Сучасна теоретична фізика стоїть на порозі радикального переосмислення природи реальності, де найдивніші об’єкти космосу — чорні діри — стають ключем до розуміння структури самого Всесвіту. Однією з найбільш провокаційних гіпотез останніх десятиліть є припущення, що наш спостережуваний світ насправді закодований на межі чорної діри, яка належить до набагато більшого «батьківського» Всесвіту. Ця концепція виникла як спроба розв’язати фундаментальні парадокси, що виникають при спробі узгодити загальну теорію відносності з квантовою механікою. Чорні діри, що утворюються внаслідок колапсу масивних зірок, згідно з класичною теорією Ейнштейна, є «космічними в’язницями», де гравітація настільки інтенсивна, що знання про матеріальні властивості будь-якого тіла, яке перетнуло горизонт подій, назавжди втрачаються для зовнішнього спостерігача. Залишаються лише три вимірювані параметри: маса, кутовий момент та електричний заряд, пише T4. Проте термодинамічний підхід до чорних дір, розвинений Стівеном Гокінгом, виявив глибоку суперечність, відому як інформаційний парадокс. Оскільки чорна діра має масу, вона повинна мати температуру та випромінювати тепло у формі випромінювання Гокінга. Якщо чорна діра повністю випаровується, інформація про матерію, яку вона колись поглинула, здається знищеною, що прямо суперечить принципу унітарності в квантовій механіці, згідно з яким інформація ніколи не може бути створена або знищена. Розв’язання цієї проблеми запропонував Герард ‘т Гоофт через призму теорії струн, показавши, що загальна кількість ступенів свободи всередині чорної діри пропорційна не її об’єму, а площі поверхні її горизонту. Це означає, що інформація про тривимірні об’єкти, які зникли за горизонтом, насправді закодована на його двовимірній поверхні, подібно до того, як голограма на плоскій плівці відтворює об’ємне зображення. Розвиток голографічного принципу привів деяких фізиків до висновку, що весь наш Всесвіт може бути такою проєкцією. У цій моделі те, що ми сприймаємо як тривимірний простір і час, виникає внаслідок квантових взаємодій на віддаленій двовимірній межі. Дослідники помітили дивовижну математичну кореляцію: радіус нашого спостережуваного Всесвіту (радіус Габбла) майже збігається з його радіусом Шварцшильда — теоретичним розміром чорної діри, яка утворилася б, якби вся матерія нашого Всесвіту була стиснута в одну точку. Хоча багато вчених вважають це космічним збігом, прихильники гіпотези «Всесвіту всередині чорної діри» бачать у цьому доказ того, що ми існуємо в зоні ентропійної заплутаності, де навіть гравітація може бути емерджентною силою, що виникає з інформаційного коду на межі. Попри свою фантастичність, ця теорія серйозно розглядається в наукових колах, оскільки вона пропонує механізм для об’єднання фізики мікросвіту та макросвіту. Якщо наша реальність є голографічним відображенням процесів на межі чорної діри іншого виміру, це пояснює, чому інформація зберігається під час космічного випаровування. Проте стандартна фізика все ще залишається найнадійнішим інструментом для опису Всесвіту, який ми бачимо безпосередньо. Поки ця гіпотеза не надасть прогнозів, які можна перевірити експериментально та які виходять за межі сучасних теорій, питання про наше перебування всередині гігантської чорної діри залишатиметься однією з найзахопливіших екзистенційних таємниць сучасної науки. Читайте також: Що станеться, якщо відправити різдвяну ялинку в космосThe post Чому деякі вчені вважають, що ми живемо всередині чорної діри first appeared on T4 - сучасні технології та наука.