Світло у Всесвіті подорожує настільки довго, що іноді ми стаємо свідками подій, які насправді завершилися десятки мільйонів років тому. Саме так сталося із надновою SN 2025pht — потужним зоряним вибухом, світло від якого досягло Землі лише 29 червня 2025 року, хоча сама зоря загинула приблизно 40 мільйонів років тому. Щойно спалах зафіксували автоматичні огляди неба, астрономи одразу почали з’ясовувати, яка саме зоря стала його джерелом — і цього разу їм вдалося зробити те, що раніше майже не вдавалося. Зазвичай дослідники вивчають наднові вже після вибуху, аналізуючи спектр світла, зміну яскравості та залишки зорі. Але в цьому випадку вчені пішли іншим шляхом — вони звернулися до архівних зображень космічних телескопів, щоб знайти об’єкт, який існував у цій точці космосу ще до катастрофи. Ключем до відкриття стали спостереження космічного телескопа James Webb, який раніше фотографував галактику NGC 1637. Порівнявши старі знімки з новими даними, астрономи виявили точний збіг: у місці, де тепер сяє наднова, раніше знаходилася масивна червона надгігантська зоря. Це перший підтверджений випадок, коли телескоп Webb допоміг ідентифікувати так звану «зорю-попередницю» наднової ще до її вибуху. По суті, науковці змогли побачити зірку «живою» задовго до її загибелі. Втім, сама зоря виявилася незвичайною. На інфрачервоних зображеннях вона виглядала значно червонішою, ніж очікувалося. Причиною стала величезна кількість космічного пилу, що огортав її оболонку. Такий пил поглинає короткохвильове синє світло, через що зоря здається темнішою і майже непомітною у звичайному діапазоні спостережень. Саме це може пояснювати давню загадку астрономії — «зниклих» масивних червоних надгігантів. Теоретично наймасивніші зорі перед вибухом повинні бути добре видимими на старих знімках, однак багато з них просто не знаходять. Нові дані свідчать: перед смертю такі зорі можуть активно викидати пил і буквально ховатися у власній газово-пиловій оболонці. Дослідники також з’ясували, що пил навколо зорі, ймовірно, містив багато вуглецю — несподіваний результат, адже зазвичай у подібних об’єктах очікують силікатні сполуки. Це може означати, що незадовго до вибуху внутрішні шари зорі змішалися, піднявши важчі елементи ближче до поверхні. Тепер астрономи планують активно шукати подібні зорі на фінальних етапах їхнього життя. Майбутній космічний телескоп Nancy Grace Roman зможе спостерігати такі об’єкти в інфрачервоному діапазоні та відстежувати, як вони втрачають матерію перед неминучим вибухом. Це відкриття показує, що смерть масивних зірок — не миттєва подія, а складний і драматичний процес, який може тривати тисячі років. І завдяки сучасним телескопам людство вперше отримує шанс буквально зазирнути у фінальні моменти життя зорі ще до того, як її світло перетвориться на космічний спалах, видимий через мільйони років.