Квантові точки, що відкривають шлях до мереж майбутнього У звичайному інтернеті світлові сигнали, що подорожують волокном, підсилюються повторювачами. Але з квантовою інформацією так не вийде — будь-яке втручання руйнує її «квантовий стан». Тому потрібен інший підхід: джерела світла, здатні створювати майже ідентичні фотони. Такі можливості мають квантові точки — спеціальні напівпровідникові структури, які випромінюють фотони з надзвичайно точною частотою. Фотон від однієї точки практично неможливо відрізнити від фотона іншої. Саме ця властивість дозволила вченим виконати те, що раніше вважалося надзвичайно складним. Телепортація, яка не має нічого спільного з фантастикою У фізиці термін «телепортація» означає не переміщення об’єктів у просторі, а передачу інформації про їхній квантовий стан. Щоб така передача стала можливою, два фотони мають бути одночасно: у квантовій «розмитій» формі, абсолютно невідрізнюваними. Раніше цього вдавалося досягти лише для фотонів з одного джерела. Тепер же дослідники вперше телепортували квантову інформацію між фотонами, що були створені двома різними квантовими точками. Це означає, що майбутні квантові мережі зможуть працювати на великі відстані, використовуючи багато рознесених вузлів. Найвражаюче — це працює через звичайне волокно Експеримент проводили через стандартний оптоволоконний кабель завдовжки близько 10 метрів — такий самий, як ті, що використовуються у сучасних інтернет-мережах. Якщо технологію вдасться масштабувати, її можна буде інтегрувати у вже існуючу інфраструктуру. «Передача квантової інформації між фотонами з різних джерел — критичний крок до подолання великих дистанцій», — підкреслює керівник дослідження Петер Міхлер. Як було організовано експеримент з двома станціями квантових точок (QD1 та QD2) та вимірюванням стану Белла (BSM) Попереду — збільшення відстаней і покращення точності Хоча дослідники досягли вражаючих результатів, успішність телепортації поки що становить трохи понад 70%. Наступні етапи — збільшити цю частку та протестувати технологію на значно довших відстанях. Учені впевнені: їхня робота демонструє готовність квантових точок стати ключовим елементом майбутніх мереж. Квантовий інтернет обіцяє абсолютну безпеку даних та новий рівень швидкодії — і сьогодні ми зробили до нього ще один реальний крок.

Google Translate тут не допоможе. З’явилася нова мова. Точніше, давня — і фахівці поки що навіть не можуть її прочитати. Але вони дуже зацікавлені дізнатися більше. Археологи виявили базальтову табличку розміром приблизно з аркуш паперу, на якій було майстерно вирізьблено 60 символів невідомого письма. Її знайшли в районі озера Башплемі в Грузії — у тому ж місці, де, на думку деяких учених, було відкрито першого європейця — гомініна віком 1,8 мільйона років. Згідно з дослідженням, опублікованим у Journal of Ancient History and Archaeology, табличка — розміром 9,4 на 7,9 дюйма — була виготовлена з місцевого пухирчастого базальту та мала сім рядків писемних знаків. «Ця табличка, що містить 60 знаків, з яких 39 є різними, ставить питання про походження грузинської писемності, протогрузинської», — пишуть автори дослідження. «Хоча базальт місцевого походження, його значення залишається невідомим, і до його розшифрування ще дуже далеко». Первинний порівняльний аналіз, проведений із понад 20 мовами, показав, що символи мають певну схожість із письмом семітських, брахманських і північноіберійських мов. «Загалом башплемський напис не повторює жодної відомої нам системи письма, — зазначають автори. — Однак більшість використаних символів нагадує ті, що трапляються у писемностях Близького Сходу, а також у географічно віддалених регіонах, таких як Індія, Єгипет і Західна Іберія». Деякі символи могли бути натхненні ранніми кавказькими системами письма — грузинським мргловані чи албанським алфавітом. Також проглядаються зв’язки з протокартвельським письмом, фінікійським та протосинайським. Але без прямого зв’язку з жодною іншою відомою системою це відкриття може свідчити про існування повністю невідомої мови. «Це письмо, деякі з 39 символів якого є числами та розділовими знаками, могло бути алфавітом», — пишуть дослідники. Науковці вважають, що нова знахідка найбільше нагадує протокартвельське письмо IV тисячоліття до н.е., поширене в Грузії та Іберії. Однак є й подібності до грузинських символів бронзової доби, а також «деякі схожості з фінікійським, арамейським та грецьким алфавітами, що не дивно, адже їхній вплив у регіоні добре відомий». Регіон, де знайшли табличку, вже є археологічно багатим місцем, а додавання нової мови лише посилює зацікавлення територією озера Башплемі. Усі 60 символів, вирізаних у семи горизонтальних рядках, демонструють вражаюче ремісниче вміння, зазначають автори. Для роботи використовували інструменти, надзвичайно передові для того часу. Дослідники вважають, що людина, яка створила напис, користувалася конічним свердлом, щоб окреслити контури кожного символу, а також «гладким інструментом із округленим наконечником» для фінального опрацювання. Що все це означає — поки що невідомо. Автори припускають, що напис міг описувати «військові трофеї, важливий будівельний проєкт або дар божеству» — але наразі це лише припущення.

Вчені зафіксували глибокі порушення в іоносфері після серії потужних сонячних спалахів Поки світом ширилися вражаючі кадри полярних сяйв, що цього місяця засяяли над незвично широкою територією — від Північної Європи аж до Флориди — американські дослідники в цей самий час стежили за менш видовищними, але значно важливішими наслідками сонячної активності. Фахівці Центру дослідження Сонячно-Земних взаємодій Нью-Джерсійського технологічного інституту (NJIT-CSTR) за допомогою мережі новітніх радіотелескопів зафіксували суттєві збурення в іоносфері — верхньому шарі атмосфери, який забезпечує стабільну роботу радіозв’язку, GPS і супутникових орбіт. Найпотужніші спалахи року та їхній слід у земній атмосфері У період із 9 по 14 листопада Сонце видало серію рідкісних і надзвичайно інтенсивних спалахів класу X — найвищого за шкалою. Серед них був і X5.1, наразі найпотужніший спалах 2025 року. Унаслідок цього над Африкою та Європою зафіксували серйозні радіозатемнення рівня R3, а численні корональні викиди маси (CME) спричинили сильну магнітну бурю та масштабні полярні сяйва на дуже низьких широтах. Усі ці події походили з однієї активної ділянки Сонця — AR4274.«Побачити чотири X-класних спалахи за кілька днів із одного регіону — справжня рідкість», — зазначив професор фізики NJIT Бін Чен. — «Але найцікавіше сталося тут, на Землі». Хоча спалахи траплялися вночі за каліфорнійським часом і були поза полем зору наземної сонячної обсерваторії, радіотелескопи в Оуенс-Веллі зафіксували всі атмосферні наслідки в режимі реального часу. Як радіохвилі розповідають про стан іоносфери Різкі зміни в іоносфері вдалося простежити завдяки двом інструментам — мікрохвильовому масиву EOVSA та довгохвильовому масиву OVRO-LWA. Радіодані показали: типові прямі сигнали, відомі як радіосплески типу III, перетворилися після спалахів на хаотичні й викривлені. Це чітка ознака того, що іоносфера істотно «струснулася». «Ця буря нагадала нам, що Земля — частина великої космічної системи», — зазначила фізикиня та спеціалістка з іоносфери Ліндсі Гудвін. Сила бурі була оцінена як G4 — одна з найвищих у сучасних спостереженнях.Індекс Dst, що вимірює магнітне стискання Землі сонячним вітром, за лічені години впав із – 40 нТл до майже – 250 нТл. Для науковців це сигнал надзвичайного рівня. Потужні полярні сяйва та ризики для технологій Потік заряджених частинок збурив атмосферу та подарував світу грандіозні полярні сяйва, що сягнули регіонів, де їх майже ніколи не буває. «Мій чат із спостерігачами за сяйвами просто вибухнув фотографіями. Люди з Флориди й інших південних штатів США писали, що вперше побачили північне сяйво», — розповіла Гудвін. Подія також стала важливою «перевіркою в дії» для нових можливостей NJIT. OVRO-LWA нещодавно почав повноцінно працювати в режимі сонячних досліджень і відкрив нове «вікно» в середню корону Сонця — область, де формуються магнітні перебудови та прискорюються CME. GPS під ударом — і новий інструмент для спостереження До дослідження долучили й новий прецизійний GPS-приймач FLUMPH, який команда Гудвін встановила поруч із радіомасивом. Він дає змогу відстежувати реальні збої навігаційних сигналів під час сонячних бур. «Коли іоносфера втрачає стабільність через спалахи чи магнітні бурі, страждає все — від супутників до навігації в автомобілях», — пояснила Гудвін. Поєднання GPS-вимірювань та радіоданих дає повну картину того, як космічна погода впливає на технології, без яких сучасний світ не уявити. Сонячний цикл наближається до піку: що нас чекає Науковці наголошують: подібні шторми можуть повторитися найближчими роками. Сонце все ще перебуває біля максимуму свого 11-річного циклу активності. «Такі події здатні впливати на електромережі, радіозв’язок і навіть роботу космічних апаратів», — зазначила Гудвін. — «Сонце з часом заспокоїться, але через 11 років цикл відновиться — і до цього ми маємо бути значно краще підготовлені».

Антарктичний льодовик Гекторія зазнав рекордно швидкого колапсу, продемонструвавши, наскільки стрімка втрата льоду може впливати на підвищення рівня моря. Льодовик на східному боці Антарктичного півострова пережив найшвидше відступання, коли-небудь зафіксоване в сучасних спостереженнях, згідно з масштабним дослідженням, співавторами якого стали науковці Університету Суонсі. У статті, опублікованій у журналі Nature Geoscience, повідомляється, що льодовик Гекторія втратив майже половину своєї довжини — близько восьми кілометрів льоду — всього за два місяці у 2023 році. Темпи відступання були співмірні зі швидкими льодовиковими обвалами, що відбувалися наприкінці останнього льодовикового періоду. Роль рельєфу дна та форми льодовика в стрімкій втраті льоду Дослідження, проведене Університетом Колорадо в Боулдері (CU Boulder) за участю гляціолога з Суонсі, професора Едріана Лакмана, показало, що відступання льодовика прискорювалося через особливості підлеглого ландшафту. Льодовик Гекторія спирався на льодову рівнину — пласку ділянку кристалічного ложа, розташовану нижче рівня моря. Коли відступання почалося, ця форма рельєфу спричинила швидке від’єднання великих мас льоду, що запустило ланцюгову реакцію руйнування. Надзвичайні темпи та масштаби втрати льоду на Гекторії можуть допомогти вченим визначити інші льодовики, що перебувають у зоні ризику, та спрямувати майбутні зусилля з моніторингу. Попри те, що Гекторія відносно невелика за антарктичними мірками — приблизно 300 км², трохи менше за площу міста Суонсі — її раптовий відступ є серйозним попередженням. Якщо льодовики більших розмірів зазнають подібних подій, наслідки для глобального рівня моря можуть бути значними. Думки експертів про безпрецедентне відступання Професор Едріан Лакман, співавтор дослідження, зазначив: “Льодовики зазвичай не відступають так швидко. Обставини тут доволі специфічні, але масштаб втрати льоду демонструє, що може статися в інших частинах Антарктиди, де льодовики слабо закріплені та де морський лід втрачає свою підтримку. Хоча за даними палеоклімату в минулому вже траплялися дуже швидкі відступання, темпи відступання льодовика Гекторія та його сусідів є безпрецедентними для періоду сучасних спостережень. Це чергова глава у низці подій, що розпочалися з руйнування льодовикового шельфу Ларсен B 23 роки тому — події, яка змінила ландшафт і дає уявлення про можливі майбутні темпи відступання льодовиків в Антарктиді.” Відстеження руху льодовика за допомогою супутників і сейсмічних даних Використовуючи супутникові знімки та сейсмічні дані, команда детально задокументувала колапс льодовика. Науковці визначили кілька ліній обпирання — точок, де льодовик переходить із стану опори на ложі до плавання у морській воді. Це підтвердило наявність льодової рівнини та підкреслило вразливість Гекторії до відступання, спричиненого океаном. Сейсмічні прилади також зареєстрували так звані «льодовикові землетруси» — дрібні тремтіння, викликані раптовими зрушеннями льоду. Вони засвідчили, що лід був прикріплений до ложа, а його втрата безпосередньо сприяла підвищенню глобального рівня моря. Доктор Тед Скамбос, старший науковий співробітник Центру досліджень Землі та спостережень при CU Boulder, сказав: “Такий блискавичний відступ докорінно змінює уявлення про те, що може статися з іншими, набагато більшими льодовиками континенту. Якщо подібні умови виникнуть в інших регіонах, це може суттєво пришвидшити підвищення рівня моря.” У дослідженні наголошується на нагальній потребі подальшого моніторингу та міжнародної співпраці для кращого розуміння змін, що відбуваються в крижаних регіонах планети.

Антарктичний льодовик Гекторія зазнав рекордно швидкого колапсу, продемонструвавши, наскільки стрімка втрата льоду може впливати на підвищення рівня моря. Льодовик на східному боці Антарктичного півострова пережив найшвидше відступання, коли-небудь зафіксоване в сучасних спостереженнях, згідно з масштабним дослідженням, співавторами якого стали науковці Університету Суонсі. У статті, опублікованій у журналі Nature Geoscience, повідомляється, що льодовик Гекторія втратив майже половину своєї довжини — близько восьми кілометрів льоду — всього за два місяці у 2023 році. Темпи відступання були співмірні зі швидкими льодовиковими обвалами, що відбувалися наприкінці останнього льодовикового періоду. Роль рельєфу дна та форми льодовика в стрімкій втраті льоду Дослідження, проведене Університетом Колорадо в Боулдері (CU Boulder) за участю гляціолога з Суонсі, професора Едріана Лакмана, показало, що відступання льодовика прискорювалося через особливості підлеглого ландшафту. Льодовик Гекторія спирався на льодову рівнину — пласку ділянку кристалічного ложа, розташовану нижче рівня моря. Коли відступання почалося, ця форма рельєфу спричинила швидке від’єднання великих мас льоду, що запустило ланцюгову реакцію руйнування. Надзвичайні темпи та масштаби втрати льоду на Гекторії можуть допомогти вченим визначити інші льодовики, що перебувають у зоні ризику, та спрямувати майбутні зусилля з моніторингу. Попри те, що Гекторія відносно невелика за антарктичними мірками — приблизно 300 км², трохи менше за площу міста Суонсі — її раптовий відступ є серйозним попередженням. Якщо льодовики більших розмірів зазнають подібних подій, наслідки для глобального рівня моря можуть бути значними. Думки експертів про безпрецедентне відступання Професор Едріан Лакман, співавтор дослідження, зазначив: “Льодовики зазвичай не відступають так швидко. Обставини тут доволі специфічні, але масштаб втрати льоду демонструє, що може статися в інших частинах Антарктиди, де льодовики слабо закріплені та де морський лід втрачає свою підтримку. Хоча за даними палеоклімату в минулому вже траплялися дуже швидкі відступання, темпи відступання льодовика Гекторія та його сусідів є безпрецедентними для періоду сучасних спостережень. Це чергова глава у низці подій, що розпочалися з руйнування льодовикового шельфу Ларсен B 23 роки тому — події, яка змінила ландшафт і дає уявлення про можливі майбутні темпи відступання льодовиків в Антарктиді.” Відстеження руху льодовика за допомогою супутників і сейсмічних даних Використовуючи супутникові знімки та сейсмічні дані, команда детально задокументувала колапс льодовика. Науковці визначили кілька ліній обпирання — точок, де льодовик переходить із стану опори на ложі до плавання у морській воді. Це підтвердило наявність льодової рівнини та підкреслило вразливість Гекторії до відступання, спричиненого океаном. Сейсмічні прилади також зареєстрували так звані «льодовикові землетруси» — дрібні тремтіння, викликані раптовими зрушеннями льоду. Вони засвідчили, що лід був прикріплений до ложа, а його втрата безпосередньо сприяла підвищенню глобального рівня моря. Доктор Тед Скамбос, старший науковий співробітник Центру досліджень Землі та спостережень при CU Boulder, сказав: “Такий блискавичний відступ докорінно змінює уявлення про те, що може статися з іншими, набагато більшими льодовиками континенту. Якщо подібні умови виникнуть в інших регіонах, це може суттєво пришвидшити підвищення рівня моря.” У дослідженні наголошується на нагальній потребі подальшого моніторингу та міжнародної співпраці для кращого розуміння змін, що відбуваються в крижаних регіонах планети.

Науковці б’ють на сполох, попереджаючи про наближення “апокаліпсису”, який загрожує знищити світові запаси продовольства, і винуватцем цього є несподівана, але життєво важлива група істот – комахи. Попри те, що багато хто сприймає комах як шкідників, їхня роль у підтримці екосистем та, що критично важливо, у сільському господарстві, є абсолютно незамінною. Як зазначає Live Science, різке скорочення популяцій комах може мати катастрофічні наслідки для людства, викликаючи глобальну продовольчу кризу, яка вже маячить на горизонті, пише T4. Основна загроза полягає у зменшенні кількості комах-запилювачів, таких як бджоли, метелики та багато інших видів, які відіграють ключову роль у репродукції понад 75% світових сільськогосподарських культур. Без їхньої роботи врожайність багатьох критично важливих продуктів – фруктів, овочів, горіхів, кавових зерен – різко впаде. Це неминуче призведе до дефіциту продовольства, зростання цін та посилення продовольчої нестабільності, особливо в країнах, що розвиваються. Втрата цих запилювачів є прямим шляхом до голоду в масштабах, небачених у сучасній історії. Скорочення популяцій комах-запилювачів, що забезпечують репродукцію понад 75% світових культур, є прямою загрозою катастрофічного падіння врожайності та глобальної продовольчої кризи. Автор фото: Pixabay. Однак проблема не обмежується лише запиленням. Комахи також виконують низку інших екосистемних послуг, без яких стабільність сільськогосподарських систем неможлива. Вони є природними хижаками та паразитами, що контролюють популяції шкідників, тим самим зменшуючи потребу у хімічних пестицидах. Зникнення цих комах-контролерів призведе до неконтрольованого розмноження сільськогосподарських шкідників, що ще більше скоротить врожайність. Крім того, комахи-сапрофаги, такі як жуки-гнойовики та терміти, відіграють важливу роль у розкладанні органічних речовин та кругообігу поживних речовин у ґрунті, підтримуючи його родючість. Їхня втрата погіршить якість ґрунту, зробивши його менш придатним для вирощування культур. Причини “інсектного апокаліпсису” складні та взаємопов’язані. До них відносяться руйнування природних середовищ існування через інтенсивне сільське господарство та урбанізацію, використання пестицидів та гербіцидів, які є смертельними для комах, зміна клімату, що впливає на їхні життєві цикли та міграційні шляхи, а також світлове забруднення. Кожен з цих факторів окремо вже є загрозою, але їхній сукупний вплив створює безпрецедентний тиск на популяції комах. Наслідки цього апокаліпсису будуть відчутними не лише у сфері продовольства. Комахи є важливою частиною харчових ланцюгів, слугуючи їжею для птахів, кажанів, рептилій та амфібій. Їхнє зникнення призведе до каскадного ефекту, порушуючи рівновагу в цілих екосистемах та викликаючи вимирання інших видів. Людство стоїть перед обличчям безпрецедентної екологічної кризи, яка вимагає негайних та рішучих дій. Збереження комах – це не просто питання екологічного балансу, це питання виживання людства. Нам необхідно терміново переосмислити свої підходи до сільського господарства, зменшити використання пестицидів, відновити природні середовища існування та боротися зі зміною клімату, щоб зупинити цей “апокаліпсис”, поки не стало надто пізно. Читайте також: Шоколад і не тільки: вчені назвали 3 улюблені в усьому світі продукти, які не переживуть зміну кліматуThe post Науковці попередили про наближення “апокаліпсиса”, який може знищити світові запаси продовольства first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Нове дослідження виявило несподівані підказки про зародження субдукції на Землі. Гадейський еон, що тривав від 4,6 до 4,0 мільярда років тому, і досі залишається найменш вивченим періодом у минулому Землі. Він розпочався з народження планети й невдовзі був позначений гігантським зіткненням із об’єктом розміром із Марс. Ця подія призвела до утворення Місяця та повного плавлення внутрішніх шарів Землі. Кора почала тверднути приблизно 4,5 мільярда років тому, однак вчені все ще дискутують про те, якими були умови після цього раннього охолодження. Більшість дослідників тривалий час припускали, що Земля в цей період перебувала у тектонічному режимі «застиглої плити». Згідно з цією ідеєю, поверхня планети складалася з товстої нерухомої оболонки, тоді як конвекція відбувалася лише в мантії під нею. Такий сценарій не передбачає субдукції — тобто занурення земної кори в глибини планети — або формування континентальної кори, що характерно для сучасної плитної тектоніки. Виклик усталеним уявленням Тепер дослідники з проєкту ERC Synergy Grant “Monitoring Earth Evolution through Time” (MEET) — колаборації між геохіміками з Гренобля (Франція) та Медісона (США), а також геодинамічними моделювальниками з GFZ Центру геонаук імені Гельмгольца в Потсдамі (Німеччина) — ставлять під сумнів цей погляд. У своєму новому дослідженні, опублікованому в журналі Nature Communications, команда MEET представила докази того, що субдукція та формування континентальної кори вже були активними й навіть інтенсивнішими в гадеї, ніж вважалося раніше. Використовуючи новітню аналітичну методику, команда з Гренобля виміряла ізотопи стронцію та слідові елементи у включеннях розплаву, збережених у 3,3-мільярдолітніх кристалах олівіну. Тим часом команда GFZ застосувала передові геодинамічні моделі, щоб інтерпретувати ці геохімічні сигнали в контексті процесів ранньої Землі. Об’єднавши результати, дослідники дійшли висновку, що рання Земля була набагато активнішою, ніж вважалося, і що масштабна субдукція та формування континентів могли розпочатися на сотні мільйонів років раніше, ніж припускали попередні моделі.

Давні болотяні архіви розкривають, як зміни у вітрах Південної півкулі переінакшили вуглецевий баланс Землі Нові дослідження показують, що стародавні торфовища Південної півкулі зберігають ключ до розуміння масштабних кліматичних змін, які сталися тисячі років тому. Виявляється, різкі зсуви у Південних західних вітрах приблизно 15 тисяч років тому спричинили стрімке розширення болотистих територій — процес, який давно викликав запитання у науковців. Після завершення останнього льодовикового періоду торфовища раптово поширилися на величезних площах — від Південної Америки до Австралії, від півдня Африки до субантарктичних островів. Довгий час було незрозуміло, як саме виникли умови для таких масштабів заболочення. І тепер дослідники з університету Саутгемптона та їхні колеги з інших країн пропонують нове пояснення: роль зіграли саме вітри. Коли вітер змінює обличчя планети У статті, опублікованій у журналі Nature Geoscience, вчені доводять: зсув Південних західних вітрів на північ змінив циркуляцію вод у Південному океані — найбільшому природному вуглецевому поглиначі Землі. Це, своєю чергою, створило вологіші умови на суші, сприятливі для формування торфу. Керівниця дослідження, докторка Зої Томас, пояснює: «Коли близько 15 тисяч років тому вітри змістилися на північ, вони вплинули на “перемішування” Південного океану. А саме він поглинає найбільше природного CO₂ у світі.» Проаналізувавши торф із різних регіонів Південної півкулі, команда за допомогою радіовуглецевого датування встановила, коли саме клімат ставав достатньо вологим для стабільного росту рослин і накопичення торфу. Виявилося, що періоди активного формування торфовищ чітко збігаються зі змінами напрямку й сили вітрів — а також з коливаннями рівня CO₂ в атмосфері. Торфовища як гігантські сейфи для вуглецю Торфові болота — це один із найпотужніших природних механізмів накопичення вуглецю. Тисячоліттями вологі ґрунти консервують рослинні залишки, перетворюючи їх на «вуглецеву скарбницю». Зміни у вітряних потоках не лише впливали на формування боліт, а й визначали, скільки CO₂ океан міг поглинути або, навпаки, викинути назад в атмосферу. Сучасні зміни — дзеркало минулого, але наслідки можуть бути серйознішими Сьогодні Південні західні вітри знову зміщуються — тепер у південному напрямку, ближче до Антарктиди. Цей процес уже пов’язують зі зміною клімату. Докторка Томас попереджає: «Якщо тенденція продовжиться, здатність Південного океану поглинати вуглець буде знижуватися. Це небезпечний сигнал.» Зміщення вітрів уже призвело до посилення посух і збільшення масштабів лісових пожеж у південних частинах світу. Співавторка дослідження, докторка Хейді Кедд з Університету Вуллонгонга (Австралія), додає: «Якщо найбільший природний вуглецевий поглинач Землі втратить ефективність, CO₂ накопичуватиметься швидше, і глобальне потепління посилюватиметься.» Що це означає для майбутнього Давні торфовища нагадують нам: незначні, на перший погляд, зміни у циркуляції атмосфери можуть радикально змінити глобальний вуглецевий баланс. А сучасні зрушення в системі вітрів можуть повторити — або навіть перевершити — ці процеси у ще більш вразливому кліматі. Науковці закликають уважно стежити за цими змінами: адже саме вітри можуть стати одним із ключових тригерів майбутніх кліматичних зрушень на планеті.

Давно забута книга, відома як “Євангеліє дитинства від Фоми”, написана майже 1900 років тому, розкриває таємні історії з дитинства Ісуса, які рання церква приховувала протягом століть. Цей текст, вилучений з канонічної Біблії, починається, коли Ісусу було лише п’ять років, на відміну від традиційної Біблії, де вперше згадується про нього у 12 років. Він пропонує унікальний погляд на ранні роки життя Ісуса, зображуючи його не лише як чудотворця, але й як дитину з несподіваною, часом мстивою, природою, пише T4. У “Євангелії дитинства від Фоми” Ісус здійснює численні чудеса: оживляє глиняних птахів, дивом черпає воду з розбитого глечика, миттєво зцілює лісоруба, який випадково відрубав собі ногу, примножує одне пшеничне зерно на сто мірок для бідних, і навіть воскрешає дитину, яка померла від хвороби, а також чоловіка після нещасного випадку. Він допомагає Йосипу в теслярській роботі, розтягуючи короткий шматок дерева, та зцілює свого брата Якова від укусу змії. Ці яскраві епізоди показують дитину Ісуса як сильну та співчутливу дитину, яка використовує свої надзвичайні здібності, щоб допомагати та захищати оточуючих. Однак, текст також розкриває значно темнішу сторону Ісуса, зображуючи його як мстивого та навіть жорстокого. В одному з епізодів, розгніваний тим, що дитина випадково вдарила його по плечу, Ісус проклинає її до смерті. Після того, як він вбив дитину за те, що вона на нього натрапила, а селяни почали скаржитися Йосипу та Марії, Ісус у відповідь вразив обвинувачів сліпотою. В іншому випадку, коли син первосвященика Анни знищує воду, яку Ісус зібрав у суботу, Ісус проклинає його, і хлопчик одразу ж засихає. Ці події демонструють здатність дитини Ісуса карати тих, хто йому протистоїть, що значно відрізняється від традиційного образу Христа. Найдавніший відомий фрагмент рукопису був виявлений лише у 2024 році, в ньому розповідається про одне з ранніх чудес Ісуса.  Особливо показовою є сцена, коли Йосип веде Ісуса до вчителя, щоб той вивчив алфавіт. Ісус сміється з вказівок вчителя і навіть вражає його своїм знанням єврейського алфавіту та розумінням речей, що існують “раніше за віки”, змушуючи вчителя просити Йосипа забрати дитину, яка “явно не належить до цього світу”. Після того, як Ісус осліпив батьків хлопчика, якого він убив, Йосип дорікає йому, смикаючи за вухо. На це Ісус відповідає: “Хіба ти не знаєш, що я насправді тобі не належу? Не засмучуй мене”. Цей зухвалий тон та прояви сили викликали занепокоєння у ранніх церковних лідерів. “Євангеліє дитинства від Фоми” було відкинуто ранньою Церквою саме через те, що воно зображувало Ісуса як жорстоку, вередливу дитину, що суперечило ортодоксальним християнським вченням. Пізня дата його написання (майже 1900 років тому) та зв’язок з гностичною літературою ще більше спонукали лідерів вважати його неавтентичним та єретичним. На відміну від нього, Євангелія від Матвія, Марка, Луки та Івана, які визнаються Церквою як точні розповіді про життя та вчення Ісуса, були написані або апостолами, або тими, хто тісно з ними пов’язаний, і не містять подібних суперечливих епізодів. Хоча “Євангеліє дитинства від Фоми” приписує своє авторство “Фомі Ізраїльтянину”, справжній автор залишається невідомим, і його не ідентифікують як апостола Фому. Цей текст, хоч і був виключений з канону, пропонує захопливий, хоча й контроверсійний, погляд на те, якими могли бути інші уявлення про дитинство Ісуса у перші століття християнства. Читайте також: Стародавній артефакт розкрив секретний ритуал фараона ТутанхамонаThe post Давно вилучений текст з Біблії розкрив “темну сторону” Ісуса, яку церква приховувала століттями first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Двигун здатний виробляти сотні міліватів на квадратний метр, і вчені вже працюють над практичними застосуваннями. Земля буквально пронизана енергією, і ще від найдавніших етапів розвитку науки — Фалес Мілетський, якого вважають першим ученим у західному світі, досліджував природу статичної електрики ще в VI столітті до н. е. — інженери знаходили нові й дивовижні способи використати цю енергію. З часом ці методи включали все: від водяних коліс і двигунів внутрішнього згоряння до вітрових турбін і ядерних реакторів. Продовжуючи цю багатовікову традицію, науковці з Каліфорнійського університету в Девісі розробили різновид двигуна Стірлінга — вперше створеного видатним інженером Робертом Стірлінгом у 1816 році як конкурента паровим машинам — який генерує енергію, використовуючи різницю температур між Землею та відкритим космосом. Деталі цього вражаючого винаходу опубліковані в журналі Science Advances.. Двигуни Стірлінга працюють завдяки циклічному нагріванню певного газу, перетворюючи теплову енергію на механічну. На початку XIX століття парові машини мали неприємну властивість вибухати (що могло призвести до смерті, каліцтва або серйозних опіків). Оскільки вибух у двигуні Стірлінга неможливий, його вважали безпечнішим способом отримання енергії, але, на жаль, він просто не виробляв достатньо потужності. «Ці двигуни дуже ефективні за незначної різниці температур, тоді як інші типи двигунів працюють краще за великої різниці та можуть виробляти більше енергії», — пояснив Джеремі Мандей, співавтор дослідження з UC Davis. — «Якщо просто поставити його на стіл, він не вироблятиме енергії, бо всі його частини матимуть однакову температуру». Тож Мандей разом із аспірантом Трістаном Деппом задумалися: чи можна під’єднати двигун Стірлінга до нелокального температурного градієнта? Іншими словами, чи може двигун бути радіаційно пов’язаний із холодом космічного простору — або хоча б нічного неба? Як виявилося, так. У цьому демонстраційному дослідженні Мандей і Депп розмістили двигун Стірлінга — фактично поршень, що обертає просте маховикове колесо — на панелі, яка працює як тепловипромінююча антена. Верхня частина панелі «з’єднується» з нічним небом і охолоджується, тоді як нижня утримує тепло землі. Різниця температур між цими пластинами приводить у рух двигун, виробляючи понад 400 міліватів потужності на квадратний метр. Двигун може працювати і вдень, і вночі, що робить його чудовим доповненням до сонячної енергетики. Автори зазначають, що удосконалення матеріалів — вакуумний теплоізоляційний корпус, більша контактна поверхня, а також застосування матеріалів із високою теплопровідністю, таких як мідь — можуть підвищити ефективність. Крім того, саму панель можна оптимізувати: розмістити біля джерел теплових втрат (що збільшить різницю температур і, відповідно, потужність двигуна) або просто забезпечити роботу в максимально сприятливих умовах (низька вологість і ясне нічне небо). Хоча багато чого змінилося з часів Стірлінга, одне залишилося незмінним: цей тип двигуна не призначений для енергоємних застосувань. Але це зовсім не означає, що він непрактичний.