Ми відкрили вже тисячі екзопланет, і загалом усі ці світи поки що лише розчаровують шукачів позаземних цивілізацій: ніде не простежується ні шкідливих промислових викидів в атмосферу, ні міських вогнів, ні космічних станцій. Нещодавно це питання вирішили розглянути із «зворотного» боку: чи змогли б позаземні астрономи помітити ознаки розумної цивілізації на Землі? Виявилося, що далі за всіх сповіщала Всесвіт про людство обсерваторія «Аресібо». У сузір’ї Геркулес, за кілька сотень світлових років від нас, є зірка 1SWASP-J161732.90+242119.0. Перед нею приблизно кожні 35 годин проходить об’єкт розміром із Юпітер, але з зовсім незначною масою. Зі списку кандидатів в екзопланети його однозначно виключили, бо за такої «ваги» він планетою вважатися не може. Є думка, що із цього приводу залишається припустити лише одне: це величезна астроінженерна конструкція. Існують і інші приклади подібних підозр: можна згадати раптове «реактивне» прискорення безпрецедентно довгастого міжзоряного об’єкта Оумуамуа. Усе це породжує два великі питання: чи можемо взагалі розпізнати в космосі іншу технологічно розвинену цивілізацію і чи може вона розпізнати нас? Нещодавно команда астрономів із США вирішила розглянути друге питання, а свої відповіді виклала у статті для видання The Astronomical Journal. За підсумками розрахунків вдалося підрахувати максимальну відстань, на якій землян можна знайти тим чи іншим способом. Насамперед вчені зайнялися питанням про те, звідки нас можуть не побачити, а «почути» — отримати радіосигнали, які ми розсилаємо ненавмисно і цілеспрямовано. З’ясувалися цікаві подробиці: виявилося, у цьому сенсі звичайнісінькі вишки стільникового зв’язку та призначене для «місцевого» використання телебачення та радіомовлення набагато ефективніше, ніж передавачі «Вояджерів». Сигнали останніх помітні лише з відстані менше одного світлового року, а скромні «внутрішні» системи обміну інформацією видають нас на відстані чотирьох світлових років. Є ще сигнали, які люди спеціально надсилають до космосу для зв’язку з космічними апаратами, вони «чутні» на відстані 65 світлових років. Але неперевершеним лідером визнали телескоп «Аресібо» — найпотужніший радіопередавач в історії людства. З його допомогою до космосу відправили послання іншим цивілізаціям. За розрахунками вийшло, що сигнали можна розрізняти в радіусі 12 тисяч світлових років від Землі. Далі дослідники зайнялися проблемою виявлення ознак нашого існування у земній атмосфері. Наприклад взяли діоксид азоту — отруйний промисловий газ, що утворюється на електростанціях, використовується у виробництві сірчаної та азотної кислоти, а також окислювача для ракетного палива. Найвищу концентрацію цієї токсичної речовини у земному повітрі зафіксували у 1980 році. Розрахунки показали, що навіть за тієї рекордної кількості двоокису азоту її «видно» лише з відстані менше шести світлових років. Астрономи також поміркували над світлом вогнів земних міст. У вуличних ліхтарях горять натрієві лампи – у них світяться пари натрію. Тому позаземні вчені повинні будуть розглянути спектр світла, що йде від нашої планети, побачити в ньому явні ознаки достатку натрію і укласти, що на цій планеті хтось є. Але, на жаль, на це надії жодної: принаймні рівна нам за рівнем розвитку цивілізація помітить міські вогні найбільше з далеких околиць Сонячної системи, тобто з відстані 0,036 світлового року. Там повинен розташовуватися внутрішній край передбачуваної Хмари Оорта, що оточує всю систему сферичного скупчення в основному крижаних брил, які іноді прилітають до нас як комети. Крім того, до братів розумом є пропозиція розпізнати на нашій планеті не світло, а тепло великих міст — виявити, наприклад, Гонконг та інші мегаполіси як «острова», де на кілька градусів тепліше, ніж на іншій поверхні. Це можна зробити за допомогою інфрачервоного телескопа на кшталт «Джеймса Вебба». Знову ж таки, це виявилося не найкращою ідеєю: інопланетному «Веббу» потрібно прилетіти до Сонячної системи та влаштуватися в околицях Плутона, щоб помітити міські теплові оази на Землі. Нарешті, дослідники з’ясували, чи можна побачити регулярне «миготіння» Міжнародної космічної станції перед диском Землі. Відповідь: ні, хіба що з приблизно такої ж відстані, що поділяє Землю та Сонце. Отже, максимальна відстань, з якої нас можна знайти, — 12 тисяч світлових років. Притому що галактика Чумацький Шлях сягає сотні тисяч світлових років. У світлі такого стану справ можна вважати, що знаменитого парадоксу Фермі («І де ж інопланетяни?») як такого практично не існує: радіус 12 тисяч світлових років занадто малий для того, щоб вважати безнадійно порожнім весь Всесвіт.