У липні Лабораторія реактивного руху NASA (JPL) здійснила важливий крок до автономного космічного спостереження. Під час експериментальної місії було успішно випробувано нову технологію під назвою «Динамічне націлювання», яка дозволяє супутникам самостійно приймати рішення про збір даних без участі оператора на Землі. Це стало можливим завдяки використанню малогабаритного супутника, створеного компанією Open Cosmos, у поєднанні з новим процесором машинного навчання, розробленим Ubotica. На орбіті на висоті 500 кілометрів супутник виконав автономне маневрування для сканування земної поверхні. Після отримання попереднього зображення вбудований штучний інтелект негайно проаналізував його на наявність хмарності. У разі виявлення чистого неба система ініціювала повернення до вихідної позиції та провела детальну зйомку ділянки. Якщо ж хмари закривали поверхню, пристрій не витрачав ресурси на подальшу фіксацію зображення. Уся процедура — від знімка до прийняття рішення та виконання дії — тривала близько 90 секунд і проходила повністю автономно, без жодного втручання з Землі. Це означає, що штучний інтелект на борту здатен не лише бачити, а й мислити в рамках закладеного алгоритму — оцінювати ситуацію і коригувати дії у реальному часі. Представник JPL Бен Сміт пояснив практичну важливість цієї інновації. За його словами, якщо супутник вміє обирати найкращий момент для зйомки, він фіксує саме землю, а не марні зображення хмар. Це підвищує ефективність спостереження і дозволяє науковцям отримувати більше цінних даних з кожної місії. Наразі більшість супутників працює за наперед визначеним розкладом зйомки, не зважаючи на погодні умови або актуальність цілі. У результаті зберігається велика кількість непотрібних знімків, що створює зайве навантаження на канали зв’язку, обмежує обсяг пам’яті та уповільнює обробку інформації. Науковцям доводиться вручну переглядати і сортувати величезні масиви даних. Технологія динамічного націлювання відкриває шлях до створення супутників, здатних виконувати попередню фільтрацію безпосередньо на орбіті. Це особливо цінно під час реагування на надзвичайні ситуації — пожежі, повені, виверження вулканів, коли кожна хвилина має значення, а обсяг якісних даних визначає ефективність реагування. Хоча нині ця технологія перебуває на ранньому етапі розвитку, її успішне випробування демонструє великий потенціал для автоматизації космічних місій. Поєднання штучного інтелекту та супутникової зйомки — це не лише оптимізація процесів, а й перехід до нового рівня автономності космічних апаратів. У майбутньому такі системи можуть стати стандартом у дистанційному зондуванні Землі, забезпечуючи точніші, швидші й ефективніші спостереження з орбіти.