Нове дослідження показує, що 100-річна теорія, яка пояснює, як Азія може витримувати величезну вагу Гімалаїв та Тибетського нагір’я, потребує переосмислення. Нове дослідження показує, що вчені, можливо, щойно спростували 100-річну теорію про те, на чому тримається найвищий гірський хребет на Землі. Гімалаї, одна з наймогутніших гірських систем світу, завжди були для вчених символом зіткнення тектонічних плит і прикладом геологічних процесів, що формували сучасну Землю. Довгий час вважалося, що основою їхньої величі є класичне зіткнення Індійської та Євразійської плит, яке підняло гірський масив на кілька кілометрів угору. Однак нове дослідження ставить під сумнів усталені уявлення. Науковці, використовуючи сучасні методи сейсмічної томографії та аналізу геохімічних даних, з’ясували, що під горами існує складніша структура, ніж передбачалося раніше. Замість єдиної масивної зони підсування, яку традиційно описували в підручниках, виявлено кілька шарів геологічних утворень, що взаємодіють між собою по-різному. Це означає, що гірська система не просто «зсунута» угору, а утримується балансом різних процесів, зокрема частковим плавленням гірських порід та циркуляцією магми. Вчені вважають, що така модель допомагає пояснити аномальні показники сейсмічної активності в регіоні, а також різну швидкість підйому різних частин гір. Це відкриття змінює підхід до розуміння не лише Гімалаїв, але й інших гірських систем, що формувалися внаслідок зіткнення плит. Розкриття нових деталей у геології Гімалаїв має важливе значення для прогнозування землетрусів та вивчення довготривалих процесів еволюції літосфери. Вчені підкреслюють, що ці результати відкривають новий напрям досліджень у геодинаміці, де кожна знахідка здатна змінити наше уявлення про те, як працює планета.