Археологи вперше отримали прямі наукові докази вживання психоактивних рослин у Південно-Східній Азії ще 4 000 років тому. Міжнародна команда дослідників виявила у закам’янілому зубному нальоті з поховання бронзової доби на території сучасного Таїланду хімічні сполуки, характерні для горіха бетеля — рослини, відомої своїми стимулюючими властивостями. Горіхи бетеля здавна були частиною культурних та соціальних традицій регіону. Їхнє жування підвищує бадьорість, додає енергії, інколи викликає відчуття ейфорії та розслаблення. У минулому ця практика була поширеною у повсякденному житті, а її побічною ознакою часто ставало забарвлення зубів у темно-червоні або майже чорні тони. Втім, відсутність такого забарвлення не завжди свідчить про відмову від звички, що й довів новий аналіз. Дослідження проводили на археологічному об’єкті Нонг Рачават у центральному Таїланді, де з 2003 року розкопано 156 поховань. У межах проєкту було відібрано зразки зубного каменю з шести осіб, а подальший хімічний аналіз показав: у трьох зразках, що належали одній людині з поховання №11, містилися сліди ареколіну та арекаїдину. Ці органічні сполуки є характерними для горіхів бетеля і чинять виражений вплив на нервову систему, подібно до кофеїну чи нікотину. Щоб перевірити методику, науковці навіть відтворили процес традиційного жування, використавши сушені горіхи бетеля, пасту з вапна, листя Piper betel, кору Senegalia catechu та тютюн. Інгредієнти подрібнювали разом із людською слиною, імітуючи реальні умови, щоб отримати контрольні зразки для порівняння. Виявлені сліди свідчать про регулярне вживання горіха бетеля людиною з поховання №11. Чому ж зуби не зберегли характерного забарвлення? Дослідники припускають, що це могло бути наслідком іншої техніки споживання, ретельного чищення зубів або природних процесів, які відбулися після смерті. Хоча знахідку зафіксовано лише в однієї особи, науковці не мають доказів, що вона належала до еліти чи мала особливий ритуальний статус. Єдині супутні артефакти — кам’яні намистини, які можуть вказувати на певні культурні чи особисті особливості, але для підтвердження цього потрібні додаткові дослідження. Метод аналізу зубного каменю, який використали вчені, відкриває нові можливості у вивченні давніх культур. Він дозволяє фіксувати поведінкові практики, що не залишають традиційних археологічних слідів, і тим самим відтворювати невидимі аспекти життя людей тисячолітньої давності. Це може стати ключем до розуміння взаємодії людини з рослинами — від харчових і лікувальних до психоактивних та ритуальних. Автори дослідження наголошують, що подібні рослини були не лише джерелом хімічного впливу, а й важливим елементом культурної спадщини. Вони уособлювали знання, духовні практики та колективну ідентичність, які зберігалися та передавалися впродовж багатьох поколінь. Нові наукові підходи дають змогу відновити цю частину історії та повернути їй належне місце в сучасних дискусіях про культурну та природну спадщину людства.