Вчені виявили, що емоційні злети та падіння футбольних уболівальників активують певні ділянки мозку, пов’язані з винагородою та контролем. Перемога активує центри винагороди в мозку, тоді як поразка пригнічує когнітивний контроль — це пояснює, чому запеклі фанати іноді діють ірраціонально. Ці закономірності подібні до тих, що спостерігаються у політичному чи сектантському фанатизмі, і демонструють, як досвід раннього життя формує схильність до екстремальних групових ідентичностей. Емоційний мозок футбольних уболівальників Досліджуючи роботу мозку футбольних фанатів, учені з’ясували, що певні ділянки активуються під час перегляду матчів за участю улюбленої команди, викликаючи як позитивні, так і негативні емоції та поведінкові реакції. Про це йдеться у новому дослідженні, опублікованому 11 листопада в журналі Radiology Радіологічного товариства Північної Америки (RSNA). Дослідники вважають, що ці нейронні патерни можуть стосуватися й інших форм фанатизму, а формуються вони ще на ранніх етапах життя. Футбол — це глобальне явище, що дає можливість вивчати людську поведінку у широкому діапазоні — від випадкового перегляду до глибокої емоційної залученості. Саме це робить його потужною моделлю для дослідження соціальної ідентичності та механізмів обробки емоцій під час змагань. Історія показує, що спортивне суперництво може бути надзвичайно потужним: фанати люто захищають свою «домашню» команду та гравців, переживаючи під час матчів від ейфорії до люті через суперечливі суддівські рішення. Особливо це помітно серед уболівальників у Європі та Південній Америці. Дослідження нейронауки фанатизму «Футбольний фанатизм — це модель фанатизму з високою екологічною валідністю та вимірюваними наслідками для здоров’я й колективної поведінки», — пояснює провідний автор дослідження Франсіско Саморано, біолог і доктор медичних наук з клініки Clínica Alemana de Santiago та доцент факультету наук про охорону здоров’я Університету Сан-Себастьяна (Сантьяго, Чилі). «Хоча соціальна приналежність добре вивчена, нейробіологічні механізми соціальної ідентичності в умовах змагань залишаються незрозумілими. Ми вирішили дослідити, як мозок реагує на емоційні переживання футбольних фанатів — перемоги та поразки їхніх команд». У дослідженні використано функціональну магнітно-резонансну томографію (фМРТ) — метод, що вимірює активність мозку за змінами кровотоку. В експерименті взяли участь 60 здорових чоловіків (20–45 років) — уболівальників двох історичних суперників. Рівень фанатизму оцінювали за 13-пунктовою шкалою, що вимірює два параметри: «Схильність до насильства» та «Відчуття приналежності». Як перемога та поразка перепрограмовують мозок Сканування фМРТ показало суттєві зміни активності мозку залежно від успіху або невдачі команди. «Суперництво миттєво змінює баланс оцінки та контролю в мозку — буквально за кілька секунд», — каже доктор Саморано. «Під час значущої перемоги посилюється схема винагороди, тоді як при поразці головного суперника спостерігається пригнічення активності дорсальної передньої поясної кори (dACC), яка відповідає за когнітивний контроль». Парадоксальне придушення — це спроба стримати думку, емоцію або дію, яка, навпаки, лише посилює її. Винагорода, ідентичність і фанатичний зсув Вища активація центрів винагороди спостерігалася, коли улюблена команда забивала супернику, що свідчить про посилення внутрішньогрупового зв’язку та підкріплення соціальної ідентичності. Саморано зазначає, що цей ефект найсильніший серед найпалкіших фанатів, у яких тимчасово «вимикається» самоконтроль саме тоді, коли ідентичність перебуває під загрозою. «Клінічно це означає станову вразливість, коли короткий період охолодження чи усунення тригерів може допомогти системі контролю dACC відновитися», — каже він. «Така ж нейронна закономірність — посилена винагорода та знижений контроль — простежується не лише у спорті, а й у політичних та міжконфесійних конфліктах». Від стадіонів до політики На думку вченого, футбольні фанати дають етичну й достовірну модель для вивчення цих процесів у мозку та тестування способів впливу — від управління натовпом до зменшення соціальної поляризації. «Вивчення фанатизму важливе, адже воно допомагає зрозуміти універсальні нейронні механізми, які можуть стояти за стадіонною пристрастю, політичною поляризацією чи навіть насильством», — наголошує Саморано. «Найважливіше, що ці механізми формуються в дитинстві: якість догляду, рівень стресу та соціальне навчання визначають баланс між емоційною оцінкою й контролем. Тож захист дитинства — найефективніша профілактика фанатизму. Суспільства, що нехтують розвитком дітей, не уникають фанатизму — вони лише наслідують його наслідки». Підсумок Дослідження показує, що у мозку футбольних фанатів перемоги та поразки активують ті самі ланцюги, що й у більш глибоких формах колективного фанатизму. Це відкриття може допомогти зрозуміти, як збудження, емоції та ідентичність формують масову поведінку — від трибун до політичних арен.