Наші найближчі вимерлі родичі — Neanderthals — могли рости зовсім не так, як сучасні люди. Нове дослідження показує: їхній розвиток у перші місяці життя був значно швидшим, ніж у дітей Homo sapiens. Фактично, немовля неандертальців уже в пів року могло досягати розмірів, характерних для однорічної дитини сьогодні. Цей висновок зробили на основі унікальної знахідки — скелета немовляти, відомого як Amud 7, який виявили ще у 1992 році в печері Амуд на півночі Ізраїлю. Подібні знахідки надзвичайно рідкісні, тому кожен такий зразок дає безцінну інформацію про те, як жили і розвивалися неандертальці. Неандертальське немовля Амуд 7 (останки показані вище) демонструвало надзвичайно швидке зростання на ранніх етапах життя. Дослідники детально вивчили понад сотню кісткових фрагментів — від черепа і зубів до хребта та кінцівок. І тут виникла цікава розбіжність: за розвитком зубної емалі дитині було близько шести місяців, але розміри кісток відповідали приблизно 12–14 місяцям у сучасних дітей. Саме зубний вік вважається точнішим, тому це означає, що неандертальські немовлята росли набагато швидше. Схожу картину вчені побачили й при аналізі інших решток. Водночас важливо, що дорослі неандертальці не були значно більшими за сучасних людей — просто їхній ріст був більш інтенсивним на ранніх етапах життя. Чому так відбувалося? Одна з головних гіпотез пов’язана з кліматом. Neanderthals жили в умовах холодної Європи, де маленьке тіло швидко втрачає тепло. Швидке зростання могло бути своєрідною адаптацією, яка допомагала немовлятам виживати — більший організм краще утримує тепло. Втім, такий стрімкий розвиток мав і свою ціну. Він вимагав значно більше енергії, а отже — постійного доступу до поживної їжі. Як саме неандертальські діти отримували достатню кількість калорій, поки що залишається загадкою: чи це було тривале грудне вигодовування, чи ранній перехід до «дорослої» їжі — точно невідомо. Це дослідження ще раз показує, наскільки багато інформації можна отримати навіть із дуже давніх і, здавалося б, неповних решток. Кістки, яким понад 50 тисяч років, дозволяють зазирнути в дитинство істот, що давно зникли, і краще зрозуміти, як еволюція формувала різні стратегії виживання. Дослідження було опубліковано в журналі Current Biology.