Мумія, відома зараз як людина із Зімапана, мала різноманітний мікробіом, який розповідає більше про те, чим харчувалася одна стародавня мезоамериканська культура. Розташоване серед гір Сьєрра-Мадре в регіоні Ідальго в центральній Мексиці, Зімапан — це колишнє шахтарське містечко, оточене величними вершинами, стрімкими скелястими стінами, пустельними просторами та глибокими сапфіровими водами. У цих вапнякових стінах заховані скельні укриття та печери. В одному з таких укриттів тисячу років приховувалася давня таємниця. Археологи, які наважилися дістатися до печери, знайшли вишукане поховання отопаме — одного з найдавніших народів Мезоамерики. Під шарами тканої бавовни та килимків із волокна маґуей знаходилися муміфіковані останки людини, чиї вигадливі обгортки свідчили про те, що він колись мав високе становище. Коли археологи під керівництвом Сантьяго Росаса-Пласи з Національного автономного університету Мексики принесли до лабораторії зразки тканин особи, відомої нині як «Хна Хну» або «людина із Зімапана», вони виявили щось дивовижне. «Розуміння як конкретних змін (на рівні популяції чи регіону), так і ширших закономірностей (на рівні виду) протягом історії має вирішальне значення для усвідомлення взаємозв’язку між людьми та їхнім мікробіомом, а також стану здоров’я минулих людських популяцій», — зазначила Росас-Пласа у дослідженні, нещодавно опублікованому в PLOS One. Вважається, що чоловікові з племені Зімапан було від 21 до 35 років, коли він помер між 1200 і 900 роками нашої ери, хоча причина його смерті досі невідома. Посушливий клімат регіону зберіг кишкову тканину та палеофекалії, які після екстракції ДНК та подальшого секвенування РНК виявили рідкісний проблиск бактеріальних груп, що вказували на раціон отоме за часів його життя. Мікробіоми мумій трапляються рідко й зазвичай лише частково зберігаються через деградацію генетичного матеріалу, що триває століттями та тисячоліттями. Генетичний аналіз показав, що найпоширенішою групою мікробів у кишечнику чоловіка із Зімапана був Jeotgalicoccus — анаеробні, екстремофільні бактерії, які мають високу толерантність до солі та зазвичай трапляються в морському середовищі. Хоча ця група не є типовою для мікробіому кишечника людини, у зразках були присутні й інші бактерії, що належать до родин Clostridiaceae, Enterobacteriaceae, Enterococcaceae, Lachnospiraceae, Morganellaceae та Peptostreptococcaceae. Хоча ці бактерії можуть здаватися патогенними, види, знайдені в мікробіомі чоловіка із Зімапана, насправді є симбіотичними. Romboutsia hominis — це представник родини Peptostreptococcaceae, який був першим видом роду Romboutsia, виділеним із кишечника людини. Хоча його функція все ще досліджується, його пов’язують із метаболізмом вуглеводів та синтезом вітамінів. Інші бактерії Peptostreptococcaceae сприяють гомеостазу в кишечнику, допомагаючи в процесі ферментації цукрів і вивільняючи метаболіти — речовини, необхідні для підтримки метаболізму. Мікробіом Хна Хну також містив бактерії роду Clostridium, що збігається з даними про мумії інків, знайдені раніше в Андах. Clostridium — це рід бактерій, який колонізує кишечник людини та виконує важливі метаболічні функції. Деякі його види здатні поглинати поживні речовини, які людський організм не може перетравити, і перетворювати їх на коротколанцюгові жирні кислоти, необхідні для гомеостазу. Особливо цікаво, що Clostridiaceae у цих зразках демонстрували ознаки секреції ферментів, здатних розщеплювати хітин — головний компонент екзоскелетів комах. Давні популяції штату Ідальго справді відомі тим, що вживали комах у їжу. Через присутність Lachnospiraceae можна припустити, що отоме також споживали рослини, які важко перетравлювати. Подібно до Clostridium, ці бактерії беруть участь у виробництві коротколанцюгових жирних кислот, а також розщеплюють тверду целюлозу й геміцелюлозу рослин, вивільняючи сполуки з корисними поживними речовинами. Це свідчить про споживання таких рослин, як агава, юка, мескіт та плоди опунції — кактусів роду Opuntia. Хоча деякі типові для людського кишечника групи бактерій не були виявлені у зразках чоловіка із Зімапана, це не означає, що їх не існувало за його життя. Росас-Пласа вважає, що для їх виявлення можуть бути потрібні альтернативні методи аналізу. «Незважаючи на певні обмеження, основна мета — визначення компонентів кишкового мікробіому сезонного напівкочового мисливця-збирача — була досягнута», — зазначила вона. «Це сприяє подальшому розширенню знань про стародавній людський мікробіом у різних часових і культурних контекстах».