Коли ми уявляємо відкритий простір Тихого океану, то бачимо безкраї блакитні води й майже нічого більше. Проте морські дослідники сьогодні спостерігають зовсім іншу картину: у місцях, подібних до Великої тихоокеанської сміттєвої плями, пластикові відходи утворили своєрідну штучну берегову лінію далеко від будь-якої суші. У Північному тихоокеанському субтропічному круговороті — величезній системі течій між Каліфорнією та Гаваями — плаваючі об’єкти зазвичай потрапляють у пастку, а не розсіюються. Саме там знаходиться те, що зазвичай називають Великою тихоокеанською сміттєвою плямою — регіон, який нині містить десятки тисяч тонн пластикових уламків, достатньо міцних, щоб дрейфувати океаном роками. Старі уявлення про життя у відкритому океані Довгий час біологи розглядали прибережні води й відкритий океан як два окремі «райони». Вважалося, що прибережні види залишаються на скелях, пірсах і берегах, а пелагічні види — ті, що й належать відкритому морю. Люди знали, що шторм може відірвати колоду або жмут водоростей і віднести прибережних організмів у море, але загальне припущення було таким: ці «пасажири» рано чи пізно загинуть, бо умови у відкритому океані занадто суворі. Велика підказка, що це уявлення неповне, з’явилася після Великого землетрусу та цунамі у Японії. Величезні хвилі зірвали доки, човни й багато пластикових предметів, відправивши їх у Тихий океан. Протягом наступних років уламки припливали до берегів Північної Америки та Гаваїв. Коли вчені дослідили ці об’єкти, вони виявили, що багато японських прибережних видів залишалися живими щонайменше шість років, перетинаючи океан. Це породило нове питання: чи були ці види просто «транзитними» пасажирами відкритого океану, чи вони вже почали формувати там більш постійні спільноти? Дослідження Великої тихоокеанської сміттєвої плями Щоб розібратися, вчені приєдналися до наукових експедицій на східний бік круговороту. Спостерігаючи з палуби, учасники експедиції підбирали пластикові предмети завдовжки щонайменше 15 сантиметрів. У підсумку вони зібрали 105 пластикових об’єктів — пляшки, буї, ящики, сіті, мотузки, відра — а також окрему групу особливо заселених організмами предметів. Кожен об’єкт маркували, фотографували й фіксували його координати, після чого відправляли на детальне лабораторне дослідження. Таксономісти оглядали кожний шматок пластику у пошуках безхребетних — тварин без хребта. Вони виявили широкий спектр істот, таких як вусоногі раки, краби, амфіподи, моховатки, гідроїди та актинії. Усього ідентифікували 46 різних видів безхребетних із шести великих груп. Із них 37 були прибережними видами, а 9 — пелагічними. Тобто приблизно 80% різноманіття на сміттєвих уламках припадало на прибережні організми. Життя у Великій тихоокеанській сміттєвій плямі Під час перевірки пластикових предметів з’ясувалося, що майже кожний з них був заселений живими істотами. На 98% об’єктів були наявні безхребетні. Пелагічні види траплялися більш ніж на 94% уламків, а прибережні — на понад 70%. Багато предметів одночасно містили і прибережні, і пелагічні види — ці дуже різні організми фактично ділили між собою плаваючі «острови» посеред океану. У середньому кожен предмет пластику ніс на собі 4–5 різних видів організмів, причому прибережні були трохи поширенішими. Особливо густі спільноти виявили на сітках та мотузках — імовірно, через численні нитки та порожнини, які давали багато місць для прикріплення й укриття. Життєві цикли на пластику Одне з головних питань полягало в тому, чи прибережні організми лише тимчасово подорожують на пластику, чи можуть проживати на ньому повні життєві цикли. Команда шукала докази розмноження і росту. Вони виявили самиць із виводками — із яйцями або молоддю — серед амфіпод і крабів. Також знайшли структури, пов’язані з розмноженням, у гідроїдів. Учні також вимірювали тварин і фіксували різні вікові групи. На деяких видах актиній та амфіподів вони бачили маленьких молодих особин, середні екземпляри та дорослих — усі на одному й тому ж шматку пластику. Це свідчить про те, що нові покоління виростали просто на цих «плотах», а не прибували всі разом з узбережжя. Чому деякі види добре виживають на пластику Щоб зрозуміти, чому певні види краще пристосовані до життя на пластику, дослідники проаналізували корисні для цього умови риси. Вони відзначали, чи є види рухливими або прикріпленими, та яким способом вони живляться — фільтруванням частинок, поїданням обростань, полюванням чи комбінованими методами. Багато прибережних видів, що оселялися на пластику, здатні до безстатевого розмноження, тобто фактично клонування. Їхні личинки не потребують довгого перебування у відкритій воді — молодь може рости на тому ж субстраті, що й дорослі. Такий життєвий цикл добре підходить для маленького ізольованого «плота» пластику, який повільно циркулює всередині круговороту. Тип сміття і час Цікаво, що пелагічні спільноти були тісно пов’язані з типом пластикового об’єкта, тоді як прибережні — більше з часом, коли уламок був зібраний. Вчені також порівняли ці спільноти з даними попередніх досліджень уламків після цунамі 2011 року. Багато прибережних видів, знайдених у сміттєвій плямі, раніше траплялися і на японських уламках, що пізніше прибивалися до берегів Північної Америки та Гаваїв. Водночас найчисленніші групи не були ідентичними, і деякі прибережні групи, зокрема молюски, у плямі траплялися значно рідше. Загалом сміттєві уламки в круговороті містили менше видів, ніж уламки після цунамі, і аналіз показав, що у сміттєвій плямі, ймовірно, мешкають й інші прибережні види, які вчені поки не зафіксували. Уроки Великої тихоокеанської сміттєвої плями У сукупності ці результати вказують на появу «неопелагічної» спільноти у відкритому океані, де «нео» означає «нова», а «пелагічна» — життя у відкритому морі. Ця нова спільнота включає як типовий набір пелагічних «плавунів», так і прибережні види, які тепер можуть виживати далеко від суші, оскільки пластик забезпечує їх довговічними плаваючими оселями. В минулому однією з головних причин того, що прибережні види залишалися біля берега, була відсутність довговічних твердих поверхонь у відкритому океані. Людський пластик змінив це, створивши безліч нових плаваючих «островів», доступних для прибережного життя там, де колись панували лише пелагічні види. Отже, пластикове забруднення — це не лише естетична або сміттєва проблема; воно змінює місця проживання морських організмів, дозволяючи прибережним видам виживати, розмножуватися і поширюватися на величезні відстані. Це відкриття може змінити уявлення про морські екосистеми та ареали видів по всьому світу. Повне дослідження опубліковане в журналі Nature Ecology and Evolution.