Протягом багатьох років учені вважали, що крижаний супутник Сатурна — Енцелад — втрачає тепло лише через свій драматичний південний полюс, де з глибоких тріщин вириваються шлейфи водяної пари та крижаних частинок. Але це уявлення щойно змінилося. Нові дослідження показали, що Енцелад також втрачає тепло з північного полюса, що кидає виклик попереднім уявленням і посилює припущення, що цей замерзлий світ може бути придатним для життя. Відкриття не просто оновлює наші знання — воно демонструє, що Енцелад набагато активніший, ніж учені думали раніше, — від полюса до полюса. Це має велике значення, адже там, де є стале джерело тепла і рідка вода, є і шанс на існування життя. Джерело тепла — припливні сили На перший погляд Енцелад не здається чимось особливим: його діаметр лише близько 500 кілометрів, а поверхня вкрита товстим шаром криги. Але під цим льодом прихований глобальний океан, солоний і багатий на хімічні речовини, необхідні для життя. Це одне з небагатьох місць у Сонячній системі, яке має усі три ключові умови — воду, тепло й відповідні сполуки. Тепло на Енцеладі виникає завдяки припливним силам. Під час обертання навколо Сатурна гравітація планети розтягує і стискає супутник. Це тертя генерує тепло в його надрах. Щоб океан залишався рідким, система має бути збалансованою: надто мало тепла — і він замерзне, надто багато — і внутрішня динаміка стане нестабільною. Неочікуване відкриття на півночі Енцелада Дотепер учені могли вимірювати тепловтрати лише на південному полюсі. Північна півкуля вважалася холодною, спокійною і геологічно мертвою. Але дані з апарата NASA «Cassini» показали зовсім іншу картину. Порівняння термальних вимірювань, зроблених під час зими 2005 року та літа 2015 року, з прогнозованими температурами показало, що північний полюс тепліший приблизно на 7 Кельвінів (12,6°F), ніж очікувалося. Цей надлишок тепла не міг походити від сонячного світла. Єдине можливе пояснення — витік тепла з підповерхневого океану через крижану оболонку. Команда оцінила потік тепла у 46 ± 4 мілівати на квадратний метр. Це здається незначним, але на масштабі всього супутника це становить близько 35 гігаватів — приблизно стільки виробляють 66 мільйонів сонячних панелей або 10 500 вітрових турбін. Стабільний океан, здатний підтримувати життя Якщо поєднати цей новий показник із тепловтратами південного полюса, загальна кількість тепла, що виходить із Енцелада, становить приблизно 54 гігавати — майже стільки ж, скільки очікується від припливного нагрівання. Цифри збігаються. Такий баланс між внутрішнім і зовнішнім теплом означає, що океан Енцелада може залишатися рідким протягом мільйонів років — стабільність, необхідна для розвитку життя. “Енцелад — ключова ціль у пошуках життя поза Землею, і розуміння довготривалої наявності енергії є вирішальним для оцінки його потенціалу підтримувати життя,”— сказала докторка Джорджіна Майлз з Оксфордського університету, головна авторка дослідження. Більше, ніж просто перевірка температури Дослідження не лише підтвердило теплову активність Енцелада, а й дало нові дані про товщину його крижаної оболонки. Використовуючи дані теплового потоку, вчені визначили, що крига має приблизно 12–14 миль завтовшки на півночі і 15–17 миль у середньому по всій поверхні — дещо більше, ніж передбачалося раніше. Ця інформація надзвичайно важлива для майбутніх місій. Якщо на Енцелад відправлять посадковий модуль або буровий зонд, потрібно точно знати, наскільки глибоко доведеться проникати, щоб дістатися океану. “Розуміння того, скільки тепла Енцелад втрачає загалом, є ключем до оцінки його придатності для життя,” — додала докторка Карлі Ховетт, співавторка дослідження. “Це надзвичайно захопливо, що нові результати свідчать на користь довготривалої стабільності Енцелада — важливої умови для зародження життя.” Енцелад продовжує дивувати Тепер, коли вчені знають, що втрата тепла відбувається по всій поверхні і зберігається стабільною, постає наступне питання: як довго існує цей океан? Поки що його вік невідомий. Якщо він існує давно, то життя могло встигнути зародитися. Якщо ні — процес ще може тривати. Докторка Майлз пояснила, що розшифрування незначних змін температури, які вказують на тепловий потік, тривало роками і стало можливим лише завдяки тривалій місії Cassini. “Наше дослідження підкреслює, наскільки важливі довготривалі місії до океанічних світів, які потенційно можуть містити життя. І що навіть через десятиліття зібрані дані можуть приховувати нові відкриття,” — зазначила вона. Енцелад продовжує дивувати науковців навіть після завершення місії Cassini. Але одне стало зрозуміло: цей маленький крижаний місяць значно “живіший”, ніж ми думали, — і його історія ще далеко не завершена. Повне дослідження опубліковано в журналі Science Advances.