Вчені нещодавно виявили фрагменти вірусних білків у крові пацієнтів із довгим COVID, що може стати першим вимірюваним біомаркером цього стану. Ці приховані сліди натякають на можливість того, що вірус залишається в організмі задовго після первинної інфекції, що ставить нові запитання щодо його прихованих резервуарів і того, як вони можуть спричиняти хронічні симптоми. Дослідники з Translational Genomics Research Institute (TGen), частини City of Hope, спільно з колегами з Lundquist Institute for Biomedical Innovation при Harbor-UCLA Medical Center, виявили потенційний біомаркер довгого COVID. Якщо ці результати будуть підтверджені іншими науковими групами, він може стати першим об’єктивним інструментом для діагностики цього стану, адже наразі лікарі спираються лише на симптоми, що з’являються через тижні чи місяці після інфекції SARS-CoV-2. Дослідження, опубліковане в журналі Infection, показало наявність білкових фрагментів вірусу всередині екстрацелюлярних везикул (EV) — маленьких природних частинок, що дозволяють клітинам переносити білки, метаболіти та інші біологічні матеріали. Для аналізу науковці використали 56 зразків крові від 14 пацієнтів, які брали участь у 12-тижневій програмі аеробних вправ у рамках клінічного дослідження. У цих зразках було виявлено 65 унікальних фрагментів білка SARS-CoV-2, що походили від білка Pp1ab — ключового ферменту RNA Replicase, необхідного для реплікації вірусу та виробництва нових частинок. Цей білок специфічний для SARS-CoV-2 і не зустрічається в здорових клітинах людини. Дослідники також виявили, що ці вірусні пептиди з’являлися у всіх учасників, проте не в кожному зразку крові, і не були знайдені в контрольній групі зразків, взятих до пандемії. Це підкріплює гіпотезу про те, що вірус може зберігатися в певних тканинах організму довго після первинного зараження. Точний механізм проникнення вірусу у тканини без стандартних точок входу, наприклад у мозок, досі залишається невідомим і може бути пов’язаний з EV. Учасники дослідження зазначали, що сигнали вірусних пептидів були слабкими та не завжди виявлялися на кожному етапі збору крові. Це породжує додаткові питання: чи стимулює фізичне навантаження експресію вірусних білків у клітинах, чи існує постійний вірусний резервуар, який періодично можна зафіксувати. Незважаючи на виявлення фрагментів одного з найбільших білків вірусу, інших великих білків, що свідчили б про активну реплікацію, дослідники не знайшли, що може означати, що пептиди в EV — це залишки після формування вірусних білків, своєрідне молекулярне «сміття». Наразі дослідники не проводили аналогічних тестів на людей, які перехворіли на COVID, але не мають симптомів довгого COVID. Це залишає відкритим питання, чи спостережувані пептиди є просто результатом утилізації клітиною вірусних залишків, чи свідчать про активну реплікацію вірусу в організмі. Подальші дослідження мають з’ясувати механізми цього явища та уточнити, чи може відкритий біомаркер стати надійним інструментом для діагностики та спостереження за довгим COVID.