Сонячна система поєднує у собі виняткову красу та надзвичайну фізичну жорсткість. За межами планет, придатних для відвідування людиною, лежать області з фізичними параметрами, що значно перевищують межі виживання відомих форм життя, а також кидають виклик сучасним інженерним та дослідницьким технологіям. Нижче наведено огляд деяких із найбільш екстремальних та потенційно небезпечних середовищ у межах Сонячної системи. Лінія термінатора на Меркурії На Меркурії межа між денним та нічним боком — термінатор — характеризується надзвичайно різким температурним градієнтом. Денна поверхня прогрівається до ≈430 °C, тоді як нічна сторона охолоджується до ≈–180 °C. Апарат, що опинився у цій перехідній зоні, зазнав би інтенсивного теплового навантаження, деградації конструкційних матеріалів та впливу майже повного вакууму. Велика червона пляма на Юпітері та Велика темна пляма на Нептуні Велика червона пляма — гігантський антициклонічний вихор на Юпітері, що перевищує Землю за розмірами, із зареєстрованими швидкостями вітру до ≈432 км/год. Велика темна пляма на Нептуні демонструє ще екстремальніший динамічний режим атмосфери: швидкість вітру там може досягати ≈2100 км/год — найвищий показник у Сонячній системі. Такі утворення свідчать про складну та високоенергетичну динаміку атмосфери газових гігантів. Афродіта Терра на Венері Афродіта Терра — обширний тектонічно деформований регіон екваторіальної Венери. Місцевість характеризується рифтовими структурами, гористим рельєфом і залишками давніх вулканічних потоків. Фізичні параметри поверхні Венери включають атмосферний тиск ≈90 атм, температуру ≈460 °C та присутність хмар із сірчаної кислоти. Такі умови роблять регіон одним із найекстремальніших середовищ у Сонячній системі. «Тигрові смуги» на південному полюсі Енцелада На Енцеладі, супутнику Сатурна, чотири паралельні тріщини — так звані «тигрові смуги» — є джерелом кріовулканічних викидів водяної пари, льоду та органічних молекул. Температура в зоні тріщин підвищена порівняно з навколишньою поверхнею. Інженерні апарати, що працювали б у цьому регіоні, зазнали б впливу кріогенних температур, неконтрольованих викидів частинок, нестабільного рельєфу та низької гравітації. Розрив Енке в кільцях Сатурна Розрив Енке — ≈325-кілометрова порожнина в кільці A Сатурна, спричинена гравітаційним впливом маленького супутника Пена. Усередині кільцевої системи частки льоду та каменю рухаються зі швидкостями до десятків тисяч кілометрів на годину. Апарат у межах цього регіону зіткнувся б із щільними потоками високоенергетичних фрагментів, турбулентними структурами та високою ймовірністю катастрофічних зіткнень. Іо — найактивніший вулканічний об’єкт Сонячної системи Іо, супутник Юпітера, має понад 400 активних вулканів і демонструє надзвичайно інтенсивну геологічну активність. Лавові фонтани можуть підніматися на сотні кілометрів. Супутник перебуває в межах сильної радіаційної зони магнітосфери Юпітера, отримуючи значні дози іонізуючого випромінювання. Поєднання вулканізму та радіаційного середовища створює один із найбільш небезпечних регіонів Сонячної системи. Уступ Верона на Міранді — найвища скеля в Сонячній системі На супутнику Урана Міранді розташований Уступ Верона — тектонічне утворення висотою ≈20 км. Через низьку гравітацію падіння з вершини тривало б кілька хвилин і завершилося б ударом зі швидкістю ≈200 км/год. Список найнебезпечніших місць у Сонячній системі величезний і заворожує. Ці сім прикладів — лише мала частина того, які загрози для людей та роботизованих апаратів може приховувати наша планетарна система.