У 2026 році флагманські смартфони перестали змагатися лише за кількість мегапікселів і потужність процесора. Apple зробила ставку на камеру зі змінною діафрагмою, Google — на поєднання камер та AI, Samsung зберегла компактний формат, а OnePlus пішла на майже рекордну для флагмана батарею.
NNews розбирається, чим відрізняються iPhone 18 Pro, Galaxy S26, Pixel 10 і OnePlus 15 — і для якого сценарію кожен із них створений.
Спочатку — важливий нюанс із назвами
Порівнювати флагмани 2026 року не так просто, як може здатися.
У випадку Apple йдеться саме про iPhone 18 Pro та iPhone 18 Pro Max. Конкретні характеристики базового iPhone 18 у наданому джерелі не підтверджені офіційною специфікацією, тому використовувати його в такому порівнянні некоректно.
З OnePlus ситуація інша: актуальним поколінням є OnePlus 15, а не OnePlus 14.
Тому нижче — лише моделі, для яких у джерелі наведені конкретні характеристики.
Чотири флагмани — чотири різні ставки
На папері всі чотири смартфони мають багато спільного: високочастотні OLED-дисплеї, потужні процесори, багатомодульні камери та сучасні системи штучного інтелекту.
Але виробники розставили акценти зовсім по-різному.
ХарактеристикаiPhone 18 ProGalaxy S26Pixel 10OnePlus 15Екран6,3″ OLED6,3″ Dynamic AMOLED 2X6,3″ Actua6,78″ LTPOЧастотадо 120 Гц1–120 Гц60–120 Гцдо 165 ГцПроцесорA20 ProExynos 2600 / Snapdragon 8 Elite Gen 5 for GalaxyTensor G5Snapdragon 8 Elite Gen 5ОЗП—12 ГБ12 ГБ12/16 ГБПам’ять256 ГБ–2 ТБ256/512 ГБ128/256 ГБ256/512 ГБОсновна камера48 МП50 МП48 МП50 МПТелефото48 МП, 4x10 МП, 3x10,8 МП, 5x50 МП, 3,5xУльтраширока48 МП12 МП13 МП50 МПАкумуляторємність не розкривається4300 мА·годпонад 24 год роботи за даними Google7300 мА·годЗахистIP68IP68IP68захист від води та пилуОСiOS 27AndroidAndroidAndroid / OxygenOS 16
Вже з цієї таблиці видно головну особливість: універсального набору характеристик тут немає.
iPhone 18 Pro: камера отримала механічну зміну
Найцікавіша апаратна особливість iPhone 18 Pro — основна 48-мегапіксельна камера зі змінною діафрагмою.
Вона може працювати в діапазоні від f/1.48 до f/4.0, проходячи через f/1.8 та f/2.8.
Якщо спростити, діафрагма працює як своєрідне регульоване вікно перед сенсором: вона змінює кількість світла, яке потрапляє всередину камери.
Це відрізняється від ситуації, коли смартфон просто програмно освітлює або затемнює вже отримане зображення.
До основної камери додаються 48-МП ультраширококутний модуль і 48-МП телефото з 4-кратним оптичним наближенням.
Дисплей має діагональ 6,3 дюйма та підтримує ProMotion до 120 Гц. Максимальна заявлена яскравість на вулиці — 3000 ніт.
Всередині працює A20 Pro. Для тривалих навантажень Apple також використала систему охолодження з випарною камерою.
Тобто головний акцент iPhone 18 Pro — не рекордна батарея чи максимальна частота дисплея, а камера, відео та стабільна продуктивність у вимогливих сценаріях.
Galaxy S26: компактність ще не означає компроміси
Samsung обрала іншу стратегію.
Galaxy S26 має 6,3-дюймовий дисплей, але важить лише 167 г. Для флагмана з потрійною камерою це робить його орієнтованим на тих, хто не хоче великий і важкий смартфон.
Камери тут класичніші: 50 МП основна, 12 МП ультраширококутна та 10 МП телефото з 3-кратним оптичним зумом.
Особливо цікаво, що окремий телефотомодуль зберігся саме в базовій моделі.
Galaxy S26 також значною мірою покладається на Galaxy AI. Samsung інтегрує AI-функції не лише в окремі застосунки, а й у роботу з інформацією на екрані та фотографіями.
Акумулятор має ємність 4300 мА·год, а Samsung заявляє до 30 годин відтворення відео.
Pixel 10: ставка не лише на сенсор
Google традиційно робить акцент на тому, що відбувається із фотографією після натискання кнопки затвора.
Pixel 10 отримав 48-МП основну камеру, 13-МП ультраширококутну та 10,8-МП телефото з 5-кратним оптичним наближенням.
Саме телефото є однією з цікавих відмінностей від Galaxy S26: Pixel має 5x оптичний зум проти 3x у Samsung.
Але камера Pixel — це не лише характеристики сенсорів. Google інтегрувала в смартфон власні алгоритми обробки зображень та функції Gemini, а також інструменти на кшталт Add Me, Photo Unblur і Auto Best Take.
За обчислення відповідає Tensor G5, який Google використовує для тіснішої інтеграції AI безпосередньо в систему.
Тому Pixel 10 варто розглядати не просто як смартфон із певним набором камер, а як комбінацію камерного «заліза» та програмної обробки.
OnePlus 15: батарея, яка різко виділяється
Якщо є одна характеристика, за якою OnePlus 15 одразу випадає з загального ряду, то це акумулятор.
7300 мА·год проти 4300 мА·год у Galaxy S26 — різниця дуже суттєва.
OnePlus заявляє до 31 години відтворення відео. Смартфон також підтримує дротову зарядку потужністю 80 Вт і бездротову на 50 Вт.
Але компанія зробила ставку не лише на автономність.
OnePlus 15 має 6,78-дюймовий LTPO-дисплей із частотою до 165 Гц. Це вище, ніж 120 Гц у трьох інших моделей.
Для звичайного перегляду сайтів чи соцмереж така різниця не обов’язково буде ключовою. Натомість у сумісних іграх висока частота оновлення може дати плавнішу картинку.
За продуктивність відповідає Snapdragon 8 Elite Gen 5, а максимальний обсяг оперативної пам’яті становить 16 ГБ.
Камери: мегапікселі не розставляють усе по місцях
Якщо оцінювати смартфони лише за цифрами, можна легко зробити неправильний висновок.
У iPhone 18 Pro — три 48-МП камери, включно зі змінною діафрагмою основного модуля.
У Galaxy S26 — 50-МП основна камера, 12-МП ультраширококутна та 10-МП телефото.
Pixel 10 має 48-МП основну, 13-МП ультрашироку та 10,8-МП телефото з 5-кратним оптичним зумом.
OnePlus 15 використовує три 50-МП модулі, включно з телефото.
Але сама роздільна здатність сенсора не визначає кінцеву якість фотографії.
Обробка зображення, оптика, стабілізація, алгоритми HDR, робота в темряві та відеоможливості можуть мати не менше значення.
Саме тому порівнювати ці чотири смартфони лише за кількістю мегапікселів немає сенсу.
Дисплеї: 120 Гц уже стали нормою
Три моделі — iPhone 18 Pro, Galaxy S26 та Pixel 10 — зупиняються на частоті до 120 Гц.
OnePlus 15 піднімає планку до 165 Гц.
Водночас він має і найбільший екран — 6,78 дюйма.
Тут добре видно різницю в концепції. Samsung, Apple і Google зберігають компактніший формат 6,3 дюйма, тоді як OnePlus орієнтується на тих, кому важливі великий дисплей та ігри.
Процесори: одна назва не пояснює весь досвід
Усі чотири виробники використовують різний підхід до продуктивності.
Apple має власний A20 Pro. Samsung залежно від ринку використовує Exynos 2600 або Snapdragon 8 Elite Gen 5 for Galaxy. Google покладається на Tensor G5, а OnePlus — на Snapdragon 8 Elite Gen 5.
Тут важливо не зводити вибір до одного показника продуктивності.
Tensor розроблявся з особливим акцентом на AI-функції Google. Snapdragon у OnePlus орієнтований на високопродуктивні сценарії. Apple контролює одночасно процесор і операційну систему.
Тому одна й та сама цифра в тесті продуктивності не обов’язково означає однаковий досвід у повсякденному використанні.
Автономність: найбільший розрив — у цифрах
Саме батареї найкраще показують різницю між підходами виробників.
Galaxy S26 має 4300 мА·год, тоді як OnePlus 15 — 7300 мА·год.
Google заявляє для Pixel 10 понад 24 години роботи, а Apple у своїх характеристиках традиційно робить акцент на показниках автономності, а не на ємності батареї.
Тому порівнювати iPhone та Android лише за мА·год некоректно. На фактичний час роботи впливають процесор, дисплей, програмна оптимізація та енергоспоживання системи.
Який смартфон під який сценарій
Якщо потрібен компактний Android-флагман, Galaxy S26 поєднує 6,3-дюймовий дисплей, невелику вагу, телефото та IP68.
Pixel 10 робить акцент на фотографії, 5-кратному оптичному телефото та AI-функціях Google.
OnePlus 15 найбільше орієнтований на великий екран, ігри та автономність. Тут поєднали 165 Гц, Snapdragon 8 Elite Gen 5 і батарею на 7300 мА·год.
iPhone 18 Pro має іншу концепцію — камера зі змінною діафрагмою, професійні можливості відео, A20 Pro та тісна інтеграція з iOS.
Тому питання у 2026 році вже не зводиться до того, який смартфон має більше мегапікселів або гігагерців.
Чотири флагмани — і жоден не намагається бути копією іншого
Цікаво, що сучасні флагмани дедалі чіткіше розходяться за своїми пріоритетами.
Samsung робить ставку на компактний корпус і універсальний набір камер.
Google — на фотографію та AI.
OnePlus збільшує батарею та частоту дисплея.
Apple змінює сам підхід до основної камери, додаючи фізично змінну діафрагму.
У результаті характеристики самі по собі вже не дають повної відповіді на питання про смартфон. Важливіше те, що людина робить із ним щодня: фотографує, знімає відео, грає, працює, багато подорожує чи просто хоче компактний пристрій.
💡 Цікаво знати
Різниця між батареями OnePlus 15 і Galaxy S26 становить 3000 мА·год. Тобто акумулятор OnePlus має приблизно на 70% більшу заявлену ємність.
❓ Головне питання
Чи означає більша батарея автоматично кращу автономність?
Ні. Ємність акумулятора — лише один із факторів. На реальний час роботи також впливають процесор, дисплей, частота оновлення, програмна оптимізація та сценарій використання.
Чому це важливо
Флагмани 2026 року дедалі менше відрізняються базовою «потужністю» і дедалі більше — способом її використання. Саме тому вибір між ними варто робити не за однією цифрою в характеристиках, а за тим, які функції потрібні щодня.
повідомляє NNews із посиланням на офіційні специфікації Apple, Samsung, Google та OnePlus.
Марс звикли уявляти червоним. Але нові орбітальні знімки показали ділянку планети, де звичний рудий колір змінюється на рожеві, пурпурові та навіть синюваті відтінки. І причина цього видовища значно прозаїчніша, ніж може здатися.
Де на Марсі з’явилися рожеві та фіолетові кольори
Незвичайну картину зафіксувала камера High Resolution Stereo Camera (HRSC) на борту європейського орбітального апарата Mars Express.
На знімках видно район поблизу південного полюса Марса, зокрема масштабний геологічний об’єкт Thyles Rupes. Його скелі сягають понад 1 км заввишки, а сама структура простягається на сотні кілометрів.
Як повідомляє NNews із посиланням на Universe Today, незвичне забарвлення цієї області пов’язане не з якимось рідкісним матеріалом, а з поєднанням марсіанського пилу та морозу.
Чому Червона планета тут виглядає зовсім не червоною
Основний колір Марса пояснюють оксидами заліза в поверхневому пилу. Саме вони надають планеті характерного червонувато-бурого відтінку.
Однак у районі Thyles Rupes одночасно присутні кілька різних матеріалів.
Темніші ділянки пов’язані з вулканічними породами, багатими на мінерали олівін і піроксен. Обидва мінерали добре відомі й на Землі — вони є важливими компонентами верхньої мантії нашої планети.
Поруч видно світліші блакитнуваті області. Це замерзлий вуглекислий газ. Біля південного полюса Марса він може зберігатися навіть навесні, коли зробили знімок.
Саме комбінація пилу, інею та льоду створює незвичну рожево-фіолетову картину.
Фіолетовий Марс змінюється протягом дня
Є ще одна деталь, яка робить зображення особливо цікавим.
Цей регіон не має постійного фіолетового кольору. Його вигляд змінюється залежно від умов освітлення та стану поверхні.
Ранкове світло, пил в атмосфері, іній на ґрунті та суміші льоду з пилом можуть разом створювати той самий пурпуровий відтінок, який видно на орбітальному знімку.
Тобто перед нами не «фіолетова порода» в буквальному сенсі. Колір — результат того, як різні матеріали та освітлення взаємодіють у конкретний момент.
Thyles Rupes — гігантський марсіанський уступ
Незвичайні кольори — лише одна частина цієї історії.
Thyles Rupes є масштабною геологічною структурою з урвищами понад кілометр заввишки. Її походження також цікаве, адже Марс не має активної тектоніки плит, подібної до земної.
На Землі гори можуть формуватися там, де тектонічні плити рухаються та стикаються. Марс, навпаки, вважають планетою з так званою «застиглою оболонкою», де така тектонічна активність не відбувається.
Імовірно, Thyles Rupes сформувався під час охолодження внутрішніх шарів Марса. Коли планета втрачала тепло, її кора стискалася, а окремі ділянки могли підніматися вгору.
У джерелі це пояснення подається як найбільш імовірний механізм формування структури, а не як беззаперечно доведений факт.
Марсіанські дюни теж мають свою особливість
На знімках поблизу Thyles Rupes видно кілька типів дюн.
Через складний характер вітрів тут не формуються такі чітко окреслені дюни, які можна побачити в інших районах Марса. Водночас присутні так звані барханоїдні гряди — дугоподібні піщані форми.
Подібні структури існують і на Землі. Їх можна впізнати за вигнутою формою та двома «рогами», спрямованими за вітром.
💡 Цікаво знати
На контекстному знімку району видно Ultima Lingula — платоподібну структуру приблизно 550 км у діаметрі.
Поруч розташований кратер Берроуза, названий на честь письменника Едгара Райса Берроуза. Його діаметр становить близько 100 км.
Сам Thyles Rupes також допомагає відстежувати геологічну історію регіону: один із великих кратерів сформувався раніше за уступ і був частково перерізаний ним, тоді як менші кратери з’явилися вже після утворення Thyles Rupes.
❓ Чи справді Марс може бути фіолетовим?
Так, але не в тому сенсі, що поверхня планети загалом має фіолетовий колір.
Пурпурові відтінки на цих знімках виникають через поєднання пилу, інею, льоду та освітлення. В інших умовах та в інший час доби той самий район може виглядати інакше.
Чому ці знімки важливі
Зображення Mars Express показують, наскільки різноманітною є поверхня планети, яку часто зводять до простого образу «червоної пустелі».
За одним кадром тут можна побачити залишки вулканічної активності, сезонний замерзлий вуглекислий газ, складні дюнні форми та величезну геологічну структуру, що виникла під час охолодження планети.
І саме тому фіолетовий відтінок — лише найпомітніша деталь. За ним ховається своєрідний геологічний архів Марса, який орбітальні апарати поступово допомагають розшифровувати.
Українські ціни на нове покоління пристроїв Apple вже відомі, і найдорожча конфігурація iPhone 18 Pro Max наближається до 165 тисяч гривень. Водночас частина новинок коштує значно дешевше, а складаний iPhone Duo поки залишається без офіційної української ціни.
Що відомо про старт продажів
Передзамовлення на нові пристрої Apple в Україні вже стартували. У магазинах вони мають з’явитися 25 вересня 2026 року.
Новинки можна придбати не лише одразу, а й у розстрочку — джерело вказує можливість оформлення до 25 платежів.
повідомляє NNews із посиланням на Mezha.
iPhone 18 Pro: від 77 999 грн
Найдоступніший варіант iPhone 18 Pro в Україні — модель із 256 ГБ пам’яті. Її ціна становить 77 999 грн.
Далі вартість зростає разом із обсягом накопичувача:
256 ГБ — 77 999 грн
512 ГБ — 90 999 грн
1 ТБ — 117 999 грн
2 ТБ — 157 999 грн
Тобто між базовою та максимальною версіями iPhone 18 Pro різниця становить 80 000 грн.
iPhone 18 Pro Max ще дорожчий
За найбільший смартфон Apple доведеться заплатити більше.
Ціни на iPhone 18 Pro Max в Україні такі:
256 ГБ — 84 999 грн
512 ГБ — 97 999 грн
1 ТБ — 123 999 грн
2 ТБ — 164 999 грн
Саме остання конфігурація стає найдорожчою серед представлених у матеріалі новинок. 164 999 грн — це майже 165 тисяч гривень за один смартфон.
При цьому різниця між iPhone 18 Pro та Pro Max у версіях з однаковим обсягом пам’яті становить 7000 грн.
комплектація iPhone 18 Pro Max
Apple Watch Series 12: ціна залежить не лише від розміру
Нове покоління Apple Watch також отримало кілька варіантів корпусів і підключення.
Для версій GPS ціни стартують від 24 999 грн за алюмінієвий корпус 42 мм. Модель на 46 мм коштує 27 199 грн.
У версіях GPS + Cellular ціни вищі:
алюміній 42 мм — 30 399 грн
алюміній 46 мм — 33 199 грн
титан 42 мм — 43 499 грн
титан 46 мм — 45 699 грн
кераміка 42 мм — 54 399 грн
кераміка 46 мм — 56 599 грн
Таким чином, сама назва Apple Watch Series 12 ще не визначає ціну — на неї суттєво впливають матеріал корпусу, розмір і тип підключення.
Apple Watch Ultra 4 коштує майже 50 тисяч
Окремо стоїть Apple Watch Ultra 4 із корпусом 49 мм та підтримкою GPS + Cellular.
Версія з базовим варіантом ремінця коштує 49 299 грн. Комплектація з титановим ремінцем Titanium Milanese Loop обійдеться у 54 199 грн.
Apple Watch Ultra 4
AirPods 5: найдоступніша новинка
Найменше серед перелічених пристроїв коштують нові бездротові навушники Apple.
AirPods 5 оцінені у 8599 грн. Версія з бездротовим чохлом для заряджання коштує 9899 грн.
Різниця між двома варіантами становить 1300 грн.
А що зі складаним iPhone Duo?
Найцікавіша новинка Apple поки залишається без української ціни.
iPhone Duo має з’явитися в Україні пізніше, однак конкретної дати старту продажів ще немає. Не оголошена і його офіційна вартість для українського ринку.
Це означає, що складаний смартфон поки неможливо повноцінно порівняти за ціною з iPhone 18 Pro та Pro Max саме в українському роздробі.
💡 Цікаво знати
Якщо порівняти крайні значення у представленому списку, різниця між найдешевшою новинкою — AirPods 5 за 8599 грн — та найдорожчою конфігурацією iPhone 18 Pro Max за 164 999 грн становить 156 400 грн.
Тобто максимальний iPhone 18 Pro Max коштує майже у 19 разів дорожче, ніж базові AirPods 5.
❓ Головне питання: чи є ціна iPhone Duo?
Поки ні. Для українського ринку компанія ще не оголосила ані точну дату продажу складаного iPhone Duo, ані його ціну.
Саме тому остаточна картина вартості всієї лінійки Apple 2026 року в Україні поки залишається неповною.
Чому це важливо
Українські ціни показують, наскільки широким став діапазон вартості нових пристроїв Apple — від 8599 грн за AirPods 5 до майже 165 тисяч грн за максимальний iPhone 18 Pro Max. При цьому найдорожчі конфігурації смартфонів значно відрізняються за ціною навіть усередині однієї лінійки.
Поки найбільша інтрига залишається за iPhone Duo: саме його українська ціна ще не оголошена.
Компанія Anthropic, відома розробкою ШІ-моделей Claude, підтвердила, що має власну лабораторію для роботи з живою біологією. Це означає, що її штучний інтелект використовують не лише для аналізу даних чи побудови теорій — результати роботи моделей перевіряють у фізичній лабораторії.
Що сталося
Лабораторія Anthropic розташована в районі затоки Сан-Франциско. Компанія підтвердила TechCrunch, що там проводять експерименти з біології, використовуючи можливості її ШІ-моделей.
«Ми вважаємо, що для біології остаточна перевірка все ще відбувається, і ще довго відбуватиметься, у реальній лабораторній роботі», — заявив керівник напряму life sciences в Anthropic Ерік Каудерер-Абрамс у коментарі Reuters.
За його словами, компанія вже проводить такі експерименти. Лабораторія працює за принципами, схожими на звичайні біотехнологічні лабораторії: Anthropic проводить власні дослідження та співпрацює із зовнішніми партнерами.
При цьому компанія не розкрила конкретні експерименти. Відомо лише, що основний напрям — фундаментальна біологія, а не безпосередня розробка ліків.
Про це повідомляє NNews із посиланням на TechCrunch.
ШІ виходить за межі екрану
Довгий час ШІ-компанії могли використовувати моделі переважно як інструмент для роботи з інформацією: аналізувати наукові статті, шукати закономірності, моделювати молекули або пропонувати гіпотези.
Але біологія має принципову особливість. Навіть дуже переконлива комп’ютерна модель не доводить, що запропонована ідея працюватиме в реальному світі.
Саме тому Anthropic створила фізичне середовище, де результати роботи ШІ можна перевіряти експериментально.
І це особливо цікаво на тлі власних заяв компанії про потенційні ризики штучного інтелекту.
Як ШІ може працювати з біологією
Якщо спростити, модель може допомагати дослідникам працювати з величезним обсягом біологічної інформації, знаходити закономірності та формувати гіпотези.
Але далі потрібен реальний експеримент.
Умовно процес виглядає так: ШІ допомагає сформувати або проаналізувати ідею → дослідники перевіряють її в лабораторії → отримані результати можна зіставити з прогнозом моделі.
Тобто лабораторія стає своєрідною «перевіркою реальністю» для штучного інтелекту.
Anthropic при цьому наголошує, що її основний фокус зараз — фундаментальна біологія. Компанія не заявляє, що лабораторія безпосередньо створює нові ліки.
Чому це виникло не на порожньому місці
Поява власної біологічної лабораторії стала наступним кроком після того, як у квітні Anthropic придбала стартап Coefficient Bio, який працював на перетині штучного інтелекту та біотехнологій.
Компанія також почала активніше розвивати напрям life sciences.
Цього тижня Anthropic запустила Life Sciences Verification Program — програму, яка дає перевіреним біологам доступ до її найпотужніших моделей.
Паралельно компанія публікує дослідження, пов’язані з використанням ШІ для наукової роботи. Серед них — матеріали про прискорення дизайну білків і вдосконалення біомолекулярного моделювання.
Що це зможе змінити
Підтверджений факт наразі простий: Anthropic поєднує власні ШІ-моделі з реальною лабораторною роботою.
Потенційний наслідок такого підходу — скорочення шляху від комп’ютерної гіпотези до її експериментальної перевірки. Але це саме потенційна перевага, а не вже доведений результат роботи лабораторії.
Є й інший важливий момент.
Anthropic має великих клієнтів і партнерів у фармацевтичній галузі, зокрема співпрацює з Novo Nordisk у сфері пошуку нових ліків. Тому компанія окремо підкреслює, що її власна лабораторія зосереджена на фундаментальній біології, а не на конкуренції з фармвиробниками.
💡 Цікаво знати
Засновник Anthropic Дario Амодей неодноразово називав біотероризм одним із найбільших ризиків, пов’язаних із розвитком ШІ.
Водночас сама компанія тепер створює інфраструктуру, яка дозволяє її моделям працювати безпосередньо з біологічними дослідженнями.
Саме це протиріччя вже привернуло увагу представників технологічної індустрії.
❓ Головне питання
Чи означає поява лабораторії, що Anthropic вже створює нові ліки за допомогою ШІ?
Ні. Компанія заявила, що її основний напрям — фундаментальна біологія. Конкретні експерименти та їхні результати Anthropic наразі не розкриває.
Висновок
Найважливіше в цій історії навіть не сама лабораторія. Anthropic фактично переходить від моделі «ШІ аналізує біологію» до підходу, де його ідеї можна перевіряти фізичними експериментами.
І саме тут виникає новий рівень відповідальності: чим ближче штучний інтелект підходить до реального світу, тим важливішим стає не лише те, що він здатен запропонувати, а й те, як ці пропозиції перевіряються.
Дельфін на ім’я Бабблз не полює на рибу у звичному сенсі. Він переслідує її доти, доки перелякана здобич не викине з’їдену їжу, після чого дельфін просто забирає цей «обід» собі.
Дослідники спостерігали таку поведінку протягом кількох років біля Великого Бар’єрного рифу в Австралії. І схоже, Бабблз перетворив крадіжку чужої їжі на власну стратегію полювання.
Дельфін полює не на рибу, а на її їжу
Бабблз — самець афаліни, якого співробітники курорту Lady Elliot Island Eco Resort знають щонайменше з 2017 року.
Він регулярно переслідує великооких каранксів — риб, які мешкають у цьому районі. Дельфін вибирає одну особину, відокремлюється від зграї та починає наполегливо її переслідувати.
У результаті риба, ймовірно через сильний стрес, відригує те, що щойно з’їла. Саме це і потрібно Бабблзу: він поїдає викинуту їжу, тоді як сама риба продовжує тікати.
Дослідники описали цю поведінку в новій роботі, опублікованій у журналі Ecology and Evolution.
Повідомляє NNews із посиланням на Ars Technica.
Бабблз роками повторює один і той самий трюк
Найцікавіше те, що така поведінка не виглядає випадковою.
Між червнем 2021 року та жовтнем 2025-го автори дослідження задокументували 20 випадків пошуку їжі. У 11 із них дельфін використовував саме таку стратегію.
Причому Бабблз міг повторювати її до 10 разів приблизно за пів години.
Для морського ссавця це незвичайний варіант так званого клептопаразитизму — коли одна тварина отримує їжу, яку здобула або підготувала інша.
Чому риба відригує їжу під час погоні
Спочатку Бабблз використовує ехолокацію, щоб обстежити навколишній простір і вибрати рибу.
Потім він починає переслідувати конкретну особину, повторюючи напрямок її руху та тримаючись близько до неї.
Риба намагається втекти. Але переслідування триває доти, доки вона не відригує їжу. Після цього дельфін забирає її, а риба нарешті отримує можливість втекти.
Якщо спростити, Бабблз використовує не силу, щоб забрати здобич, а стресову реакцію іншої тварини.
Ехолокація може допомагати дельфіну вибирати «найвигіднішу» ціль
Дослідники припускають, що Бабблз може визначати, яка риба нещодавно добре поїла.
Одне з можливих пояснень пов’язане з ехолокацією. Різні форми тіла по-різному відбивають звукові сигнали, тому дельфін потенційно може отримувати додаткову інформацію про рибу ще до початку переслідування.
Але це поки лише припущення.
На відеозаписах дослідники помітили в Бабблза інтенсивну серію клацань і низькочастотних звуків саме під час такої поведінки. Водночас невідомо, чи допомагають ці сигнали визначати ціль, чи можуть додатково посилювати її стрес.
Крадіжка їжі в природі — зовсім не рідкість
Клептопаразитизм давно відомий у тваринному світі.
Їжу одна в одної крадуть різні птахи, хижі ссавці, бджоли та оси. Відомі також випадки, коли одні морські ссавці забирають їжу після того, як інші тварини її відригують.
Наприклад, раніше описували випадки, коли дельфіни Ріссо переслідували кашалотів, а потім поїдали їжу, яку кити відригували.
Але серед водних тварин така поведінка спостерігається надзвичайно рідко.
Саме тому випадок Бабблза привернув увагу дослідників.
Поки це історія лише одного дельфіна
Наразі немає підстав стверджувати, що всі афаліни здатні використовувати такий спосіб добування їжі.
Усі спостереження стосуються фактично одного дельфіна — Бабблза. Тому вибірка дуже мала.
Водночас автори вважають, що подібні стратегії можуть залишатися непоміченими. У дикій природі складно постійно спостерігати за дельфінами й тим більше фіксувати короткі моменти їхньої харчової поведінки.
Для перевірки цієї гіпотези дослідники пропонують використовувати камери, які кріпляться безпосередньо до тварин, а також дрони.
Якщо подібну поведінку виявлять у інших дельфінів, це дасть підстави говорити не про дивну звичку одного Бабблза, а про окрему стратегію добування їжі.
💡 Бабблз може знати, у якої риби найбільше їжі
Дельфін, схоже, вибирає саме великооких каранксів і не використовує таку поведінку щодо інших видів риб.
Дослідники припускають, що він може цілеспрямовано вибирати особин із більшою кількістю їжі в шлунку.
Тобто замість того, щоб витрачати сили на переслідування швидкої риби та її поїдання, Бабблз може змушувати її фактично «віддати» вже знайдену їжу.
❓ Чи навчилися так робити інші дельфіни?
Поки що цього ніхто не знає.
Відомий випадок стосується лише Бабблза, а даних недостатньо, щоб поширювати його поведінку на весь вид. Дослідники припускають, що подібні випадки могли просто залишитися непоміченими.
Дивна поведінка, яка змушує по-новому подивитися на полювання
Бабблз цікавий не тому, що дельфін вкрав чужу їжу. У природі таке трапляється постійно.
Незвичайним є спосіб. Він не забирає здобич силою і навіть не їсть саму рибу — натомість перетворив її стресову реакцію на своєрідний спосіб полювання.
Поки що це історія одного дельфіна. Але вона показує, наскільки багато незвичних стратегій поведінки морських хижаків можуть залишатися непоміченими просто тому, що їх складно побачити в дикій природі.
Tesla Cybercab мав просто виїхати з парковки готелю в Остіні та довезти пасажира до потрібного місця. Натомість безпілотне таксі кілька разів спробувало знайти виїзд, не впоралося з перекритою через ремонт дорогою і зрештою оголосило поїздку завершеною там, де вона почалася.
Курйозний випадок стався лише через кілька тижнів після того, як Tesla почала запускати Cybercab у комерційний сервіс в Остіні. І він показує одну з головних проблем автономного транспорту: автомобілю недостатньо знати правила дороги — він має правильно розуміти ситуації, яких немає на карті.
Що сталося на парковці
Комп’ютерний інженер викликав двомісний Tesla Cybercab до готелю в Остіні. Однак на території тривали дорожні роботи: одну зі смуг перекрили будівельники.
За словами пасажира, машина не змогла скористатися іншим вільним проїздом. Cybercab кілька разів рухався вперед і назад, намагаючись знайти вихід.
Зрештою автомобіль зробив це чотири рази, після чого зупинився і повідомив пасажиру, що той прибув до пункту призначення.
Пасажир опублікував відео та опис ситуації в X. Про цей випадок повідомляє NNews із посиланням на Futurism.
Найцікавіше тут — не сама помилка
На перший погляд це просто невдала поїздка. Але для безпілотного автомобіля проблема значно цікавіша.
Cybercab опинився в ситуації, коли звична схема руху змінилася через тимчасову перешкоду. Один шлях був перекритий, інший залишався доступним, але система, за словами пасажира, не змогла правильно його використати.
Тобто автомобіль не врізався в перешкоду і не зупинився посеред дороги. Він продовжував шукати варіант руху, але не зміг правильно інтерпретувати конкретну конфігурацію парковки.
Саме такі нестандартні ситуації є складним випробуванням для автономного водіння.
Як Cybercab має знаходити дорогу
Cybercab — це не звичайна Tesla з увімкненим режимом допомоги водієві. Це спеціально створене двомісне роботаксі, яке Tesla запустила в Остіні на початку вересня.
У машини немає традиційних органів керування — керма та педалей. Tesla позиціонує її як повністю автономний транспорт, який не потребує людини за кермом.
Якщо спростити, система повинна одночасно розуміти навколишній простір, визначати доступний маршрут і реагувати на зміни ситуації.
У цьому випадку проблема виникла не на звичайній дорозі, а на парковці, де тимчасова організація руху змінила доступний маршрут.
Для людини така ситуація зазвичай проста: побачити перекриття, оцінити вільну смугу і об’їхати перешкоду. Для автономної системи це ще один тест на здатність правильно інтерпретувати навколишній світ.
Cybercab тільки почав працювати з пасажирами
Інцидент стався майже одразу після запуску Cybercab у комерційному сервісі в Остіні.
Tesla почала пропонувати поїздки на двомісних роботаксі у вересні. До цього компанія вже тестувала сервіс Robotaxi в місті на модифікованих Model Y, а Cybercab став першою спеціально створеною для цього моделлю Tesla.
Саме тому кожен подібний випадок зараз привертає особливу увагу. Йдеться вже не лише про лабораторні випробування, а про реальних пасажирів, які довіряють автомобілю свої поїздки.
У Tesla вже є питання не лише від пасажирів
На початку вересня Національне управління безпеки дорожнього руху США (NHTSA) відкрило перевірку щодо самосертифікації Cybercab.
Регулятор з’ясовує, чи відповідає автомобіль федеральним стандартам безпеки. Особливу увагу привертає конструкція машини без традиційних органів ручного керування.
Reuters також повідомляв, що запуск Cybercab в Остіні відбувається в обмежених районах міста, а регуляторний статус автомобіля став предметом уваги американських органів.
Тому історія з готельною парковкою важлива не сама по собі. Вона відбувається на тлі ширшої перевірки того, наскільки готова технологія до роботи без людини за кермом.
Що це може змінити
Факт залишається простим: один Cybercab не зміг завершити запланований маршрут через змінену ситуацію на парковці.
З цього не можна робити висновок, що всі Cybercab працюють так само або що система загалом не здатна безпечно їздити містом.
Але випадок добре показує слабке місце автономного транспорту: реальний світ постійно створює ситуації, які складно передбачити заздалегідь.
Дорожні роботи, перекриття, тимчасові знаки, незвична розмітка чи зміна маршруту можуть перетворити просту поїздку на складну задачу для автономної системи.
💡 Цікаво знати
Cybercab відрізняється від попередніх роботаксі Tesla не лише дизайном.
Це двомісний автомобіль, який від початку створювали без керма та педалей. Саме тому його запуск має для Tesla особливе значення: компанія фактично переходить від системи допомоги водієві до моделі, у якій самого водія в машині немає.
❓ Чи означає цей випадок, що Cybercab не готовий до роботи?
Ні, один інцидент цього не доводить.
Він показує конкретну проблему — автомобіль не зміг вибрати правильний шлях на парковці, де через дорожні роботи змінилася схема руху. Оцінювати готовність усієї системи лише за одним випадком було б некоректно.
Водночас запуск Cybercab уже супроводжується увагою американського регулятора, тому подібні реальні ситуації мають значення для оцінки технології.
Вердикт
Найіронічніше в цій історії те, що Cybercab правильно зрозумів одну частину завдання: він справді довіз пасажира до точки, яку система вважала місцем призначення.
Проблема лише в тому, що це була та сама точка, з якої машина його забрала.
Для звичайного таксі це просто невдала поїздка. Для автомобіля, який створений працювати без водія, це набагато цікавіший тест — адже справжня автономність перевіряється не тоді, коли все йде за планом, а саме тоді, коли дорога раптом перестає бути такою, якою її очікувала побачити система.
Двигун, який десятиліттями піднімав у небо F-15 та F-16, тепер стане частиною виробничої машини Hermeus. Американський стартап отримав від Pratt & Whitney ліцензію на виробництво F100-PW-229 — і це важливо не лише для винищувачів, а й для програми високошвидкісних безпілотників Quarterhorse.
Що сталося
Pratt & Whitney, що входить до RTX, уклала з Hermeus Production License Agreement. Документ дозволяє стартапу самостійно виробляти турбовентиляторний двигун F100-PW-229 за ліцензією Pratt & Whitney.
Про це 15 вересня повідомила RTX. Виробництво має використовувати підхід Hermeus до швидкого виготовлення, але водночас відповідати стандартам Pratt & Whitney щодо якості, безпеки та запуску виробничих потужностей.
Йдеться про двигун, який використовується на окремих версіях F-15 та F-16. F100 експлуатується вже понад пів століття, а загальний наліт двигунів цього сімейства перевищив 30 млн годин. Pratt & Whitney вказує, що F100 встановлені на літаках 23 військово-повітряних сил.
Тепер у цього перевіреного часом двигуна з’явився ще один виробник у США.
Повідомляє NNews із посиланням на RTX.
Що тут незвичайного
На перший погляд може здатися дивним, що компанія, яка створює гіперзвукові літаки майбутнього, отримала ліцензію на виробництво двигуна, розробленого ще для винищувачів попередніх поколінь.
Але саме в цьому і полягає задум.
Hermeus уже використовує F100 у своєму високошвидкісному безпілотнику Quarterhorse. Тобто компанія отримує можливість не просто купувати двигуни для власних літальних апаратів, а контролювати значно більшу частину виробничого ланцюжка. Breaking Defense називає це вертикальною інтеграцією програми Quarterhorse.
При цьому Hermeus не збирається перетворюватися на класичного виробника авіадвигунів.
Керівник компанії Зах Шор прямо зазначив, що основний напрямок розвитку Hermeus залишається зосередженим на самих літальних апаратах, а не на створенні двигунів з нуля.
Навіщо Hermeus знадобився F100
Quarterhorse створюють як високошвидкісний безпілотник і платформу для відпрацювання технологій майбутніх швидкісних літальних апаратів.
F100 тут виконує роль своєрідної перевіреної основи. Замість того щоб починати розробку абсолютно нового двигуна одночасно з новим літаком, Hermeus використовує вже існуючу силову установку.
Це важливо для компанії, яка робить ставку на швидкі ітерації та швидке випробування прототипів.
RTX повідомляє, що Quarterhorse вже здійснив надзвуковий політ, причому компанія називає його першим приватно розробленим безпілотним надзвуковим реактивним літаком.
Але F100 для Hermeus — це лише проміжний етап.
Як звичайний винищувальний двигун пов’язаний із гіперзвуком
Hermeus також працює над власною силовою установкою TBCC — комбінованим турбінно-прямоточним двигуном.
Якщо спростити, ідея полягає в тому, щоб об’єднати різні принципи роботи двигунів в одну систему. Турбінна частина забезпечує роботу на нижчих швидкостях, а на значно вищих швидкостях може підключатися прямоточна частина.
Саме така схема має стати основою силової установки для майбутнього гіперзвукового літака Hermeus.
За даними Breaking Defense, компанія розробляє цей TBCC на базі F100. Майбутній двигун має використовуватися у проєкті літака Darkhorse.
Тобто F100 для Hermeus — не просто готовий двигун. Він також є технологічною відправною точкою для складнішої силової установки.
Чому це важливо не лише для Hermeus
Ліцензія має значення і для американської оборонної промисловості.
Новий виробник створює додаткове джерело постачання F100-PW-229. Це особливо актуально на тлі попиту на двигуни для вже існуючих літаків та нових безпілотних платформ.
За інформацією Breaking Defense, ВПС США раніше запитували інформацію щодо посилення конкуренції та стійкості ланцюгів постачання двигунів. У документі прогнозувалася пікова потреба, яка може перевищити 180 двигунів на рік до 2034 фінансового року.
Водночас це не означає, що Hermeus одразу почне випускати сотні двигунів.
Компанія та Pratt & Whitney наголошують: темпи виробництва і масштаб інвестицій залежатимуть від реального попиту. Початкові роботи планують виконувати на вже наявних виробничих майданчиках Hermeus.
Що це може змінити
Вже підтверджено одне: у F100-PW-229 з’явиться додаткове американське джерело виробництва.
Для Hermeus це означає більший контроль над виробництвом Quarterhorse. Для Pratt & Whitney — можливість розширити виробничу базу F100 без повного перенесення програми до нового виробника.
Потенційно це також може допомогти Hermeus здешевити виробництво двигуна. Керівник компанії говорив про можливість знайти ефективніші способи виготовлення F100. Однак конкретних показників майбутнього здешевлення компанії не назвали, тому говорити про певний економічний ефект поки зарано.
Ще один напрямок — програма Collaborative Combat Aircraft, у межах якої ВПС США розглядають перспективні безпілотні бойові літаки. Саме такі платформи можуть стати одним із потенційних напрямів використання додаткових потужностей із виробництва F100.
💡 Цікаво знати
F100-PW-229 — далеко не новий двигун. Його перше оперативне введення в експлуатацію відбулося ще у 1992 році.
Водночас Pratt & Whitney продовжує підтримувати його виробництво й розглядає F100 як силову установку не лише для існуючого парку F-15 та F-16, а й для нових літаків, зокрема F-15EX та нових F-16.
Фактично одна й та сама конструкція отримує друге життя вже в іншому класі літальних апаратів.
❓ Головне питання: чи стане F100 гіперзвуковим двигуном?
Не зовсім.
Сам F100-PW-229 залишається турбовентиляторним двигуном, призначеним для відповідних літаків. Hermeus використовує його як основу та технологічну базу для створення іншої системи — TBCC.
Саме комбінована силова установка, а не звичайний F100 у його нинішньому вигляді, має забезпечити можливість польоту на гіперзвукових швидкостях.
Висновок
Найцікавіше в цій історії — не сама ліцензія на старий двигун.
Hermeus фактично поєднує дві епохи авіації: перевірений F100, який десятиліттями служить на F-15 та F-16, і нове покоління безпілотників, розрахованих на значно вищі швидкості.
Для Quarterhorse цей двигун уже став частиною реальної льотної програми. А тепер Hermeus отримує можливість виробляти його самостійно — і використовувати накопичений досвід як сходинку до власної гіперзвукової силової установки.
Дослідники Stanford пересадили лабораторно вирощену людську мозкову тканину мишам, у яких генетично прибрали більшу частину власної кори. Найцікавіше сталося після пересадки: людська тканина не просто вижила, а розрослася, зайняла понад 90% доступного коркового простору та підключилася до нервової системи тварин.
Що сталося
Команда нейробіолога Серджіу Пашки зі Stanford створила особливу модель мишей. У них генетично заблокували розвиток більшої частини неокортексу та гіпокампа, залишивши значний вільний простір у мозку.
Саме сюди після народження тварин пересаджували людські кортикальні органоїди — невеликі саморганізовані структури мозкової тканини, отримані зі стовбурових клітин людини.
Приблизно через два-три місяці після пересадки людська тканина збільшилася майже вп’ятеро. У результаті вона заповнила понад 90% доступного коркового об’єму мозку мишей.
Дослідники назвали таких тварин «ксенокортикальними мишами».
Головний секрет — вільне місце
Саме тут ховається найважливіша деталь експерименту.
У попередніх моделях людські органоїди пересаджували в мозок гризунів, де вже активно розвивалися власні нейрони. Людська тканина опинялася в умовах конкуренції за простір і зв’язки.
Цього разу вчені фактично прибрали конкурента.
Коли більша частина кори миші не розвинулася, людські клітини отримали великий простір для росту. За словами дослідників, саме усунення конкуренції за місце стало ключовою особливістю нового підходу.
Якщо спростити, це схоже на ситуацію, коли в переповнену кімнату намагаються додати ще одну групу людей. Раніше для людських клітин просто не вистачало «кімнати». У новій моделі значну частину простору звільнили заздалегідь.
Людські нейрони підключилися до мозку миші
Тканина не залишилася ізольованим шматком людського мозку.
Дослідники виявили різні типи людських клітин кори, організовану електричну активність і численні зв’язки з нервовою системою миші. Проекції людських нейронів простягалися через мозок тварини та доходили до спинного мозку.
При цьому тварини загалом зберігали нормальне пересування. Водночас аналіз поведінки виявив відмінності в координації кінцівок та організації спонтанної поведінки.
Це важливо: експеримент не створив «мишку з людською свідомістю». Йдеться про інтеграцію людських нейронів у нервову систему тварини.
Nature також зазначає, що сам час проведення пересадки та особливості моделі були частиною підходу, який має обмежувати можливість людських клітин перебрати контроль над складними функціями мозку тварини.
Навіщо взагалі створювати такий мозок
Людський мозок майже неможливо досліджувати так само безпосередньо, як мозок лабораторної тварини.
Органоїди частково вирішили цю проблему. Вони дозволяють вирощувати людські нервові клітини в лабораторії, але мають важливе обмеження: це все ж таки невелика модель, позбавлена повноцінного організму та складного середовища живого мозку.
Нова система поєднує обидва підходи.
Людські клітини розвиваються всередині живої тварини, отримують кровопостачання та формують зв’язки з нервовою системою. Це дає змогу спостерігати за їхньою роботою та реакцією на певні умови безпосередньо в організмі.
Експеримент показав реакцію на нестачу кисню
Дослідники також перевірили, чи можна використовувати цю модель для вивчення пошкодження людської мозкової тканини.
Ксенокортикальних мишей на п’ять годин помістили в середовище з концентрацією кисню 5%. Після цього в людській тканині виявили ознаки гіпоксичної реакції, зокрема активність білка HIF1α.
Це був доказ принципу: модель можна використовувати не лише для спостереження за розвитком людських нейронів, а й для вивчення того, як вони реагують на пошкодження.
Дослідники пов’язують такий підхід із можливістю вивчати порушення розвитку нервової системи та перевіряти потенційні методи лікування.
Водночас це поки не означає появи готового лікування будь-якої неврологічної хвороби. Експеримент показав можливості самої моделі.
В органоїдах з’явилися рідкісні нейрони
Ще одна цікава деталь стосується клітин, які складно отримати у звичайній лабораторній культурі.
У пересадженій тканині вчені виявили великі нейрони, подібні до нейронів фон Економо. Цей тип клітин пов’язують із соціальним пізнанням, а також із нейродегенеративними захворюваннями, зокрема фронтотемпоральною деменцією.
Їх поява в такій моделі відкриває додаткову можливість для дослідження клітин, які важко відтворити у звичайній чашці Петрі.
Що це може змінити
Доведено вже те, що людські кортикальні органоїди можуть масштабно розростатися в мозку спеціально модифікованої миші, формувати різні типи клітин і інтегруватися з нервовою системою господаря.
Наступний рівень — використання таких тварин як моделі людського розвитку мозку, неврологічних захворювань і для тестування потенційних методів лікування.
Але це вже майбутнє застосування, а не результат клінічних випробувань. Дослідження поки демонструє, що така платформа технічно працює.
💡 Цікаво знати
Органоїди для цього експерименту починалися не з готової мозкової тканини. Вчені використовували людські стовбурові клітини, які виростили до стану кортикальних органоїдів, а вже потім пересадили їх новонародженим мишам.
Тобто фактично дослідники створили умови, у яких лабораторно вирощена людська нервова тканина могла розвиватися всередині живого організму.
❓ ГОЛОВНЕ ПИТАННЯ: чи стали ці миші частково «людськими»?
Ні, у тому сенсі, який зазвичай мають на увазі під людською свідомістю чи поведінкою.
У мишей справді сформувалася значна кількість людських нейронів, які інтегрувалися з їхньою нервовою системою. Але дослідження не показує появи людської свідомості або людського рівня когнітивних здібностей. Nature також зазначає, що модель була розроблена з урахуванням цього етичного питання.
Фінал
Найважливіше в цьому експерименті не те, що вчені «зробили напівлюдський мозок миші». Справжня новизна значно практичніша: людські нейрони вперше вдалося розмістити в живому мозку так масштабно, щоб вони могли розвиватися, формувати мережі та реагувати на пошкодження в організмі.
Для науки це означає новий спосіб спостерігати за людською нервовою тканиною там, де раніше її майже неможливо було досліджувати.
Повідомляє NNews із посиланням на Nature.
На перший погляд Apple Watch Series 12 та Ultra 4 майже не відрізняються від попередників. Але всередині Apple суттєво переробила систему контролю здоров’я — тепер годинник може вимірювати пульс кожні 5 секунд навіть під час звичайної активності.
Саме це, а не нові кольори чи матеріали корпусу, стало головною особливістю нового покоління.
Що сталося
Автор 9to5Mac провів тиждень із Apple Watch Series 12 та Apple Watch Ultra 4 після їхнього дебюту у вересні 2026 року.
Обидві моделі отримали нову систему Health Sensing System. Вона поєднує оновлене сенсорне обладнання з новим процесором S11 і дозволяє збирати значно більше інформації про роботу організму протягом дня.
Найпомітніша зміна стосується серцевого ритму. Якщо попередні моделі намагалися вимірювати пульс у стані спокою приблизно раз на п’ять хвилин, Series 12 та Ultra 4 роблять вимірювання кожні п’ять секунд — незалежно від того, рухається людина чи стоїть на місці.
повідомляє NNews із посиланням на 9to5Mac.
Головна зміна — годинник почав бачити більше
Проблема рідкісних вимірювань очевидна: між ними можна було пропустити короткочасну зміну пульсу.
Наприклад, людина може швидко піднятися сходами, перенести важкі покупки або виконати роботу в саду. Якщо вимірювання припало на момент до або після навантаження, Apple Watch просто не зафіксував би сам момент зміни.
Нові моделі збирають дані значно частіше. Тому годинник отримує більш детальну картину того, як повсякденні дії впливають на серцевий ритм.
Автор огляду зазначає, що завдяки цьому зміг помітити навіть вплив чашки кави у другій половині дня та стресових ситуацій на власний пульс.
Що змінилося всередині
Apple збільшила площу контакту електродів без збільшення самого сенсора. Це має покращити контакт зі шкірою під час ЕКГ.
Фотодіоди тепер розташовані кільцем, щоб збирати більше відбитого світла. Зелені світлодіоди також стали більшими — це має забезпечувати стабільніші вимірювання під час руху та одночасно підвищити енергоефективність.
За даними Apple, у дослідженні за участю понад 1000 людей Series 12 показав статистично кращу загальну точність вимірювання пульсу, ніж усі протестовані компанією конкуруючі носимі пристрої під час тренувань і повсякденної активності.
Водночас це твердження належить самій Apple, тому його варто розглядати саме в контексті заявленого компанією дослідження.
Vitals тепер працює не лише вранці
Збільшення кількості вимірювань використовується не тільки для відображення пульсу.
Apple оновила Vitals — систему, яка аналізує основні показники організму. Раніше користувач переважно отримував цей звіт після ночі.
Тепер з’явився денний режим. Він показує серцевий ритм і варіабельність серцевого ритму (HRV) протягом дня.
Ще одна зміна — замість двох категорій показників тепер є чотири:
значно відхиляється;
трохи відхиляється;
типовий;
сприятливий.
Це дає більше деталей, ніж попередній варіант із поділом лише на нормальні та нетипові значення.
Apple нарешті додала Readiness
Ще одна функція, якої раніше бракувало Apple Watch, — оцінка готовності організму.
Readiness збирає дані про нещодавню активність, тренувальне навантаження, життєві показники та сон, після чого формує оцінку від 0 до 10.
Причому показник не є статичним. Він може змінюватися протягом дня залежно від нових даних про сон, денну активність і пульс.
Шкала виглядає так:
0–1 — Recover2–4 — Pace Yourself5–7 — Ready8–10 — Go For It
Для отримання першої оцінки потрібно щонайменше тиждень даних про сон. Автор огляду на момент тестування мав лише один такий показник, тому остаточно оцінити роботу функції поки не зміг.
HRV вимірюється значно частіше
Apple також збільшила частоту вимірювання варіабельності серцевого ритму.
Раніше HRV фіксувався приблизно раз на дві години. У Series 12 та Ultra 4 вимірювання в стані спокою можуть відбуватися до одного разу на п’ять хвилин.
Крім того, годинник отримав окремий показник recovery HRV. Apple використовує його для оцінки щоденних сигналів стресу та втоми, а звичайний HRV продовжує використовуватися для ширшої оцінки стану організму.
Recovery HRV також інтегрується в нічний звіт Vitals.
S11: перший серйозний стрибок після S9
Обидва нових годинники працюють на процесорі S11.
Це важливо ще й тому, що S9, представлений разом з Apple Watch Series 9 у 2023 році, був останнім чипом, який приніс помітно нову архітектуру. S10 у Series 10 був тією ж конструкцією в тоншому виконанні, а минулорічні моделі нового чипа взагалі не отримали.
За словами Apple, S11 використовує компоненти CPU, GPU та Neural Engine, похідні від A20 Pro з iPhone 18 Pro.
9to5Mac також повідомляє про можливе збільшення оперативної пам’яті з 2 до 4 ГБ, але це саме повідомлення видання, а не офіційно наведена Apple характеристика в цьому огляді.
На практиці автор помітив швидший запуск програм, прокручування меню та взаємодію із Siri. Однак найбільше значення S11 має не в самій швидкості, а в тому, що він допомагає обробляти нові функції здоров’я.
А що з батареєю?
У Series 12 автономність у звичайному режимі залишилася на заявленому рівні 24 години, як і в Series 11. У режимі низького енергоспоживання — до 38 годин.
Для тренувань Apple заявляє до 10 годин роботи на відкритому повітрі — на дві години більше.
Цікавіша ситуація зі швидкою зарядкою. П’ять хвилин заряджання можуть забезпечити до 10 годин відстеження сну, а 15 хвилин — до 12 годин автономної роботи.
Ultra 4 отримав значно більший приріст. Apple заявляє до 50 годин звичайного використання проти 42 годин у Ultra 3.
У режимі низького енергоспоживання — до 84 годин проти 72. Стандартне тренування може тривати до 18 годин, розширене — до 25, а максимальне розширене — до 45 годин.
Під час реального тестування автор зарядив Ultra 4 до 100% приблизно о 20:00 у неділю, а наступного разу поставив його на зарядку о 20:00 у вівторок. За цей час годинник пропрацював 48 годин, включно з 90 хвилинами тренувань, трьома годинами без iPhone та двома ночами відстеження сну.
Дизайн майже не змінився — і це навмисно
Зовні Series 12 та Ultra 4 дуже близькі до попередників.
Ultra 4, як і раніше, доступний у титанових корпусах Natural та Black.
Series 12 отримав нові матеріали та кольори. Алюмінієва версія доступна у Dark Bronze, Light Gold, Black та Space Gray. Переднє скло алюмінієвої моделі тепер — Ceramic Shield 2 замість Ion-X.
Титанова версія має кольори Radiant Gold та Natural.
Але найбільш незвичайне повернення — кераміка. Apple знову використовує цей матеріал після Series 5, представленого ще у 2019 році. Series 12 у кераміці доступний у кольорах Night Blue та Pearl White.
Є й невелика зміна габаритів: площа дисплея приблизно на 2% менша, ніж у Series 10 та Series 11, хоча кількість пікселів не змінилася. Корпус став приблизно на 1 мм ширшим.
На практиці автор огляду не вважає цю різницю помітною.
Що це може змінити
Вже підтверджено, що нова система датчиків дає Apple Watch значно більше вимірювань пульсу та HRV. На їхній основі працюють оновлені Vitals і Readiness.
А ось наскільки корисними в довгостроковій перспективі будуть нові оцінки, поки остаточно сказати рано. Автор огляду мав лише тиждень для тестування.
Не виправдалося принаймні одне очікування: частіші вимірювання пульсу поки не дали помітного покращення автоматичного визначення тренувань.
Водночас Apple готує ще кілька функцій, які мають з’явитися пізніше цього року.
Що Apple готує далі
Apple працює над повністю переробленим застосунком Health із новою вкладкою Longevity та показниками на кшталт Health Age. Нова версія вже доступна в бета-тестуванні.
Для Series 12 та Ultra 4 також заявлені функції Audio Intelligence.
Live Rewind дозволить подвійним натисканням Digital Crown отримати текстовий фрагмент із останніх 15 секунд розмови.
Siri Recap створюватиме короткі узагальнення розмов, які можна буде переглянути пізніше.
Обидві функції мають запустити в бета-версії пізніше цього року.
💡 Цікаво знати
Apple Watch Series 12 та Ultra 4 фактично зближують два підходи до носимих пристроїв: класичний смартгодинник і трекер здоров’я.
Раніше для отримання більш комплексної оцінки готовності багато користувачів зверталися до спеціалізованих пристроїв на кшталт Oura та Whoop. Тепер подібний показник з’явився безпосередньо в Apple Watch.
❓ Головне питання: чи варто переходити на Series 12 або Ultra 4?
Це залежить насамперед від покоління попереднього годинника та інтересу до нових функцій здоров’я.
За тижневим тестуванням 9to5Mac, найбільш помітні зміни стосуються не дизайну, а сенсорів, частоти вимірювань, Vitals, HRV та Readiness.
Тому різниця для власника старішого Apple Watch буде іншою, ніж для людини, яка вже користується відносно новою моделлю.
Фінал
Apple не стала радикально змінювати Apple Watch зовні. Натомість компанія зробила ставку на те, що приховано під корпусом.
Series 12 та Ultra 4 збирають більше даних про організм, частіше вимірюють пульс і HRV та намагаються перетворити ці цифри на зрозумілі висновки через Vitals і Readiness.
І саме тут полягає головна зміна нового покоління: Apple Watch поступово переходить від пристрою, який просто показує показники, до пристрою, який намагається пояснювати їхній контекст.
Метеорити можуть зберігати не лише сліди космічних подій, а й речовину, яка існувала ще до появи Землі. Тепер вчені знайшли в двох таких об’єктах десятки тисяч вуглецевих молекулярних складів і вперше в межах цього дослідження отримали зображення окремих молекул.
Один із метеоритів, Мерчісон, має вік щонайменше 5,5 млрд років — тобто він старший за нашу планету.
Що знайшли всередині метеоритів
Дослідження провела міжнародна команда за участю фахівців National High Magnetic Field Laboratory, Florida State University та Brookhaven National Laboratory.
Вчені вивчили фрагменти двох метеоритів: Мерчісона, який упав в Австралії у 1969 році, та Aguas Zarcas, що впав у Коста-Ріці у 2019 році.
Зразки аналізували за допомогою 21-теслового мас-спектрометра FT-ICR. Він здатен розділяти величезну кількість компонентів навіть у дуже складних хімічних сумішах.
У невеликих зразках обох метеоритів дослідники виявили десятки тисяч вуглецевих молекулярних складів.
Але тут важливо не перебільшувати результат. Йдеться не про десятки тисяч абсолютно різних молекул. Одна й та сама молекулярна формула може відповідати різним структурам.
Саме тому вчені використали ще один метод.
Вчені не просто визначили молекули, а побачили їх
Фахівці Brookhaven застосували високороздільну безконтактну атомно-силову мікроскопію.
Принцип можна пояснити просто: над поверхнею зразка переміщується надзвичайно гострий зонд, який не торкається молекули. Прилад реєструє взаємодію між зондом і матеріалом та на цій основі створює зображення структури.
Це важливо, тому що знати хімічну формулу недостатньо. Два різні розташування атомів можуть мати однаковий набір елементів і ту саму формулу.
Тому мас-спектрометрія та мікроскопія доповнюють одна одну: перша дає масштабну картину хімічного складу, друга дозволяє розглядати структуру окремих молекул.
Робота з такими зразками виявилася дуже складною. За словами дослідників, отримання зображення окремих молекул у подібній суміші може займати від кількох днів до кількох місяців.
Найцікавіше — два метеорити виявилися дуже різними
Мерчісон та Aguas Zarcas належать до широкої групи багатих на вуглець метеоритів і можуть здаватися схожими.
Однак їхні молекулярні «відбитки» суттєво відрізняються. Лише відносно невелика частина складних молекулярних композицій виявилася спільною.
Це свідчить про різні хімічні умови, в яких формувався та змінювався матеріал їхніх батьківських астероїдів.
На речовину могли впливати нагрівання, вода та інші процеси. Тобто рання Сонячна система не була повністю однорідною з погляду хімії.
Чому Мерчісон особливо важливий
Мерчісон — вуглецевий хондрит, багатий на органічну речовину. Саме тому його вивчають десятиліттями.
Його вік оцінюють щонайменше у 5,5 млрд років. Земля сформувалася приблизно 4,5 млрд років тому, тому речовина Мерчісона дозволяє зазирнути в період, який передував появі нашої планети.
Раніше в ньому також знаходили пресолярні зерна — крихітні частинки речовини, що утворилися ще до народження Сонця і пережили формування Сонячної системи.
Фактично Мерчісон можна розглядати як своєрідну капсулу часу.
Чи має це стосунок до походження життя
Безпосередніх доказів того, що життя або його прямі попередники прибули на Землю саме з цими метеоритами, дослідження не дає.
Натомість воно показує, наскільки багатою могла бути органічна хімія в ранній Сонячній системі.
Органічні сполуки вже відомі в багатьох метеоритах. Новий результат дозволяє досліджувати їх детальніше — аж до структури окремих молекул.
Це може допомогти краще зрозуміти хімічні умови, з яких формувалися планети. А питання про те, яку роль така хімія могла відіграти у виникненні життя, залишається окремою науковою проблемою.
Що це може змінити
Вже підтверджено, що метеорити здатні зберігати складний набір органічної речовини, частина якої походить із дуже давніх етапів існування Сонячної системи.
Новий підхід додає до цього ще один рівень деталізації. Вчені можуть не лише встановлювати, які молекулярні склади присутні у зразку, а й намагатися визначити структуру окремих молекул.
Це дає можливість точніше реконструювати хімічне середовище, в якому формувалися ранні планетні тіла.
Водночас робити з цього висновок про походження життя на Землі поки зарано.
💡 Цікаво знати
Це лише третій описаний випадок використання такого типу атомно-силової мікроскопії для дослідження матеріалу метеоритів.
Тобто вчені лише починають переходити від аналізу загального хімічного складу космічної речовини до безпосереднього вивчення структури окремих молекул.
❓ Головне питання
Чи доводить це, що життя могло прийти на Землю з космосу?
Ні. Дослідження цього не доводить. Воно показує інше: метеорити можуть зберігати надзвичайно складну органічну хімію, яка існувала ще до формування Землі.
Чому це важливо
Метеорити дають ученим рідкісну можливість досліджувати матеріал, який пережив формування Сонячної системи. Новий метод дозволяє перейти від простого визначення складу до вивчення структури окремих молекул.
Це допомагає точніше відтворювати хімічні умови, з яких почалася історія планет.
Фінал
Найцікавіше в цій історії не сама цифра — десятки тисяч молекулярних складів. Важливіше те, що вчені отримали спосіб розглядати окремі молекули всередині речовини, яка пережила перші етапи історії Сонячної системи.
Мерчісон упав на Землю лише у 1969 році, але його хімічна історія почалася набагато раніше за нашу планету.
повідомляє NNews із посиланням на The Planetary Science Journal.
Гортайте вниз для завантаження ще









