Як психоделіки «переписують» реальність у мозку: що з’ясували вчені Психоделічні речовини давно асоціюються з яскравими візуальними ефектами та зміненими станами свідомості. Проте що саме відбувається в мозку, коли людина бачить те, чого немає? Нове дослідження показує: психоделіки змінюють баланс між тим, що ми бачимо ззовні, і тим, що «добудовує» наша пам’ять. Простіше кажучи, мозок починає менше покладатися на реальні сигнали з очей і більше — на внутрішні спогади. І саме це створює ефект галюцинацій. Ключ — у серотоніні Психоделіки діють через систему серотоніну — одного з головних нейромедіаторів мозку. Відомо щонайменше 14 типів рецепторів, які реагують на серотонін, але психоделічні сполуки найсильніше впливають на так званий 5-HT2A-рецептор. Цей рецептор виконує кілька важливих функцій: регулює активність зорових ділянок мозку; бере участь у процесах навчання; впливає на інтеграцію сенсорної інформації. За словами першого автора дослідження Каллума Вайта, активація 2A-рецептора пригнічує зорову обробку сигналів. У результаті інформація про події зовнішнього світу стає менш доступною для свідомості. І тут мозок «підставляє» відсутні фрагменти — за рахунок пам’яті. Коли реальність слабшає, пам’ять посилюється Наш мозок постійно поєднує сенсорні дані з попереднім досвідом. У звичайному стані зоровий потік домінує: ми довіряємо тому, що бачимо. Під впливом психоделіків цей баланс змінюється. Коли зовнішній візуальний сигнал слабшає, мозок компенсує прогалину — він «витягує» фрагменти збережених образів і вплітає їх у поточне сприйняття. Так виникають галюцинації: це не хаотичні образи, а змішування реального сигналу та пам’яті. Повільні мозкові хвилі як міст між зором і пам’яттю Дослідники також з’ясували, що психоделіки змінюють ритми мозкової активності — так звані нейронні осциляції. Після введення психоделічних речовин у зорових ділянках мозку посилювалися повільні хвилі з частотою близько 5 Гц. Ці хвилі активували іншу важливу структуру — ретроспленіальну кору, яка відповідає за доступ до збереженої інформації та просторову пам’ять. У міру посилення зв’язку між зоровими зонами та центрами пам’яті мозок переходив у новий функціональний стан: сприйняття подій «тут і зараз» зменшувалося; внутрішні образи набували більшої ваги; свідомість ставала схожою на часткове сновидіння. Керівник дослідження професор Дірк Янке описав цей стан як «щось на кшталт напівсну наяву». Як це побачили в реальному часі Щоб безпосередньо спостерігати зміни, команда використала метод оптичної візуалізації, який дозволяє фіксувати активність нейронів по всій поверхні мозку в режимі реального часу. Експерименти проводилися на генетично модифікованих мишах, створених під керівництвом професора Томаса Кньопфеля з Hong Kong Baptist University. У певних типах нейронів цих тварин вироблялися флуоресцентні білки, що «світилися» під час активації клітин. Це дозволило точно визначити, які саме нейрони залучені до процесу. Зокрема, дослідники відстежували активність пірамідальних клітин шарів 2/3 та 5 кори головного мозку — ключових елементів для передачі сигналів між різними ділянками кори. Чому це важливо для лікування депресії Отримані дані мають значення не лише для розуміння галюцинацій, а й для психіатрії. Психологи та психіатри все активніше досліджують психоделіки як допоміжний інструмент лікування депресії та тривожних розладів. Ідея полягає в тому, що тимчасова перебудова мозкових мереж може допомогти: активувати позитивні спогади; послабити надмірно негативні асоціації; «переналаштувати» стійкі деструктивні патерни мислення. За словами Янке, у контрольованих медичних умовах такі речовини можуть допомогти людині «розучитися» негативним контекстам і сформувати нові когнітивні зв’язки. Галюцинації як модель свідомості Це дослідження показує, що галюцинації — не просто збій мозку, а наслідок зміни балансу між сенсорними сигналами та внутрішніми моделями світу. Фактично психоделіки демонструють, наскільки реальність, яку ми переживаємо, є результатом активної роботи мозку. Він не лише відображає світ, а постійно його конструює. І коли зовнішній сигнал слабшає, на сцену виходить пам’ять — з усією її силою, образністю та творчістю.