Ще у 1949 році видатний математик і фізик Джон фон Нейман вперше заговорив про щось, що тоді звучало майже як наукова фантастика: універсальний конструктор — машину, здатну створювати копії самої себе. Пізніше цю ідею детальніше описали у посмертній збірці його робіт “Теорія самовідтворюваних автоматів” (1966). Минуло понад пів століття — і сьогодні ця концепція знову набула несподіваного сенсу. Адже нове дослідження професора Алекса Еллері з Університету Карлтона (Канада) стверджує: якщо розвинені цивілізації справді існують, то вони цілком могли використати такі самовідтворювальні зонди для дослідження Галактики. І цілком можливо, що деякі з них вже перебувають у нашій Сонячній системі. Від теорії до можливого вторгнення “розумних машин” Ідея фон Неймана проста й водночас грандіозна: якщо створити апарат, який може відтворювати себе, він здатен дослідити весь космос, розмножуючись і поширюючись з однієї планети на іншу. Такий процес міг би охопити всю Галактику за кілька мільйонів або мільярдів років. Професор Еллері вже не вперше пише про це. Він вивчає, як такі зонди можна створити на основі сучасних технологій — 3D-друку, робототехніки та автономних систем. За його словами, людство саме може бути не так далеко від створення подібних апаратів. Але головне питання: якщо такі зонди — “проби розуму” інших цивілізацій — уже існують, чому ми їх не бачимо? Де шукати “гостей”? Еллєрі вважає, що SETI — програма з пошуку позаземного інтелекту — надто звузила свій фокус, концентруючись лише на радіосигналах. Натомість ми маємо шукати техносліди — фізичні докази діяльності розумних машин. Де їх шукати? На Місяці, у поясі астероїдів, на далеких об’єктах поясу Койпера. “Сонячна система — величезна, і ми дослідили лише мізерну її частину”, — каже вчений. Наприклад, у поясі Койпера понад 100 мільйонів об’єктів, але ми детально вивчили лише два. Можливо, серед них уже є штучні апарати — замасковані, зруйновані чи просто непомітні. Навіщо інопланетянам це потрібно? Найочевидніший мотив — виживання.Цивілізації, як і живі істоти, можуть прагнути захисту від загибелі — через смерть своєї зорі, катастрофи чи навіть ворожі дії інших розумних видів. Самовідтворювальні зонди — найефективніший спосіб “розселитися” по Всесвіту без ризику для живих істот. На відміну від біологічних форм, роботизовані зонди не потребують кисню, води чи їжі. Вони можуть витримати величезні прискорення, живитися енергією зірок і добувати потрібні ресурси прямо в космосі — з астероїдів, комет чи навіть пилу між зорями. Як виглядатиме діяльність таких зондів За моделлю Еллєрі, будь-яка “розумна машина-мандрівниця” пройде кілька етапів: Пошук ресурсів — аналіз астероїдів і супутників для добування металів і мінералів. Створення розвідувальних дронів, які досліджують нову систему. Будівництво баз на зручних об’єктах (наприклад, на Місяці чи астероїдах). Самовідтворення — створення нових копій себе. Дослідження системи — збір даних, спостереження, можливо, навіть “сеяння життя” на придатних планетах. Ця діяльність мала б залишити сліди — наприклад, аномальні ізотопні співвідношення, незвичні магнітні поля або “штучні” структури під поверхнею небесних тіл. Місяць — ідеальне місце для перевірки гіпотези Еллєрі припускає, що Місяць може бути “базою” або архівом таких зондів. Його поверхня стабільна, він має ресурси (нікель, залізо, кремній), а головне — там немає атмосфери, що руйнує залишки. Якщо колись якийсь “гостинний” зонд справді відвідував нашу систему, він міг залишити “подарунок” — артефакт чи універсальний конструктор, захований серед місячних мінералів. І ми зможемо знайти його лише тоді, коли досягнемо достатнього технологічного рівня. Що це означає для нас Коли людство готується заселити Місяць і Марс, варто замислитися: можливо, ми не перші, хто мандрує Сонячною системою.Можливо, ми — лише продовження космічної історії, яку хтось почав задовго до нас. “Якщо ми коли-небудь знайдемо такі техносліди, — каже Еллері, — це стане найвагомішим доказом того, що ми не самі у Всесвіті.”