Нещодавня поява в соціальних мережах фотографій бездомних собак, що мешкають у Чорнобильській зоні відчуження (ЧЗВ), з незвичайно яскраво-блакитним хутром викликала хвилю спекуляцій щодо впливу радіації, що залишилася після катастрофи 1986 року. Ці тварини є прямими нащадками домашніх улюбленців, залишених під час трагічної евакуації. Хоча ЧЗВ містить значні рівні радіації, які значно перевищують допустимі дози для людини, наукові дослідження вказують на те, що синій колір шерсті, ймовірно, не є генетичною мутацією, спричиненою радіацією, а радше результатом зовнішнього хімічного забруднення, пише T4. Тімоті А. Муссо, представник програми “Собаки Чорнобиля”, яка з 2017 року опікується приблизно 700 тваринами в зоні, припустив, що колір міг з’явитися після контакту собак з хімічними речовинами, наприклад, після перекинутого портативного горщика, чи іншими антисанітарними об’єктами, поширеними на території. Попри тривожний відтінок, тварини, як зазначала організація, виглядали “дуже активними та здоровими”, а фахівці вказували на те, що таке зовнішнє забруднення можна змити. Проте, хоча синій колір виявився лише поверхневим явищем, саме довготривале життя в умовах хронічного впливу радіації та важких металів призвело до набагато глибших генетичних змін, які дійсно свідчать про вражаючу адаптацію. Катастрофа 1986 року призвела до найбільшого в історії викиду радіоактивних матеріалів, після чого відсутність людей дозволила дикій природі процвітати і розвиватися у цьому токсичному середовищі. Дослідження, проведене під керівництвом Нормана Дж. Клеймана з Колумбійського університету, і опубліковане у березні 2023 року в журналі Собача медицина та генетика, показало, що чорнобильські собаки не просто вижили, а й генетично відокремилися від інших популяцій. Вчені проаналізували зразки крові 116 напівдиких собак, відловлених поблизу АЕС та у місті Чорнобилі, під час стандартних процедур стерилізації та вакцинації. Аналіз ДНК виявив унікальний генетичний склад цих тварин. Зокрема, дослідники ідентифікували майже 400 “локусів винятків” — геномних ділянок, які демонструють патерни варіацій, що надзвичайно відрізняються від решти геному. З ними було пов’язано 52 гени, які, ймовірно, асоціюються із впливом забруднення навколишнього середовища, створюючи генетичні мутації, що передавалися з покоління в покоління. Це свідчить про те, що дві невеликі популяції чорнобильських собак адаптувалися витримувати тривалий вплив токсичного середовища, розробивши свого роду “суперсилу” — здатність справлятися з радіацією та забрудненням. Таким чином, хоча яскраво-синє хутро виявилося лише антисанітарною примхою, генетика цих собак справді стала унікальним науковим доказом того, як життя може адаптуватися до найсуворіших умов, підтверджуючи, що ці тварини продовжують процвітати у дикій природі ЧЗВ. Не пропустіть: Ідеальний кандидат на роль домашнього улюбленця: яка тварина може витіснити котів і собак у майбутньомуThe post Науковці зʼясували, чому шерсть чорнобильських собак стала синьою first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Для багатьох із нас ранковий прийом їжі перетворився на незмінний ритуал: знайома тарілка, звичні смаки, передбачуваний старт дня. Дієтологи та експерти з харчування одностайні у думці, що щоденний однаковий сніданок може мати як вагомі переваги, так і певні недоліки, і все залежить від його збалансованості та поживної цінності. Ця стала звичка перш за все дарує величезну перевагу, пов’язану з нашою розумовою енергією. Коли мозок щоранку виконує одне й те саме завдання щодо вибору їжі, він витрачає менше ресурсів на низку дрібних рішень. Експерти, такі як лікарка Стейсі Хаймбургер, підтверджують, що це може значно покращити зосередженість та зменшити так звану “втому від рішень” протягом дня. Це особливо цінно у стресові або завантажені ранки, дозволяючи швидко перейти до робочих завдань без зайвих вагань, пише Pixelinform. Крім того, повторюваний сніданок є потужним інструментом для формування здорових харчових звичок. Якщо вдалося знайти ідеальну страву — наприклад, омлет з овочами, вівсянку з насінням або ягідний смузі з корисними жирами, — яка збалансована за білками, складними вуглеводами та здоровими жирами, її регулярне вживання стає надійною опорою для всього денного раціону. Така передбачуваність значно спрощує повсякденне життя, мінімізуючи час на планування покупок, підготовку та саме приготування їжі. Ця легкість у підтримці робить ранковий прийом їжі менш стресовим. Однак, постійне повторення одного й того самого сніданку криє в собі і дві важливі загрози. Перший недолік є психологічним: однотипна їжа може стати нудною, що призведе до втрати задоволення від харчування, а саме задоволення є ключовим фактором для довготривалого збереження здорових звичок. Другий, більш серйозний, недолік є поживним: якщо раціон обмежується тими самими інгредієнтами, існує ризик недоотримання повного спектра вітамінів та мінералів, оскільки жодна окрема страва не може забезпечити всі необхідні мікро- та макронутрієнти. Тому дієтологи радять хоча б інколи міняти складові сніданку або, що важливіше, урізноманітнювати інші прийоми їжі протягом дня, щоб заповнити можливі прогалини. Ключовим елементом користі є збалансованість. Якщо ваш щоденний сніданок містить необхідну кількість білка, складних вуглеводів, клітковини та здорових жирів, він не лише забезпечує стабільний рівень енергії та цукру в крові, але й підтримує метаболічні процеси, допомагаючи контролювати апетит і уникнути переїдання пізніше. Отже, щоденний однаковий сніданок може бути надзвичайно корисним, але лише за умови, що він є поживним і ви свідомо стежите за тим, щоб інші прийоми їжі забезпечували необхідну різноманітність і доповнювали ваші потреби у всіх мікроелементах. Як щоденний однаковий сніданок впливає на ваш мозок та здоров’я читайте на сайті Pixel.inform.

Для любителів солодкого з’явилася напрочуд приємна новина, що має наукове підґрунтя: нове дослідження вказує на те, що помірне вживання темного шоколаду може сприяти більш довгому та здоровому життю. У центрі цього відкриття стоїть теобромін — ключова сполука, алкалоїд, який природним чином виробляється рослинами, зокрема какао, і надає несолодкому шоколаду його характерного гіркого смаку. Нове дослідження виявило, що ця сполука здатна зменшувати біологічний вік людини — показник, що відображає ступінь пошкодження клітин з часом, пише T4. Дослідження, опубліковане в журналі Aging, вивчало дані про здоров’я 1669 осіб (середній вік 60 років) з двох незалежних когорт — TwinsUK та німецької KORA. Для оцінки біологічного віку команда дослідників із Королівського коледжу Лондона зосередилася на хімічних змінах у ДНК та довжині теломер — захисних ковпачків на кінцях хромосом. Коротка довжина теломер асоціюється зі старінням та віковими захворюваннями. Результати показали значний зв’язок: ті учасники, у крові яких циркулював вищий рівень теоброміну, мали біологічний вік, нижчий за їхній фактичний (хронічний) вік. Це свідчить про уповільнення епігенетичного старіння. Ефект виявився специфічним саме для теоброміну, оскільки інші метаболіти, вивчені в какао та каві, не продемонстрували такого ж зв’язку. Результати показали значний зв’язок: ті учасники, у крові яких циркулював вищий рівень теоброміну, мали біологічний вік, нижчий за їхній фактичний (хронічний) вік. Автор фото: Vie Studio Цей алкалоїд, відомий своєю токсичністю для собак, давно пов’язують із користю для здоров’я людини, включаючи зниження ризику серцевих захворювань, оскільки вважається, що він знижує кров’яний тиск, сприяє метаболізму жирів, посилює кровотік та покращує когнітивні функції. Професор епігеноміки Джордана Белл, співавтор дослідження, наголошує: “Ми не кажемо, що людям слід їсти більше темного шоколаду”, оскільки навіть він може мати високий вміст жиру та цукру. Однак, це дослідження “може допомогти нам зрозуміти, як повсякденні продукти можуть містити ключі до здоровішого та довшого життя”. Важливо зазначити, що теобромін міститься у значній кількості лише у шоколаді з високим вмістом какао. Саме тому експерти рекомендують обирати темний шоколад, тоді як молочний шоколад містить його значно менше, а білий — не містить взагалі. Механізм цього омолоджувального ефекту поки що до кінця не з’ясований: він може бути унікальним для самого теоброміну, або ж сполука може взаємодіяти з іншими компонентами темного шоколаду, такими як поліфеноли (флаваноли), які також відомі своїм корисним впливом на здоров’я, включаючи покращення когнітивних функцій та зниження кров’яного тиску. Ці рослинні сполуки, ймовірно, впливають на старіння, змінюючи спосіб “вмикання” або “вимикання” наших генів, взаємодіючи з клітинним механізмом, що контролює активність генів і сприяє довголіттю. Таким чином, гіркий смак какао може виявитися солодким секретом продовження молодості. Читайте також: Вчені назвали тварину, яка замінить людей як домінуючий вид на ЗемліThe post У шоколаді виявили ключову хімічну речовину, яка здатна уповільнити біологічне старіння людини first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Відправка астронавтів на Червону планету потребуватиме десятиліть та коштуватиме багато мільярдів доларів. Тож чому NASA має взятися за таку сміливу місію? Новий звіт, опублікований у вівторок під назвою «Наукова стратегія для пілотованого дослідження Марса», містить відповідь провідних американських учених та інженерів: з’ясувати, чи існує життя — або чи існувало колись — за межами Землі. «Ми шукаємо життя на Марсі», — сказала Дейва Ньюман, професорка кафедри аеронавтики та астронавтики Массачусетського технологічного інституту та співголова комітету, що підготував звіт, в інтерв’ю Ars. «Відповідь на запитання “чи ми самі у Всесвіті” завжди буде “можливо”, доки вона не стане “так”.» Звіт, підготовка якого тривала два роки і який налічує понад 200 сторінок, був опублікований Національними академіями наук, інженерії та медицини. По суті, комітет під керівництвом Ньюман і Лінди Т. Елкінс-Тантон, директорки Лабораторії космічних наук Каліфорнійського університету в Берклі, мав окреслити найважливіші наукові цілі для перших пілотованих місій на Марс. «Назад дороги немає» Хоча це збіг, публікація звіту відбулася саме тоді, коли, ймовірно, протягом найближчих тижнів Сенат США затвердить нового адміністратора NASA — приватного астронавта Джареда Айзекмана. Айзекман зацікавлений у створенні основи для майбутніх місій людей на Марс, тим більше що SpaceX і Blue Origin роблять кроки до створення багаторазових транспортних систем, здатних доставити людей на Марс упродовж наступних двох десятиліть. «Назад дороги немає», — сказала Ньюман. «Усіх це надихає, бо це стає реальністю. Ми можемо туди дістатися. Десятиліття тому в нас не було потрібних технологій. Це був би просто аналітичний звіт.» Метою звіту є допомогти сформувати обґрунтований науковий план дослідження Марса разом із пілотованими експедиціями. У документі визначено 11 наукових пріоритетів. У порядку важливості вони такі: Пошук життя: чи є на Марсі свідчення минулого або теперішнього життя? Вода і вуглекислий газ: зрозуміти, як змінювалися водний та вуглецевий цикли. Геологія Марса: краще вивчити геологічну історію планети. Здоров’я екіпажу: як люди пристосовуються психологічно, когнітивно та фізично до марсіанських умов? Пилові бурі: дослідити походження та характер масштабних пилових бур. Пошук ресурсів: розвивати технології використання місцевих ресурсів, насамперед води та палива. Геноми та Марс: визначити, чи впливає Марс на репродукцію та функції геному рослин і тварин. Мікроби: чи стабільні мікробні популяції на Марсі? Марсіанський пил: наскільки він шкідливий та проникний для людей і техніки? Рослини й тварини: як Марс впливає на фізіологію та розвиток живих організмів упродовж поколінь? Радіація: уточнити рівень і вплив радіації на поверхні Марса. Комітет також оцінив різні варіанти місій, щоб визначити найефективніший для виконання цих цілей. Найкращою стратегією, на їхню думку, є коротка 30-денна пілотована висадка, за якою слідуватиме доставка вантажу без екіпажу для забезпечення тривалішої, приблизно 300-денної місії. Усі місії мають відбуватися в межах однієї зони дослідження діаметром близько 100 км, де є давні лавові поля та пилові бурі. Наука як рушій досліджень Важливо, що в звіті порушено й питання планетарного захисту — принципу, спрямованого на запобігання біологічному забрудненню як небесних тіл, так і самих астронавтів. Це давно було каменем спотикання для пілотованих місій: деякі науковці та екологи вважають, що людям не можна відвідувати потенційно життєпридатний світ. Останніми роками NASA співпрацює з Міжнародним комітетом космічних досліджень над планом, за яким висадки людей будуть дозволені лише в певних регіонах Марса, а інші залишаться «недоторканими». Комітет наголосив, що це питання потрібно вирішити в пріоритетному порядку. «NASA має й надалі брати участь в оновленні правил планетарного захисту, з метою дати змогу дослідникам працювати в регіонах, які можуть підтримувати або навіть приховувати життя», — йдеться у звіті. Якщо NASA серйозно планує переконати політиків у необхідності профінансувати пілотовану місію на Марс, новий звіт є ключовим — він обґрунтовує, чому саме люди, а не лише роботи, повинні досліджувати поверхню планети. У документі методично проаналізовано, що саме люди можуть і повинні робити на Марсі, та як об’єднати людські космічні програми з науковими. «У звіті сказано: ось головні наукові пріоритети, які можуть бути досягнуті людьми на Марсі», — зазначила Елкінс-Тантон. «Є тисячі показників, які можна виміряти, але, на нашу думку, саме ці є найважливішими. Ми перебуваємо на Марсі вже 50 років. А з людьми там відкривається величезна можливість.»

NASA офіційно втратила зв’язок із космічним апаратом, який обертався навколо Марса з 2014 року. Аппарат MAVEN — Mars Atmosphere and Volatile Evolution — раптово перестав виходити на зв’язок із Землею 6 грудня 2025 року, коли проходив за Червоною планетою під час свого звичайного орбітального руху. Коли MAVEN знову вийшов із-за Марса, наземний центр управління NASA не зміг відновити з ним з’єднання. 9 грудня космічне агентство оголосило, що розслідує проблему й намагається знайти будь-який сигнал. Усі системи працювали нормально до того, як MAVEN зайшов за Марс. MAVEN є одним із семи орбітальних апаратів, що активно спостерігають за Марсом. Його запустили із Землі у 2013 році, а до орбіти Марса він дістався у вересні 2014-го. Його завдання — дослідження верхніх шарів атмосфери та іоносфери Марса і того, як вони взаємодіють із сонячним вітром. Спостерігаючи сучасні механізми та швидкість втрати атмосфери, MAVEN дав науковцям можливість зрозуміти, як Марс міг змінитися з колись вологої планети на холодну, суху «пилову кулю», якою він є сьогодні. Дані MAVEN відіграли ключову роль у припущенні, що саме втрата атмосфери стала «втечею» марсіанської води: під час масштабних пилових бур вона піднімається високо в атмосферу, де її може «здути» сонячний вітер. Апарат також допоміг скласти карту марсіанських вітрів, виявив невидимий «магнітний хвіст» Марса, відкрив механізм «розбризкування», який прискорює втрату летких елементів із атмосфери планети, і навіть зафіксував новий тип протонного сяйва. Усі ці відкриття допомагають зрозуміти, як еволюціонують планети — і чому два світи, такі схожі як Земля і Марс, можуть зрештою піти дуже різними шляхами, що призводить до зовсім різних умов придатності до життя. Зібрані MAVEN дані також можуть допомогти у плануванні майбутніх місій на Марс. Проте це не єдине його завдання. Апарат має UHF-радіопередавач і є частиною мережі ретрансляції даних між марсіанськими роверами NASA — Curiosity та Perseverance — і Землею. Тож MAVEN відіграє важливу роль в операціях на Марсі, і з’ясування причин втрати зв’язку може допомогти захистити інші місії від подібних збоїв. «Команди апарата та операцій розслідують аномалію, щоб вирішити ситуацію», — повідомили в NASA у своїй заяві. «Більше інформації буде оприлюднено, щойно вона стане доступною».

Нове дослідження пов’язує тривалу посуху зі зникненням Homo floresiensis — маленького давнього родича людини — на острові Флорес. За даними дослідників, літні опади впали приблизно до 45 см під час критичного періоду десятки тисяч років тому, і цей вид зникає з археологічного архіву незабаром після цього. Дослідження зосереджене на печері Лянг Буa, де у 2003 році були знайдені перші рештки Homo floresiensis, пізніше названого «хобітами» через їх незвично малий зріст. Основний висновок простий і суворий: посуха тривала тисячоліттями, а варіанти виживання значно скоротилися. Кліматичні записи, збережені в печері Дослідження проводив Майкл К. Гаган, почесний професор Університету Воллонгонг (UOW), який спеціалізується на палеокліматичних записах і історії мусонних опадів. Команда розглядала печеру як природний архів, відбираючи зразки сталактитів — мінеральних колон, що піднімаються від підлоги печери. Шар за шаром хімічний склад цих колон відображає зміни кількості опадів протягом часу. Одним із проксі-показників є співвідношення магнію до кальцію в кальциті, яке зростає в посушливі роки, коли інфільтрація сповільнюється. Інший показник — ізотопи кисню, атоми кисню з різною масою, які змінюються залежно від інтенсивності літніх дощів. Разом ці сигнали дозволяють відокремити закономірності сезону дощів і сухого сезону. Часові рамки збігаються з рештками в печері, що дозволяє встановити тісний зв’язок із місцевою екосистемою. Зменшення водного ресурсу Записи показують довготривалу тенденцію висихання, що почалася близько 76 000 років тому, з особливо бідними літами між 61 000 і 55 000 років тому. За цей період літні опади впали до приблизно 45 см — приблизно половини сучасного рівня біля Лянг Буa. Простими словами, мусон ослаб, а потоки води втратили стабільний притік. Сигнал посухи підтверджується даними з решток. Місцеву воду можна відстежити за емаллю зубів, і ці значення узгоджуються з даними печери, вказуючи на зменшення річного водопостачання. За словами дослідників, деякі тварини зникли, коли літні опади досягли рекордно низького рівня. Зокрема, стегодон, ключова здобич для хобітів, почав скорочуватися близько 61 000 років тому і зникає з печери приблизно до 57 000 років тому. Підказки від слонів та кам’яних знарядь Стегодон, карликовий слон, що мешкав на Флоресі, залишив зуби, які зберегли інформацію про воду, яку він споживав. Ізотопи свідчать про залежність від річкової води, яка зникала в сезон посухи. Хобіти полювали на підлітків стегодонів, які ще не досягли повної фізичної зрілості, і рештки цих тварин зосереджені у шарах, що передують найсуворішим літом. Коли літня вода ставала дефіцитною, основна здобич зникала, і мисливці втрачали ресурси для виживання. Рештки та знаряддя з печери Лянг Буa формують тісну хронологічну послідовність пізнього плейстоцену. Це дозволяє дослідникам точно прив’язати занепад стегодонів і хобітів до одного тривалого періоду посухи. Шари печери також допомагають відокремити види: матеріали для виготовлення знарядь змінюються близько 46 000 років тому, що сигналізує про появу сучасних людей на Флоресі. Хобіти втратили свій шанс на виживання Хоча збіги не зовсім точні, хронологія викликає питання про контакти між групами під час міграцій через архіпелаг. Ширше дослідження показує, що кістки хобітів датуються приблизно 100 000–60 000 років тому, а кам’яні знаряддя — до близько 50 000 років тому. Цей проміжок часу між останніми кістками та пізнішими інструментами узгоджується з картиною, де вид залишає печеру ще до настання інших змін. Посуха надає цьому проміжку правдоподібну причину. Клімат не діє самостійно, але створює умови: обмежена прісна вода посилює будь-які інші стресові фактори, від конкуренції до вулканічного попелу, прямо там, де зустрічаються люди і тварини. Нові записи показують, що найбільший стрес припадав на літо, коли річки мали бути життєво необхідними. Ця сезонність важлива, оскільки впливає на радіус пересування тварин і частоту переміщень людей. Загублена гілка людства Прісна вода залишається ключем до виживання. У малих водозбірних басейнах підземні води, що підтримують річки, швидко висихають, якщо поповнення не відбувається, а сьогоднішні сухі сезони вже подовжуються у багатьох мусонних регіонах. Хімія печери також підкреслює важливий урок: у карстових районах короткі дощі не компенсують дефіцит, а посуха впливає глибше, ніж це здається за загальною кількістю опадів. Ці результати не стверджують, що лише посуха знищила хобітів, але показують чітке звуження виживання. Коли здобич зменшувалася, а водопої ставали уривчастими, покинути печеру Лянг Буa могло бути єдиним виходом. Дослідження демонструє, що клімат може тихо підривати існування виду, поки не буде перевищено критичний поріг. Записи печери тепер прив’язують цю зміну до конкретного місця і часу, пов’язуючи одну долину зі зникненням цілої гілки людства. Дослідження опубліковане в Communications Earth & Environment.

Вчені з Колумбійського університету, Нью-Йоркської пресвітеріанської лікарні (NewYork-Presbyterian Hospital), Стенфордського університету та Університету Пенсільванії створили новий тип нейрокомп’ютерного інтерфейсу, який отримав назву BISC (Biological Interface System to Cortex). Система складається з надтонкого кремнієвого чіпа, носимого «ретрансляційного модуля» та спеціалізованого програмного забезпечення. Чіп забезпечує бездротовий зв’язок між мозком і зовнішніми пристроями. «Більшість систем, що імплантуються, будуються навколо контейнера з електронікою, який займає багато місця в тілі, – пояснює Кен Шепард, професор електротехніки, біомедичної інженерії та неврології Колумбійського університету й один із провідних авторів роботи. – Наш імплант – це окремий чіп, настільки тонкий, що він може ковзати у простір між мозком і черепом, лежачи на поверхні мозку, як шматочок вологого паперу». Ключовою перевагою BISC є його мініатюрність та висока швидкість передачі даних. Об’єм чіпа становить лише близько 3 мм³, і він містить 65 536 електродів, 1024 канали для одночасного запису та 16 384 канали для стимуляції. «Ретрансляційний модуль», що працює від акумулятора, забезпечує бездротовий зв’язок із чіпом на швидкості 100 Мбіт/с – це у 100 разів швидше, ніж у попередніх бездротових нейрокомп’ютерних інтерфейсів. При цьому модуль використовує протокол Wi-Fi 802.11, що дозволяє під’єднати його до будь-якого комп’ютера. «BISC перетворює поверхню кори головного мозку на портал, який забезпечує високошвидкісний, мінімально інвазивний зв’язок зі штучним інтелектом та зовнішніми пристроями, – каже Андреас Толіас, професор офтальмології Стенфордського університету та співавтор роботи. – Масштабованість системи відкриває шлях до адаптивних нейропротезів та інтерфейсів мозок–ШІ для лікування багатьох нейропсихічних розладів, таких як епілепсія». Для комерціалізації розробки Колумбійський та Стенфордський університети заснували компанію Kampto Neurotech, яка займається створенням комерційних версій чіпа для доклінічних досліджень та залученням інвестицій для подальшого розвитку системи. Вчені сподіваються, що в майбутньому такі технології дозволять лікувати хвороби мозку, взаємодіяти з комп’ютерами та покращити взаємодію людини зі штучним інтелектом. Джерело

Усвідомлення того, що жоден вид на Землі не існує вічно, включаючи людину, породжує інтригуюче питання: хто або що займе наше місце, коли людський відбиток зникне з поверхні планети? Хоча наша відносно коротка історія існування глибоко змінила ліси, океани та атмосферу, історія життя свідчить про неминуче вимирання. Професор Тім Колсон з Оксфордського університету, багаторічний дослідник біології та еволюції, розмірковує про це у своїй книзі «Універсальна історія нас», стверджуючи, що наше зникнення відкриє шлях для дивовижних нових видів, які візьмуть на себе екологічні ролі Землі. Еволюція, яку Колсон описує як поступову зміну живих організмів завдяки мутаціям, які забезпечують перевагу у виживанні, не зупиниться. Природа адаптується, і екосистеми знову знайдуть баланс, пише T4. Колсон сумнівається, що нашими найімовірнішими наступниками стануть примати, попри їхню близьку спорідненість з нами. Він пояснює, що примати сильно залежать від міцних соціальних мереж та специфічних видів діяльності, таких як полювання та захист, що може ускладнити їхню адаптацію до різких екологічних змін. Натомість, Колсон пропонує вражаючого і несподіваного суперника, який може стати “мозком моря” і потенційним засновником нової цивілізації: восьминога. Вчений пропонує вражаючого і несподіваного суперника, який може стати “мозком моря” і потенційним засновником нової цивілізації: восьминога. Автор фото: Jeffry Surianto Цей вибір ґрунтується на винахідливості та адаптивності цих морських безхребетних. Восьминоги вже демонструють здатність вирішувати складні проблеми, спілкуватися за допомогою спалахів кольору та маніпулювати предметами. Їхня розвинена нейронна структура, децентралізована нервова система та видатні навички вирішення проблем роблять деякі види восьминогів добре пристосованими до непередбачуваного світу. Відомі випадки, коли восьминоги в дослідницьких центрах тікали зі своїх акваріумів, використовували інструменти та виявляли ознаки високої цікавості. Колсон припускає, що за сприятливих екологічних умов вони могли б еволюціонувати у вид, здатний будувати цивілізацію. Звичайно, Колсон зазначає критичну проблему: восьминоги навряд чи адаптуються до життя на суші через відсутність скелета, що ускладнює швидке пересування поза водою. Однак він не виключає, що еволюційний прогрес може призвести до розвитку способів дихання поза водою, і що ці морські істоти одного дня зможуть полювати на наземних тварин, таких як олені чи вівці, — якщо ці ссавці переживуть катастрофічну подію, що призвела до вимирання людей. Хоча це звучить надмірно, Колсон просто підкреслює, що еволюція може приймати шляхи, які здаються нам неможливими. Майбутнє життя на Землі формується незліченними змінними — випадковими мутаціями, непередбаченими вимираннями та проблемами з чисельністю, що означає, що траєкторія еволюції широко відкрита. Ніхто не передбачав, що стародавні примати перетворяться на двоногих людей. Гіпотеза про восьминогів слугує не стільки прогнозом, скільки уроком про те, як природа може перебудуватися, і що розум у тій чи іншій формі може виникнути ще довго після того, як людство зникне. Читайте також: Вчені вважають, що люди – найрозумніші й водночас найдурніші тварини всіх часівThe post Вчені назвали тварину, яка замінить людей як домінуючий вид на Землі first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Вміст шлунка давньої істоти оживляє історію. Щоб розкрити таємниці минулого, науковці застосовують найрізноманітніші методи, аби дістатися істини. Кліматологи бурять двокілометрові льодові керни, щоб зрозуміти кліматичні умови давньої Землі. Палеонтологи аналізують шари осадових порід, щоб відтворити фізичну хронологію минулих епох. І хоча єгиптологи так само використовують численні передові археологічні технології, інколи найкраще просто скористатися шлунком муміфікованого крокодила. Саме так і зробили дослідники з Манчестерського університету, які дослідили 3000-річну мумію крокодила довжиною 2,2 метра, що зберігалася в Бірмінгемському музеї та художній галереї під інвентарним номером 2005.335. Хоча давні єгиптяни зазвичай видаляли внутрішні органи під час муміфікації людей, крокодилам, принесеним у жертву богу Собеку, залишали нутрощі. Ця невелика відмінність у ритуалі дає змогу сучасним ученим аналізувати органи та розкривати таємниці цього химерного жертвоприношення. Щоб зберегти експонат для майбутніх виставок, команда дослідників застосувала неінвазивні методи — рентген та комп’ютерну томографію, щоб задокументувати вміст шлунка крокодила. Серед стародавніх залишків їжі вчені знайшли звичні гастроліти — невеликі камінці, які крокодили регулярно ковтають для полегшення травлення. Однак дослідники також виявили цілу рибу, наживлену на бронзовий гачок. Оскільки проміжок часу між останньою трапезою та смертю тварини був дуже коротким — гастроліти ще не встигли дістатися шлунка — крокодила, ймовірно, навмисно впіймали давні єгиптяни для участі в жертвоприношенні Собеку. «Якщо раніше дослідження спиралися на інвазивні методи, такі як розгортання мумії та розтин, то тривимірна радіографія дозволяє зазирнути всередину, не пошкоджуючи ці важливі та захопливі артефакти», — сказала археозоолог Манчестерського університету Лідія МакНайт, співавторка дослідження, опублікованого в журналі Digital Applications in Archaeology and Cultural Heritage. Зберігаючи древнього крокодила неушкодженим, МакНайт та її команда також «віртуально» відтворили бронзовий гачок, що застряг у шлунку, для майбутніх музейних експозицій. Вона зазначає, що давні єгиптяни, ймовірно, використовували затверділу глину для створення форми, а потім заливали в неї розплавлений метал на деревному вугіллі. «Незважаючи на кілька тисячоліть, що минули між виготовленням стародавнього рибальського гачка та сучасної репліки, процес лиття залишається напрочуд схожим», — додала МакНайт. Хоча експонат 2005.335 загинув жахливою смертю, крокодили насправді були шанованими у давньоєгипетському суспільстві за силу, але й за прояви ніжності — особливо щодо своїх дитинчат. Проте, можливо, їх шанували надто сильно. Археологи вважають, що ця культура, де крокодил був головним хижаком Нілу (після людей, звісно), ймовірно, спеціально розводила цих тварин для жертвоприношень так званими «крокодилячими культами». У місті Фаюм, центрі поклоніння Собеку, було знайдено тисячі муміфікованих крокодилів, багато з яких — дитинчата. Але завдяки цим давнім жертвам історія цих муміфікованих крокодилів нарешті розкриває свої таємниці.

Римська імперія, що залишила по собі монументальні споруди, які стоять тисячоліттями, була побудована на фундаменті надзвичайного, самовідновлювального бетону. Сучасні вчені довго намагалися розгадати хімічну загадку цього «чарівного» будівельного матеріалу, і тепер, завдяки новим відкриттям, зробленим на руїнах Помпеїв, ми маємо чітке розуміння його унікальної довговічності. Дослідники з Массачусетського технологічного інституту (MIT), які у 2023 році вперше описали потенційний рецепт, ґрунтуючись на аналізі міської стіни в Пріверно, тепер підтвердили свою теорію, розв’язавши історичну суперечність. Вони виявили, що ключовим інгредієнтом є пуцолан — реактивний вулканічний порошок, що походить з району Поццуолі, поблизу Везувію. Цей матеріал змішувався з вапном та іншими сухими компонентами, після чого додавалася вода, а суміш нагрівалася у процесі, відомому як «гаряче змішування», пише T4. Саме цей незвичний метод під час застигання бетону залишав у ньому мікроскопічні кишені високореактивного негашеного вапна у вигляді дрібних білих зерен. За словами Адміра Масіча, доцента MIT і автора дослідження, ці вкраплення є ключем до довговічності: якщо в структурі з часом утворюються тріщини, вода, проникаючи в бетон, вступає в реакцію з цими залишками вапна, змушуючи їх розчинятися та перекристалізовуватися, ефективно заповнюючи прогалини та самовідновлюючи матеріал. Ця властивість є мрією для сучасного будівництва. Як зазначає Масіч, «римський цемент міцний, він самовідновлюється і є динамічною системою». Вчені виявили, що ключовим інгредієнтом римського бетону є пуцолан — реактивний вулканічний порошок, що походить з району Поццуолі, поблизу ВезувіюАвтор фото: Michael Giugliano Нове дослідження, опубліковане в журналі Nature Communications, мало на меті виправити прогалину у власній теорії MIT, яка суперечила опису знаменитого римського інженера Вітрувія у його трактаті «De architectura libri decem». Вітрувій стверджував, що римляни додавали воду до вапна на початковому етапі, створюючи пасту, а потім змішували її з іншими інгредієнтами, не згадуючи про вирішальний етап гарячого змішування. Для з’ясування істини команда Масіча проаналізувала археологічні зразки із будівельного майданчика в Помпеях. Мікроструктурний та хімічний аналіз матеріалів з незавершеної стіни та купи сухої сировини підтвердив, що фрагменти негашеного вапна були попередньо змішані з іншими сухими інгредієнтами. Дослідження стабільних ізотопів дозволило відрізнити гаряче змішане вапно від гашеного, описаного Вітрувієм, і довело, що римляни готували свій зв’язуючий матеріал, змішуючи подрібнений кальцинований вапняк (негашене вапно) насухо з вулканічним попелом, і лише потім додавали воду, запускаючи процес гарячого змішування. Хоча це суперечить прямому тлумаченню Вітрувія, Масіч припускає, що інженер міг бути просто неправильно витлумачений, або ж його згадка про приховану теплоту під час змішування стосувалася саме цього унікального, життєво важливого етапу. Читайте також: Вчені вважають, що люди – найрозумніші й водночас найдурніші тварини всіх часівThe post Вчені виявили сполуку, завдяки якій римський бетон здатний самовідновлюватися first appeared on T4 - сучасні технології та наука.