Вченим вдалося розв’язати одну з найдавніших загадок планетології — структуру ядра Марса. Нові дані, отримані завдяки сейсмічним дослідженням та комп’ютерному моделюванню, показали, що внутрішня будова Червоної планети має більше спільного із Землею, ніж вважалося раніше. Це відкриття змінює уявлення про еволюцію Марса та може пролити світло на історію формування кам’янистих планет Сонячної системи. Протягом десятиліть існували суперечки щодо складу та розміру марсіанського ядра. Попередні гіпотези припускали, що воно є значно легшим і рідшим, ніж земне, з високим вмістом сірки. Однак аналіз сейсмічних хвиль, зібраних під час роботи місії NASA InSight, спростував ці припущення. Виявилося, що ядро Марса складається зі сплаву заліза з домішками нікелю та легких елементів, подібно до ядра Землі, хоч і відрізняється пропорціями. Науковці зазначають, що ця подібність може пояснити геологічні процеси, які відбувалися на планеті мільярди років тому. Зокрема, наявність щільного ядра могла підтримувати колись потужне магнітне поле Марса, яке згодом зникло, відкривши атмосферу планети для сонячного вітру. Це стало однією з причин втрати води та перетворення планети на холодну пустелю. Розуміння внутрішньої будови Марса має не лише фундаментальне значення, але й практичне. Знання про склад ядра допомагає точніше будувати моделі теплової історії планети, прогнозувати вулканічну активність у минулому та визначати її потенційну геологічну стабільність у майбутньому. Це відкриття також дає новий ключ до порівняння Марса із Землею, дозволяючи вченим краще зрозуміти, чому наш світ зберіг умови для життя, а Червона планета — ні. Дослідники підкреслюють, що результати можуть стати основою для майбутніх місій, які вивчатимуть надра Марса з ще більшою точністю. Відкриття ядра, подібного до земного, нагадує, що навіть планети-сусіди з дивовижною схожістю можуть мати кардинально різні долі.