Через 100 років після першого огляду мумії Тутанхамона історики переглядають одну з найвідоміших сторінок єгиптології. За офіційною версією, дослідження останків фараона стало важливим науковим відкриттям. Проте архівні документи та фотографії свідчать: під час роботи археологи фактично розчленували тіло правителя, а частину деталей цієї процедури залишили поза увагою громадськості. Від сенсаційного відкриття до складного дослідження Гробницю Тутанхамона в Долині царів команда під керівництвом британського археолога Говарда Картера знайшла у листопаді 1922 року. Відкриття стало однією з найбільших археологічних сенсацій XX століття й викликало справжню хвилю захоплення Стародавнім Єгиптом. Однак вивчення самої мумії почалося лише через кілька років. Розчищення поховання, каталогізація численних артефактів та конфлікти між Картером і єгипетською владою значно затягнули процес. Лише у 1925 році дослідники нарешті дісталися останків молодого фараона. Саме тоді почалася процедура, наслідки якої сьогодні викликають чимало суперечок. Смола перетворила труну на пастку Коли археологи відкрили внутрішню труну, вони виявили, що тіло Тутанхамона буквально приросло до неї. Причиною стала темна смолиста речовина, яку давньоєгипетські жерці використовували під час поховання для захисту мумії від руйнування. Говард Картер писав, що останки були настільки міцно закріплені, що «жодна законна сила» не могла їх звільнити. Спочатку команда намагалася нагріти труну під сонцем, щоб розм’якшити смолу, але це не допомогло. Тоді археологи вдалися до радикального методу — використали гарячі ножі. У результаті голову фараона відокремили від тіла разом із поховальною маскою. Під час подальшого огляду мумію фактично розібрали: руки були відділені від плечей, ліктів і кистей, ноги — від стегон, колін та щиколоток, а тулуб розрізали в області таза. Після завершення процедури останки зібрали назад і скріпили, щоб мумія виглядала цілісною. Деталі, яких не було в офіційній версії Найбільше запитань викликає те, що Говард Картер майже не згадував про масштабні пошкодження мумії у своїх публічних звітах. Єгиптологиня Джойс Тайлслі звертає увагу: опис руйнувань відсутній не лише у популярних публікаціях Картера, а й у частині його приватних записів, які зберігаються в Інституті Гріффіта Оксфордського університету. Втім, фотографії археологічного фотографа Гаррі Бертона зберегли іншу картину. На них видно наслідки втручання команди дослідників: відокремлені частини тіла та спроби зафіксувати голову мумії для зйомки. Одна з фотографій, яку Картер обрав для публікації у своїй книзі «Гробниця Тутанхамона», була значно більш стриманою. На ній голова фараона була закрита тканиною, що приховувала сліди пошкоджень і створювала більш прийнятний для публіки образ. Наука минулого і сучасні етичні питання Історія дослідження мумії Тутанхамона показує, наскільки змінилися стандарти археології за останнє століття. Те, що у 1920-х роках вважалося допустимим способом вивчення давніх останків, сьогодні сприймалося б як серйозне порушення етичних норм. Для багатьох дослідників ця історія стала нагадуванням: археологічні відкриття — це не лише про скарби, давні цивілізації та наукові перемоги. Це також питання поваги до людей, чиї останки стають об’єктом дослідження через тисячі років після смерті. 11 листопада 1925 року Говард Картер записав у щоденнику, що цей день став «великим днем в історії археології». І справді, дослідження Тутанхамона змінило уявлення світу про Стародавній Єгипет. Але через століття ця подія постає набагато складнішою: за блиском золота та славою відкриття ховалася історія втручання в останки фараона, про яку довгий час воліли не говорити.