Протягом багатьох років здавалося, що історія вовняного мамонта назавжди застигла в минулому. Давні кістки, заморожені тканини та фрагменти ДНК допомагали вченим відтворювати, як ці велетні жили й помирали. Нове дослідження просуває цю історію ще далі. Дослідники отримали РНК із тканини мамонта, що пролежала майже 40 000 років у сибірській вічній мерзлоті. РНК показує, які гени були активними, коли тварина була живою, що дає вченим значно ближчий погляд на її біологію. Таку інформацію ніколи раніше не вдавалося отримати від настільки давньої тварини. Це відкриває двері, які багато хто вважав зачиненими назавжди, адже РНК швидко руйнується. Ідея про те, що вона може вижити тисячі років, здавалася малоймовірною. Команда зі Стокгольмського університету взялася за цей виклик. Їхня робота показала, що РНК може зберігатися набагато довше, ніж очікувалося, і відкриває новий спосіб вивчення вимерлих видів. Виявлення РНК мамонта Довгий час учені зосереджувалися на ДНК при вивченні доісторичних тварин. ДНК є стабільною та може пережити величезні проміжки часу. Але проблема в тому, що вона розповідає лише частину історії. РНК показує, які гени були активними, що допомагає зрозуміти, що відбувалося в клітинах тварини наприкінці її життя. Дослідники вивчали тканини Юки — молодого мамонта, тіло якого знайшли в дивовижному стані. Вічна мерзлота діяла як природний морозильник. Це дало команді шанс шукати РНК, навіть попри те, що багато хто вважав цю молекулу надто крихкою, щоб вона могла зберегтися після смерті. Розширення меж секвенування РНК Дослідження очолив Еміліо Мармоль, колишній постдок Стокгольмського університету, який зараз працює в Інституті Глоба в Копенгагені. «За допомогою РНК ми можемо отримати прямі докази того, які гени були “увімкненими”, що дає нам погляд у фінальні моменти життя мамонта, який ходив Землею під час останнього льодовикового періоду. Цю інформацію неможливо отримати лише з ДНК», — пояснив Мармоль. «Ми вже раніше розширювали межі відновлення ДНК за позначку в мільйон років. Тепер ми хотіли дослідити, чи можливо відсунути секвенування РНК ще далі в минуле, ніж це робилося в попередніх дослідженнях», — сказав Лове Дален, професор еволюційної геноміки. Молекули РНК з мамонта Дослідники визначили закономірності активності генів у м’язовій тканині Юки. Серед понад 20 000 білок-кодуючих генів мамонта активними були лише деякі. Виявлені молекули РНК були пов’язані зі скороченням м’язів і механізмами, якими організм управляє стресом. «Ми знайшли ознаки клітинного стресу, що, можливо, не дивно, адже попередні дослідження припускали, що Юка був атакований печерними левами незадовго до смерті», — сказав Мармоль. Захопливі генетичні відкриття Команда також виявила РНК, які допомагають регулювати гени. Співавтор дослідження Марк Фрідлендер описав їхню важливість: «РНК, які не кодують білки, такі як мікроРНК, були одними з найцікавіших знахідок», — зазначив він. «М’язоспецифічні мікроРНК, які ми виявили в тканинах мамонта, — це прямий доказ регуляції генів у реальному часі в давні часи. Це вперше отримано настільки давніх зразках». Співавтор Бастіан Фромм, доцент Музею Арктичного університету Норвегії (UiT), додав: «Ми знайшли рідкісні мутації в певних мікроРНК, що є прямим доказом їхнього мамонтового походження. Ми навіть виявили нові гени, базуючись лише на доказах РНК — те, чого раніше ніколи не робили на настільки давніх рештках». Вивчення генів у вимерлих тварин «Наші результати демонструють, що молекули РНК можуть виживати набагато довше, ніж ми думали», — сказав Дален. «Це означає, що ми зможемо не лише вивчати, які гени були “увімкненими” у різних вимерлих тварин, але й зможемо секвенувати РНК-віруси, такі як грип та коронавіруси, збережені в рештках льодовикового періоду». Команда сподівається поєднувати ці нові дані з ДНК, білками та іншими збереженими матеріалами доісторичних тварин. «Такі дослідження можуть докорінно змінити наше розуміння вимерлої мегафауни та інших видів, розкриваючи багато прихованих шарів біології, які залишалися замороженими в часі», — зазначив Мармоль. Уроки від РНК мамонта Вовняні мамонти жили на холодних рівнинах Євразії та Північної Америки під час останнього льодовикового періоду. Вони були вкриті густою шерстю, мали довгі вигнуті бивні та жили великими стадами. Коли клімат потеплів, їхня чисельність різко впала. Останні популяції виживали на ізольованих арктичних островах до близько 4000 років тому. Їхня історія завжди здавалася застиглою в минулому. Тепер, завдяки давній РНК, вчені можуть дізнатися, як ці тварини функціонували на рівні, який раніше здавався недосяжним. Повне дослідження опубліковано в журналі Cell.