У муніципалітеті Санкт-Томас-ам-Блазенштайн (Верхня Австрія) у склепі місцевої церкви вже третє століття зберігається мумія священика. Передбачається, що це тіло парафіяльного вікарія Франца Ксавера Сідлера фон Розенегга, який помер у 1746 році. Дивовижна безпека останків породила чимало гіпотез про те, що ж її забезпечило. У новому дослідженні міжнародна група вчених не лише розкрила незвичайні деталі муміфікації, а й надала дані, що підтверджують особу померлого. Використовуючи комп’ютерну томографію, радіовуглецевий аналіз (метод визначення віку з розпаду вуглецю-14) та токсикологічні тести, фахівці в галузі судової медицини та інших напрямів з Австрії, Німеччини та Польщі встановили, що тіло належало чоловікові 35–45 років. Швидше за все він помер між 1734-м та 1780 роками. Цей проміжок збігається з інформацією про час життя священика. Детальне вивчення мумії, у тому числі за допомогою аутопсії, показало, що зберегтися їй допоміг незвичайний спосіб «бальзамування», який раніше не описували в літературі. Ті, хто після смерті обробляв тіло австрійського церковного служителя, не стали його розкривати, виймати внутрішні органи і просочувати складами з олій, восків та інших речовин, як чинили, наприклад, у Стародавньому Єгипті. Натомість черевну та тазову порожнини покійного через пряму кишку заповнили сумішшю з деревної тріски, фрагментів гілок та шматків різної тканини, у тому числі лляної, конопляної та навіть шовкової. Цей мікс, ймовірно, увібрав більшу частину рідини в черевній порожнині і запобіг гниттю. Крім того, склад, судячи з результатів токсикологічного аналізу, включала розчин цинку хлориду з невеликою кількістю миш’яку і додаванням міді. Має підсушуючи властивості, він посилив муміфікуючий ефект. В результаті верхня частина тулуба добре збереглася, тоді як голову і ноги торкнулися слідів розкладання. Загадкова кулька, знайдена в мумії, виявилася скляною намистину. На думку вчених, це може бути елемент обробки тканин, яка потрапила всередину випадково під час посмертної підготовки тіла. Також з’ясувалися деякі подробиці життя австрійського священика. Результати досліджень свідчать, що він харчувався якісними продуктами — зерновими, м’ясом і, можливо, прісноводною рибою, що ростуть у Європі. До кінця життя раціон збіднів, мабуть, через Війну за Австрійську спадщину — конфлікт між європейськими державами у 1740–1748 роках. Дослідники не побачили ознак тяжких фізичних навантажень, що відповідає передбачуваному способу життя Франца Ксавера Сідлера фон Розенегга. Вікарій, мабуть, багато років курив люльку і страждав на активний туберкульоз. У легенях виявили сліди хронічного запалення та кровотечі, від якого він, вочевидь, і помер. Свої відкриття вчені представили у статті, що вийшла у журналі Frontiers in Medicine.