Далеко за межами нашої Сонячної системи, у сузір’ї Геркулеса, астрономи за допомогою космічного телескопа «Джеймс Вебб» відкрили світ, який важко навіть уявити. Це планета WASP-18b — гігант, у десять разів масивніший за Юпітер, який обертається навколо своєї зірки настільки близько, що один його «рік» триває менше земної доби. Температура на її денній стороні сягає понад 2 700 °C — достатньо, щоб плавити метал і розривати молекули води просто в атмосфері. Науковці вперше створили детальну карту цієї екзопланети, що показує її дивовижний і жахливий баланс — між полум’ям і хімією. Денна сторона випромінює інтенсивне тепло, яке буквально розщеплює водяну пару на водень і кисень. Коли ці елементи переносить потужний вітер на темну сторону планети, де температура нижча майже на тисячу градусів, вони знову поєднуються — але ненадовго. У цьому нескінченному циклі вода народжується і зникає знову, перетворюючи атмосферу на гігантську хімічну кузню. Команда NASA і ESA використала інструменти спектроскопії, щоб виміряти, як світло зірки змінюється, проходячи крізь атмосферу WASP-18b. Ці дані дозволили «намалювати» першу термічну карту планети з точністю до кількох сотень кілометрів. Виявилося, що жар не розподіляється рівномірно: темна сторона майже не отримує тепла, тому там панує майже повна темрява. Це свідчить про те, що сильна гравітація планети та надщільна атмосфера стримують вітри, які могли б переносити тепло. Науковці вважають, що такі гарячі «юпітери» можуть бути ключем до розуміння того, як планети формуються й еволюціонують поблизу своїх зірок. Умови на WASP-18b нагадують процеси, які колись могли відбуватися в молодих зоряних системах — де енергія і гравітація створюють та руйнують одночасно. Цей світ — мов лабораторія з екстремальної фізики, де вода не просто кипить, а зникає на очах. Дослідження планети триває, і кожен новий спектр, який надсилає «Джеймс Вебб», відкриває ще одну грань цього космічного пекла. Можливо, саме такі світи допоможуть зрозуміти не лише те, як живуть екзопланети, а й що може чекати нас, якщо колись Сонце стане для Землі занадто гарячим. Повне дослідження опубліковане в журналі Nature Astronomy.