На Марсі колись йшли тропічні зливи: що розповіли нові знахідки Perseverance Марс знову дивує науковців — цього разу відкриттями, які відсувають межі уявлення про минуле Червоної планети. Марсохід Perseverance, що вже кілька років досліджує кратер Єзеро, натрапив на породи, які можуть кардинально змінити наше розуміння марсіанського клімату. Ідеться про каолініти — різновид алюмосилікатної глини, що на Землі формується виключно за наявності великої кількості рідкої води. Каміння з “тропічного” минулого Марса Каолініти — породи білого кольору, які виникають у результаті мільйонолітнього вимивання мінералів дощами. На нашій планеті такі утворення трапляються головно у вологих тропічних зонах. Відомі вони, наприклад, з густих джунглів басейну Амазонки, де високі температури й постійні опади створюють умови для їхнього формування. Тож знахідка каолінітів на Марсі стала справжньою несподіванкою. Вона означає, що в далекому минулому Червона планета була зовсім не сухою пустелею. Тут йшли рясні дощі — і, вірогідно, протягом дуже тривалих періодів. Свідчення зміни клімату, що не залишає сумнівів Учасниця команди місії Perseverance, науковиця Б. Хорган, наголошує: породи такого типу не могли з’явитися без великих обсягів води. Це означає, що на Марсі існував стабільний водний цикл — з хмарами, опадами та інтенсивним вимиванням поверхні. «Формування каолінітів потребує величезної кількості води, тобто тривалих дощів. Це один із найбільш переконливих доказів того, що колись Марс мав значно тепліший і вологіший клімат», — зазначила дослідниця. Марс, який ми не знали Знахідка каолінітів додає ваги теорії, що мільярди років тому Марс був життєпридатним світом — із річками, озерами і, можливо, навіть океанами. Висока вологість і м’які температури могли створювати середовище, подібне до ранньої Землі. Для місії Perseverance це відкриття — черговий крок до відповіді на головне запитання: чи могло на Марсі існувати життя? Якщо планета переживала «тропічну» фазу, шансів на це було значно більше, ніж ми звикли уявляти.

Вчені спробували узагальнити всі наявні дані про можливе існування життя за межами Землі — від передбачуваних стародавніх скам’янілостей у метеоритах до численних повідомлень про «інопланетян». У результаті відсіювання всього сумнівного їм вдалося сформувати невеликий список справді цікавих фактів, у якому лідирують метеорити Мерчісон та Оргей. У травні 1864 року в небі над південним заходом Франції вибухнув метеороїд, а його уламки впали на селище Оргей поблизу Тулузи. Перший хімічний аналіз уже тоді показав наявність органіки, але справжня сенсація вибухнула лише через століття: під електронним мікроскопом у речовині метеорита розгледіли мікроскопічні структури, схожі на скам’янілі одноклітинні водорості — зокрема діатомові. Невдовзі, однак, з’явився жорсткий скепсис: знахідки оголосили звичайними мінеральними утвореннями або наслідком «забруднення» метеорита земним життям після падіння. Через кілька років — у вересні 1969-го — ще один яскравий болід зруйнувався над Австралією та всіяв своїми уламками містечко Мерчісон. Відразу після падіння в них вдалося виявити амінокислоти — «цеглинки» білків. Особливо цікавою була їхня структура: повідомлялося, що складні молекули мали як «лівосторонню», так і «правосторонню» симетрію, тоді як у земній природі амінокислоти зустрічаються винятково «ліві». У 2022 році в мерчисонському метеориті знайшли всі п’ять азотистих основ ДНК і РНК. Тим часом тема метеорита Оргей після десятиліть замовчування знову привернула увагу: у знайдених мікроструктурах не виявили слідів земної ДНК, що послабило версію про «зараження» метеорита вже після потрапляння на Землю. Нещодавно група біологів з Ірану вирішила повторно проаналізувати дані щодо цих двох метеоритів і загалом переглянути всі можливі свідчення існування позаземного життя. Свої висновки вони виклали у статті для International Journal of Astrobiology. Дослідники заявили, що складна позаземна органіка в Оргеї та Мерчисоні безсумнівно присутня, а «інгредієнти» життя формуються в космосі. Проте питання про можливі скам’янілі інопланетні мікроорганізми залишається відкритим. Найпереконливішим аргументом на користь позаземної біології вчені назвали набір «літер» генетичного «алфавіту» у метеориті Мерчісон. Додатковим підтвердженням вони вважають численні органічні сполуки, які астрономи регулярно виявляють у міжзоряних хмарах. Крім того, дослідники наголошують, що життя за межами Землі не можна виключати, адже у Сонячній системі існують світи з потенційно придатним середовищем: підлідні океани на супутнику Юпітера Європі, на Енцеладі — супутнику Сатурна, а також на кількох інших крижаних місяцях. І, безумовно, відомо, що мільярди років тому Марс мав океани та щільну атмосферу — умови, сприятливі для життя. Науковці також проаналізували різні свідчення, які приписують можливості існування розумних інопланетних істот. Зокрема, вони згадали про феномен «світних летючих сфер», що спостерігалися у нижніх шарах атмосфери. Один із таких випадків стався в Ірані у вересні 1976 року: тоді незвичайний об’єкт бачили жителі Тегерана та пілоти винищувачів, піднятих на перехоплення. Автори дослідження не заперечують факту спостережень, але підкреслюють, що природу цього явища ще належить з’ясувати.

Давня атмосфера Землі могла сама створювати «цеглинки життя»: нове відкриття перевертає уявлення про появу біомолекул Нове дослідження показує: рання атмосфера Землі була не просто сумішшю простих газів — вона могла бути справжньою хіміко-біологічною фабрикою. Вченим вдалося відтворити умови, що панували на нашій планеті мільярди років тому, і виявити, що повітря того часу здатне було природно виробляти сірковмісні органічні молекули, включно з амінокислотами. Ці результати ставлять під сумнів давню думку, що такі важливі сполуки з’явилися лише після того, як виникли перші живі організми. Атмосфера, яка могла «готувати» інгредієнти для життя Команда науковців з Університету Колорадо у Боулдері та їхні міжнародні колеги опублікували результати в журналі PNAS. Вони показали, що атмосфера молодої Землі природно створювала сіркові біомолекули — ключові складові білків і метаболізму. Перший автор роботи, Нейт Рід, каже, що це відкриття допомагає зазирнути у часи, коли життя лише зароджувалося: «Наше дослідження може пролити світло на ранні етапи еволюції життя.» Чому сірка така важлива для живих істот Сірка — один з основних елементів, без якого неможливе життя: вона входить до складу кількох амінокислот, зокрема цистеїну, який формує білкові структури та бере участь у хімічних реакціях в клітині. Довгий час вважали, що такі складні сіркові сполуки виникають лише за участі живих організмів. Попередні лабораторні моделі рідко могли відтворити їх у значущих кількостях — хіба що за дуже специфічних умов. Через це вчені були переконані, що атмосфера сама по собі не здатна їх створити. Тож коли телескоп «Джеймс Вебб» виявив на екзопланеті K2-18b диметилсульфід — молекулу, яку на Землі виробляють водорості, — багато дослідників одразу побачили в цьому можливий біосигнал. Нові експерименти перевернули стару картину Однак попередня робота Ріда та його колеги Еллі Браун показала: диметилсульфід можна легко створити в лабораторії з простих газів і світла. Тож він не обов’язково є ознакою життя. Нове дослідження пішло далі. Вчені взяли суміш газів, які ймовірно були в атмосфері ранньої Землі — метан, CO₂, азот та сірководень — і освітлювали її, імітуючи вплив сонячного світла. Проблема в тому, що сірку дуже важко досліджувати: вона прилипають до обладнання і трапляється у мікроскопічних концентраціях. Тож дослідники використали надзвичайно чутливий мас-спектрометр, здатний вичисляти навіть сліди речовин. Результат був приголомшливий: у газовій суміші утворився цілий набір органічних сіркових молекул, включно з цистеїном, таурином та коферментом М — ключовою молекулою для метаболізму. Скільки життя могла «виготовити» атмосфера? Команда оцінила, які масштаби такого процесу могли бути на реальній молодій Землі. Виявилося, що атмосфера могла виробляти стільки цистеїну, що цього вистачило б для запуску системи, здатної забезпечити близько октільйона клітин (1 з 27 нулями). Це менше, ніж нинішня кількість клітин на Землі, але для планети без життя — це величезний ресурс. Такі молекули могли випадати на поверхню разом із дощем та накопичуватися в озерах, океанах або калюжах — створюючи «хімічний суп», з якого згодом могла з’явитися перша біологія. Чи могли перші молекули життя опинитися всюди? До цього моменту існувала загальна думка: для зародження життя потрібні дуже специфічні умови — гарячі джерела, вулканічні області або інші екстремальні локації з багатою хімією. Нові дані пропонують інше бачення. «Ми думали, що життя мало початися абсолютно з нуля, у дуже особливих умовах», — каже Браун. — «Але наші результати показують, що складні молекули могли бути розповсюдженими навіть за простих умов. Можливо, життя не стартувало з нічого — воно лише використало вже наявні ресурси.» Що це означає для пошуків життя у Всесвіті Це відкриття впливає не тільки на розуміння нашого минулого, а й на інтерпретацію даних з інших планет. Якщо складні молекули можуть утворюватися без живих істот, то деякі «підозрілі» сигнали з екзопланет можуть мати цілком природне пояснення. Але водночас це означає, що шанс зародження життя у Всесвіті може бути вищим, ніж здавалося раніше.

Коралові рифи: не лише осередки життя, а й давні регулятори клімату Землі Коралові рифи зазвичай уявляють як райські підводні міста — строкаті, насичені життям екосистеми, де кожен сантиметр кипить активністю. Але нове дослідження показує: їхня роль значно більша. Протягом понад 250 мільйонів років рифи були не просто свідками геологічних катастроф — вони фактично керували швидкістю кліматичного відновлення планети після різких стрибків рівня CO₂. Як рифи впливали на темп відновлення клімату Вчені виявили, що у довгій історії Землі існувало два режими роботи вуглецевого циклу — і саме коралові рифи були перемикачами між ними. Перший режим — рифи процвітають.Коли тропічні мілководдя були широкими та багатими на рифові екосистеми, океани активно виробляли карбонатні відкладення. Це зменшувало обмін хімічних речовин між поверхнею океану та його глибинами, послаблюючи так звану «біологічну помпу», яка переносить вуглець у глибокі води. У результаті планета повільніше оговтувалась після великих викидів CO₂ — наприклад, після масових вулканічних подій. Другий режим — рифи зникають.Коли рівень моря змінювався або континенти рухалися так, що рифам ставало тісно, карбонатне виробництво «сповільнювалось». Тоді більше кальцію й лугів накопичувалося у воді, що перемикало карбонатне поховання у глибокий океан. Це зміцнювало біологічну помпу й прискорювало кліматичне відновлення. Як відзначає один із авторів дослідження Лоран Юссон, саме в такі періоди «вибухало» різноманіття планктону — маленьких архітекторів океанського вуглецевого балансу. Як науковці відстежили вплив рифів через мільйони років Команда з Університету Сіднея й Університету Гренобля з’єднала докупи багато видів даних: реконструкції руху тектонічних плит; моделі ерозії, клімату та океанічної хімії; екологічні моделі продуктивності коралових систем. Так вони відтворили, як змінювалася картинка з часів Тріасу — коли після масового вимирання знову з’явилися перші сучасні рифові екосистеми. І висновок виявився чітким: коли рифи розросталися, кліматичне відновлення сповільнювалось; коли відступали — пришвидшувалось. Рифи — активні керманичі клімату, а не просто спостерігачі Зазвичай на коралові системи дивилися як на «щоденник погоди»: мовляв, вони ростуть у хороших умовах і гинуть у поганих. Але нова робота доводить, що рифи — не пасивні жертви змін, а потужні гравці, які впливають на темпи глобальних циклів. Рифи визначають, де на Землі відкладається вуглець — на сонячних мілководдях чи в темних глибинах океану. І це впливає на швидкість очищення атмосфери від надлишкового CO₂. Що це означає для нас сьогодні У наш час рифи переживають найгіршу кризу за всю свою історію: океани теплішають, вода підкислюється, екосистеми руйнуються локальними впливами. Теоретично їхній занепад може перемкнути Землю у «швидший режим» відновлення. Але є проблема: організми, які мали б виконувати цю роботу (планктон, кальцифікатори), також страждають від змін, спричинених людиною. Як попереджають автори дослідження, навіть якщо система зрештою оговтається, цей процес займе тисячі або сотні тисяч років — надто довго, щоб врятувати сучасні екосистеми та людське суспільство від наслідків. Чому захист рифів — це не лише турбота про океан Коралові рифи — це не просто втрата барвистих підводних краєвидів. Вони — частина глобального кліматичного механізму, своєрідна «ручка регулювання», яка визначає, у якому режимі працюватиме Земля після потрясінь. Якщо ми втратимо рифові екосистеми, планета може перейти в режим швидкого, але руйнівного відновлення, яке принесе більше шкоди, ніж користі. Висновок простий: щоб не дозволити Землі «перемкнути передачу» в небажаний режим, необхідно швидко зменшувати викиди, зберігати корали й підтримувати живі вуглецеві цикли океану. Дослідження опубліковане в журналі Proceedings of the National Academy of Sciences.

Космічний апарат Hakuto-R зробив неймовірне фото Землі за лічені дні до падіння на Місяць За кілька днів до того, як японський місячний посадковий апарат Hakuto-R зазнав аварії, він устиг передати на Землю зображення, яке складно назвати інакше, ніж приголомшливим. Камера апарата зафіксувала нашу планету, що піднімається над сіруватим місячним горизонтом саме під час повного сонячного затемнення — моменту, коли Місяць повністю перекриває сонячне світло для частини Землі. Цей приватний роботизований ландер, створений токійською компанією ispace, саме тоді летів на висоті близько 100 кілометрів над поверхнею Місяця. Незважаючи на трагічний фінал місії, він подарував нам один із найефектніших поглядів на Землю з космосу. Фото, що облетіло світ На знімку Земля зависла над вигнутим місячним горизонтом — маленька яскрава куля на тлі темряви. Темна пляма в центрі Австралії — це тінь Місяця, яка мандрувала континентом під час затемнення. Для команди місії на чолі з японським підприємцем Такеші Хакамада цей кадр став символічним — доказом того, що приватні компанії здатні створювати апарати, які працюють у глибокому космосі та доставляють на Місяць техніку чи наукові дані. Як Hakuto-R намагався сісти на Місяць Апарат стартував на ракеті SpaceX Falcon 9, після чого обрав економічну, хоч і довгу траєкторію через цислунарний простір — ділянку між Землею та Місяцем. Такий маршрут дозволяє економити паливо, але потребує місяців польоту. Після виходу на орбіту Місяця ландер провів кілька репетицій гальмування та почав підготовку до посадки в районі кратера Атлас. У квітні 2023 року спуск почався нормально — поки телеметрія раптом не замовкла. Пізніше з’ясувалося: помилка в роботі програмного забезпечення висотоміра змусила систему “повірити”, що апарат перебуває значно вище, ніж насправді. Через це двигуни працювали до останньої краплі палива, після чого ландер безконтрольно впав на поверхню. Чому посадка на Місяць — це надскладно Місяць не має атмосфери, яка допомогла б загальмувати спуск. Усе гальмування виконується двигунами, а отже: помилка в сенсорах, затримка в роботі комп’ютера, неправильний кут підльоту— і місія закінчується ударом об поверхню. Дослідження недавніх невдалих посадок показують одні й ті самі проблеми: нестійкі посадкові опори, збій лазерних далекомірів, помилки алгоритмів управління. Лунні посадки — це область, яка ще тільки вдосконалюється. Навіщо вченим фото затемнення з Місяця Хоча зображення виглядає як витвір мистецтва, воно також має наукову цінність. Знімок показує тінь Місяця на Землі з космосу — без спотворень атмосфери. Такі дані допомагають астрономам уточнювати моделі затемнень. Крім того, подібні світлини допомагають у дослідженні екзопланет. Спостерігаючи, як виглядає жива планета з динамічною атмосферою та океанами, вчені краще налаштовують інструменти, що шукають Землеподібні світи біля інших зірок. Що далі для японських місячних місій Попри падіння Hakuto-R, компанія ispace не відмовилася від планів. Вона вже готує наступні апарати, які мають доставляти на Місяць наукові прилади, невеликі ровери та навіть комерційні вантажі. Кожна спроба — це новий досвід у навігації, автономному управлінні та посадці. А знання, здобуті з невдач, стають основою для майбутніх місій, у тому числі й тих, що підтримуватимуть програму NASA Artemis. Навіть із аварією Hakuto-R подарував світові рідкісний погляд на Землю — нагадування про нашу крихкість і красу. І водночас — мотивацію для подальших кроків у поверненні людей і техніки на Місяць.

У грандіозній історії тектоніки плит і дрейфу континентів, де суша Землі постійно рухається, розколюється і зливається, вчені щойно виявили переконливі докази існування стародавнього мікроконтиненту, який довгий час вважався повністю втраченим під хвилями Індійського океану. Цей гіпотетичний масив суші, названий Мавритія, колись розташовувався між Індією та Мадагаскаром і був частиною гігантського суперконтиненту Родінія, який існував приблизно 750 мільйонів років тому. Свідчення цього зануреного континентального фрагмента були виявлені у найбільш несподіваному місці: на піщаному пляжі сучасного вулканічного острова Маврикій, пише T4. Вчені, які вивчали пісок, що утворився внаслідок вулканічної активності острова приблизно дев’ять мільйонів років тому, натрапили на крихітні кристали циркону. Циркони — це неймовірно стійкі мінеральні зерна, які є типовими компонентами континентальної кори, але їхній вік виявився вражаючим: деяким з них було від 600 мільйонів до 1,97 мільярда років. Оскільки сам острів Маврикій є відносно молодим вулканічним утворенням, ці давні кристали не могли сформуватися на ньому. Острів Маврикій. Автор фото: Michal Marek. Професор Тронд Торсвік з Університету Осло, який керував дослідженням, пояснив, що ці циркони були залишками стародавньої суші, відірваної від похованого континентального фрагмента і витягнутої на поверхню магмою під час недавнього виверження вулкана. Щоб зрозуміти, як цей фрагмент опинився під Індійським океаном, необхідно повернутися на 85 мільйонів років тому, коли Родінія почала розпадатися, і Індія почала свій рух на північний схід. Під впливом потужних тектонічних сил, які розтягували плити, Мавритія розкололася, розсипалася і зрештою опустилася під океанське дно. Тепер, схоже, що її фрагменти, незважаючи на катастрофу, все ще можуть зберігатися під Маврикієм і, можливо, навіть під Сейшельськими островами, ще одним гранітним утворенням, що дивно виглядає посеред океану, не маючи вулканічного походження. Мавритія колись розташовувався між Індією та Мадагаскаром під час розпаду Родинії 750 мільйонів років тому. Фото: Тронд Торсвік. Дослідники вважають, що хоча відкриття стародавніх цирконів є вагомим доказом, для повного підтвердження історії Мавритії потрібні додаткові дані. Використання сейсмічної візуалізації — методу картографування підводних структур за допомогою звукових хвиль — або, що коштуватиме значно дорожче, глибоке буріння морського дна, могло б остаточно підтвердити, чи приховані під шарами базальту та осадових порід інші, більші шматки цього давно втраченого континентального фрагмента. Це відкриття не лише заповнює забуту главу геологічної історії, але й показує, що навіть на відносно молодих островах можуть зберігатися геологічні матеріали, яким мільярди років. Читайте також: 200 тонн золота, срібла та дорогоцінного каміння: із затонулого корабля “Сан-Хосе” витягли перші скарбиThe post Вчені виявили фрагмент континенту, який вважався давно втраченим first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

У Єгипті виявили надзвичайно рідкісний сувій «Книги мертвих» і тисячі артефактів у некрополі віком 3 500 років У центральній частині Єгипту археологи зробили відкриття, яке вже називають одним із найважливіших для дослідження культури Нового царства. Під час робіт у районі Ель-Гурайфа фахівці натрапили на давній некрополь, що зберіг у своєму надрах не лише мумії та традиційні поховальні атрибути, а й надзвичайно рідкісний, майже повністю збережений папірус із фрагментом «Книги мертвих». Цей сувій, довжина якого, за попередніми оцінками, сягає від 13 до 15 метрів, став першим повністю знайденим папірусом у цьому регіоні. За словами Мустафи Вазірі, генерального секретаря Вищої ради старожитностей Єгипту, документ перебуває у дивовижно доброму стані збереження — що рідкість для пам’яток цього періоду. Унікальний артефакт Нового царства Некрополь, датований приблизно 1550–1070 роками до н.е., вразив археологів масштабністю: у його кам’яних гробницях знайдено сотні предметів — амулети, статуї, десятки каноп, різноманітні ритуальні речі та розписані труни. Проте саме виявлений папірус привернув найбільшу увагу науковців. «Якщо цей сувій має заявлену довжину і так добре зберігся, це безперечно видатне відкриття», — зазначила директорка Музею Ремера і Пелізауса в Німеччині Лара Вайс. Подібні тексти з’явилися на початку Нового царства. Кожен папірус «Книги мертвих» унікальний — його зміст залежав від переписувача та замовника. Через це знайти добре збережений документ саме з цього періоду — надзвичайно складно. Ще більш рідкісним є випадок, коли сувій зберігся у своїй первісній гробниці. Фой Скальф, єгиптолог з Університету Чикаго, наголосив, що до публікації офіційних матеріалів важко точно стверджувати всі деталі знахідки, проте сам факт її існування вже надихає дослідників. Що розповідає «Книга мертвих»? Традиційний переклад назви — «Книга мертвих» — не зовсім точний. Правильніше називати її «Глави про вихід у день», адже текст описує шлях душі у потойбіччі та ритуали, які мали допомогти померлому подолати перешкоди й досягти спокою. Ці рукописи є надзвичайно важливими для розуміння релігійних уявлень давніх єгиптян. Шлях кожної душі вважався унікальним, а тому зміст папірусів різнився — але всі тексти відображали складний світогляд та символіку того часу. Експерти очікують, що знайдений сувій після дослідження буде виставлений у Великому Єгипетському музеї. Багатства забутих гробниць Окрім сувою, археологи знайшли численні труни з муміями, понад 25 000 ушабті — ритуальних статуеток-«слуг», тисячі амулетів, побутові предмети та канопи для зберігання органів. Однією з найцікавіших знахідок стали оздоблені дерев’яні труни, серед яких — саркофаг Та-де-Іси, доньки жерця Ерет Харуа з храму бога Джегуті в Ель-Ашмуніні. Поруч із її труною виявили дві дерев’яні скриньки з канопами та повний комплект ушабті, а також статую божества Птах-Сокара — покровителя мертвих.

Новаторське, рецензоване дослідження запропонувало переконливі докази того, що непізнані аномальні явища (НАЯ), можливо, надіслані нелюдським інтелектом, систематично спостерігали за розвитком ядерних технологій людства, починаючи ще з 1940-х років, пише T4. Дослідження, очолюване доктором Беатріс Вільярроель зі Шведського північного інституту теоретичної фізики та опубліковане у престижному журналі Scientific Reports, вперше встановлює статистично значущий зв’язок між наземними ядерними випробуваннями та появою загадкових об’єктів на орбіті Землі. Це відкриття є особливо важливим, оскільки воно стосується періоду до запуску першого штучного супутника “Супутник-1” у 1957 році, що виключає можливість того, що ці об’єкти мали людське походження. Фотографії 1940-х і 1950-х років показали тисячі яскравих плям, які називаються транзиєнтами, що з’являлися на навколоземній орбіті під час перших ядерних випробувань у світі. Команда дослідників, до якої також входив доктор Стівен Брюль, проаналізувала історичні фотопластинки з огляду неба обсерваторії Паломар у Каліфорнії. Вони зосередилися на періоді між 1949 та 1957 роками, ретельно вивчивши 124 наземні (відкриті) ядерні випробування, проведені США, Великою Британією та Радянським Союзом. Їхня увага була зосереджена на виявленні «транзієнтів» — короткочасних, яскравих плям світла, які з’являлися і зникали на фотографіях. Аналіз виявив чітку кореляцію: імовірність помітити ці загадкові перехідні процеси, що пролітали над головою, була на 45 відсотків вищою безпосередньо перед або відразу після ядерного випробування. Характеристики цих об’єктів, за словами доктора Вільярроель, не відповідають жодному відомому природному явищу. Вона описує їх як надзвичайно плоскі об’єкти з високою відбивною здатністю, схожі на дзеркало, а деякі дані вказують навіть на обертання, що нагадує класичні описи «літаючих тарілок». Важливо, що дослідження виявило, що пік появи цих об’єктів припадав на наступний день після ядерного вибуху. Ця деталь спростовує скептичні пояснення, ніби транзієнти були лише атмосферними явищами, смугами або хмарами, спричиненими самим вибухом. Загалом, у дні проведення ядерних випробувань загальна кількість тимчасових об’єктів, зафіксованих на фотографіях, зросла на 8.5 відсотка. Загалом, у дні проведення ядерних випробувань загальна кількість тимчасових об’єктів, зафіксованих на фотографіях, зросла на 8.5 відсотка. Успішне проходження процесу рецензування надає цій роботі значної ваги в науковій спільноті, яка традиційно відкидає більшість досліджень НАЯ. Це означає, що незалежні експерти перевірили методологію та дані, не знайшовши підстав для спростування висновків команди. Дослідники виявили понад 100 000 таких транзієнтів, причому дані показують, що близько 60 таких штучних об’єктів фіксувалися на орбіті в дні, коли одночасно проводилися ядерні випробування та надходили свідчення очевидців про НЛО; це число падало до 40, коли відбувалася лише одна з цих подій. Хоча доктор Вільярроель визнає, що природа завжди може здивувати, вона зазначає, що не може знайти жодного іншого послідовного пояснення, окрім того, що людство мало справу з чимось штучним. Наслідки цього, як зазначив журналіст-розслідувач Росс Култхарт, полягають у тому, що це може бути першим надійним науковим доказом присутності нелюдського інтелекту, який виявляв активний інтерес до нашого ядерного потенціалу. Залишається відкритим питання, чи присутні ці об’єкти на орбіті сьогодні, але якщо їхнє походження справді є нелюдським, цілком імовірно, що вони продовжують спостереження за планетою. Не пропустіть: Вчений NASA пояснив, чому “інопланетяни” бояться вступати в контакт з людьмиThe post “Інопланетяни” слідкували за першими ядерними випробуваннями на Землі first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

У глибинах Карибського моря, на південь від Картахени, понад 300 років спочиває «Святий Грааль корабельних аварій» — іспанський галеон «Сан-Хосе». Затонулий у 1708 році, цей корабельний обломок вважається одним із найбагатших у світі, оскільки він перевозив величезний вантаж, який у 2018 році оцінювався у близько 18 мільярдів доларів: приблизно 200 тонн золота, срібла та дорогоцінного каміння. Нещодавно, в рамках поточного проєкту уряду Колумбії, вчені та дослідники розпочали операцію з вилучення перших цінних артефактів із судна, що лежить на глибині близько 600 метрів під поверхнею, пише T4. Затонулий у 1708 році, цей корабельний обломок вважається одним із найбагатших у світі, оскільки він перевозив величезний вантаж, який у 2018 році оцінювався у близько 18 мільярдів доларів. ARMADA DE COLUMBIA. Катастрофа сталася в червні 1708 року, коли 62-гарматний галеон «Сан-Хосе», очолюючи флот із 18 кораблів, що прямували з Південної Америки до Європи, був атакований британськими військовими кораблями. У результаті бою, в якому дослідники досі сперечаються, чи був вибух причиною затоплення, загинуло близько 600 членів екіпажу та пасажирів. Затонулий корабель був нарешті знайдений дослідниками у 2015 році, і його відкриття миттєво спровокувало міжнародну суперечку щодо права власності між Колумбією, Іспанією, американською компанією та корінним болівійським народом Кахара Кахара. Проте уряд Колумбії постановив, що всі корабельні аварії у його територіальних водах належать країні, і з того часу зосередився на дослідженні та подальшому порятунку затонулого судна. Монети, відомі як коби, на місці затонулого галеона Сан-Хосе в колумбійському Карибському басейні. Даніела Варгас Аріза, Антоніо Харамільо Аранго, Хесус Альберто Альдана Мендоса, Карлос Дель Каїро Уртадо, Хуан Давід Сарміенто Родрігес/ARC-DIMAR. Останні знахідки є частиною другого етапу проєкту, під час якого дослідники, використовуючи дистанційно керовані апарати (ROV), фіксували зображення монет, гармат, порцелянових чашок та золотих злитків. Серед перших предметів, які були успішно вилучені та побачили світло дня після 300 років перебування на дні, виявилися бронзова гармата разом із фрагментами мотузки, дерева та металу, три бронзові та золоті монети, дві повні порцелянові чашки та кілька фрагментів порцеляни. Неймовірно добре збережені предмети є лише малою частиною величезних багатств, що містяться всередині галеона. Вилучені артефакти були негайно доставлені на борт корабля для консервації: гармату помістили в охолоджувальний контейнер, а монети зберігають в солоній воді, щоб запобігти їх псуванню. Директорка Колумбійського інституту антропології та історії (ICANH), Альєна Кайседо Фернандес, зазначила, що відкриття цих об’єктів надає громадянам можливість пізнати історію галеона «Сан-Хосе» через речові свідчення. Вилучені артефакти були негайно доставлені на борт корабля для консервації: гармату помістили в охолоджувальний контейнер, а монети зберігали в солоній воді, щоб запобігти їх псуванню. Міністерство культури Колумбії заявило, що науковці продовжать роботу зі збереження артефактів, а кінцевою метою уряду є розміщення цих та інших предметів із затонулого судна в музеї, відкриваючи публіці історичну спадщину, що лежала прихованою століттями. Читайте також: Вчені назвали три дари, які людство отримало від римлянThe post 200 тонн золота, срібла та дорогоцінного каміння: із затонулого корабля “Сан-Хосе” витягли перші скарби first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Життя може процвітати навіть у найнепридатніших умовах — і Чорнобиль це довів. У зруйнованому реакторі знайшли чорний гриб, який не уникає смертельної радіації, а навпаки росте швидше під її дією. Після експериментів на МКС його розглядають як майбутній «живий захист» для польотів на Місяць і Марс. Про це розповідає NNews із посиланням на interesting engineering. Гриб, що не боїться радіації Після аварії на ЧАЕС у 1986 році доступ до реактора отримали лише дослідники. І в 1997 році міколог Неллі Жданова зафіксувала на стінах і перекриттях реактора колонії чорного грибка — Cladosporium sphaerospermum. Замість того щоб уникати іонізуючого випромінювання, гриб активно тягнувся до його джерел. Melanized C. sphaerospermum. Меланін як «енергетичний конвертор» У клітинних стінках гриба міститься меланін — пігмент, який у людей захищає шкіру від UV-випромінювання. Дослідження 2007 року показало: за дії радіоактивного цезію швидкість росту гриба збільшувалася приблизно на 10%, що вказує на використання радіації для отримання енергії — процес, названий радіосинтезом. «Енергія іонізуючого випромінювання в мільйон разів більша, ніж енергія видимого світла для фотосинтезу. Ми припускаємо, що меланін здатен трансформувати її у корисну енергію», — пояснила ядерна дослідниця Катерина Дадачова. Експеримент на МКС Щоб перевірити це припущення, зразки Cladosporium sphaerospermum вирушили на Міжнародну космічну станцію. У середовищі інтенсивної космічної радіації гриб зростав у 1,21 раза швидше, ніж контрольні зразки на Землі. Також спостерігалася реальна екрануюча дія — гриб фактично знижував рівень радіації за собою. Живі щити та «мікоархітектура» Космічна радіація є одним із головних ризиків для експедицій на Місяць і Марс. Важкі металеві щити — надто дорогі для запусків. Чорнобильський гриб пропонує іншу філософію — біологічний захист, що сам себе відновлює. NASA досліджує концепцію «myco-architecture»: житлові модулі вирощуються на місці за допомогою грибів; стіни одночасно виконують роль захисту від радіації; покриття може самостійно відновлювати пошкоджені ділянки. Організм, який адаптувався до реактора ЧАЕС, потенційно може стати частиною майбутніх космічних колоній.