Церера — найбільше тіло Головного поясу астероїдів, що містить приблизно третину його загальної маси. Нове моделювання NASA показує: у її надрах колись могло вистачати енергії для мікробного життя. Ключове Команда NASA/JPL та Арізонського університету змоделювала теплову й хімічну еволюцію надр Церери й з’ясувала: 2,5–4 млрд років тому підповерхневі води могли отримувати стійкий приплив гарячих розсолів і газів із глибинних порід — тобто мати джерело хімічної енергії для простих мікроорганізмів. Яскраві плями в кратері Оккатор — це соляні відклади (переважно карбонати натрію), що залишилися після підняття й випаровування рідких розсолів з підповерхневого резервуара. Dawn раніше виявила на поверхні органічні сполуки біля кратера Ернутет — ще одну ознаку «цеглинок життя». Нині Церера надто холодна, без припливного нагріву, тож сталого океану всередині немає; якщо рідина й існує, то це локальні розсоли. Що саме з’ясували в новому дослідженні Автори поєднали термомодель з хімією водно-скельних взаємодій і відстежили, як змінювалися температура й склад рідин у надрах Церери від ранньої молодості до сьогодення. Виявилося, що в проміжку ~2,5–4 млрд років тому радіогенний нагрів молодого ядра міг забезпечити тривалі потоки гарячих гідротермальних розсолів, збагачених газами, які виділялися під час метаморфізму порід. Така «кухонна плита» давала б хімічну енергію, достатню для метаболізмів мікробів, подібно до земних гідротермальних джерел на дні океану. Чому Церера взагалі підозрювалася в «океанськості» Ще знімки Dawn показали мерехтливі плями в Оккаторі. Подальший аналіз підтвердив: це «кірка» солей, винесених розсолами зглибини. Раніше там же фіксувалися ознаки недавньої кріовулканічної активності, а в регіоні Ернутет — органічні молекули. У сукупності це вказувало, що під поверхнею тривалий час існували рідкі фази. Але як зараз? За оцінками NASA/JPL, нинішня Церера холодніша, з більшою часткою льоду та меншою — рідкої води; без припливного нагріву (як у Європи чи Енцелада) їй бракує енергії для стабільного океану. Тому мова радше про минулу, а не теперішню населеність. Що це означає для пошуку життя Висновок авторів має ширше значення: багато тіл розміром із Цереру (~940 км), що не мають припливного нагріву, могли бути періодично придатними для життя в глибинах у далекому минулому — навіть якщо сьогодні вони «сплячі». Це розширює карту перспективних цілей для майбутніх місій і зразків-грунтів. Довідка: що таке Церера Церера — карликова планета в головному поясі між Марсом і Юпітером; діаметр ~940 км. Вона одна з небагатьох у поясі, що наближається до гідростатичної рівноваги, і містить значну частку маси всього пояса. Її досліджував апарат Dawn у 2015–2018 роках. Джерела Science Advances: Courville S.W. et al., 20 серпня 2025 (моделювання енергії й гідротермальних розчинів у надрах Церери). Science NASA/JPL пресреліз та сторінка місії: підсумки дослідження, контекст Dawn. jpl.nasa.govNASA NASA/JPL: природа яскравих плям — солі з підповерхневих розсолів. NASA JPL/NASA (2017): виявлення органічних речовин на Церері біля кратера Ернутет. jpl.nasa.gov

Астрономи представили результати досліджень, які ставлять під сумнів наше розуміння великомасштабної структури Всесвіту. Нові вимірювання вказують на те, що Сонячна система може перебувати всередині гігантської «космічної порожнечі» — області, де щільність матерії значно нижча, ніж у середньому по космосу. Ця ідея може звучати фантастично, проте вона має серйозні наукові підстави. Всесвіт не є однорідним: він складається з філаментів галактик, що формують своєрідну «космічну павутину», а між ними існують обширні порожні зони. Якщо наша Галактика дійсно розташована в такій ділянці, це може пояснити деякі розбіжності у вимірюваннях швидкості розширення Всесвіту, відомої як стала Габбла. Вже кілька років астрономи стикаються з «кризою космології»: різні методи вимірювання дають несумісні значення цієї сталої. Якщо ж ми живемо у відносно порожній області, то локальні спостереження можуть спотворювати картину, створюючи ілюзію швидшого розширення, ніж воно відбувається насправді в глобальному масштабі. Хоча гіпотеза про «космічну порожнечу» не є остаточно доведеною, вона відкриває нові шляхи для пояснення фундаментальних суперечностей у сучасній космології. Подальші спостереження за далекими галактиками та розподілом темної матерії допоможуть уточнити, чи дійсно ми мешкаємо у своєрідному «космічному оазисі», оточеному значно щільнішими структурами. Якщо ця гіпотеза підтвердиться, вона змусить переглянути не лише наші уявлення про будову Всесвіту, а й самі методи вимірювання його параметрів. І тоді людство опиниться перед фактом: наше місце у космосі виявилося ще більш унікальним, ніж ми могли собі уявити.

На перший погляд, може здатися, що сучасні інженери та давні ремісники не мають нічого спільного. Проте нещодавні дослідження свідчать про протилежне: техніки ткацтва, яким понад 9,5 тисячі років, можуть стати основою для створення інноваційних метаматеріалів, що використовуватимуться в робототехніці та інших високотехнологічних галузях. Вчені звернули увагу на структури стародавніх тканин, які створювалися шляхом переплетення волокон у складні візерунки. Такі системи виявилися не лише естетично привабливими, а й механічно надзвичайно стійкими. Сучасні комп’ютерні моделі показали, що принципи ткацтва можуть забезпечити матеріалам унікальні властивості — одночасну гнучкість і міцність, здатність розподіляти навантаження та швидко відновлюватися після деформацій. Метаматеріали, створені за подібними принципами, уже розглядаються як перспективна основа для нових поколінь роботів. Вони зможуть рухатися більш природно, витримувати високі механічні навантаження та працювати в агресивних середовищах. Така гнучкість стане особливо важливою для м’якої робототехніки, яка імітує рухи живих організмів. Окрім робототехніки, ці розробки можуть знайти застосування в архітектурі, авіації та навіть у виробництві захисного одягу. Використання принципів ткацтва дозволяє поєднати давні знання з сучасними технологіями моделювання й 3D-друку, що відкриває новий напрямок у матеріалознавстві. Таким чином, інновації майбутнього нерідко народжуються на стику найдавніших традицій і новітніх технологій. Стародавнє мистецтво ткацтва, яке колись слугувало для створення побутових речей, сьогодні може стати фундаментом для розробки матеріалів, що визначатимуть вигляд роботів і техніки наступних десятиліть. Висновки були опубліковані в журналі Physical Review Research.

Космічний телескоп Джеймса Вебба (JWST) продовжує відкривати нові горизонти у вивченні далеких планетних систем. Нещодавно астрономи повідомили про виявлення слідів водяної пари в атмосфері кількох екзопланет, що обертаються навколо зірок за межами Сонячної системи. Ці результати стали важливим кроком у пошуку світів, здатних підтримувати життя, і водночас піднімають нові запитання щодо природи так званих «екзотичних водних планет». Виявлення молекул води в космосі саме по собі не є несподіванкою, однак JWST дозволяє робити це з безпрецедентною точністю. Завдяки чутливим інфрачервоним спектрометрам телескоп може розрізняти навіть слабкі сигнали в спектрах екзопланет, коли вони проходять перед своїми зірками. Це відкриває можливість вивчати не лише газові гіганти, але й менші, кам’янисті світи, де вода може відігравати ключову роль у формуванні клімату та потенційної біосфери. Водночас науковці попереджають, що виявлення пари не завжди означає наявність океанів чи умов, придатних для життя. Деякі з цих планет можуть бути «водними світами» з надзвичайно глибокими океанами, прихованими під товстими шарами атмосфери або льоду. В таких умовах вода може існувати в екзотичних фазах, далеких від тих, що знайомі нам на Землі. Це ускладнює визначення їхньої реальної придатності для розвитку живих організмів. Проте саме ця багатогранність і робить відкриття настільки важливим. Якщо у Всесвіті існує широкий спектр «водних планет» із різними фізичними характеристиками, то критерії пошуку життя мають бути значно ширшими, ніж ми вважали раніше. Астрономи вже припускають, що певні форми біології можуть виникати навіть у середовищах, які здавалися непридатними з земної точки зору. JWST фактично відкрив нову сторінку в астробіології. Тепер перед ученими постає завдання розрізнити, де пара є маркером потенційної придатності для життя, а де лише наслідком унікальних, але нежиттєвих умов. У будь-якому випадку, подальші спостереження телескопа обіцяють докорінно змінити наше розуміння того, як формуються планети і які сценарії розвитку можуть привести до появи світів, подібних до нашої Землі.

Нещодавня археологічна знахідка в Індонезії приголомшила наукову спільноту: виявлено сокиру віком понад 3000 років, яка, за припущеннями вчених, має позаземне походження. Цей унікальний артефакт бронзової доби, ймовірно, був викуваний з метеоритного матеріалу і служив не як практичний інструмент, а як символ високого статусу. Відкриття цієї конічної сокири ставить під сумнів існуючі уявлення про рівень розвитку стародавніх індонезійських цивілізацій, які, як вважалося раніше, переважно використовували лише місцеві метали. Знахідка пропонує переконливі докази того, що стародавні громади Калімантану, де артефакт був виявлений, вийшли за межі кам’яного віку, опанувавши складні методи металообробки для символічних та, можливо, церемоніальних цілей, пише T4. Дивовижна подорож цієї стародавньої сокири почалася не на місці офіційних розкопок, а в руках місцевого фермера, що промивав золото. З часом артефакт став частиною його колекції, поряд з традиційними кам’яними сокирами та стародавніми намистинами, що належали племені даяк — корінному народу Калімантану (Борнео). Хоча місцеві легенди стверджують, що такі предмети з’являлися там, де вдаряє блискавка, дослідники припускають, що сокира могла бути виготовлена з використанням передових для того часу методів металообробки, можливо, навіть з розплавленого метеоритного матеріалу. Цей унікальний артефакт бронзової доби, ймовірно, був викуваний з метеоритного матеріалу і служив не як практичний інструмент, а як символ високого статусу. Джерело фото: radarbanjarmasin Саме конічна сокира одразу привернула увагу експертів своїм незвичайним дизайном та винятковою майстерністю виготовлення. Хартатік, член Експертної групи з питань культурної спадщини Регентства Банджар (TACB), виділив цю сокиру, яку місцеві жителі називають «Гігі Петір» або Унту Гледек, як артефакт, що має як культурне, так і історичне значення. Археолог Іда Багус Путу Праджна Йогі, що була однією з перших, хто дослідив знахідку, розповіла виданню Radar Banjarmasin, що за всі роки вивчення археології Калімантану вона ніколи не бачила нічого подібного. Експерти наголошують, що перевірка автентичності сокири є надзвичайно важливою. Визначення контексту її відкриття, включаючи коли і як її було знайдено, а також чи було воно успадковане чи безпосередньо виявлене, є важливим для забезпечення історичної точності та захисту від потенційної підробки. Це дослідження, яке ще триває, може суттєво змінити наші знання про стародавні цивілізації Південно-Східної Азії, відкриваючи нові горизонти для розуміння їхніх технологічних досягнень та культурних практик. Не пропустіть: Координата 0,0: вчені розкрили, що знаходиться в “серці” ЗемліThe post В Індонезії виявили зброю позаземного походження: їй понад 3000 років first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

У дивовижному палеонтологічному відкритті вчені виявили скам’янілий скелет гігантського хижака, схожого на крокодила, який, імовірно, полював на динозаврів на території сучасної Аргентини близько 70 мільйонів років тому. Ця істота, названа Kostensuchus atrox, була виявлена в південній Патагонії у 2020 році і стала важливим свідченням того, що в екосистемах крейдяного періоду домінували не тільки динозаври. Він сягав приблизно 3,5 метрів у довжину, важив близько 250 кілограмів і, як вважається, був гіперхижаком, адже м’ясо складало понад 70% його раціону, пише T4. Рис. 2. Череп і щелепа Kostensucus atrox. Зображення: PLOS One Анатомія цього верхівкового хижака, згідно з дослідженням, опублікованим у журналі PLOS One, свідчить про його потужність: широка морда, великі зуби та міцні передні кінцівки робили його ідеальним мисливцем на велику здобич. K. atrox належав до групи вимерлих родичів сучасних крокодилів, відомих як пейрозавридоподібні. Завдяки винятковій збереженості, цей зразок є одним із найповніших і найкраще збережених представників своєї групи, що дозволяє вченим детально вивчати його будову. Костенсухус атрокс був частиною вимерлої групи рептилій, споріднених із сучасними крокодилами та алігаторами. (Зображення: Габріель Діас Янтен, CC-BY 4.0 (https://creativecommons.org/licenses/by/4.0) Відкриття підкреслює вражаюче різноманіття наземних крокодилів, які були поширені в крейдяному періоді в Південній Америці та Африці. Як зазначив провідний автор дослідження Фернандо Новас, ці континенти були «країною крокодилів», де існували як м’ясоїдні, так і рослиноїдні форми, а також великі та малі види. За словами вченого, ці вимерлі крокодили не лише полювали на динозаврів, а й відігравали ключову роль у формуванні структури стародавніх екосистем. Хоча Kostensuchus atrox був меншим за деяких хижих динозаврів-мегарапторів, таких як Maip macrothorax, знайдений у тій же місцевості, його потужна статура дозволяла полювати на динозаврів малого та середнього розміру, що робило його серйозним конкурентом для інших хижаків у регіоні. Це відкриття додає нові штрихи до картини давнього світу, показуючи, що життя на нашій планеті було набагато складнішим і жорстокішим, ніж ми могли уявити. Читайте також: Ніколи не бачили нічого подібного: вчені виявили істоту, тіло якої вкрито найекстремальнішою бронеюThe post Вчені виявили гіперхижака, який харчувався динозаврами first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Астрономи повідомили про надмолоду екзопланету TIDYE-1b — їй лише близько 3 мільйонів років. Для планет це фактично «дитячий» вік, адже зазвичай вони формуються десятки мільйонів років. Попри це, об’єкт уже має гігантські розміри, тож учені отримали рідкісну можливість спостерігати зародження планет майже в реальному часі. Команді з Університету Північної Кароліни в Чапел-Гілл вдалося виявити планету за даними супутника NASA TESS. Найдивовижніше — її орбіта нахилена й не збігається з площиною зірки та протопланетного диска. Така геометрія натякає на зовнішнє втручання під час формування системи, наприклад, близький проліт іншої зірки. TIDYE-1b звертає на себе увагу й надзвичайною близькістю до материнської зірки: повний оберт триває лише 7–9 днів. Це піднімає питання, чи могла планета народитися так близько, чи все ж мігрувала з віддаленіших орбіт. До того ж протопланетний диск системи з газу та пилу зберігся, але виглядає зміщеним, що ускладнює картину її походження. Спостереження стали можливими завдяки вдалому розташуванню: через нахил орбіти TIDYE-1b проходить перед зіркою відносно Землі, і транзит чітко фіксується. Дослідники вважають, що це може бути проміжна стадія між «молодими» газовими гігантами та зрілими планетами, а її властивості допоможуть оцінити швидкість формування світів у ранній Сонячній системі й уточнити загальні правила народження планет у Всесвіті. Джерело

Іноді найбільші відкриття трапляються тоді, коли їх зовсім не очікуєш. Саме так сталося з жінкою, яка вирушила на звичайну прогулянку й натрапила на справжній скарб, що за своєю унікальністю вважається одним із мільйонних випадків. Її випадкова знахідка не лише стала сенсацією серед місцевих жителів, а й привернула увагу науковців, які підтвердили виняткову цінність предмета. Керамічний горщик перетворився на справжній джекпот для жінки під час прогулянки в Кутногорському краї Чеської Республіки. Під час прогулянки жінка натрапила на приблизно 900-річний запас із понад 2150 середньовічних срібних монет, відомих як денарії. За попередніми оцінками, знахідка належить до категорії рідкісних природних або історичних артефактів, які трапляються вкрай нечасто. Подібні об’єкти не тільки мають матеріальну вартість, але й несуть у собі значний науковий та культурний потенціал. Фахівці наголошують, що ймовірність випадково знайти таку річ у повсякденному житті є надзвичайно малою, тож історія викликала великий резонанс у науковій спільноті. Ранній аналіз знахідки показує, що монети карбувалися в кількох місцях по всьому Кутногірському краю, і що вони, ймовірно, були створені за правління трьох різних лідерів династії Пржемислов (ймовірно, між 1085 і 1107 роками): короля Вратислава II та князів Бржетислава II та Борживоя II. Подальші дослідження допоможуть точніше визначити походження та значення знахідки. Якщо підтвердиться її виняткова цінність, вона може посісти місце в музейній колекції або стати об’єктом спеціальних наукових досліджень. А для жінки, яка випадково натрапила на цей «скарб мільйона до одного», ця прогулянка вже назавжди залишиться найпам’ятнішою в її житті.

Одне з ключових питань у вивченні еволюції людини стосується ролі зростання мозку. Відомо, що наші предки поступово збільшували об’єм черепа, а отже й розміри мозку, протягом мільйонів років. Це дало людині перевагу в мисленні, плануванні, соціальній взаємодії та пристосуванні до складних умов довкілля. Проте нові дослідження ставлять під сумнів однозначно позитивне значення цього процесу, адже збільшення мозку могло мати і приховану ціну. Ранні види Homo піддавалися природному відбору на користь більших обсягів мозку, що, мабуть, допомагало їм адаптуватися до умов навколишнього середовища, що змінюються. Але великий мозок, хоч як це дивно, мав і недоліки. Хоча його вага становить близько 2% від маси тіла, мозок витрачає значну частину енергії організму навіть у стані спокою — приблизно 20%. Подальше збільшення розмірів мозку, як вважає нейробіолог Джеффрі Стайбел з Університету Тафтса (США), могло стати проблемою для виживання в кліматі. Більший мозок потребує більше енергії. За оцінками науковців, орган, що становить лише кілька відсотків маси тіла, споживає до 20% усієї енергії організму. Це означає, що стародавні люди мали постійно забезпечувати себе достатнім харчуванням, щоб підтримувати роботу мозку. У періоди кліматичних змін чи дефіциту ресурсів така «енергетична залежність» могла ставати фатальною. Археологічні та антропологічні дані свідчать, що кілька видів гомінінів, які мали значно більший мозок, ніж їхні попередники, у певний момент зникли. Це породжує припущення: можливо, саме складність у підтриманні такого «дорогого» органу в умовах нестабільного середовища зробила їх більш уразливими. Водночас інші види, які зберігали менші розміри мозку, але були енергоефективнішими, могли виживати довше. Дискусія про те, чи збільшення мозку стало фактором ризику для вимирання, залишається відкритою. З одного боку, воно забезпечило розвиток культури, мови, технологій та колективної взаємодії, які стали фундаментом виживання Homo sapiens. З іншого — енергетична «дороговартісність» мозку могла робити стародавні популяції надзвичайно залежними від стабільності навколишнього середовища. Це дослідження нагадує, що еволюція — це не лінійний шлях до «кращого», а складний баланс переваг і вразливостей. Розширення мозку дало людям унікальні здібності, але одночасно могло підштовхувати окремі гілки еволюції до зникнення. Джерело

Археологи виявили унікальну знахідку в Узбекистані, яка може змінити наше уявлення про розвиток давніх технологій. На стоянці Обі-Рахмат у Ташкентській області дослідники натрапили на кам’яні знаряддя віком близько 80 тисяч років, що, ймовірно, використовувалися як наконечники для стріл або дротиків. Якщо ця гіпотеза підтвердиться, то це будуть найдавніші відомі науці стріли, створені не сучасними людьми, а неандертальцями. Знахідки мають характерну форму з тонким загостренням і ознаками ретельної обробки. Аналіз мікроскопічних подряпин і слідів використання показав, що знаряддя застосовувалися для полювання і могли кріпитися на дерев’яні держаки. Це свідчить про наявність у неандертальців складних мисливських технологій, які раніше приписували переважно Homo sapiens. Дослідники зазначають, що відкриття може змінити наше розуміння когнітивних здібностей неандертальців. Використання складної зброї на кшталт луків чи дротикометів вимагає високого рівня планування, координації та соціальної взаємодії. Це свідчить про те, що їхній інтелект був більш розвиненим, ніж вважалося раніше. Стоянка Обі-Рахмат уже давно відома археологам як унікальне місце, де поєднуються артефакти, пов’язані і з неандертальцями, і з ранніми сучасними людьми. Нове відкриття додає ще один вагомий доказ того, що ці два види могли обмінюватися знаннями та технологіями, що стало важливим чинником у їхньому виживанні. Це дослідження ще потребує подальшої перевірки, але вже зараз воно відкриває новий погляд на минуле, демонструючи, що неандертальці могли бути не лише вправними мисливцями, а й справжніми винахідниками, здатними створювати зброю, яка випереджала свій час.