Після відкриття об’єкта 3I/ATLAS передбачалося, що ядро міжзоряної комети може мати величезні розміри. Однак у процесі подальших спостережень з’ясувалося, що ці оцінки були завищені. Нещодавні розрахунки показали, що насправді 3I/ATLAS за розмірами відповідає середньостатистичним або навіть компактним кометам Сонячної системи. У момент відкриття третього в історії спостережень міжзоряного об’єкта 3I/ATLAS на початку липня 2025 року він був надзвичайно яскравим для своєї відстані від Сонця — перебував приблизно у чотири з половиною рази далі від Сонця, ніж Земля, тобто порівняно близько до орбіти Юпітера. Нагадаємо, газовий гігант у середньому розташований у 5,1 раза далі від нашої планети від світила. При цьому у 3I/ATLAS практично одразу помітили кометну активність: ядро вже було оточене хмарою речовини, що випаровувалася, а з освітленого боку формувався так званий «антихвіст», спрямований у бік Сонця. На цій підставі тоді розглядалися два варіанти: або комета має невелике ядро, але втрачає речовину з небаченою інтенсивністю, або сублімація відбувається помірно, але з великої площі поверхні, тобто ядро є дуже великим. Учені схилялися до другої версії й припускали, що діаметр небесного тіла може сягати близько 20 кілометрів. Восени космічні обсерваторії допомогли з’ясувати нові деталі. Телескоп «Вебб» зібрав дані про склад речовини, що випаровувалася з комети. Дослідники дійшли висновку, що її активність була зумовлена насамперед високим вмістом вуглекислого газу: саме він почав сублімувати першим, а згодом піднімав у космос частинки водяного льоду, які невдовзі також випаровувалися. Своєю чергою, «Габбл» дозволив детальніше розглянути саме ядро. На той момент комета перебувала приблизно вдвічі далі від Сонця, ніж Марс. Астрономи оцінили, що розміри небесного тіла можуть становити від 440 метрів до 5,6 кілометра. Нещодавнє дослідження фахівців з Університету Кентербері (Нова Зеландія) ще більше звузило цей діапазон. Учені спробували визначити розмір ядра за непрямою ознакою — ефектом негравітаційного прискорення, що виникає внаслідок випаровування летких газів. Воно створює невелику реактивну тягу. Втім, донедавна 3I/ATLAS рухалася до Сонця, а сублімація та викиди газових струменів відбувалися переважно з освітленого боку. Тому реактивна сила частково відштовхувала комету від Сонця, і цей ефект коректніше було б назвати не прискоренням, а гальмуванням. У будь-якому разі такі «природні двигуни» дають змогу оцінити габарити небесного тіла, яке вони штовхають. У своїй статті, опублікованій на сервері препринтів arXiv.org, дослідники зіставили дані про вплив негравітаційних сил на швидкість руху 3I/ATLAS з вимірюваннями інтенсивності випаровування її речовини. Розрахунки показали, що діаметр ядра міжзоряної комети становить від 820 до 1050 метрів. Саме таких або навіть менших розмірів є більшість комет Сонячної системи. При цьому передбачається, що ядро 3I/ATLAS має типову для комет густину — близько 0,5 г/см³. Раніше характер активності випаровування давав підстави підозрювати значно більшу пухкість небесного тіла. Варто зазначити, що за всієї спостережуваної інтенсивності втрати речовини комета не могла б за кілька місяців зменшитися у 20 або навіть у п’ять разів: принаймні, комети Сонячної системи за один проліт поблизу Сонця «худнуть» максимум на десятки метрів.