Практично кожен дорослий рано чи пізно ловить себе на думці, що літо промайнуло за тиждень, а рік минув непомітно, хоча в дитинстві навіть один шкільний семестр здавався нескінченним. Найпопулярніше пояснення цього ефекту, яке можна почути практично звідусіль, насправді не має стосунку до біології мозку. Реальна відповідь нейробіологів на це питання складніша й цікавіша, пише Pixelinform. Поширене пояснення, яке насправді не з нейробіології Найчастіше цей ефект пояснюють так званим законом пропорційності: один рік для п’ятирічної дитини складає п’яту частину всього прожитого нею життя, а для п’ятдесятирічної людини, лише один відсоток, тому суб’єктивно той самий проміжок часу здається значно коротшим. Цю ідею ще у вісімнадцятому столітті сформулював французький філософ Поль Жане, і вона дійсно логічна математично. Але це філософське й математичне міркування, а не результат досліджень роботи мозку, тому нейробіологи сьогодні пояснюють цей ефект зовсім іншими механізмами. Причина перша: мозок буквально обробляє менше “кадрів” за секунду За однією з нейробіологічних гіпотез, яку запропонував інженер і фізик Адріан Бежан, із віком нервові шляхи в мозку подовжуються й ускладнюються, а передача сигналів між нейронами уповільнюється через накопичені зміни в мієліновій оболонці нервових волокон. У результаті мозок дорослої людини за одну й ту саму секунду встигає обробити менше окремих зорових і сенсорних образів, ніж мозок дитини, чия нервова система працює швидше й ефективніше. Оскільки суб’єктивне відчуття часу частково залежить саме від кількості обробленої мозком інформації за одиницю реального часу, менша кількість “кадрів” за секунду створює враження, що сам час прискорився, хоча насправді уповільнилась швидкість обробки інформації мозком. Причина друга: дофамін, який керує внутрішнім годинником мозку, з віком знижується У мозку існує ділянка, базальні ганглії, яка відповідає за оцінку тривалості коротких проміжків часу, і працює вона значною мірою завдяки дофаміну. Дослідження людей із порушеннями дофамінової системи, наприклад при хворобі Паркінсона, показують, що зміни рівня дофаміну справді спотворюють суб’єктивне відчуття тривалості часу. Оскільки рівень дофаміну в мозку природно знижується протягом дорослого життя, дослідники пов’язують це зі зміною роботи внутрішнього годинника мозку і, відповідно, зі зміною сприйняття швидкості плину часу з віком. Причина третя: менше нових вражень означає менше “позначок” для виміру часу в пам’яті Коли людина пізніше оцінює, скільки часу минуло, вона фактично рахує не самі секунди, а кількість окремих запам’ятованих подій за цей період. Гіпокамп, ділянка мозку, яка відповідає за формування нових спогадів, особливо активно кодує саме нові, незвичні враження. У дитинстві майже кожен день приносить щось нове, тому мозок формує багато окремих яскравих спогадів, і при згадуванні той самий період здається довшим. У дорослому житті з усталеним розпорядком нових вражень значно менше, мозок формує менше окремих спогадів про цей період, і при спробі оцінити, скільки часу минуло, він здається коротшим, хоча за годинником пройшло стільки ж часу, скільки й у дитинстві. Поширені запитання про прискорення часу з віком Чи можна якось уповільнити суб’єктивне сприйняття часу Так, і саме розуміння механізму підказує рішення. Оскільки відчуття тривалості часу значною мірою залежить від кількості нових вражень, свідоме додавання новизни в рутину, нові маршрути, нові навички, подорожі до незнайомих місць, справді допомагає мозку формувати більше окремих спогадів, через що той самий період згодом суб’єктивно згадується як довший. Чи означає це, що дні буквально стають фізично коротшими Ні, реальний плин часу залишається абсолютно незмінним, змінюється лише те, як мозок його обробляє й пізніше пригадує. Це суто суб’єктивне, психологічне й нейробіологічне явище, а не якась фізична зміна самого часу. Чи пов’язаний цей ефект із якимись захворюваннями Порушення сприйняття часу дослідники також спостерігають при деяких неврологічних та психічних станах, пов’язаних саме зі змінами дофамінової системи чи роботи базальних гангліїв, наприклад при хворобі Паркінсона. Це додатково підтверджує, що механізм сприйняття часу дійсно має конкретну нейробіологічну основу, а не є лише абстрактним психологічним відчуттям. Чому час прискорюється з віком: пояснення нейробіологів читайте на сайті Pixel.inform.