Наші предки могли «тренувати» двоногу ходу високо в кронах, а не на відкритих саванах. Спостереження за шимпанзе в долині Ісса (Танзанія) показали: навіть у сухих, напіввідкритих ландшафтах ці примати багато часу проводять на деревах і часто пересуваються вертикально, тримаючись за гілки. Це підсилює гіпотезу: біпедалізм міг еволюціонувати в деревному середовищі — щоб тягнутися вгору за їжею, а не йти «вшир» по рівнині. Ця робота опублікована в Frontiers in Ecology and Evolution. Що сталося Команда з Інституту еволюційної антропології Макса Планка дослідила, як шимпанзе (Pan troglodytes schweinfurthii) з саванно-лісових мозаїк долини Ісса добувають їжу на різних типах дерев і як це пов’язано з їхньою локомоцією. Несподівано з’ясувалося: вони так само «деревні», як і їхні родичі з густих лісів, і часто стають або йдуть на двох, утримуючись за гілки для рівноваги. Чому це важливо Класична картинка — що наші предки спустилися з дерев через зміну клімату та розширення саван — отримує вагому альтернативу. Якщо двоногість активно використовувалася ще на деревах, то перехід до ходіння по землі міг бути плавним і підготовленим «тренуванням» у кронах. Деталі дослідження Долина Ісса — одне з найсухіших місць ареалу шимпанзе; у сезон посухи (травень–жовтень) пожежі охоплюють понад 75% території. Їжа тут часто «складна» для обробки (волокнисті недозрілі плоди, насінні стручки), тому тварини довше й частіше харчуються на висоті. Великі за масою шимпанзе для безпечного переміщення випростуються або підвішуються на гілках — це дає переваги балансу та досяжності корму. Що каже викопний запис Наприкінці міоцену (23–5,3 млн років тому) середовище справді відкривалося, але низка пізньоміоценових гомінінів зберігала «деревні» риси — довгі верхні кінцівки, зігнуті пальці. Аналізи зношення зубів та ізотопів вуглецю показують: навіть у відкритих біотопах значна частка раціону лишалася деревного походження. Це узгоджується з «деревним» сценариєм еволюції біпедалізму. Висновок дослідників «Ми припускаємо, що наша двонога хода продовжувала формуватися в кронах, навіть після розширення відкритих ландшафтів», — підкреслюють автори. Простими словами: як дитячі «помічні колеса» на велосипеді — гілки давали опору, а предки відшліфовували вертикальну поставу та крок, перш ніж упевнено вийти на землю. Що далі Польові спостереження за «деревною» двоногою поведінкою у різних популяціях шимпанзе та горил, плюс нові дані з мікроізотопії та біомеханіки, допоможуть точніше змоделювати етапи переходу від опорної двоногої ходи на гілках до звичної ходи по землі.