Кліматичні зміни та втрата середовища існування загрожують нововідкритому виду павука-пасткаря. Науковці з Каліфорнійського університету в Девісі ідентифікували раніше невідомий вид павука-пасткаря, який ховається серед прибережних піщаних дюн Каліфорнії. Цей новий вид, що отримав назву Aptostichus ramirezae, має близькі еволюційні зв’язки з Aptostichus simus, який мешкає в прибережних районах від Монтерея до Нижньої Каліфорнії в Мексиці. Згідно з дослідженням, опублікованим у журналі Ecology and Evolution, те, що раніше вважали одним видом, виявилося двома окремими. «Хоча у світі відомо понад 50 тисяч видів павуків, імовірно, існують ще сотні тисяч невідкритих — навіть уздовж узбережжя, де нові види можуть буквально ховатися під ногами відпочивальників на пляжах Каліфорнії», — зазначив провідний автор дослідження Джейсон Бонд, професор кафедри ентомології та нематології Каліфорнійського університету в Девісі. Прихований вид, який вийшов на світПавуки-пасткарі належать до невеликої групи замкнених, малорухомих арахнідів, близьких родичів тарантулів. Самки цих павуків проводять усе життя під землею в шовкових норах, вхід до яких закривається «дверцятами» — шаром ґрунту та павутини, що маскується під навколишнє середовище. Павуки сидять нерухомо, вловлюючи найменші вібрації згори, і блискавично нападають на здобич, яка наблизиться до схованого отвору. «На сьогодні в Каліфорнії відомо чотири види павуків-пасткарів, які живуть виключно у прибережних дюнах», — пояснила провідна авторка дослідження, аспірантка кафедри ентомології та нематології UC Davis Емма Йохім. — «Той, який ми досліджували, був найпоширенішим — його ареал простягається від Монтерея до Нижньої Каліфорнії. Це велика територія, як для павука-пасткаря, адже вони рідко залишають свої нори». Йохім і її колеги проаналізували геномну ДНК павуків Aptostichus simus, зібраних уздовж усього ареалу. Джейсон Бонд давно підозрював, що цей вид насправді складається з кількох «криптичних» видів — тобто таких, що виглядають майже однаково, але мають різну генетичну будову. Дослідники враховували не лише молекулярні дані, а й розподіл популяцій. Криптичні види зазвичай ізольовані один від одного репродуктивно. «Виходячи з їхнього способу життя, ці павуки не можуть розселятися між різними прибережними дюнами, щоб розмножуватись і “змішуватись” між собою», — зазначає Йохім. Що в імені нового павукаПрофесор Бонд назвав нового павука Aptostichus ramirezae. Він відомий тим, що часто присвячує нові види знаменитостям або діячам культури. Раніше він називав павуків на честь Стівена Кольбера (Aptostichus stephencolberti), Ніла Янга (Myrmekiaphila neilyoungi) та навіть Барака Обами (Aptostichus barackobamai). Цього разу вид отримав ім’я на честь Мартіни Гісель Рамірес — декана факультету наук Каліфорнійського державного університету в Станіслаусі, відомої арахнологині, яка зробила значний внесок у вивчення генетики популяцій павуків-пасткарів і активно підтримує студентів із недостатньо представлених груп у науці. Більше, ніж просто «моторошне» відкриттяНайстрашніше в цьому відкритті не сам павук, а те, що його домівка може зникнути назавжди. І Aptostichus simus, і Aptostichus ramirezae мешкають лише в піщаних дюнах уздовж узбережжя від центральної Каліфорнії до півночі Нижньої Каліфорнії, включно з деякими районами Канальних островів. Ці екосистеми стрімко скорочуються через забудову, ерозію, лісові пожежі та підняття рівня моря. «Їм справді загрожує небезпека, особливо виду Aptostichus simus», — каже Йохім. — «Новий вид має дещо ширший ареал, але A. simus тепер майже повністю зосереджений у районі Сан-Дієго, а прогнози щодо підвищення рівня моря там дуже тривожні. Ці павуки не здатні швидко пристосовуватись до нових середовищ». Розуміння генетичних відмінностей між цими видами допомагає визначити, які популяції найбільше потребують захисту. І хоча для когось вивчення павуків може здаватися «моторошною» справою, дослідниця наголошує: документування навіть найдрібніших істот допомагає нам зрозуміти справжнє багатство життя на планеті. «Якщо ми не знаємо, скільки видів живе на певній території, і не розуміємо, як між ними розподілена генетична різноманітність, ми не зможемо визначити, які саме регіони потребують найактивніших зусиль зі збереження природи», — підсумувала Йохім.