Попіл домашнього улюбленця за $3495? Або, може, сотня міні-скульптур, кожна з яких прив’язана до NFT на Землі? Це не сценарій науково-фантастичного фільму, а реальність 2026 року, де Місяць перетворюється на справжній “Дикий Захід” для приватних компаній. І, що найцікавіше, чинне космічне право абсолютно нічого не може із цим вдіяти. Повідомляє T4 з посиланням на cnet.com. Стів Мірміна, професор космічного права з Джорджтаунського університету і колишній юрист NASA, не приховує свого занепокоєння. Він каже: “Я шукав і шукав закон, і, на жаль, немає закону проти запуску гоночних автомобілів”. Ця фраза натякає на відомий випадок, коли Ілон Маск у 2018 році відправив у космос Tesla Roadster. Проблема в тому, що уряд США, та й світ загалом, не має єдиного органу з юридичними повноваженнями для регулювання того, що відбувається безпосередньо на поверхні Місяця. Поки що. Чому Місяць – юридична сіра зона? Уявіть собі: на сьогодні людство залишило на Місяці вже майже 227 тонн різноманітного сміття. Більшість – це, звісно, урядові місячні модулі, дослідницькі апарати та інша відпрацьована техніка. Але дедалі частіше з’являється і комерційний вантаж: від уже згаданого попелу та скульптур до капсул з напоями і навіть планів встановити гігантський хрест. І тут є нюанс: хоча діяльність приватних компаній і співпраця з ними в космосі активно розвиваються, правове поле для змісту цих місій катастрофічно відстає. Фото: cnet.com Міжнародне космічне право базується на Договорі про космос 1967 року (Outer Space Treaty), який був укладений ще в розпал Холодної війни. Він проголошує, що космос вільний для використання всіма країнами і вони зобов’язані уникати шкідливого забруднення. Але цей документ, м’яко кажучи, не враховував появу приватних космічних гігантів. Кожна країна самостійно відповідає за діяльність своїх компаній. У США, наприклад, Федеральне авіаційне управління (FAA) регулює запуски ракет, а програма NASA Commercial Lunar Payload Services (CLPS) співпрацює з американськими компаніями для доставки вантажів на Місяць. Проте, як наголошує Мірміна, Конгрес так і не надав жодному агентству повноважень регулювати, що саме приватні компанії кладуть у ці вантажі. Угоди Артеміди та місячна гонка 2.0 На щастя, спроби врегулювати це правове безладдя тривають. У 2020 році були ухвалені Угоди Артеміди (Artemis Accords) – багатосторонній договір, який закріплює норми сталості та відповідальної поведінки в космосі. Це не юридично обов’язковий документ у класичному сенсі, але він створює так зване “м’яке право” (soft law), формуючи кращі практики. І ось що цікаво: станом на вересень 2026 року кількість країн-підписантів Угод Артеміди досягла 76! Це робить їх найважливішим розвитком у міжнародному космічному праві з часів Договору про космос 1967 року. Це свідчить про зростаюче міжнародне визнання необхідності правил. Однак тут знову виникає конкурентний аспект. Договір про Місяць 1979 року, який проголошує Місяць “спільною спадщиною людства”, практично не діє. Чому? Бо більшість великих космічних держав, включаючи США та Росію, просто відмовилися його підписувати. Тим часом Китай, один із ключових гравців нової космічної гонки, планує здійснити пілотовану висадку на Місяць до 2030 року та створити постійну базу до 2035 року, зосереджуючись на південному полюсі. Ця конкуренція лише підкреслює нагальну потребу в чітких і загальновизнаних правилах. Наслідки безконтрольності: від сміття до конфліктів Поточна ситуація викликає занепокоєння не лише через “енергетичний напій” на Місяці. Вже були випадки обурення: у 2023 році президент нації навахо, Буу Нігрен, звернувся до NASA з проханням припинити відправлення людських останків на Місяць, оскільки для багатьох корінних культур, включно з навахо, Місяць є священним місцем. Таке поводження розцінюється як осквернення. Але це ще не все. Кожна посадка космічного апарату викликає так звані “взаємодії шлейфу з поверхнею” (plume–surface interactions). Це коли вихлопні гази апарату, що сідає, піднімають каміння та пил зі швидкістю, що перевищує швидкість кулі. На Місяці, на відміну від Землі, немає атмосфери, яка б створювала ерозію, тому кожен предмет, залишений на поверхні, залишається там “назавжди”. Мірміна попереджає, що вчорашній попіл домашнього улюбленця або реклама вже завтра можуть стати потенційно небезпечними об’єктами для майбутніх місячних місій. Уявляєте: “їх можна розглядати як уламки для майбутніх місячних місій”. Запобігти цьому набагато простіше, ніж потім намагатися прибрати. Місячна база вже будується: час діяти! Проблема стає дедалі гострішою, адже Місяць перестає бути далекою мрією і перетворюється на найближчий форпост людства. NASA, до речі, відмовилося від планів розробки орбітальної станції Lunar Gateway, натомість зосередившись на розвитку інфраструктури безпосередньо на місячній поверхні для підтримки постійної присутності людини. Це сталося у червні 2026 року. Більше того, Закон про авторизацію NASA 2026 року, прийнятий у березні цього року, виділяє $24,7 мільярда на 2026 фінансовий рік та $25,3 мільярда на 2027 фінансовий рік і доручає агентству створити постійну місячну базу. Планується, що до 2032 року вона буде розташована поблизу Південного полюса Місяця та використовуватиме ядерну та сонячну енергію. У рамках програми CLPS NASA вже уклало контракти на майже $600 мільйонів з трьома приватними компаніями на чотири нові місії з висадки на Місяць до кінця 2028 року. А програма CLPS була розширена для підтримки великих вантажів після 2025 року, і у 2026 році NASA запропонувало ініціативу “CLPS 2.0”. Це означає, що потік вантажів на Місяць лише посилюватиметься. Більше того, приватні компанії вже зазирають далі – до видобутку ресурсів. Наприклад, компанії, такі як Interlune, розробляють електричні місячні екскаватори для видобутку гелію-3 – рідкісного ізотопу, який може стати паливом для термоядерних реакторів на Землі. Вони планують місію у 2027 році для підтвердження концентрації цього цінного ресурсу. Уявіть, скільки питань виникне, коли почнеться комерційний видобуток без чітких правил щодо прав власності, юрисдикції та розподілу прибутку. FAQ: Про що варто знати щодо місячного права? Чому Місяць є “юридичним Диким Заходом”? Місяць вважається “юридичним Диким Заходом” через відсутність чітких міжнародних законів та єдиного регуляторного органу, які б контролювали діяльність приватних компаній на його поверхні. Існуючі договори, такі як Договір про космос 1967 року, не передбачали такого стрімкого розвитку комерційної космонавтики, а Договір про Місяць 1979 року не був ратифікований ключовими космічними державами. Що таке Угоди Артеміди і чи вирішують вони проблему? Угоди Артеміди – це багатосторонній міжнародний договір, який встановлює принципи мирного та відповідального освоєння космосу, включаючи Місяць. Вони є важливим кроком до створення “м’якого права” та встановлення норм поведінки. Хоча станом на вересень 2026 року їх підписали вже 76 країн, вони не є юридично обов’язковим інструментом для приватної діяльності і не вирішують усіх питань власності та юрисдикції. Чи можна видобувати ресурси на Місяці? Наразі міжнародне космічне право не містить чітких положень щодо прав власності на місячні ресурси. Договір про космос 1967 року забороняє національну присвоєння космічного простору, але не прямо забороняє видобуток. Договір про Місяць 1979 року проголошував місячні ресурси “спільною спадщиною людства”, але, як ми вже згадували, не був широко підтриманий. Приватні компанії, як Interlune, вже планують місії з розвідки та видобутку, створюючи нагальну потребу в правовому врегулюванні цього питання. Які можуть бути наслідки такої безконтрольності? Наслідки можуть бути численними: від забруднення місячної поверхні сміттям та культурної образи корінних народів (як у випадку з народом навахо) до створення небезпеки для майбутніх місій через місячний пил та уламки. Без чіткого правового поля, що визначає права та обов’язки, існує високий ризик конфліктів щодо територій, ресурсів та відповідальності між країнами та приватними компаніями. Майбутнє місячного права Сьогодні юридичні питання щодо космосу дедалі частіше зміщуються від банального “чи можуть приватні особи літати в космос” до складнішого “за яких умов”. Це включає питання відповідальності операторів за пасажирів, юрисдикції для багатонаціональних місій, а також відповідальності за травми або загибель за межами національної території. NASA, схоже, розуміє всю серйозність ситуації, нарощуючи зусилля зі створення постійної місячної бази до 2032 року та розширюючи співпрацю з приватним сектором через програми на кшталт CLPS 2.0. Питання лише в тому, чи встигне міжнародне місячне право еволюціонувати разом із технологіями, щоб зберегти наш супутник для майбутніх поколінь, а не перетворити його на черговий планетарний склад сміття.The post Юристи та NASA б’ють на сполох: Місяць перетворюється на космічний Дикий Захід first appeared on T4 - сучасні технології та наука.