Сім із десяти пацієнтів із тяжкою спадковою хворобою очей стали чутливішими до світла після експериментального лікування. Деякі змогли знаходити предмети, помічати дверні прорізи й орієнтуватися за візуальними підказками. Секрет методу — не у відновленні зруйнованих клітин, а в тому, щоб навчити інші клітини сітківки знову реагувати на світло. Міжнародна команда вчених продемонструвала перспективний підхід до часткового відновлення зору в людей із запущеним пігментним ретинітом — спадковим захворюванням, яке поступово позбавляє людину здатності бачити. Експериментальне лікування поєднує генну терапію та спеціальні окуляри з камерою. Воно не повертає нормальний зір, але може допомогти деяким пацієнтам розпізнавати об’єкти та краще орієнтуватися в навколишньому просторі. Як учені обійшли пошкоджені клітини Пігментний ретиніт поступово порушує роботу фоторецепторів — клітин сітківки, які в нормі сприймають світло й допомагають перетворювати його на нервові сигнали. Проблема полягає в тому, що захворювання можуть спричиняти мутації у понад 100 генах. Через це створити один метод лікування, який допоможе всім пацієнтам, надзвичайно складно. Дослідники вирішили піти іншим шляхом. Замість спроб відновити зруйновані фоторецептори вони використали інші клітини сітківки — гангліонарні клітини, які можуть зберігатися навіть тоді, коли світлочутливі клітини вже не функціонують. Для цього застосували оптогенетичну терапію — метод, який надає клітинам нову здатність реагувати на світло. Один укол і окуляри, які перетворюють світло на сигнали У дослідженні взяли участь десять людей із запущеним пігментним ретинітом. Кожному зробили одну ін’єкцію в око, яке бачило гірше. Препарат містив генетичні інструкції для вироблення білка ChrimsonR, чутливого до бурштинового світла. Завдяки цьому модифіковані клітини сітківки могли реагувати на світлові імпульси. Але одного уколу було недостатньо. Пацієнти також отримали спеціальні окуляри з камерою, які перетворювали зображення навколишнього світу на послідовність імпульсів бурштинового світла. Ці імпульси активували змінені клітини сітківки, а ті передавали сигнали далі — через зорову систему до мозку. Фактично дослідники створили альтернативний шлях передавання візуальної інформації, який не залежить від нормальної роботи пошкоджених фоторецепторів. Що змогли побачити пацієнти Результати виявилися обнадійливими, хоча й не однаковими для всіх учасників. 7 із 10 пацієнтів стали чутливішими до світла. У 6 учасників покращення було клінічно значущим. Серед 8 людей, які завершили перевірку зорової поведінки, 4 краще виявляли або знаходили предмети. Деякі учасники також покращили результати завдань, у яких потрібно було визначити дверний проріз або простежити лінію за допомогою окулярів. Записи мозкової активності показали сигнали, які узгоджуються з тим, що візуальна інформація досягала ділянок мозку, відповідальних за зір. Це важливий результат: він свідчить, що змінені клітини можуть не просто реагувати на світло, а й передавати сигнали, які мозок здатний використовувати. Чому тренування має значення Дослідники помітили ще одну цікаву закономірність: учасники, які більше тренувалися користуватися окулярами, зазвичай краще виконували завдання з пошуку предметів. Це може означати, що мозку потрібно навчитися інтерпретувати незвичні зорові сигнали. Тому майбутні методи відновлення зору можуть вимагати не лише медичного втручання, а й тривалої реабілітації. Водночас можливості технології поки обмежені. Пацієнти не змогли читати текст або впізнавати обличчя. Отже, йдеться про часткове відновлення окремих зорових функцій, а не про повернення повноцінного зору. Чи безпечне нове лікування Основною метою клінічного дослідження була оцінка безпеки. У межах випробування вчені дійшли висновку, що лікування мало прийнятний профіль безпеки. Більшість побічних ефектів, пов’язаних з оком, були легкими або помірними. Один серйозний небажаний випадок виник одразу після ін’єкції, але минув за кілька хвилин після лікування. Однак десять учасників — це невелика група. Щоб краще зрозуміти довгострокову безпеку, стабільність ефекту та те, кому метод допомагає найбільше, потрібні подальші дослідження. Роботу очолили Хосе-Ален Саль та Ботонд Рошка разом із міжнародною командою науковців. У дослідженні також брали участь фахівці компанії GenSight Biologics. У 2021 році ця ж співпраця вже продемонструвала принципову можливість такого підходу на одному пацієнті. Тепер результати отримали підтвердження в кількох учасників, що створює основу для подальшого вдосконалення технології. Головний прорив полягає в тому, що навіть після втрати функції фоторецепторів частина зорової системи може залишатися придатною для роботи. Якщо майбутні випробування підтвердять ефективність методу, генна терапія разом зі спеціальними окулярами може стати новим варіантом допомоги людям із деякими формами спадкової сліпоти.