Вчені з Університету Вірджинії (США) виявили, що комбінація арамхолу — препарату для лікування стеатогепатиту — та протипухлинного регорафенібу різко підсилює загибель ракових клітин печінки та кишечника. Ефект підтвердився як у лабораторних умовах, так і in vivo у дослідах на мишах. За даними ВООЗ, кількість онкологічних захворювань у світі продовжує зростати. Одними з найпоширеніших вважаються злоякісні пухлини товстої та прямої кишки (колоректальний рак), тоді як гепатоцелюлярна карцинома — рак печінки — стабільно входить до трійки лідерів за рівнем смертності. Сучасні методи лікування залежать від стадії хвороби, локалізації та стану пацієнта і включають хірургію, хіміо- та променеву терапію, а також імунотерапію. Водночас на пізніх стадіях (III–IV) прогноз залишається несприятливим. На цьому тлі особливу увагу привернули результати дослідження, опублікованого в журналі Oncotarget. Команда під керівництвом професора Пола Дента (Paul Dent) показала, що арамхол — засіб, який зазвичай застосовують для лікування жирової хвороби печінки, — значно посилює протипухлинний ефект регорафенібу, відомого препарату-інгібітора, який уже використовується в онкології. Разом ці ліки значно уповільнювали ріст пухлин і ефективно знищували ракові клітини, перевершуючи результати при застосуванні кожного з них окремо. Механізм дії комбінації пояснюється тим, що арамхол знижує рівень окислювального стресу та послаблює захист клітин печінки, роблячи злоякісні клітини більш вразливими. Регорафеніб, своєю чергою, блокує ключові сигнальні шляхи, що відповідають за ріст і виживання пухлини. Хоча сам по собі регорафеніб ефективний лише обмежено — через розвиток стійкості й серйозні побічні ефекти, — у поєднанні з арамхолом його дія значно підсилюється. У рамках роботи вчені протестували поєднання арамхолу з трьома інгібіторами: сорафенібом, ленватинібом та регорафенібом. Найпотужніший результат показала саме комбінація з регорафенібом: вона блокувала критично важливі шляхи виживання ракових клітин і запускала процес аутофагії — «самоперетравлення» клітин, під час якого руйнуються пошкоджені або небезпечні структури. Найвираженіший ефект спостерігався у клітин із варіантом гена ATG16L1 T300, який особливо часто зустрічається у людей африканського походження. Комбінація препаратів змінювала активність білків, що відповідають за ріст та стійкість пухлин. Ці дані підтвердили й експерименти на мишах із пересадженими пухлинами печінки: ріст новоутворень різко сповільнювався без шкоди для загального стану тварин і без зниження їхньої маси тіла, що свідчить про відносну безпеку лікування. Таким чином, поєднання арамхолу та регорафенібу, із урахуванням генетичних особливостей пацієнтів, може стати основою нової персоналізованої стратегії боротьби з колоректальним раком та гепатоцелюлярною карциномою — двома з найскладніших онкологічних захворювань. Автори дослідження підкреслюють, що вже готують протокол для проведення клінічних випробувань на людях.