Чачапойя були врешті-решт включені до складу імперії наприкінці 15 століття, безпосередньо перед приходом іспанців. Всесвітній фонд пам’яток (WMF) оголосив про монументальне відкриття в Гран-Пахатені, одному з найважливіших археологічних об’єктів Перу, що славиться винятковою архітектурою цивілізації Чачапойя. У 1960-х роках Національний парк Ріо-Абісео, об’єкт змішаної всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, швидко став відомим як один із найвизначніших збережених пам’яток чачапойї в країні. Комплекс включав 26 церемоніальних будівель, прикрашених кам’яними мозаїками із зображенням людських фігур, горельєфними фризами тощо. Нещодавно дослідники виявили та задокументували понад 100 раніше невідомих археологічних споруд. Згідно з прес-релізом, ці будівлі, які називають «віхою», розширили розуміння археологами організації їхніх поселень, архітектури та регіонального впливу. Технології розкопали там, де археологи не змогли Попередні дослідження розкопали це місце, але багато чого залишалося прихованим під густою рослинністю з 1960-х років, що огортає таємницею хронологію та масштаби комплексу. Однак передові технології, включаючи аеро- та ручне лідарне сканування, фотограмметрію, топографічну реєстрацію та техноморфологічний аналіз, дозволили археологам відкрити безпрецедентний вид на Гран-Пахатен, не пошкоджуючи тендітну екосистему, яка його утримує. «Цей момент настільки значущим робить не лише масштаб виявленого, але й те, як нам вдалося це зробити», – сказала Бенедикт де Монлор, президент і генеральний директор Всесвітнього фонду пам’яток. «Використовуючи передові технології, наша команда зібрала надзвичайну візуальну та наукову документацію, яка оживляє Гран-Пахатен, зберігаючи водночас його делікатне середовище. Хоча це місце залишається недоступним для більшості, ці інструменти дозволять нам широко ділитися його історіями за допомогою продуманих, захопливих цифрових розповідей». «Це відкриття радикально розширює наше розуміння Гран-Пахатен і ставить нові питання щодо ролі цього місця у світі Чачапойя. Тепер дані підтверджують, що це не ізольований комплекс, а частина чіткої мережі доіспанських поселень різних періодів», – продовжив у прес-релізі Хуан Пабло де ла Пуенте Брунке, виконавчий директор WMF у Перу. Оскільки вік Гран-Пахатена залишався невідомим, археологи підтвердили, що він датується раніше, ніж вони вважали, 14 століттям. Ґрунт виявив ще більш раннє використання цього місця. Крім того, окрім «панівного краєвиду» на сусідній туманний ліс, мережа доріг поблизу свідчила про організовану та добре сполучену територію. Знайомство з цивілізацією Чачапойя Відома як «люди хмарного лісу», цивілізація Чачапойя розвинулася між VII та XVI століттями в північно-східних Андах Перу. Вони селилися на висоті приблизно 6 561-9 842 футів над рівнем моря. Часто у важкодоступних місцях вони будували вишукані міські центри, церемоніальні платформи, поховальні споруди на скелях та сільськогосподарські тераси. Вони продемонстрували «самобутню» архітектурну та художню мову, про що свідчать їхні унікальні круглі будівлі, геометричні фризи та багато прикрашені поховання на скелях. Хоча їм вдалося успішно відбити натиск наддержави інків, вони зрештою були включені до складу країни ще до приходу іспанців. Безкоштовна виставка в Музеї мистецтв Ліми (MALI), Перу, яка триватиме з 21 травня по 18 червня, пропонує відвідувачам можливість дослідити культуру чачапойя в Перу та дізнатися більше про нещодавні відкриття WMF, підсумовується у прес-релізі.

Мозаїка Беер-Шема, одна з найкрасивіших мозаїк в Ізраїлі, щойно відкрилася для публіки. Вишукана мозаїка Беер-Шема, один із найкрасивіших зразків візантійського монастирського мистецтва, коли-небудь виявлених в Ізраїлі, зараз вперше представлена. Цей шедевр віком 1600 років, вперше виявлений у 1990 році, містить 55 медальйонів, кожен з яких зображує унікальну історію. Зверху він нагадує барвистий килим із зображеннями, укладеними в мотив вісімок та декоративну облямівку. З моменту відкриття археологи старанно працювали над збереженням та реставрацією цього виняткового твору мистецтва, повертаючи йому яскраве життя. Управління старожитностей Ізраїлю (IAA) навіть порівняло мозаїку на підлозі з «археологічним садом», який тепер відкритий для публічного користування. Нарешті відбулася прем’єра мозаїки Беер-Шема Управління старожитностей Ізраїлю (IAA) нещодавно відкрило колишній монастир для туризму, представивши там те, що воно описує у Facebook як одну з «найвражаючих мозаїк, коли-небудь виявлених на півдні країни». Цю чудову та «унікальну» мозаїку Беер-Шема (Бірсама) вперше було виявлено в 1990 році в сільськогосподарських районах на південь від кібуцу Урім, зокрема в комплексі Регіональної ради Мерхавім у західному Негеві. Вона служила декоративним елементом у великому монастирі. Монастирі тієї епохи часто забезпечували себе різними засобами, а ці ченці утримувалися за рахунок виноробства. Виноград є повторюваним мотивом у цьому розкішному творі мистецтва, грайливо звисаючи з рам та зображень. Згідно з офіційним оголошенням, археологи навіть знайшли великий виноградний прес та склади, наповнені глечиками для зберігання. Розкопки 1990 року показали, що це було значне поселення, яке забезпечувало відпочинок для мандрівників на ніч. Цей стратегічно розташований монастир колись розташовувався на стародавньому шляху прянощів між пустелею та населеною частиною країни за часів Візантійської імперії. Коли купці та торговці шукали безпечного притулку, щоб уникнути потенційних нападів місцевих бедуїнських племен, вони також могли скуштувати вина. Відновлено та готове «Мозаїка містить міфологічних персонажів, кошики з фруктами, екзотичних тварин, сцени з повсякденного життя, сцени полювання та багато іншого», – йдеться в оголошенні. Це явно робота «справжнього художника», який використав дрібне мозаїчне каміння різних кольорів у поєднанні зі склом та керамікою, щоб надати йому різноманітності. Після того, як цей шматок підлоги знову з’явився на поверхні, Управління старожитностей Ізраїлю накрило його для захисту. Однак роки негоди призвели до подальшого руйнування. Тоді влада вжила заходів для його консервації. Амі Шахар, голова відділу охорони пам’яток Ізраїльського управління старожитностей, заявила, що його «повторно розкрили, обробили, зміцнили та перенесли з початкового місця до закритого комплексу Ради Мерхавім». Протягом останніх кількох місяців археологи ретельно очищали мозаїку та готували її до офіційної прем’єри в сучасну епоху, визнавши її одним із найкращих зразків візантійського мистецтва в Ізраїлі. «Після завершення інтенсивної роботи нашої команди експертів результати дозволять публіці побачити та оцінити вражаючий 1600-річний витвір мистецтва», – зазначив чиновник. Це місце підготували, щоб стати туристичною пам’яткою на північному заході Негеву. Його офіційно відкрили з цією приголомшливою мозаїкою як центральним елементом, яку високо оцінили за інноваційне використання різних матеріалів. «Ця прекрасна мозаїка, живе свідчення життя, яке існувало в Негеві близько 1500 років тому, буде збережена тут і стане центром відвідувань та навчання — для туристів, студентів та мешканців з усієї країни», — підсумував у оголошенні Шай Хаджадж, голова регіональної ради Мерхавіма.

Людство споконвіку вдивляється в зоряне небо з тим самим хвилюючим питанням: чи самотні ми у Всесвіті? Пошуки відповіді ведуться десятиліттями, і астрономи невпинно сканують космос, сподіваючись виявити ознаки життя поза Землі. Традиційно, увага була прикута до так званої «зони Золотовласки» — вузької ділянки навколо зірки, де умови дозволяють воді залишатися в рідкому стані. Але, як виявилося, цього далеко не достатньо. Проживання — це куди більш примхлива і складна штука. А що, якщо глянути на цю проблему під зовсім іншим кутом? Нещодавно у науковій спільноті почав набирати популярності дещо несподіваний підхід. Його ідея, за своєю суттю, елегантна та проста: давайте розглянемо нашу власну Землю не як щось унікальне та особливе, а як пересічну статистичну одиницю. Звучить трохи зухвало, чи не так? Але в цій зухвалості криється глибоке значення. Земля – не центр Всесвіту (статистично кажучи) Пам’ятаєте, як наукові відкриття усунули Землю з центру світобудови? Пропонований новий погляд — це свого роду «коперніканський переворот» у пошуку позаземного життя. Якщо ми приймемо за аксіому, що наше існування — не якась неймовірна космічна випадковість, а цілком закономірне явище, то факт нашого знаходження у зірки певного типу (нашого Сонця, жовтого карлика) може багато розповісти про те, які зоряні системи в принципі більш доброзичливі до життя. Давайте розберемося на конкретному прикладі. У нашій Галактиці, Чумацькому Шляху, червоні карлики — маленькі та тьмяні зірки — зустрічаються набагато частіше, ніж жовті карлики, подібні до Сонця. Співвідношення, грубо кажучи, 7 до 3. Тепер уявіть: якби системи червоних карликів були значно сприятливішими для виникнення та розвитку життя — скажімо, більш ніж у 8 разів (ця цифра виникає в деяких теоретичних розрахунках) — то ймовірність нашої появи саме у жовтої зірки була б мізерно мала, менш як 5%. Це було схоже на виграш у лотерею з дуже малими шансами. Але ми тут! Ми існуємо, обертаємось навколо жовтого карлика. І це, згідно з новою логікою, побічно вказує на те, що червоні карлики, незважаючи на їхню чисельність, не можуть бути драматично гостиннішими для життя, ніж наша рідна Сонячна система. Можливо, вони можна порівняти, або навіть менш придатні. Наша власна «прописка» у Всесвіті стає своєрідним статистичним аргументом. А що, якщо всесвітів багато? І ось тут і починається найінтригуюче. Ця лінія міркувань не зупиняється на нашому єдиному Всесвіті. Статистичний метод екстраполюється на гіпотетичну мультиселенну — концепцію, яка передбачає існування безлічі паралельних всесвітів, кожна зі своїми унікальними фізичними законами та «космічними рецептами». Уявіть собі, що в одному всесвіті переважають планети-сироти, що безцільно блукають у міжзоряному просторі, в іншій — океанічні світи, що вкриті водою, а в третій домінують планети, назавжди звернені однією стороною до своєї зірки в системах подвійних зірок. Для чого це потрібно? Виявляється, у такому «космічному зоопарку» статистичний підхід набуває неймовірної сили. Якщо наш Всесвіт — лише один із багатьох, то аналіз ймовірностей стає набагато точнішим. Оцінюючи шанси на житло для різних екзотичних світів — від крижаних супутників газових гігантів до тих самих планет-сиріт або світів з океанами з метану — у контексті Мультивсесвіту, ми отримуємо більш суворі статистичні обмеження. Деякі дослідники стверджують, що для планет-сиріт і водних світів ці обмеження стають щонайменше вдесятеро жорсткішими! Вода, вода, навколо вода… Чи така вона незамінна? Мабуть, один з найбільш несподіваних висновків, до яких підштовхує ця нова логіка, стосується ролі води. Ми звикли вважати воду практично синонімом життя. Але що, якщо гіпотеза Мультивсесвіту вірна? Якщо в міріадах всесвітів з різними умовами життя вперто вибирає саме водне середовище, то, можливо, ці «унікальні» властивості води не такі вже й критичні, як ми думаємо. Можливо, вода — це просто дуже поширений і досить зручний, але не єдиний можливий «розчинник життя»? Це, зна

Недооцінювати інтелект тварин – велика помилка, і новий експеримент на головоногих яскраво це підтверджує. Каракатиці успішно пройшли когнітивний тест, розроблений для дітей, відомий як “зефірний тест”, що відкрило очі вчених на складність їхнього дивного маленького мозку, пише T4. “Зефірний тест“, або Стенфордський експеримент із зефіром, є досить простим: дитині пропонують зефір і обіцяють другий, якщо вона зможе не з’їсти перший протягом 15 хвилин. Ця здатність відкладати задоволення демонструє когнітивні здібності, такі як планування майбутнього, і спочатку використовувалася для вивчення розвитку людського пізнання. Оскільки тест дуже простий, його можна адаптувати для тварин. Хоча ви не можете пояснити тварині, що вона отримає кращу винагороду, якщо почекає, її можна навчити розуміти, що краща їжа буде доступна, якщо вона не з’їсть те, що перед нею, одразу. Деякі примати, собаки та навіть вранові вже успішно проходили цей тест. У 2020 році звичайна каракатиця (Sepia officinalis) також пройшла тест, довівши, що може утриматися від вживання крабового м’яса вранці, якщо “знає”, що вечеря буде її улюбленими креветками. Проте, як зазначила команда дослідників під керівництвом еколога-поведінника Александри Шнелл з Кембриджського університету, було важко визначити, чи була ця зміна в поведінці пошуку їжі у відповідь на наявність здобичі також зумовлена здатністю до самоконтролю. Каракатиці також можуть змінювати забарвлення свого тіла для маскування або сигналізації. Джерело фото: Pinterest Щоб прояснити це, вчені розробили новий тест для шести звичайних каракатиць. Їх помістили у спеціальний резервуар із двома закритими камерами з прозорими дверцятами, за якими були закуски: у одній – менш улюблений шматок сирої королівської креветки, а в іншій – набагато привабливіша жива креветка-трава. Дверцята мали символи, які каракатиці навчили розпізнавати: коло означало негайне відкриття, трикутник – відкриття через 10-130 секунд, а квадрат (лише в контрольному режимі) – що дверцята залишатимуться зачиненими на невизначений термін. У тестових умовах креветки розміщували за відчиненими дверцятами, тоді як живі креветки були доступні лише через певний час. Якщо каракатиця кидалася на креветку, її негайно видаляли. У контролі креветки залишалися недоступними за дверима з квадратним символом. Дослідники виявили, що всі каракатиці в тестових умовах вирішили почекати на свою улюблену їжу, але не робили цього в контрольному режимі, де доступ був відсутній. “Каракатиці в цьому дослідженні змогли чекати на кращу винагороду та терпіли затримки до 50-130 секунд, що можна порівняти з тим, що ми спостерігаємо у хребетних з великим мозком, таких як шимпанзе, ворони та папуги”, – пояснила Шнелл. Експериментальна установка. (Шнелл та ін., Proc. R. Soc. B , 2021) Інша частина експерименту перевіряла здатність каракатиць до навчання. Їм показували два візуальні сигнали, сірий і білий квадрат. Коли вони наближалися до одного, інший виймали з резервуара, а якщо вони робили “правильний” вибір, їх винагороджували закускою. Щойно вони навчилися асоціювати квадрат з винагородою, дослідники поміняли місцями підказки. Цікаво, що каракатиці, які найшвидше адаптувалися до цієї зміни, також виявилися тими, що могли довше чекати на винагороду у вигляді креветок. Залишається незрозумілим, чому каракатиці виявляють самоконтроль, адже у таких видів, як папуги, примати та воронові, відкладене задоволення пов’язують з використанням інструментів, зберіганням їжі або соціальною компетентністю. Наскільки нам відомо, каракатиці не використовують інструменти, не ховають їжу і не є особливо соціальними. Дослідники вважають, що ця здатність може бути пов’язана зі способом, яким каракатиці шукають їжу. “Каракатиці проводять більшу частину свого часу в маскуванні, сидячи та чекаючи, перериваючи це короткими періодами пошуку їжі”, – сказала Шнелл. “Вони порушують камуфляж, коли шукають їжу, тому піддаються впливу кожного хижака в океані, який хоче їх з’їсти. Ми припускаємо, що відкладене задоволення могло розвинутися як побічний продукт цього, тому каракатиці можуть оптимізувати пошук їжі, чекаючи, щоб вибрати їжу кращої якості.” Це захоплюючий приклад того, як дуже різний спосіб життя у дуже різних видів може призводити до подібної поведінки та когнітивних здібностей. Докази “епізодичної пам’яті” були знайдені у каракатиць, а у 2024 році вчені повідомили про перше спостереження за тим, як істота формує хибні спогади. Команда дослідників зазначила, що майбутні дослідження мають спробувати визначити, чи справді каракатиці здатні планувати майбутнє. Дослідження команди було опубліковано в Proceedings of the Royal Society.The post Вчені показали істоту, яка успішно пройшла когнітивний тест, розроблений для дітей first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Ми звикли вважати кисень чимось само собою зрозумілим. Вдих-видих — і живемо. Але для нашої планети це був довгий, болісний шлях. Вчені з Сіракузького університету та Массачусетського технологічного інституту (MIT) нещодавно додали інтригуючу главу в цю сагу, покопавшись — у прямому розумінні! — У стародавніх південноафриканських породах. І те, що вони там знайшли, може змусити нас трохи переписати підручники з історії. Велика киснева… затримка? Новий розділ у давній історії Усі чули про Велику кисневу подію (ВКП)? Це такий переломний момент, приблизно 2,4 мільярда років тому, коли крихітні фотосинтезуючі організми (привіт, ціанобактерії!) почали так активно виробляти кисень, що він почав накопичуватися в атмосфері. До цього Земля була, м’яко кажучи, не дуже гостинним місцем для нас, кисневих. Уявіть собі світ без кисню, де правлять бал анаеробні істоти, для яких цей самий кисень — отрута. Деякі такі «старожили» і зараз чудово почуваються в якихось геотермальних джерелах. Так ось, команда під керівництвом Бенджаміна Уведжеса (який тоді працював у MIT) і за участю Крістофера Джуніума із Сіракузького університету вирішила ще раз поглянути на цю тимчасову позначку. І їхні висновки, опубліковані в престижному Proceedings of the National Academy of Sciences, натякають, що океани могли «задихати» киснем на 100 мільйонів років раніше, ніж ми думали! Кам’яні літописи: як вчені читають минуле? Як заглянути на два з лишком мільярди років тому? Машини часу у нас поки що немає, зате є геологія. Вчені вирушили до Південної Африки, де на поверхню виходять породи «правильного» віку — від 2,2 до 2,5 мільярдів років. Це каміння — справжні капсули часу. У чому хитрість? В ізотопах азоту. Так-так, той самий азот, якого повно у повітрі. Він має різні «версії» — ізотопи, що трохи відрізняються за масою (наприклад, ¹⁴N і¹⁵N). Мікроорганізми, що жили в древніх океанах, по-різному використовували ці ізотопи в залежності від умов середовища, особливо від кисню. Їхня життєдіяльність залишала свого роду «хімічний підпис» в осадових породах. Аналізуючи співвідношення ¹⁵N до ¹⁴N, можна реконструювати, що діялося в океані мільярди років тому. І ось тут на сцену виходить лабораторія професора Джуніума . Справа в тому, що азоту в цих стародавніх породах — кіт наплакав. «Концентрації азоту були настільки низькими, — пояснює Уведжес, — що звичайні прилади просто не впоралися б». А у Джуніума є один з небагатьох у світі мас-спектрометрів ізотопних відносин (IRMS), здатний вловити ці слідові кількості. Грубо кажучи, зразки порід подрібнюють, хімічно обробляють, перетворюють на газ, іонізують та пропускають через магнітне поле. Легкі та важкі ізотопи відхиляються по-різному, що дозволяє точно виміряти їхнє співвідношення. Це як дуже високотехнологічне просіювання! Особлива гордість лабораторії Джуніуму — модуль кріоловушки та капілярного фокусування. Звучить складно, але саме ця штука дозволила отримати надточні дані. І ці дані показали: процеси в океані, що вимагають присутності нітратів (а нітрати — це маркер окисленого, тобто багатого на кисень, середовища), почалися раніше, ніж прийнято вважати. Раніше не означає простіше: нові відтінки кисневої революції Отже, океан почав насичуватись киснем приблизно на 100 мільйонів років раніше. Що це змінює? А це, знаєте, багато чого змінює в нашому розумінні ВКС. Виходить була значна затримка між тим, як кисень з’явився в океані, і тим, як він почав накопичуватися в атмосфері. Це не був миттєвий «клацання вимикача». Професор Джуніум наголошує, що це був критичний момент для азотного циклу. Давнім мікробам довелося терміново «переучуватися» — адаптувати свої біохімічні механізми, щоб працювати з азотом у його новій, окисленій формі, яку до того ж було складніше засвоювати. «Все це вкладається в нову концепцію, — каже Джуніум, — згідно з якою ВКС було затяжним випробуванням». Уявіть собі: організми отримали доступ до неймовірно ефективного джерела енергії – кисневого фотосинтезу, але водночас зіткнулися з його токсичним побічним продуктом – самим киснем! Це були справжні еволюційні перегони озброєнь та адаптацій. Накопичення кисню стало катастрофою для багатьох анаеробних форм життя, але одночасно відкрило дорогу для аеробного дихання — того самого процесу, який дозволяє нам з вами рухатися, думати і взагалі існувати. Не крапка, а крапка: що далі? «Перші два з лишком мільярди років історії Землі вільного кисню в океанах та атмосфері було зникаюче мало, — нагадує Уведжес. — А сьогодні він становить п’яту частину атмосфери, і все складне багатоклітинне життя залежить від нього». Вивчаючи цей перехід, ми, по суті, вивчаємо, як планета і життя на ній розвивалися пліч-о-пліч. Нові дані не просто зсувають часові рамки. Вони допомагають вченим точніше моделювати, як еволюціонували різні форми життя до і після кисневого рубежу. Це як знайти фрагмент у величезній мозаїці. «Сподіваюся, наші результати надихнуть на нові дослідження цього дивовижного періоду», — каже Уведжес. І це справді так. Кожен новий аналіз, кожна нова технологія, застосована до цих давніх «кам’яних свідків», може розкрити ще детальнішу картину однієї з найдраматичніших і найважливіших подій в історії нашої планети. Історія Землі продовжує писатися, і хто знає, які ще сюрпризи чекають на нас у її древніх шарах? Одне ясно: нудно точно не буде.

Компанія SpaceX здійснила успішний запуск ракети Falcon 9, яка доставила на орбіту супутник глобального позиціонування нового покоління GPS III. Старт відбувся з космодрому на мисі Канаверал, Флорида. Перший ступінь ракети, вже вчетверте використаний SpaceX, приземлився на плавучу платформу A Shortfall of Gravitas в Атлантичному океані. При цьому другий щабель успішно доставив на задану орбіту супутник GPS III, призначений для модернізації системи глобального позиціонування, яка розробляється та експлуатується Міністерством оборони США та доступна для цивільного використання. Супутник GPS III має покращені характеристики: він забезпечує більш точне визначення координат і підвищену стійкість до перешкод.  GPS-III — це наступне покоління супутників, необхідне підтримки стійкості сузір’я GPS і поліпшення послуг задоволення потреб користувачів. Сьогоднішня місія також є сьомим запуском супутника GPS за допомогою Falcon 9, допомагаючи забезпечити повсякденну навігацію на вашому телефоні та у вашому автомобілі, а також дозволяючи працювати безпілотним транспортним засобам, організаціям з реагування на стихійні лиха, банківським транзакціям, передовим оборонним можливостям. SpaceX

Доля нашої Сонячної системи, яку ми звикли вважати незмінною, насправді може бути набагато більш непередбачуваною. Приблизно через 5 мільярдів років Сонце вичерпає водень у своєму ядрі, роздується і перетвориться на червоного гіганта, поглинувши Меркурій, Венеру і, ймовірно, навіть Землю. Проте, нове дослідження вказує на можливість набагато раніших і драматичніших змін: Земля має ймовірність бути викинутою з Сонячної системи задовго до того, як Сонце стане червоним гігантом, пише T4. Попередні спроби моделювання космічних подій, які могли б вплинути на нашу планетну систему, значно переоцінювали її стабільність. Нещодавні дослідження вже припускали, що навіть невелика зміна орбіти Нептуна може призвести до того, що Меркурій буде відкинуто від Сонця або зіткнеться з іншою планетою, або ж полетить у міжзоряний простір. Нова робота, опублікована в журналі Icarus, показує ще більш жахливу картину, симулюючи події протягом наступних кількох мільярдів років. Згідно з прогнозами, наша Сонячна система не є ізольованою у галактиці, і в найближчі мільярди років вона проходитиме повз інші зірки. Команда дослідників оцінює приблизно 19 таких прольотів на мільйон років на відстані 1 парсек від Сонця, що становить близько 3,26 світлових років. Для порівняння, найближча до нас зірка зараз знаходиться на відстані 4,25 світлових років. У моделюванні протягом наступних 5 мільярдів років 2 відсотки сценаріїв призводять до втрати планет. Читайте також: Докучав ще печерним людям: вчені показали найдавнішого домашнього шкідника, який досі живе на Землі Земля має ймовірність 1 до 500 (0,2 відсотка), що вона буде втрачена через викидання з Сонячної системи або зіткнення з іншим світом. Автор зображення: NASA/SOFIA/Lynette Cook І що ж відбувається в таких сценаріях? Першим, хто постраждає, знову виявляється Меркурій. Його ймовірність стати нестабільним внаслідок збурення орбіти гіганта зростає на 50-80 відсотків. Плутон має 5-відсоткову ймовірність стати нестабільним. Але найцікавіше і найтривожніше стосується безпосередньо Землі та Марса. Земля має ймовірність 1 до 500 (0,2 відсотка), що вона буде втрачена через викидання з Сонячної системи або зіткнення з іншим світом. А ось для Марса шанси ще гірші: Червона планета має трохи більший шанс (0,3 відсотка) зіткнутися з іншим світом або загубитися в темряві міжзоряного простору. Моделювання також показує, що сценарій втрати планет відбувається швидше, ніж пізніше, що робить проходження зоряного поля основною причиною нестабільності в Сонячній системі протягом наступних 4-4,5 мільярдів років. На щастя, ми не наблизимося до жодної зірки ще довго, але це дослідження є важливим нагадуванням про космічну динаміку та крихкість нашого місця у Всесвіті. Залишається сподіватися, що до того часу, коли ці події стануть реальною загрозою, людство знайде рішення для виживання поза межами Землі. Раніше ми повідомляли, що вчені пропонують навмисно заразити інший світ життям, щоб побачити, що станеться.The post Земля може бути викинута з Сонячної системи first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Майбутні батьки зазвичай не надто замислюються над тим, у який саме період року народиться їхня дитина. Для багатьох це — процес, який складно спрогнозувати чи контролювати. Але дослідження показують: пора року, в яку народжується малюк, може впливати на його майбутній характер і навіть рівень щастя, пише Pixelinform з посиланням на Сусідка. Сезон народження та емоційний стан: що зʼясували вчені Група науковців провела дослідження за участі 400 добровольців. Метою було визначити, чи пов’язаний сезон народження людини з її емоційними рисами в дорослому житті. І результати виявилися досить несподіваними. Згідно з висновками дослідників: Народжені влітку — частіше схильні до емоційних коливань і меланхолії. Їхній настрій може бути нестабільним, хоча вони мають тонку чутливу натуру. Народжені взимку — рідше відчувають дратівливість у зрілому віці. Їм притаманна врівноваженість і стійкість до стресу. Народжені навесні — демонструють яскраво виражений оптимізм, відкритість і позитивне ставлення до життя. Саме весняні діти, за результатами дослідження, виявились найщасливішими. Народжені восени — більш схильні до пригніченого настрою та глибоких роздумів. Вони можуть бути вразливими до депресивних станів, однак часто вирізняються глибиною мислення. Можливе пояснення — вплив сезонних факторів Вчені припускають, що пора року може впливати на хімічні процеси в мозку ще під час внутрішньоутробного розвитку дитини. Сезонні зміни температури, тривалості світлового дня, а також гормональний фон матері — усе це може накладати відбиток на майбутню психоемоційну структуру особистості. Приклади з життя Учені зазначають, що хоча подібні дослідження не можуть гарантувати точного прогнозу, деякі закономірності простежуються навіть серед відомих постатей. Наприклад, поетеса Сильвія Плат, яка часто писала про самотність і душевну тугу, народилась восени. Натомість Кейт Міддлтон, відома своєю стриманою життєрадісністю — зимовий знак. Що це означає для батьків? Безумовно, час народження — не вирок і не рецепт щастя. Сезон може мати певний вплив, але головне — це середовище, в якому зростає дитина, любов і підтримка, яку вона отримує від батьків. Планувати дату народження дитини виключно з огляду на емоційні риси — малореалістично. Але розуміння зв’язку між сезоном і характером може допомогти краще зрозуміти особливості малюка і створити сприятливі умови для його розвитку. Вчені розповіли, в яку пору року народжуються найщасливіші люди читайте на сайті Pixel.inform.

Однією з головних підстав для підтримки теорії Великого вибуху довгий час вважалося так зване "післясвітіння" — слабке космічне мікрохвильове випромінювання (CMB), що, як вважалося, залишилося від самого початку нашого Всесвіту. Однак нове міжнародне дослідження ставить під сумнів це твердження. Науковці з Нанкінського університету в Китаї та Університету Бонна в Німеччині провели розрахунки, які свідчать: ми могли суттєво переоцінити силу цього космічного фону — або ж він взагалі має зовсім інше походження. Згідно з їхніми моделями, частина або навіть усе це випромінювання може надходити не з моменту Великого вибуху, а від ранніх еліптичних галактик (ETGs), які сформувались значно раніше, ніж передбачала традиційна модель. «Наші результати — виклик стандартній моделі космології. Імовірно, історію Всесвіту доведеться переписати, щонайменше частково», — зазначив фізик Павел Крупа з Університету Бонна. Вчені пояснюють: якщо ETG-галактики справді з’явились значно раніше, ніж передбачалося, то саме їхнє випромінювання могло вплинути на ті сигнали, які ми сприймаємо як реліктове — залишок Великого вибуху. За оцінками дослідників, від 1,4% до навіть 100% CMB може бути пояснено новими моделями. Наразі це лише початкове дослідження, тому говорити про крах традиційної космології зарано. Водночас, воно змушує наукову спільноту переосмислити деякі фундаментальні уявлення про походження Всесвіту. Джерело

Близько 55 мільйонів років тому наша планета пережила період надзвичайного тепла, відомий як палеоцен-еоценовий термічний максимум. У середньому температура була на 11 градусів вищою, ніж сьогодні, а узбережжя Північного Льодовитого океану мало клімат, схожий на нинішній південний Крим. Цей період завжди інтригував вчених, адже такого сильного потепління в історії Землі не було, а його причини та наслідки досі залишалися загадкою. Нова робота групи китайських вчених дещо прояснила її, пише T4. Швидке потепління палеоцен-еоценового термічного максимуму супроводжувалося зміною ізотопного складу вуглецю: у відповідних шарах несподівано стало набагато більше від звичайної частки вуглецю-12. Цей “легкий” вуглець зазвичай накопичується в органічних останках, оскільки його віддають перевагу живі організми. Звідки він міг з’явитися в біосфері в таких надмірних кількостях, було незрозуміло. Однією з гіпотез щодо цього були масштабні пожежі: вважалося, що тривале накопичення “легкого” вуглецю в торфі з подальшим горінням торфовищ могло бути джерелом загадкового сплеску вуглецю, який, на думку багатьох, і спричинив потепління. Читайте також: Науковці назвали покоління, яке відчує на собі найгірші наслідки зміни клімату Період напередодні палеоцен-еоценового термічного максимуму теж був набагато теплішим, ніж сьогодні, зокрема, на планеті не було льодових шапок на полюсах. Але і на його тлі потепління, що сталося, було видатним. На карті цифрами показано, наскільки підвищилася середньорічна температура у тих чи інших районах планети через потепління. Світло-блакитним показані частини сучасної суші та шельфу, які тоді опинилися під водою світового океану / © Wikimedia Commons Проте, китайські вчені, проаналізувавши відкладення віком 55 мільйонів років з Китаю, дійшли несподіваних висновків. Їхня робота, опублікована в Science China Earth Sciences, зосередилася на аналізі так званого чорного вуглецю — вуглецевих відкладень, що утворюються під час пожеж, на зразок звичайної сажі. Це є надійним індикатором інтенсивності природних пожеж. Дослідники виявили, що хронологічно початок палеоцен-еоценового термічного максимуму збігся зі зниженням концентрації чорного вуглецю у відкладеннях з 90 до 1,47 на мільйон. Йдеться про дуже різке падіння, рівнозначне чи не повному зникненню пожеж. І хоча протягом потепління іноді виникали трохи вищі рівні, вони завжди залишалися вкрай нижчими, ніж до потепління. Таким чином, результати дослідження свідчать, що торф’яні пожежі не були джерелом потепління. Навпаки, саме потепління призвело до пригнічення подібних процесів. Раніше обговорювалася інша можлива причина потепління, пов’язана з астрономічними подіями, але нові дані спростовують одну з популярних земних гіпотез. Торф’яні пожежі не були джерелом потепління. Автор фото: Gavin Parker Автори зазначили, що причини зникнення пожеж у природі бувають різними. Наприклад, після опустелювання вони зникають, бо більше немає рослинності, яка могла б горіти. Проте перевірка відкинула цю гіпотезу: навпаки, кількість суперечок рослин, особливо покритонасінних, після початку потепління зросла. Крім того, співвідношення концентрацій мінералів, пов’язаних з випаровуванням водойм, вказало на суттєве збільшення кількості опадів після початку потепління. Тому вчені дійшли висновку, що пожежі зникли з іншої причини: замість опустелювання сталося заростання нинішньої території Китаю субтропічними лісами із щільними кронами. Під ними випаровування йшло слабо, тому навіть значний обсяг мертвої деревини не міг згоріти в пожежах, залишаючись надто перезволоженим. Цікаво, що торф у цей період міг накопичуватися активно, оскільки біомаса рослин зросла. Але для справді великих пожеж ця зона все одно залишалася надто зволоженою, тому вони траплялися значно рідше, ніж до або після потепління. При цьому автори констатували, що в роботах з Арктики за період того ж потепління картина була зворотна: частота пожеж там дещо зросла. Це логічно, оскільки в прохолодні періоди в арктичній зоні дуже мало рослинності, яка могла б горіти, чого не скажеш про періоди потепління. Висновки дослідників мають практичну значущість, оскільки нинішнє потепління, за припущеннями багатьох вчених, має призвести до зростання частоти та сили природних пожеж. На практиці ж їхня кількість на планеті десятки років скорочується. Досі залишалося незрозумілим, чи це пов’язано із самим потеплінням, чи з боротьбою людини з природними пожежами. З нових даних випливає, що потепління у зоні помірного клімату, схоже, пригнічує горіння, а не стимулює його. Раніше вчені дізналися, чому бубонна чума переслідує людей тисячоліттями.The post Найтепліший період в історії Землі був викликаний не пожежами first appeared on T4 - сучасні технології та наука.