Сучасна людина може бути значно менш «чистою», ніж вважалося раніше. Нове дослідження показує: до 20% нашого геному походить від невідомих давніх гомінінів. І їх могло бути не один, а щонайменше два різних види. Людина як генетична «мозаїка» Вчені дійшли висновку, що значна частина ДНК Homo sapiens має походження від так званих «суперархаїчних» гомінінів — популяцій, які відокремилися від людської гілки понад мільйон років тому. Йдеться не про неандертальців чи денисівців, а про ще давніші форми людей. Саме тому їх називають «суперархаїчними» — вони виникли ще до розходження цих відомих видів. Не один, а два невідомі види Аналіз генетичних варіацій показав: у процесі еволюції відбулося щонайменше два окремих епізоди схрещування. Один — між предками сучасних людей в Африці та невідомою популяцією Інший — між предками неандертальців і денисівців у Євразії з іншими давніми гомінінами Це означає, що різні групи людей у різний час контактували з різними «суперархаїчними» популяціями. До 20% ДНК — від невідомого предка Розрахунки показують: приблизно 19–20% геному сучасної людини може походити від такого давнього африканського гомініна. Для порівняння: від неандертальців сучасні люди успадкували лише близько 2% ДНК нові дані свідчать про набагато масштабніший внесок давніших популяцій На думку дослідників, це більше схоже не на випадкове змішування, а на масштабне об’єднання популяцій. Хто ці загадкові «партнери» Попри відкриття, точну ідентичність цих гомінінів встановити поки не вдалося. Є припущення, що частина з них могла бути нащадками Homo erectus — виду, який залишив Африку близько 2 мільйонів років тому. Саме його нащадки могли взаємодіяти з предками неандертальців і денисівців у Євразії. Втім, щодо популяції, яка змішалася безпосередньо з предками сучасних людей в Африці, у вчених поки немає навіть гіпотез. Еволюція складніша, ніж здавалось Результати дослідження свідчать: історія Homo sapiens — це не пряма лінія, а складна мережа контактів між різними людськими видами. Фактично сучасна людина є результатом багатьох еволюційних «перетинів», а не ізольованого розвитку. Попередня версія дослідження опублікована на сайті bioRxiv.