Міжнародна команда дослідників спостерігала незвичайний квантовий стан — надтверде тіло (суперсолід) — за кімнатної температури. Цей стан поєднує властивості кристала, у якому частинки утворюють регулярну структуру, та надплинної рідини, здатної текти без внутрішнього тертя. Результати дослідження опублікували в журналі Science Advances. Зазвичай для вивчення подібних квантових явищ потрібне дороге обладнання, яке охолоджує речовину майже до абсолютного нуля. У новій роботі науковці використали систему, в якій світло сильно взаємодіє з матерією. Її основою стала оптична мікрорезонаторна структура зі спеціально розробленим рідким кристалом та шаром органічного напівпровідника MeLPPP. Усередині мікрорезонатора світло та електронні збудження речовини утворюють гібридні квазічастинки — екситон-поляритони. Вони існують лише кілька пікосекунд, однак цього достатньо, щоб сформувати конденсат Бозе — Ейнштейна, у якому багато частинок поводяться як єдина квантова система. Такий конденсат може демонструвати надплинність. Перехід до надтвердого стану дослідники виявили за регулярними світлими смугами у випромінюванні. Вони свідчили, що густина конденсату спонтанно набула періодичної структури, подібної до кристалічної решітки. Однак розташування смуг змінювалося з кожним лазерним імпульсом. Система щоразу самостійно обирала один із кількох рівноправних варіантів структури. Це явище називають спонтанним порушенням симетрії. Крім того, випромінювання демонструвало стійку спіральну структуру поляризації, тобто дослідники зафіксували одночасно два різні типи впорядкування. Важливо, що така система може працювати не лише за кімнатної температури, а й за температури близько 60 °C. Вона також стала першою платформою для дослідження надтвердих екситон-поляритонних конденсатів, оптичні властивості якої можна налаштовувати за допомогою електричної напруги. Науковці вважають, що ця технологія допоможе досліджувати нові квантові стани світла й матерії та може знайти застосування у надшвидких фотонних пристроях, нейроморфних обчисленнях і високочутливих оптичних сенсорах. Водночас експерименти мали суттєве обмеження: органічний напівпровідник поступово вступав у реакцію з рідким кристалом, тому після виготовлення зразка дослідники мали лише кілька годин для вимірювань. Повторення експерименту вимагало створення нового зразка.