Учені давно знали: океан відіграє ключову роль у тому, щоб стримувати глобальне потепління. Він поглинає величезну кількість вуглекислого газу з атмосфери та забирає на себе більшість надлишкового тепла, яке ми створюємо. Але те, як саме глибини океану фіксують вуглець, залишалося загадкою — аж до недавнього часу. Плутанина в цифрах Традиційно вважалося, що основну роботу з поглинання вуглецю виконують мікроскопічні водорості біля поверхні океану. Вони використовують сонячне світло, щоб перетворювати CO₂ на органічну речовину. Проте дослідження показували: навіть у темних, глибоких шарах океану вуглець продовжує “зв’язуватися”, хоч світла там немає. Вчені припускали, що цим займаються особливі мікроорганізми — археї, які отримують енергію з окислення аміаку. Але коли дослідники почали порівнювати теорію з реальними вимірами, щось не сходилося. За розрахунками, доступної енергії просто не вистачало, щоб пояснити обсяги зафіксованого вуглецю. Неправильне запитання Команда під керівництвом океанологині Алісон Санторо з Університету Каліфорнії в Санта-Барбарі вирішила подивитися на проблему з іншого боку. Замість того щоб питати, наскільки ефективні відомі організми, вони запитали:а чи не бере участь у процесі хтось іще? Щоб це перевірити, вчені штучно пригальмували роботу мікробів, які окислюють аміак. Логіка була проста: якщо саме вони відповідають за фіксацію вуглецю, показники мали різко впасти. Але цього не сталося. Зменшення було незначним. Неочікувані герої глибин Це відкриття підштовхнуло дослідників до важливого висновку: значну частину вуглецю в глибокому океані фіксують не автотрофи, а гетеротрофні мікроорганізми — ті самі істоти, які зазвичай споживають органічну речовину, а не створюють її. Раніше вчені знали, що таке теоретично можливо, але вперше змогли кількісно оцінити масштаб цього процесу. Фактично, мікроби, яких не вважали “гравцями першої ліги”, виявилися важливою частиною фундаменту глибоководної екосистеми. Чому це важливо Розуміння того, як працює вуглецевий цикл у глибинах океану, критично важливе для кліматичних моделей. Якщо ми недооцінюємо роль певних організмів, то й прогнози майбутнього клімату можуть бути неточними. Водночас океан — не бездонна скарбничка. Навіть за найоптимістичніших сценаріїв скорочення викидів він може ще десятиліттями “віддавати” накопичене тепло назад в атмосферу. Це означає, що покладатися лише на океан не можна. Нове дослідження показує: природа значно складніша, ніж ми звикли думати. У темряві океанських глибин працюють невидимі механізми, які допомагають планеті справлятися з наслідками людської діяльності. Але вони не всесильні. Чим краще ми розуміємо ці процеси, тим більше шансів ухвалювати рішення, які справді зменшать шкоду клімату — а не просто перекладуть її на плечі океану.