За останні сто років людство пережило безпрецедентний стрибок у тривалості життя. Вакцини, антибіотики, поліпшення умов праці, доступність медицини та зростання рівня життя дозволили скоротити дитячу смертність і перемогти багато смертельних інфекцій. Середня тривалість життя у розвинених країнах зросла майже вдвічі. Проте останні демографічні дані та біомедичні дослідження свідчать, що цей прогрес вичерпав свій потенціал: ми досягли своєрідної «біологічної стелі». У більшості індустріально розвинених країн середня тривалість життя вже понад десятиліття залишається на рівні 80–85 років, а рекордні показники людського довголіття майже не зростають. Вчені відзначають, що навіть при збереженні сучасних технологій лікування серцево-судинних захворювань, онкології чи діабету, приріст тривалості життя стає мінімальним. Це означає, що ми наблизилися до природних меж старіння організму. Причини цього явища мають як біологічний, так і соціальний характер. З одного боку, людське тіло підпорядковується еволюційним механізмам, які не передбачали необмеженого довголіття. Накопичення клітинних ушкоджень, зниження ефективності відновлювальних процесів та генетичні обмеження формують «бар’єр», який медицина поки не здатна подолати. З іншого боку, сучасний спосіб життя, включно зі стресами, малорухливістю та харчовими звичками, створює додаткові ризики, які зводять нанівець досягнення науки. У дослідженні, нещодавно опублікованому в журналі Proceedings of the National Academy of Sciences (PNAS), Хосе Андраде (Інститут демографічних досліджень імені Макса Планка (MPIDR)), Карло Джованні Камарда (Національний інститут демографічних досліджень (INED)) та Ектор Піфарре-і-Аролас (Університет Вісконсина-Медісон) досліджували, чи матимуть люди, народжені між 1939 і 2000 роками, порівнянне збільшення тривалості життя. Їхній аналіз зосереджувався на 23 країнах з високим рівнем доходу та низьким рівнем смертності. Дослідники застосували дві основні стратегії для розробки когортних профілів смертності: Методи, що базуються на періодах, включали такі підходи, як метод Лі-Картера, метод згладжування обмежень смертності, аналіз композиційних даних та підхід Організації Об’єднаних Націй до світових популяційних перспектив (2024). Когортні методи включали лінійну модель Лі-Картера та когортне сегментоване перетворення розподілу віку на момент смерті. Дослідники вважають, що справжній прорив можливий лише із застосуванням принципово нових підходів, таких як генная терапія, редагування ДНК, маніпуляції з клітинним старінням або наномедичні технології. Водночас вони застерігають: навіть якщо вдасться подолати біологічні межі, суспільство зіткнеться з новими викликами — від економічних до етичних, адже значне збільшення тривалості життя радикально змінить структуру населення і соціальні системи. Отже, після століття тріумфальних досягнень медицина вперлася у нову межу. Справжнє питання полягає в тому, чи зможе наука наступного покоління зрушити її далі, чи людство назавжди залишиться заручником власної біології.