Мінерали можуть здаватися незначними гравцями в нашому раціоні, проте вони можуть залишати тривалий слід у нашій ДНК. Великий глобальний аналіз зараз показує, що дефіцит і надлишок цих мікроелементів формували біологію людини таким чином, що це досі впливає на здоров’я. Науковці з різних країн виявили, що мінерали, з якими стикалися наші далекі предки, могли суттєво вплинути на формування людської ДНК. Цей висновок став несподіваним проривом у розумінні еволюції, адже раніше вважалося, що розвиток генетичного коду визначався переважно мутаціями та природним добором. Нові дані свідчать, що взаємодія між ранніми формами життя та мінеральним середовищем створювала своєрідну «архітектурну платформу» для молекул ДНК, впливаючи на їхню стабільність і спосіб збереження інформації. Дослідники з’ясували, що певні мінерали здатні зв’язуватися з нуклеїновими кислотами та створювати умови, які захищали їх від руйнування. На поверхні таких мінералів могли формуватися стійкі комплекси, що забезпечували збереження та копіювання генетичного матеріалу у примітивних клітинах. Саме завдяки цим взаємодіям ранні генетичні системи могли не лише вижити в агресивному середовищі давньої Землі, а й накопичувати складніші структури, з яких згодом розвинувся людський геном. Особливу увагу дослідники звернули на мінерали глини та оксиди заліза, які створювали стабільні мікросередовища для хімічних реакцій. Вони могли діяти як природні каталізатори, пришвидшуючи утворення нових ланцюгів ДНК і РНК. Цей процес забезпечував більшу різноманітність генетичних комбінацій, що сприяло появі нових ознак та адаптацій, необхідних для виживання. Таким чином, мінерали були не лише пасивним тлом для еволюції, а активними учасниками формування спадкової інформації. Виявлені факти відкривають новий погляд на походження і розвиток людського геному. Якщо раніше науковці шукали відповіді виключно у сфері біології, то тепер стає зрозуміло, що геологічні чинники могли бути не менш важливими. Це означає, що наші гени зберігають сліди давньої взаємодії з неорганічним світом, а сама еволюція виявляється результатом глибокого зв’язку між живим і неживим. Ці результати дають змогу по-новому осмислити механізми виникнення життя і підкреслюють, що шлях людства починався не лише з органічних молекул, а й із мінералів, які надали їм стабільність і напрямок розвитку.