності фіксувалися під час літніх місяців. Це, отже, представляє десятикратне збільшення звичайних хвороб на маєтку.Ця архівна знахідка дозволяє нам повернути історію хвороби та одужання в контекст Чорної смерті, демонструючи, що одужання було можливим навіть під час однієї з найгірших пандемій в історії.Цікавий фактДослідження показують, що генетичні зміни, які допомогли людям вижити під час Чорної смерті, продовжують впливати на нашу смертність і сьогодні.

Вчені вважають, що темну матерію могли виявити ще в 2019 році. Це відкриття може бути заховане в існуючих даних про гравітаційні хвилі – коливання в структурі простору-часу.Фізики з США, Великої Британії та Європи пропонують, що якщо дві чорні діри зіткнуться, перебуваючи в хмарі темної матерії, гравітаційні хвилі, які вони випромінюють, можуть нести відбиток цього середовища.Коли вони застосували свою модель до десятків виявлень гравітаційних хвиль, вони знайшли одне подія, яка потенційно підходить під це визначення.Хоча це ще не підтвердження, команда вважає, що це може призвести до нового способу дослідження як гравітаційних хвиль, так і темної матерії."Використання чорних дір для пошуку темної матерії було б фантастично", – говорить Родріго Вісенте, фізик з Амстердамського університету."Ми змогли б досліджувати темну матерію на масштабах, набагато менших, ніж будь-коли раніше".У 1916 році Ейнштейн опублікував свою загальну теорію відносності, яка описує гравітацію як продукт, пов'язаний з вигином простору-часу. Його прогнози пізніше були підтверджені, але одне питання залишалося невирішеним майже століття.Ейнштейн передбачив, що рухи об'єктів великої маси – наприклад, злиття чорних дір або нейтронних зір – можуть відправляти хвилі через простір-час зі швидкістю світла.Ці гравітаційні хвилі були безпосередньо виявлені лише в 2015 році, і з тих пір було зафіксовано сотні подій.Кожна з них несе інформацію про саму подію, включаючи маси залучених об'єктів.Зазвичай це злиття чорних дір різних розмірів, пари нейтронних зір або чорні діри, які поглинають зоряні залишки. Інші можуть натякати на більш екзотичні об'єкти, такі як червоточини.Дослідники нової роботи задумалися, чи можуть інші дані ховатися в сигналах гравітаційних хвиль.Зокрема, чи можуть вони допомогти вирішити іншу давню загадку: загадку темної матерії, дивного матеріалу, який, як передбачається, пронизує Всесвіт і взаємодіє з звичайною матерією лише через свій гравітаційний вплив.Одна з моделей описує темну матерію як складену з ультралегких частинок. Ці частинки можуть формувати поле і діяти колективно як хвиля в екстремальних умовах – наприклад, поблизу інтенсивної гравітації чорних дір.Обертальні чорні діри вже відомі тим, що перетягують простір-час навколо себе, тому не дивно, що ця енергія обертання також може впливати на хмари темної матерії.Ці хмари повинні змінювати динаміку бінарних чорних дір, коли вони зіткнуться, і це повинно залишати специфічні відбитки в гравітаційних хвилях, які вони випромінюють.Команда змоделювала, який вплив це явище матиме на сигнали гравітаційних хвиль, коли вони досягнуть наших детекторів, і порівняла їх зі злиттями, які відбуваються в середовищі без великої хмари темної матерії.Вони застосували свою модель до 28 виявлень, зроблених мережею гравітаційних хвиль: LIGO в США, Virgo в Італії та KAGRA в Японії. З них 27 сигналів показали патерни, які, ймовірно, походять з вакууму.Але одна подія, виявлена в липні 2019 року і позначена GW190728, показала патерн, що відповідає злиттю пар чорних дір у щільній хмарі темної матерії.Це дійсно цікаве відкриття, але дослідники застерігають від того, щоб робити будь-які сильні висновки поки що."Статистична значущість цього не є достатньо високою, щоб стверджувати про виявлення темної матерії, і подальші перевірки повинні бути проведені незалежними групами", – говорить фізик Хосе Ауррекоетxea з MIT."Ми вважаємо, що важливо підкреслити, що без моделей хвиль, подібних до нашої, ми могли б виявляти злиття чорних дір у середовищах темної матерії, але систематично класифікувати їх як такі, що відбулися у вакуумі".Цікавий фактТемна матерія становить близько 27% маси Всесвіту, але досі залишається невидимою і не піддається безпосередньому виявленню.

Потягування є заразним. Ви, напевно, вже відчуваєте бажання потягнутися, читаючи про це, незалежно від того, чи відчуваєте ви втому.Це явище можна спостерігати навіть у тварин: воно є універсальним серед хребетних і, здається, виконує важливу функцію для нашого мозку.Дослідження, проведене командою вчених з Університету Парми в Італії, показало, що заразний ефект потягування може починатися ще до народження.Це суперечить існуючим уявленням про потягування у плода, яке з'являється дуже рано в розвитку, приблизно через 11 тижнів вагітності.Досі не було зрозуміло, чи потягування плода відбувається лише за його власним графіком, чи воно може почати синхронізуватися з важливими людьми в його житті ще до виходу з утроби.Виявляється, що це так.У дослідженні взяли участь 38 жінок віком від 18 до 45 років, які перебували на третьому триместрі здорової вагітності.Під час експериментів матері сиділи в тихій кімнаті, дивлячись на екран, поки їхні обличчя записувалися, а плоди моніторилися за допомогою ультразвукового апарату.Спочатку матерям показували нейтральні пейзажі, щоб дослідники могли оцінити, як мати і плід поводяться в спокої.Потім їм показали три різні відео, одне з яких показувало людей, які потягуються.Більшість матерів потягнулися хоча б раз під час перегляду відео з потягуванням, і серед тих, хто це зробив, 18, здається, викликали потягування своїх плодів.Дослідники зазначають, що "потягування плода вибірково збільшується після потягування матері, але не під час контрольних умов".Це свідчить про те, що заразність потягування починається на ранніх етапах життя.Цікавий фактДослідження показало, що потягування може бути не лише фізіологічним, але й соціальним явищем, яке починається ще до народження.

Деякі люди можуть прокидатися о шостій ранку і відразу ж починати свій день, тоді як інші віддають перевагу пізнішому пробудженню, адже вони найпродуктивніші в післяобідній або вечірній час.Ця різниця пов'язана з вашим хронотипом – біологічною схильністю віддавати перевагу певним часам доби для сну, пробудження та активності.Але це не єдині фактори, на які впливає ваш хронотип. Зростаюча кількість досліджень також свідчить, що ваш хронотип може впливати на користь, яку ви отримуєте від фізичних вправ.Люди, які природно прокидаються рано і відчувають себе найкраще вранці, є "ранковими хронотипами", тоді як ті, хто віддає перевагу пізнішому пробудженню і краще функціонує в післяобідній або вечірній час, є "пізніми хронотипами". Люди, які знаходяться між цими двома категоріями, є "проміжними хронотипами".Ваш хронотип визначається вашими циркадними ритмами – природними добовими циклами організму, які повторюються приблизно кожні 24 години. Хоча на них сильно впливають навколишнє середовище, вони функціонують навіть без зовнішніх сигналів, таких як денне світло та їжа.Ці ритми впливають на нашу фізіологію, поведінку та здоров'я. Вони контролюються циркадною системою організму, яка складається з маленьких біологічних годинників, що містять білки, які знаходяться в органах і тканинах. Ці годинники залежать від генів, які допомагають координувати, коли відбуваються різні процеси, такі як відчуття бадьорості або сонливості.Циркадні ритми також впливають на багато інших функцій організму, включаючи артеріальний тиск, частоту серцевих скорочень, регуляцію цукру в крові та функцію кровоносних судин.Оскільки ці фактори також залежать від фізичної активності, це може пояснити, чому узгодження ваших тренувань з вашим природним хронотипом може бути корисним.Деякі дослідження підтримують цю ідею, вказуючи на те, що час доби, коли люди займаються фізичними вправами, може впливати на результати здоров'я – включаючи серцево-судинну витривалість і зниження ризику серцево-судинних захворювань, ожиріння та деяких видів раку.Однак, оскільки це були спостережні дослідження (які лише показують асоціації, а не причинно-наслідкові зв'язки), вони не можуть остаточно довести, що результати були викликані лише часом фізичних вправ.Проте нещодавнє рандомізоване контрольоване дослідження вивчало, чи може узгодження тренувань з хронотипом підвищити користь від фізичних вправ. Дослідники зосередилися на людях, які мали ризик серцево-судинних захворювань.Учасників розділили на групи відповідно до їхнього хронотипу, який вимірювався за допомогою спеціалізованої анкети. Ранкові типи займалися фізичними вправами з 8 до 11 ранку, а вечірні типи – з 6 до 9 вечора. Третя група займалася в протилежний час до свого хронотипу (ранкові типи ввечері, а вечірні – вранці).Учасники, чиї тренування були узгоджені з їхнім хронотипом, відзначили більші покращення в артеріальному тиску, аеробній витривалості, рівні глюкози в крові, холестерину та сні, ніж учасники, чиї часи тренувань не відповідали їхньому хронотипу.Але хоча ці покращення показують, що узгодження фізичних вправ з вашим хронотипом може підвищити їхні здоров'я, є кілька важливих нюансів.Навіть група, яка займалася в так званий неправильний час, все ще отримала користь для здоров'я, що показує, що фізичні вправи корисні навіть тоді, коли вони не узгоджуються з вашим хронотипом.Дослідження також не включало проміжні хронотипи, які складають близько 60% дорослого населення. Для цих людей час фізичних вправ може бути менш важливим.На основі доступних даних, час фізичних вправ, здається, є важливим фактором, особливо для людей, які є сильними ранковими або вечірніми хронотипами.Що ще потрібно врахуватиОтже, як дізнатися свій хронотип?Більшість людей мають інтуїтивне уявлення про це, виходячи з того, коли вони природно віддають перевагу спати і прокидатися. Однак робочі графіки та обов'язки по догляду часто змушують нас дотримуватися режимів, які суперечать нашому хронотипу. З часом це ускладнює визначення свого хронотипу.З цієї причини дослідники розробили анкету, щоб допомогти вам визначити свій хронотип. 19 запитань включають, в який час ви відчуваєте себе найкраще і як легко вам прокидатися вранці.Коли ви отримаєте чіткіше уявлення про свій хронотип, ви можете почати думати про те, коли планувати свої тренування.Однак хронотип не є єдиним фактором, який може вплинути на тренування та вашу реакцію на фізичні вправи. Це хороша новина для тих, хто не може узгодити тренування зі своїм хронотипом.Наприклад, температура тіла зазвичай досягає піку в післяобідній час, незалежно від хронотипу, що покращує функцію м'язів. Саме тому сила, швидкість і координація зазвичай найкращі в післяобідній час, що робить цей час ідеальним для силових тренувань і технічних вправ для більшості людей.Звичний час тренувань також може змінювати продуктивність з часом, оскільки організм адаптується до часу, коли ви регулярно тренуєтеся. Тож навіть якщо ви природно є совою, постійні ранкові тренування можуть зрештою покращити вашу продуктивність у цей час.Ще один критично важливий фактор, який потрібно врахувати при виборі часу для тренувань, – це сон.Якщо ви не виспалися вночі, дослідження свідчать, що краще займатися фізичними вправами раніше в день, незалежно від вашого хронотипу.Це пов'язано з тим, що потреба в сні, відома як "тиск сну", поступово зростає з моменту пробудження і досягає піку безпосередньо перед сном. До вечора зростаючий тиск сну ускладнює фізичні вправи і може погіршити вашу продуктивність.Заняття фізичними вправами пізно ввечері також можуть знизити якість сну, особливо коли тренування є інтенсивними. Як загальне правило, залишайте принаймні двогодинну паузу між фізичними вправами та сном.Немає єдиного найкращого часу для тренувань, який підходить усім. Хоча докази про довгострокові переваги здоров'я від узгодження часу фізичних вправ з хронотипом зростають, деякі принципи застосовуються загалом.Пікова продуктивність варіюється в залежності від хронотипу, і узгодження часу тренувань з вашим може допомогти вам тренуватися інтенсивніше та досягати кращих результатів для здоров'я. Однак будь-які фізичні вправи кращі, ніж їх відсутність – незалежно від часу.Якщо ви сова, але можете тренуватися лише вранці, розминка є обов'язковою. Одягайтеся тепліше і починайте з 10-15 хвилин легкої аеробної активності, щоб поступово підвищити температуру тіла та підвищити бадьорість.Якщо вечір – ваш єдиний варіант, вибирайте помірні або низькоінтенсивні види діяльності (такі як йога або пробіжка), щоб уникнути порушення сну.

Наша планета просто зараз рухається крізь хмару космічного пилу, що залишилася після вибуху древньої зорі. І хоча ця подія сталася мільйони років тому, її сліди досі можна знайти на Землі — глибоко в антарктичному льоді. Міжнародна команда вчених виявила нові докази того, що Сонячна система проходить через залишки стародавньої наднової. Дослідники знайшли у льодових кернах Антарктиди рідкісний радіоактивний ізотоп — залізо-60, який утворюється лише під час вибухів масивних зірок. Результати дослідження опублікували у науковому журналі Physical Review Letters. Космічний пил із далекого минулого Залізо-60 — надзвичайно рідкісний елемент. Він виникає в надрах великих зірок і розлітається космосом після потужного вибуху наднової. Раніше вчені вже знаходили сліди цього ізотопу в океанічних відкладеннях і породах, що свідчило: Земля неодноразово зазнавала впливу космічних вибухів у далекому минулому. Однак останніми роками науковці зіткнулися з загадкою. Сліди заліза-60 виявили навіть у відносно молодому антарктичному снігу, хоча поблизу Сонячної системи останнім часом не було жодних наднових, здатних «постачати» свіжий матеріал. Це змусило дослідників шукати інше пояснення. Сонячна система проходить через міжзоряну хмару Науковці припускають, що навколо Сонячної системи існує так звана Локальна міжзоряна хмара — величезна область газу та пилу, яка може містити залишки древнього зоряного вибуху. За словами дослідників, Сонячна система увійшла в цю хмару десятки тисяч років тому й нині перебуває поблизу її краю. Саме ця хмара, ймовірно, поступово «осипає» Землю мікроскопічними частинками заліза-60. Лід Антарктиди став космічним архівом Щоб перевірити гіпотезу, вчені дослідили антарктичний лід віком від 40 до 80 тисяч років. Для аналізу до Німеччини доставили близько 300 кілограмів льоду. Після складної хімічної обробки від нього залишилося лише кілька сотень міліграмів пилу, в якому й шукали сліди космічного ізотопу. Результати підтвердили: залізо-60 дійсно присутнє в давньому льоді. Причому його концентрація виявилася нижчою, ніж сьогодні. Це означає, що Земля поступово переміщується через різні ділянки міжзоряної хмари, де щільність космічного матеріалу змінюється. Як вчені знаходили кілька атомів серед трильйонів Найскладнішою частиною дослідження стало саме виявлення ізотопу. Для цього використовували спеціальний прискорювач частинок в Австралії — єдину установку у світі, здатну знаходити настільки мізерні кількості заліза-60. Дослідники порівнюють це із пошуком голки у десятках тисяч футбольних стадіонів, повністю заповнених сіном. І все ж прилади змогли відокремити буквально кілька атомів потрібного елемента серед приблизно 10 трильйонів інших атомів. Що це означає для науки Відкриття допомагає краще зрозуміти не лише історію Сонячної системи, а й те, як космічні вибухи впливають на міжзоряний простір. Фактично антарктичний лід став своєрідним архівом космічних подій, які сталися задовго до появи людства. Вчені планують продовжити дослідження ще давніших льодових кернів, щоб з’ясувати, яким був космічний простір до того, як Сонячна система увійшла в Локальну міжзоряну хмару. Це може допомогти створити нову карту давніх вибухів наднових поблизу нашої галактики та зрозуміти, як вони впливали на Землю протягом мільйонів років.

Незважаючи на всі успіхи людства, ми, ймовірно, ніколи не закінчимо еволюцію.Від пасивних відборів до тих, що є самозавданими, сили, які формують нашу еволюцію, настільки ж захоплюючі, як і різноманітні.Нове дослідження виявило раніше невідомий спосіб, яким люди, що живуть на великих висотах в Андах, можуть продовжувати еволюціонувати, і каталізатором цього є дивовижно скромний продукт.Ця популяція була однією з перших, хто одомашнив тепер уже звичну картоплю тисячі років тому, що може пояснити, чому їхні тіла демонструють ознаки підвищеної здатності перетравлювати крохмаль."Високогірні Анди відомі як багатий регіон для розуміння адаптації людини до еволюційних умов, таких як гіпоксія, коли тканини не отримують достатньо кисню," говорить антрополог Абігейл Бігем з Університету Каліфорнії, Лос-Анджелес."Це нове дослідження підкреслює, як Анди корисні для розуміння адаптації людини до інших селективних екологічних тисків, таких як дієта."Еволюція — це процес, який поєднує час з постійним впливом селекційного тиску, який деякі організми можуть витримувати краще, ніж інші.Це може включати екстремальні умови, такі як палюче тепло, повна відсутність кисню або небезпечні рівні радіації, але також і м'якші тиски, такі як постійна низька токсична експозиція або види їжі, на яких покладаються люди.Кілька років тому команда дослідників, до складу якої входила Бігем, виявила, що корінні народи, які живуть в перуанських Андах, мають генетичні покращення, пов'язані з перетравленням крохмалю в порівнянні з популяціями, які нещодавно почали вживати картоплю.Тепер команда розширила своє дослідження, включивши геноми з усього світу, і виявила, що народ Кечуа з високогірних корінних Анд має кращу здатність до перетравлення крохмалю, ніж майже будь-яка інша популяція на Землі."Біологи давно підозрюють, що різні групи людей еволюціонували з генетичними адаптаціями у відповідь на свою дієту," говорить еволюційний антрополог Омер Гокцумен з Університету Буффало, "але є дуже мало випадків, коли докази настільки сильні."Ключ лежить у гені, званому AMY1, який є практично у всіх людей у світі. Цей ген бере участь у виробництві слинного ферменту амілази, який допомагає розщеплювати крохмаль на самому початку травного процесу — в роті.Зазвичай індивіди мають від 2 до 20 копій цього гена на диплоїдну клітину; глобальна медіана, згідно з даними нового дослідження, становить 7 копій.Після аналізу геномів 3723 осіб з 85 популяцій по всьому світу, дослідники виявили, що корінні народи Кечуа з Перу мають медіану 10 копій гена.Це, за оцінками дослідників, надає 1,24% переваги в виживанні або розмноженні на покоління."Еволюція — це процес, який формує скульптуру, а не будує будівлю," пояснює Гокцумен."Це не так, що корінні народи Анд отримали додаткові копії AMY1, коли почали їсти картоплю. Натомість ті, у кого було менше копій, зникли з популяції з часом, можливо, тому що у них було менше нащадків, а ті, у кого було більше копій, залишилися."Використовуючи генетичні методи датування та моделювання, дослідники простежили підйом цієї зміни. Їхні методи датування показали, що ген був присутній до одомашнення картоплі, але почав збільшуватися приблизно 10 000 років тому.Ми знаємо, що одомашнення картоплі в Андах почалося приблизно 10 000–6 000 років тому — терміни, які збігаються з підвищенням кількості копій гена, що допомагає перетравленню картоплі.Тим часом інші популяції, що походять від майя, без тривалої історії вирощування картоплі, не мають такої ж адаптації.Отже, час, ймовірно, не є випадковим."Це пряме порівняння є однією з основних причин, чому ми вважаємо, що велика кількість копій AMY1 у перуанців не еволюціонувала просто випадково, а пов'язана з їхньою тривалою історією вживання картоплі," говорить еволюційний генетик Луане Ландау з Університету Буффало.Це результат, який показує, що генетична адаптація до змін у дієті можлива в порівняно короткий термін, додаючи новий вимір до дебатів про так звану палеодієту.Крім того, деякі вчені висловили переконливу думку, що технології стають домінуючою силою, що впливає на еволюцію людини. Це дослідження представляє цікаву сторону цієї ідеї.Цікавий фактКартопля, яка є основним продуктом харчування в Перу, була одомашнена близько 10 000 років тому, і сьогодні існує понад 4 000 різних сортів картоплі.

Цього тижня в науці: поширений розлад отримує нову назву; штучний острів виявляється старішим, ніж ми думали; 'неможливий' кристал, створений під час історичної події; і багато іншого!Гормональний розлад ПСОС офіційно перейменовано на поліендокринний метаболічний яєчниковий синдром (ПМ ОС), щоб виправити непорозуміння.ПСОС офіційно перейменовано після десятиліть дезінформації(Kateryna Kon/Science Photo Library/Getty Images)Термін полікістозного яєчникового синдрому (ПСОС) давно вважається неточним і потенційно шкідливим, пише команда, що стоїть за ініціативою.«Поточна назва відображає лише один орган і не враховує багатосистемну природу розладу», - зазначають дослідники.Археологи виявили 5000-річні основи дивного штучного островаЦьому острову є набагато більше, ніж може показати вид з пташиного польоту.Штучний острів у Шотландії був побудований більше 5000 років тому, як показали нові археологічні розкопки.Використовуючи нові технології, вчені виявили дерев'яні та кам'яні основи, які заклали креног багато тисячоліть тому.Перший ядерний вибух створив 'неможливий' кристалЄдине добре експоноване кольорове зображення тесту Трініті.Кристал, який не повинен був утворитися на Землі, був знайдений всередині мінералу, створеного під час перших ядерних випробувань у 1945 році.Дослідники зазначають, що «ця робота підкреслює, як рідкісні, енергійні події, такі як ядерні вибухи, удари блискавки та гіперзвукові удари, слугують природними лабораторіями для виробництва несподіваних кристалічних матеріалів». Ваші очі можуть вказати на ризик остеопорозу, виявляє дослідженняОгляд даних про вік сітківки показав, що ризик остеопорозу зростає на 12% з кожним стандартним відхиленням.Ми можемо оцінити ризик остеопорозу у людини, вивчаючи, як швидко старіють їхні очі, згідно з новим дослідженням.Наступний вертоліт NASA для Марса перевищив звуковий бар'єр під час тестівРендеринг середнього повітряного розгортання одного з вертольотів SkyFall.Ротор наступного вертольота для Марса перевищив звуковий бар'єр під час тестів у лабораторії NASA. Місія має стартувати наприкінці 2028 року.Ротори, що обертаються так швидко, значно підвищують підйом на 30%, що дозволить наступному вертольоту нести важчі вантажі, ніж Ingenuity.Розлад вживання канабісу тісно пов'язаний з великою депресією, виявляє новий огляд(Hinterhaus Productions/Getty Images Plus)Огляд дослідження пов'язав розлад вживання канабісу з великою депресією, але це не є чітким причинно-наслідковим зв'язком.Цікавий фактПерший ядерний вибух, що відбувся в 1945 році, не лише змінив хід історії, але й призвів до відкриття нових форм кристалів, які не можуть утворитися в звичайних умовах.

Вчені розгадали багаторічну загадку серії напрочуд передбачуваних землетрусів у глибинах Тихого океану та виявили природні «зони гальмування», які регулярно зупиняють поширення сейсмічних розривів і не дозволяють їм ставати масштабнішими. Дослідження зосереджене на розломі Gofar transform fault, розташованому приблизно за 1600 км на захід від узбережжя Еквадору, у районі Східно-Тихоокеанського підняття. Протягом щонайменше 30 років цей розлом демонструє рідкісну закономірність: землетруси магнітудою близько 6 відбуваються тут кожні п’ять–шість років і майже в тих самих ділянках, що є нетиповим явищем для сейсмології, де більшість сильних землетрусів є непередбачуваними. Нове пояснення пропонує, що всередині розлому існують структурно складні ділянки, які працюють як природні бар’єри. Вони обмежують поширення сейсмічного розриву і змушують землетрус «зупинятися» в одних і тих самих місцях під час кожного циклу. «Ми давно знали, що ці бар’єри існують, але головне питання було іншим: з чого вони складаються і чому так стабільно зупиняють землетруси з циклу в цикл?» — зазначив сейсмолог Джіанхуа Гонг, провідний автор дослідження з Університету Індіани. Щоб з’ясувати механізм, команда проаналізувала дані двох масштабних океанічних експериментів — 2008 року та періоду 2019–2022 років. На дні океану були встановлені сейсмометри, які зафіксували десятки тисяч дрібних поштовхів до і після двох землетрусів магнітудою 6. «Невидимі гальма» у глибині розлому Дані показали чітку закономірність: перед сильними землетрусами в зонах бар’єрів зростала кількість дрібних підземних поштовхів, а одразу після основного розриву ці ділянки ставали майже «тихими». Дослідники дійшли висновку, що ці бар’єри — не просто пасивні ділянки порід, а активні частини розлому зі складною геометрією. Тут тріщини розгалужуються на кілька гілок із зміщеннями, утворюючи невеликі «розриви» та порожнини у структурі. Крім того, у ці зони проникає морська вода, яка заповнює тріщини глибоко в породах. Поєднання складної геометрії та присутності рідини створює ефект, відомий як «дилатансійне зміцнення». Коли сейсмічний розрив досягає такого бар’єра, різке зміщення порід призводить до падіння тиску у водонасичених зонах. Це тимчасово «замикає» розлом і сповільнює або повністю зупиняє поширення землетрусу. «Ці бар’єри — не просто пасивні елементи геології. Це активні, динамічні частини сейсмічної системи, і їхнє розуміння змінює наше уявлення про те, як обмежуються землетруси», — пояснив Гонг. Чому підводні землетруси часто не стають катастрофічними Отримані результати допомагають пояснити давню проблему сейсмології: чому багато підводних землетрусів не досягають потенційно можливих масштабів. Трансформні розломи, подібні до Gofar, поширені по всьому дну океанів, де тектонічні плити ковзають одна повз одну. Вчені припускають, що подібні «зони гальмування» можуть бути глобальним механізмом, який природно обмежує силу багатьох підводних землетрусів. Це відкриття може допомогти вдосконалити моделі прогнозування сейсмічної небезпеки, особливо для прибережних регіонів і підводних тектонічних зон. Окремо дослідники підкреслюють важливу роль рідин у земній корі: вода всередині розломів може суттєво змінювати поведінку землетрусів, і цей фактор дедалі більше розглядається як ключовий у сучасній сейсмології. Хоча сам розлом Gofar transform fault розташований далеко від населених узбереж, а отже не становить прямої загрози, виявлений механізм може бути характерним і для інших океанічних розломів по всьому світу. Дослідження опубліковане в журналі Science.

Астрономи та фахівці NASA зафіксували унікальне сонячне явище, яке змусило науковців переглянути уявлення про поведінку радіовипромінювання нашої зорі. Радіосплеск, помічений у серпні 2025 року, тривав рекордні 19 днів — майже вчетверо довше за попередній максимум. Йдеться про так званий радіосплеск типу IV — особливий вид сонячного випромінювання, що виникає через електрони, захоплені потужними магнітними полями Сонця. Зазвичай такі явища тривають від кількох годин до кількох днів, однак цього разу вчені спостерігали сигнал майже три тижні поспіль. Для дослідження незвичайного феномена науковці використали дані одразу кількох космічних місій NASA та ESA. У роботі брали участь апарати STEREO, Parker Solar Probe, Wind та Solar Orbiter. Оскільки апарати перебували у різних частинах внутрішньої Сонячної системи, кожен із них спостерігав сплеск лише певний час, коли Сонце поверталося потрібною стороною. Аналіз даних дозволив дослідникам визначити джерело випромінювання. Ним виявилася масштабна магнітна структура в атмосфері Сонця, відома як «шоломоподібний стример». Саме в цій області, ймовірно, відбулася серія з трьох потужних корональних викидів маси, які й підтримували радіосплеск упродовж такого тривалого часу. Хоча саме радіовипромінювання не становить загрози для Землі, подібні магнітні процеси можуть супроводжуватися потоками заряджених частинок, небезпечних для супутників, космічних апаратів та систем зв’язку. Саме тому вивчення таких явищ має велике значення для прогнозування космічної погоди. Науковці зазначають, що нові методи аналізу допоможуть точніше визначати джерела сонячних радіосплесків та краще прогнозувати потенційно небезпечну сонячну активність у майбутньому. Результати дослідження вже опубліковані в журналі The Astrophysical Journal Letters.

У сучасному світі ми звикли до шуму мегаполісів, гуркоту авіаційних двигунів чи гучних рок-концертів. Проте все це — лише тиша порівняно з подією, що сталася 27 серпня 1883 року. Як з’ясував T4.com.ua, виверження вулкана Кракатау в Індонезії породило звук такої потужності, що він де-факто вийшов за межі фізичного поняття «звук», перетворившись на ударну хвилю колосальних масштабів. 310 децибелів: на межі фізичних можливостей Згідно з даними досліджень, гучність вибуху Кракатау в епіцентрі становила близько 310 децибелів. Щоб зрозуміти масштаб, варто згадати, що шкала децибелів є логарифмічною: кожні додаткові 10 дБ означають десятикратне збільшення інтенсивності. Для порівняння: реактивний літак на зльоті видає близько 150 дБ, що вже є порогом миттєвого пошкодження вушних каналів. Звук у 310 дБ настільки потужний, що він буквально розриває повітря, створюючи вакуумні кишені та переміщуючи величезні маси газу зі швидкістю, що перевищує швидкість звуку. Ілюстрація виверження вулкана Кракатау. Акустична подорож довжиною у 4800 кілометрів Одним із найбільш вражаючих фактів є дистанція, на якій вибух був зафіксований людським вухом. Мешканці острова Родрігес в Індійському океані, розташованого за 4800 кілометрів від вулкана, звітували про звуки, що нагадували віддалені гарматні постріли. Це все одно, що перебувати в Києві та чітко чути вибух, що стався в Рейк’явіку. «Удар був настільки потужним, що здавалося, ніби самі небеса розкололися навпіл. Багато хто з нас подумав, що десь поблизу ведеться масований артилерійський обстріл, хоча найближчі військові кораблі були за тисячі миль від нас», — згадував один із очевидців на віддалених островах Індійського океану. Ударна хвиля виявилася настільки стабільною, що вона обійшла земну кулю чотири рази в обох напрямках, а барометри по всьому світу фіксували різкі стрибки тиску протягом декількох днів після катастрофи. Наслідки для живих істот Для екіпажів суден, що перебували в радіусі 60 кілометрів від вулкана, подія була фатальною. У звітах капітанів того часу зазначалося, що у половини матросів лопнули барабанні перетинки. На такій відстані звук все ще зберігав потужність понад 170 дБ, що є смертельно небезпечним рівнем для людського організму. Виверження Кракатау залишається нагадуванням про те, що природа володіє потужністю, яка значно перевершує будь-які людські винаходи. Розуміння фізики таких хвиль допомагає вченим краще готуватися до майбутніх природних та глобальних викликів. Поки планета демонструє свою міць через вулкани, дослідники знаходять інші тривожні знаки: виявлено, що легендарна річка з біблійного пророцтва про Армагеддон почала стрімко висихати. У той самий час ядерна фізика допомагає розкривати старі таємниці океану — нещодавно вчені випробували знайдений у Тихому океані шматок металу в реакторі, а розсекречені архіви спецслужб додають нових загадок, адже ФБР оприлюднило принизливе послання прибульців до людства, де нас називають «нижчою формою життя». Під час написання статті використовувалися наступні джерела: IFLScience, історичні архіви барометричних спостережень 1883 року, наукові дані про поширення низькочастотних хвиль.The post Найгучніший звук в історії облетів Землю 4 рази, змусивши барометри “збожеволіти” first appeared on T4 - сучасні технології та наука.