Океанографи провели «sea-truth» вимірювання в районі загадкової бірюзової плями, куди рідко дістаються дослідницькі судна. Вони зафіксували перші беззаперечні сліди кальцифікації на південь від Великого кальцитового поясу та навіть помірні концентрації кокколітофорів — але яскраве сяйво води пояснюють не вони. Основний «дзеркальний ефект» дають щільні діатомові спільноти: їхні скляні (кремнеземні) фрустули інтенсивно розсіюють світло і маскуються під сигнал карбонату на супутникових картах. Чому це важливо Супутники десятиліттями трактували яскраві бірюзові води як високі концентрації карбонатних частинок (PIC) від кокколітофорів. Нові дані свідчать, що в полярних водах частину «кальцитових» сигналів насправді генерують діатоми. Наслідок — потенційні похибки в оцінках поглинання вуглецю Південним океаном та біогеохімічних потоків, що підживлюють глобальні кліматичні моделі. Алгоритми дистанційного зондування доведеться оновити. Деталі експедиції Команда під керівництвом Барні Балча (Bigelow Laboratory) на борту R/V Roger Revelle вимірювала колір води, швидкість кальцифікації, фотосинтез, а також вміст неорганічного вуглецю та кремнезему на різних глибинах. Ці «польові» дані показали: південніше полярного фронту яскравість води найкраще пояснює розсіяння на фрустулах діатомей, а не на кальцитових пластинках кокколітофорів. Джерело