Якщо українець із Києва вперше почує розмову двох закарпатців між собою, частину слів він може просто не зрозуміти. «Туй», «айбо», «файний», «крумплі», «марга» чи «левеш» звучать незвично, а деякі слова взагалі нагадують угорську або словацьку. Але закарпатська говірка — не «зіпсована українська» і не суміш мов сусідніх держав. Це один із давніх територіальних різновидів української мови, який формувався століттями в особливих географічних та історичних умовах. Повідомляє NNews із посиланням на матеріали Інституту української мови НАН України, Ужгородського національного університету та «Енциклопедію сучасної України». Старі фото Ужгорода Чи існує «закарпатська мова» У побуті можна почути вислів «закарпатська мова», але для мовознавства точніше говорити про закарпатський говір та окремі закарпатські говірки. Закарпатський говір належить до карпатської групи говорів південно-західного наріччя української мови. Поруч із ним у цій системі розглядають, зокрема, бойківський та гуцульський говори. І тут є важлива деталь: навіть самого «закарпатського діалекту» не варто уявляти як єдину однакову мову, якою говорять від Ужгорода до Рахова. Закарпаття має велику кількість місцевих говірок. Серед великих груп дослідники виділяють ужанські, боржавські, марамороські та верховинські говірки. Між ними теж є відмінності. Тобто людина з Ужгорода і людина з Рахівщини можуть говорити українською, але їхнє мовлення звучатиме по-різному. Ясіня за часів Чехословаччини Чому Закарпаття заговорило саме так Головна причина — географія та історія. Закарпаття розташоване по інший бік Карпатського хребта щодо більшої частини українського мовного простору. Усередині самого регіону спілкування між поселеннями також тривалий час ускладнювали гори та долини річок. У результаті окремі місцеві мовні особливості могли зберігатися століттями. Дослідники пов’язують формування закарпатських говорів із давніми мовними процесами ще пізньопраслов’янської доби. Йосип Дзендзелівський, один із найвідоміших дослідників закарпатських говорів, показав, що вони мають спільне походження з іншими українськими діалектами та розвивалися в одному загальному напрямі з українською мовою. Водночас на Закарпатті постійно контактували різні народи й мови. На півдні та заході регіон межує з територіями поширення угорської, словацької та румунської мов. Тому закарпатські говірки отримали значний шар іншомовних запозичень. Це нормальний результат тривалого мовного контакту. Чому в Закарпатті кажуть «крумплі», а не «картопля» Це один із найвідоміших прикладів. У багатьох закарпатських говірках картоплю називають крумплі або кромплі. Це слово пов’язують з угорським krumpli. Але важливо не робити з цього висновок, що закарпатська мова «угорська». Запозичене слово може стати частиною української говірки, так само як українські слова можуть проникати в інші мови. Люди просто використовують звичну для свого регіону назву предмета. Так само в закарпатському мовленні зафіксовані: марга — худоба; дарaб — шматок, кусень; тенґериця / кендериця — кукурудза; темету / теметув — кладовище; леквар — повидло; левеш — суп, бульйон; ратота — яєшня; килтовати — витрачати; далазовати — зневажати. Ці слова наведені в «Енциклопедії сучасної України» як приклади угорських запозичень у закарпатських говірках. Ясіня і його мешканці за часів Чехословаччини Але не все незвичне слово прийшло з угорської Це ще одна поширена помилка. Наприклад, у східних закарпатських говірках є слова, пов’язані з румунським мовним впливом: я́рич — їжак; мелай — кукурудза; нанашко — хрещений батько; фін / фійин — хрещеник. У західній частині Закарпаття помітні слова зі словацьким походженням, серед них: кед’ / кид’ — якщо; коцур — кіт; планка — кислиця; облак — вікно; пец — піч; улапити — піймати. Є також німецькі запозичення, зокрема реклик — піджак та файний. Саме тому закарпатська говірка іноді створює враження, ніби людина одночасно говорить українською, угорською, словацькою та ще якоюсь мовою. Насправді це український діалект із багатою історією мовних контактів. «Туй» — це не помилка Одна з рис, яка особливо впадає у вічі, — незвичні для літературної української прислівники. У закарпатських говірках туй означає «тут». андеки / аддеки — «ось тут»; гинде — «там»; днис / нис — «сьогодні»; гôрі — «нагорі, вгору»; дôлу — «внизу, донизу»; вон / вонка — «надворі»; удну / унну — «усередині»; близь — «близько»; дôму — «додому»; зась / упйат — «знову». Є навіть дуже характерне ут’мы — «дуже багато». Для людини, яка звикла до літературної української, такі слова можуть звучати майже як інша мова. Для носія місцевої говірки це звичайна повсякденна лексика. Довга хижа на Закарпатті А що з «айбо»? Слово айбо — ще один відомий маркер закарпатського мовлення. У різних конструкціях воно функціонує як протиставний сполучник на кшталт «але». Поруч із ним зафіксовані тай, ай, айно. Цікаво, що в закарпатських говірках є й інші незвичні частки: ай / айно — «так», н’іт / н’ет — «ні», ци — «чи», най — «хай». Причому навіть тут немає абсолютної однаковості по всьому регіону. Закарпатські говірки утворюють мовний континуум, а не одну стандартизовану систему. Наскільки закарпатська говірка відрізняється від звичної української Відмінності є не лише в словах. Мовознавці фіксують специфіку у фонетиці, граматиці, словотворі, лексиці, фразеології та синтаксисі. Особливо помітною може бути вимова голосних. Наприклад, у різних закарпатських говірках давні звуки о та е в певних позиціях дали різні результати. Саме тому в наукових описах можна побачити форми на кшталт кун’, осін’, прин’ýс, тоді як в інших говірках того самого ареалу вимова відрізняється. Для сторонньої людини це може звучати як дуже сильна відмінність. Але якщо відкинути окремі слова та вимову, граматична й лексична основа залишається українською. Мукачево у 1944 році Діалект чи літературна мова: що правильніше? Точніше буде сказати: літературна українська і закарпатська говірка виконують різні функції. Українська літературна мова має кодифіковані норми. Саме їх використовують в офіційних документах, освіті, державних установах, медіа та інших ситуаціях, де потрібен єдиний стандарт. Діалект не має бути «правильнішим» або «неправильнішим» за літературну мову. Це інший рівень мовної системи — територіальний. Наприклад, для закарпатця крумплі може бути природним словом у щоденній розмові. В офіційному тексті нормативною буде назва картопля. Це приблизно як різниця між домашнім одягом і костюмом: вони не конкурують за звання «правильнішого», а використовуються в різних ситуаціях. Чому тоді діалекти взагалі зберігаються Тому що мова формується не лише підручниками. Дитина чує перші слова від батьків, бабусі, дідуся, сусідів. Якщо ці слова використовує все оточення, вони стають природною частиною мовлення. Саме тому в Закарпатті діалектне спілкування досі залишається досить стійким. Інститут української мови НАН України зазначає, що регіон значною мірою зберігає діалектне спілкування, а місцеві говірки передаються від покоління до покоління. Водночас сучасна освіта, телебачення, інтернет, міграція та міжрегіональне спілкування поступово зближують місцеве мовлення з літературною українською. Це нормальний процес. Діалекти постійно змінюються. У Закарпаття є навіть словник майже на 16 тисяч слів Масштаб місцевої мовної різноманітності добре демонструє праця мовознавця Івана Сабадоша — «Словник закарпатської говірки села Сокирниця Хустського району». У ньому зафіксовано понад 15,9 тисячі діалектних слів, зібраних протягом 20–25 років. Причому йдеться про мовлення лише однієї говірки — села Сокирниця. Це важливий момент. Якщо одна сільська говірка дала матеріал майже для 16-тисячного словника, стає зрозуміло, чому говорити про «єдину закарпатську мову» некоректно. Інший дослідник — Микола Грицак — десятиліттями збирав лексику та фразеологію українських говірок Закарпаття. Частину його матеріалів Інститут української мови НАН України видає як «Матеріали до Словника українських говірок Закарпатської області». Закарпатська говірка — це своєрідний мовний архів У ній збереглися слова та мовні риси, які можуть розповісти про минуле регіону не гірше за історичні документи. Одні слова показують давні українські мовні процеси. Інші нагадують про багатовікові контакти з угорцями, словаками, румунами, німцями та іншими сусідами. Саме тому діалектологи вивчають не тільки те, «як смішно звучить» певне слово. Для науки кожна така форма може бути свідченням давнього переселення, торгівлі, культурного контакту або особливостей розвитку конкретної громади. Чому закарпатська мова може звучати майже як іноземна Парадокс у тому, що іноді найбільше відчуття «іноземності» створюють не запозичені слова, а давні українські мовні риси. Закарпатські говори належать до архаїчних говорів української мови й зберегли низку особливостей, які в інших українських територіях змінилися або зникли. Тому закарпатець може сказати фразу, яка для жителя центральної України звучатиме незвично, хоча історично вона може бути не «чужою», а навпаки — дуже давньою. Це одна з причин, чому діалектологія цікава: сучасна карта української мови зберігає сліди процесів, яким сотні й навіть понад тисячу років. Чому це важливо Закарпатська говірка не є конкурентом українській літературній мові. Вона є її частиною — живим свідченням того, наскільки різноманітною може бути одна мова. Тому «файний», «айбо», «туй» чи «крумплі» не роблять українську менш українською. Навпаки — вони показують, як українська мова пристосовувалася до різних територій, контактів і поколінь. І, можливо, найцікавіше тут те, що Закарпаття зберегло не просто набір незвичних слів. Воно зберегло цілий пласт мовної історії, який можна почути просто в розмові на вулиці.