Багато хто думає, що довга шия жирафа існує лише для того, щоб діставати соковите листя на верхівках акацій у саванах Африки. І це частково правда: тільки жирафи можуть безперешкодно ласувати цим високим кормом, тоді як менші тварини змушені змагатися за листя біля землі. Завдяки такій перевазі жирафи можуть розмножуватися протягом усього року та виживати під час посухи краще за коротших ссавців. Проте довга шия — це не тільки перевага, а й величезне навантаження для організму. Серце жирафа має виробляти достатній тиск, щоб прокачувати кров на кілька метрів вгору до голови. У дорослого жирафа кров’яний тиск зазвичай перевищує 200 мм рт. ст., що вдвічі більше, ніж у більшості ссавців. Через це серце жирафа у стані спокою витрачає більше енергії, ніж весь організм спокійної людини — більше, ніж серце будь-якого іншого ссавця схожого розміру. Нове дослідження, опубліковане у Journal of Experimental Biology, показало, що жирафи мають у цьому важкому завданні несподіваних помічників — їхні довгі ноги. Зустрічайте «елаффе» Щоб оцінити, яку роль відіграють ноги, вчені змоделювали «ідеальну» тварину для порівняння: уявний ссавець з короткими ногами, але такою ж довгою шиєю, щоб дістати листя на ту саму висоту. Її назвали «елаффе» — комбінація тіла африканського еланда та шиї жирафа. Уявна «елафе» з нижньою частиною тіла канни та видовженою шиєю жирафа витрачала б ще більше енергії на перекачування крові від серця аж до голови. (Естель Мейх’ю/Університет Преторії) Результати показали, що «елаффе» витратив би 21% своєї енергії на роботу серця, тоді як у жирафа цей показник становить 16%, а у людини лише 6,7%. Іншими словами, завдяки довгим ногам серце жирафа розташоване ближче до голови, що економить близько 5% енергії, яку він отримує з їжі. За рік це означає економію більше 1,5 тонн корму — різницю між життям і смертю у суворих умовах савани. Як працює жираф За словами зоолога Грема Мітчелла, предки жирафів мали довгі ноги ще до того, як з’явилася довга шия. Це логічно з точки зору енергії: довгі ноги полегшують роботу серця, а довга шия навпаки збільшує навантаження. Втім, довгі ноги теж мають «платню»: коли жираф п’є воду, йому доводиться широко розставляти передні ноги, що робить його повільним і незграбним. Статистика показує, що серед усіх травоїдних жирафи найчастіше залишають водойму, так і не напившись, через страх перед хижаками. Межа довжини шиї Робота серця стає все енерговитратнішою з ростом шиї. Тому існує фізична межа її довжини. Для прикладу, у динозавра-гіганта Giraffatitan, що в музеї Берліна, шия сягала 8,5 метрів. Для забезпечення кров’ю такої голови потрібен тиск близько 770 мм рт. ст., майже вісім разів більший за середній тиск ссавців — це фізично неможливо, адже серце витрачало б більше енергії, ніж усе тіло. Виходить, що ніякий сухопутний тварина в історії Землі не могла б підняти голову вище, ніж дорослий жираф. Довгі ноги та шия — ідеальний баланс між здобуванням їжі і витратами енергії. Жираф — унікальний приклад того, як еволюція знайшла спосіб поєднати висоту, силу серця та економію енергії, дозволяючи виживати у суворому африканському середовищі.