{ "@context": "https://schema.org", "@type": "FAQPage", "mainEntity": [ { "@type": "Question", "name": "Чи дійсно людина може робити дві справи одночасно?", "acceptedAnswer": { "@type": "Answer", "text": "Так, але тільки якщо одна з цих справ доведена до автоматизму завдяки тривалому тренуванню. У такому разі завдання виконується скроневою корою в обхід префронтальної, яка залишається вільною для іншої діяльності." } }, { "@type": "Question", "name": "Скільки часу потрібно, щоб автоматизувати складну навичку?", "acceptedAnswer": { "@type": "Answer", "text": "У межах експерименту учасникам знадобилося від 5 до 10 тижнів і понад 30 тисяч індивідуальних повторень, щоб перебудувати нейронні зв'язки та перевести розпізнавання об'єктів на автопілот." } }, { "@type": "Question", "name": "Чому важко позбутися старих звичок за допомогою сили волі?", "acceptedAnswer": { "@type": "Answer", "text": "Тому що автоматизовані дії мігрують у глибинні зони скроневої кори і працюють в обхід префронтальної кори, яка відповідає за свідомі рішення. Сигнал йде напряму до моторних центрів, оминаючи область раціонального вибору." } }, { "@type": "Question", "name": "Чи можна безпечно писати повідомлення в телефоні під час їзди на велосипеді?", "acceptedAnswer": { "@type": "Answer", "text": "Ні. Навіть якщо їзда повністю автоматизована, фокусування погляду на екрані та на дорозі вимагає одного й того самого фізичного ресурсу - зору. Конкуренція за сенсорні механізми робить таку багатозадачність вкрай небезпечною." } } ] } Чи траплялося вам виявити, що ви їдете за кермом автомобіля, ведете жваву розмову з пасажиром і водночас абсолютно автоматично реагуєте на дорожні знаки та пішоходів? Людський мозок здатен на дива координації, хоча тривалий час панувала думка, що ми не вміємо виконувати кілька складних завдань паралельно. Вважалося, що увага просто миттєво перестрибує з одного процесу на інший, створюючи ілюзію одночасності. Проте наукове дослідження, опубліковане 4 червня 2026 року в журналі Journal of Cognitive Neuroscience, повністю спростовує цю теорію. Виявилося, що справжня багатозадачність мозку можлива завдяки його вмінню фізично переписувати власну архітектуру та створювати автономні зони під конкретні потреби. Повідомляє T4 з посиланням на sciencedaily.com. Як формується багатозадачність мозку: експеримент на межі витривалості Щоб зрозуміти, як саме відбувається цей перехід на автопілот, дослідники з Університету Джорджтауна влаштували для добровольців справжнє випробування тривалістю від 5 до 10 тижнів. Учасники експерименту мали виконати понад 30 000 індивідуальних тестів через спеціальний ігровий додаток на смартфоні. Їм пропонували сортувати зображення автомобілів, які були штучно змінені. Розпізнати мізерні деталі та віднести машину до потрібного класу було вкрай непросто. Це вимагало колосальної концентрації уваги та постійної напруги. Для фіксації змін у структурі нейронних зв’язків учені провели лонгітюдне сканування мозку учасників до початку експерименту та після його завершення. Вони застосували комбінацію функціональної магнітно-резонансної томографії (фМРТ) та електроенцефалографії (ЕЕГ) з технікою швидкої адаптації. Цей метод дозволив у реальному часі побачити, які саме групи клітин реагують на візуальні стимули. Результати здивували навіть досвідчених нейробіологів. На початку навчання завдання повністю завантажувало префронтальну кору. Це область мозку, яка відповідає за свідоме планування, складні міркування та вольовий контроль. Вона є вузьким місцем нашої когнітивної системи, адже може ефективно обробляти лише одну складну операцію одночасно. Але після тривалих тренувань активність змістилася у скроневу частку, а саме у вентральну потилично-скроневу кору (vOTC). Там сформувалася абсолютно нова, раніше відсутня зона вибіркового розпізнавання категорій. Мозок буквально виростив новий апаратний блок для сортування картинок. Прямий обхід мислення: як працює нейронний автопілот І ось що цікаво. Нейронні сигнали з новоствореної зони у скроневій корі почали повністю оминати префронтальну кору. Вони з’єднувалися безпосередньо з областями моторного виходу, які керують нашими діями та рухами. Тобто процес сортування став повністю автоматичним. Він перестав вимагати зусиль волі чи логічного аналізу. Свідомість тепер була вільною для будь-яких інших справ. На практиці це пояснює безліч речей, які ми робимо не замислюючись. Перший автор дослідження Патрік Х. Кокс, який зараз працює асистентом професора психології в Університеті Ліхай, наводить приклад із медицини. Досвідчені радіологи після років практики здатні майже миттєво та автоматично класифікувати новоутворення на рентгенівських знімках як доброякісні чи злоякісні. Вони не вивчають детально кожну тінь на знімку крок за кроком – їхній мозок розпізнає патологію миттєво завдяки виділеному нейронному контуру у скроневій зоні. Префронтальна кора при цьому залишається вільною для спілкування з пацієнтом чи колегами. Зворотний бік медалі: чому важко подолати шкідливі звички Тут є нюанс, який відкриває нові можливості для медицини, але водночас пояснює наші щоденні слабкості. Оскільки автоматизовані дії мігрують у зони мозку, менш доступні для свідомого контролю, традиційні методи боротьби зі шкідливими звичками часто не працюють. Якщо людина намагається подолати компульсивну поведінку за допомогою когнітивної стратегії “подумай про щось інше”, це не дає результату. Сигнал пробігає звичною дорожкою повз мислячу кору безпосередньо до дії. Старший автор дослідження Максиміліан Різенхубер наголошує, що першим кроком до розв’язання проблеми є розуміння анатомічної карти звички. Це дослідження дає вченим точні орієнтири для розробки ефективнішої терапії залежностей. Замість того, щоб покладатися на силу волі, потрібно змінювати самі тригери або створювати нові фізичні бар’єри, які змусять мозок знову підключати префронтальну кору для аналізу ситуації. Крім того, це відкриття допомагає зрозуміти, чому штучний інтелект досі поступається людині у гнучкості. Коні зазвичай навчають нові нейромережі іншим завданням, вони часто стирають раніше здобуті знання – це називають явищем руйнівного забування. Людський мозок вирішує цю проблему витончено. Він переносить старі навички у скроневу кору, звільняючи простір для навчання нового. Це створює надійну базу для безперервного розвитку протягом усього життя. Межі нашої багатозадачності Чи означає це, що тепер можна без обмежень поєднувати будь-які справи? Науковці застерігають: межі безпечної багатозадачності все ж існують. Дослідники наголошують, що паралельне виконання завдань залишається небезпечним, якщо вони конкурують за одні й ті самі фізичні сенсорні механізми. Наприклад, неможливо безпечно писати текстові повідомлення за кермом, оскільки обидва процеси критично вимагають зорового фокусу. Ви не зможете навчити два окремі нейронні ланцюги використовувати одні й ті самі очі одночасно. Проєкт, який отримав фінансову підтримку від Національного наукового фонду США (NSF), Дослідницької лабораторії армії США (Army Research Laboratory) та Фонду ARCS, доводить: можливості нашого мозку значно ширші, ніж вважалося раніше. Але біологічні обмеження тіла все ж варто поважати. Часті питання про роботу мозку в режимі багатозадачності Чи дійсно людина може робити дві справи одночасно? Так, але тільки якщо одна з цих справ доведена до автоматизму завдяки тривалому тренуванню. У такому разі завдання виконується скроневою корою в обхід префронтальної, яка залишається вільною для іншої діяльності. Скільки часу потрібно, щоб автоматизувати складну навичку? У межах експерименту учасникам знадобилося від 5 до 10 тижнів і понад 30 тисяч індивідуальних повторень, щоб перебудувати нейронні зв’язки та перевести розпізнавання об’єктів на автопілот. Чому важко позбутися старих звичок за допомогою сили волі? Тому що автоматизовані дії мігрують у глибинні зони скроневої кори і працюють в обхід префронтальної кори, яка відповідає за свідомі рішення. Сигнал йде напряму до моторних центрів, оминаючи область раціонального вибору. Чи можна безпечно писати повідомлення в телефоні під час їзди на велосипеді? Ні. Навіть якщо їзда повністю автоматизована, фокусування погляду на екрані та на дорозі вимагає одного й того самого фізичного ресурсу – зору. Конкуренція за сенсорні механізми робить таку багатозадачність вкрай небезпечною. Наступного разу, коли ви автоматично вимкнете праску, зачините двері або упіймаєте предмет, що падає, згадайте про неймовірну роботу, яку провів ваш мозок, щоб створити для цього окремий контур у скроневій частці. Наша здатність змінюватися під впливом досвіду – це найдивовижніший механізм адаптації. Яку саме складну навичку ви оберете для тренувань наступною, щоб перетворити її на свій новий автоматичний суперсилу?The post Справжня багатозадачність мозку можлива: як ми переходимо на автопілот first appeared on T4 - сучасні технології та наука.