Давні болота Південної півкулі розкривають таємницю вітрів, що керують кліматом і вуглецевим балансом Землі На самому краю планети, у холодних широтах Південної півкулі, приховані у товстих шарах торфу лежать сліди давнього кліматичного «зсуву», що стався понад 15 тисяч років тому. Нове дослідження показує: зміна напрямку потужних південних вітрів колись докорінно перетворила ці болота — і водночас вплинула на те, як Південний океан поглинав вуглець із атмосфери. Сьогодні, коли ті самі вітри знову змінюють свій шлях і силу, вчені попереджають: ми можемо побачити повторення стародавнього сценарію, який здатен прискорити глобальне потепління. Болота як архів кліматичних змін Міжнародна команда під керівництвом палеокліматологині Зої Томас із Університету Саутгемптона зібрала дані з торфовищ Південної Америки, півдня Африки, Австралазії та субантарктичних островів. Ці болота — частина великих торф’яників, де протягом тисячоліть повільно накопичуються рештки рослин. Кожен шар торфу — це історична мітка, яка фіксує, коли певна територія стала достатньо вологою та теплою для формування боліт. Вчені датували найдавніші шари за допомогою радіовуглецю та склали базу з 201 «дат народження» боліт. Виявилося, що ці дати чудово відтворюють зміни клімату, зокрема — зсуви потужного поясу Південних західних вітрів. Як вітри керують Південним океаном і вуглецевим циклом Південні західні вітри — це потужний потік від заходу на схід, який обтікає океани в середніх широтах Південної півкулі. Вони визначають, де випадають дощі, як рухаються шторми, а головне — впливають на Південний океан, один із найбільших поглиначів CO₂ на Землі. За оцінками науковців, цей океан поглинув близько 40% усього антропогенного вуглецю, який зберігається у світовому океані. Коли пояс вітрів зміщується на південь чи північ, змінюється і поведінка океану: посилюється або послаблюється підйом глибинних вод, багатих на вуглець; змінюється здатність океану «захоплювати» CO₂ з атмосфери; перебудовується баланс тепла й опадів на континентах. Кліматичні сигнали в давніх торфовищах Порівнявши торф’яні дані, вчені помітили виразні хвилі «народження» боліт у різних широтах, що співпали з рухами вітрів: Перші болота з’явилися далеко на півдні. Під час Антарктичного холодного реверсу (між 14 700 і 12 800 роками тому) пояс вітрів різко змістився на північ — і болота в південних районах тимчасово «завмерли». Пізніше, коли клімат потеплів, вітри повернулися на південь, і болота знову почали розростатися. Ці торф’яні записи збігаються з іншими кліматичними даними та змінами концентрації CO₂ у атмосфері в той самий період. Що відбувається сьогодні: вітри знову зміщуються Сучасні вимірювання та дані з антарктичних льодових кернів показують, що з 1960-х років пояс західних вітрів посилився і змістився ближче до Антарктики. Причини — зростання концентрації парникових газів та виснаження озонового шару. Наслідки вже помітні: частіші посухи у південних широтах, масштабні лісові пожежі, зміна режимів опадів, зниження ефективності океанського поглинання CO₂. Якщо вітри зміщуватимуться й надалі, вони можуть витягувати на поверхню глибинні води, насичені вуглецем. Це означає: Південний океан поглинатиме менше CO₂, а частина вуглецю може повертатися назад у атмосферу. Болота як індикатор майбутніх змін Торфовища не лише фіксують зміни клімату — вони самі є величезними сховищами вуглецю. У вологих умовах вони «замикають» вуглець у рослинних рештках. Але якщо болотам не вистачає дощів: вони висихають, органічні речовини починають розкладатися, в атмосферу повертається накопичений CO₂. Саме тому болота, що виникли завдяки давнім змінам вітрів, можуть стати раннім попередженням про порушення глобального вуглецевого балансу. Висновок Нові дослідження демонструють, що навіть незначні зміни у Південних західних вітрах можуть докорінно впливати на клімат, океани й вуглецеві запаси — як тисячі років тому, так і сьогодні. Ці вітри з’єднують удину систему торфовища, океанічні течії та глобальний цикл CO₂. А болота, які зберегли пам’ять про минулі зрушення, можуть підказати, які наслідки чекають на людство в майбутньому. Дослідження опубліковане у журналі Nature Geoscience.