Експерти кажуть, що океан може допомогти видаляти величезні обсяги двоокису вуглецю, але технології все ще нестабільні й важко піддаються перевірці. У міру прискорення глобального потепління залишкові викиди від авіації, судноплавства та промисловості означають, що видалення вуглецю стане необхідним. Проте морські підходи — від вирощування водоростей до удобрення планктону — несуть наукові та екологічні невизначеності. Океани як інструмент для клімату: перспектива і невизначеність Очікується, що світові океани відіграватимуть ключову роль у видаленні CO₂ з атмосфери, щоб допомогти стримати небезпечне потепління. Велике питання — чи готові наявні технології до масштабування. За словами експертної групи, що консультує ЄС, відповідь — ні. Принаймні, поки що — не до того моменту, коли буде створена надійна система, здатна підтвердити, що морські технології видалення CO₂ працюють так, як задумано, і не створюють нових екологічних проблем. Ці методи використовують природну здатність океану поглинати вуглець. Одні ґрунтуються на живих організмах — наприклад, на стимулюванні росту планктону чи водоростей, які під час розвитку поглинають CO₂ із води. Інші застосовують хімічні чи фізичні процеси, зокрема технології, спрямовані на пряме вилучення CO₂ з морської води. Після видалення вуглецю з верхніх шарів океану його можна зберігати в глибоководних відкладеннях, на дні океану, у товщі глибоких вод, у геологічних формаціях або в довговічних продуктах. Захист океану перед масштабуванням технологій «Йдеться про захист океанів заради спільного блага. Океани можуть бути частиною кліматичного рішення, але ми маємо посилити захисні механізми, перш ніж розширювати ці підходи», — сказала Гелен Мурі, старша дослідниця NILU — Норвезького інституту повітряних досліджень та Норвезького університету природничих і технічних наук (NTNU). Мурі очолювала експертну групу, створену Європейською морською радою для вивчення цього питання. Висновки групи наведені в звіті «Моніторинг, звітність і верифікація для морського видалення CO₂», оприлюдненому на COP30 — кліматичній конференції ООН у Бразилії. Прискорення потепління та червона лінія 1,5°C Глобальні температури продовжують зростати — значно швидше, ніж очікували світові лідери, коли обіцяли в Парижі обмежити нагрів до 1,5°C. Під час виступу на саміті лідерів COP30 6 листопада Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш наголосив на серйозності ситуації: «Наука сьогодні говорить нам, що тимчасове перевищення межі 1,5°C — починаючи вже на початку 2030-х — є неминучим. Це червона лінія для людства. Ми повинні втримати її в межах досяжності. І вчені кажуть, що це все ще можливо». Звіт Європейської морської ради підкреслює: негайні дії мають зосереджуватися на вже перевірених стратегіях скорочення викидів. «Ми знаємо, як скорочувати викиди, і маємо багато дієвих методів», — сказала Мурі. — «Саме це повинно бути найвищим пріоритетом». Чому все ж потрібне видалення CO₂ Якщо мета — скоротити викиди до нуля, то навіщо говорити про видалення вуглецю з океану? Тут вступає в дію реальність: зменшити викиди від спалювання викопного палива можливо завдяки альтернативним джерелам енергії — сонячній і вітровій. Але деякі сфери важко повністю декарбонізувати. Наприклад, авіація: дослідження ведуться, але безвуглецеві польоти досі недосяжні. Людей закликають літати менше, але інколи авіапереліт — єдиний варіант. Для досягнення нульового рівня чистих викидів (net zero) до 2050 року суспільства повинні вилучати з атмосфери стільки CO₂, скільки вони викидають. Для утримання потепління на рівні 1,5°C необхідно досягти від’ємних чистих викидів: скоротити все можливе, а залишкові — компенсувати. Досягнення від’ємних викидів: виклик у гігатонах «Ми маємо досягти чистого вилучення CO₂, щоб утримати 1,5°C, — каже Мурі. — Це означає, що залишкові викиди з секторів на кшталт авіації, судноплавства та промисловості залишаться, а також потрібне масштабне вилучення CO₂ — приблизно 5–10 гігатон на рік наприкінці сторіччя, згідно з IPCC». Для контексту: загальні викиди CO₂ у 2024 році становили 42,4 гігатона, за даними CICERO. На суходолі вже існують технології для видалення вуглецю: наприклад, лісовідновлення та заводи прямого уловлювання CO₂ з повітря, як Climeworks в Ісландії. Щодо океану — існують польові випробування різних технологій, але більшість із них — на ранній стадії розвитку. Тому важливо встановити стандарти моніторингу, звітності та верифікації вже зараз. Проблема: як вимірювати та регулювати океан Деякі підходи схожі на наземні — наприклад, відновлення мангрових лісів. Інші — більш інтервенційні: удобрення океану залізом чи іншими поживними речовинами для стимулювання планктону. Масові цвітіння планктону поглинають CO₂ і, відмираючи, переносять його в глибини океану. Проблема, каже Мурі, у тому, що важко визначити ефективність цих методів. Перевірка, управління та складність океанічних систем Як компанія може довести, скільки додаткового CO₂ вона вилучила? Як довго вуглець залишатиметься в глибокому океані? Які міжнародні структури повинні відповідати за перевірку? Ідеально, каже Мурі, це має виглядати так: Вимірюємо базовий рівень вуглецю в океані. Реалізуємо проєкт. Вимірюємо, скільки CO₂ вилучено та як довго він буде відсутнім в атмосфері. Передаємо дані незалежній стороні, яка їх перевіряє. Але є нюанс: «Якщо ви зберігаєте вуглець в океані, а не в геологічних резервуарах, ним набагато важче управляти і відстежувати. Океан не стоїть на місці». Вуглецеві кредити та відповідальність Вирішення цих питань є ключовим, адже уряди та компанії вже починають заявляти про вилучення вуглецю. «Жоден із методів не є достатньо зрілим, якщо неможливо перевірити впливи та те, куди саме потрапляє вуглець», — каже Мурі. Потрібні надійні, прозорі та науково обґрунтовані системи кредитування. А також обов’язкове звітування про екологічні наслідки. Шлях вперед: необхідно, але не чарівна пігулка Попри невизначеність, «усі майбутні сценарії показують, що нам потрібно видалення CO₂, щоб досягти найамбітніших температурних цілей», каже Мурі, посилаючись на звіт IPCC. «Ми ще не знаємо всіх ризиків цих незрілих методів, але важко просто викреслити їх, бо вони незручні». Та морське видалення CO₂ точно не буде «чудодійним океанічним рішенням кліматичної кризи». «Дехто сподівається знайти відповідь в океані, але, на нашу думку, ми ще не на цьому етапі». «І незрозуміло, чи може це стати науково керованим кліматичним рішенням. Але якщо ми хочемо рухатися в цьому напрямку, маємо спочатку упорядкувати стандарти та системи, перш ніж масштабувати технології», — сказала вона.