У той час, як світова увага була прикута до величних хвостів міжзоряних гостей, таких як недавня комета 3I/ATLAS з її звичайним та рідкісним антихвостом, мало хто замислюється, що подібну, хоча й менш помітну, особливість має й наша власна планета. Це не ексклюзивна риса комет чи навіть найближчого до Сонця Меркурія, який, як відомо, має яскравий, помаранчево-світний хвіст. Хвіст Меркурія утворюється завдяки радіаційному тиску Сонця, що виштовхує атоми натрію з його надзвичайно тонкої атмосфери, змушуючи їх витягуватися у довге, ледь помітне світіння. Але якщо Меркурій має хвіст, то чи має його і Земля? Коротка відповідь — так, і цей магнітний хвіст простягається щонайменше на 2 мільйони кілометрів у космос позаду нашої планети на її нічному боці, пише T4. На відміну від натрієвого хвоста Меркурія, хвіст Землі є плазмовим і виникає завдяки унікальному захисному полю планети. Ядро Землі, що обертається, створює власне магнітне поле, генеруючи геодинамічні процеси, що діють як гігантський магніт із північним та південним полюсами. Цей регіон, оточений магнітним полем, відомий як магнітосфера, і він відіграє вирішальну роль у захисті планети від сонячного вітру — безперервного потоку електрично заряджених частинок, що вилітають із Сонця. Саме магнітосфера захоплює цей електрично заряджений газ, відомий як плазма. Взаємодія між сонячним вітром і магнітосферою Землі не лише захищає нас, але й спотворює форму магнітного поля, подібно до того, як опір повітря впливає на краплю дощу, що падає, надаючи їй форми сльози. З денного боку магнітосфера стискається, утворюючи “голову”, а з нічного боку вона розтягується далеко в космос, формуючи плазмовий хвіст — або, точніше, магнітохвіст. Плазмовий хвіст Землі, знятий за допомогою камери NASA для дослідження магнітопаузи до Aurora Global Exploration (IMAGE). Автор зображення: NASA та наукова команда IMAGE. Захоплена магнітосферою плазма перетягується в цю розтягнуту нічну область. Вважається, що цей хвіст являє собою зворотний потік плазми, де вона вимушена текти всередині структури. Хоча точний розмір і форма цієї структури постійно змінюються, залежно від примх сонячного вітру, за деякими оцінками, він може розтягуватися до 1000 разів більше радіуса Землі. Хоча магнітохвіст є, як правило, постійною ознакою, його може деформувати активність Сонця. Наприклад, сильні викиди корональної маси можуть настільки вплинути на швидкість сонячного вітру, що магнітосфера Землі тимчасово перетворюється з характерної “сльози” на так звані альвенівські “крила”. Попри десятиліття досліджень за допомогою численних космічних апаратів, магнітний хвіст залишається недостатньо вивченим, головним чином через його колосальні розміри — щонайменше два мільйони кілометрів, що робить повне розкриття його таємниць викликом для одного космічного апарату. Зображення повного вигляду плазмового хвоста Землі, отримане за допомогою камери NASA IMAGE, ілюструє цю грандіозну структуру, яка не лише є наслідком захисного механізму нашої планети, але й є важливим елементом динамічної системи взаємодії Землі з навколишнім космічним середовищем. Останні новини: Вчені нарешті дізналися, що стало причиною вимирання найменшого виду людиниThe post Земля має хвіст, який простягається щонайменше на 2 мільйони кілометрів first appeared on T4 - сучасні технології та наука.