Більшість часу ми майже не помічаємо цього з Землі, але Сонце постійно викидає у космос величезні хмари зарядженої плазми. Такі явища, відомі як корональні викиди маси (CME), часто супроводжуються раптовими спалахами світла, які ми називаємо сонячними спалахами. Коли ці енергійні події сягають достатньо далеко, щоб взаємодіяти з магнітним полем Землі, вони створюють космічну погоду — народжуючи сяйливі аврори, викликаючи геомагнітні бурі й, у рідкісних випадках, порушення роботи енергомереж. Науковці вважають, що мільярди років тому, коли і Сонце, і Земля лише формувалися, така активність була набагато інтенсивнішою. Молоде Сонце, ймовірно, випромінювало настільки потужні CME, що вони могли впливати на те, як на нашій планеті з’явилося й розвивалося життя. Спостереження за молодими зорями, подібними до Сонця, які вважаються своєрідними «копіями» нашого світила в юності, показують, що вони часто породжують спалахи, у багато разів сильніші за ті, що ми бачимо сьогодні. Масивні CME з молодого Сонця могли радикально змінити ранні атмосфери Землі, Марса та Венери. Проте вчені досі намагаються з’ясувати, наскільки подібними були ті зоряні викиди до тих, які ми спостерігаємо нині. В останні роки їм вдалося зафіксувати холодні компоненти плазми таких викидів за допомогою наземних оптичних телескопів. Але спіймати високоенергетичні CME, які, ймовірно, були типовими для ранньої Сонячної системи, залишається непростим завданням. Пошук зоряних вибухів Щоб розв’язати цю загадку, міжнародна команда дослідників, серед яких Косуке Намеката з Кіотського університету, вирішила перевірити, чи здатні молоді зорі, подібні до Сонця, створювати CME, схожі на сонячні. «Найбільше нас надихала давня таємниця — як бурхлива активність молодого Сонця вплинула на зародження Землі», — пояснює Намеката. «Поєднавши космічні та наземні спостереження в Японії, Кореї та США, ми змогли відтворити те, що могло відбуватися мільярди років тому в нашій Сонячній системі». Дослідження включало одночасні спостереження в ультрафіолетовому діапазоні, які проводив телескоп Hubble, та оптичні спостереження з наземних обсерваторій у Японії й Кореї. Об’єктом вивчення стала молода зоря EK Draconis — аналог нашого Сонця в юному віці. Телескоп Hubble реєстрував лінії випромінювання гарячої плазми у далекому ультрафіолеті, тоді як наземні телескопи одночасно спостерігали лінію водню Hα, що відстежує холодніші гази. Такі багатохвильові спектроскопічні спостереження дозволили вченим зафіксувати і гарячі, і холодні компоненти викиду в реальному часі. Перше виявлення багатотемпературного CME Ці спостереження стали першим доказом існування багатотемпературного коронального викиду маси від зорі EK Draconis. Виявилося, що гаряча плазма з температурою близько 100 000 К викидається зі швидкістю від 300 до 550 км/с, а приблизно через десять хвилин за нею слідує холодніший газ (приблизно 10 000 К) зі швидкістю 70 км/с. Гаряча плазма несла набагато більшу кількість енергії, ніж холодна, що свідчить: часті потужні CME у минулому могли створювати сильні ударні хвилі та енергетичні частинки, здатні руйнувати або хімічно змінювати первісні атмосфери планет. Теоретичні та експериментальні дослідження підтверджують, що інтенсивні CME та потоки заряджених частинок могли відігравати вирішальну роль у формуванні перших біомолекул і парникових газів, необхідних для виникнення та підтримання життя на молодих планетах. Тож це відкриття має величезне значення для розуміння умов, за яких на Землі, а можливо, і в інших куточках Всесвіту, зародилося життя. Команда підкреслила, що успіх дослідження став можливим завдяки міжнародній співпраці та точній координації між космічними й наземними обсерваторіями. «Ми були щасливі побачити, що, попри відмінності між нашими країнами, нас об’єднує спільна мета — шукати істину через науку», — сказав Намеката.